Цивільні правовідносини, які виникають при заснуванні акціонерного товариства (до моменту його державної реєстрації), за їх суб’єктним складом умовно можна поділити на правовідносини між самими засновниками та правовідносини між засновниками та особами, що підписалися на акції.

Правовідносини, які виникають між засновниками акціонерного товариства, є договірними, оскільки підставою їх виникнення є установчий договір про створення акціонерного товариства. В літературі немає одностайної думки щодо правової природи цього договору: одні вчені називають його різновидом договору про спільну діяльність, інші – окремим видом договірних зобов’язань. Видається правильною друга позиція, оскільки:

Метою договору про спільну діяльність, на відміну від установчого договору, не може бути створення нового суб’єкта права – юридичної особи.

Створена на підставі установчого договору юридична особа сама є власником переданого їй засновниками майна, стосовно якого вони зберігають лише зобов’язальні права, тоді як за договором про спільну діяльність майно, передане сторонами для здійснення поставлених завдань, належить їм на праві спільної часткової власності.

На відміну від договору про спільну діяльність, установчий договір визначає не лише спільні дії учасників, але й правовий статус створеного засновниками суб’єкта .

Відрізняються дані договори і за строками своєї дії: якщо договір про спільну діяльність припиняється після досягнення поставленої учасниками цілі, то установчий договір відповідно до Закону «Про господарські товариства» продовжує діяти і після її досягнення.

Різниться також і правове регулювання змісту розглядуваних договорів. Так, у законодавстві не міститься жодної вимоги щодо змісту договору про спільну діяльність. Разом з тим законодавець установив імперативні норми для всіх установчих договорів загалом (ст.4 Закону України «Про господарські товариства») і для договору між засновниками акціонерного товариства зокрема (ч.2 ст.26 даного Закону).

Крім того, сторони вказаних договорів несуть різну відповідальність. Так, згідно з ч.3 ст.26 Закону України «Про господарські товариства», засновники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами за зобов’язаннями, які виникли до реєстрації акціонерного товариства. За загальним правилом, яке передбачене ст.433 Цивільного кодексу України, якщо порядок покриття збитків договором про сумісну діяльність не передбачений, спільні витрати і збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників договору, а суми, яких не вистачає, розподіляються між учасниками договору пропорційно їх внескам у спільне майно. Таким чином, Цивільним кодексом України передбачено часткову відповідальність учасників договору про сумісну діяльність.

Отже, установчий договір суттєво відрізняється від договору про сумісну діяльність, що дозволяє виділити його в окремий різновид договорів. Разом з тим, слід відрізняти установчий договір про створення акціонерного товариства від установчих договорів інших господарських товариств. Видається доцільним називати даний договір засновницьким, оскільки він повинен передбачати лише порядок створення акціонерного товариства і не може бути його установчим документом. І хоча в Законі України «Про господарські товариства» визначається протилежне, в проекті нового Цивільного кодексу пропонується вивести з розряду установчих документів не лише договір про створення АТ, а й договір про створення ТзОВ та товариства з додатковою відповідальністю. Метою такого договору (тобто засновницького) є створення акціонерного товариства, і в момент реєстрації такого товариства він повинен припиняти свою дію.

Розглядаючи правовідносини, які виникають між засновниками акціонерного товариства та особами, котрі підписалися на акції, при підписці, слід звернути увагу на їх недостатню регламентованість у нашому цивільному законодавстві. Звідси – численні дискусії в літературі навколо їхньої правової природи. Більшість авторів вважають, що ці правовідносини носять договірний характер. Г.Шершеневич з цього приводу писав: «З юридичної точки зору, підписка на акції являє собою договір. Кожен, хто підписався, зобов’язується внести обіцяну ним суму грошей з умовою, що у встановлений строк усі акції будуть розкуплені»[7; 134].

Не будучи прихильником договірної концепції, зазначу, однак, що вона найбільш наближена до дійсної ситуації, яка сьогодні складається при підписці на акції, оскільки у ст. 28 Закону України «Про господарські товариства» говориться, що акції купуються на підставі договору із засновниками товариства. А в ст.30 говориться про письмове зобов’язання засновників про продаж відповідної кількості акцій. Тобто, на думку законодавця, засновники та підписники при підписці на акції укладають договір купівлі-продажу.

