referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Особливості організації охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю в курортних регіонах

  1. Характеристика стану охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю в курортних регіонах

Характеристика курортних регіонів як середовища функціонування міськрайорганів внутрішніх справ, подана у першому розділі, свідчить про те, що обумовлена специфікою соціально-економічних умов кримінологічна ситуація в цих регіонах та їх населених пунктах має суттєві особливості. Хоча з позицій глобалізації та уніфікації, процеси, які відбуваються у сфері правопорядку в курортних регіонах, перебувають в руслі загальних процесів, притаманних для різних типів регіонів та населених пунктів по країні в цілому, тим не менш встановлені в дослідженні особливості рівня, структури й динаміки злочинності, мають принципове значення для пошуку відповідних форм і методів практичної діяльності щодо охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю, для визначення напрямків удосконалення організації і функціонування правоохоронних органів, у тому числі органів внутрішніх справ.

Як уже зазначалося у розділі І, поряд з іншими організаційними проблемами в діяльності органів внутрішніх справ курортних регіонів найважливішою, на наш погляд, є проблема належної організації охорони громадського порядку та підвищення ефективності роботи відповідних служб і підрозділів органів внутрішніх справ у цьому напрямку професійної діяльності.

Наглядові цих двох питань головним чином і присвячена наступна частина нашого дослідження. При цьому, встановлюючи та аналізуючи форми й методи розв’язання означених проблем, ми намагались з’ясувати, де це можливо, специфіку окремих із них відповідно до типології курортних регоінів. Але перш ніж розпочати характеристику діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку в курортному регіоні вважаємо за необхідне здійснити стислий аналіз стану злочинності в громадських місцях населених пунктів курортних регіонів, як одного з аспектів вищеназваної категорії.

Стан злочинності по лінії карного розшуку в громадських місцях курортних та інших регіонах і населених пунктах Запорізької області поданий у табл. 11.

Таблиця №11. Стан злочинності по лінії КР

  1995 рік 1996 рік
  зареєстровано питома вага на вулицях, площах, парках, скверах зареєстровано питома вага на вулицях, площах, парках, скверах
Бердянськ 132 10,2 85 134 12,6 81
Мелітополь 373 13,4 262 346 15,2 269
Якимівський р-н 59 6,3 35 64 7,7 38
Михайловський р-н 10 2 5 10 2,2 6
Приазовський р-н 37 8,2 27 35 8 21
По районах 1123 7 738 1119 7,2 714
По області 2759 9,8 1696 2807 9,8 1765

 

  1997 рік 1998 рік
  зареєстровано питома вага на вулицях, площах, парках, скверах зареєстровано питома вага на вулицях, площах, парках, скверах
Бердянськ 133 10 69 166 10,9 82
Мелітополь 392 18,1 338 349 16 259
Якимівський р-н 60 6,8 38 52 5,8 35
Михайловський р-н 11 2,2 4 9 1,8 4
Приазовський р-н 32 7,2 19 30 7,1 19
По районах 1152 7 720 1208 6,5 737
По області 2780 9,2 1701 2732 8,8 1555

Аналіз даних, наведених у табл. 11, дозволяє зробити такі висновки:

  1. Кількість зареєстрованих злочинів по лінії карного розшуку у Мелітополі в 2,5 рази вища за відповідний показник Бердянська. Протягом усього досліджуваного періоду питома вага цих злочинів на три абсолютні одиниці вища також у Мелітополі. До того ж значніша частка злочинів, місцем вчинення яких були парки, площі, сквери та вулиці Мелітополя. Що стосується порівняння названих показників із аналогічними районними та обласними, то слід відзначити, що питома вага зареєстрованих злочинів у громадських місцях Бердянська вища за районний показник зафіксований у 1995-1999 рр. і на рівні обласного показника протягом цих років. У Мелітополі ситуація ще складніша, адже його показники наполовину і навіть більше переважають районні й обласні показники.
  2. Кількість зареєстрованих злочинів у громадських місцях Якимівського району у порівнянні з Михайлівським і Приазовським набагато вища. Але, якщо розглянути питому вагу стає зрозуміло, що принаймні з Приазовським районом показники Якимівського району знаходяться на одному рівні. Частки злочинів, які скоюються на вулицях, площах, у скверах і парках також приблизно однакові. Аналогічний стан речей простежується й у процесі порівняння показників курортного регіону з районним та обласним показниками: різниця між ними незначна, вони перебувають приблизно на одному рівні.
  3. З аналізу динаміки питомої ваги злочинів, місцем вчинення яких є громадські місця, досить чітко простежується позитивна тенденція до стабілізації кримінологічної ситуації на цьому напрямку її контролю, адже за досліджений період частка названих злочинів поступово зменшувалась або перебувала у певних межах протягом певного часу.
  4. Стосовно порівняння приморського та лікувально-профілактичного типів курортних регіонів ми зробили висновок, що ситуація зі злочинністю у громадських місцях значно складніша у першому типі протягом усього періоду, що обумовлено, на наш погляд, специфікою відпочиваючих, їх контингентом, характером відпочинку, низькою, у порівнянні з іншими регіонами, активністю роботи правоохоронних органів у цьому напрямку тощо.

Таким чином, аналіз стану злочинності в громадських місцях свідчить про те, що дійсно ефективна організація охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю на сьогоднішній день є одним із пріоритетів удосконалення професійно-службової діяльності органів внутрішніх справ курортних регіонів.

Зміст професійної діяльності міліції України має безпосередній зв’язок із завданням охорони та забезпечення громадського порядку й громадської безпеки [2], тому цілком природно, що наш обов’язок полягає в уточненні суті обраної для дослідження категорії з тим, щоб надалі не виникало сумнівів щодо тотожності її розуміння.

В існуючій юридичній літературі до теперішнього часу ще не склалась єдина думка щодо поняття “громадський порядок”. Одні автори ототожнюють його з поняттям правопорядку, порядком суспільних відносин [115, 8-12], інші розуміють під громадським порядком певну поведінку людей у громадських місцях [99, 9], треті – пов’язують це поняття з суспільними відносинами, які забезпечують створення нормальних умов для діяльності громадян, підприємств, установ, організацій.

Громадський порядок являє собою категорію, яка складається з трьох основних елементів: зміст, засоби регулювання, цілі встановлення громадського порядку [57, 37].

Базуючись на чинному законодавстві та практиці діяльності правоохоронних органів, можна зробити висновок, що зміст громадського порядку складають такі системи суспільних відносин:

  • відносини, що забезпечують охорону життя, здоров’я, честі й гідності громадян;
  • відносини, що забезпечують збереження власності;
  • відносини, що забезпечують нормальну діяльність підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.

Цим обумовлені й основні цілі громадського порядку, які полягають в охороні недоторканості особи, забезпеченні і збереженні власності, підтриманні необхідних умов для нормального функціонування виробничих та соціальних систем.

У цьому сенсі зміст громадського порядку тісно пов’язаний зі змістом громадської безпеки, котра, за визначенням її адміністративісти, являє собою відносини, пов’язані з відверненням або ліквідацією шкідливих для життя і здоров’я людей наслідків, викликаних небезпечною для оточуючих поведінкою людей або дією стихійних сил природи. Взаємозв’язок названих і перелічених систем суспільних відносин проявляється в тому, що здійснення відносин у сфері безпеки є обов’язковою умовою реального прояву відносин у сфері порядку. Тому, громадську безпеку слід вважати органічною частиною громадського порядку.

Іншим обов’язковим елементом громадського порядку є засоби регулювання суспільних відносин, а саме: правові і соціальні норми (звичаї, правила, формати тощо) [68].

Характеристика громадського порядку була б неповною без встановлення його співвідношення з таким поняттям, як “правопорядок”. Правопорядок, як правило, визначають так – це особливий стан суспільних відносин, упорядкованих за допомогою закону [170, с.9]. По суті зміст правопорядку складають лише правовідносини, тобто суспільні відносини, врегульовані нормами права, у той таки час як суспільні відносини громадського порядку, як вже зазначалося, врегульовані широким арсеналом засобів і не тільки правових.

Як зазначено у спеціальній літературі, головна мета організації охорони громадського порядку – це забезпечення такого розташування сил і засобів міліції та громадськості, яке б сприяло попередженню та припиненню злочинів та інших правопорушень, захисту життя, здоров’я, честі, гідності, спокою громадян, збереженню власності тощо [129, с.10]. Досягнення цієї мети в курортному регіоні виявляється складним завданням, бо організація охорони громадського порядку залежить тут від цілого комплексу специфічних факторів, які безпосередньо впливають на розташування сил та засобів.

Сезонна міграція населення, що сприяє підвищенню щільності неорганізованих мас громадян, які, крім того, ще й важко точно підрахувати та вивчити, вимагає значного збільшення людських ресурсів для підтримання належного нормального стану охорони громадського порядку.

Курортний сезон, особливо в приморських курортних регіонах, відзначається насиченістю різноманітними масовими культурними та розважальними заходами, швидкою зміною місць концентрації прибулих на відпочинок громадян. Так, наприклад, зранку переважна більшість осіб, що відпочивають, переміщується на вузьку прибережну смугу пляжів, в середині — до місць громадського харчування, а потім знову на пляж. Увечері відпочиваючі заповнюють громадські місця: вулиці, парки, зони відпочинку, площі, сквери; розважальні заклади: дискотеки, бари, кінотеатри, клуби, ресторани, кафе тощо. З цього випливає, що характер завдань із охорони громадського порядку протягом доби істотно змінюється. До того ж на дозвілля відпочиваючих впливають погодні умови, і ця обставина обов’язково має бути врахована при розташуванні сил та засобів служб, задіяних в охороні громадського порядку.

