У рамках парламентського контролю Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини відповідно до Конституції України, Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» [1; 5] здійснюється постійний моніторинг стану дотримання прав і свобод людини в Україні, відповідності їх міжнародним стандартам [2]. Основою моніторингу є насамперед звернення до Уповноваженого наших співвітчизників, а також іноземців, осіб без громадянства.

Усього з початку діяльності до Уповноваженого з прав людини як органу конституційного парламентського контролю звернулися понад 950 тисяч осіб. У кожному другому зверненні йдеться про порушення громадянських прав, насамперед про судову тяганину, право на судовий захист, неналежне виконання судових рішень, умови утримання заарештованих. Кожне третє звернення стосується порушення соціально-економічних прав громадян, зокрема прав на соціальний захист, охорону здоров´я, медичну допомогу, житло та землю. Понад 13 % звернень стосуються порушення особистих прав, зокрема — застосування тортур [3].

Кожне десяте звернення — колективне, під яким стоять десятки і сотні підписів наших громадян. Так, під зверненням мешканців Бахчисарайського району АР Крим про порушення їхнього права на землю підписалися 1 580 осіб; під зверненням із м. Сніжного Донецької області з приводу закриття трьох шкіл поставили свої підписи 530 школярів і 620 батьків; сприяти у відновленні роботи підземних відділень української та обласної алергологічних лікарень (смт Солотвино на Закарпатті) просили 230 працівників цих медичних установ. Шістдесят мешканців с. Залуччя Коломийського району Івано-Франківської області звернулися до Уповноваженого з приводу незадовільної роботи органів влади і місцевого самоврядування у подоланні наслідків повені 2008 р.

На підставі результатів моніторингу змушена констатувати наявність ознак загальнодержавної кризи в галузі забезпечення прав і свобод людини. До того ж глобальна фінансово-економічна криза ще більше загострила ситуацію і звела нанівець усі сподівання на соціальну справедливість. Різко зросла нерівність між бідними і багатими як усередині нашої країни, так і в міжнародному масштабі. Світ різко розділився на так званий золотий мільярд жителів багатих країн та населення решти країн, у яких проживає понад п´ять мільярдів людей. У цьому розподілі Україна опинилася серед країн периферійного капіталізму.

Це підтверджують численні звернення громадян до Уповноваженого про зниження життєвого рівня в умовах системної політико-правової та соціально-економічної кризи, неможливість розв´язання ними своїх життєво важливих проблем, зокрема через бю-рократичне ставлення посадових та службових осіб. Найбільше скарг надходить на дії і бездіяльність судових інстанцій, органів Міністерства внутрішніх справ, прокуратури, державних адміністрацій та місцевого самоврядування.

Найбрутальнішою формою порушення прав людини є бідність. На моє переконання, саме через неї унеможливлюється реалізація інших прав і свобод людини. Зазначу, що за незмінної кількості бідних громадян України за останні вісім років спостерігається колосальний розрив між зростанням загальних доходів бідних і багатих.

За висновками експертів, зокрема Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, у 2008 р. 27 % населення країни перебувало у стані бідності, з-поміж якого близько половини — у стані крайньої бідності. Загострилась бідність у багатодітних сім´ях, у родинах безробітних, серед людей похилого віку та мешканців сільської місцевості. А якщо застосувати критерії бідності, встановлені Світовим банком для країн Західної Європи, то до категорії бідних в Україні належить понад 70 % населення, що підтверджується соціологічними дослідженнями.

В Україні, де розвинені промисловість і сільське господарство, а також є високим рівень освіченості населення, проблема бідності насамперед полягає у брутальному порушенні прав більшості членів українського суспільства на доступ до ресурсів і національного багатства. Цим цілком підтверджується позиція Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна про взаємозумовленість таких явищ, як бідність, низький рівень розвитку та дискримінація людини.

Попри вжиті заходи, ситуація з подоланням бідності в Україні свідчить, що передбачене Цілями розвитку тисячоліття ООН для України першочергове завдання — знизити до 2015 р. наполовину рівень злиденності та на третину кількість бідного населення, — на жаль, не буде виконано. Лише протягом 2008 р. кількість найманих працівників зменшилась більш як на 710 тисяч, майже мільйон наших громадян перебувають на обліку у службі зайнятості як безробітні, а 1 мільйон 700 тисяч вимушені працювати в режимі неповної зайнятості.

На кожне робоче місце в Україні сьогодні претендує дев´ять безробітних. А в таких областях, як Хмельницька, Черкаська, Івано-Франківська, — від 40 до 50 осіб. Адже п´ять мільйонів обіцяних робочих місць, на жаль, в Україні так і не були створені.

Навіть люди, які мають постійну зайнятість, не убезпечені від злиденного життя, адже рівень заробітної плати більшості працюючих у країні не може задовольнити мінімальних потреб їхніх родин.

Не виконано вимоги законодавства щодо встановлення з 1 січня 2009 р. мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму. Державою запроваджено дискримінаційний підхід до визначення заробітної плати, зокрема працівників бюджетної сфери.

