1. Розкрити сутність державного управління в сучасних умовах

Управління є функцією організованих суспільних систем, що забезпечує збереження їхньої структури, підтримку режиму діяльності, досягнення поставленої мети.

Метою управління є організація спільної діяльності людей, окремих груп та організацій, забезпечення координації взаємодії між ними, а його суттю — здійснення керуючого впливу на відповідні об’єкти.

Необхідність здійснювати управління з’являється там, де потрібно об’єднати і скоординувати зусилля двох і більше людей. Фізичний примус, насилля стали початковою формою здійснення управління у відносинах «панування — підкорення». Водночас уже в рабовласницькому суспільстві виникає власне «державне управління» — управління як необхідність узгодження, підпорядкування приватних, часткових (групових) інтересів більш загальному інтересу — спільному. Незважаючи на соціальну диференціацію, розмаїття інтересів та уподобань у суспільстві завжди існує те, що вигідне всім: забезпечення порядку і безпеки, дотримання правил взаємодії, прийнятне й можливе за певних умов вирішення соціальних суперечностей, здобуття знань про навколишній світ, удосконалення умов життя людини тощо. Спільний, загальний інтерес є найвищим і найважливішим, порівняно з приватним та груповим і вимагає утворення механізмів його забезпечення за допомогою державного управління.

Дер­жавне управління є складовою політичного управління, тобто є процесом реалізації державної виконавчої влади як засобу функціонування будь-якої соціальної спільноти [3, c. 24].

Виділяють такі риси державного управління, що розкривають його сутність:

1. Державне управління завжди являє собою певну організуючу діяль­ність, у результаті якої виникають конкретні, управлінські за змістом від­носини.
2. Необхідною умовою їх виникнення є наявність суб’єкта, наділеного владними повноваженнями для здійснення управлінських функцій.
3. Для виникнення управлінських відносин, крім суб’єкта, у них пови­нен брати участь також і об’єкт (об’єкти), на діяльність якого спрямовуєть­ся управлінський вплив суб’єкта.
4. Характер відносин, які виникають між ними, завжди є владним, а в умовах державного управління — державно-владним, причому цими пов­новаженнями наділена завжди одна сторона — суб’єкт управління, а об’єкт управління є лише виконавцем вказівок і директив, що надходять від суб’єкта.
5. Організуюча діяльність державно-владного характеру полягає у ви­конанні та розпорядництві згідно з вимогами закону, тобто є підзаконною, ґрунтується на чинному законодавстві.
6. Управлінський вплив, який виникає під час цієї організуючої діяль­ності і налагодження управлінських відносин, може мати різний за своїми параметрами характер: це і державне регулювання, і централізоване ке­рівництво, і оперативне управління.
7. Державне управління, функціонуючи у правовому полі чинного за­конодавства, у випадку його порушення, тягне за собою юридичну відпо­відальність [5, c. 16].

2. Описати основні функції державного управління:

До функцій управлінської діяльності відносяться:

1)  планування — функція управління, сутність якої полягає у визначенні цілей функціонування системи і шляхів їх здійснення.

2)  організація — форма виявлення цілеспрямованого впливу на колективи людей що передбачає створення формальної структури підлеглості, формування об’єкта та суб’єкта управління, їх підрозділів і зв’язку між ними.

3)       укомплектування штату (робота з кадрами) — полягає у залученні та підготовці кадрів і підтримці сприятливих умов праці.

4)       керівництво (директивність) — полягає у завданні прийняття рішень та їх відповідного оформлення, а також у здійсненні керівних дій.

5)       координація — забезпечує необхідну узгодженість усіх дій органів управління і посадових осіб, а також між системою в цілому та зовнішнім середовищем.

6)       звітність — інформування щодо стану справ, необхідність наявної інформації для успішної управлінської діяльності.

7)       складання бюджету — включає все, що пов’язане з бюджетним процесом у вигляді фінансових планів і фінансового контролю [1, c. 19].

Сьогодні ви­окремлюють п’ять функцій управління:

1.  Планування: визначення цілей організації та заходів щодо їх досяг­нення.
2. Організація: класифікація видів діяльності, доведення завдань і на­дання повноважень для їх виконання.
3. Комплектація кадрами: визначення потреб людських ресурсів, до­бір, підготовка та розвиток кадрів.
4. Мотивація: спрямування поведінки персоналу до певної мети.
5. Контроль: порівняння кінцевих результатів з поставленими цілями, визначення причин відхилень і в разі необхідності — вжиття заходів для виправлення ситуації.

Загальні функції державного управління розподіляються на: політико-адміністративні, що забезпечують функціонування державного механізму та стабільність конституційно встановлених суспільних відносин; економічні, котрі уособлюють господарсько-організаційну діяльність держави; соціальні, які покликані реалізовувати державну соціальну політику; гуманітарні — спрямовані на функціонування та розвиток освіти, науки і культури.

