Соціально-економічні перетворення, які здійснюються в Україні, передбачають побудову ринкової економіки, потребують розробки обґрунтованих протекціоністських програм, зорієнтованих, насамперед, на активізацію людського фактора;

створення продуктивного підприємницького потенціалу; формування такого мотиваційного механізму, який би зміг забезпечити ефективне використання кадрів, становив би основу для відновлення престижності аграрної праці.

З року в рік продовжується відплив аграрних кадрів в інші галузі, сфери підприємницької діяльності та за кордон. Призупинення цього процесу можливе за умови відновлення престижності аграрної праці, яка сприятиме закріпленню молодих кваліфікованих кадрів на селі, забезпечуватиме стабільність зайнятості, створюватиме можливості для підвищення продуктивності праці. Безумовно, одним із найвагоміших чинників створення позитивного іміджу сільськогосподарської праці є рівень заробітної плати.

Вивченням проблеми мотивації аграрної праці й ефективного використання кадрового потенціалу присвячені праці: О.А.Бугуцького, В.С.Дієсперова, Д.П.Богині, М.Й.Маліка, О.Г.Шпикуляка, О.В. Шебаніної.

Кризова ситуація трудової мотивації в аграрному секторі економіки спричинена незавершеністю організаційно-структурних перебудов у ході реформування сільськогосподарських підприємств; недостатньою урегульованістю соціально-трудових відносин між найманими працівниками та роботодавцями; небажанням керівників підвищувати тарифні ставки і посадові оклади, невиконанням профспілками функцій регулювання соціально-трудових відносин та захисту інтересів найманих працівників; низьким рівнем оплати праці й результативності виробництва.

Рівень оплати праці в аграрних підприємствах є одним із найнижчих порівняно з іншими галузями. Враховуючи той факт, що рівень заробітної плати є одним із найвагоміших чинників матеріальної мотивації, можна стверджувати, що за такого її рівня неможливе нормальне відтворення робочої сили. Низький рівень доходів працівників негативно впливає на платоспроможність селян і конкурентоспроможність вітчизняної продукції.

Ретроспективний аналіз динаміки заробітної плати показує, що середньомісячна оплата одного штатного працівника Черкаської області становила у 2007 році 1085 грн., що менше на 19,7% аналогічного показника по Україні. Така ситуація зберігається протягом останніх восьми років, тобто за 2000-2007 роки рівень оплати праці по Черкащині в середньому на 23% нижчий відповідного показника по Україні. За досліджуваний період цей показник є одним із найнижчих серед 24 областей України. Так, при ранжуванні було виявлено, що Черкаська область займала в середньому 16-19 місця в 2000-2007роках, тоді як Донецька, Запорізька і Дніпропетровська області — відповідно 1-3 місце, а Тернопільська — 25 місце.

Такий розподіл місць між областями залежить передусім від розміщення продуктивних сил, тобто чим розвинутіші такі види економічної діяльності, як промисловість, фінансова діяльність, будівництво, торгівля, тим вищий рівень оплати праці в області. Ті з них, в яких зосереджено сільське господарство, займають останні місця в ранжуванні за показником середньомісячного рівня заробітної плати. Така ситуація в сільському господарстві щодо низького рівня заробітної плати призводить до ускладнення не тільки соціально-економічних відносин, що характеризуються зниженням зайнятості населення, зростанням трудової міграції як в інші галузі народного господарства, так і за кордон, а й зростанням соціальної напруженості на селі. Насамперед це стосується ініціативних, творчих, досвідчених, кваліфікованих і молодих кадрів, які цінують свої знання, прагнуть до подальшого саморозвитку, тобто тих працівників, які згодні за достойну платню продавати свою енергію, розум, фізичні здібності з метою задоволення власних потреб, що позитивно вплине на підвищення продуктивності праці, забезпечить належний рівень конкурентоспроможності аграрних підприємств.

