Вступ.

1. Суть,структура,місце галузі олійництва в господарстві країни.

2. Історія розвитку та фактори становлення олійно-жирового комплексу.

3. Структурно-динамічна характеристика олійно-жирового комплексу України.

4. Екологічні проблеми в галузі.

5. Проблеми та перспективи розвитку олійно-жирового комплексу.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Проведення економічних реформ в Україні пов`язано з вирішенням проблеми удосконалення системи управління промисловим і регіональним розвитком. Організація управління за умов формування ефективно функціонуючої ринкової економіки вимагає переходу до стабільних, врегульованих взаємовідносин між державою, регіонами та суб’єктами господарювання, спроможних раціонально використовувати природно-ресурсний, виробничий, людський, інвестиційно-інноваційний потенціал територій як в загальнодержавних, так в регіональних інтересах.

Однією з глобальних задач, гострота якої зростає, є вирішення продовольчої проблеми, зокрема, в частині формування ефективного олійно-жирового комплексу (ОЖК) як важливої складової наповнення ринку.

Забезпечення стійкого ефективного розвитку цього комплексу, вимагає нових, більш досконалих методів і форм його регулювання, реструктуризації підприємств і на цій основі удосконалення їх розміщення. Ряд невирішених проблем є в забезпеченні оперативного реагування підприємств на кон`юнктурні зміни та світові тенденції науково-технічного розвитку.

Успішне вирішення задачі ефективного розвитку олійно-жирового комплексу значною мірою залежить від рівня його теоретико-методологічного вивчення та узагальнення, що є науковою основою розробки і обґрунтування практичних рекомендацій щодо вирішення продовольчої проблеми.

У науковій вітчизняній і зарубіжній літературі представлені окремі теоретико-методологічні аспекти розвитку олійно-жирового комплексу. Вони ґрунтуються на різних концепціях і програмах розвитку харчової і, в її складі олійно-жирової промисловості. Їх результати відображено у наукових працях О.М.Алимова, В.І.Бойка, П.П.Борщевського, П.І.Гайдуцького, В.Д.Гончарова, Б.М.Данилишина, М.І.Долішнього, С.І.Дорогунцова, Ю.П.Лебединського, А.С.Лисецького, Я.Б.Олійника, М.М.Паламарчука, Д.К.Прейгера, П.Т.Саблука, В.Ф.Савченка, Д.М.Стеченка, П.С.Сологуб, Л.Г.Чернюк та ін.

Разом з тим, теоретико-методологічні, методичні та практичні питання розміщення, розвитку та підвищення ефективності функціонування олійно-жирової промисловості в ринкових умовах ще не повною мірою досліджені, особливо в регіонах її спеціалізації. Існуюча в Україні система регулювання розвитку олійно-жирового комплексу залишається досі малоефективною, суперечливою, значною мірою відірваною від потреб населення, оскільки будується на недостатньо досконалих методах управління, застарілих нормах і правилах.

Це обумовлює актуальність дослідження, необхідність удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання розвитку олійно-жирового комплексу. Головна ідея роботи полягає у тому, щоб на основі визначення методів і форм аналізу, виявлених взаємозв`язків та суперечностей в динаміці реструктуризації підрозділів комплексу обґрунтувати перспективні напрями регіонального розвитку та підвищення ефективності виробництва.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є наукове обґрунтування основних положень, напрямків і пріоритетів розвитку та розміщення олійно-жирового комплексу України на основі вдосконалення організаційно-економічного механізму його регулювання в контексті сучасної трансформації економіко-правового середовища.

Поставлена мета визначає зміст досліджень, які полягають у послідовному вирішенні наступних взаємопов’язаних завдань теоретичного, методологічного та практичного характеру:

— в теоретико-методологічному плані розкрити економічну суть, роль і значення олійно-жирового комплексу, основ його функціонування за умови трансформації і реструктуризації господарських систем;

— визначити наукові принципи та фактори розміщення підприємств олійно-жирового комплексу та розробити методичні положення щодо оцінки ефективності його розвитку;

— проаналізувати функціонально-галузеву структуру олійно-жирового комплексу та виявити особливості територіальної структури олійно-жирового комплексу з визначенням оптимальних шляхів її вдосконалення;

— здійснити оцінку структурно-динамічних зрушень та регіонального розвитку сировинної бази;

— обґрунтувати методичні підходи до регулювання реструктуризації та розміщення підприємств олійно-жирового комплексу;

— розробити рекомендації прикладного характеру щодо районування і поліпшення інвестиційного забезпечення олійно-жирового комплексу;

— обґрунтувати напрями вдосконалення сучасного управління олійно-жировим комплексом, які підвищують його ефективність.

Об`єктом дослідженняє олійно-жировий комплекс (підприємницькі структури, діючі підприємства різних форм власності і господарювання) в сучасних умовах трансформаційної економіки.

Предметом дослідженняє методологічні, методичні та прикладні проблеми формування організаційно-економічного механізму розвитку і розміщення олійно-жирової промисловості.

Методи дослідження. Методологічною основою виконання роботи є фундаментальні положення сучасної теорії функціонування економічних систем, концепції економічного розвитку, а також наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених з проблем структурної трансформації промисловості, розвитку регіонів, формування продовольчого ринку, методологічні і методичні розробки з питань розвитку, регулювання і розміщення харчової промисловості і АПК, законодавчі і нормативні акти.

1. Суть,структура,місце галузі олійництва в господарстві країни

Олійно-жировий комплекс спеціалізується на виробництві рослинницьких олійних культур. Основною олійною культурою в Україні є соняшник. Вирощують його саме для того щоб одержувати насіння, а з нього олію, тоді як інші олійні культури — льон-довгунець, конопля — культивуються з метою одержання волокна, а насіння це вже побічна продукція. Тому частка соняшнику у виробництві олії становить 98%.

Основними районами його виробництва є степові, тобто Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська і Херсонська області.

