1. Підстави відповідальності за шкоду, завдану через недоліки товарів, робіт, послуг.

2. Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування здоров’я та життя іншої людини.

Список використаної літератури.

1. Підстави відповідальності за шкоду, завдану через недоліки товарів, робіт, послуг

У п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. споживачам надано право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.

Один із таких випадків встановлено ст. 1209 ЦК України, в якій зазначається, що продавець, виробник товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них, підлягає відшкодуванню продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (послуг) (ст. 1209 ЦК).

Правове регулювання здійснюється § 3 гл. 82 ЦК, Законом України "Про захист прав споживачів" та іншими актами.

Протиправна поведінка може полягати: а) в порушенні вимог щодо якості товарів, робіт (послуг), тобто внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг); б) у наданні недостовірної або недостатньої інформації про товари, роботи (послуги).

Необхідною підставою є встановлення причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою. Тобто слід довести, що шкода є результатом конструктивного, технологічного, рецептурного та іншого недоліку, неналежної якості підрядних робіт (послуг) тощо.

За цим деліктом відповідальність настає незалежно від вини.

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню в повному обсязі (ст. 1166 та 1210 ЦК). Способи відшкодування шкоди, завданої майну (в натурі або відшкодування завданих збитків), визначаються за правилами ст. 1192 ЦК. Шкода, завдана життю або здоров'ю фізичної особи, завжди відшкодовується в грошовій формі.

У ч. 2 ст. 1209 ЦК передбачено випадки звільнення продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг) від обов'язку відшкодування завданої шкоди: а) дія непереборної сили; б) порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг).

Обов'язок довести наявність підстав звільнення від відшкодування шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) покладається на продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг).

Виконавець не може бути звільнений від відповідальності з тих підстав, наприклад, що рівень його наукових знань не дав йому змоги виявити особливі властивості речі, яку він прийняв від споживача для виконання роботи або надання послуг. Також продавець не звільняється від відповідальності у разі неотримання від виготовлювача (імпортера) інформації про товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 1210 ЦК потерпілий має право пред'явити вимогу про відшкодування шкоди як до продавця товару, так і до виготовлювача.

Право на відшкодування шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) належить фізичним і юридичним особам, незалежно від того, чи перебували вони в договірних відносинах із продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (послуг), і зберігається протягом встановленого строку придатності, а якщо його не встановлено, — протягом 10 років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги).

Підлягає відшкодуванню шкода, незалежно від моменту її завдання: а) якщо виготовлювач не встановив строку придатності товару, роботи (послуг) на порушення вимог закону; б) якщо виготовлювач встановив строк придатності, однак не попередив споживача про необхідні дії після спливу строку придатності та про можливі наслідки в разі невиконання цих дій.

Відшкодування шкоди не залежить від вини цих суб'єктів, а також від того, чи перебував потерпілий з ними в договірних відносинах. Хоча, здебільшого, до заподіяння такої шкоди між потерпілим та заподіювачем шкоди існували договірні відносини (наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, підряду тощо).

Тому слід чітко розмежовувати права та обов'язки суб'єктів зобов'язань з відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), що виникли:

— із договірних відносин;

— у зв'язку із заподіянням шкоди.

Так, унаслідок купівлі товару неналежної якості у покупця виникають певні права: пропорційного зменшення ціни, безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк, відшкодування витрат на усунення недоліків товару, відмови від договору і вимоги повернення сплаченої за товар грошової суми або заміни товару (ст. 678 ЦК України). Але, якщо внаслідок використання неякісного товару заподіяно шкоди життю, здоров'ю або майну покупця чи інших осіб, між сторонами виникають недоговірні відносини, і потерпілий має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди.

Суб'єктами права вимоги є споживачі, тобто фізичні особи, які придбавають, замовляють, використовують або мають намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Ними можуть виступати як безпосередні покупці товару, замовники робіт (послуг), так і особи, до яких товар (результати виконання роботи, послуги) перейшов на належних правових підставах, або сторонні особи (наприклад, члени родини потерпілого, сусіди).

Умови відповідальності за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), в цілому збігаються із загальними підставами відповідальності за заподіяння шкоди, хоча мають деякі специфічні риси, зокрема істотне значення має саме неналежна якість наданого товару.