Лише при комплексному розв´язанні соціально-економічних, виробничо-трудових та інших проблем як на регіональному, так і державному рівнях можливо створити потужний кадровий потенціал та підготувати державу до таких ринкових перетворень, які б позитивно вплинули на стан економіки й становлення України як цивілізованої, конкурентоспроможної держави.

Динаміку середньомісячної заробітної плати штатних працівників за різними видами економічної діяльності Черкаської області представлено в таблиці 1. Незважаючи на постійний ріст середньомісячної заробітної плати в сільському господарстві, її рівень залишається одним із найнижчих порівняно з іншими галузями економіки. Так, у 2007 році рівень оплати праці одного середньорічного працівника сільського господарства становив 838 грн., що менше за оплату праці в промисловості на 32%, будівництві — 31, фінансовій діяльності 55%. У 2007 році заробітна плата в сільському господарстві виросла в 4,1 раза порівняно з 2003 роком. Такі темпи її приросту пов´язані із підвищенням мінімальної заробітної плати та поліпшенням використання робочої сили, зменшенням обсягів неповної зайнятості. В жовтні 2007 року співвідношення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму становило 81%. Найнижчі показники заробітної плати спостерігаються в таких районах Черкаської області, як: Уманський — 822 грн., Чорнобаївський — 830, Смілянський — 853, Катеринопільський — 855, Чигиринський — 858, Лисянський — 861 і Драбівський — 861 грн. Дана ситуація пояснюється тим, що вищезазначені райони мають підприємства з сільськогосподарським напрямом виробництва.

У сільському господарстві зберігається такий рівень заробітної плати, за якого працівники можуть задовольняти лише первинні потреби, про нормальне відтворення робочої сили за таких умов вартості життя на селі не може бути мови. Тобто, заробітна плата практично втратила свою мотиваційну функцію.

1. Динаміка середньомісячної заробітної плати штатних працівників за різними видами економічної діяльності в Черкаській області

Показник	Рік; грн.					2007 р.,% до:
	2003	2004	2005	2006	2007	2003	2004	2005	2006
Усього	350	465	642	846	1085	310	233,3	169	128,3
Сільське господарство, мисливство та пов´язані з ним послуги	204	327	470	638	838	410,8	256,3	178,3	131,3
Промисловість	454	580	756	957	1230	270,9	212,1	162,7	128,5
Будівництво	428	624	749	963	1209	282,5	193,8	161,4	125,5
Фінансова діяльність	563	723	964	1351	1844	327,5	255	191,3	136,5
Державне управління	494	605	926	1361	1614	326,7	266,8	174,3	118,6

Середньомісячна заробітна плата працівників сільського господарства Черкаської області досягла 838 грн. у 2007 році за рахунок районів, де рівень її був вищий за середньообласний (рис.), зокрема, найвищим він був у Канівському — 1350 грн., Черкаському — 1065, Золотоніському районах — 981 грн. У Канівському районі рівень оплати праці був вищий за рівень середнього показника по галузях економіки на 19,6%.

Заробітна плата (її структура, рівень і динаміка) має точно відповідати типу економічної системи. В Україні розраховували здійснити перехід від планової централізованої економіки до ринкової, а дійшли до тіньової, квазіринкової. В такій економіці йде «гра без правил». Сучасна система організації оплати праці має передбачати розвиток системи соціального партнерства. В криміналізованій економіці це неможливо, оскільки заробітна плата — це мінімізована до крайньої межі частка доходу найманого працівника у створеному продукті, причому на всіх рівнях господарювання. Кримінальний капітал деформує економічну систему, а отже й оплату праці. Таким чином, головною причиною низької ціни робочої сили є нерозвинутість ринкового характеру економіки. Тому більшість зі згаданих причин низького рівня заробітної плати є наслідком типу економічної системи, яка склалася в Україні.

Динаміка середньомісячної заробітної плати працівників у сільському господарстві по районах Черкаської області, грн.

На нашу думку, ця проблема є дійсно актуальною тому, що на сучасному етапі спостерігається ситуація, за якої підприємці приховують справжню номінальну заробітну плату, тобто «на паперах» працівникам виплачують її у мінімальному розмірі, цим самим уникаючи від сплати відповідних податків.

