Організація робочого місця економіста

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти організації робочого місця.

1.1. Формування робочого місця та основні принципи організації його функціонування.

1.2. Організація і обслуговування робочих місць.

Розділ 2. Особливості організації робочого місця економіста.

2.1. Використання засобів організаційної техніки.

2.2. Встановлення оптимального режиму роботи економіста.

Розділ 3. Шляхи удосконалення організації та обслуговування робочого місця.

2 Удосконалення організації обслуговування робочих місць.

3.2. Удосконалення робочого місця економіста.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Важливою складовою частиною формування ринкових відносин, становлення та розвитку ринку праці є визначення та впровадження нового ставлення людини до праці, до її кінцевого результату, до забезпечення ефективної зайнятості населення.

Реальний комерційний розрахунок, повна залежність підприємства від ринку стимулюють проведення режиму економії — у витратах живої праці на всіх напрямках виробничої, господарської, фінансової діяльності, зумовлюють усунення будь-яких надмірностей У чисельності та витратах. За таких умов значно скорочується чисельність працюючих, що пов'язано з важливими життєвими інтересами людей.

З іншого боку вказані умови формують дійові збуджувальні мотиви, які суттєво підвищують цінність кожного робочого місця, дають можливість максимально розкрити здібності виконавців, використати значне матеріальне забезпечення виробництва, яке е на кожному робочому місці, і на цій основі поліпшити ефективність виробництва, якість життя, краще, задовольнити зростаючі потреби (працівника, його сім’ї, усього суспільства. Широке розгортання підприємництва, розвиток ініціативної господарсько-виробничої діяльності, які базуються на різних формах власності, значно розширюють простір для прикладання людської праці, створюють позитивні умови для підвищення кінцевих результатів власної та колективної праці. Ці результати будуть значно збільшеними, якщо в дію буде приведено усе багатство національних, культурних, інтелектуальних, професійних мотивацій економічно-виробничої діяльності, поширення підприємництва у першу чергу у матеріальному виробництві.

Значний вплив на підвищення результативності підприємства мають дати нові методи господарювання, засвоєний країною досвід підприємництва, піднесення громадського престижу людини праці, зростання підприємництва, розвиток творчих, ділових здібностей людей, всієї системи освіти та виховання.

Саме з цих позицій ефективна організація праці у ланцюзі виробництва — на робочому місці, на нашу думку, і в тією відправною межею, з якої починається шлях до успіху, до прибуткового ведення виробництва або сфери господарювання.

Мета дослідження– аналіз процесу організації робочого місця економіста та шляхи його вдосконалення.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти організації робочого місця

1.1. Формування робочого місця та основні принципи організації його функціонування

Робоче місце єпервинною ланкою виробничо-технологічної структури підприємства (організації), тим елементарним осередком, у якій здійснюється процес виробництва, його обслуговування і керування. Саме тут відбувається з'єднаннятрьох основних елементів цього процесу і досягається його головна мета— виробництвопредметів праці, надання послуг або техніко-економічне забезпечення і керуванняцими процесами. Від того, як організовані робочі місця, багато в чому залежить ефективність використання самої праці, знарядь і засобів виробництва і, відповідно, продуктивність праці, собівартість продукції, що випускається, її якість і багато інших економічних показників функціонування підприємства.

Робоче місце являє собою закріпленуза окремим чиробітником групою робітників частинавиробничоїплощі, оснащенунеобхідними технологічним, допоміжної, підйомно-транспортним устаткуванням, технологічною й організаційним оснащенням, призначеними для виконання визначеноїчастини виробничого процесу.Кожне робоче місце має свої специфічні особливості, зв'язанізособливостями організації виробничого процесу, різноманіттям форм конкретної праці. Видробочого місця визначаєтьсятакими факторами, як тип виробництва, рівень поділу і кооперації праці, місце виконання роботи, змістпраці, ступінь механізації й автоматизації, число одиниць устаткування на робочомумісці. Тип виробництва, у свою чергу, зв'язаний зіспеціалізацією робочих місць і означає закріплення за кожним з них однорідних робіт (операцій).

Робоче місце, закріпленеза одним робітником, називається індивідуальним; закріпленеза групою (бригадою) робітників без закріплення за кожним з них індивідуальної робочої зони — груповим(бригадним). За місцем виконання роботи розрізняють стаціонарні і пересувні робочі місця. Більшість робочих місць у промисловості — стаціонарні, тобто такі, уяких робоча зона незмінна. Пересувні робочі місця, як правило, організують для допоміжних робітників (наприклад, наладчиків, ремонтників), що у процесі роботи переміщаються на виробничій площі.

По ступеніавтоматизації і механізації можна виділити робочі місця ручної праці, механізовані, напівавтоматизовані, автоматизовані й апаратурні. У залежності від кількості устаткування, що обслуговується, розрізняють одностаночні(одноагрегатні) і багатоверстатні(багатоагрегатные) робітники місця[1, c. 21-22].

У ряді випадків у залежності від специфіки виробництваможуть застосовуватися інші класифікаційні ознаки, на основі яких складається характеристика конкретного робочого місця.

