Вступ.

1. Поняття та сутність товару.

2. Основні види товару.

3. Споживча вартість як головний фактор товару.

4. Товар і економічні категорії. Величина вартості товару.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У маркетингу товар сприймається як комплекс відчутних та невідчутних властивостей, які можуть задовольняти потреби споживачів.

Головна ідея маркетингу – продавати не товар як такий, а продавати засіб для вирішення споживачем своїх проблем.

Комплекс маркетингу є головним засобом впливу підприємства на споживача на ринку. Він включає: 1) товар; 2) ціну; 3)методи розповсюдження товару на ринку; 4) комплекс маркетингових комунікацій товару.

Товар – це продукт, послуга, цінні папери, ідеї та знання, які можуть задовольнити потребу і призначені для продажу.

Виходячи з цього, відокремлюють три рівні товару:

Товар за задумом – основна вигода і послуга;

Товар у реальному виконанні – властивості, марка, зовнішнє оформлення, дизайн, якість, стиль і естетика, упакування;

Товар у підкрипленні – монтаж, постачання, кредитування/лізинг, гарантія, обслуговування після продажу.

Два фактори товару: споживча вартість і вартість (субстанція вартості, величина вартості).

Товар є зовнішній предмет (річ), що задовольняє які-небудь людські потреби, у силу її властивостей. Товарне тіло (залізо) є споживча вартість, або благо. Споживча вартість здійснюється лише в користуванні або споживанні. Мінова вартість представляється у вигляді кількісного співвідношення, у вигляді пропорцій, у яких споживчої вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду. Як споживчі вартості товари розрізняються насамперед якісно, як мінові вартості вони можуть мати лише кількісні розходження, отже не містить у собі споживчої вартості.

1. Поняття та сутність товару

Товар — засіб задоволення певної потреби, тобто все те, що може задовольнити нестатки або потребу і пропонується на ринок з метою привернення уваги, придбання, використання.

Здебільшого товари поділяють на групи за такими критеріями:

• сфера використання (товари споживчого попиту, або споживчі товари, та товари промислового призначення);

• тривалість використання(товари короткочасного використання і товари тривалого використання);

• матеріальність (товари та послуги).

Товар може бути як матеріальний, так і нематеріальний (послуги). Товар, який на ринку і задовольняє потреби на 100 %, називається ідеальним. Цілком природно, що ідеального товару не існує, оскільки потреби споживачів постійно змінюються. На розробку і виробництво товару потрібний час. Тому на момент виходу на ринок товар не задовольнятиме потреби на 100 %. Він може лише максимально наближатися до ідеального.

Кожний товар завжди пов'язаний з іншими продуктами.

Центральною ланкою програми маркетингу, безсумнівно, є товар — “усе, що може задовільнити нестаток або потребу і пропонується ринкові з метою залучення уваги, придбання, використання або споживання” [8, с.126]. Обираючи стратегію маркетингу для окремих товарів, діячеві ринку доводиться розробляти ряд товарних класифікацій на основі властивим цім товарам характеристик.

За ступенем довготривалості, товари можна розділити на наступні групи: товари довготривалого використання, товари короткотермінового використання та послуги. Товари довготривалого використання — матеріальні вироби, які витримують багаторазове використання. Прикладами таких товарів можуть стати холодильники, станки, одяг. Товари короткотермінового використання — матеріальні вироби, які повністю споживаються за один чи декілька циклів використання.прикладами таких товарів можуть бути пиво, мило, сіль. Послуги — об'єкти продажу у вигляді дій і задоволень. Прикладами подібних товарів можуть бути зачіска в перукарні або ремонтні роботи.

2. Основні види товару

Товари широкого вжитку — товари, призначені для власного споживання, а не для подальшої переробки. До них належать товари повсякденного попиту, тобто ті, що життєво необхідні щодня. Здебільшого це основні товари постійного попиту, тобто першої необхідності (хліб, молоко, м'ясо, овочі).

