Вступ

Актуальність теми. Для оцінки потенціалу підприємства потрібна всеосяжна система показників, причому в основу конструювання такої системи має бути покладена структурна модель, що враховує не тільки фактичну динаміку, а й теоретичні передумови. На наш погляд, структурна модель системи показників концептуально має враховувати такі вимоги до її формування:

• загальнотеоретична інтерпретація, взаємозв’язок і цілеспрямування як окремих показників, їхніх груп, так і всієї системи в цілому;
• забезпечення порівнянності, єдиної спрямованості показників груп, усієї системи;
• наявність у системі показників, що є основними регулювальними параметри, опорними категоріями;
• можливість регулювання значень величин показників залежно від рівня використання ресурсів, що витрачаються, та ефективності результату;
• можливість одержання прогнозу про спрямованість динаміки показників.

Оцінка вартості потенціалу підприємства — це упорядкований, цілеспрямований процес визначення в грошовому виразі вартості об’єкта з урахуванням потенційного і реального доходів, які можуть бути  певний проміжок часу за умов конкретного ринку.

Тому мета нашого дослідження — обґрунтувати класифікацію об’єктів оцінки.

1. Основні принципи оцінки потенціалу підприємства

Об’єктивна необхідність розробки нового показника для цілей оцінки, аналізу та планування виникла, у першу чергу, у зв’язку із скороченням за останні десятиріччя тривалості циклу розвитку як окремих технічних систем, так і господарських комплексів, підприємств, галузей у цілому. В умовах такого прискорення знадобився показник, що дає можливість охарактеризувати одночасно стан та умови функціонування об’єкта у сучасності та побудувати досить достовірну модель очікуваних змін об’єкту та оточуючого середовища на досить великий період часу, порівнянний із циклом (етапом) розвитку самого об’єкту. Необхідний показник повинен би відображати існуючу здатність об’єкта забезпечити досягнення заданого результату в певних умовах функціонування, рівень використання цієї здатності, а також здатність об’єкта до розвитку в потрібному напрямку.

Для України важливість розробки такого комплексного показника посилюється ще й тим, що з переходом до ринкових відносин з’явилася нагальна потреба у створенні та розвитку національної системи вартісної оцінки власності як у ході приватизації, так і для звичайного продажу. Вітчизняні спеціалісти, на відміну від спеціалістів з оцінки у країнах розвинутої ринкової економіки, не мають відповідного досвіду та необхідної сталої бази даних, щоб обґрунтовано застосовувати методи порівняння, тому на перший план виходять аналітичні методи, тим більш, що справжніх фахівців з оцінки, які мають величезний досвід та авторитет і працюють у відомих фірмах країн з розвинутою ринковою економікою, в України ще треба готувати так само, як потрібно впорядковувати ринок нерухомості [1, c. 8-9].

Загальновживана класифікація принципів оцінки виокремлює такі їх групи:

• принципи, які базуються на уявленнях користувача;
• принципи, які пов’язані із землею, будинками і спорудами;
• принципи, які пов’язані з ринковим середовищем;
• принцип найліпшого і найефективнішого використання.

До складу принципів, які базуються на уявленні користувача, входять: корисність, заміщення та очікування.

Принцип корисності базується на постулаті, що будь-яке підприємство має вартість, якщо воно корисне потенційному власнику для реалізації певної економічної функції протягом певного періоду.

Принцип заміщення передбачає, що максимальна ринкова вартість підприємства визначається найменшою вартістю іншого підприємства з еквівалентною корисністю.

Принцип очікування ґрунтується на тому, що вартість підприємства, яке оцінюється, визначається розміром чистого доходу, який очікує покупець від володіння (комерційного використання) ним з урахуванням можливого чистого доходу від його перепродажу.

До складу принципів другої групи відносять: залишкову продуктивність; внесок; віддачу; збалансованість; оптимальний розмір; поділ і поєднання пакета прав власності.

Залишкова продуктивність. Згідно з економічною теорією земля має вартість або взагалі яку-небудь цінність тільки тоді, коли є залишок чистого доходу після компенсації всіх інших факторів виробництва. Цей механізм розподілу доходу пов’язаний з тим, що земля фізично нерухома, і щоб розпочати будь-яку економічну діяльність, до неї потрібно приєднати працю, капітал і підприємницький менеджмент.

