Організаційно-правові питання розвитку державного регулювання в галузі бджільництва України
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Загальна організаційно-правова характеристика державного регулювання в галузі бджільництва
1.1. Історичні етапи становленнябджільництва як галузі агропромислового комплексу та вплив держави на цей процес
1.2. Поняття, форми, методи та особливості державного регулювання в галузі бджільництва
1.3. Стан законодавства з питань державного регулювання в галузі бджільництва
Розділ 2. Організаційно-правові питання розвитку державного регулювання в галузі бджільництва
2.1. Основні напрямки організаційно-правовогозабезпечення розвиткудержавного регулювання в галузі бджільництва
2.2 Проблеми державного управління в галузі бджільництва
2.3. Питання державного контролю в галузі бджільництва
2.4. Необхідність посилення адміністративної відповідальності в галузі бджільництва
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Агропромисловий комплекс (АПК) України – це цілісна народногосподарська система взаємозв'язаних між собою галузей, об’єднаних в єдине ціле з метою виробництва продовольства та сільськогосподарської сировини для переробних галузей промисловості. Основна мета державного регулювання діяльності АПК полягає в тому, щоб: забезпечити населення продуктами харчування, а переробні галузі промисловості – сировиною; збільшити експортні можливості галузей АПК, розв’язати соціальні, культурно-побутові проблеми, що мають місце в АПК в умовах багатоукладності економіки. При цьому функції держави з регулювання розвитку АПК є наступними: визначення пріоритетних напрямів розвитку АПК та напрями спрямування інвестицій на його розвиток; здійснення підтримки пріоритетних галузей і сфер АПК через пряме бюджетне фінансування, кредитування, механізм дотацій, цільове субсидування; сприяння здійсненню процесів роздержавлення, приватизації та розвитку нових форм господарювання; встановлення механізму формування державних замовлень та контрактів на поставку сільськогосподарської продукції та сировини для державних потреб; здійснення індикативного планування розвитку АПК та ін. [ 1, с. 141-143].
Україна одна з провідних держав світу, яка має розвинуте бджільництво, що забезпечує запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин, виробництво меду, воску, бджолиного обніжжя, прополісу, бджолиної отрути, бджолиного маточного молочка для потреб населення, харчової, медичної, хімічної та інших галузей. Україну в світі визнають як батьківщину культурного бджільництва, заснованого працею основоположника прогресивних ідей у галузі П.І.Прокоповича.
Разом з цим, відсутність ефективного організаційно-правового забезпечення державного регулювання викликали у галузі негативні процеси які полягають у зменшенні чисельності бджолиних сімей, недоотриманні продукції бджільництва, недозапиленні ентомофільних сільськогосподарських рослин та відповідно зменшення їх урожайності, а також недотримання Плану породного районування бджіл в Україні. Кількість бджолиних сімей скоротилась з 4 млн. (1990 р.) до 3 млн. (2005 р.). При щорічному виробництві меду близько 50 тис. т експортується всього близько 4 тис. т. У зв’язку з цим актуальним є вдосконалення схеми розподілу бюджетних коштів племінним господарствам в галузі бджільництва (племзаводам, племрозплідникам, племпасікам) для виконання Державної програми селекції у тваринництві та доплат сільськогосподарським товаровиробникам усіх форм господарювання за наявні бджолосім’ї. Потребують також вдосконалення питання державного регулювання щодо забезпечення галузі племінними ресурсами, ветпрепаратами та кваліфікованими кадрами.
Необхідність поглиблення наукових досліджень проблем державного регулювання шляхом вдосконалення його організаційно-правового забезпечення набуває необхідності також у зв’язку з перспективою вступу України до Світової Організації Торгівлі (СОТ) та відповідно необхідністю удосконалення нормативно-правової бази функціонування галузей АПК і в тому числі бджільництва.
Вказані вище обставини обумовлюють вибір теми дослідження, та її актуальність.
Слід зазначити, що питання державного регулювання та управління в теоретичному та прикладному аспекті вивчали такі вчені як: В.Б. Авер’янов, О.Ф. Андрійко, А.С. Васильєв, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, О.В. Дьяченко, Р.А. Калюжний, Є.Б. Кубко, В.М. Марчук, І.Р. Михасюк, В.Л. Наумов, В.Ф. Опришко, З.А. Павлович, В.М. Селіванов, В.І. Семчик, В.Ф. Сіренко, О.Ф. Фрицький, В.В. Цвєтков, В.Г. Черевко, Л.А. Швайка, Л.П. Юзьков та інші вчені. Однак в Україні монографічні дослідження організаційно-правових питань державного регулювання в галузі бджільництва відсутні. У зв’язку з цим актуальність теми дослідження визначається, по-перше, необхідністю організаційно-правового забезпечення розвитку державного регулювання для вирішення найбільш важливих питань функціонування галузі, та, по-друге, відсутністю комплексних розробок і досліджень відповідних проблем.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведене дисертаційне дослідження являється пріоритетним у науці адміністративного права іпов’язане, зокрема, з реалізацією Концепції адміністративної реформи в Україні.Дослідження було виконано також відповідно до планових тем відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, зокрема, згідно теми “Проблеми правового забезпечення реформування державного управління (адміністративної реформи) в Україні” (номер державної реєстрації 0102U001602).
Мета і завдання дослідження.Метадисертаційної роботи полягає у поглибленні теоретичних засадорганізаційно-правового забезпеченнярозвитку державного регулювання в галузі бджільництва, а також в обґрунтуванні наукових висновків і пропозицій щодо їх практичного використання на галузевому рівні.
Для досягнення мети вирішувалисянаступні завдання:
— обґрунтувати належність державного регулювання в галузі бджільництва до складу суспільних відносин, що утворюють предмет адміністративного права;
— визначити поняття, форми, методи та особливості державного регулювання в галузі бджільництва;
— встановити стан організаційно-правового забезпечення галузі бджільництва щодо питань державного регулювання та визначити основні напрямки його розвитку;
-обґрунтувати використання таких способів адміністративно-правового регулювання як, субординація, координація та реординація в організації системи управління в галузі бджільництва;
— вдосконалити державний контроль в галузі бджільництвата обґрунтувати необхідність посилення адміністративної відповідальності щодо порушення законодавства в галузі;
— обґрунтувати висновки і пропозиції щодо внесення змін та доповнень до існуючих та прийняття нових нормативно-правових актів з метою організаційно-правового забезпечення розвитку державного регулювання в галузі бджільництва.
Об’єктомдисертаційного дослідженняє правові засади організації та діяльності органів держави в процесі регулювання суспільних відносин в галузі бджільництва.
Предметом дисертаційногодослідженняє організаційно-правове забезпечення розвиткудержавного регулювання в галузі бджільництва України.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження виступає сукупність загальних і спеціальних методів наукового пізнання: діалектичний (як базовий метод наукового пізнання), історико-правовий, формально-логічний, порівняльного аналізу, соціологічний, статистичний, системно-структурний та функціональний, які обрано з огляду на поставлену мету і завдання та з урахуванням предмету досліджень.
Історико-правовийметод надав можливість дослідити основні етапи становлення бджільництва як галузі агропромислового комплексу та встановити вплив держави на цей процес. Формально-логічний метод застосовувався при визначенні поняття державного регулювання в галузі бджільництва, його змісту та особливостей.
На основі методу порівняльного аналізу здійсненодослідженнявітчизняного законодавства та законодавства зарубіжних країн стосовно організаційно-правових питань державного регулювання в галузі бджільництва.
Соціологічний та статистичнийметоди використовувались при проведенні анкетування працівників галузі бджільництва щодо удосконалення організаційно-правового забезпечення розвитку державного регулювання в галузі бджільництва та при узагальненні отриманих результатів.
Використання системно-структурного та функціонального методів методу дозволило сформувати систему управління в галузі бджільництва та узгодити функціонування всіх її складових елементів.
Емпірична базадосліджень ґрунтується на даних, одержаних внаслідок: анкетування 127 пасічників професіоналів та 217 пасічників любителів проведеного в 2006 році щодо удосконалення організаційно-правового забезпечення розвитку державного регулювання в галузі бджільництва; порівняльного аналізу вітчизняного законодавства та законодавства зарубіжних країн стосовно організаційно-правових питань державного регулювання в галузі бджільництва; аналізу нормативно-правових актів з питань функціонування галузі.
Наукова новизна одержаних результатівполягає в тому, що дана дисертація є першим у вітчизняній правовій літературі монографічним дослідженням організаційно-правових питань розвитку державного регулювання в галузі бджільництва.
В межах здійсненого дисертаційного дослідження одержано результати, які містять наукову новизну:
— теоретично обґрунтовано належність державного регулювання в галузі бджільництва до складу суспільних відносин, що утворюють предмет адміністративного права; визначено поняття, зміст, форми, методи та особливості державного регулювання в галузі бджільництва;
— доведено можливість розвитку системи адміністративного права на рівні окремої галузіагропромислового комплексу – галузі бджільництва, що дозволяє враховувати особливості правового регулювання галузі та підвищити якість її організаційно-правового забезпечення;
— обґрунтовано необхідність поєднання імперативного та диспозитивного методу адміністративного права щодо розвитку державного регулювання в галузі бджільництва, що знаходить вираз, зокрема, у можливості застосування функціонально-управлінських договорів між суб’єктами державного управління в галузі бджільництва щодо вирішення регіональних проблем розвитку галузі;
— доведено можливість використання таких способів адміністративно-правового регулювання як, субординація, координація та реординація в організації системи управління в галузі бджільництва, що є необхідною умовою організації управлінського процесу, визначення співпідпорядкованості суб’єктів адміністративно-правових відносин та узгодження управлінських дій в галузі;
— дістало подальшого розвитку положення щодо можливості проведення систематизації адміністративного законодавства, і зокрема, з питань державного регулювання в галузі бджільництва у вигляді предметної інкорпорації;
— обґрунтовано можливість використання для розвитку державногорегулювання в галузі бджільництва такого адміністративно-правового засобу як державна реєстрація пасік та створення їх Державного реєстру;
— запропонована система управління в галузі бджільництва з такими структурними елементами, як: 1) рівень центрального органу державного управління (Міністерство аграрної політики України): управління з питань розвитку галузі бджільництва з наступними структурними підрозділами – а) відділ розвитку галузі бджільництва; б) сектор ринків продукції бджільництва; в) Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин; в) Державна інспекція з бджільництва; 2) рівень місцевого органу державного управління: а) Головне управління сільського господарства й продовольства обласної державної адміністрації – відділ з бджільництва; інспектор з бджільництва; б) управління сільського господарства районної державної адміністрації – інспектор з бджільництва;
— розроблено положення “Про службу запилення ентомофільних сільськогосподарських культур”, “Положення про Державну інспекцію з бджільництва” та внесені пропозиції до Верховної Ради України щодо відповідних доповнень до Законів України “Про бджільництво” (від 22 лютого 2000 року №1492-III)– статі 12, 22, 38, “Про племінну справу у тваринництві” (від 15 грудня 1993 р. № 3691-ХІІ) – стаття 18, “Про тваринний світ” (від 13 грудня 2001 р. № 2894-ІІІ) – статті 30, 31;
— сформульовані та внесені до Верховної Ради України пропозиції щодо доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення (від 7 грудня 1984 р. № 8073-Х, із змінами) – статті 83 2, 107 2, 107 3, 107 4 238 5, 255; встановлена сукупність ознак (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона) за наявності яких протиправне діяння згідно статей 83 2, 107 2, 107 3, 107 4 визначається як адміністративний проступок.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертації можуть бути використані у подальших наукових дослідженнях організаційно-правового забезпечення функціонування галузі бджільництва та для вдосконалення чинного законодавства України, зокрема, Законів України “Про бджільництво”, “Про племінну справу у тваринництві”, “Про тваринний світ”, “Про ветеринарну медицину”, “Про захист рослин”, “Про карантин рослин ”, “Про пестициди і агрохімікати”, Кодексу України про адміністративні правопорушення інших нормативно-правових актів, насамперед, стосовно організаційно-правових питань державного регулювання в галузі бджільництва.
Дисертаційне дослідження може бути використано в діяльності суб’єктів державного регулювання в галузі бджільництва в питаннях проведення селекційно-племінної роботи, запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин, забезпечення якості продукції, переходу галузі на промислову основу, державного управління та контролю та ін.
Положення дисертації сприятимуть подальшій розробці теорії та практики розвитку державного регулювання в ринкових умовах господарювання, зокрема щодо функціонування галузі бджільництва, та є базою для підвищенню рівня його організаційно-правового забезпечення.
Окремі положення можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсу “Адміністративне право України”, “Державне управління”, а також при написанні підручників, навчальних посібників, довідкової та методичної літератури для студентів юридичних вузів.
Апробація результатів дисертації.Висновки і положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу проблем державного управління та адміністративного права інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати досліджень були представлені на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях, в тому числі: VІ Міжнародній науковій конференції студентів та молодих учених “Політ 2006” (м. Київ, 11-12 квітня 2006 року; тези опубліковані), ІХ Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Технологія 2006” (м. Сєвєрородонецьк, 13-14 квітня 2006 року; тези опубліковані), VІІІ Всеукраїнській науковій конференції студентів, магістрів і аспірантів “Екологічні проблеми регіонів України” (м. Одеса, 19-20 квітня 2006 року; тези опубліковані), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Довкілля і здоров’я” (м. Тернопіль, 27-28 квітня 2006 року; тези опубліковані ), ХІІ Міжнародній конференції “Економіка для екології” (м. Суми, 3-7 травня 2006 року; тези опубліковані), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 2-3 червня 2006 року; тези опубліковані) Міжнародній науково-практичній конференції “Україна в системі сучасних цивілізацій: трансформації держави і громадянського суспільства” (м. Одеса, 23-24 червня 2006 року; тези опубліковані).
Пропозиції дисертанта по вдосконаленню чинного законодавства внесені до КомітетуВерховної Ради України з питань правової політики та прийняті для практичної реалізації.
Публікації.Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені автором у 14публікаціях, з яких 7 – у фахових періодичних виданнях з юридичних наук, які входять до переліку, затвердженого ВАК України та 7 – у збірниках тез наукових конференцій.
Структура дисертації обумовлена метою і завданнями досліджень. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації — 219сторінок, список використаних джерел — 15 сторінок (містить — 163найменування).
РОЗДІЛ 1. Загальна організаційно-правова характеристика державного регулювання в галузі бджільництва
1.1. Історичні етапи становленнябджільництва як галузі агропромислового комплексута вплив держави на цей процес
Світова історія розвитку бджільництва свідчить про те, що його становленню як галузі агропромислового комплексу передував доволі тривалий період полювання людей за медом диких бджіл. Наскальний малюнок, що датується 5-м тисячоліттям до н.е. (на думку інших дослідників, — 10-м і навіть 15-м тисячоліттям до н.е.), котрий був знайдений в Аранській печері в Іспанії, відображає сцену видалення меду з гнізда диких бджіл. В Стародавній Греції, за свідченням Гомера (близько 900 років до н.е.), мед широко використовувався в харчуванні, а в часи Гіппократа (463-352 рр. до н.е.) – і для лікування цілого ряду захворювань. В І ст. до н.е. в Стародавньому Римі і на Сицилії існували великі бджологосподарства з достатньо розвиненою на той час технологією виробництва меду. У східних слов’ян бджільництво, як галузь сільського господарства, виникла у формі бортництва, судячи з усього, йще до початку нашої ери. Існує припущення, що бортництво виникло до початку переходу наших предків до землеробства. Про це свідчить знайдена на території Польщі борть, котру відносять, приблизно, до І ст. н.е. [ 2, с. 3-5].
Говорячи про історичний розвиток вітчизняного бджільництва, необхідно відмітити, що бджільництво належить до найдавніших занять українців. Про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми та гідроніми: Мединичі, Мединівка, Бортне, Бортники, Уборть тощо. Мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи.
Загалом упродовж багатьох віків існування бджільництво пройшло кілька етапів розвитку, з яких можнавиділититри основні: дике (початкове); бортне; вуликове. Початкове бджільництво було неорганізованим заняттям: в ущелинах скель, у лісових хащах наші далекі предки знаходили гнізда бджіл і найпростішими засобами добували так званий “дикий мед”, цілком знищуючи бджолині сім’ї. Наступним був період, коли бджільництво розвивалось як лісовий промисел. Дикі бджоли, що роїлись, поселялисьу дуплах дерев на висоті 4-6м, які називалися бортями. Звідси походить й назва промислу – бортництво, яке було однимз найважливіших промислів сільського населення [3, с. 138 ].
Це заняття залишалося хаотичним, досить примітивним, а спосіб медозбору – важким і навіть хижацьким: знайшовши гніздо і, прорубавши до нього потрібний отвір, мед повністю вибирали, а бджіл винищували. Цей спосіб, порівняно з першим, вимагав більшого досвіду, складніших засобів праці. Найбільша недосконалість обох способів медозбору полягала у винищуванні бджіл, що негативно впливало на загальний стан бджільництва. Життя вимагало удосконалення способів збору меду, відокремлення бортництва в окрему галузь. Це здійснювалось через організацію приватного користування бортними деревами. За звичаєм право на “бортне” дерево діставав той, хто відшукав гніздо бджіл і поставив на ньому відповідну мітку – знак власності (“клеймо”, “сигнал”, “знамено”). Знаки власності переважно зображали свійських тварин, диких звірів, дерева, рослини, знаряддя праці тощо. Після такого позначення упродовж багатьох років борть служила тільки власникові, нерідко закріплювалася за родом. Ніхто не мав права не тільки її знищити, а й видерти мед.
Поступово бортництво з хаотичного перетворювалося на стійлове, що зумовило виділення його в окрему галузь, якою займалися уже певні прошарки людей. Цей період розвитку бортного бджільництва характеризувався відповідним вдосконаленням борті (через розширення природних дупел, у яких гніздилися бджоли, або вирубування гнізд), поступовим “прирученням” бджіл (заманювання їх у борті), появою спеціальних знарядь праці (“лазива”, по якому піднімалися до борті, кресла та ін.). Для полегшення праці власники бортних дерев нерідко кооперувалися, а вихід їх із села до лісу приурочувався до певних свят і супроводжувався відповідними ритуалами для успіху справи. У ХІV ст. розпочався період так званого одомашнення бджільництва. Якщо раніше бджіл утримували у природних дуплах, то тепер – у штучно виготовлених дуплянках, чи колодах. Їх виготовляли із соснових кругляків, видовбуючи чи, випалюючи спеціальну порожнину для бджіл і отвір для догляду за ними. Таку колоду – праобраз майбутнього вулика – прилаштовували, як і колись, високо на деревах. Бджолині гнізда уже не руйнували, а зберігали, залишаючи на перезимівлю певну кількість меду.
Отже, бортництво в Україні у своєму розвитку пройшло такі три етапи: використання диких бджіл у природних дуплах дерев, ущелинах; планомірне утримання лісових бджіл у природних дуплах, розведення бджіл у спеціально видовбаних дуплах (колодах). Усі ці форми бортництва були відомі повсюдно в лісовій частині України, але особливого поширення набули на Поліссі. Унаслідок інтенсивного освоєння лісових угідь під ріллю, а також промислової заготівлі поташу зменшувалася кількість лісів, а отже, і число бортних дерев, що спричинювало занепад бортництва. Наприкінці ХІV – на початку ХV ст. колоди-дуплянки уже не підвішували на деревах, а розміщували на розчищеній ділянці. Так виникли присадибні пасіки, хоча ще довго інструментарій, способи догляду за бджолами і навіть форми колод майже не відрізнялися від тих, що побутували у традиційному бортництві. Процес витіснення традиційного бортництва відбувався дуже повільно і був майже остаточно завершений у ХVІІІ ст. З виникненням колод–вуликів, які розміщували уже не на деревах, а на землі, географія бджільництва значно розширилась і сягнула не тільки лісостепових, а й степових районів України [4, с. 318-322 ].
Першим вітчизняним літописним свідченням щодо бортництва є наше найдавніше джерело “Повість врем’яних літ ”. Вона розповідає про походи Олега та Ігоря на удільні князівства за “подимним”. Себто збором данини хутром, медом та воском. Один з таких походів на древлянську землю закінчився для Ігоря трагічно, оскільки він вимагав повторного податку. Роком пізніше його дружина Ольга, як мовиться в “Повісті”, помстилася гордовитим древлянам, “наклавши на них дань тяжку”, насамперед медову.
На думку В. Скуратівського основним показником при визначенні періодизації (етапів розвитку бджільництва) має, бути еволюція бджолиного гнізда. Від його функціональної зміни, тобто вдосконалення, можна простежити такі періоди: початковий, або дикий, хаотичний, бортницький або стійловий, одомашнення (пасічницький), раціональний та рамково-вуликовий. В окремий період слід виділити сучасний стан пасічництва – промисловий [5, с. 29, 56].
В епоху Київської Русі бджільництво стає суттєвим важелем національної економіки. Для зміцнення могутності Київської держави було необхідно надходження дорогоцінних металів – золота і срібла із-за кордону. Роль валюти в міжнародній торгівлі на той час відігравали мед і віск. Важливим споживачем меду і воску була Візантійська імперія. Обумовлювалось це перш за все розвитком православної Візантійської церкви з її обрядами, святковими церемоніями і суворими вимогами до якості церковних свічок. В 912 році Київський князь Олег заключив перший мирний договір з греками, в якому вказувалось на мінову торгівлю, головними предметами якої були мед і віск. Більш докладний договір був укладений з греками князем Ігорем в 945 році, в якому вказано, що ввіз меду і воскує вільнимвід податку. Цим важливим юридичним документом була покладена основа довготривалої і дуже вигідної торгівлі з Візантією. В Х ст. в свиті Ольги, яка управляла державою після смерті свого чоловіка князя Ігоря, караван складався з 44 суден, завантажених медом, воском, хутром. Їх обмінювали на золото, срібло, дорогоцінний посуд, прикраси, одяг та ін.
Капіталізація Росії, яка почалася в ХVІІ віці, створила умови для більш інтенсивного розвитку всіх галузей господарства. Будівництво великих промислових підприємств, російського морського флоту, розширення міст і робітничих поселень вимагало більшої кількості лісу. Вирубка лісу інтенсивно почалася на початку ХVІІІ століття. Ліс, як раніше мед і віск, стали одним з важливих джерел доходу землевласників. Поміщики активно продавали його як для будівництва так і для парусних суден. На великих площах ліс вирубали для виготовлення пороху, витопки смоли, виробництва домобудівельних деталей, на бондарні цілі. Йшов активний процес збезлісення. Нові соціально-економічні зрушення не могли не вплинути на лісове бджільництво. Вони невідворотно вели його до занепаду. Бортєвий промисел майже повсемістно скорочувався. Все менше ставало пущ і бортєвих угідь, котрі недавно слугували багатими джерелами меду. Лісосіки розорювали під хліб, залишаючи на них лише поодинокі дерева з бортями – унікальні пам'ятники природи. Лісоруби, смолокури, поташники та інші “пришлі люди” разом з могутніми соснами, дубами не щадили і бортні дерева, розоряли борті. Закони продовжували захищати бортництво, вимагали не руйнувати борті і бортні дерева, але дотримуватись їх ставало все складніше. Багато бортників, віддані своєму промислу, йшли в глибину незаселених ні ким лісів і там створювали бортні угіддя. Інші залишали бортництво і заводили домашні пасіки. Ділянки з бортями приходили взанепад. Знизився рівень вивозу меду і воску за кордон. Знизилось економічне значення бджільництва. Криза бортєвої системи, викликана новими суспільно-історичними умовами, не могли не привести до пошуків більш інтенсивних форм бджільництва. Такою системою стало пасічне, домашнє, вуликове бджільництво.
Бажання спасти борті і дупла з бджолами від розорення і знищення, під які вони потрапляли при інтенсивних лісорозробках і лісоповалах, призвело бортників до думки перенести їх з лісів поближче до свого житла, сконцентрувати на меншій території ліса, щоб можна було легше зберігати. З повалених лісорубами бортних дерев вони випилювали куски з бортями і перевозили їх на нові, завчасно підготовлені місця. Так само вчиняли і з дуплами, в яких жили бджоли. Такі відділені від живих дерев обрубки стали називати колодами, пеньками. З’явилось нове поняття – вулики. Однак при цьому бортники за звичай розміщували колоди на деревах, використовуючи різноманітні пристосування для її закріплення. Догляд за колодами залишався той самий, що й за бортями.
Однак згодом з’являються нові форми догляду. Зокрема, пасічники-промисловики для збільшення числа сімей і для продажу пусті колоди незадовго перед роїнням розміщували на деревах в самих кращих місцях лісу. При цьому вони стихійно заселялись роями. Восени, після відбору меду, колоди з молодими бджолиними сім’ями везли додому. Весною їх продавали або знову повертали на дерева і отримували від них мед. Цю систему можна назвати вулико-бортєвою, перехідною від бортництва до колодного, вуликового бджільництва, до домашнього бортництва.
Однак така система ведення бджільництва була доволі трудомісткою і згодом колоди почали розміщувати в лісіна землі, без підняття їх на дерева. Для цього вибирали галявини, або вирубували ділянки лісу. З’явились пасіки, які почали розміщувати також безпосередньо біля житла. Цьому сприяло збільшення насаджень плодових дерев та ентомофільних сільськогосподарських культур.
Зазвичай появу перших пасік на Русі відносять до ХІV-ХV століть, а в лісовій зоні до більш пізнього часу – ХVІІ століття. Однак згідно деяких свідчень можна стверджувати, що в безлісих місцях вони почали виникати значно раніше. В Х столітті арабський письменник Ібн-Даст повідомив, що східні слов’яни із дерева виробляють житло для бджіл і отримують від них мед. Побувавши на початку ХІ століття на південному-заході Київської держави, іноземний мандрівник Галл писав: “Я бачив в цій землі надзвичайно багато бджіл, пасік в степах і бортей в лісах, я помітив в ній багато меду і воску.” Масове розповсюдження пасік на Русі характерно для розвиненого феодалізму, в середовищі якого складались капіталістичні відносини. Організація великих княжих, монастирських і царських пасік в декілька сотень і навіть тисяч бджолиних сімей в середині ХVІІ століття, як писалось в царському указі, шляхом збору “по вулику з двору або по два, а буде можливо і не в тягість і по три …” і навіть запозичення, говорить про те, що пасічні форми бджільництва в цей час були у селян звичайними, широко розповсюдженими і давно відомими. Були також розроблені певні правила щодо ведення бджільництва. Так, зокрема, пасіки розміщували не ближче 10 метрів від проїжджих доріг і пасовищ худоби і за 100 метрів від сусідніх пасік [6, с. 70-71, 84-85, 92-97].
За даними Київсько-Печерської літописі (945 р.), в Київській Русі в ІХ-ХV ст. бортництво було розвинене настільки сильно, що вона в надзвичайно великих кількостях експортувала мед і віск в Центральну і Західну Європу, Візантію, східні держави, Золоту Орду.
В ХVІ ст. розвиток бортного, колодного і дупляночного бджільництва досягло свого апогею. За розрахунками Н.М. Вітвицького на початку ХVІ ст. на територіях, що в подальшому утворили Російську імперію, налічувалось декілька сот мільйонів бджолиних сімей, а виробництво товарного меду досягало 6000 млн. пудів (96 00 тис. т ) в рік. Ця цифра вказує про надзвичайно широкі масштаби розвитку бджільництва та його роль в економіці [2, с. 5-6].
Необхідно зазначити, що у південних слов’ян в степових та безлісих районах широко використовували також дуплянки (колоди без дна) та сапетки (плетена корзина без дна).
Початком якісного нового етапу розвитку бджільництва можна вважати 1814 рік. Саме в цьому році наш видатний співвітчизник Петро Іванович Прокопович винайшов перший в світі розбірний вулик і заклав основи раціонального бджільництва.
П.І.Прокопович також запропонував дерев’яну решітку, через яку проходили робочі бджоли, але не могла пройти бджолина матка, що дозволяло обмежувати вирощування розплоду. Розбірний вулик і роздільна решітка являються основою рамкового бджільництва. Відпала необхідність закурювати бджіл, стало можливим міняти бджолину матку, регулювати силу сімей. За свідченнями Прокоповича в його вуликах продуктивність була в два-три рази вище, ніж в нерозбірних. Прокопович надавав велике значення підготовці кваліфікованих бджолярів. За його пропозицією була відкрита перша в Росії школа бджільництва, яка проіснувала 53 роки, її закінчили більше ніж 700 чоловік [7, с. 274-275].
Відкриття школи бджільництва було значною подією в галузі бджільництва, оскільки це сприяло освоєнню бджолярами нових прогресивних на той час технологійта водночас сприяло підвищенню їх освітньо-культурного рівня [8, с. 19].
Суттєвими для розвитку галузі бджільництва були також наступні винаходи: вулик американця Лангстрота з підвішеною рухомою рамкою та вільним простором навколо неї (1852 р.); вощина (листи воску з відтиснутими зачатками комірок) німця Йогана Меринга (1857 р.); медогонка (пристрій, що дозволяв отримувати мед без руйнування стільників) чеського бджоляра Франца Грушки (1865 р.).
Вказані відкриття в подальшому створили основу для промислового бджільництва процес розвитку якого пов’язаний з діяльністю А.Е. Титова. Перебуваючи в США Титов, активно вивчав практичний досвід ведення промислового бджільництва, яке передбачає використання трудомістких технологій при утриманні значної кількості бджолиних сімей та відповідно високим рівнем отримуваної продукції. Перебуваючи на посаді Київського губернського інструктора з бджільництва Титов активно пропагував промислове бджільництво, вважаючи спеціалізацію однією з головних умов успішного ведення господарства. Загалом становлення промислового бджільництва почалося йще в ХІХ ст., а в ХХ ст. набуло значного поширення.
Розвиток бджільництва був суттєво стриманий першою світовою та громадянською війною. Кількість бджолосімей на Україні скоротилась в двоє. Прийнятий урядом декрет “Про охорону бджільництва“ створивумови для відновлення галузі бджільництва. В 1926 році вперше після війни було здійснено експорт меду, а в 1927 мед відправляли в Великобританію, Австрію, Німеччину, Францію, Норвегію, Афганістан, Китай, Японію. В цей час активно розвивається кооперація. До 1927 року в державі працювало 878 бджільничих організацій – артілей, товариств, секцій, союзів [9, с. 447].
Декрет “Про охорону бджільництва” не тільки зберіг бджільництво як галузь, але й сприяв його розвитку. До 1930 року в Радянському Союзі нараховувалось більш ніж 5,5 млн. бджолиних сімей, а йще через десятиліття, до 1940 року – на початку Великої Вітчизняної війни галузь бджільництва нараховувала вже 10 млн. бджолиних сімей. Однак в результаті військових дій під час Великої Вітчизняної війни, кількість бджолиних сімей зменшилась на 3,5 млн. [10, с. 1-2].
З метою післявоєнного відновлення галузі бджільництва урядом в лютому 1945 році була прийнята постанова “Про заходи по розвитку бджільництва”[11]. Цією постановою був зменшений податок з присадибних пасік, що мали до 15 вуликів, на 50 % і з тих, що мали від 15 до 25 вуликів – на 25 %. Постановою заборонялось місцевим органам встановлювати завдання по продажу меду, воску, роїв і бджолиних сімей. Також згідно цього документу організовувались ряд бджолорозплідників та матковивідних пасік, а також 22 школи з бджільництва додатково до існуючих. Передбачалось відкрити 5 нових відділень з бджільництва в сільськогосподарських технікумах та відкрити кафедри бджільництва в 4 сільськогосподарських вузах. Встановлювались посади зоотехніків з бджільництва у відповідних державних органах районів, що мали не менше 500 бджолиних сімей. До кінця 50-тих років в Радянському Союзі формується система управління бджільництвом та забезпечується його обслуговування. Система управління була представлена наступними елементами: відділ бджільництва в Міністерстві сільського господарства СРСР; управління або відділи бджільництва в міністерствах сільського господарства союзних республік; контори бджільництва в обласних, крайових управліннях сільського господарства і міністерствах сільського господарства автономних республік; міжрайонні бази (відділення) контор бджільництва; районні торгівельно-заготівельні пункти бджолоконтор. В конторах бджільництва передбачалось наявність такої штатної одиниці, як зоотехнік з бджільництва, а в районних відділах сільського господарства – агронома з бджільництва.
На вказані організації були покладені наступні завдання: розробка планів розвитку бджільництва,доведення їх до виробників та контроль за виконанням; проведення заходів спрямованих на виконання планів по розвитку бджільництва (селекційно-племінна робота, боротьба з захворюваннями, покращення кормової бази, організація запилення сільськогосподарських культур і т.д. ); розробка правил та інструкцій щодо технології ведення бджільництва та їх доведення до виробників; забезпечення впровадження на пасіках наукових досягнень; підготовка і перепідготовка кадрів; організація забезпеченняпасік вуликами, інвентарем, штучною вощиною, насінням медоносів та іншими матеріалами [12, с. 385-394].
Згадана система управління бджільництва з деякими змінами проіснувала до кінця 80-х років. В сучасних умовах коли більшість бджологсподарств знаходиться в приватній власності, система державного управління фактично відсутня, як на рівні Міністерства аграрної політики так і на місцевому рівні. Головною з’єднуючою ланкою між Міністерством аграрної політики, як державним органом, і бджологосподарствами є Національна асоціація “Укрбджолопром”. Міністерство аграрної політики делегує частину своїх повноважень асоціації в питаннях розподілу коштів на виконання загальнодержавної програми селекції в тваринництві, а також в питаннях проведення атестації працівників, які виконують спеціальні роботи пов’язані з племінними (генетичними) ресурсами та ін.
Більшість пасічників є членами громадської організації “Спілка пасічників України”. Наукове забезпечення галузі здійснює Національний науковий центр “Інститут бджільництва ім. П.І.Прокоповича УААН” та спеціалізовані кафедри вищих навчальних закладів. Підготовка кадрів для галузі бджільництва здійснюється в декількох вищих учбових закладах сільськогосподарського спрямування, в 4 технікумах та 14 середніх професійно-технічних училищах. Україна є членом міжнародних організацій з бджільництва “Апімондія” та “Апіславія”.
Сучасне бджільництво має кількаформ спеціалізації: внутрішньогалузеву, внутрішньогосподарську і технологічну. При внутрішньогалузевій формі господарство займається одержанням окремих видів продукції бджільництва (наприклад, у південних районах країни — бджолиних маток і сімей бджіл, у східних — меду і воску, у районах інтенсивного землеробства – бджолозапиленням ентомофільних сільськогосподарських культур і виробництвом меду); при внутрішньогосподарській –первинні виробничі підрозділи (пасіки) виробляють різні види продукції (наприклад, у медово-товарному бджільницькому господарстві організують племінну пасіку з вирощування і розмноження бджолиних маток для постачання ними всіх промислових пасік, які виробляють мед); при технологічній –у спеціалізованому господарстві створюють первинні виробничі підрозділи для виконання окремих виробничих процесів, що забезпечують у сукупності одержання певного виду продукції (наприклад, у спеціалізованому господарстві з розведення бджіл організують пасіку централізованого виведення неплідних маток для постачання ними решти пасік цього господарства, що вирощують плідних маток).
У зв'язку з тим, що райони нашої країни мають різні кліматичні умови, виникає можливість для більш вузької внутрішньогалузевої спеціалізації у бджільництві. Це відкриває додаткові перспективи для ефективного розвитку галузі. Бджологосподарства можуть спеціалізуватися у таких напрямах: медово-товарному, запилювально-медовому, запилювальному, розплідницькому і комплексному.
Пасіки медово-товарного виробничого напряму переважають головним чином у районах, які багаті на природну медоносну рослинність. До них належать також пасіки, розміщені у лісостепових районах, де поряд з природною кормовою базою засівають великі площі сільськогосподарських медоносних культур (гречка, соняшник та ін.)
Запилювально-медовий напрям мають більшість пасік, розташованих у районах з інтенсивним землеробством, де на великих площах вирощують багаторічні кормові медоносні трави, гречку, соняшник, гірчицю, коріандр, плодові, ягідні, баштанні та інші комахо запилюванікультури. Основне їх завдання — ефективне використання бджіл для запилювання сільськогосподарських культур, тому що вартість додаткової продукції, що її одержують внаслідок запилення бджолами ентомофільних культур, у кілька разів перевищує вартість меду, який збирають з цих рослин.
Запилювальний напрям розвивається у господарствах, де бджоли використовуються лише для запилювання площ овочівництва відкритого гранту. Застосування бджолозапилення у тепличних господарствах дає змогу із найменшими витратами одержувати високі врожаї овочів і уникати виконання трудомістких робіт зі штучного запилення.
Розплідницький напрямхарактерний для південних районів країни, де кліматичні і медозбірні умови дають змогу у ранні весняні строки вирощувати бджолині сім'ї і плідних бджолиних маток для реалізації. М'яка, нетривала зима сприяє хорошій зимівлі бджіл із невеликими витратами кормів, а рання весна швидкому зміцненню і росту бджолиних сімей. Уже в першій половині травня можна виводити маток і формувати від сильних бджолиних сімей відводки.Завдяки налагодженій селекційній роботі розплідницькі господарства забезпечують медово-товарні і запилювальні пасіки чистопородним племінним матеріалом, що дає змогу підвищувати продуктивність бджільництва.
Для комплексного напряму характерним є те, що у структурі виробництва немає яскраво виявленого одного чи двох виробничих напрямів: різні види продукції бджільництва мають приблизно однакову питому вагу в загальному обсязі її виробництва. Розвивається воно в більшості районів країни, де є умови для одержання меду, воску, квіткового пилку, прополісу, бджолиної отрути; розмноження бджолиних сімей і маток для реалізації. Крім того, бджоли використовуються для запилювання сільськогосподарських медоносних культур [13, с. 122].
На даний час галузь бджільницта України має в основному медово-запилювальний напрямок. При цьому переважна кількість пасік знаходяться к приватній власності і мають незначні розміри (до 30 -50 бджолиних сімей). Пасіки, що мають декілька сотень сімей складають близько 25-30 %, а більше однієї тисячі – 3 — 5 %.
Отже в сучасних умовах бджільництво як галузь агропромислового комплексу України є галуззю, що спеціалізується на розведенні бджіл для отримання продукції (меду, воску, бджолиного обніжжя, бджолиного маточного молочка, прополісу, бджолиної отрути та ін. ), а також для використання бджіл при запиленні ентомофільних сільськогосподарських культур. Аналіз історичних етапів розвитку бджільництва свідчить про те, що воно було і залишається традиційною галуззю в складі тваринництва нашої держави. Історичні етапи розвитку бджільництва були пов’язані як зі зміною суспільних відносин так і залежали від вдосконалення технологій одержання продукції та методів розведення і утримання бджіл. При цьому вплив держави на процес розвитку бджільництва був адекватний існуючим економічним потребам в продукції бджільництва.
1.2. Поняття, форми, методи та особливості державного регулювання в галузі бджільництва
Визначаючи поняття державного регулювання в галузі бджільництва необхідно розглянути загальні підходи до цього питання, що склалися в сільському господарстві в сучасних умовах. Загалом концептуальною основою державної підтримки сільського господарства є визначення його становища хронічно невигідним у системі народного господарства. Доведено, що вартість сільськогосподарської продукції з обробкою удвічі менша, ніж вартість засобів виробництва, необхідних для належного рівня господарювання у галузі [14, с. 208].
Державне регулювання, яке здійснюється у різноманітних формах (гарантовані ціни, прямі субсидії, пільгове оподаткування та кредитування, прийняття державою на себе витрат на науку), націлене на вирівнювання прибутків в аграрному секторі, стимулює його ефективність. Зрозуміло, що підтримка сільського господарства здійснюється у світовій практиці за рахунок інших галузей та населення, але в кінцевому підсумку від нього виграє споживач. Наприклад, система державного регулювання сільського господарства у США була впроваджена на початку 30-х років президентом Ф.Рузвельтом як один з антикризових заходів. Необхідність таких дійне одразу була усвідомлена суспільством. Певний час навіть ставилось питання про їх неконституційність. В подальшому деякі американські президенти намагалися скоротити бюджетні витрати на підтримку сільського господарства, але незмінно наражалися на опір конгресменів. Державна підтримка сільського господарства широко застосовується як в західноєвропейських країнах та і в інших. Наприклад, в Китаї, який має величезні трудові ресурси на селі, виділяються значні асигнування на модернізацію сільського господарства. Поширеною є думка, що з переходом до ринку, до нього також без будь-яких перешкод увійде сільське господарство через вільні ціни на свою продукцію. Але з світової практики відомо, що вільні ціни не гарантують селянину можливості уникнути збитковості. Ринкові механізми виявились недостатніми для функціонування сільського господарства. Так, в США президент Р.Рейган ревнивий “ринковик”, намагався переконати конгресменів, що програми підтримки сільського господарства суперечать основам ринкової економіки, але не мав успіху. Продовольче забезпечення, як вважають зарубіжні спеціалісти, зумовлено не стільки ринком, скільки державним регулюванням [15, с. 13-14].
Говорячи про поняття державного регулювання в галузі бджільництва доцільним є з’ясування співвідношення таких понять як регулювання і управління. Поняття державного регулювання досить часто використовується в наукових дослідженнях, політичній літературі, у науково-популярних виданнях, а також деяких нормативних актах. Незважаючи на це, воно залишається не до кінця визначеним, що призводить до різного тлумачення самого явища, а відтак до невизначеності його сутності.Найчастіше поняття державного регулювання використовується поряд з поняттям державного управління. Співвідношення між ними або не визначається вченими, або розкривається залежно від їхніх позицій щодо загальних уявлень про форми та методи діяльності держави. Співвідношення між поняттями “державне регулювання” та “державне управління” доцільно розглядати як похідне від тлумачення загальних категорій “регулювання” й “управління”. На рівні загальної науки управління поняття “регулювання” та “управління” майже ніколи не використовується як ідентичні, проте співвідношення між ними тлумачиться по-різному. Загальновизнано, що регулювання й управління як соціальні явища, маючи спільну сферу застосування, передбачають різний за характером вплив на об’єкти управління з метою досягнення певних результатів, тобто реалізації встановлених цілей та завдань управлінського впливу. При цьому регулювання охоплює порівняно з управлінням ширшу сферу організаційної діяльності. Управління означає цілеспрямований вплив саме на об’єкти управління, використання методів, що передбачають підпорядкування цих об’єктів управлінському впливу з боку суб’єкта управління. Регулювання пов’язане ж не стільки з впливом на об’єкти управління, скільки на оточуюче середовище. Воно передбачає високий ступінь альтернативності поведінки керованих об’єктів [16 с. 63-64 ].
