Оптимізація організаційних та функціональних засад діяльності органів внутрішніх справ курортних регіонів

Удосконалення організаційно-структурної побудови органів внутрішніх справ курортних регіонів

Особливості кримінологічної характеристики курортних регіонів (специфіка структури злочинності, інтенсивність злочинних проявів у різні періоди року, тижня, доби, значна частка злочинів, скоюваних прибулими громадянами, тощо; актуалізація комплексного використання сил та засобів в охороні громадського порядку й боротьбі зі злочинністю, постійна необхідність вдосконалення тактики попередження та розкриття злочинів, а також інші особливості практичної діяльності органів внутрішніх справ курортних регіонів) обумовили специфіку організаційно-структурної побудови цих органів та процесів управління ними.

При цьому виникають питання про те, наскільки структура міськрайорганів внутрішніх справ у курортних регіонах на сучасному етапі відповідає нагальним потребам, чи збігаються структури тотожних типових органів внутрішніх справ певного рівня, які можливості їх удосконалення з точки зору об’єктивно обумовлених лімітів штатної чисельності особового складу. Ці питання постають перед дослідником в першу чергу, оскільки будь-яке вдосконалення управління системою слід розпочинати з удосконалення самої соціальної системи, в тому числі відносно невеликої системи, якою є міськрайорган внутрішніх справ.

Що стосується процесів управління, то наведені особливості кримінологічної ситуації та визначені ними специфічні риси функціональної діяльності органів внутрішніх справ курортних регіонів зумовлюють розгляд та вивчення питань, пов’язаних з організацією взаємодії окремих служб і підрозділів органу внутрішніх справ.

Актуальність цієї проблеми зумовлена також тим, що в курортних регіонах органам внутрішніх справ доводиться діяти в надскладних умовах, адже тут представлені всі регіони нашої країни, а кількість прибулих громадян іноді перевищує кількість місцевих мешканців.

Названі проблеми, на нашу думку, є центральними для оптимізації організаційних та функціональних засад діяльності органів внутрішніх справ курортних регіонів. Їх розглядові і присвячені наступні два підрозділи нашої роботи. Але насамперед зупинимося на розумінні ключової категорії цієї частини дослідження – оптимізація та її співвідношення з категорією ефективність.

Сьогодні проблеми ефективності й оптимальності у правознавстві є одними з центральних. В управлінській літературі справедливо зазначається, що проблема ефективності перетворюється в комплексну, фундаментальну галузь соціального знання, що потребує інтеграції і концентрації зусиль філософської науки, галузей соціального знання, інших наук [21, с.57]. При цьому немає обмежень з точки зору сфер застосування категорій ефективності та оптимальності в дослідженнях суспільних процесів та явищ або соціальних систем.

У теорії управління давно відомо, що адміністративний орган є ефективним тоді, коли кожне міністерство, установа, місцевий орган влади або інша державна установа оптимально й ефективно виконують свої повноваження відповідно до цілей і норм, визначених законом [16, 20]. Цей, у принципі, підтриманий усіма адміністративістами постулат веде до висновку, що «ефективність» та «оптимальність» є приблизно схожими категоріями.

Термін (“ефективність” від латинського effectus – “результат, наслідок яких-небудь причин, дій”). Ефективний означає такий, що дає заздалегідь намічений результат. Відтак ефективність – це результативність цілеспрямованої дії. У свою чергу оптимальний – це той, який найбільше відповідає певним умовам, вимогам; найкращий із можливих [128, 126].

Спочатку, а окремі науковці й дотепер, поняття ефективності ототожнюють іноді повністю, іноді частково, з оптимальністю [46, с.151-152,]. Вважаємо, такий підхід методологічно неправильним, адже оптимальність входить як складова частина поряд з результативністю, доцільністю, продуктивністю, раціональністю тощо, до комплексної категорії ефективності. Якщо відбувається оцінка ефективності конкретної форми управлінської діяльності, то набір таких елементів може різнитися. Проте жоден з цих елементів не може включати в себе категорію ефективності як складову частину.

Пізніше, після уведення Г.А.Злобіним у теорію ефективності кримінального покарання кількісно визначеної категорії “мета” це поняття набуло іншого змісту: його синонімом стає спроможність правових приписів досягати соціально корисних результатів або цілей [67, с.60]. У той же час науковці починають вести мову з одного боку про ефективність роботи відповідних органів, а з іншого – про оптимальність їх організаційно-структурної побудови та функціональної відповідності.

Відтоді більшість авторів, котрі вивчають проблеми ефективності, паралельно розглядають і проблеми оптимальності [150, 239; 141, 32]. На нашу думку, такий підхід створює необхідні методологічні передумови для вирішення питання про кількісну та якісну визначеність цих понять.

У зв’язку з цим заслуговує на увагу ідея використання категорії ефективності в широкому та вузькому значенні [44, с.23]. Під час розгляду ефективності в широкому значенні враховуються витрати робочого часу, кадрові, матеріальні та інші ресурси, а при розгляді ефективності у вузькому значенні понесені при цьому витрати до уваги не беруться. Такий підхід до трактування цієї категорії усуває підстави для безплідної теоретичної суперечки й дозволяє використовувати названу категорію для розробки оптимальних моделей організації соціальних систем з урахуванням понесених витрат або без цього залежно від практичної доцільності. Проблема тепер переноситься в іншу площину: слід відокремити витрати на вирішення провідних функціональних завдань і суміжних. Однак ця проблема лежить за межами нашого дослідження.

Вивчення ефективності є неодмінною передумовою оптимізації, вдосконалення організаційно-функціональних засад діяльності певної системи, а також вирішення складних проблем організації та управління, зокрема (і це для нас принципово) розробки критеріїв оцінки управлінських рішень, якості роботи виконавців, удосконалення організаційних структур.

Як відомо, оптимізація соціальної системи залежить від того, наскільки ця система є дієвою і здатною до самореалізації, а ця здатність зумовлюється насамперед відпрацьованістю чинного управлінського механізму як реальної організаційної сили, опанувавши котру суб’єкт управління починає керувати відповідними суспільними процесами. На нашу думку, викладене цілком справедливе і для системи органів внутрішніх справ.

Існує два основних підходи до вивчення організаційно-структурних засад діяльності суб’єктів управління (якими є органи внутрішніх справ) через механізм управління: структурно-функціональний і структурно-організаційний. Л.П.Юзьков, який багато часу присвятив вивченню та розмежуванню цих підходів до аналізу механізму державного управління, вказував, що згідно з першим підходом суб’єкти управління розглядаються з позицій динаміки та реального функціонування (функцій, завдань, повноважень, компетенції, адміністративних важелів тощо). Сам же автор віддавав перевагу другому підходові і визначаючи механізм державного управління як організацію практичного здійснення державного управління (виконавчо-розпорядчої діяльності) [168, 57-59].

У подальших роботах з цієї проблематики дослідники зіштовхнулися з необхідністю включення до структури механізму управління таких складових елементів, як цілі управління [134, 67], управлінські цикли, об’єкти управління та взаємозв’язки між суб’єктами й об’єктами управління [27, 16], котрі становлять зміст інших управлінських категорій: управлінські відносини, управлінський процес тощо.

Єдине, в чому вчені одностайні, — це визнання обов’язкової наявності основного елемента механізму управління, тобто системи суб’єктів управління. Саме для аналізу цієї системи, на нашу думку, і мають бути застосовані вищезгадані підходи, які відкриють для дослідника цілісну, повну картину структурної та функціональної організації органів внутрішніх справ.

Під час функціонування кожний підрозділ, служба, орган внутрішніх справ здійснює провідні і додаткові функції. Але про жоден з них ми не можемо казати, що він здійснює увесь комплекс, наприклад, правоохоронної діяльності. Для цього необхідна взаємодія й координація зусиль усіх структурних підрозділів, що потребує чіткої організації їх системи, оскільки спільна (комбінована) діяльність завжди означає перехід організації системи на більш високий рівень розвитку [156, 33].

Організація, як ми вже з’ясували, обумовлена існуванням специфічного аспекту управлінських відносин – організаційних відносин, які повинні забезпечити узгодженість та ритмічність дії спеціалізованих компонентів об’єкта управління [133, 281] і які складають основу структурно-організаційного підходу до аналізу системи органів внутрішніх справ.

Організаційні відносини та специфіка об’єкта управлінського впливу зумовлюють і реальну організаційну структуру суб’єкта управління. Цей термін спирається на категорію науки управління – організаційну структуру управління, яку: “відображає організаційну структуру відносин управління і становить єдність рівнів, ланок (підрозділів, органів) управління у їх взаємозв’язку та підпорядкованості” [165, 133].

Таке визначення й вищевикладена позиція цілком відповідає цілям дослідження, які обумовлюють такі найхарактерніші риси організаційної структури органу управління:

склад його компонентів (структурних підрозділів);
розподіл між ними завдань і функцій, покладених на орган;
порядок зв’язків компонентів та взаємодії між ними.

У сукупності названі риси формують принципову основу для визначення специфіки організаційних структур будь-якого соціального утворення, у тому числі органу внутрішніх справ.

Таким чином, організаційну структуру органу внутрішніх справ ми кваліфікуємо як сукупність служб та підрозділів, котрі входять до його складу, розподіл між ними завдань та функцій, а також систему їх зв’язків і взаємодій один з одним.

Ефективне розв’язання завдань з охорони громадського порядку й боротьби зі злочинністю, покладених на органи внутрішніх справ курортних регіонів, неможливе без постійного пошуку та впровадження оптимальних, тобто більш досконалих, науково обґрунтованих форм їх побудови. Науковий підхід, на нашу думку, не повинен обмежуватися чинною організаційною структурою органів внутрішніх справ курортних регіонів, оскільки оптимізація є безперервним процесом самовдосконалення системи. О.М.Омаров досить влучно відзначив, що “по суті будь-яка система об’єктивно потребує постійного вдосконалення організаційних структур управління відповідно до змінюваних параметрів системи” [130, 183]. Тут мова повинна йти насамперед не про чергову реорганізацію системи або змін у її організаційній структурі; ставиться більш складне завдання – знайти найоптимальніші форми побудови організаційної структури.

Уся діяльність органів внутрішніх справ курортних регіонів підпорядкована і спрямована на виконання завдань і функцій, визначених законами України, рішеннями вищих, центральних та місцевих органів влади. Їх реалізація, згідно з вимогами науки та практики управління, має бути організаційно забезпечена, причому спочатку структурно таким чином, щоб кожній функції в управлінській системі відповідало структурне формування (служба, підрозділ, посада тощо).

При дослідженні конкретних структур органів внутрішніх справ курортних регіонів увага звертається на наявність в усіх типах основних галузевих служб і підрозділів кримінального розшуку, досудового слідства, ДСБЕЗ, ДАІ та інших. Це пояснюється спільністю завдань та функцій по боротьбі зі злочинністю, наявністю стійких типових зв’язків між силами й засобами, формами й методами діяльності.

Водночас в окремих органах внутрішніх справ курортних регіонів створюються служби й підрозділи, котрі, як правило, відсутні у структурах органів внутрішніх справ інших регіонів та населених пунктів. Очевидно, що такі структурні особливості пояснюються специфікою середовища функціонування органів внутрішніх справ курортного регіону (міграційні процеси, відвідуваність іноземними туристами й високими посадовцями, скупчення людей на відносно невеликій території протягом нетривалого часу). Органи внутрішніх справ, які функціонують приблизно в однакових умовах, все ж таки мають різну організаційну структуру. Це було встановлено під час порівняльного аналізу організаційних структур міськрайорганів внутрішніх справ різних курортних регіонів України та Запорізької області зокрема.

Слід також відзначити й той факт, що за нашими даними, існує багато проблем з організаційно-структурною побудовою органів внутрішніх справ нових курортних регіонів порівняно з традиційними, а також те, що темпи оптимізації їх організації й функціонування значно повільніші порівняно з темпами розвитку соціально-економічної інфраструктури цих регіонів.

Таким чином, можна сформулювати такі основні моменти, встановлені протягом аналізу організаційних структур органів внутрішніх справ курортних регіонів:

однаковість у наборі лінійних структурних підрозділів та служб органів внутрішніх справ, що функціонують у різних типах курортних регіонів;
наявність особливостей в організаційно-структурній побудові, які обумовлені специфікою функціонування конкретного органу внутрішніх справ;
наявність принципових розбіжностей в організаційно-структурній побудові органів внутрішніх справ однотипних курортних регіонів;
невідповідність етапів розвитку організаційних структур міськрайорганів внутрішніх справ стадіям соціально-економічного розвитку регіонів.

Організаційна структура, яка залежить від характеру покладених на систему функцій та завдань і зумовлена необхідністю їх реалізації, тоді як вона суттєво впливає на функціонування системи органів внутрішніх справ взагалі і курортного регіону зокрема.

Цей вплив може бути позитивним у тих випадках, коли структура відповідає функціям органу пов’язаним з рівнем розвитку курортного регіону; але він може бути і негативним – тоді, коли такої відповідності немає. Крім того, структура органу внутрішніх справ як кожного органу управління має відповідати адміністративно-територіальному поділові території обслуговування, забезпечувати підпорядкування органу внутрішніх справ вищого рівня. Порушення цих принципів призводить до негативних наслідків, які відображаються на оптимальності структурної побудови органу внутрішніх справ, а якщо так, то й до зниження ефективності оперативно-службової діяльності.

Наприклад, за радянських часів існувала практика, коли при міських управліннях внутрішніх справ для обслуговування території кількох адміністративних одиниць поряд із районними відділами внутрішніх справ створювалися самостійні міжрайонні органи внутрішніх. Таким чином, окрема територія іноді перебувала в оперативному обслуговуванні принаймні двох, а подекуди і трьох органів внутрішніх справ. Такий стан речей призводив до зростання штатної чисельності особового складу, дублювання й паралелізму в роботі підрозділів та служб, підвищення посадового положення при одночасному зниженні показників оперативно-службової діяльності, погіршенні стану охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю, втраті управлінських важелів впливу на систему органів внутрішніх справ.

Вихід з цього був знайдений: приведення системи органів внутрішніх справ у відповідність до адміністративно-територіального поділу держави, потреб та принципів формування управлінських органів усіх рівнів шляхом створення міських відділень міліції та підпорядкування їх міськорганам внутрішніх справ.

Наведений приклад наочно демонструє те, що вдосконалення організаційних структур органів внутрішніх справ має бути об’єктивним та науково обґрунтованим.

Не можна залишити поза увагою і проблеми вдосконалення структур стройових підрозділів міліції з охорони громадського порядку, які представлені згідно зі ст. 7 Статуту патрульно-постової служби міліції України полками, батальйонами, окремими ротами, окремими взводами, підпорядкованими Головним управлiнням МВС України в Криму, м. Києві та Київської областi, управлiнням МВС України в областях, м. Севастополі та управлiнням МВС України на транспортi.

Формування стройових підрозділів та підпорядкування їх єдиній управлінській ланці мало на меті консолідацію всієї служби, забезпечення її мобільності, виключення практики використання міліціонерів не за призначенням. Однак були виявлені серйозні проблеми структурного характеру, закладені в самому названому нормативно-правовому акті.

Так, ст. 8 Статуту патрульно-постової служби міліції України встановлює, що для постiйного несення служби зі складу окремих пiдроздiлiв патрульно-постової служби за вiддiлами внутрiшнiх справ закрiплюються роти, взводи, вiддiлення, командири яких безпосередньо пiдпорядкованi командуванню пiдроздiлу та оперативно – начальника мiськрайлiнвiддiлiв внутрiшнiх справ [6].

Виходить, що патрульно-постова служба міліції, котра є найбільшим озброєним підрозділом міськрайоргану внутрішніх справ, вийшла з прямого безпосереднього підпорядкування його керівництва. Особовий склад цих підрозділів закріплюється, умовно кажучи, за ГУМВС-УМВС в областях, потім переспрямовується для несення служби до нижчих міськрайоранів внутрішніх справ, керівництву яких вони підпорядковуються лише оперативно, а не безпосередньо. У той же час Міністерство внутрішніх справ, регіональна та місцева влада покладає персональну відповідальність за організацію патрульно-постової служби на начальника міськрайоргану внутрішніх справ, котрий, однак, визначає види, склад нарядів, їх специфічні обов’язки, місце й порядок несення служби не самостійно, а разом із командиром стройового підрозділу.

На практиці таке становище призвело до усунення начальника від фактичного керування патрульно-постовою службою, практично обмежило його можливості своєчасного та оперативного маневрування силами й засобами охорони громадського порядку, що має особливе значення для курортних регіонів. Але найважливішим є те, що не виправдалися сподівання на покращення стану правопорядку у громадських місцях та впорядкування впливу на оперативну обстановку, про що свідчать об’єктивні дані. Адже стан злочинності у громадських місцях коливався приблизно на однаковому рівні і до, і після перепідпорядкування підрозділів патрульно-постової служби міліції.

Серед причин низької ефективності роботи підрозділів патрульно-постової служби міліції особливо відзначимо такі:

організаційна роль керівного складу міськрайорганів внутрішніх справ не відповідає вимогам, які висуваються керівництвом Міністерства та держави щодо активізації й цілеспрямованості впливу на стан правопорядку;
не вживаються потрібні заходи для підвищення ефективності роботи нарядів патрульно-постової служби (інструктажі проводяться формально, контроль за додержанням маршрутної дисципліни та законності при виконанні службових обов’язків майже відсутній, не відшукуються альтернативні джерела фінансування та ресурсного забезпечення охорони громадського порядку);
високою залишається плинність кадрів патрульно-постової служби міліції, що зумовлено нівеляцією вимогливості до майбутніх працівників служби, відсутністю можливостей для вирішення побутових проблем особового складу, складністю виконання оперативно-службових завдань.

Становище, що склалось, вимагає остаточного вирішення питання про передачу стройових підрозділів патрульно-постової служби в підпорядкування міськрайорганів внутрішніх справ. У перспективі ж можна сподіватися, що начальники цих органів візьмуться до організації несення служби патрульно-постовими нарядами по методу патрульних дільниць та патрульних зон (зон охорони громадського порядку) на території обслуговування керованих ними органів внутрішніх справ.

