Міністерство фінансів України

ВСТУП.

РОЗДІЛ 1. МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ — ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОРГАН ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ У СФЕРІ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

1.1. Місце Міністерства фінансів України в системі органів державної влади у сфері фінансової діяльності.

1.2. Форми участі Міністерства фінансів у фінансовій діяльності держави.

1.3. Історія зародження та становлення міністерства фінансів інших держав.

1.4. Структура Міністерства фінансів України.

РОЗДІЛ 2. МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ ЯК ОРГАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ ЄДИНОЇ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ..

2.1. Повноваження Міністерства фінансів України на першій та другій стадії бюджетного процесу.

2.2. Міністерство фінансів як суб’єкт головної стадії бюджетного процесу.

2.3. Роль Міністерства фінансів на останній стадії бюджетного процесу.

РОЗДІЛ 3. ОКРЕМІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ МІНІСТЕРСТВА ФІНАНСІВ У СФЕРІ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

3.1. Місце і роль Міністерства фінансів у відносинах державного кредиту.

3.2. Роль Міністерства фінансів у забезпеченні міжнародних відносин держави.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

ВСТУП

Актуальність теми.Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України, який забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.

Міністерство фінансіввідіграє провідну роль у системі органів оперативного управління бюджетом.

Головними напрямами його діяльності є розроблення та реалізація фінансової політики держави, забезпечення бюджетного процесу, регулювання фінансового ринку й організація випуску державних цінних паперів, забезпечення міжнародних фінансових відносин держави, організація фінансових відносин у суспільстві, матеріальному виробництві, сфері послуг. У цій діяльності стрижневою основою є бюджет. З одного боку, всі напрями діяльності Міністерства фінансів так чи інакше відображаються в бюджеті, з іншого – саме через бюджет значною мірою реалізуються поставлені завдання та функції.

Важлива роль Міністерства фінансів і на стадії виконання бюджету. Так, Міністерство фінансів України здійснює загальнуорганізацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання чинності законом про Державний бюджет України. До затвердження розпису Міністром фінансів України затверджується тимчасовий розпис на відповідний період.Примірник затвердженого бюджетного розпису передається до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни.

Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням.

Одним із напрямів діяльності Міністерства фінансів України є забезпечення міжнародних фінансових відносин держави.

Трансформаційні процеси в Україні супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв’язку з цим різко загострилися питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової. Розбалансованість фінансової системи, платіжна криза, спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень об’єктивно обумовили потребу в зовнішніх коштах для відновлення господарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання.

Серед зовнішніх фінансових джерел найбільший потенціал мають міжнародні фінансові інституції –Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку. Порівняно низька вартість запозичень, які вони надають, значущість їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукають на даному етапі до тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих принципах міжнародного права.

У період після кризового розвитку, коли стадію входження нашої держави в міжнародну фінансову систему можна вважати завершеною, потрібне вдосконалення механізмів такого співробітництва. В їх основі мають залишатися національні економічні інтереси, потреби дальшої ринкової трансформації, соціальні пріоритети.

Ініціатором удосконалення цих взаємовідносин має бути українська сторона, що ставить перед Урядом вимогу чітко окреслити та обґрунтувати не лише оптимальні потреби у зовнішніх запозиченнях, а й пріоритетні сфери та необхідні умови ефективного їх використання.

Попри важливу роль Міністерства фінансів України для здійснення державою фінансової політики, тема щодо врегулювання його повноважень недостатньо вивчена. Разом з тим, законодавче врегулювання правового статусу Міністерства фінансів України потребує законодавчого і загальнотеоретичного опрацювання і вдосконалення.

Повноваження Міністерства фінансів висвітлені в підручниках з фінансового права, написаних такими авторами, як Воронова Л.К., Дмитренко Е.С., Зюнькін А.Г., Опарін В. М., Опря А.Т., Романенко О. Р., Кучерявенко М.П., Орлюк О.П., Савченко Л.А та інші.

Історії становлення Міністерства фінансів України присвятив дисертаційні дослідження Гай-Нижник П. П.

Мета роботиполягає у комплексному вивченні правого статусу Міністерства фінансів як суб’єкта фінансової діяльності та запропонувати шляхи покращення правового регулювання діяльності зазначеного міністерства.

У зв’язку з цим поставлені наступні завдання:

–дослідити місце Міністерства фінансів України в системі органів державної влади у сфері фінансової діяльності;

– вивчити форми участі Міністерства фінансів України у фінансовій діяльності держави;

– з’ясувати місце і роль Міністерства фінансів у здійсненні бюджетного процесу, зокрема, роль Міністерства фінансів на різних стадіях бюджетного процесу;

– окреслити роль і значенняМіністерства фінансів у відносинах державного кредиту;

– з’ясувати роль Міністерства фінансів у забезпечення міжнародних відносин держави;

– дослідити історію становлення міністерств фінансів в інших країнах;

– визначити напрями вдосконалення законодавства у сфері фінансової діяльності, одним із суб’єктів яких виступає Міністерство фінансів.

Об’єктом дослідженняє суспільні відносини, в яких Міністерство фінансів бере участь як суб’єкт фінансової діяльності.

Предметом дослідженняє наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, зарубіжне законодавство щодо здійснення повноважень Міністерством фінансів у сфері фінансової діяльності.

