Поряд з виконанням повсякденних завдань працівникам органів поліції іноді доводиться працювати за надзвичайних, екстремальних умов, коли співробітники змушені ризикувати здоров’ям чи життям для затримання вкрай небезпечних злочинців і ліквідації наслідків масових заворушень.

Використовуючи основні тактичні способи дій, працівники виконують завдання у розшукових нарядах, нарядах по охороні громадського порядку та інших. При виконанні службово-бойових завдань в особливих умовах та при проведенні спеціальних операцій виникає необхідність створення позаштатних організаційних формувань та угруповань сил і засобів.

Згідно з військовою термінологією «сили і засоби» — це особовий склад і озброєння підрозділів, частин, з’єднань і об’єднань, призначені для проведення та забезпечення бойових дій.

Під «силами», як зазначає М.В. Корнієнко, розуміють особовий склад (людські ресурси), що перебуває на службі в органах внутрішніх справ, а також інших осіб, які співробітничають з ними відповідно до закону з метою охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю.

Таким чином, особовий склад і спеціальна техніка, що залучаються для виконання службово-бойових завдань у надзвичайних обставинах, організаційно й функціонально повинні утворювати єдину систему. Причому в такій системі «людина — техніка» необхідно забезпечити як оптимальне співвідношення озброєння й особового складу, так і ефективну взаємодію між групами людей різної спеціалізації та різних службових рангів.

У зв’язку з цим при створенні угруповання сил і засобів необхідно виходити, насамперед, із критичної оцінки реального стану сил і засобів конкретного органу внутрішніх справ та їх можливостей. Організаційна перебудова визначається їх штатами, дислокацією, озброєнням, матеріально- технічним забезпеченням, можливостями мобілізаційного розгортання. Вона завжди стосується певної кількості особового складу, а саме тих, хто залучається (планується) до такої діяльності в особливих умовах.

Залежно від видів спеціальних операцій кожен напрямок оперативно — бойової діяльності потребує своєї організації, більше того, кожен напрямок має і свої особливості побудови угруповання сил і засобів. А якщо врахувати, що кожна дія також має особливості, то дати детальні рекомендації щодо конкретної ситуації складно. Як видно, необхідно визначити загальні підходи, щоб на практиці застосовувати їх з урахуванням сформованої обстановки й умов. На наш погляд, такими підходами будуть визначення параметрів розрахунку оптимальної чисельності й організаційної структури сил і засобів для кожної конкретної спеціальної операції. Обґрунтувавши оптимальний склад і порядок організації сил і засобів, у подальшому зазначені рекомендації можна запропонувати для планування підготовки поліції до діяльності з реагування на будь-які надзвичайні ситуації.

Аналіз практичної діяльності, а також спеціальної юридичної та військової літератури дозволяє виділити основні показники, що повинні визначати властивості створюваного силового угруповання. До них необхідно віднести:

• оперативність, тобто здатність швидко реагувати на зміну обстановки (характеризується часом реалізації рішень). Оперативність залежить від числа проміжних елементів і швидкості проходження інформації; залежно від мети створюються силові угруповання з різною оперативністю;
• централізацію, тобто наявність надійних зв’язків між різними елементами бойового порядку та пунктом управління операції. Чим вище показник централізації, тим вище керованість системи;
• периферійність, що визначається топографічними властивостями угруповання — дислокацією сил і засобів. Кількісно визначається числом груп і нарядів, які перебувають за певною межею, усередині якої знаходиться центр. Звичайно, чим вище периферійність, тим ефективніше угруповання;
• живучість, тобто здатність зберігати керованість і бойові властивості при руйнуванні частини структури.

Крім того, при формуванні груп бойового порядку слід ураховувати, що згідно з нормативними актами МВС України особовий склад при ускладненні обстановки переходить на посилений варіант служби, а це, у свою чергу, досягається за рахунок збільшення кількості нарядів і чисельності їх складу, переходу на посилений варіант охорони. Це дає підстави вважати, що основою організаційно-тактичної побудови сил і засобів для особливих умов слід визначити єдину дислокацію як встановлену нормативними актами МВС України принципову схему розміщення сил і засобів (нарядів) з метою найефективнішого їх використання.

