Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти організаційної та економічної підготовки виробництва.

1.1. Основи організаційно – економічної підготовки продукції.

1.2. Зміст і головні етапи організаційної підготовки виробництва.

1.3. Організація переходу на випуск нових видів продукції.

Розділ 2. Проведення організаційно-економічної підготовки виробництва.

2.1. Принципи проведення підготовки виробництва на підприємстві.

2.2. Дослідження результатів діяльності підприємств.

Розділ 3. Методичні основи вдосконалення планування підготовки виробництва.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми.Робота підприємств у ринкових умовах господарювання спонукає їх здійснювати пошук ефективних шляхів розвитку виробництва. Важлива роль у вирішенні цієї задачі належить підготовці виробництва конкурентоспроможної продукції, яка користується стійким попитом на ринку. Серед факторів, які цьому сприяють, важливе значення мають організаційні. Тому особливе місце в розвитку підготовки виробництва займає її організація. Конкурентоспроможна продукція створюється при умові наявності відповідного виробничого та наукового потенціалу. Для забезпечення попиту на продукцію, яку виготовляє підприємство, а також для своєчасної пропозиції нових виробів з метою задоволення потреб ринку йому необхідно володіти достатніми засобами, що дозволять здійснити підготовку їхнього виробництва. В сучасних умовах виробництва дуже важливо знайти нові напрямки і методи поєднання наукових досліджень з виробництвом, можливості для скорочення тривалості циклу від зародження нової ідеї до впровадження її результатів. Тому нині існує потреба перебудови організації підготовки виробництва на підприємствах.

Проблемам організації підготовки виробництва, її ролі у виробничому процесі присвятили дослідження багато учених-економістів: В.Г.Алієв, Ю.Д.Аміров, В.П.Бабич, В.К.Беклешев, В.М.Гриньова, Г.М.Добров, Б.Ф.Зайцев, Н.І.Комков, В.М.Ліхтенштейн, Н.К.Моїсеєва, Р.Л.Сатановський, О.Г.Туровець та ін. У роботах цих авторів розглянуті питання організації планування етапів процесу підготовки виробництва нових виробів. Але до теперішнього часу недостатньо досліджені питання організації підготовки виробництва нових виробів, процес планування, який повинен бути провідною ланкою в умовах ринкових відносин.

Мета роботиполягає у теоретичному обґрунтуванні та розробці методичних рекомендацій щодо розвитку процесу організації підготовки виробництва конкурентоспроможної продукції в умовах ринку. Для досягнення поставленої мети було сформульовано та вирішено такі задачі:

· узагальнено поняття "підготовка виробництва" та визначено сучасний зміст організації підготовки виробництва на підприємстві;

· теоретично обґрунтовано проблеми організації та розвитку підготовки виробництва;

· проведено аналіз виробничої діяльності підприємства;

· розглянуто особливості бізнес-планування підготовки виробництва в умовах ринку.

Загальна методика дослідження. Теоретичною та методологічною основою проведених досліджень є сучасна економічна теорія, закони та нормативні акти України з економічних питань, наукові дослідження. Використовувались методи логічного узагальнення, теорії систем, ситуаційного підходу, математичної статистики, статистичного аналізу.

Інформаційною базою дослідження є вітчизняні та зарубіжні публікації з питань підготовки виробництва, офіційна статистика.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти організаційної та економічної підготовки виробництва

1.1. Основи організаційно – економічної підготовки продукції

Організаційно – економічна підготовка виробництва включає комплекс мір по організації і плануванню виробництву нової продукції і забезпечення процесу її виготовлення всім необхідним. Вона складається з таких стадій:

· складання плану – графіку і кошторису розходів на технічну підготовку виробництва;

· визначення потреби в додатковому обладнанні, робочих кадрах, матеріальних і енергетичних ресурсах;

· розробка планових калькуляцій на нові деталі, вироби;

· оформлення договірних відносин з постачальниками, споживачами;

· створення нормативної бази;

· організація праці і зарплати;

· визначення економічної ефективності нової продукції.

Існують економічні і соціальні критерії нової продукції.

Економічні – економія праці (зниження трудомісткості, ріст продуктивності праці):

· економія матеріальних ресурсів;

· технічний рівень і якість продукції;

· корисний ефект на одиницю потужності;

· окупність;

· прибутковість.

