Вступ

Актуальність теми. Світовий досвід переконливо свідчить про те, що рівень економічного розвитку кожної сучасної держави безпосередньо залежить від ефективності її політики в інвестиційній сфері. Останні десятиліття переконують світову спільноту у тому, що для ефективної роботи національної економіки необхідна реалізація злагодженого ланцюжка: «наука – технологія – виробництво – ринок». А досягти цього без використання індустрії венчурного бізнесу, тобто без створення приватних інвестиційних компаній, діяльність яких підтримується державними і суспільними фондами, не уявляється можливим. Венчурні компанії максимально сприйнятливі до чужих унікальних ідей, що мають відчутний ринковий потенціал. Саме тому проблема ефективного розвитку венчурної індустрії набуває неабиякого значення в інноваційній сфері.

Попри те, що в Україні останнім часом спостерігається зростання як кількості функціонуючих інвестиційних венчурних фондів, так і обсягів фінансування, яке вони здійснюють, надходження коштів у вітчизняні високотехнологічні та наукоємні виробництва залишається дуже незначним. Венчурні фонди в Україні не відповідають ознаці «венчурності» та фактично виступають звичайними інститутами спільного інвестування, що фінансують не високотехнологічні, а традиційно надійні види діяльності або проекти, які швидко окупаються. Багато в чому це пояснюється і нерозвиненістю українського ринку цінних паперів та неможливістю венчурних фондів залучати кошти у населення або зацікавити майбутніми проектами іноземних інвесторів. Тому подальшого доопрацювання потребують правова та організаційна складові процесу забезпечення та здійснення вітчизняного венчурного фінансування.

1. Основні складові та особливості венчурного бізнесу

Розвиток інноваційної діяльності як на рівні підприємства так і на рівні усієї держави передбачає створення добре збалансованої системи фінансування.

Початковими принципами, на основі яких повинна будуватися система фінансування інновацій, є:

• ув’язка системи із завданням швидкого і ефективного науково-технічного досягнення;
• обґрунтованість і юридична захищеність прийомів і механізмів;
• множинність джерел фінансування;
• адаптивність і гнучкість реакцій системи фінансування на змінні умови зовнішнього середовища з метою максимальної підтримки ефективності.

На підставі викладеного, можна визначити види фінансування інноваційної діяльності підприємства :

• самофінансування (включає накопичений прибуток, накопичений амортизаційний фонд і поточні амортизаційні відрахування, резервний фонд, власний капітал у вигляді статутного фонду);
• позикові засоби (банківські кредити, комерційні кредити, лізинг, засоби, які виходять підприємством від розміщення на фондових ринках облігацій підприємства);
• залучені кошти (кошти отримані від реалізації акцій серед акціонерів, кошти від додаткового другого випуску акцій);
• засоби урядових регіональних фондів і програм (засоби, які виділяються на державні і галузеві науково-технічні програми, засоби фонду фундаментальних досліджень і науково-технічних програм, засоби міжнародних фондів).

Переваги венчурного фінансування полягають в тому, що створювані невеликі фірми мають доступ до фінансових ресурсів, а також можливість консультацій з питань виробництва, фінансів, управління персоналом, чим забезпечуються гнучкість в управлінні та швидкість прийняття рішень. Венчурний капітал традиційно орієнтується на малі та середні підприємства, віддаючи перевагу приватним компаніям і спільним підприємствам. Пріоритетними для венчурного капіталу є галузі, продукція яких має значний внутрішній ринок збуту, та такі, що не залежать від імпорту. Наявність експортного потенціалу підвищує привабливість підприємства, але не є суттєвим чинником інвестицій [1, c. 46-47].

Отже, основним джерелом інвестицій для інноваційної діяльності став венчурний капітал. Головними його складовими є не державні, а вільні фінансові кошти великих компаній, пенсійних фондів, страхових компаній і інших комерційних структур.

Венчурні фірми – гнучкі і ефективні підприємства, які створені з метою апробації, доопрацювання і доведення до промислової реалізації ризиків інновацій. Вони є тимчасовими структурами, які створюються для вирішення конкретної проблеми. Найбільшого поширення набули в наукомістких галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень і інжинірингових розробок. Для створення венчурної фірми необхідна наявність наступних умов :

• ідея нововведення;
• громадська потреба в реалізації цієї ідеї;
• підприємець, здатний на основі цієї ідеї організувати нову фірму;
• наявність ризикового капіталу для фінансування такої фірми [4, c. 56].