Відповідно до розрахунків Міністерства праці та соціальної політики, якщо прийняти за 100% розмір прожиткового мінімуму 2006 року, то продуктові товари матимуть 54%; непродуктові товари — 19,4%, житлово-комунальні, транспортні, побутові та послуги зв´язку — 23,6 і майже 3% — внески до загальнодержавного страхування.

Якщо врахувати, що до прожиткового мінімуму не входить податок із доходів фізичних осіб, то нині прожитковий мінімум не є „прожитковим мінімумом», оскільки від нього держава забирає 13 (15)% від суми перевищення прожиткового мінімуму за мінусом згаданих внесків і податкової соціальної пільги. Крім того, прожитковий мінімум не враховує щомісячної інфляції й виходить так, що і в січні, й у грудні цього року прожитковий мінімум один і той самий.

За 2003-2007 роки простежується поступове наближення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму. Так, у 2007 році співвідношення їх було 1:1,2, тобто мінімальна заробітна плата зросла за цей період у 2,4 раза, а прожитковий мінімум — у 1,4 раза.

Проте в Уманському районі Черкаської області за даними Районного управління сільського господарства з 27 сільськогосподарських підприємств лише у чотирьох господарствах рівень середньомісячної заробітної плати одного штатного працівника був нижчий за рівень прожиткового мінімуму.

У 2007 році спостерігається високий ступінь диференціації погодинної оплати, розміри якої коливаються від 4,5 грн. у рибальстві до 11,76 грн. у фінансовій діяльності. Так, штатному працівникові сільського господарства за 1 год в середньому платять 5,25 грн., що на 30% вище за аналогічний показник 2006 року, та менше на 25% за середній показник по області.

Розмір заробітної плати напряму залежить від питомої ваги витрат на її оплату в структурі матеріально-грошових витрат аграрних підприємств.

Аналізуючи дані таблиці 2 можна зазначити, що питома вага витрат на оплату праці різниться за організаційно-правовими формами господарювання.

Так, із усієї сукупності сільськогосподарських підприємств Черкаської області за 2005-2007 роки були вибрані для групування ті з них, які за даними аналізу річних звітів одержали понад 400 тис. грн. валової продукції, землекористування цих підприємств — не менше 100 га та які забезпечують робочі місця не менш як десяти сільськогосподарським працівникам.

2. Структура матеріально-грошових витрат на виробництво сільськогосподарської продукції аграрних підприємств Черкаської області в середньому за 2005-2007 роки, %

Статті витрат	Господарські товариства	Приватні підприємства (включаючи фермерські)	Сільськогосподарські виробничі кооперативи	Державні сільськогосподарські підприємства	Черкаська область
Витрати на оплату праці	11,8	14,0	18,0	18,4	11,9
Відрахування на соціальні заходи	1,6	1,9	2,0	2,2	1,6
Матеріальні витрати	70,2	67,2	63,9	69,7	70,6
Амортизація основних засобів	4,1	5,6	2,6	5,5	4,2
Інші витрати	12,3	11,3	13,6	4,2	11,5
Витрати — всього	100	100	100	100	100

Ретроспективний аналіз оплати праці дає змогу стверджувати, що втрачено логічний зв´язок між витратами на оплату праці та результативними показниками діяльності аграрних підприємств. Так, із збільшенням прибутку та навантаження сільськогосподарських угідь на працівника, зайнятого в сільському господарстві, витрати на оплату праці зменшуються. В цей же період простежується позитивна тенденція до збільшення витрат на оплату праці в тих сільськогосподарських підприємствах, в яких зменшуються матеріально-грошові витрати на 100 грн. валової продукції в порівнянних цінах, що підтверджує мотиваційний вплив оплати праці на ефективність виробництва. Це свідчить про раціональність і результативність використання ресурсів.

