Вступ

На сьогоднішній день у структурі національної економіки більше половини (54,2 %) займають висококонцентровані, олігопольні ринки [1, с.14]. Такий розподіл є звичним явищем для розвинутих країн світу і відповідає сучасним тенденціям розвитку світового господарства. Адже глобалізація економіки, що проявляється у стиранні кордонів між національними економіками, посиленні міжнародної конкуренції, ставить нові, завищені вимоги до більшості суб’єктів господарювання. Наприклад, це стосується    активізації    інноваційних    процесів    на    підприємствах, впровадження результатів наукових розробок у виробництво, що потребує концентрації капітальних, людських та інших ресурсів.

Олігополія, як свідчать роботи Дж. Неймана та О. Моргенштерна [2], Й. Шумпетера [3], Р. Кейвза та Д. Бартона [4], являє собою одну із найефективніших ринкових структур. З одного боку, вона дозволяє сконцентрувати під контролем одного підприємства достатню для ефективного господарювання кількість ресурсів, з іншого — зберігає конкуренцію між олігополістами. Більше того, конкуренція в умовах олігополії переростає із звичайної цінової боротьби у ефективний інструмент стимулювання економічного розвитку. Вона, зміщуючи акценти на нецінові форми суперництва, стає «процедурою відкриття» [5, с. 51], основною рушійною силою економічного прогресу.

Проте не слід забувати, що олігопольні ринки апріорі є привабливими длD1 реалізації змов та різного роду узгоджених дій, здатних негативно вплинути на конкуренцію. Їх діяльність потребує постійного пильного контролю з боку держави, оптимізації співвідношення між позитивними та негативними ефектами олігопольної організації економіки.

1. Вплив цінової політики на динаміку олігопольного ринку

Олігопольними називаються галузі обробної, видобувної промисловості, оптової торгівлі, послуг та деякі інші, де панують декілька фірм. Це вже не монополія, а кількість суб’єктів ринку, якої недостатньо, аби кваліфікувати ситуацію як суто конкурентну [1, 2].

Малочисельність — найбільш характерна риса олігополії, яка є об’єднанням конкуруючих фірм з метою суттєво збільшити частку ринку й досягти більшого ефекту масштабу. Інша причина полягає в досягненні ринкової влади — здатності контролювати ринок та ціни, до речі, традиційно не гнучкі.

Взаємозалежність — це той негативний фактор, що з’являється внаслідок об’єднання фірм і надзвичайно ускладнює поведінку суб’єктів ринку, бо їм необхідно зважувати на відповідні дії конкурентів в разі зміни власної цінової політики. Тому олігополістична цінова поведінка має суттєві стимули до узгоджених дій, таємних змов, «лідерства у цінах» т. ін. [1].

Олігополістичний ринок характеризується не багаточисельністю, тобто коли на ринку функціонує небагато фірм. Так, коли ми чуємо “Велика трійка”, “Велика четвірка”, “Велика шестірка”, то очевидно, що галузь є олігополістичною. Наприклад, олігополія включає алюміневу промисловість, в якій три фірми мають тенденцію до панування на ринку; при олігополії 10 чи 15 бензозаправок можуть мати приблизно рівні частки ринку нафтопродуктів в місті середніх розмірів.

Олігополії можуть бути або однорідними, або диференційованими, тобто в олігополістичній галузі можуть випускати стандартизовані або однорідні продукти. До стандартизованих продуктів олігополістичної галузі можна віднести – цемент, гіпс, свинець, технічний спирт, мідь, цинк, сталь та ін. З іншої сторони, фірми, які випускають споживчі товари: автомобілі, шини, миючі засоби, кукурудзяні та вівсяні пластівці, багато побутових електроприладів, є диференційованими олігополіями.

