1. МОЖЛИВОСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ ТА КУРОРТІВ В УКРАЇНІ

Україна займає одне з провідних місць в Європі за рівнем забезпеченості цінними природними та історико-культурними ресурсами, здатними генерувати значний туристичний інтерес у вітчизняних та іноземних подорожуючих.

Як свідчать дані Держкомстату, курортні та рекреаційні території в Україні складають близько 9,1 млн. га (15 % території). На державному обліку в Україні перебуває понад 130 тис. пам'яток, в тому числі пам'ятки археології, історії, архітектури, містобудування, монументального і садово-паркового мистецтва та ландшафтні. Функціонує 61 історико-культурний заповідник, 13 з яких мають статус національних.

За даними Держкомстату в Україні налічується: 1,2 тис. закладів готельного господарства загальною місткістю 104,0 тис. місць; 3,3 тис. санаторно-курортних і оздоровчих закладів із загальною місткістю близько 481 тис. ліжок у місяць максимального розгортання.

Обсяг наданих туристичних послуг субєктами туристичної діяльності в Україні у 2005році збільшився, у порівнянні з 2004роком на 29% і становить 2,8млрд.грн. Протягом 6 місяців 2006 року Україну відвідали 7,5 млн. іноземних туристів. Це більше, ніж за весь 2000 рік за рахунок приватних подорожей, кількість яких зросла з цього часу в 3,7 рази.

Платежі до бюджетуліцензіатів у 2005році збільшились порівняно з 2004роком на 15% і становлять 112,9 млн.грн.

Однак, національний туристичний продукт, має низьку конкурентоспроможність як на внутрішньому так і на міжнародному туристичних ринках.

Основними причинами неефективної реалізації конкурентних переваг унікального ресурсного потенціалу України є:

низька якість складових національного туристичного продукту: значна частина природних територій та об’єктів культурної спадщини непристосована для туристичних відвідувань, туристична інфраструктура в цілому не відповідає якісним параметрам, а туристичні послуги у більшості секторів туристичної індустрії – вимогам щодо якості обслуговування;

відсутність комплексної політики держави, не сформованість раціональних форм державного управління у сфері туризму і діяльності курортів, невідповідність нормативно-правового та організаційно-фінансового забезпечення сучасним потребам населення та економіки держави, існуючим параметрам туристичного потоку, тенденціям розвитку туризму.

Стримуючими чинниками сталого розвитку туризму і курортів є відстала маркетингова стратегія просування національного туристського продукту на зовнішні туристські ринки, мізерний асортимент туристського продукту, висока вартість і стан транспортного обслуговування, неконтрольована державою ситуація в політиці цін і тарифів на туристичні та курортні послуги, відсутність пільгових кредитів і податкових пільг (канікул) для турфірм, що займаються розвитком внутрішнього і соціального туризму та ін.. Відсутність повної, достовірної та актуальної інформації щодо туристичних ресурсів, конкурентних переваг вітчизняного туристичного потенціалу і цільових туристичних ринків унеможливлює формування туристичного іміджу країни, якісного національного продукту та проведення ефективних заходів з його просування. Проблеми українського туризму багато в чому пов'язані з його слабким науковим забезпеченням і якістю професійної туристичної освіти.

Сталий розвиток туризму і курортів можливий при умові існування рівноваги між збереженням природних і історико-культурних ресурсів, економічними інтересами і соціальними потребами та розвитком туризму, а також, при умові створення сприятливих умов для формування якісного національного туристичного продукту.

Ефективне використання наявного ресурсного потенціалу може бути забезпеченим через запровадження комплексного управління туристичними ресурсами, туристичне районування, встановлення системи пріоритетів.

Конкурентоспроможність національного та регіональних туристичних продуктів можлива через запровадження нормативних вимог до основних, найважливіших для туриста (як споживача), параметрів якості будь-яких об’єктів туристичних відвідувань та основних туристичних послуг, незалежно від їх категорії або рівня обслуговування.

Вплив держави на природоохоронні, економічні та соціальні чинники, повинен здійснюватися через реорганізацію системи та зміну механізмів управління на державному та місцевому рівнях, запровадження стратегічного планування, відповідне нормативно-правове, регуляторне, інституційне, науково-методичне, фінансове забезпечення, тощо. При цьому, стратегічне планування у сфері туризму необхідно здійснювати на основі стратегії соціально-економічного розвитку країни, що забезпечує його цільову спрямованість на покращення якості життя населення, як основний показник оцінки сталого розвитку.