Організація робочого місця являє собою матеріальну основу, що забезпечує ефективне використання устаткування і робочої сили.Головною її метоюєзабезпечення високоякісного й ефективного виконання роботи у встановлений термін на основі повного використання устаткування, робітника часу, застосування раціональних прийоміві методів праці, створення комфортних умов праці, що забезпечують тривале збереження працездатності працівників. Для досягнення цієї метидо робочого місця пред'являються технічні, організаційні, економічні і ергономічнівимоги. Зтехнічної сторониробоче місце повинне бути оснащене прогресивним устаткуванням, необхідним технологічним і організаційним оснащенням, інструментом, контрольно-вимірювальними приладами, передбаченими технологією, підйомно-транспортними засобами.

Зорганізаційної сторонинаявнена робочомумісці устаткування повинне бути раціонально розташоване в межах робочої зони; знайдений варіант оптимального обслуговування робочого місця сировиною, матеріалами, заготівлями, деталями, інструментом, ремонтом устаткування й оснащення, збираннямвідходів; забезпечені безпечні і нешкідливідля здоров'я робочі умови праці.

Зекономічної сторониорганізація робочого місця повинна забезпечити оптимальну зайнятість працівника (ів), максимально високий рівень продуктивності праці і якість роботи.

Ергономічнівимоги мають місце при проектуванні устаткування, технологічного й організаційного оснащення, плануванню робочого місця.

Процесу праці працівника, незалежно від того, які функції він виконує, властиві йому закономірності, що визначають:

· розміщення працівника в робочій зоні;

· положенняробочої пози;

· послідовність, кількість і просторову довжину складових трудовий процес трудових рухів;

· послідовність входження людинив роботу;

· поява, нарощування і зниження стомлюваності.

Ергономіка досліджує вплив, що робитьсяна функціональний стані працездатність людини різними факторами виробничого середовища. Останні враховуються при проектуванні устаткування, організаційного і технологічного оснащення, при обґрунтуванні планування робочих місць. Правильне планування повинне передбачати таке розміщення працівника в зоні робочого місця і таке розташуванняв ній предметів, використовуваних у процесі роботи, які б забезпечили найбільш зручну робочу позу; найбільш короткі і зручні зони руху; найменш стомлюючі положеннякорпуса, рук, ніг і голови при триваломуповторенні визначенихрухів. Таким чином, задачіорганізації праці в областіорганізації робочих місць спрямованіна досягнення раціонального сполучення речовинних елементів виробничого процесу і людини, забезпечення на цій основі високої продуктивності і сприятливих умов праці[8, c.92-94].

Основою для організації робочого місця єйого спеціалізація, що припускає закріплення за ним визначеногокола чиробіт операцій по ознаці їхньої технологічної однорідності, складності, точності обробки, конфігурації й ін.. Чим вище спеціалізація виробництва, тим у більшому ступені з'являється можливість пристосувати кожне робоче місце по плануваннюй оснащенню до конкретної роботи, створити для робітника найбільш сприятливі умови праці, що враховують загальнівиробничі вимоги для даного видуробіт і фізіологічні особливості кожного конкретного виконавця.

Високий рівень спеціалізації робочих місць досягається в масовомувиробництві, де повторюваність виконуваних робіт і великий обсягпродукції, що випускається, дають можливість закріпити за робочим місцем 1—2 деталеоперації протягом тривалого періоду. Таке робоче місце економічно вигідне оснащувати спеціальним високопродуктивним устаткуванням, пристосуваннями й інструментом, упроваджувати прогресивні системи обслуговування робочих місць.

Найбільш несприятливі умови для спеціалізації спостерігаються в одиничномувиробництві, де відбувається постійна зміна виконуваних робіт, що випускається продукції. Постійназмінахарактеру виконуваних робіт змушує застосовувати універсальне устаткування, різноманітні технологічні пристосування, інструменти.

Правильне визначення профілю робочого місця і його спеціалізації, кола виконуваних технологічних операцій дозволяє перейти до вибору його оснащення, що єоднією з умов високопродуктивної праці і безпечної роботи.

Оснащення робочого місця являє собою сукупність розташованих у межах робочого місця основного технологічного і допоміжного устаткування, технологічного й організаційного оснащення, інструмента, технічної документації, засобівзв'язку і сигналізації, засобівохорони праці.Набір цих засобівзалежить від технологічного призначення робочого місця, рівня його спеціалізації, системи обслуговування робочих місць.

Комплекс постійного оснащення складається з наступних елементів:

· основного технологічного устаткування, на якому відбувається виконання визначеноїчастини виробничого процесу, із усіма завантажувальними, контрольними і запобіжнимипристроями;

· допоміжного устаткування (підйомно-транспортні пристрої, контрольні прилади, іспитові стенди);

· предметів технологічного оснащення (пристосування, моделі, штампи, інструмент);

· предметів організаційного оснащення (устаткування для збереження пристосувань, інструмента, запасних частин, допоміжних матеріалів, робочі меблі, виробнича тара, засобизв'язку і сигналізації, захисні пристосування, пристрої, що створюють сприятливу обставину і безпеку в роботі, предмети для підтримки на робочомумісці порядку і чистоти)[6, c. 104-106].