Порівняльний аналіз організаційних структур органів внутрішніх справ курортних регіонів дозволяє зробити висновок про те, що окремі з них мають суттєві відмінності у структурній побудові при тому, що функціонують вони приблизно в однакових умовах. Але, з іншого боку, ефективна реалізація функцій можлива лише за умови, що кожна з них організаційно і передусім структурно забезпечена, тобто під кожну функцію створено структурне утворення (службу, підрозділ), штатна чисельність котрого визначається обсягом реалізації відповідної функції.

Тому, наприклад, в одному з райвідділів курортного населеного пункту створено й функціонує відділення з розкриття грабежів та розбоїв (у складі відділу карного розшуку), в іншому в аналогічній службі – відділення з розкриття квартирних, кишенькових тощо крадіжок. Штатна чисельність працівників зазначених підрозділів складає 10 одиниць. Що стосується інших районних відділів, то тут реалізація названих функцій покладається як додаткове навантаження на співробітників кримінального розшуку, котрі поряд з цим виконують й інші завдання. І все це при тому, що рівень, наприклад, квартирних крадіжок або грабежів і розбоїв на території їх обслуговування може бути на порядок вищим за аналогічні показники тих райвідділів, де створено такі відділення.

Аналіз діяльності таких підрозділів свідчить про те, що вони, як правило, мають вищі результати оперативно-службової діяльності, вищий рівень розкриття відповідної категорії злочинів, і поряд із цим до їх співробітників, як правило, менше претензій з приводу обґрунтованості й законності прийняття певних процесуальних рішень, співпраці з органами досудового слідства, населенням та громадськими формуваннями.

З огляду на тенденції, виявлені нами в попередніх підрозділах нашого дослідження, а також те, що з кожним роком обсяги роботи органів внутрішніх справ з охорони громадського порядку в курортних регіонах зростатимуть, можна з великою часткою вірогідності спрогнозувати, що протягом найближчого часу скрізь будуть створюватися спеціалізовані підрозділи по боротьбі з найбільш поширеними в цих регіонах видами злочинів.

Вищевикладене дає підстави зробити висновок, що до вирішення проблем зі станом правопорядку в курортних регіонах має бути застосований єдиний підхід, котрий пов’язаний з типізацією організаційних структур органів внутрішніх справ курортних регіонів на основі типологізації умов їх функціонування, що, на нашу думку, обумовлює єдність і типовість організаційних структур. Саме ця обставина робить типізацію одним із найважливіших напрямків оптимізації організаційної побудови міськрайорганів внутрішніх справ традиційних курортних регіонів.

Дослідження вищеназваної проблеми дозволило також зробити висновок про те, що вдосконалення управління органами внутрішніх справ, його оптимізація є не менш важливим чинником, особливо в умовах становлення та розвитку нових курортних регіонів, де необхідно переробити й засвоїти значний потік інформації, врахувати чисельні змінювані фактори, дія котрих, ймовірно, проявиться в майбутньому.

Тому в міськрайорганах внутрішніх справ на цьому етапі роботи важливо передбачити такі організаційні рішення, які б забезпечували регулярну реалізацію функції прогнозування тенденцій розвитку злочинності в майбутньому у зв’язку з підвищенням рівня розвитку курортного регіону, зі зростанням міграційних процесів.

Негативні тенденції стану злочинності в нових курортних регіонах пояснювались час від часу дією такого фактора, як непідготовленість органів внутрішніх справ до оптимального функціонування в нових умовах. При цьому давалися взнаки як недосконалість організаційної структури, так і недостатня штатна чисельність, брак матеріальних ресурсів тощо.

Результати дослідження та власний досвід показують, що зміцнення та оптимізація органів внутрішніх справ починаються з запізненням, найчастіше тоді, коли оперативна обстановка вже значно ускладнена, проявилися негативні тенденції, а її стан різко погіршується. Прикладом цього можуть служити дані про збільшення штатної чисельності підрозділів патрульно-постової служби, позавідомчої охорони, кримінального розшуку, ДАІ та інших служб, яке відбулося в Якимівському районі Запорізької області після значного зростання протягом 1995-1996 рр. кількості злочинних посягань на життя і здоров’я громадян (убивств, тілесних ушкоджень, хуліганських дій), у тому числі тих, що були скоєні на об’єктах рекреації (4 замовних вбивства протягом курортного сезону). Тільки після цього робота з охорони громадського порядку була активізована: так, в окремих санаторіях був запроваджений пропускний режим, уведені додаткові наряди патрулів, почали активно залучатись до співпраці громадські об’єднання (козацькі формування).

Досвід традиційних курортних регіонів свідчить про те, що основне завдання органів внутрішніх справ у цей період полягає у попереджувальному впливі на злочинність. Прогнози, які розробляються, мають містити інформацію, достатню для розв’язання проблем з проектуванням та побудовою організаційних структур, визначенням необхідної штатної чисельності, технічної оснащеності правоохоронних органів, створенням спеціалізованих громадських формувань на території курортного населеного пункту ще до початку міграційного буму, який відбувається в курортний сезон.

Якщо ми звернулися до таких категорій як прогнозування і планування, то нам ніяким чином не обминути з’ясування їх суті, змісту та взаємодії.

Кримінологічне прогнозування – це процес виявлення та передбачення об’єктивних тенденцій розвитку стану злочинності (рівня, структури, динаміки), її детермінант та можливостей профілактики, інших засобів впливу на злочинність у визначений період часу. Кримінологічний прогноз є різновидом соціального передбачення. Він багатоваріантний. Метою кримінологічного прогнозування є встановлення показників, які характеризують злочинність у перспективі, виявлення на цій основі негативних тенденцій та закономірностей, пошук засобів зміни цих тенденцій і закономірностей у необхідному напрямку. Ця загальна мета має бути конкретизована в окремі завдання залежно від потреб практики (наприклад, встановлення можливостей появи нових видів злочинів або категорій злочинців, а також факторів, що зможуть впливати на розвиток відповідних процесів; формування бази для розробки планів, стратегії та тактики боротьби зі злочинами).

Етапи прогнозування: 1) попередня орієнтація – визначення цілей, завдань, гіпотез, строків; 2) збір даних про процеси та явища, які впливають на розвиток злочинності та її попередження, опис злочинності у ретроспективі; 3) пошуковий прогноз – характеристика варіантів розвитку ситуації для встановлення перспективних проблем; 4) нормативний прогноз – накладання на встановлені проблеми можливих засобів їх розв’язання, виходячи із наявних нормативів ресурсів, сил та засобів; 5) оцінка обґрунтованості попередніх етапів; 6) розробка рекомендацій щодо оптимізації організації, структури та функціонування [160, 260-269].

У кримінологічному прогнозуванні необхідно використовувати: 1) статистичні дані про стан і тенденції злочинності й соціальні фактори (демографічні, економічні, політичні), що впливають на злочинність, не менше як 10 останніх років; 2) дані про зміни стану та тенденцій означених обставин за досліджений період; 3) статистичні дані за останні 10 років, які характеризують фонові явища злочинності; 4) статистичні дані про структуру, обсяг, результати, тенденції застосування заходів профілактики та кримінально-правових заходів; 5) дані про стан правового регулювання, організації та ресурсного забезпечення боротьби зі злочинністю; 6) дані про стан та тенденції громадської думки; 7) дані про нові види злочинів, нові форми та способи злочинних дій; 8) інформація про стан і прогнози злочинності та боротьбу з нею в інших державах [90, 178-186].

Види прогнозів: короткостроковий (охоплює період 1-2 роки та обслуговує поточне планування попереджувальної діяльності, має велике значення для визначення тактики боротьби зі злочинністю); середньостроковий (охоплює період 3-5 років, він корегує короткострокове та довгострокове прогнозування та розробляє стратегію боротьби зі злочинністю на рівні міністерства); довгостроковий (охоплює період від 10 років, він допомагає визначити генеральну лінію в галузі боротьби зі злочинністю органами центральної влади) [146, 5-32].

Під час здійснення кримінологічного прогнозування використовуються наступні основні методи: метод екстраполяції (математичний метод, за яким тенденції злочинності у минулому та теперішньому продовжуються на майбутнє); метод моделювання (розробка системи математичних формул на основі раніше встановлених характеристик, зв’язків та закономірностей, побудова та подальше дослідження цієї моделі); метод експертних оцінок (встановлення думки практиків та науковців, спеціально підібраних за ознаками стажу, кваліфікації, знань, про майбутній рівень та структуру злочинності, процеси та явища, які інтенсивно впливають на її тенденції). Цілком зрозуміло, що якісно високий рівень прогнозу може бути досягнуто завдяки використанню означених методів у комплексі та їх різних комбінацій [152, 21-28;].

Таким чином, головна роль кримінологічного прогнозування полягає в тому, що воно формує основу для подальшого кримінологічного планування, тому що надає вірогідний розвиток процесів та явищ злочинності, і дозволяє органам внутрішніх справ заздалегідь підготуватися до нових проблем, а не мати справу з наслідками ситуації, що склалася, не маючи можливості впливати на неї [28, 126-134].

Планування – це розробка загальної концепції розвитку системи управління, обґрунтування конкретних задач, термінів, шляхів їх реалізації, тобто програми дій (заходів) на перспективний період [83, 158]. Кримінологічне планування – це постановка цілей та завдань з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю або профілактики злочинів, визначення напрямів, шляхів та засобів розв’язання таких завдань, їх нормативного, інформаційного, організаційного, методичного, ресурсного забезпечення на визначений період.

Етапи планування: 1) організаційно-підготовчий (визначення персонального складу виконавців, відокремлення відповідальних осіб за певні напрямки планування, розділи, складання графіку роботи); 2) аналітичний (вихідну інформацію для нього дають аналіз стану, структури та тенденцій злочинності; аналіз фонових явищ злочинності; ефект від загальносоціальних заходів профілактики злочинів; ефект від спеціально-кримінологічних заходів); 3) прогностичний (дає уявлення про вірогідну картину майбутнього стану злочинності та тих умов, у яких буде здійснюватися її попередження); 4) безпосередня розробка системи планових заходів та способів контролю за їх виконанням (містить інформацію про заходи профілактичного впливу, про систему суб’єктів й об’єктів попередження злочинності); 5) виконання плану (доведення запланованих заходів до безпосередніх виконавців, визначення строків); 6) організація контролю за виконанням [160, 260-264; 152, 3-19].

Види планування: за масштабом — державне, регіональне, місцеве; за складом учасників та їх ролі — комплексно-територіальне, міжвідомче, відомче; за спрямованістю — територіальне, галузеве; за предметом — охоплює злочинність взагалі, окремі види злочинів; за строками — короткострокове (квартал-рік), середньострокове (2-5 років), довгострокове (перспективне, 10-15 років) [146, 32-37; 98, 151-173; 28, 143-150].

Прогноз не є кінцевою рекомендацією для складання плану – це лише багатоваріантна картина майбутнього. Але його використання у планах охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю або профілактики злочинів — життєва необхідність. Вирішальне значення у всякому випадку серед них, на наш погляд, має все ж таки планування, оскільки воно дозволяє не лише обрати кращий варіант розвитку системи органів внутрішніх справ у майбутньому через зміну негативних тенденцій та закономірностей злочинності, котрі мали місце у минулому та сучасності, але й здійснити проектування організаційних структур, які б відповідали майбутнім прогнозованим тенденціям.

Слід звернути увагу й на один із аспектів проблеми проектування організаційних структур управлінських органів, а саме: згадана проблема видається досить складною для розв’язання, а зумовлено це складністю та розмаїттям матеріальних елементів системи правоохоронних органів. Адже сюди входять не лише будівлі інфраструктури органів внутрішніх справ, але й прокуратури, суду, органів безпеки, податкових органів і под., а також мережа громадських пунктів охорони громадського порядку, загонів сприяння діяльності міліції, добровільних народних дружин та ін. Що стосується шляхів вирішення кола цих проблем у реальному житті, то тут виявляється ціла низка питань.

Зокрема, дослідженням встановлено, що відповідно до типових схем забудови території населених пунктів, ухвалених міськими або районними радами народних депутатів і погоджених з керівниками місцевих державних адміністрацій у нових курортних населених пунктах передбачається розміщення чисельних об’єктів рекреації, культурно-побутового та житлового призначення. У проектних планах конкретно визначається, у яких мікрорайонах і де саме (на якій вулиці, у якому кварталі) будуть побудовані санаторії, будинки відпочинку, кемпінги, готелі, мотелі, житлові комплекси, елітні будівлі, а також об’єкти культурно-побутового призначення, робляться відповідні розрахунки, враховуються побажання та рекомендації власників та замовників.

Зовсім по-іншому розв’язується питання щодо будівництва приміщень для правоохоронних органів, зокрема органів внутрішніх справ. Кількість об’єктів, їх розміщення обираються, як правило, без урахування відповідних побажань та без консультацій з їх керівництвом.

Такий стан речей притаманний не лише для умовно нових курортних населених пунктів, а деякою мірою й для традиційних. В останніх курортних регіонах заплановані нові транспортні магістралі та мережі, зроблені відповідні перспективні розрахунки необхідної кількості рекреаційних і розважальних закладів. Але мало кого цікавлять питання: де будуть розміщуватись місцеві суди, районні прокуратури, районні відділи внутрішніх справ та відділення міліції, яким чином буде забезпечено взаємозв’язок та взаємодію правоохоронних органів, яким чином належить організувати охорону громадського порядку та попередження злочинів і правопорушень.

З цього приводу досить цікаву думку свого часу висловив Г.О.Туманов. Обґрунтовуючи необхідність перебудови організаційної структури й діяльності органів внутрішніх справ у зв’язку з динамізмом соціально-економічних процесів, він писав: “На жаль необхідність перебудови не завжди усвідомлюється вчасно… Не можливо, наприклад, уявити побудову нового житлового масиву без об’єктів охорони здоров’я, шкіл, магазинів і под. У той же час не передбачається створення умов для нормального функціонування не менш необхідної соціальної служби – служби охорони та підтримання громадського порядку. Тут, імовірно, дається взнаки типова для повсякденної свідомості примара, згідно з якою органи внутрішніх справ ототожнюються виключно з боротьбою зі злочинністю, у той час як це не єдина, а іноді навіть не основна їх функція” [153, 102-103].

При проектуванні та будівництві названих об’єктів слід, зокрема, враховувати їх функціональне призначення – обслуговування населення. Тому, наприклад, розміщення пунктів охорони громадського порядку має передбачати їх доступність для потрапляння пішим порядком з будь-якої дільниці мікрорайону на відстані 1-2 км, як це приблизно робиться при проектуванні об’єктів побутового обслуговування населення.

З тим, щоб розвиток матеріальної бази органів внутрішніх справ хронічно не відставав від зростання та соціально-економічного розвитку курортного регіону, є доцільним під час житлового, рекреаційного та розважального будівництва, яке здійснюють відповідні суб’єкти усіх форм власності, визначати для них стандартні норми витрат на підвищення рівня названої матеріальної бази, відповідно до капіталовкладень. Це можуть не лише гроші, перераховані на спеціальні рахунки типу “Правопорядок”, які зараз існують в кожному міськрайвідділі. Навіть краще було б, якби це були матеріально втілені об’єкти, наприклад, нові приміщення для пунктів охорони громадського порядку, оснащені пости або надані квартири працівникам міліції у побудованих житлових комплексах, придбані зразки криміналістичної або спеціальної техніки, автомототранспорту, виконані ремонтні роботи – та хіба мало того, чого потребують органи внутрішніх справ на сучасному етапі свого існування.

Беручи до уваги той факт, що рівень злочинності (особливо таких її видів як крадіжки приватного майна громадян, хуліганські дії тощо) певним чином пов’язаний зі щільністю населення, очевидно, що охорона громадського порядку в мікрорайонах, що будуються, у нових і традиційних курортних населених пунктах потребує відповідних сил та засобів. Тому вже на початкових стадіях розвитку курортного регіону слід розв’язувати організаційні питання, пов’язані з передислокацією сил та засобів, розміщенням постів, маршрутів патрулювання, сил та засобів громадських формувань.

Не менш важливе значення має й розробка оптимальних моделей організації вулично-дорожньої мережі, розміщення торгівельних комплексів, розважальних закладів, проектування жилої зони з урахуванням створення ефективних умов для нагляду та забезпечення правопорядку. Рекомендації щодо планування розміщення відповідних об’єктів інфраструктури сформульовані новим перспективним напрямком вітчизняної юридичної науки – архітектурною кримінологією або кримінологічною архітектонікою (на західний манер) [112].

До цього слід додати, що прогнозоване швидке зростання кількості населення в нових курортних регіонах природно призведе до необхідності розширення меж території обслуговування міськрайорганів внутрішніх справ. Так, наприклад, з позицій охорони приватного автомототранспорту постане необхідність охорони більшої його кількості, а також охорони транспорту, що належить відпочиваючим і туристам, у тому числі автотуристам. Це зумовило формулювання висновку про те, що питання про проектування та побудову платних стоянок, парковок, гаражів, під’їзних шляхів до рекреаційних та розважальних закладів й об’єктів має ставитись перед відповідними проектними і архітектурними організаціями заздалегідь, ще до початку будівельних робіт.

Таким чином, для органів внутрішніх справ нових курортних регіонів основним напрямком удосконалення організаційно-структурної побудови і оптимізації функціональних засад їх оперативно-службової діяльності є прогнозування організаційної структури, перспективне планування вдосконалення системи міськрайоргану внутрішніх справ у взаємозв’язку з планами соціально-економічного розвитку самого регіону.

Іншим напрямком, за яким може відбуватись подальший розвиток організаційних структур органів внутрішніх справ усіх типів курортних регіонів, є вдосконалення та розвиток цільових структур.

