Вступ

Актуальність теми. Сучасні психологи одностайно визнають, що у сьогоднішньому світі, який характеризується швидкими змінами, неочікуваними ситуаціями, катаклізмами, у значній мірі загострюється потреба людей у психологічній підтримці й допомозі [9]. При цьому, як свідчить аналіз наукової літератури, вчені мають дещо різні думки щодо бачення психологічного змісту цієї підтримки. Так, О. Бондаренко зазначає, що “…зміст психологічної допомоги полягає у забезпеченні емоційної, смислової та екзистенційної підтримки людини або суспільства в ситуаціях ускладнення, які виникають у ході їх особистісного та соціального буття”[2].

Л. Шнейдер [8] вважає, що психологічна допомога — це широке поняття, зміст якого включає в себе багато теорій і практик, що варіюють від специфічного застосування такого методу, як глибинне інтерв’ю, до різноманітних технік соціально-психологічного тренінгу, понять і методів медичної психотерапії. На його думку, без цього інструментарію стосунки психолога-консультанта і його клієнта можуть легко розвалитися, а сама психологічна допомога перетворитися у просте вираження співчуття і моралізацію.

Саме тому ми вважаємо, що психологічна допомога може включати в себе: психодіагностику (надання клієнту об’єктивної психологічної інформації, відповідальність за достовірність і форму якої несе психолог), психологічну корекцію (організований вплив на клієнта з ціллю зміни показників його активності у відповідності з віковою нормою психічного розвитку; розробляється індивідуальна програма), психологічне консультування (допомога психічно нормальним людям для досягнення ними цілей особистісного розвитку) і психотерапію (активний вплив психотерапевта на особистість клієнта з ціллю відновлення або реконструкції його психічної реальності).

Мета дослідження – розглянути особливості консультування щодо психоаналізу.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути поняття та напрямки психологічного консультування;

— дослідити основні напрями та підходи у психологічному консультуванні;

— охарактеризувати психологічне консультування в парадигмі психоаналітичного підходу;

— проаналізувати погляди представників психоаналітичного напрямку в консультуванні та психотерапії;

— дослідити процес психоаналітичного консультування;

— охарактеризувати психологічне консультування за А.Адлером.

Об’єкт дослідження – сучасні тенденції  у практиці надання психологічної допомоги та психологічного консультування.

Предметом дослідження є особливості консультування щодо психоаналізу. 

Розділ 1. Психологічне консультування та психоаналіз

1.1. Поняття та напрямки психологічного консультування

Термін “консультування” у практиці надання психологічної допомоги професіоналами також застосовується в декількох значеннях. Наприклад, Нельсон — Джоунс Р. [5] вважає, що консультування можна розглядати як: 1) особливий вид психологічної допомоги, 2) деякий репертуар можливих дій, 3) психологічний процес.

Стосовно першого значення поняття “консультування” К. Роджерс і прихильники теорії і практики клієнт-центрованого консультування вважають, що надання допомоги психологом не тільки необхідна, а й достатня умова того, щоб із клієнтами відбулися конструктивні зміни (Rogers, 1957). Надати допомогу можна шляхом емпатійного розуміння, уважного ставлення до потенційної можливості клієнта самому будувати своє життя, конгруентність, дійсність (щирість), а також “активного слухання” чи “слухання в поєднанні з винагородою”.

Щодо другого значення поняття “консультування” (деякий репертуар можливих дій), то фактично всі консультанти погоджуються з тим, що гарні відносини необхідні для ефективної роботи з клієнта-ми. При цьому більшість консультантів не вважають використання гарних відносин досить ефективним для того, щоб у клієнта відбулися конструктивні зміни. Тому багато фахівців змушені використовувати, як правило, визначений репертуар специфічних впливів, що відбивають їхню теоретичну орієнтацію (психоаналітичні впливи, раціонально-емотивні поведінкові впливи, гештальтвпливи). Консультанти, що мають репертуари впливів, повинні визначити, які впливи варто застосовувати стосовно різних клієнтів і яка ймовірність успіху. На думку Корсіні, “у психотерапії має значення, хто робить, як і кому, фактор: кому — як — кому” (Согеіпі, 1989, р. 10).

Пояснюючи третє значення поняття “консультування” (психологічний процес), Р. Нельсон — Джоунс вказує на основні причини фундаментального зв’язку між психологією і консультуванням [6]. По-перше, цілі консультування мають пов’язаний зі свідомістю аспект. Різною мірою всі консультаційні підходи фокусуються на зміні почуттів, думок і дій людей таким чином, щоб люди могли жити більш ефективно. По-друге, сам процес консультування є психологічним, бо передбачає обмін думками між консультантами і клієнтами, а також проходження розумових процесів окремо в консультантів і клієнтів. Крім того, значна частина інформації, отриманої при консультуванні, виявляється у свідомості клієнтів в інтервалах між заняттями, а також у періоди, коли клієнти намагаються допомогти собі самі після закінчення консультування.

По-третє, основні теорії, з яких “виростають” цілі консультування і впливи, що використовуються в ньому, є психологічними. Багато головних теоретиків консультування, наприклад Роджерс і Елліс, — психологи. Деякі провідні теоретики, як Бек і Берн, — психіатри. По-четверте, великий внесок у створення теорій консультування зробили фахівці, що проводять психологічні дослідження; крім того, результати психологічних досліджень використовуються при оцінці процесів консультування і його результатів.

Розглянемо традиційний та християнський підходи до психологічного консультування як процесу, спрямованого на допомогу людині у вирішенні (в пошуку шляхів вирішення) її проблем і труднощів психологічного характеру. На думку Б. Д. Карвасарского та Д. В. Солошенко [6], традиційний підхід до психологічного консультування має три основних напрями: а) проблемно-орієнтоване консультування, б) особистісно-орієнтоване консультування, в) консультування орієнтоване на виявлення ресурсів для розв’язання проблеми. Перший напрям, проблемно-орієнтоване консультування, фокусується на аналізі сутності внутрішніх і зовнішніх причин проблеми, пошуку шляхів її вирішення. Біхевіоризм і сімейне консультування (наприклад, К. Вітакер) віддають перевагу саме цьому підходу.

Другий напрям, особистісно-орієнтоване консультування, спрямований на аналіз індивідуальних, особистісних причин виникнення проблемних і конфліктних ситуацій і шляхів запобігання їх у майбутньому. Фундатором цього напряму традиційно вважається Карл Роджерс. У цьому випадку консультант не займається психотерапією, а лише сприяє особистісному дозріванню клієнта, фасилітує його. До третього напряму консультування, спрямованого на виявлення ресурсів для розв’язання проблеми, відносять короткострокову позитивну терапію Пезешкіана, нейро — лінгвістичне програмування Бендлера і Гріндера, Zen, психотерапію нового рішення Гулдінгів тощо [6].

