Вступ

Філософія права — особлива теоретична і навчальна дисципліна, завданням якої є філософське осмислення права. Таке осмислення передбачає погляд на право не лише як на систему норм, забезпечену владним примусом, а й, зокрема, як на певний спосіб людського буття, багатогранну соціальну реальність із власною сутністю, змістом, структурою і логікою розвитку.

Філософію права як самостійну дослідницьку дисципліну конституює (т. е встановлює, визначає) її основне питання, від рішення якого залежить рішення всіх інших її питань. Цим основним питанням філософії права, як і всієї правової науки, є питання: що є право? Це значить: які сутнісні форми, які онтологічні структури, які основні закони буття ми називаємо правом? Від відповіді на це питання залежить рішення багатьох інших найважливіших правових проблем.

Питання: » що таке право?» виглядає як питання про зміст права, т. е для філософії права він є основним, тому що від відповіді на нього безпосередньо залежить рішення всіх інших найважливіших правових проблем, у тому числі й у сфері правотворчества й правозастосування. Це питання є філософським, оскільки співвідносить право з людським буттям.

Питання про те, що являє собою філософія права, завжди було і залишається складним і проблемним. Метою пропонованої лекції є огляд відповідей на ключові питання щодо її природи. А саме: що і як вивчає філософія права, які її предмет і метод? Чим відрізняється вона від теорії права і що нового у розумінні права дає її вивчення? Яке місце посідає філософія права в системі наук? Які її основні питання та функції? Яке значення вона має для підготовки фахових юристів та для їхньої практичної діяльності?

Проблема становлення і розвитку філософії права як наукової дисципліни репрезентована в працях вітчизняних учених-правознавців О.В. Бабкіної, О.О. Бандури, О.А. Баумайстера, В.А. Бачиніна, В.С. Бігуна, Н.Б. Болотіної, С.А. Бублика, Т.В. Воєцької, І.С. Гриценка, О.Г. Данильяна, В.Н. Денисова, К.К. Жоля, В.С. Журавського, В.П. Колісника, В.А. Короткого, М.В. Костицького, О.М. Мироненка, М.І. Панова, О.В. Петришина, Н.С. Прозорової, П.М. Рабіновича, О.В. Скрипнюка, В.І. Тимошенко, Ф.П. Шульженка та зарубіжних — С.С. Алексєєва, Г.І. Іконнікової, Д.А. Керімова, В.П. Ляшенка, В.С. Нерсесянца та ін.

Мета дослідження — висвітлення змістовних характеристик філософії права як складової соціальної філософії, об’єкта, предмета, структури і функцій філософії права.

1. Об’єкт, предмет, структура і функції філософії права

Філософія права – це самостійна наукова дисципліна, яка має власний предмет досліджень. У силу специфіки предмета дослідження, вона охоплює “прикордонну” сферу між філософією та юриспруденцією, використовуючи методологію першої при дослідженні останньої.

До сьогодні немає однозначного визначення поняття «філософія права». Історія філософсько-правової думки  пропонує різні, інколи суперечливі погляди на визначення суттєвих характеристик поняття «філософія права» (визначення її об’єкта і предмета).

Філософія права як самостійна наука відповідає тим вимогам, які стоять перед будь-якою наукою. Вона виступає формою знань про право в культурі, є системою понять про правові явища, закономірності, виникнення і розвитку права, зв’язок його проявів із людським суспільством, має на меті пізнання з допомогою певних методів суті і проявів права. Філософія права є найвищим ступенем осмислення права, при якому виявляються історія становлення права, понять права, його внутрішня логіка, визначення того, чим є право в житті людства, конкретного народу, прояв права в людському бутті. Філософія права відрізняється від теорії держави і права, яка вивчає загальні закономірності винесення, становлення і розвитку держави і права як таких і дає світоглядне пояснення права, виявляє його роль і місце поряд із іншими видами соціальних норм, розкриває його суть і значення для всіх і кожного, виявляє місце права в розвитку людства тощо [1, с. 395].

