referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Моніторинг корпоративної соціальної відповідальності

Вступ

Концепція “усталеного розвитку” — це досягнення соціального та економічного успіху сьогоднішнього та майбутніх поколінь на основі збереження оточуючого середовища та економії природних ресурсів. На рівні компаній — це реалізація корпоративної соціальної відповідальності (КСВ), а саме відповідальності за вплив їх діяльності на оточуюче навколишнє та бізнес-середовище: замовників, клієнтів, працівників, акціонерів. тощо. Такі зобов’язання виходять за рамки встановлені законом та передбачають добровільне об’єднання економічної, екологічної і соціальної сфер діяльності компанії в єдину саморегулюючу систему.

Практики корпоративної соціальної відповідальності є предметом різноманітних спорів та критики. Слід зазначити, що на сьогодні в світі існує велика кількість глобальних ініціатив щодо “усталеного розвитку” та КСВ. Найвідоміші з них — Всесвітня Ділова Рада з Усталеного Розвитку (1992 р.); Цілі в області розвитку на порозі тисячоліття ООН до 2015 року (ЦРТ ООН, 2000 р.): … 7) Забезпечення усталеного розвитку оточуючого середовища; 8) Формування глобального партнерства в цілях розвитку та Глобальний договір ООН (ГД ООН, 2000 р.) — ініціатива, що дозволяє компаніям забезпечити відповідність своєї діяльності і стратегії десяти загальним принципам в сфері прав людини, трудових відносин, збереження оточуючого середовища і протидії корупції. Названі ініціативи є найчисельнішими по кількості країн (більше 200) та кількості компаній (більше 6 000).

Основна задача відповідального менеджменту в Україні повинна бути направлена на впровадження КСВ в цінності, філософію та бізнес стратегію компанії, а саме на: відповідальність по відношенню до продукту та споживача; по відношенню до держави і суспільства (соціальна відповідальність держави: заробітна плата, податки, пенсії); по відношенню до екології (інвестиції в екологічно безпечні технології); по відношенню до співробітників. КСВ — це актуалізація можливості розвитку компанії, інновація розвитку, яка перетворюється в конкурентну перевагу бізнесу, як в національному, так і в міжнародному середовищі. 

1. Моніторинг соціальної відповідальності в системі управління сталим розвитком підприємства

Аналіз зарубіжної та вітчизняної практики моніторингу і оцінки СВБ дозволив визначити такі способи його здійснення:

1) підприємство (компанія) запроваджує в практику щорічну звітність згідно одного із загальноприйнятих стандартів звітності у сфері СВБ, наприклад;

2) підприємство (компанія) запроваджує систему внутрішнього моніторингу і оцінки дотримання принципів СВБ, яка ґрунтується на внутрішньокорпоративних підходах до визначення принципів соціальної відповідальності та звітності у цій сфері;

3) підприємство залучає зовнішніх експертів для моніторингу дотримання принципів СВБ та зовнішньої оцінки.

Організація моніторингу та оцінки СВБ передбачає використання різних підходів.У великих транснаціональних корпораціях проблеми СВБ виведено на рівень Ради директорів та керівництва з вимогою регулярної (не рідше двох раз на рік) звітності перед Радою директорів компанії. Характеризуючи стан даного питання в Україні, необхідно визнати те, що національні підприємства в більшості не мають досвіду ні з питань моніторингу соціальної відповідальності, ні з питань складання звітів зі сталого розвитку. Більшість вітчизняних підприємств не реалізують стратегію сталого розвитку та не запровадили в практику принципи соціальної відповідальності бізнесу. В той же час необхідно відзначити, що окремі підприємства мають потенціал для досягнення високого рівня економічної, екологічної та соціальної результативності, впроваджуючи соціальні та природоохоронні проекти. Проте, в теперішній ситуації, крім неготовності підприємств оприлюднити результати своєї діяльності в економічній, екологічній та соціальній сферах, перешкодою для цього є також: відсутність загальнонаціональної концепції розвитку бізнесу на засадах соціальної відповідальності, досвіду здійснення відповідного моніторингу, складання звітності та запровадження СВБ в галузях економіки. Тому на даному етапі більш прийнятним для підприємств є запровадження системи внутрішнього моніторингу соціальної відповідальності бізнесу.

