Постановка проблеми. В умовах реформування органів виконавчої влади, що відбувається сьогодні в Україні, дослідження сутності та особливостей органів виконавчої влади як об’єкта адміністративно-правового регулювання є дуже актуальним питанням. Втім, для з’ясування адміністративно-правових засад реформування органів виконавчої влади в умовах адміністративної реформи, необхідно, перш за все, проаналізувати з теоретичної точки зору, що собою представляють органи виконавчої влади, виокремити сутність, призначення цих органів, а також окреслити особливості органів виконавчої влади як об’єкта адміністративно-правового регулювання.

Аналіз останніх публікацій і досліджень. До висвітлення сутності, особливостей, які притаманні органам виконавчої влади, свого часу привертали увагу такі науковці: В.Б. Авер’янов, Н.М. Азаркін, О.М. Бандурка, Д.Н. Бахрах, Л.Л. Богачова, В.В. Богуцкий, Ю.П. Битяк, В.Н. Гаращук, В.А. Греченко, К.Г. Волинка, Б.С. Єбзєєв, М.С. Кельман, Л.В. Коваль, В.К. Колпаков, Т.М. Кравцова, С.П. Кисіль, О.В. Кузьменко, Н.Ф. Лата, В.Я. Малиновський, О.Г. Мурашин, Н.Р. Нижник, В.М. Селіванов, О.Ф. Скакун, С.Г. Стеценко, В.Д. Ткаченко, О.В. Хоменко, В.Н. Хропанюк, А.М. Цвєтков, М.В. Цвік, В.М. Шаповал та деякі інші. Однак ці питання потребують подальшого наукового дослідження.

Мета дослідження. Тому метою статті є дослідження тенденції розвитку наукової думки стосовно місця і ролі органів виконавчої влади, виокремити їх особливості як об’єкту адміністративно-правового регулювання.

Основні результати дослідження. В науковій літературі можна знайти чимало дефініцій поняття «виконавча влада», «органи виконавчої влади». Конституційно закріплене положення ч.1 ст.6 стосовно того, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову [1] є відправною точкою розкриття сутності та особливостей органів виконавчої влади, як об’єкта адміністративно-правового регулювання За умов поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки особливість виконавчої влади полягає в тому, що саме вона забезпечує практичне виконання законів та інших правових актів державних органів [4, с.52].

Вияви влади є необмеженими в людському житті, всеохоплюючими, якщо брати всі її види, типи та різновиди. Безпосередньо світ влади – це вся та значна область життя суспільства, основним змістом і змістом існування якої є ефективний вплив на людей з метою регулювання їх співжиття, налаштування взаємопристосування, розробка різних інституцій, що дозволяють людям жити, працювати і по можливості радіти спільному життю [10, с.49].

Продовжуючи наукову думку, О.М. Бандурка та В.А. Греченко відзначають, що виконавча влада має відверто «силовий» характер, оскільки функціонування державної влади знаходить своє втілення в адміністрації, яка нерідко вирішує і долі людей, і життєво важливі для них питання, в безпосередньо силових формуваннях: армії, органах безпеки, міліції. Все це складає об’єктивну основу для концентрації державної влади саме виконавчими органами [5, с.152].

В наукових колах існує певну думка, що органи виконавчої влади – це структурно самостійна частина державного апарату, яка наділена чітко визначеними повноваженнями та здійснює державне управління в економічній, соціально-культурній чи адміністративно-політичній сфері. Деякі науковці вважають, що виконавча влада – це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має прерогативу виконувати прийняті парламентом закони та інші рішення. Виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах називається по-різному: в США – Адміністрація Президента, в Італії – Рада Міністрів, у Росії – Уряд, в Україні – Кабінет Міністрів. Згідно з Конституцією України  вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Очолює Кабінет Міністрів Прем’єр-міністр України. До системи виконавчої влади крім Кабінету Міністрів входять центральні органи виконавчої влади – міністерства, державні комітети та інші відомства, а також місцеві державні адміністрації. Основною функцією виконавчої влади є виконання законів. Окрім того, виконавча влада здійснює функцію підзаконного регулювання суспільних відносин, тобто приймає підзаконні нормативно-правові акти. Наприклад, Кабінет Міністрів України приймає на основі Конституції та законів України постанови [7, c. 10].

Органи виконавчої влади реалізують функції держави, виконуючи положення Конституції та законів України, актів Президента України, а також нормативні акти органів державного управління вищого рівня.

Кожен орган виконавчої влади, діючи від імені та за дорученням держави, має певний правовий статус, виступає носієм відповідних повноважень юридично-владного характеру, реалізація яких забезпечує йому досягнення мети виконавчо-розпорядчої діяльності. Органи виконавчої влади наділяються необхідною оперативною самостійністю, що виражається в їх компетенції — предметах відання, правах, обов’язках, територіальних межах діяльності кожного окремого органу. Компетенція — це певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативно-правовими актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності (коло питань, що вирішуються міністерством, визначається у положенні про відповідне міністерство; відомством — у положенні про відповідне відомство) [8, с. 27].