Відомо, що одним із перших цим поняттям послуговувався Г. Гегель, який вважав, що філософія права є окремо взятою наукою про право, що своїм предметом має ідею права. Частина сучасних філософів права, наприклад, російський правознавець В. С. Нерсесянц, вважав, що «філософія права… поступово формується як самостійна юридична дисципліна, яка має свій загально науковий статус і значення» [4, с. 16]. Предметом філософії права, на його думку, є «дослідження змісту права, його сутності і поняття, основ і місця в житті, цінності і значення, ролі в житті людини, суспільства, держави.» [4, с. 16]. Безальтернативним визначенням філософії права як юридичної науки стало визначення, запропоноване авторами «Великого енциклопедичного юридичного словника»: «Філософія права — наука, яка вивчає світоглядні, аксіологічні, антропологічні та гносеологічні основи права як регулятора суспільних відносин у їх взаємодії з індивідом, суспільством і державою» [1, с. 965]. Таким чином, серед правознавців виокремлюється позиція, згідно з якою філософію права визначають як юридичну дисципліну (науку), предметне поле якої окреслено сферою права.

Водночас має місце і інша позиція (Г. І. Іконнікова, В. П. Ляшенко та ін.), згідно з якою філософія права не може розроблятися лише окремими юридичними науками, позаяк філософсько-правова проблематика є набагато ширшою (в пізнавальному і методологічному контексті), ніж можливості правничих наук [2, с. 6]. З огляду на це можна стверджувати, що філософія права — це самостійна філософська дисципліна, яка є складовою соціальної філософії.

Зауважимо, що значна кількість представників української філософії права, до яких належать автори посібника «Філософія права» під загальною редакцією М. В. Костицького, Б. Ф. Чміля, також обстоюють позицію, згідно з якою «філософія права є складовою соціальної філософії, що досліджує природу соціального взагалі. Правова філософія не претендує на цілісне вивчення суспільства, але завжди виходить з того чи іншого розуміння соціального. З іншого боку, соціальна філософія не надає повного знання про явище суспільного життя, якщо не цікавиться справедливістю людських зусиль, які складають це явище. Тобто і соціальна філософія не розвивається без філософії права» [5, с. 13].

Теоретичному вирішенню зазначеної проблеми сприяють міркування сербського теоретика права Р. Лукича, який зазначав: «Саме поняття «філософія права» легко визначити, виходячи з уже відомого поняття філософія. Філософія права є спеціальною філософією — такою, предметом якої є не загальний (увесь) світ у цілому, не все суще як таке, а лише одна його частина — право. оскільки вона є філософія, хоч і спеціальна, їй належні усі риси філософії взагалі чи загальної філософії. Це означає, що її предмет аналогічний предмету філософії» [3, с. 69]. Останнє дає підстави висновувати, що якщо соціальна філософія є вченням про граничні підстави соціального буття людини, то відповідно філософію права можна визначити як соціально-філософське вчення про «граничні підстави права як одного із способів людського буття» [6, с. 8].

Спільний об’єкт дослідження (соціальне буття людини) стає передумовою єдності філософії і філософії права. Соціальна філософія, аналізуючи суттєві характеристики людського буття, враховує весь обшир різноманітних причинно-наслідкових зв’язків суспільства, а філософія права досліджує їх у контексті взаємодії повсякденної реальності зі світом системних явищ (нормами, законами, установками, приписами тощо). Саме така взаємодія формує правову реальність як об’єкт філософії права. В єдиному об’єкті існує і предмет філософії права (як філософської дисципліни) — дослідження найзагальніших принципів соціального буття людини та його пізнання, принципи взаємодії повсякденної реальності людського Буття зі світом системи соціальної Буття (всезагальні принципи взаємодії людини з соціумом як системою, її пізнання та перетворення).