Соціальні – показники, які характеризують поліпшення умов праці, безпеку і вигоду в експлуатації, охорона навколишнього середовища, створення кращих умов для життєдіяльності людей, підвищення кваліфікації працівників, рівня механізації праці в виробництві і при експлуатації нової продукції.

На всіх стадіях вирішуються питання спеціалізації і кооперації цехів і виробничих участків, визначаються календарно – планові нормативи для оперативно виробничого планування, проектується організація і обслуговування робочих місць основного і допоміжного виробництва, вибираються найбільш раціональні форми і системи оплати праці, розраховуються відповідні матеріальні, трудові і фінансові параметри, проектуються організація ремонтного, інструментального, енергетичного, транспортного і складського господарства.

Економічна підготовка виробництва передбачає також розробку необхідних нормативів для планування конструкторського і технічного підготовкою виробництва. Вона здійснюється паралельно і виконується всіма функціональними підрозділами підприємства.

Економічні аспекти – це перегляд планово – економічної інформації, норм і нормативів, форм документації, діючої системи планування, облік і оцінка діяльності підприємств з врахуванням специфіки нової продукції і розробка нормативів трудових затрат по періодах освоєння[6, c. 127-129].

На етапі організаційно – економічної підготовки виробництва проводяться роботи соціально – психологічного характеру,які забезпечують соціально – психологічну підготовку працівників до створення нової продукції. Ця робота заключається в роз’ясненні в колективі про необхідність створення і освоєння нової продукції для виживання і стабільної роботи підприємства в умовах ринку, в інформуванні працівників про необхідність проведення професіональних, кваліфікаційних і організаційних перетворень при створенні і освоєнні нової продукції, в мобілізації адміністрацією всього підприємства його творчих можливостей на створення і випуск нових конкурентоспроможних виробів в наймеш короткі терміни і при найменших затратах живої праці. Проведення цих робіт створює благополучний соціально – психологічний клімат в колективі і підвищує ефективність виробництва.

В оцінці якості виробу, що проектується все більше значення набирає ергономічна характеристика.

Ергономіка – дисципліна, яка комплексно вивчає трудову діяльність людини в системі людина – техніка – середовище СЛТС з метою забезпечення безпеки, ефективності і комфорту.

Передумови виникнення і розвитку ергономіки послужили проблеми зв’язані з впровадженням і експлуатацією нової складної техніки і технології.

Предметом ергономіки являється трудова діяльність людини в процесі взаємодії з технічними системами і в умовах впливу факторів зовнішнього середовища.

Основний об’єкт вивчення ергономіки система людина – техніка – середовище СЛТС. Признаками ергономічної якості являється повна безпека для людини, висока ефективність і задоволення працівника змістом, характером і результатом своєї праці[2, c. 194-195].

1.2. Зміст і головні етапи організаційної підготовки виробництва

Організаційна підготовка виробництва — це комплекс робіт, спрямованих на розробку та реалізацію проекту організації виробничого процесу виготовлення нового виробу в просторі й часі, система організації та оплати праці виробничого персоналу, розробка відповідної нормативної бази, створення системи матеріально-технічного забезпечення виробництва нових виробів.

Організаційна підготовка виробництва (ОПВ) складається з ряду етапів, підетапів і окремих робіт. Сукупність робіт, які розкривають сутність організаційної підготовки виробництва, наведено в табл. 1. Комплекс робіт, які входять до складу організаційної підготовки виробництва, досить широкий. Розробка завдань ОПВ має надзвичайно відповідальний характер тому, що від якості їх вирішення залежить рівень організації виробництва і праці при випуску нової продукції, а також загальні техніко-економічні показники діяльності підприємства[9, c. 108-110].

Проектні роботи організаційного характеру здійснюються:

— якщо освоєння виробництва має місце на щойно введеному або ж на реконструйованому підприємстві — спеціалізованими науково-дослідними або проектними організаціями;

— якщо підготовка виробництва здійснюється на діючому підприємстві — заводськими технічними та економічними службами.

Реалізація проектів організаційної підготовки виробництва забезпечується зусиллями усіх підрозділів підприємства, а в ряді випадків — із залученням сторонніх організацій (будівельних, монтажно-налагоджувальних та ін.).

Організаційна підготовка виробництва поєднує проведення інженерних та організаційно-економічних робіт і належить до сфери інженерних розробок.