Розгляд даного питання з позицій теорії управління дають нам підстави констатувати той факт, що міськрайоргани внутрішніх справ, які обслуговують курортні регіони, як й інші самокеровані системи, функціонують на основі загального управлінського закону необхідного розмаїття, який сформулював Вілліам Росс Ешбі на початку ХХ ст. Окремі автори називають цей закон принципом необхідного розмаїття і відносять його до функціонально-організаційно-структурних принципів управління [22, 189].

Суть цього принципу полягає у такому: підвищення якості управління можна досягти за рахунок додержання пропорцій між розмаїттям керованого об’єкта та розмаїттям керуючої системи. Тобто, чим більше різних факторів оточуючого середовища впливають на систему, чим більш широким є діапазон змін кожного з факторів, тим складніша має бути сама система. Тому, щоб своєчасно реагувати на різноманітні зміни у середовищі та адекватно відповідати на подразнення та вплив, структура системи має бути гнучкою, динамічною, а її оптимізація, раціоналізація і вдосконалення повинні носити попереджувальний характер.

Обмеженість людських та інших ресурсів міськрайорганів внутрішніх справ дозволяє реалізувати названий принцип шляхом створення тимчасових цільових структур.

Застосування цільових структур полягає у науково-обгрунтованому поєднанні постійних і тимчасових структурних утворень. У той же час це не означає заміну або відхід від чинного лінійно-функціонального принципу побудови органів виконавчої влади (до яких відносяться і органи внутрішніх справ). Навпаки, цей підхід знаходиться в руслі вимог основного способу побудови організаційних структур і спрямований він на зміцнення та доповнення останнього.

Не зважаючи на те, що термінологія програмно-цільового підходу в управлінні, запозиченого нею з кібернетики, широко не застосовується в системі органів внутрішніх справ, цільові структури використовуються дуже активно у їх практичній діяльності. На цій основі будується створення слідчо-оперативних груп з розкриття конкретних злочинів, а також резервних формувань на випадок ускладнень оперативної обстановки тощо.

Здійснені нами дослідження, дозволяють рекомендувати для органів внутрішніх справ курортних регіонів усіх типів створення (в разі необхідності) наступних цільових структур, які в теорії управління називаються організаційними формами: слідчо-оперативних груп з розкриття окремих видів злочинів, зональних оперативних груп, груп з перевірки та паспортизації об’єктів рекреації, патрульно-пошукових груп, рухомих пунктів міліції, оперативних постів міліції.

Розгляньмо суть та зміст кожного із названих структурних одиниць.

Створення та функціонування слідчо-оперативних груп з розслідування окремих видів злочинів досить поширені у сучасні правозастосовчій практиці, що є, на наш погляд, закономірним результатом поширення окремих видів злочинних проявів на певній території. Практика останніх років дозволила встановити та оцінити чисельні переваги “групового” оперативно-слідчого методу розкриття та розслідування злочинів у порівняння з індивідуальним. Реалії самого життя доводять нам, що саме слідчо-оперативним групам належить провідна роль у боротьбі з такими тяжкими суспільно-небезпечними діяннями як вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, грабежі, розбої, бандитизм, багатоепізодні розкрадання, групові порушення громадського порядку тощо.

У той таки час широке використання слідчо-оперативних груп для розслідування конкретних злочинів виявило в чисельні процесуальні, психологічні, а також організаційні проблеми в їх роботі. Цьому присвячена значна кількість робіт процесуалістів і криміналістів.

Ми не ставили перед собою завдання вивчити та узагальнити всі погляди на цю проблему. З точки зору піднятої проблематики, нас цікавлять позитивні аспекти й переваги застосування цієї організаційної форми, які ми з’ясували завдяки вивченню та аналізу матеріалів слідчої й судової практики, що відображають створення та функціонування названої цільової структури.

По-перше, це можливість одночасного здійснення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів або комплексів слідчих дій різних за характером і ступенем складності. Наприклад, одночасні допити кількох підозрюваних чи обвинувачених, обшуки за кількома адресами заважають співучасникам злочинної діяльності дійти змови щодо окремих фактів, епізодів, цілісної позиції, знищити або приховати майно та цінності, здобуті злочинним шляхом, позбутися або фальсифікувати речові докази тощо.

По-друге, це створення належних умов для форсованої та результативної роботи з відшукання та збору доказової інформації, особливо на початковому етапі розслідування, що сприяє вчасному встановленню ознак злочину, місця знаходження осіб, які його вчинили, максимальному наближенню моменту спрямування кримінальної справи до суду та покарання винних осіб, а раз так, то і дотриманню принципів всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи.

По-третє, це можливість одночасної перевірки кількох версій, провадження у справі може йти за кількома напрямками та на значній віддаленості осередків. Ця перевага є запорукою всебічного дослідження обставин справи та встановлення об’єктивної істини у ній.

По-четверте, це можливість швидкого та найбільш раціонального розташування та маневрування силами членів слідчо-оперативної групи на той або інший момент розслідування. Вона також сприяє підвищенню мобільності слідчої діяльності шляхом оптимального перерозподілу обов’язків між слідчими та оперативними співробітниками, групуванню слідчих на важливих у певній слідчій ситуації ділянках роботи.

По-п’яте, це можливість подолання суб’єктивізму, притаманного індивідуальному мисленню, шляхом співвіднесення різних поглядів на обставини справи для прийняття оптимального тактичного і процесуального рішення, а також широкі можливості для варіації тактичних прийомів, засобів, операцій та комбінацій.

По-шосте, підвищення результативності роботи кожного члена слідчо-оперативної групи. Відомо, що поєднання людей спільною суспільно необхідною діяльністю, особливо, якщо ця діяльність дає результати, надихає на ще більш високу продуктивність і дисципліну [37, 8-9]. У стійких слідчо-оперативних групах окремі їх члени відчувають себе більш впевнено, наполегливо працюють над відшуканням та перевіркою доказової інформації, часто проявляють не характерну для них принциповість у відстоюванні інтересів справи та підпорядкуванні власних цілей та зацікавленості спільним, колективним.

По-сьоме, це, в решті-решт, сприяння розповсюдженню позитивного досвіду, навчанню молодих кадрів, спеціалізації в оперативно-службовій діяльності.

Таким чином, практичне використання слідчо-оперативних груп дозволяє вирішувати не лише локальні завдання ефективної роботи за конкретними кримінальними справами, але і глобальні завдання вдосконалення кадрового складу апаратів досудового слідства в системі органів внутрішніх справ України.

І хоча на практиці іноді трапляються випадки виникнення конфліктних ситуацій серед членів слідчо-оперативної групи на ґрунті особистих неприязних стосунків, знеособлювання окремих членів групи, зниження рівня контролю за їх діями з боку керівника групи, послаблення вимогливості в роботі через брак або перенакопичення досвіду оперативно-службової діяльності, а також відсутність безпосереднього сприйняття окремих сторін розслідування членами групи, ці недоліки, на наше глибоке переконання, можуть бути ефективно усунені правильною організацією роботи слідчо-оперативної групи з боку керівництва міськрайоргану внутрішніх справ.

Іншим варіантом використання цільових структур є створення зональних оперативних груп з обслуговування відповідних ділянок території регіону, поділеної на оперативні зони, за якими закріплюються оперативні групи та надані додаткові сили на весь курортний сезон. Такі групи складаються з двох працівників оперативних підрозділів (кримінального розшуку і ДСБЕЗ), інспектора ДАІ-ДПС, дільничного інспектора, міліціонера-шофера та 2-3 прикомандированих міліціонерів.

На цю групу покладається головним чином здійснення оперативно-розшукових заходів з метою попередження, припинення, розкриття злочинів, скоєних на території обслуговування, а також відповідне супроводження і забезпечення охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю. Можливість та доцільність використання цієї цільової структури доведена досвідом її застосування протягом кількох років у міськрайорганах внутрішніх справ курортних регіонів Запорізької області.

Групи з перевірки та паспортизації об’єктів рекреації створюються за необхідності комісійного обстеження відповідних об’єктів. У результаті проведених досліджень, а також із власного досвіду, ми з’ясували, що однією з умов, які сприяють вчиненню крадіжок чужого майна (приватного, колективного, державного), є невлаштованість приміщень для зберігання товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, майна громадян, а також відсутність охорони, технічних засобів контролю, відео спостереження, пожежної сигналізації.

З метою встановлення названих недоліків і проводяться перевірки та здійснюється паспортизація об’єктів рекреації. Для цього створюються такі тимчасові структури, які поряд з перевіркою й обстеженням об’єктів, встановленням причин та умов, які можуть сприяти вчиненню крадіжок з названих об’єктів, мають визначити комплекс заходів, виконання котрих дозволить попередити або усунути ці причини та умови. Зокрема, до таких заходів можна віднести дії щодо зміцнення будівлі об’єкту: встановлення ґрат на вікна, додаткових замикаючих приладів, пожежної сигналізації; визначення способу охорони (відомча, приватна, позавідомча, постановка на пульт централізованої охорони); визначення та розрахунок разом із співробітниками лікувального закладу необхідної лімітної кількості одиниць товару, необхідного для надання послуг, розробка планів постачання та зберігання решти, інші консультації.

До складу групи, виходячи з кола розв’язуваних нею питань, доцільно включати співробітників кримінального розшуку, ДСБЕЗ, позавідомчої охорони, дільничного інспектора, пожежного інспектора тощо. За необхідності до складу групи можуть залучатись, із погодження керівника слідчого підрозділу слідчі, які розслідують переважно крадіжки з об’єктів рекреації, за наявності такої спеціалізації серед співробітників слідчого підрозділу, а також представники органів влади, контролюючих органів, інших правоохоронних відомств, якщо перед ними поставлені тотожні завдання.

Патрульно-пошукові групи доцільно створювати у лікувально-профілактичних та приморських курортних регіонах протягом літнього сезону, коли виникає потреба підвищити за рахунок власних та наданих у розпорядження органу внутрішніх справ сил та засобів щільність покриття території нарядами патрульно-постової служби міліції. Досить поширеною є ситуація, коли на період літніх відпусток керівникам міськрайорганів внутрішніх справ курортних регіонів надаються додаткові сили з курсантів вищих та середніх навчальних закладів системи МВС України для проходження стажування та надання практичної допомоги працівникам міліції. Виходячи з цього, доцільним, на наш погляд, буде такий склад групи: два курсанти й одного досвідченого працівника підрозділу ППСМ міськрайоргану внутрішніх справ, оперуповноваженого, дільничного інспектора тощо.

Патрульно-пошукові групи, окрім несення патрульно-постової служби, здійснюють розшук злочинців по гарячим слідам. Досить часто трапляється, що громадянин, який став жертвою злочину, звертається безпосередньо до працівників міліції в групі. Разом вони починають обстеження шляхів можливого зникнення злочинця або після інформування чергового по міськрайвідділу розміщуються у патрульній машині й починають об’їзд території по спіралі (ексцентрично – від центру до периферії). Розрахунок робиться на таке: злочинець, відбігши декілька кварталів від місця події, заспокоїться і зупиниться, щоб перевірити награбовані речі, зв’язатися зі спільниками, знищити речові докази тощо. Коли потерпілий впізнає підозрюваного, патрульно-пошукова група вживає заходів для його затримання [42, 47-48]. Патрульно-пошукові групи довели власну ефективність у боротьбі з вуличними грабежами та розбоями, кількість яких в курортних регіонах Запорізької області, хоча й не зростає, але все ж таки залишається високою, що ми встановили у попередніх розділах дисертаційного дослідження.

Різновидом названої цільової структури є спеціальна патрульно-пошукова група, яка створюється для здійснення цілеспрямованої пошукової роботи у місцях концентрації злочинного елементу в районах або на дільницях, де скоюється найбільша кількість злочинів і правопорушень. Вони складаються, як правило, з числа найбільш підготовлених у моральному, фізичному та психологічному плані співробітників оперативних підрозділів органів внутрішніх справ, міліціонерів ППСМ, а також бійців спецпідрозділу “Беркут”. Специфіка роботи цієї групи полягає насамперед в тому, що у своїй діяльності вони не обмежені територією району або патрульної дільниці, а діють в межах усього населеного пункту.

Досить ефективною виявляється робота спеціальних патрульно-пошукових груп на транспортних засобах без спеціальних номерних знаків, позначок, маркування або сигналів, коли зв’язок між ними та черговою частиною або керівництвом здійснюється за допомогою мобільних радіостанцій або стільникового зв’язку. За відсутності такої можливості робота цих груп може бути забезпечена автотранспортом стройових підрозділів ППСМ або спецавтомашинами.

Методом особистого розшуку члени групи встановлюють та затримують осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, які переховуються від слідства або суду, порушують громадський порядок та спокій [42, 52-58].

Роботу спеціальних патрульно-пошукових груп слід будувати за індивідуальним графіком на певний час таким чином, щоб протягом зимового періоду у ранкові години можна було перевірити підвали, залишені приміщення або ті, які перебувають у капітальному будівництві, люки теплотрас, де можуть перебувати особи без постійного місця проживання, безпритульні неповнолітні, правопорушники, злочинці. Вони також можуть сховати тут викрадене майно чи позбутися речових доказів. У літній період з цією ж метою доцільно перевіряти пляжі, лісосмуги, сквери.

У повсякденній своїй оперативно-службовій діяльності СППГ можуть встановлювати причини та умови, які сприяють скоєнню злочинів і правопорушень. Про це старший групи рапортом доповідає керівництву для вжиття необхідних заходів з метою їх усунення в разі неможливості ліквідувати їх на місці силами групи.

Як свідчить досвід дисертанта, спеціальні патрульно-пошукові групи є саме тим важливим видом наряду патрульно-постової служби, за допомогою якого можна здійснювати своєчасне і швидке маневрування силами й засобами охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю.

Крім того, можна стверджувати, що цілеспрямоване й активне використання спеціальних патрульно-пошукових груп відповідає і сучасній міжнародній поліцейській практиці, у якій використовується, так звана, тактика патрулювання високої маневреності. Вона застосовується у містах зі складною оперативною обстановкою й полягає у складанні графіку патрулювання громадських місць у різні часи і з різною частотою, превентивному патрулюванні окремих ділянок населеного пункту з підвищеною криміногенністю таким чином, що складається уявлення ніби сили правопорядку присутні одночасно скрізь.

Названа форма цільової структури вимагає досить високої самостійності та ініціативи з боку керівництва міськрайоргану внутрішніх справ у маневруванні силами та засобами патрульно-постової служби, а іноді, навіть, сміливості, адже трапляються випадки порушення членами таких груп норм допустимості та відповідності застосування превентивних заходів до правопорушників.

Іншою цільовою структурою, яка довела свою ефективність в охороні громадського порядку й боротьбі зі злочинністю в курортних регіонах, є рухомий пункт міліції. Це утворення може формуватись як в малих, так і у великих населених пунктах курортних регіонів. Але особливе значення їх створення та організація набувають у нових курортних регіонах, де може статися, що протягом тривалого часу не буде можливостей для розширення штатів працівників, не буде резервів для надання додаткових сил патрульно-постової служби міліції в регіоні.

Головне завдання цього виду наряду – охорона громадського порядку й боротьба зі злочинністю на окраїнах, у віддалених районах населеного пункту або громадських місцях (лісопаркових зонах, пляжах, зонах відпочинку), де несення служби основними патрульно-постовими нарядами ускладнено у зв’язку зі знаходженням цих об’єктів на значній відстані від місця дислокації органу внутрішніх справ. Крім того, за власним потенціалом РПМ можуть бути використані під час проведення культурно-масових і спортивних заходів.

Детальне ознайомлення з досвідом роботи рухомих пунктів міліції свідчить про те, що результати їх діяльності доволі значні. Підтвердженням цієї тези можуть служити дані, отримані автором в ході його практичної діяльності як керівника міліції регіону. Так, спостерігаючи протягом кількох років за роботою РПМ, вивчаючи і порівнюючи їх здобутки із показниками роботи інших патрульно-постових нарядів, можу стверджувати, що, як правило, за однаковий період міліціонерами у складі РПМ попереджується й припиняється утричі більше дрібних хуліганських дій і у стільки ж разів більше затримується правопорушників та осіб у стані алкогольного сп’яніння ніж пішими міліцейськими нарядами. Причому відбувається і значна економія людських ресурсів: якщо для патрулювання середньої патрульної дільниці пішими нарядами необхідний взвод міліціонерів, то достатня кількість рухомих пунктів міліції може бути створена і з половини особового складу.

Високі результати роботи РПМ досягаються завдяки таким факторам:

підвищеній маневреності, яка дозволяє протягом декількох хвилин змінити місце дислокації;
можливості встановлення особи правопорушника та оформлення матеріалів на нього безпосередньо в автомашині;
наявності засобів радіозв’язку, деяких техніко-криміналістичних, спеціальних засобів тощо;
можливості забезпечення охорони громадського порядку й боротьби зі злочинністю у віддалених районах населених пунктів, де антигромадські (в першу чергу хуліганські) елементи відчувають повну свою безпеку.

Головними результатами практичної діяльності рухомих пунктів міліції в міськрайорганах внутрішніх справ курортних регіонів Запорізької області є те, що, по-перше, значно скоротилась кількість хуліганських дій у місцях масового відпочинку; по-друге, значно покращилась робота з попередження й припинення правопорушень у громадських місцях; по-третє, скоротилась кількість злочинів, скоєних у громадських місцях; по-четверте, якісно покращилась робота щодо розкриття злочинів, вчинених у громадських місцях, а також поступово зростає кількість злочинів, розкритих безпосередньо та за участю патрульно-постових нарядів міліції.

У сучасних умовах, коли в окремих регіонах України створені величезні територіально-рекреаційні комплекси, які включають і пересічену місцевість, і височини, і населені пункти, і віддалені лікувально-профілактичні й оздоровчі об’єкти, виникає істотна проблема щодо організації охорони громадського порядку на цій території. Найбільш дієвою формою організації охорони громадського порядку й боротьби зі злочинністю в таких умовах виявляється створення та налагодження діяльності такої цільової структури як оперативний пункт.