Кожен орган виконавчої влади має офіційне найменування та по­вноваження використовувати різні атрибути з державною символікою (гербовим штампом, бланками з офіційними найменуваннями та ін.). Більшість органів виконавчої влади та методи їх діяльності визначаються Конституцією та законами України, актами Президента України.

Діяльність цих органів має вторинний, підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер, бо вони здійснюють свої функції на підставі та на виконання закону. Але, реалізуючи свою компетенцію, виконуючи положення законів та правових актів інших державних органів, органи виконавчої влади мають повноваження розпоряджатися з конкретних питань та приймати підзаконні нормативні акти. Отже, в процесі виконавчої та розпорядчої діяльності органи управління діють юридично-владно, застосовуючи різні правові засоби нормотворчого, оперативно-виконавчого (розпорядчого) та юрисдикційного (правоохоронного) характеру [8, с. 28].

Будучи частиною державного апарату, органи виконавчої влади мають власну внутрішню структуру та штат службовців. Організаційна структура державного апарату — це поділ цілого на організаційно відокремлені одиниці та мережа управлінських зв’язків у ньому, особлива форма поділу і кооперації управлінської діяльності, стійка схема розподілу його завдань та функцій.

Орган виконавчої влади становить собою організацію — колектив людей — державних службовців, який сформований шляхом їх призначення або конкурсного відбору на посаду для здійснення конкретної виконавчо-розпорядчої діяльності в юридично-владній формі. В рамках колективу даного органу поміж структурними підрозділами і службовцями розподілені повноваження і відповідальність за доручену справу, встановлені та розвиваються різні організаційно-правові зв’язки. Усе це спрямоване на забезпечення ефективної діяльності органів виконавчої влади [4, с. 175].

Органи виконавчої влади багато в чому відрізняються від органів законодавчої та судової влади — своїм цільовим призначенням, функціями, характером діяльності, порядком утворення окремих органів та взаємовідносинами між різними органами, складом службовців та порядком заміщення ними посад, формами та методами здійснення своїх юридично-владних повноважень.

Органи виконавчої влади істотно відрізняються від підприємств, об’єднань, установ, організацій, в тому числі й державних. Головне, чим відрізняються органи виконавчої влади від підприємств, об’єднань, установ і організацій, є те, що перші мають державно-владні повноваження, вони керують об’єктами, до числа яких входять і самі підприємства, об’єднання, установи, які знаходяться ззовні їх, виступають від імені держави; а підприємства, об’єднання, зайняті господарською діяльністю, установи — соціальним обслуговуванням, організації (будівельно-монтажні, житлово-експлуатаційні, шляхові та ін.) будують або експлуатують виробничі чи інші об’єкти [2, c. 31].

В органах виконавчої влади, починаючи з центральних і закінчуючи місцевими (районними), всі службовці (за винятком обслуговуючого персоналу, який створює тільки умови для нормального функціонування органу) здійснюють різні функції управління, а їх праця є одним із видів управлінської діяльності. На підприємствах, в установах їх працівники виконують різну за характером роботу. Одна (більша) частина працівників зайнята безпосередньо у виробничому процесі або процесі соціального обслуговування, вона виробляє певну продукцію (матеріальні цінності, послуги). Інша, значно менша частина працівників здійснює управлінську, владно-організаційну діяльність. Ця діяльність не є основною для підприємства (установи), але вона забезпечує, створює належні умови для основної — виробничої діяльності або діяльності з соціального обслуговування.

Органи виконавчої влади є численними та різноманітними, що обумовлено безпосередньою спрямованістю виконавчо-розпорядчої діяльності. Для кращого вивчення особливостей організації і діяльності органів державного управління, а також виявлення закономірностей у взаємозв’язках окремих органів здійснюють їх класифікацію, в основу якої кладуться різні критерії. Найбільш важливими з них є територіальний масштаб діяльності, обсяг і характер компетенції, порядок вирішення підвідомчих питань, предмет спрямованості компетенції, становище та місце в системі органів.

Залежно від територіального масштабу діяльності органи виконавчої влади поділяють на чотири групи: центральні, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим (далі — АРК), міжтериторіальні, місцеві [16, c. 107-108].

Центральними є ті органи виконавчої влади, діяльність яких поширюється на всю територію України. Такі органи реалізують державну політику, здійснюють загальне або галузеве управління, спеціальний (функціональний) вплив на об’єкти незалежно від їх місцезнаходження на терирорії України. До них належать: Кабінет Міністрів України, міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

До органів виконавчої влади АРК належать: Рада міністрів АРК, міністерства, республіканські комітети та інші органи виконавчої влади АРК. Вони здійснюють загальне або галузеве управління чи виконують спеціальні функції державного управління об’єктами, які розташовані на території АРК, в межах компетенції, визначеної Конституцією і законами України, Конституцією АРК.

Міжтериторіальні органи охоплюють своєю діяльністю певну частину території України, територію декількох адміністративно-територіальних одиниць або територію, межі якої взагалі не залежать від адміністративно-територіального поділу України. Такі органи забезпечують галузеве управління чи здійснення спеціальних функцій на відповідній частині території України (наприклад, військові напрямки, митниці, управління залізниць тощо) [15, c. 41-42].