Товари імпульсивної купівлі людина купує під впливом якогось імпульсу, незаплановано (шоколадні батончики, газети, часописи). Здебільшого вони продаються на зупинках громадського транспорту, поблизу вузлів зв'язку і мають яскраву упаковку.

Товари для екстрених випадків потрібні разово в якийсь певний момент (поліетиленові пакети, парасольки, таблетки від головного болю).

Товари попереднього вибору — ті, на придбання яких покупець певний час збирав гроші, добирав фірму-виробника, марку та модифікацію товару (меблі, одяг, побутова техніка).

Перш ніж купувати товари особливого попиту, споживач не лише збирає певну суму грошей, а й попередньо вирішує, товар якої марки і якої фірми йому потрібний (ідеться здебільшого про колекціонерів, які хочуть придбати, наприклад, автомобіль ГАЗ-001, картину Рембрандта, монети випуску 1905 p.).

Товари пасивного попиту — це здебільшого новинки, попит на які ще не сформувався.

За тривалістю використання товари поділяються на товари тривалого користування, які не можна використати за один раз (меблі, побутова техніка, автомобілі), і короткочасного користування (здебільшого продукти харчування).

Споживчі послуги — послуги, які надаються споживачам. Особисті послуги передбачають безпосереднє спілкування між людьми при наданні послуг (консультації психотерапевта, юриста, послуги репетитора та ін.). Надання послуг з орендуванням товарів пов'язане з використанням будь-яких засобів виробництва (послуги перукаря, громадського харчування, хімчистка, туристичні послуги). Послуги, спрямовані на власність споживача, передбачають роботу з особистим майном споживачів (оренда та продаж житла, автомобілів, ремонт одягу, оселі тощо).

Товари промислового призначення — товари, які закуповують юридичні особи з метою налагодження процесу виробництва. До них належать основні — сировина й матеріали, що використовуються безпосередньо у виробництві продукції (пальне, деталі, заготовки, хімікати та ін.); допоміжні — сировина й матеріали, що безпосередньо не використовуються у виробництві продукції (деталі до устаткування, мастильні матеріали та ін.); капітальне майно — основні виробничі фонди (будівлі, устаткування, інструменти та ін.).

Промислові послуги:

• виробничі (послуги з технічного обслуговування та ремонту обладнання, інжиніринг, лізинг);

• розподільчі (комерційні, транспортні);

• професійні (фінансові, інформаційні, консалтингові, банківські, рекламні, страхування);

• громадські (послуги освітні, з переатестації).

Основна вигода чи послуга — це серцевина товару, навколо якої виробники мають створити дві системи захисту від конкурентів. Чим досконаліший товар з погляду покупця, тим сильніші позиції фірми на ринку. При цьому йдеться про три рівні товару, або фактори, за якими споживач оцінює товар, обираючи його серед подібних, і які мають бути передбачені фірмою:

• товар згідно із задумом;

• товар у реальному виконанні;

• товар з підсиленням.

Залежно від ринкової ситуації та наявності конкурентної продукції товар можна пропонувати на ринку на одному з цих рівнів, до того ж розробник має планувати всі рівні одночасно.

1. Товар згідно із задумом. На цьому рівні продається не товар, а лише вигоди від нього. У такому вигляді товар можна продати лише за відсутності конкурентів і гострої потреби в його купівлі (наприклад, купівля послуги перукаря). Споживач на момент укладання словесної угоди ще не знає, яка в нього буде зачіска. Він бачив її на малюнку або на фотографії, але якою вона буде в конкретний момент і в конкретного перукаря він не знає.

2. Товар у реальному виконанні. Продається товар, що має реальну речову форму, тобто розфасований, упакований, має марку, конкретні властивості та якість. Так, пральний порошок продається у певних упаковках з маркуванням.

3. Товар з підсиленням. Застосовується на ринку в моменти жорсткої конкуренції для того, щоб якнайбільше подовжити життєвий цикл товару та виграти час, аби переорієнтувати фірму на випуск нової продукції (наприклад, меблі з доставкою додому; гарантія — 1 рік).