Він створюється на весь курортний сезон у місцях високої концентрації населення та відпочиваючих. Основне завдання оперативного пункту – забезпечити належний громадський порядок у частині населеного пункту або на певній його території, попередити можливі правопорушення, своєчасно реагувати на сигнали про злочини, всіляким чином сприяти здійсненню оперативно-розшукових заходів та слідчих дій.

На наш погляд, до складу такого цільового утворення мають входити: досвідчений працівник кримінального розшуку, здатний самотужки організувати роботу з розкриття злочинів по гарячих слідах, дільничний інспектор, інспектор ДПС-ДАІ, оперуповноважений ДСБЕЗ, 2-3 міліціонера ППСМ.

Заслуговує на схвальну оцінку той факт, що адміністрації переважної більшості лікувально-профілактичних, оздоровчих закладів, розуміючи необхідність підтримання органів внутрішніх справ у їх намаганні зберегти належний стан правопорядку, йдуть на зустріч і виділяють спеціальні приміщення з власного фонду, іноді, навіть беруться оснастити їх засобами радіозв’язку, розв’язують питання щодо харчування та створюють інші відповідні умови для роботи й відпочинку працівників міліції.

Представники адміністрації в разі необхідності охоче надають міліціонерам навіть власний автотранспорт для виїзду на місця подій, затримання правопорушників і доставляння їх до органів внутрішніх справ. Однак, все ж таки, враховуючи характер і специфіку міліцейської роботи, бажано, щоб працівники міліції, які несуть службу в оперативному пункті, мешкали у безпосередній близькості від нього. Таке наближення до об’єкта служби створює умови для профілактичної роботи серед місцевих мешканців, не заважає своєчасно попереджувати й припиняти злочини і правопорушення, а у разі необхідності – розкривати їх по гарячих слідах.

На окремих об’єктах рекреації протягом літнього періоду можна організувати й таке тимчасове цільове утворення для охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю як оперативний пост у складі двох міліціонерів та наданих їм у допомогу членів громадських формувань правоохоронної спрямованості (добровільні народні дружини, загони сприяння міліції, козацькі формування, студентські загони тощо). Службу вони несуть, поєднуючи її з відпочинком, за графіком в дві зміни по 8-10 год. і скороченими вихідними днями.

Такий досвід був нами успішно застосований для охорони громадського порядку на території курортних регіонів Запорізької області. Спеціально підібрані, досвідчені міліціонери після необхідного у таких випадках навчання та інструктажу, закріплювались наказом начальника УМВС за окремими готелями, санаторіями, кемпінгами. У їх розпорядження зі згоди дирекції лікувально-профілактичних та оздоровчих закладів надавалися члени громадських формувань або персонал цих закладів, стимулювання чи оплату роботи яких здійснювали адміністрації об’єктів, котрі обслуговувались оперативним постом.

Нарікань на їх роботу з боку представників адміністрації закладів не надходило. Навпаки, ці оперативні пости знайшли підтримку не лише серед директорів, але й серед пересічних громадян із числа відпочиваючих, адже значно зменшилися можливості для потрапляння на територію відпочинку сторонніх осіб. А для місцевих мешканців та персоналу цих закладів дуже важливо те, що має місце матеріальне стимулювання діяльності з охорони громадського порядку. До того ж і графік несення служби не дуже заважає повсякденним справам мешканця курортного регіону.

На останок хотілося б звернути увагу на пристосування перелічених цільових структур до потреб нових курортних регіонів, а також на ті складні проблеми в охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, які припадає розв’язувати органам внутрішніх справ нових курортних регіонів.

Справа в тому, що, як ми вже раніше зазначали, вони створюються, як правило, на основі колишніх сільських населених пунктів – сіл, селищ, селищ міського типу тощо. Тому на початку формування та розвитку таких курортних регіонів органи внутрішніх справ ще іноді тривалий час функціонують у режимі селищного відділення міліції, яке, як відомо, структурно та організаційно є неповним у порівнянні з міськрайорганами внутрішніх справ. Тут відсутні деякі служби й підрозділи, які є в структурі навіть органів внутрішніх справ традиційних курортних регіонів. З іншого боку, галузеві служби, які представлені у структурі, мають мінімальні штати.

Слід звернути увагу і на той факт, що нові курортні регіони, як правило, формуються далеко від виробничої зони, де відсутні великі промислові підприємства та не сконцентровані трудові резерви, допомога з боку яких часто використовується в охороні громадського порядку. Громадські формування, котрі намагаються створити у сільській місцевості, у літній період відзначаються повною непрацездатністю, адже їх члени прибирають врожай.

У цій складній ситуації ефективним шляхом подолання цих негараздів може бути також створення вищеназваних цільових структур.

Вивчення досвіду їх діяльності в курортних регіонах Запорізької області свідчить про те, що ці організаційні структури (або форми як в теорії управління), мають тенденцію до перетворення на постійні структурні підрозділи (або штатні посади). На наш погляд, це цілком природний процес, коли організаційні структури перетворюються у структурні підрозділи. Що стосується процесів, які їх зумовлюють, то тут не може бути жодних вагань або претензій, адже це еволюційний шлях удосконалення, випробуваний та перевірений практикою охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю; це результат пошуку раціонального організаційного забезпечення реальних функцій та потреб органів внутрішніх справ курортних регіонів з урахуванням специфіки середовища їх функціонування, особливостей кадрового потенціалу та матеріальних ресурсів.

Підсумовуючи викладене хотілось би ще раз звернути увагу на такі принципові моменти:

Організаційна структура будь-якого управлінського органу залежить від характеру покладених на очолювану ним систему функцій і завдань, зумовлена необхідністю їх реалізації, і суттєво впливає на функціонування відповідної системи взагалі та окремих її елементів зокрема.
До розв’язання проблем в організаційній структурі органів внутрішніх справ курортних регіонів має застосовуватись єдиний підхід на основі типологізації умов їх функціонування, що зумовлює єдність і типовість організаційних структур.
Для нових курортних регіонів необхідними передумовами оптимізації органів внутрішніх справ є прогнозування організаційної структури, перспективне планування удосконалення системи міськрайоргану внутрішніх справ у взаємозв’язку з планами соціально-економічного розвитку самого регіону, які мають відбуватись ще до початку розв’язання організаційних питань, пов’язаних з розміщенням інфраструктури органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, передислокацією сил та засобів охорони громадського порядку, розміщенням постів, маршрутів патрулювання, видами і формами застосування допомоги громадськості у боротьбі зі злочинністю.
Для органів внутрішніх справ традиційних курортних регіонів більш ефективним напрямком є вдосконалення та розвиток наступних цільових структур: слідчо-оперативних груп з розкриття окремих видів злочинів, зональних оперативних груп, груп з перевірки та паспортизації об’єктів рекреації, патрульно-пошукових груп, спеціальних патрульно-пошукових груп, рухомих пунктів міліції, оперативних пунктів і постів міліції.
Перелічені у пп. 3 і 4 проміжних висновків положення у повній мірі можуть бути віднесені до інших типів курортних регіонів з урахуванням певних особливостей кримінологічної ситуації, стану й потенціалу сил та засобів охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю цих регіонів.

2. Проблеми організації взаємодії органів внутрішніх справ курортних регіонів та шляхи удосконалення діяльності у цьому напрямку

В Українській мові термін “взаємодія”означає співдію, тобто взаємний зв’язок між предметами у дії, а також погоджену дію між ними [128, с.623-624]. Поняття “взаємодія” використовується тоді, коли мова йде про взаємоузгоджену і спільну діяльність різноманітних органів, організацій, установ або їх структурних підрозділів, що беруть участь у боротьбі зі злочинами та іншими правопорушеннями.

Первинне значення слова взаємодія – взаємний зв’язок явищ, взаємна підтримка. Значення взаємодії як форми взаємозв’язку та взаємної підтримки полягає у тому, що правоохоронні органи у цілому, конкретні їх служби або структурні підрозділи у взаємодії один з одним досягають значно більших результатів у менші строки із найменшими витратами сил.

Поруч з цим поняттям в спеціальній юридичній літературі використовується термін “координація” (від лат. со… і ordinatio – погодження, узгодження) – узгодження, приведення у відповідність, встановлення взаємозв’язку між діями, поняттями, рухами тощо [128, с.362]. У перекладі з латинської термін “координація” означає узгодження, супідрядність, приведення до відповідності.

В юридичній літературі термін “координація” використовується тоді, коли мова йде про взаємоузгоджену спільність діяльності різних органів, організацій, установ або їх структурних підрозділів, які беруть участь у будь-якій діяльності [136, с.113].

Не важко помітити, що наведені поняття взаємодії і координації принципово не відрізняються. У них так само акцент робиться на спільній діяльності, узгодженому її характері, наявності спільних цілей або завдань, розмаїтті суб’єктів цієї діяльності тощо. Такий невизначений характер цих категорій спричинився до ситуації, коли одни й ті самі відносини та інститути кваліфікувались авторами, які дотримувались протилежних концептуальних поглядів, з одного боку як відносини координації, а з іншого – як відносини взаємодії.

Така ситуація призвела до того, що протягом тривалого часу терміни “координація” та “взаємодія” в юридичній літературі не розрізняли. Деякі автори і дотепер використовують ці терміни як тотожні [113; 114, с.35].

Утім, паралельно була сформована інша точка зору, згідно з якою взаємодія – це більш широке поняття, ніж координація, і охоплює всі форми зв’язків між суб’єктами будь-якої діяльності. Прибічники цієї позиції зазначали, що взаємодія – це будь-яка спільна узгоджена діяльність різних суб’єктів із виконання покладених завдань. Суть взаємодії полягає у спільних узгоджених діях, спрямованих на спільні цілі, у взаємодопомозі у процесі розв’язання завдань [86, с.69, 94; 28, с.273-280].

Хоча суть термінів “координація” і “взаємодія” схожа, вони різняться тим, що при координації стірон у відносинах одна з них організовує ці відносини, а інша – лише виконує умови відносин. При взаємодії обидві сторони зобов’язані організовувати відносини, бо небажання одного із учасників припиняє існування відносин. У кожному конкретному випадку одна чи друга сторона відносин бере на себе функцію організації відносин.

При координації перша сторона – організатор – виступає як керуючий компонент системи, тобто є суб’єктом управління, а друга сторона є керованим компонентом, тобто об’єктом управління, якому немає потреби нести організаторський тягар [21, с.54].

Погоджуючись із такою точкою зору, вважаємо, що ця проблема має й інші аспекти. По-перше, відносини координації і взаємодії близькі за своїм характером, але не збігаються. Тому ми поділяємо висловлену в літературі думку, що відносини координації можуть бути виражені формулою С ® О, де С – організатор координації, у нашому випадку суб’єкт управління, а О – об’єкт управління. Відносини взаємодії суб’єктів діяльності можна виразити формулою: С « С, де суб’єкт управління є водночас “об’єктом управління” [48, с.84-85].

По-друге, термін взаємодія має вузьке та широке значення. У широкому значенні під взаємодією розуміється співпраця, яка розкривається у спільних узгоджених діях, спрямованих на спільну мету, у взаємній допомозі під час вирішення завдань. Т.Л. Маркелов підкреслює, що “взаємодія – це глибоке поняття, до якого входять спілкування, зв’язок і взаємодопомога у вирішенні спільних завдань” [113, с.110]. У вузькому значенні термін “взаємодія” використовується у спеціальній літературі, де під нею розуміється планомірне спільне здійснення комплексу заходів боротьби зі злочинністю [91, с.94].

По-третє, основними рисами взаємодії є узгодження мети, часу та програм спільних дій різноманітних суб’єктів з метою найбільш правильного вирішення завдань, покладених на систему [110, с.148; 62, 80-81].

Таким чином, під взаємодією в органах внутрішніх справ ми пропонуємо розуміти засновану на законі та підзаконних нормативних актах, узгоджену за метою, завданням, місцем та часом спільну діяльність (співпрацю) різних ланок системи. Взаємодія налагоджується самими структурними елементами системи повсякденно у випадку, коли немає потреби залучати до цієї справи можливості координаційного центру.

В юридичній літературі виділяють процесуальні й організаційні форми взаємодії [131, с.47]. Ю.О.Кукушкін відзначає при цьому, що процесуальна взаємодія регламентована кримінально-процесуальним законом, а організаційна форма взаємодії – відомчими нормативними актами. На корисності цих форм взаємодії наголошує також О.О.Чувільов [163, с.8].

Поняття форм взаємодії нерідко плутають із поняттям способів. І.М. Гуткін визначає форми взаємодії як способи співробітництва, що забезпечують погоджений характер діяльності, конкретні способи зв’язку, наприклад, між органом дізнання і слідчим. Формами взаємодії він називає взаємне інформування суб’єктів, які взаємодіють [45, с.17].

Утім, форми взаємодії не можна зводити до окремих способів зв’язку. Поняття форми значно ширше ніж поняття способу. Форма це – спосіб організації чогось, тип, пристрій. Форма взаємодії як спосіб організації, містить у собі комплекс способів і заходів взаємодії, систему зв’язків і правовідносин суб’єктів, які взаємодіють.

Форми взаємодії не слід змішувати із напрямками взаємодії, серед яких виділяють взаємодію при виявленні, розкритті, запобіганні чи припиненні злочину, зборі доказів, затримці особи “на гарячому” тощо.

Фактично і взаємодія, і координація здійснюються у тотожних формах, які, залежно від того, чи наділений один із учасників взаємодії організаційними повноваженнями відносно іншого, слід вважати координаційними, в іншому випадку – формами взаємодії.

Значну роль у координації діяльності з протидії злочинності відіграють місцеві органи влади. Так, наприклад, у постанові Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1996 року № 1575, ухваленій по результатам інспектування Запорізької обласної державної адміністрації щодо забезпечення виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, відзначається, що „…у місцевих органах виконавчої влади в основному забезпечується належний рівень організації виконання координаційних рішень та контролю за реалізацією визначених ними завдань. Для забезпечення виконання Державних програм (по боротьбі зі злочинністю – С.А.) затверджені відповідні заходи, які передбачають практичне вирішення понад 100 соціально-економічних питань”. Підкреслена плідна робота Голови облдержадміністрації та очолюваного ним координаційного комітету з питань поліпшення правоохоронної діяльності та удосконалення взаємодії правоохоронних органів.

Особливе місце серед названих проблемних питань в діяльності ОВС посідають проблеми взаємодії міліції та населення. Останнім часом керівництво МВС наполегливо і принципово працює над удосконаленням партнерських стосунків між міліцією та населенням, орієнтує особовий склад підпорядкованих підрозділів на формування та підтримку відповідних відносин на основі рівноправності, взаємної відповідальності, поваги, суворого дотримання прав і законних інтересів громадянина, що отримало своє нормативне закріплення у „Програмі розвитку партнерських відносин між міліцією і населенням на 2000-2005 рр.”, схваленої на засіданні колегії МВС України 16 грудня 1999 р. Вважаємо, що потенціал участі громадськості в охороні правопорядку не вичерпаний, тому пропонуємо звернути увагу на форми спільної діяльності міліції та населення, наведені далі.

Дослідження практичної діяльності органів внутрішніх справ курортних регіонів дозволило зробити висновок про існування кількох рівнів проблем взаємодії. По-перше, проблеми взаємодії органів внутрішніх справ курортних регіонів із аналогічними органами внутрішніх справ інших регіонів України, а також держав близького зарубіжжя. По-друге, проблеми взаємодії структурних підрозділів та служб органів внутрішніх справ курортних регіонів із відповідними підрозділами та службами інших міськрайорганів внутрішніх справ (взаємодія управлінь та відділів кримінального розшуку, ДСБЕЗ, БНОН тощо). По-третє, проблеми взаємодії окремих співробітників структурних підрозділів та служб, підсистему якої можна також структурувати на проблеми взаємодії у межах спільної діяльності членів слідчо-оперативної групи, проблеми взаємодії між працівниками під час розслідування конкретної кримінальної справи, проблеми взаємодії з метою реалізації інших завдань та цілей оперативно-службової діяльності.

Проблема організації взаємодії міськрайорганів внутрішніх справ курортних регіонів із аналогічними системами інших регіонів є складною для вирішення. Зараз взаємодія між цими органами здійснюється, головним чином, як взаємообмін оперативною інформацією. Однак, слід відзначити, що ця діяльність носить нерегулярний і необов’язковий характер. Так, керівники міськрайорганів внутрішніх справ курортних регіонів Запорізької області неодноразово спрямовували до органів внутрішніх справ інших регіонів запити про певні категорії злочинців, відносно яких мали інформацію, що на літній період вони прибувають на територію курортних регіонів Запорізької області для реалізації злочинних намірів. У цих запитах вони просили надати інформацію стосовно окремих категорій злочинців, які перебувають в інших органах внутрішніх справ на обліку. На деякі з цих запитів надійшли формальні відповіді, які мали не повний характер, не містили особливих або специфічних прикмет злочинців; не надсилались дактокарти та фотографії, а окремі запити так і залишилися без уваги.

Для подальшого удосконалення організації взаємодії на цьому рівні, на наш погляд, необхідне налагодження чіткої системи інформаційного забезпечення правоохоронної діяльності, чому може сприяти здійснення комплексу організаційних заходів на рівні УМВС в області.

Насамперед слід проаналізувати дані про злочини і правопорушення за останні кілька років, про осіб правопорушників, і на цій основі встановити, із якими сусідніми або більш віддаленими органами внутрішніх справ слід налагодити та постійно підтримувати взаємодію, яким формам віддати перевагу.

У специфічних умовах діяльності органів внутрішніх справ курортних регіонів провідне місце посідає виявлення серед прибулих громадян вищезазначених категорій злочинців та не допустити скоєння злочинів з їх боку. Для вирішення цього завдання слід своєчасно опанувати інформацію стосовно осіб, які виїжджають до курортних регіонів зі злочинними намірами. Такою інформацією, як правило, володіють оперативні апарати у місцях постійного проживання зазначених злочинних елементів.