З 1995 р. по 2005 р. посівна площа олійних культур збільшилася з 1,8 до 3,1 млн. га, в тому числі соняшника з 2,6 до 3,5 тис. га. За цей час валовий збір насіння соняшнику збільшився з 2,8 до 3,7 млн. т.

Олійно-жировий комплекс України ґрунтується в основному на виробництві та переробці насіння соняшнику. Посівні площі соняшнику в 1990 р. займали 1636 тис.га, що становило більше 90% усіх посівних площ олійних культур. Крім соняшнику, в олійно-жировій промисловості використовується насіння льону-довгунця, рицини, коноплі, рапсу, а також відходи деяких сільськогосподарських продуктів.

Основні посіви соняшнику як теплолюбивої культури зосереджені переважно в південних областях України. Особливо великого поширення набув соняшник у північних і центральних районах Степу. Дещо менші його площі в Лісостепу і південному Степу. Зовсім незначне місце цієї культури на Поліссі і в передгірських районах Карпат.

Олійно-жирова промисловість представлена олійно-екстракційними і олійно-пресовими, маргариновими і миловарними заводами, а також олійно-жировими і жировими комбінатами. Виробництво олії належить до матеріаломістких, тому олійно-екстракційні заводи розміщені в районах вирощування соняшнику. Близько третини всієї вироблюваної олії використовується для виготовлення маргарину і мила. В Україні маргаринові заводи розміщені у Києві, Донецьку, Ужгороді.

Значне поширення в олійно-жировій промисловості набуло комбінування. Тепер на олійно-жирових і жирових комбінатах виробляється 50% олії, основна частина маргарину, мила і мийних засобів. Потужні олійно-жирові і жирові комбінати розміщені в Дніпропетровську, Полтаві, Харкові, Одесі, Запоріжжі, Чернівцях, Вінниці та Львові.

Олійно-жирова промисловість – складна галузь харчової індустрії, що складається з взаємопов’язаних виробництв олії, жирів, харчового масла, маргарину. Олійно-жирова промисловість у якості вихідної сировини використовує насіння маслічних культур – соняшнику, льну, бавовнику, сої, гірчиці, арахісу, рапса, коноплі тощо. Розвиток олійного виробництва олійного виробництва суттєво впливає на розширення посівів олійних культур у сільському господарстві, підвищення їх врожайності, збільшення жирності насіння. Готова продукція галузі – олія – надходить до торговельної мережі для задоволення попиту населення, а також є важливим напівфабрикатом — обов’язковим компонентом при виготовлені широкого асортименту предметів споживання – маргарину, майонезу, мила, стеаринових свіч, оліфи, парфумів.

Отже, важливе значення для олійно-жирової промисловості є об’єми вирощеної сировини. В Україні найбільш поширеною сировиною даної галузі є соняшник[15, c. 93-95].

Складні часи переживає і олійножирова галузь. Посіви олійних культур займають частину посівів технічних культур у Сумській та Полтавській областях, а у Харківській – більше 50%. Але у 2005 р. на підприємства галузі надійшло лише 25% насіння соняшнику поточного врожаю, решту вивезено за межі держави. Цього року може повторитися ситуація, коли через дефіцит сировини всі олійні заводи достроково припинять роботу, а ціни на олію різко зростуть, що призведе до збільшення експорту цієї продукції. Слід зазначити, що при вивезенні сировини замість продукції держава втрачає значні кошти. Від переробки насіння соняшнику прибуток втричі більший, ніж від його продажу за кордон. Для використання цих резервів необхідно вжити термінових заходів щодо тарифного й нетарифного регулювання експорту насіння соняшнику.

Перше місце в Україні за об’ємами виробництва маргарину займає Харківський жирокомбінат. За об’ємами випуску товарів майонезної групи комбінат займає друге місце. При чому навіть у нинішніх кризових умовах комбінат у 2005 р. дав приріст виробництва: по маргаринах – на 50,7%, майонезів – на 61% у порівнянні з 2004 р. збільшення об’ємів дозволив збільшити завантаження потужності виробництва до 60%. Загальний об’єм виробництва у 2005р. становив 134,7 млн. грн., а балансовий прибуток — 13,7 млн.грн.[10, c. 12-13]

Висновок

Одним із глобальних завдань, гострота якого зростає, є вирішення продовольчої проблеми, зокрема, в частині формування ефективного олійно-жирового комплексу (ОЖК) як важливої складової наповнення ринку.

Забезпечення стійкого ефективного розвитку цього комплексу вимагає нових, більш досконалих методів і форм його регулювання, реструктуризації підприємств і на цій основі удосконалення їх розміщення. Ряд невирішених проблем є також і в забезпеченні оперативного реагування підприємств на кон'юнктурні зміни та світові тенденції науково-технічного розвитку.

Успішне вирішення завдання ефективного розвитку олійно-жирового комплексу значною мірою залежить від рівня його теоретико-методологічного вивчення та узагальнення, що є науковою основою розробки і обґрунтування практичних рекомендацій для вирішення продовольчої проблеми.

2. Історія розвитку та фактори становлення олійно-жирового комплексу

Олійна промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов'язані з ними продукти. У своєму розміщенні галузь орієнтується на сировину, оскільки на виробництво 1 т олії витрачається від З—4 до 5—8 т насіння олійних культур. Найбільшими центрами виробництва олії є Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Полтава, Кіровоград, Вінниця.

Галузь виробництва олії в Україні – потужній агропромисловий комплекс, який об’єднує виробників насіння та масложирової продукції. В основному ця галузь орієнтована на виробництво соняшникової олії та пов’язаних з нею продуктів.

У загальному обсязі виробництва олійних культур в Україні соняшник займає більше 90%, а в структурі посівних площ не менше 10%. Щорічний валовий збір постійно збільшується і в 2005 році досяг рекордної цифри – 5 млн. тонн. Країна посідає третє місце в світовому рейтингу після Аргентини та Росії, забезпечуючи від 7 до 12% світового виробництва соняшнику.

