Вступ

Кожен, хто знайомий  з археологією Месопотамії, якій присвячена ця книга, цілком може бути здивований непомірним, здавалося б, її розмахом і вправі очікувати. Археологічні розкопки інтенсивно ведуться по всій Месопотамії протягом більше 100 років, і наукова література вже настільки велика, що могла б скласти цілу бібліотеку. Велика кількість досліджень висвітлюють різні аспекти складною і різній тематики, серед них ми знаходимо все, починаючи від польових звітів і типологічних класифікацій до коментарів до епіграфічних пам’ятників та робіт про еволюцію художнього стилю. Не дивно, що нещодавно опублікована бібліографія праць з археології Месопотамії містить більше 5 тис. книг і статей. І оскільки ми тут не в змозі навіть стисло викласти основні з цих робіт, то тема нашого огляду звужена до одного лише аспекту досліджень, а охоплення матеріалу довелося обмежити. Характер відбору, по суті, обумовлений тим фактом, що в Месопотамії, де лист було винайдено в дуже ранню епоху, все що видобуваються в процесі розкопок матеріали можна поділити на дві основні категорії.

Нещодавно один вчений досить довільно визначив функцію археології, як «спосіб вивчення минулого допомогою матеріальних залишків, але не текстів». Особливо примітивним це виглядає відносно до Єгипту і Месопотамії, де значна частина виявляються археологами «матеріальних залишків» являє собою якраз письмові документи. Крім того, ці документи не тільки надали в розпорядження науки стародавні оповідань історичного змісту, а й сприяли вирішенню більш значною завдання — відтворенню стародавньої цивілізації у всіх її деталях. У це видатне досягнення науки письмові тексти внесли дуже вагомий вклад саме тим, що зробили більш виразними наші уявлення щодо соціальної та економічної організації, про інтелектуальний розвиток суспільства в ті епохи, коли вже існувала писемність. Проте якщо говорити про самі розкопки, то матеріальні залишки культурного середовища, в якій створювалися ці письмові документи, дозволяють нам більш повно розкрити картину розвитку людського суспільства і його пристосування до навколишнього середовища. Одним словом, нашими на рідкість великими знаннями про месопотамської цивілізації в «історичну» епоху її існування ми майже в рівній мірі зобов’язані двох джерел: стародавній літературі, з одного боку, і залишкам матеріальної культури — з іншого. Крім того, не можна забувати, що цьому «історичному» часу передувала тривала неписьменній епоха, протягом якої закладалися основи людської культури, і якщо ми зараз все більше дізнаємося про цей період, то джерелом наших знань є виключно «польова археологія».

Вже з викладеного вище можна зрозуміти, що в даній книзі мова йде про пам’ятники матеріальної культури і про розкопки, в результаті яких вони були відкриті.

Дослідження у даній праці історично ведеться тільки до моменту завоювання Месопотамії персами в VI ст. до н. е.

1. Біографія та творчий шлях Сетон Ллойт

Сетон Ллойд (30 травня 1902 Бірмінгем, Англія — ​​7 січня, 1996 року, Фарінгдон, Англія) — англійський археолог. Працював у Британській школі археології в Іраку, з 1948 по 1961 рік очолював Британський інститут археології в Анкарі, з 1962 по 1962 роки обіймав професорську посаду на кафедрі археології Лондонського університету.

Спочатку отримав освіту архітектора в Лондоні в 1926 році. Зайнявся археологією, приймав участь у розкопках в Тель ель-Амарне, в розкопках Мерсина під керівництвом Джона Гарстанг. Потім до 1948 року працював в Іраку, брав участь у заснуванні Іракського національного музею в Багдаді. Коли в 1948 році в Анкарі з ініціативи Джона Гарстанг був створений Британський інститут археології, Сетон Ллойд став його першим директором. У Туреччині тісно співпрацював з молодим археологом Джеймсом Меллаартом, які прославилися відкриттям і розкопками Чатал-Гуюка. Спільно з Меллаартом брав участь у розкопках Бейджесултана. З 1961 року до виходу на пенсію працював у Лондонському університеті.

2. Розкопки та дослідження, які полягли в основу книзі  Сетон Ллойт “Археология Месопотамии”

Дана книга — остання за часом зведена робота з археології одного з найбільш вражаючих регіонів стародавнього світу — Месопотамії, межиріччя Тигру і Євфрату. З ним пов’язується нині один з основних центрів найдавніших цивілізацій, тут з найбільшою повнотою і чіткістю простежуються шлях складання цих цивілізацій, що зробили вирішальний вплив на історичний розвиток не тільки Близького Сходу, а й усього Старого Світу, більше того — всього людства.

