Аналіз Постанови Верховної Ради України “Про основні засади зовнішньої політики” від 1993 року та ЗУ “Про основні засади зовнішньої та внутрішньої політики”
Вступ
Розвиток міждержавних відносин — це — один із основних пріоритетів державної зовнішньої політики. Україна зацікавлена в налагодженні добросусідських відносин з усіма державами. Це сприяє розвитку економічних взаємин,
Верховна Рада України 1 липня 2010 року ухвалила в цілому Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». «За» ухвалення цього рішення проголосували 259 карток народних депутатів із 279 зареєстрованих в сесійній залі. Цим Законом визначаються засади внутрішньої і зовнішньої політики України у сферах розбудови державності, розвитку місцевого самоврядування та стимулювання розвитку регіонів, формування інститутів громадянського суспільства, національної безпеки і оборони, в економічній, соціальній і гуманітарній сферах, в екологічній сфері та сфері техногенної безпеки, а також засади зовнішньої політики України. Дві статті ухваленого Закону стосуються відродження духовних цінностей Українського народу та створення умов для розвитку релігійної самобутності громадян України усіх національностей, гарантування свободи совісті і віросповідання.
Стаття 10 ухваленого закону визначає засади внутрішньої політики в гуманітарній сфері. Тут серед іншого йдеться і про відродження духовних цінностей Українського народу, про захист та примноження його культурного надбання, збереження національної культурної спадщини, підтримка розвитку культури і мистецтва, відродження та збереження культурної самобутності регіонів, про забезпечення свободи совісті та віросповідання.
Про створення сприятливих зовнішньополітичних умов для розвитку української нації та релігійної самобутності громадян України усіх національностей йдеться у Статті 11, яка визначає засади зовнішньої політики.
В нашій роботі ми порівняємо Постанову Верховної Ради України “Про основні засади зовнішньої політики” від 1993 року та Закон Верховної Ради України “Про основні засади зовнішньої та внутрішньої політики” від 1 липня 2010 року.
1. Передумови розвитку зовнішньої політики України та Постанова Верховної Ради «Про основні засади зовнішньої політики України»
За роки незалежності Україна проторувала чималий шлях до реалізації своєї стратегічної мети, визначеної ще 1993 року в Постанові Верховної Ради «Про основні засади зовнішньої політики України», — набуття членства в ЄС.
Становлення України як незалежної демократичної держави відбувається в період кардинальних політичних і економічних зрушень в українському суспільстві та історичних змін в системі міжнародних відносин, які характеризуються виникненням нових незалежних держав, появою нових регіональних центрів сили в міжнародних відносинах, переходом від ери конфронтації до ери відкритості і співробітництва, зникненням військово-політичного та ідеологічного протистояння в Європі. Процес державотворення і побудови вільного громадянського суспільства в Україні збігається з її поступовим входженням до світового співтовариства і пошуками нею свого місця в сучасному складному, різноманітному і суперечливому світі.
У цій Постанові базовою вимогою у здійсненні зовнішньої політики України є якнайповніше і якнайефективніше забезпечення національних інтересів країни.
В Постанові також наголошується, що з метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика постійно спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:
- Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави.
- Забезпечення стабільності міжнародного становища України.
- Збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів.
- Включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечення потреб громадян і підвищення добробуту народу.
- Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, подання їм допомоги згідно з міжнародним правом.
- Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.
В новому Закону України від 2010р. додано статті, що розкривають засади політики у сфері розбудови державності та внутрішньої політики у сферах розвитку місцевого самоврядування та стимулювання розвитку регіонів, й винесені вони окремими статтями.
У Постанові 1993 р. наголошується, що Україна активізує свою участь в міжнародному співробітництві і розширює мережу закордонних органів зовнішніх зносин з метою більш ефективного забезпечення своїх національних інтересів відповідно до пріоритетних напрямів зовнішньої політики. При цьому кількісний склад центрального апарату МЗС і закордонних органів зовнішніх зносин необхідно довести до рівня, який був би достатнім для адекватного забезпечення зовнішньополітичних інтересів України і відповідав практиці європейських держав.