Насіння соняшнику, як один із ліквідних видів продукції, довго використовувалося як спосіб платежів сільськогосподарськими підприємствами. Не дивно, що посівні площі під соняшником збільшуються.

Соняшник – культура вигідна, він може дати прибуток до 89%, менше залежить від погодних умов, хоча дощове літо зменшує вміст олії в насінні. Але якщо в наприкінці 80-х років урожайність соняшнику в нашій країні була на рівні європейських країн, то зараз спостерігається щорічний її спад, в середньому на 7% за рік. Це відбувається з двох причин: внаслідок порушення агротехнології та виснаження земель.

Унікальні природно-кліматичні умови України дозволяють вирощувати соняшник практично на всій території України (окрім Волинської, Львівської та Рівненської областей). Але найбільш сприятливі землі степової зони, куди входить Кримська АР, Херсонська, Одеська, Запорізька, Миколаївська, Луганська, Донецька, Дніпропетровська та Кіровоградська області. Соняшник потребує певної кількості сонячних днів протягом року, для того, щоб відбувся ферментативний процес утворення олії в насінні. У дощове літо в насінні соняшнику збільшується вміст крохмалю. Найбільші посівні площі в Україні займають гібриди "Одеський-122», -123, -128, -249, -504. Олійність харківських сортів складає 52-55%, одеських і запорізьких – 50-52%.

Підприємства олієжирової галузі України можна поділити на декілька категорій. До першої категорії належать підприємства, що виробляють олію: олієжирові та олієекстракційні комбінати. До другої категорії належать дрібні виробники олії в компаніях, для яких виробництво олії – не основний вид діяльності. Ці переробні підприємства більше залежать від ситуації на внутрішньому ринку, так як на них налагоджено виробництво дрібних партій олії, і вони забезпечують потреби сільського населення. Україна майже єдина країна в світі, де населення надає перевагу нерафінованій олії і не лише тому, що воно дешевша. Але останнім часом намітилася тенденція до збільшення частки олії в пляшках та рафінованої олії.

Сільськогосподарські підприємства використовують для переробки насіння власної олійниці з метою отримання готівки для поточних витрат. Дрібні виробники виробляють до 30% від загального обсягу олії. Третю категорію складають виробники олієжирової продукції – маргаринові заводи, миловарні комбінати.

У результаті переробки насіння олійних культур отримують продукти первинної переробки (олію та шрот), продукти більш глибокої переробки (майонез, маргарин, мило, жири кондитерські, оліфи) та крихту кісточкову, отриману після переробки плодових кісточок, соняшникове борошно та білкові кислоти[7, c. 25-29].

Українська олієжирова галузь представлена підприємствами, які входять в асоціацію "Укроліяпром", а також крупними компаніями ЗАТ "Каргіл", ТОВ "Топфер", ДП "Сантрейд", ПГ «КМТ», «Бунге». Всі компанії працюють на базі крупних українських заводів. Нині в секторі працюють 17 великих підприємств. Існуючі потужності олієжирових підприємств України дозволяють за рік перероблять до 4,5 млн. тонн насіння олійних культур (як правило соняшнику та рапсу), при цьому можна отримати 1,5 млн. тонн соняшникової олії, 380 тис. тонн маргарину, 105 тис. тонн майонезу.

Споживання соняшникової олії власного виробництва в Україні збільшилось за останні роки з 7,5 кг в 1998 році до 12 кг в 2005-му, при рекомендованій нормі споживання 13 кг на особу, що пов’язано зі збільшенням купівельної спроможності населення. Під дією збільшення споживчого попиту і збільшення обсягів виробництва в кондитерській та хлібопекарній галузях, збільшується також виробництво маргарину та майонезу всередині країни, і нині на це йде 1/5 сумарного виробництва соняшникової олії.

Обсяг ринку олії становить 1,7 млн. тонн за рік. Вагома частка виробленої соняшникової олії йде на експорт. У 2005 році вироблено 1350 тис. тонн олії.

Варто зазначити, що в світовій структурі споживання серед 17 олійних культур соняшнику належить лише 6,6%. При тому, що олія рапсова займає 9,9%, пальмова – 22,4% і соєва – 26% споживання.

На Україні є сприятливі кліматичні умови для вирощування сої. Завдяки високій якості зерна та вегетативній масі, соя є однією з головних білково-олійних культур у світі. Вона знаходить своє призначення в тваринництві, харчовій промисловості, в техніці та медицині. ЮНЕСКО визначила сою як стратегічну харчову рослину через її високу живильну цінність та вміст білків. До безсумнівних достоїнств рослини відносять її важливість, з точки зору агротехніки, так як будучи азотфіксатором, вона покращує структуру ґрунту, збагачуючи його азотом. Після вирощування сої прибавка урожайності зернових досягає 4 ц/га. За останні 60 років, за даними Інституту рослинництва ім. В. Я. Юр’єва, виробництво сої у світі збільшилося в 8,9 разів. У країнах колишнього Союзу вирощується 0,9 млн. тонн.

Із соєвого зерна шляхом пресування отримують соєву олію. У свіжому вигляді її смак і запах не відрізняється від соняшникової, але швидко гіркне. Після рафінування соєва олія стає прозорою, має добрі смакові якості, довго зберігається і споживається на рівні соняшникової та оливкової олії. Це прекрасний дієтичний продукт, що містить ненасичені жирні линолеву та линоленову кислоти, солі кальцію, натрію, магнію, фосфору, вітаміни Е та С. Соєва олія використовується при смаженні, випічці, нею заправляють салати. Нині соя в Україні використовується в основному в харчовій промисловості.