Коли говориш про Месопотамі. з прилеглими до неї районами Східного Середземномор’я, неодноразово доводиться вдаватися до слова «перший». Перші селища зі сформованою системою економіки, насамперед з основними її галузями — землеробством і скотарством. Перші великі сільськогосподарські території в річкових долинах. Перші спроби застосування металу. Перші фундаментальні споруди. Перше колесо, а значить, перші вози і перший гончарний круг. Перша в світі писемність. Перший епос. Перші міста, а значить, досить складна вже соціальна структура з появою класів і складанням державності. Особливо підкреслено, що останні процеси, що відображають найважливіші закономірності загальнолюдського розвитку, протікали в Месопотамії суто самостійно, їх визначали внутрішні фактори, внутрішнє суспільний розвиток, що не ускладнене вирішальними впливами ззовні. Такий характер зазначених процесів дозволяє говорити про «первинних цивілізаціях», число яких в усьому стародавньому світі дуже обмежено: у Старому Світі можна виділити чотири подібні цивілізації — шумерську, єгипетську, індську і шаньського Китаю, в Новому — дві — мезоамериканські і перуанську.

І навіть серед «первинних цивілізацій» шумерська, локалізована в Месопотамії, може по праву розглядатися як одна з найдавніших. Хронологічно вона порівнянна лише з єгипетською, а найбільш рання її щабель — Урукська — датується другою половиною IV тисячоліття до н. е., що дозволяє вважати її синхронної, а частково і передує початку Раннього царства — першого державного утворення Єгипту. За нею ж послідували три тисячоліття; різноманітного і складного розвитку ряду народів, міст-держав, рідше великих, але недовговічних «імперій», нарешті, високорозвинених, глибоко оригінальних, але взаємопов’язаних початковим шумерийским імпульсом культур. Все це становить поняття стародавньої Месопотамії.

І якщо зараз визначені основні контури цього найважливішого для всієї людської історії феномена, якщо плідно досліджується і невпинно розширюється пов’язана з ним проблематика, то основна заслуга належить тут археології. Не буде перебільшенням сказати, що археологія відкрила Месопотамію сучасному людству і зумовила саме виникнення пов’язаної з нею проблематики. Для дописьменної Месопотамії, для вивчення передумов, імпульсів і шляхів складання її найдавнішої цивілізації археологічні матеріали є єдиним видом джерел. Для наступних періодів вони поєднуються з письмовими джерелами, поєднуються «наровне», нітрохи не втративши свого значення.

Необхідно пам’ятати, що й самі письмові джерела історії стародавньої Месопотамії, нині вже багато десятків тисяч безцінних клинописних табличок, з’явилися з-під лопати археологів.

Розкопки в Месопотамії налічують вже близько півтораста років. Фактично тут народжувалася археологія Близького Сходу, тут вона пройшла аж ніяк не прямий і не легкий шлях від безсистемної і часто руйнівною полювання за об’єктами (відомий дослідник Ниппура Герман Гільпрехт влучно охарактеризував її згодом як «систему антинаукового грабежу») до вироблення справді наукової методики, постійного вдосконалення її і успішного застосування при плідних дослідженнях самих раз-особистих за своєю специфікою об’єктів. Багато хто з них привели до відкриттів світового значення. В цілому ж, повторюю, ці дослідження відкрили стародавню Месопотамію. І більше того, вони продовжують відкривати її, не тільки збагачуючи наші знання по відомим вже періодам і історичних сюжетів, але й розкриваючи абсолютно нові періоди і сюжети, нові пласти найдавнішої історії цього дивовижного регіону.

Зараз можна вже говорити про історію самих археологічних досліджень Месопотамії, історії складної, суперечливою, яскравою, а іноді і драматичною. У ході цих досліджень охоплена ними проблематика невпинно розширювалася. Гранично схематизуючи хід цього процесу, можна відзначити ретроспективний характер його розвитку. Перші розкопки Е. П. Ботта і Г. А. Лейярд в 40-х роках минулого століття відкрили світу асірійську культуру, і насамперед культуру міст пізньоассірійського періоду VIII-VII ст. до н.е. (Дур-Шуррукіна, Ніневії, Кальху). Цей напрямок панувало до 70-х років XIX ст. Відкриття та окремі розкопки більш ранніх — шумерських — пам’яток в цей період (роботи В. К. Лофтус у Варці і Ларсі, Дж. Е. Тейлора в Урі і Ереду та ін.)

Принципових змін в подібну ситуацію не внесли: далеко не всі об’єкти такого роду могли бути в той час ідентифіковані і поставлені на певне місце в історії Месопотамії. Зазначені роботи були лише заявкою на шумерську проблематику, справжня археологічна Розробка та осмислення якої почалися в 70-х роках XIX ст. з розкопками Е. де Сарзека в Телло, широко висвітлив абсолютно невідому раніше культуру Месопотамії III тисячоліття до н. е. З цього часу археологія Шумера і Аккада знайшла форму особливого напряму, яке розвивалося поряд з археологією Ассирії та Вавилонії (різко збагаченої і піднятою на зовсім інший науковий рівень розкопками Р. Кольдевея у Вавилоні і В. Андре в Ашшуре). Втім, і тут можна відзначити ретроспективний характер розвитку: спочатку досліджувалися високорозвинені класичні шумерські міста (Гирсу, Ніппур, Шуруппак, Ур, Урук, Кіш і ін.) І лише в середині нашого століття були відкриті найбільш ранні пам’ятки, пов’язані з шумерами і мають вирішальне значення для розробки питання про витоки їхньої культури (нижні шари Ереду, Хаджі-Мухаммед).

