Вступ

Моральні обов’язки — це обов’язки, пов’язані з виконанням моральних підвалин, прийнятих у тім або іншому суспільстві. Іноді такі обов’язки відображаються в законодавстві й мають силу закону (наприклад, догляд дітьми старих батьків).

Важливою для людської моральності є позитивна ціннісна орієнтація на благо, добро. Але важливо і те, що в суспільному житті людей, у вирі випадковостей, конфліктів, з котрими стикається людина у своєму безпосередньому існуванні, така позитивна ціннісна орієнтація не може бути збережена без елемента самопримусу, обов’язковості, вольового зусилля (що якраз і втілюється в уявленні про належне). Слід зважити у повному розумінні слова. Можна чудового усвідомлювати, що чомусь, чого тепер немає, належить бути, що якісь зміни неодмінно потрібні й т.ін. – і водночас самому нічого не робити для встановлення цього належного й обов’язкового порядку речей і навіть не відчувати необхідності такого власного втручання. Категорія обов’язку якраз і фіксує набуття загальним уявленням про належне форми конкретної вимоги, зверненої до людського суб’єкта відповідно до його становища в даний момент. Іншими словами, обов’язок – це усвідомлення належного, за якого здійснення належного стає для особи нагальним практичним завданням.

Проблема духовно-морального становлення особистості завжди була однією з актуальних, а в сучасних умовах вона набуває особливого значення. Моральне виховання є одним з основних складників формування людини як особистості. Головною метою цього процесу є формування належної моральної культури, основними компонентами якої є моральна свідомість, моральні почуття і моральна діяльність. Аналіз взаємодії цих елементів у процесі їх становлення та функціонування належить до центральних проблем сучасної філософії – морально-духовного виховання особистості.

1. Проблеми формування моральної особистості й морального обов’язку

Основними напрямками морально-духовного становлення особистості можна вважати: формування й розвиток системи духовно-моральних знань і цінностей, реалізацію знань, пов’язаних з нормами моральності й професійної етики в навчальній, виробничій і суспільній діяльності, формування репродуктивної свідомості й установок на створення родини як основи відродження традиційних національних моральних цінностей,  формування якостей соціально активної особистості, що має навички самопрезентації, аргументації, прийняття рішень, організації суспільно й особистісно значимих справ.

Феноменологічна сфера, яка містить поняття, уявлення, образи, ідеали, переконання щодо моральної діяльності, є фундаментом моральної культури особистості, адже саме на її основі відбувається утворення мотиваційних важелів особистісно-морального реагування на зовнішні соціально-колективні, соціокультурні, цивілізаційні подразники морально-етичної особистісної сфери. «Моральна свідомість – одна зі сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні стосунки й регулює моральний бік діяльності людини» [1].

На даному етапі розвитку нашого суспільства однією з найважливіших засад теоретичної концепції та практичної діяльності освітніх закладів є орієнтація на формування високоморальної особистості, виховання духовності у підростаючого покоління, яке є майбутнім нашого суспільства. Як зазначається у Державній національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття), сьогодні перед школою стоїть завдання «забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.» Впродовж століть українське духовно-моральне виховання вбирало в себе кращі здобутки світової матеріальної і духовної культури, які утверджують добро, любов, красу, милосердя, справедливість у всіх сферах життя. Розвиток вільної, гуманної і відповідальної особистості безпосередньо пов’язаний із системою її морально-духовних цінностей. Адже духовність, моральність так чи інакше передбачає вихід за межі егоїстичних інтересів, особистої користі і зосередженість на морально-духовній культурі людства. То й цілі і наміри духовно та морально зрілої особистості вкорінені в системі надіндивідуальних цінностей, завдяки чому вони виконують функцію вищого критерію орієнтування в світі є ключовими для особистості  у його самовизначенні. Про морально-духовну цінність можна говорити лише тоді, коли ставимо запитання : заради чого здійснюється діяльність людини, у чому сенс досягнення тих чи інших цілей, прагнень, намірів. Тому сфера морально-духовних цінностей включає в себе сенс життя, любові, добра, зла тощо, тобто – сенс загальних моральних категорій. А коли це так, то людина завжди усвідомлює свої духовні цінності на противагу різним особистим цінностям, які далеко не завжди мають усвідомлений характер. Зважаючи на її складність і значущість, метою справжньої освіти, мають стати моральне самоусвідомлення, виховання та розвиток духовних якостей особистості. Моральні цінності орієнтують індивіда у його поведінці. Це виявляється можливим не внаслідок того, що людині вигідно і приємно приймати їх до уваги у своїх рішеннях і вчинках. Ці цінності, зазначає Є.А. Подольська [4, c. 140]«функціонують таким чином, що справляють вплив на волю людини. Наслідування моральних цінностей сприймається людиною як обов’язок. Невиконання обов’язку сприймається в докорах і муках сумління.»