Отже, державне регулювання, як і управління, — це завжди упорядковуюча і організуюча діяльність. Однак державне регулювання надає суб’єктам можливості вибору бажаного і вигідного для них варіанта поведінки, чого не передбачає управління. Державне регулювання спрямоване на об’єднання і координацію зусиль людей, державних органів, підприємств різних форм власності для вирішення завдань політичного, економічного, науково-технічного та соціального характеру. Державне регулювання є засобом реалізації завдань і функцій Української правової держави, втілення у життя її економічної політики. Держане регулювання виступає також як засіб, що забезпечує кооперацію праці, яка є необхідним і невід’ємним елементом процесу суспільного виробництва. Характерним прикладом в цьому відношенні може бути АПК України [17, с. 388-389].
Необхідно зазначити, що нині можна вважати загальновизнаним розуміння поняття “організація” як ширшого щодо понять “управління” та “регулювання”. Останні є різновидами організаційної діяльності, а тому мають спільні риси, що розкривають сутність цих понять через визначення самого характеру організаційного впливу на певні суспільні суб’єкти. І регулювання, і управління відображають організаційну діяльність, яка спрямована на упорядкування певних соціальних інтересів та явищ. Проте така діяльність з упорядкування можлива тоді, коли певні об’єкти вже організаційно оформлені. Адже неможлива ситуація, коли щось засобами управління або регулювання утворюється з нічого: завжди існує певний організований об’єкт з якого утворюється новий або новий стан організованості. Отже, регулювання та управління відображають різні форми організаційної діяльності, яка забезпечує упорядкованість соціальних об’єктів та організацію цілеспрямованого впливу на них [16, с. 64-65].
Необхідність у державному регулюванні виникає там, де є можливість організувати, упорядкувати, об’єднати спільну діяльність людей. Звісна річ, у цьому разі йдеться про інтерес. Адже організуюча діяльність завжди має мету – отримування певних результатів чи поведінки і, в кінцевому підсумку, продуктів діяльності людей [18, с. 55; 19, с. 393 ].
При цьому загальнодержавні інтереси охоплюють всі напрямки розвитку суспільства, а тому являються умовою реалізації всіх інших інтересів. Такий підхід в розумінні загальнодержавного інтересу дозволяє методологічно правильно визначити реальність самого інтересу і його реалізації, яка залежить від: а) політично правильного розуміння конкретних загальнодержавних потреб; б) науково обґрунтованого встановлення напрямків пошуку можливостей задоволення даних потреб; в) науково обґрунтованого комплексу конкретних організаційно-правових заходів реалізації; г) ступеня охоплення організаційно-правовими заходами всіх можливостей задоволення необхідних загальнодержавних потреб; д) ступеня неухильного проведення в життя намічених організаційно-правових заходів.
В сфері державного управління загальнодержавний інтерес проявляється в тому, що необхідність задоволення суспільних потреб тут знаходиться в залежності від можливостей економічного, правового, організаційного характеру всіх державних органів і громадських інтересів і навіть посадових осіб, діяльність яких покликана забезпечити задоволення вказаних потреб. В сфері державного управління саме залежність між необхідністю задоволення суспільних потреб і колом діяльності, який представлений через організаційно-правову регламентацію кожному суб’єкту державної організації, становить зміст загальнодержавного інтересу [20, с. 54-55 ].
Державне регулювання можна розглядати і як організаційно-економічну, і як політичну правові категорії. Вони, звісна річ тісно переплітаються. Особливо чітко це виявляється у виконавчій діяльності. пов’язаній з впровадженням у життя законів і підзаконних актів. Держава через відповідні органи в процесі регулювання різних сфер і галузей господарського комплексу виконує широкий спектр економічних, політичних, соціально-культурних та інших функцій, використовуючи для цього правовий механізм. Постійна турбота про розширення ємності аграрного ринку за світовою практикою є однією з прерогатив держави. Отже, в регулюванні ринкових відносин полягає одна з функцій Української держави. Державно-правове регулювання сільського господарства проводиться з урахуванням повноважень законодавчої та виконавчої влади, визначених Конституцією України [21]. На ці державні органи повною мірою поширюється чинність ст. 19 Конституції, згідно з якою державні органи і відповідні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Державному регулюванню відносин у сфері сільського господарства, як і АПК в цілому, притаманна низка загальних характерних ознак. Передовсім їм властивий державно-правовий характер регулювання. В його процесі реалізуються завдання, функції та інтереси Української держави, громадян і суспільства в цілому. Дані функції регулювання здійснюються відповідними суб’єктами, що створюються державою (органи, які здійснюють функції державного регулювання у сфері сільського господарства). Ці суб’єкти діють за дорученням держави і наділені необхідними повноваженнями. Функціонують вони в рамках, встановлених для них державою у відповідних законодавчих актах, а всі відповідні варіанти регулятивного впливу і зв’язків опосередковуються правом [17, с. 389 ].
Поняття державного регулювання слід визначати також на основі загальної теорії управління з урахуванням особливої сфери діяльності органів держави, які мають виконавчий характер. Відтак “державне регулювання” є більш широким поняттям, ніж “державне управління”, оскільки охоплює ширшу сферу організаційної діяльності держави. Тому державне регулювання тісно пов’язане насамперед з формами державного управління. Отже, державне регулювання створює умови для діяльності суб’єктів та об’єктів управління в напрямі, який є бажаним для держави і за яким відбуватиметься розвиток системи управління в цілому. Причому державне регулювання передбачає декілька варіантів майбутньої діяльності керованих об’єктів, створюючи можливість діяти найбільш ефективно. Саме тому державне регулювання інколи ототожнюють з використанням непрямих (економічних, заохочувальних, стимулюючих) методів управлінського впливу. Причому державне регулювання не може бути використане без застосування методів безпосереднього впливу на об’єкти управління, і тому державне регулювання зрештою неможливе без державного управління. При цьому дерегулювання слід розглядати не як зменшення регулюючого впливу держави, а як спрощення процесів взаємодії державних органів із суб’єктами підприємництва з метою підвищення ефективності управління та ліквідації бюрократичних нашарувань у відносинах між державою та суб’єктами підприємництва [16, с. 66 ].
Отже, під державним регулюванням в галузі бджільництва слід розуміти цілеспрямований вплив держави на суспільні відносини в цій галузі та відповідну організаційну діяльність державних органів з цього приводу.
При цьому зміст державного регулювання в галузі бджільництва полягає в регулятивному впливі на об’єкти регулювання з метою досягнення галуззю максимальної ефективності для задоволення попиту населення у продуктах харчування та сировині.
Об’єктами державного державного регулювання в галузі бджільництва є товарні та племінні бджологосподарства (селекційні центри, племінні заводи, племінні бджолорозплідники, племінні пасіки), підприємства з виготовлення обладнання та пасічного інвентарю, підприємства, установи та організації із заготівлі, переробки, реалізації продуктів бджільництва та препаратів з них, лабораторії сертифікації продуктів бджільництва, наукові установи, заклади освіти, дослідні господарства, які займаються бджільництвом. До об’єктів державного регулювання в галузі бджільництва належать також спілки, асоціації та інші об’єднання, діяльність яких пов’язана з питаннями бджільництва. Суб’єктами державного регулювання в галузі бджільництва є органи законодавчої та державно-виконачної влади, в тому числі органи місцевої державної адміністрації.
На основі вищесказаного можна зробити висновок про належність державного регулювання в галузі бджільництва до складу суспільних відносин, що утворюють предмет адміністративного права. Це підтверджується тим, що до предмету адміністративного права входять групи однорідних відносин, що формуються в різних сферах і в тому числі в економічний. При цьому галузь бджільництва є складовою аграрно промислового комплексу України, в якій адміністративним правом регулюються групи однорідних суспільних відносин, що формуються в ході державного управління між суб’єктами та об’єктами управління, в процесі внутрішньої організації та діяльності апаратів державних органів, адміністрацій підприємств (зокрема племінних та товарних бджологосподарств); в ході застосування заходів адміністративного примусу, включаючи адміністративну відповідальність щодо порушень законодавства в галузі та ін.
Необхідно підкреслити, що близько 90 % бджолопідприємств в Україні знаходяться у приватній власності [22, с. 33]. Тому вдосконалення організаційно-правового забезпечення державного регулювання в галузі є вкрай актуальним.
При цьому одним з основних моментів цієї проблеми є відмова від директивного планування (плану-заказу) і перехід до індикативного планування. Основними принципами індикативного планування є: поєднання аналітичних і прогностичних методів для вивчення соціально – економічних процесів, визначення конкретних об’єктів державного впливу; широке інформування суб’єктів ринкових відносин про певні перспективи і прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення їх необхідної орієнтації при виборі власних господарських рішень; застосування переважно непрямих (побічних) регуляторів і нормативів для суб’єктів ринкових відносин; реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси переважно через кошти державного бюджету [23, с. 29].
Розглядаючи поняття і зміст державного регулювання в галузі бджільництва необхідно також з’ясувати засоби, які використовуються державними органами та посадовими особами при реалізації їх повноважень у даній галузі. Як відомо, кожний зміст повинен мати свою форму, тобто свій зовнішній вияв, вираження. При цьому під формами державного регулювання в галузі бджільництва слід розуміти зовнішнє вираження діяльності державних органів чи посадових осіб, спрямованої на регулювання суспільних відносин в цій галузі. Метою цієї діяльності є досягнення максимальної ефективності виробництва в галузі бджільництва.
Основні форми регулятивної діяльності державних органів в галузі бджільництва співпадають з такими загальноприйнятими формами, як: правотворча, правозахисна, правоохоронна, організаційна.
Правотворчу діяльність здійснюють уповноважені органи держави, законодавчої влади щодо відповідних правових актів з питань сільського господарства. Вона визначається важливістю ролі права в регулюванні суспільних відносин в аграрному секторі економіки України. Правозастосовна діяльність дістає своє юридичне відображення у виданні правових актів індивідуального характеру, які містять державно-владні розпорядження стосовно, суб’єктивних прав і юридичних обов’язків різних органів, посадових осіб, суб’єктів сільськогосподарського виробництва. Індивідуальні акти найбільш поширені в практиці державного регулювання сільським господарством, однак головною вимогою щодо них є їх відповідність нормативним актам. Правоохоронна діяльність, будучи важливою формою державного регулювання, знаходить вияв у перевірці відповідності всієї фактичної діяльності нормам права, обстоюванні загальнодержавних інтересів, прав сільськогосподарських виробників, працівників галузі. Метою організаційної діяльності державних органів у сільському господарстві є забезпечення чіткої, максимально ефективної діяльності цієї галузі й міцно пов’язаних із нею інших галузей АПК. Природно, що для функціонування сільського господарства велике значення мають зміст і сутність організаційних заходів усіх систем органів законодавчої і виконавчої влади. Організаційними формами державного регулювання сільського господарства є – роз’яснення змісту нормативних актів; проведення службових нарад; складання інструктивних листів, узагальнень тощо.
Поряд з формами регулятивної діяльності важливим є також питання визначення методів, що використовується в державному регулюванні в галузі бджільництва. Необхідно зазначити що в переважній частині вони є загальними щодо державного регулювання в сільському господарстві, однак мають і свої особливості.
В науковому розумінні метод є сукупність однорідних засобів, прийомів, які застосовуються систематично під час реалізації функцій державного регулювання. Застосування того чи іншого методу визначається характером регульованих відносин, специфікою об’єктів регулювання, компетенцією суб’єкта регулюючої діяльності, важливістю регульованого питання, співвідношення між суб’єктом і об’єктом. Але за будь-яких обставин застосування того чи іншого методу має визначатися не суб’єктивним бажанням суб’єкта регулювання, а відповідати науковим принципам діяльності з регулювання сільського господарства, передбачатися або дозволятися правовими нормами. Методи не лишаються незмінними. Поєднання методів державного регулювання сільського господарства, виокремлення з них провідних, визначальних залежить від рівня продуктивних сил і стану виробничих відносин. Оптимальний розвиток суспільних процесів досягається за умов застосування всієї сукупності методів [24, с. 151-153].
Кожний з методів своєрідно впливає на учасників суспільного виробництва, діяльність органів державного регулювання сільського господарства.При цьому усі методи державного регулювання сільським господарством традиційно поділяються на загальні та спеціальні [25, с. 58].
До загальних варто віднести економічні й адміністративні. Вони реалізуються на всіх рівнях державного регулювання, спрямовані безпосередньо на виробництво сільськогосподарської продукції, можуть застосовуватися до кожного об’єкта управління. Спеціальні методи є складовою загальних методів, що їх конкретизують загальні методи, і разом з іншими методами сприяють здійсненню загального регулювання сільського господарства. Найважливішими серед методів державного регулювання сільського господарствав цілому та галузі бджільництва зокрема,є: переконання, дозвіл, метод прямих вказівок(імперативний), адміністративний, економічний, метод рекомендацій [24, с. 153 ].
При розгляді переконання як одного з методів державного регулювання, виникає необхідність розкриття значення цього терміна. Переконання – це безпосередній вплив на свідомість, волю і емоції об’єктів регулювання через роз’яснення їм змісту, аргументування необхідності прийняття і реалізації відповідних рішень, заклик виконувати їх, а також матеріальне та ідеологічне позитивне стимулювання такого виконання [26, с. 173] тобто вплив на поведінку з метою добровільного виконання тих чи інших вимог держави, відображених у законах і підзаконних актах. У сучасних умовах переконання як метод державного регулювання сільського господарства є, по суті, одним з основних. Це пояснюється тим, що більшість працівників сільського господарства свідомо виконує і дотримується норм права, оскільки в них враховані як особисті, так і суспільні інтереси.
Становлення і розвиток Української правової держави, її економіки тісно переплітається з дотриманням одного з основних її принципів: “дозволено все, що не заборонено законом”. Особливо велике значення має його практичне втілення у сфері сільського господарства, де він застосовується як метод державного регулювання. Метод дозволу слід розуміти в широкому і вузькому плані. В першому випадку він розрахований на необмежений законом час. У другому метод дозволу застосовується для вирішення групи питань, після чого його дія припиняється (планування, держзамовлення сільськогосподарської продукції тощо).
В умовах побудови правової держави застосування методів переконання і дозволу ізольовано від владних приписів не дасть позитивних результатів. Необхідний порядок в господарській діяльності в інтересах усього суспільства, а для цього в передбачених законом випадках застосовується метод владних приписів. Він має допоміжний характер щодо переконання і дозволу в практичній діяльності відповідних органів держави і застосовується, зокрема, способом адміністративного та іншого впливу. Застосування цього методу в діяльності органів державної виконавчої влади не обмежується лише використанням засобів правового характеру. Часто роль імперативного методу відіграють також економічні заходи як от примушення суб’єктів відносин до вчинення певних дій, можливо також через фінансування, зокрема, будівництва господарських об’єктів, надання певних пільг. Щодо суб’єктів аграрного підприємництва імперативний метод у переважній більшості випадків зводиться до дотримання вимог аграрного законодавства, стандартів і технічних умов, правил ветеринарії, санітарії та гігієни, захисту рослин, ведення обліку земель, охорони навколишнього середовища; ведення обліку і державної звітності; виробничих правил техніки безпеки тощо [17, с. 397-399 ]. В галузі бджільництва це, зокрема, “Технологічні вимоги до проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів)” [27], “План породного районування бджіл” [28] та ін.
У державному регулюванні сільського господарства застосовується також метод рекомендацій. Він полягає в тому, що державні органи пропонують той чи інший варіант рішення, а господарства самі визначають його прийнятність. Рекомендації, на відміну від обов’язкових розпоряджень, виконуються на принципово нових засадах внаслідок своєї авторитетності й наукової обґрунтованості. Особливість рекомендаційної норми полягає в тому, що вона не має обов’язкового характеру. Рекомендації, навіть якщо вони викладені у формі юридичного акта, містять положення, виконання яких юридичними санкціями не забезпечується. Тому їх не можна вважати правовими настановами; вони позбавлені обов’язкового виконання. Рекомендаційна норма визначає напрями вирішення того чи іншого питання. Якщо її прийнято, вона набуває ознак внутрішньогосподарської і стає регулюючою для даного господарства.
Адміністративний і економічний методи є основними в діяльності державних органів, що регулюють сільське господарство. Вони взаємозумовлені й доповнюють один одного. Протиставляти їх не можна. Оптимальне регулювання сільським господарством досягається за умови нерозривної єдності економічних і адміністративних методів. Адміністративні методи державного регулювання – способи і прийоми впливу на керуючу й керовану системи, їх окремі елементи із використанням відносин супідрядності. Особливість цих методів полягає в тому, що за їх допомогою здійснюється прямий вплив на керований об’єкт; визначаються найближчі завдання останнього, порядок і терміни їх використання, ресурси й умови роботи керованого об’єкта. Якщо економічні методи спонукають діяти у певному напрямі, то адміністративні змушують до цього. Обов'язковістю невиконання їх розглядається як пряме порушення дисципліни і супроводжується накладенням на виконавця відповідного стягнення. Водночас адміністративні методи мають не тільки самостійне значення, а є опосередкованою ланкою для здійснення інших методів, наприклад, економічних. Перевага цих методів полягає в тому, що оперативність, гнучкість здійснення рішень забезпечує можливість у найкоротший термін досягти у виробничому процесі необхідного результату. Економічними методами можна вважати таку сукупність засобів впливу, яка ґрунтується на застосуванні системи економічних стимулів (оплата праці, преміювання, ціна, собівартість, прибуток, рентабельність, кредит тощо), які сприяють матеріальній зацікавленості й передбачають матеріальну відповідальність управлінських працівників і колективів.
Методом державного регулювання сільського господарства є й ціноутворення. Міністерство фінансів України розробляє і доводить до сільськогосподарських товаровиробників орієнтовні закупівельні ціни і порядок закупівель щорічно. Відбувається поетапний перехід до паритетних закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, що реалізується за державним контрактом і державним замовленням. Норми прибутку мають забезпечувати сільськогосподарським виробникам оптимальні умови для розширення відтворення та узгоджуватися із платоспроможним попитом населення [24, с. 154-155].
Отже, під методами державного регулювання в галузі бджільництва слід розуміти способи, прийоми, що застосовуються в процесі регулятивної діяльності суб’єктами регулювання щодо відповідних об’єктів регулювання для розв’язання завдань у галузі та досягнення певних результатів.
Як відомо в адміністративному праві використовуються способи регулювання, що властиві обом загальним методам регулювання – імперативний і диспозитивний. При цьому загальними рисами методу адміністративно-правового регулювання є те, що він реалізується шляхом використання приписів (встановлення обов’язків), встановлення заборон, надання дозволів.
Для забезпечення розвитку державного регулювання в галузі бджільництва необхідне використання всіх згаданих методів, однак на даний час в адміністративно-правовому регулюванні суспільних відносин в даній галузі застосування цих методів повинно бути збалансованим. Цей баланс повинен ґрунтуватись на врахуванні особливостей функціонування об’єктів державного регулювання в галузі бджільництва.
Необхідно зазначити, що державне регулювання в галузі має певні особливості, що пов’язано, як було вказано вище, зі специфікою об’єктів регулювання. В свою чергу специфіка об’єктів державного регулювання в галузі бджільництва пов’язана з біологією бджолиної сім’ї, як основної господарсько-корисної одиниці, яка забезпечує одержання продукції. Перш за все,це стосується особливостей проведення селекційно-племінної роботи, умов утримання та годівлі медоносних бджіл. Охарактеризуємо коротко ці особливості.
Селекційно-племінна робота у бджільництві має свої особливості, які пояснюються біологією бджолиної сім’ї. Однією з них є суспільний спосіб життя бджіл. В сім’ї існують три стази особин: бджолина матка, робочі бджоли і трутні. У зв’язку з цим селекцію проводять не тільки з бджолиними матками й трутнями, а й з цілими бджолиними сім’ями.
Селекційно-племінну роботу ускладнюють такі фактори:
— складність контролю процесу парування маток трутнів, яке звичайно відбувається у повітрі, нерідко на значній відстані від пасіки, що в свою чергу ускладнює підбір плідників;
— загибель трутнів після парування виключає можливість перевірки потомства за батьком (про якість плідників роблять висновок за показниками сім’ї);
— парування матки з кількома трутнями (явище поліандрії) утруднює відбір батьківських сімей.
Особливо ускладнює селекційно племінну роботу в галузі бджільництва складність контролю парування бджолиних маток і трутнів. Цей процес відбувається на значній висоті за межами пасіки, бджолина матка спаровується з декількома самцями які при цьому гинуть. Звідси неможливість ведення племінних книг які є традиційними для інших галузей тваринництва. При цьому значно ускладнюється процес дотримання Плану породного районування бджіл України. Для його дотримання необхідно використання спеціальних як технологічних так і організаційно-правових заходів.
Крім вказаних факторів важливим є також складність керування умовами годівлі. Медоносні бджоли переважно самі забезпечують себе вуглеводним та білковим кормом, виключеннями можуть бути лише періоди підгодівель. Тому безпосередньо впливати на склад раціону корму як це традиційно прийнято в інших галузях тваринництва є практично неможливим, бджоли самі вибирають пріоритетне джерело корму. При цьому пасічник опосередковано впливає на цей процес створюючи кормову базу для бджіл висіваючи певні медоноси або розміщуючи бджіл біля їх посівів. Це,в свою чергу, створює пряму залежністьгалузі бджільництва від стану галузі рослинництва. При цьому важливою особливістю є можливість використання бджіл для запилення ентомофільних сільськогосподарських культур, яке відбувається під час заготівлі бджолами корму. За рахунок запилення відбувається значне підвищення урожайності сільськогосподарських культур та покращення якості продукції.
Загальновідомо, що основними, базовими факторами, що визначають рентабельність і розвиток більшості галузей тваринництва є проведення цілеспрямованої племінної роботи по покращенню продуктивних якостей тварин та забезпечення їх повноцінним кормом. В галузі бджільництва саме ці два фактори є специфічними і потребують особливих підходів щодо технологічного забезпечення та відповідно державного регулювання. З цих двох найбільш важливих для галузі питань, що пов’язані з біологією медоносної бджіл випливають інші проблемні питання, а саме: необхідність удосконалення державного управління та контролю (в тому числі щодо проведення селекційно-племінної роботи та забезпечення якості продукції),удосконалення методики виділення дотацій з державного бюджету, вирішення питань впровадження промислових технологій та реалізації продукції бджільництва,посилення адміністративної відповідальності за порушення законодавства в галузіта ін.
Отже при здійсненні державного регулювання в галузі бджільництва необхідним є поєднання імперативного та диспозитивного методу адміністративного права. При цьому використання заборон та приписів повинно стосуватись перш за все дотримання Плану породного районування, як важливої складової проведення селекційно-племінної роботи, дотримання технологічних режимів отримання продукції необхідної якості, дотримання умов утримання бджіл та розміщення пасік, їх реєстрації та ін. Разом з тим поряд з переважним імперативного методу в адміністративно-правовому регулюванні суспільних відносин в галузі бджільництва не виключається й використання окремих елементів диспозитивного методу.
Так перспективним є встановлення адміністративного договору (угоди) в управлінських відносинах, зокрема, функціонально-управлінського договору між суб’єктами державного управління в галузі бджільництва щодо вирішення регіональних проблем розвитку галузі. Це стосується зокрема укладання функціонально-управлінських договорів між суб’єктами управління з питань розвитку галузі бджільництва (зокрема Службою запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин) та департаментом рослинництва Міністерства аграрної політики України щодо координації дій по здійсненню бджолозапилення, особливо в регіонах зі значними площами ентомофільних сільськогосподарських рослин.
Підсумовуючи вище сказане необхідно зазначити, що Україна – аграрно-промислова держава,а це зумовлює суспільну необхідність відповідного державно-правового регулювання сільського господарства, сучасної системи органів державного управління цією першорядною галуззю народного господарства. Саме вона виробляє продукти харчування, сільськогосподарську сировину для легкої промисловості. Виходячи із діалектичного взаємозв’язку і взаємозалежності цілого ряду суспільних економічних виробничо-господарських і ринково-економічних і соціальних факторів, державно-правове регулювання спрямоване на визначення цілей, завдань і змісту аграрної політики держави та забезпечення її реалізації [29, с. 190].
Являючись складовою частиною АПК галузь бджільництва не може існувати без регулюючого впливу держави. При цьому перехід до ринкових відносин потребує вдосконалення державного регулювання по найбільш важливих для галузі напрямках, це зокрема:
— удосконалення державного регулювання щодо проведення селекційно-племінної роботи та дотримання Плану породного районування бджіл;
— удосконалення державного регулювання щодо якості кормової бази та використання запилення як обов’язкового агротехнічного заходу;
— формування удосконаленої системи управління галузі та налагодження державного контролю;
— удосконалення державного регулювання в питанняхдотацій з державного бюджету;
— забезпечення організації промислових пасік, первинної переробки продукції та сприянні в її реалізації;
— удосконалення державного управління та контролю;
— посилення адміністративної відповідальності за порушення законодавства в галузі бджільництва.
1.3. Стан законодавства з питань державного регулювання в галузі бджільництва
Розглядаючи процес становлення та розвиток законодавства з питаньдержавного регулювання в галузі бджільництва необхідно зазначити, що законодавство у широкому розумінні це сукупність нормативно-правових актів, які є зовнішнім виявом певної галузі права. В даному випадку адміністративного права, оскільки мова йде про державне регулювання як організуючий вплив держави на суспільні відносини в сфері забезпечення реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб в процесі діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування та відповідно в процесі державного і самоврядного управління.
Необхідно зазначити, що адміністративне законодавство – це система нормативно-правових актів, у яких міститься найбільш загальні й важливі адміністративно-правові норми. Тому воно охоплює не всі нормативно-правові акти, а лише відповідні акти Верховної Ради, Президента України і Кабінету Міністрів України, тобто ті нормативно-правові акти, дія яких поширюється на всю територію країни. Є вагомі підстави додати до цього переліку також нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (тобто так зване відомче законодавство), але лише в тих випадках, коли вони визначають права і обов’язки громадян і підлягають реєстрації у встановленому законом порядку [16, с. 147 ].
Говорячи про розвиток законодавстваз питаньдержавного регулювання в галузі бджільництва доцільним є розглянути історичний процес встановлення форм права з цього питання.
Як відомо, форми (джерела) права це державно-офіційні способи закріплення і зовнішнього виявлення правових норм, що засвідчують їх загальнообов’язковий характер. При цьому форми встановлення права — це засоби (види) юридичного нормовстановлення (правотворчості), тобто юридизація права органами державної влади й управління шляхом делегованого чи санкціонованого нормовстановлення тощо. Основні форми встановлення правових норм: нормативно-правові акти органів держави; правові договори; правовий звичай, судовий прецедент [30, с. 62-63 ].
Необхідно відмітити, що становлення законодавства щодо організаційно-правового забезпечення функціонування галузі бджільництва (в тому числі в питаннях державного регулювання) пройшло доволі тривалий період. Як відомо з історії, попервах шукачі бортних дерев не обтяжували себе зайвими клопотами: виявивши гніздо, вони видирали його, понівечивши при цьому комах й саму борть. Такі “методи” невдовзі призвели до помітного зменшення диких бджіл, що, безперечно, позначалося на заготівлі меду й воску, потреба в яких чимраз зростала. Насамперед, постало питання про збереження бортних дерев, які могли б служити кілька сезонів, а разом з тим про їх відповідну увласненість, щоб у такий спосіб нейтралізувати хаотичність даного промислу. Перші форми упорядкування цього питання були досить примітивними: це могла бути зламана верхівка на сусідньому кущі, або відломлене від стовбура гілля тощо. Проте такі позначки були непрактичними, при бажанні їх легко замінювали іншими. Тому пізніше серед бортників поширилась інша форма – на стовбурі робилися надтеси, які означали, що борть уже має свого власника. Але й ці мітки не утрадиційнилися, оскільки на одне й те ж дерево могло претендувати кілька осіб.
У процесі побутових стосунків між бортними людьми виробилася нова, значно практичніше форма узаконення бджолиних дерев – клеймування. На стовбурі робились глибокі стеси, на яких власник карбував характерну лише йому мітку. Таким чином, кожен за звичаєвим правом мав свій знак власності, усуспільнений громадською практикою. Передавати, повторювати, а тим більше красти знак вважалося тяжким злочином. Він міг лише переходити у спадщину, або бути подарованим (акція ця скріплювалась громадським сходом й лише за цієї умови набирала чинності).
Але й з появою знаків власності (тавра, клейма, мітки) знаходилися любителі легкої поживи, які стісували узаконене попередником зображення й ставили своє. Звичаєве право суворо карало порушників, дозволяючи в окремих випадках навіть страчувати злодіїв бортних дерев. Про суспільну значущість цього акту свідчить писемна правова пам’ятка – “Руська правда” [31, с. 79-80 ].
Необхідно відмітити, що “Руська Правда” є визначною пам’яткою права Київської Русі, яка містить правові норми (в тому числі що мають адміністративно-правовий характер) щодо функціонування галузі бджільництва.До нас дійшло понад 100 її списків, які мають відповідну класифікацію і назву. Наприклад, залежно від місцезнаходження списку він називається Синодальним (бібліотека Синоду), Троїцьким (Троїце-Сергієва лавра), Академічним (бібліотека Академії наук).Назви списків “Руської Правди” були пов’язані також з особами, котрі їх знайшли (Карамзінський, Татіщевський). Список Археографічний був знайдений Археографічною комісією. Усі списки Руської Правди залежно від їх змісту діляться на три редакції: Коротка Правда, Поширена Правда і Скорочена Правда [32, с. 75 ].
Не дивлячись на те, що існує декілька варіантів текстів “Руської правди”, в кожному з них присутня інформація щодо ведення бортництва. Так, наприклад, в статті 32 Академічного списку № 1 (короткі списки) вказується що за підпал або порчу княжої борті передбачається штраф 3 гривні. Такі самі дані присутні і в Археологічному списку № 1. В статті 71 “Руської правди” троїцького та синодального виду вказується, що за роззнаменування борті передбачається штраф 12 гривень. В статті 75 вказується, що хто борть зрубає то має сплатити штраф 3 гривні, за дерево пів гривні, за бджіл 3 гривні, за мед 10 кун (троїцький та новгород-софійський вид) [33, с. 72, 80, 112, 128, 158].
Вказані суми як на ті часи, надто великі; досить порівняти, що за вбивство смерда (холопа) стягувався штраф 5 гривень (хоч, щоправда, життя князівського дружинника коштувало 80 гривень). Охорона в такій спосіб бортей ставила за мету стабілізувати побутові стосунки цього промислу, адже при постійних крадіжках бджолині дерева часто нівечились або й зовсім спалювалися. Все це, безперечно, позначилося на заготівлі меду й воску на вотчинних землях. Тому феодальна верхівка в першу чергу була зацікавлена в регламентації стосунків між бортниками. Княжа верхівка маючи з цього промислу чималий зиск, намагалася якомога більше монополізувати його: захоплювалися величезні площі лісу й огороджувались спеціальними “кордонами” (“обтесами”) на зразок бортних знаків. Бортницька сфера регламентувалася й нормами звичаєвого права, оскільки письмові приписи не охоплювали всіх сторін побутових стосунків. Морально-звичаєве право, на основі якого, власне, сформувалася “Руська правда”, мало велику суспільну силу в середовищі простого люду, в їх стосунках, оскільки, писані закони відображали здебільшого інтереси правлячої верхівки. Тому поряд з “Руською правдою” активно діяли й звичаєве право [31, с. 88].
Пізніше, коли західноукраїнські землі потрапили у залежність Великого литовського князівства, бортництво, особливо у поліському регіоні, піддавалося ще більшому експлуатуванню. Конолізатори один за одним видавали універсали, за якими всі форми бортництва підпорядковувались державній координації. Це засвідчує, зокрема, Литовський статут – досить розгалужений юридичний кодекс, який увібрав і значно розширив основні форми “Руської правди”. У перших п’яти параграфах третього артикулу вказується, що ті, хто має борті в державному чи дворянських лісах, йдучи до них, “не могут с собой водить собак, неже брать рогатин і ружей, колими могли вредить зверю. Но могуть иметь при себе тилько сикиру і пишню, коими отделывают борти”. При цьому бортник мав право “драть лыки и лубья для плетенья лесниц и на другие надобности, но столько, сколько могут на себе понесть, а не на телеге повезти”. Як бачимо, увласнена борть являла досить вагому суспільну одиницю. Нею міг користуватись лише господар. Але й він мав обмежені права, бо коли, обробляючи поле, ушкоджував бортне дерево, від чого воно всихало чи виходило з ужитку, то теж сплачував штраф; якщо ж поруч чужого бортного дерева власник землі обробляв ґрунт, то мав орати так, “чтоб нельзя біло достать дерева от сохи тою палкою, которою погоняют волов”. Литовський статут до якого увійшли всі чинні законодавчі акти на всіх колонізованих землях (у тому числі й українських) вимагав суворого покарання за псування бджолиних жител. За ненавмисне пошкодження бортного дерева без бджіл стягувався штраф – копа грошей, з бджолами – дві копи. Хто ж свідомо завдавав шкоди – стісував знак власності й був спійманий, то власникові сплачував “за борть без повреждения пчел 3 рубли грошей”. Особливим покаранням піддавались ті, хто знищував бджіл. Статут виділяє ці покарання спеціальним артиклем під назвою “Цена пчелам”. За крадіжку бджіл з медом без псування борті порушник сплачував 2 копи грошей. Проте хто біля оселі, на пасіці або в лісі забрав бджіл чи вулик з комахами “и был в том изоблачен по повальному обыску или по частному показанию, тот имеет заплатить три рубли грошей; исключая кто пойман с поличным, таковый, как вор имеет быть на казнь смертию ”.
Цікаво, що Литовський статут, на відміну від “Руської правди”, вперше стверджує навіть смертну кару, що говорить про значну роль бортництва в той період. Таким чином, перше писемне бортне право з’явилось у ХІІ ст. У пізніших кодексаціях воно (залежно від умов і суспільної значущості) періодично додавалось чи вилучалось окремими параграфами, але основні параметри, сформовані звичаєвим правом, залишалися в ужитку. Це пов’язано з тим, що народна правова форма, незалежно від писаних законів, лишилась без зміни і почасти мала значиміший, ніж писемна кодексація, суспільний вплив на побутові взаємовідносини.
Писемні приписи, як і звичаєве право, особливо суворо карали злодіїв навіть під час воєн. Військовий устав Мінського сейму 1507 р. вимагав, наприклад, найвищої міри: “Хто з бджолами дерево зрубає, то також на шибеницю”. Такої ж кари заслуговували й ті, хто повторно торгував самовільно добутим медом. У багатьох наступних правових актах, зокрема, Петра І, Катерини ІІ та ін., бортництво, а пізніше і пасічницькі відносини були досить повно регламентовані. За крадіжки бджіл шмагали різками, обкладали непомірно високими штрафами чи засилали до Сибіру. Поряд з писемним тісно діяло і звичаєве бортницьке право. Співіснування цих двох форм зумовило принаймні двома факторами: по-перше, законодавчий кодекс зафіксував лише найосновніші аспекти правових відносин, лишаючи численні звичаєві аспекти за межами офіційної правової структури, і, по-друге, писемні зводи відстоювали насамперед інтереси феодальної верхівки, а тому в народі змушені були користуватись виробленими протягом століть формами звичаєвого права. Як свідчать численні джерела, судові матеріали та акти, так звані конфліктні ситуації стосовно власності “на рій” широко побутували на Україні. Бортники завжди ретельно стежили за роїнням бджіл і намагались, коли він вилетів, збити. Коли ж бджоли все-таки звивались на дереві, належному іншому господареві, останній за звичаєвим правом міг не дозволити забрати його. Рій переходів у власність того, на чиєму дереві звився. Такі побутові конфлікти, незважаючи на звичаєві установи, не раз призводили до сутичок, навіть ворожнечі між обома господарями. Чіткі звичаєві визначення існували між пасічниками і щодо розташування пасік. Улаштування пасік витікало насамперед з практичної потреби – близьке їх сусідство спричиняло пересідання роїв, часті напади на слабші, збіднення взятку, а також створювало своєрідну конфліктну ситуацію. Тому звичаєве право вимагало улаштувати пасіки не ближче, як за 3-4 км одна від однієї. Та найретельніше звичаєве право визначало так звані карні форми стосовно бджолокрадів. Як підтверджують численні писемні джерела, у давнину траплялися вельми часті випадки покраж (“видирання бджіл”). Бортницьке звичаєве право було почасти значно дієвішим, ніж писемне. Порушити звичай означало поставити себе поза громадою, тому не кожен насмілювався зганьбити власне ймення. Бджолодерство у багатьох випадках прирівнювалось до вбивства. Народна мораль у такий спосіб “оформлювала” боротьбу проти порушників суспільного співжиття. Бджолодерам влаштовували прилюдні покарання [34, с. 77-79 ].
Звичаєві форми мали практичне застосування і в інших сферах бортництва. Так в середньовічній Україні активно діяли цехи-братства. Цехи братства об’єднували бортників за професійними ознаками. До них переважно входили міщани й дрібна збідніла шляхта, що активно пасічникувала. Вступаючи до цеху, кожен мав виголосити промову – “присягу бортника”, яка вимагала незаперечного дотримування й відданості цеховому керівництву, його судові та бортній юрисдикції, зберігати професійні секрети, виявляти порушників і порушення та ін. На чолі цеху стояли вибраний бортний староста, підсудок та писар, а згодом і два лавники; в процесі діяльності обов’язки підсудка виконував суддя. На зразок аналогічним професійним об’єднанням, бортні мали свій статут і знамено. Писемний кодекс передбачав професійну свободу, регламентував внутрішнє життя цехів, права та інтереси бортників. Користуючись певними пільгами і правами, бортники разом з тим сплачували податки, деякі повинності. Найдовше зберігалися цехові братства на Волині.
Отже народна мораль утверджувала високе ставлення до бджіл, яке переростало у звичаєве право. Кращі його форми перейшли частково до писемних законів, зафіксувавши найдоцільніші зразки правових і суспільних взаємостосунків, виховуючих кодексів народної моралі, що діяли кілька століть серед пасічників. Оскільки бджоли вважалися “божими створіннями”, то відповідно поглум над ними – хай то було знищення знака власності чи бортної межі, або ж видирання гнізда – прирівнювалось до тяжкого злочину, котрий підпадав до кримінальної справи як у звичаєвому, так і писемних законах.
Особливо жорстокими були закони під час воєн. Так Військовий устав Мінського сейму 1507рокувимагав найвищої міри. Своєрідні були “Статути мазовецькі ”, в яких якнайповніше визначені “права бортні”. Започаткував їх польський князь Я.Левелен у Вільно (1824 р.). Хоч “бортні статути” і не мали санкцій ні сейму, ні короля, в побутовому житті ними широко користувалися. За цим ретельно стежили обрані пасічницькою громадою так звані “бортні суди”, до яких входили власне суддя, два бортничі та писар. Згідно із статутними канонами власником борті ставав той, хто першим відшукував гніздо в дереві. Його позначали клеймом. Натомність, коли хтось хотів зробити живосилом гніздо, то мусив сплачувати відповідний податок власникові лісу. Бортницькі цехи мали свою автономію, визначену в статутах, за якими й вирішували спірні питання. Так, зокрема, якщо когось упіймали на місці, коли він видирав чужі бджоли, то виносили смертний вирок. Але при цьому обов’язково мали бути свідки. За такої оказії підстарости скликали всіх “бортних” (себто пасічників) до найближчого міста, де знаходився суд, який керувався Магдебурзьким правом, і виносили вирок [5, с. 87, 92 ].
В 1649 році був оприлюднене зведення законів царя Олексія Михайловича із династії Романових, що також містили певні закони щодо бортєвого бджільництва і його охорони. Борті потребували захисту, оскільки активно відбувався процес вирубаннялісата розширенняплощі пашні. При цьому законодавством встановлювалось, що за умисну порубку бортьового дерева з бджолами і виїмку з нього меду накладався штраф 6 рублів, а за знищення або порчу борті з бджолами – 3 рублі і шмагання батогом. За навмисну порчу борті без бджіл або за крадіжку бортної сім’ї без пошкодження борті – півтора рублі. В даному зведенні законів говорилось також про користування бортєвими угіддями в чужому лісі. Якщо власник лісу хотів його зрубати або розчистити, закон забороняв йому руйнувати чужі бортні дерева. Це відносилось і до дерев, які знаходились на чужому полі або на пашні. Заборонялось відводити оброчні бортні угіддя для помість. Дупла з бджолами цінились вище, ніж борті. Пеня за бортне дерево була 3 рублі, а за дуплисте дерево – 6 рублів, тому що в дуплах буває більше меду, накопиченого бджолами за декілька років, та стільників. До того в дуплах зберігалось природне середовище життєдіяльності бджіл. Вони сприяли збереженню, розмноженню і розселенню бджіл в лісах.
Отже без сумніву, борть стала приводом до видання законів про бортництво. Бортєве дерево – це не просто дерево, а капітал для потомства і вітчизни, тому необхідний був її захист. Зберегти борть в гущі дерев, де вони відкриті і доступні всім і кожному, неможливо. Прийняті закони базувались на проектах і пропозиціях самих бортників, тому у всіх своїх статтях відповідали життєвим потребам. Старі закони про охорону бортів носили відбиток справедливості і досконалості. Вони захищали інтереси бортників, охороняли медоносних бджіл, знаходились в чіткій відповідності з живою природою. При цьому період розцвіту бортництва тривав більше ніж 800 років майже до початку ХVІІІ століття [35, с. 51-54, 56 ].