При освоєнні виробництва нових видів продукції виникає необхідність розробки проекту організації виробництва цієї продукції та забезпечення його реалізації або здійснення реорганізації діючого виробництва. У найбільш загальному вигляді при проектуванні організації виробництва можна виокремити такі комплекси робіт:

— вибір типу виробничої структури і проектування виробничого процесу у просторі;

— проектування організації виробничого процесу у часі;

— проектування системи технічного обслуговування;

— проектування форм організації та оплати праці.

Спеціалісти в галузі організаційного проектування і технологічної служби підприємства розпочинають розробку проекту організаційної підготовки, попередньо проаналізувавши характер спеціалізації цехів і дільниць, ступінь завантаженості устаткування і ті зміни, які вносить необхідність виготовлення деталей та складальних одиниць нового виробу. На основі даних цього аналізу приймаються рішення стосовно зміни у спеціалізації виробничих підрозділів, перегляду номенклатури виробів і обсягів виробництва.

При цьому обирається предметний або ж технологічний принцип організації виробничого процесу. У рамках предметної спеціалізації може бути подетальна, повузлова або ж спеціалізація за вузлами готової продукції. Відповідно до цього визначається тип виробничої структури цеху, дільниці й форма організації виробничого процесу. Як форми організації основних виробничих процесів можуть бути обрані потокова, предметна, групова і гнучка форми організації виробничих процесів[3, c. 216-218].

Паралельно з вибором виду спеціалізації та форми організації виробництва виконується аналіз виробничого процесу у просторі з урахуванням характеру і обсягів продукції, яка планується до випуску. Виконуються розрахунки необхідної кількості устаткування. Складається план цехів або дільниць. Визначаються потоки матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції. Із застосуванням різноманітних методів оптимізації та імітаційного моделювання розглядаються усі можливі варіанти організаційних структур, маршрутів руху предметів праці, У результаті чого обираються найбільш раціональні.

Після завершення етапу проектування виробничих процесів здійснюється проектування процесу виготовлення продукції у часі. Мова йде про необхідність вибору тієї чи іншої послідовності запуску у виробництво і виготовлення номенклатури запланованої продукції, забезпечення раціонального завантаження устаткування та робочої сили, визначення необхідних між-операційних заділів, дотримання мінімальної тривалості виробничого циклу.

Розв'язання зазначених питань здійснюється шляхом графічного або ж машинного моделювання руху предметів праці у часі, вирішенням комплексу оптимізаційних завдань, виконанням інших розрахунків. Разом з цим на цьому етапі організаційного проектування має бути розроблена і прийнята до виконання система оперативного планування та управління виробництва, яка враховувала б техніко-економічні особливості продукції, що виготовляється.

На наступному етапі здійснюється вибір системи обслуговування виробничих процесів. Ці роботи розпочинаються з опрацювання виробничої структури підприємства, цеху або дільниці. Визначається також характер систем транспортного, ремонтного та інструментального обслуговування робочих місць. Такі системи можуть бути черговими або планово-попереджувальними. Виконуються розрахунки чисельності підрозділів обслуговування, складаються обов'язки обслуговуючого персоналу, технологія виконання основних операцій обслуговування. Окремим питанням є розробка систем управління якістю продукції, яка планується до випуску.

Завершальним етапом розробки проекту організації виробництва нових видів продукції є вибір форм і систем організації праці та заробітної плати. При цьому враховується характер виробничого процесу і продукції. Визначається склад та кількість виробничих бригад, характер їх спеціалізації та кооперації, кваліфікаційні характеристики і структура робочих кадрів, проектуються робочі місця і системи їх обслуговування. При цьому доцільним є застосування типових проектів організації робочих місць і розробка карт організації праці, у яких фіксується зміст трудового процесу. На завершення складається відомість робочих місць і відомість сформованої організаційної системи. При формуванні систем і форм оплати праці основних та допоміжних робітників визначаються особливості їх застосування в умовах освоєння нової продукції.

Важливою складовою організаційної підготовки виробництва є розробка і реалізація системи матеріально-технічного постачання та збуту (реалізації) нової продукції. Виникає необхідність виконати розрахунки потреб за усіма видами матеріальних ресурсів; скласти заявки на матеріали, комплектуючі вироби, оснастку і спеціальне устаткування; визначити постачальників і укласти з ними відповідні господарські угоди. Одночасно необхідно налагодити зв'язки зі споживачами готової продукції.