2. Основні положення Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики»
1 липня 2010 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Сам факт прийняття цього Закону вже є значним кроком до нормативного забезпечення питань, що стосуються життя нашої держави як повноцінного члена європейської та світової спільноти, адже до прийняття цього Закону питання зовнішньої політики регулювались Постановою Верховної Ради України «Про Основні напрями зовнішньої політики України», прийнятої ще в липні 1993 року, а питання внутрішньої політики частково визначались Законом України «Про основи національної безпеки України», що також не відповідало потребам правового регулювання і нормотворчої практики в сучасних умовах. Прийняття одного закону, що регламентував би ці дві сфери одразу, було довгоочікуваним, до того ж необхідність його прийняття прямо випливала з положень статті 85 Конституції України, відповідно до якої визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики України належить до компетенції Верховної Ради України.
Прийнятий Закон визначає основні напрями та принципи діяльності Української держави як суверенного та свідомого гравця на міжнародній арені. Цим Законом Україна засвідчила світовому співтовариству пріоритетні напрями своєї діяльності на цій арені, а також окреслила перспективи свого розвитку у зовнішніх відносинах та у питаннях внутрішньої політики, що є позитивним кроком та необхідною передумовою до налагодження партнерських стосунків з усіма провідними учасниками міжнародної спільноти, а окрім того, виступає тим базисом, на основі якого влада всередині країни формуватиме та вироблятиме свій курс у вирішенні внутрішніх питань державного життя.
Проаналізувавши даний закон, ми дійшли наступних висновків.
Головним завданням засад внутрішньої та зовнішньої політики України, відповідно до Закону, є визначення принципів та пріоритетів державної політики у відповідних сферах.
У статті 2 Закону визначаються основні принципи, на яких має ґрунтуватись зовнішня та внутрішня політика Української держави. До принципів внутрішньої політики належать:
пріоритетність захисту національних інтересів;
верховенство права, забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, повага до гідності кожної особи;
рівність усіх суб’єктів права власності перед законом, захист конкуренції у сфері економічної діяльності;
здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;
відкритість та прозорість процесів підготовки і прийняття рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
забезпечення сталого розвитку економіки на ринкових засадах та її соціальної спрямованості;
забезпечення балансу загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів;
свобода, соціальна справедливість і творча самореалізація, участь громадян в управлінні державними і суспільними справами;
соціальне партнерство та громадянська солідарність.
Як бачимо, наведені вище принципи є досить демократичними та відповідають загальновизнаним європейським та світовим стандартам.
Для кожної держави пріоритетність захисту національних інтересів є найважливішим завданням, тому закріплення даного принципу в якості першочергового є цілком логічним.
Верховенство права та важливість гарантування і забезпечення прав людини і громадянина є ще одним загальновідомим і загальновизнаним постулатом.
Важливим є й вирівнювання суб’єктів права власності перед законом, захист ринку від монополії, що забезпечить захист та розвиток «здорової» конкуренції на ринку.
Відкритість та прозорість процесів підготовки і прийняття рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування є необхідним кроком до боротьби з корупцією, що є досить актуальним в умовах сьогодення. При належному виконанні даного принципу буде зростати рівень довіри до державної та місцевої влади, що безумовно підніме рівень їх легітимності, а відтак, і ступінь їх ефективності та реального впливу на характер і розвиток суспільних відносин.
Досить прогресивним видається закріплення в розглядуваному Законі принципу забезпечення балансу загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів, що дасть змогу місцевому самоврядуванню розвиватись та мати реальну можливість відстоювати власні права та інтереси, що дасть поштовх до динамічного розвитку держави в цілому.
Що ж стосується зовнішньої політики, то вона ґрунтується на таких принципах:
- суверенна рівність держав;
- утримання від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої іноземної держави;
- повага до територіальної цілісності іноземних держав та непорушності державних кордонів;
- вирішення міжнародних спорів мирними засобами;
- повага до прав людини та її основоположних свобод;
- невтручання у внутрішні справи держав;
- взаємовигідне співробітництво між державами;
- сумлінне виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань;
- пріоритет загальновизнаних норм і принципів міжнародного права перед нормами і принципами національного права;
- застосування Збройних Сил України лише у випадках актів збройної агресії проти України, будь-яких інших збройних зазіхань на її територіальну цілісність і недоторканність державних кордонів, боротьби з міжнародним тероризмом та піратством або в інших випадках, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
- застосування міжнародних санкцій, контрзаходів та заходів дипломатичного захисту відповідно до міжнародного права у випадках міжнародних протиправних діянь, які завдають шкоди Україні, її громадянам і юридичним особам;
- своєчасність та адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам Україні, її громадянам і юридичним особам.