Моральні цінності є імперативними (обов’язковими), причому не просто імперативними, а імперативними безумовно, а це означає, що їх необхідно наслідувати не тільки за певних обставин, а завжди і всюди. Ними потрібно керуватися у відносинах з усіма людьми, а не тільки з обмеженим колом родичів, друзів, колег. Моральні імперативи, як і утверджені ними моральні цінності, мають надситуативний і безособовий, а значить універсальний характер [1, c. 62].

Обов’язок людини – внутрішньо-емоційне переживання, що виступає як усвідомлення необхідності діяти і будувати своє буття у відповідності до потреб, що виходять з етичних цінностей. Обов’язок сучасної людини, громадянина України – прямувати шляхом доброчинності, творити добро, протидіяти злу, не припускати приниження честі і гідності, бути патріотом Вітчизни.

Вимоги обовязку є самоцінними. Це виражається не тільки у тому, що людина виконує обов’язок безкорисливо, демоструючи тим самим свою незалежність від наданих ззовні норм і правил, але й в тому що, виконуючи обов’язок, вона затверджує його пріоритетність щодо страху, особистої користі, слави, тощо. У виконанні морального обов’язку виявляється автономія особистості – наслідуючи закон, людина не потребує зовнішнього примушування і виконуючи моральну вимогу, вона ставиться до нього так, наче діє вільно і самостійно.

Свобода – можливість людини діяти у відповідності до своїх інтересів і цілей, спираючись на усвідомлення об’єктивної необхідності. Оскільки свобода є необмеженою по своїй суті, вона повинна передбачати етику, щоб зробити людей необмежено відповідальними за все, що вони роблять і дозволяють робити іншим.

В межах морального сприймання світу вироблено розуміння свободи як самовладання. В сфері права це – підкорення особистої волі загальній волі, що виявляється в суспільній дисципліні, що в першу чергу підтримується державним законодавством. В сфері моралі – це приведення особистої волі у відповідність з обов’язком. Образно це висловлено в англійському прислів’ї «Свобода мого кулака обмежена кінчиком чужого носа»; в ній мова іде про свободу взагалі: свобода однієї людини обмежена свободою іншої. В моралі така правова формула переосмислюється як особисте моральне завдання: «Я обмежую власне свавілля, виконуючи свій обов’язок: дотримуючи права інших, не допускаючи несправедливості відносно інших, сприяючи їх благу» [3, c. 251].

2. Проблеми реалізації морального обов’язку

Відносини між моральним обов’язком і конкретними обов’язками людини часто є напруженими, конфліктними. Наприклад, військовий борг вимагає вбивати ворогів, а моральний — говорить «не убий»; моральний борг говорить людині: «не створи собі кумира», а навколишнє життя змушує поклонятися «золотому тельцеві» і т.д. У цьому зв’язку дуже важливі питання реалізації морального обов’язку.

Проблеми реалізації морального обов’язку розглянемо стосовно до працівників юридичної праці.

Обов’язок здавна одержав особливе визнання в діяльності юриста. Професійний борг юриста — сукупність вимог правового й морального характеру, пропонованих до юриста при здійсненні їм своїх службових повноважень. Так, професійний і моральний борг слідчого виключає зволікання з оглядом місця події або відмови від його проведення.

Як складова частина громадського обов’язку професійний обов’язок юриста — основа моральних відносин у професійній юридичній діяльності.

Професійний обов’язок юриста має об’єктивну й суб’єктивну сторони, тобто є моральним в об’єктивному й суб’єктивному вираженні.

Моральна цінність об’єктивного змісту обов’язку (об’єктивна сторона обов’язку) полягає в тому, що він підлеглий рішенню найвищого  й справедливого завдання: захисту особистості, її прав і законних інтересів, забезпечення законності й правопорядку в країні. Об’єктивна сторона боргу являє собою чітко сформульовані завдання, поставлені державою перед працівниками юридичної праці.