На цьому я загострювала увагу у своїх зверненнях до Прем´єр-міністра України та Голови Верховної Ради України. Розв´язання проблеми потребує негайного внесення змін до Державного бюджету на поточний рік та врахування зазначених вимог при формуванні бюджету на наступний рік.

Люди реально відчувають, що їхня зарплата не відповідає стрімкому зростанню споживчих цін. За останніми даними, середня заробітна плата за 2009 р. зросла лише на 6 % порівняно з попереднім роком, а споживчі ціни — майже на 15 %. Ще більше підвищилися за рік ціни на хліб, молоко, рибу, масло, цукор і транспортні послуги. Плата за медичні послуги зросла на третину, квартирна плата — на 35 %, тарифи на гарячу воду та опалення — на 50 %.

А щодо того, що останніми місяцями уповільнюється зростання цін, мушу зазначити, що воно незначне, і насправді є наслідком різкого падіння купівельної спроможності населення України. Це свідчить про зменшення розміру реальних заробітних плат насамперед працюючого населення. Водночас зазначу, що заборгованість із заробітної плати, на жаль, порівняно навіть з 2008 р., зросла на травень 2009 р. більш ніж удвічі: з 722 мільйонів до 1 мільярда 405 мільйонів.

Як і в попередні роки, значна кількість звернень надходить від пенсіонерів. Вони скаржаться на брутальне порушення їхніх прав органами виконавчої влади, невиконання рішень Конституційного Суду України, а також рішень судів за позовами громадян.

Майже 10 мільйонів пенсіонерів мають пенсії у розмірі 680 грн, що майже на 60 грн менше межі бідності — 739 грн. Усупереч законодавству під час перерахунку пенсій сьогодні застосовується показник середньої заробітної плати за 2007 р., а не за 2008-й, унаслідок чого кожний пенсіонер у середньому фактично втрачає від 300 до 500 грн. Врегулювання питання недопущення звуження прав пенсіонерів на законодавчому рівні наразі перебуває на стадії вирішення.

Останніми роками у країні розгорнулася так звана земельна реформа, а фактично — справжня боротьба за перерозподіл головного багатства Українського народу — землі. Результатом цього процесу став не розвиток українського села, а, на жаль, руйнування його основ.

Відбуваються зміни цільового призначення сільськогосподарських земель, заміна виробництва продуктів харчування для людей вирощуванням рапсу — сировини для біопалива. Вже понад 11 мільйонів гектарів орних земель (а це третина всієї ріллі) виключено із сівообороту. А тому посилюється міграція з села. Близько 25 % сільських поселень належать до категорії деградуючих. Темпи вимирання сільського населення утричі перевищують рівень 1990 р.

Водночас моніторинг Уповноваженого свідчить, що тривале брутальне та масове порушення права власності на землю органами влади та місцевого самоврядування відбувається не тільки на селі. Грабіжницький перерозподіл землі дедалі частіше супроводжується травмуванням і навіть загибеллю людей.

У червні 2006 р. країну сколихнула трагічна загибель 40-річної матері-одиначки з м. Алушти (АР Крим) Н. Кобелєвої. Щоб відібрати у цієї людини та її неповнолітньої дитини єдине джерело існування — чотири сотки землі (наголошую, чотири сотки!) на догоду бізнесовій структурі «Алустон-98», — був запущений на повну силу «механізм» місцевої влади — від суду і прокуратури до міської ради.

Три роки боротьби омбудсмана в судах і органах прокуратури засвідчили: коли судова система і бізнес поєднуються, тоді честь, совість, справедливість і закон перестають діяти. Омбудсман, прокуратура, Держземінспекція АР Крим і навіть Алуштинська міська рада надали в суді беззаперечні докази незаконного захоплення бізнесовою структурою належних фізичним особам чотирьох соток землі, а Господарський суд АР Крим (судді С. Чумаченко, Л. Ковтун) заявив: «Ні, не повернемо людям цієї землі!»

У результаті на цій землі розпочалося незаконне будівництво апартаментів біля моря. Цей елітний комплекс «Європа» є начебто футбольним полем для дитячого спортивного клубу, який отримала фірма «Алус-тон-98» під виглядом громадської організації. За один гектар землі, найціннішої землі Південного узбережжя Криму, що виділявся начебто під дитячий стадіон, було заплачено життям людини.

І лише 23 червня 2009 р. вищі судові інстанції прийняли справедливе рішення у цій справі, визнавши рішення міської ради та договір оренди земельної ділянки площею один гектар недійсними. Є надія, що найближчим часом ця земля буде повернута Алуштинською міською радою тим людям, у яких вона була відібрана, у тому числі й сину Н. Кобелєвої.

Це прецедентне судове рішення вперше постановлено в Україні. Вищому господарському суду України та Севастопольському апеляційному господарському суду нарешті вистачило мужності зупинити незаконне нецільове використання землі комерційною структурою, дії якої реально спрямовує один із суддів Алуштинського міського суду, який має двох покровителів у Верховному Суді України.