Важливість всіх вищезазначених принципів не викликає сумніву. Проте на окремих з них необхідно зосередити основну увагу. Так, сумлінне виконання взятих державою на себе зобов’язань перед іншими країнами та їх організаціями є досить «болючим» питанням для України як суб’єкта міжнародного права. Відомо безліч прикладів, коли ратифіковані Україною міжнародні та європейські хартії, договори, конвенції тощо так і залишалися деклараціями на папері. Що ж стосується практичної імплементації та безумовного виконання закріплюваних у них норм та принципів усіма органами державної влади, то тут ситуація виглядає ще гірше. Пріоритетність норм міжнародного права перед правом національним є постулатом, що вже давно не викликає сумнівів у країнах цивілізованого демократичного світу, однак в нашій країні, попри її приналежність до цього кола, органи влади часто ігнорують виконання міжнародно-правових зобов’язань в ході правореалізаційної і, особливо, правозастосовної практики.
Важливим є й закріплення принципу адекватності та своєчасності дій держави по захисту національних інтересів. Ця норма акцентує на визначенні статусу України як рівного гравця на міжнародній арені, що не допускає утиску своїх прав та інтересів як в площині зовнішньої, так і в площині внутрішньої національної політики.
3. Аналіз основних моментів Закону Верховної Ради України “Про основні засади зовнішньої та внутрішньої політики”
Аналізуючи окремі засади політики держави у різних сферах її життя та діяльності, визначені аналізованим Законом, ми зупинили свою увагу на ключових з них.
Стаття 3. Засади політики у сфері розбудови державності
вдосконалення системи проведення виборів до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування;
Як відомо, перший крок до реалізації вдосконалення системи проведення місцевих виборів вже зроблено. Прийнятим Законом «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» законодавець запровадив нову систему виборів, критеріїв та правил їх проведення. Ми вже давали коментар з приводу недоліків і переваг цього Закону та маємо надію, що аналогічні кроки будуть зроблені й в аспекті прийняття нового закону, що визначатиме порядок і систему парламентських виборів.
модернізація системи державної служби з урахуванням європейського досвіду на принципах професійності та політичної нейтральності;
Після розпаду СРСР система державної служби виявилась неготовою до повної демократизації. Корупція, «кумівство» та інші негативні явища почали набувати загрозливих масштабів, досить небезпечним видається і людський фактор – переважні більшість службовців не готова до змін та «нових» правил гри. Урахування та впровадження європейського досвіду є необхідним кроком до більш професійної підготовки кадрів. Політична нейтральність є ще однією проблемою, що перейшла у спадок від радянських часів, адже в ті часи особа повинна була мати партквиток для просування по кар’єрній драбині, сьогодні ж це швидше данина моді, аніж необхідна перевага.
забезпечення справедливого і доступного судочинства;
забезпечення дотримання міжнародних стандартів незалежності суддів;
Крок до реформації судової системи був також нещодавно зроблений. Вже коментований нами Закон України «Про судоустрій і статус суддів» вносить певні й досить суттєві корективи у вітчизняну систему судоустрою. Президент України зазначив, що прийняття даного Закону буде лише першим кроком до масштабної реформації всієї судової системи України.
посилення протидії корупції та тіньовій економічній діяльності, забезпечення безумовного дотримання принципів законності насамперед вищими посадовими особами держави, політиками, суддями, керівниками правоохоронних органів і силових структур;
боротьба із злочинністю шляхом поліпшення координації роботи правоохоронних органів, оптимізації їх структури, належного забезпечення їх діяльності.