До спеціальних функцій державного управління відносяться: стратегічне планування, функція прийняття управлінських рішень, функція організації діяльності, функція мотивації, контрольна функція.

До допоміжних (забезпечуючих) функцій державного управління відносяться: управління людськими ресурсами, бюджетна функція, юридично-судова функція, діловодство і документування, зв’язки з громадськістю.

Політико-адміністративні функції можна поділити на внутрішньо- та зовнішньополітичні. Перші спрямовані на зміцнення відповідних суспільних відносин, державного устрою, визначають основні принципи функціонування державного механізму та є основним політичним засобом утримання та зміцнення державної влади, другі забезпечують стабільність міжнародного становища держави, захист інтересів громадян, збереження територіальної цілісності України.

Наступна група загальних функцій державного управління – це економічні функці, які включають:

—  визначення стратегії соціально-економічного розвитку країни;

—  регулювання правових аспектів функціонування ринкової економіки;

—  вплив  на діяльність  суб’єктів  господарювання  та  інтенсивність інвестиційних потоків через систему економічних регуляторів (державний бюджет, податки, кредитна політика, грошова, цінова політика тощо);

—  здійснення структурної політики з метою інтенсифікації виробництва, підвищення його конкурентоспроможності на світових ринках;

—  коригування соціальних параметрів суспільства безпосередньо через важелі соціальних гарантій, пільг, фінансування послуг, системи соціального страхування та інше.

Наступна група загальних функцій державного управління – це соціальні функції:

— захист трудових прав громадян,

—         захист прав споживачів,

—         соціальний захист безробітних,

—         охорона праці та безпечної життєдіяльності

Наступна група загальних функцій державного управління – це гуманітарні функції: належне функціонування та розвиток освіти, науки і культури, завдяки яким реалізується конституційне право кожного громадянина на одержання певного рівня освіти і залучення до культурних надбань [4, c. 17-18].

3. Розкрити два найбільш важливі в сучасних умовах, з Вашої точки зору, методи державного управління:

Адміністративні методи — це сукупність прийомів, впливів, за­снованих на використанні об’єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.

Виділяють три основні групи адміністративних (організаційно-розпорядчих) методів управління: регламентаційні, розпорядчі, нормативні.

Суттю регламентаційних методів є розмежування і закріплення завдань, функцій, прав і відповідальності, встановлення взаємозв’язків. Вони здійснюються за допомогою статутів, положень, посадових інструкцій та інших регламентів.

Розпорядчі методи відображають поточне використання встановлених організаційних зв’язків, їх часткове коригування в разі зміни умов роботи.

Нормативні методи призначені для підтримки стабільності організаційних зв’язків за допомогою дисциплінарних вимог і систем відповідальності.

Регламентаційні методи спрямовані на встановлення, підтримку та поліпшення організаційних структур, розподіл і закріплення функцій (обов’язків), завдань, прав і відповідальності суб’єктів та об’єктів управління.

Правове регулювання — метод державного управління, суттю якого є юридичний вплив на соціально-правову сферу та її окремі елементи у процесі впорядкування суспільних відносин, основним учасником якого є державна влада.

Правове регулювання в системі виконавчої влади складається із двох груп методів: а) правового регламентування — видання нормативно-правових актів з метою встановлення загальноприйнятих умов упорядкованості суспільних відносин у сфері державного управління; б) розпорядчо-юридичних дій — правового регулювання поточної управлінської діяльності [6, c. 21-22].

Список використаних джерел

1. Гурне Б. Державне управління: збірка наукових праць/ Бернар Гурне,; Пер. В.Шовкун; Пер. с фр. В.Шовкун.. — К.: Основи, 1993. — 164 с.
2. Діяльність державно-політичних структур України в умовах переходу до ринкової економіки: Монографія/ В. Ф. Салабай, Н. М. Довганик, М. В. Борисенко, М. П. Чуб; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т ім. В. Гетьмана. — К.: КНЕУ, 2005. — 280 с.
3. Державне управління: Навчальний посібник/ А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко,. — К.: Знання-Прес, 2003. — 343 с.
4. Державне управління: Теорія і практика/ Національна Академія Наук України; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького; За ред. В.Б.Авер’янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 431 с.
5. Державне управління та державна служба: Словник-довідник/ Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т ім. В. Гетьмана; Укл. Олексій Оболенський,. — К.: КНЕУ, 2005. — 478с.
6. Малиновський В. Державне управління: Навч. посібник/ Валентин Малиновський,. — Вид. 2-е, доп. та перероб.. — К.: Атіка, 2003. — 575 с.