Особливе місце серед чинників, що впливають на рішення про купівлю, посідає товарно-знакова символіка, яка міститься на упаковці. До товарно-знакової символіки, або ринкової атрибутики, товару належать:

• товарна марка — ім'я, знак, малюнок, необхідні для того, щоб розрізнити товари різних виробників;

• фірмове ім'я (марочна назва) — буква, слово, група букв або слів, які пов'язуються у свідомості споживачів з певною фірмою або товаром. Наприклад "Норд", "Філіпс", "Шенон";

• товарний знак — товарна марка або її частина, яка захищена чинним законодавством.

3. Споживча вартість як головний фактор товару

Специфічно історичний характер споживної вартості проявляється не лише в тому, що вона є матеріальною основою обміну, а й у тому, що вона відбиває ступінь суспільного поділу праці, його історичну зрілість.

Споживна вартість речей, їх корисність для людей тісно пов'язані з прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у цілому. Так, корисність заліза стала відомою лише тоді, коли люди навчилися виплавляти його з руди і виготовляти з нього знаряддя і предмети праці. Науково-технічний прогрес, запровадження у виробництво досягнень науки і техніки розкривають все нові можливості та способи використання природних і штучних матеріалів, їх нові корисні властивості. Проте загальна економічна теорія вивчає лише роль споживної вартості в системі суспільних відносин, які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Сучасний світ споживних вартостей надзвичайно різноманітний. Його основу становлять товари особистого і виробничого споживання. Крім того, існує ринок ремісничих товарів. Переважну їх частину становлять вироби ручної чи частково індустріальної праці. Особливим є ринок раритетів (рідкостей). Це, з одного боку, унікальні наукові відкриття та конструкторські розробки, а з другого — шедеври мистецтва. Товари такого ринку збагачують виробництво культурними і естетичними цінностями та традиціями. Все більшого значення серед сукупності споживних вартостей набувають різні види сучасного транспорту, енергії, інформації, комп’ютерного забезпечення, доставки енергоносіїв тощо.

Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості товару є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживні вартості обмінюються на інші. Це співвідношення постійно змінюється залежно від місця й часу, що створює враження випадковості, відсутності внутрішньої стійкої основи мінової вартості. Насправді ж, як би не відрізнялись мінові вартості одного й того самого товару, вони завжди мають щось загальне. В найрізнорідніших товарах спільною є одна властивість: вони — продукти праці. Прирівнювання різнорідних товарів один до одного передбачає, очевидно, їх об'єктивну рівність ще до обміну. Внутрішнім змістом товару є вартість як вкладена в товар праця — те спільне, що знаходить вираження у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Як споживні вартості товари якісно розрізняються, як вартості — мають спільну міру[4, c. 92-94].

Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються.

Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару.

Розрізняють індивідуальну і суспільне необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару.

Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природно-кліматичних умовах. Тому на виробництво товарів одного й того самого виду, однакової маси і однакової якості витрачається різна кількість праці, що знаходить своє втілення в витратах робочого часу. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вартість. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником (підприємством), називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, — індивідуальною вартістю.

Проте на ринку товари однакової споживної вартості оцінюються покупцями (споживачами) однією мірою, яка не збігається з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок у процесі обміну враховує лише суспільну вартість. Величина Її визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільна необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільне нормальними умовами виробництва при середньому в конкретному періоді і в даному суспільстві рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників. Суспільне нормальні умови виробництва — це типові, пануючі в конкретному суспільстві в певний час.

Отже, величина вартості товару значною мірою визначається суспільне необхідними витратами праці й вимірюється суспільне необхідним робочим часом. Величина останнього, як правило, збігається з індивідуальними витратами праці тих товаровиробників, які доставляють на ринок переважну більшість товарів одного виду, і встановлюється стихійно в процесі конкурентної боротьби. Такі товаровиробники знаходяться в кращому становищі, ніж їх конкуренти, оскільки останні зазнають втрат на суму реалізованої продукції, помножену на різницю суспільної та індивідуальної вартості продукції.