Товаром неналежної якості слід вважати такий, що має певні недоліки, не відповідає наданій щодо нього виробником, продавцем інформації, а також проданий після закінчення терміну його придатності чи фальсифікований.

Недоліком є будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред'являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).

Продукція — це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляється, виконується чи надається для задоволення суспільних потреб.

Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги) і містити: назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція; дані про основні властивості продукції; відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; позначку про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; дату виготовлення;

відомості про умови зберігання; гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування, тощо.

Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні супроводжуватись інформацією про їх походження.

Інформація доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування (ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів").

Строк (термін) придатності — це строк (термін), визначений нормативно-правовими актами, нормативними документами, умовами договору, протягом якого у разі додержання відповідних умов зберігання та/або експлуатації чи споживання продукції її якісні показники і показники безпеки повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів, нормативних документів та умовам договору.

Фальсифікованою є продукція, виготовлена з порушенням технології або неправомірним використанням знака для товарів та послуг, чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само неправомірним відтворенням товару іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1211 ЦК України шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановлених строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, — протягом десяти років від дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги).

Суб'єктів відповідальності за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), можна поділити на дві групи:

1) продавець або виробник товару (в разі завдання шкоди внаслідок недоліків товару або ненадання повної чи достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром);

2) виконавець роботи або послуги (у разі заподіяння шкоди внаслідок їх недоліків).

Виробник — це суб'єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та (або) на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім'я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб'єкта господарювання; або імпортує товар. Продавцем є суб'єкт господарювання, який відповідно до договору реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації. Виконавцем виступає суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Виробником, продавцем і виконавцем можуть бути юридична особа або фізична особа-підприємець.

Право вибору боржника, до якого буде звернено вимогу про відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), належить потерпілому. Якщо потерпілих декілька, кожен з них самостійно вирішує, до кого саме він буде звертатися з вимогою про відшкодування шкоди.

Збитки, завдані споживачеві недоліками товарів, робіт (послуг), підлягають відшкодуванню в повному обсязі. При цьому, за шкоду, завдану життю, здоров'ю або майну споживача дефектною продукцією або продукцією неналежної якості, законом може бути передбачено більш високу міру відповідальності.

Факт продажу товару або здійснення робіт (послуг) доводиться потерпілим шляхом надання квитанцій на товари, товарних чи касових чеків, квитків, путівок, талонів або інших письмових документів, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни, — технічних паспортів чи документів, що їх замінюють. Правила договору купівлі-продажу в роздрібній торгівлі не передбачають обов'язкової письмової форми, тому в разі втрати таких документів, неодержанні їх при придбанні товару або неможливості їх поновлення споживач має право доводити факт купівлі-продажу за допомогою свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1209 ЦК України продавець, виробник товару, виконавець робіт (послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг). Виробник (виконавець, продавець) звільняється від відповідальності також у тих випадках, коли доведе, що не вводив продукцію в обіг або дефект у продукції виник внаслідок додержання виробником вимог законодавства або виконання обов'язкових для нього приписів органів державної влади (ч. 5 ст. 16 Закону України "Про захист прав споживачів").

Продавець не звільняється від відповідальності в разі неотримання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації про товар. Виконавець робіт (послуг), у свою чергу, не може бути звільнений від відповідальності на тій підставі, що рівень його наукових знань не дав йому змоги виявити особливі властивості речі, прийнятої ним від споживача для виконання роботи або надання послуг.

Отже, продавець, виробник, той хто надає послуги, зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану фізичній чи юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт, послуг, а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від вини заподіювачів, а також від того, чи перебував потерпілий з ними в договірних відносинах.

Шкода, завдана через недоліки товару, підлягає відшкодуванню за вибором потерпілого — продавцем або виробником товару. Коли шкода, завдана через недоліки робіт (послуг), то вона відшкодовується їх виконавцем. У разі завдання шкоди внаслідок ненадання повної чи достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром, шкода відшкодовується за вибором потерпілого продавцем або виготовлювачем товару. Слід підкреслити, що шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг, підлягає відшкодуванню, коли її завдано протягом встановлених строків придатності цих товарів, робіт, послуг, а якщо вони не встановлені, — протягом 10 років від дня виготовлення товару, виконання робіт, надання послуги. За межами зазначених строків шкода підлягає відшкодуванню:

• якщо на порушення вимог законом строку не встановлено;

• якщо особу не було попереджено про необхідні дії після закінчення строку придатності та про можливі наслідки в разі невиконання зазначених дій.