Подібні позиції висловлювались свого часу і в дореволюційній літературі. Так, П. Писемський вважав, що «підписка не являє собою чогось особливого: це звичайна купівля-продаж акцій засновниками чи компанією «[4; 21].

Незважаючи на певні схожі риси з цими договорами, розглядувані правовідносини наділені певними особливостями.

По-перше, ціна об’єкта будь-якої угоди встановлюється сторонами. Оцінка майна в подібних відносинах не залежить від сторін.

По-друге, самі по собі акції не становлять такої цінності, як сплачені гроші чи майно, оскільки цінність акції – у тих правах, які вона надає. У акціонера немає гарантій, що він отримає таку ж ціну, яку він вніс за акції, при їх реалізації, оскільки ця ціна буде формуватись залежно від окремих угод з акціями. Акціонер також не може розраховувати на отримання такої ціни і при ліквідації акціонерного товариства, оскільки розрахунки з акціонерами проводяться після задоволення вимог працівників товариства по заробітній платі, розрахунків із бюджетом, іншими кредиторами.

По-третє, не збігається момент переходу права власності на обмінювані блага. Так, якщо обидві сторони, уклавши договір міни, стають власниками майна, котре передається за угодою, то в результаті зобов’язання по оплаті акцій майном це майно може або зразу передаватись засновникам з наступним переходом права власності до акціонерного товариства після його державної реєстрації (це має місце у випадку оплати акцій неподільним майном), або до установчих зборів передається 30% майна (для відкритих акціонерних товариств) чи 50% – для закритих акціонерних товариств (у випадку можливості подібної оплати, наприклад, сировиною, матеріалами, іншими речами, визначеними родовими ознаками). Акції ж видаються акціонеру лише після повної їх оплати, причому оплати не лише конкретним акціонером, а усіма акціонерами за своїми зобов’язаннями, оскільки виготовлення акцій та їх видача здійснюється, як правило, централізовано при першій емісії. Оплата ж акцій згідно з ст.33 Закону України «Про господарські товариства» може здійснюватися також акціонером протягом року після державної реєстрації акціонерного товариства. Тому реально акціонер отримає акції набагато пізніше, ніж він втратить право власності на майно, передане в їх оплату [5; 93-94].

В теорії також використовується конструкція представництва щодо правовідносин між засновниками та підписниками . Зумовлюється це тим, що після підписки акції видаються не стороною в зобов’язанні. Тобто зобов’язання виконуються не тим, на кого вони покладені. Дореволюційний дослідник акціонерних компаній А.Тарасов так писав з цього приводу: «Підписник зобов’язується не перед компанією, яка в момент видання зобов’язання ще не існує, а перед засновниками компанії, з тою умовою, що коли компанія буде заснованою, то це зобов’язання повністю перейде до неї » [6; 258].

Деякі автори вважають, що згадані вище відносини за своєю природою близькі до посередницьких договорів, оскільки засновники діють від свого імені, але у випадку досягнення своїх цілей по створенню акціонерного товариства права та обов’язки вони набувають не для себе, а для створюваного товариства. Діють вони, як правило, за рахунок товариства, оскільки, відповідно до п.»д» ст.36 Закону України «Про господарські товариства», установчі збори приймають рішення про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства. При прийнятті такого рішення угоди, укладені засновниками до державної реєстрації акціонерного товариства, вважаються укладеними з товариством, яке покриває згодом витрати засновників за схваленими угодами [5; 91].

Цю точку зору заперечував Г.Гольдшмідт. На його думку, «із підписки для підписника виникає право брати участь у майбутній компанії і безпосереднє зобов’язання стосовно цієї компанії » [8; 29-36].

Внаслідок аналізу наведених міркувань, видається дещо помилковим застосування конструкції представництва до розглядуваних правовідносин. Відповідно до ст.392 ЦК України, довіритель вправі відмінити доручення, а повірений – відмовитися від нього у будь-який час. Застосування цього правила до правовідносин, які виникають при створенні акціонерного товариства, зробило би їх вкрай нестабільними для засновників та підписників. Розглядувані правовідносини, котрі виникають між засновниками та підписниками при створенні акціонерного товариства, розглядалися окремими авторами як договір на користь третьої особи. Однак ці правовідносини містять лише окремі елементи останнього – отож, розглядати їх у такий спосіб навряд чи можливо.