З самого початку кризи громадяни масово зіткнулися з проблемами, пов´язаними з можливістю вільно володіти та розпоряджатися своїми заробленими грошима. Комерційні банки масово порушують права громадян на своєчасне одержання перерахованих заробітних плат і пенсій, що особливо гостро відчувалося на першому етапі, а також на користування депозитними вкладами. Крім того, звичною практикою стало збільшення в односторонньому порядку відсотків як за валютними, так і за гривневими кредитами, виданими людям.

Восени минулого року з цього питання до Президента України було подано відповідне подання. Аналогічні за змістом пропозиції подавались і до Нацбанку України.

Пересічні громадяни країни, на відміну від банкірів, не відчули реальних результатів від багатомільярдних кредитних ресурсів Міжнародного валютного фонду, спрямованих в Україну.

Сьогодні в Україні бідні люди опиняються у злиденному становищі, а представники середнього класу поповнюють ряди бідняків. Низький рівень доходів стає нездоланною перешкодою в реалізації життєво важливих прав людини — на достатнє харчування, медичне обслуговування, освіту, житло, правову допомогу тощо.

У моніторингу Уповноваженого значна увага приділяється конкретному аналізу проблем, пов´язаних із порушенням прав на охорону здоров´я та безоплатну медичну допомогу, скороченням мережі медичних закладів, зокрема сільських, а також протитуберкульозного профілю, на забезпечення необхідними ліками та препаратами, фінансування хірургічних операцій. Крім того, в нашій країні медичне обладнання морально застаріло, а його зношення становить 80 %. Усе це є причиною незадовільного стану здоров´я населення та критичної демографічної ситуації.

Наростають епідемії туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, поширюються інфекційні захворювання, що загрожує національній безпеці держави. На обліку в протитуберкульозних закладах України станом на початок 2009 р. перебувало 89 тисяч хворих на всі форми активного туберкульозу, з них майже 1 600 дітей віком до 17 років.

Серйозну тривогу викликає зростання звернень з питань захисту прав пацієнтів. Ця проблема сьогодні набуває майже трагічного характеру. До мене постійно звертаються громадяни, які пережили непоправне горе, втративши дружину або дитину через те, що лікарі, на превеликий жаль, працюють не настільки кваліфіковано, як того вимагає ситуація. Так, відомі випадки, коли внаслідок несвоєчасно діагностованого захворювання або неякісної лікарської допомоги гинуть люди.

Кожна людська трагедія потребує об´єктивного розгляду, проведення додаткових перевірок, застосування засобів прокурорського реагування і надання реальної допомоги постраждалим. Водночас сподіваюсь, що Міністерство охорони здоров´я захищатиме насамперед права пацієнтів, а не тільки честь мундира.

Окремо слід звернути увагу на забезпечення прав інвалідів. Кардинальних зрушень у доступі інвалідів до освіти, зайнятості, культурної сфери, суспільного життя держави не відбулось. Тому не випадково вони як і раніше скаржаться на ізольованість у своїх квартирах через незабезпеченість необхідними засобами пересування, протезування, транспортом. Не тільки з відсутністю фінансових ресурсів, а й з бездушністю місцевих чиновників стикаються інваліди, які звертаються з проханням забезпечити облаштування елементарних під´їзд-них шляхів до своїх помешкань, а також пандусів.

У зв´язку з цим слід ще раз порушити питання якомога скорішої ратифікації Конвенції про права інвалідів та Факультативного протоколу до неї, які були підписані Україною у 2008 р. З цього приводу омбудсманом було внесено подання Президентові України за активної підтримки Національної асамблеї інвалідів України та її президента, народного депутата В. Сушкевича.

В Україні 1 мільйон 300 тисяч родин, які стоять у черзі на отримання житла. Якщо ми будемо розв´язувати житлову проблему такими темпами, то більшість наших громадян так і не дочекається своєї квартири. Закон про житловий фонд соціального призначення, прийнятий ще у 2006 р., так і не запрацював. Адже коштів на будівництво безпосередньо соціального житла для найбільш знедолених поки що так і не виділено!

І особлива проблема — захист житлових прав мешканців гуртожитків. За даними Фонду держмайна, у країні майже дві тисячі гуртожитків протиправно включені до статутних фондів підприємств і організацій з півтора мільйонами людей, яких фактично перетворили на кріпаків. Спільними зусиллями потрібно допомогти цим людям. Адже серед них більшість — ветерани праці, одинокі матері, сім´ї з малолітніми дітьми, інваліди.

Так, сім років точиться боротьба за відновлення порушеного права на житло 80 сімей у гуртожитку заводу «Луганські акумулятори». Троє мешканців гуртожитку за цей час, на жаль, померли. Драматичною є ситуація з правами мешканців гуртожитків у містах Києві, Львові, Дніпропетровську, Херсоні,

Луцьку, Броварах та в десятках інших. Не вирішив це питання й Закон «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», прийнятий торік. У чому проблема? На підставі ст. 14 цього Закону власники гуртожитків «можуть передавати їх у комунальну власність». Можуть, але не зобов´язані цього робити. Врешті-решт, слід розв´язати цю наболілу проблему. Щоб у подальшому уникнути подібних брутальних порушень прав людини, треба передати усі без винятку гуртожитки в комунальну власність і таким чином забезпечити право мешканців на приватизацію займаного житла. Адже іншого шансу мати дах над головою у цих людей просто немає.