Головнавимогадо перерахованого устаткування й оснащення — якість і забезпечення високої продуктивності.

Засобуоснащення робочих місць поділяютьсяна предмети постійного і тимчасовогокористування. До предметів постійного користування відноситьсяусе, що повинно знаходитисяна робочомумісці, незалежно від характеру виконуваної роботи:

· устаткування;

· постійно використовувані пристосування й інструменти;

· підйомно-транспортні пристрої;

· допоміжні матеріали й інструменти по відходуза устаткуванням;

· інвентар постійного користування й ін.

До предметів тимчасовогокористування відноситьсявсіте, потребав чому зв'язана зконкретно виконуваною операцією:

· пристосування для даної операції;

· робочі і міряльні інструменти;

· тара для обробки, збереження і передачі даної конкретної продукції й ін.

Така класифікація сприяє забезпеченню необхідного порядку на робочих місцях.

Розробка планування робочого місця, її наступна раціоналізація здійснюються на основі проведеного аналізу або в ході атестації робочого місця в наступній послідовності:

· визначається(чиуточнюється) загальнемісце розташування даного робочого місця на ділянціу відповідності зіспеціалізацією і характером виконуваних робіт, а також зобліком технологічних і транспортних потоків;

· уточнюється розміщення основного устаткування в зоні робочого місця щодо технологічного і транспортного потоку, джерела світла, електропостачання і т.д.;

· здійснюється прив'язка допоміжного устаткування, що постійно беруть участь у технологічному процесі (транспортери, підйомно-транспортні пристроїі т.д.), до основного технологічного устаткування;

· установлюється раціональне місцерозташуваннявиконавця в процесі праці стосовно основного технологічного і допоміжного устаткування з урахуванням характеру даноїоперації (роботи) і розмірів оптимальної робочої зони;

· визначаються місця розміщення організаційної і технологічної оснастки, тари з матеріалами і готовою продукцією з врахуванням їх мінімальною відстанню до виконавця;

· оцінюється степінь раціональності паніровки робочого місця[7, c.114-115].

1.2. Організація і обслуговування робочих місць

Важливим елементом організації праці на підприємстві є вдосконалення планування, організації і обслуговування робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної праці.

Робоче місце — це зона трудової діяльності робітника, або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно.

Організація робочого місця — це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку, обслуговування й атестації.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вертикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрі застосовуються рідко.

Велике значення має раціональне технологічне й організаційне оснащення робочих місць, що передбачає забезпечення їх основним технологічним устаткуванням, технологічним і організаційним оснащенням (інструментом, пристроями, допоміжними матеріалами, запасними частинами та устаткуванням для їх зберігання і розміщення, а також засобами сигналізації, освітлювальною апаратурою, робочими меблями, тарою тощо).

Оснащення робочих місць масових професій може здійснюватися за типовими проектами, в яких ураховані необхідні рекомендації щодо оснащення і планування робочих місць даного виду. Використання типових проектів сприяє впровадженню досягнень науки і передового досвіду в процесі організації робочих місць, знижує трудомісткість роботи, дозволяє підвищити рівень організації трудових процесів.

Робочі місця класифікують за такими параметрами, як професія та кількість виконавців, ступінь спеціалізації, рівень механізації, кількість устаткування, характер розміщення в просторі.

Залежно від кількості виконавців розрізняють індивідуальні та колективні робочі місця. Індивідуальне робоче місце призначене для роботи одного працівника протягом зміни. Колективне робоче місце призначене для здійснення процесу праці одночасно кількома робітниками (бригадою).

Залежно від кількості устаткування розрізняють одноверстатні та багатоверстатні робочі місця. Останні характеризуються тим, що робітник у певній послідовності здійснює виробничий процес на кількох одиницях технологічного устаткування.

За ступенем спеціалізації розрізняють універсальні та спеціалізовані робочі місця, а за ступенем механізації — робочі місця з ручними, машинно-ручними, машинними, автоматизованими й апаратурними трудовими процесами[9, c. 124-126].

Робочі місця за характером розміщення в просторі бувають стаціонарними (робоче місце токаря, коваля, вагранника) і рухомі (робоче місце водія, машиніста крана).

Велике значення в організації праці має обслуговування робочих місць, тобто забезпечення їх протягом робочої зміни сировиною, матеріалами, заготівками, транспортними засобами, послугами ремонтного характеру тощо.

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

• енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а також опалення виробничих приміщень;

• транспортно-складська — доставка предметів праці до робочого місця, вивезення готової продукції і відходів виробництва, зберігання, облік і видача матеріалів, сировини та інших цінностей;

• підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;

• інструментальна — зберігання, застосування, комплектування і видача на робочі місця всіх видів інструменту, пристроїв, технологічного оснащення;

• налагоджувальна — налагодження і регулювання технологічного устаткування;

• міжремонтна — профілактичне обслуговування;

• контрольна — контроль якості сировини, напівфабрикатів і готових виробів;

• облікова — облік бракованої продукції та аналіз причин браку, профілактичні заходи для підвищення якості продукції та ін.

