Вступ

Обрана тема є актуальною, оскільки з перших років своєї незалежності Україна намагається мінімізувати вплив монополій на економічний розвиток держави та створити передумови для розвитку ринкової економіки. Проведення ефективної антимонопольної політики є одним із найважливіших завдань для України. Український ринок майже захоплений монопольними підприємствами, це дуже негативно впливає на загальний стан економіки. В Україні монополізовані майже всі сфери виробництва, тоді як у світі монополізація впливає лише на виробничу сферу.

Актуальність дослідження монополій та антимонопольного законодавства сьогодні є безперечним, оскільки про порушення його постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху.

Діяльність органів, покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства показує, що дані порушення надають шкоди суспільству у величезних розмірах.

Необхідність постійного вдосконалення даного законодавства пояснюється тим, що фірми-порушники постійно знаходять шляхи того, як зробити свої антиконкурентні дії, або  зловживання монопольним становищем законними.

В Україні процес створення державного контролю по недопущенню несумлінної конкуренції фактично почався з нуля, так як командно-адміністративна система по своїй суті виключала наявність вільної конкуренції в господарській діяльності.

Тому на даному етапі величезне значення має створення й удосконалення законодавчої бази з приводу регулювання монополістичних процесів і конкуренції, розуміння населенням України необхідності економічних реформ в цій сфері.

Метою роботи є ознайомлення з монопольним ринком, перспективами та проблемами його розвитку, а також розгляд процесу монополізації в Україні.

Щоб досягти даної мети у дослідженні ставляться такі завдання:

—         розкрити суть монополій, причини та особливості їх виникнення;

—         дослідити негативний вплив монополій та необхідність проведення антимонопольної політики;

—         аналіз антимонопольного законодавства України;

— висвітлити деякі елементи іноземного законодавства, які Україна може використати для покращення діяльності у сфері недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем.

Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні  договірних зобов’язань, “відкачку” з економіки і без того недостатніх коштів; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залу­чення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чи­нячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чи­новницьку владу.

Предметом даного дослідження є стан монополій та антимонопольне законодавство України та інших країн.

Об’єктом дослідження є монополії, як один з типів будови ринку.

Методи, які застосовуються для проведення даної роботи є: дедуктивний, аналітичний і монографічний.

1. Визначення і вплив монополій на економіку та її монополізація

1.1. Походження та розвиток монополії

Ринок і ринкова економіка мають як позитивні, так і негативні властивості. Однією з негативних властивостей є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Монополізм має окремі форми (ознаки) вияву навіть у тій економічній системі, де монополії не посідають панівного становища. Тому Арістотель згадував про монополії ще за рабовласницького ладу, англійський філософ Т. Гоббс — у сфері зовнішньої торгівлі за феодалізму. Обидва їх появу пов’язували з мотивами накопичення багатства, прибутків, засобом для якого вважалося панівне становище монополій на ринку.

Хоча ринок і окремі монополістичні ознаки в деяких країнах існували впродовж кількох тисячоліть (з IV тис. до н. е. до останньої третини XIX ст.), монополістичні тенденції в економіці стали панівними лише наприкінці XIX ст. Тому логічно постає питання про причини виникнення монополій.

Ці причини пов’язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою їх була промислова революція кінця XVIII — початку XIX ст., низка винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. Так, обсяг промислового виробництва в Англії у першій половині XIX ст. зріс у чотири рази. Попередній технологічний спосіб виробництва базувався на ручній праці з використанням ручної техніки й розвивався дуже повільно. У цей період (початок XVI — кінець XVIII ст.) переважав процес концентрації особистісного фактора. Узагальнено зміни виражалися в концентрації виробництва.

Концентрація виробництва — зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах.

Так, у Парижі в середині 50-х років на заводах Шнейдера-Крьозо працювало до 10 тис. робітників, хоча вагому роль у промисловості відігравали малі підприємства, засновані на ручній праці, на кожному з яких працювали лише 2—4 робітники. Паралельно відбувається процес концентрації капіталу.

Концентрація капіталу — зростання масштабів відокремлено функціонуючих форм капіталу.

Якщо процес концентрації виробництва відбувається впродовж тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, він набуває ознак закону концентрації виробництва.

Закон концентрації виробництва — закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (дії відповідних законів), під впливом яких відбувається зосередження факторів виробництва (речових і особистісних) на великих підприємствах.

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на крупних підприємствах. Якщо процес концентрації виробництва відбувається безперервно протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, то він вже набуває рис закону концентрації виробництва, дія якого з різною інтенсивністю спостерігалася на всіх етапах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Щоб вижити у конкурентній боротьбі, яка була неминучою для процесу концентрації, підприємці були змушені впроваджувати нову техніку, розширювати далі масштаби виробництва. При цьому відбувалося розшарування підприємців на дрібних, середніх та крупних. І саме перед найкрупнішими з них нарешті постала проблема вибору: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, яку однозначно б “пережили” не всі, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Звичайно, далекоглядні виробники віддавали перевагу другому шляху і укладали між собою угоди (гласні і негласні, таємні), які  й зараз є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки. Отже, як можна бачити, виникнення підприємств-монополістів — закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку.

Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об’єднання компаній або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація  капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії[5, c. 4-5].

За останні 15-20 років у ведучих капіталістичних країнах виникли потужні стимули до централізації капіталу, до злиття та поглинення одних фірм іншими, особливо в рамках великого бізнесу. Економічні труднощі 70-80-х років, зумовлені ними падіння норми прибутку та посилення інвестиційного ризику змусили багато великих компаній поглинати суперників.

Сучасна хвиля зливань та поглинень вихлюпнулася на міжнародну арену. В стратегії транснаціональних корпорацій придбання діючих компаній розглядається як найбільш ефективний спосіб закріплення на зарубіжних ринках. І тут перевага надається великим національним фірмам та їхнім філіалам. В останні роки відбувається швидке і глибоке переплітання активів компаній різної національної приналежності.

Тепер давайте з’ясуємо, що є причинами виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій. Думки з цього приводу в економічній літературі розділилися. Перша точка зору звинувачує державу, яка, з одного боку, сама організовує монополії (адміністративні) і провокує до цього підприємців, а з другого — своєю бездіяльністю дозволяє їм створити і використовувати монопольне становище. Бачимо, що монополізм тут розуміється не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.

Ще однією важливою причиною монополістичних тенденцій в економіці є перетворення індивідуальної капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил. Це означає, зокрема, що в останній третині ХІХ ст. під впливом ряду нових прогресивних винаходів (нові методи виплавки сталі, нові види двигунів і т. ін.) потрібно було будувати нові великі заводи, будівництво яких було не під силу окремим капіталістам. Крім того, в той же час починається масове будівництво залізниць та інших крупних об’єктів, які потребували значних капіталовкладень. Щоб зібрати потрібну суму, капіталіст мав чекати, затягнувши пасок, не один десяток років. Та не кожен з них був згодний на це. Потрібна була кардинально нова форма власності, яка змогла б швидко розв’язати ці проблеми. Нею стала акціонерна капіталістична власність, яка виникала в результаті злиття, об’єднання декількох капіталістів. Тому не дивно, що масово такі товариства утворюються в останній третині ХІХ ст.