Дуже тривожить і кризовий стан житлово-комунального господарства. Повсюдно підраховують збитки підприємств галузі, а конкретного державного підходу до її реорганізації немає.

Ще пам´ятаємо техногенну катастрофу у м. Алчевську, де близько 60 тисяч жителів узимку залишилися без тепла. Вивчення цієї проблеми омбудсманом з виїздом безпосередньо на місце виявило, що великомасштабна аварія спричинена практично повною відсутністю уваги до житлово-комунального господарства як державних органів, так і місцевого самоврядування.

Наразі у провадженні Уповноваженого — питання поновлення порушених прав потерпілих від вибуху газу в Дніпропетровську, Євпаторії, Львові. Проте винних у цих трагедіях і досі не встановлено. Належних висновків, які унеможливили б повторення подібного, також не зроблено.

Перманентна соціально-економічна криза, тотальна бідність породжують масові міграційні потоки як у середині країни, так і за її межами. За кордоном на заробітках — 5-7 мільйонів українців, включаючи сезонних мігрантів [4]. З урахуванням цього вже сьомий рік поспіль наголошую на необхідності ухвалення Основних засад державної міграційної політики України та створення потужної Державної міграційної служби як самостійного цивільного органу державної влади зі спеціальним статусом.

Натомість уряд настійливо намагається утворити у структурі Міністерства внутрішніх справ Державну міграційну службу, розглядаючи таким чином міграційну політику виключно з позиції протидії незаконній міграції. Адже ця політика повинна охоплювати і питання обстоювання прав співвітчизників за кордоном, захист прав біженців та шукачів притулку, а також сферу соціальної інтеграції трудових мігрантів-іноземців в українське суспільство. Щоб зупинити такі дії уряду, які суперечать зобов´язанням України перед Радою Європи, мені довелося разом із Президентом України двічі направляти конституційні подання до Конституційного Суду України, поки уряд, врешті-решт, не скасував своє незаконне рішення.

В актах реагування Уповноваженого до органів влади настійливо наголошується також на необхідності ратифікації Міжнародної конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей 1990 р. Цей важливий міжнародний документ пропонує якісно новий рівень захисту прав трудових мігрантів, зокрема мільйонів нелегальних українських мігрантів за кордоном.

Однією з найгостріших проблем, яку останнім часом доводиться вирішувати Уповноваженому, є захист прав українських моряків, які потрапляють у піратський полон. Лише протягом останніх 10 місяців сомалійські пірати захопили понад 60 українських моряків на суднах «Леманн Тімбер»,

«Капітан Стефанос», «Фаїна», «Салданха», «Сіл Тайд», «Аріана», «Маласпіна Касл» та ін. Нещодавно було нарешті звільнено українських моряків з балкера «Марафон». Проте, на жаль, один із них, батько трьох дітей С. Вартенков, загинув під час захоплення судна піратами.

І нині 27 українських моряків продовжують утримуватися піратами в полоні у жахливих умовах — не тільки при 60-градусному пеклі, а й під постійною загрозою своєму життю.

Люди, які працевлаштовуються на судна через посередницькі крюїнгові структури, фактично виявляються беззахисними перед піратами. Тому ще влітку 2008 р., ведучи боротьбу за врятування екіпажу судна «Леманн Тімбер», коли Президенту України була зроблена пропозиція щодо створення координуючого органу виконавчої влади з протидії морському тероризму, яким є піратство. Проте ледве минуло півроку, як сталося ще кілька захоплень десятків українських моряків, поки при Кабінеті Міністрів було створено таку структуру

Для гарантування безпеки моряків у Аденській затоці та інших небезпечних акваторіях потрібні насамперед скоординовані дії як судновласників, так і вантажовідправників, але під контролем держави, яка за Конституцією відповідальна за своїх громадян, де б вони не перебували.

Цього не було зроблено у випадку з судном «Фаїна», екіпаж якого став заручником не лише піратів, а й спеціального вантажу на борту. Для омбудсмана життя людей — важливіше за будь-який вантаж. Тому першочерговим завданням є недопущення силового варіанта при звільненні судна «Фаїна». Для цього мені довелося провести переговори в Кенії на найвищому рівні — з Прем´єр-міністром, Головою парламенту, міністром оборони, начальником Генерального штабу, а також із послами Сомалі, США та Росії в цій країні.

Впевнена, без подолання тотальної бідності на африканському континенті, зокрема в Сомалі, здолати піратство просто неможливо. Досвід щодо врятування екіпажів суден з українськими моряками на борту свідчить, що одними силовими методами вирішити цю проблему неможливо. Потрібні скоординовані дії усього міжнародного співтовариства для розв´язання цих глобальних проблем. Україна як морська держава, котра має майже 100 тисяч моряків, повинна ініціювати такі дії та брати в них активну участь.

Наявність серйозних проблем у національній судовій системі підтверджує і Європейський суд з прав людини, який за заявами проти України ухвалив уже 500 рішень по суті. Майже у 90 % випадків констатовано порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [5], яка стосується права на справедливий судовий розгляд. Протягом дев´яти років на виконання рішень Суду з Державного бюджету сплачено вже майже 45 млн грн.