Причини існування олігополій (чому в певній галузі може існувати тільки декілька фірм?):

—         ефект масштабу – багато фірм починають свою діяльність із невисоких технологій та при малих масштабах. Проте, із часом  “кмітливі” фірми “розростаються”, а менш енергійні залишаються позаду. Так, в США спочатку було біля 80 фірм по випуску автомобілів, на даний момент існує три, а саме “Дженерал моторз”, “Форд” і “Крайслер”, які контролюють 90% автомобільного ринку США. Ефект масштабу може бути досить складним бар’єром для вступу в галузь, так як для того, щоб ввійти в галузь, необхідно вкласти мільярди доларів.

—         інші причини (бар’єри): володіння патентами та контроль над стратегічною сировиною надзвичайно важливі в хімії, електроніці, алюміневій промисловості; додатковим фінансовим бар’єром для вступу можуть бути витрати на рекламу.

Також для олігополії характерним є ефект злиття. Для злиття можуть сприяти різні причини. Основна причина полягає в тому, що об’єднання двох чи більше конкуруючих фірм може суттєво змінити (збільшити) їх ринкову частку і дати можливість новій і більш крупній виробничій одиниці добитися більшого ефекту масштабу. Іншою причиною є ринкова влада, досягнення якої сприяє злиттю. Так, наприклад, збільшення розміру фірми, до яркого приводить злиття, може дати їй перевагу “крупного покупця” та дозволить фірмі вимагати та добиватися більш низьких, ніж раніше, цін (витрат) від постачальників ресурсів[7, c. 116-117].

На відміну від теорії конкурентних та монопольних ринків економічний аналіз не дає загальновизнаної характеристики олігополії, що пояснюється наявністю її різних типів та видів [1]. Існують феноменологічні моделі типу «ламаної кривої попиту», «лідерства в цінах», «таємної змови», модель дуополії Курно як конкретний випадок рівноваги за Нешем. Модель Курно занадто спрощена і може описувати лише початок конкуренції між двома суб’єктами олігопольного ринку [2]. Це є однією з причин відсутності ринкової моделі динаміки для пояснення поведінки суб’єктів олігопольного ринку [6, c. 109].

2. Олігополістична структура

У більшості промислове розвинутих країн відсутня галузева єдина формально монополістична структура, яка б давала змогу контролювати виробництво і ринок у повному їх обсязі. Здебільшого галузевий контроль здійснює кілька великих корпорацій. Така структура ринку називається олігополістичною.

Як і монополія, олігополія може бути білатеральною і власне олігополією. У білатеральній олігополії попит на продукцію кількох продавців формують кілька споживачів, а у власне олігополії кільком продавцям протистоять численні покупці. У таких структурах ринку процеси монополізації та конкуренції тісно пов’язані один з одним.

Олігополістична структура обумовлює нові форми внутрішньогалузевого взаємозв’язку компаній, однорідних за галузевою спеціалізацією. Обмежене число великих підприємств у галузі чи на окремих ринках створює об’єктивні основи для взаємодії у різних напрямах виробничої чи комерційної політики. Найпоширенішою формою взаємодії суб’єктів олігополії є проведення спільної ринкової політики з метою послаблення внутрішньогалузевої конкуренції. Основним засобом її реалізації є монополістичне регулювання цін товарів. Монопольна ціна складається не тільки в умовах панування на ринку однієї монополії. Практикуючи «лідерство в цінах», олігополісти встановлюють і підтримують монопольне високі ціни на продукцію аналогічного асортименту.

Іншою формою взаємодії є координація виробничої діяльності через регулювання обсягу і або асортименту продукції, визначення довгострокової спеціалізації. За умови панування в галузі олігополістичноЇ структури кожен з її учасників має змогу монополізувати вузько спеціалізований ринок, установити на ньому монопольні ціни та обмежити конкуренцію [2, c. 156-157].