Продавець або виробник товару, виконавець робіт (послуг) звільняється від відповідальності лише у випадках, якщо доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг).

2. Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування здоров’я та життя іншої людини

Загальна характеристика зобов'язань з рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи — шкода, яка заподіяна однією особою іншій, підлягає відшкодуванню. Водночас, майнова шкода особі може бути заподіяна і її власними свідомими діями. У цьому випадку, за загальним правилом, завдана шкода відшкодуванню не підлягає. За певних умов виняток складають лише зобов'язання, які виникають у зв'язку із рятуванням здоров'я та життя фізичної особи чи майна іншої особи.

Інститут зобов'язань щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок рятування, почав історично складатися в нашій країні ще в 30-х роках минулого століття.

Першими в судовій практиці справами про відшкодування шкоди, яка була завдана при рятуванні соціалістичного майна, були справи:

— Марцинюка, який добровільно брав участь у гасінні пожежі на залізниці і пошкодив при цьому одяг;

— Бичкова, який загинув при гасінні пожежі, що охопила склади стадіону. Верховний Суд СРСР підкреслив, що незважаючи на відсутність прямих вказівок у цивільному законодавстві про відшкодування шкоди в цих випадках, необхідно керуватися положеннями ст. 131 Конституції СРСР, відповідно до якої кожен громадянин зобов'язаний берегти і зміцнювати соціалістичну власність. У наведених справах обов'язок з відшкодування шкоди було покладено на залізницю і товариство "Динамо".

Такі судові рішення створили передумови для закріплення в ЦК УРСР 1963 р. нового/цивільно-правового інституту — відшкодування шкоди, яка була заподіяна особі при рятуванні державного чи колективного майна.

За зобов'язанням із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи особа, яка вчинила дії, спрямовані на рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи, майна іншої фізичної або юридичної особи, без відповідних повноважень має право на відшкодування завданої їй шкоди у повному обсязі.

Правове регулювання здійснюється главою 80 ЦК.

Законодавець розрізняє такі випадки виникнення зобов'язання:

• із рятування здоров'я та життя фізичної особи;

• із рятування майна фізичної або юридичної особи.

Підставами виникнення зобов'язання із рятування здоров'я та життя фізичної особи є:

1) наявність реальної загрози для здоров'я та життя фізичної особи;

2) відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні щодо іншої особи дії, тому лікарів, пожежників та інших осіб не визнано суб'єктами таких зобов'язань;

3) спрямованість дій на рятування здоров'я та життя фізичної особи;

4) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо здоров'я та життя фізичної особи.

Відповідно до ст. 1161 ЦК, шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою в повному обсязі.

Підставами виникнення зобов'язання із рятування майна фізичної особи або юридичної особи (іншої особи) є:

1) наявність реальної загрози для майна іншої особи;

2) відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні щодо майна іншої особи дії;

3) спрямованість дій на рятування майна іншої особи;

4) майно повинно мати істотну цінність, яка визначається угодою сторін, актами законодавства, адміністративними актами тощо;

5) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо майна іншої особи.

Законодавець розрізняє два види шкоди, завданої особі внаслідок вчинення нею рятувальних дій щодо майна іншої особи без відповідних повноважень: а) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи; б) шкода, завдана майну фізичної особи.

Якщо шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність, то її відшкодовує держава в повному обсязі (ч. 1 ст. 1162 ЦК).

А шкоду, завдану майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність, відшкодовує власник (володілець) цього майна з урахуванням його матеріального становища (ч. 2 ст. 1162 ЦК). При цьому, шкода відшкодовується: а) з урахуванням майнового становища власника (володільця) майна, якому завдано шкоду; б) в межах вартості майна, яке було врятовано.