Рапс є другою найважливішою олійною культурою в Україні. Виробництво цієї культури збільшується з 1997 року, хоча загальний рівень виробництва все ще низький. Олійні підприємства України в 2001/2002 році виробили 43900 тонн рапсової олії. Нині вона більшою мірою використовується для виробництва маргарину та майонезу, оскільки українські споживачі традиційно віддають перевагу соняшниковій олії. Значна частина рапсу переробляється на олійницях з переробки соняшнику, а саме в час відносно незайнятих періодів.

Кукурудзяну олію отримують шляхом обробки зародків кукурудзяного борошна сухим шляхом, олії отримують небагато – 18-20%. У крохмально-паточному виробництві зародки відмиваються від крохмалистих речовин; із таких зародків олія випресовується майже повністю (40-50%). У першому випадку олія виходить більш стійкою при зберіганні і має кращий смак. Олію можна отримувати шляхом холодного та гарячого пресування. Олія холодного пресування золотисто-жовтого кольору, гарячого – темніша.

Олія складається із тригліцеридів олеїнової (до 45%), линолевої (до 48%) та граничних кислот (до 11%). У числі граничних кислот, окрім пальмітинової та стеаринової, знаходяться арахінова, капронова, каприлова та капринова кислоти; в числі неграничних є гіпогеєва кислота. Олія містить вітамін Е та фітостерини, йодне число 111-133. Щодо хімічного складу, то в кукурудзяних зародках міститься 49-57% жирної олії, 13-18% білкових речовин, близько 5% фітину та інших речовин, включаючи токофероли[1, c. 85-88].

Виноградна олія має високу біологічну активність, містить активний антиоксидант. Завдяки цьому використовується переважно в косметичній продукції, зв’язує в клітинах вільні радикали, тим самим уповільнює процеси старіння клітини.

Абрикосова олія містить тригліцериди, природний віск, стеарин, олієрозчинні вітаміни.

Заповнює втрату шкірного жиру при умиванні, несприятливих атмосферних впливах. Має антиоксидантну активністю.

Обліпихова олія містить унікальний комплекс вітамінів, мікроелементів, органічних кислот та інших біологічно активних речовин. Має вітамінізуючу, протизапальну, антиоксидантну, антисептичну та живильну дією. Використовується в якості протирадіаційного, протиопікового, ранозаживлюючого засобу та засобу, що регенерує тканини.

Лляна олія за своєю біологічною цінністю стоїть на першому місці. У насінні льону міститься 46% вітаміну F. Лляна олія живить мозок, поліпшує клітинний обмін, ліквідує запори, поліпшує якість шкіри, а також знижує рівень холестерину. Вона особливо корисно людям, які відчувають гостру нестачу вітаміну F. Олія легко окисляється, тому необхідно ретельно оберігати її від контакту з повітрям та світлом. Сприяє епітелізації ран, забезпечує протизапальну дію, нормалізує обмінні процеси в клітках, має унікальну проникаючу здатністю, природно зволожує шкіру.

Кедрова олія (олія ядер кедрових горіхів) містить мікроелементи та вітаміни. Має живильну та антиоксидантну активністю. Активно переносить і легко вивільняє корисні речовини, відновлюючи пошкоджені тканини.

Олія із зародків пшениці – дуже корисна лікувальна олія. У ній містяться вітаміни А, D, Е (велика кількість), К та 85-90% ненасичених жирних кислот.

Арахісова олія містить 27% протеїнів і 16% вуглеводів. Якісною є лише олія холодного віджиму, якої в продажу майже немає.

Бавовняна олія містить 40-50% линолевої кислоти. У ній немає ліноленової кислоти.

Конопляна олія містить 46% линолевої кислоти і 28% ліноленової.

На ринку виробництва майонезу працює близько 140 виробників. Обсяг виробництва майонезу в Україні складає 115 тис. тонн у 2003 році та 163 тис. тонн у 2005-му. Експорт майонезу склав 2,5 тис. тонн у 2003 році і 3,0 тис. тонн у 2005-му. В основному майонез експортується в Росію та Молдавію. Щорічний імпорт – близько 4 тис. тонн.

На ринку маргарину працює близько 30 виробників. Виробництво маргарину склало: 2003 рік – 235,9 тис. тонн і близько 300 тис. тонн у 2005-му. Щорічний експорт маргаринової продукції – близько 2 тис. тонн, імпорт – 30-40 тис. тонн. Проблем з сировиною (крім сезонних коливань цін) у виробників не виникає. До вітчизняної належить олія та саломас, до імпортної – тропічні олії, емульгатори, стабілізатори.

На ринку виробництва мила працює 8 виробників. Виробництво туалетного мила склало: у 2005 році – 22 тис. тонн і 30 тис. тонн у 2006-му. Експорт туалетного мила щорічно складає близько 3 тис. тонн. Українські миловарні заводи в радянський час будувалися з таким розрахунком, щоб максимально використовувати місцеву сировину – яловичий жир. Скорочення в Україні поголів'я великої рогатої худоби призвело до дефіциту якісного яловичого жиру. Миловари змушені були шукати альтернативну сировину – рослинні (в основному пальмову, пальмоядрову) олії. Після цього почали імпортувати напівфабрикат – мильну основу (стружку або чіпси). Технологічний ланцюжок скоротився до декількох операцій – добавки ароматизаторів, стабілізаторів, барвників; перемішування, формування шматків та пакування.

15,625% зробленої в Україні продукції відправляється на експорт. Найбільшим експортером є Росія – більше 80%, на другому місці – Молдавія. Імпорт мила дещо знизився після того, як турецькі компанії розгорнули виробництво на території України. Нині воно складає більше 30%[4, c. 21-23].

Висновок

На сьогодні основним інструментом державного регулювання олієжирової промисловості є кредитування та регулювання експорту-імпорту шляхом підвищення зниження митної ставки на ввіз-вивіз насіння соняшнику та соняшникової олії.