І, нарешті, в 40-х роках XX ст. оформився ще один напрям археології Месопотамії: цілеспрямовані дослідження пам’яток дописемних періодів. Особливу увагу при цьому звернено на становлення і розвиток виробляють форм економіки, надзвичайно раннє виникнення і швидкий прогрес яких в Месопотамії лежать в основі всього її подальшого підйому аж до перетворення в один з найважливіших культурних осередків давньої історії. І тут перші знахідки з’явилися вже в кінці XIX ст. (кераміка нижніх шарів Ель-Хібби, Каркемиша та ін.), в 1912-1914 рр. були відкриті і чудові матеріали Телль-Халафа і Самарри, але визначення їх хронології, культурної приналежності та історичного місця було тоді неможливо. Та й відкриті вони були випадково. Виділена в 20-і роки убейдська культура IV тисячоліття до н. е. була визнана першою сходинкою розвитку Південної Месопотамії взагалі, при цьому вона мала лише верхню прив’язку (з хронологічно наступною Урукською культурою), нижньої прив’язки не було взагалі. Лише 27-метровий зондаж на пагорбі Куюнджік в Ніневії в  1931, а також розкопки Телль-Арпачії в 1933 і Телль-Хассун в 1943 р дали уявлення про послідовність культур до Письмовій Месопотамії, про місце в цій послідовності зазначених вище колишніх знахідок і, зокрема, про нижньої хронологічної прив’язці убейдську культури.

Знову відкрита хассунська культура VI тисячоліття до н. е. стала розглядатися як перша ранньоземлеробські культури Месопотамії, безпосередньо змінила тимчасові табори бродячих мисливців. Але в наступні десятиліття дослідження в Курдистані, в Сінд-Жарський долині, на Верхньому Євфраті і в Південно-Західному Ірані змусили знову переглянути, це питання; поглибити дату початку ранньоземлеробських культур до VII і навіть VIII тисячоліття до н. е. і виділити декілька ступенів їх розвитку, що передували хассунській культурі.

Цей напрямок дослідження набуло зараз особливу важливість, бо саме воно повинно пояснити саме виникнення феномена Месопотамії. Але й інші напрямки розробляються з граничною активністю і в досить значних масштабах, особливо після включення в дослідницьку діяльність іракських і сирійських археологів. Фактично щороку ознаменовується новими великими відкриттями. Фонд археологічних джерел невпинно зростає. І узагальнюючі праці з археології Месопотамії швидко застарівають, вимагають не тільки доповнень і розширення, але і змін принципового, концепційного характеру.

Так, досить повний для свого часу огляд старожитностей Дворіччя, виданий Християном в 1940 р, представляє нині інтерес лише для історіографії розглянутого питання. Двотомна праця найбільшого дослідника Близького Сходу Андре Парро, яка з’явилася тридцять років тому в ряді розділів повністю зберіг своє значення, але з моменту його видання з’явилися не тільки сотні найважливіших нових пам’яток, а й цілі нові розділи археології Месопотамії, загальний стан якої помітно змінилося. Ці зміни певним чином враховані в деяких більш пізніх роботах, однак автори останніх не ставили перед собою завдання повного огляду основних розділів даної проблеми і обмежувалися вибірковим розглядом окремих пам’яток і напрямків досліджень.

Тому поява нової книги, спеціально присвяченій загальному огляду археології Месопотамії на сучасному етапі її розвитку, закономірно і вельми вчасно. Закономірно й те, що автором її з’явився проф. Сетон Ллойд, близько сорока років віддав археологічного вивчення Близького Сходу, і насамперед Месопотамії, де їм досліджувалися пам’ятники, що належать різним періодам і розташовані в різних районах.

Вже на початку 30-х років С. Ллойд ряд сезонів брав участь у розкопках ранньодинастичних (III тисячоліття до н.е.) Поселень в басейні Дияли, далі ж досліджував і раніші пам’ятники як у Південній Месопотамії (Ель-Убейд), так і в Північній (перше обстеження Сінджарської долини). Після двох років робіт на одному з еталонних об’єктів близькосхідної археології — багатошаровому поселенні Мерсин в Південній Туреччині — С. Ллойд повернувся до Іраку, де починаючи з 1940 р провів ряд значних досліджень у співдружності з видатним іракським археологом, нині покійним проф. Фуадом Сафаром. На південь від Багдада ними було розкопано поселення Укейр з послідовними шарами убейдської і Урукської культур, а також культури періоду Джемдет-Наср. На півночі, в районі Мосула, вони провели широкі дослідження згадуваного вже поселення Телль-Хассуна — епонімного пам’ятника однією з найважливіших раннеземледельческих культур Північної Месопотамії.