Складовою організаційної підготовки виробництва є також розробка нормативів для організації та планування виробництва нових видів продукції: матеріальних, трудових, календарно-планових нормативів витрат, цін, запасів та оборотних коштів[10, c. 159-160].

1.3. Організація переходу на випуск нових видів продукції

Нинішні темпи науково-технічного розвитку визначають необхідність освоєння нових видів продукції у найбільш стислі терміни. Вирішення цієї проблеми значною мірою залежить від обраного методу організації переходу на випуск нових виробів. При цьому можливі такі варіанти (рис. 1):

— тимчасове припинення випуску традиційної продукції (а);

— паралельний перехід на випуск нової продукції (б);

— без припинення випуску продукції (в);

— поступове збільшення випуску нових виробів з паралельним зменшенням випуску традиційних виробів (г).

Перший метод полягає в тому, що підприємство припиняє випуск раніше освоєних виробів, здійснює перепланування діючого та монтаж нового устаткування, завершує підготовку виробництва нового виробу. Після закінчення усіх зазначених робіт здійснює запуск нового виробу у виробництво. Далі починається освоєння, а також доведення усіх технічних і економічних параметрів виробництва до рівня запланованих. Цей метод відносно простий, але йому притаманні певні недоліки. Вони полягають в тому, що виникають значні втрати обсягів продукції, мають місце великі невиробничі витрати, порушується чітка і налагоджена робота цехів і дільниць підприємства[8, c. 242-244].

При застосуванні паралельного переходу на випуск нової продукції на підприємстві створюються тимчасові виробничі підрозділи. Вони розміщуються на резервних площах підприємства. У цих підрозділах паралельно з випуском звичного виробу ведеться налагодження і введення в дію устаткування для випуску нової продукції, напрацьовуються нові технологічні процеси, ведуться роботи з навчання персоналу. Після того, як у тимчасових виробничих підрозділах освоєння випуску нового виробу завершено і виготовлена певна кількість нових виробів, виробництво припиняється як в основних, так і в паралельних цехах, і новий виріб разом з устаткуванням, оснасткою і кадрами передається для освоєння в основне виробництво.

При паралельному методі переходу на випуск нової продукції на підприємстві практично не порушується випуск традиційних виробів, а також створюються передумови для ретельного відпрацювання нових технологічних процесів і форм організації виробництва. Разом з тим цьому методу притаманні певні недоліки. Скажімо, організація паралельного виробництва потребує значних капітальних витрат. Однак за наявності виробничих резервних потужностей або необхідності повного переобладнання і перебудови певного підприємства на випуск нової продукції метод паралельної організації робіт може бути використано у практичній діяльності[11, c. 85-87].

Метод переходу без припинення випуску продукції засновано на раптовому закінченні випуску попередніх виробів поряд з одночасним початком виготовлення нових виробів. У цьому випадку підприємство, продовжуючи випускати традиційні вироби, веде організаційну підготовку виробництва. При цьому традиційні вироби випускаються, зазвичай, у попередній кількості. Після того, як усі роботи з підготовки виробництва нового виробу завершаться, виготовлення традиційної моделі виробу в цілому припиняється і починається виготовлення нових виробів. Досвід підприємств масового виробництва повністю довів можливість та високу ефективність методу переходу без припинення випуску усталеної продукції на випуск нової продукції.

Метод поступового збільшення випуску нових виробів з паралельним зменшенням випуску старих виробів полягає у тому, що виготовлення деталей і складання нових виробів здійснюються на одному і тому самому устаткуванні, на одних і тих самих виробничих площах, одними і тими самими працівниками. Випуск старих виробів поступово скорочується і після досягнення заданого рівня технологічної та організаційної готовності підприємства до випуску нової продукції у виробництві залишається лише новий виріб. Цей метод набув широкого впровадження на підприємствах із серійним типом виробництва в авіаційній та електротехнічній промисловості, в приладобудуванні. Певними недоліками цього методу є значні витрати при виготовленні нових виробів з причини високої трудомісткості деталей і складальних одиниць, порушення організації виробництва і праці внаслідок досить частих переналагоджень устаткування, зменшення продуктивності праці робітників тощо.

