referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Особливості провадження по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства

Актуальність теми. Реформування системи землекористування та активні реформаційні процеси в сфері публічної адміністрації, розвиток земельного законодавства в Україні істотним чином вплинуло як на саме розуміння сутності земельного спору, так і на процедуру його вирішення. Виникнення нових видів земельних спорів потребувало вдосконалення процесуального законодавства, про що свідчить прийняття нових редакцій Земельного (2001 р.), Господарського процесуального (2002 р.), Цивільного процесуального (2005 р.) кодексів та введення в дію нового для українського законодавства Кодексу адміністративного судочинства. Проте й до цього часу в жодному кодексі не передбачено особливих норм щодо розгляду земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації як окремої категорії, не розроблено саме поняття «адміністративно-правовий спір, пов’язаний із землею», не виявлено характерні особливості земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації, які б відрізняли їх від інших категорій спорів.

Статистичні дані свідчать про щорічне зростання кількості розглянутих господарськими судами України справ, що виникають при вирішенні спорів у сфері земельних правовідносин. Протягом 2008 року закінчено провадження в 5237 справах, що на 14% більше, ніж у 2007 році (4482 справ), кількість яких порівняно з 2006 роком (4063 справ) також збільшилася на 10%. Із загальної кількості проваджень по справам цієї категорії кількість закінчених така: у 2008 році прийнято 3828 рішень, що на 18% більше, ніж у 2007 році (3256), кількість яких, у свою чергу, збільшилася на 13% порівняно з 2006 роком (2878).

Питання розмежування юрисдикції судів і досі залишається найбільш актуальним проблемним питанням щодо розгляду земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації, зважаючи на те, що земельне право за своєю природою є комплексною галуззю права, для якої характерно застосування як адміністративно-правового, так і цивільно-правового методів регулювання суспільних відносин. Практика розгляду судами земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації свідчить про відсутність єдиного підходу у вирішенні цього питання, і створення системи адміністративних судів на Україні не сприяло впорядкуванню процесу розгляду земельних спорів.

Фундаментальною базою дослідження вказаної проблематики є праці вчених-юристів відповідних галузевих наук, у тому числі й адміністративно-правової, які в різні історичні періоди займалися і продовжують займатися цією тематикою, зокрема: В. Авер’янова, Н. Александрової, С. Алексєєва, В. Андрєйцева, І. Арістової, О. Бандурки, Д. Бахраха, В. Бевзенка, Ю. Битяка, С. Боголюбова, Ю. Георгіївського, І. Голосніченка, В. Єрмоленка, І. Іконіцької, В. Кампо, С. Ківалова, Л. Коваля, І. Коліушка, Т. Коломоєць, В. Колпакова, А. Комзюка, М. Коркунова, Н. Кузнєцової, Р. Куйбіди, В. Курила, Л. Лейби, А. Неугоднікова, А. Осадчого, О. Пасенюка, Ю. Педька, В. Петрова, В. Перепелюка, В. Пєткова, О. Подцерковного, А. Руденка, В. Семчика, В. Стефанюка, М. Тихомирова, О. Умнової, Р. Ханової, М. Цуркана, Д. Чечота, Н. Чечиної, Ю. Шемшученка, В. Шишкіна, О. Шостенко та ін. Однак, при багатоманітності наукових джерел, жодної монографічної роботи з проблематики визначення особливостей провадження по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства, в якій би комплексно вивчалися відповідні питання, до цього часу немає, що також значно додає актуальності обраній темі дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках планів наукових досліджень Запорізького національного університету на 2005-2010 рр. та комплексного наукового проекту «Основні напрямки реформування законодавства України у контексті європейської інтеграції» (номер державної реєстрації 0104U004048). Крім того, тема дисертації пов’язана з підготовкою змін до адміністративного законодавства та має безпосереднє відношення до Концепції адміністративної реформи в Україні, впровадженої  Указом Президента України від 22 липня 1998 р. №810, Концепції Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 р., впровадженої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. № 743-р та до Указу Президента України від 09 грудня 2010 р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади». Тема дисертації затверджена науково-технічною радою Запорізького національного університету 21 грудня 2009 р. (протокол № 3).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства, наукових розробок, узагальнення правозастосовної практики визначити особливості розгляду земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації, що вирішуються в порядку адміністративного судочинства, сформулювати теоретично та науково обґрунтовані висновки і пропозиції, спрямовані на підвищення ефективності правового регулювання та процедур їх розгляду, зокрема, щодо удосконалення чинного законодавства, що регулює порядок розгляду земельних спорів.

