Дослідження теоретичних аспектів розвитку законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність є одним із факторів підвищення ефективності правового регулювання та державного управління у зазначеній сфері та економікою України в цілому. Визначення місця та ролі зовнішньоекономічного права та законодавства у системі права та законодавства України дозволяє більш чітко визначити проблеми правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності та визначити шляхи його вдосконалення.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність в Україні, є Господарський кодекс України (розділ VII) та Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. № 959-XII. Однак слід зазначити, що особливістю правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні є те, що, поряд із ГК України та Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», її суб’єкти повинні враховувати також положення цілого ряду інших законів (та підзаконних нормативних актів). Взагалі, на сьогодні, із нормами Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» кореспондують положення 554 законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів України різної галузевої належності.

Як відомо, зовнішньоекономічна діяльність входить до предмета регулювання господарського права, який сам по собі має комплексний характер. З другого боку, науково-теоретичний аналіз системи права України свідчить про те, що зовнішньоекономічна діяльність, крім норм господарського права, регулюється нормами різних галузей права: конституційного, адміністративного, цивільного, фінансового, земельного, трудового, кримінального та інших галузей. Це пояснюється тим, що процес зовнішньоекономічної діяльності є складним та комплексним за своїм правовим характером, її суб’єкти вступають у різного роду суспільні відносини. По відношенню до галузей права України такий предмет правового регулювання, як зовнішньоекономічна діяльність, має комплексний міжгалузевий характер.

Зокрема, норми конституційного права визначають загальні засади діяльності іноземних громадян та осіб без громадянства на території України та загальні засади підприємницької діяльності (статті 26, 42 Конституції України). Згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р. № 3929-XII до основних прав іноземців, поряд з іншими, відноситься право на інвестиційну та підприємницьку діяльність.

Однією із галузей права, норми якої регулюють зовнішньоекономічну діяльність та процеси державного управління нею, є адміністративне право. Так, до групи нормативно-правових актів, що містять загальні норми адміністративного права, необхідно віднести акти, що закріплюють принципи державного управління, правове положення суб’єктів адміністративно- правових відносин, форми і методи управлінської діяльності тощо. До таких актів, зокрема, можна віднести Конституцію України, Кодекс України про адміністративні правопорушення та ін. До групи нормативно-правових актів, що містять спеціальні норми у сфері державного управління зовнішньоекономічною діяльністю, слід віднести Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (у частині визначення основ державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності) та інші нормативно-правові акти. Залежно від призначення норм адміністративного права їх можна поділити на норми, що визначають правовий статус та порядок діяльності суб’єктів державного та недержавного управління зовнішньоекономічною діяльністю, норми, що встановлюють вимоги до самого здійснення зовнішньоекономічної діяльності та норми, що встановлюють адміністративну відповідальність за порушення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності вимог законодавства.

Значну роль у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності відіграє цивільне право. Його норми, що мають відношення до регулювання зовнішньоекономічної діяльності, містяться у ЦК України, Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та в ряді цивільно-правових законів України («Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII, «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р. № 514-VI, «Про страхування» від 7 березня 1996р. № 85/96-ВР, «Про заставу» від 2жовтня 1992 р. № 2654-XII, «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997р. № 723/97-ВР, «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 р. № 2269-XII тощо). Законодавство про іноземне інвестування є невід’ємною частиною законодавства про зовнішньоекономічну діяльність і також містить ряд цивільно-правових положень (Закон України «Про режим іноземного інвестування» тощо). Аналіз чинного законодавства України дає можливість також дійти висновку, що іноземні суб’єкти господарської діяльності можуть брати участь у приватизації майна державних підприємств. Отже, можна зробити висновок, що нормами цивільного права регулюється значна частина суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Ряд питань зовнішньоекономічної діяльності врегульовується також нормами фінансового права. Це стосується бухгалтерського обліку та звітності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, митного, податкового та валютного регулювання зовнішньоекономічних відносин. Ці питання, зокрема, регулюються такими нормативними актами, як Податковий та Митний кодекси України, Закон України «Про єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р. № 2097-XII, Закон України «Про Митний тариф України» від 5 квітня 2001 р. № 2371-III, Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-III, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93, Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР та ін.