Виникнувши в масовому порядку, акціонерна власність за період понад сто років стала надзвичайно поширеною. В наш час кожне велике підприємство, і навіть переважна більшість середніх існує у формі акціонерних. Щоправда, акції цих середніх та дрібних підприємств не котуються на фондових біржах, бо вони є акціонерними підприємствами закритого типу[6, c. 98-101].

1.2. Сутність та види монополії

Для початку слід визначити, що ж становить поняття «монополія». Монополія — це такий тип економічних відносин, що дає можливість одному з учасників цих відносин диктувати свої вимоги на ринку певного товару. Виділяють 3 види монополії такі, як закрита, відкрита та природна монополія [1]. Розподіл монополії на відкриті, закриті та природні дуже умовний. Деякі підприємства в Україні можуть належати одночасно до кількох видів, але можна вважати, що практично всі монополії відкриті. Якщо ж виробництво продукції однією фірмою обходиться суспільству дешевше, ніж кількома, то галузь є природною монополією. Цей вид монополії вигідний для суспільства. До загальнодержавних ринків природної монополії слід віднести:

• послуги з передачі електричної енергії;
• користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами;
• універсальні послуги поштового зв’язку;
• послуги з надання в користування технічних засобів мовлення;
• радіозв’язок;
• Інтернет;
• водопостачання [12, с. 51].

Підприємства природньої монополії наділені певними привілеями, а саме правом надання певних послуг і ціноутворення на них за гарантію задоволення потреб споживачів. Найбільш яскраві приклади — НАК «Нафтогаз України», ДП «Укрпошта», ДП «Укрзалізниця», які горизонтально інтегрували десятки дискретних, паралельно діючих підприємств. Головними їхніми привілеями є те, що вони самостійно можуть встановлювати ціну на товари та послуги. Також було зменшено величину оподаткування, оскільки ці природні монополії належать до державного сектору економіки і забезпечують основну масу доходів [3].

Монополізація може носити як позитивні, так і негативні наслідки.

Позитивним наслідком монополізаціє є:

• продукція монополістів частіше за все більш високої якості;
• монополізація впливає на розвиток виробництва, підприємства монополісти частіш за все більш розвинуті, ніж інші підприємства;
• монопольне виробництво дозволяє знизити витрати.

Усе це дуже впливає на ціну їх продукції, вона зазвичай набагато вища.

Негативними наслідками монополізаціє є те, що:

• вона призводить до обмеження об’ємів виробництва і встановлення більш високої ціни;
• монополісти несуть значно вищі збитки, які пов’язані з тим, що таким підприємствам постійно потрібно зберігати та підсилювати свою владу на ринках;
• монополістичні підприємства частіше за все випускають якийсь певний тип продукції, переважніше товари розкоші [4].

Є три види монополій:

1. Природна монополія виникає внаслідок об’єктивних причин. Вона існує коли попит на певний товар чи послуги найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. Тут конкуренція неможлива.

Наприклад: енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок, трубопровідний транспорт і т. д. У цих галузях існує обмежена кількість монополій і тому вони посідають монопольне становище на ринку.

2. Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів двома шляхами:

Надання окремим фірмам виключного права на заняття певного роду діяльності.

Наприклад: на початку ХVІІ ст. голландській та англійській компаніям державою було надано право (виняткове) на торгівлю з Індією.

Це об’єднання державних підприємств і підпорядкування їх міністерствам. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб’єкт і між ними відсутня конкуренція.

По суті, — це монополізована економіка, яка була в СРСР.

3. Найпоширенішою є економічна монополія. Вона виникає на основі закономірного господарського розвитку, коли підприємці зуміли завоювати монополістичне становище на ринку, завдяки:

• успішному розвитку підприємства;
• базується на добровільному об’єднанні або поглинанні переможцями банкрутів.

Чиста монополія виникає звичайно там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є муніципальні комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї, змінюючи кількість товару.

Сучасна теорія виділяє три типи монополії: 1) монополія окремого підприємства; 2) монополія як змова; 3) монополія, що базується на диференціації продукту.

Все вищесказане про чисту монополію стосується першого типу монополій. Досягти такого монопольного становища нелегко і про це свідчить сам факт рідкісності таких утворень[14, c. 246-248].

Більш доступним і поширеним є шлях змови чи угоди декількох крупних фірм. Він дає змогу швидко створити на ринку умови, коли продавці (виробники) знаходяться в “одній команді”, усувається конкурентна боротьба, передусім цінова і через це споживач опиняється у безальтернативних умовах.

Такі угоди вели до створення різних форм монополій. Першими з таких були початкові об’єднання — пули, ринки, конвенції, корнери, які являли собою тимчасові угоди між підприємствами, як правило однієї галузі, з метою підтримання певного рівня цін або поділу отриманого прибутку. Проте такі об’єднання не були стійкими і створювалися лише на короткий термін для отримання одноразового або декілька-разового прибутку[8, c. 125].

Природна монополія виникла внаслідок об’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або декількома фірмами. В її основі полягають особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом можуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок, трубопровідний транспорт і т.д. Уявімо на хвилинку, що б було, якби наше суспільство обслуговувала більш ніж одна електрична компанія. Тоді кожен споживач повинен був би мати власну лінію напруги, технічне забезпечення, трансформатор і т. ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава. Заборона або розукрупнення таких монополій є справою економічно недоцільною.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або декільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності.

З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об’єднуються і підпорядковуються різним главкам, міністерствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб’єкт і між ними немає конкуренції.

Таким чином, адміністративна монополія, що виникає в неринковому середовищі, має набагато більше монопольної влади, аніж економічна, про яку буде вестися далі.

Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблеми монополізму найбільше торкаються в економічній літературі. Про неї головним чином буде вестися мова далі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Ці причини пов’язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII — початку ХІХ ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із  них,  насамперед  у   легкій   промисловості. [11, с. 179]

1.3. Основні риси монополії

Необхідно зазначити, що монополії як господарські організації відіграють вагому роль у соціально – економічному розвитку будь – якої країни. А саме:

По – перше монополіст може мати переваги у виробничо – збутових витратах завдяки вигодам від масштабів виробництва та інновацій.

По – друге, за певних умов випуску продукції монопольної фірми може перевищувати обсяг виробництва при конкуренції, а монопольна ціна не обов’язково буде максимально можливою.

По – третє, величезні монополістичні об’єднання вносять вагомий вклад у ВВП країни, забезпечують конкурентоспроможність національної економіки. Прикладом цього є підприємства – монополісти нафтогазової галузі, електроенергетики, металургійного комплексу.

По – четверте, фірма – монополіст може бути інноваційно активнішою, ніж фірма, яка функційноє у конкурентній галузі.

Проте поряд з позитивними наслідками монополія все ж таки розглядається як негативне явище і несе за собою такі негативні наслідки:

По – перше, монополіст вважає за доцільне продавати менший обсяг продукції та призначати вищі ціни, ніж це зробив би конкурентний виробник. Тому споживачі змушені сплачувати свого роду монопольний податок, оскільки ціни на продукцію встановлюються вищі, ніж середні витрати на виробництво. Цей „податок” становить економічний прибуток монополіста.