Сутність цього принципу полягає в тому, що додаткові вкладення капіталу в будь-яку складову потенціалу підприємства ефективні лише тоді, коли вони підвищують його ринкову вартість. Величина внеску визначається як різниця між зміненою вартістю й витратами, які зумовили цю зміну. Внесок, який не забезпечує приросту вартості потенціалу підприємства, є зайвим «поліпшенням».

Віддача. Даний принцип означає, що в міру додавання ресурсів до основних складових потенціалу підприємства чистий прибуток має тенденцію до зростання, але тільки до певного моменту (певної межі).

Збалансованість (пропорційність). Згідно з цим принципом усі елементи ресурсно-виробничого й управлінського потенціалу підприємства повинні мати збалансовану внутрішню й загальну структуру.

Оптимальний розмір (величина). Вимоги цього принципу стосуються кожного фактору виробництва — землі, будівель і споруд, технічного оснащення, персоналу, які разом дають можливість створити економічно обґрунтований (оптималь­ний) розмір потенціалу підприємства та отримати від нього максимальний прибуток відповідно до ринкової кон’юнктури в даному районі.

Поділ і поєднання прав власності. Система майнових прав України, передбачена Цивільним кодексом, дозволяє поділяти та продавати окремо майнові права на власність.

До групи принципів, які пов’язані з ринковим середовищем, входять: залежність, відповідність, попит і пропонування, конку­ренція, змінювання.

Залежність. Вартість потенціалу підприємства формується під впливом множини різноманітних факторів, серед яких особливу роль відіграє його місцезнаходження. Якість останнього визнача­ється насамперед відповідністю фізичних параметрів земельної ділянки підприємства регіональній системі землекористування та його віддаленістю від ринкової інфраструктури.

Відповідність. За інших однакових умов потенціал підприємства, яке найвищою мірою відповідає містобудівним, екологічним, ринковим та іншим стандартним нормам і загальнопоширеним тенденціям землекористування, має найвищу вартість.

Попит і пропонування. На вартість потенціалу підприємства великий вплив справляє співвідношення між попитом і пропонуванням. Коли останні збалансовані, а потенціал підприємства ви­користовується якнайліпше і найефективніше, ринкова ціна під­приємства, як правило, відображує вартість (витрати) його створення.

Конкуренція. Сутність даного принципу полягає в тому, що ціни на об’єкти оцінювання складаються під впливом постій­ного суперництва між суб’єктами ринку, які прагнуть отриму­вати максимальні прибутки.

Змінювання. Цей принцип передбачає під час оцінювання вар­тості потенціалу підприємства та його складових урахування мо­жливих змін їх функціонування внаслідок трансформації еконо­мічних, соціальних і юридичних умов, а також впливу регіо­нальних і локальних факторів.

Принцип найліпшого і найефективнішого використання є син­тезуючим принципом оцінки вартості потенціалу підприємства. Як системоутворювальний елемент він інтегрує загальний вплив усіх раніше названих принципів і означає, що з можливих варіан­тів використання потенціалу підприємства буде вибрано той, за якого найповніше реалізуються функціональні можливості всіх складових потенціалу і забезпечується їх максимальна результа­тивність [7, c. 21-22].

2. Класифікація видів рухомого майна

Класифікація видів рухомого майна потребує врахування суттєвої різниці, яка існує не тільки між рухомими та нерухомими об’єктами але й за його структурними елементами. Це питання досить складне. Навіть між рухомістю й нерухомістю немає чіткого розмежування, оскільки принципово є можливість стаціонарно закріпити або перемістити будь-який об’єкт, питання тільки у доцільності таких дій з точки зору співставлення витрат та результатів. Існують об’єкти, які є постійними пристосуваннями. шо можуть бути вільно перемішені до монтажу, але виконувати функції призначення можуть лише у складі нерухомості. Власне, саме тому їх до монтажу та після демонтажу оцінюють по різному та окремо, у інших випадках — включають їх вартість до складу нерухомості.