Суспільне необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності. Продуктивна сила праці визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки, природними здібностями, досвідом, культурою і кваліфікацією робітника, а також суспільною комбінацією виробничого процесу та природними умовами, в яких він відбувається. Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивній силі праці.

Під час інтенсивнішої праці одиниця часу виражає більшу масу праці. Це свідчить про те, що сам по собі робочий час не може дати повне уявлення про фактичні витрати праці. Тому при різній інтенсивності праці він не може бути безумовним мірилом вартості. Суспільне необхідні витрати праці вимірюються робочим часом лише при її середній інтенсивності.

Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації), посильної кожному здоровому члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця — кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої (редукція праці) через ринкові відносини.

У цілому величина вартості товару значною мірою визначається суспільне необхідними витратами праці, а також його корисністю.

У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи праці, яка створює товар. З одного боку, вона має корисний зміст і створює блага та послуги, що задовольняють ті чи інші потреби людей. Певна корисна праця є природною необхідністю існування людей незалежно від суспільних умов. З другого боку, праця кожного товаровиробника є частиною всієї суспільної праці як витрати людської робочої сили взагалі безвідносно до її конкретних форм. Перший вид — це конкретна праця, другий — абстрактна праця.

Конкретній праці властиві мета, певний характер операцій, предмет, засоби і, нарешті, результати. Вона витрачається в доцільній, корисній формі, що характеризує її з одного якісного боку. Конкретна праця створює певну споживну вартість (хліб, вугілля, метал, будинки, обслуговування тощо). Розрізнення споживних вартостей зумовлюється тим, що вони є результатами якісно різних видів корисної праці (трудових зусиль хлібороба, шахтаря, металурга, будівельника, лікаря, вчителя та ін.). Саме специфічний характер конкретної праці кожного товаровиробника і породжує її відмінність від праці іншого товаровиробника.

Другий бік праці — праця взагалі як продуктивна витрата розумових здібностей, сили мускулів тощо безвідносно до її корисної доцільної форми. Вона характеризує працю насамперед кількісно, як джерело вартості в товарному виробництві.

На всіх історичних етапах суспільного розвитку праця виступає, з одного боку, як корисна, доцільна, а з другого — як витрата фізичних і розумових сил, як "праця взагалі". Однак лише за умов товарного виробництва ця подвійність набуває особливих історичних форм як праця конкретна і абстрактна. Якщо немає товарного виробництва, то немає й товару з його двома властивостями і відповідно немає абстрактної праці й породжуваної нею вартості. Абстрактна праця, яка значною мірою створює вартість, є специфічною формою праці, що властива лише товарному господарству і відбиває відносини товаровиробників.

Процеси конкретної праці — це сукупність економічних явищ, безпосередньо пов'язаних з функціонуванням конкретної праці; процеси абстрактної праці — це всі безпосередньо пов'язані з нею явища. До перших належать: процес створення споживної вартості товару, в якому вирішальну роль відіграє корисна форма праці;

споживної вартості товару як результат функціонування конкретної праці; перенесення старої вартості з засобів виробництва, здійснюване конкретною працею, на заново створюваний товар. До других — створення вартості товару як результат функціонування абстрактної праці; додаткового продукту незалежно від його конкретних форм. В усіх цих випадках йдеться лише про нерозривно пов'язані між собою сторони економічних явищ товарного виробництва, оскільки процеси конкретної праці не існують окремо від відповідних процесів абстрактної праці, а останні перебувають в органічному зв'язку з першими. Крім того, конкретна праця, створюючи споживну вартість, впливає й на вартість товару. В свою чергу, абстрактна праця, значною мірою створюючи вартість, впливає й на споживну вартість товару.