З метою удосконалення інформаційного забезпечення оперативних апаратів міськрайорганів внутрішніх справ курортних регіонів управління карного розшуку спільно з УБОП УМВС України у Запорізькій області розробили та випробували зразок інформаційного повідомлення, яке створюється щодо особи, яка від’їжджає до курортний регіону зі злочинними намірами або з метою переховування. Його складає оперативний працівник за місцем проживання особи і за допомогою спеціального зв’язку переправляє його до регіонів імовірного перебування цієї особи.

Потім такі дані заносяться до єдиної інформаційної мережі органів внутрішніх справ курортних регіонів, де концентрується інформація стосовно злочинців, які прибувають до цих регіонів. Такі повідомлення надходили з різних районів області та дозволили протягом нетривалого часу сформувати банк даних на окремі категорії злочинців, наприклад, гастролерів.

Вважаємо, що такий досвід можна було б поширити на всі органи внутрішніх справ України з метою забезпечення ефективності використання цієї інформації на основі двосторонніх зв’язків, систематичності та обов’язкового реагування на неї.

Для збору, узагальнення та обробки такої інформації та подальшої орієнтації особового складу міськрайорганів внутрішніх справ курортних регіонів, вважаємо за доцільне у межах вищезгаданої інформаційної системи зробити аналогові інформаційно-пошукові системи, які могли б обслуговувати не лише курортні населені пункти, але й суміжні з ними. У цій пошуковій мережі, особливо за умови обмеження доступу, можна було б концентрувати інформацію, яка надходить із оперативних джерел, після виключення з неї секретних даних.

Іншим важливим аспектом організації взаємодії органів внутрішніх справ курортних регіонів є їх співпраця із аналогічними правоохоронними структурами інших держав. Значна кількість приморських курортних регіонів розташовані поблизу державного кордону з Росією, Турцією, Грузією тощо. Часто виникають проблеми із застосуванням кримінального закону до громадян цих держав, коли вони притягуються до кримінальної відповідальності, або немає можливості отримати свідчення від потерпілих або свідків. Це зумовлено відсутністю угод про взаємну правову допомогу у кримінальних справах з деякими державами.

Прозорість кордонів між державами СНД не сприяє встановленню належного рівня взаємодії між правоохоронними органами цих держав. Також належним чином не відбувається взаємоінформування з приводу осіб, які переховуються на суміжній території, стан оперативної обстановки носить періодичний характер, спільне планування операцій по боротьбі зі злочинністю відзначається формалізмом, обмін досвідом відсутній тощо.

На жаль, можливості керівників міськрайорганів внутрішніх справ курортних регіонів і правоохоронних структур суміжних з ними регіонів інших держав у цій ситуації досить обмежені. У своїй повсякденній діяльності керівники служб та підрозділів мають своєчасно ознайомлювати особовий склад з нормативними актами, які визначають порядок та умови взаємодії з правоохоронними органами інших держав. Спільні плани щодо проведення спеціальних операцій визначають порядок, умови та межі взаємодії та перебувають під контролем керівництва.

Шляхом подолання цих проблем може стати заснування при відповідних міжнародних організаціях або об’єднаннях держав (наприклад, ГУУАМ, Союз приазовських міст) постійно діючих комісій із розробки спільних заходів протидії злочинності у курортних регіонах. Вони також могли б ініціювати здійснення прогностичних досліджень, розробляти рекомендації для правоохоронної діяльності, координувати налагодження відповідних ділових зв’язків та відносин між правоохоронцями тощо.

Іншим кроком до подальшого удосконалення організації взаємодії правоохоронних органів держав басейну Азовського моря, на нашу думку, могло б бути створення експериментальної цільової структури на зразок Координаційного бюро з питань організації взаємодії між органами внутрішніх справ курортних та суміжних територій Росії та України під патронатом Головних управлінь охорони громадського порядку наших держав. До складу цього бюро слід включити представників територіальних і транспортних органів внутрішніх справ регіонів, спеціалістів та фахівців двох держав, науковців тощо. Головувати в ньому мають почергово представники Головних управлінь кримінального розшуку, яких також слід залучити.

Формами роботи Координаційного бюро можуть стати його засідання, наради, зустрічі, на яких доцільно обговорювати оперативну обстановку, що склалася, встановлювати причини її ускладнення, розробляти форми удосконалення взаємодії, узгоджувати порядок реалізації спільних оперативно-розшукових і профілактичних заходів, які проводяться на суміжних територіях.

Спираючись на це, у планах роботи Координаційного бюро слід передбачити такі основні аспекти діяльності та напрямки взаємодії:

періодичність проведення засідань членів бюро, нарад робочих груп для підготовки матеріалів на засідання бюро, а також зустрічей під його егідою керівників та представників галузевих служб і підрозділів органів внутрішніх справ зони взаємодії із метою налагодження ділових зв’язків і контактів, розробки напрямків вирішення спільних проблем;
матеріальне та ресурсне забезпечення, порядок та процедуру взаємообміну різними видами інформації (друкування фотоматеріалів, композиційних портретів, демонстрація відеозаписів, аудіо плівок, дактокарт, описів зовнішності тощо) окремих категорій злочинців – гастролерів, що скоїли тяжкі злочини на суміжній території, оголошені у міждержавний або регіональний розшук;
організацію одночасного здійснення комплексів оперативно-профілактичних заходів з відпрацюванню суміжних територій, виявленню та встановленню осіб, причетних до злочинних угруповань із міжнародними зв’язками, або тих, які переховуються від органів слідства або суду своєї держави на території іншої;
створення з числа співробітників територіальних і транспортних органів внутрішніх справ держав-учасниць спільних оперативних груп для негласного супроводження міграційних процесів під час курортного сезону на суміжних територіях, з використанням маршрутних можливостей негласного апарату, а також вивчення можливостей взаємообміну негласними співробітниками, які мають досвід роботи у певному злочинному середовищі;
проведення спільних навчань і тренувань у зоні взаємодії.

Підбиття підсумків застосування цієї експерементальної організаційної форми дозволило б вирішити питання щодо подальшого її використання між органами внутрішніх справ курортних регіонів суміжних територій України і Росії.

Для розробки форм та методів міждержавного та міжрегіонального співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю іноді проводяться ділові зустрічі та наради представників правоохоронних органів суміжних територій держав-сусідів України. Ініціаторами проведення таких зустрічей можуть бути як територіальні представництва, так вищі органи влади.

Протягом таких зустрічей найчастіше розглядаються та вивчаються наступні питання: проблеми взаємодії у розкритті та розслідуванні злочинів, скоєних на суміжній території, проблеми затримання злочинців, які намагаються сховатись у іншій державі, організація спільних заходів із виявлення та затримання організованих груп гастролерів, посилення оперативно-розшукового супроводження міграційних процесів тощо. Але, на жаль, такі зустрічі та наради носять скоріше епізодичний характер, а їх рішення мають рекомендаційну спрямованість.

Іншим важливим напрямком удосконалення спільної діяльності органів внутрішніх справ є вирішення проблем та активізація взаємодії структурних підрозділів та служб органів внутрішніх справ курортних регіонів з аналогічними утвореннями інших міськрайорганів внутрішніх справ. Можливі шляхи вирішення цих проблем можуть бути знайдені у різноманітних організаційних формах налагодження механізму використання органами внутрішніх справ курортних регіонів організаційних та оперативних можливостей підрозділів та служб як сусідніх, так і віддалених органів внутрішніх справ. Найважливішими з них є наступні:

зональні наради, на яких розглядаються питання та проблеми удосконалення взаємодії між органами внутрішніх справ різних регіонів;
створення спеціальних груп для виїзду до регіонів із ускладненою оперативною обстановкою для організації взаємодії між різними міськрайорганами внутрішніх справ з питань вирішення конкретних проблем;
створення груп взаємодії або призначення на штатні посади осіб, відповідальних за організацію взаємодії сил та засобів міськрайорганів внутрішніх справ курортних регіонів;
створення у структурі штабу УМВС України в області зональної групи для координації дій груп взаємодії міськрайорганів внутрішніх справ курортних регіонів.

Перші дві організаційні форми взаємодії широко відомі та застосовувані на практиці не лише в органах внутрішніх справ курортних регіонів. Що стосується двох останніх, то це перспективні організаційні форми, суть яких ми розкриємо докладніше.

Ці форми апробовані та перевірені в роботі органів внутрішніх справ курортних регіонів Запорізької області. Як ми вже зазначали, ці регіони досить великі за масштабом, і на їх території знаходяться курортні міста, селища міського типу, які є районними центрами, й інші селищні населені пункти, на території яких розташована курортна інфраструктура. Крім того, нагадаємо, що тут спостерігається значна за розмірами сезонна міграція населення, а також добова (так звана, маятникова) міграція постійних мешканців.

Як правило, ефективність боротьби зі злочинністю в курортному регіоні багато в чому залежить від координації взаємодії сусідніх міськрайорганів внутрішніх справ, суб’єктом якої може бути, звичайно, УМВС в області. Але через значної віддаленість (від Запоріжжя до Бердянська – 150 км, до Кирилівки – майже 100 км) УМВС України в Запорізькій області іноді не може оперативно координувати та організувати таку взаємодію, здійснити своєчасний та дієвий контроль за нею або за виконанням поставлених завдань, що в свою чергу негативно впливає на стан та можливості взаємодії органів внутрішніх справ.

Пошуки вирішення цієї проблеми зумовили випробовування різних організаційних форм оптимізації організаційного елементу у взаємодії. Так, було прийнято рішення зробити начальників міських відділів внутрішніх справ деяких курортних міст регіону одночасно заступниками начальника УМВС України в області. Відповідно до посади їм було делеговано повноваження щодо організації та координації взаємодії органів внутрішніх справ відповідних курортних та суміжних територій.

З часом, здійснюючи нагляд та моніторинг ефективності введення цього спеціального суб’єкта координації в органах внутрішніх справ, виявилось, що, не зважаючи на високе посадове положення, начальники міських відділів внутрішніх справ не використовують усіх наданих їм повноважень у сфері оперативного налагодження взаємодії між міськрайорганами внутрішніх справ курортних регіонів. З отриманих від керівників пояснень можна зробити висновок, що ця безініціативність зумовлена цілою низкою факторів, а саме: відсутністю нормативно визначеного кола їх прав та обов’язків щодо реалізації покладених на них функцій організації та координації взаємодії; зростання кількості заступників начальника УМВС України в області за рахунок делегування повноважень начальникам міськвідділів спричинило погіршння авторитету посади через ігнорування важливих проблем в організації взаємодії спостерігались випадки, коли окремі керівники міськвідділів внутрішніх справ курортних регіонів відмежовувались від нових обов’язків через небажання брати відповідальність за стан взаємодії підпорядкованих органів з іншими, брак досвіду, очікування допомоги від інших підрозділів та служб.

Таким чином, можна констатувати, що цей крок виправдав сподівання неповною мірою. Він лише визначив певний напрямок удосконалення взаємодії у органах внутрішніх справ. На наше переконання, для підвищення ефективності спільної діяльності органів внутрішніх справ курортних та інших регіонів слід ініціювати вивчення проблем, які накопичились в цій сфері на рівні Міністерства. До того ж, доцільним є прийняття нормативного акту з питань взаємодії, де були б викладені питання компетенції та повноважень посадових осіб в організації та координації взаємодії органів внутрішніх справ; завдань та цілей взаємодії, її меж; процедурні питання розробки спільного плану дій; визначення способів, засобів та прийомів взаємодії, зв’язку між учасниками, інформування суб’єкта координації; забезпечення сторін, що взаємодіють, необхідними матеріальними та іншими витратами; процедури контролю та моніторингу з питань функціонування елементів системи взаємодії тощо.

Іншою специфічною формою організації взаємодії в органах внутрішніх справ є створення груп взаємодії у міськрайорганах курортних та суміжних регіонів. Створення у складі органів внутрішніх справ таких специфічних груп, на наш погляд, вирішить питання організаційного забезпечення, методичного та аналітичного супроводження діяльності міськрайорганів внутрішніх справ у сфері їх спільної діяльності у боротьбі зі злочинністю.

Результативним має стати зв’язок груп взаємодії, що формуються у структурі штабів органів внутрішніх справ, із запропонованим нами раніше прогностичним підрозділом. Так будуть налагоджені необхідні організаційні передумови поєднання самостійних кримінологічних досліджень, узагальнення статистичних даних, інформація, що надходить до штабів від служб та підрозділів органів внутрішніх справ, з планово-програмними документами з питань організації, налагодження, забезпечення та здійснення спільної узгодженої діяльності щодо боротьби зі злочинністю.

За таких умов групи взаємодії разом із прогностичною групою спільно готують проекти рішень, планів, програм, методичних рекомендацій та інших документів із питань взаємодії органів внутрішніх справ, здійснюють консультації з представниками інших міськрайорганів внутрішніх справ на предмет їх зацікавленості у спільній узгодженій діяльності з протидії злочинності. Після з’ясування позицій усіх сторін та розробки спільних пропозицій, вони разом розробляють проекти рішень.

Крім того, на ці групи покладається обов’язок щодо здійснення роз’яснювальної роботи з учасниками взаємодії стосовно правильного усвідомлення ними поставлених завдань і необхідності вчасного та повного їх виконання; проведення інструктажів, а в необхідних випадках навчання осіб, завданням яких є узгодження та взаємодія при здійсненні спільних дій органами внутрішніх справ; інше організаційне та методичне забезпечення спільної узгодженої діяльності, створення необхідних умов для узгодження та взаємодії органів внутрішніх справ курортних та інших регіонів.

Протягом тривалого часу пошуки ефективних форм організації взаємодії органів внутрішніх справ курортних регіонів із іншими територіальними органами внутрішніх справ призводили до різних варіантів вирішення цих проблем. З урахуванням віддаленості курортних регіонів від обласного центру, досить часто приймалися рішення щодо відправлення до цих регіонів бригад працівників різних служб та підрозділів обласного управління міністерства внутрішніх справ під керівництвом одного із заступників начальника УМВС України в області з метою надання практичної допомоги і організації взаємодії між сусідніми органами внутрішніх справ курортних регіонів.

З часом практика підтвердила недоцільність широкого використання цієї організаційної форми, тому що присутність таких бригад для деяких органів внутрішніх справ та їх керівників перетворилася на постійну потребу. В результаті на зміну одній бригаді приїжджала інша, що з часом призвело до поверхового відношення до вивчення специфіки оперативної обстановки, втрати окремими працівниками цих бригад зацікавленості у результатах роботи. На цьому тлі посилювалися утриманські настрої серед особового складу органів внутрішніх справ курортних регіонів.

На основі глибокого вивчення досвіду діяльності цих бригад було прийнято рішення обмежити їх застосування для надання допомоги органам внутрішніх справ курортних регіонів. Замість неї було започаткована нова організаційної форма –міжрегіональні групи взаємодії, до складу яких відряджаалися досвідчені працівники оперативних апаратів органів внутрішніх справ курортних та суміжних регіонів. Ця група уповноважувалася організовувати взаємодію між органами внутрішніх справ курортних та суміжних регіонів області та надавати практичну допомогу конкретним органам внутрішніх справ, які зіштовхувалися зі значними не прогнозованими ускладненнями оперативної обстановки протягом курортного сезону.

Однак, як засвідчила практика, не зважаючи на деяке покращення показників стану злочинності, у тому числі по лінії карного розшуку, в діяльності та самій суті цієї організаційної форми були виявлені істотні недоліки: розпорошення оперативного апарату, що призвело до втрати важливих оперативних позицій, дублювання та паралелізм у роботі окремих служб та підрозділів, невизначеність її місця в структурі компетенції та повноважень.

З метою подальшої оптимізації функціонування органів внутрішніх справ курортних регіонів вищезгадану групу було реорганізовано у зональну групу з координації дій груп взаємодії міськрайорганів внутрішніх справ курортних регіонів у структурі штабу УМВС України в Запорізькій області. Очолив її начальник штабу УМВС, а основним її завданням стала організації взаємодії між міськрайорганами внутрішніх справ курортних регіонів опосередковано через створені раніше на місцях групи взаємодії. Їх робота, так само як і робота зональної координаційної групи по взаємодії органів внутрішніх справ, завжди була під контролем керівництва управління Міністерства внутрішніх справ у області.

Ще на початку функціонування зональної координаційної групи ми розуміли, що основою правильної організації її роботи з практичної взаємодії відповідних груп міськрайорганів є встановлення психологічного контакту між співробітниками, що є справою керівництва та особового складу. Тому власні організаційні зусилля ми спрямували на наступний елемент структури взаємодії – взаємообмін інформацією в процесі спільної оперативно-службової діяльності.

На наш погляд, інформація, яка є предметом взаємодії, повинна задовольняти такі вимоги:

а) вона має бути взаємною, точною і доцільною;

б) має бути надана у відповідній формі;

в) має бути обов’язково оцінена не лише працівником, який її передає, але й тим, котрий її отримує.

На практиці в організації взаємодії між службами, підрозділами та органами внутрішніх справ курортних регіонів в цілому існує багато проблем та складнощів, які необхідно усувати за допомогою зональної координаційної групи та груп взаємодії кожного з міськрайорганів. Ці проблеми полягають у відсутності в окремих органах внутрішніх справ узгоджених планів слідчих та оперативно-розшукових дій у разі скоєння на території обслуговування особливо тяжкого злочину, роботи у нерозкритих справах попередніх років; недостатньому обміну оперативною інформацією тощо. Стосовно взаємодії у нерозкритих справах особливо слід відзначити відсутність належного контролю та вимогливості з боку керівників міськрайорганів і начальників слідчих підрозділів за своєчасністю та повнотою здійснення розшукових заходів, виконання доручень слідчих інших органів внутрішніх справ; непоодинокі факти несвоєчасного порушення кримінальних справ.

Усуненню циих проблем сприяє постійний контроль із боку керівництва міськрайорганів внутрішніх справ, начальників слідчих підрозділів, старших груп взаємодії і, зрештою, зональної координаційної групи за виконанням запитів, які надійшли до конкретного органу внутрішніх справ; постійне інформування про результати оперативно-службової діяльності, періодичне корегування узгоджених планів із урахуванням отриманих нових слідчих та оперативних даних.