У ХVІІІ-ХІХстоліттях бортне бджільництво почало трансформуватися у вуликове, Цей процес супроводжувався науковими відкриттями особливостей біології бджолиної сім’ї, розвитком методів утримання та розведення бджіл, удосконаленням реманенту та обладнання. Головним в цьому процесі звичайно ж був процес переходу до утримання бджіл у вуликах різних систем, розміщення їх безпосередньо біля житла пасічника, нарощування кількості бджолиних сімей й перехід до промислових технологій.
Як вже було сказано вище першим законодавчим актом Радянської держави щодо функціонування галузі бджільництва був декрет “Про охорону бджільництва” 1919 року. Видання цього декретубуло викликано наступними причинами. Бджільництво в економіці дореволюційної Росії займало значне місце. Перед першою світовою війною, за статистичним дослідженням 1910 року, в Росії було 6,3 млн. бджолиних сімей. Трьохрічна світова війна розорила Росію. Різко скоротилось виробництво товарів народного споживання і сільськогосподарської продукції, в тому числі і цукру. Мед, як ніколи, став важливим продовольчим продуктом. Бджільництво, за даними Наркомзему РРФСР, скоротилось майже вдвоє (на 43 %) і мало тенденцію до подальшого занепаду [36, с. 2 ].
Декретом зобов’язувалось земельним відділам здійснювати різноманітне сприяння всім організаціям і особам, бажаючим займатися бджільництвом. Місцевим органам влади заборонялося обмежувати число сімей і розмір пасік при умові використання особистої праці. Пасічникам надавались широкі можливості використовувати медоносну рослинність, перевозити бджіл і розміщувати пасіки біля медоносів. Земвідділи зобов’язувались безперешкодно відводити для цього ділянки землі. Категорично заборонялись будь-які обмеження щодо ведення так званого трудового бджільництва. Бджологосподарства мали право отримувати від земвідділів охоронні свідоцтва. При цьому значно зріс інтерес сільського і міського населеннята різноманітних організацій і установ до бджільництва. Збільшився попит на бджіл. Їх почали закупати в районах з більш розвиненим бджільництво, а потім організовувати свої розплідники бджіл. Активніше стали займатися бджільництвом місцеві земельні органи. Вони вводили в штати інструкторів-пасічників, організовували школи і короткотермінові курси по підготовці кадрів, влаштовували популярні бесіди і лекції для ознайомлення з життям медоносних бджіл, їх користю і раціональними методами догляду. Почалорозширюватись виробництво вуликів та інвентарю. Звільнення пасічників від “медової повинності”, видача кредитів, підгодівельного цукру, матеріалів на вулики та інвентар сприяло росту числа бджолиних сімей, рамкових вуликів, залучення до бджільництва жителів сіл. Декрет сприяв також активізації науково-дослідної роботи. Так в перше в Росії була відкритаспеціалізованадослідна установа – Тульська дослідна станція з бджільництва, а згодом – дослідна станція з бджільництва в Казані. В 1922 році виникла Московська дослідна сільськогосподарська станція з відділенням бджільництва. В той же час засновуються Українська, Ленінградська, Північно-Кавказька зональна станції. В жовтні 1921 року вийшов перший номер журналу “Пчеловодное дело” [37, с. 42-43 ].
В подальшому булоприйняторяднормативно-правових актів з питань державного регулювання в галузі бджільництва. Це, зокрема, Постанова Раднаркому СРСР “Про госпрозрахункової контори по бджільництву” [38]. Постановою дозволено Наркомзему СРСР організувати 24 бджолоконтори, в тому числі 22 в областях, краях і автономних республіках РРФСР, одну на Україні і одну в Білорусії. Встановлений порядок фінансування бджолоконтор та доручено Наркомфіну СРСР встановити їх штати. Постановою Економічної ради РСФСР “Про джерела коштів на утримання організацій з бджільництва” [39] визначалось, що система бджільничих організацій здійснює обслуговування пасік на основі договорів з господарствами. Управлінню бджільництва Наркомзему РРФСР дозволено здійснювати нарахування в розмірі 10 % на товари, що реалізуються конторами бджільництва, з поверненням цих коштів на агровиробниче обслуговування пасік. ПостановоюРаднаркому РРФСР “Про заходи по розвитку бджільництва” [40] передбачалось проведення наступних заходів: 1) широка популяризація досвіду передових пасічників – учасників Всесоюзної сільськогосподарської виставки; 2)збільшеннямалих колгоспних пасік; 3) організаціяплемінної роботи в бджільництві. ПостановоюДержнаркому РРФСР “Про заходи по розвитку колгоспного бджільництва” [41] регулювались основні питання по розвитку бджільництва в умовах війни. Розпорядженням Раднаркому РРФСР № 936 від 14/ХІІ 1942 року встановлювалисьз 1 січня 1943 року спеціальні нарахування на товари, що реалізуються бджолоконторами в розмірі 10 % собівартості на проведення агрозооміроприємств по бджільництву, а також на утримання спеціалістів з бджільництва в бджолоконторах. Розпорядженням Раднаркому СРСР № 19555-Р від 11/Х 1943 року дозволено Раднаркомам Союзних республік в доповнення до існуючого штату республіканських, краєвих і обласних бджолоконтор ввести по 2-3 спеціаліста – пасічника. Утримання спеціалістів бджолоконтор відносилосьза рахунок10%нарахувань на бджільничу продукцію, що реалізуваласьцими конторами. Вводилосьвикладання курсу бджільництва у всіх зооветеринарних інститутах і зоотехнічних факультетах, а також на агрономічних факультетах. ПостановоюРаднаркому СРСР № 371 від 26 лютого 1945 року “Про заходи по розвитку бджільництва” [42] визначалисьобов’язкові норми забезпечення бджіл кормами на зимово-весняний період з диференціацією по областям, краям і республікам; встановлювавсяпорядок реалізації меду в колгоспах, радгоспах, згідно якому 50 % всього товарного меду видавалось колгоспникам на трудодні.Загалом сприяння розвитку галузі бджільництва з боку держави мало доволі цілеспрямований характер[ 43, с. 83 — 86].
В сучасних умовах законодавча база щодо державного регулювання в галузі бджільництва складається з ряду нормативно-правових актів основними з яких є: Закони України “Про бджільництво” [44], “Про племінну справу у тваринництві” [45], “Про захист рослин” [46], “Про тваринний світ” [47], “Про рослинний світ” [48], “Про ветеринарну медицину” [49]; Постанова Кабінету Міністрів України “Питання використання коштів, передбачених у бюджеті для фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу” [50]; Накази Міністерства аграрної політики України та Української академії аграрних наук: “Технологічні вимоги до проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів) [27]”, “ План породного районування бджіл” [28], “Порядок видачі ветеринарно-санітарного паспорту пасіки” [51], “Порядок реєстрації пасік” [52]; Правила ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва” [53]; Наказ Міністерства аграрної політики України, Української академії аграрних наук та Міністерства фінансів України “Про Затвердження Порядку використання коштів Державного бюджету на виконання програм селекції у тваринництві та птахівництві на підприємствах агропромислового комплексу і в науково-дослідних господарствах” від 6 квітня 2004 року № 124/27/244 [54]; Накази головного державного інспектора ветеринарної медицини: “Правила відбору зразків патологічного матеріалу, крові, кормів, води та пересилання їх для лабораторного дослідження” [55], “ “Ветеринарні вимоги щодо імпорту в Україну вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини” [56], “Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл” [57] та інші.
Необхідно відмітити, що нормативно-правові акти які формують законодавство з питань державного регулювання в галузі бджільництва є не тільки частиною адміністративного права, але й представлені іншими галузями права, зокрема, аграрного. Як загалом адміністративне законодавство являє собою галузевий масив нормативно-правових актів, що містять правові норми адміністративного характеру.
Отже, законодавча база щодо державного регулюванняв галузі бджільництває також частиною аграрного законодавства, якому притаманний комплексний підхід. Це зумовлено тим, що в аграрному секторі економіки функціонує комплекс суспільних відносин, які регулюються нормами різних галузей права: державного, цивільного, фінансового, земельного, адміністративного та іншого.
При цьому складовими елементами ефективності аграрних законів в тому числі, що містять адміністративні норми адміністративного характеру, є: державна підтримка сільськогосподарської продукції; конституційність; стабільність закладених у законах правових норм; своєчасність реагування на неефективність законів; відсутність дублювання і прогалин у законі; інформованість громадян про закони; дієвий механізм реалізації закону.
Державна підтримка виробника сільськогосподарської продукції, пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу об’єктивно випливає з виняткової сутності та незамінності вироблюваної продукції сільського господарства у життєдіяльності людини і суспільства. В Україні основні положення державної підтримки сільського господарства визначені в Законі “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу у народному господарстві ” [58].
У зв’язку з тим, що законодавча база з питань державного регулювання в галузі бджільництва сформована також з нормативно-правових актів аграрного права, що містять окремі адміністративно-правові норми вона має ряд недоліків: по-перше,наявність в нормативно-правових актах, окремих правових норм що мають деклараційний характер; по-друге,заміна значної частини нормативно-правових, що мають юридичну силу закону підзаконними актами нижчої юридичної сили; по-третє,наявністювідомчих нормативно-правових актів які недостатньо чітко регламентують питання державного регулювання в галузі бджільництва; по-четверте, відсутність в нормативно-правових актах правових норм, що регламентують окремі питання адміністративної відповідальності в галузі бджільництва.
Загалом до основних факторів які негативно впливають на якість і ефективність аграрного законодавства щодо регулювання процесів у сільському господарстві України треба – віднести зниження активної ролі держави та її органів в забезпеченні нормального переходу до ринкової економіки; недостатня урегульованість процедури прийняття законів, інших нормативних актів; недостатнє дотримання принципу науковості при розробці проектів аграрного законодавства; недостатня можливість широкого обговорення науковцями, практиками та іншими зацікавленими особами проектів законодавчих і нормативних актів, що стосується аграрного сектору економіки України. Внаслідок цього регулятивна якість актів часто низька, що призводить до внесення в них через короткий період змін і доповнень, або прийняття їх у зовсім новій редакції. Нестабільність законодавства знижує ефективність правозастосовної діяльності.
Перехід України до ринкових відносин може бути успішно здійснений за умови комплексного вирішення проблем в усіх сферах економіки, соціального і духовного життя активної ролі у цій справі держави, її органів і законодавства. На жаль, саме у центральній ланці АПК – сільському господарстві – основному постачальникові продовольства – протягом багатьох десятиліть мали місце глибокі теоретичні і практичні прорахунки. Це призвело до того, що регулятивний вплив і функції держави тимчасово втрачені. Саме регулятивна функція держави у перехідний у ринкових відносин період повинна бути посилена. Досвід зарубіжних країн, зокрема, Франції, ФРН, США та інших переконливо свідчить, що стабільність і рівновага в економіці та її динамічний розвиток досягаються не стихійно, а в результаті вдалого поєднання економічних і правових методів регулювання. Вільно регульованого ринку нема. [59, с. 183-187, 191-192 ].
Загалом для адміністративного та аграрного права як складових частин законодавства з питань державного регулювання в галузі бджільництва характерним є відсутність єдиного фундаторного акта кодифікованого характеру [17, с.42, 45 ].
Тому організаційно-правове забезпечення державного регулювання в сільському господарстві загалом потребує удосконалення та прийняття законодавчих актів спрямованих на належну організацію ведення головних і допоміжних галузей сільськогосподарського виробництва: тваринництва (в тому числі бджільництва), рослинництва, їх складових частин (насінництво, селекція сільськогосподарських культур, племінна справа). Ними повинні стати акти, що визначають нормативно правові вимоги, спрямовані на охорону здоров’я працівників сільського господарства, дотримання правил техніки безпеки та виробничої санітарії в процесі сільськогосподарського виробництва [60, с. 3-4 ].
Разом з цим побудова правової держави в Україні, де юридичною основою регулювання суспільних відносин мають стати закони з нормами прямої дії, вимагає збільшення їх питомої ваги в загальному обсязі нормативно-правових актів і зменшення кількості підзаконних нормативно-правових актів, більшість з яких приймається Кабінетом Міністрів, центральними органами виконавчої влади (міністерствами та відомствами). І це можливо з огляду на те, що одним із суб’єктів законодавчої ініціативи є Кабінет Міністрів України – найвищий орган у системі виконавчої влади. який повинен дбати про розширення саме законодавчого регулювання відповідних суспільних відносин. Проте в роки незалежності нашої держави спостерігається стійка тенденція до збільшення як загальної кількості нормативно-правових актів, що приймаються в системі державної виконавчої влади, так і їх питомої ваги в нормативно-правовому масиві.
Досвід існування України як суверенної держави переконливо довів, що неможливо швидко і кардинально змінити правову систему відповідно до реальних економічних і політичних умов, сформувати національну законодавчу базу, виробити надійні механізми реалізації прийнятих законів. Оновлення системи законодавства нашої держави не повинне зводитися до прийняття лише нових нормативно—правових актів, оскільки саме життя довело, що їх кількість ще не свідчить про належну якість, про підвищення рівня та ефективності правового регулювання суспільних відносин [61, с. 25-27].
Вирішення вказаних питань великою мірою залежить від реформування окремих галузей права, в тому числі адміністративного. Саме в нормах цієї галузі повинні встановлюватися демократичні засади щодо розвитку державної виконавчої влади, захисту прав і свобод громадян, інших фізичних осіб, а також інтересів юридичної особи. [62, с. 21].
Новий підхід до визначення адміністративного права має відобразитися передусім в таких ключових елементах адміністративно-правової теорії, як предмет і метод регулювання адміністративного права. Подібні зміни т є обов'язковим елементом реформування адміністративного права. І всупереч уявленням противників реформування для проведення таких змін зовсім необов'язково очікувати виникнення нових соціально- економічних реалій.
При цьому одним зі шляхів реформування адміністративного права є його розвиток на галузевому рівні. Це дозволяє враховувати особливості державного регулювання в кожній окремій галузі, в тому числі і в галузі бджільництва. На думку В. Авер’янова визначення такої нової функції адміністративного права, як правореалізаційна, зумовлює доцільність виділення у змісті предмета адміністративного права окремої групи суспільних відносин, які відмінні від традиційних, тобто владно- субординаційних, управлінських відносин. Відносини цієї групи складаються в процесі надання органами виконавчої влади різноманітних, так званих “управлінських послуг” громадянам і юридичним особам. Постає запитання: що таке “управлінські послуги” ? Управлінські послуги — це новий елемент взаємовідносин держави з людиною. Ними слід вважати численні різного роду дозвільно-реєстраційні дії державних органів за відповідними зверненнями фізичних і юридичних осіб. Традиційно такі дії розглядались як прояв владно-розпорядчої діяльності органів управління стосовно громадян. Але насправді ці дії слід оцінювати як виконання обов'язків держави перед громадянами, спрямованих на створення умов, необхідних для забезпечення належної реалізації ними своїх прав і свобод. Таке розуміння відповідає новій ідеології “служіння держави” людині. Тобто “служіння” з боку виконавчої влади — це і є в першу чергу надання управлінських послуг.
Інститут управлінських послуг поки що не сприйнятий багатьма українськими ученими і практиками. Окремі опоненти, наприклад, вважають, що характер виконавчої влади виключає розвиток в її сфері відносин, пов'язаних з наданням послуг. Такі відносини — це сфера цивільно-правового регулювання. Поширення подібних галузевих стереотипів і навіть догм — це сьогоднішня наша реальність, їх важко, звичайно, ж відразу здолати, але робити це потрібно. Важливо всім довести, що влада — це реалізація не тільки правомочностей, що зобов'язують громадянина, але й обов'язків перед громадянином. В міру демократизації держави таких обов'язків з її боку стає все більше. І це має стимулювати реформування адміністративного права. Розглянута нова риса предмета адміністративного права — це один з прикладів безпосереднього зв'язку із змінами методу адміністративно-правового регулювання. Проведення цих змін також прямо не залежить від появи нових соціально- економічних реалій.
В чому полягає суть новацій у змісті методу адміністративного права? Зрозуміло, що традиційний для адміністративного права імперативний метод регулювання (так званий метод владних приписів) залишається непохитним. Однак поширюється застосування деяких нових форм його прояву. І це дозволяє загалом говорити про створення якісно нового, відмінного від колишнього адміністративно-правового режиму регулювання відносин між органами виконавчої влади і громадянами. Цей новий правовий режим забезпечується шляхом встановлення: а) по-перше, рівнихможливостей вимагати належну поведінку як з боку органів, так і з боку громадян (це маєвідобразитися в адміністративних процедурах); б) по-друге, рівногоюридичного захисту цихправ у разі їх порушення (це має знайти відображення в принципах адміністративного судочинства). Встановлення такого режиму робить громадянина (в певному сенсі) “рівноправним”учасником відносин з державою. І таких випадків існуватиме все більше, що також притаманнедемократичним державам[63, с. 10-11].
При цьому вирішення відносин, що пов'язані з так званими “управлінськими послугами” громадянам і юридичним особам, є новим комплексом відносин реалізації окремих організаційно-технічних функцій виконавчої влади на платній основі. Ці функції доцільно передати у сферу підприємницької діяльності, що значно скоротить кількість технічного апарату органів виконавчої влади та посилить елементи демократизації громадянського суспільства [64, с. 24].
На думку В. Авер’янова для визначення сутності і суспільного призначення адміністративного права доречно було б, поряд з усталеною дефініцією “управлінське право”, робити переважаючий наголос на дефініції “публічно-сервісне право”,акцентуючи вирішальне спрямування цієї галузі на служіння потребам найповнішого забезпечення реалізації та захисту належних приватним (фізичним і юридичним) особам прав, свобод і законних інтересів у їхніх стосунках з органами публічного (державного і самоврядного) управління. Такий підхід сприятиме, як уявляється, утвердженню в науці, освіті і практиці сучасних європейських цінностей у правовому і регулюванні взаємостосунків між публічною владою і людиною, і наближенням вітчизняної доктрини адміністративного права до адміністративно-правових моделей, що панують нині у демократичних країнах світу [65, с. 30].
Отже вдосконалення організаційно-правового забезпечення державного регулювання в галузі бджільництва повинно відповідати сутності проведення адміністративної реформи, зокрема в питаннях розширення можливостей надання управлінських послуг. Наприклад, правове регулювання діяльності Державної інспекції з бджільництва повинно базуватися не тільки на традиційному використанні імперативного метод регулювання, але й включати елементи якісно нових взаємовідносин відносин між суб’єктами і об’єктами регулювання , які б забезпечували можливість надання управлінських послуг.
Необхідно відмітити, що одним з основних законодавчих актів з питань державного регулювання в галузі бджільництва є Закон України “Про бджільництво” [44], який регулює відносини щодо розведення, використання та охорони бджіл, виробництва, заготівлі та переробки продуктів бджільництва, ефективного використання бджіл для запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення, інших видів запилювальної флори, створення умов для підвищення продуктивності бджіл і сільськогосподарських культур, забезпечення гарантій дотримання прав та захисту інтересів фізичних і юридичних осіб, які займаються бджільництвом. Згідно ст. 7 Закону України “Про бджільництво” державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом: визначення загальних засад проведення єдиної науково-технічної політики; встановлення відповідних стандартів, норм і правил; удосконалення державного управління в галузі бджільництва; організації та забезпечення проведення заходів з діагностики, профілактики і боротьби з хворобами та потравами бджіл; розроблення та затвердження технологічних вимог до проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів); організації та забезпечення контролю за якістю продуктів бджільництва; контролю за експортом та імпортом продуктів бджільництва; координації підготовки та перепідготовки спеціалістів із бджільництва; координації селекційно-племінної роботи, сприяння розвитку бджільництва; здійснення контролю за ефективністю запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.
Наявність в законодавчій базі з питань державного регулювання в галузі бджільництва Закону України “Про бджільництво” безперечно підвищує рівень організаційно-правового забезпечення галузі, разом з цим, правові норми цього закону, недостатньої мірою регулюють питання проведення селекційно-племінної роботи, якості продукції бджільництва, державної підтримки, державного управління та контролю, а також адміністративної відповідальності щодо порушень законодавства в галузі. Значна частина правових норм Закону має відсильний характер, при цьому підзаконні акти в деяких випадках містять правові норми, що виписані недостатньо чітко.
Для удосконалення законодавства в галузі бджільництва щодо державного регулювання необхідним є, на наш погляд, здійснити його систематизацію.
Як відомо, під систематизацією законодавства розуміється впорядкування і вдосконалення чинних нормативно-правових актів шляхом їх, опрацювання, перегляду і викладу в певному порядку у формі збірників (довідників) актів (предметних, системно-предметних, хронологічних та ін.) чи зведених кодифікаційних актів. Систематизація законодавства є об'єктивно необхідним елементом правової політики держави, засобом зміцнення правової основи державного і громадського життя. Основними формами систематизації законодавства, які відомі у законотворчій практиці та юридичній науці, є інкорпорація та кодифікація. Інкорпорація законодавства— це впорядкування нормативно-правового масиву шляхом його опрацювання і викладу у вигляді хронологічних, предметних, алфавітних збірників. Її можна розглядати як підготовчу стадію для проведення кодифікації законодавства.
Кодифікація законодавства— це складніша і досконаліша форма систематизації, яка передбачає переосмислення, творчу переробку і якісне поліпшення існуючого законодавства. Результатом виступає новий зведений акт кодифікаційного типу (кодекс, статут, положення), який комплексно врегульовує окрему галузь суспільних відносин, відзначається логічною послідовністю, чіткістю структури. Завдяки цьому вдосконалюється зміст адміністративно-правових норм, припиняється дія застарілих норм, заповнюються прогалини в адміністративно-правовому регулюванні, створюються передумови Для значного підвищення його ефективності. Кодифікація завжди має офіційний характер, здійснюється державними органами, які мають відповідну компетенцію [16,с. 148-149].
На наш погляд, доцільним є: по-перше, здійснення систематизації законодавства в галузі бджільництва шляхом проведення предметної інкорпорації у вигляді збірника нормативних актів “Законодавство України про державне регулювання в галузі бджільництва”, по-друге, внесення змін та доповнень до чинного законодавства з даного питання. Виконання вказаних пропозицій буде передумовою для проведення в майбутньому кодифікації законодавства з питань розвитку галузі бджільництва, в тому числі і щодо державного регулювання.
Отже, в кінці першого розділу можна зробити наступні висновки:
— історичні етапи розвитку галузі бджільництва вказують на важливе значення бджільництва для економіки та значне його розповсюдження спочатку у вигляді промислу, а в подальшому як галузі сільськогосподарського виробництва;
— рівень правового забезпечення галузі бджільництва та регулюючий вплив держави змінювався відповідно до зміни суспільних відносин та вдосконалення технологій виробництва продукції;
— зміст державного регулювання в галузі бджільництва полягає в регулятивному впливі на об’єкти регулювання з метою досягнення галуззю максимальної ефективності для задоволення попиту населення у продуктах харчування та сировині; при цьому державний вплив на галузь бджільництва в умовах переходу від командно-адміністративної системи до ринкової вимагає врахування особливостей суб’єктів регулювання;
— для розвитку галузі бджільництва необхідно вдосконалити державне регулювання в питаннях проведення селекційно-племінної роботи, забезпечення якості продукції, виділення дотацій з державного бюджету, організації промислових пасік, державного управління і контролю, посилення адміністративної відповідальності за порушення законодавства в галузі;
— сучасний стан законодавчої бази в галузі бджільництва потребує проведення систематизації у вигляді предметної інкорпорації в питаннях державного регулювання.
РОЗДІЛ 2. Організаційно-правові питання розвитку державного регулювання в галузі бджільництва
2.1. Основні напрямкиорганізаційно-правового забезпечення розвиткудержавного регулювання в галузі бджільництва
Говорячи про основні напрямки державного регулювання в галузі бджільництва як складової частини АПК, необхідно відмітити, що він є найбільшим сектором національної економіки, де зосереджено понад половину функціонуючих нині виробничих фондів, виробляється близько 50 відсотків валового національного продукту, дві третини товарів народного споживання, прямо або опосередковано формується 70 відсотків зведеного бюджету, зайнято близько 40 відсотків працюючого населення.Проте в останні роки АПК зазнав певних структурних змін. Це сталося, головним чином, в результаті впровадження альтернативних державному секторові видів господарювання, зокрема, на підґрунті приватної власності. Склалися передумови для розвитку сільського господарства на базі альтернативних організаційних принципів функціонування і розвитку АПК.Однак формування недержавного сектора економіки у сільському господарстві здійснюється досить повільно, і, що найсуттєвіше, довільно.
Оскільки аграрний сектор економіки будь-якої розвиненої держави об'єктивно є найбільше врегульованим сектором, постає питання щодо необхідності охоплення державним регулюванням як державного сектора, так і господарств та окремих працівників аграрної сфери, власність і функціонування яких здійснюється на інших правових засадах. При цьому необхідно визначитись із межами впливу держави на соціально-економічні процеси у галузі сільського господарства: акценти повинні бути зміщені з прямого впливу на ці процеси до регулювання останніми з боку держави.Стратегічні цілі розвитку АПК повинні бути закріплені у чинному законодавстві і відображати тенденції, з одного боку, надання найбільш широкої ініціативи щодо видів і форм господарювання, вільного визначення видів продукції, що вирощується і переробляється, та надання послуг, а з іншого — охоплення державним регулюванням усіх сфер сільськогосподарської діяльності.Зміна вихідних орієнтирів розвитку АПК, у свою чергу, вимагатиме нових концептуальних підходів до проблеми державного регулювання АПК. Складність цих питань в тому, що регулятивні процеси щодо АПК пов'язані із впливом на галузі виробництва, управлінські підрозділи, організаційні форми соціального забезпечення сільського населення, що зумовлює певну особливість і правове забезпечення відповідних суспільних відносин [66, с. 27].
Тобто при вирішенні організаційно-правових питань державного регулювання на галузевому рівні необхідно враховувати особливості функціонування галузі та її взаємозв’язок зі спорідненими галузями. Безперечно це стосується також і галузі бджільництва як важливої складової тваринництва України, яка тісно пов’язана з галуззю рослинництва.
Отже, реформування аграрного сектора економіки України, а також виникнення в зв'язку з цим процесу трансформації відносин власності потребують змін методів державного регулювання економічних відносин, правового закріплення економічних умов, що ведуть до ринкової економіки, де в обов'язковому порядку повинно мати місце державне регулювання на основі пізнання об'єктивних законів ринку. Держава в нових умовах зобов'язана забезпечити належне правове середовище для розвитку сучасних аграрних ринкових відносин.
Корінні зміни відносин власності, визначення рівноправності її різних форм та видів, забезпечення на цій основі розвитку різних організаційно-правових форм господарювання на землі — головний позитивний висновок про зміни, досягнуті в ході реформи аграрного сектора економіки України.
В той же час досвід економічних реформ в Україні виявив недоліки правового регулювання відносин в АПК. Однією із причин такого становища є те, що нормативно-правова база, що забезпечує регулювання відносин в АПК в умовах становлення ринкової економіки, частково вичерпала себе. Виник великий розрив між правовим регулюванням і правозастосовчою діяльністю відповідних органів держави. Тому гостро стоїть питання про скорочення розриву. Досягти цього можна завдяки посиленню ролі держави в правовому регулюванні відносин в АПК. Виходячи з наукового підходу державного регулювання відносин в АПК, необхідно враховувати ряд обставин, зокрема, якими методами здійснювати регулювання аграрних відносин; в якому напрямі слід посилити державне втручання в аграрне виробництво; фінансові і матеріальні можливості. Без цього посилення державного регулювання економіки АПК може бути простим продовженням колишнього адміністрування і з такими ж негативними наслідками.
Зміни, що відбулися в АПК (насамперед, організаційно-структурні), передбачають створення відповідної правової основи, припускають і переорієнтацію ролі держави при переході до ринкової економіки. Тут держава перестає бути тільки політичним інструментом, виразником відносин у суспільстві і перетворюється в інструмент виконання загальних політичних, економічних і соціальних функцій. В той же час, відмова від адміністративних методів управління економікою не означає повного відсторонення держави від економіки взагалі і від економіки в АПК зокрема. Навпаки, держава повинна реалізовувати публічні інтереси суспільства і всебічно регулювати процеси по їх задоволенню [67, с. 57-59 ].Отже основні напрямки державного регулювання в галузі бджільництва, певною мірою співпадають з існуючими напрямками щодо державного регулювання в АПК в цілому. Хоч, безумовно, мають і свої особливості. Тому ефективність державного впливу на розвиток галузі залежить від врахування цих особливостей у поєднанні з використанням загальноприйнятих методів.
Галузь бджільництва можна віднести додо пріоритетних галузей АПК , оскільки продукти харчування що виробляються медоносними бджолами є унікальними за своїми поживними та профілактичними якостями. Крім того, запилення медоносними бджолами ентомофільних сільськогосподарських культур дозволяє суттєво підвищити рентабельність галузі рослинництва. Продукти бджільництва є також сировиною для ряду галузей, зокрема, фармацевтичної [ 68, с. 8].
Як відомо, ринковий механізм господарювання в усіх країнах обов’язково доповнюється інструментами державного регулювання, і співвідношення між ними формується під впливом частки державного сектора, історичних особливостей і традицій, характеру вирішених завдань. Аграрний сектор, як ніякий інший в економіці, володіє поєднанням і най тривалішою подовженістю регулювання і найбільшим ступенем інтенсивності регулювання з боку держави. Процеси регулювання (дерегулювання) складають серцевину сучасної аграрної політики. Історично вважалося, що сільське господарство є тією галуззю, яка регулюється державою, оскільки, по-перше, на ринках аграрної продукції найбільшою мірою проявляється “фіаско ринку”; по-друге, діють зовнішні ефекти від економічної діяльності; по-третє, існує суспільна вигода. Остання, наприклад, характеризується тим, що гарантування безпеки їжі і добре навколишнє середовище високо оцінюється людьми, але забезпечити їх – справа держави. Тільки в результаті регулюючої ролі держави в агробізнесі (тобто, в сільському господарстві та пов’язаних з ним галузях) можна досягти збереження і підвищення рівня конкуренції, ефективного захисту прав власності та свободи вибору [69, с. 57-58].
При цьому державне регулювання передбачає створення умов для здійснення процесів, що виникають на основі саморегулювання шляхом використання правових, організаційних, економічних, та інших нормативів [70, с. 8]. Правове регулювання – це діяльність органів державної влади й управління щодо встановлення та контроль за дотриманням обов’язкових юридичних правил поведінки суб’єктів права. Серед правових методів регулювання економіки важливе місце посідають закони, спрямовані на тривале правове регулювання ринку. Постанови, укази, декрети, рішення виконують функції короткотермінового, або оперативного регулювання. В Україні створена певна правова основа для ринкових відносин, однак досвід функціонування народного господарства свідчить про недоліки чинного правового регулювання. Насамперед, до них належить некомплектність законодавчої бази, невідповідність законів умовам господарювання, нестабільність та недієвість. Можна стверджувати про недосконалість та неефективність правових методів регулювання ринку. При цьому ефективність правових методів регулювання ринку знижується у зв’язку з протиріччями між прийнятими законами, постановами і рішеннями, які приймаються урядом та органами виконавчої влади на місцях. Низьким залишається і рівень виконання рішень та постанов [71, с. 44-45].
Як свідчать результати наукових досліджень багатьох вітчизняних авторів [72, с. 48; 73, с. 9-10; 74, с. 17-20; 75, с.20-23; 76, с. 18-20; 77, с. 25; 78, с. 20-21; 79, с. 14-16, 80, с. 32-35; 81, с. 18-21] державне регулювання економікою при переході до нових ринкових умов господарювання є необхідністю, в тому числі стосовно агропромислового комплексу [82, с. 71; 83, с. 59; 84, с. 7; 85, с. 3; 86, с. 17-21, 87, с. 14-17, 88, с. 4]. Досвід країн з розвиненими ринковими економіками також свідчить про те, що сучасний конкурентний ринок не може нормально функціонувати без державного регулювання [71, с. 21].
Являючись складовою частиною агропромислового комплексу України, галузь бджільництва, безумовно, також потребує державного регулювання, однак через специфіку об’єктів регулювання, його здійснення потребує особливих підходів. Досліджуючи це питання, охарактеризуємо коротко стан галузі та рівень державного регулювання в сучасних умовах.
Україна входить в п’ятірку найбільших виробників меду в світі [89, с. 31]. Щорічне виробництво меду на пасіках усіх категорій господарств складає в середньому від 40 до 60 тис. тонн. Однак об’єм експорту меду є незначним – близько 3-5 тис.
Валове виробництво воску 1,2-1,4 тис. тон. Важливим економічним показником галузі є виробництво додаткових продуктів бджільництва – прополісу, квіткового пилку, бджолиного маточного молочка, трутневого гомогенату, бджолиної отрути, які є основою виготовлення низки цінних лікувальних препаратів та продуктів харчування.
Нажаль, виробництво цих продуктів щорічно зменшується через відсутність їх збуту. Крім того, для ефективного запилення ентомофільних сільськогосподарських культур необхідне збільшення загальної кількості бджолиних сімей. За даними Міністерства статистики, на даний час в усіх категоріях господарств налічується близько3 млн. бджолиних сімей, а на початок 1990 року в Україні налічувалось близько 4 млн.(для ефективного запилення необхідна наявність більше 5 млн. бджолиних сімей). Стан та перспектива виробництва меду в Україні, його потреба та споживання представлені в табл. 1 та 2 [22].
Таблиця 1.
Виробництво меду на пасіках всіх категорій господарств України (тон)
Області |
Роки |
||||
|
2002 |
2004 |
2006 |
2008 |
20011 |
|
|
АР Крим |
868 |
1789 |
2150 |
2480 |
3200 |
|
Вінницька |
3756 |
2643 |
4100 |
5680 |
7980 |
|
Волинська |
101 |
86 |
300 |
500 |
1340 |
|
Дніпропетровська |
3811 |
6202 |
4800 |
5540 |
7980 |
|
Донецька |
9423 |
9777 |
6000 |
6540 |
7980 |
|
Житомирська |
1812 |
2639 |
1800 |
2400 |
4260 |
|
Закарпатська |
882 |
436 |
1200 |
2480 |
4000 |
|
Запорізька |
5513 |
5842 |
5350 |
5540 |
6660 |
|
Івано-Франківська |
1028 |
1039 |
1900 |
2720 |
4260 |
|
Київська |
683 |
477 |
1600 |
2480 |
3200 |
|
Кіровоградська |
2498 |
2519 |
3800 |
4540 |
6550 |
|
Луганська |
2749 |
2871 |
3950 |
4540 |
6550 |
|
Львівська |
418 |
671 |
500 |
800 |
1340 |
|
Миколаївська |
3223 |
4323 |
4200 |
4300 |
4520 |
|
Одеська |
2345 |
2854 |
2750 |
2940 |
3720 |
|
Полтавська |
729 |
1153 |
2400 |
3540 |
6660 |
|
Рівненська |
659 |
697 |
625 |
900 |
1340 |
|
Сумська |
1946 |
1560 |
4775 |
5700 |
7180 |
|
Тернопільська |
454 |
429 |
1800 |
3000 |
4520 |
|
Харківська |
2401 |
2704 |
2350 |
3400 |
5320 |
|
Херсонська |
725 |
1708 |
1300 |
2000 |
3200 |
|
Хмельницька |
1586 |
1690 |
2250 |
3000 |
4260 |
|
Черкаська |
1838 |
2084 |
3400 |
4560 |
7440 |
|
Чернівецька |
734 |
731 |
1200 |
2140 |
3320 |
|
Чернігівська |
962 |
955 |
1500 |
2280 |
3000 |
|
Всього |
51144 |
57878 |
66000 |
84000 |
120000 |
Таблиця 2.
Ринок меду за показниками основних споживачів
Країна |
Населення, тис. |
Потреба в меді за міжн. нормами, тис.т |
Споживання в рік, тис.т |
В тому числі |
Споживання на 1 людину, кг |
Задоволення нормат. потреби , % |
В т.ч. задовольняється |
|||
Власність |
Імпорт |
Ексспорт |
Власне виробн. |
Імпорт,% % Імпорт, % % |
||||||
Китай |
129282 |
2326 |
151 |
255 |
4 |
107 |
0,1 |
0,06 |
100 |
— |
|
Японія |
127335 |
229 |
43 |
3 |
40 |
— |
0,3 |
19 |
7 |
93 |
|
США |
285926 |
514 |
147 |
84 |
66 |
3 |
0,5 |
29 |
57 |
43 |
|
Канада |
310115 |
56 |
27 |
35 |
5 |
13 |
0,9 |
40 |
100 |
— |
|
Німеччина |
82007 |
148 |
93 |
20 |
95 |
22 |
1,1 |
63 |
22 |
83 |
|
Росія |
144664 |
260 |
53 |
53 |
— |
— |
0.4 |
20 |
100 |
— |
|
Великобри-танія |
59762 |
108 |
29 |
3 |
26 |
— |
0,5 |
27 |
10 |
90 |
|
Франція |
59453 |
107 |
28 |
15 |
16 |
3 |
0,5 |
26 |
54 |
46 |
|
Італія |
57503 |
103 |
18 |
10 |
12 |
4 |
0,3 |
17 |
56 |
44 |
|
Іспанія |
39921 |
72 |
39 |
32 |
15 |
8 |
1.0 |
54 |
54 |
22 |
|
Польща |
38577 |
69 |
2 |
10 |
3 |
11 |
0,3 |
0,03 |
100 |
— |
|
Греція |
10623 |
19 |
15 |
14 |
2 |
1 |
1,4 |
71 |
93 |
7 |
|
Угорщина |
9917 |
18 |
4 |
16 |
1 |
13 |
0,4 |
22 |
10 |
— |
|
Австралія |
8075 |
15 |
13 |
9 |
5 |
1 |
1,6 |
87 |
69 |
31 |
|
Україна |
49112 |
88 |
59 |
60 |
— |
1 |
1,2 |
67 |
100 |
— |
На даний час державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом дотацій з державного бюджету з метою підтримки сільськогосподарських товаровиробників в галузі бджільництва за наявні бджолосім’ї. Крім того з державного бюджету виділяються кошти для фінансування державної програми селекції у тваринництві, в тому числі і у бджільництві, за утримання генофондних стад та для здешевлення племінної (генетичної ) продукції вітчизняного походження, для розширення власної племінної бази підприємств племінних (генетичних) ресурсів, а також для їх реалізації (придбання). З метою забезпечення ефективного та цільового використання коштів державного бюджету, Мінагрополітики делегує частину повноважень ННЦ “Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича УААН” та Національній Асоціації “Укрбджолопром” в питаннях проведення атестації працівників, які виконують спеціальні роботи, пов’язані з племінними (генетичними) ресурсами, при проведенні бонітування бджіл та веденні племінного обліку у бджільництві. Національна Асоціація “Укрбджолопром” є агропромисловою асоціацією тобто добровільним об’єднанням підприємств на базі головного підприємства і являє собою регіональну організаційну форму агропромислової інтеграції [90, с. 59 ].
Держане регулювання в галузі здійснюється також шляхом ліцензування певних видів діяльності, зокрема, щодо виробництва, зберігання і реалізації племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин. Перспективний розвиток галузі узгоджується з “Програмою розвитку галузі бджільництва України до 2011 року”.
Разом з цим галузь бджільництва потребує комплексного підходу до свого розвитку, взаємозв’язку з спорідненими і обслуговуючими галузями на підставі взаємовигідних економічних відносин. Перехід до ринкової економіки відкриває широкі можливості для розвитку бджільництва в господарствах різних форм власності та видів господарювання. Але значною мірою розвиток бджільництва залежить від вдосконалення організаційно-правового забезпечення державного регулювання в цій галузі.
Враховуючи особливості об’єктів державного регулювання його вдосконалення, на нашу думку, необхідно здійснювати в наступних питаннях:
— проведення селекційно-племінної роботи та дотримання Плану породного районування бджіл;
— використання медоносних бджіл для запилення ентомофільних сільськогосподарських культур як обов’язкового агротехнічного заходу;
— виділення дотацій з Державного бюджету;
— забезпечення якості продукції бджільництва та покращення кормової бази;
— організації промислових пасік, фасування продукції та сприяння в її реалізації;
— вдосконалення державного управління;
— вдосконалення державного контролю;
— посилення адміністративної відповідальності щодо порушення законодавства в галузі бджільництва.
В ході проведення соціологічних досліджень, згідно розроблених анкет (додатки А — Е ), нами було встановлено, що переважна більшість опитаних пасічників (87,0 %) вбачають можливість розвитку галузі через вдосконалення державного регулювання у вище згаданих питаннях. При цьому на необхідність вдосконалення державного регулювання щодо проведення селекційно-племінної роботи та дотримання Плану породного районування бджіл вказали 78,5 % респондентів, використання медоносних бджіл для запилення ентомофільних сільськогосподарських культур як обов’язкового агротехнічного заходу – 92,3 %, забезпечення якості продукції бджільництва та покращення кормової бази – 78, 3 %; організацію промислових пасік, фасування продукції та сприяння в її реалізації – 95, 7 %; на вдосконалення державного управління – 82,2 %; на вдосконалення державного контролю – 77,1 %; на посилення адміністративної відповідальності щодо порушення законодавства в галузі бджільництва — 95,5 %. Про необхідність внесення відповідних змін до чинного законодавства вказали 85, 5 % респондентів.
Необхідно підкреслити, що ефективність державного регулювання в галузі бджільництва тісно пов’язана як із загальним станом агропромислового комплексу так і з дієвістю проведення реформ в аграрній сфері та з організаційно-правовим забезпеченням цього процесу. А цей стан є доволі складним.