Цей вид консультування і навіть сам термін поки зовсім не розглядаються у вітчизняній теорії та практиці, та й у зарубіжній літературі консультування і психоаналіз часто просто протиставляються за критерієм їх глибини роботи з проблемами клієнта. Проте існують і прихильники цього напрямку в консультуванні. На наш погляд, ряд психоаналітичних ідей і принципів, які ми обговорюємо в даній монографії, просто необхідні умови будь-якого процесу професійного психологічного консультування. На рівні концептуальних цінностей такими універсальними ідеями є ідеї невротичного конфлікту, захисних механізмів, принцип збереження психічної енергії, психодинамический принцип і принцип детермінізму, ідея символічної природи свідомого і несвідомого, затримок або фіксації на стадіях розвитку. Зіставимо наші погляди на релевантність психоаналітичних ідей для консультування з поглядами зарубіжних психологів і психотерапевтів, які розробляють та розвиваючих такий вид психотерапевтичної допомоги, як психоаналітичне консультування.

Спочатку, в післявоєнні роки в США (у розвинені країни Європи консультування було «імпортовано» не раніше 1960-х рр..) практика консультування включала в себе профіріентаціонное консультування, тестування, трохи пізніше — консультації підлітків щодо утворення. На тому етапі у консультанта могло не бути психологічної освіти, і в цілому це нагадує початок розвитку консультування в нашій країні в 1980-і роки. Початок професіоналізації консультування пов’язують з 1949 роком, коли в Мічиганському Університеті була проведена конференція «Тренінг психологів-консультантів» (Training ofPsychohgicai Counselors), організатором якої став Е. Бордін. Учасники конференції розділилися на два основні табори: одні робили упор на інформаційній та профорієнтаційної функції консультанта, а інші концентрувалися на емоційному і особистісному розвитку клієнта, підкреслюючи схожість завдань консультування з завданнями клінічної психології та психотерапії. Підсумком конференції стало розвиток нової освітньої галузі — психологічної освіти консультанта, розширення поля діяльності такого фахівця, яке тепер вже включало і питання фізичної і психічної інвалідності, сімейні, тендерні, етнічні проблеми, питання психологічної допомоги в рамках соціальної роботи та багато іншого. Одним з рішень конференції було «визнання більш бажаним і доцільним, щоб план практичної підготовки та тренінгу консультантів мав в першу чергу психологічну базу» (Michigan University, 1950). Таким чином, консультанти стали сприймати себе в більшій мірі як психологів і пізніше почали тяжіти до якої-небудь психологічної школі: в основному ними виявилися «біхевіоризм, гуманістична і раціональна, а також когнітивна школи» (Patron, Meara, 1992).

Що ж до психоаналітичного підходу до консультування, то слід пам’ятати, що аж до кінця 1950-х рр.. психоаналіз був фактично єдиним підходом в клінічній психології та психотерапії, а також був (і, до речі, залишився в ряді країн) дуже впливовим в психіатрії, тому він був для багатьох фахівців чомусь навіть протилежним консультуванню в силу двох основних причин. По-перше, психоаналіз був інтелектуальної європейською традицією, «імпортованої» психоаналітиками в США в довоєнні роки, а консультування зародилося в США в надрах суспільної вищої освіти. По-друге, психоаналіз традиційно і історично більше зв’язувався з використанням в галузі медицини, психотерапії неврозів (хоча самі психоаналітики не погодилися б з цим твердженням), в той час як консультування харчувалося ідеями соціальної рівності, демократії в галузі освіти. Крім того, існує стійка думка, що психоаналіз і його ідеї застосовні тільки для клієнтів зі складними проблемами.

1.2. Основні напрями та підходи у психологічному консультуванні

Абрамова Г. С. [1] пропонує зупинитись на короткій характеристиці можливих підходів до практики психологічного консультування, що склалися в сучасний час у психології, беручи за основу головні її напрями: глибинна психологія — психоаналіз (З. Фрейд), індивідуальна психологія (А. Адлер), аналітична психологія (К. Юнг), транзактний аналіз (Е. Берн) та ін.; біхевіоральний напрямок — соціальне научіння, тренінг соціальної компетентності; самонавчання; когнітивна терапія; раціонально-емоційна терапія (А. Еолліс) та ін.; гуманістичний напрямок — гештальттерапія (Р. Перлз), групова терапія (К. Роджерс), логотерапія (В. Франкл), психодрама (Дж. Морено).

На думку Г. С. Абрамової, кожний з перелічених напрямів має свої основні методи впливу на клієнта. Так, глибинна психологія або психодинамічна теорія З. Фрейда існує у різноманітних модифікаціях послідовників А. Адлера, Е. Еріксона, Е. Фромма, К. Хорні, К. Юнга, В. Райха. Головними завданнями психоаналізу є виявлення та вивчення підсвідомої сфери, яка керує людиною, та збереження балансу між зовнішніми (соціальними) та внутрішніми силами, що діють на особистість. При цьому його головна ціль полягає в тому, щоб клієнт усвідомив свої підсвідомі процеси та навчився впливати на них, долаючи стереотипність поведінки та мислення, яка визначається минулим. У процесі інтерв’ю психолог, який працює на основі психодинамічної теорії, використовує основну техніку — вільне асоціювання, аналіз символів повсякдення; аналіз помилок, описок, обмовок клієнта; аналіз сновидінь; аналіз протистояння як прояву більш широкого механізму витіснення; аналіз змісту переносів клієнта.

Головна суть біхевіорального напряму в психологічному консультуванні полягає в тому, щоб дати клієнту контроль над своїми діями, викликати конкретні зміни його поведінки в навколишньому середовищі (Е. Ч. Толмен, К. Л. Халл, Д. Уотсон, Б. Скіннер). Психолог разом з клієнтом намагається втрутитись в життєві умови клієнта з ціллю їх змін за таким алгоритмом консультування: заохочення активності клієнта; визначення проблеми клієнта; розуміння контексту проблеми через функціональний аналіз (при- чинно-наслідкові зв’язки); встановлення соціально важливих цілей для клієнта (конкретний план дій). Також використовуються процедури формування змін через: тренування наполегливості, релаксації (цілеспрямоване зменшення тривожності, що будується на навчанні глибокої релаксації, побудови ієрархії страхів та поєднання об’єкту тривоги з цією тривогою на фоні вправ на релаксацію); моделювання поведінки та заохочення за бажану поведінку з веденням записів; підтримку в клієнта потрібної поведінки та попередження рецидивів, що дає контроль за власною поведінкою.