Незважаючи на можливості учасників олігополістичної структури ринку в галузі координації спільної діяльності, їхні приватні інтереси не завжди відповідають груповим олігополістичним. Щільність ринкових зв’язків фірм-олігополістів прямо залежить від величини монопольного прибутку: монопольна координація відносин за висококонцентрованого капіталу доцільна доти, поки вона гарантує монопольний прибуток, у противному разі панує конкуренція. Конкуренція в олігополістичних структурах характеризується високим ступенем гостроти. Зменшення кількості виробників-продавців у галузі внаслідок банкрутства однієї з фірм — учасниць олігополії надає іншим, що вижили, змогу розширення ринку збуту. Інтенсивність конкуренції перебуває у зворотній залежності від числа учасників ринкової олігополії: чим менше залишається продавців, тим більший виграш у формі перерозподілу ринку збуту вони отримують внаслідок економічної загибелі своїх конкурентів. Звідси постійне прагнення олігополістів до диференціації продукту, забезпечення належної якості його, оновлення асортименту.

З олігополією пов’язана поява нової форми внутрішньогалузевої конкуренції — нецінової. В умовах приблизно однакових фінансово-технологічних ресурсів переважна більшість конкуруючих великих корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу на суперника, оскільки це, по-перше, обходиться дуже дорого; по-друге, практично не змінює ринкові позиції. Економічно вигідніше використовувати нецінове суперництво. З середини 50-х років — періоду розгортання НТП — найважливішими методами ведення внутрішньогалузевої конкуренції стають оновлення товарів та своєчасний вихід з ними на ринок; поліпшення асортименту та якості продукції; удосконалення форм залучення та обслуговування покупців.

Олігополістична конкуренція виникає, коли однорідну продукцію (або близькі субститути) продають декілька (два-три) продавців. За цих умов кожен з них здійснює свою власну ринкову стратегію (визначає обсяги продажу, ціну тощо), але при цьому мусить враховувати стратегію і дії конкурента.

Наприклад, якщо підприємство з виробництва борошна знизить ціни на 10%, покупці швидко зорієнтуються на цього постачальника. Іншим виробникам борошна доведеться також знизити ціни або надати якісь додаткові послуги покупцям[3, c. 367-368].

Можна виділити наступні риси олігополістичних ринків:

1.Усього кілька фірм забезпечують весь ринок. Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.

2.Принаймні, деякі фірми в олігополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.

3.Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність.

Існує два види олігополії. Перший вид припускає, що кілька фірм роблять ідентичний продукт. Другий – коли невелика кількість  виробників випускають диференційовані товари.

Однак в тому і іншому випадку фірми усвідомлюють взаємозалежність своїх продажів, обсягів виробництва, інвестицій і рекламної діяльності. Так, якщо одна фірма буде посилено рекламувати свою  продукцію чи  брати участь у створенні нової моделі виробу, то вона повинна  очікувати аналогічних дій з боку своїх конкурентів. У такій ситуації кожна фірма знає, що, принаймні, деякі рішення конкурентів залежать від її власного поводження, і тому, приймаючи те чи інше рішення, вона зобов’язана мати на увазі  цю обставину.

Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між ними на якісно новий рівень, перетворює конкуренцію в безперестанну боротьбу “всіх проти всіх”. У цьому випадку можливі найрізноманітніші рішення конкурентів: вони можуть спільно домагатися деяких цілей, перетворюючи галузь у подобу чистої монополії, чи ж – як іншу крайність – боротись один з одним аж до повного знищення.

Останній варіант найчастіше здійснюється у формі цінової війни – поступового зниження існуючого рівня цін з метою витиснення конкурентів з олігополістичного ринку. Якщо одна фірма знизила ціну, то її конкуренти, відчувши відтік покупців, у свою чергу теж знизять свої ціни. Цей процес може мати кілька етапів. Але зниження цін має свої межі: воно можливо доти, поки у всіх фірм ціни не зрівняються із середніми витратами. У цьому випадку зникне  джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від подібного результату у виграшному положенні  залишаються споживачі, у той час як виробники усі до одного ніякого виграшу не одержують. Тому найчастіше конкурентна боротьба між фірмами приводить до прийняття ними рішень, заснованих на обліку можливого поводження своїх суперників [6, c. 327-329].