Не дивлячись на велику кількість нормативно-правових актів з питань АПК і сільського господарства в Україні, органам державної виконавчої влади не вдалося підвищити ефективність галузей АПК або хоч би підтримати їх рівень порівняно з 1990 р. Більше того, економічний рівень розвитку АПК і передусім сільського господарства знизився. Причини цьому наступні:
1) відсутність належної державної підтримки сільського господарства – основної ланки АПК;
2) затримка та уповільнення процесу аграрної реформи, перетворення селянина в справжнього господаря на землі і створення рівноправних умов для всіх форм сільськогосподарського виробництва;
3) відсутність законодавчого забезпечення паритету цін між сільським господарством і промисловістю, вільних цін на промислову продукцію і послуги, фіксованих цін на сільськогосподарську продукцію;
4) податковий тягар — пільги з податків на прибутки, якими нібито користуються так звані невідомі сільськогосподарські товаровиробники, замінюються багатьма іншими податками та обов’язковими платежами. У зв’язку з податковим тягарем не можуть розвиватися ні промислові, ні сільськогосподарські підприємства. Вони приречені на збитковість і банкрутство;
5) відсутність належних державних заходів щодо підтримки соціального розвитку села і створення належних умов для пристойного життя сільського населення, зменшення безробіття;
6) законодавство з даних питань було і залишається декларативним, воно не забезпечує захисту інтересів селян і агропромислового комплексу в цілому [91, с. 22-23].
Отже зміна суспільних відносин, перехід до ринкової економіки вимагає нового якісного рівня реформ. Разом з тим світовий досвід економічного розвитку свідчить про те, що відмінність у суспільних устроях обумовлюється передусім ступенем впливу на нього держави. Коли держава зовсім не втручається в економіку, то це модель класичного (дикого) капіталізму, суспільні відносини якого засновані на приватній власності. Втручання держави в економіку, в усі її інфраструктури характерне для державного соціалізму, де основу суспільних відносин становить державна власність. Обмежене втручання держави в економіку – у якісь сфери більше (скажімо, в економічну та соціальну інфраструктуру), у якісь – менше (виробничу і фінансово-кредитну) – притаманне змішаній економіці, де всі форми власності рівноправні й рівноцінні.
Державне регулювання відносин у сфері виробничої, господарської діяльності умовах переходу до ринкової економіки, з одного боку, виходить із принципів невтручання державних органів безпосередньо в діяльність суб’єктів господарювання, крім випадків, передбачених законодавством, а з другого – держава не може стояти осторонь організації, упорядкування господарської діяльності та контролю за нею [92, с. 23-25].
Виходячи з вище сказаного, удосконалення державного регулювання в галузі бджільництва на макро рівні тісно пов’язано з успішним проведенням загальних економічних реформ а аграрній сфері, створення відповідної інфраструктури для розвитку галузі, посиленню міжгалузевих зв’язків між переробними підприємствами та ін. На галузевому рівні удосконалення державного регулювання тісно пов’язано з особливостями суб’єктів регулювання, зокрема з особливостями біології бджолиної сім’ї яка є основним засобом виробництва.
Продуктивність бджолиної сім’ї як господарсько-корисної одиниці тісно пов’язана з рівнем її господарсько-корисних ознак, тобто з якістю попередньо проведеного селекційно-племінного покращення. Що в свою чергу залежить від стану бджолиної сім’ї, своєчасного проведення заходів з діагностики, профілактики і боротьби з хворобами бджіл. Важливим є також стан кормової бази. Перераховані фактори є своєрідними фізіологічно-біологічними чинниками впливу на рівень та якість отримуваної продукції, тобто технологічними особливостями ведення галузі, але для її ефективного функціонування водночас необхідно також якісне організаційно-правове забезпечення цього процесу, зокрема, в питаннях державного регулювання.
Розглянемо можливість удосконалення організаційно-правового забезпечення державного регулювання по сформульованих вище питаннях.
Удосконалення державного регулювання щодо проведення селекційно-племінної роботи та дотримання Плану породного районування бджіл.
Згідно ст. 9 Закону України “Про бджільництво” з метою збереження, відтворення та розповсюдження українських степових, карпатських і поліських генотипів бджіл в ареалах їх природного розселення створюються племінні бджолорозплідники та племінні пасіки, які займаються селекцією і репродукцією бджіл та їх реалізацією.
Племінна база і система селекційно-племінної роботи створюються центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики та Українською академією аграрних наук, діяльність яких у цій галузі провадиться відповідно до Закону України “Про племінну справу у тваринництві”.Згідно ст. 6 даного Законузавданнями племінної справи у тваринництві є:
— створення, збереження, відтворення та раціональне використання племінних (генетичних) ресурсів вищої племінної (генетичної) цінності з метою поліпшення генетичної якості тварин, підвищення економічної ефективності та конкурентоспроможності галузі;
— забезпечення функціонування єдиної системи селекції у тваринництві, зокрема ідентифікації племінних тварин, достовірного обліку їх походження і продуктивності, офіційної класифікації (оцінки) за типом, якістю нащадків та іншими ознаками, формування інформаційної бази з племінної справи та періодичної публікації в засобах масової інформації аналітичних відомостей із племінної справи та даних комплексної оцінки тварин, стад, типів, порід;
— одержання тварин з новими високими генетичними ознаками;
— ефективне використання в селекційному процесі найцінніших світових племінних (генетичних) ресурсів поліпшуючих порід;
-формування власного експортного потенціалу племінних (генетичних) ресурсів;
— збереження генофонду існуючих, локальних і зникаючих вітчизняних порід;
— забезпечення генетичного різноманіття;
— впровадження у виробництво науково-технічних досягнень з питань генетики і селекції тварин.
Відповідно до Закону України “Про племінну справу у тваринництві” загальнодержавні програми селекції у тваринництві розробляються та здійснюються Кабінетом Міністрів України і затверджуються в установленому законом порядку. При цьому загальнодержавні програми селекції у тваринництві розробляються на період 5-10 років і є обов’язковими для виконання всіма суб’єктами племінної справи у тваринництві.
Господарська діяльність у племінній справі в тваринництві, пов’язана з виробництвом, зберіганням і реалізацією племінних (генетичних) ресурсів, проведенням генетичної експертизи походження та аномалій тварин, підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства.
Суб’єктам племінної справи у тваринництві, які здійснюють свою діяльність у межах прийнятих загальнодержавних програм селекції у тваринництві, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до відання якого віднесені питання сільського господарства, залежно від напряму їх діяльності та якості племінних (генетичних) ресурсів присвоюється відповідний статус.
Згідно “Технологічних вимог до проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів)”селекційна робота в галузі бджільництва проводиться на базі племінних заводів, племінних бджолорозплідників і племінних пасік, пасік науково-дослідних установ і навчальних закладів, які пройшли державну атестацію і яким наказом Міністерства аграрної політики України присвоєно відповідну категорію. При цьому основними завданнями племінної роботи в галузі бджільництва є:
— збереження генофонду цінних аборигенних порід бджіл – української степової, карпатської та поліської популяції бджіл, організація заказників для збереження генофонду та репродукторів чистопородних маток і бджіл;
— поліпшення племінних якостей бджолиних сімей відповідно до конкретних кліматичних умов та з урахуванням кормової бази;
— виведення нових породних груп, зональних і заводських типів, а також ліній, які виділяються комплексом господарських ознак і властивостей.
Розведення бджіл на території України здійснюється згідно Плану породного районування, який є основою раціонального розміщення і використання племінних ресурсів держави. Необхідно підкреслити, що породне районування бджіл – це науково обґрунтований відбір для розведення і господарського використання в конкретних регіонах таких порід бджіл, біологічні особливості яких найкращим чином дозволяють їм виробляти в цих умовах значно більше продукції в порівнянні з іншими породами на фоні достатньої зимостійкості бджіл. Впровадження у виробництво Плану породного районування і досягнень селекції бджіл є найефективнішим в економічному відношенні способом підвищення їх продуктивності та зниження затрат по догляду за ними.
Згідно ст. 23 Закону України “Про племінну справу у тваринництві” фінансування розроблення та виконання загальнодержавних програм селекції в племінному тваринництві, а також ведення державних книг племінних тварин та Державного племінного реєстру здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
В Україні на даний час здійснюється фінансування державної програми селекції у галузі бджільництва. За рахунок коштів державного бюджету (у повному обсязі або частково) здійснюється державна підтримка в залежності від напрямків діяльності та видів робіт, спрямованих на виконання програми. З цією метою в 2003 році виділено 577,0 тис. грн., в 2004 р.– 646,4 тис. грн., в 2005р.– 905,0 тис. грн.
Порядок виділення коштів з метоюздешевлення племінної генетичної продукції вітчизняного походження для розширення власної племінної бази підприємства та здешевлення племінних (генетичних) ресурсів для реалізації щодо виконання даної програми є наступним: бджолині матки — 50 % (частка державних видатків вартості племінних ресурсів) але не більше 10 грн.; нуклеуси — 50 % (частка державних видатків вартості племінних ресурсів) але не більше 50 грн.; бджолопакети – 50 % (частка державних видатків вартості племінних ресурсів) але не більше 30 грн.; батьківські і материнські бджолосім’ї – 50 % (частка державних видатків вартості племінних ресурсів) але не більше 80 грн. [93].
Незважаючи на наявність вказаних нормативно правових актів що регулюють проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, її стан є незадовільним через:
1) відсутність належного державного контроль за дотриманням Плану породного районування бджіл як основного чинника ефективності проведення селекційно-племінної роботи;
2) недосконалість державного регулювання в питання збереження генетичного потенціалу районованих порід бджіл;
3) низький рівень виконання племінними господарствами встановлених технологічних вимог щодо проведення селекційно-племінної роботи, що негативно впливає на якість племінного матеріалу;
4) недосконалість порядку виділення коштів з державного бюджету на виконання державної програми селекції у галузі бджільництва.
Для вирішення вказаних питань необхідно, на нашу думку, перш за все вдосконалити державне управління в галузі, зокрема створити Державну інспекцію з бджільництва, однією з функцій якої повинно бути контроль за дотримання Плану породного районування бджіл та за діяльністю племзаводів, племпасік та бджолорозплідників. Необґрунтоване завезення в недалекому минулому на територію України південних порід бджіл та їх безсистемне використання особливо в питаннях промислового схрещування призвело до значного погіршення генотипу вітчизняних бджіл. Особливо це стосується українських степових бджіл.Відновлення їх продуктивних ознак неможливе без вдосконалення державного регулювання у вказаних вище питаннях.
Потребує також врегулювання питання збереження генофонду в галузі бджільництва. На нашу думку, доцільним є створення та законодавче закріплення статусу Національного генофондного банку вітчизняних порід бджіл України. При цьому необхідним є внесення доповнень до ст. 7 Закону України “Про бджільництво” в такій редакції: “Державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом координації діяльності Національного генофондного банку районованих порід бджіл; селекційно-племінної роботи; сприяння розвитку бджільництва”.
Для прискорення процесу відтворення чистопородних масивів районованих порід бджіл, як базової складової проведення цілеспрямованої селекційно-племінної роботи необхідно, на нашу думку, розробити та впровадити загальнодержавну державну програму щодо створення чистопородних масивів районованих порід бджіл України та їх заказників. Світовий досвід свідчить про успішне використання державного регулювання в цьому питанні. Так, наприклад, в Австралії іще в 1880 році на острові Кенгуру був створений перший в світі бджолиний заповідник. В цьому році на острів були завезені бджоли з італійської провінції Лігурія, які швидко акліматизувались і розмножились на новому місці. З 1885 року на острів заборонено ввезення будь-яких бджіл, бджолопродукти та інвентар, що використовувався раніше. В результаті на острові нема хвороб бджіл, протягом 120 років. Австралія налагодила експорт бджолиних маток лігурійських бджіл в ряд країн[94, с. 60-63].
Крім створення Національного генофондного банку районованих порід бджіл важливим є також створення заказників бджіл. При цьому найбільшраціональним місцем їх розміщення могли б бути ізольовані водою площі, наприклад, острови в Азовському морі. Таким методом широко користуються в світовій практиці, зокрема, в Німеччині приблизно 10 тис. бджолиних маток щорічно відправляються на парування на 18 німецьких острівних парувальних пунктів, розміщених на відстані більше ніж 3 км від дамб в Балтійському морі [95, с. 63].
Отже доцільним є внесення доповнень до ст. 36 Закону України “Про бджільництво” в такій редакції: “Навколо племінних бджолорозплідників і племінних пасік установлюються зони радіусом 15-20 кілометрів (в тому числі оточені водною поверхнею) на території яких дозволяється розводити бджіл лише місцевої селекції”.
Показовим прикладом щодо важливості державного регулювання в галузі бджільництва щодо проведення селекційно-племінної роботи може слугувати вирішення цього питання в Бразилії. Як відомо в цій країні широко поширені африканські медоносні бджоли які були завезені з Африки в середині 1950 –тих років. Вони мали підвищену агресивність, однак, проводячи цілеспрямовану селекційно-племінну роботу вдалося використати їх головну перевагу – феноменальну медопродуктивність. При хороших умовах медозбору бджолина сім’я може зібрати до 170 кг меду. Тому до середини 1980 року галузь бджільництва Бразилії повністю переорієнтувалася на африканських медоносних бджіл. В результаті в світовому бджільництві з’явився унікальний бразильський шлях. В кінці 1990-х років в Бразилії було прийнято ряд державних програм розвитку бджільництва. До 2005 року чисельність бджолиних сімей зросла на 20 %, виробництво меду – на 25%, а його експорт – на 30 %. При цьому Бразилія зайняла п’яте місце в світі по експорту меду після Китаю, Аргентини. Мексики і Німеччини [96, с. 63].
На нашу думку, потребує також удосконалення порядку виділення коштів з державного бюджету на виконання державної програми селекції у галузі бджільництва.Так, зокрема, часткадержавних видатків у вартості бджолиних маток повинна бути 100 % протягом одного сезону. Це дозволить племінним бджологосподарствам передати безкоштовно бджолині матки районованих порід власникам пасік, що знаходиться в охоронній зоні плембджолозаводів, плембджолорозплідників та племпасік і забезпечить підвищення рівня селекційно-племінної роботи, зокрема, при використанні чистопородного розведення як основного методу. Крім того, сформовані чистопородні охоронні зони будуть являтися базою для створення чистопородних масивів бджіл і фінансуватимуться за окремою загальнодержавною програмою.
Необхідно підкреслити, що державне регулювання у такому вигляді застосовується в деяких європейських країн. Так, зокрема, згідно закону “Про бджільництво” Землі нижня Австрія Австрійської Республіки власник племгосподарства при його організації зобов’язаний в бджолиних сім’ях, що знаходяться в охоронній зоні замінити бджолиних маток на маток тих порід, які розводяться на даному парувальному пункті, якщо протягом перших шести місяців пасічники самі не зроблять цього. Якщо ж власник племінної пасіки не виконає ці вимоги, то уряд може закрити його пасіку [97, с. 60-63].
Удосконалення державного регулювання в питаннях використання медоносних бджіл для запилення ентомофільних сільськогосподарських культур як обов’язкового агротехнічного заходу.
Згідно ст. 22 Закону України “Про бджільництво”бджоли використовуються для запилення ентомофільних дикорослих рослин, запилення і підвищення врожайності ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення та виробництва продуктів бджільництва. Фізичні та юридичні особи, які вирощують ентомофільні рослини сільськогосподарського призначення, для підвищення урожайності цих рослин можуть використовувати пасіки на договірних засадах.
Потрібно зазначити, що запилення ентомофільних сільськогосподарських культур медоносними бджолами, як важливий елемент підвищення рентабельності як галузі бджільництва так і галузі рослинництва використовується в нашій державі вкрай неефективно і потребує вдосконалення державного регулювання перш за все в наступних питаннях:
1) законодавчого закріплення запилення ентомофільних культур як обов’язкового елементу технології їх вирощування;
2) забезпечення механізму відрахування із галузі рослинництва на розвиток галузі бджільництва за рахунок прибутку, отриманого від підвищення врожайності ентомофільних сільськогосподарських культур завдяки їх запиленню бджолами;
3) державного регулювання в питаннях розрахунку орендної плату за бджолозапилення;
4) створення Служби запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин.
Отже враховуючи те, що запилення бджолами сільськогосподарських ентомофільних культур є одним із суттєвих резервів розвитку галузі, доцільним є внесення доповнень до ст. 7 Закону України “Про бджільництво”в такій редакції “Державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом організації та забезпечення контролю за ефективністю запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин сільськогосподарського призначення як обов’язкового елементу технології їх вирощування в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики”.
Загалом прибутки від запилення сільськогосподарських культур, яке забезпечується бджолами, перевищують прибутки від прямої продукції в 15-20 разів. Крім того, запилення культур бджолами є важливим резервом підвищення рівня рентабельності рослинництва, яке не потребує суттєвих додаткових витрат, що особливо важливо за умов існуючої в Україні економічної ситуації. Завдяки запиленню бджолами прибавка врожаю складає: гречки – 41-60%, соняшника – 30-41%, технічних культур – 46-67%, садів та ягідників – 38-55%, баштанних культур – 40-58%. Вирощування деяких овочевих культур, зокрема, в теплицях, взагалі неможливе без використання бджіл.
Крім того, враховуючи досвід багатьох країн світу, де прибуток бджільництва від запилення складає 90% всіх прибутків, необхідно передбачити механізм відрахувань (в розмірі 1-2 %) із галузі рослинництва на розвиток галузі бджільництва за рахунок прибутку, отриманого від підвищення врожайності ентомофільних сільськогосподарських культур завдяки їх запиленню бджолами.
Наприклад, в США вже 5 років доходи від запилення ентомофільних культур за рівнем випередили доходи від виробництва меду. Виробництво меду інколи має другорядне значення, є пасіки, які виробництвом меду не займаються взагалі. Помітне явище в американському бджільництві – запилення мигдалю в Каліфорнії. Мигдаль – це перша в сезоні культура, за запилення якої платять гроші, причому найбільші, в ряді інших ентомофільних культур. При цьому плата зростає з року в рік швидкими темпами. Зокрема, в 2007 році на запилення мигдалю в Каліфорнії було підвезено близько 1 млн. бджолосімей. Це близько 40 % наявних у США бджолосімей. Потреба ж в запиленні мигдалю у США становить приблизно 1,3 млн. бджолосімей, це дві третини від наявних в США. Тобто попит не задовольняється пропозицією. Плата за запилення окремих культур у США в 2007 році була досить високою: мигдаль – 150 доларів за бджолину сім’ю, голубика – 85 доларів за бджолину сім’ю. Не набагато нижчі ціни за запилення ріпаку, вишні, яблуні, інших ентомофільних культур. Запилювальний бізнес у США – це прямі доходи пасічників, які складають декілька сотень млн. доларів на рік, а вартість додаткового врожаю, який фермери отримують за рахунок запилення, оцінюється в 10 млрд. доларів США [98, с. 18-19].
Отже необхідно законодавчо закріпити механізм розрахунку орендної плати за бджолозапилення. Варіанти розрахунку орендної плати можуть бути наступними: 1) орендна плата в розмірі 20 % від одержаного додаткового врожаю внаслідок бджолозапилення; 2) орендна плата як сума кочових (40 % від мінімальної заробітної плати) + вартість перевезення + доплата за дресирування бджіл (для тих культур, що погано відвідуються бджолами) [99, с. 4-7].
На нашу думку необхідним є також створення Служби запилення ентомофільних сільськогосподарських культур, яка повинна бути структурним підрозділом Міністерства аграрної політики.При цьому згідно розробленого нами “Положенняпро Службу запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин”(Додаток К) головними завданнями Служби повинно бути:
-створення умов для раціонального використання посівів ентомофільних сільськогосподарських культурдля їх запилення бджолами;
— формування щорічної інформаційної загальнодержавної бази даних щодо площ посівів ентомофільних сільськогосподарськихрослин, їх сортів, нектаро- та пилкопродуктивності, також наявності пасік медово-запилювального та запилювального напрямків;
— впровадження у виробництво науково-технічних досягнень з питань запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин;
— формування найбільш оптимальних схем кочівель пасік до посівів ентомофільних сільськогосподарських рослин;
— сприяння в укладанні договорів між власниками посівів ентомофільних сільськогосподарських культур та пасічниками;
Державна Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин має право:
— використовувати статистичні дані відповідних державних органів щодо площ посівів ентомофільних сільськогосподарськихрослин;
— звертатися до науково-дослідних установ та інших спеціалізованих установ з питань уточнення нектаро- та пилкопродуктивності ентомофільних сільськогосподарських рослин, норм їх запилення;
— використовувати данні результатів осінньої та весняної ревізії щодо наявності бджолиних сімей;
— звертатися до відповідних служб з питань оптимальних строків використання засобів захисту рослин.
Державна Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин зобов’язана:
— надавати інформації власникам бджологосподарств різних форм власності щодо посівів ентомофільних сільськогоподарських рослин, їх сорту нектаро- та пилкопродуктивності, норм запилення;
— брати участь у виконанні загальнодержавних програм розвитку галузі бджільництва в питаннях запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин.
У зв’язку з вищесказаним необхідним є внесення доповнень до ст. 22 Закону України “Про бджільництво” щодо діяльності Служби запилення в такій редакції: “Бджоли використовуються для запилення ентомофільних дикорослих рослин, запилення і підвищення врожайності ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення та виробництва продуктів бджільництва.Фізичні та юридичні особи, які вирощують ентомофільні рослини сільськогосподарського призначення, для підвищення урожайності цих рослин можуть використовувати пасіки на договірних засадах. Координацію запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення здійснює Служба запилення”.
Удосконалення державного регулювання в питаннях надання дотацій з Державного бюджету.
Одним із напрямків підтримки сільського господарства у розвинутих країнах є надання субсидій та дотацій безпосередньо товаровиробникам. Так, ще у середині 90-х рр. загальна сума таких субсидій у США становила 20 % вартості сільськогосподарської продукції країни, у Канаді – 25 %, Швейцарії – 50 %, Фінляндії – 65 %, Норвегії – 75 %, Японії – 80 % [100, с. 107].
Згідно ст. 8 Закону України “Про бджільництво” державна підтримка бджільництва здійснюється також шляхом:
— створення умов і сприяння розвитку бджільництва на Україні;
— проведення наукових досліджень і вжиття заходів щодо охорони та збереження генотипів бджіл;
— відшкодування витрат на ветеринарно-санітарне забезпечення бджільництва;
— надання пільг при оподаткуванні відповідно до чинного законодавства;
— надання кредитів та залучення інвестицій на пільгових умовах;
— надання цільових субсидій та інших видів фінансової підтримки;
— підготовки спеціалістів із бджільництва;
— вжиття інших заходів економічного стимулювання.
Не дивлячись на широкий спектр зазначених завдань та напрямків державної підтримки галузі бджільництва, реально виконується лише незначна їх частина. На даний час в галузі бджільництва здійснюються дотації з бюджету для підтримки сільськогосподарських товаровиробників в галузі бджільництва за наявні бджолосім’ї. Так у 2003 році виділено 3 млн. грн., у 2004 році – 7 млн. грн., у 2005 році 8 млн.. грн. при наявності у товаровиробника не менше ніж 20 бджолиних сімей. У 2006 році було передбачено виділення 16 млн. грн. при наявності у власника не менше ніж 10 бджолиних сімей [101, с. 12]. Крім того, як вже було сказано вище, кошти з державного бюджету виділяються на виконання державної програми з селекції.
Основними недоліками порядку виділення дотації з бюджету для підтримки сільськогосподарських товаровиробників в галузі бджільництва за наявні бджолосім’ї є:
1) незначний розмір виділених коштів (наприклад, у 2006 році він становив 10 грн. 66 коп. на одну бджолину сім’ю),
2) відсутність диференційованого підходу в питаннях кількості бджолиних сімей;
3) неврахування рівня виробництва товарної продукції.
Згідно чинного законодавства формування та внесення пропозицій щодо державної підтримки вітчизняних товаровиробників в галузі бджільництва здійснює Департамент ринків продукції тваринництва з Головною державною племінною інспекцією Міністерства аграрної політики України. Департамент здійснює також розподіл коштів Державного бюджету у цьому питанні [102].
При цьому виділення коштів державного бюджету на доплату сільськогосподарським товаровиробникам за наявності бджолосім’ї здійснюється згідно з довідками про наявність бджолосімей, виданими управліннями (відділами) сільського господарства і продовольства райдержадміністрацій та сільськими радами відповідно до статистичного обліку і проводиться Міністерством аграрної політики України через Міністерство агропромислового комплексу Автономної Республіки Крим, головні управління сільського господарства і продовольства обласних державних адміністрацій.
Розподіл коштів державного бюджету для доплати за наявні бджолосім’ї здійснюється в розрізі регіонів, за якими обліковуються бджолосім’ї органами державної статистики. Доплата сільськогосподарським товаровиробникам за наявні бджолосім’ї здійснюється за кожну бджолину сім’ю, наявну станом на перше січня року, наступного за звітним, згідно з довідкою про наявність бджолосімей [103].
Однак вказаний порядок потребує вдосконалення, так зокрема незначні розміри виплат не дозволяють здійснити якісні зміни стосовно рівня використовуваних технологій, в тому числі промислових, оскільки пасічники використовують виділені кошти переважним чином для придбання цукру. При цьому пасічник не завжди вказує на реальну кількість бджолиних сімей.
Необхідно зазначити, що в практиці світового бджільництва дотації з державного бюджету є доволі поширеним явищем. Так пасічники Чехії зацікавлені в правдивому відображенні кількості бджолиних сімей на пасіці. Справа тому, що Чехія увійшла до Європейської екологічної спілки, яка виплачує своїм членам по 120 крон за утримання бджолиної сім’ї. Враховуючи те, що бджоли сприяють покращенню екології Європи. Щоб отримати гроші пасіка повинна бути зареєстрована і перевірена відповідними ветеринарними організаціями [104, с. 50-51]. Пасічники Мексики в рамках державних федеральних програм отримують через кооперативи суттєву допомогу (пільги до 50 % на придбання вощини, ветпрепаратів і т.д.). Прицьому кооперативи закуповують у пасічників мед і поставляють його на експорт [105, с. 60]. Пасічники Туреччини отримали з державного бюджету на одну бджолину сім’ю в 2003 році — 2,6 євро, а члени Центральної ради пасічників – 4 євро [106, с. 60].
Згідно ст. 15 Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України” [107 ] при плануванні витрат державного бюджету на черговий рік Кабінет Міністрів України передбачає статтю видатків на надання дотацій виробникам продукції тваринництва. При цьому об’єктом бюджетної дотації також є племінна бджолина сім’я, визначена такою згідно із Законом України “Про бджільництво”. Розмір бюджетної дотації на черговий бюджетний рік встановлюється Кабінетом Міністрів України у твердих сумах з розрахунку на одну племінну бджолину сім’ю, яка перебувала у власності суб’єкта дотації на початок чергового бюджетного року. Однак, на нашу думку, надання бюджетної дотації тільки племінним бджологоспдарствам (що те ж є важливим) не вирішує загальних проблем розвитку галузі, перш за все щодо переходу її на промислову основу. Оскільки нееквівалентний обмін сільськогосподарської продукції зумовили уповільнення оновлення основних засобів виробництва в АПК, зростання ступеня їх зносу, зниження темпів науково-технічного прогресу [108, с. 55].
Тому, на нашу думку, об’єктом бюджетної дотації має бути також безпосередньо продукція, що виробляється – перш за все мед. Як це, наприклад, врегульовано щодо молока незбираного та вовни стриженої. Тобто розмір бюджетної дотаціїнеобхідно встановлювати також і на метричну одиницю ваги реалізації меду. Отже необхідним є внесення доповнень до п. 2 ст. 15 Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України ” в такій редакції: “Об’єктами бюджетної дотації є мед натуральний”. А також до п. 6: “Розмір бюджетної дотації на черговий бюджетний рік встановлюється Кабінетом Міністрів України у твердих сумах з розрахунку на метричну одиницю живої ваги проданого (реалізованого) об’єкта дотації або метричну одиницю ваги реалізації молока, вовни та меду натурального”.
Отже в Україні, на наш погляд, методику виділення дотацій з державного бюджету необхідно удосконалити у напрямку: по-перше, диференціації виплат залежно від кількості бджолиних сімей, для пасічників які мають 100 бджолиних сімей і більше сума коштів повинна бути збільшеною; по-друге, сума коштів повинна бути збільшеною з урахуванням рівня товарної продукції, що виробляється. Вказані рівні щодо виробництва товарного меду та відповідно частки доплат можуть бути наступними: від 3 до 5 т – 20 % доплат, від 5 до 10 т – 30 %, від 10 до 15 т – 40 %, більше 20 т – 50 %. Це дозволить прискорити процес переходу галузі бджільництва на промислову основу.
Отже, держава має проводити активну політику підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Можливо для цього потрібно створити спеціальні банківські установи [109, с. 57].
Удосконалення державного регулювання щодо якості продуктів бджільництва та покращення кормової бази.
На передодні вступу України до Світової Організації Торгівлі якість харчових продуктів набуває надзвичайно важливого значення. Актуальність цього питання пов’язана також з можливістю експорту вітчизняної продукції (в тому числі продуктів бджільництва ), однак вимоги ряду країн (в тому числі країн Євросоюзу) до її якості є доволі високими. Особливо це стосується меду, як основного продукту, що виробляється в галузі бджільництва. Діючі стандарти Євросоюзу мають доволі високі вимоги до так званих показників безпеки меду: токсичних елементів, пестицидів, антибіотиків, нітрофурану, радіаційної безпеки.
Загалом саме якість продуктів бджільництва в подальшому буде визначати рівень рентабельності галузі, оскільки у світовій торгівлі цій проблемі надають дедалі більшої ваги. Завдяки зусиллям зацікавлених сторін сформувалась світова система боротьби за чистоту продуктів бджільництва. Найбільш активні її учасники – міжнародні організації дистриб'юторів. З 1989 року працює Європейська федерація фасувальників і дистриб’юторів меду. Вона координує інтереси медового бізнесу Європи, отримує достовірну інформацію про мед, підтримує міжнародну торгівлю, запобігає будь-яким спробам дискримінації імпортного меду по відношенні до меду, що виробляється в ЄС. У федерацію входять індивідуальні компанії та асоціації, що займаються імпортом, переробкою і оптовою торгівлею медом в 14 країнах ЄС. На ці компанії приходиться близько 80 % із 224 тис. т меду, що щорічно закупається в країнах ЄС і в країнах, що не входять до ЄС. Члени федерації зобов’язані дотримуватись жорстких вимог, що пред’являються до якості меду. Наявність антибіотиків вважається незаконним і недопустимим: країни, що бажають поставляти мед в ЄС, повинні представляти Еврокомісії гарантії того, що вони будуть проводити моніторинг залишків шкідливих речовин у їх продукції у відповідності з директивою 96/23/ЄС. Список країн, котрим дозволений експорт меду в ЄС, періодично переглядається, і з нього виключають порушників перерахованих вимог. В кінці 2005 року об’єктом цих санкцій стала Бразилія, яка своєчасно не представила Єврокомісії план моніторингу якості меду.
Міжнародна комісія по меду існує з 1990 року. Спочатку вона займалася розробкою нових методик аналізів і міжнародних стандартів меду. Результати її роботи були узагальнені в “Гармонізованих методиках Європейської комісії по меду”. На цій базі в подальшому створили нові стандарти Харчового кодексу (Codex Alimentarius), а також Директиву ЄС по меду. В даний час зусилля міжнародна комісії по меду спрямовані на удосконалення методик аналізу меду і розробку стандартів супутніх продуктів.
Міжнародна асоціація фасувальників меду заснована в 2004 році. В склад якої входить 26 компаній з 17 країн Європи, Азії, Америки і Австралії. Асоціація має за мету сприяти тому, щоб мед що виробляється,був чистим, не фальсифікованим, вільним від залишків антибіотиків, якість якого б відповідала відповідним законним вимогам.
Отже ЄС володіє налагодженим механізмом “відсіву” імпортних продуктів, якість яких не відповідає європейським стандартам. Так, наприклад, Європейська служба швидкої тривоги для харчових продуктів і кормів для тварин 35 разів оголошувала так звані санітарні тривоги у зв’язку з виявленням антибіотиків в продуктах бджільництва, зокрема стосовну українського меду це було здійснено три рази.
Недивлячись на зусилля вказаних організацій вважається, що антибіотики присутні в 20-30 % меду, що поставляється на світовий ринок.Світове бджільництво поки, що не готове до швидкого переходу до “надчистих” технологій виробництва. Практика показує, що це тривалий і неоднозначний процес. Хвороби бджіл на відміну від використання антибіотиків неможливо не заборонити не відмінити. В даний час у світі зареєстровано близько 1,5 тис. антибіотиків різного спектру дії. Деякі з них, мабуть, скоро поповнять список забруднювачів продуктів бджільництва [110, с. 60-63]. Однак боротися з вмістом антибіотиками необхідно, хто швидше це зробить той і буде гравцем на світовому ринку меду. Тим більше, що сьогодні на світовий ринок меду надходить всього 370 тис. тон меду, в той час як експерти оцінюють його потенціальні можливості в 1 млн. тон [111, с. 22].
Україна як одна із світових лідерів у виробництві меду безумовно, повинна на державному рівні регулювати питання якості меду та інших продуктів галузі. Для цього, на нашу думку, необхідно:
1) удосконалити державне регулювання щодо санітарно-ветеринарного обслуговування галузі та використання ветеринарних препаратів (в тому числі щодо використання антибіотиків), що погіршують якість меду та інших продуктів бджільництва;
2) законодавчо закріпити поняття біологічного бджільництва, яке передбачає використанням надчистих технологій;
3) удосконалити державний контроль шляхом створення Державної інспекції з бджільництва в питаннях дотримання пасічниками технологічних вимог щодо ведення галузі бджільництва та одержання продуктів бджільництва;
4) створити необхідну кількість лабораторій (в тому числі регіональних) щодо оцінки якості продуктів бджільництва відповідно до діючих вимог Євросоюзу;
5) удосконалити державне регулювання в питаннях покращення якості кормової бази для бджіл, в тому числі щодо порушення технологій використання пестицидів, їх шкідливості для бджіл та забруднення продуктів бджільництва.
Отже для підтримання якості продукції бджільництва суттєвим є покращення санітарно-ветеринарного обслуговування галузі. Зокрема необхідно врегулювати питання щодо не використання при профілактиці і боротьбі з хворобами бджіл ветеринарних препаратів які впливають негативно на якість продукції згідно стандартів Євросоюзу. Дляцього необхідно,на наш погляд,внести доповнення до ст. 34 Закону України “Про бджільництво” щодо ветеринарно-санітарного обслуговування у такій редакції: “Ветеринарно-санітарне обслуговування бджільництва здійснюється спеціалістами ветеринарної медицини або під їх контролем власниками пасік чи пасічниками. Лікарськізасоби, що використовується при профілактиці та лікуванні хвороб бджіл не повинні негативно впливати на якість продукції бджільництва”. Крім того, доцільним є внесення доповнень до п. 7 ст. 67 Закону України “Про ветеринарну медицину” в такій редакції: “Застосування ветеринарних препаратів, що пригнічують функцію залоз внутрішньої секреції, зокрема мають тиреостатичну, естрогенну, андрогенну дію, а також антибіотиків та гормонів що проводяться для лікувальних та інших цілей з урахуванням того, що максимальні рівні залишків таких препаратів у сировині та продуктах тваринного походження не можуть перевищувати встановлених максимальних рівнів”.
В питаннях якості важливим є також використання досвіду деяких зарубіжних країн в галузі бджільництва яких присутнє поняття “біологічного пасічника”. Так, наприклад, згідно законодавства Латвії для того, щоб стати біологічним пасічником необхідно виконати ряд умов, серед яких наявність екологічно-чистої кормової бази (в радіусі 7 км не повинно бути господарств, що використовують хімікати) та невикористання хімічних препаратів при лікуванні бджіл. Допускається лікування лише рослинними препаратами та деякими кислотами. При цьому пасічник повинен подати заяву до спеціально створеної служби при Міністерстві землеробства та бути членом спілки виробників біологічно чистих продуктів і сплачувати членські внески. На ці внески утримується служба, яка контролює якість продукції, що виробляється на пасіках. При порушенні встановлених вимог щодо якості продукції пасічник виключається з членів спілки і фактично втрачає можливість туди повернутись [ 112, с. 3]. На нашу думку, запровадження та розвиток біологічного бджільництва в Україні, яке передбачає одержання високоякісної, екологічно-чистої продукції бджільництва є перспективним шляхом розвитку галузі, для цього доцільним є внесення доповнень до ст. 7 Закону України “Про бджільництво” а такій редакції: “Державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом розроблення та затвердження технологічних вимог для розвитку біологічного бджільництва — складової частини галузі бджільництва основою якої є використання технологій, що забезпечують виробництво харчових продуктів і сировини для промисловості з високим ступенем її якості та екологічної чистоти”. Необхідним є також внесення доповнень до ст. 8 даного закону в такій редакції: “Державна підтримка зайняття бджільництвом здійснюється шляхом надання кредитів для розвитку біологічного бджільництва”.
Йще одним важливим питанням, щодо якості продукції бджільництва є організаційно-правове забезпечення екологічної чистоти оточуючого середовища, яке фактично є кормовою базою для бджіл. Існує прямий кореляційний зв’язок між станом екології і якістю продукції галузі бджільництва. Важливим є також питання забезпечення охорони бджіл.
Так Згідно ст. 4 Закону України “Про захист рослин” серед основних вимог щодо захисту рослин є такі вимоги як: суворе додержання регламентів зберігання, транспортування та застосування засобів захисту рослин; збереження корисної флори і фауни; недопущення пошкодження рослин, погіршення їх стану та забруднення продукції рослинного походження і довкілля засобами захисту рослин. Законом України “Про пестициди і агрохімікати” [113] передбачено, що основними принципами державної політики у сфері діяльності, пов'язаної з пестицидами і агрохімікатами, є: пріоритетність збереження здоров'я людини і охорони навколишнього природного середовища по відношенню до економічного ефекту від застосування пестицидів і агрохімікатів (ст. 3). Згідно ст. 15 Закону України “Про карантин рослин” [114] центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики визначає належний рівень фітосанітарного захисту який визначається на підставі мінімізації негативного впливу фітосанітарних заходів на міжнародну та внутрішню торгівлю. Однак,на нашу думку,вказані правові норми потребують доповнень щодо захисту медоносних бджіл від отруєнь при проведенні відповідних технологічних операцій з метою захисту рослин.
Від ефективності проведення заходів щодо охорони бджіл та забезпечення чистоти оточуючого середовища залежить кінцева якість продукції бджільництва. При цьому самі медоносні бджоли можуть бути використані для проведення екологічного моніторингу оточуючого середовища. Це може стосуватися, наприклад, дослідження міграції радіонуклідів та інтенсивності руху їх по харчовим ланцюжкам. Значний сезонний збір квіткового пилку (близько 25 кг) та меду (близько 100 кг), дозволяє порівняно швидко отримати необхідну кількість проб та оцінити стан навколишнього середовища як локально так і на великих масивах. Крім квіткового пилку та меду можливим є використання й інших продуктів – прополісу, воску, бджолиного маточного молочка, перги, бджолиної отрути. Так, зокрема, в Німеччині за допомогою бджіл відстежують потрапляння шкідливих речовин у довкілля в районах розміщення аеропортів [115, с. 16].
Згідно статті 22 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” [116] з метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в України створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища.
Доцільним є, на наш погляд, внесення доповнень до ст. 7 Закону України “Про бджільництво” щодо використання медоносних бджіл для екологічного моніторингу навколишнього природного середовища в такій редакції: “Державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом організації та забезпечення контролю за якістю продуктів бджільництва в тому числі з використанням медоносних бджіл для моніторингу оточуючого середовища що є складовою частиною їх кормової бази”.
Внесення даних доповнень відповідає також вимогам статті 6 Закону України “Про екологічну експертизу” [117] в якій сказано, що основними принципами екологічної експертизи є: гарантування безпечного для життя та здоров’я людей навколишнього природного середовища; збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки; державне регулювання; законність. Загалом законодавче закріплення даної пропозиції дозволить одержувати статистичні дані для екологічного моніторингу на більш високому якісному рівні.
На нашу думку, доцільним є також внесення доповнень до ст. 31 Закону України “Про бджільництво” в такій редакції: “Застосування засобів захисту рослин не повинно погіршувати якість продукції бджільництва”. Контроль за дотриманням цих вимог повинна здійснювати Державна інспекція з бджільництва.
Необхідно зазначити, що в ряді зарубіжних країн державне регулювання щодо підтримання якості продукції галузі бджільництва є доволі поширеним явищем. Так в Австралії, де бджільництво є унікальним в тому відношенні, що завдяки державному регулюванню в питаннях карантинної і санітарно-ветеринарної служби Австралія є єдиною країною в якій відсутній кліщ варроа, що завдає великої шкоди бджільництву в інших країнах. В меншій мірі в країні розповсюджені й інші хвороби, що дозволяє власникам пасік не використовувати хімічні препарати для їх лікування. Завдяки виваженій державній політиці в питаннях екології в Австралії значно менше використовуються пестициди.
В організаційному плані центральною організацією а Австралії в галузі бджільництва є Рада бджільничої індустрії. В Раді представлені загальнонаціональні об’єднання пасічників, фасувальників і продавців меду, матководів, запилювачів сільськогосподарських культур, а також пасічницькі асоціації штатів і територій – всього 13 об’єднань. При ній створена структура (B-QUAL), що знайоме пасічників та інших спеціалістів з діючими стандартами якості меду, а також розробляє і реалізує програму, яка гарантує відповідність 90 % меду Австралії державним та світовим стандартам. Засуха 2001-2003 рр. нанесла велику шкоду сільському господарству держави, в тому числі і бджільництву. За різним оцінками, виробництво меду в ці роки скоротилось на 40-60 %. Австралія, яка протягом тривалого часу була однією з ведучих державз виробництва меду, стала закупати його у великих кількостях в Китаї, Аргентині та інших країнах, щоб задовольнити внутрішній попит і реекспорт за взятими до засухи зобов’язаннями. Якість реекспортного меду не завжди відповідає міжнародним стандартам, що наносить певну шкоду репутації Австралії. В травні 2002 р. австралійська влада ввела жорсткий контроль до якості меду, що ввозиться, особливо щодо наявності залишків антибіотиків [94, с. 2].