Потрібне комплексне, системне реформування судової системи. Слід внести зміни до Конституції України щодо обрання суддів народом на конкретний термін. І прийняти новий КПК, а також Закон про безоплатну правову допомогу, проект якого вже ухвалений Верховною Радою в першому читанні. Крім того, прийняти нову редакцію Закону про адвокатуру, а на виконання Рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи ухвалити закон про медіацію, тобто примирення, для врегулювання досудового вирішення спорів. І, врешті-решт, запровадити ювенальні суди, насамперед для захисту прав дитини.

Як і раніше, щороку майже 90 % подань слідчих органів щодо арештів задовольняється судами. А значить даремні сподівання на те, що практика масових арештів буде припинена і суди стануть захищати передусім конституційне право людини на свободу та особисту недоторканність.

На початок цього року у слідчих ізоляторах утримувалися 20 тисяч осіб, справи щодо яких були у провадженні слідчих та судових органів. З них майже 15 тисяч заарештованих, або 74 %, рахувалися саме за судами до винесення вироку. Майже п´ять років за ґратами очікує рішення Ленінського районного суду м. Севастополя С. Мірошин. Шість років очікував судового вироку тяжко хворий на туберкульоз мешканець м. Луганська В. Волчанський.

Мною вже неодноразово була порушена проблема незахищеності мільйонів наших громадян, потерпілих від злочинів [6]. У березні 2009 р. Президентові України було направлено подання про необхідність ратифікації Європейської конвенції про компенсацію збитків жертвам насильницьких злочинів 1983 р., після чого буде можливість захистити права сотень тисяч наших співвітчизників, які стали жертвами злочинних посягань як в Україні, так і за її межами.

Якомога швидше потрібно прийняти й зареєстрований у парламенті законопроект щодо захисту права людини на розгляд справи упродовж розумного строку.

В Україні виконується лише 35 % судових рішень, що є брутальним порушенням права людини на справедливий суд. Навіть отримавши рішення суду, люди роками змушені поневірятися коридорами державної виконавчої служби, сподіваючись на його виконання.

Моніторинг Уповноваженого свідчить про наявність системних проблем, внаслідок яких не виконуються рішення національних судів.

Через масове невиконання рішень судів наша держава набула негативного міжнародного іміджу. Зокрема, ситуація з відсутністю коштів у Державному бюджеті не сприймається Європейським судом з прав людини, який уже постановив низку рішень проти України, зокрема у справах «Войтенко проти України», «Коваль та Пацюра проти України». Європейський суд зазначив, що відсутність коштів у держави не може виправдовувати невиконання рішень суду.

Наболілою також є проблема неналежного виконання судових рішень державними виконавцями. Недбалість державних виконавців іноді сягає таких меж, що порушуються права цілих трудових колективів та розбазарюється державна власність в особливо великих розмірах.

Так, до омбудсмана звернувся трудовий колектив Одеського державного підприємства «Чоразморшлях» у зв´язку з незаконною реалізацією державними виконавцями Одеського обласного управління юстиції суден «Арабатський» та «Плавмайстерня». І це в той час, коли український флот практично знищено!

Мною у цій справі було відкрито провадження і в його межах направлено звернення Генеральному прокурору України щодо перевірки законності реалізації зазначених суден. Прокуратурою Одеської області порушено кримінальну справу стосовно державних виконавців за фактом зловживання ними службовим становищем під час реалізації суден. Досудове слідство у справі триває.

Така ж ситуація і з заарештованим в Аргентині українським судном-драгою «Перекопський», яке намагається привласнити одеська приватна фірма

(гадаю, вона є тільки прикриттям). У зв´язку з цим омбудсманом здійснюється дуже непросте провадження. Донедавна тільки це судно давало доходи в Держбюджет України щороку 2 млн доларів. Тому заради збереження судна під прапором України, а також недопущення знищення решти вітчизняного флоту до Генерального прокурора та Голови Вищого господарського суду України було подано відповідне подання. Наразі це питання перебуває на стадії врегулювання.

На моє переконання, треба не запроваджувати інститут приватних виконавців, як це пропонується Мін´юстом, а повернути Державну виконавчу службу до судової гілки влади, що цілком логічно завершувало б судовий процес. Адже це ще і справа честі суду — контроль за виконанням власних рішень.

Боротьба з застосуванням недозволених методів ведення слідства, зокрема тортур, є одним із пріоритетів діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Якщо у 2007 р. з приводу катувань, жорстокого та нелюдського поводження чи покарання до мене надійшло 1 428 звернень, то у 2008 р. — 1 922, тобто на третину більше.

Як правило, правоохоронці б´ють людей, змушуючи їх узяти на себе вину, для штучного підвищення показника розкриття злочинів, а то і просто

3 метою отримання хабара. У 70 % випадків це відбувається прямо у службових кабінетах. Катування мають місце, на жаль, у всіх регіонах України, про що свідчать результати проваджень Уповноваженого, інформація прокурорів областей, правозахисників і окремі судові вироки. Це підтверджується і даними закладів охорони здоров´я. Протягом 2006 р. до лікарень з приводу побиття у міліції звернулися майже 1 800 осіб, у 2007 р. і 2008 р. — по 2 тисячі.