Всі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, таких як стандартне, планово-попереджувальне, чергове обслуговування робочих місць.

Для забезпечення збалансованості між кількістю робочих місць і наявними трудовими ресурсами, раціональнішого використання резервів виробничого потенціалу та підвищення продуктивності праці застосовують атестацію і паспортизацію робочих місць[3, c. 54-56].

Розділ 2. Особливості організації робочого місця економіста

2.1. Використання засобів організаційної техніки

Організаційна техніка (оргтехніка) — це сукупність технічних засобів, які механізують і автоматизують допоміжні (технічні) операції і дії в управлінській праці. Вони підвищують оперативність і знижують трудомісткість виконання управлінських робіт.

Використовуючи оргтехніку, економіст може досягти суттєвого підвищення ефективності особистої роботи при мінімальних витратах праці. Для більшості економістів корисним є використання засобів малої оргтехніки, що не потребує великих витрат.

Конкретний перелік оргтехніки економіст встановлює, виходячи із специфіки своєї роботи та індивідуальних особливостей.

При цьому треба мати на увазі, що найбільшу ефективність дає комплексне її використання. Якщо окремі технічні засоби знижують витрати часу на виконання управлінських робіт на 10 — 15 %, то при комплексному використанні витрати часу скорочуються у 2-3 рази.

Як уже зазначалось, предметом праці економіста є інформація, її більша частина сприймається органами зору, а фіксується органами чуття. З цієї точки зору великий ефект дає використання диктофонної техніки. Диктофони, магнітофони використовуються для диктовки і відтворення доповідей, виступів, ділових листів, телефонних переговорів, усних вказівок, розпоряджень та інших видів речової інформації з подальшою її обробкою (друкування, переписування та ін.). Ефективність використання диктофонної техніки досягається під впливом деяких об'єктивних причин. Процес мови у декілька разів швидше процесу ручного запису, тому усунення необхідності писати від руки прискорює підготовку документів у 3-4 рази. На кожну сторінку тексту економиться не менше 5-8 хвилин робочого часу економіста. Особливу економію часу дає диктування різних допоміжних первинних і проміжних матеріалів, тобто робочих записів, тезисів, конспектів, витягів із документів і друкованої інформації. Крім того, за рахунок усунення необхідності розбирання рукописного тексту продуктивність праці друкарки підвищується на 30-45 %.

По фонограмі запису виступів на зборах, конференціях, нарадах та ін. можна судити про те, як вони проходили, хто, що і як сказав, тому що записується все без пропусків і скорочень. А якщо підлеглі знають, що здійснюється запис усних розпоряджень диктофоном, то це значно дисциплінує їх при рішенні доручених питань.

Ефективність використання диктофонної техніки прямо пропорційна умінню економіста швидко формулювати свої думки. Це дається не відразу. Спочатку треба подолати труднощі психологічного характеру, які зникають через 10-15 диктовок.

Для оволодіння диктофонною технікою економісту необхідно:

• попередньо освоїти техніку управління диктофоном;

• спочатку диктувати тільки свої робочі матеріали, невеликі за обсягом і нескладні за змістом документи;

• попередньо підготовляти тезиси документів незалежно від їх обсягу;

• оптимальна швидкість диктування — 50 слів на хвилину. Після відпрацювання необхідних навичок можна складати матеріали будь-якого обсягу і змісту[7, c. 159-160].

Переговорні пристрої і засоби оперативного зв'язку Переговорні пристрої забезпечують усний зв'язок між економістом і його підлеглими. Вони здійснюють приймання і передачу оперативної інформації з двома і більше абонентами, груповий виклик прямих абонентів.

Переговорні пристрої мають різні технічні характеристики і цільове призначення.

Поряд з використанням всередині організації місцевих АТС з виходом у міську телефонну мережу, значний ефект дає застосування комутаторів прямого телефонного зв'язку.

Комутатори доцільно використовувати для оперативного зв'язку економістів з підлеглими. Станції адміністративного зв'язку забезпечують прямий двосторонній зв'язок виділеного абонента з багатьма іншими абонентами і паралельне включення всіх абонентів для проведення телефонної наради.

Автоматичні номеронабирачі, телефонні відповідачі різного призначення, телефонні підсилювачі також дають змогу розширити можливості телефонного зв'язку.

Застосування автоматичних номеронабирачів різних типів, що забезпечують автоматичне набирання різної кількості заздалегідь запрограмованих телефонних номерів, може зекономити значну кількість часу економістів, яким за характером своєї роботи доводиться багато разів з'єднуватися по телефону з певним колом працівників інших організацій.

Телефонний пристрій "Автонабір" дає змогу провадити автоматичне набирання запрограмованих номерів з кількістю серій (знаків) у номері до семи, а також послідовне автоматичне набирання номера, що складається з кількох запрограмованих номерів. Пульт пристрою, що має мікротелефонну трубку та номеронабирач, використовується також як абонентський апарат.