Розглянуті нами раніше криміногенні фактори є складовою частиною тієї об’єктивної реальності, у межах якої здійснюють свою діяльність органи внутрішніх справ курортних регіонів. Без їх урахування навряд чи можливо розробити заходи із підвищення ефективності діяльності, спрямованої на зміцнення громадського порядку.

Цілком справедливо, що лише за умови наявності відповідних науково-обґрунтованих рекомендацій щодо організації охорони громадського порядку, може розпочатися процедура розробки принципової схеми комплексного використання сил та засобів охорони громадського порядку (єдина дислокація) безпосередньо у міських та районних органах внутрішніх справ. Сподіваємось, що наші роздуми та пропозиції стануть у нагоді практичним працівникам – керівникам підрозділів громадської безпеки.

Зміст діяльності міліції щодо охорони громадського порядку безпосередньо пов’язаний із завданням охорони і забезпечення громадського порядку і громадської безпеки, тому є цілком природним те, що обов’язок щодо її здійснення покладається, в основному, на структурні підрозділи міліції громадської безпеки.

Аналіз цього напрямку практичної діяльності органів внутрішніх справ курортної зони свідчить про здійснення аналізу та оцінки оперативної обстановки як у цілому, так і за окремими напрямками. З урахуванням цього визначаються ділянки території, де скоюється найбільша кількість злочинів та правопорушень. Потім складаються маршрути патрулів, патрульних груп, мобільних груп міліції, спеціалізованих патрульних груп, добровільних народних дружин, розміщуються пости та пункти охорони правопорядку [6].

Завдяки такій організації можна підвищити щільність покриття території нарядами міліції, уникнути невиправданої концентрації різних видів нарядів на одній дільниці, підвищити персональну відповідальність міліціонерів та дружинників за стан правопорядку на закріплених за ними маршрутах, дільницях і постах.

Однак, як засвідчив аналіз результатів діяльності різних видів нарядів, твердження стосовно того, що численний загін міліціонерів, який протягом тривалого часу охороняє об’єкти народного господарства або підприємницьких структур, так само успішно зможе припиняти хуліганські дії та інші аналогічні порушення громадського порядку або ж попереджувати грабежі та розбої, якщо на нього будуть покладені відповідні обов’язки, є помилковим.

Умовою, необхідною для отримання позитивних результатів, є подолання психологічного бар’єру, що виникає у переважної більшості співробітників, та обов’язкова відповідна підготовка особового складу до виконання поставлених завдань. Саме це, на наше глибоке переконання, стане запорукою успішного впливу міліції громадської безпеки на стан “вуличної” злочинності.

Одна лише принципова схема використання сил та засобів не здатна сприяти усуненню роз’єднаності різних видів нарядів патрульно-постової служби міліції тому, що сьогодні кожна галузева служба самостійно організовує роботу підлеглих підрозділів на місцях і в межах компетенції здійснює суворий контроль за виконанням покладених на неї конкретних функцій і завдань. Таким чином через завдання, які поставлені перед кожною галузевою службою, втрачається головний напрямок діяльності — забезпечення громадського порядку, у зв’язку з тим, що оцінка роботи кожної окремої служби проводиться суто за спеціалізацією, про що ми вже згадували.

Таким чином, подальший розвиток патрульно-постової служби у курортних регіонах, підвищення її впливу на стан охорони громадського порядку, оптимальне розташування сил та засобів – усе це можливе лише за умови усунення існуючої галузевої розпорошеності. Вирішенню цього важливого завдання, за нашим глибоким переконанням, може сприяти організація несення патрульно-постової служби за методом патрульної дільниці, що для курортних регіонів є доволі ефективним засобом впливу на криміногенну ситуацію. Варто виділити такі риси цього методу: концентрація сил та засобів під єдиним керівництвом, їх мобільність, активність організаційного та управлінського начала. Ці якості як найкраще відповідають особливостям оперативної обстановки на вулицях та інших громадських місцях курортних регіонів: диференціації кримінологічної ситуації на окремих ділянках території, швидкій зміні оперативної обстановки протягом доби, мобільності осіб, що відпочивають, та злочинного елементу, швидкоплинності цих процесів.

Вивчення результатів діяльності усіх видів патрульно-постових нарядів у курортних зонах м. Бердянська та смт Кирилівки Якимівського району Запорізької області засвідчило, що метод організації несення патрульно-постової служби патрульна дільниця — не завжди вчасно та ефективно використовується у практичній діяльності відповідних підрозділів. На окремих дільницях організація несення служби не відповідає нагальним потребам, а подекуди можна відзначити навіть формальний підхід до цієї важливої справи. І хоча насправді вдалося досягти певних успіхів при організації несення служби за методом патрульних дільниць, але зміст роботи задіяних на цих дільницях сил, способи управління ними, методика оцінки результатів роботи різних видів нарядів, що несуть службу на одній дільниці, за нашими даними, не заслуговує на позитивну оцінку.

Результати діяльності щодо розкриття злочинів патрульно-постовою службою міліції представлені у табл. 12.

Таблиця №12. Результати діяльності ППСМ

1996 рік

  Розкрито безпосередньо Питома вага по відношенню до всіх розслідуваних справ Розкрито за участю Питома вага по відношенню до всіх розслідуваних справ
Бердянськ 33 5,2 134 25,2
Мелітополь 76 7,8 849 65,6
Якимівский р-н 4 0,6 39 7,1
Михайлівський р-н 5 1,4 173 27,7
Приазовський р-н 3 0,5 65 1,1
По районах 241 6,2 2628 25
По області 837 6,8 5847 27,4

 

1997 рік

  Розкрито безпосередньо Питома вага по відношенню до всіх розслідуваних справ Розкрито за участю Питома вага по відношенню до всіх розслідуваних справ
Бердянськ 41 5,4 219 27,7
Мелітополь 88 8 772 63,6
Якимівский р-н 2 0,4 69 12,3
Михайлівський р-н 6 1,4 55 37,3
Приазовський р-н 1 0,3 31 10,4
По районах 215 6,4 2817 27,7
По області 788 7 6520 30,9

 

1998 рік

  Розкрито безпосередньо Питома вага по відношенню до всіх розслідуваних справ Розкрито за участю Питома вага по відношенню до всіх розслідуваних справ
Бердянськ 43 5,7 266 33,8
Мелітополь 100 8,2 814 61,5
Якимівский р-н 0 0 1 0,2
Михайлівський р-н 9 2,5 58 15,1
Приазовський р-н 0 0 1 0,3
По районах 230 6,6 2737 28,8
По області 844 7,2 6110 33,3

Аналіз даних, наведених у табл. 12 дозволяє зробити наступні висновки:

  • Дуже низька кількість злочинів, розкритих безпосередньо силами ППСМ, особливо в курортних регіонах. Крім того, у порівнянні з реальними та об’єктивними можливостями сил та засобів ППСМ, кількість злочинів, розкритих за їх участю, також виявляється не високою.
  • Питома вага як злочинів, розкритих безпосередньо патрульно-постовою службою міліції, так і злочинів, розкритих за її участю, демонструє великі розбіжності не лише між порівнюваними регіонами як такими, але й між курортними регіонами різних типів.
  • Результати службової діяльності патрульно-постових нарядів у окремих регіонах вважаємо просто ганебними (у Приазовському районі протягом 1998 р. названими підрозділами безпосередньо не розкрито жодного злочину, а за їх участю – лише 1, що у питомій вазі складає 0,3% від кількості усіх розслідуваних справ).
  • Показники області та районів, що відображають питому вагу названих двох категорій злочинів, демонструють досить повільні темпи зростання, що, в принципі, можна вважати ознакою стабілізації, адже кількість злочинів поступово зменшується.

Наведені дані підтверджують порівняно низьку результативність роботи нарядів патрульно-постової служби у курортних регіонах, особливо у районних центрах, що зовсім не збігається з тими проблемами, що, як ми встановили, існують у сфері охорони громадського порядку у цих регіонах.

Як свідчить власний досвід, основними причинами недостатньої активності патрульно-постових нарядів у боротьбі зі злочинністю у тому числі у громадських місцях, є:

  • вузьковідомчий підхід керівництва служб та підрозділів, у тому числі міліції громадської безпеки, до вирішення завдань з охорони громадського порядку;
  • відсутність у міськрайорганах внутрішніх справ окремих регіонів чіткої, мобільної та дієвої системи прийому та передачі оперативної інформації від чергових частин, оперативних служб до патрульно-постових нарядів;
  • невисокий рівень службової та професійної підготовки окремих міліціонерів, що зумовлено швидкоплинністю кадрового складу;
  • слабка організація взаємодії між окремими видами нарядів;
  • невиправдана орієнтація оцінок роботи служб і підрозділів міськрайорганів внутрішніх справ на показники, що відображають результати діяльності з охорони громадського порядку з огляду на вчинені злочини, а не через попереджені та припинені).

Метод патрульної дільниці має у першу чергу забезпечити узгоджене використання усіх сил та засобів міліції, розташованих відповідно до принципової схеми, своєчасне маневрування ними, а також єдине керівництво роботою усіх видів нарядів без урахування їх відомчої належності (ППСМ, “Беркут”, ДАІ, ДСО тощо). Остання вимога, на наше глибоке переконання, стає час від часу досить актуальною для окремих керівників галузевих служб або підрозділів органів внутрішніх справ курортних регіонів, які не в змозі забезпечити з певних причин належну безпеку громадського порядку на підвідомчій території. Тому з метою встановлення резервів підвищення ефективності роботи патрульно-постових нарядів міліції за методом патрульної дільниці, розглянемо її організаційні та функціональні характеристики.

