Вступ

У преамбулі до Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я сказано, що «володіння найвищим досяжним рівнем здоров’я є одним з основних прав кожної людини без розходження раси, релігії, політичних переконань, економічного і соціального стану». В.П. Скарбників визначив «здоров’я» людини як «процес збереження і розвитку психічних і фізіологічних функцій, оптимальної працездатності і соціальної активності при максимальній тривалості життя».

Таке розуміння допускає тісний зв’язок між здоров’ям і резервними можливостями організму, між здоров’ям та здатністю організму чинити опір патогенним факторам. Таким чином, здоров’я людини визначається не тільки моментальним станом функцій, але і здатністю організму пристосовуватися до умов середовища, що змінюється.

Здоров’я багато в чому визначено генетично, але в дуже значному ступені залежить також і від умов, в яких проживає людина від впливу середовища, що змушують гени людини реалізовуватися у відповідний фенотип. Істотну роль у цьому процесі, паралельно з іншими факторами середовища, грає рухова активність.

1. Поняття «здоров’я», його зміст та критерії

На даний момент неможливо виділити одне, загальновизнане тлумачення поняття “здоров’я” [5, 16]. В значній мірі це зумовлено тим, що наявні поняття “здоров’я” мають у своїй основі різні методичні підходи та критерії. Як зазначає Н.В. Панкратьєва зі співавторами різноманітність поглядів на сутність поняття здоров’я та безрезультатність спроб знайти єдину, узгоджену думку пояснюється тим, що здоров’я являє з себе дуже складне явище, характерні та найбільш значимі сторони якого дуже складно узагальнити коротко та однозначно.

Один з принципів, який найчастіше використовується у науковій і науково-методичній літературі, є співставлення двох якісно різних станів: нормального фізичного (йому відповідає поняття “добре здоров’я”) і патологічного (синоніми якого — хвороба, “погане”) здоров’я. Більша частина визначень останнього складає чи має на увазі саме такий полярний поділ. Проте, подібний підхід є не досить продуктивним.

В дійсності між хворобою та здоров’ям існує багато перехідних станів. Так, більше двох тисячоліть тому Гален, наприклад, виділяв таких три ступеня: здоров’я, хвороба та проміжний стан — “ані здоров’я, ані хвороба”. Авіценна створив класифікацію з шести категорій: перші чотири відповідали різним градаціям здоров’я, а останні дві — стану патології різного ступеню.

Здатність виконувати суспільні, й насамперед трудові, виробничі функції — важливий критерій здоров’я людини. “Втрата здатності повноцінно виконувати трудові функції — є найбільш поширеним й найбільш визначним для людини, сім’ї, суспільства соціальним наслідком хвороб людини…Втрата здатності повноцінно працювати в конкретному оточенні виступає об’єктивним, достатньо визначеним та прийнятним для практичної роботи критерієм початку великої групи хвороб людей” [3].

Сьогодні, спеціалісти виділяють певні фактори зовнішнього характеру, які впливають на здоров’я індивіда, але не залежать від конкретної, окремої особи, від прояву в неї “свободи волі”. Спадковість, екологія, хімізація, умови життя, стан та можливість медичного обслуговування — все це впливає на здоров’я людини [1]. Тому дуже важливо створити такі умови і так організувати виховання, щоб було забезпечено бадьорий, позитивний стан дитини, повноцінний фізичний та психологічний розвиток. Забруднені повітря, вода, шкідливі звички (паління, алкоголь та наркоманія) дорослих — негативно впливають на ще незміцнілий організм дитини.

Водночас, поведінка суб’єкта, його пошукова активність має значно більше значення для здоров’я у порівнянні з характером зовнішніх факторів, які діють на організм індивіда.

Основна відмінність живих систем від неживих полягає в здатності їх до самоорганізації — саморегулювання, самовідновлення. Це і є біологічна сутність здоров’я. Вона описується різними сторонами процесу самоорганізації біосистеми — реакціями гомеостазу, адаптації, реактивності, резистентності, репарації, регенерації і т.д., а також процесом онтогенезу.

Про необхідність підтримання гомеостазу для стану здоров’я відомо здавна. Гомеостаз — це пристосування до будь-яких умов зовнішнього середовища, яке не повинно відбуватися за рахунок незворотних й небезпечних змін внутрішнього середовища людського організму. Відносна стабільність внутрішнього середовища та його зміни лише у визначених межах не тільки створюють оптимальні умови для функціонування тканин, органів та систем в умовах звичайної життєдіяльності, але й забезпечують передумови для реалізації адекватної поведінки в екстремальних ситуаціях [9].