Найпростіші типи автоматичних телефонних відповідачів забезпечують можливість одержання інформації по телефону у відсутності абонента про його місцеперебування, час повернення та ін. Відповідь записується на магнітофон і автоматично відтворюється по телефону під час кожного виклику. Застосування таких відповідачів зменшує навантаження телефонних ліній за рахунок скорочення часу на очікування і повторні набирання номера телефону відсутнього абонента[4, c. 136-138].

В інших (універсальних) типах телефонних автовідповідачів передбачено можливість запису і відтворення не тільки відповіді відсутнього абонента, а й короткого повідомлення, призначеного для абонента. Крім того, в окремих моделях телефонних автовідповідачів (наприклад, телефонний відповідач фірми "Збд Атлас Верке") є можливість прослуховувати по телефону з іншого апарата всі записані повідомлення. Для цього після набирання номера свого телефону при передаванні автовідповідачем закодованого тексту можна, користуючись спеціальним кодом, шляхом дистанційного управління включити магнітофон.

Слід зауважити, що вартість універсальних телефонних автовідповідачів ще досить висока, тому питання про їх застосування у кожному конкретному випадку повинно вирішуватися з урахуванням необхідності у цих технічних засобах і ступеня їх завантаження.

Телефонні підсилювачі дають змогу провадити телефонну розмову не користуючись телефонною трубкою, причому в розмові можуть брати участь кілька осіб, робити записи та підбирати потрібні документи під час телефонної розмови. Телефонні підсилювачі доцільно встановлювати у керівників і спеціалістів, що працюють в окремих кабінетах.

Використання магнітофонів для запису телефонних розмов звільняє від необхідності записувати або запам'ятовувати повідомлені дані. Фонограми розмови можуть бути записані на папері секретарем і використані, коли в цьому виникне необхідність.

Електронні обчислювальні машини є основними технічними засобами, що входять нарівні із засобами збору, фіксуванням, передаванням та зберіганням інформації до складу автоматизованих систем управління організації, розроблюваних і впроваджуваних нині.

ЕОМ забезпечують можливість розв'язання широкого кола задач різного типу на дуже високих швидкостях. Це дає змогу виконувати на ЕОМ операції, пов'язані з обробкою інформації та розрахунками варіантів планів у таких обсягах і в такі стислі строки, що при застосуванні іншої обчислювальної техніки таку роботу здійснити неможливо. Тому ефективність провадження ЕОМ полягає не тільки в економії праці у сфері управління, а й, насамперед, в оптимізації планування і вдосконаленні управління організацією.

Впровадження автоматизованої системи управління повинно здійснюватися шляхом поетапної перебудови діючої системи управління з метою запобігання будь-яким порушенням поточної роботи апарату управління організацій.

З метою швидкого копіювання і розмноження службових документів необхідно впровадити комплекс розмножувальної техніки.

Для розмноження документації у великій кількості примірників рекомендується використовувати засоби оперативної поліграфії.

Для зняття копії з документа або його розмноження в кількох примірниках слід застосовувати копіювальні апарати типу "Ксерокс".

Застосування пневматичної і транспортної пошти всередині організації може певною мірою замінити звичайний кур'єрський зв'язок. У пневматичних установках документи, закладені в патрон, передаються за спеціальними трубами під дією стиснутого повітря. Так можна пересилати заявки, накладні, наряди та інші документи.

Застосування ПЕОМ для обробки економічної інформації та виконання розрахунків дає змогу у 1,5-2 рази знизити трудомісткість лічильних операцій порівняно з ручною працею[3, c. 157-159].

У тих випадках, коли можливо централізувати лічильно-обчислювальні роботи, обсяг яких досить рівномірно розподіляється протягом місяця, доцільно створювати спеціалізоване бюро. Це значною мірою вивільняє від виконання технічної роботи спеціалістів, що виконують ці роботи.

Питання вибору типу електронно-обчислювальних машин та іншого устаткування для обчислювальних центрів організацій тут не розглядаються, оскільки вони розв'язуються спеціалізованими науково-дослідними і проектними організаціями, які розробляють автоматизовані системи управління.

Розрахунок потреби у технічних засобах для організацій можна здійснити двома методами: по-перше, за кількістю робочих місць, на яких використовуються дані технічні засоби; по-друге, виходячи із готового обсягу управлінських робіт за їх видами.

Правильний, економічно обґрунтований вибір технічних засобів значною мірою обумовлює їх раціональне і ефективне використання. Робота, пов'язана з вибором і визначенням необхідної кількості технічних засобів, повинна складатися з таких попередніх етапів, як збирання і аналіз даних про обсяг і характер робіт, під час виконання яких використовуються або можуть бути застосовані технічні засоби, про ступінь оснащеності цими засобами та їх використання, а також вивчення за літературними джерелами та іншими матеріалами основних відомостей про засоби техніки управління, що серійно випускаються.

Дані про річні обсяги робіт у натуральному виразі (наприклад, сумарний обсяг створюваних документів у друкарських бюро, потрібна кількість копій документів, приведених до повного формату та ін.) необхідні щодо тих робіт, які виконуються або можуть виконуватися централізовано.