Ділові контакти і зв’язки між співробітниками органів внутрішніх справ сприяють отриманню взаємокорисної інформації, яка дозволяє покращити якість та ефективність оперативно-службової діяльності.

Забезпечення практичної взаємодії по горизонталі між конкретними співробітниками та підрозділами, діяльність яких зв’язана єдиним “технологічним” правоохоронним процесом, і забезпечення їх у максимально можливій мірі повною та об’єктивною інформацією, використання для цього перевіреної організаційної форми спільної діяльності, цільової структури – постійно діючих слідчо-оперативних груп. Це ще один чинник подолання проблем взаємодії на третьому рівні.

Слідчо-оперативна практика досліджуваних регіонів свідчить про те, що для розкриття та розслідування злочинів (особливо по гарячих слідах) доцільно створювати на постійній основі слідчо-оперативні групи, про що ми вже казали раніше. Вони є універсальними формами взаємодії слідчих та оперативно-розшукових працівників органів внутрішніх справ.

Власний досвід автора, набутий за часів роботи на чолі міліції регіону, вказує на те, що у деяких міськрайорганах внутрішніх справ курортних регіонів створення таких груп носило формальний характер, що неприпустимо, а керівники окремих органів відмовлялись від їх формування та використання взагалі. Робота співробітників у них вважалася додатковим навантаженням. Така практика має місце дотепер. Це неправильно, адже члени слідчо-оперативних груп мають звільнятись від інших видів оперативно-службової діяльності. Бажано виділяти їм окреме приміщення або хоча б службовий кабінет для нарад та зборів та оцінювати їх роботу за єдиним критерієм – розкритими та розслідуваними злочинами, що позитивно відображається на їх діяльності з боротьби зі злочинністю.

Декілька слів хотілось би сказати про роботу слідчо-оперативних груп, які створюються кожного дня за наказом керівника міськрайоргану внутрішніх справ із особового складу, який заступає на добове чергування. Від ефективності роботи таких слідчо-оперативних груп, від наявності у їх діях помилок та прорахунків значною мірою залежать якість та результати початкового етапу розслідування кримінальної справи, виявлення ознак злочинів, збір та можливості подальшого використання доказів тощо. Їх оптимальний склад, мобільність і фаховий потенціал не дозволяють часу ставати негативним чинником розкриття злочину.

Ефективність роботи чергових і спеціалізованих слідчо-оперативних груп залежить від кількісного та якісного складу учасників, який має бути оптимальним та збалансованим. Створення великих за чисельністю груп недоцільне, адже це відображається на їх тактичній маневровості, ускладнює контроль і безпосереднє керівництво їх діяльністю, заважає плідній творчій праці – багато часу і зусиль витрачається на налагодження внутрішньогрупової взаємодії.

На наш погляд, оптимальний склад групи 5-7 осіб. До її складу мають зараховуватися одночасно досвідчені працівники і молоді спеціалісти, чого далеко не завжди дотримуються на місцях. Трапляються ситуації, коли керівники підрозділів та служб міськрайоргану внутрішніх справ направляють на чергування у складі слідчо-оперативної групи малодосвідчених працівників або відкликають від роботи у складі спеціалізованих груп своїх підлеглих. Такі речі не сприяють нормальній організації роботи слідчо-оперативних груп, дестабілізують робочу атмосферу та діяльність як у самій групі, так і у міськрайоргані внутрішніх справ взагалі.

Нагадаємо, що дві останні підсистеми взаємодії в органах внутрішніх справ курортних регіонів стосуються головним чином проблем співпраці окремих працівників під час виконання ними своїх повсякденних службових обов’язків із протидії та боротьби зі злочинністю. Перша з цих підсистем формується групою відносин, які налагоджуються між слідчими та оперативними працівниками органів внутрішніх справ під час розслідування кримінальних справ, а друга – відносинами, які налагоджуються між названими та іншими працівниками під час реалізації інших завдань та цілей оперативно-службової діяльності поза межами розслідування кримінальних справ.

У межах кримінальної справи взаємодія оперативно-розшукового органу і слідчого спрямована на досягнення спільних завдань кримінального судочинства і здійснюється відповідно до вимог норм кримінально-процесуального законодавства.

Одним з таких завдань, згідно зі ст. 4 КПК України, є швидке розкриття, всебічне і повне розслідування злочину. Це завдання може бути успішно вирішене лише на основі синтезу процесуальних дій слідчого і оперативно-розшукових заходів, використання яких є виключною компетенцією працівника оперативно-розшукового підрозділу.

Основою взаємодії працівника оперативно–розшукового органу і слідчого ОВС під час розкриття і розслідування злочинів є план спільних заходів щодо кримінальної справи. Він не є процесуальним документом, але значення його для процесу розслідування не можна недооцінювати. План повинен містити узгоджені слідчі заходи і оперативно-розшукові дії, спрямовані на розкриття і розслідування злочину, зі вказівкою на конкретних виконавців та строк виконання. Затверджується план спільних заходів щодо розслідування конкретного злочину слідчим, у провадженні якого знаходиться ця справа, і начальником органу дізнання.

Іншою формою взаємодії є оперативні наради, які проводяться слідчим і оперативними працівниками ОВС в межах розслідування кримінальної справи. На нарадах відбувається обмін оперативною та слідчою інформацією, яка має значення для розкриття і розслідування злочину, обговорюються результати відпрацьованих версій, накреслюються нові версії тощо.

Обмін оперативною і слідчою інформацією між працівником оперативно-розшукового підрозділу і слідчим може здійснюватися також у межах ділової бесіди, яка на практиці, як правило, носить неформальний характер.

Дієвою формою взаємодії слідчого і оперуповноваженого органу внутрішніх справ є робота, яка проводиться останнім у зв’язку із дорученням або за вказівкою слідчого, зробленою ним на підставі ч.3 ст. 114 КПК України. Доручення слідчого – це його пропозиція органу дізнання (оперативно-розшуковому органу) провести у розслідуваній справі відповідну розшукову або слідчу дію. Вказівка – це конкретизація цієї пропозиції.

Доручення і вказівки органу дізнання викладаються слідчим у письмовій формі, причому він має право встановити строк для їх виконання. Лише в окремих випадках спільной роботи слідчого з працівником оперативно-розшукового підрозділу, наприклад, під час огляду місця події, вони можуть даватись в усній формі.

Ця форма взаємодії може бути диференційована з виділенням трьох видів діяльності органу дізнання, які проводяться оперативно-розшуковим підрозділом за дорученням слідчого:

виконання органом дізнання доручень та вказівок слідчого щодо проведення слідчих дій;
виконання органом дізнання доручень та вказівок слідчого щодо проведення розшукових дій;
сприяння органом дізнання слідчому при здійсненні окремих слідчих дій.

У межах двох перших видів діяльності, пов’язаної з виконанням доручення слідчого, оперативно-розшуковий орган діє самостійно. І, якщо в першому випадку він повинен здійснити саме ті слідчі дії, які вказані в дорученні слідчого, то у другому – слідчий лише ставить перед оперативно–розшуковим органом конкретне завдання: як і які оперативно-розшукові заходи необхідно вжити для вирішення даного завдання – це питання, яке вирішується працівника оперативно-розшукового органу самостійно.

Сприяння органам розслідування з боку оперативно–розшукових підрозділів під час здійснення окремих слідчих дій в залежності від конкретних обставин проявляється по-різному. Воно може виражатися у безпосередній участі оперативного працівника у слідчих діях, наприклад, при виїмці документів або під час обшуку. Разом з цим працівники оперативно–розшукового органу, сприяючи роботі слідчого, можуть і не брати безпосередньої участі у здійсненні слідчих дій, а лише забезпечують необхідні умови для їх проведення. Наприклад, працівники оперативних служб можуть не брати участь у виїмці документів, а лише забезпечувати охорону приміщення, у якому проводиться виїмка документів.

Ефективність узгодженої діяльності оперативно–розшукового органу й слідчого значною мірою визначається тривалістю взаємоузгоджених дій та ступенем їх поєднання. За цією ознакою можуть бути виділені такі види взаємодії:

одноразова;
періодична;
постійно діюча.

Названі види взаємодії становлять собою послідовний перехід від більш простого до складного у спільній діяльності оперативно–розшукового органу і слідчого. Вибір конкретної форми взаємодії перебуває у прямій залежності від того, встановлена чи ні особа, яка вчинила злочин. Важливе значення для обрання конкретної форми взаємодії має також характер, складність та інші обставини справи.

Поруч із розглянутими формами взаємодії, застосовуваними оперативними та слідчими підрозділами органів внутрішніх справ, на практиці здійснюється взаємодія між названими органами й за межами кримінального судочинства. Основними формами такої взаємодії є:

спільний аналіз правопорушень у сфері охорони громадського порядку;
спільне внесення пропозицій, спрямованих на зміцнення законності у сфері охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю;
спільні виступи оперативних працівників і слідчих у засобах масової інформації;
спільні виступи оперативних працівників і слідчих міліції перед населенням;
спільні виїзди працівників оперативно–розшукових підрозділів і досудового слідства органів внутрішніх справ для проведення узгоджених дій, перевірок та надання допомоги місцевим органам внутрішніх справ у боротьбі зі злочинами у сфері охорони громадського порядку; вивчення та поширення позитивного досвіду;
проведення спільних заходів щодо підвищення ділової кваліфікації та професійного рівня оперативних працівників і слідчих ОВС.

Взаємодія оперативних працівників і слідчих органів внутрішніх справ як в межах кримінального судочинства, так і поза ними, здійснюється на основі:

дотримання законності;
самостійності кожного органу в межах наданих йому законодавством повноважень;
гласності у тією мірою, в якою вона не суперечить вимогам закону про захист відомостей щодо розслідуваних кримінальних справ, про державну та іншу охоронювану законом таємницю, не шкодить правам і свободам людини й громадянина;
персональної відповідальності кожного працівника оперативно-розшукового підрозділу та слідчого органів внутрішніх справ за якість і своєчасність виконання узгоджених заходів, постійного контролю з боку керівництва ОВС.

Взаємодія оперативно-розшукових органів і слідства ОВС не повинна призводити до зайвого дублювання й паралелізму в роботі, змішуванню компетенції, підміні одного органу іншим.

Що стосується взаємодії працівників інших служб та підрозділів органів внутрішніх справ курортних регіонів, то тут проблем також вистачає. Названі обставини і зумовили необхідність вивчення проблем взаємодії служби дільничних інспекторів міліції (ДІМ) з оперуповноваженими карного розшуку (КР), кримінальної міліції у справах неповнолітніх (КМСН), інспекторами ДАІ-ДПС, міліціонерами патрульно-постової служби міліції (ППСМ), співробітниками спецпідрозділів (“Беркут”, “Титан”), дізнавачами, слідчими тощо.

Ми провели анкетування практичних працівників органів внутрішніх справ курортних регіонів Запорізької області, в ході якого респондентам було запропоновано відповісти на питання щодо форм, методів і характеру взаємодії між ними, причинах його ускладнення, а також висловитись про можливі шляхи подолання негараздів у цій справі. Ось деякі узагальнені результати.

Відповідаючи на питання “Які форми й методи взаємодії зі співробітниками інших служб та підрозділів органів внутрішніх справ застосовуються у Вашому підрозділі?”, опитані в першу чергу назвали проведення спільних заходів з охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю (64,3%), проведення спільних нарад (46,2%), взаємодопомога в оперативно-службовій діяльності (42,9%), вивчення та розповсюдження позитивного досвіду (31,9%).

Інші форми взаємодії практичного характеру, а саме проведення спільних занять із тактики взаємодії, взаємообмін інформацією з питань контролю за виконанням доручень, використання спеціальних можливостей інших органів та служб для підвищення кваліфікації працівників мають значно меншу розповсюдженість, яка не може гарантувати впевненість у поширеності цих форм взаємодії.

На питання про характер взаємодії, майже 60% респондентів назвали його постійним, кожен шостий – нерегулярним, кожен п’ятий – таким, яке відбувається випадково, а 3,3% — вважають, що воно відсутнє, причому 6,5% серед них дільничні інспектори міліції. Переважна більшість опитаних (92,4%) на практиці звертались по допомогу, за порадою до працівників інших служб в індивідуальному порядку, у 2/3 випадків працівники робили щось або приймали рішення без попередніх консультацій, кожний п’ятий з респондентів звертався до свого керівництва по допомогу у налагодженні взаємодії з іншими підрозділами та службами ОВС.

Причинами того, що взаємодія відсутня, носить нерегулярний або випадковий характер, на думку опитаних, є: на неї не йдуть працівники інших служб (12,9%), на це бракує часу (8,6%), в цьому немає потреби (4,8%), нічого не знають про підстави та форми взаємодії (2%).

На запитання “З працівниками яких служб Вам найчастіше випадало взаємодіяти під час виконання оперативно-службових завдань, не пов’язаних із розслідуванням кримінальних справ” були надані такі відповіді:

дільничними інспекторами міліції – 52,4%;
оперуповноваженими кримінального розшуку – 46,2%;
постовими міліціонерами – 33,3%;
інспекторами ДАІ-ДПС – 24,8%;
слідчими – 20%;
дізнавачами – 15,7%;
співробітниками КМСН – 10,5%;
міліціонерами позавідомчої охорони – 10%;
міліціонерами спецпідрозділів “Беркут” і “Титан” – 7,6%;
іншими працівниками – 2,9%.

По конкретним службам це виглядає таким чином:

дільничні інспектори міліції взаємодіють з іншими ДІМ (46,8%), оперуповноваженими КР (45,5%), міліціонерами ППСМ (35,1%), співробітниками КМСН (32,5%);
оперуповноважені кримінального розшуку – з ДІМ (46,8%), слідчими (38,9 %), міліціонерами ППСМ (36,1%), іншими ОКР (33,3%);
міліціонери ППСМ – з ДІМ (57,9%), міліціонерами ППСМ (52,6%), інспекторами ДАІ-ДПС (39,5%), міліціонерами позавідомчої охорони (31,6%), ОКР (26,3%);
працівники кримінальної міліції у справах неповнолітніх – з ДІМ (90%), ППСМ (45%), ОКР (25%), слідчими (20%);
міліціонери спецпідрозділів – з ОКР (91,3%), ДАІ-ДПС (78,3%), ДІМ (43,5%).

Не важко помітити, що дільничні інспектори міліції є тією категорією співробітників органів внутрішніх справ, з якою найчастіше взаємодіють представники інших служб (виключенням є лише міліціонери спецпідрозділів, що зумовлено специфікою їх службової діяльності).

Вивчення основ взаємодії працівників різних служб та підрозділів органів внутрішніх справ курортних регіонів проводиться, як свідчать результати дослідження, у формі занять зі службової підготовки (64,3%), в ході інструктажів перед добовим чергуванням (58,6%), в індивідуальному порядку (17,6%), в ході контролю з боку керівництва за виконанням поставлених завдань (15%). Слід відзначити, що 5,2% працівників зі 130 опитаних відзначили, що відповідні заняття з питань тактики взаємодії в оперативно-службовій діяльності ніколи у райвідділі не проводилися.

Про що ж врешті-решт свідчать наведені дані. По-перше, взаємообмін інформацією, на необхідність якого ми неодноразово звертали увагу, між працівниками органів внутрішніх справ майже відсутній. По-друге, значний відсоток відповідей респондентів на питання про характер взаємодії демонструє проблеми і в цьому плані, адже переважна частка відносин ґрунтуються на персональному, особистісному рівні, а не на професійних, службових контактах та зв’язках, а також свідчить про недостатню організаційну наполегливість керівництва, в тому числі у використанні різноманітних форм ознайомлення та навчання особового складу тактиці взаємодії в органах внутрішніх справ. По-третє, працівники органів внутрішніх справ курортних регіонів підтвердили висловлене нами раніше припущення про обсяги участі дільничних інспекторів міліції, оперуповноважених кримінального розшуку, інспекторів ДАІ-ДПС, а також міліціонерів патрульно-постової служби міліції у спільних узгоджених діях. На формах останніх, які отримали найбільше розповсюдження у практичній діяльності органів внутрішніх справ курортних регіонів, хотілося б зупинитись докладніше.

Для боротьби з правопорушеннями у галузі торгівлі, споживчого обслуговування населення у міськрайорганах внутрішніх справ курортних регіонів створюються оперативні групи у складі дільничного інспектора міліції, оперуповноваженого ДСБЕЗ, та двох міліціонерів ППСМ. Вони інспектують торгові підприємства, ринки, торгові комплекси, приватний сектор населених пунктів для виявлення осіб, які реалізують саморобні або підроблені алкогольні напої, тютюнові вироби, порушують правила обслуговування населення, не дотримуються або порушують санітарні норми тощо. Дуже ефективним є та ж сама діяльність у громадському одязі й спільно з працівниками податкових органів, комітетів з охорони прав споживачів і санітарно-епідеміологічного нагляду.

До того ж, на території окремих торгівельних комплексів та ринків були створені пости охорони громадського порядку у складі п’яти осіб. Співробітниками цих пунктів виявлено чисельні порушення правил торгівлі, факти обману споживачів, незаконної торгівельної та підприємницької діяльності, придбання майна, здобутого злочинним шляхом, незаконного обігу наркотичних засобів, їх аналогів і прекурсорів тощо.

Довели свою ефективність і створювані на території кількох дільничних інспекторів міліції пункти охорони громадського порядку, до особового складу яких окрім дільничних інспекторів включаються також оперуповноважені КР і КМСН, інспектор ДАІ, міліціонери ППСМ, стажисти тощо. Їх основні заслуги полягають у налагодженні взаємодії між дільничними інспекторами та співробітниками оперативних підрозділів органів внутрішніх справ. Спільна участь у патрулюванні території представників різних служб та підрозділів міліції дозволяє краще вивчити оперативну обстановку, її особливості, зміни, отримати чітке уявлення про можливості впливу на її негативні тенденції.