Методи дослідження.При написанні роботи були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний метод, формально-логічний, історичний, нормативно-порівняльний, догматичний тощо.

Діалектичний метод дозволив розглянути формування та розвиток ідеї створення міністерства фінансів. Застосування історичного методу дозволило продемонструвати розвиток теоретичної думки, законодавства та обґрунтувати необхідність подальшого наукового дослідження цієї теми. Формально-логічний метод сприяв виявленню суперечностей у понятійному апараті, який застосовується в теорії права та нормах права. Порівняльний метод використаний для виявлення особливостей правового регулювання функцій та повноважень міністерства фінансів за законодавством зарубіжних держав. Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм чинного законодавства у цій сфері.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків. Загальний обсяг роботи становить 119 сторінок, з них основний зміст роботи 104 сторінки,список використаних джерел складають 109 джерел, додатки 7 сторінок.

РОЗДІЛ 1. МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ — ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОРГАН ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ У СФЕРІ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Місце Міністерства фінансів України в системі органів державної влади у сфері фінансової діяльності

Держава керує і направляє фінансову діяльність через свої органи, які наділені для цього спеціальною компетенцією. Особливістю фінансової діяльності є те, що її здійснюють всі органи державної влади, однак масштаби і міра такої участі неоднакові.

Представницькі органи та органи державної виконавчої влади забезпечують регулювання та управління державними фінансами в межах, визначених чинним законодавством, в першу чергу Конституцією України. У сферу безпосередньо державного управління входять лише відносини у сфері державних фінансів, тобто відносини у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів, виключно якими можуть оперувати органи державної влади.

Однак зменшувати значення державного регулювання фінансовими потоками не можна. В сучасних розвинутих країнах держава міцно посіла місце одного з чинників процесу суспільного відтворення та суспільно-економічного прогресу загалом[62, с. 55].

Важливою умовою для формування ринкової економіки є легітимність державної політики, яка не викликає серед учасників активної або прихованої протидії. У сучасній економіці така система підтримується в ринковому середовищі, на яке впливає чимало чинників, пов'язаних з проведенням державної політики. До чинників, що мають визначальний вплив на формування завдань і функцій держави у сфері моделювання ринкових відносин, належать:

–грошова система, яка забезпечує інформацією ринкові суб’єкти, є носієм суспільної оцінки індивідуальних зусиль, опосередковує рух ресурсів, сприяє мотиваційній впевненості і використовується як важіль державного регулювання;

вырезано

На четвертій стадії бюджетного процесу Міністерство фінансів України та його органи, отримуючи звіти про виконання відповідних бюджетів та інші фінансові звіти за встановленими правилами, формами, здійснюють їх перевірку з метою встановлення відповідності бюджетному законодавству, повноти і достовірності інформації, що в них міститься [72, с. 331].

Крім вказаних вище, Міністерство фінансів України здійснює інші функції, які викладені у нормативно-правових актах, що визначають його правовий статус. Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України воно:

– бере участь у розробці прогнозних показників економічного і соціального розвитку України на поточний період і на перспективу;

– розробляє проект державного бюджету України, прогнозні показники зведеного бюджету України, визначає порядок і строки подання центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими адміністраціями матеріалів для підготовки проекту державного бюджету;

– подає пропозиції Кабінету Міністрів про удосконалення взаємовідносин між державним бюджетом і місцевими бюджетами;

– у межах своїх повноважень виконує державний бюджет і складає звіт про виконання державного і зведеного бюджету України;

– вдосконалює методи складання бюджету, порядок фінансування і здійснює методичне керівництво цими питаннями;

– бере участь у підготовці загальнодержавних національних програм і забезпечує в установленому порядку їх фінансування, а також у розробці й здійсненні заходів по фінансовому оздоровленню економіки, активної інвестиційної політики, фінансуванні державних Інвестиційних програм і програм економічного розвитку України;

– координує в межах своїх повноважень діяльність центральних органів виконавчої влади, пов’язану із забезпеченням своєчасного і повного надходження обов’язкових платежів до бюджетів;

– бере участь у підготовці пропозицій щодо основних принципів грошово-кредитної політики України, покращання стану розрахунків і платежів;

– здійснює за дорученням Кабінету Міністрів України в установленому порядку випуск державних цінних паперів, визначає об'єми емісії облігацій внутрішньої державної позики за строками погашення в межах загального об’єму емісії, виступає від імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасного погашення цінних паперів, що випускаються;

– співпрацює відповідно до певних повноважень із міжнародними фінансовими організаціями і за дорученням Уряду проводить з ними переговори і консультації з питань фінансової політики й укладення кредитних договорів, згоду на обов’язковість яких має Верховна Рада України;

– розробляє за дорученням Уряду програми державних зовнішніх запозичень, бере участь в організації роботи, пов’язаної Із залученням в економіку України іноземних кредитів відповідно до законодавства;

– затверджує в установленому порядку плани рахунків, типові форми бухгалтерського обліку і звітності (крім звітності в банках і кредитних установах);

– здійснює ліцензування підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством;

– контролює в межах своїх повноважень цільове використання бюджетних коштів, а у випадках нецільового використання коштів або неподання звіту про використання утримує в установленому порядку із винних юридичних осіб кошти державного бюджету, використані не за цільовим призначенням;

– проводить у центральних органах виконавчої влади, місцевих органах, на підприємствах, установах, в установах банків і організаціях усіх форм власності перевірки всіх фінансових документів [7, п. 4];