Підкреслимо, що слідування основним стандартам корпоративної соціальної відповідальності вже надає підприємствам критерії та інструменти для моніторингу та оцінки своєї діяльності у цій сфері. Моніторинг та оцінка в цьому випадку закладені в сам протокол дій компанії при підготовці звітності за даними стандартами, однак у випадку застосування стандарту верифікації звітів АА1000 компанія може залучити і зовнішніх сертифікованих оцінників для підготовки окремого звіту про сталий розвиток (соціальну відповідальність бізнесу). Крім слідування двом найбільш поширеним стандартам звітності з СВБ , підприємства можуть впроваджувати внутрішню систему моніторингу бізнес-процесів та соціальної діяльності з метою їх удосконалення та впровадження стратегії сталого розвитку та принципів соціальної відповідальності.

Так, об’єктами моніторингу СВБ на підприємстві повинні бути: політика у сфері управління екологічними ризиками; політика у взаємовідносинах зі стейкхолдерами; політика у сфері охорони праці та її безпеки, гарантії та соціальний пакет для працівників; економічна політика, а саме – виробництво продукції та задоволення потреб споживачів, стимулювання праці, сплата податків, інвестиції в розвиток інфраструктури та благочинна діяльність.

Моніторинг надає необхідну інформацію для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, що потребує організації на підприємстві відповідної служби.

При підготовці до проведення моніторингу СВБ передбачається вирішення таких програмних та організаційно-методичних завдань:

  • визначення мети, предмету та принципів моніторингу;
  • формування системи цільових показників моніторингу (цільовими є показники, які достатньо повно характеризують досліджуваний об’єкт – процес або явище);
  • обґрунтування методів, які використовуватимуться на етапах збирання, обробки та візуалізації даних.

Основні функції моніторингу: оціночна, діагностична, стимулююча, коригувальна, а також функції забезпечення зворотного зв’язку, прогнозування та моделювання.

Під моніторингом діяльності підприємства у сфері СВБ будемо розуміти процес поточного спостереження, контролю, оцінювання, аналізу та прогнозування економічної, екологічної та соціальної результативності та ефективності для задоволення потреб різних груп користувачів.

Метою моніторингу у сфері СВБ доцільно вважати одержання інформації про рівень ефективності та результативності в екологічній, економічній і соціальній сферах на основі якісного та кількісного аналізу й оцінювання відповідних показників для розробки і ухвалення управлінських рішень в системі управління сталим розвитком, прогнозування стану об’єкта моніторингу та інформування зацікавлених сторін.

2. Поняття моніторингу

Основне завдання моніторингу та оцінки – збирати необхідну інформацію для прийняття відповідних рішень. Сутність моніторингу та оцінки одна й та сама – відстеження процесу та результатів проекту.

Відмінності між моніторингом та оцінкою полягають у глибині аналізу інформації: оцінка має на меті більш глибокий у порівнянні з моніторингоманаліз.

Зміст поняття „моніторинг” у працях із соціології, соціальної роботи, соціальної педагогіки визначається як:

— систематичний збір і обробка інформації, яка може бути використана для поліпшення процесу прийняття рішень, а також для інформування громадськості — постійний, систематичний збір інформації дослідницькими методами з метою спостереження за ходом розвитку якогось соціального явища або процесу і його прогнозування

— процес спостереження за плануванням та виконанням запланованих дій та заходів з метою коригування, оцінки, ефективного використання коштів, досягнення запланованої мети, мінімізації негативних наслідків, визначення можливостей розвитку та повторення проекту — процес постійного накопичення інформації з усіх аспектів проекту з метою визначення процесу виконання та закінчення запланованих змін, а також відносно їх сприяння досягненню поставлених цілей;

— дослідження, а саме: повторюване дослідження, яке реалізується в сукупності кількох досліджень, в послідовності (через визначені проміжки часу) та з метою отримання результатів, які характеризують динаміку змін (об’єкта) протягом періоду дослідження;

— процес спостереження за виконанням запланованих дій та заходів з метою їх коригування, мінімізації негативних наслідків, непередбачуваних ситуацій.