Успішність діяльності пунктів охорони громадського порядку зумовила також необхідність аналізу дільничними інспекторами міліції, іншими працівниками стану оперативної обстановки за місцем, часом, характером скоюваних злочинів та винних осіб; активізацію залучення громадських формувань до охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю; встановленню більш тісних контактів з начальниками патрульних дільниць та зон, спільну з ними розробку заходів щодо оптимізації розташування сил та засобів, які перебувають у розпорядженні, пропозицій керівництву до внесення змін у єдину дислокацію.

Крім того створення пунктів охорони громадського порядку сприяло появі таких нових форм спільної узгодженої діяльності працівників органів внутрішніх справ як: спільне вивчення дільничними інспекторами міліції й оперативними працівниками стану злочинності та правопорушень у громадських місцях; спільне здійснення профілактичних заходів у цій сфері; спільне виявлення та ліквідація причин та умов скоєння злочинів і правопорушень у громадських місцях; спільні інструктажі нарядів патрульно-постової служби міліції; спільні перевірки якості несення служби нарядами з охорони громадського порядку на маршрутах патрулювання тощо.

З метою активізації роботи щодо протидії злочинності серед неповнолітніх на територій окремих патрульних дільниць були створені спеціальні групи, до складу яких ввійшли співробітники кримінальної міліції у справах неповнолітніх, кримінального розшуку, дільничні інспектори міліції, патрульно-постові міліціонери. Ці групи, використовуючи знання психології неповнолітніх делінквентів, джерела отримання інформації про протиправну поведінку неповнолітніх та їх оточення, порядок та умови її реалізації, методи особистого розшуку, значно сприяли діяльності з розкриття та розслідування злочинів, скоєних неповнолітніми або відносно них. Також слід відзначити, що окремі працівники оперативних підрозділів та дільничні інспектори міліції проводили навчальні заняття з патрульно-постовими міліціонерами цих груп для того, щоб прищепити їм необхідні навички особистого розшуку, використання словесного портрету, впізнання та затримання злочинця, перевірки документів, огляду приміщення або ділянки місцевості, виявлення та збереження слідів злочинів та ін.

Розкриті нами форми, напрямки та шляхи вдосконалення взаємодії, звичайно, не вичерпуються наведеним переліком. Особливе значення для організації взаємодії мають ініціатива і творчий підхід до використання змісту основних його принципів, форм та методів, які, на наш погляд, є способами вдосконалення протиріч, що виникають між сторонами в ході взаємодії.

Крім того, це створює необхідні передумови для одновекторної спрямованості діяльності суб’єктів взаємодії відповідно до їх компетенції, цілей та завдань, поставлених перед ними, узгодження їх зусиль та можливостей в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю.

Керуючись вищевикладеним, з метою практичного вдосконалення тактики взаємодії в органах внутрішніх справ необхідне здійснення комплексу заходів, спрямованих на оптимізацію механізму, порядку та процедури спільної узгодженої діяльності, з урахуванням наступних принципових моментів.

По-перше, з метою покращення взаємообміну інформацією між службами та підрозділами органів внутрішніх справ слід мінімізувати дію факторів ускладнення цих процесів, а саме: розміщення джерел інформації здійснювати з урахуванням кримінологічних особливостей території, що обслуговується, а також потреб конкретної служби або підрозділу; повнота оперативних і довідкових обліків та оперативність отримання даних з них мають відповідати потребам оперативно-службової діяльності; система визначення пріоритету служб в розкритті злочинів має повною мірою враховувати участь різних суб’єктів взаємодії.

По-друге, ефективною формою взаємодії органів внутрішніх справ курортних регіонів є спільне виконання оперативно-розшукових дій, спрямованих на своєчасне та повне оперативне покриття території, що обслуговується, і супроводження процесів, які на ній відбуваються, з використанням гласних та негласних методів роботи.

По-третє, проблеми оптимальної організації взаємодії в органах внутрішніх справ напряму зв’язані з вирішенням таких завдань, як розробка методик вимірювання та оцінки специфіки та особливостей стану оперативної обстановки, а також складності обслуговування певних територій або дільниць, їх соціально-демографічних та кримінологічних параметрів.

І останнє, аналіз правової регламентації взаємодії служб та підрозділів органів внутрішніх справ між собою, з іншими правоохоронними органами, в тому числі іноземними, теоретичне узагальнення згаданої проблеми, вивчення потреб та вимог практичних органів дозволяють зробити висновок про те, що, незважаючи на чисельність нормативно-правових, методичних і наукових джерел, ця проблема залишається актуальною і мало дослідженою. Тому необхідна розробка та прийняття спеціалізованого нормативного акту, котрий буде стосуватися питань взаємодії між однорівневими органами внутрішніх справ, їх службами та підрозділами, на основі якого на місцях можна було б розробити інструкції щодо взаємодії, зважаючи на різні умови функціонування цих структур. Аналогічні пропозиції були висловлені й іншими авторами [107, 16-17].

ВИСНОВКИ

Здійснене дослідження дозволяє зробити деякі висновки та сформулювати ряд положень з метою їх подальшого використання у науково-практичній діяльності.

Перш за все, було визначено, що курортний регіон як об’єкт кримінологічного дослідження представляє собою територію, основною функцією якої є надання оздоровчих та лікувальних послуг громадянам у період відпусток, туристичних поїздок та інших форм використання рекреаційних можливостей, як правило, з відривом їх від місця основної роботи й навчання з тимчасовим виїздом із місця постійного проживання. Специфіка оздоровчих та лікувальних функцій зумовлює й специфіку контингенту курортників та місцевого населення, що, у свою чергу, визначає істотні особливості, детермінант злочинності, а раз так, то і організаційних і правових заходів її протидії. В основу виокремлення курортних регіонів покладено не адміністративно-територіальний критерій, а сукупність факторів функціонального призначення території, її географічних, демографічних, соціальних, економічних та кримінологічних особливостей, які складають її специфіку у порівнянні з іншими регіонами.

Крім того, підтверджено, конкретизовано з урахуванням особливостей дослідженої сфери соціальної практики, покладено на принципово нову наукову основу та насичено новою аргументацією відоме в теорії управління положення про залежність організації й діяльності соціальної системи від середовища її функціонування. У нашому випадку мова йде про залежність завдань, функцій, організаційної структури, форм та методів оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ курортних регіонів від соціально-економічних, демографічних і кримінологічних умов, що склалася в названих регіонах України.

Виходячи з особливостей дії факторів та детермінант злочинності в курортних регіонах і зумовлених цим об’єктивних тенденцій її ускладнення або стабілізації, слід досліджувати специфіку кожного з них та обумовлену цим типологію курортних регіонів. Формулювання такого вихідного положення вимагало здійснення спеціального дослідження кримінологічної ситуації в курортних регіонах в цілому та різних їх типах зокрема.

Нами визначені та охарактеризовані наступні типи курортних регіонів і населених пунктів: за функціональним призначенням – а) мінеральні (бальнеологічні) й кліматичні (приморські та лікувально-профілактичні); б) загально-профілактичні (приморські) й лікувальні (мінеральні та лікувально-профілактичні); за спеціалізацією – курорти загального призначення і курорти для лікування конкретних захворювань; за характером природних лікувальних ресурсів – курорти державного та місцевого значення (ст.4, 5 Закона України “Про курорти”); за рівнем соціально-економічного розвитку – традиційні й нові курортні регіони та населені пункти.

Протягом дослідження отримано нові дані про особливості кримінологічної характеристики курортних-регіонів. Слід зазначити, що ці особливості встановлено в результаті порівняння кримінологічної ситуації в курортних регіонах Запорізької області з іншими подібними їй регіонами та населеними пунктами.

Кримінологічна обстановка приморського, загального призначення, державного значення, традиційного курортного регіону м. Бердянська Запорізької області протягом дослідженого періоду (1996-2001 рр.) відзначається наступними особливостями: зростанням кількості зареєстрованих злочинів, негативними змінами у структурі злочинності – зростанням частки агресивних та корисливо-насильницьких злочинів, сезонними коливаннями злочинності, а також переважанням частки злочинів скоєних у курортний сезон в суботу-неділю протягом вечірніх та нічних годин (з 18 до 6 години), значною часткою злочинів, скоєних прибулими особами, рецидивістами (як серед прибулих, так і місцевих мешканців), злочинцями-гастролерами й особами, що не мають постійного місця проживання.

Кримінологічна обстановка лікувально-профілактичного, загального призначення, державного значення, умовно нового курортного регіону смт Кирилівки Якимівського району Запорізької області протягом дослідженого періоду (1996-2001рр.) характеризується такими специфічними рисами: уповільненням темпів зростання кількості зареєстрованих злочинів, стабілізацією криміногенної ситуації, позитивними змінами у структурі злочинності, а також відсутністю яскраво виражених сезонних коливань злочинності, значним поширенням агресивних та корисливо-насильницьких злочинів неповнолітніх місцевих мешканців стосовно неповнолітніх, які прибули на відпочинок або лікування, наявністю тенденції до зростання кількості насильницьких та корисливих злочинів, а також злочинів, скоєних особами у стані алкогольного сп’яніння.

На стан оперативної обстановки курортних регіонів значно впливають особи, що прибули з інших місцевостей, злочинці-гастролери, особи, котрі не мають постійного місця проживання, а також ті, хто обрав курортні регіони місцем продовження власної злочинної діяльності після звільнення з місць відбуття покарання.

Нами виявлена стійка тенденція до постійного зростання кількості злочинів, що скоюють особи у стані алкогольного сп’яніння в курортних регіонах, і цей показник значно перевищує аналогічні показники інших регіонів.

Протягом 2000-2001 рр. досить чітко простежується тенденція до стабілізації кримінологічної ситуації та оперативної обстановки в курортних регіонах завдяки комплексним їх відпрацюванням, загальній тенденції до покращення її стану по всій державі, більш активній та цілеспрямованій роботі на окремих напрямках.

По першому типу курортного регіону ми передбачили стабілізацію кримінологічної ситуації протягом 2002-2003 рр., а далі – відчутне її покращення, позитивну динаміку та зміни у структурі злочинності (зменшення ваги насильницьких та агресивних злочинів, зростання корисливих і корисливо-насильницьких), а по-другому — менш виразну стабілізацію, а після остаточного переходу до міських умов життєдіяльності завдяки розвиткові відповідної інфраструктури відпочинку та розваг – ускладнення кримінологічної ситуації.

Наведена кримінологічна ситуація є наслідком специфіки соціально-економічних та демографічних умов, що склалися в курортних регіонах. Насамперед слід мати на увазі, що, відповідно до здійснюваних курортними регіонами соціальних функцій та призначення, вони мають однобічний економічний розвиток, обмежену виробничу базу. Розміщена на території регіону промисловість та відповідна інфраструктура, як правило, спрямовані на задоволення основного призначення – обслуговування прибулих на відпочинок та лікування громадян. Тому в цих регіонах відзначається наявність зайвих трудових ресурсів, що призводить до специфіки демографічної структури населення, а саме низької частки населення молодших та середніх вікових груп і досить високої питомої ваги осіб пенсійного віку.

У той же час демографічна структура місцевого населення постійно зазнає змін унаслідок високої інтенсивності міграційних процесів. Серед мігрантів значна кількість туристів, а також іноземців, що відповідним чином впливає на організацію охорони громадського порядку та боротьбу зі злочинністю в регіоні. Досить очевидним є маятниковий характер міграції: кожного дня в певні години значні маси відпочиваючих прибувають, а потім залишають деякі громадські місця.

Слід також звернути увагу на особливу психологічну атмосферу серед місцевого населення курортних регіонів, яка призводить до формування у представників окремих категорій відчуття нескінченного свята, весілля та розваг, а звідси – відповідних стереотипів поведінки.

Під кутом зору особливостей соціально-економічної, демографічної та кримінологічної ситуації були оцінені пріоритети завдань органів внутрішніх справ курортних регіонів. При цьому ми виходили з очевидного положення про те, що завдання органів внутрішніх справ на всій території держави ідентичні. Однак з урахуванням особливостей та специфіки вищезгаданих характеристик певних регіонів актуальність того або іншого завдання може змінюватись.

У цьому сенсі дані, отримані в результаті дослідження кримінологічної ситуації в курортних регіонах Запорізької області, є достойменими аргументами сформульованого в дисертації положення про те, що з точки зору пріоритетів першочерговим завданням органів внутрішніх справ курортних регіонів є вдосконалення охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю у громадських місцях.

Головною проблемою для правоохоронних органів, у тому числі для органів внутрішніх справ, є боротьба зі злочинами, місцем скоєння яких є громадські місця, оскільки переважна більшість найнебезпечніших злочинів, динаміку і питому вагу яких ми дослідили, скоюється саме у громадських місцях. І хоча кримінологічна ситуація в курортних регіонах останнім часом характеризується наявністю чіткої тенденції до стабілізації, але ситуація зі злочинністю в громадських місцях залишається напруженою, надто ж порівняно з іншими регіонами. Особливо проблеми з охороною громадського порядку виявляються у приморському та лікувально-профілактичному типах курортних регіонів, що обумовлено цілою низкою специфічних їх рис.

На основі аналізу даних про кількість зареєстрованих злочинів у різних регіонах та населених пунктах Запорізької області, розкритих безпосередньо або за участю сил, спеціально призначених для боротьби з “вуличною” злочинністю, та їх питомої ваги результативність роботи названих підрозділів та служб була нами визнана низькою, особливо в курортних регіонах, а серед них – особливо в лікувально-профілактичних.

При цьому слід мати на увазі, що висунення на передній план завдання, яке передбачає охорону громадського порядку та боротьбу зі злочинністю у громадських місцях не означає зниження уваги до вирішення інших завдань щодо зміцнення правопорядку та законності в курортних регіонах. Мова йде лише про пріоритети, а відтак про виділення найбільших обсягів сил та засобів для охорони громадського порядку й боротьби зі злочинністю, зміцнення відповідних підрозділів, активізацію роботи щодо пошуку оптимальних форм та методів організації оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ у цьому напрямку.

Послідовне вирішення завдання щодо зміцнення громадського порядку в громадських місцях потребує насамперед ефективного прогнозування та планування, розробки заходів на тривалу перспективу. І хоча в органах внутрішніх справ ця робота поставлена нормально, слід мати на увазі, що в нижчих підрозділах органів внутрішніх справ можливості для здійснення конкретних прогностичних досліджень та планових розробок обмежені не лише нестатком фахівців, але й кількістю та якістю інформації, котра перебуває у їх розпорядженні.

Виходом з цього може бути створення локальної, а потім і національної інформаційної мережі, яка складалася б з кількох рівнів та кількох ступенів доступу. На першому рівні можна було б вирішити питання про створення безперервного циклу моніторингу, обробки, аналізу стану та змін оперативної обстановки в часі й просторі з тим, щоб на другому рівні створити необхідні умови для кримінологічного прогнозування й подальшої розробки на цій основі планів оптимального розташування сил та засобів охорони громадського порядку на території обслуговування за допомогою математичних методів і можливостей комп’ютерної техніки.

У відкритій її частині можна було б розмістити інформацію про стан злочинності, її тенденції, регіональні особливості, статистичну звітність, аналiтичнi матерiали, інформацію про вжиті спеціальні та спеціально-кримінологічні заходи протидії злочинності на державному, регіональному та місцевому рівнях і їх результати, повiдомлення державних i громадських органiзацiй, заяви громадян, повiдомлення засобiв масової iнформацiї тощо.

У частині з обмеженим доступом можна було б розмістити інформацію про правопорушення, зареєстровані та розкриті злочини, документи, що характеризують якісний стан охорони громадського порядку й боротьби зi злочиннiстю, довiдки та інформації про скоєнi злочини та розшукуваних злочинцiв, iнформацiї органiв внутрiшнiх справ, інших правоохоронних органiв, результати проведення цільових заходів та операцій, плани місцевостей, єдині дислокації тощо.

На третьому – секретному рівні, можна концентрувати інформацію про розрахунок і розстановку сил та засобiв, розмiщення постiв, маршрутiв патрулювання, види i склад нарядiв, порядок несення служби, специфічні завдання нарядiв, а також оперативну інформацію.

Доступ та можливість вивчення такого роду інформації значно полегшує прийняття управлінських рішень у сфері охорони громадського порядку.

Важливою умовою є також удосконалення функціональних засад оперативно-службової діяльності служб та підрозділів, котрі забезпечують боротьбу з правопорушеннями і злочинами у громадських місцях, і насамперед патрульно-постової служби міліції України. Її подальший розвиток, підвищення якості та ефективності впливу на стан охорони громадського порядку, оптимальне розташування сил та засобів можливі лише за умови ліквідації існуючої роз’єднаності між різними видами нарядів, котрі несуть службу з охорони громадського порядку за єдиною дислокацією.

На нашу думку, вирішенню цієї проблеми може сприяти організація несення служби за методом патрульної дільниці і патрульної зони. Нами були охарактеризовані широко використовувані міліцією громадської безпеки курортних регіонів форми організації охорони громадського порядку за методом патрульної дільниці та зони охорони громадського порядку (патрульні зони). Проаналізовані їх переваги перед іншими методами й формами організації охорони громадського порядку. Зокрема, їх мобільність, гнучкість управління, концентрація сил та засобів під єдиним керівництвом якнайкраще відповідають особливостям оперативної обстановки курортних регіонів – диференціації кримінологічної ситуації на мікро- дільницях, швидкій змінюваності обстановки протягом доби, мобільності тих, хто відпочиває та злочинного елементу.

Згідно з результатами дослідження, в дисертації з метою ефективного використання в охороні громадського порядку методу патрульної дільниці пропонується призначати на посади начальників патрульних дільниць осіб середньої ланки начальницького складу органів внутрішніх справ. Крім того, доцільно підпорядкувати ним усі сили та засоби, задіяні на патрульній дільниці, проводити практичні навчання особового складу різних служб та підрозділів ОВС, котрі беруть участь в охороні громадського порядку й боротьбі зі злочинністю у громадських місцях, зміцнити взаємодію патрульних нарядів з дільничними інспекторами міліції шляхом залучення їх інструктажів нарядів, навчання особового складу ППСМ, підвищення персональної відповідальності за стан громадської безпеки тощо.