3. Розподіл чисельності працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, за розмірами заробітної плати аграрних підприємств Черкаської області за 2005-2007 роки

Розподіл підприємств за рівнем середньомісячної оплати на 1-го працівника	Кількість підприємств	Питома вага підприємств по відношенню до агальної кіль кості %	Працівники сільського господарства, осіб	Питома вага працівників по відношенню до середньооб-ласного показника, %	Оплата праці в розрахунку на працівника, грн./ міс.	Витрати на оплату праці, %
2007 рік
Черкаська область	293	100,0	30533	100	585,16	13,00
до МЗП**(460)	87	29,7	10395	34,0	313,55	9,23
від МЗП(460) до ПМ***(568)	65	22,2	4720	15,5	513,93	13,49
від ПМ у т.ч.:	141	48,1	15418	50,5	785,58	15,10
від 568-1000грн.	124	42,3	13375	43,8	706,35	15,08
понад 1000грн	17	5,8	2043	6,7	1363,51	15,23
2006 рік
Черкаська область	308	100,0	32803	100,0	471,00	14,02
до МЗП (400)	116	37,7	11306	34,5	275,28	11,50
від МЗП (400) до ПМ(505)	69	22,4	7672	23,4	450,30	15,36
від ПМ (505 )	123	39,9	13825	42,1	667,20	15,66
2005 рік
Черкаська область	343	100,0	37036	100,0	375,87	14,75
до МЗП(332)	155	45,2	14487	39,1	247,24	13,16
від МЗП (332) до ПМ(453 )	119	34,7	13146	35,5	388,79	15,16
від ПМ(453 )	69	20,1	9403	25,4	642,56	17,63

Для детальнішого аналізу представимо розподіл працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, за рівнем заробітної плати по різних організаційно-правових формах господарювання. З даних таблиці 3 видно, що в 2007 році кожний третій працівник, зайнятий у сільському господарстві, одержував заробітну плату менше гарантованого мінімуму (460 грн.). Питома вага підприємств, що мають оплату праці вищу від прожиткового мінімум, збільшилася з 20,1% у 2005 році до 48,1% у 2007 році.

Питома вага працівників, що мають оплату вище прожиткового мінімуму, збільшилась з 25,4% в 2005 році до 50,4% в 2007-му. Витрати на середньомісячну оплату праці працівника зросли в досліджуваному регіоні з 375,87 грн. у 2005 році до 585,16 грн. у 2007-му. Питома вага оплати праці зростає із збільшенням рівня витрат на оплату праці за результатами господарювання 2007 року — у структурі матеріально-грошових витрат вона збільшилася із 9,23% в групі з мінімальною заробітною платою до 15,08% у групі, де оплата праці є вищою за прожитковий мінімум.

Кожний другий працівник одержував менше прожиткового мінімуму, тобто майже половина зайнятих у сільському господарстві не можуть за рахунок заробітної плати задовольнити навіть мінімальні потреби. Отже, у 2007 році 51,9% аграрних підприємств використовували низькоефективний мотиваційний механізм, що змушував працівників ставитися до основної роботи як до другорядної. Тобто селянин знаходиться в стані постійного пошуку кращих заробітків для себе і своєї родини. Переважна більшість їх може одержувати значну частку доходу від ведення домашнього господарства, виплат орендної плати за землю та інших видів діяльності, але частина працівників змушена мігрувати в пошуках заробітків.

Низький рівень оплати праці є одним із мотиваційних чинників, які найбільше впливають на нестабільність кадрового забезпечення аграрних підприємств, високу плинність працівників і непривабливість аграрної праці. На таку ситуацію передусім реагують кваліфіковані кадри та молоді спеціалісти. Позитивним є збільшення в 2007 році проти 2005 року кількості підприємств, які сплачували працівникам сільського господарства заробітну плату вищу за прожитковий мінімум. За результатами господарювання у 2007 році в 124 підприємствах заробітна плата коливалася від 568 до 1000 грн., середній показник по цій групі становив 706,35 грн., а це 43,8 % зайнятих у сільському господарстві в 2007 році. Понад 1000 грн. одержували 2043 працівники, або 6,7% від загальної чисельностізайнятих. Найвищу заробітну плату сплачували такі підприємства, як ТОВ «Кищенці» Маньківського району — 1706,3 грн., ПСП «Зевс» Катеринопільського району — 1807,8 грн., ТОВ «Силікат -1» Золотоніського району — 2350,2 грн.