На жаль, знущання над людьми набуває дуже жорстоких форм і призводить до загибелі затриманих. Так, у 2008 р. працівниками міліції у Шевченківському райуправлінні м. Києва вбито 32-річного Т. Фєдаса, у м. Сокаль Львівської області — 52-річного Р. Стасюка, батька двох дітей, у м. Прилуках Чернігівської області стражі порядку за три години закатували на смерть 39-річного підприємця С. Кунцевського — справа набула широкого розголосу.

Майже два роки тривало провадження Уповноваженого у справі щодо захисту прав родини закатованого до смерті співробітниками Надвірнянського райвідділу міліції на Івано-Франківщині П. Худака, батька трьох дітей. У квітні 2009 р. суд нарешті постановив вирок, яким катів засуджено до реальних строків покарання: начальника карного розшуку — до 9 років, а його підлеглих, оперуповноважених, — до 8 років позбавлення волі.

Це рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області можна вважати справжнім судовим проривом у справі захисту прав осіб, потерпілих від катувань. Усі судді України мають змінити своє ставлення до розгляду цих соціально небезпечних злочинів і з усією суворістю закону підходити до винесення рішень щодо них.

Як свідчать результати системного моніторингу стану додержання прав людини у місцях позбавлення волі, де шляхом «візитів без попередження» Уповноваженим та фахівцями Секретаріату відпрацьовано загалом (тільки замисліться!) понад два роки, органи міліції продовжують утримувати ув´язнених в умовах, які принижують людську гідність і які за міжнародними стандартами вважаються одним із видів катувань.

У цьому контексті можна сьогодні назвати й АР Крим, і м. Севастополь, і Волинську, Дніпропетровську та Кіровоградську області. Останньою перевіркою Уповноваженого в Київській області встановлено, що Міністерством внутрішніх справ України не було зроблено рішучих кроків для вирішення принаймні головного питання — про безперешкодний доступ у камери денного світла і свіжого повітря. Від персоналу спецустанов залежить навіть відкриття кватирки, на що потрібен дозвіл начальства, тому що це можна зробити тільки зовні, куди ув´язнені, зрозуміло, вийти не можуть.

З метою подолання такого негативного явища, як тортури, Президентом України за поданням Уповноваженого з прав людини були ініційовані підписання і ратифікація Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти тортур, і Україна стала тут однією з перших. На жаль, у нашій країні поки що не створений національний превентивний механізм запобігання катуванням, хоча перші кроки в цьому напрямі вже зроблені.

Завдяки послідовному вживанню заходів щодо гуманізації каральної політики держави намітилася тенденція щодо зменшення кількості засуджених у місцях позбавлення волі, що також є певним позитивом: з 2000 р. — на 77 тисяч осіб, або на третину.

Нині у 184 установах кримінально-виконавчої служби утримується 145 тисяч осіб, 25 % з яких — у слідчих ізоляторах. Серед засуджених — 1 526 неповнолітніх, понад 6 тисяч жінок. Проте майже 20 тисяч (тобто кожен сьомий) засуджені за злочини, що не становлять значної суспільної небезпеки. Тому конче необхідно запровадити національну модель системи пробації, тобто більш широкого застосування альтернативних позбавленню волі мір покарання.

На тлі загального зменшення кількості засуджених ускладнюється криміногенний склад вчинених ними злочинів, зростає чисельність довічно ув´язнених. Порівняно з 1999 р., коли було запроваджено мораторій на застосування смертної кари, їх чисельність сягнула з 417 до 1 560 осіб, з яких 17 — жінки. Уповноважений неодноразово висловлювала тривогу з приводу неналежних умов утримання довічно засуджених. Однак досі не запроваджена диференційована прогресивна система відбування ними покарання з урахуванням європейської практики.

Останнім часом з´явилися кричущі факти, коли суди почали застосовувати до громадян довічне ув´язнення як спосіб вирішення конфліктних стосунків у справах бізнес-структур. Прикладом цього є засудження Апеляційним судом Львівської області до довічного ув´язнення колишнього заступника генерального директора львівського ринку «Шувар» 50-річно-го В. Панасенка, який, за матеріалами кримінальної справи, вчинив замах на вбивство Р. Федишина, генерального директора цього ринку. За цим фактом відкрито провадження омбудсмана. Сподіваємось, що нам вдасться встановити істину в цій явно замовній справі.

Під час одного з моїх «візитів без попередження» був виявлений у Києві слідчий ізолятор СБУ, який підлягав ліквідації на вимогу Ради Європи ще 2003 р. Як Уповноваженим з прав людини, мною було зроблено публічну заяву про неприпустимість використання таємних в´язниць. Після особистої зустрічі з головою СБУ В. Наливайченком ситуація була спрямована у правове русло. Це питання спеціально обговорювалося за моєю участю на засіданні Кабінету Міністрів, а також було видано відповідний указ Президента України.