Як вже зазначалося раніше, рівень корупції та злочинності, як в органах влади, так і серед населення, є досить загрозливим, та відвертає від України потенційних інвесторів та ділових партнерів, як вітчизняних, так і зарубіжних. Корумпованість майже всіх сфер суспільного життя не дає можливості для належного розвитку бізнесу та євроінтеграції України. Боротьба з цими ганебними явищами має стати одним із основних напрямів діяльності влади на сучасному етапі.
Стаття 4. Засади внутрішньої політики у сферах розвитку місцевого самоврядування та стимулювання розвитку регіонів
утвердження місцевого самоврядування як фундаменту народовладдя, розширення повноважень місцевих рад шляхом децентралізації функцій органів державної влади, гармонізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів;
Місцеве самоврядування – це право та можливість територіальної громади (не народу в цілому) на вирішення певного кола питань, що можуть бути якісно вирішені на даному рівні. Місцеві ради не є первинним суб’єктом місцевого самоврядування, тому більш коректно було б говорити про розширення та гарантування прав саме територіальної громади.
реформування міжбюджетних відносин на користь місцевого самоврядування, створення умов для розвитку економічної самостійності регіонів;
Необхідність прозорої бюджетної політики є беззаперечною. Місцеві бюджети повинні наповнюватись або за рахунок власних джерел фінансування (які мають бути стабільними та самодостатніми за обсягом), або за рахунок дотацій з державного бюджету (що є нормальною європейською практикою), проте ці дотації мають бути адекватні місцевим потребам та постійно і без зайвих бюрократичних схем передаватись в розпорядження органів місцевого самоврядування. Що ж до економічної самостійності регіонів, то для реалізації цього принципу необхідно спочатку запровадити повноцінне регіональне самоврядування із чітко прописаними функціями та повноваженнями, що потребує суттєвого перегляду чинного нині Закону України «Про місцеве самоврядування» і прийняття комплексного законодавства з адміністративно-територіальної реформи.
удосконалення системи адміністративно-територіального устрою на принципах економічної самодостатності та доступності адміністративних (управлінських) і соціальних послуг споживачам цих послуг;
Потреба в повномасштабній адміністративно-територіальній реформі вже ні в кого не викликає жодних сумнівів. Вже досить тривалий час відбувається дискусія навколо глибини реформації та моделі нового територіального устрою. Проведено безліч конференцій, круглих столів, громадських обговорень і парламентських слухань, впроваджені державні експерименти та розроблені десятки концепцій і стратегій. Однак, жодна з них на даному етапі не здобула належної підтримки політикуму і експертного середовища, тож це питання ще доведеться вирішувати.
посилення відповідальності представників органів місцевого самоврядування, сільських, селищних, міських голів перед територіальними громадами, що їх обрали;
Посилення відповідальності місцевої влади повинно починатись із можливості цю владу, при необхідності, усунути. Також важливим є надання місцевим органам влади реальної можливості (як фінансової, так і компетенційної) реалізовувати свої програми та проекти. Місцева влада повинна відповідати перед місцевим населенням, а не перед партійними структурами, що її туди делегували.
розроблення та впровадження проектів міжрегіональних економічних зв’язків і транскордонного співробітництва, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності регіонів як основи їх динамічного розвитку;
зміцнення економічної інтеграції регіонів з використанням переваг територіального поділу і кооперації праці;
Регіональне самоврядування є не менш важливим за місцеве, та має розвиватись паралельно. Економічна інтеграція регіонів та транскордонне співробітництво є напрямами, які вже давно визнані перспективними і успішно реалізуються в Європейському Союзі за сприяння Ради Європи. Перспективність та важливість напряму розвитку регіонів стоїть на порядку денному майже в кожній європейській країні, яка прагне досягти кращих стандартів доброго врядування.
Стаття 5. Засади внутрішньої політики у сфері формування інститутів громадянського суспільства
утвердження громадянського суспільства як гарантії демократичного розвитку держави;
За переважною оцінкою більшості вітчизняних та іноземних експертів, громадянського суспільства в Україні немає. Необхідно досить серйозно та з усією повнотою політичної відповідальності підійти до даного питання та усвідомити, що без розвиненого та реального функціонуючого громадянського суспільства неможливо побудувати правову і соціальну державу, якою Україну визначила наша Конституція.