На півдні С. Ллойд і Ф. Сафар після низки невдалих спроб їх попередників здійснили надзвичайно успішні розкопки Ереду — міста, який самі шумери вважали найдавнішим у світі, ставили його першим у списку своїх міст, пов’язували з ним саме виникнення містобудування та «поблажливість з неба царської влади». Послідовні шари Ереду від протоубейдської культури кінця VI — початку V тисячоліття до н. е. до розвиненої шумерської цивілізації середини III тисячоліття до н. е. перетворили цей пам’ятник в основний еталон для найдавніших культур Південної Месопотамії і дозволили по-новому розглядати загальну проблему походження шумерів і їхньої культури. У 50-ті роки С. Ллойд, очоливши Британський археологічний інститут в Анкарі, керував розкопками ряду значних багатошарових поселень енеоліту та бронзового століття Туреччини (Полатли, Султан-тепе, Бейджесултана).

3. Аналіз книги  Сетон Ллойт “Археология Месопотамии”

Широка польова археологічна практика С. Ллойда безумовно відбилася Чи на справжній книзі. Автор прагне представити загальний стан археологічної вивченості Месопотамії, специфіку археологічних джерел і роль їх у вивченні конкретних періодів як дописемної, так і письмової історії регіону. Гранично лаконічно, але досить чітко характеризує він основні розкопки, визначаючи тим самим ступінь достовірності та інформативності їх матеріалів. Значну увагу приділено систематизації цих матеріалів, виділенню категорій їх, найбільш характерних для різних районів та етапів розвитку, а також таким власне археологічним питань, як датування етапів і створення порівняльно-хронологічних схем із зіставленням низки регіональних колонок.

Багаторічні роботи автора в суміжних з Месопотамією областях дозволили розглядати подібні питання на широкому порівняльному тлі, з урахуванням матеріалів фактично всього Близького Сходу. І відповідні схеми С. Ллойда видаються вельми вдалими. Сінхроністичні таблиці нині супроводжують кожну узагальнюючу роботу з первісної археології. Часто вони надмірно ускладнені, громіздкі, перевантажені зайвими деталями і недостатньо достовірними даними.

У цій же книзі такі таблиці гранично прості, добре продумані, лаконічні і наочні. До абсолютних датувань автор підходить з абсолютно виправданою обережністю. Для дописемних періодів він вказує неодноразово вже апробовані дати, спираються на результати радіокарбонного аналізу, але без дендрохронологічної поправки, яка зажадала б для VII- V тисячоліть до н. е. неприйнятного застаріння всіх визначень в середньому на тисячу років.

Застосування некаліброваних дат представляється абсолютно правильним: саме такі дати перебувають в закономірному співвідношенні з «історичної хронологією», тобто датами, отриманими на підставі аналізу з’явилися в кінці IV тисячоліття до н. е. письмових джерел.

Тому абсолютні хронологічні рамки окремих культур, запропоновані С. Ллойдом, представляються в основному правильними. Те ж слід сказати і про хронологічному співвідношенні культур, про їх відносної хронології.

Зазначу тут правильну позицію, зайняту автором в питанні співвідношення двох основних ранньоземлеробських культур Північній Месопотамії — хассунської і халафської. Первісний висновок про їх хронологічну послідовність піддалося в останні роки неправомірному перегляду з спробою уявити розвиток цих культур у вигляді синхронного процесу (Дж. Мелларт), чому суперечать дані останніх досліджень, у тому числі розкопок радянською експедицією в Іраку поселення Ярим-Тепе II, де ранньохалафський шар перекривав пізньохассунській. І навіть ґрунтуючись лише на старих матеріалах (Хассун, Арпачіі, Гавро), С. Ллойд відносить весь період розвитку халафської культури до постхассунського часу.

Проте деякі положення синхроністичних таблиць справжньої книги дискусійні, а іноді й помилкові. Насамперед це стосується таблиці, що представляє щаблі розвитку суміжних з Месопотамією областей — Леванту, Анатолії та Ірану (табл. II). Вона надмірно узагальнена та схематична, різні території і лінії розвитку виявляються на ній суміщеними в межах єдиних колонок. Так, східно- та центральноанатолійські пам’ятники Чайеню, Чатал-Хююк і Хаджілар включені в одну лінію розвитку з сирійським поселенням Мюрейбіт, хоча останнє більш тяжіє до сіропалестінской лінії, яку правильніше було б представити у вигляді особливої ​​хронологічної колонки. Занадто схематично дана послідовність і найдавніших іранських пам’яток; можна пошкодувати, що автор не навів тут добре розроблену і найбільш зіставну з месопотамської колонку багатошарових поселень

Дех-Луранской долини (Алі-Кош, Кроку-Сефид та ін.), Що включає ряд ступенів розвитку від VIII до V тисячоліття до н. е. На табл. V викликає подив відсутність особливої ​​колонки Загросской пам’ятників, Джармо виявляється тут на самоті і у відриві як від попередньої лінії розвитку з низкою таких важливих ступенів, як Карім-Шахір, Заві-Чемі, Ганджа Дарех-тепе, так і від подальших пам’яток (Шімшара) . Непереконлива і синхронізація Джармо з Умм-Дабаг, безумовно представляє більш пізню щабель розвитку. Те ж слід сказати і про синхронізацію основних пам’ятників недавно виділеної самаррської культури VI — початку V тисячоліття до н. е. — Телль ас-Саввана і Чога-Мамі: синхронізація тут можлива лише частково, оскільки в Чога-Мамі представлений лише пізній етап зазначеної культури, тоді як шари Телль ас-Саввана охоплюють весь період її розвитку, а найбільш ранній з них може з більшою підставою , ніж Джармо, синхронізуватися з Умм-Дабаг.