Основна методологічна позиція в психологічному консультуванні представників гуманістичного напряму в психології (К. Роджерс, Ф. Перлз, В. Франкл, Морено) полягає в тому, що призначення людини — жити та діяти, визначаючи свою долю, тобто в ній закладено прагнення до максимальної соціальної самоак- туалізації, зростання особистості. Завдання психолога — якомога більше зрозуміти світ клієнта і підтримати його під час прийняття відповідного рішення з допомогою “творчого, активного, чутливого, точного, емфатичного, не засуджуючого слухача” (К. Роджерс). Основне поняття, з яким працюють психологи такого напрямку — світосприйняття конкретного клієнта, психолог повинен вміти працювати з суперечністю реального та ідеального образу “я”, бути конгруентним та безоціночним.

Особливе місце в гуманістичній психології займає гештальттерапія, що відрізняється різноманітністю технік психологічного консультування: метод пустого крісла, бесіди з частиною свого “Я”, діалог “верхньої собаки” та “нижньої собаки”, робота зі снами тощо. Крім цього, завдяки роботам В. Франкла в гуманістичній психології використовують техніки: зміни ставлення парадоксальні інтенції; переключення; метод тверджень (заклику). Впровадження цих технік вимагає від психологів красномовності, точності словесного формулювання, орієнтації на світосприйняття клієнта.

З експериментального дослідження Бондаренко А. Ф. [2], спрямованого на виявлення теорій, якими користуються у своїй праці вітчизняні психологи-практики і наскільки вони це усвідомлюють, зроблені висновки, що найбільш вживаними є: еклектика, гештальттерапія, особистісно-орієнтована терапія К. Роджерса; поведінкова психотерапія. Менш розповсюдженими виявились екзистенційна психотерапія, транзактний аналіз, адлерівська психотерапія, раціонально-емотивна психотерапія. Найменш вживаним виявися психоаналіз, а раціональна психотерапія взагалі не була зазначена. Дослідження також підтвердило припущення, що досягнення професійної ідентичності психолога, психотерапевта знижує його тривожність, підвищуючи особистісний потенціал.

Фрейда називають найяскравішим представником школи експертних знань, оскільки той наполягає на тому, що головна проблема людини полягає в її поганій адаптації до суспільства, в її положенні жертви одного або декількох зовнішніх агресорів. Отже, неправильна соціалізація, проведена іншими людьми, призвела до виникнення цієї проблеми, і винні вони, а не сама людина. Експерту необхідно виправляти те, що наробили інші шляхом довготривалого процесу психоаналізу минулого пацієнта. Це досягається шляхом вільних асоціацій, аналізу сновидінь та інших езотеричних методів, складних та спеціалізованих, для оволодіння якими необхідні роки спеціальної теоретичної підготовки та практичного досвіду.

Б. Ф. Скіннер і школа модифікації поведінки (біхевіоризм), на думку Дж. Адамса, також є яскравими представниками експертного підходу, бо стверджують, що вони не використовують нічого, крім чистих емпіричних наукових знань. Згідно зі Скіннером, настав час деміфологізувати психологію, бо такі старі видумані концепції, як розум, людські відносини, свобода, гідність та ін. тільки заважають соціальному прогресу. Він вважає, що справжній науковий аналіз людини повинен визнавати наявність лише того, що може спостерігатись та вимірюватись, тобто людської поведінки, яка за своєю природою є тваринною.

Адамс підкреслює, що Скіннеру більш за все близька ідея стада, яка дозволяє визнати, що людина є продуктом навколишнього середовища. Тобто якщо Фрейд, звільняючи підопічного від відповідальності за себе, покладає цю відповідальність на інших людей (невірна соціалізація), то Скіннер стверджує, що людина не несе відповідальності тому, бо запрограмована тварина не може відповідати за свої вчинки (навколишнє середовище є головним чинником, що впливає на поведінку людини). Звідси його рішення проблеми полягає в науковому виявленні факторів, пов’язаних із “поганою” поведінкою, у зміні умов на основі отриманих даних з ціллю перепрограмування реакції підопічного. Це досягається за допомогою заохочення і контролю негативних реакцій.

Узагальнюючи Дж. Адамс робить висновок, що підхід експертів базується на твердженні, що головна проблема підопічного бере початок ззовні, вирішена вона повинна бути ззовні, а сам підопічний знаходиться в пасивному стані. Припущення, що людина не несе відповідальності за свій стан, веде до постулату, що він не несе відповідальності за те, щоб вийти з цього становище. Отже, якщо прийняти догму експертів, то така людина буде пасивною і в процесі консультування, а це може призвести до тиранії експерта, який здійснює свою діяльність проти волі підопічного з ціллю вплинути на його психічний стан.

Знайомлячись з історією розвитку психотерапії, логікою виникнення тих чи інших технічних прийомів і методів терапевтичного впливу, вдумливий психолог не може не помітити фрагментарності, що супроводжує розуміння сутності людини. В психоаналізі людина ідентифікується зі своїм витісненим, підсвідомим, яке може бути досить підступним і непередбачуваним. Тому всі наступні прояви — це маскування, боротьба, сублімація.

Біхевіорістична психотерапія в основу роботи кладе поведінку, спосіб дій, таким чином ідентифікуючи людину з проявами її характеру.

Тілесно-орієнтована психотерапія прагне аналізувати душевне життя людини, підходячи з боку її всезнаючого тіла.

Гуманістична психологія ідентифікує клієнта з його особистістю, з її повноцінним розвитком.

Трансперсональна акцентує увагу на втаємниченій сфері людини.

Кожен напрямок прагне вичленити свою частину з цілого і показати, що саме вона є головною при трансформації людського пристосування до світу. Відповідно до вибору предмету дослідження формуються й засоби. Лікування в психоаналізі закінчується, коли наведено порядок в минулому, в підсвідомості.

Сучасна психотерапевтична думка прагне долати відсутність цілісності та внутрішньої незбалансованості людини у житті, тому ставить завдання подальшого удосконалення психотерапевтичних засобів, спроможних гармонізувати „розколоте „Я». 

Розділ 2. Психологічне консультування в парадигмі психоаналітичного підходу

2.1. Представники психоаналітичного напрямку в консультуванні та психотерапії

Психоаналіз – теорія особистості, представники якої пояснюють неадекватну поведінку людей та причини психічних порушень. Психоаналітична теорія здійснила значний вплив на інші психологічні концепції особистості. Науковці досить часто презентують психоаналіз як психодинамічний підхід, ядром якого є уявлення про розподіл психічної енергії людини.

До найбільш яскравих представників психоаналітичного напрямку в консультуванні та психотерапії належать З. Фрейд (класичний психоаналіз), К.-Г. Юнг (аналітична психологія), А. Адлер (індивідуальна психологія), Г. Саллівен (інтерперсональна психотерапія), К. Хорні (характерологічний аналіз), Е. Фромм (гуманістичний психоаналіз), М. Кляйн, А. Фрейд (дитячий психоаналіз) тощо.