Важливим аргументом на користь тези, що філософія права є складовою соціальної філософії, може слугувати гегелівська теза про те, що необхідно виокремлювати відмінності між філософською наукою про право та юриспруденцією, позаяк правничі науки займаються правом (законотворчістю), а філософія досліджує сутність правової реальності, форми її існування (правові відносини, правову свідомість, правову діяльність). Таким чином, філософія права та право як наука відрізняються між собою предметом дослідження. Філософія права досліджує взаємодію світу буденності і системності соціального життя, а юридичні науки (як теорія держави і права) — взаємодію держави і суспільства, роль і значення права в політичній системі суспільства тощо, а головне — сутнісні характеристики права, закономірності його виникнення, функціонування і розвитку як відносно самостійних суспільних інституцій.

Необхідно наголосити на тому, що не можна повністю протиставляти філософію права й юридичні науки. З одного боку, як і будь-яка окремо взята наука теорія права використовує філософські поняття і категорії для своїх досліджень (право, закон, суспільство, людина, особистість, держава, благо, рівність, справедливість, істина, культура тощо), а, з іншого, — продукує свої власні поняття, які потрібні не тільки для юридичних наук, але і для філософії права (правомірна і неправомірна поведінка, злочин, закон, законність, правосуддя, обов’язки, відповідальність тощо). Зазначені системи знань стають методологічною основою для конкретних юридичних наук (різниця полягає лише в тому, що теорія права стає безпосередньою методологією, а філософія права — узагальненою методологією, що дозволяє досліджувати правову реальність на рівні сутності).

Філософія права крім зв’язків з юридичними науками має зв’язки з іншими гуманітарними науками, наприклад, соціологією, політологією, етикою та ін. Особливого значення набуває зв’язок філософії права з філософською антропологією. Відомо, що філософія права у своїх дослідженнях правової реальності послуговується філософським поняттям людини як особи. Систему права неможливо уявити без людини (особи) як суб’єкта правової реальності. Ось чому філософія права активно користується досягненнями сучасної філософської антропології, бере до уваги подвійну сутність людини як особи — природну і соціальну. Знання про суттєві характеристики людини та філософське тлумачення сенсу людського життя коригують процеси формування і розвитку правової реальності, загалом, і питання захисту прав людини, зокрема. Суперечності сучасної правової реальності максимально актуалізують проблему захисту прав людини, що потребує додаткових філософсько-антропологічної рефлексії та філософсько-правових аргументів.

Отже, філософія права тісно пов’язана із загальною теорією права, політологією, етикою, філософською антропологією та іншими гуманітарними науками, об’єднаними спільним об’єктом дослідження — людиною та її соціальним життям. Водночас філософія права має свій чітко визначений предмет — дослідження суттєвих характеристик правової реальності як результату взаємодії світу буденності і світу системності соціального життя. Будучи складовою частиною соціальної філософії, філософія права має свою специфічну структуру.

Вчені правознавці до основних компонентів структури філософії права відносять: онтологію права, гносеологію права, антропологію права, аксіологію права, історію філософії права, праксеологію права.

Онтологія права досліджує основні принципи, форми, способи існування і розвитку правової реальності. Виступає як вчення про право, правові норми, юридичні закони, правосвідомість, правову культуру та інші феномени правової реальності.

Гносеологія права досліджує природу, методи, логіку пізнання та тлумачення правової реальності; співвідношення емпіричного та теоретичного, раціонального, емоційного та ірраціонального в праві.

Антропологія права розглядає антропологічні основи права, поняття «правова людина», права людини як вираз особистої цінності права, а також проблеми статусу інституту прав людини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі тощо.

Аксіологія права як вчення про сенс права як: цінності; співвідношення утилітарного та не утилітарного права; співвідношення наукового та ідеологічного в праві; про право і справедливість.

Історія філософії права досліджує суперечливий процес виникнення і розвитку філософії права, формування її предмета (в результаті якого виникли різні концепції філософії права).