Згідно з поставленою метою визначені такі завдання дослідження:

– визначити поняття та характерні ознаки адміністративно-правового спору, пов’язаного із землею;

– здійснити класифікацію земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства;

– з’ясувати розвиток законодавства з питань вирішення земельних спорів та історіографію дослідження цього питання в правовій доктрині;

– визначити підстави порушення провадження в адміністративних справах щодо захисту земельних прав за участю суб’єктів публічної адміністрації та особливості розгляду по суті зазначених справ;

– охарактеризувати особливості участі суб’єктів владних повноважень у справах, пов’язаних із землею, в порядку адміністративного судочинства;

– розкрити особливості доказування в адміністративно-правових спорах, пов’язаних із землею, у справах за участю суб’єктів публічної адміністрації;

– окреслити особливості виконання судових рішень у справах щодо земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації, що вирішуються в порядку адміністративного судочинства;

– визначити особливості розгляду та порядок виконання рішень щодо земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації за законодавством зарубіжних країн.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі розгляду земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації, що вирішуються в порядку адміністративного судочинства.

Предметом дослідження є особливості провадження по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового, статистичного тощо). Так діалектичний метод пізнання особливостей провадження по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства  дав змогу розглянути їх у розвитку та взаємодії, виявити усталені напрями і закономірності в цілому. Історико-правовий метод використовувався для дослідження розвитку законодавства з питань вирішення земельних спорів та історіографії дослідження цього питання в правовій доктрині (підрозділ 1.3). Системно-структурний підхід застосовано для класифікації земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, визначення підстав порушення провадження та особливостей розгляду їх по суті, характеристики особливостей участі суб’єктів владних повноважень у справах, пов’язаних із землею, в порядку адміністративного судочинства, розкриття особливостей доказування в зазначених справах (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 3.1), логіко-семантичний підхід використано для формулювання відповідних дефініцій та понятійного апарату (підрозділи 1.1, 3.1, 3.2). Важливого значення має також порівняльно-правовий метод, який дозволив виявити переваги та недоліки зарубіжного досвіду щодо особливостей провадження по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації (підрозділ 3.3). Метод моделювання, аналізу та синтезу був використаний при розробленні пропозицій щодо вдосконалення перспективного законодавства.

Нормативна основа дослідження – чинне та раніше діюче законодавство України, в тому числі адміністративне, перспективне законодавство в цій сфері.

Емпіричну основну дослідження становлять статистичні дані, акумульовані Державною службою статистики України, Верховним Судом України, Вищим адміністративним судом України, Вищим господарським судом України тощо та власний практичний досвід роботи автора, пов’язаний з розглядом земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації господарським судом в порядку адміністративного та господарського судочинства.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним монографічним дослідженням особливостей провадження по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства. В результаті дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, а саме:

вперше:

– визначено поняття адміністративно-правового спору, пов’язаного із землею, під яким розуміється юридичний конфлікт між державними органами, органами місцевого самоврядування, посадовими особами, з одного боку, та фізичними і юридичними особами, з іншого боку, який виникає внаслідок порушення суб’єктивних прав останніх з приводу володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою, та з’ясовано характерні ознаки цього конфлікту;

– наведено періодизацію й характеристику етапів становлення та розвитку законодавства щодо вирішення земельних спорів, у яких виділяється три великих періоди: період до сімнадцятого року ХХ століття; радянський період; сучасний: з початку 90-х років ХХ століття – до теперішнього часу, та історіографію дослідження цього питання в правовій доктрині;

– сформульовано і обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення механізму виконання судових рішень у справах по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в адміністративному судочинстві, визначені гарантії виконання органами публічної влади рішень адміністративних судів по земельним спорам.