Усі аграрні підприємства Уманського району в 2007 році сплачували штатним працівникам не менше рівня мінімальної заробітної плати. Так, середній показник у досліджуваних підприємствах на 58% вищий за мінімальну заробітну плату, та на 27% вище за рівень прожиткового мінімуму. Можна зробити висновок, що заробітна плата працівників не залежить від показників результативності діяльності аграрних підприємств. Наприклад, найнижчий показник чистого прибутку (збитку) на одного штатного працівника у СТОВ «Дружба» Уманського району становив 11,15 тис. грн. і при цьому середньомісячна заробітна плата працівника дорівнювала 611,8 грн., що на 33 % вище за мінімальну заробітну плату і на 7,7 % вище рівня прожиткового мінімуму, а в ТОВ АФ „Ліга» найвищий рівень чистого прибутку на працівника становив 38,21 тис.грн. і виплачено майже таку ж заробітну плату (625 грн.). Отже, в більшості підприємств зростання заробітної плати насамперед пов´язане з постійним підвищенням мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, а не особистим вкладом кожного працівника і результативності діяльності підприємства в цілому.

Якщо до 2005 року мінімальна заробітна плата зростала 1-2 рази на рік, а прожитковий мінімум 1 раз, то останніми роками підвищення гарантованих державою мінімумів здійснювалось по 3 рази на рік. Така ситуація щодо державного регулювання заробітної плати негативно впливає на ставлення роботодавців до встановлення заробітної плати найманим працівникам. Крім того високі податки, які утримуються із заробітної плати, змушують багатьох підприємців видавати частину заробітку в «конвертах», що, звичайно, ускладнює аналіз мотиваційного впливу заробітної плати на працівників підприємства, призводить до втрати взаємозв´язку між оплатою праці та результативними показниками діяльності підприємства. Таким чином, створюється замкнуте коло, в якому обертаються в складних взаємовідносинах роботодавець і працівник. Оскільки більшість сільськогосподарських підприємств знаходяться в умовах невизначеності щодо фінансово-економічного стану, які створюються під впливом зовнішнього середовища, а саме таких факторів, як нестабільність політичної, фінансової ситуації у країні; зміни щодо державного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію; стан експортно-імпортних відносин; незадовільний стан кредитної системи тощо. В таких умовах ринкових відносин підприємству важко використовувати ефективно діючий мотиваційний механізм щодо працівників. Адже основою такого механізму, адаптованого до сучасного етапу розвитку підприємницької діяльності, виступає саме матеріальне стимулювання, яке напряму залежить від фінансово-економічного розвитку підприємства. Моральне стимулювання втратило своє значення і набуває його лише в підприємствах з високорозвинутою організаційною культурою, яка обов´язково підкріплена матеріальною стороною мотиваційного механізму.Усе це пояснює той факт, що не варто розраховувати на ефективне виконання завдань працівниками, які б працювали на власному ентузіазмі. А звідси байдужість до аграрної праці, що позначається на якості сільськогосподарської продукції та конкурентоспроможності аграрних підприємств. Отже, в цій боротьбі за лідируючі позиції на ринку зможуть виграти лише ті підприємства, які враховуватимуть силу мотиваційного впливу на кадровий потенціал.

Таким чином, із вищевикладеного можна зробити висновок, що трансформаційні перетворення в аграрній економіці, спрямовані на призупинення деструктивних процесів, повинні здійснюватись у комплексі з формуванням мотиваційного механізму як передумови підвищення рівня життя, закріплення молоді на селі, ефективного використання кваліфікованих кадрів, забезпечення сталості виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення рівня конкурентоспроможності аграрних підприємств.