Філософсько-правова праксеологія як вчення про практичне законодавство і практичну реалізацію права, про принципи правової діяльності тощо.

Структура філософії права віддзеркалює потребу вирішення основного питання філософії права, яке, на думку видатного німецького філософа права А. Кауфмана, формулюється як питання про те, що є право (який сенс воно має). Це питання є філософським, оскільки співвідносить право з людським буттям. Через складність самої структури права основне питання філософії права може бути вирішене через розв’язання низки основних завдань (або головних питань) філософії права.

Центральним у філософії права, на думку авторів підручника «Філософія права» під редакцією О. Г Данильяна, постає питання про підстави справедливості та її критерії, завдання в межах якого право співвідноситься з мораллю (обґрунтування «природного права»). Не менш важливим стає пошук відповіді на питання про те, чому людина повинна підкорятись саме праву (завдання, в межах якого визначається співвідношення права і влади, про нормативну («зобов’язуючу») силу права). Вирішення двох попередніх завдань дозволяє зрозуміти природу і функції позитивного права (завдання, в межах якого з’ясовується характер правових норм, що виправдовують позитивне право загалом) [6, с. 20].

Філософії права, як і соціальній філософії загалом, притаманна низка функцій, сукупність яких визначає її теоретичні можливості. До основних функцій філософії права належать: світоглядна, методологічна, гносеологічна, аксіологічна та виховна.

Світоглядна функція дозволяє філософії права сформувати найбільш узагальнені уявлення (знання) про правову реальність, місце людини у взаємодії системного світу (світу права) та повсякденної реальності (світу людини) і забезпечити адекватне пізнання суспільного буття.

Методологічна функція полягає в тому, що філософія права виступає методологією (узагальнюючим алгоритмом) дослідження правової реальності, надає систему наукових методів пізнання і перетворення правової реальності як конкретним юридичним наукам, так і окремо взятій особі.

Гносеологічна функція полягає в можливостях філософії права пізнавати правову реальність і забезпечувати науковий характер цього процесу.

Аксіологічна функція віддзеркалює систему оціночних суджень щодо сутності і необхідності, правомірного і неправомірного, законного і незаконного, які віддзеркалюють уявлення про цінності права (справедливість, рівність, воля). В такому контексті філософія права виступає і як світогляд, і як методологія, і як технологія.

Виховна функція реалізується в процесі виховання та інтеграції вищезазначених функцій. Комплексність виховного процесу, спрямованого на формування правосвідомості і правового мислення, акцентує на значенні конструктивної критики правової реальності, виявленні суперечностей між необхідним і бажаним, між свободою і необхідністю, істинною і хибною справедливістю, що потребують якнайшвидшого вирішення.

Філософія права необхідна майбутньому кваліфікованому правнику (магістру права) для якісного підвищення рівня його професійної компетентності, набуття нових знань і навичок, що загалом сприятиме оптимізації системи правових взаємовідношень у людському співтоваристві і виявленню позитивних умов удосконалення соціально-правового життя.

Філософія права не має потреби стати над наукою, підкорити юридичні науки або замінити відомі системи науково-правничих знань. Навпаки, філософія права реалізує свої функції через взаємодію і взаємну узгодженість з іншими суспільно-правовими, гуманітарними і спеціальними науками. Вона тісно пов’язана з практикою формування правової свідомості, вихованням освіченої, теоретично підготовленої і методологічно озброєної особи як суб’єкта правової реальності ХХІ ст. [2, с. 14].

2. Особливості структури філософії права

Філософія права має своє предметне відокремлення, про що говорять такі показники теоретичної зрілості цієї дисципліни, як сформованість спеціальної методології дослідження. Останнє з’явилося результатом і наслідком попередньому дисциплінарному становленню філософії права інтегративних процесів. Відокремлення філософії права — по об’єкті, по предметі — викликало наступний відбір і залучення вже, що сформувалися понять, і методів з дисциплін, що виступають стосовно   філософії права в якості базисних, концептуальних підстав.