удосконалено:

– наукові підходи щодо визначення особливостей участі суб’єктів публічної адміністрації у справах адміністративної юрисдикції при вирішенні земельних спорів, зокрема, питання про те, чи може бути суб’єкт публічної адміністрації позивачем у справі, і в яких саме випадках. З’ясовано: право, що належить особі, може бути предметом спору в різних юрисдикціях, тому наявність у правовідносинах сторін «спору про право» не може бути підставою для відмови в розгляді земельного спору за участю суб’єкта публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства;

– наукові положення щодо особливостей доказування в адміністративно-правових спорах, пов’язаних із землею, в справах за участю суб’єктів публічної адміністрації. Так Кодексом адміністративного судочинства України передбачено найбільшу кількість видів засобів доказування порівняно з іншими судовими процесами, під час розгляду справ в порядку адміністративного судочинства переважно застосовуються письмові засоби доказування. Визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов’язковим – суд має можливість перевірити ці обставини доказами,  якщо у нього є сумніви щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання (принцип офіційності). Встановлена презумпція вини суб’єкта владних повноважень.

набули подальшого розвитку:

– наукові положення щодо класифікації земельних спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Так виділяються спори в залежності від процесуального статусу сторін: спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненнями суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. В окрему категорію спорів за участю державних органів та органів місцевого самоврядування виділені земельні спори між двома суб’єктами владних повноважень щодо розмежування компетенції  цих органів стосовно управління земельною ділянкою;

– наукові положення щодо підстав порушення провадження в земельних спорах за участю суб’єктів публічної адміністрації, що вирішуються в порядку адміністративного судочинства, та особливості їх розгляду по суті. З’ясовано, що порушення провадження в справі є початковою стадією відповідного провадження, що має свої специфічні завдання та цілі, а саме: реалізацію особою права на звернення за судовим захистом порушених або оспорюваних прав та відновлення законних інтересів. Визначено шляхи вдосконалення правового регулювання вирішення земельних спорів у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, основними з яких є вдосконалення законодавства, що регламентує порядок розгляду земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації;

– пропозиції щодо особливостей розгляду земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації, з урахуванням аналізу законодавства зарубіжних країн, зокрема, виділено способи забезпечення законності у сфері виконавчої влади, які існують у світовій практиці: адміністративний, судовий, адміністративна юстиція, звернення до омбудсмена та інші.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес та можуть бути використані:

у науково-дослідній сфері: положення й висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки теоретичних та прикладних проблем здійснення адміністративного судочинства під час розгляду справ, що виникають із земельних правовідносин за участю суб’єктів публічної адміністрації (акт впровадження Запорізького національного університету від 16.06.2011 р.);

у правотворчій та правозастосовній діяльності: результати дослідження містять низку пропозицій щодо вдосконалення чинного та перспективного законодавства України, зокрема, внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України, Земельного кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження» для підвищення ефективності практичної діяльності органів публічної адміністрації, а також розгляду господарськими та адміністративними судами земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації (акт впровадження Чернігівського районного суду Запорізької області від 14.06.2011 р., акт впровадження господарського суду Запорізької області від 09.06.2011 р.);

у навчальному процесі: матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні студентам вищих навчальних закладів дисциплін «Адміністративне право України», «Адміністративне судочинство», враховані при підготовці підрозділів підручників і навчальних посібників з відповідних навчальних курсів, а також статей і наукових повідомлень (акт впровадження Запорізького національного університету від 16.06.2011 р.);

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації були оприлюднені на 4 науково-практичних та наукових конференціях: «Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Запоріжжя, 2010 р.); «Дослідження проблеми права в Україні очима молодих вчених», (м. Запоріжжя, 2010 р.), «Дослідження проблеми права в Україні очима молодих вчених», (м. Запоріжжя, 2011 р.), «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, 2011 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у 4 статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, а також у 8 тезах доповідей науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 235 сторінок. Список використаних джерел налічує 224 найменування і займає 24 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів і публікації.