У ЦК України 2003 р. порівняно з ЦК УРСР 1963 р. розширені підстави виникнення зобов'язань, пов'язаних із рятуванням. Якщо раніше норми цього інституту регулювали лише зобов'язання, які виникали у зв'язку із рятуванням державного чи колективного майна, то положення чинного законодавства поширюються на всі зобов'язання, що виникають із рятування здоров'я і життя, а також майна незалежно від форми власності.

Сторонами в цих зобов'язаннях виступають:

1) фізична особа (рятувальник), яка понесла майнові збитки, отримала каліцтво чи іншим чином ушкодила своє здоров'я під час рятування від реальної загрози без відповідних на те повноважень:

а) життя чи здоров'я іншої особи;

б) майна фізичної або юридичної особи.

Дії рятувальника повинні носити добровільний характер і бути спрямованими на усунення обставин, які загрожують чужому життю, здоров'ю чи майну, або усунення негативних наслідків події, яка вже настала.

У разі смерті рятувальника стороною будуть виступати його спадкоємці.

Зобов'язання, що розглядаються, не виникають у разі рятування життя та здоров'я фізичних осіб, майна інших осіб при виконанні рятувальником своїх професійних (трудових) обов'язків, наприклад, пожежниками, лікарями, ветеринарами, працівниками міліції, Міністерства надзвичайних ситуацій та ін.

Якщо дії по рятуванню вчиняє юридична особа, вона не має права на відшкодування шкоди, за винятком випадків, встановлених законом. Так, відповідно до статей 328, 332 Кодексу торговельного мореплавства України будь-яка з корисним результатом дія щодо рятування судна, яке наразилося на небезпеку, вантажів та інших предметів, що знаходяться на ньому, тощо, дає право на отримання певної винагороди, розмір якої визначається домовленістю сторін, а за її відсутності — уповноваженим органом;

2) фізична або юридична особа, яка є власником (володільцем) майна, що рятувалося, або держава.

За об'єктом рятування зобов'язання, що аналізуються, можуть бути поділені на дві групи:

1) які виникають із рятування життя та здоров'я фізичної особи (ст. 1161 ЦК України);

2) які виникають із рятування майна фізичної або юридичної особи (ст. 1162 ЦК України).

Однак правові наслідки рятування залежать не лише від його об'єкту, ай від об'єкту, якому була завдана шкода (життя, здоров'я чи майно рятувальника). Враховуючи це, можна розрізнити три групи правових наслідків рятування:

1) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, а також шкода, завдана її майну, якщо вона без відповідних повноважень рятувала життя та здоров'я фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою в повному обсязі;

2) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі;

3) шкода, завдана майну фізичної особі, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища.

Обов'язок власника (володільця) майна відшкодувати шкоду, яка завдана особі при рятуванні його майна, виникає незалежно від наслідків рятування. Однак розмір відшкодування не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося.

Якщо особа рятувала чуже майно, незважаючи на владні заборони компетентних органів (наприклад, при знищенні худоби при епізоотії, епідемії), то права на відшкодування завданої їй шкоди вона не набуває.

Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану рятувальнику, виникає за таких умов:

1) небезпека для життя, здоров'я або майна іншої особи була реальною.

Небезпека не повинна бути мнимою, тобто такою, що існує лише в уяві рятувальника. Вона може бути обумовлена природними явищами, самою особою, життя, здоров'я або майно якої рятується, а також діями третіх осіб.

На практиці можуть виникати питання щодо доцільності дій рятувальника, який діяв в умовах небезпеки. Це питання вирішується виходячи із конкретних обставин справи. Лише за умови явної невідповідності між ступенем небезпеки, що виникла, і заходами, які були вжиті для її відвернення, можуть бути підстави для відмови у відшкодуванні завданої шкоди;

2) відсутність у рятувальника належних повноважень;

3) спрямованість його дій на рятування життя, здоров'я чи майна іншої особи.

При цьому потрібно враховувати, що майно, яке рятувалося, повинно обов'язково мати істотну цінність. Майно істотної цінності — категорія досить оціночна, але, безумовно, це поняття повинно охоплювати речі, які становлять історичне чи культурне надбання країни, є пам'ятниками архітектури, культури, мистецтва або становлять значну вартість для їх власника (володільця).