завершення політичної реформи, посилення взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування і об’єднань громадян, запровадження громадського контролю за діяльністю влади;
Що стосується відносин між органами державної влади на місцях та органами місцевого самоврядування, то тут необхідно завважити на конкуренції компетенції, що існує сьогодні між даними органами. Чітке розмежування компетенції з урахуванням принципу субсидіарності – це запорука розвитку місцевого самоврядування та ефективного державного управління. А якщо вести мову про політичну реформу, то вона по суті ще не починалась, а отже і про її завершення говорити не доводиться.
забезпечення незалежної діяльності об’єднань громадян, посилення їх впливу на прийняття суспільне важливих рішень;
підвищення ролі та відповідальність політичних партій, сприяння політичній структуризації суспільства на засадах багатопартійності, створення умов для забезпечення широкого представництва інтересів громадян у представницьких органах влади;
Належна діяльність об’єднань громадян є безумовною запорукою розвитку громадянського суспільства. Необхідно не тільки гарантувати права громадських організацій та об’єднань, а ще й давати їм реальну можливість впливати своїми діями на управління суспільними справами. Що ж стосується політичних партій, то тут необхідно чітко та зважено регламентувати всі права та обов’язки цих структур. Необґрунтоване збільшення або звуження прав політичних сил може призвести до дисбалансу у відносинах влади-суспільства, та загрози тяжіння як до авторитаризму, так і до охлократії.
проведення регулярних консультацій з громадськістю з важливих питань життя суспільства і держави;
проведення всеукраїнських та місцевих референдумів як ефективних форм народного волевиявлення, участі народу у прийнятті суспільно важливих рішень.
Проведення регулярних референдумів – ідея добра та, певно, досить ще «сира». Це має бути зважений крок, який можливо вчиняти тільки після повноцінного становлення громадянського суспільства, а до того постійні консультації та референдуми будуть лише фактором, який може впливати, а може й не впливати на характер політичних рішень, але вже точно буде слугувати засобом для маніпуляцій влади суспільством.
Стаття 6. Засади внутрішньої політики у сфері національної безпеки і оборони
реформування Збройних Сил України та інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності оперативно реагувати на потенційні загрози Україні, надання особливої уваги прикриттю повітряного і морського простору держави, всебічному забезпеченню Збройних Сил України;
забезпечення поступового переходу до комплектування Збройних Сил України на контрактній основі, насамперед за спеціальностями, що визначають боєздатність підрозділів;
Питання реформування Збройних Сил України назріло вже давно. Необхідність переходу на контрактну військову службу, забезпечення належного рівня її проходження з урахуванням глибокої професійної спеціалізації є неодмінною умовою ефективної та боєздатної армії.
забезпечення оснащення Збройних Сил України новітніми видами військової техніки та озброєнь, відновлення спроможності оборонно-промислового комплексу щодо впровадження новітніх технологій як на основі кооперації з державами-партнерами, так і впровадження власних замкнутих циклів створення військової техніки та озброєнь;
впровадження практики державного замовлення на озброєння та військову техніку для Збройних Сил України, інших складових Воєнної організації держави.
Позитивним є й впровадження практики державного замовлення на озброєння та військову техніку для Збройних Сил України та інших складових військової організації держави. Такі дії дозволять покращити виробництво зброї та військової техніки і дасть поштовх до зайняття Україною місця в першій п’ятірці провідних світових виробників та експортерів зброї і військового обладнання, що, в свою чергу, суттєво позначиться на рівнях зростання національної економіки та підвищення науково-технічного потенціалу нашої країни.
забезпечення реалізації гарантій соціального захисту військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, працівників правоохоронних органів, інших прирівняних до них осіб та членів їхніх сімей;
Безперечно важливими є питання, пов’язані із покращенням соціального захисту військовослужбовців. Належне забезпечення умов їх життя та праці значно покращить якість виконання ними своїх обов’язків перед державою, що напряму вплине на обороноздатність України.
Стаття 7. Засади внутрішньої політики в економічній сфері
розвиток внутрішнього ринку, підвищення ефективності його функціонування та вдосконалення механізмів державного регулювання, забезпечення збалансованості попиту та пропозиції на окремих ринках;
Розвиток внутрішнього ринку та забезпечення його стабільного функціонування – це неодмінна передумова забезпечення соціальної стабільності в суспільстві. Держава повинна стимулювати та підтримувати національного виробника. Гарантії з боку держави повинні бути довгостроковими та максимально гнучкими.