Класичний психоаналіз З. Фрейда. Засновником психоаналітичного напрямку є Зігмунд Фрейд – австрійський лікар-психіатр, котрий відкрив глибину несвідомого, сміливо поставивши його в центр людської поведінки. Вчений описав основні рівні психічного життя людини – свідомий, підсвідомий, несвідомий. Одним з найбільших досягнень його наукової спадщини є відкриття несвідомого. 3. Фрейд вважав що психіка – це айсберг, у якому основна частина (несвідоме) схована під водою і відображена неусвідомленими потребами, переживаннями, спогадами. На фоні цього виникає необхідність створення психотерапевтичної моделі, здатної відкрити приховані джерела поведінки та навчитись ними управляти.

За З. Фрейдом, структуру особистості утворюють три взаємопов’язані інстанції: Воно (Id), Я (Ego), Над Я (Super-Ego). Поведінка людини визначається особливостями взаємодії між спонукальними силами цих інстанцій. Id виступає першоосновою особистості, своєрідним резервуаром психічної енергії, що живить Ego і Super-Ego. Саме Id (Воно) на несвідомому рівні регулює рівень напруги в організмі, зберігаючи стан гомеостазу та прагне до задоволення потреб організму шляхом зменшення рівня страждань і посилення задоволення (незалежно від законів моралі та реалій життя). Отже, основний принцип зниження напруги (а заодно й невротизації особистості) означений як принцип задоволення [19, c. 53].

Ego (Я) відповідає за прийняття свідомих рішень, за організацію взаємодії з оточенням «тут і тепер». При цьому Ego намагається використовувати інтелект, усвідомлений досвід, визначаючи послідовність задоволення потреб та забезпечуючи зв’язок між конфліктуючими вимогами Id та Super-Ego, тобто між потребами організму і вимогами зовнішнього світу. Таким чином, ефективний спосіб виконання Ego вимог Id грунтується на принципі реальності.

Super-Ego (Над-Я) презентується як моральні уявлення та цінності, що здебільшого передаються через виховання, традиції. В результаті дії цієї системи формуються дві підсистеми: совість (діє завдяки формуванню почуття вини) та Ідеальне-Я (заохочує завдяки почуттю гордості до позитивної поведінки). Основна функція Super-Ego – стримування імпульсів Id, прагнення до досконалості та спрямованість на досягнення моральних цілей.

Психологу-консультанту важливо знати, що регулятивні сторони розуму можуть бути приведені до стану хаосу актами «пригнічення», тобто нещирістю індивідуума з самим собою. Ego виступає як посередник між Id і зовнішнім світом, усвідомлюючи заборони суспільства і не дозволяє виявити бажання. Так, Ego зауважує: «Я цього зовсім не бажаю» або «Я замість цього зроблю інше». Очевидно, що внутрішньоособистісний конфлікт буде шукати виходу в будь-якій іншій формі, однак на цей раз у вигляді невротичного синдрому, як-от: неспокою, забудькуватості або в більш серйозній формі неврозу. [20, c. 117]

З. Фрейд сформулював змістову сутність захисних механізмів особистості й показав їх значення (як відображення слабкості розвитку Ego). У тих випадках, коли свідоме не може справитись із зростаючою тривогою за допомогою раціональних методів, то на допомогу приходять механізми психічного захисту, які спрямовані на збереження позитивного образу Я та уникнення тяжких розладів. Однак, психічні захисти можуть стояти на шляху до саморозвитку. Вчений виділяв такі захисти: пригнічення, сублімація, проекція, формування реакцій, заперечення, фіксація і регресія.

Причинно-наслідкова детермінованість є базовим принципом у терапії неврозів, викликаних психологічним механізмом придушення. Так, пригнічення людиною сексуальних переживань може виступати причиною її неврозів і сприяти створенню невротичних симптомів. Однак, теорія психоаналізу не пояснює появу і розвиток інших психічних порушень (особливо психотичних реакцій індивіда).

Цікавим є клієнт-центрований підхід К. Роджерса. Він підкреслював, що клієнт-центровані терапевтичні взаємовідносини вивільняють рушійні сили так, як неможливо при будь яких інших типах взаємовідносин [16, с.295] та накреслив типові стадії терапевтичного процесу:

1. Людина звертається за допомогою,
2. Ситуація надання допомоги, як правило, визначена,
3. Консультант стимулює вільне проявлення почуттів, пов’язаних з проблемою,
4. Консультант розпізнає, приймає та прояснює ці негативні почуття,
5. Якщо індивід достатньо повно висловив свої негативні почуття, за цим слідує дуже слабке та нерішуче проявлення позитивних імпульсів,
6. Консультант признає та приймає позитивні почуття які висловлює клієнт точно також як і негативні,
7. Інсайт, саморозуміння і самоприйняття,
8. З настанням інсайт переплітається процес визначення можливих рішень, вибору лінії поведінки,
9. Включення на цьому етапі позитивної діяльності,
10. Подальший ріст позитивної діяльності,
11. Спостерігається нарощування інтеграції поведінки з боку клієнта,
12. Відчуття, що потреба в допомозі слабшає та у клієнта наступає усвідомлення того, що відносини наближаються до завершення [16 с.42-60].

2.2. Процес психоаналітичного консультування

Один із постулатів психотерапії – пацієнт має навчитись самостійно керувати своїм життям. Основна мета психоаналізу – посилити Ego клієнта завдяки зняттю пригніченості (яка з’являється через події, що відбулися у минулому); заповнити прогалини в пам’яті та створити можливості виносити судження, опираючись на силу Ego, а не використовуючи слабкі місця та травми, які залишились ще з дитинства.

Головна сутність психоаналізу як методу полягає в тому, щоб витягнути невротичний конфлікт з темряви несвідомого на світло свідомості, в межах якої з ним легше розбиратися – аналізувати, пояснювати, знаходити аналогії. Послідовники та опоненти вчення 3. Фрейда сходяться у визнанні могутності сили царства несвідомого, адже саме там зароджуються величезні енергетичні ресурси – життєві сили і спонукання. Варто пам’ятати, що терапія 3. Фрейда – це різносторонній творчий процес, успішний саме тому, що нескований жорсткою теорією. На думку вченого, не варто розуміти теорію як таку, що визначає людину як жертву власних інстинктів, єдиним способом спасіння для якої є виявлення свого лібідо за найменшого стимулу.

Основні компоненти психоаналітичного процесу:

– активізація Ego клієнта до участі в інтелектуальній роботі, яка пов’язана з інтерпретацією, з метою заповнення прогалин у психічних ресурсах і здійснення переносу влади Super-Ego на аналітика;

– стимулювання Ego клієнта на боротьбу з вимогами Id для подолання його опору;

– співвідношення енергії опору і мобілізації ресурсів клієнта;

– відновлення порядку в Ego завдяки аналізу матеріалу із несвідомого клієнта.