– здійснює у межах свої повноважень контроль за дотриманням суб’єктами підприємницької діяльності законодавства, яке регулює питання видобування, виробництва і реалізації дорогоцінних металів та каміння;

– здійснює відповідно до законодавства України управління об’єктами державної влади, які належать до сфери його управління;

– забезпечує реалізацію державної політики з проведення державних грошових лотерей, здійснює фінансовий контроль за діяльністю агентів, які мають свідоцтво на їх проведення;

– розробляє з іншими органами виконавчої влади пропозиції щодо державної політики у сфері видобування, виробництва, використання і зберігання дорогоцінних металів і каміння органогенного утворення і напівкоштовного каміння;

– забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики щодо державної таємниці, контроль за її дотриманням в усіх органах держави, підприємствах і відомствах, які належать до сфери його управління;

– здійснює інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань. [7, п. 4]

Контрольна функція Міністерства фінансів України реалізується і під час:

– погодження фінансових планів державних підприємств, акціонерних, холдингових компаній та інших суб’єктів господарювання, у статутному фонді яких більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, та їх дочірніх підприємств;

– регулювання фінансових взаємовідносин між державним бюджетом та державними цільовими фондами;

– коригування показників фінансової бази пенсійної системи, забезпечення її збалансованості та стабільності;

– здійснення у межах своїх повноважень операцій з державним боргом з метою погашення та обслуговування державних боргових зобов’язань;

– подання в установленому порядку висновків про відповідність проект рішення про здійснення запозичень до місцевих бюджетів чи іншої операції вимогам, установленим бюджетним законодавством, забезпечення ведення загального реєстру запозичень до місцевих бюджетів;

– підготовки заходів спрямованих на збільшення валютних ресурсів України і забезпечення економного витрачання іноземної валюти;

– підготовки висновків про фінансові умови і можливі наслідки виконання міжнародних договорів при їх укладенні;

– участі у розробленні та виконанні державних цільових програм;

– оцінювання функціонування систем внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту;

– проведення державного контролю у сфері розроблення та виробництва голографічних захисних елементів та за закупівлею зазначених елементів для державних потреб [72, с. 332].

Міністерство фінансів відповідно до покладених на нього завдань і повноважень має право одержувати:

– в установленому порядку від головних розпорядників коштів державного та місцевих бюджетів, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для складення проекту Державного бюджету України, прогнозних показників зведеного бюджету України та аналізу виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної системи держави;

– в установленому порядку матеріали з питань надходження і використання коштів державних цільових фондів, їх кошториси та звіти;

– від центральних і місцевих органів виконавчої влади, розпорядників бюджетних коштів інформацію про здійснення внутрішнього фінансового контролю і внутрішнього аудиту;

– від центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій усіх форм власності дані, необхідні для здійснення контролю за раціональним і цільовим використанням бюджетних коштів;

– в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

– щомісяця в установленому порядку від Голов КРУ звіти про проведення контрольних заходів;

– від органів місцевого самоврядування, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій інформацію про здійснені запозичення, в тому числі надходження від розміщення облігацій місцевих позик та надходжень від укладених договорів про отримання позик, кредитів, кредитних ліній у фінансових установах;

– від Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку інформацію про реєстрацію випуску облігацій місцевих позик та надходження від їх розміщення, а також про погашення;

– в установленому порядку від суб'єктів господарювання, яким надані ліцензії на провадження господарської діяльності, пов’язаної із випуском та проведенням лотерей, інформацію, необхідну для здійснення контролю за їх діяльністю;

– в установленому порядку від суб’єктів господарювання, які здійснюють операції з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням, ювелірними виробами з них, інформацію, необхідну для здійснення контролю за їх діяльністю [7, п. 5].

Міністерство фінансів також має право:

– зупиняти у межах своїх повноважень здійснення бюджетних асигнувань у випадках, передбачених законодавством;

– зупиняти в установленому законодавством порядку здійснення операцій з бюджетними коштами у разі виявлення бюджетного правопорушення;

– здійснювати внутрішній фінансовий контроль та аудит на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління [7, п. 5].

Враховуючи те, що до сфери управління Міністерства фінансів України належать певні підприємства, установи, організації, воно безпосередньо здійснює у них внутрішній фінансовий контроль та аудит.

Слід виділити організаційну функцію Міністерства фінансів України. Вона створює для Міністерства фінансів умови для здійснення завдань, передбачає їх встановлення, здійснення певних дій, які спрямовані на забезпечення виконання контрольної функції. Організаційна функція полягає у проведенні Міністерством фінансів України певних організаційних дій, що в подальшому сприятимуть здійсненню контролю [72, с. 333].

З метою забезпечення належного виконання Державного бюджету Міністерство фінансів здійснює функцію регулювання. Так, якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших асигнувань головним розпорядником бюджетних коштів, Міністр фінансів України) керівник місцевого фінансового органу) приймає рішення про приведення у відповідність бюджетного призначення Державного бюджету України (місцевого бюджету).

Наступною є функцію прогнозування. Міністерство фінансів, як передбачає Бюджетний кодекс України, здійснює прогнозування доходів бюджету, показників зведеного бюджету України. І якщо ці запрограмовані показники будуть найбільш точними, то це в подальшому приведе до повного виконання бюджету. Крім цього, Міністерство прогнозує на поточний період і на перспективу податкові надходження до бюджету, готує пропозиції щодо ефективного розподілу фінансових ресурсів для забезпечення державних витрат [72, с. 335].