Досить проблематичним для багатьох виробників насіння соняшнику є фінансування майбутнього врожаю. Процентні ставки на Україні дуже високі – від 14 до 20% в USD. Одержання кредитів фермерами ускладнено через неможливість іпотечного кредитування і кредитування під заставу землі. Нині готується законодавча база під створення системи іпотечного кредитування і ринкових механізмів руху землі. Це дозволить залучити в сільське господарство необхідні кошти.

Відсутність мита на вивезення насіння соняшнику впливало на власну олієжирову галузь України. Насіння йшло на експорт. Заводи стояли, соняшникова олія потрапляла до нас із-за кордону. Для захисту галузі в жовтні 2005 року уряд ввів 23% податок на експорт насіння соняшнику.

Однак давальницька схема дозволяла вивозити насіння й далі. Лише після заборони на давальницькі операції, олієжировий комплекс України нарешті почав відновлювати свої позиції. У липні 2006 року був прийнятий новий закон, відповідно до якого експортний податок знижувався до 17% митних витрат на умовах FOB. Цей закон скасував також безмитний статус, який раніше надавався експорту, що здійснювався відповідно до давальницьких контрактів. Після того, як безмитний статус було відмінено, нове 17% експортне мито істотно скоротило експорт українського насіння соняшнику. Із соняшникової олії та макухи експортні мита не стягуються.

3. Структурно-динамічна характеристика олійно-жирового комплексу України

Методологічною основою вирішення актуальних проблем розвитку олійно-жирового комплексу є комплексний, системний підхід та сукупність положень, що визначають роль олійно-жирового комплексу як стратегічної для України високоприбуткової галузі. Узагальнююча оцінка структурно-динамічних зрушень в цілому по Україні та в регіональному аспекті здійснена з урахуванням змін у виробничо-функціональній, інституційній та територіальній структурах, що дало можливість виявити основні тенденції в розвитку і розміщенні виробничих потужностей, розкрити особливості сировинної та інноваційно-інвестиційної орієнтації. На основі аналізу значного фактичного матеріалу обґрунтовано шляхи підвищення соціально-економічної ефективності олійно-жирового комплексу, а також рекомендації по удосконаленню управління.

Вирішальним у розвитку і розміщенні підприємств олійно-жирового комплексу є сировинний фактор, що пов’язано з високою матеріалоємністю одиниці кінцевої продукції. В структурі виробництва насіння олійних культур в Україні 95% припадає на соняшник. По території України вирощування олійних культур (соняшнику, ріпаку, сої та ін.) розміщене нерівномірно. Основна частина посівних площ зосереджена у 8 областях (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Харківська). Тут же розміщені переважно і основні виробничі потужності. Динаміка виробництва олії наведена на рис. 1.

Впродовж 1991-2001 рр. мало місце погіршення техніко-економічних показників олійно-жирового виробництва, зменшення доходів окремих підприємств та збільшення їх кредиторської заборгованості. Тільки в 2002 році поліпшився стан справ, намітилась тенденція подальшого зростання виробництва. Так, в 2002 р. сільгосппідприємства зібрали 3,2 млн.тонн насіння. Після очищення і сушіння урожай склав 2,8 млн.тонн, що на 600 тис.тонн більше, ніж у 2001 році. За даними асоціації “Укроліяпром” олійно-екстракційні заводи розраховують переробити протягом 2002-2003 рр. (вересень 2002 р. – серпень 2003 р.) 2,5 млн.тонн насіння соняшнику і виробити 1,1 млн.тонн рослинної олії, тобто на 22% більше порівняно з попереднім роком. Це забезпечує максимальне завантаження виробничих потужностей. За підрахунками, на експорт може бути спрямовано 600 тис.тонн олії, або на 177 тис.тонн більше, ніж в попередньому маркетинговому році. Структурні зрушення і ефективність в цій сфері значною мірою залежать від збалансованої діяльності суб’єктів господарювання, удосконалення податкових, митних і цінових механізмів[5, c. 52-54].

Для цілеспрямованого регулювання ринку насіння олійних культур і можливостей його ефективної переробки держава має використовувати систему економічних інструментів, суть і значення яких розкрито в дисертації. Основний зміст заходів при цьому базується на досягненні гнучкої взаємодії структурних елементів олійно-жирового комплексу, вдосконалення розміщення підприємств на основі впровадження розвинених економічних взаємозв’язків і нових методів управління. Доведено, що ринкова стратегія в системі виробничо-збутових координат відкриває нові напрями і можливості вдосконалення територіальної організації виробництва і підвищення його ефективності. В зв’язку з цим посилюється необхідність трансформації державного регулювання, зміни пріоритетів в формах і методах регулювання виробничих відносин, експортних поставок

В розробці методології та методики оцінки ефективності розвитку олійно-жирового комплексу автор виходить з необхідності поєднання галузевих і регіональних інтересів у формуванні і використанні потенціалу територіального розвитку. Запровадження загального (інтегрального) показника оцінки потенціалу регіонального розвитку олійно-жирової промисловості. Приведена в роботі формула розрахунку має такий вираз:

де: Пр – інтегральний показник регіонального розвитку олійно-жирового комплексу;

j, і – натуральні числа від 1 до n;

Рij — j-й показник в і-му регіоні;

Кj – j-й показник по Україні.

Необхідні доповнення до системи вказаних показників полягають у тому, щоб залучити до розрахунку такі показники як частка олійно-жирової промисловості в харчовій промисловості та АПК за обсягом прибутку, чисельністю працівників, вартістю основних виробничих фондів; місце олійно-жирового комплексу у продовольчому ринку; визначення масштабів експорту та імпорту олійно-жирової продукції.

Пропонується створення сучасної регіональної системи державної підтримки підприємницької діяльності у сфері олійно-жирового комплексу, для чого виділено шість основних груп факторів, які визначають ефективність виробництва та запропоновано групу відповідних показників оцінки. Представлено організаційно-економічний механізм регулювання розвитку і розміщення олійно-жирового комплексу.