Передбачається, що у процесі психоаналітичних сеансів клієнт (у психоаналізі часто – пацієнт) поступово набуває свободи для пошуку найбільш ефективного виходу в реальність своїх інстинктивних устремлінь. Якщо ж бажаний вихід неможливий (через слабкість мотивації, недорозвиненість Я-концепції тощо), то клієнт має підійти до розуміння суб’єктивних труднощів і до необхідності щирої відмови від таких прагнень. Завдання психоаналітика – «докопатись» до конкретного конфлікту, «витягнути» його із несвідомого. Якщо це глибокий невротичний конфлікт, то його вирішення передбачає застосування психологічного катарсису (очищення). Сама процедура називається абреакцією і передбачає знищення плутанини в думках клієнта, звільнення його від «комплексів» і відновлення функціональної єдності його розуму, а саме: клієнт набуває свободи для пошуку найбільш оптимального виходу в реальність своїх інстинктивних устремлінь [12, c. 267-268].

Процес аналізу витісненого матеріалу у несвідоме здійснюється шляхом використання спеціальних психоаналітичних методів.

Метод вільних асоціацій сприяє трансформації матеріалу з несвідомого у підсвідоме, а потім – у свідоме. У процесі психологічної допомоги психоаналітик налаштовує клієнта на вербалізацію думок, тобто на словесне відтворення вільних асоціацій, їх невимушений потік. Як правило, сеанс починається з визначення основної проблеми (Що найбільше хвилює? У чому причина візиту?)

Намагаючись розкрити свій запит до психолога, клієнт самостійно або за допомогою консультанта відтворює ті події, які викликали неприємні переживання. Думки не підлягають цензурі, проте аналітик відзначає їх послідовність, повторюваність, моменти затримки та переривання, невербальні прояви, тембральні акценти. При цьому він намагається віднайти ознаки придушення (все це фіксується, записується з метою подальшого аналізу). Так, клієнт може запинатися або ж виказує тушування, намагаючись пригадати щось забуте. Це означає, що десь перервалась нитка природного потоку інстинктивних прагнень із підсвідомого у свідоме, а звідти – в реальність. Ці симптоми, як «буйки», вказують на наявність глибинних психологічних конфліктів. Наприклад, перша випадкова думка може якраз представляти забутий травматичний досвід.

Метод тлумачення сновидінь. Сни, на думку З. Фрейда, відкривають доступ до несвідомого. Клієнт розповідає свої сни, які інтерпретуються консультантом через присутні в них символи. Інтерпретація снів – це, за З. Фрейдом, «королівська дорога до пізнання несвідомої активності мозку», оскільки вони можуть містити деформований зміст події, яка у реальному житті приховується (чим сильніше заплутаний у сні зміст ситуації – тим більш важливою вона є для клієнта). Сни можуть відображати певний опір несвідомого клієнта процесам його усвідомлення з метою збереження цілісності психіки.

У процесі роботи зі снами З. Фрейд рекомендував не розглядати сон у цілому, а піддавати аналізу окремі фрагменти, використовуючи вище описаний метод вільних асоціацій. Спонукаючи клієнта говорити все, що спадає на думку, психолог має виокремити ті словосполучення, речення, які повторюються у поясненнях, гіпотезах клієнта щодо значення його сновидінь або ж супроводжуються хвилюванням, паузами, незвичними реакціями.

Дитячі сни якісно відрізняються від снів дорослих. Так, дитині може приснитись зоопарк, до якого вдень їй щось завадило прийти. У дорослих сни, навпаки, можуть демонструвати витіснені, недозволені бажання, які видозмінюються чи спотворюються (думка «не хочу йти на роботу» може проявитись у сні, де людина травмує ногу) [11, c. 15].

Аналізуючи сни клієнта, консультанту рекомендується дотримуватись ряду наступних правил:

– не звертати увагу на зовнішній контекст сну, оскільки його зміст не відповідає сутності витісненого у несвідоме клієнта матеріалу;

– сон клієнта варто розбивати на частини і досліджувати їх окремо;

– психолог має проявити терпіння, очікуючи, поки несвідоме клієнта проявиться самостійно (це може відбутись несподівано), показуючи дорогу до його прихованих бажань.

Техніка роботи зі снами залежить від досвіду аналітика та особистісних установок клієнта, має суб’єктивний характер реалізації на практиці.

Метод інтерпретації (пояснення або конструкції) використовується для з’ясування змісту несвідомого. Процедура особливо важлива у процесі досягнення інсайту. Матеріалом для інтерпретації є також вільні асоціації клієнтів, обмовки, сновидіння, переноси (трансфер) та контрпереноси (контртрансфер). Інтерпретація передбачає перетворення неусвідомленої значущої події в усвідомлену інформацію. Це уміння подивитись на ситуацію клієнта по-іншому, поєднуючи теоретичні постулати психоаналізу з фактами біографії клієнта. У процесі інтерпретації психолог веде активний пошук неусвідомлених бажань, установок та стереотипів клієнта. «Я вірно зрозумів: інколи Вам хочеться вдарити Вашого чоловіка, як колись хотілось ударити батька? Це може свідчити про певний перенос та амбівалентність Ваших почуттів». Під час перших зустрічей доцільно використовувати нескладні інтерпретації; більш глибокі думки та здогадки варто обговорювати пізніше, коли між клієнтом та консультантом складуться довірливі стосунки.

Схематично процедура інтерпретування може виглядати так:

– повідомлення клієнта (консультант уважно слухає, концентрується на вільних асоціаціях, обмовках, повторах, невербальних проявах);

– інтерпретація отриманого матеріалу, озвучення перших висновків, «здогадок»;

– аналіз реакцій клієнта на інтерпретації психолога («Як Ви думаєте, чи має це місце?», «Як Ви ставитесь до таких думок?»);

– інсайт (здогадка, несподіваний поворот у думках та почуттях клієнта).

Зауважимо, що інсайт може мати як вербальний, так і невербальний прояв; важливо обговорити варіанти використання нового досвіду в реальному житті (як відомо, метод психоаналізу часто критикують за його концентрацію на минулому досвіді). Досвідчений психоаналітик сприяє тому, щоб клієнт сам здійснював інтерпретації своїх асоціацій, що відображають його позицію, ставлення до подій далекого минулого.

Аналіз переносу дозволяє відпрацювати ті конфлікти, які гальмують індивідуальний психологічний розвиток клієнта. Перенос – це своєрідна трансформація початкового неврозу клієнта у невроз стосовно аналітика.