Аналітична функція Міністерства фінансів України полягає в тому, що Міністерство фінансів здійснює аналіз виконання бюджету, на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України, проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів. Крім цього, відповідно до покладених на нього завдань воно проводить аналітичні дослідження впливу державної податкової політики на податкову систему в частині економічного зростання.

вырезано

У зв’язку з ухвалою ВЦИК РСФСР від 20 грудня 1934 року про перетворення Мордовської Автономної області в Мордовську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку, а також ухвалою першої сесії ЦВК Мордовською АССР від 28 грудня 1934 р. про організацію наркоматів, фінансове управління Мордовської Автономної області реорганізоване в Народний Комісаріат фінансів Мордовської АССР.

25 січня 1994 р. Мордовська Автономна Радянська Соціалістична Республіки перейменована в Республіку Мордовія, а Міністерство фінансів Мордовської АССР в Міністерство фінансів Республіки Мордовія.

Яскравим періодом в розвитку фінансової системи Мордовії були 70-і – 80-і роки минулого сторіччя. У спогадах колишнього Міністра фінансів Мордовською АССР Лаврентьєва Миколи Івановича, заслуженого економіста Росії, мовиться: „ .в структурі Міністерства фінансів республіки в ці роки було 9 відділів, а також здійснювалося керівництво Управлінням Держстраху. У всіх містах і районах функціонували фінансові відділи. В цей час працювали дуже багато кваліфікованих фахівців. На високому рівні здійснювалася робота по виконання бюджету. Головним завданням Міністерства фінансів республіки і фінансових органів вважалося виконання консолідованого, республіканського бюджету і бюджетів всіх рівнів по доходах і витратах, дослідження додаткових фінансових ресурсів, своєчасне фінансування заходів, передбачених бюджетом, здійснення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів. Велика увага приділялася фінансуванню соціально-культурної сфери, забезпечувалася своєчасна виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ. Витрати на соціально-культурну сферу займали понад 70% у витратній частині бюджету. У Міністерства фінансів республіки були міцні ділові відносини з Міністерством фінансів СРСР і Міністерством фінансів РРФСР. Міністерству фінансів Мордовської АССР неодноразово присуджувалися Червоні прапори і класні місця у Всесоюзному змаганні” [107].

Не можна не відзначити, що специфіка роботи фінансистів Мордовії 90-х років істотно відрізнялася від попередніх років. Республіка перейшла на нові умови господарювання, суть яких полягає в нових підходах до методики розрахунку бюджетів всіх рівнів залежно від виконання показників соціально-економічного розвитку. Це було пов’язано з тим, що в другій половині 90-х років Республіка Мордовія за основними показниками соціально-економічного розвитку займала одне з останніх місць серед регіонів Волговятського економічного району і своїх найближчих сусідів: через нестачу власних фінансових ресурсів з величезними зусиллями виконувалися витратні повноваження.

На початку 2008 року в структурі апарату Міністерства фінансів Республіки Мордовія налічувалося 12 відділів, значно розширені виконувані функції, збільшився штат. Штатна чисельність на 01.01.2008 г складала 119 чоловік, зокрема державних службовців 103 людини. Посилені контрольні функції міністерства, у зв’язку з чим число фахівців контрольно-ревізійного відділу збільшене до 28 чоловік. Але і зараз основними завданнями Міністерства фінансів є – зміцнення фінансової дисципліни, виконання республіканського бюджету по доходах і витратах, контроль за цільовим і раціональним витрачанням бюджетних коштів [107].

1.4.Структура Міністерства фінансів України

Структура центрального апарату Міністерства фінансів визначається основними завданнями і функціями, які покладені на дане відомство.

Міністр фінансів є керівником Міністерства та членом Кабінету Міністрів України. Він призначається та звільняється з посади Президентом України. До основних функцій Міністерства належать:

– відповідає за якість і терміни складання проекту Державного бюджету України;

– визначає організаційно-методичні засади бюджетного планування, які покладені в основу підготовки бюджетних запитів;

– приймає рішення щодо обсягу доходів і видатків проекту Державного бюджету України;

– представляє проект Закону „Про Державний бюджет” на пленарному засіданні Верховної Ради України;

– затверджує розпис Державного бюджету України і забезпечує його відповідність установленим бюджетним призначенням;

– є головним розпорядником коштів Міністерства фінансів України;

– представляє звіт Кабінету Міністрів України про виконання Закону „Про Державний бюджет України” перед Верховною Радою України. [6, п. 8]

Граничну чисельність працівників Міністерства фінансів затверджує Кабінет Міністрів України.

Структуру центрального апарату Міністерства затверджує Міністр за погодженням з Віце-прем’єр-міністром України.

Затвердження Положення про структурні підрозділи центрального апарату Міністерства є одним з повноважень Міністра.

Штатний розпис та кошторис Міністерства фінансів затверджує Міністр фінансів.

Через міністра фінансів Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність Державної податкової адміністрації, Державної митної служби, Головного контрольно-ревізійного управління та Державного казначейства України. Координує діяльність центральних органів виконавчої влади в частині розроблення та опрацювання ними проектів актів фінансового, бюджетного, податкового і митного законодавства та законодавства у сфері державного внутрішнього фінансового контролю.