Виділені кластери-об’єднання конкурентоспроможних галузей, виробництв і компаній, здатних забезпечити конкурентоспроможність виробництва. Доведена перспективність поєднання малого, середнього і великого підприємництва[3, c. 126-128].

Найбільш реальними визначено такі варіанти і моделі розвитку олійно-жирового комплексу України:

І варіант передбачає запровадження регуляторних функцій держави виходячи з існуючих реалій і накопиченого досвіду;

ІІ варіант орієнтується на впровадження заходів щодо підвищення соціально-економічної і фінансової результативності функціонування олійно-жирового комплексу за умов здійснення активної інноваційно-інвестиційної, структурної і регіональної політики.

Олійність насіння соняшнику — один з основних показників, що характеризує ефективність роботи олійно-жирової

промисловості. Він суттєво впливає на показники виходу олії з одиниці сировини, що переробляється, економіко-матеріальних витрат олійного виробництва. Впровадження високоякісних сортів, поліпшених у процесі щорічного сортооновлення, застосування засобів механізації та агротехніки сприяють підвищенню олійності насіння. Селекційна робота є також одним із заходів для підвищення олійності соняшнику.

Останнім часом виробництво рослинної олії в Україні зросло. Це пояснюється збільшенням валового збору олійної сировини та обмеженням експорту насіння соняшнику.

Так, у 2002 році виробництво рослинної олії становило 928,0 тис. тонн, у тому числі соняшникової 919,4 тис. тонн (у порівнянні з 1995 відповідно 133,3 та 134,2%). Проте рівень 1990 року поки що не досягнуто (дані табл. 2)[13, c. 38-40].

Зі щорічно вирощених в Україні 2200-3400 тис. тонн насіння соняшнику шляхом закупок на переробку надходить 1500-2100 тис. тонн. Більшість цієї сировини переробляється на спеціалізованих пресових та екстракційних заводах, де при найменших витратах отримують найбільший вихід олії. Вихід олії на кустарно обладнаних підприємствах в середньому на 11-15% менший, ніж на олійно-екстраційних заводах. Про ефективність виходу олії відповідно до різних технологій її видобування свідчить таблиця 3.

Переробка сировини на олійницях здійснюється за примітивною технологією з великими втратами олії.

З вищезазначеного випливає, що подальша переробка давальницької сировини на олійницях й надалі може бути причиною значних втрат і нераціонального використання насіння соняшнику. В останні роки загальні втрати олії становлять 12-13%. Тому переробку олієнасіння необхідно здійснювати на спеціалізованих підприємствах.

Структурні зрушення та ефективність в олійно-жировій промисловості значною мірою залежать від збалансованої діяльності суб'єктів господарювання, удосконалення податкових, митних і цінових механізмів.

Для цілеспрямованого регулювання ринку насіння олійних культур і можливостей його ефективної переробки держава має використовувати систему економічних заходів. Основний зміст останніх при цьому базується на досягненні гнучкої взаємодії структурних елементів олійно-жирового комплексу, вдосконаленні розміщення підприємств на основі впровадження розвинутих економічних взаємозв’язків і нових методів управління. Доведено, що ринкова стратегія в системі виробничо-збутових координат відкриває нові напрями і можливості вдосконалення територіальної організації виробництва й підвищення його ефективності. У зв'язку з цим посилюється необхідність трансформації державного регулювання, зміни пріоритетів у формах і методах регулювання виробничих відносин[14, c. 7-9].

Висновок

В розробці методології та методики оцінки ефективності розвитку олійно-жирового комплексу треба виходити з необхідності поєднання галузевих і регіональних інтересів у формуванні і використанні потенціалу територіального розвитку. З цієї точки зору цікавим є запровадження загального (інтегрального) показника оцінки потенціалу регіонального розвитку олійно-жирової промисловості.

За результатами проведеного аналізу зроблено висновок, що олійно-жировий комплекс України має широкі перспективи подальшого розвитку, впливу на соціально-економічні процеси, формування продовольчого ринку та є джерелом надходження валютних ресурсів.

4. Екологічні проблеми в галузі

Розвиток олійного виробництва в Україні має великі перспективи як з точки зору забезпечення внутрішніх потреб, так і задоволення попиту зовнішнього ринку. Про це свідчать тенденції світового виробництва та споживання олій і шротів. Тільки за останні сезони виробництва й споживання олії у світі збільшилося на 10 млн. тонн, шроту — на 20 млн. тонн. Це сталося внаслідок переорієнтації у структурі харчування населення економічно розвинених країн із тваринних жирів на рослинні жири та олію, збільшення загальної кількості населення планети й використання олії для технічних потреб (дизельного пального, мийних засобів, фарб тощо).

Сільськогосподарські ландшафти виявились нестійкими, що призвело до ряду локальних і регіональних екологічних катастроф.

Найсильніше на природне середовище впливає землеробство. Чинники його впливу такі:

• зведення природної рослинності на сільгоспугіддя, відкриття земель;
• обробка (спушення) ґрунту, особливо із застосуванням відвального плуга;
• застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів;
• меліорація земель.

Великогабаритна важка техніка кардинально трансформує рельєфі структуру ґрунту, поверхневий та підземний стоки вод, видозмінює гідрографічну мережу. Великої шкоди ґрунту завдають кислотні дощі та інші фактори підкислення. У таких ґрунтах пригнічується мікрофлора і, як наслідок, погано розвиваються культури (особливо бобові та олійні), у лісах гинуть дуби. У рослинах накопичуються кислоти, які потрапляють з їжею в організм людини чи тварини.