проведення узгодженої антиінфляційної політики та забезпечення цінової і валютно-курсової стабільності;
Стабільність національної валюти є запорукою стабільності банківської системи та напряму впливає на добробут кожного українця. Макро- та мікроекономічні заходи, що проводяться урядом, повинні бути прогнозованими та максимально зваженими, а головне – узгодженими з усіма гравцями ринку.
проведення стабільної, раціональної та справедливої податкової політики, яка передбачає зниження податкового навантаження на економіку з розширенням бази оподаткування;
перенесення податкового навантаження з мобільних факторів виробництва (праці та капіталу) на споживання, насамперед шкідливої для здоров’я людей продукції, ресурсні та екологічні платежі;
Зважена та продумана податкова політика дозволить вивести із тіні значні суми коштів для наповнення бюджету. Шляхом прозорої та взаємовигідної податкової політики влада досягне необхідного діалогу та взаєморозуміння з бізнесом, що дозволить останньому розвиватись і, таким чином, наповнювати державну скарбницю.
розвиток і зміцнення банківської системи та небанківських фінансових установ;
забезпечення інституційної та фінансової незалежності Національного банку України одночасно з посиленням прозорості його діяльності;
підвищення рівня захисту прав вкладників;
Банківська система потребує обережних кроків по покращенню фінансового клімату з боку державного регулятора. Світова криза показала всьому світу незахищеність банківської системи та інтересів вкладників. Тотальне розорення як банків, так і вкладників, змусило багатьох банкірів та економістів більш відповідально та прозоро прораховувати ризики. Без зваженого втручання держави в цей процес наслідки кризи ще довго будуть нагадувати про себе.
забезпечення економічної збалансованості розвитку регіонів, узгодженості напрямів їх розвитку із загальнонаціональними потребами;
Розвиток регіонів напряму залежить від дій влади по наданню їй певної «підконтрольної самостійності». Необхідно створити орган, що буде координувати діяльність регіонів та допомагати їм як у співпраці між собою та центральною владою, так й із зовнішніми партнерами. Новостворена Рада Регіонів може стати саме таким, якісно новим, органом.
створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, спрощення умов започаткування бізнесу та виходу з нього, зменшення втручання держави в економічну діяльність суб’єктів господарювання, спрощення системи отримання дозволів, зниження тиску на бізнес з боку контролюючих органів;
На даний час започаткування та розвиток бізнесу в Україні пов’язані з низкою достатньо непростих проблем. Невиправдані податки та збори, складна система реєстрації та звітності, заходи з численних перевірок і контролю не дають змоги розпочати свою справу та на засадах ефективності й прозорості працювати на користь власного і загального добробуту. Переважна більшість закордонних інвесторів відмовляються починати і розвивати бізнес в нашій державі через непрозорість та складність дозвільної та фіскальної процедури.
розвиток конкуренції як основного чинника підвищення ефективності економіки, забезпечення дієвого регулювання діяльності природних монополій, недопущення проявів монополізму на державному та регіональному рівнях;
переведення українських газо-, нафтотранспортних і електричних мереж на умови функціонування, що діють у державах Європейського Союзу;
Підвищення конкурентоспроможності вітчизняного економіки та розвиток внутрішнього ринку є одним із найважливіших кроків щодо реформування економіки на постіндустріальних ринкових засадах. Визначені вище заходи покликані сприяти зростанню всіх економічних показників та статусу і ролі країни у цій сфері. Також позитивним є зазначення важливості модернізації та приведення до європейських стандартів українських енерготранспортних потенціалів, що є складною і гостро дискутованою проблемою в нашій державі.
створення умов для відродження українського села, ефективного використання земель сільськогосподарського призначення, формування конкурентоспроможного агропромислового комплексу, збільшення його експортного потенціалу, гарантування продовольчої безпеки держави;
Важливим є й напрямок розвитку українського села та агропотенціалів нашої держави. Адже в цьому секторі Україна має досить великі потужності, які при правильному застосуванні можуть принести значні поповнення для державної скарбниці.