Перевірки Уповноваженого засвідчують, що внаслідок незадовільного медичного забезпечення смертність ув´язнених залишається високою. Тільки у СІЗО щорічно помирає в середньому 130 осіб, які ще навіть не були визнані судом злочинцями. Не вперше привертаю увагу правоохоронних органів та судів на необхідність гуманнішого ставлення до затриманих осіб, неприпустимість зловживання правом на арешт, особливо у випадках, коли йдеться про тяжко хворих, адже від цього іноді залежить людське життя.

У місцях позбавлення волі утримуються понад шість тисяч хворих на активну форму туберкульозу, третину з яких виявлено під час надходження заарештованих до слідчих ізоляторів. Протягом трьох останніх років на цю недугу захворіло понад чотири тисячі позбавлених волі осіб, 277 з яких, на жаль, померли.

На підставі моніторингу Уповноваженого за участю представників органів державної влади, прокуратури, правозахисників, журналістів, науковців та незалежних експертів були проведені Перші омбудсманівські публічні слухання, на яких обговорювалися актуальні питання дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, які перебувають у місцях попереднього ув´язнення, були вироблені нові конструктивні підходи щодо захисту і поновлення їхніх конституційних прав.

Демократія неможлива без свободи слова. Тому її захист був і є одним із пріоритетів моєї діяльності як омбудсмана України. Моніторинг засвідчує, що фронтальний наступ на права вітчизняної преси триває, перемістившись із політичної сфери в економічну. «Цензура грошей» призводить до імітації, монополізації і, врешті-решт, до приватизації свободи слова.

Правдиве слово журналіста нерідко обертається для нього гоніннями. У країні викликало обурення те, що на Івано-Франківщині редактор районної газети «Гуцульський край» П. Гавук, за плечима якого — понад три десятки років журналістської роботи, був звільнений за невиконання незаконного розпорядження новообраного голови Косівської райради не публікувати «крамольний», на його думку, відкритий лист сорока депутатів.

Безпрецедентною перемогою справедливості у захисті свободи слова стало недавнє ухвалення виправдального вироку відомому своїми викривальними статтями головному редакторові газети «Евпаторийская неделя» В. Лутьєву. Омбудсман України разом із журналістами, насамперед кримськими, та фахівцями Інституту масової інформації упродовж шести років виборювала право людини на життя, професійну діяльність та людську гідність. Ця мужня людина, яка кинула виклик зловживанням у міліцейській, прокурорській, судовій системах, була засуджена до восьми років позбавлення волі. Апеляційним судом Миколаївської області та Верховним Судом України вона була виправдана за всіма пунктами обвинувачення. Цей обнадійливий приклад поки що є радше винятком, ніж правилом, у відносинах влади і преси.

Не можна не торкнутися надзвичайно гострої проблеми: суспільство потребує захисту від недостовірної інформації. Тобто відповідальності за слово має бути не менше, ніж свободи слова. Вкотре зауважую: етичний кодекс українського журналіста повинен бути для представників ЗМІ таким же священним, як для медиків — клятва Гіппократа.

Дуже непокоїть стан дотримання прав громадян на вільне волевиявлення. Під час парламентських виборів 2006 р. та 2007 р. знову мали місце масові помилки у списках виборців. Сотні тисяч громадян України були позбавлені права на участь у виборчому процесі, бо не мали реєстрації за місцем проживання. На моє переконання, будь-які порушення у списках виборців або перебування громадян у день виборів не за місцем їх реєстрації, що за законом позбавило їх можливості проголосувати, є брутальним порушенням конституційних виборчих прав громадян. Обов´язок держави — забезпечити безперешкодний доступ кожному громадянинові України, де б він не перебував, до виборчої скриньки.

Ганебним було й те, що у 2007 р. уперше в незалежній Україні були намагання влади публічно втягти у виборчий процес Службу безпеки України, до чого я була змушена привернути увагу суспільства.

Потрібні зміни виборчого законодавства, які дали б змогу зробити виборчий процес більш демократичним та прозорим. Суспільство потребує відкритих виборчих списків, а також скасування дискримінаційного порогу, встановленого для проходження партій до виборних органів. Невідкладно слід ухвалити Виборчий кодекс України.

Водночас дуже велике занепокоєння викликає те, що у Верховній Раді України знаходяться законопроекти, якими пропонується в кілька разів підвищити розмір грошової застави для кандидатів у Президенти України. Переконана, що це буде фактично введенням майнового цензу, що є ознакою дискримінації, а отже, брутальним порушенням конституційного права громадянина бути обраним на будь-яку посаду в країні.

Не може бути й мови про справедливі та чесні вибори, поки не буде завершено формування Єдиного державного реєстру виборців, на чому наполягаю ще з 2000 р.

Щоденною турботою Уповноваженого з прав людини є захист прав дитини. Близько тисячі звернень щороку надходять до Уповноваженого стосовно порушення прав дітей, зокрема від них особисто. Моніторинг дає підстави для висновку, що в Україні брутально порушуються права дитини, зокрема на достатній життєвий рівень. Особливо критичною є ситуація в багатодітних сім´ях, де діти часто не отримують повноцінного харчування, медичного обслуговування, якісної освіти.