Надмірна хімізація сг призвела до забруднення як самих гвинтів так і продуктів харчування нітратами, пестицидами. Основні джерела забруднення ґрунту – це вихлопів гази, викиди промислових підприємств. В ґрунт вони потрапляють з атмосфери разом із пиловими частками. Особливо великим джерелом забруднення ґрунтів є промислові відходи і викиди. Площа забруднених земель в Україні близько 265 тис. га. Великої актуальності набули останнім часом забруднення радіоактивними елементами, зокрема стронцієм та цезієм, які швидко засвоюються рослинами. Поглинаючи їх через кореневу систему вони накопичуються у продуктах. Часто концентрація органічних пестицидів у моркві більша, ніж у ґрунті, на якому вона виросла. Пестициди забруднюють увесь харчовий ланцюг, потрапляючи разом з біомасою до харчового раціону тварин, а далі через м’ясо і молоко – і в людей. Споконвіку господарі землі поповнювали запаси поживних речовин у ґрунті внесенням органічних та мінеральних добрив. У сучасному землеробстві внесення добрив зменшилося, вапнування проводиться рідко, дефелат із цукрових заводів не вивозиться[16, c. 14-15].

Висновок

Останніми роками практично всі підприємства олієдобувного сектору проводять роботи із заміни застарілого обладнання, впровадження нових технологій. Зокрема, підприємства модернізують котли. При цьому, в тому числі, здійснюється заміна використовуваних енергоресурсів, наприклад, природного газу на відходи виробництва та вугілля. Переобладнання котлів під спалювання лушпиння олійного насіння (наприклад, соняшнику) дає можливість зняти проблему утилізації лушпиння та одночасно знизити залежність від зовнішніх джерел постачання тепла задля покриття виробничих потреб. Крім того, такий підхід дає змогу вирішувати екологічні проблеми, такі як, наприклад, скорочення викидів у атмосферу (за рахунок відмови від використання природного газу) та запобігання органічному розкладанню відходів після вивезення на звалища.

5. Проблеми та перспективи розвитку олійно-жирового комплексу

Економіка України і, зокрема, її продовольчий сектор, в умовах ринку потребує корінних і радикальних реформ в управлінні, трансформації його галузевої і територіальної структури, створення раціональних економічних систем. В роботі в теоретико-методологічному і практичному плані розкрита соціально-економічна сутність олійно-жирового комплексу, закономірності і особливості, принципи розвитку і розміщення. Виробнича і територіальна організація олійно-жирового комплексу розглядається в динаміці, як процес територіального зосередження і взаємодії виробничих, ринкових і обслуговуючих структур.

На основі аналізу структурно-динамічних співвідношень виявлені основні проблеми олійно-жирового комплексу, серед яких найбільш гострими є падіння більшості економічних показників, зумовлене розривом господарських зв`язків, нестачею сировинних ресурсів, високим рівнем зношеності основних фондів, недосконалою ціновою і митно-тарифною політикою.

Однак, починаючи з 2002 р. в ОЖК і, зокрема в системі асоціації “Укроліяпром”, спостерігається поступова стабілізація ситуації, підтвердженням чого може бути зростання експорту готової продукції, зменшення вивезення за рубежі країни насіння соняшнику. Реалізуються заходи щодо збереження конкурентних переваг України на ринку соняшникової олії.

Концепція включає аналіз умов ринкової трансформації економіки, запровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку, структурну перебудову комплексу.

Розроблена система пріоритетів у складі фінансових, функціональних, виробничих, інноваційно-інвестиційний соціальних та інфраструктурних, яка доповнюється схемою поетапного аналізу і моніторингу національного і міжнародних ринків олійно-жирової продукції. Сформульована узагальнена функціональна схема державного регулювання олійно-жирового комплексу, впровадження якої сприяє досягненню функціонально-галузевої і регіональної збалансованості розвитку, підвищенню ефективності механізмів регулювання, подолання або зниження негативного впливу сукупності різного роду ризиків.

Дослідження сучасного фінансового стану підприємств свідчить про погіршення фінансово-економічної ситуації багатьох з них, що потребує проведення цілеспрямованих заходів реструктуризації підприємств та їх систем як процесу, результати якого сприятимуть фінансовому оздоровленню підприємств, зміні їх структури, методів управління та ін.[11, c. 41-43]

Забезпечення ринкової трансформації олійно-жирового комплексу, базових змін в розміщенні, реструктуризації і підвищенні ефективності виробництва розглядається як загальнодержавний проект, а не як функція будь-якого міністерства. Зміцнення позиції українського олійно-жирового комплексу на внутрішньому і зовнішньому ринках залежить від стратегічного, обґрунтованого регулювання, стійкого функціонування і розвитку економічних систем різного рівня, запровадження ефективного організаційно-економічного механізму здійснення прогресивних змін, формування правової основи для проведення ефективної інноваційно-інвестиційної політики.

З метою удосконалення регулювання діяльності олійно-жирового комплексу, посилення його конкурентних переваг поряд з реформуванням організаційної і управлінської структури та системи взаємодії комплексу з регіонами в роботі обґрунтовано ряд заходів. До них відносяться: застосування високоефективних методів діяльності, технологій, нових товарів та послуг; поліпшення матеріально-технічної бази з використанням лізингових схем фінансування; вивчення стану і перспектив розвитку товарної кон`юнктури національного, регіональних і зовнішніх ринків; орієнтація галузі на вимоги ринку; активний вплив на формування ринку олійно-жирової продукції; стимулювання збуту. В роботі представлена розроблена система показників ефективності олійно-жирового комплексу, а також конкретні напрями дерегулювання діяльності.

З урахуванням загострення конкуренції на світових ринках стратегія підвищення конкурентоспроможності вітчизняного олійно-жирового комплексу має базуватися на формуванні дієздатних кластерів, до складу яких залучаються підприємства-лідери і технологічно пов`язані з ними спеціалізовані виробництва цієї чи суміжної галузі. В роботі дається визначення поняття кластерів і формулюються перспективні завдання їх розвитку в регіонах України[12, c. 59-60].

Висновок

Як показали дослідження, основою забезпечення ефективного розвитку олійно-жирового комплексу є здійснення реструктуризації підприємств, систем управління та покращення фінансового стану.