Розроблення якоїсь іншої додаткової спеціальної схеми до особливих умов, на нашу думку, не потрібне. Слід відзначити, що єдина дислокація передбачає охорону в районі (місті) громадських місць, важливих об’єктів. Дислокація, її принципова схема повинні виконувати своє головне призначення також і при проведенні спеціальних операцій. Але до неї, безумовно, треба внести відповідні зміни та доповнення, які, у свою чергу, обумовлюються становищем, що виникло внаслідок введення в дію того чи іншого оперативного плану. При формуванні єдиної дислокації на період активних дій слід уважати, що традиційні принципи управління нарядами в такому разі набувають актуальності та нового змісту.

Особливо це стосується принципу раціонального використання сил і засобів у процесі управління, який визначає необхідність досягти не тільки концентрації людських і матеріальних ресурсів, але й їх найбільшої економії. Тобто визначити необхідну кількість сил і засобів, здійснювати вибір доцільніших тактичних прийомів і способів дій, вирішувати завдання, що виникають, у мінімально стислі терміни. Це, у свою чергу, потребує внесення до єдиної дислокації доповнень і змін відповідно до аналізу сформованої оперативної обстановки та видів надзвичайних заходів.

Робочий апарат оперативного штабу після оцінки оперативної обстановки (з прогнозом можливих подій) повинен визначити нові маршрути, пости, КПП; внести відповідні зміни (доповнення) до діючої у міськрайлінорганах схеми єдиної дислокації; визначити види додаткових нарядів і постів на маршрутах та об’єктах, їх чисельність. Крім того, необхідне детальніше розроблення пам’яток та інструкцій (карток) на кожні пости та маршрути, де повинні відображатися схема маршруту (посту), його протяжність, особливо небезпечні напрямки, головні обов’язки наряду тощо.

ВИСНОВКИ:

Формування угруповання сил і засобів у спеціальних операціях, як зауважує О.М. Бандурка, ще до того передбачає необхідність організаційного виділення в розпорядження керівника операції спеціальних підрозділів, груп або окремих працівників, які мають підвищену професійну, фізичну чи спеціальну підготовку та здатні успішно виконувати поставлені завдання.

Таким чином, слід зазначити, що вирішальна роль у сфері забезпечення громадського порядку як в повсякденних, так і в особливих умовах відводиться службам охорони громадського порядку та спеціальним підрозділам. Ефективність використання сил і засобів органів внутрішніх справ у багатьох випадках залежить від правильного та науково обґрунтованого їх розташування.

Класифікація сил є необхідною умовою роботи з кадрами. Аналіз даних про співробітників відповідно до класифікації видів угруповань дозволяє не тільки своєчасно приймати заходи щодо підвищення якісного складу персоналу, але й здійснювати належне розташування й ефективно їх використовувати залежно від завдань.

На наш погляд, настільки детальне визначення способів і форм дії органів внутрішніх справ в особливих умовах навряд чи може входити до числа завдань вищого законодавчого органу країни. Формулювання поняття « операція», її класифікація тощо виступають частиною предмета організації і тактики поліції громадської безпеки та спеціальної тактики органів внутрішніх справ, висновки яких підлягають закріпленню у відомчих нормативних актах МВС України. Але важко не погодитися з думкою, що « однією з причин невдач органів поліції при вирішенні ними завдань в умовах надзвичайної обстановки, особливо пов’язаної із соціальними явищами криміногенного характеру, є недостатньо глибоке й усебічне відпрацьовування питань, насамперед на теоретичному рівні, а також закріплення організаційних основ проведення операцій спеціальним нормативним актом.

Разом із тим система керівництва органами внутрішніх справ в особливих умовах ще не повною мірою відповідає вимогам часу та оперативно-бойовій організації, що склалася. У цій системі відсутні постійні штабні (штатні) органи керівництва, покликані здійснювати безпосереднє керування силами й засобами органів поліції і НГУ у надзвичайній обстановці, організовувати всебічну підготовку цих сил і засобів. Певна фрагментарність законодавчих, а особливо відомчих, нормативно-правових актів, котрі регламентують діяльність органів поліції в екстремальних умовах, передбачає необхідність подальшої роботи з їх розвитку та вдосконалення. В останній час намітилися тенденції, які дозволяють розглянути питання про поступове поліпшення технічного оснащення й озброєння підрозділів поліції, залучуваних до вирішування спеціальних бойових завдань у складній оперативній обстановці.