Відносно інших видів робіт і операцій потрібні дані про кількість робочих місць, на яких доцільно використовувати ті чи інші технічні засоби, і про час їх вживання в середньому за рік, місяць або робочий день для розв'язання питання про оснащення складною і дорогою апаратурою (універсальними телефонними відповідачами, автоматичними номеронабирачами, диктофонами тощо).

При застосуванні нових видів технічних засобів слід врахо-вувати економічний ефект від їх впровадження. З цією метою можна скористатися діючими методиками з визначення річного економічному ефекту від впровадження нової техніки[1, c. 127-128].

2.2. Встановлення оптимального режиму роботи економіста

Використання робочого часу економіста пов'язано з встановленим режимом роботи. Невпорядкованість режиму праці призводить до довготривалого робочого дня економіста, який іноді триває до 10-15 годин. Недопустимість такого положення визначає наука управління, яка встановлює взаємозв'язок між тривалістю робочого дня і інтенсивністю праці. Збільшення тривалості робочого дня поєднується з пониженням рівня інтенсивності праці і навпаки.

Дослідження показують, що невпорядкований характер управлінської діяльності економіста може завдати такі втрати процесу управління, які не компенсуються впровадженням найсучасніших технічних засобів.

Помилки у структурі робочого дня наочно видно із порівняння робочого часу економістів конкуруючих організацій. Економісти організацій-лідерів на оперативне управління витрачають не більше 30% свого середньорічного робочого часу, а економісти організацій аутсайдерів — 60%. У структурі робочого часу спеціалістів до 40% робочого часу займають не властиві їм роботи. Звідси необхідність оптимізації системи використання робочого часу економістів стає очевидним і необхідним.

Ефективне використання робочого часу економістів неможливо без використання науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку.

Науковці доказують, що працездатність людей на протязі робочого дня змінюється за стадіями. Початок робочого дня називається періодом впрацювання. Його період коливається від стану і підготовленості людини, а також від складності роботи, що виконується. Подальші 2-3 години характеризуються максимальною працездатністю, після чого вона знижується. Друга половина робочого дня відрізняється від першої більш низьким рівнем працездатності. Втомлення настає швидше, тому період зниження працездатності після обідньої перерви настає раніше. Ось чому рішення складних питань треба планувати у періоди найбільшої працездатності. До таких питань треба віднести творчу роботу за перспективами розвитку організації, обговорення найбільше актуальних питань і прийняття рішень за ними[5, c. 141-142].

Виконання цих робіт треба планувати на першу половину робочого дня, а до практичного виконання треба приступити не раніше, ніж через одну годину після початку робочого дня. У післяобідній період краще виконувати роботи, що вимагають меншої напруги. Детальний перелік робіт на протязі робочого дня повинен визначати сам економіст, виходячи із конкретної виробничої ситуації в організації. Такими ж принципами треба керуватися й іншим працівникам апарату управління.

Таким чином, виконання будь-якої роботи пов'язано з втомленням, зниженням працездатності людини.

Термін найбільшої працездатності залежить від таких факторів:

• складності і інтенсивності праці;

• здоров'я людини;

• умов праці;

• соціально-економічних умов;

• психологічного клімату у колективі;

• правильності перерв на протязі робочого дня та ін.

Із всіх названих факторів розглянемо значення перерв на відпочинок, як засобу збільшення терміну найбільшої працездатності. Як вже відзначалось, для економістів організації характерним є приймання, обробка інформації і на основі її аналізу та оцінки — прийняття управлінського рішення. При такій праці загальний час перерви на відпочинок повинні бути 11 — 17% від загального часу робочого дня. Це стосується особливо служб з одноманітною працею. Для них у першу половину робочого дня необхідно встановлювати одну — дві, а у другу половину — дві перерви по 5 -10 хвилин кожна.

Для тривалої підтримки у нормі функціонального стану організму і високого рівня працездатності надзвичайно важливе значення має тривалість позаробочого часу і його режим. Тривалість позаробочого часу повинна бути такою, щоб працівник управлінської праці мав можливість активно відпочивати не менше 1,5-2 години. Це заняття спортом, прогулянки, культурні заходи. У нього повинен бути час для сім'ї і читання книг. Сон повинен займати 7-8 годин, а у періоди підвищеної напруги нічний сон доповнюється однією годиною денного[11, c. 44-47].

Розділ 3. Шляхи удосконалення організації та обслуговування робочого місця

2 Удосконалення організації обслуговування робочих місць

Удосконалення організація обслуговування робочих місць досягається шляхом дотримання принципів. Основні з них — системність, комплексність, плановість, запобігливість, своєчасність, надійність, оперативність, економічність.

Системність -є найважливіший принцип при побудові або проектуванні обслуговування. Полягає в тому, що організація обслуговування повинна бути продумана досконально, тут не повинно бути другорядних питань. Кожний вид обслуговування повинен ретельно пропрацювати з погляду організації роботи усередині функціонального підрозділу, зайнятого його виконанням, а також з урахуванням його взаємозв'язку з іншими видами обслуговування і з організацією роботи того робочого місця, яке підлягає обслуговуванню.