Згідно законодавства Нової Зеландії лікувати бджіл антибіотиками заборонено. Заражені американським гнильцем сім’ї знищують. В рамках захисту екології держави значно посилена карантинна служба. Прибуваючі в країну пасажири зобов’язані,наприклад, декларувати будь-які продукти бджільництва, включаючи вироби, виготовлені на їх основі (пігулки від кашлю, косметику і т.д.). Все це конфіскують і знищують, нелегальний провіз митна служба розглядає як суттєве адміністративне правопорушення [118, с. 62-63].
Важливою проблемою в галузі бджільництва яка потребує державного впливу є вдосконалення лабораторного контролю якості продуктів бджільництва. Існуюча система контролю з цього не відповідає сучасним вимогам. Згідно чинного законодавства контроль якості сільськогосподарської продукції є багаторівневим, так відповідні структурні підрозділи існують на рівні Міністерства аграрної політики, обласних та районних рівнях [119]. Однак в Україні фактично відсутні спеціалізовані лабораторії з оцінки продуктів бджільництва і в першу чергу меду на рівні вимог Євросоюзу. Для вирішення цього питання необхідно створення спеціалізованих лабораторій (в тому числі регіональних) оснащених сучасним обладнанням та забезпечених кваліфікованим персоналом.
Вдосконалення державного регулювання у вказаних вище питаннях якості продукції бджільництва, зокрема, меду, набуває все більш актуального значення, особливо це стосується залишків антибіотиків. Помірі вивезення якісного меду за кордон, в Україні постійно збільшується кількість забрудненого меду і уже місцями вона складає 60 %. Отже, в Україні почався кругообіг забрудненої продукції, внаслідок чого вже найближчим часом неможливо буде проводити заготівлю меду через великі витрати на ті ж самі дослідження [120, с. 12-13].
Загалом екологічне (або біологічне) сільське господарство буде мінімізувати негативний вплив на навколишнє середовище, пристосовуватися до нього, не змінюючи його [121, с. 86].
Зрозуміло, що збільшення обсягів продажу і експорту екологічно чистої продукції вітчизняними товаровиробниками стане прибутковим і вигідним для всього населення як споживачів, бо на таку продукцію постійно збільшується попит. В зв'язку з цим потрібно погодитись з С. Статівкою щодо необхідності розробки і прийняття закону “Про екологічне сільське господарство України” [ 67, с. 59].
Організація промислових пасік, фасування продукції та сприяння в її реалізації.
При вдосконаленні організаційно-правового забезпечення державного регулювання в галузі бджільництва важливим, на нашу думку, є створення умов для формування бджологосподарств з використанням промислових технологій ведення галузі, в тому числі спеціалізованих, державної форми власності.
Великі промислові пасіки, що мають достатньо велику кількість бджолиних сімей мають незаперечні переваги перед дрібними пасіками. Забезпечені багатою кормовою базою, вони дають значну кількість меду, воску та інших продуктів бджільництва. Великі господарства мають більші можливості і для застосування високопродуктивної техніки та механізмів, прогресивної технології догляду за бджолами. Ефективне використання бджіл на запиленні ентомофільних сільськогосподарських культур стимулює підвищену зацікавленість промислових пасік, тому що вони одержують додаткові продукти у вигляді орендної плати за бджолині сім’ї які доставляють до масивів цих культур. Витрати на промислове бджільництво і придбання техніки у розрахунку на сім’ю бджіл у них також нижчі, ніж на дрібних пасіках. Розміри і структуру промислових бджільницьких господарств визначають залежно від кліматичних, медозбірних, економічних умов місцевості і напряму виробничої спеціалізації. Вони можуть мати від 600 — 1200 бджолиних сімей до 2,5 — 5 тис., а при достатній кормовій базі та відповідному рівні технологічного забезпечення кількість бджолосімей може бути збільшена до 8-12 тис. [13, с. 11, 23].
На думку С. Статівки для належного правового регулювання відносин за участю таких підприємств необхідно було б розробити і прийняти закон “Про спеціалізоване державне сільськогосподарське підприємство”. Адже на сьогодні, з відомих причин, фермерські господарства в своїй більшості спеціалізуються на вирощуванні зернової та овочевої продукції. Прийняття такого закону дало б змогу привести у рівновагу виробництво продукції тваринницького та рослинницького походження державними аграрними підприємствами. В той же час, тільки великі спеціалізовані господарства спроможні застосовувати більш ефективно нові технології вирощування сільськогосподарських культур, нові заходи по зниженню забруднення продукції тваринництва;ефективно використовувати матеріально-технічну базу, що дає змогу поступово звільнити членів трудового колективу від важкої ручної праці, і, що дуже важливо, зберегти масштаби виробництва, а саме: систему полів, сівообіг, виробничу інфраструктуру, підняти на вищий рівень потужність переробної галузі аграрної продукції на цих підприємствах. Тим паче, як свідчить зарубіжній досвід, в більшості країн світу, в яких ринкові відносини мають найвищий розвиток, не відмовляються від великого аграрного господарства. Зрозуміло, що в такому підході не слід вбачати заміну або применшення ролі у функціонуванні приватно орендних, приватних форм аграрних підприємств, як прогресивних організаційно-правових агроструктур. Виходячи із цього, правове регулювання необхідно посилити в напрямі протекціонізму суб'єктів аграрного виробництва. При цьому не требапідмінювати і послабляти державний вплив на пріоритетний розвиток всього АПК[67, с. 58].
Не дивлячись на значні переваги промислових пасік, їх розповсюдження в Україні є незначним – всього декілька відсотків від загальної кількості. Це пов’язано в першу чергу з відсутністю у більшості пасічників фінансових можливостей для здійснення переходу до промислового бджільництва. При цьому промислове ведення бджільництва передбачає: 1) наявність значної кількості селекційно-покращених бджолиних сімей; 2) використання вдосконалених технологій одержання продукції; 3) механізацію трудомістких процесів; 4) можливість первинної переробки продукції та фасування; 5) високий професійний рівень працівників.
Світова практика ведення галузі бджільництва вказує, що створення промислових пасіки дозволяє значно підвищити їх рентабельність, покращити якість продукції та її конкурентноздатність. Для переходу бджільництва України на промислову основу, на нашу думку, необхідним є удосконалення державного регулювання в наступних питаннях:
1) розробка та впровадження державної програми “Програма переходу галузі бджільництва України на промислову основу”;
2) запровадження пільгового кредитування пасічників в питаннях створення промислових пасік, в тому числі щодо придбання обладнання та технологічних ліній;
3) виділення коштів з Державного бюджету для розробки науковими установами відповідного профілю, розробок, що знижують рівень трудоємкості технологічних процесів;
4) запровадження курсу “Промислове бджільництво” у навчальних закладах, що готують спеціалістів в галузі бджільництва;
5) внесення доповнень до чинного законодавства, зокрема, до Закону України “Про бджільництво” в такій редакції: “ст. 71 Державне регулювання переходу галузі бджільництва на промислову основу.
Державне регулювання переходу галузі бджільництва на промислову основу здійснюється шляхом:
— надання пільгового кредитування для створення промислових пасік та придбання обладнання та технологічних ліній (в тому числі для первинної переробки та фасування);
— забезпечення проведення наукових досліджень щодо зниження рівня трудомістких процесів при використанні промислових технологій;
— координації підготовки та перепідготовки спеціалістів для потреб промислового бджільництва”.
Необхідно зазначити, що використання промислових технологій при виробництві продуктів бджільництва дозволяє вирішити таку проблему як фасування продукції. При цьому фасування є однією з заключних стадій виробництва продукції і в більшості країн з розвиненим бджільництвом є необхідним елементом. Нажаль в Україні промислове фасування продуктів бджільництва є незначним: меду 15-20 %, бджолиного обніжжя 5-7 %, інших продуктів близько 3 %. Основною причиною такого стану є фінансова неспроможність пасічників придбати технологічні фасувальні лінії. На нашу думку, для вирішення цього питання необхідно в загальнодержавній програмі переходу галузі на промислову основу передбачити можливість пільгового кредитування щодо придбання необхідного обладнання.
Фасування продукції певним чином вирішить проблему її реалізації, оскільки фасована продукція є більш конкурентноздатною, що є особливо актуальним на передодні вступу України до Світової Організації Торгівлі.
При цьому проблему реалізації продукції бджільництва на нашу думку можна вирішити шляхом:
1) розробки та впровадження загальнодержавної програми “Продукти бджільництва – цілюща сила природи”, яка б забезпечила можливість споживання меду та інших продуктів широкими верствами населення (в тому числі тими категоріями громадян хто постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АС);
2) проведення державних закупівель продуктів бджільництва для забезпечення ними дошкільних закладів, середніх шкіл, лікарень та закладів лікувально-профілактичного спрямування;
3) сприяння в створенні спеціалізованих магазинів з продажу продуктівбджільництва;
4) організація та проведення спеціалізованих виставок;
5) організація рекламних заходів із популяризації продуктів бджільництва;
6) налагодження міжнародних зв’язків з метою експорту продуктів бджільництва.
Отже підсумовуючи можна зазначити, що входження в ринок є болючим процесом для всіх категорій господарств і верств населення, особливо для аграрного сектора економіки. При цьому поєднання важелів державного впливу і механізмів ринкового саморегулювання є обов’язковою передумовою функціонування держави з орієнтуванням на загальнолюдські цінності. Таке поєднання державного регулювання і ринкового саморегулювання є досить складною системою, здатною до саморозвитку через подолання суперечностей, що виникають на кожному якісно новому етапі її генезису [ 69, с. 327].
Виправдане посилення державного регулювання в процесі реформування АПК на сучасному етапі дозволить досягти значного рівня виробництва і доходів сільського господарства, привести до соціально-економічної стабільності і продовольчої безпеки держави. В цій сфері відносин є деякі позитивні тенденції і вони пов'язані із широким застосуванням нормативно-правових актів, які закріплюють принципи пріоритетності стосовно вітчизняного товаровиробника, порядку здійснення аграрного виробництва та іншої діяльності. Зокрема, як вже було вказано вище, основні напрямки державного регулювання в галузі бджільництва законодавчо закріплені в ст. 7 закону України “Про бджільництво”. Але багато із них є декларативними, тому потрібно погодитись зі С. Статівкою щодо необхідності розробки і прийняття закону “Про державне регулювання аграрнопромислового виробництва”. Такий закон діє в Російській Федерації, норми якого містять положення про державне регулювання ринкового аграрного господарства (які є ні абсолютними, ні неоліберальними). Це дало б змогу визначити особливий статус зовнішнього аграрного ринку з урахуванням необхідності захисту інтересів вітчизняного товаровиробника в галузі аграрно-промислового виробництва і забезпечення продовольчої безпеки держави. Доцільно було б в ньому закріпити положення, згідно з якими Кабінет Міністрів України відповідно до норм міжнародного права і законів в інтересах продовольчої безпеки держави вживає заходів захисного, протекціоністського характеру у випадках, коли насичення ринку аграрною продукцією, сировиною і продовольством може забезпечуватися за рахунок вітчизняного виробництва або імпорту, призводить до погіршення стану його галузей, зменшення доходів товаровиробників сільськогосподарської продукції. Захисні заходи здійснювалися б у вигляді кількісних обмежень або застосування митних зборів до такого ступеня і на такий термін, які потрібні для усунення істотної шкоди або запобігання загрози її заподіяння [ 67, с. 58-59].
Для розвитку галузі бджільництва необхідно насамперед вдосконалення державного регулювання в таких питаннях, як: проведення селекційно-племінної роботи та дотримання Плану породного районування бджіл; якості кормової бази та використання запилення як обов’язкового агротехнічного заходу; надання питаннях дотацій з державного бюджету; забезпечення якості продуктів бджільництва. Потребує також вдосконалення система державного управління та контролю в галузі.
2.2. Проблемидержавного управління в галузі бджільництва
Дослідженню державного управління як провідного серед інших видів соціального управління присвячено ряд наукових праць [122-130]. При цьому державне управління можна характеризувати як певний вид діяльності органів держави, що має виконавчий і розпорядчий характер і полягає в організуючому впливі на суспільні відносини в економічній, соціально-культурній і адміністративно-політичних сферах шляхом застосування державно-владних повноважень. Державному управлінню властиві всі ознаки виконавчої влади, яка і є відображенням поділу державної влади на окремі гілки. Воно спрямоване на виконання законів та інших нормативно-правових актів; пов’язане з використанням методів нормотворчості й розпорядливості, має підзаконний характер, передбачає можливість судового захисту громадянами прав і свобод у разі їх порушення органами та посадовими особами виконавчої влади. Разом з тим державне управління здійснюється і за межами функціонування виконавчої влади – у внутрішньо організаційній діяльності органів інших гілок державної влади, на рівні державних підприємств, установ і організацій. Тому термін “державне управління” змістом дещо ширше за поняття “виконавча влада”. Зміст першого охоплює сукупність елементів, що становлять систему державного управління: суб’єкти управління, головним чином, органи виконавчої влади; об’єкти управління – сфери та галузі суспільного життя, на які спрямовано організуючий вплив держави; власне процес управлінського впливу, тобто управлінська діяльність як вид суспільних відносин, де реалізуються різноманітні зв’язки і взаємодії між суб’єктами та об’єктами управління [131, с. 119-120].
В Україні розпочато адміністративну реформу, яка ставить собі за мету створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високо розвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі. Її метою є також формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним інтересам [132, с. 40].
При цьому адміністративна реформа передбачає здійснення комплексу структурно-функціональних, організаційних і кадрових перетворень у системі виконавчої влади, спрямованих на значне підвищення ефективності реалізації публічної влади в сфері діяльності держави і місцевого самоврядування. Дедалі стає все більш очевидним, що без повноцінної адміністративної реформи в Україні неможливе системне і результативне проведення інших реформ, насамперед економічних і соціальних [133, с. 20]. Загалом проблеми правового забезпечення адміністративної реформи активно обговорюються науковцями [134, с. 43].
А. Бейкун запропоновано теоретичну модель регулювання відносин у АПК прив'язану до суб'єктно-об'єктного критерію.По-перше, наявність взаємозв'язку суб'єктів та об'єктів державного регулювання АПК та механізму “зворотної дії” об'єктів на суб'єкти як при здійсненні управління, так і регулювання. На початку 80-х у теорії державного управління була розроблена та домінувала концепція похідної ролі об'єкта управління у здійсненні управлінської діяльності суб'єкту. Зазначалося, що визначення державного управління як виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів або як діяльності виконавчих і розпорядчих органів державної влади, або як виконавчо-розпорядчих органів державного управління слід трактувати однобічно. Деякі науковці вважали, що подібні міркування не охоплюють усієї системи організаційних зв'язків між суб'єктом і об'єктом управління, не враховують “залежної” активності першого і певної ролі останнього у цих зв'язках.
Проте дані міркування об'єктивно не могли мати логічного завершення, враховуючи домінування у цих відносинах принципів адміністративно-командної системи, методів управлінського, а не регулюючого впливу. Висновки щодо зворотного впливу об'єкта на суб'єкт зводились до моделювання схем зворотного впливу: “суб'єкт — суб'єкт”, “суб'єкт — об'єкт” тощо.
При цьому саме відсутність зворотної дії об'єкта на суб'єкт управління певною мірою сприяла існуванню спотворених елементів у командно-адміністративній системі управління. У свою чергу, відсутність названого компонента у визначеннях управлінських відносин з'явилась теоретичним обґрунтуванням для функціонування зазначеної системи. Ці проблеми об'єктивно взаємопов'язані та взаємообумовлені і в наш час. Недоцільність впровадження концепції “об'єкт — суб'єкт” у сферу АПК, зокрема, обласної ланки, була досить очевидною, оскільки у більшості випадків нижчестоящі ланки АПК — районні, а особливо обласні органи управління, об'єктивно не могли здійснювати зворотний вплив на вищестоящі ланки органів управління, що властиве саме регулюванню. Нині на практиці завдяки змінам у правових та організаційних формах суспільних відносин у сфері АПК ситуація покращилась, однак сьогодні не існує єдиної теоретичної моделі, яка б визначала поняття та суть державного регулювання суспільних відносин у цій сфері. Проте і нині нижчі ланки АПК у більшості випадків не можуть впливати на вищі органи, які, по суті, використовують щодо первинних ланок командно-адміністративні методи управління.
По-друге, внутрішньо регулююча діяльність об'єктів державного регулювання АПК може розглядатись як елемент зворотного впливу цих об'єктів на державні інститути, уповноважені здійснювати процес регулювання. Вона виражається у встановленні самими об'єктами напрямів і видів діяльності, елементів соціального забезпечення працівників підприємства, кадрової та фінансової політики тощо. Зворотний вплив полягає у формуванні інфраструктури підприємств АПК, визначенні пріоритетних напрямів діяльності на регіональному рівні, що, безумовно, коректує державну регулюючу політику стосовно об'єктів як у АПК в цілому, так і в окремих регіонах.
По-третє, власно регулююча діяльність державних органів щодо об'єктів регулювання, зумовлюється видами регулюючого впливу, його спрямованістю та обсягом повноважень, і повинна узгоджуватись з інтересами товаровиробників, сприяти розвиткові всіх галузей виробництва АПК, створювати максимально ефективні його форми тощо.
Отже, особливості побудови теоретичних моделей поняття будь-якого соціального явища за традиційною схемою (з розкриттям змісту його складових частин) та спорідненість певних елементів впливу на об'єкт АПК як регулювання, так і управління, передбачають неможливість повної відмови від останнього як засобу впливу на організацію виробничих процесів в АПК.
Тому державному регулюванню АПК, безумовно, мають бути притаманні як ознаки державного регулювання в цілому, так і певні елементи державного управління. Наведені елементи понятійного апарату державного регулювання опосередковують і його механізм: зміщення акцентів регулюючого впливу на рівень законодавчих актів вищого рівня, сам механізм прийняття останніх, що забезпечує врахування інтересів провідних прошарків суспільства; наявність зворотного зв'язку між суб'єктами та об'єктами регулюючого впливу; заміну адміністративно-правових цивільно-правовими методами впливу на одне й те ж коло суспільних відносин, встановлення стимулюючих форм забезпечення виконання обов'язків або зобов'язань первинних ланок АПК, гнучкий механізм централізованого кредитування з боку держави; структурованість обласної управлінської ланки як самостійного суб'єкта регулюючого впливу; диференціювання впливу залежно від форми власності об'єкта, як окремий аспект проблеми — зважений підхід до приватизаційних процесів у АПК з метою законодавчого гарантування найбільшої соціальної захищеності сільського товаровиробника та збереження цілісної виробничої бази як головного засобу державного регулювання, збереження в організаційних структурах тих позитивних елементів, які об'єктивно склалися протягом попередніх десятиріч тощо, можуть виступати як універсальні й щодо інших галузей національної економіки.
Важливою теоретичною і практичною проблемою є й характер відносин між суб'єктами та об'єктами регулювання. Адміністративним правовідносинам, що акумулюють певні характерні риси правовідносин взагалі, притаманні специфічні особливості, які відрізняють їх від іншого виду, наприклад, цивільно-правового. Зазначена проблема є тим більш актуальною, оскільки при необхідності зміни форм впливу держави на зазначене коло суспільних відносин, щодо певних елементів повинні будуть застосовуватись регулюючі важелі саме за допомогою норм цивільного права, точніше станеться заміна адміністративно-правових форм впливу на цивільно-правові. Проте у адміністративно-правових відносинах чітко виражена і реалізується державна воля.
Таким чином, регулювання АПК, крім специфічних ознак, має й такі, що притаманні державному управлінню. Отже, реалізація управлінських функцій АПК, що залишаються при державному регулюванні, реальний вплив державних органів на зазначену систему галузей національної економіки буде і надалі забезпечуватися усіма матеріальними і організаційними засобами та примусовою силою держави. Якщо ставити питання стосовно адаптації зазначеного механізму впливу у рамках державного регулювання, то мову слід вести, насамперед, не про зміну механізму впливу, а про коло дії адміністративно-правових відносин у спектрі регулювання державою суспільних відносин у АПК. Адміністративно-правові відносини у даній сфері мають зберегтися: по-перше, у ланці органів державного управління різних рівнів підпорядкованості, а по-друге, при здійсненні їх впливу на спектр відносин, пов’язаних з необхідністю прямого державного впливу [135, с. 35 — 39].
Необхідно зазначити, що суб’єктами державного управління в галузі бджільництва є органи державного управління, які здійснюють державно-правове регулювання галуззю, забезпечують додержання законодавства та управління підлеглими структурами. Об'єктами державного регулювання в галузі бджільництва є племінні та товарні пасіки, племінні бджолорозплідники; підприємства з виготовлення обладнання та пасічницького інвентарю; підприємства, установи та організації із заготівлі, переробки, реалізації продуктів бджільництва та препаратів із них; лабораторії сертифікації продуктів бджільництва; наукові установи, заклади освіти, дослідні господарства, які займаються бджільництвом; спілки, асоціації та інші об’єднання, діяльність яких пов’язана з питаннями бджільництва.
Як відомо органи державного управління у своїх відносинах з їх суб’єктами господарювання в умовах ринку впливають на їхні інтереси завдяки податковим і фінансово-кредитним важелям, коли встановлюють ставки відсотків за державними кредитами, податкові пільги, цільові дотації, розміри економічних санкцій; систему резервів, ліцензій, лізингу, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; програми економічного і соціального розвитку та інші загальнодержавні і регіональні програми; державні замовлення на виконання робіт і поставок для державних потреб [23, с. 25]. Органи державного управління сільського господарства у своїй діяльності здійснюють також різні організаційні дії. Мета такої діяльності органів державної виконавчої влади галузевої компетенції не лише збігається з правовою, але й їх реалізація завжди ґрунтується на визначеній нормативній базі. До організаційних форм державного регулювання сільського господарства слід віднести: роз’яснення змісту правових актів, проведення службових нарад, складання інструктивних листів, оглядів, узагальнень тощо. В багатьох випадках результати проведення організаційних дій є основою для розроблення і прийняття нормативних актів. Мета організаційних дій – в забезпеченні чіткої максимально ефективної діяльності сільського господарства і тісно пов’язаних з ним інших галузей АПК [17, с. 396-397].
При цьому держава забезпечує суб’єктам господарювання (незалежно від форм власності ) однакові правові та економічні умови; сприяє розвитку ринку, здійснює його регулювання, використовуючи економічні важелі і стимули, реалізує антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови підприємствам, які застосовують прогресивні технології, створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств [23, с. 26].
Виходячи з вище сказаного, державне управління в галузі бджільництва можна визначити як вид діяльності органів держави, що має виконавчий і розпорядчий характер і полягає в організуючому впливі на суспільні відносини в цій галузі шляхом застосування державно-владних повноважень, при цьому відбувається реалізація різноманітних зв’язків і взаємодії між суб’єктами та об’єктами управління.
Згідно ст. 6 Закону України “Про бджільництво”, державне управління в галузі бджільництва здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики та його органи на місцях, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації. При цьому згідно Положення про Міністерство аграрної політики України [136] Міністерство є центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Необхідно зазначити, що система спеціалізованих органів державного управління в галузі бджільництва фактично відсутня, що можна підтвердити:
1) відсутністю спеціалізованих структурних елементів управління на рівні центрального органу виконавчої влади – Міністерства аграрної політики;
2) відсутністю спеціалізованих структурних елементів на місцевому (обласному та районному) рівні;
3) недостатнім державним контролем за дотриманням законодавства в галузі бджільництва;
4) відсутністю правових норм, що регулюють найбільш суттєві питання адміністративної відповідальності за порушення законодавства в галузі бджільництва.
Відсутність спеціалізованої системи управління негативно впливає на розвиток галузі особливо в питаннях проведення селекційно-племінної роботи, дотримання Плану породного районування, організації запилення сільськогосподарських культур, отримання якісної продукції, ветеринарно-санітарного обслуговування, контролю за дотриманням законодавства в галузі бджільництва та в інших питаннях.
Отже для розвитку бджільництва необхідно, на нашу думку, створення системи державного управління в галузі з урахуванням її особливостей. При цьому характеристику внутрішнього устрою будь-якої системи неможливо здійснити, не застосовуючи такий науковий метод, як системний підхід. З цієї точки зору, апарат державного управління як система органів включає більш прості складові частини, котрі також є системами (а щодо апарату в цілому — підсистемами). Останні, в свою чергу, складаються з інших, ще простіших систем. При цьому максимальну межу поділу будь-якої системи характеризує поняття “елемент”. В апараті державного управління елементом виступає кожний самостійний орган виконавчої влади. Власне, завдяки цьому апарат визначається саме як система органів виконавчої влади. Однак це не означає, що при системній характеристиці апарату внутрішній зміст елементів не береться до уваги. Кожний орган виконавчої влади сам є системою і складається з власних елементів: 1) структурних підрозділів; 2) посад. Але це – елементи двох неоднакових рівнів: з одного боку, апарат в цілому (як системи органів), а з іншого – окремого органу (як системи підрозділів і посад) [16, с. 212].
Відносно до конкретної ланки апарата управління міра відповідності його структури змісту діяльності залежить від значного кола обставин об’єктивного і суб’єктивного порядку – від складності організації суб’єкта управління і характеру його взаємодії з управляючим об’єктом до професійних якостей управлінських кадрів, зокрема, керівників [137, с. 19]. Прицьому практичне використання наукового підходу до вдосконалення структур управління, який об’єктивно має комплексний зміст, органічно включає в себе організаційні і правові аспекти [138, с. 143].
Для сучасного стану галузі необхідним є формування системи державного управління з урахуванням таких питань, як:
— визначення загальних засад проведення єдиної науково-технічної політики в галузі ( в тому числі щодо організації проведення селекційно-племінної роботи, ветеринарного забезпечення, експорту та імпорту продуктів бджільництва, підготовки кадрів та ін.);
— координація запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин;
— контроль за дотриманням технологічних вимог та законодавства в галузі бджільництва,
— забезпечення переходу галузі на промислову основу.
У зв’язку з цим система органів управління в галузі бджільництва повинна відображати вказані напрямки і формуватися шляхом поєднання галузевого та функціонального принципу визначення і розподілу компетенції окремих органів. При цьому основним елементом даної системи повинно бути управління з питань розвитку галузі бджільництва з відповідними структурними підрозділами. На нашу думку, система управління в галузі бджільництва може бути наступною:
1) рівень центрального органу державного управління (Міністерство аграрної політики України): управління з питань розвитку галузі бджільництва з наступними структурними підрозділами – а) відділ розвитку галузі бджільництва; б) сектор ринків продукції бджільництва; в) Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин; в) Державна інспекція з бджільництва;
2) рівень місцевого органу державного управління:
а) Головне управління сільського господарства й продовольства обласної державної адміністрації – відділ з бджільництва; інспектор з бджільництва;
б) управління сільського господарства районної державної адміністрації – інспектор з бджільництва.
Між органами цих рівнів взаємозв’язки повинні будуватися на засадах субординації, тобто співпорядкованості між органами вищого і нижчого рівнів. Разом з цим між органами одного організаційно-правового рівня повинен діяти принцип координації. Необхідним є також використання у системі управління реординиції, зокрема щодо надання керованому об’єкту права вимагати від керуючого суб’єкту створення необхідних для його діяльності умов.
Використання способу субординації є необхідним в системі управління в галузі бджільництва зокрема щодо Державного управління з питань розвитку галузі бджільництва по відношенню до таких об’єктів управління як відділ з бджільництва Головного управління сільського господарства й продовольства обласної державної адміністрації та інспектор з бджільництва управління сільського господарства районної державної адміністрації. При цьому між такими органами одного структурного рівня як відділ розвитку галузі бджільництва, сектор ринків продукції бджільництва, Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин, Державна інспекція з бджільництва повинен діяти спосіб координації. Зміст реординаційних відносини в системі управління в галузі бджільництва полягає у можливості вимагати від Державної інспекції з бджільництва (керуючий суб’єкт) створення належних умов функціонування для інспектора з бджільництва районного рівня (керований об’єкт).
Розглянемо докладно функції кожного органу державного управління відповідно до його рівня.
Державне управління з питань розвитку галузі бджільництва Міністерства Аграрної політики України.
Отже основним елементом державного управління в бджільництві на рівні Міністерства аграрної політики має бути управління з питань розвитку галузі бджільництва, яке в свою чергу повинно структурно входити в склад департаменту ринків тваринництва. Основними завданнями управління є:
— визначення загальних засад проведення єдиної науково-технічної політики в галузі бджільництва;
— розробка загальнодержавних та регіональних програм розвитку галузі бджільництва;
— контроль за дотриманням технологічних вимог у галузі бджільництва;
— контроль за якістю продуктів галузі бджільництва;
— координація запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин;
— сприяння в кредитуванні та залучення інвестицій для розвитку галузі бджільництва;
— координація підготовки та перепідготовки спеціалістів з бджільництва.
Для виконання вказаних завдань управління повинно бути структуризовано на такі підрозділи як: відділ розвитку галузі бджільництва, сектор ринків продукції бджільництва, Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин, Державна інспекція з бджільництва. Кожний із зазначених підрозділів має здійснювати окремо визначені функції.
Відділ розвитку галузі бджільництва:
— розробка та забезпечення виконання загальнодержавних та регіональних проблем розвитку галузі;
— координація проведення селекційно-племінної роботи;
— розробка та впровадження заходів щодо переходу галузі бджільництва на промислову основу;
— сприяння в проведенні наукових досліджень з проблем галузі та у міжнародному співробітництві;
— сприяння в організації та проведенні заходів з діагностики, профілактики та боротьбі з хворобами бджіл;
— обґрунтування методик виділення дотацій з Державного бюджету для потреб галузі;
— координація розробок та адаптації державних стандартів в галузі бджільництва до рівня вимог ЄС.
Сектор ринків продукції бджільництва та розвитку:
— визначення пріоритетних напрямків виробництва продукції бджільництва на основі проведення досліджень з менеджменту та маркетингу ринку;
— формування інформаційно-статистичної бази даних щодо рівня виробництва продукції бджільництва;
— організаційне забезпечення проведення експортно-імпортних операцій;
— проведення виставок та інших заходів з метою рекламування продукції бджільництва.
Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин:
— створення умов для раціонального використання посівів ентомофільних сільськогосподарських рослин;
— формування щорічної інформаційної загальнодержавної бази даних щодо площ посівів ентомофільних сільськогосподарськихрослин, їх сортів, нектаро- та пилкопродуктивності;
— впровадження у виробництво науково-технічних досягнень з питань запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин;
— формування найбільш оптимальних схем кочівель пасік до посівів ентомофільних сільськогосподарських рослин;
— сприяння в укладанні договорів між власниками посівів ентомофільних сільськогосподарських рослин та пасічниками.
Державна Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин має право:
— використовувати статистичні дані відповідних державних органів щодо площ посівів ентомофільних сільськогосподарськихрослин;
— звертатися до науково-дослідних установ та інших спеціалізованих установ з питань уточнення нектаро- та пилкопродуктивності ентомофільних сільськогосподарських рослин;
— використовувати данні результатів осінньої та весняної ревізії щодо наявності бджолиних сімей;
— звертатися до відповідних служб з питань оптимальних строків використання засобів захисту рослин.
Державна Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин зобов’язана:
— надавати інформацію власникам бджологосподарств різних форм власності щодо посівівентомофільних сільськогосподарських рослин, їх сорту нектаро- та пилкопродуктивності;
— брати участь у виконанні загальнодержавних програм розвитку галузі бджільництва в питаннях запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин.
Державна інспекція з бджільництва:
— контроль за дотриманням встановлених технологічних норм і правил ведення галузі бджільництва, проведення селекційно-племінної роботи, якості продукції;
— організаційне забезпечення галузі в питаннях реєстрації та паспортизації пасік, здійснення організаційно-консультативних функцій.
Відділ з бджільництва Головного управління сільського господарства й продовольства обласної державної адміністрації:
— забезпечення ведення галузі бджільництва на регіональному рівні в межах відповідної компетенції;
— створення умов для виконання завдань загальнодержавних та регіональних програм розвитку галузі бджільництва;
— розробка пропозицій щодо переходу галузі на промислову основу з урахуванням регіональних особливостей;
— координація питань запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин на підлеглій території та надання необхідної інформації з цього питання Службі запилення;
— формування інформаційного банку даних щодо наявності бджолосімей, рівня їх продукції та ін.
Важливим моментом щодо удосконалення управління в галузі бджільництва є створення єдиного Державного реєстру пасік України, проведення їх реєстрації та паспортизації.
Створення Державного реєстру пасік України. Відсутність єдиного реєстру пасік незалежно від форми власності негативно впливає на процес державного управління, стримує перехід галузі на промислову основу, затрудняє ведення статистичної звітності. Згідно розробленого нами положення про Державний реєстр пасік (додаток Р) він формується з метою організації обліку пасік щодо кількості бджолиних сімей, їх породної належності, виробничого спрямування, санітарно-ветеринарного стану, проведення кочівлі та запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин. При цьому ведення реєстру здійснюється Державною інспекцією з бджільництва Міністерства аграрної політики України. Безпосередньо реєстрація пасік, видача паспорту пасіки та присвоєння її реєстраційного номеру здійснюється районним державним інспектором з бджільництва.
Створення загальнодержавного реєстру пасік дозволить реально оцінити можливості окремих регіонів щодо виробництва продукції бджільництва, сформувати рекомендації по підвищенню рівня рентабельності та найбільш ефективно використати запилювальні можливості бджолиних сімей, а також сприятиме вдосконаленню механізму виділення дотацій з Державного бюджету на розвиток галузі.
Проведення реєстрації пасік. Вдосконалений Порядок реєстрації пасік (додаток Л) передбачає, що:
— пасіка підлягає реєстрації за місцем проживання фізичної особи, яка займається бджільництвом районним державним інспектором з бджільництва один раз в рік заснування пасіки;
— реєстрація пасік проводиться на підставі заяви фізичної чи юридичної особи, незалежно від форми власності;
— під час реєстрації пасік проводиться їх обстеження районними інспектором з бджільництва та спеціалістом ветеринарної медицини;
— районний інспектор з бджільництва повинен в 30-денний термін видати заявнику паспорт пасіки, що засвідчує факт її реєстрації. Пасіці присвоюється номер та заноситься до Державного реєстру пасік. Дані обстежень спеціалістом ветеринарної медицини заносяться у журнал обліку пасік у районному управлінні державної ветеринарної медицини;
— при зміні назви чи адреси пасіки, її власник повинен проінформувати про це районного інспектора з бджільництва протягом 10 днів;
— дані звітності подають усі пасіки (юридичні та фізичні особи, які утримують бджолосім'ї) до 10 квітня поточного районному інспектору з бджільництва.
Необхідно зазначити, що вдосконалення даного порядку стосується перш за все переходу від практики реєстрації пасік в сільських, селищних, міських радах до реєстрації їх державним інспектором району, тобто представником спеціалізованої ланки управління галуззю на місцевому рівні. Така практика є доволі поширена в країнах з розвиненим бджільництвом, зокрема в США, де фактичні всі організаційні дії щодо ведення галузі бджільництва здійснюються інспектором з бджільництва.
Крім того, у центральному офісі Міністерства сільського господарства США працює близько 100 співробітників, які займаються тільки бджільництвом. У 35 штатах є департаменти (управління) з бджільництва. [98, с. 18].
Проведення паспортизації пасік. Запровадження Державного реєстру пасік передбачає й зміни щодо порядку її паспортизації. На основі проведених досліджень нами вдосконалений Порядок видачі паспорта пасіки (додаток М), Порядок заповнення паспорту пасіки (додаток Н) та його форма (додаток П). При цьому основними моментами вдосконалення є: 1) діючий санітарно-ветеринарний паспорт пасіки заміняється на паспорт пасіки; 2) в організаційному плані видачу паспорта пасіки здійснює державний інспектор з бджільництва району, а не спеціаліст з ветеринарної медицини; 3) відповідний розділ паспорту щодо санітарно-ветеринарного стану пасіки заповнюється спеціалістом з ветеринарної медицини; 4) до паспорту пасіки вноситься її реєстраційний номер згідно Державного реєстру пасік.
Зміна порядку паспортизації пасік підвищує рівень організаційного забезпечення галузі, підвищує рівень відповідальності посадових осіб в цьому питанні. При цьому передача повноважень у проведенні паспортизації пасік від спеціаліста з ветеринарної медицини до інспектора з бджільництва району не знижує рівень санітарно-ветеринарного обслуговування пасік оскільки відповідний розділ паспорта заповнюється ветеринарним лікарем.
Отже підсумовуючи необхідно зазначити, що державне управління в галузі бджільництва потребує не просто вдосконалення, а формування спеціалізованої системи управління яка на даний час є фактично відсутньою. При цьому управлінська вертикаль повинна включати в себе наявність органів управління як на рівні Міністерства аграрної політики так і на обласному та районному рівнях. Запропонована, система управління відображає найбільш суттєві напрямки розвитку бджільництва як галузі, зокрема, щодо проведення науково-технічної політики, запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин, здійснення контролю. Функції кожного з елементів запропонованої системи управління визначені таким чином, щоб охопити весь спектр потреб управлінського впливу держави на процеси, що відбуваються в галузі. А це насамперед забезпечення її переходу на промислову основу, забезпечення якості продукції та створення передумов на галузевому рівні для вступу України до СОТ та ЄС.
Запропонована система управління забезпечує вирішення нагальних потреб галузі не тільки на рівні центрального органу управління, але й на місцевому рівні, особливо районному. Оскільки саме цей рівень потребує найбільшої уваги з боку держави через специфічність технологічних та організаційних питань в галузі. Районний інспектор з бджільництва має здійснювати не лише функції контролю, але й надавати організаційні, інформаційно-консультативтивні та інші послуги. Це відповідає вимогам Конституції України та Концепції реформи адміністративного права щодо переході від владного розпорядництва з боку держави до надання певних послуг, хоч звичайно ж уникнути організуючого впливу на суспільні відносини шляхом застосування державно-владних повноважень неможливо, зокрема, в питаннях державного контролю.
2.3. Питаннядержавного контролю в галузі бджільництва
Управлінська діяльність при її практичній реалізації розділяється на ряд управлінських функцій, серед яких важливе місце займає контроль. Соціальне значення контролю, яким би органом він не здійснювався, полягає в спостереженні за відповідною діяльністю підконтрольного об’єкта тим приписам, які він (об’єкт) отримує від управляючої ланки (органу, посадової особи). В процесі такого спостереження аналізуються фактичне становище справ, співвідноситься істинне становище справ з наміченими цілями, оцінюється діяльність, що контролюється і визначаються шляхи усунення недоліків. Контроль об’єктивно необхідний для управлінської діяльності, ця функція притаманна всім державним органам. Оскільки контроль не виступає в ізольованому виді, а реалізується відносно до конкретного предмету, об’єм контрольної діяльності, форми і способи її прояву диференціюються в залежності від сфери або галузі управління, а також від місця органу, здійснюючого контрольні повноваження в загальній системі державного механізму [139, с. 5-6].
Контроль є важливою складовою змісту державного управління. Контроль – явище багатогранне і багатопланове, і залежно від того, на якому рівні та стосовно чого він розглядається, він може бути охарактеризований як форма чи вид діяльності, і як принцип, і як функція. Виходячи з розуміння суті контролю у сфері управління як перевірки виконання та нагляду за відповідністю діяльності керованого об’єкта тим приписам, які він отримав від керуючого суб’єкта та виконанням прийнятих рішень, контроль є конкретним самостійним видом роботи. Функція контролю в державному управлінні полягає в аналізі та зіставленні фактичного стану в тій чи іншій галузі з вимогами, які поставлені перед ними, відхиленнями у виконанні поставлених завдань та причинах цих відхилень, а також оцінкою діяльності і доцільності саме цього шляху. Така специфічність призначення контролю, як зазначають різні дослідники цієї проблеми, і дає змогу виокремити його серед інших функцій управління, створити спеціальні органи, які не виконують або майже не виконують інших, окрім контролю, державних функцій, визначити компетенцію цих органів[140, с. 434].
Суспільство реалізує контрольну діяльність в першу чергу через державу, яка, як офіційний представник суспільства, бере на себе функцію регулювання процесів, що відбувається в суспільстві, і здійснює контроль за їх доцільністю відповідно до поставлених завдань, здійсненням їх в межах діючих норм і правил. Держава, регулюючи “загальнісправи”, контролює виконання їх різними органами і організаціями, захищає інтереси особи і суспільства, здійснює заходи з охорони їхніх інтересів [141, с. 9].
Сучасна побудова української держави орієнтується на нові принципи її діяльності, а відповідно, і нові підходи до видів діяльності, функцій державних органів та їх структурної побудови. У зв’язку з цим постало питання про призначення контролю як функції управління, притаманність її як супутнього елементу управлінської діяльності і виділення окремої самостійної функції та виокремлення структури органів, що її здійснюють. Нові умови розвитку держави та її впливу на суспільство потребують нових підходів до системи органів державного контролю та її законодавчого забезпечення. Необхідність існування такої системи пояснюється тим, що з переходом до нових політичних і економічних засад нашого суспільства не зменшилось недоліків у сфері державного управління, а управлінські рішення, які приймаються навіть вищими органами виконавчої влади, не є такими вже й бездоганними[140, с. 435].