Патрульна дільниця – це визначений начальником органу внутрішніх справ сектор території населеного пункту або регіону, на якому закріплені наряди патрульно-постової служби міліції виконують поставлені завдання [127].

На кожній патрульній дільниці створюються патрульні групи [15, с.115], у склад яких включаються усі види нарядів міліції, що несли службу на цій території, без урахування їх відомчої належності. До роботи групи можуть бути задіяні не лише наряди органу внутрішніх справ, але й не підлеглі йому наряди, наприклад, полків, батальйонів, окремих рот патрульно-постової служби міліції. Останнє актуальне для органів внутрішніх справ курортних регіонів, адже у період курортного сезону їм, як правило, додаються сили та засоби інших органів внутрішніх справ, навчальних закладів тощо. Крім того, в окремих курортних містах розміщені міліцейські полки та батальйони, сформовані з солдат строкової служби, які не є підпорядкованими безпосередньо керівникам міськрайорганів внутрішніх справ, але несуть службу з охорони громадського порядку на території їх обслуговування.

За такої організаційної структури головними завданнями патрульних груп мають бути: боротьба зі злочинністю та забезпечення громадського порядку на вулицях та в інших громадських місцях; охорона об’єктів народного господарства, збереження усіх форм власності; попередження та припинення спроб вчинення злочинів та правопорушень.

Усі наряди, які входять у патрульну групу, з питань охорони громадського порядку в оперативному плані мають підпорядковуватись начальнику патрульної дільниці. Для курортних регіонів це має принципове значення, адже плинність оперативної обстановки на окремій території або дільниці тут набагато вища за інші регіони.

Начальник патрульної дільниці має здійснити наступні дії: своєчасно розташувати особовий склад нарядів на дільниці; організаційно забезпечити оперативне доведення необхідної інформації до відома міліціонерів, що несуть службу у складі нарядів, на основі підтримки постійного зв’язку між ним, нарядами та черговою частиною органу внутрішніх справ; організаційно та процедурно забезпечити взаємодію усіх сил та засобів патрульно-постової служби у межах території, що обслуговується; постійно контролювати несення служби та дотримання законності у діях нарядів та окремих міліціонерів; здійснити, узгодивши з оперативним черговим маневр, передислокацію сил та засобів, а у разі необхідності, і без такого погодження, але з подальшим інформуванням (критерієм оцінки необхідності у першу чергу виступає оперативна обстановка); оцінити результати роботи з охорони громадського порядку в цілому всіх нарядів та кожного окремо бажано за єдиною методикою.

Введення посади начальника патрульної дільниці має принципове значення у справі підвищення ефективності і якості несення служби нарядами. Саме він (начальник) повинен забезпечувати реальну участь у охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю усіх сил міліції, розташованих у межах дільниці, за допомогою спостереження та крізь призму власного досвіду визначити місця, де склалась негативна оперативна обстановка або прогнозується її напруження, та прийняти рішення щодо спрямування у ці місця додаткових нарядів міліції, перегрупування сил та засобів, зміни маршрутів їх руху тощо. Можливість швидкого та оперативного прийняття рішення в атмосфері та в умовах курортного регіону необхідна для виключення можливості втрати проміжку часу, протягом якого ще є об’єктивні умови для відповідного впливу на оперативну обстановку спеціальними засобами та заходами, попередження та припинення злочинів і правопорушень або їх розкриття по “гарячих” слідах. Децентралізація управління, представлена цим методом організації несення патрульно-постової служби, цілком виправдовує себе.

Що стосується керівництва інших служб і підрозділів органів внутрішніх справ, які надали особовий склад для несення служби на патрульній дільниці, слід зазначити, що вони також мають право віддавати накази та ставити завдання підпорядкованим ним нарядам, але у тому разі, коли територія виконання збігається з межами патрульної дільниці. У тому разі, коли територія виконання виходить за її межі, такий наказ має обов’язково бути узгоджений із начальником патрульної дільниці.

Як свідчить власний досвід з організації діяльності органів внутрішніх справ на певних напрямках, під час розробки принципової схеми розташування сил та засобів наряди міліції слід завжди закріпляти за певними патрульними дільницями із відповідними радіопозивними. Взаємодія при цьому забезпечується застосування мобільних радіостанцій, які працюють на одній частоті та на одному каналі, що дозволяє начальнику патрульної дільниці у повному обсязі акумулювати інформацію про стан оперативної обстановки, організаційно забезпечувати взаємодію між нарядами, оперативно приймати рішення та доводити їх до підлеглих, значно підвищуючи таким чином персональну відповідальність за комплексну організацію роботи.

Досить ефективним рішенням на практиці виявляється безпосередня участь начальника патрульної дільниці у виконанні завдань із охорони громадського порядку, коли він після інструктажу усіх нарядів та розташування їх на дільниці відповідно до рішення начальника міськрайоргану внутрішніх справ на патрульній машині разом із міліціонером-водієм та двома патрульно-постовими міліціонерами, працівниками оперативно-розшукових підрозділів органів внутрішніх справ або дружинниками інспектує службу на маршруті.

Патрульна машина, звичайно, має бути відповідно пристосована до несення служби. При цьому слід мати на увазі специфіку не тільки патрульної служби, яку буде нести особовий склад, але й особливості роботи керівника в умовах курортного регіону. На наш погляд, від мобільності організації управління нарядами патрульно-постової служби міліції багато в чому залежить оперативність реагування на скоєні злочини та правопорушення. Тому бажано обладнати патрульну машину кондиціонером, щоб керівник працював у належних умовах, зберігаючи при цьому “свіжу та холодну” голову; крім того, машина має бути обладнана принаймні трьома радіоприймачами, перший – постійно настроєний на хвилю патрульно-постових нарядів, другий – для налагодження постійного зв’язку із черговою частиною міськрайоргану внутрішніх справ, третій – екстрений на випадок виникнення ускладнень у зв’язку із масовими заворушеннями, стихійним лихом тощо.

Для забезпечення швидкого реагування на ускладнення оперативної обстановки бажано також мати у розпорядженні нарядів патрульної дільниці ще принаймні дві автомашини для переміщення нарядів по дільниці у разі необхідності зміни їх розташування.

Одночасно з урахуванням оперативної обстановки, що складається протягом дня, начальник патрульної дільниці здійснює наступні організаційно-управлінські функції:

  • з дозволу чергового, а в необхідних випадках самостійно переміщує патрульні наряди із одного пункту в інший;
  • при вчиненні злочину спрямовує наряди до місць можливої появи злочинців;
  • інспектує службу піших та мобільних патрулів, патрульних груп, міліцейських груп, постів, контактує з місцевим населенням та особами, що відпочивають;
  • організовує патрулювання місць зі складною оперативною обстановкою;
  • контролює роботу міліціонерів, забезпечує їх необхідною інформацією;
  • підтримує постійний зв’язок із черговим по міськрайоргану внутрішніх справ, доповідає йому або керівництву органу про стан оперативної обстановки, її тенденції та реакції на вплив;
  • організовує виконання отриманих наказів або доручень.

За такої організації несення патрульно-постової служби зростає ефективність управління нарядами ППСМ.

Важливим аспектом організації патрульно-постової служби за методом патрульної дільниці є оцінка результатів роботи нарядів. При цьому обов’язково мають бути враховані не лише показники за напрямками служб, але і показники, що характеризують стан охорони громадського порядку його безпечність. У результаті такої комплексної оцінки діяльності усіх видів нарядів на патрульній дільниці може підвищитись їх зацікавленість у стані охоронюваності громадського порядку взагалі і попередження та припинення злочинів та правопорушень у громадських місцях зокрема.

Вивчення позитивного досвіду організації несення патрульно-постової служби методом патрульної дільниці, який успішно був нами започаткований та перевірений у курортних регіонах Запорізької області, свідчить, що у ньому закладені необхідні для органів внутрішніх справ позитивні можливості із максимально ефективного використання кожної служби, кожного підрозділу органів внутрішніх справ у охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю на відповідній території.

Але згодом виявилось, що не все так гладко, як ми на це сподівались. Адже застосування методу патрульної дільниці спричинило також і нові проблеми, які вимагали термінового розв’язання, поряд із суто організаційними, ресурсними, матеріальними проблемами, з якими зіштовхувались керівники на шляху організації патрульних дільниць. Так, наприклад, із появою керівників, організаторів охорони громадського порядку на патрульній дільниці виникли проблеми з психологічною адаптацією особового складу.

Справа полягає в тому, що начальниками патрульних дільниць, як правило, призначалися командири відділень, а іноді навіть рядові міліціонери патрульно-постової служби міліції. І хоча переважна більшість молодших командирів проявили себе досить умілими організаторами та керівниками, що намагались правильно будувати стосунки з підлеглими, саме на цьому рівні найчастіше відзначалися порушення уставних норм та правил, субординації та взаємовідносин. Начальникам патрульних дільниць бракувало авторитету серед підлеглих, який мали б керівники старші за віком, життєвим та професійним досвідом.

Ці обставини значно ускладнили завоювання молодшими командирами авторитету, необхідного для управління охороною громадського порядку в межах патрульної дільниці, розв’язання проблем, що виникають під час взаємодії з іншими службами та підрозділами органів внутрішніх справ, задіяних в організаційній побудові принципової схеми комплексного використання сил та засобів на патрульній дільниці. Звідси часом і виникали негативні моменти, коли молодший командир занадто принципово та офіційно будував взаємовідносини з підлеглими, або навпаки не демонстрував цих якостей в необхідній для справи мірі, боячись проявити себе занадто вимогливим.

