Вступ

Мікроекономіка є однією зі складових сучасної фундаментальної науки про господарство, яка майже три століття носила назву «політична економія», а на межі ХІХ-ХХ століть стала називатись «економікс», що в перекладі з англійської трактується нині як «економічна теорія».

Мікроекономіка вивчає взаємодію окремих економічних суб’єктів та досліджує механізм функціонування конкретних ринків. Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показує механізм прийняття рішень господарюючими суб’єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів[4, c. 12].

Мікроекономіка є однією зі складових сучасної економічної теорії –фундаментальної науки про господарство, яка досліджує поведінку людей і пояснює, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення.

Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб’єктів в різних ринкових структурах.

Індивідуальний економічний суб’єкт – це неподільний, первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні функції. Суб’єкти ринкової економіки численні – це покупці та продавці, споживачі та виробники, наймані робітники, підприємці, інвестори тощо.

Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма. Споживач – це фізична особа, представник домогосподарства, який на ринку готової продукції виступає як основний покупець споживчих товарів, що поставляються фірмами, а на ринку ресурсів – як продавець факторів виробництва, якими володіє. Фірма виступає як виробник товарів, їх продавець, як споживач і покупець ресурсів, інвестор. 

1. Становлення і розвиток мікроекономічної теорії

З моменту виникнення людина щоб вижити пристосовувала навколишнє середовище  до своїх потреб, в середовищі проживання (грец. ойкос) їй потрібно було діяти в визначеному порядку (номос). Такий вид людської діяльності і назвали економікою.

Знання про те, як слід діяти, накопичувалися поступово, у міру придбання досвіду, і спочатку являли собою певні інтуїтивні уявлення, деякі узагальнення поверхневих спостережень, закріплені в звичаях, традиціях, найдавніших письменних пам’ятках. Ось тут і виявляються перші сліди економічної думки, що відбила деяку оцінку явищ та подій, що відбувалися.

В епоху античності і середньовіччя вже з’являються елементи економічного аналізу: факти не просто реєструються, але й систематизуються, виявляючи наявність стійких взаємозалежностей. Вищим ступенем пізнання економічних явищ було відкриття економічних законів.

Накопичені знання треба було систематизувати. Так з’явилась   економічна наука. Будь – яка наука стає нею лише тоді, коли  формулює закони її предмета, тобто може довести, що явища і процеси, які вона вивчає, підпорядковані певним законам, перебувають у постійно повторюваному причинно – наслідковому зв’язку, діють у певному порядку і відображають певну закономірність розвитку.

Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку.

Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії.

Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, визначає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу.

У період пізнього класицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці.

Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. Закон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі.

Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму становлення мікроекономіки як науки здійснюється значно пізніше і пов’язується передусім з неокласикою.

У другій половині XIX ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що спричинило зміщення аспектів із з’ясування загальних принципів політичної економії на аналіз проблем господарської практики. Якісний аналіз, як правило, витісняється кількісним.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку [1, с.10-11].

І етап (1845-890). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:

Г. Госсен — вперше використав психологічний фактор аналізу економічної поведінки суб’єктів і сформулював закони насичення потреб людини;

К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк (австрійська школа) — збагатила економічну науку відкриттям принципу граничної корисності й запропонувала кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

Дж. Б. Кларк (представник американської школи) — порушив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише щодо предметів споживання, а й факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію граничної продуктивності факторів виробництва.

II етап (1890-1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла «Принципи економіки» (в оригіналі «Principals of Economics», 1890) наука дістала свою першу назву «Economics».

Представники другого етапу:

А. Маршалл: запропонував компромісний варіант визначення ринкової ціни — граничною корисністю та витратами виробництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб’єктів;

У. Джевонс, Ф. Еджуорт, Л. Вальрас, В. Парето (математична школа): вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обґрунтувала теорію загальної економічної рівноваги.

III етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями:

• ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін);
• теорія ігор (Дж. Непі, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Сьогодні мікроекономіка визнана в усьому світі. З цієї дисципліни написано десятки тисяч досліджень і сотні підручників зарубіжних [210] і вітчизняних учених [1,10-16].

Важливо усвідомлювати, що поділ на мікро- та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв’язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим — це одна з основних проблем макроекономіки, оскільки вона пов’язана з безробіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше.

Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, переваги споживачів, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, що вивчаються в курсі економіки підприємства.

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прий­няття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показни­ки фінансового стану підприємства тощо, що вивчаються в курсі економіки підприємства.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання «що виробляти?». У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — «як виробляти?». Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з’ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.

Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання «кому і які результати принесе виробництво?». Це пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати, зокрема, такі функції:

1. Пояснення явищ, які спостерігаються. Будь-яка наука має свої теоретичні постулати як вихідні позиції, взяті за аксіоми. Скажімо, для математики це — поняття точки, відштовхнувшись від якого можна визначити, що таке лінія, площина, фігура тощо. Для мікроекономіки такою «точкою» є теза, що при виборі варіантів поведінки економічні суб’єкти мають на меті максимізацію свого зиску. Звичайно, у житті ми зустрічаємося з ірраціональною поведінкою суб’єктів. Однак її можна розглядати як відхилення від норми. Більшості господарюючих суб’єктів властива раціональна поведінка.