формування інфраструктури ринку земель, забезпечення оформлення правовстановлюючих документів на право власності на землю;
Ще одним важливим питанням, що піднятий в даному Законі, є стабілізація та розвиток ринку землі. Це питання на даний час стоїть дуже гостро та потребує зважених та послідовних дій з боку влади.
розбудова транспортної інфраструктури, підвищення ефективності використання транзитного потенціалу держави, інтеграція транспортних мереж України у міжнародні транспортні коридори;
Не секрет, що дороги – це гостра проблема майже для всіх пострадянських країн. Для нашої країни ця тема також є досить болючою. Необхідність приведення до належного стану всієї інфраструктури держави потребує залучення значних коштів та довгострокових інвестиційних програм та проектів. Незважаючи на відсутність достатніх грошових ресурсів та високий рівень корупції, що ускладнює виконання таких програм та проектів, дане питання має бути вирішене в найближчі терміни.
реформування житлово-комунального господарства, забезпечення доступності комунальних послуг та підвищення їх якості, залучення мешканців до управління об’єктами житлово-комунального господарства.
Окремо необхідно відзначити про задекларовану Законом необхідність реформування житлово-комунального господарства. Стан інфраструктури в цій сфері є вкрай незадовільним. Система ЖКГ потребує кардинальних змін та залучення європейського досвіду і технологій, що мають впроваджуватись під пильним наглядом держави та всебічним залученням органів місцевого самоврядування, в поєднанні із зусиллями вітчизняних, європейських та міжнародних експертів, а також повсюдним поширенням практики створення організацій співвласників багатоквартирних будинків територією всієї країни.
Стаття 8. Засади внутрішньої політики в соціальній сфері
забезпечення гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян на основі впровадження європейських стандартів соціального захисту, підвищення якості соціальних послуг;
надання громадянам упродовж усього життя соціальних гарантій на основі вдосконалення системи соціальних стандартів і пільг;
Соціальна сфера – це ще одне «болюче» питання сьогоднішніх українських реалій. Соціальний захист населення в Україні перебуває на досить низькому рівні. Практично відсутні масштабні соціальні програми та довгострокові проекти, до того ж низька зацікавленість соціальними питаннями як держави, так і бізнесу, ставлять соціально незахищені верстви населення у вкрай важкі умови. Забезпечення належних соціальних гарантій для громадян та запровадження пільг є життєво важливим для цих категорій населення, і має запроваджуватись дуже обережно та виважено, адже необхідність підвищення добробуту економічно незахищених категорій населення має узгоджуватися з можливостями самої економіки з урахуванням небезпеки «проїдання» значної частини бюджетних коштів без відповідного соціального та економічного ефекту для держави.
забезпечення доступним житлом громадян, насамперед малозабезпечених, з обмеженими фізичними можливостями, молоді, працівників бюджетної сфери, формування потужного державного замовлення на будівництво соціального житла, відродження доступного іпотечного кредитування;
Забезпечення доступним житлом, подолання бідності, забезпечення державних гарантій та інші положення цієї статті є також досить важливими, проте доречно ще раз зауважити на тому, що це питання потребує чіткої спланованості та узгодженості дій всіх гілок влади при неухильному дотриманні європейських норм та стандартів. Необхідно акумулювати і адаптувати під реалії сьогодення весь позитивний європейський і світовий досвід та проаналізувати всі перепони та проблеми, із якими стикалися європейські країни, впроваджуючи схожі соціальні реформи.
подолання бідності і зменшення соціального розшарування, зокрема, шляхом сприяння самозайнятості населення, розвитку малого та середнього бізнесу, недопущення виникнення заборгованості із заробітної плати на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності;
Стаття 9. Засади внутрішньої політики в екологічній сфері та сфері техногенної безпеки
забезпечення конституційних прав громадян на безпечне довкілля, створення екологічно і техногенно безпечних умов життєдіяльності населення, посилення просвітницької діяльності з інформування населення про екологічні норми і стандарти;
збереження навколишнього природного середовища, вдосконалення національної екологічної політики, стимулювання розвитку екобезпечних технологій;
забезпечення комплексного захисту населення та реабілітації території від негативного впливу наслідків Чорнобильської катастрофи, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи;
Питання екологічної безпеки та здорового довкілля із кожним роком стає все гострішим. Міжнародна спільнота, усвідомивши всю загрозу нинішнього стану екології, забила на сполох вже давно і почала інтенсивну пропаганду збереження та відродження своїх власних екоресурсів. Питання екології стоїть на порядку денному в нашій державі далеко не на першому місці, тож реальних років щодо покращення ситуації не спостерігається.