На практиці можуть застосовуватися різні комбінації вказаних вище методів. Наприклад, перехід на випуск нової продукції може здійснюватися послідовно-паралельним методом із зупиненням або без зупинення виробництва. Вибір того чи іншого методу переходу виробництва на випуск нової продукції передбачає необхідність проведення техніко-економічного аналізу витрат, рівень і склад яких обумовлений особливостями обраного методу. Необхідно також враховувати можливі втрати в обсягах реалізації продукції, а також втрати прибутку в період освоєння нової продукції[4, c. 317-318].

Розділ 2. Проведення організаційно-економічної підготовки виробництва

2.1. Принципи проведення підготовки виробництва на підприємстві

Економічна підготовка передбачає планування і стимулювання процесу виробництва та включає в себе:

· розробку виробничих програм для підприємства;

· розрахунок виробничої потужності;

· розробку систем стимулювання виробництва;

· визначення економічного ефекту від впровадження нової техніки.

Матеріальна підготовка виробництва включає комплекс заходів щодо забезпечення виробництва матеріальними та паливно-енергетичними ресурсами. В складі матеріальної підготовки виробництва можна виділити такі основні елементи:

· організація підготовки зовнішньої кооперації та поставок;

· підготовка комплекту постачальницької документації;

· складання заявок, розрахунок потреб в різних видах ресурсів;

· безпосередня заготовка різних видів ресурсів, які є необхідними.

Кінцевим етапом підготовки виробництва є організація винахідництва і раціоналізації на підприємствах. В результаті розширення і зміцнення в останні роки науково-технічного співробітництва з іншими країнами все більшого значення на підприємствах набуває організація патентно-ліцензійної роботи. Значну роль у вирішенні питання про патентування відіграє ступінь розробки винаходу, його значимість, кон’юнктура ринку.

Всі перелічені етапи є дуже важливими при організації підготовки виробництва і лише їх сукупність визначає рівень ефективності підготовки виробництва.

Сучасне виробництво характеризується високим рівнем конкуренції, яка передбачає боротьбу між різними виробниками за найбільш вигідні умови виробництва та збуту товару. Для того, щоб вирішити цю проблему, необхідно підняти технічний рівень виробництва та постійно оновлювати продукцію, яку випускає підприємство при найбільш раціональному використанні ресурсів. Після оцінки економічної ситуації в країні, аналізу внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на результати діяльності підприємства, керівництво самостійно обирає шляхи свого розвитку. Від того, наскільки глибоко та всебічно обґрунтована стратегія діяльності підприємства, який рівень застосованих науково-технічних впроваджень, як організована підготовка виробництва залежить успіх діяльності промислового підприємства. Актуальною є задача пошуку шляхів удосконалювання організації підготовки виробництва при переході до ринкової економіки з метою розробки поступових, логічних, узгоджених дій щодо сприяння виходу країни з кризи[5, c. 484-485].

Останнім часом підготовці виробництва як важливій складовій діяльності підприємства вітчизняні економісти приділяли недостатньо уваги. Слід зазначити, що цей факт не дозволяє багатьом підприємствам зайняти відповідне місце на ринку та досягти сформованих планів розвитку.

Оновлення продукції, що виробляється, – важливий крок до досягнення успіху на сучасному ринку. В умовах складності продукції та її технічних показників дуже важливо, щоб підприємство стежило за навколишнім середовищем та знаходилось в такому стані, коли можна швидко та без збитків перейти на випуск продукції, яка відповідатиме запитам споживачів. Це можливо тільки на основі гнучкої організації підготовки виробництва.

Важливе місце в ринковій стратегії виробника займає питання забезпечення стійкої конкурентоспроможності продукції, основи якої закладаються на предпроектній і проектній стадіях виробництва. До недавнього часу конкурентоспроможності продукції приділяли недостатньо уваги. Але на сучасному етапі актуальним є визначення рівня якості промислової продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Показник конкурентоспроможності для виробника – це відображення етапів робіт практично всіх служб та підрозділів підприємства, вміння реагувати на запити споживачів. Конкурентоспроможною може бути визнана та продукція, яка має технічні характеристики та техніко-економічні показники, ідентичні аналогічним показникам проданого товару[2, c. 167].

2.2. Дослідження результатів діяльності підприємств

Вивчення розвитку цілісної системи передбачає визначення складових і розгляд особливостей процесу її розвитку, а також аналіз різноманітних проблем, з якими зіткнулось підприємство.