По – друге, оскільки монополіст – це, як правило, велике підприємство, то на розмірі середніх витрат може позначитись ефект масштабу. Інколи нижчі середні витрати навіть з урахуванням економічного прибутку, який закладає у ціну монополіст, можуть трансформуватися у нижчі ринкові ціни на продукцію монополіста порівняно з цінами конкурентної фірми. Однак така ситуація складається досить рідко.

По – третє, монополія суперечливо впливає на науково – технічний прогрес. З одного боку, масштаби монополії дають змогу виділяти значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій. Більшість сучасних відкритів, дійсно зроблено за участю монополій. Однак у чистого монополіста немає постійних стимулів до науково – технічного прогресу, тому він може дозволити собі бути неефективним.

По – четверте, чистий монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію. Так, електропостачання населенню та підприємствам в Україні відбувається за різними тарифами, зниження тарифів на пасажирські перевезення перекриваються Укрзалізницею за рахунок підвищених тарифів на перевезення вантажів тощо.

Тому на державному рівні існують такі шляхи подолання монополізму:

1. У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на конкуренцію органи державної влади здійснюють заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державними програмами, за винятком природних монополій.
2. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб’єктів господарювання – монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.
3. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб’єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку.
4. Проти монополій застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність, адміністративне пока­рання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій.

Українська економіка відрізняється високим рівнем монополізму. Але на відміну від більшості країн світу переважний шлях формування монополізму в Україні – не укрупненням конкуруючих підприємств, а в результаті переходу підприємств – гігантів у недержавні форми власності.

1.4. Економічна роль монополій

Визначення місця монополії в ринковій економіці є актуальним питанням і науковці розпалюють дискусію нескінченими дослідженнями закономірностей ринкової поведінки їх, що дає підстави стверджувати, що все ж таки монополії як господарські організації відіграють вагому роль у соціально-економічному розвитку будь-якої країни. Величезні монополістичні об’єднання вносять вагомий вклад у ВВП країни, забезпечують конкурентоспроможність національної економіки. І це є незаперечним фактом.

Далі, як феномен виробництва, та одна з сил у механізмі ринкової самоорганізації, монополія несе у собі потенціал регулювання й планомірності, сприяє прогнозованості ринку. Особливо це стосується монополій, які складають групу підприємств, пов’язаних технологічною залежністю, взаємними поставками продукції, тощо. У межах такої монопольної фірми виникає єдність власності з розгалуженим виробничим процесом. Свідома воля монополіста координує ринкові ціни та обсяги пропозиції, контролює відносини з постачальниками і конкурентами,  впливає на попит споживачів і темпи розвитку галузі, здійснює жорсткий облік ресурсів та їх раціональний розподіл між окремими виробництвами, управляє величиною інвестицій, рекламних витрат, тощо. Ринкові процеси стають керованими та підконтрольними, знижаються невизначеність і непередбачуваність господарської сфери, обмежуються банкрутства фірм, тощо.

Слід відмітити, що основою для збереження монополії є гнучкість.

Аналіз впливу монополій на соціально-економічний розвиток суспільства не вичерпується переліченими перевагами й недоліками. Однак уже з викладеного можна зрозуміти, що монополія — явище надзвичайно суперечливе. В один і той самий час монополіст може приносити користь суспільству і чинити дії, що завдають йому шкоди. То ж не дивно, що ставлення громадськості та держави до монополії завжди не однозначне: від повного засудження до майже повного виправдання.

Аналіз і узагальнення наукових досліджень у цій сфері, а також практичний досвід переконують, що найсприятливіші умови для вияву негативних рис і монополії існують у трансформаційних економіках, які характеризуються більшими невизначеністю та нестабільністю, відсутністю розвинутих ринкових відносин, асиметрією інформації, низькою ефективністю системи інституцій-но-правового регулювання й контролю, тощо. Класичним прикладом щодо цього є вітчизняна практика господарювання. Тим часом у розвинутому ринковому середовищі більшою мірою виявляються позитивні впливи монополії на економічний розвиток.

Можна сподіватися, що з розвитком ринкових відносин в Україні окремі (але не всі) проблеми, породжені діяльністю монополій, зникнуть самі собою, і тому можна буде порушувати питання про обмеження їх державного регулювання. Однак сьогодні антимонопольно-конкурентне регулювання є вкрай необхідним, хоч і потребує вдосконалення.

В сучасній практиці господарювання нерідко не дістає підтвердження поширений у підручниках з економічної теорії вислів про те, що «монополія знищує конкуренцію». За умов інформатизації та глобалізації світової економіки наявність і утвердження монополій не знищують, а лише видозмінюють конкуренцію, переводячи її в русло інноваційної активності, переставляючи акцент з жорсткої боротьби за розорення і витіснення конкурента з традиційного місця на ринку на пошук перспективних можливостей, ще не використаних потенційними суперниками. Це зумовлює,з одного боку, певне пом’якшення форм конкуренції, відхід у минуле ії найбільш руйнівних проявів, а з іншого – підвищення інтенсивності конкурентної боротьби на тих ділянках і в тих сферах, де технічний прогрес відбувається найдинамічніше, руйнуючи усталені пропорції та породжуючи нові потенційні ринки.

Сьогодні вже не викликає сумнівів і заперечень також той факт, що фірма-монополіст може бути інноваційно активнішою, ніж фірма, яка функціонує у конкурентній галузі.

2. Монополізація економіки України: стан та способи

2.1. Аналіз сучасного стану української економіки, точки зору її монополізації

Багато монополій, що існують сьогодні («Укрзалізниця», «Укрпошта» й ін.), створено й закріплено саме тоді. Але радянські монополії були «найкращими монополіями у світі», оскільки вони працювали на радянський народ і належали йому ж. Тому, як правило, обивателі не дуже цікавилися тим, що таке монополії і чи потрібні вони суспільству. У сенсі цінової політики для більшості населення такий стан справ був навіть зручним, оскільки ця політика ґрунтувалася на зовсім інших принципах, ніж економічні, насамперед орієнтуючись на принцип соціальної рівності. Такий підхід здебільшого влаштовував населення, проте призводив до розвалу системи, оскільки ігнорувалися економічні механізми. Монополізація тієї або тієї діяльності позначалася на якості й асортименті товарів, що вироблялися. Але, знову ж таки через монополізацію засобів масової інформації, народу важко було з чимось порівнювати і якість, і асортимент предметів свого невигадливого побуту.