Під впливом науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни як у конкретній, так і в абстрактній праці. В зв'язку з розвитком нових видів виробництва і технологій, використанням у них немеханічних форм руху матерії (наприклад, лазерної тощо) з'являється багато нових професій (видів конкретної праці), чимало старих — відмирає. Разом з тим суттєво підвищується рівень кваліфікації робочої сили. Стосовно абстрактної праці найважливіші зміни полягають у значному збільшенні інтенсивності витрат, насамперед розумових, психічних, нервових сил трудівників, а також у зростанні складності виконуваної ними праці[7, c. 109-111].

4. Товар і економічні категорії. Величина вартості товару

Вихідними економічними категоріями товарного виробництва, а, отже, і ринку є товар і гроші.

Товар — благо (продукція, послуги), що задовольняє потреби людини й призначено для обміну, для реалізації на ринку.

Розглядаючи сутність товару, необхідно розрізняти його основні властивості. Аналіз товару варто починати з його споживчої вартості. У даному відношенні товар являє собою річ, що завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби.

Товар володіє двома основними властивостями: споживчою вартістю й вартістю.

Споживча вартість — сукупність властивостей товару, зв'язаних безпосередньо як із самим товаром, так і супутніми послугами, що визначають його здатність задовольняти потреби людини. Вона становить речовинний зміст багатства.

Споживча вартість ставиться до всіх продуктів (сировина й т.д.)

Споживча вартість становить речовинний зміст багатства.

Споживча вартість прямо залежить від споживчих властивостей речей. Корисність речі або послуги, обумовлена їхньою споживчою властивостями, визначає їхню споживчу вартість. При покупки товару (як речі або послуги) людина робить "оцінку" споживчих вартостей, "досліджує" їхню якість, співставляє об'єктивну й суб'єктивну сторони споживчої вартості різних товарів і послуг. Таким чином, споживча вартість товару є більше ємною категорією в порівнянні з його корисністю.

Роль споживчої вартості в умовах товарного виробництва полягає в тому, що вона є речовинною основою, матеріальним носієм суспільних відносин і мети виробництва і її варто вивчати як суспільну споживчу вартість, оскільки в умовах суспільного подолу праці продукт виготовляється не для споживання самим виробником, а для інших людей. Тому що суспільна споживча вартість представляє проміжну ланку між виробництвом і споживанням, її характер має важливе значення для процесу реалізації продуктів у масштабі всього суспільства. Це, у свою чергу, свідчить про обмежений зв'язок споживчої вартості з якістю продукції, а виходить, і з ефективністю виробництва. Історична тенденція еволюції споживчої вартості полягає в значному розширенні кількості споживчих вартостей; в ускладненні процесу їхнього створення, росту корисних властивостей традиційних товарів, підвищенні якості й довговічності більшості товарів; створення зростаючої кількості споживчої вартості у формі товарних послуг і ін.[3, c. 137-139].

Споживча вартість це здатність товару задовольняти ту або іншу людську потребу. Це властивість іноді визначається як корисність товару. При цьому під корисністю розуміється тільки здатність товару задовольняти людські потреби, незалежно від його впливу на здоров'я людини. Вищевказане визначення споживчої вартості ставиться як до засобів виробництва, так і до предметів споживання. Наприклад, споживча вартість стали це задоволення потреби виробництва в металі, у створенні з нього машин, конструкцій. Споживча вартість хліба це задоволення потреби людей у їжі, в одержанні певних, необхідних організму калорій і речовин. Споживча вартість це те, що розрізняє всі товари. При визначенні споживчої вартості товару розбіжностей серед економістів немає. Але при визначенні вартості товару вони існують.

Споживча вартість товару:

1. повинна бути створена працею;

2. повинна задовольняти потреби не її творця, а інших людей;

3. повинна обмінюватися на інший товар (механізм купівлі-продажу). Товар повинен мати здатність обмінюватися на інші товари.