До числа постійних пристосувань відносять стаціонарні прилади освітлення, підкранові цехові путі, системи промислової вентиляції, кондиціювання повітря, ліфти, шахтні підйомники й таке інше. Крім того, існують стаціонарні передатні устрої, які не є постійними пристосуваннями, і які частіше оцінюються окремо від іншої нерухомості. хоча переміщенню не підлягають, оскільки таке переміщення стає дорожче за створення нового об’єкту. До їх складу відносять устрої мережі електропередач, зв’язку й усі види трубопроводів. Слід також враховувати, що значна частка машин та обладнання для введення у експлуатацію потребує створення фундаментів, які не є рухомістю, і, хоча вартість їх виготовлення входить до балансової вартості встановленого об’єкту, вона не включається до ціни продажу цієї рухомості якщо остання продасться окремо і буде встановлена у іншому виробничому приміщенні.

Необхідно розрізняти рухомість у складі основних фондів та у якості оборотних засобів, оскільки вони матимуть певну специфіку у оцінці та у базі необхідних для оцінки даних. Базою для оцінки рухомості в обороті с паспортні дані заводу — виробника та вартість придбання або виготовлення. Об’єкти ОВФ потребують визначення техніко-економічних характеристик за оглядом або на основі експлуатаційної технічної документації (інвентарні картки, технічні паспорти й описи й т. і.), оскільки, як правило, дані виробника відсутні або вже не відповідають фактичним параметрам машини. Машини й обладнання є специфічною часткою рухомого майна. Для оцінки цих об’єктів додатково необхідна уточнена інформація щодо рівня зносу, оскільки швидкість накопичення зносу не рівномірна та не однакова для різних видів машин та обладнання. З огляду на це, дана оцінка потребує відповідного попереднього групування нерухомості за видами [3, c. 16-17].

Звичайно, для цілей оцінки встаткування рекомендують групувати за наступними видами:

— основне технологічне;

— допоміжне обладнання виробничого призначення;

— транспортне;

— офісне — комп’ютерна та множна техніка, техніка зв’язку.

Інколи до цього списку включають виробничий і господарський інвентар, у тому числі меблі. Оцінка інвентарю базується на інших підходах, ніж оцінка машин та обладнання виробничого призначення, зокрема до нього не можна застосувати результатні методи. Тому інвентар слід оцінювати окремо, і в цьому розділі ці питання розглядаються саме з цієї точки зору. Слід зазначити, що у випадках проведення інвентарної оцінки або переоцінки за потребами обліку так структурувати майно взагалі неможна, оскільки для цих конкретних випадків існує затверджена структура основних засобів, за якою транспорт завжди (як у бухгалтерському так і у податковому обліку) розглядається окремо, а не у складі машин та обладнання. У податковому обліку машини та обладнання взагалі не виділяються і входять до групи «інші». Згідно Державному класифікатору України ДК 013-97, затвердженому наказом № 507 від 19.08.97 p., всі об’єкти основних фондів для формування статистичних даних поділяються на три групи:

1. транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі; меблі, офісне обладнання; побутові електромеханічні прилади й інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні й інші машини для автоматичної обробки інформації;
2. будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої (пристрої електропередачі, зв’язку та всі види трубопроводів);
3. інші основні фонди, що не ввійшли в групи 1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини та знаряддя, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження.

Така класифікація використовується у ході індексації основних фондів і призвела до великих відхилень балансової вартості об’єктів від їх реальної ринкової ціни, що тепер виправляється переоцінкою. 1 це не дивно, оскільки здороження худоби, насаджень та машин навряд чи відбувалося за однією закономірністю, а вони за цією класифікацією у одній групі. Як бачимо, оцінка для потреб індексації, обліку та оподаткування не відповідає ринковим підходам, то використовувати таку класифікацію треба обережно, з урахуванням вказаних відмінностей. До того ж, у зв’язку з великим різноманіттям можливих напрямків та ознак класифікації машин і обладнання, важливо виділити лише ті з них, які найбільшою мірою впливають на вибір методів та результати оцінки залежно від її мети [1, c. 81-82].