При переході до ринкових відносин ситуація докорінно змінилася. Більшість державних штучно створених монополій радянського походження виявилися неефективними. Але водночас низка державних монополій, створених в ринкових умовах, спочатку заявили себе непогано. По-перше, їх створення сприяло консолідації управлінських та інвестиційних ресурсів в умовах їх дефіциту, по-друге, вони багато в чому підтримували державу, надаючи населенню, промисловості та сільському господарству неоплачені або не повністю оплачені товари й послуги. Можливо, у перехідний період це був і прийнятний вихід, оскільки певною мірою дозволяв уникати зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Тобто на початку ринкових перетворень влада і всесилля монополій якщо й зачіпали інтереси суспільства, то лише невеликої його частини. Сьогодні ситуація змінилася, з огляду на цілу низку причин. По-перше, усвідомлення представниками ділової еліти «переваг» монопольного господарювання призвело до створення цілого ряду нових монополій, кожна з яких більш або менш відчутно «вдарила» по споживачеві. (Монополія нині існує навіть у футболі, що не могло не позначитися на результатах розвитку цього виду спорту.) По-друге, низка монополій опинилася в приватних руках, які не завжди чітко ідентифікуються. По-третє, багато їх, причому не обов’язково приватних, створили (прикормили) біля себе величезну інфраструктуру, здатну кваліфіковано відстоювати їхні інтереси (юридичні і консалтингові компанії, засоби масової інформації, «співчуваючий» чиновницький апарат і політичні сили). Ну й, зрештою, був вичерпаний той резерв, з яким ми стали на шлях побудови ринкової економіки, і звиклим до спокійного життя та легких грошей монополіям довелося замислитися, яким чином зберегти колишній рівень доходів. Як наслідок пожорсткішала політика монополій з надання відповідних товарів та послуг, посилився їх тиск на владу з метою закріплення своїх позицій на монопольних ринках.

Жорстка позиція щодо споживача-населення призвела до зростання невдоволення курсом ринкових реформ, який обрала для себе Україна. Посилення вимог з оплати товарів та послуг, вироблених монополістами, і підвищення тарифів, на жаль, не було підкріплено відповідними діями з боку держави (збільшення бюджетного фінансування, субсидування, контроль за цінами та якістю товарів, розвиток конкуренції)[20, c. 33-35].

Зазначимо, що коли справа стосувалася державних монополій, влада мала можливість втрутитися в процеси і не доводила ситуацію до критичної позначки, тим самим дещо пом’якшуючи проблеми, які виникали в народу. З приходом приватників влада зіштовхнулася з тим, що фактично не може на них впливати. Більше того, у приватних монополій з’явилася можливість тиснути на владу, оскільки їхньою політикою щодо споживачів багато в чому визначався соціально-політичний клімат у країні і як наслідок підтримка населенням чинної влади.

Особливо чітко відносини «влада—монополії» виявляються в передвиборні періоди. Якщо ми озирнемося назад (не лише на недавні вибори, а й на попередні), то виявимо два поведінкових типи. Державні монополії, жорстко підпорядковані владі, в такі періоди змушені за будь-яку ціну ставати «друзями і братами» споживачів, що часто веде до значних збитків у їхній діяльності і як наслідок до зміни керівництва по закінченні виборів. Приватні монополії, маючи можливість підігравати владі лише «за власним бажанням», також ідуть на певне пом’якшення щодо споживача, правда, — в обмін на підтримку владою їхніх політичних устремлінь. У період між виборами монополії прагнуть покрити витрати, яких зазнали в період виборчої кампанії.

Чим же монополії можуть бути небезпечні для суспільства? І чому сьогодні поняття «монополія» стало загальним для обивателя? Монопольні структури володіють значними матеріальними, фінансовими й організаційними ресурсами, мають гарантований ринок збуту, позбавлені конкуренції і, відповідно, слабко мотивовані знижувати собівартість вироблених ними товарів та послуг. Споживач послуг монополій, у свою чергу, цілком безпорадний. Він не має вибору (в сенсі придбання аналогічного товару або послуги в когось іншого і на якихось інших умовах), не може розібратися в цінах і тарифах, які йому нав’язують, відтак змушений погоджуватися на будь-які умови, пропоновані монополіями. Тому в цивілізованому суспільстві між споживачем та природними монополіями існує якась ланка, що, з одного боку, захищає інтереси споживачів, обмежуючи свободу монополій у встановленні цін і тарифів, заодно не допускаючи зниження якості товарів та послуг, з другого — стежить, щоб монопольні структури могли нормально функціонувати й розвиватися. Як правило, цим займається регулююча комісія, покликана забезпечити баланс інтересів суспільства, монополій та держави[17, c. 28-29].

Що стосується монополій, які не належать до природних, то економічно розвинуті економічні співтовариства роблять усе можливе, щоб запобігти їх створенню й реорганізувати вже наявні, демонополізувавши їх. Якщо держава поводиться інакше, вона приречена на політичну й соціальну нестабільність.

Власне кажучи, монопольна влада — це потенційно дуже небезпечне явище. Відсутність контролю за монополістами небезпечна не лише для населення, на яке в результаті не зважають, а й для існування держави взагалі, оскільки створює живильне середовище для корупції та маніпулювання політичною владою. Особливо якщо монополії належать приватним структурам. Це добре розуміють на Заході, декларуючи як першочергові завдання держави створення конкурентного середовища, демонополізацію економіки, забезпечення надійного контролю за діяльністю природних монополій. Оскільки, по суті, від цього залежить сила цієї влади, її стабільність, можливість ухвалювати незалежні й самостійні рішення, а не бути маріонеткою в руках усесильних «хазяїв життя». Не випадково такого великого значення розвитку антимонопольного законодавства надають у США (антитрестівське законодавство, основу якого закладено ще 1890 р.), Японії, Великобританії (першим кроком приходу до влади М.Тетчер стало проведення демонополізації економіки), Росії.

Проте варто враховувати, що в цих країнах монополії виникли тоді, коли ринкові відносини там уже існували, і держава стала запроваджувати обмежувальні норми, щоб перешкодити придушенню конкуренції. Українське ж антимонопольне законодавство почало формуватися при сильних монополіях і ринкових відносинах, які лише складаються. Тому створення конкурентного середовища неможливе без вияву політичної волі. При цьому правова база має сприяти надійному припиненню зловживань ринковою владою, спроб обмежити інтереси споживачів і дозволяти застосовувати штрафні санкції до юридичних та посадових осіб [18, c. 359-362].

Що відбувається сьогодні в Україні у сфері діяльності монополій?

Природні монополії діють у сфері електроенергетики (високовольтні мережі, центральне диспетчерське управління, обленерго), у нафтогазовій галузі (газо- й нафтопроводи, термінали), у сфері транспорту (залізниці, порти, аеропорти), зв’язку (телефонні мережі), у житлово-комунальній сфері (водоканали, централізовані системи теплозабезпечення). Контролюючі функції над дотриманням антимонопольного законодавства в цих сферах здійснює Антимонопольний комітет України. Регулюючі функції в енергетиці (електроенергетика, нафта, газ) виконує Національна комісія регулювання електроенергетики. Що стосується сфери транспорту, зв’язку, житлово-комунальних послуг, то тут регулювання фактично немає, оскільки немає відповідних органів [5, ст. 14].

Досить багато в Україні монополій, створених штучно та економічно недоцільних для суспільства. Це й великі компанії у сфері нафти і газу, атомної енергетики, виробництва сільгосппродукції, поштового обслуговування. Це й менші структури, такі, наприклад, як ЖЕКи. Діяльність таких компаній практично не регулюється, що дозволяє їм ігнорувати інтереси споживача. Звісно ж, рано чи пізно ці компанії мають бути демонополізовані, але це процес нешвидкий і досить трудомісткий. Я вже не кажу про великі компанії, та навіть ЖЕКи затято боротимуться за збереження існуючої ситуації.