Важкою проблемою методологічної рефлексії філософії проявляється проблема категоріального статусу цієї дисципліни й механізму формування її концептуально-логічного апарата. Піднімаючи питання про побудову концептуальної структури філософії права, оборотна насамперед  увага на підстави й принципи побудови концептуально-понятійної системи. При цьому істотні наступні обставини: загальний зв’язок явищ обумовлює логікові пізнавального процесу: вихідні дані для нової концепції виникають у рамках уже існуючих подань.

Осмислення цих даних приводить до формулювання нової концепції — у загальному виді як дослідницької програми. Нарешті, цілеспрямоване здійснення цієї програми забезпечує наявність даних, що дозволяють приступитися до формування категоріального апарата. Формування ж основних системоутворюючих категорій дозволяє систематизувати весь категоріальний апарат [6, c. 9].

Філософія права — цілісна багаторівнева система, ланки якої перебувають у стані ієрархічної співпідпорядкованості, які не можуть бути представлені як концептуально відособлені. У силу цього й понятійних структур також не є ізольованими від впливу (через зміст) інших — у більшому або меншому ступені високих — рівнів спілкування. Разом з тим кожний тип і рівень пізнання в сфері філософії права має свої неповторні функції в цій науці. А цим обумовлена якісна незалежність логіко-методологічних засобів.

Виявляється й та обставина, що інтерпретація поняття в новій предметній області завжди пов’язана з викладом його змісту, з поглибленням змістовної характеристики в процесі переходу на новий рівень теоретизації: пізнання об’єкта — його узагальнення, розширення сфери його застосування. При цьому можливий амбівалентний процес: або звуження змістовного обсягу понять, або його розширення. Цікавої представляється ідея введення конструкта «понятійний ряд», куди включається певне число категорій, згрупованих по певній підставі. У цілому ж співвідношення категоріальних структур філософії як теорії загального й філософії права — це відбиття співвідношень загального й одиничного. Відбувається як би процес проектування змісту категоріальних структур у предметну сферу менш високого рівня узагальнення, і це супроводжується конкретизацією змісту використовуваних у філософії права понять.

Формування специфіки предмета й об’єкта філософії права викликало привнесення в її категоріальну структуру конкретного філолофсько-правового змісту. При цьому роль базисного інтегруючої підстави в категоріальній системі філософії права грає поняття «право». Ми думаємо, що цей процес — формування й дослідження базисних понять — у філософії права особливо важливий, оскільки нерозробленість понятійних конструктів такого рівня є стримуючим чинником для процесу теоретизації філософії права [4, c. 12-14].

Відповідно до головних питань філософії права, або до структури загальної філософії, у філософії права мають вирізнятися такі основні розділи (частини):

1) онтологія права, де досліджуються проблеми природи права і його онтологічних засад, буття права і форм його існування, структури права, зв’язку права із соціальним буттям і його місця в суспільстві;

2) антропологія права, в якій розглядаються антропологічні основи права, поняття «правова людина», права людини як вираження особистісної цінності права, а також проблеми статусу інституту прав людини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі, співвідношення особистості й права;

3) аксіологія права, де досліджується цінність як визначальна характеристика людського буття, спосіб буття цінностей, аналізуються основні правові цінності (справедливість, свобода, рівність, права людини тощо), їх «ієрархія» і способи реалізації в умовах сучасної правової реальності. До правової аксіології також відносять питання співвідношення права з іншими формами ціннісної свідомості: мораллю, політикою, релігією, а також питання про правовий ідеал і правовий світогляд;

4) гносеологія (епістемологія) права — розділ, у якому досліджуються епістемологічні підстави права: особливості процесу пізнання у сфері права, основні етапи, рівні та методи такого пізнання, проблема істини в праві та його критерію, методи пошуку права;

5) історія філософії права, в якій досліджуються проблеми виникнення і розвитку правових ідей, аналіз філософсько-правових концепцій та їх значення для сьогодення;

6) прикладний розділ, у якому розглядаються філософські проблеми окремих галузей позитивного права: конституційного права (правова державність та верховенство права, поділ влади, засади конституційної юрисдикції), цивільного права (власність, договір, зрівняння збитків та вигод), процесуального права (правова істина, прогалини у праві, аргументація), кримінального права (відповідальність та обґрунтування покарання) та інших галузей, певні проблеми практичного характеру: філософія законодавства, філософія правосуддя та ін.