3. Типові види оцінки рухомих об’єктів оцінки

Типові види оцінки машин і обладнання з часткою державного майна регламентується відповідною методикою [2, с. 64], згідно якої метою оцінки може бути:

— приватизація (корпоратизація);

— створення підприємств (господарських товариств) на базі державного та комунального майна, а також майна господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна) у статутному фонді та у разі відчуження такого майна у випадках, встановлених законодавством, крім випадків відчуження майна згідно із Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (1075-14);

— визначення вартості внесків учасників (засновників) господарських товариств у разі, коли до статутних фондів зазначених товариств вноситься державне (комунальне) майно, майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна) у статутному фонді;

— визначення вартості цілісних майнових комплексів господарських товариств, до статутних фондів яких вноситься державне (комунальне) майно;

— виділення або визначеній часток майна у спільному майні, в якому є державна (комунальна) частка;

— застави державного та комунального майна, а також майна господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна) у статутному фонді;

— повернення об’єктів приватизації у державну власність, у тому числі за рішенням суду.

Оцінка майна фізичних та юридичних осіб може бути пов’язана з операціями розподілу майна, купівлі-продажу (при ліквідації підприємства, скороченні обсягів виробництва, зміні виду діяльності чи продукції, виведенні за технічним переозброєнням обладнання, скорочення запасів та незавершеного будівництва), дарування, спадкування, безоплатної передачі, страхування, застави, оренди, ліквідації зношеного обладнання, переоцінки з визначенням зносу, визначення бази нарахування амортизації, оцінка як вартості внеску до статутного фонду, визначення витрат за інвестиційними проектами та інше.

В практиці оціночної діяльності у залежності від складу оцінюваного об’єкту та аспекту оцінки розрізняють наступні види оцінки [5, с.174]:

Оцінка машин і обладнання, як часткових елементів, для цілей діагностики функціональних систем цілісного об’єкту. Виконується власником чи покупцем (або за їх дорученням) у ході планування вартості заходів, спрямованих на підтримку в робочому стані та подальший розвиток машин і обладнання. Сама діагностика виконується за частковими елементами функціональних систем у специфічних натуральних та вартісних одиницях виміру. Вартість окремих функціональних систем не розраховується. Вартість часткових елементів буде впливати на розмір витрат, необхідних для відшкодування їх морального та фізичного зносу. Обов’язковою вимогою до діагностики є аналіз зміни процесів у часі.

Оцінка машин і обладнання в складі основних фондів та оборотних засобів з урахуванням зносу. Така оцінка може реалізуватися як:

Один з етапів оцінки вартості підприємства в цілому. Така оцінка виконується у тих випадках, коли немає повного аналогу для оцінки підприємства загалом. Для оцінки універсального обладнання поширених моделей можливо застосування порівняльного підходу. Спеціальне та унікальне обладнання може оцінюватися за результатним, рідше — за витратним підходом.

Складова частина процедури переоцінки основних фондів для потреб бухгалтерського та податкового обліку, не дуже формалізована процедура, яка в купі з індексацією основних засобів призвела до викривлення реальної вартості окремих об’єктів основних фондів, в першу чергу, нерухомості. Щодо машин та обладнання, то переоцінка в умовах кризи стає необхідним елементом регулювання їх вартості, оскільки фінансові ресурси більшості великих промислових підприємств не дозволяють замінити повністю амортизовані об’єкти, то їх експлуатація подовжується з переоцінкою.

Складова частина процедури розподілу майна колективної власності з виділенням відокремлених підрозділів або самостійних підприємств. У цьому випадку має значення не стільки абсолютна величина оцінки (ціна одиниці), як правильне співвідношення оцінки вартості окремих елементів. Взагалі, у таких випадках оцінюються не окремі одиниці, а технологічні комплекси, що складаються з агрегатів, машин, вбудованих транспортних і допоміжних пристроїв з урахуванням зв’язків окремих елементів та інженерно-технічної інфраструктури виділеного фрагменту у часі та просторі. Це необхідно з тієї точки зору, що така складна система, за рахунок синергії, придбає додаткові властивості, що теж потребують оцінки. Такі комплекси виділяються за єдністю принципу технології обробки (ланка), за участю у єдиному технологічному процесі (лінія) або за комплексом усіх операцій виготовлення кінцевої продукції (виробництво). У даному випадку має місце «системна оцінка» або «оцінка виробничо — технологічних систем» [1, c. 95].