Відповідно до Указу Президента України „Про заходи щодо запобігання легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом” у складі Міністерства фінансів України у 2002 році було утворено Державний департамент фінансового моніторингу як урядовий орган державного управління та затверджено Положення про зазначений Державний департамент фінансового моніторингу, а також вирішені питання, пов'язані із забезпеченням його діяльності [5, п. 3].

Голова Держфінмоніторингу здійснює керівництво Департаментом і несе персональну відповідальність перед міністром фінансів за виконання покладених на Держфінмоніторинг завдань, основними з яких є:

– участь у реалізації державної політики у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом;

– збір, обробка й аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов’язковому фінансовому контролю, та інші операції, пов’язані з легалізацією (відмиванням) таких доходів;

– створення єдиної інформаційної системи і ведення бази даних у сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинних шляхом;

– налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері;

– забезпечення представництва України в установленому порядку в міжнародних організаціях з питань протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Для погодженого вирішення найважливіших питань, що належать до компетенції Міністерства фінансів, створюється колегія у складі міністра (голова колегії), заступників міністра та інших керівних працівників Міністерства.

До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також представники відповідних громадських організацій (з правом дорадчого голосу).

Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов’язків Кабінет Міністрів України за поданням міністра.

Міністерство фінансів поділяється на департаменти, які, у свою чергу, – на управління, відділи.

Кожний департамент так чи інакше бере участь у виконанні всіх функцій Міністерства фінансів. Водночас кожен із них має свою специфічну сферу діяльності.

За ознакою ролі в забезпеченні бюджетного процесу департаменти можна розділити на три блоки:

– департаменти, що організовують і здійснюють бюджетний процес;

– департаменти, які виконують більш широкі функції у сфері фінансової діяльності в цілому і пов’язані тільки з окремими етапами і частинами бюджетного процесу;

– департаменти, не пов’язані з бюджетним процесом [95, с. 124].

Розглянемо функції окремих департаментів за напрямами їхньої діяльності та відношенням до бюджетного процесу.

Провідну роль у методичному й організаційному забезпеченні відіграють департаменти, які організовують і здійснюють бюджетний процес.

Головна мета їх діяльності – ефективне управління фінансовими ресурсами, збалансування доходів та видаткової частини державного бюджету; здійснення перспективного фінансового планування і прогнозування фінансової бази економічного і соціального розвитку держави; формування бюджетних взаємовідносин між державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, забезпечення аналізу стану виконання державного бюджету для ефективного управління фінансовими ресурсами. На департаменти покладено виконання наступних функцій:

– забезпечення проведення Міністерством єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, участь у розробленні законодавчих проектів, нормативно-правових актів, державних програм у частині фінансового забезпечення за рахунок коштів бюджету та державних позабюджетних цільових фондів;

– складання проекту, розгляд, прийняття та контроль за виконанням Державного бюджету України, місцевих бюджетів, поточний моніторинг і підготовка пропозицій щодо збалансування ресурсів та витрат загального фонду державного бюджету і внесення змін до закону про Державний бюджет України. Відстеження ходу реалізації вимог Бюджетного кодексу України;

– розроблення фіскальної стратегії, загальнодержавних прогнозних та програмних документів, зведеного балансу фінансових ресурсів, аналіз та прогнозування макроекономічних показників;

– координація роботи з Державним казначейством України;

– зведений аналіз виконання показників бюджету;

– проведення аналізу взаємозв’язку фінансово-бюджетних і соціально-економічних показників, складання і поширення даних статистики державних фінансів;

– забезпечення розроблення та впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах, в об’єднаннях і організаціях усіх форм власності (крім банків та бюджетних установ);

– організація взаємодії Міністерства фінансів України з Головним контрольно-ревізійним управлінням [95, с. 125].

Метою діяльності другого блоку департаментів є ефективне використання всіх інструментів, за допомогою яких можна мінімізувати навантаження державного боргу на бюджет і забезпечити здійснення фінансової експертизи всіх міжнародних угод та адаптацію законодавства з питань оподаткування і фінансових послуг до міжнародних стандартів.

Зазначені департаменти виконують функції:

– розроблення стратегії щодо внутрішніх і зовнішніх запозичень держави, погашення та обслуговування державного боргу і забезпечення її реалізації;

– участь у розробленні проекту, прогнозних показників, забезпеченні виконання Державного бюджету України в частині фінансування бюджету за рахунок державних запозичень і погашення та обслуговування державного боргу;

– забезпечення проведення державної фінансової політики у сфері банківської діяльності та взаємодії з Національним банком України;

– забезпечення міжнародного співробітництва у сфері оподаткування, моніторинг податкових угод і взаємодія з міжнародними фінансовими органами у сфері бюджетної та податкової політики;

– забезпечення співробітництва України в рамках СНД і ГУУАМ та їх органів, а також в інших міждержавних об’єднаннях;

– фінансове забезпечення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності України [95, с. 125].

Департаменти, не пов’язані з бюджетним процесом, забезпечують ефективну організацію роботи структурних підрозділів Міністерства фінансів, взаємодію з Верховною Радою України та народними депутатами України, із Секретаріатом Кабінету Міністрів України, узгоджують проекти нормативно-правових актів, що розробляються Міністерством із центральними органами виконавчої влади, а також організовують діяльність підприємств та установ, що належать до сфери управління Міністерства фінансів.