При удосконалені системного підходу важливо точно сформулювати мету роботи. А вона полягає в тому, що робота по обслуговуванню повинна бути підлеглий потребам обслуговуваних робочих місць

Комплексність обслуговування полягає в тому, що необхідно організувати в рівному ступені добре всі види обслуговування. комплексного опрацьовування організації обслуговування означає її обхват всіх питань обслуговування по всіх виробничий значущим функціям обслуговування. Повнота обслуговування досягається узгодженістю за часом всіх видів обслуговування.

Плановість обслуговування означає, що воно повинне бути частиною внутрішньовиробничого планування. Обслуговування не повинне бути стихійним, його слід організовувати на основі розрахунків потреби у видах, термінах і об'ємах обслуговування для кожного робочого місця. Планування обслуговування необхідно проводити завчасно, регулярно, в певні проміжки часу. Плановість досягається тоді, коли система обслуговування повністю узгоджується з системою оперативного планування змінних завдань і забезпечує чітку послідовність роботи допоміжних служб і робітників відповідно до змісту основного процесу.

Запобігливість обслуговування означає таку його організацію, яка не допускає зупинки виробництва через невчасне виконання робіт по обслуговуванню робочого місця. Запобігливість — це попереджувальне обслуговування, засноване на розрахунках ресурсів роботи устаткування і окремих його частин, на розрахунках запасів сировини, матеріалів, палива, інструментів на робочому місці, необхідних для безперебійної роботи.

Керуючись принципом запобігливості, ремонтувати устаткування слід не тоді, коли воно вийшло з ладу, а тоді, коли підійшов час для попереджувального ремонту, не дивлячись на те, що устаткування ще можна використовувати. Те ж відноситься до запасів на робочому місці предметів праці, технологічного оснащення і ін. Вони повинні постійно поповнюватися і бути такими, які забезпечують безперервність виробничого процесу. Щоб досягти запобігливості обслуговування, предмети змінного оснащення робочого місця комплектуються наперед: до початку роботи все необхідне повинне знаходитися на робочому місці[4, c. 103-105].

Своєчасність обслуговування полягає в строгому дотриманні встановленого регламенту обслуговування. Все повинне робитися вчасно, у встановлений термін. Від цього залежить чіткість роботи обслуговуваного робочого місця, тому дотримання такого принципу має велике значення.

Надійність обслуговування — це така його якість, яка досягається системою дублювання, підстраховування на випадок непередбачених порушень у виконанні функції обслуговування. Працівник, одержуючий обслуговування, повинен бути упевнений в тому, що воно відбудеться вчасно, в потрібному об'ємі і необхідної якості. Надійність обслуговування — це ознака високої його організації.

Оперативність полягає в здатності системи обслуговування швидко реагувати на непередбачені збої в обслуговуванні і усувати недоліки. Цей принцип безпосередньо пов'язаний з принципом надійності, вони доповнюють один одного.

Економічність означає, що організовуючи систему обслуговування, необхідно розраховувати різні варіанти її здійснення і вибрати той з них, який при дотриманні всіх вище перерахованих принципів зажадає якнайменші витрати праці і матеріальних засобів. Принцип економічності забезпечується використовуванням найдосконаліших технологій обслуговування і встановленням величини трудових і матеріальних витрат на основі науково обґрунтованих нормативів для розрахунку таких витрат.

На підприємствах розрізняють також форми організації обслуговування робочих місць. Ними можуть бути чергове, планово-запобіжне і стандартне обслуговування.

Чергове обслуговування — це обслуговування по виклику, його організовують, як правило, в умовах одиничного і дрібносерійного виробництва. При цьому обслуговуючий персонал викликають на робоче місце у міру необхідності. Така організація обслуговування не завжди гарантує його своєчасність, допускає можливість зупинок виробничого процесу, непродуктивних втрат робочого часу, але відрізняється відносною простотою.

Планово-попереджувальна обслуговування найбільш часто застосовується в серійному виробництві і проводиться по планах-графікам (розкладу). Ця форма організації обслуговування вимагає більшої підготовчої роботи, ніж чергове обслуговування, характеризується чітким ритмом роботи служб обслуговування і мінімальною вірогідністю простоїв робочого місця через невчасність обслуговування[10, c. 154-156].

Стандартне обслуговування використовують в потоково-масових виробництвах. Це найдосконаліша форма організації обслуговування робочих місць. Воно проводиться в строго регламентованому порядку по стандартних розкладах і стандарт-планах. Цю форму організації обслуговування називають стандартною ще і тому що, будучи обґрунтованою і розробленою, система обслуговування включається в стандарт підприємства, який є обов'язковий для всього персоналу документом.

Стандартне обслуговування характеризується високою економічністю, відсутністю простоїв з вини обслуговуючих робочих, але вимагає чіткої організації основного виробництва.