Але при всіх цих дискусійних моментах загальна хронологічна схема книги представляється в основних своїх ланках правильною.

Не буду зупинятися на позитивних сторонах книги С. Ллойда, таких як  широта охоплення матеріалу, в професіоналізмі, його подачі, чіткості та логічності загальної структури. Торкнемося питань дискусійних, що викликають певні заперечення чи не освітленим в книзі зовсім.

У книзі немає розділу, присвяченого історії археологічних досліджень Месопотамії, історії, як уже зазначалося, надзвичайно цікавою і повчальною. Автор сам зазначає це, відсилаючи читача до іншій своїй книзі — «Foundations in the Dust», де цей сюжет розглядається спеціально. Але книга ця видана в 1947 р (практично одночасно з чудовим нарисом історії досліджень у зазначеній вже вище книзі Андре Парро). З тих пір в Месопотамії окрім експедицій, в тому числі і радянських, проведені численні розкопки, вельми цікаві методичні і значні за результатами. Вони охоплюють всі розглянуті в книзі періоди, починаючи з появи і розвитку ранньоземлеробських культур (дослідження в Курдистані, Сінджарской долині, районах Хатри і Самарри, нарешті, розкопки самого С. Ллойда і Ф. Сафара в Ереду та ін.) І до кінця історії Ассирії і нововавілонського царства (розкопки в Телль ель-Рімахе, реставраційні роботи в Ашшуре, Ніневії, Нимруде, Вавілоні, величезні за масштабами кампанії в зонах затоплення Хамрін водосховища та Євфратської ГЕС та ін.). Ці роботи цілком заслуговують включення в історію досліджень Месопотамії.

І, щоб отримати уявлення хоча б про основну, з них, слід звертатися не до зазначеної роботи 1947 р, а до другого її видання, що з’явилося вже після англійського видання цієї книги — в 1980 р. Але короткий нарис історії досліджень був би, як я вважаю, цілком доречний і в «Археології Месопотамії».

У книзі С. Ллойда поданий відносно повний огляд археологічних пам’яток та їх матеріалів, але фактично в ній немає огляду археологічних проблем, стану їх вивченості і зв’язку з загальними проблемами історії Месопотамії. Лише в окремих випадках автор дуже коротко зупиняється на відповідних питаннях (наприклад, на питанні походження шумерів). Дещо детальніше він торкнувся їх в іншій своїй книзі — «Річки-близнюки», російський переклад якої був виданий в 1972 р Але слід повністю погодитися з проф. М. Дандамаевим, який підкреслив що і в ній «автор не дає глибокого історичного аналізу подій, справжньої їх оцінки і не дошукується до причин соціальних змін». Повною мірою це відноситься і до книги, розглянутої нині. Торкнемося тут лише деяких загальних питань.

Тим часом археологічні матеріали Месопотамії надзвичайно благодатні і важливі для її розробки. Існуюче раніше упередження щодо уявного відставання Дворіччя в ході цього процесу від сиро-палестинського регіону нині може бути з належними підставами відкинуто. У двох районах Месопотамії з достатньою чіткістю простежуються і передумови «неолітичної революції», і її хід, і її наслідки. Один з них — гори і передгір’я Загроса з відміченими вже вище пам’ятниками, документуючими послідовні щаблі становлення виробляє економіки. С. Ллойд дуже коротко відзначає дослідження цього району, причому тільки в історіографічному плані (лише в цьому ж плані згадується і «неолітична революція»: автор обмежується тут приведенням загальних визначень її критеріїв, Г. Чайлдом і Р. Брейдвуд, не зупиняючись ні на власних уявленнях про цю проблему, ні на специфіці документації її матеріалами Месопотамії). Другий район — середній Євфрат, з незрозумілих причин взагалі не включений в основну територію Дворіччя. Дослідження на території Сирії (особливо в зоні будівництва Євфратської ГЕС) довели поширення на цей район натуфійських традицій і розвиток тут поселень IX-VII тисячоліть до н. е. як з передумовами, так і з найбільш ранніми формами виробничого господарства (Мюрейбіт, Абу-Хурейра та ін.). Поселення ці тісно пов’язані з сиро-палестинським вогнищем «неолітичної революції» і по давності не поступаються його пам’ятникам.

Дуже важливі тут перші знахідки подібного роду на території, проміжної між двома названими районами (вони з’явилися вже після закінчення роботи над цією книгою). Це насамперед чудове поселення Телль-Магзалія, відкрите радянською експедицією в Сінджарську долину (Північно-Західний Ірак). Восьмиметровий шар його цілком відноситься до докерамічного  неоліту і співвідноситься з поселеннями другої фази цього періоду в сіроалестинському районі (кінець VIII-VII тисячоліття до н.е.). Усередині шару виділено не менше п’ятнадцяти будівельних горизонтів.