Динаміка узагальнюючих показників науково-технічного прогресу свідчить про погіршення стану впровадження нововведень на підприємствах.

Тенденція зміни науково-технічних показників (табл. 1.) свідчить про те, що господарський механізм не забезпечує зацікавленості виробників у впровадженні нововведень у виробництво. Стабільність роботи підприємства залежить від його трудової, ділової та творчої активності. Тільки в процесі активної науково-технічної діяльності можна досягти поставленої мети, зайняти стійке положення на ринку. Відновлюючи свою продукцію, вдосконалюючи її якість та виробляючи нову продукцію, підприємство забезпечує собі постійних замовників і належне фінансове становище.

Низька купівельна спроможність покупців, недостатнє фінансування науково-технічної діяльності призводять до зниження показників науково-технічного прогресу. З даних табл. 1 видно, що впровадження верстатів з ЧПУ в 2007 році у порівнянні з 2006 роком знизилось на 88,9 %, механізованих поточних, комплексно-механізованих автоматичних ліній – на 50%. У 2007 – 2008 роках ситуація не змінилася на краще. Витрати на виробництво нових видів промислової продукції значні, ризик великий, і сьогодні багато хто з керівників підприємств не ризикують помилитись у виборі товару, який треба виробляти. В результаті значна кількість підприємств стає банкрутами. За 2008 рік 36,8 % підприємств працювали зі збитком, недоодержано 150 млн. грн. податку на прибуток[7, c. 25-27].

Слід зазначити, що багато можливостей для розвитку виробництва залежить від організації його підготовки на основі методів та принципів маркетингу. Кризове становище економіки, нестійкість і непередбаченість ринку дуже заважають комплексному використанню маркетингу. Його застосування керівниками виробництва, на думку автора, є обов’язковим. Створення на підприємстві служб маркетингу сприяє поступовим і повномасштабним змінам у характері роботи підприємства і забезпечує успішну його діяльність.

На вітчизняних підприємствах служби маркетингу на основі результатів ринкових досліджень визначають темпи оновлення продукції, що виробляється, і технічної наладки виробництва, а також доцільність підготовки виробництва нової продукції.

Важливе значення для розвитку виробництва мають інвестиційні вкладення. Найбільшу зацікавленість у інвесторів для вкладення свого капіталу викликають такі галузі народного господарства: внутрішня і зовнішня торгівля, харчова промисловість, машинобудування і металообробка, чорна і кольорова металургія, транспорт і зв’язок, легка промисловість, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів і будівництва.

Науково-технічний прогрес України є складовою частиною світового науково-технічного прогресу і має з ним спільні цілі. Для прискорення темпів науково-технічного прогресу необхідно налагодити плодотворне співробітництво між країнами в сфері наукових розробок. Слід пам’ятати, що тільки впровадження розробок забезпечить науково-технічний розвиток. Це дасть можливість реально збільшити кількість розробок за рахунок використання на практиці досягнень вітчизняної та зарубіжної науки, підвищення трудової і технологічної дисциплін, раціональне використання сировини, матеріалів, енергії і засобів виробництва, підвищення рівня підготовки кадрів.

Підвищення ефективності виробництва пов’язане з впровадженням досягнень науково-технічного прогресу і в першу чергу, з освоєнням нових технологій, прискореним оновленням асортименту продукції та переходом до виробництва нової техніки, комплексним технічним переоснащенням виробництва[1, c. 124-125].

Оцінка попиту на продукцію зумовлює необхідність виявлення можливостей підприємств. Перш за все встановлюється організаційно-технічний рівень виробництва. Його оцінка може бути проведена на основі аналізу відповідної системи показників, які характеризують технічний стан обладнання, рівень технології, наявність необхідного кадрового складу фахівців, організаційно-технічних засобів з розвитку виробництва, організаційний план. Результати оцінки техніко-економічних, економіко-екологічних і організаційних можливостей виробництва можуть бути закладені в основу його конкурентоспроможності.

Конкурентоспроможність підприємства залежить від таких факторів: рівень впровадження нових технологій виробництва, використання відкриттів, сучасної обчислювальної техніки тощо.