2. Зміст визначення категорій: «венчурний капітал», «венчурне підприємництво», «венчурний капіталіст», «венчурна фірма», «венчурне фінансування», «венчурна інфраструктура»

Поняття «венчур» («venture») у перекладі з англійської означає «ризик», «ризиковане починання», «ризикове підприємство» тощо. У словнику В.К. Мюллера воно перекладається як «ризикове підприємство», «спекуляція», «сума, яка підлягає ризику» [6]. Найбільш цікавими та перспективними об’єктами для венчурного капіталу є малі інноваційні компанії, орієнтовані на розробку та виведення на ринок наукомісткої продукції на базі високих технологій. Тому досить часто венчурне фінансування пов’язується із прямими інвестиціями в компанії саме технологічного сектора.

Капітал, що вкладається в інновації, носить назву венчурного (від англ. Venture capital), а новостворені або вже існуючі фірми для втілення інноваційних проектів — венчурними фірмами.

Терміни «венчурний капітал» і «венчурний бізнес» беруть початок від англійського слова venture, що перекладається у «Англо-російському словнику» В. К. Мюллера як «ризиковане підприємство або почин», «спекуляція», «сума, що піддається ризику».

Венчурні фірми — це здебільшого малі підприємства у новітніх галузях виробництва, які швидко прогресують і в яких відбувається інтенсивна зміна поколінь продуктів і технологій, пов’язаних з базисними інноваціями. Малі венчурні підприємства спеціалізуються у сферах наукових досліджень, розробок, впровадження інновацій, організація яких пов’язана з підвищеним ризиком.

Здійснення фінансових операцій в умовах підвищеного ризику ставить особливі вимоги до управління інвестиціями. У зв’язку з цим розвиток венчурного бізнесу із початку був пов’язаний з формуванням інституту професійних керівників, які одержують спеціальну винагороду за результатами своєї діяльності.

Широке поширення набули спеціалізовані венчурні фірми — керівники, яких беруть на себе управління одним або кількома фондами ризикового капіталу. Часто такі фірми зарекомендували себе в очах інвесторів як умілі і надійні партнери та виступають ініціаторами формування нових фондів. Послуги з управління щорічно оплачуються у розмірі 2-3 % загального обсягу фонду ризикового капіталу протягом 7-12 років, на які розраховано існування фонду [4, c. 57].

Венчурні фірми, як правило, утворюються або групою однодумців — вчених, інженерів, спеціалістів, винахідників, які мають певний досвід роботи у лабораторіях великих фірм, або науковими закладами, університетами чи приватними особами, які бажають організувати свою справу. Вони мають певні наукові, інженерні ідеї і хочуть реалізовувати їх практично у рамках малої фірми. Малі фірми створюються і на великих підприємствах під винахідників новації й орієнтованих на її реалізацію, що забезпечує успіх поширення інновацій у виробництві, побуті, а корпорації — великі прибутки.

Венчурне фінансування – це довгострокові (5–7 років) високоризикові інвестиції приватного капіталу в акціонерний капітал новостворюваних малих високотехнологічних перспективних компаній (чи венчурних підприємств, що вже зарекомендували себе), орієнтованих на розробку і виробництво наукомістких продуктів, для їх розвитку і розширення, з метою отримання прибутку від приросту вартості вкладених коштів.

Враховуючи те, що наразі в Україні ще не існує сформованого ринку венчурного підприємництва, то задля формування дієвого ринку венчурного підприємництва в Україні необхідно вирішити ряд складних комплексних проблем як у правовому аспекті (зокрема, законодавче визначення        венчурного підприємництва, його державна підтримка та стимулювання), так і в напрямку розвитку інфраструктури венчурного підприємництва [5, c. 141].

3. Місце венчурного капіталу в інноваційному процесі

Сьогодні в Україні повноцінна індустрія венчурного капіталу знаходиться на початковій стадії становлення. Значну роль у венчурному фінансуванні потенційно можуть відігравати великі банки, проте, як уже зазначалося раніше, на сучасному етапі своєї діяльності вони занепокоєні не стільки добором та фінансуванням ризикованих інноваційних проектів, скільки отриманням гарантії повернення кредитів.