Поряд з використанням захисних механізмів клієнт починає використовувати енергію психологічного опору (упереджене невиконання фундаментальних правил). Подолання опору – важливий етап психоаналітичного сеансу. Опір може проявлятись, зокрема, у процесі взаємодії психолога та клієнта (запізнення на сеанс, образи, ухиляння від відповіді на запитання, несподівана конфронтація тощо) [7, c. 10-11].

Приклад із практики. Чоловік 55 років на зустрічі з психологом (жінкою 50 років) намагався звинуватити її в упередженому ставленні до нього («очевидно, що ви не зрозумієте мене, ви поспішаєте, це видно, ви не хочете мене слухати, вам не цікаво»). Він гостро реагував на будь-яку реакцію, запідозрюючи психолога в небажанні бути об’єктивним. Пізніше з’ясувалось, що його дружина такого ж віку і хоча за фахом вона не психолог, однак її незалежна та виважена «аж занадто» поведінка спонукала чоловіка до думки про «жіночу солідарність», а, отже – необ’єктивне бачення психологом його проблеми. Очевидно, що це можна інтерпретувати як своєрідний опір терапії (раптом жінка- психолог помітить те, у чому його підозрює дружина і що, зрештою, турбує його самого).

У цьому випадку робота з негативним переносом може поступово знизити опір клієнта та спрямувати роботу на усвідомлення пригніченої невротичної тривоги. Варто пам’ятати про амбівалентність (подвійність) почуттів клієнта. Негативний перенос часто є більш сприятливим для прояснення реальних спотворених почуттів (у наведеному випадку – прихована заздрість колись успішного чоловіка до задоволеної жінки, котра реалізує себе у творчості). Саме схожі почуття чоловік переживав і в кабінеті психолога.

Легка конфронтація може допомогти усвідомленню неприйнятних для клієнта почуттів та сприяти налагодженню робочого альянсу в ході консультативної взаємодії. Наприклад, зауваження чи уточнення консультанта з приводу висловлювання жінки про її сімейне життя можуть сприйнятись нею як критика з боку її чоловіка.

У результаті аналітичних сеансів людина має актуалізувати здатність прийняти на себе відповідальність за своє життя та майбутнє шляхом посилення Ego, досягнення інсайту (розуміння) через розкриття несвідомого, витісненого матеріалу. При цьому психоаналітик має займати нейтральну позицію з метою формування так званого механізму переносу, за яким на терапевта проектуються реальні почуття, що переживаються клієнтом стосовно інших людей. Під час сеансу клієнт глибоко занурюється у переживання минулого. Аналітичний процес передбачає: а) вивільнення імпульсу (пригнічених прагнень, сподівань, віри у власні сили); б) посилення заснованого на реальності функціонування Ego та привласнення ним значної частини Id; в) зміну змісту Super-Ego таким чином, щоб воно являло собою особистісні, осмислені, а не абстрактні, відокремлені від реальності, жорсткі моральні стандарти.

З’ясовуючи причини тривоги клієнта, важливо визначити її тип (реальна, невротична чи моральна). Так, невротична тривога може стати результатом страху втратити контроль над інстинктами, а моральна – страху порушити моральні норми (закладеними в Super-Ego).

Матеріалом для аналітика можуть виступати й власні почуття психолога, які переживаються під час роботи з клієнтом. У процесі консультування можливий контрперенос – проекція поведінкових стереотипів психолога стосовно клієнта. У такому випадку варто звернутись до досвідченого супервізора, котрий допоможе подивитись на виявлені факти більш об’єктивно.

Досить відомою та популярною є психоаналітична терапія швейцарського психіатра Карла-Гюстава Юнга – основоположника аналітичної психології. У своїй роботі «Психологічні типи» вчений показав різноманітність людської типології (екстраверт, інтроверт), довівши те, що найбільш небезпечною помилкою психологів є намагання втиснути клієнта в одну з відомих категорій, інколи, в ту, до якої належить сам консультант. Він вважав, що свідоме та несвідоме постійно взаємодіють, виступаючи як дві ланки одного цілого.

Особливу роль К.-Г. Юнг відводив колективному несвідомому, яке, на його думку, є ядром психічного матеріалу і не може бути в індивідуальному досвіді людини, оскільки є здобутком культури всіх поколінь; це природна і соціальна атмосфера, в якій розвивається людина, це джерело її натхнення і здобутків, її психологічний спадок. За Юнгом, несвідоме в першу чергу проявляється через символи – індивідуальні (природні, спонтанні) та колективні (зокрема, релігійні). Саме тому він вивчав міфологію, символіку, релігійні обряди.

Аналіз символів, їх інтерпретація – важливий внесок К.-Г. Юнга у терапевтичну (консультативну) психологію. Однак найважливіше, що запропонував вчений, – це заклик до «свободи» у вивченні фактів власного життя задля розуміння його сутності та особистісного розвитку («індивідуації»).

У консультуванні широко використовується юнгіанський метод словесних асоціацій (асоціативний експеримент). Це проективний метод, який використовується для вивчення мотивації клієнта, а також відтворення його «життєвої картини». Сама процедура полягає у тому, що клієнту пропонується швидко відреагувати на наперед заданий ряд слів-стимулів будь-яким словом чи словосполученням, що приходить в голову. Головні показники-індикатори – це час та смислове навантаження асоціацій. Виокремлюються схожі відповіді, їх емоційна подача, поведінкові реакції. На основі інтерпретації отриманого матеріалу робиться висновок про наявність так званих комплексів, що заважають особистісному розвитку (ініціації) клієнта [4, c. 28].

Консультант має змогу виділити ті сторони чи події життя клієнта, які той прагне приховати чи спотворити, не усвідомлюючи цього. Однак жорсткі комплекси істотно заважають адаптуватись до оточення, сприймати себе адекватно. їх усвідомлення призведе до утримання від стереотипних реакцій та покращення якості життя клієнта. Оскільки метод має проективний характер, то очевидно, що достовірність його результатів залежить від інтуїції та спостережливості спеціаліста, тому потребує додаткових стандартизованих методик.

Робота зі снами – важливий метод у терапії К.-Г. Юнга. Він бачив у снах механізм, що веде від комплексів до усвідомлення проблем. За Юнгом, сон має символічну природу, тому і пояснювати його варто, використовуючи мову символів. Точніше, вчений пропонував «не тікати у вільні асоціації», а зосередитись на конкретних значеннях символів та у процесі трактування дати їм якомога більше аналогій. Психоаналітик розумів сни як засіб компенсації позицій Ego. Він пропонував особливу увагу звертати на «великі» сни, котрі проектуються колективним несвідомим і є своєрідним попередженням. К.-Г. Юнг застерігав від інтерпретації снів без урахування особистісної ситуації клієнта (варто запитати «Чому саме цей символ, а не інший?»), тобто, досліджувати їх смисловий контекст.