Розділ 1. «Теоретико-правові питання провадження по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства», який містить три підрозділи, присвячено визначенню поняття і ознак адміністративних спорів, пов’язаних із землею, термінологічному ряду та його специфіці, класифікації земельних спорів як предмету розгляду справ в порядку адміністративного судочинства, а також розвитку законодавства з питань вирішення земельних спорів.

У підрозділі 1.1. «Поняття і ознаки адміністративно-правового спору, пов’язаного із землею, за участю суб’єктів публічної адміністрації» звертається увага на нерозривний зв’язок загальнотеоретичних та галузевих правових доктринальних досліджень у з’ясуванні поняття «адміністративно-правовий спір, пов’язаний із землею», який в результаті узагальнення думок вчених-юристів, в тому числі вчених-адміністративістів, пропонується розглядати як юридичний конфлікт між державними органами, органами місцевого самоврядування, посадовими особами, з одного боку, та фізичними і юридичними особами, з іншого боку, який виникає внаслідок порушення суб’єктивних прав останніх з приводу володіння, користування чи розпорядження земельними ділянками. Аналіз наукових та нормативних джерел дав також змогу автору виділити особливості адміністративно-правового спору, пов’язаного із землею. Акцентується увага на важливості для демократичної правової держави забезпечення надійного захисту прав та свобод приватних осіб з боку суб’єктів публічної адміністрації, задля чого в Україні й було запроваджено адміністративне судочинство.

У підрозділі 1.2. «Класифікація земельних спорів, які вирішуються в порядку адміністративного судочинства» зазначається, що метою класифікації земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації як предмету розгляду справ в порядку адміністративного судочинства є більш глибоке дослідження окремих категорій спорів. В свою чергу, аналіз окремих видів земельних спорів, їхніх особливостей має істотне значення для визначення порядку вирішення того чи іншого виду земельного спору, вдосконалення застосування норм земельного права та процесуального законодавства, оскільки земельні спори дедалі частіше стають предметом судового розгляду. Дисертантом надається авторська систематизація видів земельних спорів, що виникають за участю суб’єктів публічної адміністрації.

У підрозділі 1.3. «Історіографія дослідження провадження по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині та ґенеза вітчизняного законодавства з питань земельних спорів» на підставі вивчення різноманітних наукових, навчальних, публіцистичних джерел різних історичних періодів формулюється висновок про відсутність у вітчизняній адміністративно-правовій доктрині комплексних монографічних робіт з проблематики розгляду земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства. В роботі вперше умовно виділяються три етапи в історії розвитку законодавства, яке регулює питання розгляду та вирішення земельних спорів в України, та історіографії дослідження цього питання: період до сімнадцятого року ХХ століття, радянський період та сучасний – з початку 90-х років ХХ століття – до теперішнього часу – з аналізом особливостей кожного, посиланнями на різноманітні джерела, висвітленням існуючих позицій у науковому правничому середовищі в різні історичні періоди. Автор робить висновок про відповідність порядку розгляду земельного спору за участю суб’єктів публічної адміністрації загальній політиці держави.

Розділ 2. «Процесуальні засади розгляду та вирішення земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства» складається з трьох підрозділів і присвячений стадіям розгляду земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства, особливостям участі суб’єктів владних повноважень та особливостям доказування в справах адміністративної юрисдикції при вирішенні земельних спорів.