Доводиться констатувати, що не завжди командири відділень, призначені начальниками патрульних дільниць, в силу життєвого досвіду та рівня кваліфікації можуть у повній мірі забезпечити управління силами та засобами патрульно-постової служби на дільниці, розв’язувати оперативно-службові завдання з попередження, припинення, розкриття злочинів і правопорушень, забезпечити охорону громадського порядку належним чином, здійснювати контролюючі функції за несенням служби всіма видами нарядів та здійснювати відповідний вплив на підпорядкований особовий склад.

Тому підвищення ефективності роботи патрульно-постових нарядів на патрульних дільницях в курортних регіонах, які відзначаються різноманіттям контингенту відпочиваючих, постійно змінюваною ситуацією, може бути досягнуто, як свідчить досвід дисертанта, і з чим погоджуються місцеві керівники, шляхом призначення на посади начальників патрульних дільниць осіб середньої ланки начальницького складу органів внутрішніх справ. Цей висновок підтверджується досвідом роботи конкретних органів внутрішніх справ як курортних, так й інших регіонів [166, с.64]. Аналіз згаданого досвіду дозволяє зробити висновок про більш ефективну організацію управління силами та засобами на дільниці обслуговування, що підтверджується й більш високими результатами роботи підлеглих.

Іншою формою організації охорони громадського порядку може стати об’єднання декількох патрульних дільниць в зону охорони громадського порядку, яка включає в себе 2-3 патрульні дільниці. Уперше в колишньому СРСР таку організацію охорони громадського порядку запропонували до використання вітчизняні правоохоронці Одещини, а ввели її у науковий обіг відомі українські адміністративісти [36, 48-52]. Як відзначають автори, за такої організації несення служби нарядами патрульно-постової служби міліції керівництво ними здійснює начальник зони, який призначається з числа командирів взводів стройових підрозділів. На керівника зони покладається уся повнота відповідальності за стан забезпечення охорони громадського порядку в зоні, належне використання сил та засобів, своєчасне узагальнення даних про стан оперативної обстановки, особиста участь у навчанні міліціонерів та дружинників безпосередньо на маршрутах формам та методам боротьби та профілактики злочинів і правопорушень.

Дієвість цієї форми організації несення служби патрульно-постовими нарядами органів внутрішніх справ доведена досвідом роботи у зазначеному напрямку міськрайорганів традиційних курортних регіонів та населених пунктів. Але, на наш погляд, все ж таки її слід рекомендувати тим курортним населеним пунктам, які мають районний розподіл, оскільки в цих порівняно великих містах з чисельністю населення за 100 тис. часом виникає необхідність швидкого об’єднання сил та засобів кількох патрульних дільниць під єдиним керівництвом для одночасної передислокації або маневру.

У менших населених пунктах, як свідчить практика, така потреба виникає набагато рідше і успішно може бути розв’язана ще на рівні співпраці та взаємодопомоги суміжних патрульних дільниць, коли немає необхідності створювати додаткові управлінські ланки. Адже давно відомо, що формування нових управлінських структур на певному етапі розвитку системи лише ускладнює виконання нею поставлених завдань, зменшує її активність та мобільність реагування на оточуючі подразники через надмірну бюрократизацію.

Основою управління силами та засобами патрульно-постової служби є письмове рішення начальника міськрайоргану внутрішніх справ про організацію охорони громадського порядку та безпосереднього розташування нарядів на кожну добу, виходячи зі стану оперативної обстановки та принципової схеми розташування особового складу [6; 15, 117].

Періодичність прийняття рішень певною мірою залежить від типу курортного регіону. Так, наприклад, в курортних регіонах приморського типу дуже важливо, як свідчить практика, зберегти такий порядок, коли рішення про організацію патрульно-постової служби приймається під час розробки принципової схеми комплексного використання сил та засобів окремо для курортного та іншого сезону, а потім корегуються щомісячними рішеннями, котрі складаються на основі прогностичної інформації про міграцію населення, яка, як зазначалось, носить періодичний характер.

Суть такого рішення полягає у визначенні конкретних завдань на наступний місяць, у встановлені шляхів та засобів їх виконання. Прийняття такого рішення конкретизує вимоги керівництва держави, міністерства, області, району і под. про наполегливість та активізацію протидії злочинності у громадських місцях та пов’язує його зі специфікою розподілу окремих видів правопорушень та злочинів за порами року, що притаманно курортним регіонам.

Велике значення в управлінському рішенні начальника органу внутрішніх справ має така ознака управління й організації патрульно-постової служби, як раціональне розташування нарядів по території обслуговування. Крім переліченого у ст. 198 Статуту ППСМ України, воно досягається за допомогою інших способів, найоптимальнішими з яких, на думку автора, є:

  • підвищення щільності нарядів за рахунок спільного патрулювання міліціонерів та дружинників (два міліціонери + дружинник);
  • використання кінних або велосипедних патрулів та розрахунок оптимального поєднання одиночних та парних патрулів;
  • використання підрозділів міліції швидкого реагування “Беркут” та залучення до охорони громадського порядку курсантів вищих навчальних закладів МВС України;
  • залучення до охорони громадського порядку в курортний сезон, а особливо у суботні, недільні і святкові дні оперативно-начальницького складу міськрайорганів внутрішніх справ інших регіонів, а за необхідністю і керівників відділів та управлінь відповідних УМВС.

Особливу увагу керівнику органу внутрішніх справ при прийнятті рішення про охорону громадського порядку слід приділити розподілу кількості та видів нарядів за змінами протягом доби.

Аналіз практики задіяння сил та засобів протягом доби у різних за типами курортах, вивчення спеціальної літератури з цього питання [138] дозволили нам зробити висновок про те, що розподіл особового складу для виконання функцій з охорони громадського порядку відбувається таким чином, що в третю зміну (16-24 год.) службу несуть не менше 50% нарядів та використовується максимальна кількість транспортних засобів, засобів радіозв’язку, а також 60-70 % сил громадськості. Протягом цієї зміни до приблизно 23 год. наряди концентруються у місцях масового відпочинку громадян, а також у місцях проживання (санаторії, будинки відпочинку, мотелі, готелі, кемпінги тощо), де у ці часи найімовірніше будуть скоюватися крадіжки приватного майна громадян, що зумовлено в першу чергу їх відсутністю. Потім наряди частково переміщуються у ті частини населених пунктів, де розташовується переважна більшість розважальних та культурних закладів: ресторанів, кінотеатрів, барів, кафе, дискотек, клубів тощо, або ж наглядають за виходами з парків, зон відпочинку, лісосмуг, де в цей час, як правило, закінчуються масові культурні заходи.

У першу зміну (00-08 год.) і другу (08-16 год.) службу несуть не менш ніж 25-30% особового складу.

З урахуванням розподілу кількості злочинів за часом доби така схема дислокації особового складу, здається, не викликає сумнівів. Однак для більш точного розрахунку сил та засобів слід на місцях здійснювати більш детальний, погодинний аналіз стану оперативної обстановки, який, що ми й намагалися довести, може внести суттєві корективи у визначення моменту нарощування (масування) сил та засобів на певних дільницях території населеного пункту.

Підтвердженням цьому може служити і власне авторський досвід досліджень проблем розташування сил та засобів патрульно-постової служби в курортних регіонах Запорізької області. У процесі аналізу встановлено, що відповідно до розповсюдження злочинів за часоми доби розподіл особового складу нарядів патрульно-постової служби лише за загальними рисами відповідав наведеній схемі. Зумовлено це тим, що під час погодинного аналізу оперативної обстановки ми встановили таке: протягом кількох останніх років у курортний сезон найбільша кількість скоєних злочинів припадає не на всі 8 годин роботи третьої зміни, а лише на 2 її години – з 22 до 00 год., і на 2 години роботи першої зміни – з 00 до 02 год. ранку. Саме в цей час, як показали наші дослідження, скоюється 80% правопорушень, які раніше відносились до тих, що були скоєні за час несення служби третьою зміною. Керуючись цим було прийнято рішення про активізацію несення служби та нарощування сил та засобів охорони громадського порядку саме протягом цих чотирьох годин. До того ж у мене, як керівника міліції, викликав занепокоєння і той факт, що найбільш криміногенний період доби припадає саме на час зміни нарядів. Тому було прийнято рішення про перенесення схеми несення служби на дві години назад. Остаточний вигляд схема змін нарядів мала такий: 1 зміна – від 10 ранку до 18 год., 2 зміна – від 18 до 2 год. ночі, 3 зміна – від 2 год. ночі до 10 год. ранку.

Наведений приклад наочно демонструє роботу одного з головних тактичних принципів організації охорони громадського порядку – принципу рацiональної розстановки нарядiв i забезпечення своєчасного маневру (ст. 5 Статуту патрульно-постової служби міліції України [6]). Важливий навіть за змістовою характеристикою, цей принцип набуває доленосного значення, коли мова йде про охорону громадського порядку в курортних регіонах, де зміни оперативної обстановки за порами року, місяцями, тижнями або протягом доби є характерною рисою. Слід лише підкреслити та звернути увагу на необхідність творчого підходу до застосування та реалізації цього принципу, повсякчасного вживання заходів для того, щоб найбільша частина сил та засобів органу внутрішніх справ була задіяна у той час і на тій дільниці, де інтенсивність прояву правопорушень вимагає цього.