У кожному знайдені залишки великих (до 100 кв.м) прямокутних будинків з кам’яними стінами, що зберегли у всьому шарі наступність у будівельних прийомах, плануванні, деталях інтер’єру. Особливий інтерес представляє оточувала поселення стіна з дуже великих (понад метра) кам’яних блоків. З північної Сторони стіна мала напівкруглий виступ — бастіон, з західної розташовувалися ворота. Все це свідчить про міцну «стаціонарність» поселення і про добре вироблених вже будівельних традиціях, що могло бути обумовлено лише розвитком виробляє економіки.

Останнє підтверджується і комплексом знахідок, в якому разом з мисливськими представлені і землеробські знаряддя, а також і такими прямими показниками, як зерна культурних злаків — пшениці-однозернянки, карликової пшениці, багаторядного плівкового ячменю. І подібно синхронним поселенням Південно-Східної Туреччини, тут зафіксовані свідчення найдавнішого застосування мідних виробів. Знайдені в Телль-Магзалі та глиняні стилізовані жіночі статуетки, настільки характерні для ранньоземлеробських культів. Кераміки ж ні, судини робилися з каменю і гіпсу.

Таким чином, всі райони Північної, передгірській Месопотамії, що володіли відповідними екологічними умовами, були охоплені процесом становлення виробляють форм, економіки. Розробка цієї проблеми є одним з найважливіших вкладів археології у вивчення древньої Месопотамії, у визначення історичних причин, що зумовили саме виникнення її феномена.

Хронологічно наступну проблему, також цілком базується на археологічному матеріалі, становить спуск найдавніших землеробів з передгір’їв, освоєння ними долин великих річок і формування месопотамської ранньоземлеробської ойкумени. Тут також надзвичайно важливі дослідження радянської експедиції в Сінджарской долині, де нею виділена культура Телль-Сотто (кінець VII — перша половина VI тисячоліття до н. е.) З повністю сформованим вже, типово «долинним» ранньоземлеробським комплексом (прямокутні багатокімнатні будинки з глиняних блоків , зерносховища, майданчики для сушіння зерна, різноманітні землеробські знаряддя, груба і розписна кераміка, зерно, поховання немовлят в урнах та ін.). Незважаючи на появу кераміки, зберігається традиція виробництва кам’яних судин. І знову тут зустрінуті вироби з самородної міді.

З цією культурою тісно пов’язане і згадуване С. Ллойдом поселення Умм-Дабаг в районі Хатри, яке тому слід розглядати не як одиничний ранній пам’ятник, не як екстраординарну факторію торговців шкурами Онагр, а як відображення найбільш раннього пласта ранньоземлеробських культур повинні Дворіччя. Цей пласт з’явився основним компонентом у процесі формування хронологічно наступної, хассунської культури, яка сприйняла ряд його традицій, у тому числі і традицію домобудівництва. А це робить неправомірним старе висновок автора, про наявність в підставі Телль-Хассун залишків табору полубродячих мисливців (шар 1-а), повторене в дещо пом’якшеному вигляді і в цій книзі. Слід підкреслити, що цей висновок спростовано і фактично, оскільки стаціонарні багатокімнатні житлові; споруди знайдені в нижньому шарі Ярим-Тепе I, що є повним аналогом шару 1-а Телль-Хассуні.

Незважаючи на значну увагу до архітектурі, плануванні і оформленню поселень, загальна проблема їх еволюції, зростання, поширення, ускладнення їх структури у зв’язку з соціально-економічним розвитком населення Месопотамії не ставиться. Тим часом матеріали для плідної розробки цієї проблеми тут досить великі й дуже вдячні. Вони дозволяють простежити перехід від одиничних поселень передгір’їв типу Джармо і Телль-Магзаліі до системи поселень долини з їх структурним ускладненням і наміченої вже Ієрархією в період хассунской і самаррской культур, коли поряд з маленькими хуторами (верхній шар Телль-Сотто) існували великі і, очевидно , «базові» селища і, нарешті, екстраординарні поселення з укріпленими резиденціями вождів великих племен і культовими спорудами (Телль ас-Савван). Ці процеси ще більш активно протікали в наступні періоди і ще більш рельєфно документовані матеріалами халафської і убейдської культур. Для першої з них надзвичайно важливі дослідження в останні роки різновеликих поселень: зовсім маленьких — до 0,5 га (такі поселення розкопані японської експедицією в зоні Хамрінського водосховища), середніх — близько 1 га і дуже великих — понад 4 га — з надзвичайно складною внутрішньою структурою. Останні дві категорії досить чітко представлені поселеннями Ярим-Тепе II і III, розкопаними радянською експедицією. Обидва вони багатошарові і дозволяють простежити зростання і вдосконалення поселень аж до появи в них великих будівель, можливо, культового призначення (верхні горизонти Ярим-Тепе II). У період убейдское культури ієрархія поселень стає ще більш виразною, а найзначніші з них і за розмірами і за характером забудови — насамперед по наявності великих культових будівель і цілих їх комплексів — можуть вже іменуватися протомістами: такі на півдні Ереду VII-VI з двома групами храмів (VI-VIII і IX-XI), на півночі-Гавра XIII з комплексом з трьох культових будівель.