Тому однією із основних проблем розвитку вітчизняного венчурного фінансування залишається той факт, що на відміну від провідних країн світу, де розвиток венчурного бізнесу призводить до спрямування інвестицій у високоризиковану інноваційну сферу, в Україні спостерігається цілком протилежна тенденція: існуючі венчурні фонди надають однозначну перевагу низько- та середньоризикованим короткотривалим операціям з фінансовими активами та нерухомістю і практично не зорієнтовані на «хай-тек» технології. Аналізуючи декларації управління активами венчурних фондів, можна виділити основні сфери українського венчурного інвестування: будівництво, торгівля, готельний і туристичний бізнес, переробка сільськогосподарської продукції, страхування, інформатизація тощо. Венчурним даний вид вітчизняного бізнесу як такий є тільки формально, насправді ж відсутніми є головні характеристики венчурного інвестування – інноваційна компонента, ризикованість та класична орієнтація на інноваційні проекти, співпраця з технопарками, бізнес-інкубаторами та ВУЗами тощо [5, c. 142].

4. Функції притаманні венчурному капіталу

Венчурний капітал, як механізм фінансування проектів з високим ступенем ризику відомий ще з часів середньовіччя. Коли власники великих капіталів надавали певну грошову підтримку першовідкривачам та винахідливим підприємцям.

Після значного проміжку часу роль та завдання венчурного капіталу значною мірою змінились. Цим змінам сприяли різноманітні фактори. Наприклад, змінювались способи та методи акумуляції та джерела капіталу, поступово змінювався характер праці, сформувався менеджмент, що став невід’ємною складовою венчурного капіталу. Проте інноваційну спрямованість він обрав лише після другої світової війни. На нашу думку, венчурний капітал являється частиною фінансового капіталу, який протягом тривалого проміжку часу трансформувався, набував своєї специфіки шляхом використання його в ризикових підприємницьких починаннях, різних інноваційних проектах та приєднанням людського менеджерського капіталу.

На нашу думку венчурний капітал – капітал який інвестується для фінансування ризикових інноваційних проектів, невід’ємною частиною якого являється людський капітал, основне призначення якого диверсифікація ризику інноваційного проекту.

Використання венчурного капіталу, у ранніх стадіях інноваційного проекту, зумовлене надвисоким рівнем ризику. Після зменшення рівня ризику венчурний капітал припиняє життєвий цикл, а на заміну йому приходять інші форми інвестування, наприклад банківське кредитування. Тож ми вважаємо, що основне призначення венчурного капіталу, полягає у підготовці інноваційного проекту до по початку інвестиційного процесу з інституційних джерел.

Формування венчурного капіталу може здійснюватись з різноманітних джерел. Наприклад, європейський венчурний капітал зазвичай формується з інвестицій банків, страхових компаній, державних агентств, різноманітних фондів. Американський – черпає інвестиції з корпорацій, приватних пенсійних фондів, індивідуальних інвесторів (бізнес-ангелів). Японський венчурний капітал в основному формується на базі великих фінансових інститутів і реалізуються у формі кредиту для фінансування внутрішніх венчурів [6, c. 37-38].

Ефективне функціонування венчурного капіталу у системі фінансового забезпечення інноваційної діяльності вимагає урахування ряду важливих умов, а саме наявність:

• ефективного методу акумуляції грошових заощаджень населення, домогосподарств, підприємств, фінансово-кредитних організацій;
• механізму трансформації акумульованих грошових засобів у високопродуктивний капітал з подальшим використанням у вигляді інвестицій, які спрямовуються в інноваційний сектор;
• ефективної інноваційної інфраструктури, яка повинна складатися з таких ланок як впроваджувальні, дослідницькі, інформаційні, консалтингові, фінансові установи тощо;
• високорозвиненого фондового ринку, для визначення реалізації вартості венчурного капіталу шляхом первинного розміщення цінних паперів інноваційного підприємства;
• нормативно правова база, яка сприяє розвитку венчурного інвестування.

Тому, до вище перерахованого ряду факторів, потрібно також віднести участь державного венчурного капіталу у інвестиційному процесі інноваційної діяльності. Досвід зарубіжних раїн демонструє те, що саме участь державного капіталу у ранніх стадіях реалізації інноваційного проекту є надважливою, оскільки держава розподіляє фінансові ризики з іншими інвесторами, що призводить до стимулювання інвесторів вкладати капітал в спільний інноваційний проект.