Розробку організації обслуговування робочих місць доцільно проводити в наступній послідовності:

• встановлюється склад і об'єм робіт по обслуговуванню в цілому для підрозділу;

• виділяються роботи по обслуговуванню, які доцільно передати основним працівникам;

• виходячи з складу і об'єму робіт розраховуються норми витрат праці допоміжних працівників для обслуговування робочих місць (норми чисельності, норми обслуговування, норми часу обслуговування);

• склад і об'єм робіт по обслуговуванню розподіляються між допоміжними працівниками з урахуванням функціонального розділення праці між ними і норм витрат праці;

• встановлюються форми обслуговування (індивідуальна, колективна) і розробляються умови їх застосування;

• розраховуються фізичні норми обслуговування;

• розробляються регламенти обслуговування (графіки, розклади, маршрути руху);

• проектується організація стаціонарних і пересувних робочих місць допоміжних працівників В результаті удосконалення принципів може бути сформована оптимальна система обслуговування, забезпечуюча безперервність всього виробничого процесу[3, c. 82-83].

3.2. Удосконалення робочого місця економіста

Розглянемо ефективність пропонованих заходів на прикладі робочого місця економіста:

1. Збільшення і доведення до необхідної норми освітлення дозволить працівнику не напружувати зір і істотно підняти продуктивність його роботи.

2. Оснащення даного робочого місця додатковими засобами естетизації, зокрема жалюзі або штори, дозволить уникнути підвищення температури повітря в приміщення (особливо в літній період) і запобігти передчасному виходу з ладу організаційної і основного технологічного устаткування.

3. Оснащення господарський – побутовими обладнаннями для прибирання приміщення істотно понизило б зміст пилу в повітрі, а так само бруду і сміття на даному робочому місці. Це привело б до зменшення стомлюваності працівника, до пониження ризику захворювання дихальних шляхів, а так само запобігло передчасній поломці комп'ютерної і копіювальної техніки.

4. Наладка і регламентація постачання канцелярськими товарами дозволила б уникнути затримок в роботі бухгалтера – економіста.

5. Підбір потрібних меблів, дозволило б істотно понизити стомлюваність виконавця, що привело б до зростання його продуктивності.

6. Оснащення робочою тарою дозволило б скоротити час на пошуки потрібних документів.

7. Оснащення сканером дозволило б істотно підвищити продуктивність роботи за рахунок ліквідації часу, який працівник витрачає на відлучення від роботи для сканування документа, а так само ліквідовувало б непотрібні відволікання директора.

8 Оснащення засобом(и) механічної вентиляції (кондиціонер, вентиляторів) приміщення, збільшило б комфортність роботи і, як наслідок, підвищило б її якість і терміни виконання[5, c. 112-114].

Висновки

Раціональне планування робочого місця забезпечує зручну робочу позу, можливість застосування передових прийоміві методів праці, мінімальні траєкторії рухівробітника і рухівпредметів праці, дотримання строгоїпослідовності, при якій один елемент роботи плавно безпосередньо переходить в іншій. При цьому розташуваннязасобіві предметів праці повинне задовольняти основним вимогам, порушення яких ведедо непродуктивних витрат робочого часу й енергії працівника, передчасному стомленню і зниженню продуктивності праці, нераціональному використанню виробничих площ:

· не створювати тісноти на робочомумісці;

· не викликати зайвих рухів, нахилів, ходіння і переміщення предметів праці, оснащення і готовоїпродукції;

· до робочого місця повиннийбути забезпечений вільний доступ для профілактичних ремонтів і оглядів, а також аварійного обслуговування;

· раціонально використовувати відведенупід робоче місце виробничу площу;

· планування робочого місця повинні враховувати технологічні маршрути, маршрути роботи, можливість застосування найбільш доцільних у даних умовах транспортних засобів.

Список використаної літератури

1. Богиня Д. Основи економіки праці: Навч. посібник/ Дем'ян Богиня, Олена Грішнова,. — 2-е вид., стереотип.. — К.: Знання-Прес, 2001. — 312 с.

2. Богоявленська Ю. Економіка та менеджмент праці: Навчальний посібник/ Юлія Богоявленська, Євген Ходаківський,. — К.: Кондор, 2005. – 328 с.

3. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 350 с.

4. Горовий Д. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч.-метод. посіб. для практ. і семінар. занять / Харківський національний автомобільно-дорожний ун-т — Х. : ХНДАУ, 2007. — 160с.

5. Грішнова О. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник/ Олена Грішнова,. — К.: Знання, 2004. — 535 с.

6. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.

7. Єсінова Н. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ Ніна Єсінова,. — К.: Кондор, 2004. — 429 с.

8. Завіновська Г. Економіка праці: Навчальний посібник/ Галина Завіновська,; М-во освіти України. КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2003. — 298 с.

9. Калина А. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Алла Калина,; МАУП. — Київ, 2004. — 268 с.

10. Махсма М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ М.Б. Махсма,. — К.: Атіка, 2005. — 303 с.

11. Поліщук В. Економіка праці і соціально-трудові відносини: курс лекцій / Кам'янець- Подільський держ. ун-т. — Кам'янець-Подільський : Кам'янець-Подільський держ. ун-т, РВВ, 2006. — 202с.

referat-ok.com.ua