Аналіз трудових ресурсів підприємств, наукової сфери діяльності свідчить про негативні тенденції зменшення чисельності працівників і погіршення якісних характеристик кадрів. Тяжке становище економіки України, спад виробництва, дефіцит асигнувань поставили на межу виживання ряд наукових організацій. Все це призвело до різкого зниження престижу науково-технічної діяльності, викликало відтік кваліфікованих кадрів[7, c. 27].

Розділ 3. Методичні основи вдосконалення планування підготовки виробництва

В умовах ринкових відносин планування повинно відповідати вимогам сучасного ринку: мусить бути гнучким, стратегічним, орієнтованим на вирішення задач, які перед ним поставлені, повинно впливати і направляти процес підготовки виробництва.

На основі узагальнення досліджень вчених-економістів виділено категорію "стратегічне планування", розглянуто основні його задачі, функції і принципи. Зроблено висновки, що планування засновується на сучасній інформації щодо можливих варіантів розвитку науково-технічної діяльності, економіки, витрат, необхідних на виробництво продукції, та кон’юнктури ринку, можливих конкурентів, виробництва нових видів продукції.

Стратегічне планування передбачає розробку бізнес-плану, який є офіційним документом. Розробка бізнес-плану включає осмислення ідеї, змушує критично подивитись на проект. План сприяє запобіганню помилок підприємства. В дисертації обгрунтовано, що в сучасних умовах господарювання планування повинно бути гнучким, маневреним. Для здійснення цієї мети керівник повинен мати резерви, а також передбачити здійснення стратегічного плану, в якому можуть з’явитися непередбачені зміни. Всі зміни спрогнозувати неможливо, тому необхідно мати деякі резерви, напрямки, за якими слід піти у випадку зміни стратегічного плану.

Бізнес-план повинен стати основою, з якою необхідно порівнювати результати практичної діяльності щодо його реалізації і вносити в цю діяльність необхідні корективи. Підготовка до випуску нової продукції починається з розробки бізнес-плану, який засновується на аналізі економічного середовища, внутрішніх можливостей підприємства та формуванні стратегії його розвитку. Бізнес-план повинен з максимальною точністю описати всю діяльність підприємства в найближчий час з аналізом всіх проблем, з якими воно може зіткнутися, а також зі способами вирішення цих проблем. Бізнес-план допомагає підприємству координувати свою роботу, з’ясовувати, куди розподілити прибуток, знайти інвесторів, розширити номенклатуру продукції. На рис. 3 запропонована схема розробки бізнес-плану підготовки нових виробів[1, c. 127-128].

Сітьові методи планування та управління отримали визнання і широке розповсюдження на практиці за рахунок своєї ефективності, сучасності, простоти і доступності.

Сітьове планування сприяє економії часу, ресурсів, дає можливість пошуку резервів. Вже само по собі скорочення часу в результаті раціонального планування робіт дає економію витрат, вивільнення персоналу, випуск додаткової продукції. Крім того, значна економія засобів може бути досягнута за рахунок оптимізації сітьової моделі, наприклад, за рахунок збільшення часу деяких некритичних робіт.

Організаційно-економічна підготовка виробництва включає комплекс мір по організації і плануванню виробництву нової продукції і забезпечення процесу її виготовлення всім необхідним. Економічна підготовка виробництва передбачає також розробку необхідних нормативів для планування конструкторського і технічного підготовкою виробництва. Вона здійснюється паралельно і виконується всіма функціональними підрозділами підприємства. Технологічна підготовка виробництва – це сукупність робіт, які визначають послідовність виконання виробничого процесу нового виробу найбільш раціональними способами з врахування конкретних умов виробництва підприємства.

Гнучкість сітьового методу планування полягає в тому, що він сприяє економії ресурсів і скороченню строків, тобто при досягненні значного ефекту сітьове планування не вимагає великих витрат.

Для виявлення напрямків оптимізації, розробки заходів щодо скорочення терміну підготовки виробництва розраховується сітьова модель. Такі моделі по всіх виробах використовують для розробки об'ємно-календарного плану робіт, який повинен бути збалансований за їхньою трудомісткістю, а також враховувати необхідне підвищення продуктивності праці, термін здійснення, зайнятість ресурсів[7, c. 31-32].

Висновки

В процесі проведення досліджень було визначено, що в умовах спаду виробництва дуже важливо знайти нові шляхи і методи органічного поєднання наукових досліджень з виробництвом, можливості для скорочення тривалості процесу розробки нового виробу.