Оцінка окремих одиниць та зв’язаних комплексів машин і обладнання для встановлення ціни роздрібного продажу. Така оцінка використовується у тих випадках, коли підприємство як цілісний об’єкт не в змозі виконувати основну функцію з випуску готової продукції з належним прибутком, тоді як окремі часткові його елементи (машини та обладнання) ще придатні до виконання своєї часткової функції, або при виведенні з експлуатації окремого обладнання за невідповідністю вимогам виробництва. Найчастіше вказана оцінка виконується по окремим інвентарним одиницям, якщо підприємство ще функціонує, або виконується для продажу «розсипом», без врахування попереднього засобу використання. Інколи таким чином визначається ринкова вартість окремих видів машин і обладнання з метою здачі в оренду, під заставу й таке інше. З оцінкою складної техніки зв’язана також проблема оцінки цієї техніки не тільки в цілому, як однієї інвентарної одиниці, але й по вузлам та агрегатам, які окремо на бухгалтерському обліку підприємства не знаходяться.

Оцінка парку машин і обладнання загалом, як частини основних фондів, як правило, застосовується у тих випадках, коли точність визначення немає великого значення (наприклад, для нарахування амортизації за відповідними нормами для групи у обліку). Така оцінка майже непридатна для визначення реальної ціни продажу устаткування, тому оцінюється кожен окремий об’єкт.

Останнім часом усе частіше реалізуються міжнародні угоди з купівлі-продажу не тільки такої готової продукції як машини, обладнання але й майна, що було у вжитку. При здійсненні міжнародних угод купівлі-продажу майна не можна користуватися лише Національним законодавством з оцінки, оскільки міжнародні стандарти використовують показники, які відмінні не тільки за назвою але й за змістом. Затвердженим текстом Міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ) є той, котрий виданий МКСФО англійською мовою. За цим документом визначається:

Чиста вартість реалізації — це розрахункова продажна ціна в ході звичайного бізнесу за винятком витрат на завершення об’єктів й кошторисних витрат, необхідних для здійснення продажу (МСФЗ 2). Чиста вартість реалізації використовується тільки в контексті МСФЗ 2 («Запаси»), і для умов України буде ототожнюватися з ринковою вартістю за винятком витрат по реалізації, коли виконуються всі вимоги визначення ринкової вартості. Зокрема, це умова забезпечення достатнього часу для повного здійснення угоди по ринковій вартості.

Ринкова вартість — «номінальна вартість» до відрахування витрат по реалізації.

Інвестиційне майно являє собою майно (земельна ділянка або будова, або частина будови, або й те, й інше), що тримають (власник або орендар за умовами фінансової оренди) з метою одержання орендних платежів, приросту вартості капіталу, але не для:

— використання у виробництві або поставках товарів або послуг або для адміністративних цілей;

— продажу в ході звичайного бізнесу.

Інвестиційне майно підлягає обліку в індивідуальному порядку відповідно до МСФЗ 40 і відповідає тим же ознакам, що й інші не поточні або довгострокові активи у балансовому звіті. За винятком випадків, коли підприємство вибирає витратну модель обліку, воно також повинне розкрити справедливу вартість інвестиційного майна. Є дві відмінності в обліку інвестиційного майна відповідно до моделі справедливої вартості:

На нього не нараховується амортизація.

Зміни справедливої вартості включаються у звіт про прибутки й збитки, а не в прибуток від переоцінки.

У зв’язку з переліченими типовими видами оцінки, звичайно розглядають процес локалізації об’єктів. Під локалізацією машин і встаткування розуміється виділення первинних об’єктів оцінки, від найдрібніших до агрегованих комплексів. Як правило, у якості таких беруться окремі інвентарні одиниці, виявлені й оприбутковані в процесі останньої інвентаризації майна розглянутого підприємства або безпосередньо в ході оцінки (так звана оцінка «розсипом»). Однак, залежно від цілей, мотивів і масштабів роботи первинними об’єктами оцінки можуть виступати й так чи інакше скомпоновані групи інвентарних одиниць (групова оцінка).