У підрозділі 2.1. «Стадії розгляду земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства» підкреслено, що весь процес розгляду земельного спору в адміністративному суді складається з кількох фаз розвитку, що змінюють одна одну, які прийнято називати стадіями. Стадії розгляду земельних спорів в адміністративних судах відрізняються одна від одної як колом учасників провадження, характером проваджуваних дій, так і їхнім юридичним значенням. Кожна стадія, в свою чергу, складається з окремих етапів, що являють собою групи взаємопов’язаних дій, а кожний етап судового розгляду – із низки послідовно здійснюваних конкретних дій, які вчинюються всіма учасниками провадження та від яких і залежить весь розгляд справи в цілому. Аналіз норм Розділу ІІІ КАС України дає підстави виділити три стадії розгляду земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства: стадія відкриття провадження в адміністративних справах, стадія підготовки справи до розгляду, стадія розгляду справи по суті та ухвалення судового рішення.

На підставі аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України та практики їх застосування судами дисертантом висвітлюються проблеми, що виникають під час розгляду адміністративними судами земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації та формулюються пропозиції щодо вдосконалення чинного процесуального законодавства.

У підрозділі 2.2. «Особливості участі суб’єктів владних повноважень у справах адміністративної юрисдикції при вирішенні земельних спорів» зосереджується увага на визначенні особливостей участі суб’єктів публічної адміністрації в справах адміністративної юрисдикції при вирішенні земельних спорів, зокрема, на тому, чи може бути суб’єкт публічної адміністрації позивачем у справі, і в яких саме випадках; з’ясовано, що право, яке належить особі, може бути предметом спору в різних юрисдикціях, тому наявність у правовідносинах сторін «спору про право» не може бути підставою для відмови в розгляді земельного спору за участю суб’єкта публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства. Дисертантом висловлюється думка про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання, а відповідно правовідносини, учасниками яких вони є, не входять до сфери господарських, тому владні функції, які здійснюються суб’єктом владних повноважень на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, знаходяться за межами предмету регулювання господарських відносин.

У підрозділі 2.3. «Доказування у справах по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в адміністративному судочинстві» відзначається, що Кодексом адміністративного судочинства України передбачена найбільша кількість видів засобів доказування. Законодавець не обмежує коло фактичних даних, які має з’ясувати суд, важливо, щоб ці фактичні дані та докази мали значення для вирішення справи. Автор робить висновок: кожна категорія спорів, що розглядається судом, в тому числі і земельні спори, потребує дослідження судом своїх окремих доказів, так само, як і судове рішення в кожній окремій справі ґрунтується на власних обставинах та доказовому матеріалі. Саме всебічне, повне і об’єктивне дослідження доказів у справі є підставою для винесення законного та обґрунтованого судового рішення.

Визначено, що електронні документи, які використовуються в судовому процесі в якості доказів, є новим видом засобів доказування, застосування якого залишається досить складним. Одним із способів вирішення цієї проблем є внесення змін до КАС України в частині їх подання до суду, що має зняти обмеження та перепони в застосуванні електронних документів і баз даних, зрівняти правовий режим вказаних документів і форм їх застосування та обігу з режимом застосування традиційних документів у всіх сферах діяльності.

Розділ 3. «Особливості виконання судових рішень у справах по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в адміністративному судочинстві та напрями вдосконалення вітчизняного законодавства в цій сфері» складається з двох підрозділів і присвячений аналізу особливостей виконання судових рішень у справах по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в адміністративному судочинстві, а також розгляду земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації за законодавством зарубіжних країн.

У підрозділі 3.1. «Виконання судових рішень у справах по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в адміністративному судочинстві України» досліджуються проблеми реалізації судових рішень на практиці. Автор звертає увагу на те, що практика розгляду земельних спорів адміністративними судами України в частині звернення до виконання судових рішень доводить існування в цій сфері багатьох прогалин, що досить часто унеможливлює оперативний та ефективний захист порушеного права на землю, в зв’язку з чим дисертантом формулюються пропозиції щодо вдосконалення механізму виконання судових рішень у справах по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в адміністративному судочинстві для того, щоб реальне виконання рішення суду насправді сприяло втіленню законів у життя, зміцненню їх авторитету в суспільстві, а також відновленню порушених прав та законних інтересів особи, яка звернулася до суду за їх захистом. Зокрема, ще однією гарантією виконання органами публічної влади рішень адміністративних судів могла б стати практика обнародування судових рішень у засобах масової інформації, що забезпечить гласність функціонування адміністративних судів, підвищить їх статус у суспільстві, а також матиме суттєвий превентивний вплив на діяльність суб’єктів публічної влади тощо.