Однак здоров’я — категорія не тільки медико-біологічна але і соціальна, а виконання індивідом своїх біологічних та соціальних функцій можна трактувати як прояв здоров’я. Чим вища здатність індивіда реалізувати свої біологічні та соціальні функції, тим вищий рівень його здоров’я.

Виходячи із сутності, дефініцію індивідуального здоров’я можна уявити наступним чином: здоров’я — динамічний стан людини, який визначається резервами механізмів самоорганізації його системи (стійкістю до впливу патогенних чинників та здатністю компенсувати патологічний процес), характеризується енергетичним, пластичним та інформаційним (регуляторним) забезпеченням процесів самоорганізації, а також являється основою прояву біологічних ( виживання — збереження особи, репродукція — продовження роду) та соціальних функцій.

Адаптація — процес пристосування будови і функцій організму та його органів до умов довкілля. В американській енциклопедії адаптація визначається як зрушення у функції чи формі, яке підтримує існування системи у визначеному середовищі [6, 11]. Виділяють генотипну і фенотиптну адаптацію. Генотипна адаптація, є процесом пристосування до умов середовища популяцій шляхом спадкоємних змін і природного добору. Генотипна адаптація стала підґрунтям еволюційної (теорії) сукупності уявлень про механізми і закономірності історичних змін у живій природі. Фенотипна адаптація є пристосувальним процесом, який розвивається в окремої особи протягом життя у відповідь на вплив факторів довкілля.

Вивчаючи закономірності адаптації організму до різного роду подразників, можна виділити такі властивості, як специфічність пристосувальних реакцій, їхню перехресність і адекватність, які є підґрунтям управління у фізичному вихованні.

Із зазначених підходів та критеріїв спеціалісти пропонують і відповідні схеми та методики оцінки стану здоров’я індивіда. З викладеного вище виходить, що в якості критеріїв, які дозволяють кількісно визначити рівень індивідуального здоров’я, можуть використовуватись тільки ті, що пов’язані з його сутнісними характеристиками (відображають діяльність механізмів самоорганізації живої системи): адаптації, гомеостазу, реактивності і т.д. В якості показників рівня здоров’я можна також використовувати характеристики проявів здоров’я, життєздатності, соціалізації особистості. Перевірка інформативності найбільш розповсюджених методик валеометрії за критеріями чутливості до специфічності показала, що максимальним індексом діагностичної ефективності володіє методика Г. А. Апанасенко (чуттєвість — біля 100%, специфічність — біля 40%).

Здоров’я людини ґрунтується на основі генетичних факторів, способу життя та екологічних умов. Але певною мірою воно залежить також від свідомого ставлення людини до себе та навколишнього середовища.

Отже, здоров’я людини — стан повного соціально-біологічного і психологічного комфорту, коли функції всіх органів і систем організму зрівноважені з природним і соціальним середовищем, відсутні будь-які захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти. Критерій здоров’я визначається комплексом показників. Однак за загальним станом здоров’я людини можна визначити як природний стан організму, що характеризується повною зрівноваженістю будь-яких виражених хворобливих змін. Потрібно пам’ятати, що здоров’я залежить від багатьох факторів, які об’єднуються в одне інтегральне поняття — здоровий спосіб життя. Він полягає у розумному ставленні до свого здоров’я, фізичній та психічній культурі, загартовуванні організму, вмілій організації праці та відпочинку.

2. Значення фізичної активності у повсякденному житті

Людина має досить великі можливості пристосування до незвичайних умов існування або дії надзвичайних факторів. Ця здатність базується на резервах організму та його здатності до компенсаторних реакцій.

Під фізіологічними резервами розуміють створену протягом еволюції здатність організму або його окремих органів значно підсилювати інтенсивність своєї діяльності порівняно з періодом спокою.

Ці резерви обумовлені анатомо-фізіологічними та функціональними особливостями будови органів, а саме:

— наявністю парних органів;

— здатністю одних органів та систем частково виконувати функцію інших.

Резервні можливості дозволяють організму витримувати певний час без пошкоджень дію факторів середовища або патогенних чинників, які за своєю силою значно перевищують такий рівень, що спостерігається у звичайних умовах. Так, при гіпоксії треновані люди протягом більш тривалого часу зберігають працездатність. Накопичення кислих речовин у крові, тобто явище ацидозу (від асісіиз — кислий), є дуже небезпечним для здорової, але нетренованої людини вже при рН=7,1-7,2, а у спортсменів рН крові може знижуватись на деякий час до 6,92.