Вважаємо за необхідне і можливе виділити три основних способи ринкових дій: монополістичний, олігополістичний та поліполістичний (див.табл.1.).

Таблиця 1.

Характерні риси основних способів ринкових дій

Показники, процеси	Способи дій
	монополістичний	олігополістичний		поліполістичний
1.Частка ринкового попиту, на яку розраховує продавець	весь ринковий попит	значна частка при наявності уявлення про загальну величину		мізерна частка без уявлення про загальну величину
2.Визначення параметрів ринкової діяльності: ціни товару та/або його кількості	одночасно двох параметрів на підставі суб’єктивно встановленої та очікуваної функції ціна-продаж	або ціна, або кількість за допомогою низки методів, та організаційних прийомів		тільки кількість товару у відповідності із ринковою ціною
3.Можливість ідентифікації взаємозв’язку дія-реакція конкурентів	—	існує пряма можливість		практично відсутня
1.Швидкість реакції на дії продавця:
конкурентів	—	висока	низька
покупців	дуже висока	висока	невисока
2.Процеси навчання, накопичення досвіду	відображуються у змінах очікуваної функції ціна-продаж	призводять до визнання взає-мозалежності та необхідності погодження дій	завершуються визнанням необхідності відмови від поліполістичного способу дій

При олігополії конкуренти реагують на дії одного з них з такою швидкістю, що ініціатор цих дій вбачає зв’язок цієї реакції із власними діями. За умов же поліполістичної структури ринку потрібен певний час доки всі продавці помітять та класифікують як невипадкове переміщення покупців до більш вигідного для них продавця. Але потрібен ще час, щоб відновився попередній рівноважний розподіл споживачів між всіма поліполістами, наприклад, за новою, більш низькою ціною. Період, що необхідний для вказаних змін і коливань, настільки довготривалий, що продавець-ініціатор цінової знижки вже не в змозі помітити причинного взаємозв’язку пристосування конкурентів до його власних дій [8, c. 25-26].

В загальному випадку можна стверджувати, що ПСД в силу тенденції має в своїй основі помилкове уявлення, яке обумовлено очікуванням занадто високої цінової еластичності. Звідси, в свою чергу, можна зробити заключення про те, що цей спосіб ринкових дій звичайно знаходиться під впливом процесів навчання, які ведуть до усунення цієї помилки. Якщо це має місце, то починає здійснюватись перехід від ПСД до ОСД. Цей перехід можна, таким чином, розглядати як результат процесу придбання досвіду та навчання. Швидкість, з якою проходить цей процес залежить від багатьох чинників. Але необхідно зважати на те, що за певних умов чинники, що гальмують цей процес вчення та акумулювання досвіду, можуть бути настільки визначальними, що ПСД довго зберігатиметься.

Рівновага, яка встановлюється за умов ПСД з боку всіх продавців, не може розглядатись як щось статичне. Як тільки деякі чинники, як з боку пропозиції, так і з боку попиту, змінюють свою дію, починається новий процес погодження доки знову не буде досягнуто короткострокового, рівноважного стану.

Може скластися думка, що постійна необхідність знову пристосовуватись до умов, що змінюються, веде до вже відомого процесу навчання. Чи має насправді місце процес придбання досвіду залежить від того, наскільки середовище, що оточує підприємця, є передбачуваним. Очевидно, що світ хаосу, як екстремальний випадок, не може сприяти придбанню досвіду, точніше, він буде накопичуватись, але не буде мати ніякого відношення до цивілізованої ринкової економіки.

Варто підкреслити, що за умов перехідної економіки та становлення ринку в Україні послідовні, прогнозовані та прозорі рішення органів влади щодо різних сфер суспільного життя можуть виступати одним із найголовніших чинників формування шару підприємців цивілізованого ринку [6, c. 118].