Моніторинг проводиться постійно, починаючи від етапу планування діяльності до етапу досягнення кінцевої мети. Завданням моніторингу є виявлення проблемних місць з метою коригування всього процесу. Разом з цим, моніторинг необхідний для аналізу ситуації; виокремлення нових напрямів чи зразків у роботі; обґрунтування правильності рішень; дотримання наміченого плану; поліпшення організації та керівництва; прийняття рішень про людські, фінансові та матеріальні ресурси; вимірювання досягнень у виконанні намічених завдань.

Як компоненти побудови системи моніторингу соціальних проектів доцільно розглядати такі кроки:

— визначити мету та завдання моніторингу (завдання будь-якого моніторингу повинне бути визначене так, щоб давати підстави для розробки конкретних рекомендацій щодо удосконалення проекту, уточнення чи розширення його);

— визначити показники, за якими можна буде відстежувати хід проекту;

— визначити джерела інформації для проведення моніторингу (керівники організацій (наприклад, директори загальноосвітніх закладів), представники цільових груп (наприклад, учні, педагоги), документація проекту або окремих складових проекту, матеріали заходів проекту тощо);

— визначити методи збору інформації;

— визначити частоту та графік збору інформації;

— визначити відповідальних за збір інформації;

— визначити методику обробки та аналізу інформації;

— спланувати, як і кому будуть презентовані результати моніторингу, хто і як може ними скористатися;

— врахувати у бюджеті проекту витрати, необхідні для проведення формулюванні/перегляді цілей; своєчасного реагування на певні відхилення від плану, які виникають під час реалізації наміченого; покращення системи самого моніторингу.

3. Моніторинг економічних результатів функціонування соціальних об’єктів

Однією зі складових системи заходів забезпечення соціальної відповідальності промислового підприємства є трансформація принципів діяльності об’єктів соціальної сфери. Важливість функціонування об’єктів соціальної сфери на промислових підприємствах пояснюється такими причинами: працівники промислового підприємства є стейкхолдерами, що характеризуються значною релевантністю заходів соціальної відповідальності підприємства; надання послуг об’єктів соціальної сфери є способом формування у працівників ідентичності інсайдера, а отже сприяє підвищенню ефективності їхньої праці та зниженню моральних ризиків, джерелом яких є персонал підприємства; ефективний шлях розвитку соціальної відповідальності підприємства передбачає перехід на третій рівень соціальної відповідальності, що в свою чергу передбачає соціальні інвестиції підприємства, до яких відносяться витрати на розвиток та утримання об’єктів соціальної сфери підприємства.

фактором, який в значній мірі визначає формування ідентичності, є інтенсивність спостереження менеджерів за працівниками. Розглянемо два можливих випадки [34, с. 67]. У першому керівники відстежують індивідуальні зусилля працівників і отримують більше інформації для прийняття рішення щодо удосконалення системи матеріального стимулювання. Однак негативним при цьому є те, що співробітники компанії не ідентифікують себе з тими членами робочої групи, які контролюють їхню діяльність. Отже, виникають перешкоди для формування ідентичності інсайдера. В іншому випадку керівництво відстежує результати діяльності в меншому обсязі і отримує менше інформації щодо удосконалення системи грошового винагородження. В таких умовах працівники та персонал, що проводить заходи контролю, можуть розглядати себе як члени одного колективу, а умов для формування ідентичності інсайдера не виникає.

Таким чином, можна зробити декілька висновків, пов’язаних з аналізом ролі ідентичності у діяльності підприємства [34, с. 76]:

  1. Висновок щодо винагороди вищих менеджерів полягає в тому, що слід спонукати їх до заходів, що формують у персоналу ідентичність інсайдера.
  1. Якщо працівники мають тільки грошові винагороди й переслідують лише економічні цілі, вони будуть спотворювати систему винагородження в тих межах, в яких здатні уникнути контролю. В ситуації, коли працівники є інсайдерами підприємства, і керуються цілями організації, передумови для викривлення системи винагородження зменшуються.
  1. Поруч із цим важливим висновком є те, що керівники повинні узгоджувати заходи щодо формування ідентичності із заходами оцінки результатів роботи окремих працівників.
  1. Висновком, пов’язаним із економічною ефективністю діяльності підприємства, є те, що за умов, коли персонал підприємства має ідентичність інсайдера, оплата праці та додаткові витрати на ініціювання суттєвих зусиль будуть меншими.