Зиск може бути як поточним, так і перспективним. Для економіч­ного життя характерна суперечність між поточним та перспективним зиском, що називається «ефектом Робін Гуда». Грабуючи ба­гатих купців та роздаючи їхнє майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя бідних. Однак, зрештою, купці взагалі припинили постачання товарів у цю місцевість, що призвело до різкого зростання цін та погіршення життя бідних.

2. Прогнозування поведінки економічних суб’єктів. Результативність реалізації цієї функції мікроекономіки залежить від точності вихідних положень, які покладено в основу прогнозу. Ними є сформульовані під час досліджень економічні закономірності. Користуючись закономірностями, вивченими в курсі мікроекономіки, для прогнозування поведінки економічних суб’єктів, потрібно розуміти, що ці закономірності діють як тенденції і не обов’язково спрацьовують у кожному конкретному випадку.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки належать до так званого позитивного аналізу. До мікроекономічних проблем можна підходити також з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку правильності чи неправильності дій і відповідає на запитання «як має бути?».

2. Місце мікроекономіки у загальній економічній теорії

Вирішення фундаментальних задач, що стоять перед економічною системою, проводиться на мікро- та макрорівнях. Якщо макроекономіка досліджує функціонування економічної системи в цілому і крупних її секторів, то мікроекономіка аналізує поведінку окремих економічних суб’єктів (рисунок 1). При цьому передбачається, що економічний суб’єкт — раціональний індивід, метою якого є досягнення максимальних результатів при даних витратах на ресурси або мінімізація витрат при досягненні поставленої цілі. В мікроекономіці передбачається, що кожен господарюючий суб’єкт намагається максимізувати: споживач — задоволення своїх потреб, фірма — прибуток, держава — рівень добробуту населення.

Рисунок 1. Місце мікроекономіки у загальній економічній теорії

Крім того, мікроекономіка не тільки намагається зафіксувати те, що є, але і розробляє найкращі варіанти розв’язання проблем, що виникають, проблем раціонального ведення господарства.

Мікроекономіку цікавлять ціни й обсяги виробництва і споживання конкретних благ; стан окремих ринків; фактори, що впливають на зміни попиту і пропозиції окремих благ тощо.

Мікроекономіка вивчає економічну діяльність окремих господарчих суб’єктів (домашні господарства, ділові одиниці, держава) за умови рідкості ресурсів.

Економічна діяльність направлена на задоволення потреб людей і включає в себе: потреби, ресурси, технології, продукти та їх використання. Між ними існує взаємозв’язок (рисунок 2).

Рисунок 2. Економічна діяльність

Мікроекономіка характеризується (як і будь-яка наука):

1) об’єктом вивчення;

2) предметом, тобто виділеним в об’єкті змістом;

3) методами, які визначають специфіку її підходу до об’єкту і виділення в ньому її предмету[3, c.17-18].

Сучасна економічна наука надзвичайно розгалужена. Сполучною її ланкою є економічна теорія (теоретичні економічні науки: історія економічних учень, політична економія, мікроекономіка, макроекономіка). Саме вона надає економічній науці системності, дає ширше й глибше бачення господарських проблем, допомагає долати конфліктні підходи до їх розв’язання і прогнозування тенденції у виробництві (рис. 1)

Мікроекономіка – складова частина економічної теорії, яка досліджує діяльність окремих економічних одиниць ( споживачів, фірм) їх взаємодію на ринках, результатом якої є формування цін на товари і послуги, а також фактори виробництва.

Вперше чітко поділив економічні дослідження на мікроаналіз і макроаналіз норвезький економіст Лауреат Нобелівської премії Рагнар Фріш. Звідси з’явилися назви „мікроекономіка” і „макроекономіка”

Висновки

Отже, Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Однак засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії.

У другій половині XIX ст завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що спричинило зміщення аспектів із з’ясування загальних принципів політичної економії на аналіз проблем господарської практики. Якісний аналіз, як правило, витісняється кількісним.

Мікроекономічний аналіз має такі три етапи еволюційного розвитку.

І етап (1845 — 1890). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:

Г. Госсен, Дж. Б. Кларк, австрійська школа (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем — Баверк),

— II етап (1890 — 1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Представниками другого етапу є: А. Маршалл, — математична школа (У.С. Джевонс, Ф. Еджуорт, Л. Вальрас, В. Парето).

— III етап (1933 — до сьогодні). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект доходу і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недосконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної конкуренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенштерн, Дж. Фон Нейман).

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. -К.: Кондор, 2004. -174 с.
2. Базілінська О. Мікроекономіка : Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -349 с.
3. Вініченко І. І. Мікроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ «ЗІДМУ». -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -265 с.
4. Горобчук Т. Мікроекономіка : Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -271 с.
5. Задоя А. Мікроекономіка : Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. -К.: Знання, 2001. -211 с.
6. Кілієвич О. Мікроекономіка для аналізу державної політики : Підручник/ Олександр Кілієвич, Олександр Мертенс,. -К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2005. -655 с.
7. Косік А. Мікроекономіка : Навчальний посібник/ Алла Косік, Га-лина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -415 с.
8. Лісовий А. Мікроекономіка : Курс лекцій: Навч. посібн./ Андрій Лісовий,. -К.: ЦУЛ, 2003. -191 с.
9. Мікроекономіка і макроекономіка : Підручник для студ. екон. спец.: У 2 ч., Ч. 1, Ч. 2/ Авт. Світлана Будаговська, Олександр Кілієвич, Інна Луніна та ін.; За заг. ред. С.Будаговської. -2-е вид.. -К.: Основи, 2001. -517 с.