2. НАУКОВО-ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТВОРЕННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ КУРОРТНО – РЕКРЕАЦІЙНИХ КЛАСТЕРІВ

Курортно-рекреаційна сфера характеризується тісними зв’язками базових, допоміжних, суміжних та обслуговуючих її складових елементів, справляє безпосередньо мультиплікативний вплив на соціально–економічний розвиток певного регіону, забезпечує досягнення економічного, соціального та екологічного ефекту, виступає фактором оптимізації структури господарських комплексів через створення кластерів. Вони як інтегровані утворення підприємств, фірм, організацій, установ, діяльність яких знаходиться в одній сфері бізнесу, є глобальним явищем. Кластери існують у багатьох країнах світу різного рівня розвитку.

Процес роздержавлення та приватизації в Україні спричинив розрив економічних та виробничо – технологічних зв’язків, породив різноманіття форм власності, що в сукупності за умов становлення ринкових відносин потребує використання світового досвіду з практики створення регіональних виробничих обслуговуючих об’єднань, які отримали назву кластер (5,с.136).

У фаховій літературі визначення поняття „кластер” має часткові розбіжності, але характерною ознакою його сутності є об’єднання окремих елементів та компонентів в єдине ціле для виконання у взаємодії певної функції або реалізації певної мети (2;3;4;).

За своєю сутністю кластер – це територіально–господарське взаємозумовлене поєднання базових, суміжних, допоміжних і обслуговуючих підприємств. Внаслідок науково обгрунтованого підбору поєднання підприємств, організацій та установ відповідно до природних, соціально – економічних умов регіону, з урахуванням його економіко–географічного положення, досягається певний економічний ефект.

В Україні назріла необхідність становлення науково обгрунтованих курортно–рекреаційних кластерів на локальному та регіональному рівнях, адекватних новій структурі власності. Це зумовлює актуальність дослідження економічної доцільності взаємодії підприємств, організацій, установ, закладів у формі кластерів, а також необхідність на науково–методичних засадах розробки і запровадження кластерних логіко – структурних моделей.

Багато аспектів, що пов’язані з формуванням різних моделей кластерів поки що не мають достатнього теоретичного обґрунтування і вимагають широкого кола спеціальних наукових досліджень.

Найважливіший аспект дослідження курортно–рекреаційної сфери і потенційних кластерних утворень – вивчення їх структури та зв’язків. Без знання структури та зв’язків не можна дістати уявлення про кластерне утворення як систему, розв’язати на належному рівні проблеми його формування, функціонування, розвитку, прогнозування та оцінки ефективності.

Якісна специфіка сутності курортно–рекреаційних кластерів як систем, пізнається через розкриття їх структури та зв’язків. Знання структури та зв’язків кластеру – це знання закону, за яким утворюються елементи системи та взаємозв’язки між ними. Явище вважається збагнутим, якщо знайдена його цілісність через структуру і взаємозв’язки елементів.

Будову курортно–рекреаційних кластерів визначають залежно від складу елементів, компонентів та сукупності зв’язків (відношень) між ними. Кожний зв’язок (відношення) розкривається своїм найменуванням та переліком елементів, що його формують. Тому багато дослідників називають структурою мережу зв’язків між елементами системи, тим самим конкретизуючи поняття внутрішньої будови.

Широке розуміння структури дає більш конструктивне уявлення про всю сукупність зв’язків (відношень) елементів у системі. У системній інтерпретації структури закладені більші інформаційні можливості. Зокрема в курортно– рекреаційній сфері вона створює передумови для застосування методів загальної теорії кластерних систем, дослідження операцій в їх аналізі з метою глибокого розуміння сутності механізму формування та оптимізації. Широке тлумачення кластерних утворень у курортно–рекреаційній сфері – важлива умова підготовки стрункої концепції зв’язків та відношень між їх елементами. Зв’язки та відношення поділяються в кластерних утвореннях на такі класи: 1) відношення компонентної належності; 2) функціональні зв’язки; 3) територіальних відношень; 4) організаційно – управлінських відношень.

