За роки незалежності Україна значно просунулася в побудові правової, демократичної держави. Проте в суспільстві спостерігається низький рівень довіри до державних інституцій, які є, з багатьох причин, ще недостатньо ефективними. Оскільки вибори до представницьких органів влади становлять основу побудови демократичної держави, тому принциповим питанням стає забезпечення європейських стандартів організації виборчого процесу, а питання підготовки виборчого законодавства є одним з ключових питань в організації майбутніх виборів, довіри до їх організаторів, зі сторони учасників та виборців і суспільства в цілому.

Місцеві вибори, як одна з найважливіших форм безпосередньої участі громадян в управлінні місцевими справами, виступають з’єднувальним ланцюжком між органами місцевого самоврядування і членами територіальних громад, та є «пріоритетним способом легітимації цих органів та їх посадовців і водночас формою демократичного контролю за місцевою владою, юридичним віддзеркаленням суспільно-політичної ситуації на місцях» [7].

Отже, незважаючи на окремі складові виборчого процесу, виборча система, що застосовуватиметься на конкретних виборах, має бути зрозумілою для громадян. У цьому аспекті зазначимо, що новим Законом України «Про місцеві вибори» від 14 липня 2015 г. №2831-3 [5] передбачається, що місцеві вибори будуть проходити за такими виборчими системами:

1)       депутатів сільських, селищних рад, а також сільських, селищних, міських голів (міст, кількість виборців у яких є меншою 90 тис.) обиратимуть за мажоритарною системою відносної більшості у одномандатних округах;

2)       депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад — за пропорційною виборчою системою у багатомандатному виборчому окрузі. Багатомандатний виборчий округ співпадає з територією Автономної Республіки Крим, відповідної області, району, міста, району в місті, а у виборчих списках місцевих організацій партій кандидати закріплюються за територіальними округами, на які поділяється багатомандатний округ;

3)       міських голів (міст, кількість виборців у яких дорівнює або є більшою ніж 90 тис.) — за мажоритарною системою абсолютної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі (50 %+1 голос).

Крім того, висування кандидатів у депутати міських, районних та обласних рад здійснюватиметься лише місцевими організаціями політичних партій. На цьому рівні виключається можливість самовисування кандидатів у депутати. Цим знову порушується право громадян бути обраними, право брати участь в управлінні державою не тільки як виборець, яке закріплене статтею 9 закону про місцеві вибори.

Партія може висунути кандидатів на кожному окрузі, при цьому вона має подолати 5-відсотковий бар’єр, тоді кількість кандидатів від неї які пройшли визначаються пропорційно до кількості голосів, поданих безпосередньо за депутата у відповідному окрузі (внутрішнє ранжування списку кандидатів). При цьому слід зазначити, що перший кандидат у списку партії, яка подолає встановлений бар’єр, проходить за будь-яких умов (автоматично), навіть не обов’язково щоб виборці за нього віддали свої голоси.

Жодна виборча система місцевих виборів (мажоритарна система відносної більшості, мажоритарна система абсолютної більшості, пропорційна система, змішана) в Україні ще не виправдала себе.

Як вважає більшість науковців пропорційна виборча система із закритими партійними списками призводить до втрати зв’язку між виборцями і депутатами, створює передумови для «торгівлі» місцями у списках. За таких умов вибори до місцевих рад вже не забезпечують належної конкуренції між політичними партіями, а зводяться до змагання ресурсів, які можуть бути витрачені на різні форми агітації. Водночас мажоритарна система відносної більшості передбачає можливість участі у виборчих перегонах представників невеликих партій, окремих позапартійних кандидатів і самовисуванців.

З нашої точки зору, на місцевому рівні мають бути створені умови розвитку вільної політичної конкуренції, для досягнення політичної рівноваги у депутатському корпусі. Але для цього знову потрібно переглянути виборчу систему, яка змінюється перед кожними виборами. Найбільш авторитетні позапартійні кандидати, які обізнані з проблемами громади, повинні мати можливість бути обраними до відповідної ради.

Сьогодні більшість політичних партій не має ідеології, яка б дійсно відображала інтереси основних соціальних груп. Зокрема, слід зауважити, що деякі з них значною мірою підпорядковують власну діяльність під політичне обслуговування потреб партійних лідерів, партійного апарату, фінансово- промислових груп тощо.

Саме тому ефективною виборча система може бути якщо забезпечуватиме врахування інтересів суспільства, а не лише партійних та бізнесових груп. Сьогодні ж, представники місцевої еліти, обрані від політичних партій на хвилі децентралізації отримають досить широку повноваження, а власне інтереси територіальних громад їх можуть взагалі не цікавити. Місцеві висуванці політичних партій, що мають представництво у Верховній Раді України, очевидно виконуватимуть вказівки «з верху», а не вирішуватимуть актуальні проблеми громади.

У новому законі про місцеві вибори є низка інших ризиків. Одним із ключових елементів виборчого процесу є виборчі комісії, оскільки саме від них значною мірою залежить належна організація і проведення голосування. При цьому особлива роль має відводитися організації навчання їх членів і належному інформаційно-методичному забезпеченню їх роботи.