Тут доцільно звернути увагу і на такий прийом організації охорони громадського порядку, успішно пристосований правоохоронцями курортних регіонів до власних потреб. З метою забезпечення необхідної кількості та щільності нарядів міліції у місцях скупчення відпочиваючих і туристів у найвірогідніші години скоєння злочинів початок служби чергових змін патрулів та нарядів зміщується таким чином, щоб у найнапруженіші періоди охорона громадського порядку здійснювалася двома змінами. При нестачі особового складу для здійснення такого маневру в ці місця спрямовуються додаткові сили нарядів і патрулів, що перекривають звільнені маршрути. Вони комплектуються, як правило, за рахунок більш активної участі дружинників (1 міліціонер+2 дружинники), а також за рахунок додаткової мобілізації особового складу інших підрозділів відповідного органу внутрішніх справ (звичайно за виключенням слідчих), спецпідрозділів, військовослужбовців.

Підсумовуючи викладене, слід, на наш погляд, звернути увагу на такі риси сучасного стану охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю в курортних регіонах:

  1. Кримінологічна ситуація в курортних регіонах останнім часом характеризується наявністю чіткої тенденції до стабілізації. Але ситуація зі злочинністю в громадських місцях залишається напруженою, тим більше у порівнянні з іншими регіонами. Особливо проблеми з охороною громадського порядку виявляються у приморському типі курортних регіонів, що зумовлено цілою низкою специфічних його рис.
  2. На основі аналізу даних про кількість зареєстрованих злочинів, розкритих безпосередньо силами патрульно-постової служби міліції чи за її участю. Результативність роботи згаданої структури була нами визнана низькою, особливо в курортних регіонах, а серед них – особливо в лікувально-профілактичних. Ми перерахували основні, на наш погляд, фактори, що сприяли такому стану речей.
  3. Нами були охарактеризовані форми організації охорони громадського порядку по методу патрульної дільниці, які широко використовуються міліцією громадської безпеки курортних регіонів та зони охорони громадського порядку. Проаналізовані їх переваги, визначені з практичної точки зору їх негативні моменти, а також запропоновані певні організаційні дії, що можуть привести до локалізації негативних вад форм організації охорони громадського порядку по методу патрульної дільниці і зони охорони громадського порядку. Висловлені також побажання щодо якості матеріально-технічного забезпечення роботи органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку в курортних регіонах.
  4. Проаналізовані певні прийоми нарощування й масування сил та засобів охорони громадського порядку, а саме: зміна схеми та графіку несення служби залежно від погодинного аналізу стану оперативної обстановки або так, щоб у найнапруженіші часи чергували дві зміни. Завдяки такій організації можна підвищити щільність покриття території нарядами міліції, уникнути невиправданої концентрації різних видів нарядів на одній дільниці, підвищити персональну відповідальність міліціонерів та дружинників за стан правопорядку на закріплених за ними маршрутах, дільницях і постах.

2.  Шляхи підвищення ефективності роботи органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю в курортних регіонах

Вивчення досвіду роботи органів внутрішніх справ свідчить про те, що розв’язання завдань охорони громадського порядку може бути забезпечене лише шляхом застосування різних організаційних форм, правильного та вмілого використання можливостей міліції та громадськості у різні пори року [172, 247-248].

Ми вже відзначали, що позитивні результати в роботі служб і підрозділів з охорони громадського порядку можуть бути досягнуті лише у тому випадку, коли принципова схема розташування сил та засобів була розроблена на основі глибокого аналізу оперативної обстановки в курортній зоні за попередні роки з урахуванням прогностичної інформації по кожному конкретному періоду.

Як відомо, органи внутрішніх справ приділяють значну увагу вивченню та аналізу рівня, структури й динаміки злочинності, її регіональних і місцевих особливостей за даними статистичної звітності. Але це стосується головним чином вищих рівнів системи, у той таки час, коли низові структури не мають у своєму розпорядженні не тільки відповідних прогностичних підрозділів, а навіть спеціалістів, діяльність яких спрямовувалась би на глибоке та всебічне дослідження прогностичної інформації, виявлення об’єктивних тенденцій та формулювання відповідних рекомендацій, що, беззаперечно, сприяло б підвищенню ефективності управлінських рішень профілактичного плану саме на цьому рівні, де і розв’язується основна частина завдань боротьби зі злочинністю.

З іншого боку, слід також мати на увазі, що в низових підрозділах органів внутрішніх справ можливості для здійснення конкретних прогностичних досліджень обмежені кількістю та якістю інформації, котра перебуває у їх розпорядженні.

Тому слід вести мову та орієнтуватись не лише на те, щоб максимально звільнити низові ланки органів внутрішніх справ від складання великої кількості різних інформацій, узагальнень, аналізів, відомостей, дані з яких можна було б отримати в єдиній інформаційній мережі діяльності правоохоронних органів в Україні з протидії злочинності, а й на те, що відповідні підрозділи обласних УМВС мають розробляти необхідні рекомендації з організації охорони громадського порядку на певні періоди року, зокрема, на курортний сезон.

З власного досвіду можу сказати, що такі рекомендації мають містити: основні завдання відповідних служб і підрозділів щодо забезпечення охорони громадського порядку за окремими напрямками, очікувані демографічні зміни в курортній зоні протягом сезону, загальні та спеціальні заходи з попередження злочинних проявів у громадських місцях, заходи вдосконалення організаційних засад реагування, припинення, розкриття та розслідування скоєних злочинів, матеріально-технічного, фінансового та ресурсного забезпечення цієї роботи, організаційно-процедурні форми взаємодії з іншими правоохоронними органами та громадськістю.

Звичайно, підготовці таких рекомендацій має передувати аналіз стану злочинності і правопорушень у громадських місцях, здійснений протягом значного періоду часу. При цьому обов’язково слід враховувати рішення представницьких та виконавчих органів влади відповідних рівнів стосовно забезпечення або сприяння охороні громадського порядку. Також їх обов’язково слід погоджувати з національними, регіональними та місцевими профілактичними програмами, спільними узгодженими планами проведення профілактичних заходів правоохоронними, контролюючими та іншими державними органами, громадськими формуваннями. Отже, це досить складна і відповідальна робота, яка вимагає відповідних знань, умінь та навичок.

Необхідність прийняття начальником органу внутрішніх справ обґрунтованих управлінських рішень стосовно організації охорони громадського порядку та розташування сил та засобів також вимагає постійного збору, обробки необхідної інформації про якість несення служби, стан, тенденції та зміни в оперативній обстановці.

Як свідчать результати дослідження, це питання є доволі складним для розв’язання в органах внутрішніх справ курортних регіонів у зв’язку з обмеженою кількістю спеціалістів, які мають відповідні знання, фаховий рівень та потенціал для роботи з інформацією.

Одним із ймовірних шляхів виправлення становища могло бути створення централізованої загальнодержавної інформаційної системи – бази даних про стан злочинності, її тенденції, регіональні особливості, вжиті спеціальні та спеціально-кримінологічні заходи протидії на державному, регіональному та місцевому рівнях із регіональними інформаційними координаційними центрами первісної обробки й узагальнення інформації при управліннях Міністерства внутрішніх справ в областях. У цій системі слід забезпечити не лише прямий зв’язок між інформаційними підрозділами (штабами, управліннями оперативної інформації тощо) різних рівнів, але й зворотній таким чином, щоб керівники та співробітники низових підрозділів та служб органів внутрішніх справ мали можливість використовувати цікаву для них інформацію про стан злочинності у країні в цілому та окремих її регіонах, населених пунктах або місцевостях.

Фактично ж існуюча на сьогоднішній день система обміну інформацією діє лише в одному напрямку – відповідно до ієрархії, і замість того, щоб полегшувати аналітико-прогностичні дослідження, значно ускладнює їх. Сприяти цьому, на наш погляд, може не в останню чергу і зміна системи показників, за якими має здійснюватись оцінка роботи підрозділів щодо розкриття злочинів, оперативно-розшукової діяльності та подібного, адже ці критерії розроблялись кілька десятиліть тому, сьогодні ж у державі зовсім інші політичні, соціально-економічні й кримінологічні умови [26, 6].

Крім того, розв’язання названих проблем сприяло б остаточній ліквідації паралелізму в аналітичній роботі, коли одні й ті ж самі показники, дані, відомості переносяться, досліджуються та аналізуються різними галузевими службами по декілька раз з різних позицій. Зрозуміло, що вести при цьому мову про якість, достовірність та об’єктивність інформації не доводиться.

До того ж можна стверджувати, що звільнений таким чином час можна було б спрямувати на здійснення прогностичних досліджень за розробленими наукою й перевіреними практикою методиками аналізу злочинності та її тенденцій. Якщо піти ще далі, то можна сподіватись, що керівники будуть більше часу приділяти “живій” роботі з підлеглими в тому числі щодо розкриття злочинів, заохочувати їх до самовдосконалення власним прикладом (як генерал-полковник міліції Ю.Е.Черкасов за часів перебування на чолі Дніпропетровської міліції, коли він з власної ініціативи виходив на чергування з нарядом ППСМ), що, беззаперечно, вплине на ефективність діяльності органів внутрішніх справ, покращить взаємовідносини між керівництвом та підлеглими, оптимізує мікроклімат в колективі та системі в цілому.

Одним із шляхів розв’язання цієї проблеми у традиційних курортних регіонах та населених пунктах, на наш погляд, є широке використання можливостей електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів) для збору, аналізу та розробки рекомендацій з оптимального розташування сил та засобів охорони громадського порядку на території обслуговування міськрайоргану внутрішніх справ. Звичайно, мова має йти в першу чергу про розробку відповідного програмного продукту.

Але слід враховувати, що впровадження такої системи виправдає себе, на наше глибоке переконання, лише у порівняно великих міськрайорганах внутрішніх справ курортних регіонів, де, по-перше, для охорони громадського порядку задіюється значна кількість сил та засобів, а, по-друге, існує необхідний масив інформації для використання електронно-обчислювальної техніки.