Розглядаючи відношення тільки одного з класів, приходимо до понять часткових структур: компонентної, територіальної, функціональної, організаційної. Вони інтегруються в одне ціле у загальній інтегративній структурі. Остання являє собою повну сукупність зв’язків і відношень в такій системі як кластерне утворення.

Кожне кластерне утворення курортно–рекреаційної сфери може мати єдину інтегративну багатокомпонентну структуру. Компонентами є територіальна, компонентна та організаційно – управлінська структура.

Кожна компонента являє собою множину відносно одноякісних елементів курортно–рекреаційної сфери. Їх одноякісність проявляється у спільності функцій, які вони виконують, субстрактній подібності елементів однієї компоненти.

Для опрацювання науково–методичних основ створення кластерів у курортно–рекреаційній сфері, очевидно, необхідно враховувати ширше коло компонент: виробничу; обслуговування в курортно–рекреаційній сфері; науки проектування; підготовки кадрів; управління; селітебну; природно – рекреаційних об’єктів; природоохоронних об’єктів (1). Виділення такої кількості компонент дає можливість детальніше і чіткіше охарактеризувати функціональну взаємодію їх, як в цілому в курортно-рекреаційній сфері, так власне в утворюваних кластерах.

Для відображення всебічних зв’язків у курортно–рекреаційній сфері необхідно провести аналіз процесів функціонування елементів різних компонент, узагальнення можливих способів їх взаємодії між собою. Це насамперед:

• зв’язки в процесі використання курортно–рекреаційних ресурсів;
• зв’язки забезпечення умов функціонування курортно–рекреаційної інфраструктури;
• зв’язки використання кваліфікованої робочої сили;
• зв’язки використання курортно–рекреаційної інфраструктури за участю виробничих об’єктів, установ науки, обслуговування, управління, селітебних елементів;
• рекреаційні зв’язки, що формуються у процесі взаємодії селітебних елементів або місць застосування праці з природними об’єктами. Вони виникають під час переміщення людей від житлових зон до місць оздоровлення (відпочинку) і можуть мати безпосередній і опосередкований характер;
• зв’язки обслуговування і потоки кінцевих споживчих продуктів та послуг виникають між закладами обслуговування, селітебними елементами, а також місцями застосування праці;
• зв’язки використання природних об’єктів, оскільки вони спрямовані на забезпечення в курортно–рекреаційній діяльності певного виду природного ресурсу;
• зв’язки з підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, що зумовлено посиленням ролі людського чинника в усіх видах курортно– рекреаційної діяльності;
• зв’язки, що виникають у результаті наявності спільного управлінського об’єкта, що важливо для розв’язання проблеми управління кластерними утвореннями в курортно–рекреаційній сфері території;
• зв’язки, що виникають у результаті наявності спільного джерела впливу на екологію для розроблення заходів щодо раціонального використання природно–рекреаційного потенціалу регіонального кластеру курортно–рекреаційної сфери.

Кластерний підхід у курортно–рекреаційній сфері активізує підприємництво через концентрацію ділової активності, що сприяє створенню робочих місць, збільшенню доходів, упорядкуванню надходжень до бюджету, поліпшенню якості курортно-рекреаційних послуг, покращенню життя населення на території його запровадження. Досягається це завдяки зростанню конкурентоспроможності, можливості інтеграції інтелектуальних, природно – рекреаційних, трудових, фінансово – матеріальних, інформаційних ресурсів у забезпеченні якості послуг, що надаються.

Література:

1. Паламарчук О. М. Общественно–территориальные системы (логико–математическое моделирование) – К.: Наукова думка.1992. 270 с.
2. Портер М. Э. Конкуренция. Учебное пособие. Пер. с англ. М.: Вильямс. 2001.- с.78 – 79.
3. Прайс Вольфган. Роль недержавної організації як рушій перетворень// Перспективи дослідження . – 1999. — №2. – с.24-36.
4. Соколенко С. И. Производственные системы глобализации: Сети. Альянсы. Партнерства. Кластеры. Укр. контекст. – К.: Логос. 2002. – с.146-174.
5. Стеченко Д. М. Кластеризація підприємств в умовах формування конкурентного середовища. // Теоретичні та прикладні питання економіки. Зб.наук. праць / Київський нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2003. Вип..2.-с.135-141.