вырезано

Для реалізації зазначених функцій Міністерству фінансів України надані чинним законодавством України такі права:

– одержувати від центральних органів державної виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій матеріали для складання проекту Державного бюджету, розроблення бюджетних нормативів і здійснення контролю за виконанням Державного бюджету;

– обмежувати, а в необхідних випадках припиняти фінансування з Державного бюджету підприємств, установ та організацій за наявності фактів незаконного витрачання ними коштів, а також у разі неподання звітів про витрачання раніше наданих коштів та іншої встановленої звітності з повідомленням про це керівників відповідних міністерств і відомств і в межах своєї компетенції застосовувати інші санкції, установлені чинним законодавством;

– у разі виникнення тимчасових касових розривів при виконанні бюджетів Автономної Республіки Крим, обласних, міст Києва і Севастополя надавати з Державного бюджету позички, які мають погашатися в установлені терміни поточного бюджетного року;

– забороняти або припиняти випуск цінних паперів, якщо він здійснюється з порушенням установленого порядку;

– здійснювати у міністерствах, інших центральних органах державної виконавчої влади, на підприємствах, в установах, організаціях, в установах банків та інших фінансово-кредитних установах (незалежно від форм власності) перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів та інших документів, пов’язаних із зарахуванням, перерахуванням і використанням бюджетних коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають у процесі перевірки;

– одержувати від установ банків відомості щодо стану поточних бюджетних рахунків підприємств, організацій і установ;

– накладати на установи банку, зв’язку, інші установи фінансові санкції в разі порушення установленого Національним банком України за погодженням з Міністерством фінансів України порядку проходження і виконання платіжних доручень за доходами і видатками у розмірі 2 % від суми затриманого платежу або перерахування бюджетних коштів за кожний день прострочення. Міністерство фінансів України повинно забезпечувати реалізацію поставлених перед ним завдань і функцій на всій території держави. У зв’язку з цим воно має територіальну структуру, яка охоплює всі адміністративні утворення в державі [95, с. 122].

Бюджет – складний документ, його підготовка і прийняття вимагають значних зусиль і часу, тому складання і розгляд проекту бюджету (а доки законодавчий орган або представницький орган місцевого самоврядування не затвердить його, він залишається проектом відповідного бюджету) триває протягом майже десяти місяців [55, с. 52].

При складанні проектів місцевих бюджетів Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період.Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад зобов'язані надавати необхідну інформацію Міністерству фінансів України для проведення розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів та інших показників[2, ст. 75].Згідно з типовою формою бюджетних запитів, визначеною Міністерством фінансів України, і відповідно до статті 34 Бюджетного кодексу та з урахуванням особливостей складання проектів місцевихбюджетів місцеві фінансові органи розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовкибюджетних запитів.Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів проводять аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад[2, ст. 75].Після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад розрахунки прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання проектів місцевих бюджетів, а також пропозиції щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет (типова форма рішення)[2, ст. 75].У тижневий термін після ухвалення закону про Державний бюджет України в другому читанні Кабінет Міністрів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів для відповідних бюджетів і текстові статті, що визначають особливості міжбюджетних відносин на наступний бюджетний період), які були проголосовані Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет України в другому читанні.

Складенню проектів бюджету передує розробка основних програмних макроекономічних показників економічного і соціального розвитку України на плановий рік, зокрема щодо обсягу валового внутрішнього продукту, зведеного балансу фінансових ресурсів, балансу доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного плану[28, с. 145].

Складання проекту Державного бюджету має бути підпорядкованим головному принципу –що Державний бюджет забезпечує необхідними коштами фінансування заходів економічного розвитку держави. Через нього здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями задля вирівнювання їх фінансового стану і належного забезпечення.

Кабінет Міністрів України організує складання проекту Державного бюджету відповідно до тих засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України на плановий рік, які визначені в Основних засадах бюджетної політики.

Попередній проект зведеного бюджету України складає Міністерство фінансів на основі прогнозних макроекономічних показників економічного і соціального розвитку України на плановий рік і доводить відповідні прогнозні показники до міністерств відомств та інших органів державної влади, які розглядають ці показники і в двотижневий термін подають Міністерству фінансів пропозиції з відповідними розрахунками і обґрунтуваннями. Міністерство фінансів після розгляду пропозицій готує проекти зведеного та держаного бюджетів України і подає їх на розгляд Кабінету Міністрів разом з викладом питань, які не вдалося узгодити з міністерствами і відомствами.

До проекту Закону додаються: основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на плановий рік, зведений баланс фінансових ресурсів України, основні напрямки бюджетної і податкової політики, пропозиції по взаємовідносинах з бюджетами бюджетної системи, обсяги централізованих капітальних вкладень з розрахунками і обґрунтуваннями по окремих позиціях і загальні показники зведеного бюджету України. Крім того до проекту Закону “Про Державний бюджет України” додаються необхідні інформаційні матеріали[28, с. 145].

Аналогічні етапи проходить процес складання проектів бюджетів місцевих органів влади.