Якщо проаналізувати світовий ринок венчурного капіталу, який вже функціонує орієнтовно півстоліття, то можна зробити короткий висновок про те, що венчурному капіталу притаманний ряд важливих функцій а саме:

• функція прискорення трансформування національної економіки до інноваційно-орієнтованого типу;
• функція підтримки економічного зростання за рахунок інноваційного росту;
• функція посилення конкурентоспроможної економіки;
• функція стимулювання до проведення НДДКР на малих та середніх секторах економіки;
• функція сприяння до технологічного прориву суспільства та ін. [2, c. 179-180]

5. Основні складові венчурного капіталу

Ефективне функціонування венчурного капіталу у системі фінансового забезпечення, потребує урахування ряду важливих факторів, які можливо створити лише за активної державної підтримки. Тому сьогодні, існує величезне поле для подальших наукових досліджень, таких як: державна політика регулювання діяльності венчурних фондів, особливості галузевої структури венчурних інвестицій тощо.

Венчурний капітал відноситься до ринку капіталів, має фінансову природу, характеризується низькою ліквідністю та високим рівнем ризику. За терміном обігу він є довгостроковим і забезпечується високою нормою прибутку. Йому притаманне поетапне фінансування інноваційних проектів. Специфіка венчурного фінансування полягає і в тому, що венчурний інвестор несе всю відповідальність і поділяє всі ризики з підприємцем.

Ринок венчурного капіталу як економічна категорія, являє собою сукупність економічних відносин між покупцями (інноваційними підприємствами) і продавцями (венчурними капіталістами) щодо руху венчурного капіталу, що відображає економічні інтереси суб’єктів ринкових відносин і забезпечує обмін продуктами інноваційної діяльності. Об’єктом купівлі-продажу на венчурному ринку виступає венчурний капітал. Особливістю венчурного капіталу як об’єкта венчурного ринку виступає його двоїстість. З одного боку, продавець надає покупцеві фінансові кошти, з іншого – організаційно-управлінські навички, знання, досвід. Основоположною функцією ринку венчурного капіталу є організація взаємодії пропозиції та попиту на капітал з високим рівнем ризику.

Необхідно зазначити, що на шляху розвитку ринку венчурного капіталу в сфері інноваційного бізнесу в Україні стоять серйозні проблеми: на високі ризики, властиві інноваційним проектам на ранніх стадіях реалізації, накладається загальна економічна і політична нестабільність і невизначеність у країні; нестача капіталу, який формується з різних джерел (фінансових ресурсів великих корпорацій, банків, індивідуальних вкладників, пенсійних і благодійних фондів, страхових компаній тощо); складність пошуку відповідних кандидатів для інвестицій внаслідок слабкого розвитку інноваційної інфраструктури; чим вищий фінансовий ризик, тим важче підприємцю отримати необхідне фінансування для його проектів і тим вищу ціну необхідно платити за залучені кошти; низький рівень підприємницької культури та навичок, необхідних при підготовці інноваційно-інвестиційних проектів, відсутність кваліфікованих спеціалістів з управління венчурним капіталом; законодавчо не закріплено діяльність венчурних фондів (в Україні немає закону про венчурні фонди); значний обсяг кримінального капіталу в українській економіці, що негативно впливає на процеси взаємодії підприємців та інвесторів. Крім того, головним ризиком венчурного бізнесу в Україні оператори ринку називають „складні умови для виходу інвестицій” [3, c. 412-413].

У світі використовують два способи виходу з бізнесу венчурних компаній. Перший – за допомогою продажу своїх акцій на фондовому ринку. Однак рівень його розвитку в Україні перебуває на дуже низькому рівні, і менеджери венчурних фондів нині навіть не розглядають серйозно цей варіант. Залишається другий продаж акцій стратегічному інвестору, який виглядає більш реальним. Ряд венчурних фондів, здійснюючи інвестиційні вкладення, намагаються навіть заздалегідь визначити потенційного покупця тієї чи іншої компанії в майбутньому.