До місцевих органів виконавчої влади належать ті, повноваження яких поширюються на територію певної адміністративно-територіальної одиниці (області, міста (Київ, Севастополь), району). Вони виконують завдання загального управління та координації чи функції відповідних центральних органів виконавчої влади на території певної області, району, міста. Це місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, наприклад, Харківська обласна державна адміністрація. Управління Міністерства внутрішніх справ по Харківській області, районний відділ освіти тощо [6, с. 104].

Від того, який обсяг і характер компетенції мають органи виконавчої влади, вони поділяються на: органи загальної компетенції, органи галузевої компетенції, органи спеціальної (функціональної) компетенції, органи предметної компетенції.

У межах своєї компетенції вищі органи виконавчої влади організують реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики Української держави; здійснюють керівництво і регулюють соціально-економічну сферу; забезпечують єдність системи виконавчої влади; спрямовують і контролюють діяльність підлеглих органів виконавчої влади; здійснюють управління власністю незалежно від її форм; розробляють і реалізують загальнодержавні програми. Дослідження конституційного статусу виконавчої влади в Україні є вкрай важливим і необхідним завданням і на перспективу.

Висновок. Резюмуючи викладене вище можемо зробити висновок, що виконавча влада має ряд узагальнюючих ознак:

1. Влада як складний соціальний і правовий феномен існує з моменту створення соціуму і характеризується реальною можливістю управляти діями людей, узгоджуючи суперечливі індивідуальні або групові інтереси, підкоряючи їх єдиній волі за допомогою переконання або примусу.
2. Влада в умовах первісного суспільства та ранніх держав пов’язана своїм походженням з функціонуванням владних родоплемінних структур [10, с.23], виступала фактично як суспільна воля, а „… ця суспільна воля полягала у одній#єдиній нормі – забороні”.

У процесі формування державності як об’єкта соціальної влади починає формуватися політика. Одночасно з цим формуються як суб’єкти політичних відносин органи держави, покликані забезпечувати реалізацію державної волі.

3. Виконавча влада є різновидом влади соціальної та політичної, але не тотожна їм, адже їй притаманні власні специфічні риси. Сферою дії політичної влади є весь комплекс відносин, що протікає в рамках політичної системи. Сферою державно#владного впливу є відносини, пов’язані з реалізацією інтересів власне держави як самостійного суб’єкта політичної системи суспільства. Ці сфери взаємопов’язані та взаємозалежні. Держава, з одного боку, опирається на політичні інститути для реалізації своїх цілей, з іншого боку, використовуючи механізми правового регулювання, встановлює межі та напрямки їхньої діяльності.

Література

1. Конституція України // ВВР України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Авер’янов В. Організація виконавчої влади: необхідність усунення внутрішніх суперечностей // Право України. — 2009. — № 5.- С.30-35
3. Административное право : учебник / под ред. Ю. М. Козлова, Л. Л. Попова. – М. : Юристъ, 1999. – 728 с.
4. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. Т. 1. Загальна частина / ред. кол.: В. Б. Авер’янов (голова). – К. : Юрид. думка, 2004. – 584 с.
5. Бандурка О. М. Влада в Україні на зламі другого і третього тисячоліть : монографія / О. М. Бандурка, В. А. Греченко. – Х. : Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 304 с.
6. Виконавча влада і адміністративне право / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Ін-Юре, 2002. – 668 с.
7. Друцул Т. Органи виконавчої влади в системі поділу державної влади // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 7. — С. 10-13
8. Жидкова Н. Органи державної виконавчої влади України / Н. Жидкова // Історія та правознавство. — 2009. — № 13. — С. 27-29
9. Загальна теорія держави і права : підруч. [для студ. юрид. спец. вищих навч. закл.] / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін. ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Х. : Право, 2002. – 432 с.
10. Колпаков В. К. Адміністративне право України : підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 544 с.
11. Кульчій І.О. Теоретичні основи процесу реформування органів виконавчої влади в Україні // Статистика України. — 2008. — № 4. — С. 86-90
12. Лата Н. Ф. Адміністративно-правове регулювання нормотворчої діяльності органів виконавчої влади: дис. …кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Лата Наталія Федорівна. – К., 2004. – 198 с.
13. Малиновський В. Я. Державне управління : навч. посіб. / В. Я. Малиновський. – Луцьк : Ред.-вид. відд. «Вежа» Вол. держ. унту ім. Лесі Українки, 2000. – 558 с.
14. Основи демократії : навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / за заг. ред. А. Колодій. – Вид. 2-ге, стереотипне. – К. : Ай Бі, 2004. – 668 с.
15. Стеценко С. Г. Адміністративне право України : навч. посіб. / С. Г. Стеценко. – К. : Атіка, 2008. – 624 с.
16. Тиндик Н.П. Правова природа виконавчої влади в Україні // Митна справа. – 2011. — № 1, ч.2. – с. 106-111