Першою стадією, як уже зазначено вище, є складання проекту бюджету, який має бути реальним, економічно обґрунтованим. Проект державного бюджету складає Міністерство фінансів України, а проекти місцевих бюджетів – місцеві фінансові органи. При складанні бюджетів усіх ланок бюджетної системи беруться до уваги політичні та економічні документи:

– прогнози соціально-економічного розвитку;

– зведені фінансові баланси держави та адміністративно-територіальних одиниць;

– плани розвитку державного сектора економіки та розвитку адміністративно – територіальних одиниць [55, с. 53].

Згідно з Конституцією України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України[1, ст. 116].Складання проектів бюджетів усіх рівнів належить до компетенції органів виконавчої влади і відбувається відповідно до прогнозу й програм соціально-економічного розвитку України. Конституційне встановлення повноваження Кабінету Міністрів України на розробку проекту закону про Державний бюджет наділяє його виключним правом серед суб’єктів права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (ст. 93 Конституції України), на внесення проекту закону про Державний бюджет в цілому на розгляд і затвердження його Верховною Радою України. Це не позбавляє права інших суб’єктів права законодавчої ініціативи вносити зміни й доповнення до поданого Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет у передбаченому законодавством порядку. Але проект Державного бюджету в цілому розробляється і подається до Верховної Ради України тільки Кабінетом Міністрів України [28, с. 147].

Кабінет Міністрів України щороку в травні після розгляду підготовлених Міністерством фінансів прогнозних показників проекту державного бюджету на майбутній бюджетний період та розроблених Міністерством економіки попередніх Основних прогнозних макропоказників економічного й соціального розвитку України приймає Бюджетну декларацію, яка в загальних рисах окреслює основні моменти бюджетної політики на наступний бюджетний період.

У постанові Кабінету Міністрів України визначаються завдання щодо розробки прогнозу соціально-економічного розвитку України і проекту Державного бюджету на планований рік.

Кабінет Міністрів України встановлює терміни доведення своїх настанов Міністерством фінансів до головних розпорядників бюджетних коштів. Головним розпорядникам дається завдання здійснити перегляд видів діяльності та інвентаризацію видатків, що покриваються бюджетними коштами, розподілити граничні обсяги видатків загального фонду проекту Державного бюджету на планований рік за пріоритетними бюджетними програмами для забезпечення виконання своїх основних функцій та реалізації державних програм. Головним розпорядникам Уряд доручає розглянути питання щодо можливості фінансування окремих програм за рахунок небюджетних коштів, розширити надання платних послуг, оптимізувати структуру і кількісний склад установ та організацій, що належать до сфери управління.

Міністерство фінансів розробляє і подає Кабінету Міністрів основні характеристики й дані про видатки державного бюджету на планований рік за показниками функціональної класифікації видатків[28, с. 148].

Відповідає за складання проекту Державного бюджету Міністр фінансів. Проекти бюджетів складаються з урахуванням необхідності досягнення мінімальних державних соціальних стандартів на основі нормативів фінансових витрат на надання послуг органами держави та органами місцевого самоврядування. Міністерство фінансів України виконує практично всі основні функції, пов’язані як із формуванням, так і з виконанням бюджету. Воно складає проект бюджету, бере участь у формуванні проектів позабюджетних фондів, забезпечує методичне керівництво стосовно інших органів виконавчої влади щодо їх участі в складанні проекту бюджету та в його виконанні, визначає основні методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.

Міністерство фінансів України при виробленні пропозицій проекту Державного бюджету бере за основу основні макропоказники економічного та соціального розвитку на наступний бюджетний період, розроблені Міністерством економіки України, та аналіз виконання бюджету в поточному бюджетному періоді. Це дає можливість визначити загальний рівень доходів і видатків бюджету і дати оцінку обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету. Міністерство фінансів і Міністерство економіки України працюють кілька місяців для того, щоб мати можливість подати пропозиції проекту Державного бюджету з тим, щоб скласти проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, який представляє Верховній Раді Україні Кабінет Міністрів України.

Міністерство фінансів у тижневий термін після одержання постанови Кабінету Міністрів України доводить до відома головних розпорядників граничні обсяги видатків загального фонду проекту Державного бюджету України на планований рік, виходячи з прогнозного обсягу ресурсів разом з інструктивними документами, необхідними для складання бюджетних запитів на планований рік. Термін подання бюджетних запитів визначається постановою Уряду. Міністерство фінансів не враховує під час розгляду бюджетних запитів видатки, якщо головні розпорядники неналежним чином їх обґрунтовують або порушують вимоги, встановлені Міністерством фінансів у інструктивних документах[28, с. 152].

Бюджетний кодекс встановив, що не пізніше 1 червня або наступного за цією датою дня пленарних засідань Верховної Ради України відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період [55, ст. 33]. Із доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем’єр-міністр або за його дорученням Міністр фінансів України.

Для ознайомлення депутатів і Комітету Верховної Ради з питань бюджету з проектом Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період Кабінет Міністрів України подає його не пізніше, ніж за чотири робочих дні до початку парламентських слухань до Верховної Ради України.

Складаючи проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, Кабінет Міністрів України повинен на подання Міністерства фінансів України запропонувати перелік законів абоїхніх частин, статей, які можуть вплинути на збільшення чи зменшення доходів або збільшення видатків державного бюджету. Ці пропозиції, після схвалення Верховною Радою України включаються до Закону про Державний бюджет України, який затверджується Верховною
Радою[28, с. 153].