Отже запропонована система управління в галузі бджільництва передбачає також наявність такої функції як контроль. На нашу думку державний контроль в галузі повинен здійснювати такий структурний підрозділ як Державна інспекція з бджільництва. При цьому така форма контролю як інспекція, що є структурним підрозділом Міністерства аграрної політики, є доволі поширеною в управлінні АПК [142, с. 121].
Загалом за своїм характером і змістом державний контроль спрямований забезпечити повну обізнаність органів державного управління із станом виробничо-господарського функціонування кожної із галузей сільського господарства, кожного окремого суб’єкта. Він включає в себе перевірку виконання цими підприємствами своїх виробничо-господарських бізнес – планів, додержання правового режиму майна і коштів, як суб’єктів права власності або ж суб’єктів права повного господарського належного обліку і звітності за результатами господарювання [143, с. 203 — 204].
Правова природа державного контролю проявляється в тому, що він проводиться органами держави та їх посадовими особами у межах і у відповідності до визначених правових норм. Це свідчить про те, що в основі його виникнення і в процесі здійснення лежать певні правові засади. Вони характеризуються певними ознаками. Перш за все, такою ознакою є те, що контроль здійснюється уповноваженими державними органами. Держава наділяє такі органи відповідними повноваженнями по здійсненню конкретних контрольних дій, а процедури контролю закріплюються в нормах, що визначають діяльність і повноваження контролюючого суб’єкта. [141, с. 18-20, 85].
Зазначимо, що в Україні досить інтенсивно відбувається формування правового інституту державних інспекцій. При цьому на практиці в законодавстві терміном “державна інспекція” користуються не лише стосовно контрольних органів з над відомчими повноваженнями, а й щодо органу, який здійснює внутрівідомчий контроль, або й такий, який не має інспекційного характеру. Такі органи з над відомчою функцією контролю і владними повноваженнями в деяких випадках називаються службами, управліннями. Специфіка такого правового інституту як державна інспекція, проблема відповідності назви змісту діяльності свого часу вже були предметом обговорення. З часом ці проблеми знову набули актуальності при формуванні органів державного контролю в Україні [144, с. 39 ].
В умовах зміни форми власності та переходу галузі бджільництва до ринкових умов господарювання державний контроль в галузі повинен виконувати перш за все функцію запобігання. Задачі контролю, що проводиться державними інспекціями, не повинні зводитися до виявлення порушень і притягнення винних до відповідальності. Захоплення “штрафоманією” не дає добрих результатів. Насамперед увагав діяльності держінспекцій повинна приділятися аналітичний, профілактичній роботі. Головна їх мета – не фіксація недоліків, а активна діяльність по виявленню причин цих недоліків, їх усунення, запобігання їх повторенню. Контроль держінспекцій повинен бути оперативним і кваліфікованим, що базується на глибокому знанні дорученої справи.Щоб допомогти виправитися, потрібно бути компетентним. Тому таким необхідним є підбір на державну службу в інспекційні органи високоосвічених людей, що мають працювати з людьми в нових умовах господарювання. Важливе значення набуває правова підготовка робітників держінспекцій, підвищення їх юридичної освіти, що сприяло б укріпленню законності в їх практичній роботі [139, с. 105].
В галузі бджільництва у зв’язку з відсутністю єдиної спеціалізованої системи державного управління недостатньо представлений і державний контроль. Згідно Закону України “Про племінну справу у тваринництві” окремі функції державного контролю в галузі бджільництва повинна виконувати Головна племінна інспекція, однак її управлінська вертикаль до цього часу йще не сформована. Крім того проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва,як було вказано вище,має особливості, які не дозволяють використовувати загальноприйняті в тваринництві методи контролю, зокрема, щодо дотримання Плану породного районування бджіл та інших питань.
Відсутність державного контролю в галузі бджільництва крім проведення селекційно-племінної роботи створює також проблеми щодо контролю дотримання пасічниками технологічних вимог отримання якісної продукції бджільництва (в тому числі щодо порушення вимог при профілактиці та лікуванні хвороб бджіл), ефективності запилення ентомофільних сільськогосподарських культур (зокрема щодо оплати за використання бджолиних сімей на запиленні). Це стосується також порушення законодавства в галузі бджільництва, особливо у випадку отруєння бджіл пестицидами.
Правовий статус, організація і компетенції держінспекції має бути закріплена в самостійному нормативному акті [144, с. 39-42]. Розроблене нами “Положення про державну інспекцію в бджільництві” (додаток И) передбачає наявність посад державних інспекторів з бджільництва як на рівні центрального органу управління так і на місцевому рівні [145, с. 105; 146, с. 132; 147, с. 56; 148, с. 128]. При цьому особливості функціонування галузі бджільництва є об’єктивною передумовою існування поряд з суто контролюючими (основними) функціями й певних організаційних (додаткових) повноважень державних інспекторів.
Основні напрямки діяльності Державної інспекції з бджільництва:
— здійснення державного контролю за дотриманням встановлених стандартів, норм, правил та технологічних вимог ведення галузі бджільництва, одержання продукції та забезпечення її якості у бджологосподарствах всіх форм власності;
— здійснення державного контролю щодо проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв;
— здійснення державного контролю за веденням первинного обліку на племзаводах,племінних бджолорозплідниках, племінних пасіка та контроль за проведеннямбонітування бджолиних сімей;
— здійснення державного контролю за суворим дотриманням Плану породного районування бджіл;
— здійснення державного контроль за дотриманням вимог інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл;
— здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства в галузі бджільництва;
— розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва та накладання адміністративнихстягнень.
Додаткові напрямки діяльності Державної інспекції з бджільництва :
— надання консультативних та сервісних послуг щодо ведення галузі, реєстрації пасіки, оформлення паспорта пасіки;
— організація інформаційного забезпечення та підвищення професійного рівня пасічників;
— сприяння в організації та проведенні кочівлі бджолиних сімей, укладанні договорів щодо запилення ентомофільних сільськогосподарських культур.
Державний інспектор з бджільництва Головного управління сільського господарства й продовольства обласної державної адміністрації :
— здійснення державного контролюза дотриманням встановлених стандартів, норм, правил та технологічних вимог ведення галузі бджільництва на регіональному рівні;
— здійснення державного контролю за проведенням селекційно-племінної роботи та дотримання Плану породного районування бджіл в межах області;
— координування роботи районних інспекторів по організаційному забезпеченню галузі в питаннях реєстрації пасіки, оформлення паспорту пасіки, видачі племінних свідоцтв (сертифікатів) на регіональному рівні;
— розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва та накладання адміністративнихстягнень.
Державний інспектор з бджільництва управління сільського господарства й продовольства районної державної адміністрації:
— здійснення державного контролю щодо дотримання технологічних вимог ведення галузі бджільництва товарними бджологосподарствами всіх форм власності на підлеглій території;
— здійснення державного контролю щодо проведення селекційної роботи та дотримання Плану породного районування племінними бджологосподарствами — племінними заводами, бджолорозплідниками та пасіками в межах відповідного регіону;
— розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва та накладання адміністративнихстягненняна підлеглій території;
— організація проведення реєстрації пасіки, видачі їх паспортів та племінних свідоцтв (сертифікатів); оформлення кочових карт в межах відповідного регіону;
— надання інформаційно-консультативних послуг з питань технологічного забезпечення ведення галузі та переходу її на промислову основу;
— сприяння в організації та проведенні заходів по ветеринарно-санітарному обслуговуванню пасік;
— надання послуг щодо підвищення професійного рівня працівників галузі.
Необхідно зазначити, що така ланка управління як інспекція широко практикується в країнах з розвиненим бджільництвом. Зокрема,законодавством Швейцарії передбачено наявність такої посади як кантональний інспектор з бджільництва, до повноважень якого крім функцій контролю належить також профілактика та боротьба із захворюваннями бджіл, надання консультацій пасічникам, навчання початківців, проведення курсів перепідготовки, робота із громадкістю [149, с. 62]. Аналогічні інспекції існують і в інших країнах Європи та в США, а також в Російської Федерації, зокрема, в Республіці Башкортостан [150, с. 8-10].
Згідно розробленого нами Положення державні інспектори з бджільництва у межах своїх повноважень мають право:
— здійснювати державний контроль та нагляд, інспектування та моніторинг за дотриманням встановлених стандартів, норм, правил та технологічних вимог ведення галузі бджільництва, одержання продукції та забезпечення її якості у бджологосподарствах всіх форм власності;
— безперешкодно відвідувати підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності, які здійснюють діяльність пов’язану з веденням галузі, та отримувати від них безкоштовно необхідну інформацію з даних питань;
— здійснювати державний контроль щодо проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв;
— здійснювати державний контроль за веденням первинного обліку на племзаводах,племінних бджолорозплідниках, племінних пасіка та контролювати проведення бонітування бджолиних сімей;
— здійснювати державний контроль за суворим дотриманням Плану породного районування бджіл, керувати роботами щодо виконання його положень на території яку він обслуговує;
— здійснювати державний контроль за дотриманням вимог інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл;
— проводити реєстрацію, паспортизацію пасік, та внесення їх до Державного реєстру; оформлювати кочову карту;
— здійснювати державний контроль за дотриманням вимог законодавства в галузі бджільництва;
— розглядати справи про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва і накладати адміністративні стягнення.
Державні інспектори з бджільництва зобов'язані:
— діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, і додержуватися вимог нормативно-правових актів у галузі бджільництва;
— забезпечувати конфіденційність будь-якої інформації, яка становить комерційну таємницю, за винятком випадків, передбачених законом;
— надавати документи, які засвідчують їх повноваження;
— надавати власникам об'єктів регулювання, які підлягають державному контролю, акти про результати нагляду, інспектування та моніторингу.
Для забезпечення можливості реалізації повноважень державних інспекторів з бджільництва щодо дотримання Плану породного районування бджіл доцільним є внесення доповнень до ст. 12 Закону України “Про бджільництво“ в такій редакції: “Фізична або юридична особа з метою зайняття бджільництвом формує пасіку з бджолиних сімей, яка може мати підсобне приміщення, інвентар і обладнання та розміщується на відповідній земельній ділянці.
Кількість бджолиних сімей, що може утримуватися юридичними та фізичними особами, не обмежується.
На пасіках утримуються бджоли лише районованих у тій чи іншій місцевості порід згідно з Планом їх породного районування в Україні, затвердженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики. Контроль за дотриманням технологічних вимог в галузі бджільництва та Плану породного районування бджіл в Україні здійснює Державна інспекція з бджільництва.”
Доцільним є також внесення доповнень до Закону України “Про племінну справу у тваринництві”, зокрема, до ст. 18 щодо здійснення державного контролю у племінній справі в галузі бджільництва Державною інспекцією з бджільництва, а також до ст. 30 Закону України “Про тваринний світ” щодо контролю використання медоносних бджіл, які знаходяться в природних умовах життєдіяльності.
Підсумовуючи можна відмітити, що створення Державної інспекції з бджільництва дозволить налагодити дієвий державний контроль в галузі бджільництва по найбільш важливим напрямкам її функціонування. При цьому державні інспектори з бджільництва крім суто контролюючих функцій певною мірою повинні здійснювати і функції консультативно-інформаційного та організаційного характеру. Така форма діяльності державної інспекції з бджільництва, на наш погляд, сприятиме розвитку галузі, оскільки забезпечуватиме її діяльність як на центральному так і на регіональному рівнях.
2.4. Необхідність посилення адміністративної відповідальності в галузі бджільництва
Серед заходів адміністративного примусу заходи адміністративної відповідальності становлять окрему групу (вид). Інакше кажучи, у змісті адміністративного примусу складовою виступає адміністративна відповідальність. Причому — це найбільш складна, об’єктивна і докладно регламентована група адміністративно-правових відносин, які утворюють окремий інститут адміністративного права — адміністративну відповідальність.
Основні риси адміністративної відповідальності виявляються в тому, що: 1) підставою для її настання є адміністративний проступок; 2) вона реалізується за умов неслужбової підлеглості; 3) існує велика кількість уповноважених органів (посадових осіб), що накладають адміністративні стягнення; 4) порядок накладання адміністративних стягнень визначається нормами адміністративного права. При цьому під адміністративною відповідальністю розуміють різновид юридичної відповідальності, що являє собою сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв’язку із застосуванням уповноваженими органами (посадовими особами) до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністративного права особливих санкцій – адміністративних стягнень [16, с. 429-431].
На сьогодні можна констатувати існування значною мірою дезінтегрованого масиву законодавства про адміністративну відповідальність. Він складається з двох основних груп нормативно-правових актів, в яких відображено дві основні моделі адміністративної відповідальності, що фактично (хоча це і не легітимізовано) склалися у нашій країні: 1)перша група — це чинний Кодекс про адміністративні правопорушення України та деякі інші акти законодавства, які встановлюють модель адміністративної відповідальності виключно на засадах цього Кодексу (Закони України “Про боротьбу з корупцією”, “Про державне регулювання ринку цінних паперів” тощо);2) друга група — це акти окремих галузей законодавства, зокрема, податкового, митного, валютного та інших, котрі встановлюють іншу модель адміністративної відповідальності — на засадах, відмінних від тих, які передбачені Кодексом про адміністративні правопорушення України.З огляду на це стає вочевидь зрозумілим, що усунення істотних прогалин і суперечностей, котрі з'явилися у правовому регулюванні адміністративної відповідальності, об'єктивно неможливе без проведення суцільної систематизації усіх без винятку чинних актів адміністративно-деліктного законодавства [151, с. 11-12].
У травні 2006 року у Міністерстві юстиції України відбувся “ круглий стіл” “Шляхи і способи кодифікації адміністративно-деліктного законодавства в Україні”. Учасники обговорювали проект Концепції Кодексу України про адміністративні проступки, розроблений Центром політико-правових реформ. Була висловлена думка про можливість повної кодифікації адміністративно-деліктного законодавства оскільки у складах адміністративних проступків є велика кількість бланкетних диспозицій, які відсилають до різноманітних правил. При цьому приватні особи часто не можуть ознайомитись з цими правилами, оскільки вони офіційно не публікуються і не доводяться до відома населення [152, с. 143]. Це стосується також і галузі бджільництва, зокрема, технологічних вимог щодо проведення селекційно-племінної роботи, попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл та ін.
Говорячи про проблеми адміністративної відповідальності в галузі бджільництва необхідно зазначити, що згідно ст. 38 Закону України “Про бджільництво” відповідальність за порушення законодавства в галузі бджільництва тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законами України. При цьому відповідальність за порушення законодавства в галузі бджільництва несуть особи, винні у:
— неповідомленні (приховуванні) або наданні неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин;
— порушенні технології вирощування рослин сільськогосподарського та іншого призначення, що призвело до погіршення умов в ареалах розселення бджіл;
— реалізації продуктів бджільництва та їх сумішей, що не пройшли ветеринарно-санітарної експертизи;
— ухиленні від обов’язкової ветеринарно-санітарної експертизи продуктів бджільництва та їх сумішей;
— порушенні правил ввезення на територію України та вивезення за її межі бджіл та продуктів бджільництва;
— реалізації на території України не зареєстрованих в Україні засобів захисту бджіл.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про бджільництво, відшкодовується в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Спори, що виникають у галузі бджільництва, вирішуються судом у встановленому законодавством порядку.
Однак, реалізація адміністративної відповідальності щодо адміністративних правопорушень в галузі бджільництва фактично є неможливою через:
1) відсутність відповідних правових норм щодо адміністративних правопорушень в галузі бджільництва в Кодексі Україна про адміністративні правопорушення;
2) відсутність органів (посадових осіб) уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва;
3) невизначеність підвідомчості справ про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва;
4) відсутність правових норм щодо визначення осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення в галузі.
Разом з тим посилення адміністративної відповідальності в галузі бджільництва є вкрай актуальним. При цьому основними адміністративними проступками в галузі бджільництва є:
а) недотримання Плану породного районування бджіл;
б) неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин;
в) недотримання вимог щодо розміщення і облаштування пасік;
г) порушення правил реєстрації та оформлення паспорту пасіки.
Розглянемо склад кожного з вказаних адміністративних проступків залежно від сукупності ознак за наявності яких даний протиправне діяння можна визначити як адміністративний проступок. Тобто об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт тасуб’єктивну сторону проступку.
Недотримання Плану породного районування бджіл.
Об’єктом даного адміністративного проступку є відносини що стосуються недотримання Плану породного районування бджіл в Україні як основи проведення селекційно-племінної роботи та раціонального використання племінних якостей бджолиних сімей, найбільш ефективному в економічному відношенні способі підвищення їх продуктивності та зниження затрат по догляду за ними.
Об’єктивною стороною даного проступку є дія що виражається в розведенні на пасіці порід бджіл, що не відповідають Плану породного районування бджіл. На території України згідно даного Плану, який сформовано в розрізі областей, офіційно розводять українську степову, карпатську та поліську породу. Шкідливими наслідками проступку є негативні наслідки щодо проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, зокрема, зниження рівня продуктивних ознак бджіл через безконтрольність парування бджолиних маток і трутнів особливо у випадку розміщення не районованих порід бджіл (в тому числі сірої гірської кавказької, італійської та інших) в охоронних зонах племінних заводів, племінних бджлорозплідників, племінних пасік. Даний адміністративний проступок належить до групи проступків з матеріальним складом. При цьому причинний зв’язок між діянням і суспільно шкідливими наслідками, що настали, полягає у погіршенні генотипу районованих порід бджіл та зменшенню їх чистопородних масивів.
Суб’єктом адміністративного проступку є осудні фізичні особи, яким на момент вчинення адміністративного правопорушення виповнилося 16 років.
Суб’єктивною стороною проступку є вина у формі умислу чи необережності. При цьому умисел — це свідоме завезення та розведення бджіл не районованих порід, що призвело до негативного впливу на генотип районованих порід. При прямому умислу особа усвідомлює цей негативний вплив, передбачає його наслідки і бажає щоб ці наслідки наступили. При непрямому умислу особа усвідомлює шкідливий вплив свого діяння, передбачає негативні наслідки, але не бажає їх, хоч свідомо припускає їх появу. Необережність як форма вини даного адміністративного проступку полягає у завезенні не районованих порід бджіл через незнання вимог нормативно-правових актів, особливостей розмноження бджолиних сімей, низького рівня професійної кваліфікації.
Неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин.
Об’єктом адміністративного проступку є відносини, що виникають при неповідомленні (приховуванні) або наданні неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні заходів захисту рослин.
Об’єктивною стороною даного проступку є дія або бездіяльність особи, що виражається в створенні передумов негативного впливу засобів захисту рослин на бджолині сім’ї, в тому числі на бджолиних маток, їх репродуктивну здатність, робочих бджіл, трутнів, різновіковий розплід, якість продукції.
Суб’єктом адміністративного проступку є осудні фізичні особи, яким на момент вчинення адміністративного правопорушення виповнилося 16 років.
Суб’єктивною стороною проступку є вина у формі умислу чи необережності. При цьому умисел — це свідоме неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин.
Необережність як форма вини даного адміністративного проступку полягає у неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин через відсутність інформації щодо зареєстрованих пасік в радіусі застосування засобів захисту, відсутність даних в інструкції виробника засобів захисту щодо їх токсичності для бджіл.
Недотримання вимог щодо розміщення і облаштування пасіки.
Об’єктом адміністративного проступку є відносини, що виникають при недотриманні вимог щодо розміщення і облаштування пасіки.
Об’єктивною стороною даного проступку є дія що виражається в недотриманні технологічних вимог “Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл”, це зокрема: необхідність розміщення пасіки у благополучній щодо заразних хвороб бджіл, у сухих, освітлених сонцем, захищених від вітрів місцях; на відстані не ближче 500 м від шосейних доріг і залізниць пилорам, високовольтних ліній електропередач, не менше 1 км від тваринницьких і птахівницьких будівель; 5 км від воскопереробних заводів, підприємств кондитерської і хімічної промисловості, аеродромів, військових полігонів, радіолокаційних полігонів, радіо- і телетрансляційних та інших джерел мікрохвильового випромінювання; не менше 7 км від репродуктивної до карантинної пасіки. При розміщенні пасіки на присадибній ділянці горожа повинна бути не менше 2,5 м для підвищення льоту бджіл.
Щодо вимог розміщення пасіки на присадибній ділянці то на наш погляд, вони потребують удосконалення і законодавчого закріплення, оскільки в багатьох випадках з цієї причини виникають конфліктні ситуації у власників пасік з власниками сусідніх земельних ділянок. За даними проведеного нами анкетування 72,5 % пасічників вважають за необхідне вдосконалити законодавство в цьому питанні. Згідно ст. 15 закону України “Про бджільництво” фізичні та юридичні особи розміщують пасіки на земельних ділянках, які належать їм на правах власності або користування, відповідно до ветеринарно-санітарних правил. Розміщення пасік на земельних ділянках інших власників або користувачів здійснюється за їх згодою. Розміщення пасік на землях лісового фонду здійснюється безоплатно з урахуванням вимог Лісового кодексу України.
Вказана правова норма безпосередньо не регламентує вимоги щодо розміщення і облаштування пасік, зокрема, вказує на відповідність цих умов санітарно-ветеринарним правилам (зокрема вимогам “Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл”), тобто має відсильний характер. Однак згадані санітарно-ветеринарні правиларегламентують умови щодо розміщення пасік не на присадибних ділянках, а в умовах промислового виробництва. Хоч більшою міроюпасіки розміщуються саме на присадибних ділянках. Тому, наш погляд необхідно внести доповнення з цих питань безпосередньо до ст. 15 закону України “Про бджільництво” в такій редакції: “При розміщенні пасік на присадибній ділянці (подвір’ї) відстань від льотків до меж сусіднього ділянки повинна бути не менше 4 метрів при умові якщо на шляху льоту бджіл (від льотка до межі ділянки) є перешкода, висотою не менше 2,5 м (цегляна стіна, суцільний паркан, густі насадження і т.п.) Власник пасіки повинен мати табличку, де вказано ім’я власника пасікита номер пасіки згідно Державного реєстру”. Доцільним є також внесення доповнень до ст. 16 вказаного закону в такій редакції: “Кочівля пасік здійснюється згідно кочової карти, яка оформлюється державним інспектором з бджільництва. Відстань між льотками сусідніх кочових пасік повинна бути не менше 200 м”.
Необхідно зазначити, що вимоги стосовно розміщення бджолиних сімей на присадибних ділянках існують у ряді країн світу, так, наприклад, в Законі “Про бджільництво” землі нижня Австрія Австрійської Республіки присутні такі вимоги до розміщення бджолиних сімей: від льотків до меж сусіднього ділянки – не менше 10 м, в місцях скупчення людей (вулиці, площі і т.п.) – не менше 15 м. Вказана відстань може бути зменшена до 10 м, а до сусіднього ділянки до 4 м, якщо на шляху льоту бджіл (від льотка до межі ділянки) є перешкода, висотою не менше 2 м (цегляна стіна, суцільний паркан, густі насадження і т.п.).
В організаційному плані важливим є наявність кочової карти, яка видається земельною палатою землі Нижня Австрія терміном на 1 рік. Для отримання карти карти необхідно надати довідку про відсутність заразних хвороб, також страховий поліс на випадок нанесення збитків людям, або майну на місці кочової пасіки. При цьому чітко виписані вимоги до розміщення пасіки на кочівлі. Так, зокрема, точки кочових пасік повинні розміщуватись від стаціонарних на відстані не ближче 500 м, відстань же між льотками вуликів сусідніх точків повинна не менше 200 м, а між другими сторонами – не менше 100 м. Бургомістр повинен знати про розміщення кочової пасіки не пізніше ніж за 5 днів. Він може не дати дозвіл, якщо у пасічника немає кочової карти або в радіусі 3 км від вибраного місця встановлено небезпечне захворювання бджіл, якщо її розміщення може нанести збитки або нашкодити людям. Власник пасіки повинен мати табличку, де вказано ім’я власника пасіки, його місце проживання, номер телефону, а також кількість бджолосімей, що знаходиться на пасіці [97, с. 62].
Суб’єктом даного адміністративного проступку є осудні фізичні особи, яким на момент вчинення адміністративного правопорушення виповнилося 16 років.
Суб’єктивною стороною проступку є вина у формі необережності, при цьому шкідливими наслідками можуть бути: створення дискомфорту (в тому числі жалення бджіл )для власників сусідніх ділянок; загибель льотних бджіл та зниження продуктивності бджолиних сімей при розміщенні пасік на так званому “перехресному льоті” в умовах кочівлі.
Порушення правил реєстрації та оформлення паспорту пасіки.
Об’єктом адміністративного проступку є відносини, що виникають припорушення правил реєстрації та оформлення паспорту пасіки.
Об’єктивною стороною даного проступку є дія що виражається в недотриманні таких правил, як: ухилення від реєстрацій пасіки державним інспектором з бджільництва та внесення її до Державного реєстру пасік; ухилення від огляду пасіки державним інспектором та спеціалістом з ветеринарної медицини; відсутність паспорту пасіки; відсутність в паспорті даних щодо результатів огляду пасіки спеціалістом ветеринарної медицини.
Суб’єктом даного адміністративного проступку є осудні фізичні особи, яким на момент вчинення адміністративного правопорушення виповнилося 16 років.
Суб’єктивною стороною проступку є вина у формі непрямого умислу. Тобто шкідливі наслідки, що настали через діяння особи які не були його метою, а є додатковим його результатом, проти настання якого, однак правопорушник нічого не має. При цьому шкідливими наслідками можуть бути наступними: поширення захворювань бджіл; реалізація неякісної продукції.
Отже для попередження адміністративних проступків в галузі бджільництва та вирішення проблем адміністративної відповідальності необхідно, на нашу думку, по-перше, передбачити у структурі державного управління в галузі підрозділ який би мав відповідні повноваження та законодавчо їх закріпити; по-друге, внести доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення в питаннях недотримання Плану породного районування бджіл; неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин; недотримання вимог щодо розміщення і облаштування пасік; порушення правил реєстрації та оформлення паспорту пасіки.
Логічним є віднесення вирішення проблем адміністративної відповідальності до компетенції Державної інспекції з бджільництва. Для забезпечення реалізації повноважень державних інспекторів необхідним є внесення доповнень до ст. 38 Закону України “Про бджільництво” в такій редакції: “Контроль за дотриманням законодавства в галузі бджільництва здійснює Державна інспекція з бджільництва”. При цьому згідно результатів проведеного нами соціологічного опитування 92,2 % пасічників вважають за необхідне посилення адміністративної відповідальності за порушення законодавства у вказаних вище питаннях.
Необхідно зазначити, що світовий досвід ведення галузі бджільництва вказує на досить поширену практику доволі високого рівня адміністративної відповідальності за порушення законодавства в галузі бджільництва. Так, наприклад, законодавство штату Іллінойс (США) передбачає стягнення з бджолярів, що порушили Акт про попередження хвороб і паразитів бджіл (IllinoisStateBeekeepingActs, № 510 ILCS20/7 ), адміністративних штрафів в наступних розмірах: за ухилення від щорічної реєстрації в Департаменті сільського господарства – 50 дол.; за ухилення від установлення реєстраційного номера пасіки – 50 дол.; за транспортування бджіл по території штату без дозволу – 50 дол.; за використання вуликів, які важко інспектувати – 100 дол.; за транспортування вуликів між штатами без дозволу – 100 дол.; за ухилення від знищення бджолиних сімей, заражених хворобами, а також від знищення бджіл екзотичних порід – 500 дол.; за порушення карантину – 500 дол.; за будь-яке інше порушення Акту – 100 дол. В тому випадку, коли бджоляр повторно порушить вказані вимоги протягом трьох років з моменту першого порушення, сума штрафу подвоюється [153, с. 62].
Згідно закону Болгарії “Про бджільництво” передбачається адміністративна відповідальність за порушення норм і правил ведення галузі бджільництва, в тому числі за отруєння бджіл при проведенні робіт по захисту рослин від шкідників [154].
Законодавством землі Нижня Австрія передбачається адміністративна відповідальність за такі порушеннями: недотримання відстані при розміщенні вуликів; невиконання вимог щодо припинення бджолиних крадіжок; перевезення бджіл в необлаштованих для цього контейнерах, доступність для бджіл пустих вуликів, меду, стільників, воскової сировини; відсутність у пасічника кочової карти або відмова її пред’явити; відсутність плаката з вказівкою імені, адреси,кількості бджолиних сімей власника кочової пасіки; відсутність поїлки на кочовій пасіці; облаштування і утримання пункту чистопородного розведення без дозволу уряду; завіз бджіл в охоронну зону парувального пункту; не видалення з охоронної зони бджолиних сімей або завіз і розведення бджіл, бджолиних маток і трутнів з невідповідними породними ознаками; створення перешкод відповідним особам Земельної палати землі Нижня Австрія, які проводять перевірку чистопородності та відсутність хвороб бджіл на території племінної пасіки; неповідомлення про наявність хвороб на племінній пасіці її власником і т. д. В багатьох випадках порушник сплачує штраф в розмірі до 1,3 тис. доларів, а при неможливості внести штраф на нього накладається арешт до двох тижнів. Пасіки, що розміщені на території всупереч забороні бургомістра, при обтяжуючих обставинах можуть бути знищені [97, с. 60-63].
В законодавстві України, зокрема, в Кодексі про адміністративні порушення [155] відсутні правові норми щодо адміністративної відповідальності в галузі бджільництва. Хоч внесення відповідних доповнень є вкрай актуальними. Так, наприклад, потрава бджіл при застосуванні засобів захисту рослин набула катастрофічних розмірів, особливо щодо посівів ріпаку, площі якого через п’ять років Міністерство аграрної політики планує довести їх до 1,3 – 1,5 млн. гектарів [156, с. 29]. Пасічники несуть суттєві збитки, втрачають бджолині сім’ї, недоотримають продукцію. Згідно проведеного соціологічного дослідження 68,5 % пасічників мали проблеми з цього приводу.
У 2002 році, наприклад, отруєно велику кількість бджолосімей, в Жашківському та Катеринопільського району Черкащини [157, с. 34-36], Білоцерківському і Сквирському районах Київщини, в Полтавській та Вінницькій областях [158, с. 27, 28-29]. В багатьох випадках пасічники не можуть навіть довести справи до суду [159, с. 26].
Отже для вирішення проблем адміністративної відповідальності в галузі бджільництва доцільним є доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення наступними статтями в такій редакції:
“Ст. 83 2 Неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин.
Неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин-тягне за собою накладання штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”;
“Ст. 107 2 Порушення Плану породного районування бджіл.
Порушення Плану породного районування бджіл – тягне за собою накладання штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
“Ст. 107 3 Недотримання вимог щодо розміщення і облаштування пасіки.
Недотримання вимог щодо розміщення і облаштування пасіки – тягне за собою накладання штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”
“Ст. 107 4 Порушення правил реєстрації та оформлення паспорту пасіки.
Порушення правил реєстрації та оформлення паспорту пасіки — тягне за собою накладання штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”
“Ст. 238 5 Органи державного контролю в галузі бджільництва.
Органи державного контролю в галузі бджільництва розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушеннями в галузі бджільництва (ст. 83 2, 107 2, 107 3, 107 4 ).
Від імені органів державного контролю в галузі бджільництва розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:
— Головний державний інспектор з бджільництва України і його заступники, державні інспектори з бджільництва областей – штрафи на громадян до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
— державні інспектори з бджільництва районів – штраф на громадян до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ”.
Доцільним є також внесення доповнень до п. 1 ст. 255 щодо уповноважених осіб органів державного контролю в галузі бджільництва, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення (статті 83 2, 107 2, 107 3, 107 4).
Необхідно зазначити, що застосування штрафу як одного з видів адміністративного стягнення до юридичних осіб є за чинним законодавством неможливим. Згідно ст. 27 Кодексу України про адміністративні правопорушення штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб тобто на фізичних осіб. Внесення змін до даної статті було здійснено відповідно до Закону України “ Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу” [160].
На думку Т. Коломоєць практично одночасно існують дві системи адміністративних стягнень – ідеальна, тобто зафіксована в адміністративно-деліктному законодавстві України (ст. 24 Кодексу про адміністративні правопорушення України), і реально, що існує на практиці. Законодавець повинен завчасно враховувати зміни соціальних умов і вносити відповідні зміни до ідеальної системи адміністративних стягнень з тим, щоб скоротити розрив між ідеальною і реально існуючою системою відповідних стягнень. При цьому об’єктивна система адміністративних стягнень тільки починає формуватися в процесі практичного застосування модифікованими органами адміністративної юрисдикції України, що також узгоджується з положеннями концепції реформи адміністративного права України щодо посилення принципу спеціалізації у діяльності відповідних органів, в тому числі розширення повноважень державних інспекцій [161, с. 33].
Говорячи про суб’єктів адміністративної відповідальності в галузі бджільництва то, на нашу думку, до їх переліку необхідно віднести і юридичних осіб. Оскільки застосування адміністративного стягнення, наприклад, у вигляді штрафу буде більш дієвим по відношенні до юридичних осіб ніж до посадових осіб організацій. Це пов’язано з ширшим колом потенційних відповідачів що входять у склад юридичної особи, а отже дієвість і запобіжний вплив адміністративного стягнення буде значно вищим. Крім того, у ринкових умовах господарювання адміністративна відповідальність юридичних осіб набуває нового значення у зв’язку з важливістю таких понять як конкурентна боротьба, імідж, престиж організацій. Адже інколи кошти, що вкладаються організацією на рекламування та інші заходи підвищення купівельної спроможності товару є вищими (на перших етапах) від запланованого прибутку. Безперечно, це стосується і галузі бджільництва де формування інфраструктури ринку продукції знаходиться в стадії розвитку і потребує державного впливу в тому числі і щодо посилення адміністративної відповідальності за перераховані вище правопорушення.
Позицію щодо віднесення до кола суб'єктів адміністративної відповідальності юридичних осіб підтримують як українські, так і російські вчені-правознавці та юристи-практики. Водночас однією з гострих і нерозв'язаних проблем є визначення суб'єктивної сторониадміністративного проступку, суб'єктом якого виступає підприємство, установа, організація або об'єднання громадян. Загально визнано, що однією з ознак суб'єктивної сторони правопорушення є вина, тобто психічне ставлення правопорушника до своїх дій та їхніх наслідків, виявлене у формі умислу або необережності. Питання вини юридичної особи як суб'єкта адміністративної відповідальності сучасною наукою глибоко не досліджено.
Водночас, безперечно, що юридичні особи виступають як суб'єкти цивільно-правової відповідальності. Вчені-цивілісти дотримуються думки, що в зобов'язаннях із заподіяння шкоди вина юридичної особи виявляється у винних діях чи бездіяльності її працівників, вчинених під час виконання ними трудових (службових) обов'язків. У порушеннях обов'язків юридичними особами їх вина виступає як складне соціально-психологічне явище.
Цивільний кодекс України дає таке визначення юридичної особи: це організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнові та особисті права, нести зобов'язання тощо. З теорії управління відомо, що організація є відповідним чином оформленою соціальною системою, яка має свій орган (суб'єкт) управління — адміністрацію. Крім того, до суб'єктів управління слід віднести і збори акціонерів або збори членів даної організації. Адже рішення не завжди приймається керівництвом організації. Часто керівництво виконує рішення зборів — найвищого суб'єкта управління організації.Тому, визначаючи суб'єктивну сторону адміністративного проступку за участю організації (юридичної особи), слід зважити на той факт, що ця вина не може розглядатися за аналогією з передбаченою в Цивільному Кодексі: відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників, оскільки рішення може прийматися зборами акціонерів, а останні, як відомо, можуть не бути працівниками організації. Відтак адміністративну відповідальність юридичної особи не можна розглядати ані як відповідальність посадових осіб, ані як відповідальність колективу організації. Це — нове явище у сфері адміністративно-правового регулювання, народжене соціально-економічними перетвореннями, і потребує подальшого аналізу.
Встановлення адміністративної відповідальності є одним з ефективних засобів забезпечення дотримання всіма учасниками правовідносин приписів правових норм. З огляду на це,практичне значення законодавчого визнання підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян суб'єктами адміністративної відповідальності полягає в тому, що у ряді випадків при порушенні порядку і правил, встановлених законодавством, не має можливості встановити відповідальність безпосередньо посадових осіб. Наслідком безкарності правопорушень стає зниження ефективності державного управління у певних сферах, заподіяння шкоди інтересам держави і суспільства [16, с. 466-467].
Отже адміністративна відповідальність не є відповідальністю колективною. Адже поняття колективу, в тому числі трудового, має свої особливості, з якими особливості поняття юридичної особи не збігаються. Разом з тим встановлення юридичної, зокрема адміністративної відповідальності, є одним з ефективних засобів забезпечення дотримання учасниками правовідносин приписів правових норм. З огляду на це, практичне значення теоретичного дослідження та подальшого визнання підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян суб’єктами адміністративної відповідальності полягає в тому, що в ряді випадків при порушенні порядку і правил, встановлених законодавством, не має можливості встановити відповідальність безпосередньо посадових осіб. Наслідком безкарності правопорушень стає зниження ефективності державного управління у певних сферах, заподіяння збитків інтересам держави і суспільства [162, с. 8].
Не дивлячись на те, що положення кодексу України про адміністративні правопорушення не поширюються на юридичні особи на даний час в Україні діє велика кількість законодавчих актів, які встановлюють відповідальність суб’єктів підприємницької підприємства у різноманітних сферах публічних відносин. І хоча ця відповідальність не називається адміністративною, аналіз її природи та порядку застосування дає підстави стверджувати, що за своєю суттю вона є саме адміністративною [163, с. 146].
Отже, на нашу думку, суб’єктом адміністративної відповідальності в окремих випадку можуть бути саме юридична особа, оскільки правопорушення юридичних осіб також мають ознаки вини, що виражається у свідомому ставленні фізичних осіб, що входять до складу юридичної особи, до зв’язку між діями (бездіянням) і протиправними діями. Це стосується, зокрема, адміністративних порушень щодо недотримання Плану породного районування бджіл. Юридичними особами в даному випадку можуть виступати племінні та товарні бджологосподарства, в тому числі племінні заводи, племінні бджолорозплідники та племінні пасіки. А також у випадку адміністративних порушень щодо неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин. При цьому суб’єктами адміністративної відповідальності можуть бути юридичні особи власники посівів ентомофільних сільськогосподарських культур.
Отже в кінці другого розділу можна зробити наступні висновки:
— необхідність вдосконалення організаційно-правового забезпечення державного регулювання в галузі бджільництва визначається специфікою об’єктів регулювання – товарних та племінних бджологосподарств;
— специфіка об’єктів державного регулювання в галузі бджільництва в свою чергу пов’язана з особливостями життєдіяльності бджолиної сім’ї як основної господарсько-корисної одиниці що забезпечує виробництво продукції;
— особливості життєдіяльності бджолиної сім’ї, її біології, пов’язані перш за все з особливостями заготівлі корму (вплив людини на цей процес є більшою мірою опосередкованим) та особливостями розмноження (складність контролю процесу парування бджолиної матки). При цьому саме ці два фактори є визначальними щодо кількісного та якісного рівня одержання продукції і відповідно потребують особливих підходів у їх вирішенні, на відміну від загальноприйнятих в інших галузях тваринництва, в тому числі щодо державного регулювання;
— виходячи з вказаних особливостей об’єктів регулювання та даних соціологічних досліджень основними напрямками вдосконалення державного регулювання в галузі бджільництва є: проведення селекційно-племінної роботи та дотримання Плану породного районування бджіл; якість кормової бази та використання запилення як обов’язкового агротехнічного заходу; дотації з державного бюджету; якість продуктів бджільництва; удосконалення державного управління та контролю; посилення адміністративної відповідальності щодо порушення законодавства в галузі бджільництва;
— для врегулювання питання збереження генофонду в галузі бджільництва доцільним є створення та законодавче закріплення статусу Національного генофондного банку вітчизняних порід бджіл України та внесення доповнень до ст. 7 Закону України “Про бджільництво” в такій редакції: “Державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом координації діяльності Національного генофондного банку районованих порід бджіл; селекційно-племінної роботи; сприяння розвитку бджільництва”;
— необхідним є вдосконалення державного регулювання в галузі шляхом створення в структурі Міністерства Аграрної політики управління з питань розвитку галузі бджільництва з відповідними підрозділами на місцевому рівні;
— державний контролю в галузі бджільництва повинна здійснювати Державна інспекція з бджільництва;
— згідно розробленого “Положення про Державну інспекцію з бджільництва” основними повноваженнями державних інспекторів є: здійснення державного контролю та нагляду, інспектування та моніторингу за дотриманням встановлених стандартів, норм, правил та технологічних вимог ведення галузі бджільництва, одержання продукції та забезпечення її якості у бджологосподарствах всіх форм власності; здійснення державного контроль щодо проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв; здійснення державного контролю за веденням первинного обліку на племзаводах племінних бджолорозплідниках, племінних пасіка та контроль проведення бонітування бджолиних сімей; розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва і накладання адміністративних стягнень та ін.;
— для дотримання законності в галузі бджільництва необхідним є посилення адміністративної відповідальності та внесення відповідних доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення в питаннях дотримання Плану породного районування бджіл та попередження отруєння бджіл при застосуванні засобів захисту рослин, недотримання вимог щодо розміщення і облаштування пасіки, Порушення правил реєстрації та оформлення паспорту пасіки.