Головне призначення цієї системи – за допомогою математичних методів та можливостей електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів) створити безперервний цикл моніторингу, обробки, аналізу стану та змін оперативної обстановки у часі й за територією і таким чином створити необхідні умови для кримінологічного прогнозування та подальшої розробки на цій основі оптимальних варіантів розташування сил і засобів патрульно-постової служби міліції на території обслуговування.

Більш широке використання можливостей автоматизованих технічних систем дозволяє давати такі обґрунтовані рекомендації:

  1. Щодо розподілу сил та засобів патрульно-постової служби за місяцями року (що вкрай важливо для курортних регіонів), числами місяця, днями тижня, годинами доби залежно від змін оперативної обстановки;
  2. Щодо розташування патрульно-постових нарядів на території району, міста залежно від особливостей та коливання рівня злочинності у громадських місцях.

На прикладі джерел інформації, застосовуваних для вивчення оперативної обстановки, наведених у ст. 84 Статуту патрульно-постової служби міліції України [6], можна передбачити і джерела iнформацiї, необхідні для забезпечення роботи автоматизованих систем розрахунку сил та засобів, необхідних для організації охорони громадського порядку:

  • статистична звiтнiсть за останні п’ять років;
  • аналiтичнi матерiали за відповідний період;
  • оперативнi й робочi карти про правопорушення, зареєстровані та розкриті злочини тощо;
  • іншi документи, що характеризують стан охорони громадського порядку й боротьби зi злочиннiстю;
  • довiдки та інформації про скоєні злочини i розшукуваних злочинцiв;
  • вiдомостi, якi надходять вiд працiвникiв органiв внутрiшнiх справ, доповiдi патрульно-постових нарядiв, оброблені спеціальним чином;
  • iнформацiї iнших органiв внутрiшнiх справ, правоохоронних органiв, повiдомлення державних i громадських органiзацiй, заяви громадян, повiдомлення засобiв масової iнформацiї, спеціальним чином оброблені;
  • результати рекогносціювання мiсцевостi, оформлені у вигляді довідкових таблиць з описом ділянок території, вулиць, майданів, парків та інших громадських місць;
  • єдина дислокація, розрахунок та розстановка сил i засобiв, розмiщення постiв, маршрутiв патрулювання, види i склад нарядiв, порядок несення служби, специфічні завдання нарядiв.

З точки зору практичного працівника, цей не повний перелік даних про стан оперативної обстановки у громадських місцях та можливостей впливу на неї з боку патрульно-постової служби, обoв’язково має бути нанесений на масштабну карту населеного пункту, а ще краще патрульної дільниці із позначенням усіх громадських місць та зон складної оперативної обстановки відповідно до часу доби. Таким чином, працівник набагато легше зможе зорієнтуватись при виїзді на місце скоєння злочину, опрацювати можливі шляхи відходу злочинця, локалізувати конфлікт тощо.

Таким чином, використання при прийнятті управлінського рішення рекомендацій та висновків, зроблених на основі аналізу оперативної обстановки, дозволяє більш правильно спланувати заходи щодо охорони громадського порядку протягом курортного сезону у тих регіонах, де сезонна міграція населення значно впливає на стан злочинності та охорони громадського порядку. Установлені закономірності переміщення громадян у певні години в певні місця (домівка, санаторій Þ пляж Þ місце харчування Þ пляж Þ місця відпочинку та розваг Þ домівка, санаторій), а також скоюваних порушень громадського порядку і злочинів дозволяє оптимально розташувати сили та засоби, які є у розпорядженні, в тому числі й технічні.

Ми вже відзначали раніше, що під час розташування нарядів, залежно від типу курорту, особливу увагу слід приділяти місцям скупчення відпочиваючих і туристів. Так, у літній період — приморським курортним регіонам – пляжам, водним стадіонам, зупинкам громадського транспорту та місцям паркування приватних транспортних засобів, ринкам, розважальним закладам. У лікувально-профілактичних курортах – лісопаркам, гірсько-лісним ділянкам, де прокладено оздоровчі маршрути або туристичні стежки до історичних місць, які часто відвідують прибулі громадяни. У вечірній час особливу увагу слід приділяти дорогам, що з’єднують курортні населені пункти зі станціями міжнародного та республіканського сполучення.

У справі вдосконалення роботи щодо забезпечення охорони громадського порядку в курортних регіонах є чимала кількість не використаних ресурсів. Одним із них є складання типових планів охорони громадського порядку за певних умов.

Так, велика кількість масових заходів, що проводяться у традиційних курортних регіонах приморського типу, припадає на святкові дні (“Відкриття курортного сезону” — на травневі свята в залежності від погодних умов, “Свято Нептуна” — на вихідні дні напередодні Дня Незалежності України, “Золота осінь” – напередодні 1 вересня і подібне). Вони вимагають максимальної мобілізації сил та засобів, швидкого перерозподілу їх з одного місця дислокації до іншого, концентрації їх у певний час у певному місці.

Забезпечити за таких умов охорону громадського порядку можна лише за допомогою плану, заздалегідь розробленого відповідно до кожного заходу. У ньому докладно має бути відображено хто, де, коли, протягом якого часу несу службу, куди і скільки сил необхідно спрямувати, які специфічні обов’язки покладаються на кожний вид наряду.

У зв’язку з вищевикладеним у міськрайорганах внутрішніх справ курортних регіонів поряд з річними і квартальними планами слід, на наш погляд, розробляти та впроваджувати у практичну діяльність і типові плани спеціального призначення для забезпечення охорони громадського порядку під час проведення масових заходів на території обслуговування.

В останні роки у курортних регіонах спостерігається, на наш погляд, зайве захоплення проведенням комплексних або спеціалізованих відпрацювань територій напередодні або протягом курортного сезону. Як правило, не мудруючи багато, їх охрещуюють операція “Курорт”. Уже стало традицією, починаючи з 1998 р., коли така операція була проведена в Криму, що їх хід, результати та наслідки обговорюються широким загалом у вітчизняній пресі. Неодноразово про такі відпрацювання писала й центральна преса.

Аналіз завдань, поставлених для розв’язання у процесі комплексних відпрацювань курортних регіонів, засвідчив, що в сукупності вони відображають весь перелік функцій, які повинні вирішувати міськрайоргани внутрішніх справ курортних регіонів повсякденно. Однак керівники міськрайорганів завжди жваво підтримували їх проведення. І не має тут нічого дивного, адже вони отримували на допомогу з боку інших органів внутрішніх справ додаткові сили і засоби, які, як правило, не набагато менші кількості особового складу “місцевих” органів внутрішніх справ, а за якісними характеристиками — кращі. Адже на такі відпрацювання, особливо під егідою МВС, залучаються найкращі розшуковці та слідчі, котрі змушені кинути власні розслідування, переривати цікаві в оперативному плані зв’язки, зривати побудовані протягом тривалого часу оперативні комбінації тощо.

З позицій власного досвіду можу сказати, що іноді така ситуація із “допомогою” місцевим органам внутрішніх справ з боку центрального та регіонального апаратів призводить до зростання утриманських настроїв, до заміни повсякденної кропіткої праці кампанійським підходом до справ та розв’язання проблем.

Під час здійснення комплексних відпрацювань організація охорони громадського порядку будується, як правило, за посиленим режимом, що вимагає значного напруження моральних, вольових і фізичних сил та якостей усього особового складу, підвищення службового навантаження на всі без винятку служби, більшої, ніж завжди, витрати ресурсів.

Як свідчить досвід, тривалі терміни роботи у посиленому режимі призводять до надмірної втоми працівників міліції, притупленню їх пильності і зниженню загальної ефективності посиленого режиму охорони громадського порядку, у результаті чого вона практично губить своє позитивне значення. Крім того, з урахуванням скрутного становища з матеріальним забезпеченням органів внутрішніх справ, слід мати на увазі, що можливості надмірної витрати матеріальних ресурсів, а також експлуатації технічних засобів в умовах посиленого режиму також не безмежні. Практика проведення таких операцій виправдовує себе лише відносно складних у кримінальному плані регіонів [79].

Міністерство внутрішніх справ України неодноразово давало оцінку результатам проведення комплексних відпрацювань територій. На сьогоднішній день можна констатувати, що керівників, які сподіваються на досягнення позитивних результатів в оперативно-службовій діяльності завдяки проведенню нових видів спеціальних комплексних операцій, у наших лавах майже не залишилося.

Підсумовуючи викладені положення стосовно вдосконалення організаційних засад охорони громадського порядку зазначимо, по-перше, що дослідження автором проблем підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю в курортних регіонах дозволило встановити, що для нейтралізації негативних факторів сезонної міграції населення міськрайорганам внутрішніх справ слід заздалегідь, ще до початку курортного сезону провести комплекс активних заходів з підготовки органу до роботи у складних умовах. Частково такі організаційні заходи проводились і раніше в межах операції “Курорт”, але вони проводилися вже, як правило, в ускладненій ситуації, коли значна кількість неорганізованих відпочиваючих знаходилася в курортних регіонах, а тому виконання їх було поєднано з дефіцитом часу.

По-друге, комплексний план заходів з підготовки органів внутрішніх справ курортних регіонів, на наш погляд, має розроблятися в УМВС, на території яких розміщені курортні регіони, розглядатися та обговорюватися на колегіях, а вже після схвалення розсилатись як типові проекти на місцях у міськрайоргани. Там ці плани мають обов’язково бути доопрацьовані з урахуванням місцевих особливостей і специфічних аспектів та прийняті до виконання.