Ці археологічні матеріали відзначають послідовні щаблі найважливішого процесу, закономірно призвів в Урукський період до появи міст — одного з основних показників складання класового суспільства і державності. На жаль, повторюю, цей аспект дослідження поселень залишився висвітленим у книзі С. Ллойда. Основна увага у відповідних розділах (III і IV) приділяється двом категоріям знахідок — архітектурним залишкам і (кераміці, чому підпорядкована і структура цих глав: еволюція кожної з цих категорій розглядається ізольовано (див. Гл. IV), синтезу же археологічних свідоцтв поселень, а отже, і загальної картини їх розвитку фактично немає.

Помітно збідненим виглядає розділ, присвячений найдавнішим погребінням Месопотамії. Він фактично обмежується матеріалами позднеубейдскіх і Урукской шарів (XII-VIII) Гавро. Крім них лише згадуються знахідки в Телль ас-Савване і Арпачіі. Тим часом нині матеріали цієї найважливішої категорії археологічних пам’яток помітно зросли. Радянської археологічною експедицією знайдені поховання всіх досліджених нею періодів від докерамічного неоліту (Телль-Магзалія) до халафской культури. Для останньої зафіксовані різноманіття і складність обрядів (трупоположення  в ямах і катакомбах, поховання черепів, трупоспалення), що надзвичайно важливо для розробки загальних питань історії населення найдавнішої Месопотамії.

Наступна проблема — археологія Шумера і Аккада — відноситься вже до початку писемної історії Месопотамії. Присвячені їй глави книги (V-VII) також є насамперед оглядом добре підібраних і чітко систематизованих археологічних матеріалів. Але автор в гранично лаконічній формі стосується тут і деяких загальних питань, насамперед вкрай дискусійного питання про походження шумерів і їхньої культури.

Мені видаються абсолютно виправданим критичне  ставлення його до теорій (головним чином лінгвістичним) приходу шумерів в Месопотамію ззовні (як і існування тут дошумерської мовного пласта) і затвердження послідовності культурного розвитку і, головне, ритуальної наступності починаючи з убейдское культури. Дуже істотним аргументом на користь месопотамських коренів шумерів є і згадувані автором знахідки убейдське поселень на південному березі Перської затоки, в Саудівській Аравії, Катарі і на Бахрейні. Важливо відзначити, що нові дослідження цих матеріалів не тільки підтвердили приналежність їхніх аж ніяк не раннього етапу розвитку Убейда, але й довели походження останньої з майстерень Ереду, Ура або Телль-Убейда, т. Е. Рух з Месопотамії на південь.

Необхідність врахування при розробці шумерської проблеми насамперед власне месопотамських культур представляється нині безумовною. С. Ллойд абсолютно правильно включає в їх число культури не тільки південного, але й північного Дворіччя, оскільки вже згадуване рух на найбільш ранніх етапах з передгір’їв в долину документується досить чітко. Але вважаю, що це питання не може бути зведений до поширення халафської культури, яке в Середній і Південній Месопотамії фактично не зафіксовано. Більш перспективною представляється розробка загального питання про роль ранньоземлеробських культур Північної і Середньої Месопотамії, і насамперед самаррской культури, у формуванні південних груп (Ереду, Хаджі-Мухаммед), що традиційно пов’язуються з походженням убейдської культури.

З шумерської проблемою нерозривно пов’язаний і найважливіше питання походження писемності, тим більше відповідальний, що писемність Урука IV і на нинішньому рівні наших знань залишається однією з найдавніших у світі поряд з єгипетською Раннього царства, якщо не найдавнішою взагалі. На піктографічні таблички Урука IV традиційно посилається і С. Ллойд, допускаючи, правда, і більш ранні щаблі розвитку процесу, що призвів до їх появи і пов’язані з Урук V і VI. Допущення цілком закономірне, хоча в зазначених шарах самого Урука (нижче IV) прямих свідчень передумов писемності немає. Але не можна обмежуватися Урук. Передумови представленої в ньому сформованою вже писемності відзначені нині у ряді пунктів Месопотамії і прилеглих районів Ірану. Особливий інтерес представляють тут так звані «таблички зі знаками», що мають, за останніми припущеннями, метрологічний характер і розглядаються як протописемні. Вони знайдені у вельми ранніх шарах (з середини IV тисячоліття до н.е.) щонайменше дев’яти поселень від Джебель-Ару- ди і хабуб-Кабір на заході до Годін-Тепе і Тепе-Сиалк на сході, Урука і Телль-і -Газіра на юге1141. Тим самим окреслюється ареал тих явищ пошукового порядку, на базі яких виникла найдавніша писемність Урука (і, може бути, не тільки Урука: залишається не ясним питання про кам’яної табличці з Кіша з піктографічної написом, яку А. Парро вважав найдавнішої С.Ллойд її не згадує).