ВИСНОВКИ
На основі проведених дисертаційних досліджень щодо організаційно-правових питань розвитку державного регулювання в галузі бджільництва можна зробити наступні висновки:
1) аналіз історичних етапів розвитку бджільництва свідчить про те, що воно було і залишається традиційною галуззю в складі тваринництва нашої держави. Історичні етапи розвитку бджільництва пов’язані як зі зміною суспільних відносин так і залежали від вдосконалення технологій одержання продукції та методів розведення і утримання бджіл. При цьому вплив держави на процес розвитку бджільництва був адекватний існуючим економічним потребам в продукції бджільництва;
2) в сучасних умовах бджільництво як галузь агропромислового має в основному медово-запилювальний напрямок, окремі регіони спеціалізують на розведенні бджіл, а також на отриманні продукції (меду, воску, бджолиного обніжжя, бджолиного маточного молочка, прополісу, бджолиної отрути та ін. ) та для використання бджіл для запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин. При цьому переважна кількість пасік знаходяться к приватній власності і мають незначні розміри (до 30 -50 бджолиних сімей). Пасіки, що мають декілька сотень сімей складають близько 25-30 %, а більше однієї тисячі – 3 — 5 %;
3) відсутність ефективного державного регулювання при переході до ринкової економіки викликали у галузі негативні процеси які полягають у зменшенні чисельності бджолиних сімей, недоотриманні продукції бджільництва, недозапиленні ентомофільних сільськогосподарських рослин та відповідно зменшенні їх урожайності, а також недотриманні Плану породного районування бджіл в Україні. Кількість бджолиних сімей скоротилась з 4 млн. (1990 р.) до 3 млн. (2005 р.). При щорічному виробництві меду близько 50 тис. т експортується всього близько 4 тис. т.;
4) вдосконалення організаційно-правового забезпечення державного регулювання в галузі бджільництва необхідно здійснити перш за все у наступних питаннях: проведення селекційно-племінної роботи та дотримання Плану породного районування бджіл; використання бджіл для запилення ентомофільних рослин як обов’язкового агротехнічного заходу; виділення дотацій з державного бюджету; організації промислових пасік, первинної переробки продукції та сприянні в її реалізації; державного управління та контролю; посилення адміністративної відповідальності;
5) в ході проведення соціологічних досліджень згідно розроблених анкет нами було встановлено, що переважна більшість опитаних пасічників (87,0 %) вбачають можливість розвитку галузі через вдосконалення державного регулювання у вище згаданих питаннях. При цьому на необхідність вдосконалення державного регулювання щодо проведення селекційно-племінної роботи та дотримання Плану породного районування бджіл вказали 78,5 % респондентів, використання медоносних бджіл для запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин як обов’язкового агротехнічного заходу – 92,3 %, забезпечення якості продукції бджільництва та покращення кормової бази – 78, 3 %; організації промислових пасік, фасування продукції та сприяння в її реалізації – 95, 7 %; вдосконалення державного управління – 82,2 %; вдосконалення державного контролю – 77,1 %; посилення адміністративної відповідальності щодо порушення законодавства в галузі бджільництва — 95,5 %. Про необхідність внесення відповідних змін до чинного законодавства вказали 85,5 % респондентів;
7) сучасний стан законодавчої бази з питань державного регулювання в галузі бджільництва потребує проведення систематизації у вигляді предметної інкорпорації; основними нормативно-правовими актами з даних питань є: Закони України “Про бджільництво”, “Про племінну справу у тваринництві”, “Про захист рослин”, “Про тваринний світ”, “Про рослинний світ”, “Про ветеринарну медицину”; нормативно-правові акти: “Технологічні вимоги до проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів)”, “План породного районування бджіл”, “Порядок видачі ветеринарно-санітарного паспорту пасіки”, “Порядок реєстрації пасік”, “Правила відбору і пересилки патологічного матеріалу”, “Правила ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва”, “Ветеринарні вимоги щодо імпорту в Україну медоносних бджіл, джмелів і люцернових бджіл-листорізів”, “Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл” та інші;
8) вдосконалення державного регулювання щодо проведення селекційно-племінної роботи та дотримання Плану породного районування бджіл полягає у законодавчому закріплення статусу Національного генофондного банку вітчизняних порід бджіл України. При цьому необхідним є внесення доповнень до ст. 7 Закону України “Про бджільництво” в такій редакції: “Державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом координації діяльності Національного генофондного банку районованих порід бджіл; селекційно-племінної роботи; сприяння розвитку бджільництва”;
8) для вдосконалення державного регулювання щодо проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва доцільним є внесення доповнень до ст. 36 Закону України “Про бджільництво” в такій редакції: “Навколо племінних бджолорозплідників і племінних пасік установлюються зони радіусом 15-20 кілометрів (в тому числі оточені водною поверхнею) на території яких дозволяється розводити бджіл лише місцевої селекції”;
9) для вдосконалення державного регулювання в питаннях використання медоносних бджіл для запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин необхідним є внесення доповнень до ст. 7 Закону України “Про бджільництво” в такій редакції “Державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом організації та забезпечення контролю за ефективністю запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин сільськогосподарського призначення як обов’язкового елементу технології їх вирощування в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики”;
10) враховуючи досвід багатьох країн світу, де прибуток бджільництва від запилення складає 90% всіх прибутків, необхідно передбачити механізм відрахувань (в розмірі 1-2 %) із галузі рослинництва на розвиток галузі бджільництва за рахунок прибутку, отриманого від підвищення врожайності ентомофільних сільськогосподарських рослин завдяки їх запиленню бджолами. Необхідно також законодавчо закріпити методикурозрахунку орендної плату за бджолозапилення;
11) для ефективного використання бджіл для запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин доцільним є створення Служби запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин як структурного підрозділу Міністерства аграрної політики України з наступними напрямками діяльності: створення умов для раціонального використання посівів ентомофільних сільськогосподарських рослин для їх запилення бджолами; формування щорічної інформаційної загальнодержавної бази даних щодо площ посівів ентомофільних сільськогосподарських рослин, їх сортів, нектаро- та пилкопродуктивності, а також наявності пасік медово-запилювального та запилювального напрямків; впровадження у виробництво науково-технічних досягнень з питань запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин; формування найбільш оптимальних схем кочівель пасік до посівів ентомофільних сільськогосподарських рослин; сприяння в укладанні договорів між власниками посівів ентомофільних сільськогосподарських рослин та пасічниками;
12) необхідним є внесення доповнень до ст. 22 Закону України “Про бджільництво” щодо діяльності Служби запилення в такій редакції: “Бджоли використовуються для запилення ентомофільних дикорослих рослин, запилення і підвищення врожайності ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення та виробництва продуктів бджільництва. Фізичні та юридичні особи, які вирощують ентомофільні рослини сільськогосподарського призначення, для підвищення урожайності цих рослин можуть використовувати пасіки на договірних засадах. Координацію запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення здійснює Служба запилення”;
13) вдосконалення державного регулювання в питаннях виділення дотацій з Державного бюджету полягає у внесенні змін до порядку виділення коштів за наявні бджолині сім’ї: по-перше, диференціації виплат залежно від кількості бджолиних сімей, для пасічників які мають 100 бджолиних сімей і більше сума коштів повинна бути збільшеною; по-друге, сума коштів повинна бути збільшеною з урахуванням рівня виробництва товарної продукції. Вказані рівні щодо виробництва товарного меду та відповідно частки доплат можуть бути наступними: від 3 до 5 т – 20 % доплат, від 5 до 10 т – 30 %, від 10 до 15 т – 40 %, більше 20 т – 50 %. Це дозволить прискорити процес переходу галузі бджільництва на промислову основу;
14) для вдосконалення державного регулювання щодо якості продуктів бджільництва та покращення кормової бази необхідно покращення санітарно-ветеринарного обслуговування галузі. Зокрема необхідно врегулювати питання щодо не використання при профілактиці і боротьбі з хворобами бджіл ветеринарних препаратів які впливають негативно на якість продукції згідно стандартів Євросоюзу. Для цього необхідно на наш погляд внести доповнення до ст. 34 Закону України “Про бджільництво” щодо ветеринарно-санітарного обслуговування у такій редакції: “Ветеринарно-санітарне обслуговування бджільництва здійснюється спеціалістами ветеринарної медицини або під їх контролем власниками пасік чи пасічниками. Лікарську засоби, що використовується при профілактиці та лікуванні хвороб бджіл не повинні негативно впливати на якість продукції бджільництва”;
15) для забезпечення необхідного рівня якості продуктів бджільництва доцільним є внесення доповнень до п. 7 ст. 67 Закону України “Про ветеринарну медицину” в такій редакції: “Застосування ветеринарних препаратів, що пригнічують функцію залоз внутрішньої секреції, зокрема мають тиреостатичну, естрогенну, андрогенну, гестагенну дію, а також антибіотиків та гормонів що проводяться для лікувальних та інших цілей з урахуванням того, що максимальні рівні залишків таких препаратів у сировині та продуктах тваринного походження не можуть перевищувати встановлених максимальних рівнів”;
16) запровадження та розвиток біологічного бджільництва в Україні, яке передбачає одержання високоякісної, екологічно-чистої продукції бджільництва є перспективним шляхом розвитку галузі, для цього доцільним є внесення доповнень до ст. 7 Закону України “Про бджільництво” а такій редакції: “Державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом розроблення та затвердження технологічних вимог для розвитку біологічного бджільництва — складової частини галузі бджільництва основою якої є використання технологій, що забезпечують виробництво харчових продуктів і сировини для промисловості з високим ступенем її якості та екологічної чистоти”;
17) з метою забезпечення якості кормової бази у галузі бджільництва доцільним є також внесення доповнень до ст. 31 Закону України “Про бджільництво” в такій редакції: “Застосування засобів захисту рослин не повинно погіршувати якість продукції бджільництва;
18) від ефективності проведення заходів щодо охорони бджіл та забезпечення чистоти оточуючого середовища залежить кінцева якість продукції бджільництва, при цьому самі медоносні бджоли можуть бути використані для проведення екологічного моніторингу оточуючого середовища. Для цього необхідним є внесення доповнень до ст. 7 Закону України “Про бджільництво” в такій редакції: “Державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом організації та забезпечення контролю за якістю продуктів бджільництва в тому числі з використанням медоносних бджіл для моніторингу оточуючого середовища що є складовою частиною їх кормової бази”;
19) для удосконалення державного регулювання в питаннях організації промислових пасік, фасування продукції та сприяння в її реалізації необхідним є: розробка та впровадження державної програми “Програма переходу галузі бджільництва України на промислову основу”; запровадження пільгового кредитування пасічників в питаннях створення промислових пасік, в тому числі щодо придбання обладнання та технологічних ліній;виділення коштів з Державного бюджету для розробки науковими установами відповідного профілю, розробок, що знижують рівень трудомісткості технологічних процесів;запровадження курсу “Промислове бджільництво” у навчальних закладах, що готують спеціалістів в галузі бджільництва;
20) для переходу галузі на промислову основу необхідним є внесення доповнень до чинного законодавства, зокрема, до Закону України “Про бджільництво ” в такій редакції: “ст. 71 Державне регулювання переходу галузі бджільництва на промислову основу.
Державне регулювання переходу галузі бджільництва на промислову основу здійснюється шляхом: надання пільгового кредитування для створення промислових пасік, придбання обладнання та технологічних ліній (в тому числі для первинної переробки та фасування); забезпечення проведення наукових досліджень щодо зниження рівня трудомістких процесів при використанні промислових технологій; координації підготовки та перепідготовки спеціалістів для потреб промислового бджільництва”;
21) вдосконалена система державного управління в галузі бджільництва може мати наступній вигляд: 1) рівень центрального органу державного управління (Міністерство аграрної політики України): управління з питань розвитку галузі бджільництва з наступними структурними підрозділами – а) відділ розвитку галузі бджільництва; б) сектор ринків продукції бджільництва; в) Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин; в) Державна інспекція з бджільництва; 2) рівень місцевого органу державного управління: а) Головне управління сільського господарства й продовольства обласної державної адміністрації – відділ з бджільництва; інспектор з бджільництва; б) управління сільського господарства районної державної адміністрації – інспектор з бджільництва;
22) основним елементом державного управління в галузі бджільництва на рівні Міністерства аграрної політики України має бути управління з питань розвитку галузі бджільництва, при цьому основними завданнями управління є: визначення загальних засад проведення єдиної науково-технічної політики в галузі бджільництва; розробка загальнодержавних та регіональних програм розвитку галузі бджільництва; контроль за дотриманням технологічних вимог у галузі бджільництва; контроль за якістю продуктів галузі бджільництва; координація запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин; сприяння в наданні кредитів та залучення інвестицій що сприяють розвитку галузі; координації підготовки та перепідготовки спеціалістів з бджільництва;
23) основними завданнями відділу розвитку галузі бджільництва є: розробка та забезпечення виконання загальнодержавних та регіональних проблем розвитку галузі; координація проведення селекційно-племінної роботи; розробка та впровадження заходів щодо переходу галузі на промислову основу; сприяння в проведенні наукових досліджень з проблем галузі та у міжнародному співробітництві; сприяння в організації та проведенні заходів з діагностики, профілактики та боротьбі з хворобами бджіл; обґрунтування надання дотацій з Державного бюджету для потреб галузі; координація розробок та адаптації державних стандартів в галузі бджільництва до рівня вимог ЄС;
24) сектор ринків продукції бджільництва та розвитку має виконувати наступні основні завдання: визначення пріоритетних напрямків виробництва продукції бджільництва на основі проведення досліджень з менеджменту та маркетингу ринку; формування інформаційно-статистичної бази даних щодо рівня виробництва продукції бджільництва; організаційне забезпечення проведення експортно-імпортних операцій; проведення виставок та інших заходів з метою рекламування продукції бджільництва;
25) основними завданнями відділу з бджільництва Головного управління сільського господарства й продовольства обласної державної адміністрації є: забезпечення ведення галузі бджільництва на регіональному рівні в межах відповідної компетенції; створення умов для виконання завдань загальнодержавних та регіональних програм розвитку галузі бджільництва; розробка пропозицій щодо переходу галузі на промислову основу з урахуванням регіональних особливостей; координація питань запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин на підлеглій території та надання необхідної інформації з цього питання Службі запилення; формування інформаційного банку даних щодо наявності бджолосімей, рівня їх продукції;
26) відсутність єдиного Державного реєстру пасік незалежно від форми власності негативно впливає на процес державного управління, стримує перехід галузі на промислову основу, затрудняє ведення статистичної звітності. Створення Державного реєстру пасік дозволить налагодити організацію обліку пасік щодо кількості бджолиних сімей, їх породної належності, виробничого спрямування, санітарно-ветеринарного стану, проведення кочівлі та запилення ентомофільних сільськогосподарських культур. При цьому ведення реєстру здійснюється Державною інспекцією з бджільництва Міністерства аграрної політики України;
27) вдосконалений порядок реєстрації пасік передбачає, що: пасіка підлягає реєстрації за місцем проживання фізичної особи, яка займається бджільництвом районним державним інспектором з бджільництва один раз в рік заснування пасіки;реєстрація пасік проводиться на підставі заяви фізичної чи юридичної особи, незалежно від форми власності; під час реєстрації пасік проводиться їх обстеження районними інспектором з бджільництва та спеціалістом ветеринарної медицини;
28) вдосконалений порядок паспортизації пасіки передбачає, що: а) діючий санітарно-ветеринарний паспорт пасіки заміняється на паспорт пасіки; б) в організаційному плані видачу паспорта пасіки здійснює державний інспектор з бджільництва району; в) відповідний розділ паспорту щодо санітарно-ветеринарного стану пасіки заповнюється спеціалістом з ветеринарної медицини; г) до паспорту пасіки вноситься її реєстраційний номер згідно Державного реєстру пасік;
29) відсутність державного контролю в галузі бджільництва створює проблеми щодо контролю дотримання пасічниками технологічних вимог отримання якісної продукції бджільництва (в тому числі щодо порушення вимог при профілактиці та лікуванні хвороб бджіл ), проведення селекційно-племінної роботи, ефективності запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин (зокрема щодо оплати за використання бджолиних сімей на запиленні). Це стосується також порушення законодавства в галузі бджільництва, особливо у випадку отруєння бджіл пестицидами;
30) державний контроль в галузі бджільництва повинна здійснювати Державна інспекція з бджільництва яка структурно входить в управління бджільництва Міністерства аграрної політики з відповідними структурними елементами ( інспектор з бджільництва) на обласному та районному рівнях;
31) державні інспектори з бджільництва у межах своїх повноважень мають право: здійснювати державний контроль та нагляд, інспектування та моніторинг за дотриманням встановлених стандартів, норм, правил та технологічних вимог ведення галузі бджільництва, одержання продукції та забезпечення її якості у бджологосподарствах всіх форм власності; безперешкодно відвідувати підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності, які здійснюють діяльність пов’язану з веденням галузі, та отримувати від них безкоштовно необхідну інформацію з даних питань; здійснювати державний контроль щодо проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв; здійснювати державний контроль за веденням первинного обліку на племзаводах, племінних бджолорозплідниках, племінних пасіка та контролювати проведення бонітування бджолиних сімей; здійснювати державний контроль за суворим дотриманням Плану породного районування бджіл, керувати роботами щодо виконання його положень на території яку він обслуговує, здійснювати державний контроль за дотриманням вимог інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл; проводити реєстрацію, паспортизацію пасік, та внесення їх до Державного реєстру; оформлювати кочову карту; здійснювати державний контроль за дотриманням вимог законодавства в галузі бджільництва;
32) для забезпечення можливості реалізації повноважень державних інспекторів з бджільництва щодо дотримання Плану породного районування бджіл доцільним є внесення доповнень до ст. 12 Закону України “Про бджільництво“ в такій редакції: “Фізична або юридична особа з метою зайняття бджільництвом формує пасіку з бджолиних сімей, яка може мати підсобне приміщення, інвентар і обладнання та розміщується на відповідній земельній ділянці. Кількість бджолиних сімей, що може утримуватися юридичними та фізичними особами, не обмежується.На пасіках утримуються бджоли лише районованих у тій чи іншій місцевості порід згідно з Планом їх породного районування в Україні, затвердженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики. Контроль за дотриманням технологічних вимог в галузі бджільництва та Плану породного районування бджіл в Україні здійснює Державна інспекція з бджільництва.” Доцільним є також внесення доповнень до Закону України “Про племінну справу у тваринництві”, зокрема, до ст. 18 щодо здійснення державного контролю у племінній справі в галузі бджільництва Державною інспекцією з бджільництва, а також до ст. 30 Закону України “Про тваринний світ” щодо контролю використання медоносних бджіл які знаходяться в природних умовах життєдіяльності;
33) реалізація адміністративної відповідальності щодо адміністративних правопорушень в галузі бджільництва фактично є неможливою через: а) відсутність відповідних правових норм щодо адміністративних правопорушень в галузі бджільництва в Кодексі України про адміністративні правопорушення; б) відсутність органів (посадових осіб) уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва; в) невизначеність підвідомчості справ про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва; г) відсутність правових норм щодо визначення осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення в галузі;
34) розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва та накладання адміністративних стягнень повинно бути віднесено до компетенції Державної інспекції з бджільництва. При цьому найбільш поширеними адміністративними проступками в галузі є: а) недотримання Плану породного районування бджіл; б) неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин; в) недотримання вимог щодо розміщення і облаштування пасік; г) порушення правил реєстрації та оформлення паспорту пасіки;
35) для посилення адміністративної відповідальності в галузі бджільництва доцільним є доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення наступними статтями: ст. 83 2 — “Неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин”; ст. 107 2 – “Порушення Плану породного районування бджіл”; ст. 107 3 “Недотримання вимог щодо розміщення і облаштування пасіки”; ст. 107 4 “Порушення правил реєстрації та оформлення паспорту пасіки”; ст. 238 5 “Органи державного контролю в галузі бджільництва”;
36) доцільним є також внесення доповнень до п. 1 ст. 255 щодо уповноважених осіб органів державного контролю в галузі бджільництва, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення (статті 83 2, 107 2, 107 3, 107 4);
37) проведене дисертаційне дослідження щодо організаційно-правового забезпечення розвитку державного регулювання в галузі сприятиме розвитку галузі, підвищенню її рентабельності та конкурентноздатності, одержанню високоякісної продукції, що є вкрай актуальним на при переході галузі на промислову основу та на передодні вступу України до СОТ та в перспективі до ЄС. Отримані результати досліджень сприятимуть також виконанню Програми розвитку галузі бджільництва до 2011 року.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Михасюк І.Р., Швайка Л.А. Державне регулювання економіки: Підручник. – Львів: “Магнолія плюс”, видавець СПД ФО “В.М.Піча”, 2006. – 220 с.
2. Билаш Г.Д., Кривцов Н.И. Селекция пчел.–М.: Агропромиздат, 1991.–304 с.
3. Петракаускас А.В. Ремесла та промисли сільського населення Середнього Подніпров’я в ІХ-ХІІІ ст. / дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук.– Київ .–2003.–Інститут археології.–історичні науки – 07.00.04 – археологія .–204 с.
4. Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіва.–Львів: Фенікс, 1994.– 608 с.
5. Скуратівський В. Кухоль меду.- Львів.- “Гердан Графіка”, 2000. – 303 с.
6. Шабаршов И.А. История руского пчеловодства.–М.: ПАИМС, 1996.–592 с.
7. Словарь-справочник по пчеловодству / Под ред. А.И.Черкасовой.–К.: Урожай, 1991. – 414 с.
8. Про заснування школи бджільництва П.І.Прокоповича // Пасіка.–2005.– № 11.– С. 18–19.
9. Шабаршов И.Е. Русское пчеловодство.–М.: –ВО “Агропромиздат”, 1990.– 511 с.
10. Некрасов В.Ю. Забота Советского правительства о пчеловодстве // Пчеловодство.– 1969.– № 4.–С. 1–2.
11. О мероприятиях по развитию пчеловодства / Постановление Совнаркома СССР № 371 от 26 февраля 1945 г.
12. Ковалев А.М. Справочник пчеловода.– М.: Госуд. изд. сельськохозяйственной литературы, 1949.– 400 с.
13. Подольський М.С., Котова Г.М., Буренін М.Л. Промислове бджільництво. –К.: Вища школа. –1988. –с. 335.
14. Фудин А.Ф. Економика сельського хозяйства зарубежных стран: Развитые капиталистические страны.–М.,1987. – 314 с.
15. Агропромисловий комплекс: правові питання / В.І.Семчик, П.Ф.Кулинич, О.О. Погрібний, В.О. Олійник; за ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Урожай, 1992. – 192 с.
16. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. у двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Видавництво “Юридична думка”, 2004. – 584 с.
17. Аграрне право України / За редакцією академіка АПН професора Янчука В.З. – К.: Юрінком, 1996. – 560 с.
18. Сиренко В.Ф. Проблема интереса в государственном управлении. – К., 1980.
19. Сиренко В.Ф. Интересы в системе основных институтов советского государственного управления. – К., 1982.
20. Сиренко В.Ф Интересы и власть. – К.: Оріяни, 2006. – 536 с.
21. Конституція України (із змінами і доп.) .– К.: Атіка, 2006. – 64 с.
22. Програма розвитку галузі бджільництва в Україні до 2011 року // Український пасічник. – 2005. – № 12. – С. 30 – 37.
23. Аграрне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальних вищих закладів освіти / В.М.Гайворонський, В.П.Жушман, В.П.Корнієнко та ін.; За ред. В.М. Гайворонського та В.П. Жушмана. – Право, 2003. – 240 с.
24. Аграрне право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного. – К.: Істина, 2006. – 448 с.
25.Рослов П.М. Государственное руководство сельськохозяйственними предприятиями. – Харьков, 1985. –145 с.
26. Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки. –М., 1988. –204 с.
27. Технологічні вимоги до проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв (сертифікатів) / Наказ Міністерства аграрної політики України і Української академії аграрних наук від 20.09.2000 р. № 184/83.
28. План породного районування бджіл / Наказ Міністерства Аграрної політики України від 20.09.2000 р. № 184/82.
29. Сучасна аграрна політика України: проблеми становлення / За ред. Академіка УААН П.Т. Саблука та В.В. Юрчишина. – К., 1996. –238 с.
30. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Упоряд. Л.М. Шестопалова. – К.: Прецендент, 2004. – 224 с.
31. Скуратівський В. “Руська правда” й охорона бортництва // Радянське право. – 1979. – № 6. – С.79 – 88.
32. Історія держави і права України: Підручник у 2-х т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. – Том 1. – Кол. авторів: В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2000. – 648 с.
33. Правда русская / Под редакцией академика Б.Д. Грекова. – Москва. – Ленинград: Издательство академии наук СССР, 1940.– 505 с.
34. Скуратівський В. Звичаї і звичаєве право пасічників України // Радянське право. –1986.–.№ 8.–С. 77–80.
35. Шабаршов И.А. Русское пчеловодство.– М.: Агропромиздат, 1990.– 511 с.
36. Некрасов В.Ю. Забота Советского правительства о пчеловодстве // Пчеловодство.–1969.– № 4.– С. 1–2 .
37. Шабаршов И. Декрету – 70 лет // Пчеловодство.– 1989.– № 4.– С.41–43.
38. Про госпрозрахункові контори по бджільництву / Постанова Раднаркому СРСР від 15 квітня 1934 рю № 1428.
39. Про джерела коштів на утримання організацій з бджільництва / Постанова Економічної ради РРФСР від 31 травня 1935 р. № 103.
40. Про заходи по розвитку бджільництва / Постанова Раднаркому РРФСР від 17 травня 1940 р. № 336.
41. Про заходи по розвитку колгоспного бджільництва / Постанова Держнаркому РРФСР від 14 березня 1942 р. № 125.
42. Про міроприємства по розвитку бджільництва / Постанова Раднаркому СРСР від 26 лютого 1945 р. № 371.
43.Бугера С.І. Організаційно-правові питання вдосконалення державного регулювання в галузі бджільництва // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Актуальні питання реформування правової системи України”.–том 1. –Луцьк: Юридичний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки.–2006.–С. 85-88.
44. Закон України “Про бджільництво” // Відомості Верховної Ради.– 2000.– № 21.– ст.157.
45. Закон України “Про племінну справу у тваринництві” // Відомості Верховної Ради.– 1994.– № 2.– ст. 7 (із змінами).
46. Закон України “Про захист рослин” // Відомості Верховної Ради.–1998.– № 50–51.–ст. 310 (із змінами).
47. Закони України “Про тваринний світ” // Відомості Верховної Ради.–2002–№ 14.– ст. 97 (із змінами).
48. Закон України “Про рослинний світ” // Відомості Верховної Ради.– 1999.–№ 22–23.– ст.198.
49. Закон України “Про ветеринарну медицину” // Відомості Верховної Ради.– 1992.– № 36.– ст. 531 (із змінами).
50. Питання використання коштів, передбачених у бюджеті для фінансосвої підтримки підприємств агропромислового комплексу” / Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. № 3547.
51. Порядок видачі ветеринарно-санітарного паспорту пасіки / Наказ Міністерства аграрної політики України і Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 184/82.
52. Порядок реєстрації пасік / Наказ Міністерства аграрної політики України і Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 184/82.
53. Правила ввезення в Україну та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва / Наказ Міністерства аграрної політики України і Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 184/82.
54 Про затвердження Порядку використання коштів Державного бюджету на виконання програм селекції у тваринництві та птахівництві на підприємствах агропромислового комплексу і в науково-дослідних господарствах / Наказ Міністерства аграрної політики України, Української академії аграрних наук та Міністерства фінансів України від 6 квітня 2004 року № 124/27/244
55. Правила відбору зразків патологічного матеріалу, крові, кормів, води та пересилання їх для лабораторного дослідження / Наказ Головного управління ветеринарної медицини Мінсільгоспроду України від 15 квітня 1997 р. № 15-14/ІІІ.
56. Ветеринарні вимоги щодо імпорту в Україну вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини / Наказ Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 20 жовтня 1999 р. № 39.
57. Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл / Наказ головного державного інспектора ветеринарної медицини від 30 січня 2001 р. № 9.
58. Закон України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу у народному господарстві” // Відомості Верховної Ради.– 1990.– № 45.– ст. 602.
59. Авер’янов В.Б., Денисов В.Н., Сіренко В.Ф., Шевченко Я.М. та ін. Законодавство: проблеми ефективності, К.: Вид-во наукова думка, 1995. – 231 с.
60. Корнієнко В.М. Джерела аграрного права: конспект лекуції.–Харків: Національна юридична академія України, 1995.– 20 с.
61. Опришко В. Загальнотеоретичні та практичні проблеми систематизації законодавства України // Право України. –1999. –№ 12. – С. 25–30.
62. Голосніченко І. Значення адміністративного права в мовах демократичних перетворень суспільства //Право Українию. –1998. –№ 11. – С. 21 –22.
63. Авер’янов В. Актуальні завдання реформування адміністративного права // Право України. –1999. –№ 8. –С. 8 –11.
64. Пахомов І. Адмістративна реформа: предмет регулювання // Право України. –2004. –№ 3. – С. 22 –24.
65. Авер’янов В. Предмет адміністративного права: нова доктринальна оцінка // Право України. –2004. –№ 10. –С. 25 –30.
66. Бейкун А. Державне регулювання діяльності обласного агропромислового комплексу: поняття і суть // Право України. –1997.– № 9.–С. 26 –28.
67. Статівка С. Деякі аспекти посилення державного регулювання в процесі аграрних перетворень // право України. – 2001. – № 6. – С.57 –59.
68. Бугера С.І. Організаційно-правові питання одержання екологічно чистої продукції бджільництва для потреб фармацевтичних та переробних підприємств // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Довкілля і здоров’я”.–Терніполь: Тернополіський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського, 2006.–С. 8.
69. Черевко Г.В. Державне регулювання економіки в АПК: Навч. Посібник.– К.: Знання, 2006.– C. 57–58.
70. Заводський Й. Управління сільськогосподарським виробництвом у системі АПК.– К.: Вища школа, 1992.– С.8.
71. Швайка Л.А. Державне регулювання економіки: Навч. посіб.– К.: Знання, 2006.– С. 44–45.
72. Архангельський Ю. Про необхідність державного планування ринкової економіки //Економіка України.– 2004.–№ 3.–С. 47–52.
73. Лукінов І. Методи і засоби державного регулювання економіки перехідного періоду// Економіка України.–1999.–№5.–С. 8–11.
74. Плышевский Б. Условия восстановления государственного регулирования экономики // Экономист.–№6.–1998.–С. 14–23.
75. Власюк О. Стабілізація економіки України: аналітична оцінка приорітетів //Економіка України.–1995.–№ 12.–С. 20 –23.
76. Стельмащук А. Державне регулювання економіки.-Тернопіль: Астон, 2001.– 347 с.
77. Гуревич М.М. Государственноє регулирование в условиях рыночной экономики.– Х. Основа, 1993.–240 с.
78. Государственное регулирование рыночной экономики: Учебник для вузов / Под. общ. ред. В.И.Кушлина, Н.А. Волгина.– М.: ОАО НПО “Економика”, 2000.–736 с.
79. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / Гіль С.Є., Єфремова Л.В., Приймак Л.І., Дудник О.А. та ін.– Х.: Вид. ХДЕУ, 2003.– 84 с.
80. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки: Підручник.– К.: Атака, Ельга–Н, 2000.–592 с.
81. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.: Вікар.– 262 с. .
82. Завадский Й. Державне регулювання економіки АПК // Економіка АПК.– 1999.– № 1.– С.69–72.
83. Єременко П., Привалов В., Роль держави щодо державного сектора економіки // Економіка України .– 1994.– № 4 .–С. 58–63.
84. Крисальний О. Формування ситеми державної підтримки розвитку агропромислового виробництва в Україні // Економіка АПК.– 1998.–№ 7.–С.5 – 10.
85. Лузан Ю. Державне регулювання міжгалузевих економічних відносин // Економіка АПК. – 1999. – № 12. – С. 3 – 5.
86. Могильний О. Державне регулювання аграрного виробництва в період трансформації економіки.– К.: ІАЕ УААН, 2002.– 430 с.
87. Онищенко О., Юрчишин В. Концептуальні основи аграрної політики суверенної України // Економіка України.–1992.–№ 5.– С. 15–32.
88. Панасюк Б. Регулююча функція держави у розвитку сільського господарства // Економіка АПК.–1998.–№ 12.– С. 3–5.
89. Порембський А. Вкус меда // Агроперспектива.–2000.– №8.–С.31.
90. Формування та функціонування ринку агропромислової продукції (практичний посібник)) / За ред. П.Т. Саблука.–К.: ІАЕ, 2000.– C. 59.
91. Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні: Монографія / Кол. Авторів. За ред. В.І. Семчика.–К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003.–280 с.
92. Аграрне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальних вищих закладів освіти / В.М.Гайворонський, В.П.Жушман, В.П.Корнієнко та ін.; За ред. В.М. Гайворонського та В.П. Жушмана.– Право, 2003.– 240 с.
93. Про затвердження Порядку використання коштів Державного бюджету України на виконання державної програми селекції у тваринництві // Наказ Міністерства аграрної політики України та Міністерства фінансів України від 23 лютого 2001 року № 43/100 .
94. Пономарев А.С. Пчеловодство мира – Австралия: http:wwwbeekeeping. newhost. ru/emag. Htm.
95. Киселев В.И. Случные пункты наостровах в Балтийском море у берегов Германии // Пчеловодство. –2005.– №7.– С. 63.
96. Пономарев А.С. Пчеловодство Бразилии // Пчеловодство.–2005.–№ 8.– С.63.
97. Верещака И., Бородина Л., Пчеловодство Австрии // Пчеловодство. –2001.–№ 1. – С. 60–63.
98. Горніч М. Фрагмент бджільництва США // Бджолярський круг / за рентабельну пасіку. –2007. –№ 1. –С. 18 –19.
99. Боднарчук Л.І., Черкасова А.І., Ємець К.І. та ін. Рекомендації з використання бджолиних сімей для запилення ентомофільних культур / Методичні рекомендації.- ННЦ “Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича УААН”.– 2004.–С. 4–7.
100. Оніщенко О., Трегубчук В., Юрчишин В., Аграрні перетворення; здобутки і втрати // Віче. –1998. –№ 10. –С. 107.
101. Вербицький П. За наявні бджолосім’ї передбачено фінансову підтримку // Голос України. –2007. –№ 26. –С. 12.
102. Положення про структурні підрозділи Мінагрополітики України // Наказ Мінагрополітики від 08.11.2000.– № 222.
103. Порядок нарахування і виплати коштів державного бюджету, передбачених для доплати сільськогосподарським товаровиробникам усіх організаційно-правових форм господарювання за наявності бджолосім’ї // Наказ Міністерства Аграрної політики України та Міністерства фінансів України від 30 жовтня 2003 року. – № 381/603.
104. Веселы В. Институт пчеловодства Чехии // Пчеловодство.–2003.– № 4.– С. 50–51.
105. Пономарев А.С. Пчеловодство Мексики // Пчеловодство.–2003.– № 2.– С.60.
106. Пономарев А.С. Пчеловодство Турции // Пчеловодство.–2005.– № 7. –С.60.
107. Закон України “Про державну підтримку сільського господарства України” // Відомості Верховної Ради. –2004. –№ 49. –ст.527 (із змінами).
108. Сафонов І. Державна підтримка виробника сільськогосподарської продукції є конче необхідною // Право України. – 2005. –№ 3. –С.53 –56.
109.Сафонов І. Правові проблеми державної підтримки сільськогосподарських виробників // Право України. –2005. –№ 6. –С.54 –57.
110. Пономарев А.С. Контроль качества меда в мировом пчеловодстве// Пчеловодство.–2006.–№ 7.– С.60 – 63.
111. Хлистун Л.Г. Україна і світовий ринок меду // Пасіка.–2005.– № 7.– С. 22.
112. Таранов Г.И., Мизис А.П. Пчелы в правовом поле // Пчеловодный весник. – 2005. – № 6. – C. 3.
113. Закон України “Про пестициди і агрохімікати” // Відомості Верховної Ради. – 1995. – №14. – ст. 91 ( із змінами).
114. Закон України “Про карантин рослин”. – Відомості Верховної Ради. – 1993.– №34. – ст.352 (із змінами).
115. Глузова Н. Бджоли в аеропорту // Голос України.–2006.–№ 204.– С. 16.
116. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” // Відомості Верхлвної Ради.- 1991.– № 41.– ст.546 ( із змінами).
117. Закон України “Про екологічну експертизу” // Відомості Верховної Ради.–1995.– № 8. – ст.54 (із змінами).
118. Пономарев А.С. Пчеловодство Новой Зеландии // Пчеловодство.–2006.–№ 8.– С.63.
119. Про затвердження типових положень про Головне управління сільського господарства і продовольства обласної, управління сільського господарства і продовольства Севастопольської міської, управління (відділ) сільського господарства і продовольства районної державної адміністрації (із змінами ) // Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. № 1546.
120. Ференчук В.І. Хвороби бджіл і якість бджолопродукції // Пасіка . –2005. – № 6. – С.12 – 13.
121. Бальестеро Эрнандес Л.М. Так называемое зкологическое сельское хозяйство (ЭСХ) как альтернатива для европейского потребителя / Тезисы докладов международного конгресса. Минск, 9 –10 сентября 1999 г. –С. 86.
122. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні.– К., 1997.– 48 с.
123. Державне управління в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. В.Б. Авер’янова.– К., 1999.– с.264.
124. Державне управління: теорія і практика / За заг ред. В.Б. Авер’янова.–К., 1998.–432 с.
125. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування / За заг. ред. В.Б. Авер’янова, І.Б. Коліушка.– К., 1998.– 50 с.
126. Цвєтков В.В., Горбатенко В.П. Демократія.Управління. Бюрократія.– К.,2001.– 248 с.
127. Цветков В.В., Щербак А.И. Дисциплина и ответственность в аппарате государственного управления.–К., 1996.– 60 с.
128. Шемшученко Ю.С. Государственное управление охраной окружающей среды в союзной республике.– К., 1987.–280 с.
129. Павлович З.А. Государственноне управление агропромышленным комплексом.– К., 1984.– 232 с.
130. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе.–К., 1995.–206 с.
131. Юридична енциклопедія / За ред. Ю.С. Шемшученко.– Вид. інст . держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1999.– т.2–741 с.
132.Ославський М. До питання необхідності здійснення адміністративної реформи в Україні // Право України. –2004. –№ 9. –С. 40 –43.
133. Авер’янов В. Адміністративна реформа і правова наука. –2002. – № 3. –С.20 –27.
134. Полешко А. Проблеми правового забезпечення адміністративної реформив Україні //Право України. –2002. –№ 12. –С. 43 –50.
135. Бейкун А. Поняття державного регулювання діяльності обласної ланки агропромислового комплексу як цілісної правової категорії // Право України .–1999. –№ 9. –С. 35 –39.
136. Положення про Міністерство аграрної політики України // Указ Президента України від 7 червня 2000 р. № 772/2000.
137. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры.–Киев, 1990.– 148 с.
138. Аверьянов В.Б. Организация аппарата государственного управления (структурно-функциональний аспект).–Киев.–Наукова думка.–1985.– С.143.
139. Студеникина М.С. Государственные инспекции в СССР.– М.: Юрид. лит., 1987. –112 с.
140. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б.Авер’янова.-К.: Видавничий Дім “Ін-Юре”, 2002.–668 с.
141. Андрійко О.Ф., Державний контроль в Україні: організаційно-правові засади.– Наукова думка.–2004.–300 с.
142. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У2 т.: Т.2 Особлива частина / Ред. Колегія: В.Б.Авер’янов (голова) та ін.– К.:“Юрид. Думка”, 2005.–624 с.
143. Аграрне право України: Підручник / За реакцією АпРН України, професора В.З. Янчука.–Київ.–2000.– Юрінком.–718 с.
144.Авер’янов В.Д., Андрійко О.Ф. Виконавча влада і державний контроль.–Київ: Вища школа права при інституті держави і права ім. В.М. Корецького.–1999.–48 с.
145. Бугера С.І. Державне регулювання в галузі бджільництва: Україна і зарубіжний досвід // Часопис Київського університету права.– 2006.– С.102–106.
146. Бугера С.І. Державне регулювання в галузі бджільництва: необхідність, проблеми, можливість розвитку // Право України.–2006.– № 11.–С.131–133.
147. Бугера С.І. Актуальні організаційно-правові питання розвитку галузі бджільництва // Бюллетень Міністерства юститції України.– 2006.– № 11. – С.50–56.
148. Бугера С.І. Удосконалення державного регулювання в галузі бджільництва // Підприємництво, господарство і право.–2006.– № 11.– С.124–127.
149. Киселев В.И. Кантональный инспектор по пчеловодству Ганспетер Ичнер // Пчеловодство.–2005.–№ 1.– С.62.
150. Ишемгулов А.М., Мурсалимова Г.Р. Новые подходы к управлению пчеловодством в Башкортостане // Пчеловодство.–2004.– №2.–С. 8–10.
151. Авер’янов В., Лук’янець Д., Хорощак Н. Потрібні нові концептуальні засади створення проекту кодексу України про адміністративні проступки // Право України. – 2004. – № 11. – С. 11 – 15.
152. Банчук О. Концепція кодексу України про адміністративні проступки стала предметом обговорення //Право України. –2006.–№ 7. – С. 142 – 145.
153. Пономарев А.С. По страницам зарубежних журналов // 2003.– № 6.–С.62.
154. Закон Республики България “За пчеларството” // Законът е приет от ХХХІХ Народно събрание на 10 юни 2003 г.
155. Кодекс України про адміністративні правопорушення / Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984.– додаток до № 51. – ст. 1112 (із змінами).
156.Іванченко Н.І. Перспективи ріпаку доторкнуться і бджільництва // Пасіка.– 2005.– № 10.– С. 29.
157.Маскаль М. Чи винен ріпак, або причини однієї тяганини // Український пасічник.–2006.–№ 4. –С. 34–36.
158.Осташевський М. Лист про юридичну консультацію// Українськицй пасічник.–2005.–№ 4.– С.27 –29.
159. Осташевський М. Ріпак озимий: радість чи горе ? // Український пасічник.–2003.–№ 4.– С. 25–30.
160. Закон України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу” // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 14. –ст.114 .
161. Коломоєць Т. Система адміністративних стягнень за законодавством про адміністративні правопорушення України // Право України. –2002. –№ 2. –С. 3 1–33.
162. Стефанюк В., Голосніченко І., Михеєнко М. Інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб: проблеми теорії та практики // Право України. – 1999. –№ 9. –С. 6 – 9.