Особливу роль підготовка виробництва відіграє при формуванні якості продукції, тому що вона зароджується на передпроектному і проектному етапах, в процесі виробництва та експлуатації продукції.

В роботі доведено, що орієнтація діяльності підприємства на маркетинг зумовлює досягнення істотних економічних результатів. При підготовці виробництва необхідно використовувати весь арсенал маркетингових засобів впливу на потенційних покупців з урахуванням економічних, соціальних, психологічних та інших факторів. Найбільший успіх у роботі підприємства забезпечує розробка плану маркетингу, орієнтованого на досягнення темпів науково-технічного прогресу.

В роботі обґрунтована необхідність прискорення темпів оновлення виробництва на основі гнучкої організації підготовки виробництва.

В сучасних умовах господарювання підприємство самостійно проводить планові роботи, що визначає свободу вибору шляху його розвитку. Тому в дисертації приділена увага стратегічному плануванню підготовки виробництва. За допомогою планування керівництво підприємства обирає з багатьох альтернатив свій шлях розвитку. Це безперервний процес прийняття рішень, в ході якого встановлюються і постійно уточнюються за часом цілі і задачі розвитку підприємства.

Нова продукція характеризується складністю і новизною, при цьому зумовлюється необхідність прискорення темпів її розробки. Тому існує необхідність впровадження нових методів планування. У виробничій практиці все частіше об’єкти підготовки виробництва не є вдосконалюванням вже існуючих, а являють собою нову продукцію. Більше заглиблюється проблема невизначеності в плануванні строків, витрат, ресурсів, тому що відсутні статистичні дані з проведення аналогічних робіт, а це зумовлює необхідність розробки і використання бізнес-плану у виробничій діяльності підприємства.

Підвищення ефективності функціонування існуючої системи планування робіт з підготовки виробництва на основі сітьових моделей має важливе значення. Зміст організації підготовки виробництва визначається системним її характером, складністю поставлених задач, існуючим рівнем розвитку підприємства. В цих умовах об’єктивно обумовлене використання програмно-цільового підходу, який сприяє проведенню раціональної організації робіт, оптимізації витрат, розподілу ресурсів, забезпеченню якості виробів, підвищенню відповідальності за досягнення поставлених цілей на всіх рівнях управління.

Список використаної літератури

1. Бєлов Б. О. Організаційно-економічний механізм розробки і реалізації підприємствами АПК маркетингових стратегій взаємодії // Економіка АПК. — 2006. — № 10. — С.124-129.

2. Березівський П. С. Організація виробництва в аграрних формуваннях: Навчальний посібник/ П. С. Березівський, Н. І. Михалюк; Мін-во освіти і науки України, Львівський держ. аграрний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 559 с.

3. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 350 с.

4. Гриньова В. Організація виробництва: Навчальний посібник/ Валентина Гриньова, Марина Салун,; М-во освіти і науки України, Харківський нац. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. — 550 с.

5. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 777 с.

6. Єгупов Ю. Організація виробництва на промисловому підприємстві: Навчальний посібник/ Юрій Єгупов,; Мін-во освіти і науки України, Одеський держ. економічний ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 488 с.

7. Іванов С. Оперативне планування виробництва: особливості та організація в сучасних умовах // Банківська справа. — 2006. — № 2. — С. 25-32

8. Організація виробництва: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Володимир Онищенко, Олександр Редкін, Анатолій Старовірець, Віра Чевганова,. — К.: Лібра, 2005. — 334 с.

9. Пасічник В. Г. Організація виробництва: Навчально-методичний комплекс для студентів економічних спеціальностей усіх форм навчання/ В. Г. Пасічник, О. В. Акіліна; Ін-т муніципального менеджменту та бізнесу. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 293 с.

10. Савенко М. Організація виробництва в сільськогосподарських підприємствах: [Навч. посібник для вищ. навч. закладів з агр. спец.]/ Микола Савенко. — К.: Вища шк.: Голов. вид-во, 1997. — 326 с.

11. Світлична М.Л. Організація виробництва та обслуговування у підприємствах громадського харчування: Навчальний посібник-практикум/ М.Л.Світлична; М-во освіти і науки України; Житомирський комерційний технікум. — Житомир: М.А.К., 2001. — 191 с.