Юнгіанський підхід започаткував нові, символічні та метафоричні, форми психотерапевтичної практики, які широко використовуються у сучасних концепціях консультування та психотерапії. Працюючи з архетипічними проблемами клієнта, аналітик супроводжує його, сприяючи розвитку (індивідуації) самості, — творчого потенціалу та самореалізації [5, c. 10].

2.3. Психологічне консультування за А.Адлером

У практиці психологічного консультування достатньо затребуваною є індивідуальна психологія А. Адлера, який разом із З. Фрейдом зробив Відень батьківщиною психотерапії. Вченому належить особлива заслуга у дослідженні проблеми соціальної інтегрованості особистості. Він стверджував, що не можна зберегти душевну рівновагу, відмежовуючись від своєї соціальної групи, оскільки сама структура особистості залежить від суспільства.

Адлеріанський аналіз – це консультативна практика, що заснована на ідеях індивідуальної психології та спрямована на підвищення у клієнта оцінки власної цінності, не дивлячись на недоліки, проблеми, труднощі. Консультант має допомогти клієнту віднайти себе, свою індивідуальність.

За А. Адлером, розвиток особистості постулюється її універсальним прагненням до використання соціуму задля почуття власної переваги, досягнень, зверхності, а саме:

– у ранньому дитинстві помилково створюються зразки і моделі поведінки, формуються цілі та життєвий план, який свідомо чи несвідомо виконується («дитяча лінія поведінки»);

– конкретними зразками для особистості виступають приклади переможців та певні можливості задля досягнення успіху (рамки визначає культура соціуму).

Постулати (твердження) полягають у наступному:

– психічний апарат індивіда має висхідну, віртуозну схильність забезпечувати пристосування та утвердження в реальності за допомогою здійснюваних ним маніпуляцій, фіктивних ідей, установок на досягнення цілей;

– людина не здатна думати, відчувати, бажати, діяти, не маючи перед собою мети;

– якщо відома мета людини, то можна передбачити, що буде з нею відбуватись;

– тільки на підставі висновків, які робить людина (про себе, інших, життя), проявляється її індивідуальність, аперцептивна схема життєвого шляху;

– невротики тенденційно збирають спогади свого дитинства, бажаючи піднятись і захиститись від небезпек у теперішньому і майбутньому, проявляючи сильний самозахист у намаганні знайти своє місце у житті [5, c. 11].

На думку А. Адлера, у структурі психічного впливовими є не усвідомлення, а почуття неповноцінності та невпевненості в собі, які потім можуть оформитись у вигляді суджень та фантазій. Специфіка дослідження психічної динаміки клієнта полягає у тому, що спочатку розглядається мета (перевага тих чи інших прагнень), потім з’ясовується стан боротьби суперечливих тенденцій (особливо у невротика), насамкінець – джерела «душевного механізму».

Основні процедури: глибинне інтерв’ю, аналіз ранніх дитячих спогадів, аналіз переносів (реакція на терапевта), аналіз сновидінь – допомагають виявити, пояснити та за необхідності змінити життєвий стиль клієнта, сприяють розвитку соціальної спрямованості та готовності до співпраці з іншими людьми у процесі досягнення кінцевої мети.

До найбільш відомих технік у практиці консультування можна віднести аналіз ранніх спогадів. Консультант пропонує клієнту згадати якийсь випадок (історію) із далекого минулого, з дитинства. У ході розповіді клієнт відображає певні почуття, демонструючи ставлення та виказуючи ймовірність впливу пережитої ситуації на події теперішнього часу.

На відміну від інших психоаналітиків, А. Адлер фіксував свою увагу на здорових сторонах особистості, намагаючись їх використати у подоланні комплексів неповноцінності. Особливо часто він використовував творчу енергію клієнтів, активізував їх прагнення до створення нового, оригінального.

Приклад із практики. Клієнт 33-х років звернувся зі скаргою на систематичний біль в області кишечника. Неприємності з т.з. «гострим животом» з’явились біля десяти років назад. Це було пов’язано з рядом неприємних переживань, невдач. Тривале обстеження та лікування не дало результатів. На думку консультанта, симптоми підкріплювались стилем життя клієнта та відсутністю значущих цілей. Провівши ряд процедур із визначення близьких та перспективних цілей, було складено програму їх реалізації. Однак звичний стиль життя клієнта заважав ефективній роботі. Він погоджувався, що мало прикладає усиль, проте не виявляв особливого терпіння та ініціативи. Одного разу йому запропонували взяти участь в організації патріотично налаштованої групи. Ідея захопила чоловіка, він проявив наполегливість у вирішенні проблеми зі здоров’ям (комплексно підійшов до лікування), яка поступово втратила свою актуальність. Як бачимо, значуща ціль, зміна звичного ритму життя та вивільнення творчого імпульсу сприяло ефективному вирішенню проблеми, яка тривалий час мала вторинну вигоду (обмежувала непотрібне спілкування, відволікала від неприємностей у бізнесі тощо) [2, c, 54-55].

Показники ефективності консультування за А. Адлером: посилення почуття реальності, відповідальність; заміна прихованої ворожості взаємною доброзичливістю шляхом свідомого розвитку почуття спільності та руйнування устремління до зверхності та влади.

У випадку відмови від терапії (відкритого опору) – важливо пояснити клієнту, що відбувається насправді (це результат власної невпевненості, недовіри собі, соціальної невключеності тощо).

Консультування за А. Адлером передбачає:

а) турботу про клієнта, повне його прийняття;

б) дослідження власного життєвого стилю клієнта через розкриття і розуміння його почуттів, раннього дитинства та стосунків з батьками;

в) досягнення інсайту через усвідомлення помилкових цілей і руйнівної поведінки;

г) організація діяльності, спрямованої на зміни, ризик, прийняття відповідальності за власне життя.

Завдяки науковій спадщині А. Адлера, значно більше уваги консультанти почали надавати сімейній психології. Процес психологічної допомоги у такому разі носить, скоріше, освітній, ніж терапевтичний характер.

Важливо відзначити, що у психологічному консультуванні використання психоаналітичного підходу обмежене, оскільки вимагає тривалого включеного спостереження, зосередженості на проявах глибинних структур та використанні раннього досвіду, що суперечить одному з принципів консультування «тут і тепер».

Будь-який метод має свої обмеження. Не варто забувати, що сам З. Фрейд вважав психоаналітичний процес ефективним у терапії невротиків, людей з підвищеною тривожністю та глибинними внутрішніми конфліктами [8, c. 14]. 

Висновки

Отже, головною метою психоаналізу є виявлення та вивчення неусвідомлюваних сил, які обумовлюють життя і діяльність особистості. Робота психолога спрямована на усвідомлення клієнтом своїх глибинних внутрішніх процесів і оволодіння ними. До основних механізмів психологічного захисту відносять: витіснення, придушення, раціоналізацію, проекцію, заперечення, заміщення, ізоляцію. Формування реакції, компенсацію, сублімацію, регресію, інтроекцію, ритуал, аскетизм.