Хоча філософія права не ставить за мету вирішення конкретних проблем правознавства, а лише допомагає досліднику-юристу чіткіше усвідомити власну позицію, впорядкувати знання, по-новому подивитися на свій предмет у світлі більш широкого підходу, проте всі центральні, фундаментальні проблеми правознавства знаходять своє вирішення чи принаймні обґрунтування саме на філософському рівні. У цьому якраз і полягає одна з «загадок» такого феномену, як право, і ця обставина визначає фундаментальну роль філософії права як світоглядної та загальнометодологічної дисципліни в системі правознавства [9, c. 13-14].

Отже, ціннісний, аксіологічний підхід, іманентно притаманний філософії права, зовсім не заперечує можливості і необхідності наукового осмислення нею правових явищ, процесів і фактів. Більше того, саме ця властивість філософії права сприяє їх розгляду в різних аспектах і з різних позицій. Тим самим відбувається більш багатогранне, глибоке і повне осмислення правових феноменів. Головне ж полягає у тому, щоб на основі різних світоглядних позицій і точок зору виявити внутрішню сутність правових явищ і процесів, що й складає основне завдання філософії права.

Підсумовуючи сказане, можна констатувати, що онтологічна, гносеологічна і аксіологічна сторони в філософії права тісно зв’язані між собою, вони складають її цілісну структуру.

Разом з тим, не можна не помічати, що ціннісний, аксіологічний аспект у філософії права виражений більш яскраво порівняно з деякими іншими дисциплінами не тільки природничо-філософського, а й соціально-філософського спрямування – філософії науки, філософії культури, філософії мови та інших, що пояснюються особливостями самого її об’єкта – права як специфічного способу практично-духовного освоєння соціальної дійсності.

Отже, філософія права має свою внутрішню побудову, яка розкривається за основними її складовими як наукової дисципліни, іменованими галузями філософії права. Серед них: 1) правова онтологія як вчення про правове буття, про існування права, догми права, розмежуванні правового і неправового, правової реальності та її складових; 2) правова гносеологія, тобто вчення про природу, метод і логіку пізнання та інтерпретації правової реальності. Тут, у першу чергу, складається методологія пізнання правової реальності, визначаються засади збагнення права;

3) правова аксіологія – це вчення про інструментальну (службову) і власну цінності права, цінностях права і правових цінностях, соціальній та особистісній цінності права в умовах локальних цивілізацій і різних правових культур; 4) правова антропологія, що звернена до процесів руху права в людині, правовому розвитку та розмаїттю правових культур.

Філософія права розкриває переваги й недоліки власної правової системи, стверджує, що авторитет права міститься в ньому самому. Вона є  могутнім чинником у справі становлення юридичної еліти, позбавляючи державну владу претензій на монополію у формуванні, використанні та забезпеченні права.

3. Загальнотеоретичне завдання філософії права

Загальнотеоретичне завдання філософії права, як уважають багато вчених і практики, складається в дослідженні глобальних державно-правових категорій, які лежать в основі всіх юридичних наук при цьому вважається, що основною й вищою категорією юриспруденції є «право», що становить явище «суспільного», а потім «державного» життя суспільства. Тому його наукове поняття можна виділити тільки на фоні «держави», що у свою чергу припускає поняття про «суспільство».