У підрозділі 3.2. «Розгляд земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації за законодавством зарубіжних країн» автор дійшов висновку про те, що запозичення зарубіжного досвіду порядку розгляду та вирішення земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації є одним із пріоритетних шляхів їх подальшого вдосконалення. На основі порівняльного аналізу багатьох систем адміністративної юстиції закордонних країн висловлено підтримку запровадження в Україні адміністративного судочинства шляхом створення спеціалізованих адміністративних судів, до повноважень яких і було б віднесено захист прав та законних інтересів приватних осіб, порушених суб’єктами публічної адміністрації, зокрема, і в сфері земельних правовідносин. Підкреслено, що не йдеться про суто механічне використання іноземних моделей і що в питанні запозичення позитивного досвіду інших країн слід дотримуватися зваженості та враховувати реалії української національної правової системи.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні та вдосконаленні особливостей провадження по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства. Здобувачем сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі:

  1. Визначено адміністративно-правовий спір, пов’язаний із землею, як юридичний конфлікт між державними органами, органами місцевого самоврядування, посадовими особами, з одного боку, та фізичними і юридичними особами, з іншого боку, який виникає внаслідок порушення суб’єктивних прав останніх з приводу володіння, користування чи розпорядження земельними ділянками.
  2. Обґрунтовано положення про те, що адміністративно-правовий спір, пов’язаний із землею, який виникає за участю суб’єктів публічної адміністрації, має наступні ознаки: 1) є зіткненням правових інтересів, тобто конфліктом, різних суб’єктів права; 2) характеризується специфічними правовідносинами сторін, що пов’язано зі специфікою об’єкта спору; 3) спір виникає лише в сфері земельних правовідносин сторін; 4) здійснюється обов’язково за участю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій; 5) компетентні органи, що є стороною в такому спорі, виступають частіше за все не носіями прав на землю, а представниками інтересів землевласників; 6) завжди пов’язаний з наданням і вилученням земель.
  3. Запропоновано класифікацію земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, в основу якої покладено критерії об’єктивного та суб’єктивного складу. Зокрема, виділяються спори в залежності від процесуального статусу сторін: спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненнями суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. В окрему категорію спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації виділені земельні спори між двома суб’єктами владних повноважень щодо розмежування компетенції цих органів стосовно управління земельною ділянкою.
  4. Наведено періодизацію й характеристику етапів становлення та розвитку законодавства щодо вирішення земельних спорів, в яких виділяється три великих періоди: період до сімнадцятого року ХХ століття; радянський період; сучасний: з початку 90-х років ХХ століття – до теперішнього часу, та історіографію дослідження цього питання в правовій доктрині. Аналіз історичного досвіду порядку розгляду та вирішення земельних спорів, зокрема, нормативно-правових актів, в яких вони знайшли своє закріплення, а також правової доктрини, що присвячена цим питанням, дає можливість зробити висновок про відповідність порядку розгляду земельного спору за участю суб’єктів публічної адміністрації загальній політиці держави.
  5. З’ясовано, що численність земельних спорів, які виникають у реальній правозастосовчій практиці, обумовлює особливу процесуально-правову форму їх вирішення – земельний юрисдикційний процес. Із цих позицій застарілою є практика, за якої земельні спори розглядаються в порядку загального цивільного процесу або в процесі вирішення господарських спорів, оскільки за змістом і формою земельний спір не є тотожним цивільному або господарському спору, об’єктами яких можуть бути різні майнові або немайнові права відповідних сторін. Тому відсутність належної кодифікованої процесуальної форми вирішення земельних спорів і надалі ускладнюватиме формування ефективної судової практики щодо захисту порушених прав суб’єктів земельних правовідносин.