Автор книги справедливо передбачає певну зв’язок між писемністю Урука і Джемдёт-Насра. Остання ж визнається вже шумерської. А якщо так, то й зазначений вище ареал табличок з протописемні виявляється в прямому зв’язку з проблемою походження шумерів і рішуче суперечить будь-яким спробам виводити їх з якої б то не було далекої прабатьківщини.

Яскраво і послідовно описує С. Ллойд основні пам’ятники і наступних за шумерським періодів — II тисячоліття до н. е. з його разючою динамікою, етнічним і культурним різноманіттям, пізньоассірійского і, нарешті, нововавилонського.

Автор попереджає читача, що територіально книга обмежується в основному територією Іраку, т. Е. Класичним поняттям Месопотамії. В цілому це певним чином виправдано, бо тут своєрідність розвитку останньої виражено найбільш чітко і послідовно. Але в ряді випадків вихід за межі сучасної території Іраку представлявся б цілком доцільним і навіть необхідним. У книзі фактично лише згадуються чудові пам’ятники Дех-Луранской долини Південно-Західного Ірану, що безпосередньо примикає до долині Тигру зі сходу. Тим часом пам’ятники ці, насамперед багатошарове поселення Алі-Кош, дають найважливішу колонку послідовних шарів VIII-V тисячоліття до н.е., помітно поповнюють і зміцнюючу весь хронологічний систему найдавнішої Месопотамії. Фактично зовсім не використано в книзі величезний матеріал досліджень в зоні затоплення Євфратської ГЕС на території Сирії (згадується лише поселення Мюрейбіт IX-VII тисячоліть до н. Е.). Матеріал ж цей вкрай важливий для вивчення всіх періодів історії Месопотамії. Досить вказати тут лише деякі приклади. Докерамічний неоліт представлений у цій частині долини Євфрату поряд з Мюрейбітом вельми цікавим поселенням Абу-Хурейра, обидва ж вони вкрай важливі для розробки проблеми зв’язки і співвідношення Північної Месопотамії з сиро-палестинським вогнищем «неолітичної революції». Особливо відзначу, що обидва поселення дають серію аналогів згадуваному вже поселенню Телль-Магзалія, дослідженому радянською експедицією в Північному Іраку. Величезне значення для розробки проблем формування міста і цивілізації, а також і шумерської проблеми мають дослідження хабуб-Кабір Південь — міста другої половини IV тисячоліття до і. е. (найдавнішого для цієї частини Месопотамії) з чудовими будівельними комплексами і, головне, документами першій стадії розвитку писемності — табличками та буллами торгового характеру. Дуже значні аспекти відносин шумерів, а пізніше і ассірійців з їхніми північними сусідами — аморитів, хетами і т. Д. Висвітлюються матеріалами розкопок Телль-Селімкахійе і Телль-Фрая, причому в останньому відкрито великі палацові та храмові комплекси, булла хетського царя Хаттусили III і клинописні таблички среднеассірійского періоду. Для аккадського, позднешумерского і старовавилонского періодів надзвичайно важливі матеріали Мумбакуата,

Теяль-Куанйаса, Телль-Хадіда, Телль-ель-Хаджу, нарешті, Мескене? ха, ідентифікованого по аккадским табличкам як місто II тисячоліття до н. е. Емар — один з найважливіших центрів торгівлі Східного Середземномор’я з Месопотамією.

Хотіломя б звернути увагу ще на одну групу пам’ятників, надзвичайно важливих для розробки ряду великих проблем історії Месопотамії, але досліджених лише в останні роки і тому не висвітлених у книзі С. Ллойда.

Мається на увазі численні археологічні об’єкти, розкопані у згадуваній вже зоні Хамрінського водосховища на схід від середнього Тигра. Цими об’єктами охоплений величезний хронологічний період — від V тисячоліття до н.е. до середньовіччя. Зроблено ряд унікальних відкриттів, подібних великі круглі будівлі кінця IV тисячоліття до н.е. з системою потужних цегляних концентричних стін (не менше п’яти), відкритого японської експедицією в сьомому шарі поселення Телль-Губбіо. Це дозволяє вважати, що процес складання основний протошумерської культури охопив значну частину Месопотамії і носив безумовно місцевий характер.

Висновки

Отже, дана праця являє собою звід основних матеріалів з археології Месопотамії починаючи з найдавніших часів і до VI ст. до н. е. У ній коротко розповідається про результати археологічних досліджень, що ведуться на території Іраку і Сирії протягом більше 100 років. У роботі висвітлюються проблеми містобудування, архітектури, озброєння, начиння народів, що населяли в давнину межиріччі Тигру і Євфрату.

Список видатних пам’яток та знахідок  з Месопотамії міг би бути помітно поповнений новими матеріалами з різних районів Месопотамії.

Кожен рік приносить тут нові значні відкриття. І все ж книга С. Ллойда дає досить чітке уявлення про стан археологічної вивченості цього найважливішого регіону, про основні групи археологічних пам’яток послідовних хронологічних періодів і про роль їх у відтворенні історії Месопотамії.

Список використаної літератури

1. Сетон Ллойд. Археология Месопотамии. — Москва: Наука, 1984. — 279 с.