По-третє, вищеназваний план має містити: преамбулу або вступну частину, де у стислій формі подано висновки, зроблені з аналізу оперативної обстановки в конкретному курортному регіоні; перелік організаційних заходів; заходи з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю; заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, пожежної безпеки, санітарно-епідеміологічної безпеки тощо; узгоджені профілактичні заходи; заходи, спрямовані на забезпечення участі сил громадськості в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю; заходи по контролю за цією діяльністю, в тому числі з боку представницьких органів влади та громадськості; перелік відповідальних осіб та терміни виконання або здійснення робіт; у заключній частині має бути здійснено прогноз очікуваних результатів та наслідків й окреслені можливі шляхи подолання негативних тенденцій або проявів ситуації.

При розв’язанні питання про необхідність включення певного заходу до комплексного плану слід керуватись такими вимогами до них: об’єктивна необхідність, обґрунтованість, конкретність, планомірність, реальність, підконтрольність тощо [39].

Аналіз досвіду організації несення патрульно-постової служби міліції курортних регіонів ще раз підтвердив, що при творчому підході до справи можна розробити достатньо ефективні заходи з попередження та припинення багатьох видів злочинів у громадських місцях. Цей досвід тим більш важливий у сучасних умовах, коли глибокий аналіз стану справ, впровадження системи своєчасного отримання, швидкої обробки та проходження оперативної інформації, негайного реагування на її зміни стають визначальними факторами успішного використання завдань із забезпечення охорони громадського порядку в районах масової міграції населення. Звичайно ж, забезпечити громадський порядок в сучасних умовах можна лише на основі своєчасного використання позитивних форм та методів організації роботи органів внутрішніх справ і громадськості, але не тільки.

Велика роль при цьому, на наш погляд, відводиться віктимологічній профілактиці серед відпочиваючих. Злочинці-гастролери, раніше судимі особи, прибулі з інших регіонів або місцеві мешканці, які мають злочинні наміри, добре розуміються на психології відпочиваючих та вміло використовують ці знання під час вчинення тих або інших злочинів. Досить природною для кожної людини, котра перебуває на відпочинку, є певна психологічна розвантаженість, бажання приємно відпочити, відчувати себе комфортно. І хоча присутність працівників міліції на територіях санаторіїв, баз відпочинку і подібних. закладів є обов’язковою, вона певним чином викликає у відпочиваючих відчуття небезпеки, що, на думку медиків, негативно впливає на процес відпочинку та лікування. Зважаючи на це, можна стверджувати, що лікувальні заклади є менш захищеними об’єктами у правоохоронному сенсі.

За таких обставин, із метою попередження злочинів відносно згаданої групи потерпілих працівники міліції громадської безпеки повинні приділяти час проведенню профілактичних заходів з відпочиваючими у різних типах курортних закладів, а також у приватному секторі.

При цьому слід використовувати можливості профілактичної пропаганди:

  1. Поширювати в лікувально-профілактичних закладах на дошці оголошень біля їдальні та інших місцях інформації про необхідність убезпечення свого майна та цінностей, пильнування за ними;
  2. Використовувати засоби радіозв’язку лікувальних закладів для сповіщення відпочиваючих про заходи безпеки і збереження майна та цінностей;
  3. Розробляти та застосовувати спільно з адміністрацією узгоджені заходи, спрямовані на використання відпочиваючими приватних камер зберігання особливо цінного майна та речей;
  4. Використовувати можливості певних категорій громадян у профілактичній роботі.

Що стосується приватного сектору, то тут підвищується роль дільничних інспекторів міліції. Їм слід більш активно використовувати можливості профілактичної бесіди, викликати до себе мешканців в тому числі й елітного житла в курортній зоні або здійснювати їх привод в органи внутрішніх справ, та роз’яснювати, що їх поведінка (манери, ставлення, “широта розмаху”) помітно впливає на психологію місцевого населення, особливо молодь. Своїми діями вони сприяють формуванню у молодих людей мотивації до збагачення за будь-яку ціну, у тому числі за допомогою протиправних способів, об’єктами яких можуть стати самі “нові українці”. Лише те, як поводяться ці громадяни з правилами дорожнього руху, дуже колоритно ілюструє їх життєву позицію.

5 квітня 2001 р. Верховна Рада України ухвалила зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме у тій частині, яка стосується безпеки дорожнього руху та відповідних повноважень органів внутрішніх справ. Ми приєднуємося до думки, висловленої численною армією правоохоронців, котрі стурбовані різким погіршенням стану безпеки дорожнього руху в Україні [34].

Стосовно поставленої нами проблеми поведінки “нових українців” на курорті слід зазначити, що мені як керівнику міліції неодноразово доводилось чути від підлеглих про такі випадки, коли окремі представники цієї соціальної верстви, прибувши на відпочинок на власному престижному авто і маючи неабиякі кошти та велике бажання їх шикарно витратити, порушують правила дорожнього руху, керують транспортними засобами у стані сп’яніння, причому два і більше разів протягом усього відпочинку. Іноді трапляються випадки, коли працівники ДАІ або ДПС отримують “пропозицію” від “еліти” заздалегідь сплатити всі штрафи за такі порушення на період відпочинку та більше не “чіпати” їх.

Проблема, на нашу думку, полягає головним чином у деградації моральних якостей особи, а впливати на це каральними заходами і не ефективно, і безглуздо, адже від жорсткості боротьби з порушеннями дорожнього руху, як це завжди трапляється, в першу чергу страждатимуть пересічні водії, що скоюють незначні порушення. Ті ж, хто може собі дозволити проїзд перехрестя на червоний сигнал світлофору або їздять по місту зі швидкістю понад 100 км на годину, як правило, не зупиняються на вимогу працівника міліції, адже мають можливості та ресурси для впливу при вирішенні відповідних проблем.

Як уже зазначалося, велика кількість злочинів у курортних регіонах скоюється особами, котрі не мають постійного місця проживання. Ст. 214 КК України від 1961 р. передбачала відповідальність за систематичне бродяжництво, жебрацтво та інші види паразитичного існування. У 1992 р. її було скасовано. Кримінальний кодекс України, який набув чинності 1 вересня 2001 р., містить лише ст. 304 “Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність”, яка передбачає протиправні дії пов’язані з жебрацтвом, паразитичним існуванням, проте відповідальність за бродяжництво не встановлюється. Це значно заважає діяльності органів внутрішніх справ курортних регіонів, оскільки бродяги станоівлять значну кількість злочинців, причому “географія” їх розселення простежується досить чітко: великі та середні міста, переважно південні, курортні, без суворих і тривалих зим.

На нашу думку, слід посилити повноваження міліції стосовно контролю за прибуттям цієї категорії громадян до певних регіонів. Пропонуємо кілька варіантів:

а) уведення до Кодексу про адміністративні правопорушення України норм про відповідальність за бродяжництво з правом органів внутрішніх справ поміщати цих осіб до спеціальних закладів;

б) розробка та прийняття спеціалізованого законодавчого акту, котрий би розглядав та визнавав цих осіб такими, що потребують соціальної допомоги;

в) доповнення Кримінального кодексу України відповідною статтею, яка б передбачала відповідальність за бродяжництво, що, з практичної точки зору, видається найдоцільнішим;

г) можливе створення спеціальних закладів для тривалого утримання цього контингенту.

Великою проблемою для курортних регіонів є реєстрація, облік та контроль за громадянами, котрі прибувають до цих місцевостей на незначний проміжок часу (так звані неорганізовані групи тих, хто відпочиває) на власному транспорті, зупиняються неподалік моря і мешкають у палатках або автомобілях. Природно, що дехто з них має і злочинні наміри. Після скоєння злочинів розшук таких осіб органами внутрішніх справ ускладнюється численними факторами і насамперед відсутністю можливостей для встановлення особи злочинця.

Тому, на нашу думку, слід контролювати потоки неорганізованих мас тих, хто відпочиває, на територію курортного регіону або населеного пункту, створенням на період курортного сезону на автодорогах постів з представників міліції та громадськості, які б мали можливість реєструвати прибулих громадян. Реєстраційні дані можна заносити до спеціального журналу, а громадянам видавати при цьому спеціально розроблені й затверджені органами влади адміністративні талони, що їх ті, хто відпочиває, за відсутності санаторно-лікувальних карток повинні мати при собі. Такого роду реєстрація, на нашу думку, ніяким чином не суперечить правам та свободам громадян України, а сприятиме більш ефективному їх захистові від протиправних посягань завдяки тому, що міліція отримає дані для встановлення особи злочинця, необхідні для організації першочергових слідчих та оперативно-розшукових заходів.

Контроль за прибулими громадянами також сприятиме боротьбі з такими поширеними на курортах злочинними явищами, як проституція, звідництво та сутенерство. Неодноразово висловлювалася думка, що злочинні діяння, пов’язані з проституцією не такі суспільно небезпечні, щоб відстежувати й карати за них винних осіб. Так, шкода, заподіяна такими злочинами, для пересічних обивателів не очевидна. Окремі спеціалісти зазначали ще до прийняття Кримінального кодексу 2001 р., що попит на такі послуги існував завжди, і не слід криміналізувати проституцію, а треба розробити механізм “піклування” з боку держави про цей специфічний бізнес.

Слід відзначити, що укладачі Кримінального кодексу не почули цих пропозицій і таки встановили у ст. 302 КК України відповідальність за “Створення або утримання місць розпусти і звідництво”, а у ст. 303 КК України – за “Проституцію або примушування чи втягнення до заняття проституцією”. Звичайно, професіонали правоохоронної діяльності добре усвідомлюють негативні незворотні наслідки від процвітання проституції: соціальні, моральні, етичні, естетичні, медичні. Але слід активізувати роботу в цьому напрямку, оскільки існує небезпека, що посилення репресивної дії кримінального закону призведе до вдосконалення методів роботи та організації надання відповідних послуг.