Мінова вартість — кількісне співвідношення, пропорція, у якій обмінюється один товар на іншій.

Т1 = Т2; Т1 = 2Т3

Один товар має безліч мінових вартостей.

Основою обміну одного товару на іншій є вартість — те загальне, що властиво всім товарам, а саме витрати праці. Праця, втілена або упредметнений у товарі, і представляє його вартість. Це внутрішня властивість товару. Мінова вартість є формою вираження цієї вартості.

Праця товаровиробника виступає у вигляді конкретної праці, затрачуваного у вигляді певної, доцільної форми (праця слюсарі, пекарі, шевця), і абстрактної праці (загальнолюдського). Абстрактна праця створює вартість. Поділ праці товаровиробника на конкретну й абстрактну працю обумовлено протиріччям товарного господарства, що виступає у вигляді протиріччя між приватним і суспільним характером праці.

Величина вартості товару визначається не тільки витратами живої праці, але й упредметненої праці. Визначається суспільно необхідними витратами (існує різна кваліфікація виробників) — середні умови виробництва, організація виробництва, порівн. кваліфікація співробітників, технічна оснащеність. Суспільно необхідні витрати збігаються з індивідуальними витратами тих товаровиробників, які реалізують на ринку основну частку товарів того або іншого роду

ВР залежить від продуктивності праці.

Продуктивність праці — ефективність, результативність праці, виміряється:

1.витратами праці (робітника часу) на одиницю продукції;

2.кількістю продукції за одиницю робочого часу.

Продуктивність праці залежить від кваліфікації, спеціалізації й багатьох інших факторів. Основним фактором підвищення продуктивність праці є використання НТП. 2 — кваліфікація, 3 — організація виробництва.

Інтенсивність праці — витрати праці в одиницю робочого часу. Проста праця — не кваліфікований, складний — кваліфікований, вимагає спеціальної підготовки[1, c. 143-145].

Висновки

В маркетингу товаром є продукція у вигляді фізичного об'єкту, послуги або ідеї, яка запропонована ринку для продажу або обміну. Це означає, що кожне підприємство, перш ніж виходити на ринок, повинне створити і виготовити деякий продукт. Цей товар повинен бути призначений для певної потреби (на швейній фабриці шиємо жіноче плаття, а в магазині продаємо «надію» стати привабливішою).

Виготовлений продукт може бути запропонований ринку, якщо має відповідний рівень якості, ефективну упаковку, а так само марочну назву. Продукт, який представляється ринку і володіє вказаними вище властивостями, звичайно називається товаром в реальному виконанні. В житті існує безліч різних товарів.

Всі товари з урахуванням їх призначення підрозділяються на: товари індивідуального споживання (споживацькі товари) — це товари і послуги, що придбаються для задоволення своїх особистих потреб, сімейного або домашнього використання. Товари виробничого призначення (засоби виробництва) — призначаються для використання у виробництві інших товарів і послуг, для господарської діяльності підприємства.

З урахуванням характеру споживання і втілення відчутних фізичних характеристик можуть бути виділені: товари тривалого користування, тобто товари, що використовуються в перебігу тривалого періоду (автомобілі, електроніка, верстати, холодильники і ін.); товари короткострокового користування– товари, споживані відразу або в декілька прийомів (зубна паста, напої, хліб, мило); послуги– будь-які заходи, вигоди або дії, які забезпечують задоволення конкретних потреб, в основному не відчутні і не пов'язані з власністю (прикладами можуть бути: стрижка в перукарні, консультації лікаря, навчання у вузі).

Список використаної літератури

1. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2006. — 481 с.

2. Дратвер Б. Основи економічної теорії: (Матеріали для вивчення курсу): Навчальний посібник на допомогу студентам-заочникам/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. — 87 с.

3. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Атіка, 2001. — 343с.

4. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . — 5-те вид. виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. – 614 с.

5. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.

6. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

7. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.

8. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . — К.: МАУП, 2005. – 323 с.