впровадження системи екологічно збалансованого використання природних ресурсів.
Відтепер, замість законодавчо організованого руху в бік євроатлантичної інтеграції, Україна будуватиме добросусідські відносини з усіма військово-політичними союзами: НАТО, ОДКБ та будь-якими іншими, і це правильно.
Висновки
Отже, ключовий пріоритет нового Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» – європейський – а саме, вступ України до Європейського Союзу, – чітко прописаний. Натомість, згадок про Росію, США як про країн-стратегічних партнерів немає. Це свідчить про намагання законодавця закріпити в Законі прагнення до широкої співпраці з усіма країнами-членами міжнародної спільноти, без виокремлення когось, з ким стосунки мають бути «теплішими» та «взаємнішими». Зрештою, такий режим співробітництва завжди встановлюється окремими двосторонніми договорами, тож потреби підкреслювати особливий характер взаємин з деякими країнами чи спільнотами країн в Законі просто немає.
Головною ж є норма про позаблоковість нашої держави. Позаблоковий статус передбачає інтенсивне співробітництво в національних інтересах України з НАТО та з іншими військово-політичними угрупуваннями, однак без вступу до жодного з них.
І це цілком логічно, адже співробітництво не означає участі, а відсутність членства не перешкоджає трансферу технологіями та мінімізує ризики військової агресії. Хоча деякі експерти і наголошують, що членство в якій-небудь організації колективної безпеки є стримуючим засобом для можливого агресора. Тобто можливий агресор повинен припускати, що він отримає гідну відсіч. Якщо ж членства немає, немає і такої заборони – вона пропадає і збільшується термін розвитку відповідної конфліктної ситуації.
Не можна сказати, що ця позиція позбавлена сенсу, більше того, не можна не погодитися із справедливістю твердження про те, що при локальних конфліктах Україна за нинішніх умов має розраховувати тільки на себе. Наша держава наразі не готова економічно і технологічно до того, щоб забезпечити власними силами обороноздатність. Національний оборонний комплекс здатен виробити до 60 відсотків різноманітних озброєнь, які б могли забезпечити адекватний рівень обороноздатності країни, однак скорочення чисельності особового складу з одночасним збільшенням професіоналізму і тактичної підготовки мають, на думку прихильників позаблоковості, підвищити рівень боєздатності Збройних сил та їх спроможність самостійно стримати, а у разі виникнення – ліквідувати збройні конфлікти. Звісно, хто в цьому аспекті матиме рацію, можна буде переконатися лише на практиці, однак кращим варіантом для нашої держави, як, звісно, і для будь-якої іншої, буде варіант, за якого переконуватися в ефективності власної армії ми будемо хіба що при участі наших збройних сил в погашенні чи врегулюванні конфліктів закордоном, а обороноздатність нашої країни буде гарантована вже тим, що у жодного члена міжнародної спільноти навіть не виникне бажання перевіряти її на власному досвіді.
Список використаної літератури
- Закон Верховної Ради України “Про основні засади зовнішньої та внутрішньої політики” // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 40, ст.527
- Постанова Верховної Ради України “Про основні засади зовнішньої політики” // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 37, ст.379
- Василенко В. Рух і формування концептуальних засад зовнішньої політики незалежної України // День. — 2009. — 18 вересня. — С. 4-5
- Віднянський С.В. Зовнішня політика України: еволюція концептуальних засад та проблеми реалізації // Український історичний журнал. — 2011. — № 4. — С. 55-76
- Законодательные засады для внешней политики // Зеркало недели. — 2006. — № 41. — С. 5
- Омельченко, Андрій. Організаційно-правові засади інтеграції України у світовий економічний простір // Підприємництво, господарство і право. — 2011. — № 7. — С. 42-45