За останні 10 років чисельність дитячого населення країни зменшилася на 3 млн 300 тисяч. Майже удвічі більшою порівняно з розвиненими країнами залишається смертність немовлят на 1 000 новонароджених. Тому існує нагальна потреба не тільки збереження існуючої системи дитячих, а й запровадження передових медичних технологій та збільшення кількості дитячих лікувальних закладів.

Ще однією важливою проблемою є сирітство. Кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, на початок 2009 р. сягнула 103,5 тисяч і щорічно збільшується. Опікуючись захистом прав таких дітей, Уповноважений наполягає на тому, що пріоритетним має бути їх влаштування в українські родини. Іноземне ж усиновлення повинно стати винятком. Потрібно зрештою укласти двосторонні угоди з країнами, в які усиновлюються українські діти-сиро-ти, та підвищити пильність і відповідальність українських дипломатів.

Насильство над дітьми стало страшною реальністю сьогодення. Діти стають жертвами торгівлі, їх втягують у злочинну діяльність і використовують у проституції та порнографії. Тому необхідно прискорити внесення змін до кримінального законодавства України щодо запровадження кримінальної відповідальності за використання дітей у виготовленні порнографічної продукції, а також посилити відповідальність за сексуальні злочини проти дітей.

З метою подолання негативних явищ у дитячому середовищі та захисту прав дитини треба привести законодавство України у сфері охорони дитинства у відповідність до вимог міжнародних стандартів, зокрема Конвенції ООН про права дитини [7], підвищувати відповідальність і об´єднувати зусилля всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, широко залучати громадськість.

Згідно з чинним законодавством Уповноважений здійснює контроль за дотриманням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Як свідчать результати моніторингу, в Україні зберігаються прояви прямої та непрямої дискримінації жінок. Це стосується, зокрема, рівня оплати праці жінок, який у середньому становить лише 70 % рівня оплати праці чоловіків. Безробітними теж є переважно жінки, особливо старшого віку Ми не позбулися проявів насильства щодо жінок — у 90 % випадків жертвами торгівлі людьми також стають саме вони.

У країні спостерігаються істотні диспропорції щодо участі жінок в органах державної влади та місцевого самоврядування, а також у парламенті. Змінити ситуацію на краще можна, зокрема, шляхом застосування так званої позитивної дискримінації, яка дала б змогу кардинально поліпшити присутність жінок в органах влади, що сприяло б гармонізації сучасних суспільних відносин.

Відповідно до законодавства Уповноважений з прав людини є суб´єктом цивільного контролю над Військовою організацією та правоохоронними органами держави, тому практично в усіх моїх щорічних доповідях цій проблемі приділяється окрема увага [8].

Найбрутальнішим порушенням прав військовослужбовців усе ще залишаються посягання на їхнє життя та здоров´я. За даними 2008 р., у Збройних силах України майже 13 % злочинів пов´язані з нестатутними взаємовідносинами, зокрема «дідівщиною».

Дуже гостро стоїть проблема зростання кількості загиблих військовослужбовців унаслідок самогубства. Якщо за 2008 р. у Збройних силах України із 77 випадків загибелі військовослужбовців було 17 смертей унаслідок самогубства (22 %), то у 2009 р. лише за перший квартал позбавили себе життя дві третини загиблих (8 із 12).

Велику загрозу невід´ємним правам людини на життя і здоров´я та довкіллю несуть військові склади і вибухи на їх арсеналах у Артемівську, Цвітосі, Новобогданівці, Лозовій. Позиція Уповноваженого з прав людини: без належного фінансування відповідних державних програм вирішити ці проблеми неможливо.

Ефективний парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини неможливий без співпраці Уповноваженого з народними депутатами України, парламентськими комітетами і фракціями. За час моєї діяльності до Уповноваженого надійшло близько трьох тисяч запитів і звернень від народних депутатів, у яких порушуються переважно питання захисту прав людини. За кожним таким зверненням відкривається провадження і докладаються спільні зусилля для поновлення порушених прав. Подальше зміцнення такої співпраці сприятиме підвищенню ефективності парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини в Україні.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини : Закон України від 23 грудня 1997 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — № 1. — Ст. 21.
2. Загальна декларація прав людини // Заключні зауваження та рекомендації конвенційних органів ООН щодо доповідей України в сфері дотримання прав людини : зб. док. укр., рос, англ. мовами / за ред. Н. І. Карпачової. — К., 2004. — 448 с; Стан дотримання Україною міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини : Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. З нагоди 60-річчя Загальної декларації прав людини. — К., 2008. — 260 с.
3. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — К., 2009. — 412 с.
4. Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном : Спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — К., 2003. — 192 с.
5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод // http://www.kmu.gov.ua
6. Перший Омбудсман України на захисті прав людини : Збірник документів Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. 1998-2006. — К., 2007. — 714 с.
7. Конвенція про права дитини // http://www.mon.gov.ua/education/average/convention.doc
8. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні : Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — К., 2000. — 378 с; Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні : Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — К., 2002. — 412 с; Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні : Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — К., 2004. — 530 с; Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — К., 2006. — 374 с.