Суспільні відносини, що виникають у результаті здійснення зовнішньоекономічної діяльності, регулюються також нормами земельного права. Необхідно зазначити, що придбання іноземними інвесторами майнових прав на землю та інші природні ресурси має свої особливості та регулюється Земельним кодексом України, Кодексом України про надра, Лісовим кодексом України, Законом України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998р. № 161-XIV тощо.

Своє місце у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності посідають також норми трудового права, які знаходять відображення у Кодексі законів про працю України та інших законодавчих та підзаконних нормативних актах (наприклад постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства» від 8 квітня 2009 р. № 322).

Важливу роль в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності відіграють норми кримінального права, оскільки кількість злочинів в економічній та фінансово-кредитній сфері постійно зростає. Злочини у сфері зовнішньоекономічної діяльності насамперед є злочинами у господарській діяльності, положення про які містяться у розділі VII КК України. Крім зазначеного, склад злочинів у сфері зовнішньоекономічної діяльності може стосуватися злочинів проти основ національної безпеки України (розділ I), проти власності (розділ VI), у сфері службової діяльності (розділ XVII) тощо.

При визначенні правового середовища зовнішньоекономічної діяльності в Україні не потрібно забувати також про те, що крім національного законодавства України існує ряд міжнародних договорів України з окремими країнами та міжнародними організаціями, які також є джерелами правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Науково-теоретичний аналіз норм права та законодавства про зовнішньоекономічну діяльність дає можливість відповісти на питання про їх місце в системі права та в системі законодавства. Завданням цієї статті є з’ясування питань про: 1) загальнотеоретичні основи законодавства про зовнішньоекономічну діяльність; 2) місце законодавства про зовнішньоекономічну діяльність в системі законодавства України.

Так, розглядаючи загальнотеоретичні основи законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, слід зазначити, що будь-яке законодавство — це система законів та підзаконних нормативно-правових актів. Закони та підзаконні нормативно-правові акти є формою вираження норм права, оскільки в них, як в юридичних джерелах, закріплюються норми права, які за предметом та методом правового регулювання об’єднуються в рамках відповідних галузей права. Відмінність між галузями законодавства та галузями права полягає в тому, що перші є сукупністю законів та підзаконних нормативно-правових актів, які є формою зовнішнього вираження норм права, а другі — це сукупність норм права, що містять правила поведінки, якими регулюються відповідні суспільні відносини.

В юридичній літературі зроблено правильний висновок про те, що структура права є структурою змісту, а структура законодавства є структурою форм права [1]. Це, у свою чергу, дає змогу дійти висновку, що система законодавства має похідний характер від системи права. Проте завдяки спільному елементу — нормам права — існує тісний зв’язок між системою права та системою законодавства. Іноді цей зв’язок настільки тісний, що ці дві системи збігаються. Такий зв’язок спостерігається, наприклад, між такими галузями права та законодавства, як цивільна, кримінальна, трудова.

Водночас необхідно зазначити, що система законодавства, її окремі галузі, не завжди збігаються із системою права та її галузями. Окремі галузі законодавства можуть виражати лише окрему підгалузь, або декілька правових інститутів галузі права, а в ряді випадків виражають групу суміжних правових інститутів кількох галузей права.

Не завжди структура галузей законодавства кореспондує галузям права. Існують комплексні нормативні масиви та галузі законодавства, що охоплюють норми декількох галузей права. До такої галузі законодавства можна віднести господарське законодавство. Слід зазначити, що з приводу наявності комплексних галузей права та законодавства в юридичній літературі немає єдиної точки зору. Деякі автори не визнають існування комплексних галузей права та законодавства [2]. Проте інші автори переконливо доводять їх існування [3, 4].

Як було раніше доведено в роботі, правила поведінки, що регулюють відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності, закріплені в нормах різних галузей права, а отже, і різних галузей законодавства. Таким чином, можна дійти висновку про те, що законодавство про зовнішньоекономічну діяльність має комплексний, міжгалузевий характер.