Чи можемо ми сподіватися на те, що влада активно включиться в процеси демонополізації економіки та вдосконалювання регулюючої системи для природних монополістів? І хто нині зацікавлений у цих процесах?

Щодо першого запитання, то відповісти на нього складно, хоча, звісно, надій облишати не варто. Якщо ж говорити про зацікавлені сторони цього процесу, то, по-перше, це сама влада. Якщо влада хоче бути сильною і стійкою, вона ініціюватиме ці процеси. По-друге, це населення (як фізичні особи, так і органи місцевого самоврядування). Спілкування з людьми засвідчило, що, так чи інакше, монополізація економіки торкається практично кожної конкретної людини. По-третє, промисловість і сільське господарство, які вже відчули себе в лещатах монополістів. І, нарешті, хоч як це парадоксально, самі монополії. Сьогодні існує ціла низка серйозних конфліктів між монополіями, які працюють у різних сферах: транспортниками, постачальниками електроенергії і газу, виробниками послуг зв’язку тощо. Отже, склалася сприятлива ситуація, коли навіть самі монополії зацікавлені в чітких і зрозумілих правилах гри, прозорості й можливості впливати на політику монополій (правда, інших, а не себе самих) [16, c. 55-56].

2.2. Проблеми монополізації української економіки

В Україні монополії мають свої особливості. У світі монополізм є лише у виробничій сфері, а в Україні – майже в усіх. Причиною цього стала командно-адміністративна система колишнього СРСР, наслідки якої спостерігаються і сьогодні [2, c. 215].

На сьогодні монополістами в Україні є: «Нафтогаз України», «Укрспецекспорт», «Енергоатом», «Укрзалізниця» тощо [3, c. 110].

До недавніх пір «Укртелеком» також вважався монополією, але в умовах динамічного розвитку НТП з’являються нові прогресивні технології виробництва замінників, тому що це сприяє виникненню фірм-конкурентів та створенню нових підприємств. ВАТ «Укртелеком» на сьогодні обслуговує 10 млн. абонентів, а оператори мобільного зв’язку – 20 млн. абонентів [9, c. 13].

Також до монополій відносять централізоване водопостачання, оскільки сумнівно, що технології водопостачання в Україні будуть коли-небудь змінені [9, c. 14].

Деякі вчені вважають, що монополії виникають випадково, інші – що монополія – це кінцевий результат розвитку підприємства [3, c. 109].

Розподіл монополій на закриті,відкриті та природні  дуже умовна. Деякі підприємства можуть належати одночасно до кількох видів. Фактично всі монополії відкриті [2, c. 214-215]. Якщо виробництво продукції однією фірмою обходиться суспільству дешевше, ніж кількома, то галузь є природною монополією. Цей вид монополії вигідний для суспільства [1, c. 223].

Сьoгодні до природних монополій відносять електромережи, трубопровідний транспорт, гірничодобувні підприємства унікальних родовищ корисних копалин (нафта, газ, вугілля та ін.), комунальні підприємства [8, c. 275].

В Україні від діяльності природніх монополій залежить стан економіки. Близько 10% ВВП приходить на послуги зв’язку і житлово-комунальної сфери, ще 10% — на обсяг виробництва «Нафтогаз України» [4, c. 54]. Але якість їх послуг та рівень розвитку низькі. Суспільство втрачає свій добробут. Згідно зі звітом незалежних аудиторів «Нафтогаз України» у 2010 р. втратив 1842 млн. грн., а у 2013 – 2038,2 млн. грн. [15]. На відміну від цієї природної монополії, галузь зв’язку стала конкурентною [4, c.56-57]. «Обленерго» понесла втрати у 2014 р. 1, 65 млрд. грн., а у 2007 – 10 млрд. грн. [16].  Монополія блокує розвиток ТЕК України, знижуючи ефективність і конкурентоспроможність підприємств ТЕК і послаблює енергетичну безпеку країни [5, c. 165].  Компанії АТ «АРС» (Донецьк) спільно з корпорацією «Індустріальний союз Донбасу» (Донецьк) контролюють 75% ринку коксу. Приватна торговельно-промислова компанія «Укрвуглемаш» займає 70% українського ринку гірничошахтного устаткування. У 2014 р. збитки «АРС» склали 13 млн. грн. [5, c. 37], а у 2015 —  12,789 млн грн [17].

Водночас у 34 галузях спостерігалося зростання рівня монополізації, зокрема, це галузі добування корисних копалин, виробництва напоїв, оброблення деревини та виробництва меблів, виробництва гумових та пластмасових виробів, виробництва комп’ютерів і оптичної продукції, ремонту і монтажу устаткування, наземного транспорту, складського господарства та допоміжної діяльності у транспорті, діяльності готелів та ресторанного бізнесу, діяльності туристичних агентств та охоронних служб тощо.

На ринках агропромислового комплексу на початок 2014 року за умов відсутності структурних обмежень конкуренції реалізовувалося 69,4 відсотка продукції, на ринках з олігопольною структурою — 7,5 відсотка, на ринках з ознаками домінування одного суб’єкта господарювання — 21,2 відсотка та цілком монополізованих — 1,9 відсотка (рис. 2).

У порівнянні з попереднім роком показник конкурентних ринків агропродовольчого комплексу зріс на 23,7 в.п. Частка в обсязі реалізації на олігопольних ринках знизилась на 15,4 в.п. На ринках з домінуванням однієї фірми частка в обсязі продукції, що реалізується, порівняно з минулим роком зменшилась на 8,5 відсотка. Показник монополізованих ринків збільшився на 0,2 в.п.

Агропромисловий комплекс характеризується помірним рівнем концентрації виробництва. На 200 найбільших підприємств (0,4 відсотка загальної кількості підприємств, сільського, лісового та рибного господарства) у 2013 році припадало 47,6 відсотка обсягу реалізованої продукції.

Мета створення і діяльності комунальних підприємств – задоволення соціальних потреб суспільства. Вони регулюються Господарським та Цивільним кодексами, Законами України: «Про природні монополії», «Про захист від економічної конкуренції», «Про житлово-комунальні послуги» тощо. В цілому діяльність комунальних підприємств збиткова. На даний час монополії переживають кризу, з якої його може вивести тільки нове законодавство про місцеве самоврядування і оновлення практики його застосування і захисту. Встановлення реальних цін і тарифів, які дозволятимуть функціонувати підприємствам беззбитково, призводить до соціального вибуху серед населення і значно підвищує кризу комунальних несплат.

Вирішення цих проблем можливе лише за комплексного економіко-правового регулювання статусу комунальних підприємств з урахуванням їх монопольного положення на ринку житлово-комунальних послуг. За вдосконалення правового статусу комунальних підприємств вони зможуть покращити якість послуг, та з дотаційних перетворитись на прибуткові [13, c. 52-53].