Сучасне психологічне консультування і психотерапія стають все більші інтегративними, об’єднуючи в собі різні підходи, і все динамічнішими, намагаючись іти в ногу в часом, не відстати від клієнтів, які весь час змінюються, бо змінюються часи, культура, знання, і в цілому –   дискурси.

У класичному психоаналізі виділяються дві головні цілі психотерапії і консультування:

1. Усвідомлення неусвідомлюваного (мотивів, фіксацій, захисних механізмів, способів поведінки) і ухвалення адекватної і реалістичної інтерпретації.
2. Підсилення Его для побудови реалістичнішої поведінки.

У класичному психоаналізі роль і позиція психотерапевта (консультанта) достатньо жорстко фіксована.

Основні вимоги до нього: невтручання, відчуженість, нейтралітет і особова закритість; уміння і здатність витримувати “перенесення” і працювати з “контрперенесенням”; тонка спостережливість і здібність до адекватних інтерпретацій. Одним з найважливіших вимог до психоаналітика виступає вимога усвідомлення власних проблем, реакцій і їх можливого впливу на клієнта. Недаремно проходження курсу тривалого і докладного психоаналізу є неодмінна умова професійної підготовки психоаналітика.

Класичний психоаналіз включає п’ять базисної техніки:

а) метод вільних асоціацій;

б) тлумачення сновидінь;

в) інтерпретація;

г) аналіз опору;

д) аналіз перенесення.

а) Метод вільних асоціацій припускає породження довільних, у випадковому порядку спадаючих на думку висловів, зміст яких може відображати будь-які переживання клієнта. Для консультанта аналітика важливі: вміст, послідовність і блокування у висловах. Останні два моменти є ключами до неусвідомлюваної проблематики, визначити яку зобов’язаний психоаналітик.

б) Тлумачення сновидінь. Даній техніці присвячена знаменита робота засновника психоаналізу з ідентичною назвою.

в) Інтерпретація, тобто тлумачення, пояснення, включає три процедури: ідентифікацію (позначення), роз’яснення (власне тлумачення) і переклад на мову повсякденного життя клієнта. Основні правила інтерпретації такі:

1) йти від поверхні углиб;

2) інтерпретувати те, що клієнт вже здатний прийняти;

3) перш ніж інтерпретувати те або інше переживання, вказати клієнту на захисний механізм, лежачий в його основі.

г) Аналіз опору. Основна функція цієї техніки — забезпечити усвідомлення клієнтом своїх его захисних механізмів і прийняти необхідну конфронтацію ним, враховуючи ту обставину, що саме опори

д) Аналіз перенесення (“трансферу”). У класичному психоаналізі перенесення постулюється як неодмінний атрибут психотерапії і спеціально заохочується специфічною позицією аналітика (невтручання, відчуженість, закритість і т.п.). 

Список використаної літератури

1. Абрамова Г С. Практическая психология. Учебник для студентов вузов. — Изд. 6-е., перераб. и доп. — М. : Академический Проект, 2001. — 480 с.
2. Бондаренко О. Ф. Психологічна допомога особистості. — Харків: Фоліо, 1996. — 237 с.
3. Васьківська С.В. Основи психологічного консультування: Навчальний посібник. – К.: Четверта хвиля, 2004. – С.8 – 26.
4. Джей Э. Адамс. Учебник по христианскому душепопечению: практика вразумляющего душепопечения. — Харьков, 2002. — 496 с.
5. Кісарчук З.Г. Особливості розвитку практичної психології на сучасному етапі // Практична психологія та соціальна робота. – 2001. – № 3. – С. 10 – 12.
6. Клиническая психология : учебник / Под ред. Б. Д. Карвасарского. — СПб. : Питер, 2001.
7. Кочюнас Р. Психологическое консультирование. Групповая психотерапия.- М.: Академический Проект; ОППЛ, 2003. – С. 9-15.
8. Ліщинська О. Основи психологічного консультування. Основні правила індивідуально-психологічного консультування // Психолог. – 2006. — № 19. – С.6-14.
9. Напрєєнко О. Психіатрія: Підручник для студ. вищих мед. навч. закл. ІІІ-ІV рівнів акредитації / Олександр Костянтинович Напрєєнко (відп.ред.). — К. : Здоров’я, 2001. — 584с.
10. Нельсон — Джоунс Р. Теория и практика консультирования. — СПБ. : Питер, 2002.
11. Немов Р.С. Психологическое консультирование: Учеб. для студ. педвузов. – М.: ВЛАДОС, 2000. – С. 14 – 25.
12. Основи практичної психології / В.Панок, Т.Титаренко, Н.Чепелєва на ін. Підручник.- К.: Либідь, 2003. – С.267-272.
13. Основи психолого-управлінського консультування: Навч.посіб./ Л.М.Карамушка, Н.Л.Коломінський, М.В.Войтович та ін. – К.: МАУП, 2002. – С.14 – 23.
14. Психіатрія / В.М. Заболотько (голов.ред.). — К. : МВЦ «Медінформ», 2003. — 528с.
15. Психіатрія, психологія, психотерапія- шляхи взаємодії: Матеріали всеукр. наук.-практ. кон., 21-22 жовтня 2005 р. / Українська спілка психотерапевтів. Дніпропетровський осередок / С.С. Светашев (ред.) — Д., 2005. — 120с.
16. Роджерс К.Р. Консультирование и психотерапия. Новейшие подходы в области практической работы: Монография. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. – С.9 – 18.
17. Солошенко Д. В. Экстренная психологическая помощь. Консультирование // Практическая психология и социальная работа. — 2003. — N° 9-10.
18. Управлінські аспекти соціальної роботи: Курс лекцій / М.Ф.Головатий, М.П.Лукашевич, Г.А.Дмитренко та ін. — К.: МАУП, 2004. — 368 с.
19. Фройд З. Психоаналитические этюды / Сост. Д.И.Донского, В.Ф.Круглянского. — Минск: ООО “Попурри”, 1998. — 608 с.
20. Шнейдер Л. Б., Вольнова Г. В., Зыкова М. Н. Психологическое консультирование. Учебное пособие для студентов высших учебных за-ведений. Серия “Серебряная сова”. — М. : Ижица, 2002. — 224 с.
21. Юр’єва Л. Психіатрія. (Клініко-діагностичні алгоритми): Навч.-метод. посіб. для лікарів-інтернів вищ. мед. закл. освіти IV рівня акредитації / Дніпропетровська держ. медична академія / Людмила Миколаївна Юр’єва (ред.). — Д. : АРТ-ПРЕС, 2002. — 168с.