На нашу думку, при визначенні місця законодавства про зовнішньоекономічну діяльність в горизонтальній структурі системи законодавства України назване законодавство не може претендувати на виділення в окрему галузь. Це доводиться тим, що предмет правового регулювання у цьому випадку має міжгалузевий характер як по відношенню до галузей права, так і по відношенню до галузей законодавства, і суспільні відносини, що виникають у процесі зовнішньоекономічної діяльності, регулюються нормами різних галузей права та законодавства. Виділення права зовнішньоекономічної діяльності в окрему галузь права та законодавства приведе до штучного відриву елементів предметів інших галузей права та законодавства і об’єднання цих елементів у рамках предмета права зовнішньоекономічної діяльності. Тут не видно ні єдності в структурі права, ні єдності у структурі законодавства, що підтверджує висновок про неможливість виділення норм права, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, в окрему галузь права та законодавства. Якщо розглядати у цьому випадку норми права, що юридично закріплені та оформлені в нормативно-правових актах різних галузей законодавства, з точки зору єдності предмета, то таким єдиним предметом, що дозволяє їх об’єднати, є суспільні відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність юридично неоднорідне, оскільки воно містить не тільки окремі норми окремих нормативно-правових актів, а й нормативно-правові акти різних галузей законодавства. Зазначене вище дає всі підстави розглядати законодавство про зовнішньоекономічну діяльність як міжгалузеве утворення в системі українського права та законодавства.

На нашу думку, право зовнішньоекономічної діяльності та законодавство про зовнішньоекономічну діяльність є комплексними підгалузями відповідно права та законодавства України.

Як відомо, підгалузь права є одним із елементів системи права, його внутрішньої форми. Підгалузь права є частиною певної галузі права і об’єднує правові норми та інститути, які регулюють суспільні відносини, що мають певне самостійне значення у межах їх відповідного типу Виділення в системі права, поряд із галузями та інститутами права, підгалузей права зумовлене такими чинниками: складністю суспільних відносин, що регулюються правом; багатоаспектністю предмета регулювання; наявністю системи однотипних інститутів у межах окремої галузі права; специфікою методів регулювання, які характеризують галузь, та необхідністю ефективної організації структурних елементів права, що становлять його систему [5].

Нагромадження нормативного матеріалу у зв’язку із розвитком, ускладненням і зростанням значення суспільних відносин, які ним регламентуються, спричиняє розширення меж окремих підгалузей. Ці процеси приводять до утворення на їх основі нових самостійних галузей права. Так, господарське право раніше розглядалося як підгалузь цивільного права. На сьогодні воно є самостійною комплексною галуззю права України. Про це, зокрема, свідчить прийняття Верховною Радою України поряд із Цивільним кодексом також і Господарського кодексу.

Проте підгалузь права зовнішньоекономічної діяльності та підгалузь законодавства про зовнішньоекономічну діяльність мають свої особливості. Як правило, підгалузі є підсистемою якої-небудь однієї галузі права або законодавства (наприклад законодавство України про право власності та інші речові права є підгалуззю цивільного законодавства України). Враховуючи особливості підгалузей права зовнішньоекономічної діяльності та законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, їх не можна вважати складовою якої-небудь конкретної галузі права та законодавства, оскільки право зовнішньоекономічної діяльності та законодавство про зовнішньоекономічну діяльність містить норми різних галузей права та законодавства. Тому, на перший погляд, право зовнішньоекономічної діяльності та законодавство про зовнішньоекономічну діяльність можна було б назвати підсистемами не якої-небудь окремої галузі права та законодавства, а права та законодавства України в цілому.

Однак з огляду на те, що зовнішньоекономічна діяльність є од- ним із видів господарської діяльності, а також те, що галузь господарського права та галузь господарського законодавства самі за своєю природою є міжгалузевими комплексними утвореннями в системі права та законодавства України, слід дійти висновку про те, що право зовнішньоекономічної діяльності та законодавство про зовнішньоекономічну діяльність є комплексними підгалузями відповідно господарського права та господарського законодавства.

Висновки, зроблені у цій статті, можуть стати одними із вихідних засад для розробки шляхів вдосконалення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність, оскільки зазначений законодавчий масив потребує свого узгодження, ліквідації недоліків та суперечностей, а також систематизації.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Система советского законодательства. — М., 1980. — 326 с.
2. Красавчиков О. А. Предмет и система курса советского хозяйственного права // Хозяйственное право / отв. ред. В. П. Грибанов. — М., 1977. — 479 с.
3. Поленина С. С. Теоретические проблемы системы советского законодательства. — М., 1979. — 205 с.
4. Свод законов Советского государства. (Теоретические проблемы). — М., 1981. — 255 с.
5. Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — К.,2002. — Т. 4. — С. 537.