Вивчення фізіологічних резервів організму, їхнє підвищення й використання мусить увійти до арсеналу методів оцінки та закріплення здоров’я людини.

Слід зазначити, що систематичне виконання фізичних вправ дозволяє зберегти фізіологічні резерви, а відповідно високий рівень здоров’я та працездатності до дуже похилого віку.

Фізично треновані особи не лише здатні без будь-яких негативних наслідків різко підвищити функції органів і систем, але й витратити на це менше енергії, як у стані спокою, так і при фізичному навантаженні. Наприклад, частота серцевих скорочень за 1 хв. в період спокою у тренованих людей — 50-60, у лижників та марафонців — 40-50, а у нетренованих — 70-80. Таким чином, при меншій частоті скорочень серце довший час відпочиває, а тканини організму одержують із кров’ю достатньо поживних речовин при менших витратах енергії.

Особливо це має значення для кровообігу в самому серці, який забезпечує його клітини киснем і поживними речовинами та видаляє з них кінцеві продукти обміну речовин, а це відбувається переважно в період загальної діастоли серця. Тривала діастола сприяє нормальному кровопостачанню до м’язових клітин у найглибших шарах лівого шлуночка, які знаходяться в гіршому стані, ніж інші.

Закон серця — уся кров, яка надійшла до його камер під час розслаблення, мусить вийти з них під час скорочення. Тому довше розслаблення тренованого серця забезпечить надалі краще його скорочення.

Для хворих на ішемію серця фізична гігієнічна гімнастика є методом вторинної профілактики, адже підвищення рівня моторної активності знижує частоту серцевих скорочень та зменшує діастолічний тиск.

Найбільш доступний вид фізичних вправ — це ходіння. Воно особливо корисно людям, які довго сидять. Починати потрібно з ходіння по 10 хв., поступово збільшуючи тривалість вправи до 40-50 хв. Людина, що почала займатись ходінням, мусить виробити навичку ритмічного, вільного дихання з поглибленим видихом, а саме: на 2-4 кроки — вдих, на 3-6 кроків — видих. Рухатись слід, подаючи наперед стегно, здійснювати крок так, щоб тазостегновий суглоб обертався навколо своєї осі. Ногу на зем-. лю ставити всією стопою, руки тримати дещо зігнутими в ліктях, підтримувати правильну осанку (підборіддя дещо підняте, а голова та плечі відведені назад). Ходити можна скрізь, але краще оздоровчим ходінням займатись на тихих, малолюдних вулицях або в парку.

З успіхом для ходіння можливо використовувати сходи. Сходи будинків — це своєрідний «критий стадіон», практично без глядачів. Сходи дозволяють легко й точно дозувати навантаження частотою кроків і кількістю пройдених сходинок. Спочатку потрібно визначитись з орієнтованим навантаженням. За 2-3 тижні регулярних вправ таке навантаження стає звичним, тоді його слід поступово збільшувати шляхом зміни висоти підйому, темпу кроків тощо. При збільшенні навантаження потрібно керуватись своїм самопочуттям та частотою пульсу. Для укріплення м’язів гомілки і стопи слід спиратись переважно передньою частиною стопи.

Велике значення в оздоровленні людини, розвитку її фізичних і психічних властивостей має біг. На стіні Форуму в Елладі було викарбовано: «якщо хочеш бути сильним — бігай, якщо хочеш бути красивим — бігай, якщо хочеш бути розумним — бігай».

Біг — це один із найдавніших та найпопулярніших видів фізичних вправ, що пояснюється його простотою й доступністю. Існує багато варіантів бігу, найпростішим є пробіжки по 1-2 хв. помірним, що не викликає напруги темпом. Після 3-4 занять їхню тривалість можна збільшувати на 1 хв., орієнтуючись на пульс і самопочуття.

Під час бігу кроки не повинні бути жорсткими, щоб не викликати надлишкового навантаження на хребет та суглоби. Для цього потрібно ставити ногу не на п’ятку, а на всю стопу, а коліна для кращої амортизації мають бути незначно зігнутими. Довжина кроку — це відстань на дві-три стопи. Дихати бажано через ніс, вільно й ритмічно, тобто на кожні 2-4 кроки — вдих, на 4-5 — видих. При тривалому тренуванні глибина дихання зростає, а частота його при тій же самій швидкості бігу зменшується.