Філософія науки в наш час переборола раніше властиві їй ілюзії в створенні універсального методу або системи методів, які могли б забезпечити успіх дослідження для всіх наук за всіх часів. Вона виявила історичну мінливість не тільки конкретних методів науки, але й глибинних методологічних установок, що характеризують наукову раціональність. Сучасна філософія науки показала, що сама наукова раціональність історично розвивається, і що домінуючі установки наукової свідомості можуть змінюватися залежно від  типу досліджуваних об’єктів і під впливом змін у культурі, у яких наука вносить свій специфічний внесок.

Філолофсько-правові дослідження мають давні й багаті традиції. Вони сходять до джерел філософії і юриспруденції й супроводжують всю історію їхнього розвитку — аж до сучасності.

Філософія права — у її співвідношенні з іншими видами й способами вивчення права — є вищою духовною формою пізнання права, збагнення й твердження його змісту, цінності й значення в житті людей [3, c. 12].

Філософія права починається з виникнення ідей про об’єктивну, незалежну від офіційно-владного розсуду й сваволі, природі й змісті права. Ці ідеї стали зародком всіх наступних, включаючи й сучасні, подань і концепцій про внутрішній взаємозв’язок і єдність права, волі й справедливості, про права й волі людини, про панування права, про правовий закон і правову державу. І в тім, що сьогодні ці правові ідеї стали загальновизнаними сучасним світовим співтовариством цінностями й імперативами, — велика й незаперечна заслуга також і філософії права.

Філософія відіграє роль критичної «селекції», тобто акумуляції світоглядного досвіду і його передачі (трансляції) наступного покоління. Тим самим вона пропонує вченому різні варіанти світорозуміння («можливі мири», «світоглядні образи»), які завжди є інтеграцією всіх форм людського досвіду — практичного, пізнавального, ціннісного, естетичного й інших. Філософія (особливо в її «екзистенціальних варіантах») «поставляє» ученому величезний матеріал для формування його системи поглядів на об’єктивний мир (і на своє місце в ньому), його життєвої позиції, переконань, ідеалів і ціннісних орієнтацій, його інтересів, пристрастей, моральних принципів і т.д.  і т.п.

У сучасних умовах радикальних перетворень у країні й становлення основ права й правової державності істотно зростає роль філософії права в системі гуманітарних наук і вітчизняного вузівського утворення, значення цієї дисципліни у всьому процесі формування й твердження в нашім суспільстві цінностей права, волі й справедливості [7, c. 21].

Філософія права є складовою соціальної філософії. Теоретичним обґрунтуванням єдності соціальної філософії і філософії права слугує один і той же об’єкт дослідження — соціальний світ людини. Соціальна філософія аналізує світ соціального загалом у цілісності його причинно-наслідко- вих зв’язків, а філософія права віддзеркалює результат взаємодії світу буденності і світу системності соціального життя, до якого належать норми, закони, приписи. Така взаємодія і формує правову реальність як об’єкт філософії права.

В об’єкті філософії права міститься предмет філософії права як філософської дисципліни, що досліджує загальні принципи соціально-правового життя та необхідності його пізнання, принципи взаємодії повсякденної реальності людини із системним світом, узагальнені принципи існування, пізнання і перетворення правової реальності.

До основних компонентів філософії права як наукової дисципліни належать: онтологія права, гносеологія права, антропологія права, аксіологія права, історія філософії права, праксеологія права. Основними функціями філософії права є світоглядна, методологічна, гносеологічна, аксіологічна та виховна. В реалізації своїх функцій філософія права взаємодіє з іншими суспільними, гуманітарними та спеціальними науками. Вона тісно пов’язана з практикою формування правової свідомості, вихованням освіченої, теоретично підготовленої і методологічно озброєної особи як суб’єкта правової культури ХХІ ст.