3. Специфіка олігополістичної поведінки на міжнародному ринку

Кількість і співвідношення продавців і покупців визначає різновид міжнародної конкуренції на певному галузевому та світовому ринках та типологію її трактування. Ступінь гостроти міжнародної конкуренції визначається за кількістю, співвідношенням і ринковими можливостями суб’єктів ринку (рис. 1). Найгострішого характеру вона набуває за наявністю значної кількості фірм, що мають однакову ринкову владу на галузевому та світовому ринках, а зміни в ціновій політиці однієї чи декількох фірм не впливає суттєво на кон’юнктуру попиту. Зазначена ситуація характеризує чисту (вільну) конкуренцію у класичному визначенні А. Сміта.

Зменшення кількості суб’єктів ринку призводить до концентрації капіталу та зростання ринкових можливостей з одного боку, а з іншого — до зростання ступеня монополізації ринку при зменшенні позитивного впливу конкуренції на інноваційний розвиток підприємств: проведення НДВКР і впровадження її результатів у виробництво. Такі висновки одержано завдяки дослідженням недосконалої конкуренції класиків політичної економії у таких її проявах, як монополістична конкуренція, олігополія та монополія.

Наведена модель відбиває взаємозв’язки ринкових суб’єктів із  формуванням їх конкурентоспроможності на галузевих і світовому ринках.

Аналіз теоретичних поглядів на теорію конкуренції та конкурентоспроможність галузевих і світового ринків дозволив автору зробити висновок, що формування характеру та типу конкурентних відносин на ринку певною мірою залежить від наявності (і вартості) вхідних бар’єрів та впливу капіталізації підприємств на розмір сукупного прибутку, який вони можуть отримати на ринку (табл. 2) [2, c. 158-159].

Таблиця 2

Формування конкурентоспроможності підприємств на галузевих і світовому ринках

Показники	Низькі вхідні бар’єри	Високі вхідні бар’єри
Високий зв’язок між капіталізацією та прибутком	Монополістична конкуренція	Олігополія
Низький зв’язок між капіталізацією та прибутком	Вільна (досконала) конкуренція	Монополія

Вільна конкуренція буде характерною для тих галузевих ринків, де додаткове збільшення капіталізації підприємств лише деякою мірою впливає на отримання додаткового прибутку (рис. 2), а низькі вхідні бар’єри не впливають на вільний вхід і вихід підприємств на вказані галузеві ринки. Для таких ринках можна стверджувати, що існує деякий обсяг максимального прибутку (точка оптимуму капіталовкладень), при досягненні якого подальша капіталізація бізнесу не впливатиме на одержання додаткових прибутків. Таким умовам відповідають галузеві ринки ділових послуг для населення і роздрібної торгівлі споживчими товарами, що мають низьку ціну, низьку граничну норму споживання та високу швидкість поновлення попиту тощо.

На галузевих ринках з наявним оптимумом капіталовкладень і високих вхідних бар’єрах будуть формуватись монопольні структури, що можуть створюватись державою для виконання спеціальних функцій соціально-побутового обслуговування населення, що мають статус планової збитковості (житлово-комунальне господарство, водопостачання, відведення та рециркуляція побутових і промислових стоків і сміття), а також розвитку необхідних чи перспективних галузей (лісове господарство в степових зонах, меліорація пустель, іригація боліт, охорона навколишнього природного середовища; шахтне та дорожнє будівництво, виготовлення автомобілів і товарів соціально-побутового призначення).

Прибуток підприємства на певному галузевому ринку

Рис. 2. Прибутковість галузевих і світового ринків, що має обмежений і необмежений характер у зв’язку з рівнем капіталізації бізнесу

 

Якщо додаткові капіталовкладення в розширення бізнесу призводять до отримання додаткового прибутку, у тому числі завдяки дії ефекту масштабу, а низькі вхідні бар’єри викликають вільний вхід і вихід конкурентів із галузевих ринків, то тут конкуренція набуває монополістичного характеру — роздрібна торгівля в супер- і гіпермережах, виробництво та торгівля ліцензійною продукцією, у тому числі за франчайзинговими угодами [5, c. 64].