Окремі інвентарні одиниці можуть об’єднуватися у групи, в яких виділяється об’єкт, як типовий представник, що найкраще репрезентує відповідну групу за основними параметрами. Результат його оцінки поширюються на групу. Якщо типовий представник обрано правильно, помилка при визначенні ринкової ціни будь-якої одиниці у групі буде незначною. Даний підхід знижує трудомісткість процесу оцінки.

Системна оцінка у якості первинних об’єктів передбачає виділення комплексів обладнання, об’єднаних за технологією виробництва у поточні, прямоточні, автоматичні лінії, центри обробки, ланки виконання однорідних процесів обробки тощо. Вибір первинного об’єкта оцінки суттєво впливає на результати оцінки.

Оцінка, виконана з урахуванням часткового потенціалу окремих машин та одиниць обладнання, групи таких об’єктів, комплексу машин у комплексі з діагностикою функціонального потенціалу системи виробництва підприємства в цілому, може підвищити обґрунтованість визначення ціни таких об’єктів продажу, як машини та обладнання, за будь-якою ситуацією оцінки, її типу та цілей у порівнянні з традиційними методами [6, c. 114-115].

Висновки

Потенціал, як категорія, дозволяє охарактеризувати одночасно стан об’єкта, рівень використання його якостей і можливості його розвитку для цілей планування й прогнозування виробництва й реалізації продукції, а не тільки для оцінної діяльності.

Оцінка показників на ослові врахування потенціалу підприємства потрібна при визначенні ціни продажу об’єкта, вартості якоїсь його долі або вартості окремого елемента такого, як ОВФ або обладнання у їх складі. Але оцінка потенціалу щось може додати до ціни об’єкта тільки тому, що відображає його здатність у процесі експлуатації забезпечити більший прибуток, чим середній результат за роки експлуатації. Очевидно, що власникові підприємства в умовах зростаючої конкуренції важливо знати не тільки — за скільки можна продати об’єкт, але й чи варто його продавати. Цілком можливо, що необхідно повніше використати існуючий потенціал або вкласти гроші в реалізацію потенціалу розвитку об’єкта й тим забезпечити більш високий результат, чим від продажу.

Як об’єкти оцінки машини та обладнання характеризуються низкою особливостей, що відрізняють їх від інших елементів майнового потенціалу підприємства, і передовсім від будинків і споруд. До основних із них належать:

Кількість об’єктів оцінки на підприємстві може сягати десятків тисяч різних видів обладнання, що відрізняються за призначенням, експлуатаційними і конструктивними характеристиками. З-поміж них трапляються об’єкти, які важко ідентифікувати. Вони настільки міцно пов’язані з будинками та спорудами, що можуть бути віднесені як до нерухомості. так і до обладнання.

Список використаної літератури

1. Бачевський Б. Є., Заблодська І. В., Решетняк О. О. Потенціал і розвиток підприємства: Навч. пос. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 400 с.
2. Загорна, Т. Економічна діагностика [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Тетяна Загорна, 2007. — 399 с.
3. Іванов В. Б. Потенціал підприємства [Текст] : науково-методичний посібник / В. Б. Іванов, О. М. Кохась, С. М. Хмелевський, 2009. — 299 с.
4. Краснокутська Н. С. Потенціал підприємства: формування та оцінка [Текст] : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н. С. Краснокутська, 2005. — 351 с.
5. Управління потенціалом підприємства [Текст] : Навчальний посібник / Ігор Должанський, Тетяна Загорна, Ольга Удалих,, 2006. — 360 с.
6. Хомяков В. І. Потенціал і розвиток підприємства [Текст] : навчальний посібник / В. І. Хомяков, В. М. Бєлінська, О. М. Федоренко, 2011. — 431 с.
7. Хомяков, В. Управління потенціалом підприємства [Текст] : навчальний посібник для вищих навч. закладів / Володимир Хомяков, Ірина Бакум, 2009-2007. — 399 с.
8. Яковлев О. І. Планування діяльності підприємства [Текст] : Навчальний посібник / О. І. Яковлев, А. О. Устич, 2005. — 187 с.
9. Ярема, В. Ефективність використання виробничого потенціалу [Текст] / Василь Ярема, 199 — 49 с.