163. Попов Ю., Кільдюшкіна О. Адміністративна відповідальність юридичних осіб: проблема системного впорядкування // Право України. –2006. –№ 7. – С. 146 –149.
Додаток А
Анкета для пасічників щодо удосконалення державного регулювання в галузі бджільництва
1.Стать (чол/жін);
2. Професійний рівень: а) любитель; б) професіонал;
3. Освіта ______________________________________________
4. Кількість бджолосімей_________
5. Стаж роботи в галузі__________
6. Які, на Ваш погляд, основні шляхи вдосконалення державного регулюванняв галузі бджільництва:
а) проведення державної політики по фінансовому стимулюванню розвитку галузі;
б) державне фінансування загальнодержавної програми розвитку галузі;
в) вдосконалення державного управління в галузі;
г) вдосконалення державного контролю в галузі;
д) посилення адміністративної відповідальності за порушення законодавства в галузі;
е) інше_____________________________________________________
7. Які питання державного регулювання в галузі бджільництва, на Ваш погляд, необхідно вдосконалити в першу чергу:
а) організація та забезпечення контролю за якістю продукції;
б) організація та проведення селекційно-племінної роботи, проведення атестації пасік та видачі племінних свідоцтв (сертифікатів);
в) організації та проведення заходів з діагностики, профілактики та боротьби з захворюваннями бджіл;
г) організації запилення ентомофільних сільськогосподарських культур;
д) інше__________________________________________________
Додаток Б
Анкета для пасічників щодо удосконалення законодавства в галузі бджільництва
1.Стать (чол/жін);
2.Професійний рівень: а) любитель; б) професіонал;
3.Освіта ______________________________________________
4.Кількість бджолосімей_________
5. Стаж роботи в галузі__________
6. До яких нормативно-правових актів, на Вашу думку, необхідно внести зміни чи доповнення для розвитку галузі бджільництва:
а) Закону України “Про бджільництво”;
б) Закону України “Про племінну справу у тваринництві”;
в) Закону України “Про ветеринарну медицину”;
г) Закону України “Про захист рослин”;
д) Закону України “Про тваринний світ”;
е) Закону України “Про рослинний світ”;
є) інші_______________________________________________________
7. В яких саме питаннях, на Вашу думку, необхідно внесення змін чи доповнень:
а) удосконалення державного регулювання;
б) удосконалення державного управління;
в) удосконалення державного контролю;
г) ветеринарного забезпечення;
д) одержання продукції;
е) запилення ентомофільних сільськогосподарських культур;
є) дотримання Плану породного районування бджіл та проведення селекційно-племінної роботи;
ж) інше _____________________________________________________
Додаток В
Анкета для пасічників щодо удосконаленнядержавного управління в галузі бджільництва
1.Стать (чол/жін);
2.Професійний рівень: а) любитель; б) професіонал;
3.Освіта :______________________________________________
4.Кількість бджолосімей_________
5. Стаж роботи в галузі__________
6. Чи необхідно, на Вашу думку, внесення змін до системи державного управління в галузі бджільництва: а) так; б) ні;
7. На якому рівні необхідно здійснити зміни в системі державного управління в галузі бджільництва:
а) Міністерства аграрної політики;
б) обласного управління;
в) районного управління;
г) інше_________________________
8. Якими структурними елементами необхідно доповнити структуру управління в галузі бджільництві на рівні Міністерства аграрної політики:
а) управління; б) відділ; в) сектор; г) інспекція е) служба; є)головний спеціаліст; ж) інше_________________
9. Якими структурними елементами необхідно доповнити структуру управління в галузі бджільництві на обласному рівні:
а) відділ; б) сектор; в) інспектор; г) спеціаліст; д) інше_______________
10. Якими структурними елементами необхідно доповнити структуру управління в галузі бджільництва на районному рівні:
а) зоотехнік-селекціонер; б) ветеринарний лікар; в) інспектор; д) інше_________
Додаток Д
Анкета для пасічників щодо удосконалення державного контролю в галузі бджільництва
1.Стать (чол/жін);
2.Професійний рівень: а) любитель; б) професіонал;
3.Освіта ______________________________________________
4.Кількість бджолосімей_________
5. Стаж роботи в галузі__________
6. Чи необхідне, на Вашу думку, удосконалення державного контролю в галузі бджільництва: а) так; б) ні.
7. Які питання в галузі бджільництва, на Вашу думку, потребують удосконалення з точки зору удосконалення державного контролю:
а) удосконалення контролю за дотриманням Плану породного районування бджіл та проведення селекційно-племінної роботи;
б) удосконалення контролю за якістю продукції бджільництва;
в) удосконалення контролю за дотриманням ветеринарних вимог при попередженні та ліквідації хвороб та отруєнь бджіл;
г) удосконалення контролю щодо порушень при застосуванні засобів захисту рослин;
інше________________________________________________________
8. Чи необхідне, на Вашу думку, створення Державної інспекції з бджільництва: а) так; б) ні;
9. Які основні функціональні обов’язки повинен мати інспектор з бджільництва:
а) сприяти проведенню селекційно-племінної роботи та дотриманню Плану породного районування бджіл;
б) забезпечувати ветеринарне обслуговування пасік;
в) сприяти забезпеченню пасік вощиною та інвентарем;
г) сприяти підвищенню професійного рівня пасічників та їх інформаційного забезпечення;
д) інше_________________
Додаток Е
Анкета для пасічників щодо створення Служби запилення сільськогосподарських ентомофільних рослин в галузі бджільництва
1.Стать (чол/жін);
2.Професійний рівень: а) любитель; б) професіонал;
3.Освіта :______________________________________________
4.Кількість бджолосімей_________
5. Стаж роботи в галузі__________
6. Чи вивозите Ви бджіл на кочівлю з метою запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин: а) так; б) ні;
7. Чи укладали ви договори з власниками посівів ентомофільних сільськогосподарських рослин щодо бджолозапилення: а) так; б) ні;
8. Чи вважаєте Ви за необхідне створення Служби запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин: а) так; б) ні;
9. Які основні напрямки діяльності Службизапилення:
а) забезпечувати пасічників необхідною інформацією щодо посівів ентомофільних сільськогосподарських рослин (площа, сорт, нектарозапас та ін.);
б) сприяти пасічникам в укладанні договорів з власниками посівів ентомофільних сільськогосподарських рослин щодо бджолозапилення;
в) координувати питання покращення кормової бази для бджіл;
г) інше_______________________________________________________
Додаток Ж
Анкета для пасічників щодо адміністративної відповідальності за порушення законодавства в галузі бджільництва
1.Стать (чол/жін);
2.Професійний рівень: а) любитель; б) професіонал;
3.Освіта ______________________________________________
4.Кількість бджолосімей_________
5. Стаж роботи в галузі__________
6. Чи необхідно, на Вашу думку, посилення адміністративної відповідальності за порушення законодавства в галузі бджільництва: а) так; б) ні;
7. Які з порушень законодавства мали місце у Вашій практиці:
а) неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин;
б) порушення технології вирощування рослин сільськогосподарського та іншого призначення, що призвело до погіршення умов у ареалах розселення бджіл;
в) реалізація продуктів бджільництва та їх сумішей, що не пройшли ветеринарно-санітарної експертизи;
г) ухилення від обов’язкової ветеринарно-санітарної експертизи продуктів бджільництва та їх сумішей;
д) порушення правил ввезення на територію України та вивезення за її межі бджіл та продуктів бджільництва;
е) реалізація на території України не зареєстрованих в Україні засобів захисту бджіл;
є) інше______________________________________________________
8) Чи зверталися Ви до суду з приводу вказаних порушень: а) так; б) ні;
9) Якщо так, то які кінцеві результати___________________________
Додаток З
Комітету Верховної Ради України з питань правової політики
П Р О П О З И Ц І Ї
щодо вдосконалення організаційно-правового забезпечення державного регулювання в галузі бджільництва
Україна одна з провідних держав світу, яка має розвинуте бджільництво, що забезпечує запилення ентомофільних сільськогосподарських культур, виробництво меду, воску, бджолиного обніжжя, прополісу, бджолиної отрути, бджолиного маточного молочка для потреб населення, харчової, медичної, хімічної та інших галузей. Україну в світі визнають як батьківщину культурного бджільництва, заснованого працею основоположника прогресивних ідей у галузі П.І.Прокоповича.
Разом з цим, відсутність ефективного державного регулювання викликали у галузі негативні процеси які полягають у зменшенні чисельності бджолиних сімей, недоотриманні продукції бджільництва, недозапилення ентомофільних сільськогосподарських рослин та відповідно зменшення їх урожайності, а також недотримання Плану породного районування бджіл в Україні. Кількість бджолиних сімей скоротилась з 4 млн. (1990 р.) до 3 млн. (2005 р.). При щорічному виробництві меду близько 50 тис. т експортується всього близько 4 тис. т. Актуальним також є вдосконалення схеми розподілу бюджетних коштів племінним господарствам в галузі бджільництва (племзаводам, племрозплідникам, племпасікам) для виконання Державної програми селекції у тваринництві та доплат сільськогосподарським товаровиробникам усіх форм господарювання за наявні бджолосім’ї. Потребують також вдосконалення питання державного регулювання щодо забезпечення галузі племінними ресурсами, ветпрепаратами та кваліфікованими кадрами.
Необхідність поглиблення наукових досліджень проблем державного регулювання шляхом вдосконалення його організаційно-правового забезпечення набуває необхідності також у зв’язку з перспективою вступу України до Світової Організації Торгівлі (СОТ) та відповідно необхідністю удосконалення нормативно-правової бази функціонування галузей АПК і в тому числі бджільництва.
Зміст державного регулювання в галузі бджільництва полягає в регулятивному впливі на об’єкти регулювання з метою досягнення галуззю максимальної ефективності для задоволення попиту населення у продуктах харчування та сировині; об’єктами державного державного регулювання в галузі бджільництва є товарні бджологосподарства всіх форм власності, племінні господарства – селекційні центри, племінні заводи, племінні бджолорозплідники, племінні пасіки;переробні підприємства; суб’єктами державного регулювання в галузі бджільництва є органи законодавчої та державно-виконачної влади, в тому числі органи місцевої державної адміністрації.
Державне регулювання в галузі має певні особливості, що пов’язані зі специфікою об’єктів регулювання. В свою чергу специфіка об’єктів державного регулювання в галузі бджільництва пов’язана з біологією медоносних бджіл, і перш за все з особливостями проведення селекційно-племінної роботи, умовами їх утримання та годівлі.
Вдосконалення організаційно-правового забезпечення державного регулювання в галузі бджільництва необхідно здійснити перш за все у наступних питаннях: проведення селекційно-племінної роботи та дотримання Плану породного районування бджіл; використання бджіл для запилення ентомофільних культур як обов’язкового агротехнічного заходу; надання дотацій з державного бюджету; організації промислових пасік; первинної переробки продукції та сприянні в її реалізації; державного управління та контролю; посилення адміністративної відповідальності.
В ході проведення соціологічних досліджень згідно розроблених анкет нами було встановлено, що переважна більшість опитаних пасічників (87,0 %) вбачають можливість розвитку галузі через вдосконалення державного регулювання у вище згаданих питаннях. При цьому на необхідність вдосконалення державного регулювання щодо проведення селекційно-племінної роботи та дотримання Плану породного районування бджіл вказали 78,5 % респондентів, використання медоносних бджіл для запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин як обов’язкового агротехнічного заходу – 92,3 %, забезпечення якості продукції бджільництва та покращення кормової бази – 78, 3 %; організації промислових пасік, фасування продукції та сприяння в її реалізації – 95, 7 %; вдосконалення державного управління – 82,2 %; вдосконалення державного контролю – 77,1 %; посилення адміністративної відповідальності щодо порушення законодавства в галузі бджільництва — 95,5 %. Про необхідність внесення відповідних змін до чинного законодавства вказали 85,5 % респондентів.
Одним із суттєвих резервів розвитку галузі є організаційно-правове забезпечення державного регулювання щодо запилення бджолами сільськогосподарських ентомофільних культур. Для цього доцільним є внесення доповнень до ст. 7 Закону України “Про бджільництво” в такій редакції: “Державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом організації та забезпечення контролю за ефективністю запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин сільськогосподарського призначення як обов’язкового елементу технології їх вирощування в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики”.
Необхідним є також внесення доповнень до ст. 22 Закону України “Про бджільництво” щодо діяльності Служби запилення в такій редакції: “Бджоли використовуються для запилення ентомофільних дикорослих рослин, запилення і підвищення врожайності ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення та виробництва продуктів бджільництва. Фізичні та юридичні особи, які вирощують ентомофільні рослини сільськогосподарського призначення, для підвищення урожайності цих рослин можуть використовувати пасіки на договірних засадах. Координацію запилення ентомофільних рослин сільськогосподарського призначення здійснює Служба запилення”.
Для забезпечення необхідної якості продукції бджільництва необхідно на наш погляд внести доповнення до ст. 34 Закону України “Про бджільництво” щодо ветеринарно-санітарного обслуговування у такій редакції: “Ветеринарно-санітарне обслуговування бджільництва здійснюється спеціалістами ветеринарної медицини або під їх контролем власниками пасік чи пасічниками. Лікарські засоби, що використовується при профілактиці та лікуванні хвороб бджіл не повинні негативно впливати на якість продукції бджільництва”. Крім того, доцільним є внесення доповнень до п. 7 ст. 67 Закону України “Про ветеринарну медицину” в такій редакції: “Застосування ветеринарних препаратів, що пригнічують функцію залоз внутрішньої секреції, зокрема мають тиреостатичну, естрогенну, андрогену, гестагенну дію, а також антибіотиків та гормонів проводиться для лікувальних та інших цілей з урахуванням того,що максимальні рівні залишків таких препаратів у сировині та продуктах тваринного походження не можуть перевищувати встановлених максимальних рівнів”.
На нашу думку, запровадження та розвиток біологічного бджільництва в Україні, яке передбачає одержання високоякісної, екологічно-чистої продукції бджільництва є перспективним шляхом розвитку галузі, для цього доцільним є внесення доповнень до ст. 7 Закону України “Про бджільництво” а такій редакції: “Державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом розроблення та затвердження технологічних вимог для розвитку біологічного бджільництва — складової частини галузі бджільництва основою якої є використання технологій, що забезпечують виробництво харчових продуктів і сировини для промисловості з високим ступенем її якості та екологічної чистоти”.
Іще одним важливим питанням, щодо якості продукції бджільництва є організаційно-правове забезпечення екологічної чистоти оточуючого середовища, яке фактично є кормовою базою для бджіл. Існує прямий кореляційний зв’язок між станом екології і якістю продукції галузі бджільництва. Важливим є також питання забезпечення охорони бджіл.
Згідно ст. 4 Закону України “Про захист рослин” серед основних вимог щодо захисту рослин є такі вимоги як: суворе додержання регламентів зберігання, транспортування та застосування засобів захисту рослин; збереження корисної флори і фауни; недопущення пошкодження рослин, погіршення їх стану та забруднення продукції рослинного походження і довкілля засобами захисту рослин. Законом України “Про пестициди і агрохімікати” передбачено, що основними принципами державної політики у сфері діяльності, пов'язаної з пестицидами і агрохімікатами, є: пріоритетність збереження здоров'я людини і охорони навколишнього природного середовища по відношенню до економічного ефекту від застосування пестицидів і агрохімікатів (ст. 3). Згідно ст. 15 Закону України “Про карантин рослин” центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики визначає належний рівень фітосанітарного захисту який визначається на підставі мінімізації негативного впливу фітосанітарних заходів на міжнародну та внутрішню торгівлю. Однак на нашу думку вказані правові норми потребують доповнень щодо захисту медоносних бджіл від отруєнь при проведенні відповідних технологічних операцій з метою захисту рослин.
Від ефективності проведення заходів щодо охорони бджіл та забезпечення чистоти оточуючого середовища залежить кінцева якість продукції бджільництва. При цьому самі медоносні бджоли можуть бути використані для проведення екологічного моніторингу оточуючого середовища. Це може стосуватися, наприклад, дослідження міграції радіонуклідів та інтенсивності руху їх по харчовим ланцюжкам. Значний сезонний збір квіткового пилку (близько 25 кг) та меду (близько 100 кг), дозволяє порівняно швидко отримати необхідну кількість проб та оцінити стан навколишнього середовища як локально так і на великих масивах. Крім квіткового пилку та меду можливим є використання йінших апіпродуктів – прополісу, воску, бджолиного маточного молочка, перги, бджолиної отрути. Згідно статті 22 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” з метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в України створюється система державного моніторингу навколишнього природного середовища.
Доцільним є, на наш погляд, внесення доповнень до ст. 7 Закону України “Про бджільництво” щодо використання медоносних бджіл для екологічного моніторингу навколишнього природного середовища в такій редакції: “Державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом організації та забезпечення контролю за якістю продуктів бджільництва в тому числі з використанням медоносних бджіл для моніторингу оточуючого середовища що є складовою частиною їх кормової бази”.
Внесення даних доповнень відповідає також вимогам статті 6 Закону України “Про екологічну експертизу” в якій сказано, що основними принципами екологічної експертизи є: гарантування безпечного для життя та здоров’я людей навколишнього природного середовища; збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки; державне регулювання; законність. Загалом законодавче закріплення даної пропозиції дозволить одержувати статистичні дані для екологічного моніторингу на більш високому якісному рівні.
На нашу думку, доцільним є також внесення доповнень до ст. 31 Закону України “Про бджільництво” в такій редакції: “Застосування засобів захисту рослин не повинно погіршувати якість продукції бджільництва”. Контроль за дотриманням цих вимог повинна здійснювати Державна інспекція з бджільництва.
Необхідним єтакожправове врегулювання питання збереження генофонду в галузі бджільництва. На нашу думку, доцільним є створення та законодавче закріплення статусу Національного генофондного банку вітчизняних порід бджіл України. При цьому необхідним є внесення доповнень до ст. 7 Закону України “Про бджільництво” в такій редакції: “Державне регулювання в галузі бджільництва здійснюється шляхом координації діяльності Національного генофондного банку районованих порід бджіл; селекційно-племінної роботи; сприяння розвитку бджільництва”.
Для удосконалення державного управління в галузі бджільництва доцільним, на наш погляд, є створення управління бджільництва з наступними структурними елементами: 1) рівень центрального органу державного управління (Міністерство аграрної політики України): управління з питань розвитку галузі бджільництва з наступними структурними підрозділами – а) відділ розвитку галузі бджільництва; б) сектор ринків продукції бджільництва; в) Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин; в) Державна інспекція з бджільництва; 2) рівень місцевого органу державного управління: а) Головне управління сільського господарства й продовольства обласної державної адміністрації – відділ з бджільництва; інспектор з бджільництва; б) управління сільського господарства районної державної адміністрації – інспектор з бджільництва.
Основними завданнями управління є:
— визначення загальних засад проведення єдиної науково-технічної політики в галузі бджільництва;
— розробка загальнодержавних та регіональних програм розвитку галузі бджільництва;
— контроль за дотриманням технологічних вимог у галузі бджільництва;
— контроль за якістю продуктів галузі бджільництва;
— координація запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин;
— сприяння в кредитуванні та залучення інвестицій для розвитку галузі бджільництва;
-координації підготовки та перепідготовки спеціалістів з бджільництва.
Відділ розвитку галузі бджільництва:
— розробка та забезпечення виконання загальнодержавних та регіональних проблем розвитку галузі;
— координація проведення селекційно-племінної роботи;
— розробка та впровадження заходів щодо переходу галузі бджільництва на промислову основу;
— сприяння в проведенні наукових досліджень з проблем галузі та у міжнародному співробітництві;
— сприяння в організації та проведенні заходів з діагностики, профілактики та боротьбі з хворобами бджіл;
— обґрунтування методик надання дотацій з Державного бюджету для потреб галузі;
— координація розробок та адаптації державних стандартів в галузі бджільництва до рівня вимог ЄС.
Сектор ринків продукції бджільництва:
— визначення пріоритетних напрямків виробництва продукції бджільництва на основі проведення досліджень з менеджменту та маркетингу ринку;
— формування інформаційно-статистичної бази даних щодо рівня виробництва продукції бджільництва;
— організаційне забезпечення проведення експортно-імпортних операцій;
— проведення виставок та інших заходів з метою рекламування продукції бджільництва.
Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських культур:
-створення умов для раціонального використання посівів ентомофільних сільськогосподарських культур;
— формування щорічної інформаційної загальнодержавної бази даних щодо площ посівів ентомофільних сільськогосподарськихрослин, їх сортів, нектаро- та пилкопродуктивності;
— впровадження у виробництво науково-технічних досягнень з питань запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин;
— формування найбільш оптимальних схем кочівель пасік до посівів ентомофільних сільськогосподарських рослин;
— сприяння в укладанні договорів між власниками посівів ентомофільних сільськогосподарських рослин та пасічниками.
Державна Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин має право:
— використовувати статистичні дані відповідних державних органів щодо площ посівів ентомофільних сільськогосподарськихрослин;
— звертатися до науково-дослідних установ та інших спеціалізованих установ з питань уточнення нектаро- та пилкопродуктивності ентомофільних сільськогосподарських рослин;
— використовувати данні результатів осінньої та весняної ревізії щодо наявності бджолиних сімей;
— звертатися до відповідних служб з питань оптимальних строків використання засобів захисту рослин.
Державна Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин зобов’язана:
— надавати інформацію власникам бджологосподарств різних форм власності щодо посівівентомофільних сільськогосподарських рослин, їх сорту нектаро- та пилкопродуктивності;
— брати участь у виконанні загальнодержавних програм розвитку галузі бджільництва зпитаннях запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин.
Державна інспекція з бджільництва:
— здійснення державного контролю за дотриманням встановлених стандартів, норм, правил та технологічних вимог ведення галузі бджільництва, одержання продукції та забезпечення її якості у бджологосподарствах всіх форм власності;
— здійснення державного контролю щодо проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв;
— здійснення державного контролю за веденням первинного обліку на племзаводах,племінних бджолорозплідниках, племінних пасіка та контроль за проведеннямбонітування бджолиних сімей;
— здійснення державного контролю за дотриманням Планупородного районування бджіл, керівництво роботами щодо виконання його положень на території яку він обслуговує;
— здійснення державного контроль за дотриманням вимог інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл;
— здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства в галузі бджільництва;
— розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва та накладання адміністративнихстягнень;
— надання консультативних та сервісних послуг щодо ведення галузі, реєстрації пасіки, оформлення паспорта пасіки;
— організація інформаційного забезпечення та підвищення професійного рівня пасічників;
— сприяння в організації та проведенні кочівлі бджолиних сімей, укладанні договорів щодо запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин.
Для забезпечення можливості реалізації повноважень державних інспекторів з бджільництва щодо дотримання Плану породного районування бджіл доцільним є внесення доповнень до ст. 12 Закону України “Про бджільництво“ в такій редакції: “Фізична або юридична особа з метою зайняття бджільництвом формує пасіку з бджолиних сімей, яка може мати підсобне приміщення, інвентар і обладнання та розміщується на відповідній земельній ділянці. Кількість бджолиних сімей, що може утримуватися юридичними та фізичними особами, не обмежується.На пасіках утримуються бджоли лише районованих у тій чи іншій місцевості порід згідно з Планом їх породного районування в Україні, затвердженим центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики. Контроль за дотриманням технологічних вимог в галузі бджільництва та Плану породного районування бджіл в Україні здійснює Державна інспекція з бджільництва.” Доцільним є також внесення доповнень до Закону України “Про племінну справу у тваринництві”, зокрема, до ст. 18 щодо здійснення державного контролю у племінній справі в галузі бджільництва Державною інспекцією з бджільництва, а також до ст. 30 Закону України “Про тваринний світ” щодо контролю використання медоносних бджіл які знаходяться в природних умовах життєдіяльності.
Для вирішення проблем адміністративної відповідальності в галузі бджільництва доцільним є доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення наступними статтями в такій редакції:
“Ст. 83 2 Неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин.
Неповідомлення (приховування) або надання неправдивої інформації про виникнення загрози бджолам при застосуванні засобів захисту рослин -тягне за собою накладання штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”;
“Ст. 107 2 Порушення Плану породного районування бджіл.
Порушення Плану породного районування бджіл – тягне за собою накладання штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
“Ст. 107 3 Недотримання вимог щодо розміщення і облаштування пасіки.
Недотримання вимог щодо розміщення і облаштування пасіки – тягне за собою накладання штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”
“Ст. 107 4 Порушення правил реєстрації та оформлення паспорту пасіки.
Порушення правил реєстрації та оформлення паспорту пасіки — тягне за собою накладання штрафу на громадян від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб від тридцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”
“Ст. 238 5 Органи державного контролю в галузі бджільництва.
Органи державного контролю в галузі бджільництва розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов’язані з порушеннями в галузі бджільництва (ст. 83 2, 107 2, 107 3, 107 4 ).
Від імені органів державного контролю в галузі бджільництва розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:
— Головний державний інспектор з бджільництва України і його заступники – штрафи на громадян до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і посадових осіб – до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
— державні інспектори з бджільництва районів – штраф на громадян до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян ”.
Доцільним є також внесення доповнень до п. 1 ст. 255 щодо уповноважених осіб органів державного контролю в галузі бджільництва, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення (статті 83 2, 107 2, 107 3, 107 4).
Здобувач відділу проблем С.І. Бугера
державного управління
та адміністративного права
Інституту держави і права
ім. В.М.Корецького НАН України
Додаток И
Положення про Державну інспекцію з бджільництва
1. Загальні положення
Державна інспекція з бджільництва — спеціально уповноважений орган виконавчої влади до відання якого віднесені питання функціонування галузі бджільництва.
2. Завдання та система Державної інспекції з бджільництва
Завданнями Державної інспекції з бджільництва є:
— здійснювати державний контроль, нагляд, інспектування та моніторинг за дотриманням встановлених стандартів, норм, правил та технологічних вимог ведення галузі бджільництва, одержання продукції та забезпечення її якості у бджологосподарствах всіх форм власності;
— здійснювати державний контроль щодо проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв;
— здійснювати державний контроль за веденням первинного обліку на племзаводах,племінних бджолорозплідниках, племінних пасіка та контролювати проведення бонітування бджолиних сімей;
— здійснювати державний контроль за суворим дотриманням Плану породного районування бджіл, керувати роботами щодо виконання його положень на території яку він обслуговує;
— здійснювати державний контроль за дотриманням вимог інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл;
— здійснювати державний контроль за дотриманням вимог законодавства в галузі бджільництва;
— розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва та накладання адміністративнихстягнень;
— надання консультативних та сервісних послуг щодо ведення галузі, реєстрації пасіки, оформлення паспорта пасіки;
— організація інформаційного забезпечення та підвищення професійного рівня пасічників;
— сприяння в організації та проведенні кочівлі бджолиних сімей, укладанні договорів щодо запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин.
Державна інспекція з бджільництва є підрозділом управління з питань розвитку галузі бджільництва Міністерства аграрної політики України. До складу Державної інспекції з бджільництва належать державні інспектори з бджільництва областей та районів. Державний інспектор області входить в штат Головного управління сільського господарства й продовольства обласної державної адміністрації, державний інспектор з бджільництва району входить в штат управління сільського господарства й продовольства районної державної адміністрації.
3. Посадові особи, які здійснюють державний контроль в галузі бджільництва
Організація та здійснення державного контролю покладаються на Головного державного інспектора з бджільництва України,його заступників, державних інспекторів областей та районів.
Головним державним інспектором з бджільництва України є керівник Державної інспекції з бджільництва України, який призначається і звільняється з посади центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.
Керівник Головної державної інспекції з бджільництва України має заступників, у тому числі одного першого, які призначаються і звільняються з посади за поданням керівника Державної інспекції з бджільництва України центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики.
Державні інспектори з бджільництва областей і районів призначаються, і звільняються з посади керівником Державної інспекції з бджільництва України.
4. Права та обов'язки посадових осіб, які здійснюють державний контроль та нагляд
Головний державний інспектор з бджільництва України, державні інспектори з бджільництва областей і районів здійснюють державний контроль за додержанням законодавства у галузі бджільництва.
Державні інспектори з бджільництва у межах своїх повноважень мають право:
— здійснювати державний контроль та нагляд, інспектування та моніторинг за дотриманням встановлених стандартів, норм, правил та технологічних вимог ведення галузі бджільництва, одержання продукції та забезпечення її якості у бджологосподарствах всіх форм власності;
— безперешкодно відвідувати підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності, які здійснюють діяльність пов’язану з веденням галузі, та отримувати від них безкоштовно необхідну інформацію з даних питань;
— здійснювати державний контроль щодо проведення селекційно-племінної роботи в галузі бджільництва, проведення атестації пасік і видачі племінних свідоцтв;
— здійснювати державний контроль за веденням первинного обліку на племзаводах племінних бджолорозплідниках, племінних пасіка та контролювати проведення бонітування бджолиних сімей;
— здійснювати державний контроль за дотриманням Плану породного районування бджіл, керувати роботами щодо виконання його положень на території яку він обслуговує;
— здійснювати державний контроль за дотриманням вимог інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл;
— здійснювати державний контроль за дотриманням вимог законодавства в галузі бджільництва;
— розглядати справи про адміністративні правопорушення в галузі бджільництва і накладати адміністративні стягнення;
— організовувати проведення реєстрації пасіки та видачі їх паспортів та племінних свідоцтв (сертифікатів); здійснювати оформлення кочової карти;
— надавати інформаційно-консультативні послуг з питань технологічного забезпечення ведення галузі та переходу її на промислову основу;
— сприяти в організації та проведенні заходів по ветеринарно-санітарному обслуговуванні пасік;
— надавати послуги щодо підвищення професійного рівня працівників галузі.
Головний державний інспектор з бджільництва України,його заступники, державні інспектори з бджільництва областей і районів зобов'язані:
— діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, і додержуватися вимог нормативно-правових актів у галузі бджільництва;
-забезпечувати конфіденційність будь-якої інформації, яка становить комерційну таємницю, за винятком випадків, передбачених законом;
— надавати документи, які засвідчують їх повноваження;
-надавати власникам об'єктів регулювання, які підлягають державному контролю, акти про результати нагляду, інспектування та моніторингу.
За порушення вимог цього Положення та інших нормативно-правовихактів щодо ведення галузі бджільництва державні інспекторинесуть передбачену законом відповідальність.
5. Гарантії діяльності посадових осіб, які здійснюють державний контроль та нагляд
Головний державний інспектор з бджільництва України, державні інспектори з бджільництва областей і районів у своїй діяльності незалежні і керуються Конституцією України, цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами.
Рішення державного інспектора з бджільництва прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання.
Образа посадової особи, що здійснює державний контроль з бджільництва, а також опір, погрози, насильство та інші дії, що перешкоджають виконанню покладених на неї обов'язків та повноважень, тягнуть за собою відповідальність згідно із законом.
Додаток К
Положення
про Службу запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин
1. Загальні положення
Державна служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин є структурним підрозділом Управління розвитку галузі бджільництва Міністерства аграрної політики України.
2. Завдання Державної служби запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин
Завданнями Державної служби запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин є:
-створення умов для раціонального використання посівів ентомофільних сільськогосподарських культур;
— формування щорічної інформаційної загальнодержавної бази даних щодо площ посівів ентомофільних сільськогосподарських, їх сортів, нектаро- та пилкопродуктивності;
— впровадження у виробництво науково-технічних досягнень з питань запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин;
— формування найбільш оптимальних схем кочівель пасік до посівів ентомофільних сільськогосподарських рослин;
— сприяння в укладанні договорів між власниками посівів ентомофільних сільськогосподарських рослин та пасічниками.
3. Права та обов’язки Державної служби запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин
Державна Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин має право:
— використовувати статистичні дані відповідних державних органів щодо площ посівів ентомофільних сільськогосподарськихрослин;
— звертатися до науково-дослідних установ та інших спеціалізованих установ з питань уточнення нектаро- та пилкопродуктивності ентомофільних сільськогосподарських рослин;
— використовувати данні результатів осінньої та весняної ревізії щодо наявності бджолиних сімей;
— звертатися до відповідних служб з питань оптимальних строків використання засобів захисту рослин.
Державна Служба запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин зобов’язана:
— надавати інформації власникам бджологосподарств різних форм власності щодо посівівентомофільних сільськогосподарських рослин, їх сорту нектаро- та пилкопродуктивності;
— брати участь у виконанні загальнодержавних програм розвитку галузі бджільництва в питаннях запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин.
Додаток Л
Порядок реєстрації пасіки
1. Цей порядок установлює вимоги до проведення реєстрації пасіки всіх форм власності.
2. Пасіка підлягає реєстрації за місцем проживання фізичної особи, яка займається бджільництвом районним державним інспектором з бджільництва один раз в рік заснування пасіки.
3. Реєстрація пасік проводиться на підставі заяви фізичної чи юридичної особи, незалежно від форми власності. У заяві про реєстрацію пасіки зазначаються назва та адреса заявника, кількість бджолосімей.
4. Під час реєстрації пасік проводиться їх обстеження районними інспектором з бджільництва та спеціалістом ветеринарної медицини.
5. Районний інспектор з бджільництва повинен видати в 30-денний термін заявнику паспорт пасіки, що засвідчує факт її реєстрації. Пасіці присвоюється номер та заноситься до Державного реєстру пасік. Дані обстежень спеціалістом ветеринарної медицини заносяться у журнал обліку пасік у районному управлінні державної ветеринарної медицини.
6. Власники повинні виконувати вимоги законодавства України з питань бджільництва.
7. При зміні назви чи адреси пасіки, її власник повинен проінформувати про це районного інспектора з бджільництва протягом 10 днів.
8. Дані звітності подають усі пасіки (юридичні та фізичні особи, які утримують бджолосім'ї) до 10 квітня поточного районному інспектору з бджільництва.
Додаток М
Порядок видачі паспорту пасіки
1. Паспорт пасіки (надалі — паспорт, додаток П ), видається районним державним інспектором з бджільництва на пасіку, незалежно від форми її власності.Санітарно-ветеринарний стан пасіки встановлюється спеціалістом ветеринарної медицини.
2. Паспорт підписується районним державним інспектором з бджільництва, завіряється печаткою та вказується його особистий номер.
3. Паспорт реєструється в журналі облікудержавним інспектором з бджільництва.
4. Номер паспорта пасіки та її реєстраційний номер заноситься до Державного реєстру пасік.
5. Паспорт пред’являється при продажу і обміну воскосировини, купівлі вощини і є підставою для ветеринарних свідоцтв при вивозі (продажу) бджіл і продуктів бджільництва відповідно до Правил видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов’язковому ветеринарному контролю, затверджених наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини від 7 серпня 1997 року за № 27 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 серпня 1997 року за № 326/2130.
6. Паспорт зберігається у старшого бджоляра або власника пасіки і пред'являється на вимогу державного інспектора з бджільництва та спеціаліста ветеринарної медицини.
7.Паспорт підлягає заміні на новий після заповнення всіх його розділів, а також при зміні власника пасіки.
Додаток Н
Порядок заповнення паспорту пасіки
1. Паспорт заповнюється коротко, чітко і розбірливо.
2. Розділ І“Характеристика пасіки” заповнюється районним державним інспектором з бджільництва після особистого обстеження пасіки. У довільній формі описується розташування пасіки, її кормова база (основні медоноси) і джерело забезпечення бджіл водою та можливі маршрути кочівлі, найменування промислових, хімічних та і інших підприємств, що розташовані у радіусі льоту бджіл. Вказується кількість бджолиних сімей, порода бджіл,система вуликів, їх нумерація,виробничий напрямок пасіки,наявність пасічних помешкань, сила бджолиних сімей, стан маток і розплоду, кількість і якість кормових запасів, періодичність завозу племінного матеріалу (маток, бджолопакетів).
3. Розділ 2 “Санітарно-ветеринарний стан пасіки” заповнюється спеціалістом ветеринарної медицини після особистого обстеження пасіки.
Підрозділі 2.1 “Результати обстеження пасіки” — у довільній формі на день обстеження описується ветеринарно-санітарний стан пасіки в цілому, інтервали розміщення вуликів, їхнє фарбування, наявність підставок, передльоткових майданчиків; санітарний стан пасічних приміщень, запасних вуликів, стільників, годівниць, утеплювальних подушок, тари для пересилки маток та відводів, димарів, стан території пасіки (наявність місця для дезінфекції вуликів та інвентарю, ями для зливу води; наявність дезінфекційної техніки та деззасобів, спецодягу та ін.).
Підрозділ 2.2. “ Результати епізоотичного обстеження” — записується попередній або остаточний діагноз, встановлений на пасіці фахівцем ветеринарної медицини у лабораторії ветеринарної медицини, дата виникнення і можливе джерело захворювання, дата введення або зняття обмежень, рішенням якого органу. При необхідності спеціалісти складають акт епізоотичного обстеження пасіки і проводять комісійний відбір проб матеріалу для лабораторного дослідження.
Підрозділ 2.3. “Лабораторні дослідження” — зазначається об'єкт дослідження патологічного матеріалу (бджоли, розплід, мед, перга, віск, вощина, медоноси тощо) і діагноз на захворювання, назва лабораторії ветеринарної медицини, номер експертизи і рекомендації по застосуванню лікувальних засобів з урахуванням чутливості штамів збудника до антибіотиків
і сульфаніламідних препаратів, інших заходів.
Підрозділ 2.4. “Лікувально-профілактичні і санітарні заходи” — вказуються проведені лікувальні і профілактичні обробки, а також дезінфекційні, дезінсекційні, дератизаційні і дезакаризаційні заходи. Перераховані заходи оформляються актом, який зберігається в бухгалтерії і на його підставі списуються використані медикаменти і деззасоби.
Вказані підрозділи заповнюються фахівцями ветеринарної медицини не рідше одного разу в рік.
Розділ 3. “Кочівля пасіки” — зазначається дата вивезення пасіки та строк її перебування на кочівлі, маршрут кочівлі, місце розміщення пасіки на кочівлі.
Розділ 4. “Запилення ентомофільних сільськогосподарських культур ” — зазначається строк перебування пасіки на запиленні ентомофільних сільськогосподарських рослин, назва рослин, їх площа, місце розміщення, наявність договору.
Додаток П
Додаток до порядку видачі паспорту пасіки
ПАСПОРТ ПАСІКИ
Номер паспорту____________
Реєстраційний номер пасіки
згідно Державного реєстру _____________________
Власник (керівник) пасіки:
|
Для фізичних осіб |
Для юридичних осіб |
|
Призвіще_______________________ Ім’я____________________________ По батькові_____________________ |
Найменування юридичної особи ________________________________ ________________________________ |
|
Ідентифікаційний номер__________ _______________________________ |
Ідентифікаційний номер__________ _______________________________ |
|
Місцепроживання ________________ ________________________________ ________________________________ |
Місцезнаходження_______________ ________________________________ ________________________________ |
Дата видачі «____» _____________________р.
Державний інспектор району (ПІБ, підпис)____________________________
Особистий номер державного інспектора_____________________________
МП
Власник пасіки (ПІБ, підпис)________________________________________
1. Характеристика пасіки
1. Кількість бджолиних сімей_________________________________________
2. Порода бджіл____________________________________________________
3. Тип вуликів______________________________________________________
4. Виробничий напрямок пасіки_______________________________________
5. Наявність пасічних помешкань______________________________________
6.Відповідність діючим вимогам розміщення пасіки та інша інформація________________________________
2. Ветеринарно-санітарний стан пасіки
(заповнюється спеціалістом ветеринарної медицини)
2.1. Результати обстеження пасіки
|
Дата огляду |
Результат |
Спеціаліст ветеринарної медицини (ПІБ, підпис, печатка) |
2.2. Результати епізоотичного обстеження
|
Назва хвороби й дата її виникнення |
Клінічні ознаки хвороби та епізоотологічні дані. Джерело зараження |
Дата введення обмеження й ветеринарно –санітарні заходи |
Спеціаліст ветеринарної медицини (ПІБ, підпис, печатка)
|
|
|
|
2.3. Лабораторні дослідження
|
Назва хвороби й дата її виникнення |
Клінічні ознаки та епізоотологічні дані. Джерело зараження |
Дата введення обмеження й ветеринарно-санітарні заходи |
Спеціаліст ветеринарної медицини (ПІБ, підпис, печатка)
|
|
|
2.4. Лікувально-профілактичні і санітарні заходи
|
Дата проведення, його найменування |
Обсяг виконаної роботи (кратність) |
Найменування препарату, доза, експозиція |
№ акта, витрати препарату |
Спеціаліст ветеринарної медицини (ПІБ, підпис, печатка) |
|
|
|
|
|
|
3. Кочівля пасіки
|
Дата вивезення пасіки та строк перебування |
Маршрут кочівлі |
Місце розміщення пасіки на кочівлі |
Державний інспектор з бджільництва (ПІБ, підпис, особистий номер, печатка) |
4. Запилення ентомофільних сільськогосподарських рослин
|
Строки запилення, |
Назва рослини |
Площа, місце розміщення |
Наявність договору |
|
|
|
Додаток Р
Положення про Державний реєстр пасік
1. Державний реєстр пасік (далі реєстр) формується з метою організації обліку пасік щодо кількості бджолиних сімей, їх породної належності, виробничого спрямування, санітарно-ветеринарного стану.
2. Ведення реєстру здійснюється Державною інспекцією з бджільництва Міністерства аграрної політики України.
3. Безпосередню реєстрацію пасік, видачу паспорту пасіки та присвоєння її реєстраційного номера здійснюється районним державним інспектором з бджільництва.
4. Реєстраційний номер пасіки є її індивідуальним номером і вноситься до реєстру пасік та до паспорту пасіки.
5. При розміщенні пасіки на стаціонарному точку та вивезенні на кочівлю номер пасіки повинен бути вказаний на спеціальній табличці.