Моральна цінність обов’язку в його суб’єктивному вираженні проявляється в тому випадку, коли суспільні обов’язки, поставлені державою перед працівниками юридичної праці, сприймаються як справедливі і щирі, усвідомлюються ними, як особисті глибинні потреби й переконання, стають добровільною й цілеспрямованою діяльністю. Суб’єктивна сторона боргу являє собою внутрішнє переконання в справедливості й правоті справи, якому присвячується життя.

Професійний обов’язок юриста — осередок (центр) зв’язку всієї сукупності моральних норм і принципів, якими він керується, з його професійною практичною діяльністю. У боргу проявляється активна природа моралі, що складає в перетворенні морально усвідомленого в що досягається. У боргу теорія перетвориться в практику, моральні принципи й норми — у реальні дії й учинки. Професійний обов’язок мобілізує юриста або робочу групу (колектив) на виконання роботи якісно, у строк, з найбільшим ефективним результатом, змушує їх використовувати всі фізичні й моральні сили для досягнення поставлених цілей.

Професійний обов’язок юриста визначається взаємодією норм права й норм моралі, оскільки норми моралі регулюють внутрішнє усвідомлення людиною свого поводження, а норми права — зовнішню форму поводження. Відступ від норм моралі, як правило, завжди є одночасно й порушенням правових норм. Вимоги професійного боргу юридично закріплені в законах, уставах, положеннях, інструкціях. У цих актах закріплена й моральна оцінка вчинків юристів. Для законодавства сучасної Росії характерна єдність правових і моральних приписань.

Не можна ототожнювати професійний обов’язок юриста з його юридичним обов’язком. Юридичний обов’язок юриста пов’язана з його компетенцією, що чітко визначений нормами права й тягне державний примус у вигляді різних юридичних санкцій у випадку її невиконання. моральний борг обов’язок етика

Поняття професійного обов’язку ширше по обсягу, ніж юридичний обов’язок. Професійний борг відрізняється від обов’язків, що мають правовий характер, тим, що:

• містить у собі як обов’язку правового характеру, так і певні моральні вимоги (обов’язку), пропоновані до його професії;
• професійний обов’язок реалізуються не примусовою силою державного контролю, а на основі внутрішньої переконаності, веління совісті, справедливості, усвідомлюваний як внутрішня необхідність.

Наприклад, професійним обов’язком слідчого (моральним обов’язком і обов’язком, що має правовий характер) є встановлення й правильна оцінка фактів, що свідчать про те, що особі, імовірно, відомі які-небудь стосовні до розслідуваної справи обставини. При цьому необхідно виключити необґрунтований виклик на допит, що приводить: а) до занепокоєння громадян; б) до марної витрати власного часу.

Якої би функції не виконував юрист, існує безліч ситуацій, коли ніхто його безпосередньо не контролює з боку. Ні сила правового впливу, ні вплив колег, якщо вони не збіглися із внутрішніми особистими спонуканнями, переконаністю, совістю й пристрастю, не можуть бути гарантом того, що в процесі своєї діяльності конкретний юрист не порушить свій професійний борг. Тому найважливішим елементом морального боргу є самодисципліна.

Механізм самодисципліни (самоконтролю) охоплює: переконання особистості, що поступово складаються в процесі суспільної життєдіяльності; почуття; звички; самооцінку людиною своїх дій, спонукань, моральних якостей; самовиховання. Необхідний такий високий щабель розвитку морального відношення до боргу, коли жоден  учинок не відбувається всупереч самосвідомості, а виконання боргу підкріплюється велінням совісті, коли дисципліна, як головне вираження професійного боргу, стає самодисципліною.

Самодисципліна виступає як внутрішня готовність додержуватися вимог закону, присяги й наказам свого керівництва, усвідомлювана як внутрішні спонукання, як необхідність. Саме правильне, що може вимагати суспільство від юриста, — це готовність виконати професійний борг не під тиском (від кого б воно не виходило), а по совісті, добровільно. Тому самодисципліна є високоморальне поводження, що відбувається на основі боргу й совісті.

Для належного виконання юристом свого професійного боргу величезне значення мають такі моральні фактори, як совість, честь, репутація.

Совість — це внутрішнє усвідомлення морального боргу й відповідальності перед суспільством, що вимагає від особистості самоконтролю, строгого виконання норм особистого й службового поводження, самокритичної оцінки власних учинків. Тут борг і відповідальність перед самим собою нерозривно зв’язані.