Курортний регіон – це найкраще місце для промислу проституток, які заповнюють курортні міста, особливо в сезон. Вони здобувають необхідні знайомства та зв’язки з водіями таксі, барменами, власниками клубів, дискотек і барів, інших розважальних закладів, окремими посадовими особами адміністрацій лікувально-профілактичних закладів з тим, щоб менше часу витрачати на пошук клієнтів. Саме на цій основі відбувається поєднання інтересів прибулих проституток та місцевих мешканців, котрі виступають як посередники між клієнтурою та проститутками.

Такого роду зв’язки, звичайно, значно підвищують суспільну небезпеку проституції, полегшуючи заняття нею й водночас ускладнюючи боротьбу.

У зв’язку з цим слід також наголосити на проблемі поширення ВІЛ-інфекції за допомогою проституції. Адже повністю відсутні можливості контролю за поширенням вірусу в цьому маргінальному середовищі (маємо на увазі, з одного боку, проституток, сутенерів та звідників, котрі часто використовують послуги “своїх” проституток у задоволенні власних потреб, а з іншого — клієнтуру). Там без проблем також поширюється алкоголізм і наркоманія, а остання також сприяє зростанню кількості ВІЛ-інфікованих.

Необхідність посилення контролю за пияцтвом та алкоголізацією населення продиктована також тим, що вони виступають негативними факторами впливу на рівень злочинності в курортних регіонах. До алкоголізації додається також зростаюча шаленими темпами наркотизація населення, особливо молоді. Необхідні цілеспрямовані заходи з попередження пияцтва та наркоманії, ухвалення забезпечених у ресурсному плані програм протидії цим фоновим явищам злочинності.

Сьогодні в курортних регіонах, як і по всій країні, відчувається нестача та розбалансування взаємодії між правозастосуванням та законодавчим забезпеченні діяльності в цьому напрямку. Сприятливі кліматичні умови курортних регіонів дозволяють місцевим мешканцям виробляти значну кількість саморобних спиртних напоїв та під відомими марками реалізовувати їх здебільшого прибулим громадянам. Наслідки таких дій відомі: отруєння, інтоксикації, шлункові хвороби, значна кількість злочинів, скоєних у стані алкогольного сп’яніння, і ще більша кількість випадків, коли нетверезі громадяни потерпають від злочинів (наприклад, крадіжки речей). Останнім часом нерідко виявляються та знешкоджуються злочинні групи, що складаються з проституток та сутенерів, і спеціалізуються на злочинах відносно нетверезих громадян.

Чинний Кримінальний кодекс не містить статті, що передбачає відповідальність за виготовлення та зберігання з метою збуту міцних спиртних напоїв домашнього приготування, що, вважаємо, не сприяє кримінально-правовій боротьбі зі злочинністю. На нашу думку, слід внести таку норму до Кримінального кодексу, оскільки категорії осіб, котрі займаються таким промислом залишається, як правило, без покарання. Також слід, гадаємо, принаймні удвічі збільшити розміри штрафних санкцій, передбачених ст. 176 і 177 КпАП України, адже діяння, ними передбачені, сприяють алкоголізації населення.

Курортні регіони Запорізької області є місцем перебування значної кількості іноземних громадян. Цей вид туризму ще не є провідною сферою регіональної туристичної галузі, однак потенціал регіонів значний, і щоб його реалізувати, слід здійснити цілу низку заходів, котрі включають і підвищення безпечності перебування громадян інших країн в Україні.

Співвідношення злочинів, скоєних проти іноземців, до злочинів, скоєних самими громадянами інших країн, за радянських часів становить 4:1, а зараз – майже 1:1. Це співвідношення змінилося головним чином тому, що набагато простіше стало потрапити на Україну і таким чином з’явилася велика кількість іноземних громадян з кримінальним минулим, які переховуються від відповідальності в Україні, прибули сюди з метою зміни сфери кримінального бізнесу або його розширення, налагодження контактів з вітчизняним криміналітетом. Така порівняно нова структура контингенту прибулих іноземних громадян і призвела до зміни наведеного вище співвідношення.

Латентність злочинів, які скоювались іноземцями або проти них, у минулому була низькою. Завдяки суворому контролю всі злочини за участю громадян інших країн реєструвалися. Можна було казати лише про існування незначної штучної латентності. Зараз ситуація дуже змінилася, очевидно не на краще.

Переважна кількість іноземних громадян не повідомляють про злочини, скоєні проти них, з різних причин: власна віктимна, аморальна або протиправна поведінка (зустріч з проституткою, зловживання спиртними напоями, пошук антикварних речей, витворів мистецтва з метою придбання та вивезення за кордон); викрадені суми або речі не становлять великої цінності для потерпілих; вони, налякані повідомленнями західної преси про корумпованість влади та міць “мафії” в Україні, зневірились у силі закону на пострадянському просторі або просто не бажають звертатися по допомогу до правоохоронних органів незнайомої їм країни, не знаючи порядків і процедур.

З іншого боку, вони також розуміють, що нетривалий термін їх перебування в регіоні, як правило, не достатній для розкриття злочину та відшкодування збитку. Іноді з боку окремих працівників трапляється бажання простежувати таким особам та вирішити власні матеріальні проблеми за їх рахунок. Ці обставини певним чином сприяють скоєнню злочинів та правопорушень громадянами інших країн.

Як уже зазначалося, злочинність іноземців специфічна: вона визначається відносною нетривалістю їх перебування в курортному регіоні (як правило, тиждень або два), специфікою місць перебування (історичні місця з розвинутою інфраструктурою розваг та відпочинку), а також переважним характером групового, а не одноосібного туризму.

Так, значна кількість іноземців орієнтована на придбання антикварних речей, витворів вітчизняних митців. З одного боку, вони скуповують майно, придбане злочинним шляхом, а з іншого, досить часто стають жертвами шахраїв, котрі спеціалізуються на продажу “антикварних” речей іноземцям.

На нашу думку, певне профілактичне навантаження по роботі серед іноземців слід покласти на туристичні фірми, підприємства, установи та організації, а також на окремих громадян, які запрошують та приймають у себе іноземних туристів. Зі свого боку правоохоронні органи мають підготувати своєрідні типові рекомендації про те, як іноземцям слід поводитися в певних життєвих ситуаціях, про умови та порядок звернення до органів влади у разі виникнення проблемних ситуацій, про окремі специфічні, з погляду іноземних громадян, норми поведінки та моральні стандарти. Доопрацьовані з урахуванням відповідного контингенту туристів такі рекомендації надаються їм представниками туристичної компанії або стороною, котра приймає.

Підсумовуючи викладене, звернемо увагу на те, що, крім перерахованих вище шляхів підвищення ефективності роботи органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю в курортних регіонах, існують також інші. Усю їх сукупність ми умовно поділили на три блоки: інформаційні чинники, методичні, ресурсно-забезпечувальні.

До інформаційних чинників удосконалення охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю слід віднести: створення в системі МВС України інформаційної бази про стан злочинності в Україні, окремих її регіонах та місцевостях, уживаних профілактичних заходах на всіх рівнях тощо; створення та ведення спеціальних обліків на регіональному й місцевому рівнях злочинців-“гастролерів”, що спеціалізуються на злочинній діяльності в курортних-регіонах; створення та ведення в міськрайорганах внутрішніх справ курортних регіонів спеціалізованих обліків осіб, котрі ставали жертвами злочинів два або більше разів, для здійснення з ними відповідних віктимологічних профілактичних заходів. Останні дві групи обліків не потребують значних організаційних ресурсів, адже керівництву, дізнавачам та слідчим більш уважніше ставитися до заповнення відповідних форм, які складаються по закінченню кримінальних справ.

До методичних чинників, на нашу думку, відносяться: розробка спеціалізованих програм і навчання особового складу особливостям діяльності з охорони громадського порядку та боротьбі зі злочинністю в курортних регіонах взагалі і в конкретній місцевості зокрема. До такої програми слід обов’язково включити: інформацію про умови життєдіяльності населення досліджуваної місцевості; його звичаї та особливості світосприйняття; порядок та умови поводження з прибулими громадянами, правила поводження з іноземними туристами; дії особового складу, спрямовані на встановлення контактів з місцевим населенням; заходи попередження та профілактики протиправних дій тих, хто відпочиває; окремі аспекти поводження з правопорушниками й затриманими особами; психологічні способи та прийоми актуалізації уваги працівника міліції на сприйнятті й запам’ятовуванні всіх обставин скоєного діяння, його свідків; прийоми психологічного впливу на оточуючих правопорушника осіб з тим, щоб замість заходів кримінологічної профілактики на нього впливали з метою утримання від скоєння правопорушень громадські заходи. Навчання можна проводити на курсах підвищення кваліфікації або протягом службової підготовки. Такі програми можна оформити у вигляді пам’яток для працівників міліції [135].

Важливе значення також мають і ресурсно-забезпечувальні чинники підвищення ефективності охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю в курортних регіонах: вирішення проблем з фінансуванням проведення заходів з охорони громадського порядку, спільних узгоджених дій міліції і громадськості, спрямованих на боротьбу зі злочинністю, за рахунок позабюджетних форм фінансування; забезпечення співпраці та надання взаємодопомоги органам внутрішніх справ курортних регіонів з боку суміжних міськрайорганів силами та засобами для проведення комплексних цільових заходів, операцій, відпрацювань тощо; покращення матеріально-фінансового забезпечення особового складу спеціальними засобами, засобами зв’язку, автомототранспортом; пошук альтернативних джерел фінансування, що не суперечать честі й гідності працівників органів внутрішніх справ.