«Укрзалізниця» функціонує як на монопольному (надання послуг користування залізничною інфраструктурою), так і на конкурентному (вантажних та пасажирських перевезень, будівельної індустрії тощо)  ринках. Однак багато підприємств «Укрзалізниці», які повинні функціонувати на конкурентному ринку, залишаються монопольними. Це призводить до відсутності стимулів до підвищення якості товарів та послуг, гальмування НТП, необґрунтованого підвищення цін, відсутності інвестицій.

Негативною особливістю монополії є встановлення завищених цін на товари і послуги. У свою чергу це призводить до заборгованості споживачів, насамперед монополій  інших галузей. Найбільші боржники – теплопостачальні підприємства (55%). Необхідне створення ефективної державного регулювання, яка б змогла підвищити ефективність їх функціонування. Можливе поєднання механізму державного регулювання із виділенням конкурентних сфер і переведення на ринкові умови господарювання [11, c. 55-57].

Для підвищення ефективності діяльності природніх монополій необхідне створення конкурентного середовища, вдосконалення механізму ціноутворення [4, c. 60].

2.3.Форми, засоби і методи державного регулювання монополізації економіки

Згідно з методикою Антимонопольного комітету України, монополіст – це фірма, частка ринку якої більше 35%.

Держава регулює діяльність монополій. Антимонопольний комітет здійснює державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захищає інтереси підприємців від зловживань монопольним положенням і недобросовісної конкуренції. Здійснюється заборона злиття фірм, якщо їх сукупна частка становить 35%. Також здійснюється заборона зловживання монополістом своєю владою шляхом введення штрафних санкцій чи примусове роз’єднання. Крім того, здійснюється регулювання природних монополій (цін і якості продукції) [3, c. 117-118].

Сьогодні доказом недосконалості державного регулювання діяльності монополій є зловживання своїм економічним положенням. За даними Антимонопольного комітету України, щорічно близько 60% порушень антимонопольного законодавства чиняться природними монополіями [6, c. 315]. В основному порушення стосуються питань ціноутворення та цінової дискримінації.

Повністю усунути монополізм неможливо, можна тільки звузити його шляхом відокремлення ринків природних монополій від змішаних або впровадження нових технологій [5, c. 81]. Закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», «Про Антимонопольний комітет України», Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції, Конституція України регулюють діяльність монополій [10, c. 237].

Основним документом державного регулювання природних монополій є Закон України «Про природні монополії» [6, c. 321]. На реформування електроенергетики, в тому числі природної монополії, направлений Закон України «Про електроенергетику» [6, c. 327]. Але принципові питання регулювання діяльності природних монополій в  ТЕК та електроенергії майже не врегульовані законодавчо. Не існує законів і щодо телекомунікаційних технологій [6, c. 329]. Найважливішим напрямом проведення антимонопольної політики в Україні на початку XXI ст. є захист вже існуючого конкурентного середовища та перетворення конкурентних відносинв ефективніші, тому що монополісти намагаються одержати додаткові прибутки завдяки дискримінації цін, злиття, таємним змовам,тонізації [10, c. 240].

На сучасному етапі розвитку економіки актуальним є формування і проведення розумної конкурентної політики, антимонопольного регулювання економіки.

Саме в процесі переходу до ринкової економіки необхідно створити такий механізм демонополізації, який би відповідав сучасному розвитку економіки.

Вивчення конкурентного середовища є інструментом та першим кроком до демонополізації та розвитку конкуренції. Це окрема конкурентна політика.

Також можливе створення національної програми забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції та послуг, розвиток сертифікації.

Найбільш раціональним є проведення експортно-імпортної політики. Збільшити частку підприємств на товарному ринку з 35% до 60% і забезпечити регулювання цін державою. Держава повинна впливати на ціну лише шляхом зміни податків та процентних ставок.

Крім того, можна створити гнучку систему надання підприємцям кредитів та фінансової допомоги; зняти бар’єри вступу на ринки нових підприємств; створити систему довідково-консультативних послуг .

Регулювання цін (тарифів) природніх монополій є основним інструментом державної конкурентної політики. Її завданнями є: створення доступних цін, сприятливого режиму для функціонування підприємств;  стимулювання підприємств скорочувати витрати і залучати інвестиції [7, c. 25-26].

Сьогодні державі необхідно здійснювати активні антимонопольні заходи, які полягають в стимулюванні створення нових підприємств,в заохоченні підприємств інших галузей до виробництва монополізованих видів продукції, в полегшенні доступу інших фірм на монополізовані ринки. Здійснювати це можна за допомогою податків та процентних ставок, пільгового кредитування підприємств, які вступають на монопольні ринки.

Формування і проведення розумної антимонопольної політики  повинно сприяти створенню конкурентної сфери ринків економіки України, від якої значною мірою залежить добробут людей України [8, с. 3-8].

3. Перспективи розвитку української економіки

3.1. Державне регулювання монополії в економіці України

Дослідження, проведені Антимонопольний комітетом України у 2010 році, засвідчили, що ринки природних монополій в Україні складають найчисленнішу групу у системі вітчизняних монополізованих ринків. На них припадає 38,6% усіх монополізованих товарних ринків. Основну частину цієї групи складають ринки послуг централізованого постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення. Разом на такі ринки припадає 84,4% усіх ринків природних монополій З2% усіх монополізованих ринків країни) [6, 39].

Серед найчисленніших споживачів послуг, які надають суб’єкти природних монополій, — громадяни. На підвищення цін споживач реагує природно — зниженням попиту, що зменшує прибуток виробника. Проте у випадку нееластичного попиту, щоб перекрити зниження доходу в результаті його зменшення, монополіст може встановити ціну на такому високому рівні, щоб виручка від реалізації меншої кількості виробів перекривала упущену вигоду. Для досягнення максимального прибутку виробник-монополіст може довільно встановити високу ціну на той чи інший товар або послугу. Він досягне вищого рівня доходу при меншому попиті за рахунок збільшення ціни. Іншими словами, виявляється вигідним виробляти мало продукції, але продавати її якомога дорожче.

У зв’язку з цим постає необхідність державного регулювання діяльності природних монополій. Але сучасний рівень ефективності державного регулювання діяльності природних монополій залишається вкрай низьким.

Закон України «Про природні монополії» не визначає вичерпного переліку повноважень національних комісій або місцевих органів влади, на які частково покладено функції регулювання [1]. Наслідком цього є «розмитість» регуляторних повноважень вертикалі виконавчої влади.

Одним із факторів, який впливає на ефективність державного регулювання природних монополій, є терміни реалізації рішень органів державного регулювання природних монополій. Очевидним є те, що своєчасно сформовані і реалізовані на практиці рішення органів державної влади мають більш ймовірність бути успішними, ніж рішення, які формувались і реалізовувались із запізненнями. Доказом цього, є те, що за результатами моніторингу КМУ виявлено, що в 2009-2010 роках внаслідок правової неврегульованості питань визначення тарифів на вантажні залізничні перевезення у межах України та пов’язані з ними послуги Міністерство транспорту України (сучасне — Міністерство інфраструктури України), а також Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції (сучасне — Міністерство економічного розвитку і торгівлі України) не можуть у повному обсязі реалізувати конкурентоспроможну політику [4, 36].