Водночас О.І. Онуфрієнко вважає, що правовідносини між засновниками акціонерного товариства та особами, які підписалися на акції, носять характер договору, укладеного під відкладальною умовою відповідно до ч.1 ст.61 Цивільного кодексу. Процедура укладення договору про набуття акцій у процесі емісії, на його думку, складається із двох стадій: стадії укладення попереднього договору та стадії укладення основного договору про придбання акцій [3; 10-11].

Цікаву теорію щодо правової природи розглядуваних правовідносин висунув німецький вчений Тель, який висловлювався за конструкцію поетапної зміни товариств, і ця зміна виникає з моменту підписки кожної нової особи. Тобто кожне нове товариство утворюється автоматично за фактом підписки кого-небудь на акції і одночасно припиняє існування попереднього [2; 193].

Протилежної точки зору притримувався інший видатний німецький цивіліст О.Гірке, який вважав, що римські договірні конструкції взагалі є не придатними в умовах нашого динамічного товарообороту з його різноманітними формами об’єднань. Досліджуючи правову природу юридичної особи, котру він розглядав як живу істоту, вчений пише, що акти, які передують її виникненню, належать до галузі не приватного права, а публічного і мають юридичне значення подібно існуванню ембріона [9; 342-344]. Продовжуючи його думку, А.Камінка пише, що «акти, які підготовляють юридичну особу, носять … характер договорів, однак до них вони відносяться лише частково, суттєво відрізняючись тим, що вони в той же час є елементами творчого характеру, котрі викликають до життя соціального носія волі» [1; 344]. Установча діяльність, на його думку, є не договірним правовідношенням, а «одностороннім спільним актом, який не має собі подібних у сфері приватного права. А тому засновництво наближається у формах своїх до корпоративного життя «[1; 344].

На нашу думку, правові зв’язки, які виникають між засновниками та підписниками, не є договірними, хоч це, можливо, і суперечить ст.28, 30 Закону «Про господарські товариства». Дані правовідносини носять корпоративний характер. Однак корпоративні правовідносини виникають лише в зареєстрованому акціонерному товаристві і лише між ним та акціонерами. Тому пропонуємо визначати правовідносини між засновниками та особами, які підписалися на акції, як квазікорпоративні. Аналізуючи правову природу цих правовідносин, І.В.Спасибо-Фатєєва дає їм наступну характеристику: » Це двостороння угода, реальна, оплатна, умовна угода, яка має елементи договору з пасивною множинністю осіб, виконання котрого передається третій особі, а також елементи посередницького договору, попереднього й організаційного договору та договору про приєднання з наступною цесією»[5; 102]. Видається, що таке визначення ще раз підтверджує неприйнятність договірної теорії розглядуваних відносин. Тобто дані правовідносини мають свою окрему, специфічну корпоративну природу.

Використана література:

1. Каминка А . І Очерки торгового права.- СПб.-1912.
2. Цит . за : Каминка А . І Основы предпринимательского права.- Пг.-1917.
3. Онуфрієнко О.І. Правове регулювання випуску та обігу емісійних цінних паперів в Україні: Автореф. Дис. канд. юрид. наук. – Київський національний університет ім. Тараса Шевченка.-К.,2000.
4. Писемский П. Акционерные компании с точки зрения гражданского права.-М.-1876.
5. Спасибо-Фатеева И.В. Акционерные общества: корпоративные правоотношения.-Харьков: Право.-1998.
6. Учение об акционерных компаниях .Рассуждения И.Тарасова.-К.-1878.
7. Шершеневич Г.Ф. Курс торгового права .-М.-1910.
8. Goldschmidt, Wiener und Behrend. Drei Gutachten.-Leipzig.-1873.-ст.-29-36. Цит. за: Учение об акционерных компаниях .Рассуждения И.Тарасова.-К.-1878.
9. Das deutsche Gennosenschaftsrecht . Bd . 1 u . 2 . Berlin , 1873 . Цит . за: Каминка А . І Очерки торгового права.-СПб.-1912.