Висока прибутковість за умов високої капіталізації та високих вхідних бар’єрів формують олігопольні галузеві ринки — добувна та обробна промисловість, машинобудування, хімічна та фармацевтична промисловість.

Таким чином, поєднання вагомості вхідних бар’єрів із необхідним рівнем капіталовкладень і прибутковістю галузевих і світового ринків дозволяють визначити характер конкуренції на ринках нової продукції, що виникатимуть внаслідок соціально-економічного розвитку світового господарства і впровадження результатів НТП у виробництво у знов створених і традиційних галузях промисловості та непромислової сфери. Наведена залежність дозволяє надати подальшого розвитку структурному трактуванню конкурентоспроможності для традиційних і знов створюваних галузевих і світового ринків.

Розглянемо підхід до визначення парадигми функціонування галузевих ринків (рис. 3), що запропонований в [1, с. 5]. Він визначається послідовним ланцюговим зв’язком «Структура ринку — Поведінка ринкових суб’єктів — Результативність». Аналіз складових названої парадигми дозволяє співставити кожному з елементів певний підхід до визначення міжнародної конкурентоспроможності галузевих та світового ринків.

Якщо в класичній політичній економіці кожний підхід до трактування конкуренції має самостійне значення, то теорія галузевих ринків дозволяє поєднати їх як структурні блоки у межах процесу визначення міжнародної конкурентоспроможності галузевих і світового ринків.

Рис. 3. Зв’язок парадигми функціонування галузевих ринків з підходами до трактування конкуренції при визначенні міжнародної конкурентоспроможності галузевих і світового ринків

Теорія конкуренції знайшла відображення також в теоріях світової торгівлі — вона сприяє підвищенню ефективності процесу суспільного відтворення й рівня якості життя населення, перетворюючи в процесі ринкової взаємодії конкурентні переваги підприємства в його конкурентоспроможність. Однак інтереси підприємств не замикаються тільки розмірами внутрішнього ринку. Маючи потенціал конкурентоспроможності, вони виходять на зовнішні ринки, представляючи інтереси країни на регіональних і світових ринках.

Зовнішньоекономічна діяльність країн в умовах глобальної економіки пов’язана не з питаннями щодо доцільності експорту й імпорту, велика увага уряду надається саме географічній та товарній структурі зовнішньої торгівлі, а головне, потрібності й обсягам державного втручання у вільний потік товарів [5, c. 65].

Сьогодні розроблено два типи теорій зовнішньої (міжнародної, світової) торгівлі, які по-різному відповідають на ці запитання та допомагають фірмам й урядам у виборі найдоцільнішого варіанта спеціалізації та стратегії задля обдуманого використання обмежених національних ресурсів.

Перший тип теорій передбачає державне втручання у вільний потік товарів між країнами для зміни обсягу, складу та напрямків торгівлі. До теорій цього типу належать теорії меркантилізму, неомеркантилізму, залежності та інші. Згідно з теоріями другого типу держава не повинна втручатись у структуру торгівлі. Ці теорії вивчають та пояснюють, якою продукцією, в якому обсязі та з ким країни будуть торгувати за відсутності будь-яких державних обмежень. До таких теорій належать теорії абсолютних переваг, відносних переваг, розміру країни, співвідношення факторів виробництва, життєвого циклу продукту, подібності країн, міжнародної конкурентоспроможності націй тощо.

Дослідження теоретичних основ формування та функціонування галузевих ринків і теорій світової торгівлі дозволило надати системності визначення міжнародної конкурентоспроможності галузевих і світового ринків.

На олігополістичному ринку два або більше підприємств разом можуть досягати контролю над ринком через володіння значною часткою на ньому та/або іншим чином. Олігополістичний ринок у такому випадку характеризує ринок, на якому домінують декілька конкурентів. Безумовно, поняття «олігополія» є досить нечітким порівняно з «монополією» або з «досконалою конкуренцією».