На ефективність державного регулювання природних монополій впливає рівень системності державного регулювання, який в Україні залишається вкрай низьким. Серед головних проявів безсистемності варто виділити:

• неузгодженість дій різних органів державної влади в процесі регулювання діяльності природних монополій;
• відсутність серед об’єктів моніторингу розвитку природних монополій об’єктів, які характеризують ефективність виконання ними покладених на них функцій;
• відсутність спільної для суб’єктів державного регулювання інформаційної системи, яка б забезпечувала спільну інформаційну базу для формування і реалізації рішень щодо регулювання діяльності природних монополій [2, 20].

На ефективність державного регулювання природних монополій впливає також стан економічної і політичної кон’юнктури в країні.

Загалом аналітики Міжнародного центру перспективних досліджень на підтвердження і продовження вищесказаного стверджують, що в Україні відсутня цілісна державна політика щодо ефективного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій.

3.2. Основні напрямки реформування вітчизняної монополізації

Наявність на ринку монополістів не завжди погано для економіки. Наявність природної монополії позитивно впливає на стан країни. Так, наприклад, великі монопольні підприємство роблять вагомий внесок у ВВП держави, забезпечують конкурентоспроможність національної економіки. Монополії часто розповсюджують нові, більш прогресивні форми і методи господарювання. Ліквідація галузей природної монополії (енергозабезпечення, телефонні послуги, транспорт) є економічно недоцільною, тому що найвища ефективність функціонування галузі забезпечується лише за умови наявності одного виробника чи дистриб’ютора. В Україні від діяльності природніх монополій залежить стан економіки. Приблизно 10 % ВВП приходиться на послуги зв’язку і житлово-комунальної сфери, ще 10 % — на обсяг виробництва «Нафтогаз України». Але якість послуг цих компаній дуже невисока і вони частіше за все приносять лише збитки. За даними антимонопольного комітету, станом на 2015 рік природна монополія складає 7,2 %, жорстока монополія — 15,4 %, ринок з ознаками домінування підприємства — 27,6 %. Найбільший відсоток займає ринок з конкурентною структурою 49,9 % [5].

За даними Антимонопольного комітету можна виділити найбільш монополізовані галузі України [6]:

1. Паливно-енергетичний комплекс належить до найважливіших стратегічних галузей національної економіки. Разом із тим на його ринках існують об’єктивні передумови для порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
2. Спостерігається монопольне становище на ринку реалізації світових нафтопродуктів. Сюди можна віднести ТОВ «Оптіма Трейд» та ВАТ «Укрнафта», які займали монопольне становище на ринках роздрібної торгівлі бензином та дизельним пальним.
3. Ринок послуг із реалізації авіаційного пального. На цьому ринку існують такі підприємства- монополісти: АТ «Укртатнафта» (м. Кременчук, Полтавська обл.), ЗАТ «Спільне українсько-голландське підприємство «КРЕБО» (м. Кременчук, Полтавська обл.).
4. Вугільна галузь. У 2009 році була прийнята постанова «Про особливості закупівлі вугілля кам’яного», яка надала статус єдиного продавця вугілля для потреб металургійного комплексу, коксохімічної промисловості підприємству ДП «Вугілля України». А це фактично усуває конкуренцію на ринку вугілля.
5. Окрема проблема — це діяльність суб’єктів природних монополій. Сьогодні в Україні налічується 10 загальнодержавних і понад 2 300 регіональних природних монопольних ринків.

Держава регулює діяльність монополій. Антимонопольний комітет здійснює державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захищає інтереси підприємців від зловживань монопольним становищем і недобросовісної конкуренції. Здійснюється заборона злиття фірм, якщо їх сукупна частка становить 35 %. Також здійснюється заборона зловживання монополістом своєю владою шляхом введення штрафних санкцій чи примусове роз’єднання. Крім того, здійснюється регулювання природних монополій (цін і якості продукції) [4, с. 117-118].

На сьогоднішній день доказом недосконалості державного регулювання діяльності монополій є зловживання своїм економічним положенням. За даними Антимонопольного комітету України, щорічно близько 60 % порушень антимонопольного законодавства чиняться природними монополіями.

Найважливішим напрямом проведення антимонопольної політики в Україні на початку ХХІ століття є захист уже існуючого конкурентного середовища та перетворення конкурентних відносин в ефективніші тому, що монополісти намагаються одержати додаткові прибутки завдяки дискримінації цін, злиття, таємним змовам та тонізації.

У процесі переходу до ринкової економіки необхідно створити такий механізм демонополізації, який би відповідав сучасному розвитку економіки.

Вивчення конкурентного середовища є інструментом та першим кроком до демонополізації та розвитку конкуренції. Це окрема конкурентна політика. Також можливе створення національної програми забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції та послуг, розвиток сертифікації.

Найбільш раціональним є проведення експортно-імпортної політики. Збільшити частку підприємства на товарному ринку з 35 до 60 % і забезпечити регулювання цін державою. Держава повинна впливати на ціну лише шляхом зміни податків та процентних ставок.

Сьогодні в Україні досить гостро постає питання приватизації державних підприємств природних монополістів, перш за все, для погашення дефіциту бюджету, виконання умов МВФ для отримання наступних траншів.

Багато недоліків державного регулювання й управління природними монополіями могла б вирішити приватизація, але монопольне становище нейтралізує дію багатьох факторів, що стимулюють менеджерів, зокрема конкуренція між командами за більший прибуток, кращий результат, вищу винагороду, зниження витрат за рахунок інновацій. Тому, враховуючи сучасний стан розвитку української економіки, необхідним є збереження у державній власності певної частини акцій або контрольний (не менше 51 %) або блокуючий (25 % + 1 акція) пакет акцій, залежно від галузі та особливостей діяльності природної монополії.

Крім того, потрібно створити гнучку систему надання підприємцям кредитів та фінансової допомоги; зняти бар’єри вступу на ринки нових підприємств; створити систему довідково-консультативних послуг.

Регулювання цін природніх монополій є основним інструментом державної конкурентної політики. її завданнями є: створення доступних цін, сприятливого режиму для функціонування підприємств; стимулювання підприємств скорочувати витрати і залучати інвестиції [2, с. 25-26].

Сьогодні державі необхідно здійснювати активні антимонопольні заходи, які полягають в стимулюванні створення нових підприємств, у заохоченні підприємств інших галузей до виробництва монополізованих видів продукції, у полегшенні доступу інших фірм на монополізовані ринки. Здійснювати це можна за допомогою податків та процентних ставок, пільгового кредитування підприємств, які вступають на монопольні ринки.

Формування і проведення розумної антимонопольної політики повинно сприяти створенню конкурентної сфери ринків економіки України, від якої значною мірою залежить добробут людей України [7]. Але, незважаючи на всі ці заходи, повністю усунути монополію неможливо, можна тільки звузити її шляхом відокремлення ринків природних монополій від змішаних або впровадження нових технологій.

Висновки та пропозиції

Таким чином, на сьогодні існує проблема монополізму в Україні. Велика кількість монополістичних підприємств є збитковими, що негативно впливає на розвиток економіки в цілому. Тому необхідне ефективне регулювання діяльності монополістів, проведення антимонопольної політики, яка полягає в забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції та послуг, розвитку сертифікації, проведенні експортно-імпортної політики, створенні гнучкої системи надання підприємцям кредитів та фінансової допомоги; знятті бар’єрів вступу на ринки нових підприємств; створенні системи довідково-консультативних послуг, створенні доступних цін, сприятливого режиму для функціонування підприємств;  стимулюванні підприємств скорочувати витрати і залучати інвестиції, створенні нових підприємств.