Висновки

Характеризуючи філософію праву як складну міжгалузеву дисципліну, в ній можна виділити певні структурні елементи, які у своїй сукупності утворюють науку філософію права. Цими складовими являються:

1) онтологія права (досліджує проблеми природи права і його основ, буття права і форм його існування, зв’язку права із соціальним буттям та його місцем у суспільстві);

2) антропологія права (розглядає антропологічні основи права, поняття „правова людина”, права людини як вираження особистісної цінності права, а також проблеми статусу інституту прав людини в сучасному суспільстві, права людини в конкретному соціумі, співвідношення особистості і права);

3) гносеологія права (досліджує особливості процесу пізнання у сфері права, основні етапи, рівні та методи пізнання у праві);

4) аксіологія права (досліджує цінність як визначальну характеристику людського буття, спосіб буття цінностей, аналізує основні правові цінності (справедливість, воля, рівність, права людини тощо), їх „ієрархію” і способи реалізації в умовах сучасної правової реальності);

5) правова телеологія (досліджує призначення права);

6) методологія права (досліджує способи пізнання і можливі шляхи удосконалення права);

7) феноменологія права (здійснює аналіз чистої свідомості та іманентної, апріорної структури правової реальності);

8) правова епістемологія (вивчає міру достовірності отриманих методичних рекомендацій та висновків);

9) правова праксеологія (досліджує практичну реалізацію права та принципи правової діяльності;

10)  координує зусилля зазначених філософсько-правових дисциплін та об’єднує їх навколо проблемного поля з метою формулювання рекомендацій, спрямованих на раціоналізацію досліджуваних елементів правової реальності. При цьому правова праксеологія спрямована не лише на виявлення об’єктивно існуючих проблем у сфері права та окреслення можливих шляхів їх розв’язання, а й визначення з-поміж останніх найбільш раціональних, доцільних, ефективних та перспективних;

11) прикладний розділ (розглядає філософські проблеми різних галузей права).

Таким чином, можна сказати, що філософія права — це система знань про фундаментальні принципи буття права, про онтологічну природу права, його людську і соціальну сутність. Філософія права вивчає найбільш загальні принципи буття правової реальності та її пізнання, вихідні основи права –  свободу, рівність, справедливість, що розглядаються у контексті світової культури та загальнолюдських цінностей.

Список використаної літератури

1. Алексеев С. С. Философия права / Алексеев С. С. – М. : Изд-во НОРМА, 1999. – С. 2.
2. Баранов П. П. Предметная определенность философии права / П. П. Баранов // Философия права. – 2003. — № 1. – С. 5-7.
3. Бачинін В. А. Філософія права: [підр. для юр. спец-тей ВНЗ] / Бачинін В. А., Журавский В. С., Панов М. І. – К. : Видавничий дім „Ін Юре”, 2003. – с. 12.
4. Кузнєцов В. І. Філософія права. Історія і сучасність: [Навчальний посібник] / Кузнєцов В. І. – К. : ВД „Стилос”: ПЦ „Фоліант”, 2003. – С. 12-27.
5. Максимов С. И. О статусе и функциях философии права / С. И. Максимов // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ ім. 10-річчя незалежності України. – 2002. — № 1. – С. 50-61.
6. Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) / М.І. Козюбра // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 27-32.
7. Нерсесянц В. С. Философия права / Нерсесянц. В. С. – М. : Изд-во НОРМА, 2000. – 260 с.
8. Павлішин О. Правозастосування як об’єкт філософсько-правових досліджень / О. Павлішин // Право України. – 2004. — № 8. – С. 21-25. 12
9. Філософія права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / О. Г. Данильян, П. Дзьобань, С. І. Максимов та ін. ; за ред. О. Г. Данильяна. — Х., 2009. — 208 с.
10. Філософія права : проблеми та підходи / за заг. ред. П. М. Рабіновича. — Л., 2005. — 290 с.
11. Філософія права як сфера співпраці юристів і філософів / С.І. Максимов // Проблеми філософії права. — 2003. — Т. I. — С. 33-36.
12. Шмоткін О. В. Філософія права: навчальний посібник / Шмоткін О. В. – К. : Вид-во НАСБ України, 2006. – С. 11.