Незважаючи на суттєву ринкову владу, підприємці, які діють на олігопольному ринку, все ж таки не можуть встановити ціну так само просто, як на монопольному ринку. Цінова політика, рішення щодо технології, оптимальних обсягів виробництва значною мірою залежать від конкурентів. Тобто учасники ринку через взаємозалежність вимушені приймати рішення з урахуванням поведінки конкурентів, яка, як правило, непередбачувана. Стійкої моделі конкурентної поведінки на олігопольному ринку немає. Тому характерною рисою олігополії є як гостре суперництво, так і змови. Олігополіст у ціновій політиці орієнтується не стільки на споживачів, скільки на конкурентів. Хоча олігопольні фірма, в принципі, може самостійно здійснювати свою маркетингову політику, вона все ж таки змушена зважати на дії конкурентів і приймати свої рішення на основі передбачення можливих варіантів дій конкурентів. Тому ці дії постійно і ретельно відстежуються. Підприємства-олігополісти володіють здатністю реалізовувати надприбуток на основі розуміння своєї взаємообумовленості та передбачення реакцій конкурентів у процесі прийняття рішень про обсяги виробництва або про рівень цін на свою продукцію. Олігопольна влада означає наявність на ринку явища свідомого паралелізму.

Підприємства-олігополісти завжди готові приєднатися до загального курсу на ринку і узгоджувати свою поведінку з іншими підприємствами. Залежність поведінки кожного підприємства-олігополіста від реакції конкурентів називають олігополістичним зв’язком [1, c. 1642].

Висновки

Олігополістична конкуренція відбувається при наявності невеликої кількості підприємств; діапазон контролю цін залежить від рівня узгодженості дій підприємств; переважає нецінова конкуренція, наявні суттєві перешкоди для організації бізнесу.

Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які  приходиться  половина і більше загальних продажів продукту. На таких   ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому періоді одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар’єри ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку. Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей США належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп’ютерна індустрії.

На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки їхнім великим часткам у загальній кількості товару, який вони випускають. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або їхні суперники змінять  ціни чи обсяг продажів  то наслідки позначаться на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку який-небудь продавець очікує від фірм, які  суперничають з ним, у відповідь на зміни встановлених ним ціни, обсягу  випуску чи зміни діяльності в області маркетингу, є основним чинником, що визначає його рішення. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

Список використаної літератури

1. Борисенко З.М. Конкурентна політика держави як фактор розвитку економіки України: Монографія. – К.: Таксон, 2004. – 344 с.
2. Герасименко А. Організаційно-економічний інструментарій виявлення практики колективного домінування на олігопольних ринках України // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 7. — С. 156-163
3. Конкурентоспроможність національної економіки / За ред. д-ра екон. наук Б.Є. Кваснюка. – К.: Фенікс, 2005. – 582 с.
4. Костусев А.А. Конкурентная политика в Украине. – К.: КНЕУ, 2004. – 310 с.
5. Лозовик Ю. Моделювання поведінки олігополістів з використанням інструментарію теорії динамічних систем // Економіст. — 2007. — № 11. — С. 61-65
6. Повещенко Г.П. Модель цінової динаміки олігопольного ринку // Системні дослідження та інформаційні технології. — 2007. — № 1. — С. 109-119
7. Тарасевич В. М., Пєрова О. А. Міжнародна економіка: навч. посіб. / за ред. д-ра екон. наук, проф. А. О. Задої та д-ра екон. наук, проф. В. М. Тарасевича; Дніпропетр. ун-т економіки та права / А. О. Задоя (ред.), В. М. Тарасевич (Ред.). — Д. : Вид-во ДУЕП, 2010. — 339 с.
8. Точилін В.О., Венгер В.В. Формування функціонально ефективної моделі ринку: конкуренція та бар’єри, ринкова влада і державне регулювання // Актуальні проблеми економіки. –2009.– №2. – С. 23–38.