На мою думку, монополізація має більше негативних наслідків, ніж позитивних саме для економіки України. По-перше, варто відмітити, що при нинішньому рівні життя, більшість населення просто не в змозі купувати товари за занадто високою ціною, яку може ставити монополія. Набагато краще для споживачів, якщо є ринок із конкуренцією і, відповідно, тоді ж будуть формуватися прийнятні для усіх верств населення ціни. По-друге, монополія все ж використовує науково-технічний прогрес, але в Україні це не досить поширено, оскільки більшість спеціалістів-науковців виїжджають закордон в пошуках роботи. Так, у нас є декілька монополій, але науково-технічний прогрес там не так помітний, оскільки ці монополії і так мають владу на ринку, а отже немає стимулів до вдосконалення. По-третє, монополіст використовую всі можливі способи для створення високих бар’єрів входу, а це унеможливлює створення конкурентного ринку з великою кількістю продавців.

Державі необхідно здійснювати ефективні антимонопольні заходи, які полягають в стимулюванні створення нових підприємств, в заохоченні підприємств інших галузей до виробництва монополізованих видів продукції, в полегшенні доступу інших фірм на монополізовані ринки. Здійснювати це можна за допомогою податків та процентних ставок, пільгового кредитування підприємств, які вступають на монопольні ринки. Формування і проведення розумної антимонопольної політики  повинно сприяти створенню конкурентної сфери ринків економіки України, від якої значною мірою залежить добробут людей України.

Функціонування конкурентного середовища в Україні у 2015 році відбувалося за складних умов, коли в національній економіці спостерігалася дія низки чинників, що негативно впливала на передумови конкуренції на вітчизняних ринках. Зокрема, відбулося скорочення обсягу пропозиції товарів,

робіт і послуг внаслідок загального спаду внутрішнього валового продукту, скорочення промислового виробництва, зменшення обсягів імпорту. Водночас мало місце зменшення обсягів платоспроможного попиту, обумовлене, зокрема, погіршенням фінансового результату підприємств, зростанням заборгованості з виплати заробітної плати, інфляційними процесами.

Показником, який дозволяє оцінити структурні передумови конкуренції в національній економіці України, є частка підприємств, що діють на ринках різних типів, у загальному обсязі реалізованої продукції.

Згідно з даними досліджень, проведених Центром комплексних досліджень з питань антимонопольної політики, на початок 2015 року на ринках, де структурні передумови конкуренції були повністю відсутні (тобто, ринках, на яких частка найбільшого суб’єкта господарювання становила понад 90 відсотків), реалізовувалося 11,8 відсотка продукції. У порівнянні з 2013 роком цей показник збільшився на 4,3 відсоткового пункту (в.п.). Частка в обсязі реалізації на ринках з домінуванням однієї фірми, монополізованих ринках та ринках з домінуванням одного суб’єкта господарювання (ринках, на яких частка найбільшого суб’єкта господарювання складала понад 35 відсотків) становила 25,4 відсотка. Цей показник знизився на 4,5 в.п. На олігопольних ринках (тобто, ринках, на яких частка трьох найбільших суб’єктів господарювання перевищує 50 відсотків) частка в обсязі продукції, що реалізується, становить 15,4 відсотка та у порівнянні з попереднім роком зменшилась на 1,5 в.п. Водночас майже половина продукції, а саме 47,4 відсотка, реалізується суб’єктами господарювання, що діють на ринках, де структурні обмеження конкуренції відсутні. На початок 2013 року цей показник становив 45,7 відсотка.

На сьогодні снує проблема монополізму в Україні. Велика кількість монополістичних підприємств є збитковими, що негативно впливає на розвиток економіки в цілому. Тому необхідне ефективне регулювання діяльності монополістів, проведення антимонопольної політики, яка полягає в забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції та послуг, розвитку сертифікації, проведенні експортно-імпортної політики, створенні гнучкої системи надання підприємцям кредитів та фінансової допомоги; знятті бар’єрів вступу на ринки нових підприємств; створенні доступних цін, сприятливого режиму для функціонування підприємств;  стимулюванні підприємств скорочувати витрати і залучати інвестиції, створенні нових підприємств.

Список використаної літератури

1. Башнянин Г. І., Щедра О. В. Мікроекономічна теорія. Навч. пос. – Львів: Новий світ, 2007. – 640 с.
2. Бугаев В. К вопросу о монопольном положении коммунальных предприятий / В. Бугаев // Економіст. – 2007. – №8.
3. Гречко А. Об’єктивна необхідність реформування природних монополій в Україні (на прикладі системи залізничного транспорту) / А. Гречко // Економіст. – 2007. – №6.
4. Гринів А. С., Кічурчак М. В. Національна економіка:навч. пос. – Львів: Магнолія. – 2009. – 464 с.
5. Коновалюк В. И. Роль монополий Топливно-энергетического комплекса в экономике Украины: Монография / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. – К.: Наук. Думка, 2004. – 278 с.
6. Коновалюк В. И. Естественные монополии в развитии экономики государства: реальность и перспективы: Авторский сб. науч. статей. – Донецк: ООО Юго-Восток, Лтд, 2004. – 348 с.
7. Косік А. Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка. Навч. пос. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 416 с.
8. Кравченко Ю. Рынкам естественных монополий – эффективное регулирование / Ю. Кравченко // Экономика Украины. – 2006. – №6.
9. Лагутин В. Вред от монополии и польза от конкуренции: так ли все просто? /В. Лагутин // Экономика Украины. – 2007. – №4.
10. Марцин В. Конкуренція як засіб антимонопольного регулювання товарних ринків та місце в ньому держави / В. Марцин // Економіка.фінанси. Право. – 2007. – № 10.
11. Павленко І. М. Мікроекономіка. Навч. пос. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 288 с.
12. Троллейбусный побор // Облэнерго обяжут поставлять дешевую электроэнергию [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kommersant.ua/doc.html?docId=1020444&IssueId=47003
13. Убыток «Нефтегаза Украины» в I полугодии достиг 258 млн долл. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oko-planet.su/finances/financesnews/16044-ubytok-neftegaza-ukrainy-v-i-polugodii-dostig-258.html
14. Филюк Г. Социально-экономические последствия монополии: теоретический и практический аспекты / Г. Филюк // Экономика Украины. – 2008. – №1.
15. Филюк Г. Теория и практика ценового регулирования деятельности субъектов естественных монополий / Г. Филюк // Экономика Украины. – 2005. – № 12.
16. Чистый убыток АРС — 12,8 млн. гривен[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukr.net/news/chistyj_ubytok_ars_mdash_12_8_mln_griven-9021790.html
17. Экономика промышленности: Сб. науч. тр. В 2 т. Т. 1 / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти: Редкол. Вишневский В. П. (отв. ред.) и др. – Донецк. – 2007. – 360 с.