Поняття честі розкриває відношення людини до самої себе й відношення до нього з боку суспільства. Воно грає таку ж роль у взаєминах людей і регулюванні особистістю свого поводження, що й достоїнство. У преамбулі Міжнародного пакту про цивільні й політичні права відзначено, що достоїнство особистості є властивістю, властивим всім представникам людського роду, з нього випливають всі невід’ємні права й ґрунтуються воля, справедливість і загальний мир.

Моральна цінність особистості в понятті честі зв’язується з конкретним положенням людини, родом його діяльності й моральних заслуг, які за ним зізнаються. На відміну від поняття достоїнства особистості, що ґрунтується на принципі рівності всіх людей у моральному й правовому відношенні, поняття честі, навпаки, диференційовано оцінює людей. Така оцінка знаходить висвітлення в репутації. Відповідно честь жадає від людини, щоб він підтримував ту репутацію, який володіє сам або колектив, у якому працює.

Честь юриста, тобто професійна честь — це рушійна сила всіх моральних учинків, які проявляються при виконанні професійного боргу.

Юрист, що володіє більшими державно-владними повноваженнями, просуваючись по службовим сходам, повинен пам’ятати, що не можна використовувати брудних засобів для досягнення своєкорисливих цілей. У юриста завжди повинні бути «чисті руки».

Висновки

Обов’язок — одна з найважливіших категорій етики, розділ філософської науки, що займається питаннями моралі. Обов’язок означає перетворення вимоги моралі, що ставиться до всього соціуму, в особисте завдання даного конкретного індивіда, сформульовану стосовно до його положення в соціумі й ситуації, у якій він перебуває тепер. Якщо моральні вимоги виражають відношення суспільства до окремих його членів, то обов’язок — це відношення особистості до суспільства. При цьому особистість виступає як активний носій певних моральних обов’язків перед суспільством, що це в тім або іншому ступені усвідомлює й виконує в процесі життя. Очевидно, категорія » обов’язок » нерозривно пов’язана з іншими поняттями, що характеризують взаємини в суспільстві, такими як відповідальність і совість.

Важливою віхою розвитку змісту морального обов’язок в історії етичної думки була творчість Іммануїла Канта. Філософія моральності Іммануїла Канта містить багату палітру чеснот, що свідчить про глибокий гуманістичний зміст його етики. Обов’язок за Кантом — однобічна й міцна цілісність, реальна альтернатива моральної м’якотілості й протистоїть останньої як принциповість компромісам. Одна з історичних заслуг Канта в розвитку поняття моралі складається в його вказівці на принципову загальність моральних вимог, що відрізняє мораль від багатьох інших схожих з нею соціальних нормативів (звичаїв, традицій). Кант звернув увагу на ролі особистої самосвідомості й самоспонуки в моралі, на специфічний характер моральної волі, на зв’язок цієї волі з особливостями моральної повинності. Воля розглядається їм як один з певних аспектів морального розуму.

Почуття обов’язку визначає моральність діяльності людини. Людина, що втратила це почуття, аморальний. Моральний обов’язок не зводиться до простого визначення обов’язків, що випливають із конкретного соціального стану людей і їхніх особливих інтересів. Він фіксує критичне відношення до цих обов’язків з погляду  моральних цінностей. Тому відносини між моральним обов’язком і конкретними обов’язками людини часто є напруженими, конфліктними.

Тенденція сучасного розвитку повинна полягати в зростанні особистої відповідальності, почуття обов’язку людини перед суспільством, а не навпаки, як це відбувається сьогодні. Ніяке, навіть самий прискорений розвиток економіки (якого, до речі, ми теж, на жаль, не спостерігаємо) не виправдує падіння вдач і, насамперед, втрати почуття морального обов’язку співвітчизниками.

Список використаної літератури

1. Філософські засади проблеми морально-духовного становлення особистості / Ю. Москаленко // Гірська школа Українських Карпат . — 2013. — № 10.
2. Бех І. Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. – 1997. — No 1. – С. 124–129.
3. Виявлення духовно-моральних орієнтирів та ціннісних пріоритетів сучасного студентства / О. Марусенко, Н. Письменна, О. Брежнева, Т. Шклярова // Вісн. Львів. ун-ту. – 2006.– Вип. 21.– Ч. 1.– С. 250–258.
4. Подольська Є.А., Філіпова О.А. та ін. Етнічність, релігія, нація: міжкультурні комунікації / Є.А. Подольська, О.А. Філіпова.-Харків, 2003.– С.139-146.