Таким чином, ідентифікація персоналу виступає суттєвим чинником ефективності діяльності підприємства.

Розглянувши внутрішні аспекти важливості ідентичності цілей підприємства інтересам працівників, варто зупинитися на важливості ідентичності зовнішніх зацікавлених груп. Найбільш показовим прикладом важливості ідентичності є етичне інвестування, яке виступає як чинник формування ідентичності інвестора.

Організація соціального моніторингу передбачає вирішення задач, пов’язаних зі створенням його предметної структури, системи показників, що отримуються із природно функціонуючих баз даних (дані поточного статистичного обліку та звітності) та шляхом проведення спеціальних обстежень.

Методологічне значення має також вироблення єдиних підходів до отримання первинних даних (результатів опитувань, інтерв’ю, анкетування), їх групуванню, аналізу, використанню єдиних принципів шкалювання інформації та інше. Одержані дані повинні бути однаково структуровані в залежності від визначених якостей, що дозволяє побудувати та простежити динаміку соціальних процесів у суспільстві.

Задачі соціального моніторингу можна сформулювати таким чином:

  • дослідження соціальної структури економіки та соціальної спрямованості реформ, що проводяться;
  • аналіз соціальної стратифікації населення та основних тенденцій її змін;
  • вивчення укладу життя людей (рівня, умов, якості, стилю життя);
  • дослідження основних рис свідомості (потреби, цінності, моральні позиції, погляди) і типів економічної поведінки людей;
  • характеристика всього комплексу соціальних відношень, які створюються між людьми як у суспільстві, так і в окремих регіонах країни.

Систематичне стеження за становищем соціальних об’єктів передбачає існування обґрунтованої та планомірної організації збору та аналізу даних, які необхідні для соціального моніторингу. Така організація може бути здійснена лише на основі побудови системи статистичних показників і соціальних індикаторів, які необхідні для комплексного аналізу соціальних явищ і процесів з метою управління ними.

Система статистичних показників будується виходячи з сутності основних об’єктів соціального моніторингу. До кожного з таких об’єктів можуть бути сформовані підсистеми (блоки) статистичних показників.

У підсистемі державного управління можна розглядати показники чисельності та структури органів влади, обсягів та структури виробленого та використовуємого національного прибутку, а також дані законів, указів та постанов.

У підсистемі витрат на соціальні потреби головне місце займають показники витрат державного бюджету на соціально-культурні заходи, показники витрат на соціальні потреби регіональних органів, підприємств та організацій.

У підсистемі політична статистика розглядаються показники “потужності” різних партій, їх представництво в органах влади та управління, виборчої системи.

У підсистемі населення та соціальна стратифікація можуть бути розглянуті показники соціальних аспектів природного, механічного та соціального руху населення, а також показники, що характеризують розподіл населення по соціальним верствам та групам (стратам).

Підсистема соціальної інфраструктури може бути представлена багатьма характеристиками галузей сфери соціального обслуговування, а також показниками зайнятості, ринку праці, екологічних умов життєдіяльності людей, криміногенної ситуації.

В структурі підсистеми спосіб життя розглядаються показники потреби матеріальних благ та послуг, цін, інфляції, освітнього, професійного, культурного рівня населення, показники здоров’я, бюджету часу, сім’ї, статистики суспільної думки.

У сучасному світі все більше поширення отримує так зване «етичне інвестування». Воно передбачає, що вибір фінансових установ для співробітництва значною мірою обумовлений етичними мотивами. У такому випадку інвестори надають перевагу компаніям, що характеризуються соціально відповідальною поведінкою [4, с. 20]. Існують декілька варіантів поведінки інвесторів, які характеризують етичне інвестування. 

Висновки

На нинішньому етапі розвитку обмеженість фінансових та правових засобів рішення підприємством соціальних проблем персоналу та оточуючого суспільства доповнюється обмеженістю методологічної бази оцінки соціальної активності. І якщо концепція соціальної відповідальності, яка охоплює соціально орієнтовані заходи, що плануються та реалізуються підприємством, на даний момент активно формується, то конкретні інструменти, які стосуються стратегічного планування витрат на соціальну відповідальність, оцінки рівня соціальної відповідальності, та зв’язку соціальних заходів із прибутком підприємства є недостатньо розробленими.