венчурний капітал, як будь-який інший вид капіталу, функціонує безперервно й проходить певний цикл, рухаючись з однієї стадії до іншої. При цьому він існує у трьох функціональних формах: на стадіях формування венчурний капітал виступає у формі грошового венчурного капіталу і товарного венчурного капіталу, а на стадії виробництва – у формі продуктивного венчурного капіталу. Опрацювання процесу руху венчурного капіталу дозволило вивести модель кругообігу венчурного капіталу, відповідно до якої він до повного кругообігу проходить три стадії:

а) інвестування професійних здібностей і грошових коштів в інноваційну компанію;

б) продуктивне споживання товарів, придбаних інноваційною компанією на гроші венчурного капіталіста, і створення працею робітників інноваційних товарів;

в) реалізація вироблених інноваційних товарів. Кінцевою метою кругообігу венчурного капіталу є отримання інноваційного доходу венчурним капіталістом та інноваційною фірмою.

Дослідження специфіки руху й функцій венчурного капіталу дозволили окреслити його відмінні риси. Виділено три основні відмінності: венчурний капітал може надавати необхідні інвестиції без гарантійного забезпечення; венчурні організації беруть активну участь в управлінні інвестиційними проектами на всіх етапах їх здійснення; венчурні організації готові вкладати кошти в нові наукоємні розробки, незважаючи на те, що їх супроводжує високий ступінь невизначеності та ризику і беручи до уваги найбільший потенційний рівень одержання прибутку.

Отже, венчурний капітал забезпечує зростання обсягу національного сегменту на світовому ринку, підвищення в експорті частки більш коштовної наукомісткої готової продукції високих технологій; виступає активним інтегратором науки, виробництва і ринку, консолідуючи найважливіший функціональний ланцюжок: наука – технологія – виробництво – ринок; підвищує економічну, енергетичну, продовольчу, інформаційну, екологічну та інші види національної безпеки й обороноздатності країни [4, c. 58].

Висновки

Венчурне інвестування є специфічним різновидом фінансових вкладень у високотехнологічне виробництво, перспектива отримання значних прибутків у якому межує з високим ступенем ризикованості. Повністю уникнути загроз втрати вкладеного капіталу у венчурному фінансуванні практично неможливо, оскільки інновація та ризик виступають двома взаємозалежними категоріями: дуже важко передбачити, яке саме нововведення буде мати успіх на ринку, а яке не буде користатися попитом.

Як наслідок, ефективна діяльність венчурних фондів, критично необхідних для фінансової підтримки інноваційних та інвестиційних проектів в Україні, неможлива без участі держави. Тому на перший план виступає проблема законодавчого врегулювання діяльності венчурних структур. З метою її вирішення слід забезпечити удосконалення вітчизняного законодавства у напрямках визначення сутності, функцій та принципів діяльності справді венчурних фондів і венчурних компаній та переорієнтації венчурного сектору на співпрацю з вітчизняною науково-технологічною сферою. Нормативно-правова база повинна забезпечувати державну підтримку системи венчурного інвестування, в тому числі шляхом внесення відповідних змін та доповнень до податкового, митного і банківського законодавства, створення належних правових механізмів для розвитку вторинного фондового ринку, зокрема біржової торгівлі цінними паперами венчурних підприємств, системи електронних торгів тощо. Головним завданням венчурного бізнесу повинні стати встановлення зв’язків між науково-дослідними інститутами, вузами і підприємствами та стимулювання фінансування наукових досліджень і прикладних розробок.

Список використаної літератури

1. Баранецький І.О. Особливості та перспективи розвитку венчурного підприємництва в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. – № 4. – C. 46-53.
2. Дучинська Н. Дослідження економічної природи венчурного капіталу [Текст] / Ніна Дучинська, Марія Писарєва // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 12. — С. 179-182
3. Литвин І.В. Венчурна інфраструктура та її роль у розвитку малих інноваційних підприємств / І.В. Литвин // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку : [зб. наук. пр.] / відп. ред. О. Є. Кузьмін. — Л. : Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2009. — 564 с. : л. — (Вісник / Національний університет «Львівська політехніка»; № 657). — С. 411-416.
4. Опанасюк, Віталій. Венчурний капітал в Україні [Текст] / В. Опанасюк // Економіст. — 2004. — № 1.- С.56-58
5. Спасибо-Фатєєва І. Венчурний капітал і венчурні компанії як основа перетворень інноваційного середовища в Україні [Текст] / І. Спасибо-Фатєєва // Вісник Академії правових наук України. — 2006 . — № 2. — С. 141-149
6. Чабан В. Г. Складова інноваційної інфраструктури: венчурний капітал [Текст] / В. Г. Чабан // Фінанси України. — 2005. — № 4.- С.35-40