Пропонується створення сучасної регіональної системи державної підтримки підприємницької діяльності у сфері олійно-жирового комплексу, для чого виділено шість основних груп факторів, які визначають ефективність виробництва та запропоновано групу відповідних показників оцінки. Організаційно-економічний механізм регулювання розвитку й розміщення олійно-жирового комплексу демонструє рисунок.

Така структурно-динамічна характеристика олійно-жирової промисловості та запропоновані вище заходи для удосконалення організаційно-економічного механізму регулювання розвитку й розміщення олійно-жирового комплексу передбачають можливість його зміцнення на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Забезпечення ринкової трансформації олійно-жирового комплексу, підвищення ефективності його виробництва можливе за умов затвердження загальнодержавного проекту розвитку.

Висновки

Основними об’єктами дослідження є виробничі і структурно-організаційні характеристики, зокрема територіальна організація виробництва. В роботі показано, що у системному розумінні ці характеристики відображають кількісні і якісні економічні взаємозв’язки окремих елементів, ступінь цілісності олійно-жирового комплексу, можливості функціонального і територіального розвитку з орієнтацією на внутрішній і зовнішній ринок. На цій основі вирішуються завдання формування структури і організації олійно-жирового комплексу, стійкої і адаптованої до вимог ринку.

Підвищення ефективності і дієвості ресурсного і виробничого потенціалу олійно-жирового комплексу України (невикористовувані потужності, сировинна база, розгалужені виробничі зв’язки, виходи на ринки, кваліфіковані кадри) зумовило необхідність розробки і впровадження організаційно-економічного механізму регулювання його діяльності, успішне функціонування якого пов’язане з вирішенням інноваційно-інвестиційних, структурних, технологічних, соціально-економічних проблем, систематизованих в роботі. У зв’язку з цим визначена схема системоутворюючих чинників і показників, які прямо чи побічно впливають на виробничі і регіональні пропорції. Обґрунтована потреба у створенні системи підтримки підприємницької діяльності, запропоновані структура і зміст якої відповідають сучасним реаліям і враховують перспективні зрушення в розвитку олійно-жирового виробництва та специфіки регіонів і територіально-виробничих комплексів. Запропоновано заходи щодо поєднання галузевого і територіального регулювання залежно від різних видів економічної ефективності розвитку.

Список використаної літератури

1. Блакита Г. Критерії та показники оцінки регіональної ефективності розвитку олійно-жирової промисловості //Науковий вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. – Випуск 4. — Чернівці: АНТ Лтд, 2001.– С.85 –88
2. Блакита Г. Місце проектного аналізу в системі управління підприємством //Збірник наукових праць по матеріалах міжнародної науково-практичної конференції. – Том. 2. — Вінниця: Арбат. — 2000. – С.58-62
3. Блакита Г. Напрямки удосконалення організаційно-економічного механізму управління розвитком і розміщенням підприємств олійно-жирового комплексу України //Науковий вісник Чернівецького університету. – Випуск 141-142. — Чернівці: Рута, 2002. – С.126-128
4. Блакита Г. Наукові основи регулювання розвитку і розміщення олійно-жирового комплексу України. — Вінниця: ТП “Тірас”. 2001. – 44 с.
5. Блакита Г. Регіональний розвиток олійно-жирового комплексу – економічна оцінка та перспективи // Матеріали міжнародної наук.-практ. конференції ”Теорія і практика перебудови економіки”. – Черкаси: ЧДТУ, 2002. – С. 52-54
6. Гречаний В.М. Менеджмент агропромислового комплексу в умовах ринкових відносин та приватної форми власності /Економіка АПК. 2002. №6. С. 27- 30.
7. Дерв'янко О. Розвиток підприємств олійно-жирової промисловості України //Економіка АПК. — 1999. — № 3. — C. 25-29
8. Жири і олії: сучасні засоби аналізу //Харчова і переробна промисловість. — 2002. — № 2. — C. 14
9. Ильин П. П., Лобанов В. Г., Кудинов П. И. Механизм замасливания лузги при хранении семян подсолнечника//Масложировая промышленность. — 1992. —№1 — С. 21-25.
10. Кошевой Е. П., Антонов В. Н. Оптимальная последовательность переработки мелкой и крупной фракций семян подсолнечника// Масло-жировая промышленность. — 1994. — № 1. — С. 8-14.
11. Кучеренко С. Ю. Інвестиційна привабливість олійно-жирового комплексу України //Фінанси України. — 2005. — № 4. — С.41-45.
12. Кучеренко С. Ю. Ціновий механізм олійно-жирового підкомплексу України //Фінанси України. — 2005. — № 8. — С.54-60.
13. Лазня В. Олієпродуктовий підкомплекс України: стан, проблеми, перспективи // Економіка України. — 1998. — №1. — С. 38-41
14. Леонова Л. Олія: Попит, пропозиція //Харчова і переробна промисловість. — 2003. — № 7. — C. 7-9
15. Мартьянов В.П., Петров В.М. Організація виробництва та агробізнесу в олійнопродуктовому підкомплексі АПК: Навч. посів. / Харківський держ. аграрний ун-т ім. В.В.Докучаева. — 2 вид., доп. — К. ; X., 2000. — 103с. — С.93-98.
16. Олія — важливий харчовий продукт: Про перспективні напрямки її переробки, зберігання і транспортування //Харчова і переробна промисловість. — 2002. — № 10. — C. 14-15
17. Побережна А.А. Світові білково-олійні ресурси і торгівля ними / П. Т. Саблук (ред.). — К.: IAE, 2001. — 482c. — (Аграрна наука).
18. Показники роботи олійно-жирових підприємств України за 1990-2002 роки / Український НДІ олії та жирів.
19. Таршин С. Державне регулювання розвитку олійного виробництва //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 3. — C. 212-216.
20. Яценко В. Структурно-динамічна характеристика олійно-жирової промисловості України та прогноз виробництва до 2015 року //Економіст. — 2003. — № 12. — С.33-36.