Рекомендовані також конкретні форми перерозподілу співробітників, які несуть службу з охорони громадського порядку відповідно до часу доби з тим, щоб забезпечити найбільшу щільність нарядів на території обслуговування саме в ті дні, в ті години, коли скоюється найбільша кількість правопорушень і злочинів. Крім того, доводиться практична доцільність оптимального співвідношення різних видів патрулів, обов’язкового залучення до патрулювання та охорони громадського порядку осіб оперативно-начальницького складу обласних підрозділів та служб УМВС, максимальної мобілізації сил і засобів у період державних свят, масових заходів, відвідування курортів високими посадовцями.

У зв’язку з вищевикладеним у міськрайорганах внутрішніх справ курортних регіонів слід, по-перше, на рівні планування поряд з річними й квартальними планами розробляти та впроваджувати у практичну діяльність типові плани спеціального призначення для забезпечення охорони громадського порядку під час проведення масових заходів на території обслуговування (ці плани мають розроблятися в УМВС в областях, обговорюватися на колегіях, а після затвердження їх як типових, доопрацьовуватись на місяцях). По-друге, для нейтралізації дії негативних факторів сезонної міграції населення слід заздалегідь, ще до початку курортного сезону провести комплекс заходів з підготовки органу внутрішніх справ до роботи у складних умовах. Ці рекомендації вже використовуються у практичній діяльності органів внутрішніх справ курортних регіонів Запорізької області.

Сьогодні в курортних регіонах, як і по всій державі, відчувається нестача й розбалансування взаємодії між правозастосуванням та законодавчим забезпеченням правоохоронної діяльності щодо протидії окремим видам злочинів та правопорушень, які набули значного поширення, а також профілактики окремих категорій населення, котрі відзначаються значною маргіналізацією.

Так, пропонується посилити повноваження міліції щодо контролю за прибуттям осіб без визначеного місця проживання до певних регіонів через уведення до КпАП України або КК України норм про відповідальність за бродяжництво з правом органів внутрішніх справ поміщати цих осіб до спеціальних закладів або розробити й упровадити спеціальну систему соціальної допомоги та реабілітації цих громадян.

Слід також активізувати роботу в напрямку боротьби з проституцією, сутенерством і звідництвом, алкоголізацією, наркоманією, оскільки існує небезпека того, що посилення репресивної дії кримінального закону призведе до вдосконалення методів роботи та організації надання відповідних послуг.

Тому, на нашу думку, слід контролювати потоки неорганізованих мас тих, хто відпочиває на територію курортного регіону або населеного пункту, створенням на період курортного сезону на автодорогах постів з представників міліції та громадськості, котрі б мали можливість реєструвати прибулих громадян. Реєстраційні дані можна заносити до спеціального журнал, а громадянам видавати при цьому спеціально розроблені йа затверджені органами влади адміністративні талони, які ті, хто відпочиває, за відсутності санаторно-лікувальних карток повинні мати при собі.

До віктимологічної профілактики тих, хто відпочиває, слід активніше залучати можливості масової профілактичної пропаганди, а відповідну роботу з іноземцями слід покласти на туристичні фірми, підприємства, установи та організації, а також окремих громадян, які запрошують та приймають у себе іноземних туристів. Правоохоронні органи могли б підготувати своєрідні типові рекомендації стосовно того, як слід поводитися в певних життєвих ситуаціях, про умови та порядок звернення до органів влади в разі виникнення проблемних ситуацій, про окремі специфічні, на думку іноземних та прибулих громадян, норми поведінки й моральні стандарти тощо.

Встановлені під час дослідження особливості середовища функціонування органів внутрішніх справ курортних регіонів, необхідність удосконалення тактичних форм та методів їх оперативно-службової діяльності потребують критичної оцінки структурної побудови названих органів та організації управління ними. Вивчення цих питань дозволило нам сформулювати низку теоретико-прикладних положень, які стосуються оптимізації систем та процесів управління органами внутрішніх справ курортних регіонів.

Слід мати на увазі, що з розвитком інфраструктури відпочинку, розваг та лікування окремі населені пункти перейдуть на вищий рівень розвитку – від сільського або селищного укладу та устрою до міського. У зв’язку з цим необхідно заздалегідь забезпечити перебудову організаційної структури відповідних органів внутрішніх справ регіону. Для цього слід використовувати відомості, отримані з планів перспективного розвитку регіону або населеного пункту, переводити їх у дані, необхідні для прогнозування кримінологічної ситуації.

Такий прогноз можна розглядати як підставу для порушення питання про початок перебудови органу внутрішніх справ, передусім шляхом збільшення чисельності служб та підрозділів (патрульно-постової служби, карного розшуку, ДАІ тощо). Одночасно мають розглядатися питання своєчасного забезпечення органу внутрішніх справ ресурсами, виділення приміщень, їх обладнання, засобів зв’язку та пересування, спецзасобів тощо. Вивчений досвід курортних регіонів Запорізької області показує, що керівники не завжди дотримуються цих вимог, і це ми розглядаєми як додатковий фактор ускладнення оперативної обстановки.

Що стосується традиційних курортних регіонів, то складність і динамічність оперативної обстановки примушують систематично змінювати обрані та випровубані часом організаційні структури. Вивчення чисельних змін такого роду навело нас на думку, що в організаційній побудові органів внутрішніх справ слід активніше запроваджувати принципово нові цільові структури, які довели власну спроможність і дієвість у практиці охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю.

Вони складаються з числа співробітників різних служб та підрозділів для вирішення конкретних завдань протягом конкретного періоду. Серед найоптимальніших структурних утворень слід назвати:

Патрульно-пошукові групи у складі одного оперуповноваженого або дільничного інспектора та двох прикомандированих співробітників (як правило, курсантів навчальних закладів системи МВС України), які, окрім несення патрульно-постової служби, здійснюють розшук злочинців “по гарячому”. Особливо такі групи ефективні в боротьбі з вуличними грабежами, розбоями й хуліганськими проявами.
Спеціальні патрульно-пошукові групи, які створюються, як правило, з числа працівників оперативних підрозділів ОВС, міліціонерів ППСМ, а також бійців спецпідрозділу “Беркут”. Вони призначені для здійснення цілеспрямованої пошукової роботи в місцях концентрації злочинного елементу, а також у районах або на дільницях, де скоюється найбільша кількість злочинів і правопорушень. Як свідчить проведене дослідження, спеціальні патрульно-пошукові групи є саме тим важливим видом наряду патрульно-постової служби, за допомогою котрого можна здійснювати своєчасне та швидке маневрування силами й засобами охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю.
Рухомі пункти міліції, які доцільно створювати у випадках, коли сили патрульно-постової служби ще не сформовані або малочисельні. Головне призначення цього виду наряду – охорона громадського порядку й боротьба зі злочинністю у віддалених районах населеного пункту, громадських місцях (лісопаркових зонах, пляжах, зонах оздоровлення), об’єктах рекреації, відпочинку та розваг, де несення служби основними патрульно-постовими нарядами ускладнено у зв’язку зі знаходженням цих об’єктів на значній відстані від місця дислокації основного органу внутрішніх справ. Крім того, за власним потенціалом РПМ можуть бути використані під час проведення культурно-масових і спортивних заходів.
Оперативні пункти, що створюються, як правило, в курортних регіонах, де населені пункти або об’єкти рекреації розташовані на значній за розміром території. Основне завдання оперативного пункту – забезпечити належний громадський порядок у населеному пункті або на певній його території, попередити можливі правопорушення, своєчасно реагувати на сигнали про злочини, будь-яким чином сприяти здійсненню оперативно-розшукових заходів та слідчих дій.
Оперативні пости, які закріплювалися за окремими готелями, санаторіями, кемпінгами, у складі двох міліціонерів та наданих їм у допомогу членів громадських формувань правоохоронної спрямованості або персоналу.
Зональні оперативні групи, основна мета діяльності яких – підтримання належного стану правопорядку у відведеній частині території обслуговування шляхом здійснення оперативно-розшукових заходів з метою попередження, припинення, розкриття злочинів, а також відповідне супроводження й забезпечення охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю. Вона складається переважно з оперативних співробітників органів внутрішніх справ та наданих сил патрульно-постової служби міліції.
Групи з перевірки й паспортизації об’єктів рекреації, які створюються для перевірки та обстеження названих об’єктів, встановлення причин та умов, які сприяють або можуть сприяти вчиненню крадіжок з цих об’єктів, а також для визначення комплексу заходів, виконання яких дозволить попередити або усунути ці причини та умови. До таких груп належать співробітники карного розшуку, ДСБЕЗ, позавідомчої охорони, дільничний інспектор, пожежний інспектор, а також слідчий, котрий спеціалізується на розслідуванні крадіжок з об’єктів рекреації, представники органів влади, контролюючих органів, інших правоохоронних відомств, якщо перед ними поставлені тотожні завдання.

Хоча структурна побудова органів внутрішніх справ курортних регіонів є різноманітною, до вирішення цих проблем має застосовуватись єдиний підхід на основі типологізації умов їх функціонування, що зумовлює єдність і типовість організаційних структур. Реалізація цієї пропозиції, безперечно сприятиме раціональному та оптимальному розподіленню штатної чисельності особового складу. При розробці типових структур неприпустимим є нехтування принципом відповідності організаційної структури структурі функціональній та її залежності від адміністративно-територіального устрою, на чому наголошується в дослідженні.

Результати проведених нами соціологічних досліджень підтвердили зроблене нами припущення про низький рівень взаємодії в органах внутрішніх справ курортних регіонів. Це підтверджується такими даними: взаємообмін інформацією між працівниками органів внутрішніх справ майже відсутній; переважна частка відносин по взаємодії ґрунтуються на персональному, особистісному рівні, а не на професійних, службових контактах та зв’язках; використовувані форми взаємодії не відповідають можливостям і прагненням сторін.

Аналіз практичної діяльності органів внутрішніх справ курортних регіонів дозволив зробити висновок про існування кількох рівнів проблем взаємодії в органах внутрішніх справ курортних регіонів.

По-перше, це рівень організаційних проблем взаємодії міськрайорганів внутрішніх справ курортних регіонів з аналогічними системами інших регіонів. З метою вдосконалення організації взаємодії на цьому рівні необхідно налагодити чітку систему взаємного інформаційного обміну між органами внутрішніх справ курортних регіонів та визначеними ОВС інших регіонів на основі запропонованої схеми інформування про осіб, котрі прибувають до курортного регіону зі злочинними намірами або з метою переховування.

По-друге, це рівень взаємодії з аналогічними правоохоронними структурами інших держав. У повсякденній діяльності керівники служб та підрозділів мають своєчасно знайомити особовий склад з нормативними актами, які визначають порядок та умови взаємодії з правоохоронними органами інших держав. Шляхами подолання цих проблем можуть бути: 1) створення при відповідних міжнародних організаціях або об’єднаннях держав постійно діючих комісій з розробки спільних заходів протидії злочинності в курортних регіонах; 2) створення цільової структури – Координаційного бюро з питань організації взаємодії між органами внутрішніх справ курортних та суміжних територій, наприклад, Росії та України, під патронатом Головних управлінь охорони громадського порядку наших держав у складі представників територіальних і транспортних органів внутрішніх справ регіонів, спеціалістів та фахівців двох держав, науковців; 3) проведення ділових зустрічей і нарад представників правоохоронних органів держав.

По-третє, це рівень взаємодії структурних підрозділів та служб органів внутрішніх справ курортних регіонів з аналогічними утвореннями інших міськрайорганів внутрішніх справ. Їх вирішенню сприятиме активне використання таких форм спільної діяльності, як проведення зональних нарад; створення спеціальних груп для виїзду в регіони зі складною оперативною обстановкою для організації взаємодії між різними міськрайорганами внутрішніх справ з вирішення конкретних проблем; створення груп взаємодії або призначення на штатні посади осіб, відповідальних за організацію взаємодії сил та засобів міськрайорганів внутрішніх справ курортних регіонів; створення у структурі штабу УМВС України в області зональної координаційної групи з взаємодії міськрайорганів внутрішніх справ курортних регіонів.

Створення груп взаємодії у структурі міськрайорганів внутрішніх справ та зональної координаційної групи у структурі штабу УМВС України в області сприяє, з одного боку, вирішенню проблем організаційного забезпечення, методичного та аналітичного супроводження діяльності міськрайорганів внутрішніх справ у сфері їх спільної діяльності в боротьбі зі злочинністю, а з іншого – координації їх спільних дій стосовно досягнення поставлених завдань. Групи взаємодії готують проекти рішень, планів, програм, методичних рекомендації та інших документів з питань взаємодії органів внутрішніх справ і надсилають їх до зональної координаційної групи, члени котрої здійснюють консультації з представниками інших міськрайорганів внутрішніх справ на предмет їх зацікавленості у співпраці, коригують ці плани, готують їх до розгляду на колегіях УМВС, доопрацьовують їх. Звичайно, члени названих груп можуть також брати безпосередню участь у спільних узгоджених діях органів внутрішніх справ.

По-четверте, це рівень взаємодії між конкретними співробітниками та підрозділами, діяльність яких зв’язана єдиним правоохоронним процесом. Для подолання проблем у взаємодії слідчих та оперативно-розшукових працівників доцільно створювати на постійній основі слідчо-оперативні групи для розкриття й розслідування певної категорії злочинів. Ефективність роботи чергових і спеціалізованих слідчо-оперативних груп залежить від кількісного та якісного складу учасників, що має бути оптимальним та збалансованим. Іншими формами взаємодії названих співробітників органів внутрішніх справ у межах співпраці по кримінальних справах є спільне планування оперативно-розшукових та слідчих дій по кримінальній справі, оперативні наради, взаємообмін оперативною та слідчою інформацією, виконання оперуповноваженням доручень і вказівок слідчого, а також його сприяння слідчому при здійсненні окремих слідчих дій.

Основними формами взаємодії слідчих та оперативних працівників за межами кримінальних справ є: спільний аналіз правопорушень у сфері охорони громадського порядку; спільне внесення пропозицій, спрямованих на зміцнення законності у сфері охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю; спільні виступи оперативних працівників і слідчих у засобах масової інформації; спільні виступи оперативних працівників і слідчих міліції перед населенням; спільні виїзди працівників оперативно–розшукових підрозділів та досудового слідства органів внутрішніх справ для проведення узгоджених дій, перевірок і надання допомоги місцевим органам внутрішніх справ у боротьбі зі злочинами у сфері охорони громадського порядку; вивчення й поширення позитивного досвіду; проведення спільних заходів щодо підвищення ділової кваліфікації та професійного рівня оперативних працівників і слідчих ОВС.

Організаційними формами взаємодії працівників різних служб та підрозділів органів внутрішніх справ курортних регіонів, які довели власну ефективність, є: оперативні групи у складі дільничного інспектора міліції, оперуповноваженого ДСБЕЗ, та двох міліціонерів ППСМ, на які покладається інспектування торгових підприємств, ринків, торговельних комплексів, приватного сектора населених пунктів для виявлення осіб, котрі реалізують саморобні або підроблені алкогольні напої, тютюнові вироби, порушують правила обслуговування населення, не дотримуються або порушують санітарні норми тощо; оперативні групи з протидії злочинності серед неповнолітніх у складі дільничних інспекторів міліції та оперуповноважених кримінальної міліції у справах неповнолітніх, які, використовуючи знання психології неповнолітніх делінквентів, джерел отримання інформації про протиправну поведінку неповнолітніх та їх оточення, порядок та умови її реалізації, методи особистого розшуку, успішно розкривають та сприяють розслідуванню злочинів, скоєних неповнолітніми або стосовно них; пости охорони громадського порядку на території торгівельних комплексів та ринків, на які покладається протидія порушенням правил торгівлі, обману споживачів, незаконній торгівельній та підприємницькій діяльності, придбанню майна, здобутого злочинним шляхом, незаконному обігу наркотичних засобів тощо; пункти охорони громадського порядку у складі дільничних інспекторів міліції, оперуповноважених КР і КМСН, інспекторів ДАІ, міліціонерів ППСМ, стажистів, котрі спільно патрулюють та здійснюють профілактичні заходи. Крім того, ця форма взаємодії виявляється також у спільному аналізові оперативної обстановки, стану злочинності та правопорушень, активізації залучення сил громадськості до охорони правопорядку, спільній роботі з удосконалення організації несення служби, в тому числі спільних інструктажах та навчанні нарядів ППСМ з боку дільничних інспекторів та оперативних співробітників ОВС.

На завершення слід відзначити те, що наведені та інші рекомендації науково-прикладного характеру можуть реально вплинути на підвищення ефективності і оптимізацію функціонування органів внутрішніх справ курортних регіонів, лише будучи втіленими у форму відомчих та інших нормативних актів. Тому вважаємо за необхідне нормативно закріпити такі пропозиції: створення типових структур в органах внутрішніх справ курортних регіонів; широке використання цільових структур в охороні громадського порядку та в боротьбі зі злочинністю; фіксація місця, структури, функцій і повноважень підрозділів з організації взаємодії міськрайорганів курортних регіонів та координаційної ланки у структурі УМВС України в області; регламентація окремих форм практичної спільної узгодженої діяльності.

Усе перелічене повністю відповідає наведеній у роботі аргументації щодо необхідності вдосконалення правового регулювання організації функціонування органів внутрішніх справ, особливо теоретичним положенням, згідно з якими правові норми виступають як своєрідні важелі й засоби забезпечення стійкості систем та процесів управління.

referat-ok.com.ua

Оптимізація організаційних та функціональних засад діяльності органів внутрішніх справ курортних регіонів

Удосконалення організаційно-структурної побудови органів внутрішніх справ курортних регіонів

2. Проблеми організації взаємодії органів внутрішніх справ курортних регіонів та шляхи удосконалення діяльності у цьому напрямку

Розділи