Відомо, що результати виборів цілком залежать від професійності роботи виборчих комісій, тому що вони виконують найважливіші функції у виборчому процесі — організація і проведення виборів, забезпечення достовірності та легітимності встановленого результатів голосування. Як показали усі попередні вибори, у багатьох нетипових ситуаціях ефективна організація роботи виборчої комісії залежить від професійного досвіду і компетенції її складу. Досить часто до складу цих комісій потрапляють особи, які не мають відповідної підготовки, достатнього рівня кваліфікації, досвіду роботи, а отже неспроможні виконувати свої обов’язки на належному рівні, що спричиняє численні порушення закону, скарги, судові процеси.

Також слід звернути увагу на задекларований у новому законі принцип формування складу виборчих комісій за поданням політичних партій, які не несуть практичної відповідальності за якісний склад цих комісій, а також за роботу своїх представників. Занепокоєння щодо ефективної роботи виборчих комісій викликає відсутність норм закону щодо граничного строку направлення подання про зміну членів у складі виборчих комісій. Отже це як і раніше призведе до численних змін у їх складі до самого дня голосування, а це, звісно, негативно вплине на їх роботу.

Водночас, законом також не передбачено будь-яких професійних вимог до голови, заступника голови, та членів комісії. Винятком є секретар комісії, який має володіти державною мовою в обсязі необхідному для ведення діловодства. Новий Закон прийнятий 14 липня 2015 р., а день голосування за ним призначено на 25 жовтня 2015 р. — це недостатній строк для його вивчення суб’єктами виборчого процесу в умовах складного поєднання виборчих систем, проведення адміністративно-територіальної реформи. Відтак, стислі строки підготовки до місцевих виборів ускладнюють проведення просвітницької роботи щодо процедури голосування та підрахунку голосів як серед членів виборчих комісій, так і серед виборців.

При цьому, законом знову не закріплено вимог до здійснення навчання голів, заступників голів, секретарів, членів виборчих комісій та отримання про це відповідних сертифікатів. Але навчання знов будуть проводитись за підтримки міжнародних організацій таких як ОБСЄ та Міжнародна фундація виборчих систем.

Сьогодні постала нагальна необхідність комплектування виборчих комісій кваліфікованими кадрами. Зрозуміло, що обсяг роботи в них рік у рік зростає, отже, підвищуються й вимоги до їх членів. Відтак постає необхідність у створенні постійно діючих регіональних центрів з підготовки членів виборчих комісій [6, с. 28].

Вибори є вільними — це означає, зокрема, що участь громадянина у них є вільною і добровільною і ніхто не має права впливати на громадянина з метою примусити його до участі чи неучасті у виборах, а також на його вільне

волевиявлення; жоден суб’єкт не має право використовувати матеріальне заохочення чи примусові методи щоб стимулювати виборців проголосувати в той чи інший спосіб.

Причини підкупності виборців криються глибоко в історії проведення виборів у нашій державі. Так, сучасна соціально-економічна і політична нестабільність в країні сприяє тому, що громадяни не заперечують проти подарунків, безкоштовних концертів, отримання певної суми грошей в період проведення виборчих кампаній, продаючи тим самим свій голос тому чи іншому кандидату, допускаючи думку, що хоча б таким чином отримають від нього вигоду.

Як показує досвід, ефективними агітаційними заходами на виборах є підкуп виборців. Серед найпоширеніших його форм можна назвати вручення виборцям «продуктових наборів», що дуже активно застосовується кандидатами на виборні посади. У зв’язку з цим, слід звернути увагу на положення нового закону стосовно цієї проблеми.

Серйозною вадою місцевої виборчої кампанії є монопольне становище парламентських партій. Хоча суб’єктом виборчого процесу є місцева організація партії, проте роздача подарунків та інші форми підкупу застосовуються переважно не самими партіями, а іншими суб’єктами, наприклад благодійними фондами, що в різний спосіб можуть бути пов’язаними з партіями чи кандидатами.

При цьому, за умов порушення правил проведення передвиборної агітації будь-яких попереджень, обмежень, санкцій, які б мали застосовувати виборчі комісії до порушників, не встановлено, відтак, лише відповідно до чинного законодавства передбачена юридична відповідальність.

Для великих партій, які мають свої осередки на місцях і володіють необхідними ресурсами, запроваджена виборча система є дуже зручною. Навіть при застосуванні пропорційної виборчої системи «з особливостями», обрані депутати від партій будуть залежати від керівництва партії, що їх висунула.

Суперечності та колізії у виборчому законодавстві лише збільшують можливості для підкупу та обсяги фальсифікацій. Зараз на часі здійснення цілісної та системної кодифікації національного виборчого законодавства на основі вже напрацьованих демократичних здобутків та принципів, закладених у Конституції України, а саме прийняття єдиного Виборчого кодексу України. Окрім того варто створити національний реєстр осіб причетних до фальсифікацій та підкупу, щоб в майбутньому їх не допускати до участі в організації виборчого процесу.

Системне вивчення та глибокий аналіз правових норм виборчого законодавства з місцевих виборів потребує подальшого наукового дослідження. За їх допомогою та на основі врахування соціальних, політичних та інших особливостей становлення державності можна уникнути типових помилок у реформуванні політичних інституцій у країнах де відсутні міцні демократичні традиції.