  6. З метою вдосконалення порядку розгляду земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації запропоновано законодавче закріплення положення про необхідність чіткого відображення терміну, призначеного для усунення недоліків позовної заяви, у відповідній ухвалі; перегляд процедури виклику осіб, які беруть участь у справі, в разі прийняття судом рішення про невідкладний розгляд і вирішення справи; чітке визначення моменту початку терміну розгляду справи, наприклад, місяць з дня отримання позовної заяви адміністративним судом; удосконалення процедури винесення адміністративним судом постанови щодо частини позовних вимог; можливість застосування рішень вищестоящих судових інстанцій в якості судових прецедентів; необхідність доповнення ст. 99 КАС України, абзацу 2, такого змісту: «Для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний термін, який, якщо не встановлено інше, рахується з дня виникнення підстав, що дають суб’єкту владних повноважень право на пред’явлення передбачених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші терміни для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень», що урівняло б в правах сторони судового процесу.
  7. Визначено особливості участі суб’єктів публічної адміністрації у справах адміністративної юрисдикції при вирішенні земельних спорів, зокрема, з’ясовано, що право, яке належить особі, може бути предметом спору в різних юрисдикціях, тому наявність у правовідносинах сторін «спору про право» не може бути підставою для відмови в розгляді земельного спору за участю суб’єкта публічної адміністрації в порядку адміністративного судочинства.
  8. Обґрунтовано положення про те, що суб’єкти владних повноважень в адміністративних справах виступають здебільшого в якості відповідачів, однак КАС України передбачає також можливість ініціювання органами влади та місцевого самоврядування порушення провадження в справах адміністративної юрисдикції, проте дефініція «у випадках передбачених законом» потребує детального законодавчого визначення.
  9. З’ясовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб’єктами господарювання, а відповідно правовідносини, учасниками яких вони є, не входять до сфери господарських, тому владні функції, які здійснюються суб’єктом владних повноважень на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, знаходяться за межами предмету регулювання господарських відносин.
  10. Запропоновано наукові положення щодо особливостей доказування в адміністративно-правових спорах, пов’язаних із землею, в справах за участю суб’єктів публічної адміністрації. Зокрема, визначено, що засоби доказування в адміністративному судочинстві відрізняються від засобів доказування в цивільному та господарських процесах і мають певні особливості: КАС України передбачено найбільшу кількість видів засобів доказування порівняно з іншими судовими процесами, під час розгляду справ в порядку адміністративного судочинства переважно застосовуються письмові засоби доказування; визнання стороною в суді обставин, якими друга сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, не є для суду обов’язковим – суд має можливість перевірити ці обставини доказами, якщо у нього є сумніви щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання (принцип офіційності); встановлена презумпція вини суб’єкта владних повноважень.
  11. Сформульовано й обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення механізму виконання судових рішень у справах по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в адміністративному судочинстві, визначені гарантії виконання органами публічної влади рішень адміністративних судів по земельним спорам, зокрема, з’ясовано, що спектр можливих судових рішень в адміністративних справах має спиратись на відповідний механізм їх виконання. Найбільш логічним та оптимальним способом звернення рішення до виконання, виходячи зі змісту та цілей Кодексу адміністративного судочинства України, є надсилання його особі, на яку покладено обов’язок виконання рішення. Також при адміністративних судах доцільно було б запровадити службу судових виконавців, яка була б організаційно відокремлена від органів виконавчої влади і фінансувалася в межах коштів, що виділяються на фінансування апарату конкретного суду.
  12. Визначено особливості розгляду земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації за законодавством зарубіжних країн, зокрема, виділено способи забезпечення законності у сфері виконавчої влади, які існують у світовій практиці: адміністративний, судовий, адміністративна юстиція, звернення до омбудсмена та інші. Запозичення зарубіжного досвіду розгляду земельних спорів дозволяє вносити зміни у вітчизняну процедуру розгляду справ із земельних спорів за участю суб’єктів публічної адміністрації, формулювати висновки та пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства, що регулює порядок розгляду і вирішення спорів, які виникають у сфері земельних правовідносин в Україні, враховувати негативний досвід, запобігати помилок та заощадити чимало ресурсів під час розбудови власних інституцій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ автором ПРАЦЬ
за темою дисертації