Також варто звернути увагу на те, що з визначень, які пропонуються колом авторитетних організацій, слідує, що соціальна відповідальність передбачає сприяння сталому економічному розвитку, добровільні зобов’язання компанії поліпшувати добробут суспільства, прагнення до інтеграції соціальних та екологічних аспектів у свою бізнес-стратегію, впровадження принципів добросовісної ділової практики і т. ін.

Однак, подібні визначення формулюються з урахуванням активної взаємодії усіх груп акторів соціально-економічних відносин: власників і менеджменту підприємств, державних інститутів, представників громадськості. Проте така ситуація є характерною для розвиненого громадянського суспільства зі сформованими етичними та правовими цінностями. У випадку, коли суспільство не знаходиться на належному рівні громадянського розвитку, функція формування орієнтирів соціальної поведінки повинна належати бізнесу. 

Список використаної літератури

  1. Бандирська О.В. Соціальна відповідальність бізнесу в Україні / О. В. Бандирська // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 10. — С. 60-64
  2. Баюра Д. Корпоративна соціальна відповідальність у системі корпоративного управління / Д. Баюра // Україна: аспекти праці. — 2009. — № 1. — С. 21-25
  3. Баюра Д. О. Концептуальні засади механізму формування корпоративної соціальної відповідальності в Україні / Д. О. Баюра, О. А. Буян // Актуал. пробл. економіки. — 2012. — № 9. — С. 151-157.
  4. Бугрім С. Ю. Складові соціально-економічного потенціалу підприємства / С. Ю. Бугрім // Екон. вісн. Донбасу. — 2012. — № 1. — С. 189-192.
  5. Буко С. Корпоративна соціальна відповідальність як принцип ціннісно зорієнтованого менеджменту // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2006. — № 2. — С. 149-158
  6. Бутко М. Генезис соціальної відповідальності бізнесу та її становлення в Україні // Економіка України. — 2009. — № 7. — С. 74-85
  7. Гальчак Х. Р. Принцип соціальної відповідальності в контексті соціально-орієнтованого менеджменту / Х. Р. Гальчак // Вісн. Нац. ун-ту «Львів. політехніка». — 2012. — № 725. — С. 265-269.
  8. Гальчак Х. Р. Соціальна відповідальність як напрям покращання соціального розвитку підприємств / Х. Р. Гальчак // Вісн. Нац. ун-ту «Львів. політехніка». — 2012. — № 727. — С. 23-27.
  9. Гессен А. Є. Становлення системи корпоративної соціальної відповідальності / А. Є. Гессен // Вісник Дніпропетровської державної академії : економічні науки. — 2009. — № 2 (22). — С. 25-30.
  10. Грішнова О. Соціальна відповідальність бізнесу: сутність, значення, стратегічні напрями розвитку в Україні // Україна: аспекти праці. — 2010. — № 7. — С. 3-8
  11. Дементьева А. Корпоративная социальная ответственность // Маркетинг. — 2009. — № 4. — С. 3-12
  12. Деркач С. Бізнес має бути соціально відповідальним [Електронний ресурс] / С. Деркач. — Режим доступу : http://www.stepanderkach.com.ua.
  13. Зеленко О. О. Теоретико-методичні засади формування стратегії соціальної відповідальності підприємства : автореф. дис. … канд. екон. наук : 08.00.07 / О. О. Зеленко; Донец. держ. ун-т упр. — Донецьк, 2012. — 20 c.
  14. Калінеску Т. В. Соціальне інвестування та відповідальність підприємств : монографія / Т. В. Калінеску, О. О. Зеленко, М. О. Наталенко; МОНМС України, Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. — Луганськ, 2013. — 290 c.
  15. Кліменко О.М. Соціальна відповідальність бізнесу як стратегічний напрямок його розвитку / О.М. Кліменко // Вісник економіки транспорту і промисловості УкрДАЗТ. — 2006. — №14. -С. 55-56.
  16. Козин Л. Корпоративна соціальна відповідальність як основа сучасної парадигми управління бізнесом / Л. Козин // Відп. економіка. — 2011. — Вип. 3. — С. 53-63.
  17. Петрашко Л. П. Моніторинг корпоративної соціальної відповідальності: українська практика / Л. П. Петрашко // Університетські наукові записки. — 2011. — № 1. — С. 397-403