Бігати краще всього по траві у легкому спортивному взутті, наприклад, у тапочках. Чим твердіший грунт, тим м’якшою та товстішою повинна бути підошва взуття. Заняття бігом сприяє покращенню функції органів дихання, серцево-судинної та інших систем. Серцевий м’яз стає сильнішим, покращується обмін речовин, поліпшується структура стінок кровоносних судин, підвищується киснева ємність крові тощо.

Таким чином, хоча резерви організму є показником індивідуальним, але систематичні фізичні вправи здатні їх значно збільшити у кожної людини.

Висновки

На сьогодні не існує єдиного, комплексного визначення категорії “здоров’я”. Розглядається категорія здоров’я в декількох аспектах, серед яких головними виступають: психогігієнічний, соматичний, фізичний та соціальний.

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується зростанням захворювань, інвалідності, смертності, злочинності, девіантної поведінки, різким зниженням опірності й життєдіяльності організму людини, особливо дітей і молоді. Майже 90% учнів і студентів мають відхилення в здоров’ї, понад 50% – незадовільну фізичну підготовку. Враховуючи вище згадане, стає очевидним, що для досягнення здоров’я населення перевагу слід надавати стратегії охорони здоров’я практично здорової людини. Медицина сьогоднішнього дня спрямована на усунення вже існуючої хвороби і не може істотно впливати на збереження здоров’я людини, тому існує необхідність у пошуку ефективних способів і засобів збереження і розвитку здоров’я індивіда.

Характерними явищами стали недбале ставлення до власного здоров’я і, що найгірше, – лавиноподібне поширення серед молоді паління, вживання алкоголю, наркотичних та психотропних наркотичних речовин, збільшення венеричних захворювань, девіантної поведінки. Поведінка людини на межі нового тисячоліття вийшла за межі безпечної зони, і тільки цілеспрямована турбота про здоров’я — оздоровчий імператив — може зберегти перспективу виживання людства.

Оцінка стану здоров’я також характеризується відповідними аспектами і тому не має комплексного підходу.

У фізичному вихованні пропонується ряд схем і методик, основу яких складають функціональні і морфологічні показники організму та деякі звички як фактори індивідуального способу життя. Напрямок подальших досліджень полягає у поглибленому вивченні методів покращення стану здоров’я, морфофункціональних показників та фізичних якостей; пошуку шляхів керування індивідуальним здоров’ям дітей у загальноосвітніх навчальних закладах, що за станом віднесені до спеціальних медичних груп.

На думку деяких спеціалістів з метою оцінки здоров’я  підлітків, у відповідності до сучасних уявлень про категорію “здоров’я”, доцільно в якості головних критеріїв використовувати наступні показники: рівень фізичного розвитку, ступінь його гармонійності, відповідність біологічного віку до календарного; рівень фукціонування головних систем організму; рівень фізичної підготовленості; ступінь стійкості організму до несприятливих дій довкілля; наявність або відсутність хронічних захворювань.

Природа подарувала людині дійсно безмежні можливості, яка не тільки зобов’язана дотримуватись законів природи, пізнаючи їх, підчиняючи себе і керуючи себе цими законами.

Список використаної літератури

1. Константинова О. Ф. Роль рухової активності у розвитку пізнавальної сфери [Текст] / О. Ф. Константинова // Фізичне виховання в школах України. — 2011. — № 4. — С. 28-33
2. Миронюк, Г. Через рухову активність до здорового способу життя / Ганна Миронюк // Здоров’я та фізична культура. — 2008. — № 16-18. — С. 51-61
3. Ротфорт, Діана. Академія люблячих батьків. Роль сім’ї у формуванні культури здоров’я дітей / Діана Ротфорт // Початкова освіта. — 2012. — 25 (липень). — С. 4 — 30
4. Федай, В. Активний відпочинок та його види. Вправи й процедури для збереження та зміцнення здоров’я/ Володимир Федай // Здоров’я та фізична культура. — 2011. — № 29. — С. 17
5. Хорошко О. Рухова активність — основа фізичного здоров’я [Текст] / О. Хорошко // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. — 2012. — № 4. — С. 63
6. Шлапак, Я. Гіподинамія.: симптоми, наслідки та профілактика [Текст] / Ярослав Шлапак // Демократична Україна. — 2015. — 16 січня. — С. 12