  1. Яцун О. В. Стадії розгляду справ, пов’язаних із земельними відносинами, у порядку адміністративного судочинства / О. В. Яцун // Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. – 2010. – № 2. – С 117–126.
  2. Яцун О. В. Класифікація земельних спорів як предмета розгляду справ у порядку адміністративного судочинства: загальнотеоретичні питання / О. В. Яцун // Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. – 2010. – № 3. – С. 118–125.
  3. Яцун О. В. Розвиток законодавства з питань вирішення земельних спорів / О. В. Яцун // Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. – 2010. – № 4. – С. 177–188.
  4. Яцун О. В. Розгляд земельних спорів за законодавством зарубіжних країн / О. В. Яцун // Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. – 2011. – № 2. – С. 214–220.
  5. Яцун О. В. Юрисдикційні повноваження судів щодо розгляду адміністративних спорів, пов’язаних із землею: термінологічний ряд та його специфіка / О. В. Яцун // Дослідження проблем права в Україні очима молодих вчених : тези доповідей всеукраїнської науково-практичної конференції, (м. Запоріжжя, 26 березня 2010 р.). – Запоріжжя : ЗНУ, 2010. – С. 180–184.
  6. Яцун О. В. Щодо визначення земельного спору в правовій доктрині / О. В. Яцун // Дослідження проблем права в Україні очима молодих вчених : тези доповідей всеукраїнської науково-практичної конференції, (м. Запоріжжя, 26 березня 2010 р.). – Запоріжжя : ЗНУ, 2010. – С. 185–188.
  7. Яцун О. В. Земельні спори як процесуальна категорія: аналіз законодавчого визначення (спірні аспекти) / О. В. Яцун // Дослідження проблем права в Україні очима молодих вчених : тези доповідей всеукраїнської науково-практичної конференції, (м. Запоріжжя, 26 березня 2010 р.). – Запоріжжя : ЗНУ, 2010. – С. 189–193.
  8. Яцун О. В. Адміністративно-правовий спір, пов’язаний із землею, як предмет розгляду в порядку адміністративного судочинства: теоретико-нормативний аналіз / О. В. Яцун // Актуальні проблеми юридичної науки : матеріали конференції молодих вчених, (м. Запоріжжя, 26 квітня 2010 р.). – Запоріжжя : ЗНУ, 2010. – С. 258–260.
  9. Яцун О. В. Особливості доказування в адміністративно-правових спорах, пов’язаних із землею, у справах за участю суб’єктів публічної адміністрації / О. В. Яцун // Дослідження проблем права в Україні очима молодих вчених : тези доповідей всеукраїнської науково-практичної конференції, (м. Запоріжжя, 10-11 лютого 2011 р.). – Запоріжжя : ЗНУ, 2011. – С. 184–187.
  10. Яцун О. В. Підстави порушення провадження в адміністративних справах щодо захисту земельних прав за участю суб’єктів публічної адміністрації / О. В. Яцун // Дослідження проблем права в Україні очима молодих вчених : тези доповідей всеукраїнської науково-практичної конференції, (м. Запоріжжя, 10-11 лютого 2011 р.). – Запоріжжя : ЗНУ, 2011. – С. 188–191.
  11. Яцун О. В. Виконання судових рішень у справах по земельним спорам за участю суб’єктів публічної адміністрації в адміністративному судочинстві / О. В. Яцун // Молоді юристи про майбутнє юриспруденції : збірник наукових статей. – Запоріжжя : ЗНУ, 2011. – С. 148–151.
  12. Яцун О. В. Особливості участі суб’єктів владних повноважень у справах адміністративної юрисдикції при вирішенні земельних спорів / О. В. Яцун // Молоді юристи про майбутнє юриспруденції : збірник наукових статей. – Запоріжжя : ЗНУ, 2011. – С. 152–155.