Виникає питання: які правові наслідки настануть, якщо рятувалося майно, що не становить істотної цінності. Ми вважаємо, що в цьому випадку, за аналогією закону, рятувальник має право вимагати відшкодування завданої йому шкоди, посилаючись на норми інституту "Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення" (ст. 1158-1160 ЦК України);

4) наявність шкоди у рятувальника;

5) причинний зв'язок між його діями по рятуванню здоров'я, життя чи майна іншої особи і каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю рятувальника, а також шкодою, завданої його майну. Причинний зв'язок може бути наслідком цілої низки факторів, які пов'язані із рятуванням: під час гасіння пожежі особа впала з драбини; рятувальник захворів на запалення легенів, оскільки витягував іншу особу з крижаної води, тощо.

Відмежування зобов'язань, що виникають із рятування, від інших зобов'язань. Зобов'язання, які виникають із рятування, зовні схожі із зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, але між ними існує і істотна відмінність. Відшкодування шкоди у зобов'язаннях, які виникають у зв'язку із заподіянням шкоди, є цивільно-правовою відповідальністю за заподіяння шкоди. У зобов'язаннях, що виникають із рятування, шкода завдається правомірними діями потерпілого, які він свідомо вчиняв, допускаючи заподіяння шкоди своєму майну, здоров'ю та життю. Тому порядок і умови відшкодування шкоди, завданої рятувальнику, не повинні регламентуватися нормами ЦК України, які передбачають відповідальність по зобов'язаннях із заподіяння шкоди. Зобов'язання, що виникають із рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи, необхідно відмежовувати від зобов'язань, що виникають у зв'язку із вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, за наступними критеріями:

1) при рятуванні об'єктом рятування виступають: життя, здоров'я, майно, яке має істотну цінність. У зобов'язаннях, що виникають із діяльності в чужому інтересі, об'єктом виступає виключно майновий "чужий інтерес" незалежно від його значимості;

2) при рятуванні предметом відшкодування виступають збитки, які поніс рятувальник, та (або) компенсація, яка належить йому (його спадкоємцям) у зв'язку із загибеллю чи ушкодженням здоров'я; при вчиненні дій без доручення — відшкодовуються лише понесені особою витрати;

3) при рятуванні обов'язок по відшкодуванню завданої шкоди за певних обставин покладається на державу або на власника (володільця) майна, яке рятувалося; при діяльності без доручення витрати відшкодовує виключно особа, в інтересах якої вчинялися дії;

4) при рятуванні майна розмір відшкодування не повинен перевищувати вартості майна, яке рятувалося; при діяльності без доручення відшкодовуються витрати, які були "виправдані обставинами, за яких були вчинені дії";

5) вчинення дій по рятуванню, як правило, пов'язане із настанням надзвичайних подій: повені, пожежі, землетрусу тощо; виконання дій без доручення обумовлене відсутністю власника майна, а самі дії є прикладом звичайної турботи і обачливості.

Список використаної літератури

Іваненко Л.М. Цивільно-правові засоби захисту прав споживачів (покупців). — К.: Юмана, 2008. — 224 с

Іваненко Л.М. Особливості відшкодування моральних збитків, завданих покупцеві внаслідок придбання товару низької якості // Мале підприємництво і менеджмент в Україні (публічно- і приватно-правові засади). — К., 1997. — С 195-202.

Левшина Т.Л. Основы законодательства о защите прав потребителей. — М., 1994. — 159 с.

Права споживача в разі придбання ним товару неналежної якості [Текст] // Юридична Україна. — 2005. — № 11. — С. 91-92

Болокан І. Засоби захисту права власності підприємців у недоговірних зобов'язаннях // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 12. — С. 151-154

Доліненко Л. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Людмила Доліненко, Вадим Доліненко, Світлана Сарновська. — К.: Кондор, 2006. — 354 с.

Харитонов Є. Цивільне право України: Підручник/ Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. — 2-ге вид. перероб. і доп.. — К.: Істина, 2007. — 815 с.

Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов’язання: Підручник/ С. С. Бичкова, І. А. Бірюков, В. І. Бобрик та ін.. — К.: КНТ, 2006. — 496 с.

Цивільне право України : Підручник: У 2 т./ За заг. ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького; М-во освіти і науки України. — . — К.: Юрінком Інтер. – 2007 — Т. 2. — 2007. — 549 с.