Верховна Рада України за результатами слухань приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Бюджетний кодекс обмежує обсяг пропозицій Верховної Ради України до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний період виключно питаннями, визначеними частиною третьою цієї статті та відповідними дорученнями Кабінету Міністрів України.

Проект Закону про Державний бюджет супроводжується додатками, які вмішують більш детальні статті витрат і доходів, обґрунтування кошторисних витрат, їхні розміри. Додатки, що подаються разом з проектом Закону про Державний бюджет України, не мають правової форми. До проекту бюджету додається пояснювальна записка Міністра фінансів України, в якій подаються короткі підсумки найважливіших бюджетних звітів або викладення фінансового стану держави, мотиви фінансових заходів, що плануються, причому Міністерство фінансів України обґрунтовує бюджетні показники майбутнього року, виходячи з показників попереднього, поточного і майбутніх періодів та класифікації видатків бюджету.

Міністерство фінансів має обґрунтувати особливості міжбюджетних відносин; інформувати Уряд щодо врахування пропозицій Верховної Ради України, які були прийняті при затвердженні Основних напрямів бюджетної політики[28, с. 156].

Міністерство фінансів України складає перелік пільг, які існуватимуть згідно із законодавством в планованому році, оскільки це знижує надходження податкових сум до державного і місцевих бюджетів, також необхідно зробити й підрахунки втрат бюджетних коштів від надання цих пільг.

Міністерство фінансів України зводить, а Кабінет Міністрів України схвалює і подає для інформації народним депутатам загальну суму і структуру фінансових зобов’язань із державного боргу та державних гарантій на поточний і наступний бюджетний періоди до повного погашення боргових зобов’язань, включаючи суми на обслуговування державного
боргу[28, с. 158].

Представляє проект Закону про Державний бюджет Міністр фінансів на пленарному засіданні Верховної Ради. Бюджетний кодекс встановлює короткий термін представлення — не пізніше ніж через п’ять днів після подання Кабінетом Міністрів України матеріалів по бюджету. Голова Комітету Верховної Ради з питань бюджету доповідає про відповідність проекту Закону про Державний бюджет України Бюджетному кодексу та Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період. Після обговорення проекту Закону про Державний бюджет Верховна Рада України може ухвалити вмотивоване рішення про його відхилення, як це і відбувається на практиці. У разі відхилення проекту Закону про Державний бюджет КМУ зобов'язаний у тижневий термін з дня набрання чинності рішення про відхилення подати проект Закону про Державний бюджет на повторне представлення з обґрунтуванням внесених змін, пов’язаних із рішенням Верховної Ради України. Міністр фінансів не пізніше трьох днів після повторного подання проекту Закону про Державний бюджет повторно представляє його Верховній Раді [2, ч. 3 ст. 39].

Після прийняття до розгляду представленого проекту Закону про Державний бюджет не пізніше 1 жовтня (або 6 жовтня, якщо проект був представлений повторно) його розглядають народні депутати, комітети, депутатські фракції та групи Верховної Ради України і формують свої пропозиції Комітету з питань бюджету.

Основним у розгляді проекту Закону „Про Державний бюджет України” є друге його читання.

Після прийняття проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік за основу в першому читанні Кабінет Міністрів України у чотирнадцятиденний строк, але не пізніше 3 листопада (8 листопада, якщо проект закону був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, що передує плановому, подає до комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, проект закону про Державний бюджет України на наступний рік, доопрацьований відповідно до Бюджетних висновків Верховної Ради, і порівняльну таблицю щодо врахування Бюджетних висновків Верховної Ради з дотриманням вимог, передбачених статтею 118 цього Регламенту.

Комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, протягом трьох днів після дня внесення проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік, підготовленого Кабінетом Міністрів України до другого читання, готує висновок щодо пропозицій та поправок, запропонованих до другого читання Кабінетом Міністрів України, з відповідним обґрунтуванням щодо них.

Розгляд у другому читанні проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік завершується не пізніше 20 листопада року, що передує плановому.

Розгляд у другому читанні проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік починається з доповіді Міністра фінансів України щодо доопрацьованого з урахуванням Бюджетних висновків Верховної Ради проекту закону.

Проект Закону до другого читання подається у вигляді таблиці, яка містить проект Закону, прийнятий у першому читанні за основу, в якому вміщені текстові статті та показники, що пропонувалися Урядом в першому читанні, або схвалені Бюджетними висновками Верховної Ради України.

Відповідно до вимог Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів зобов’язано публікувати в газеті „Урядовий кур’єр” проект Закону про Державний бюджет не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховній Раді України.

У цей період всі документи, що супроводжують проект Закону про Державний бюджет, розглядаються у Верховній Раді, у Комітеті Верховної Ради з питань бюджету, і за результатами розгляду їх можуть повернути, тобто відхилити вмотивованим рішенням[28, с. 166].

Проте, тут постає питання, чи підлягає публікуванню відхилений чи виправлений проект? У зв’язку з цим, на нашу думку, норму Бюджетного кодексу України слід визначити наступним чином:

„Проект закону про державний бюджет підлягає обов’язковій публікації в газеті „Урядовий кур’єр” не пізніше, ніж через сім днів після прийняття його до розгляду Верховною Радою України”.

Кабінет Міністрів України зобов’язаний протягом тижня з дня набрання чинності рішення Верховної Ради України про відхилення проекту Закону про Державний бюджет подати новий проект Закону про Державний бюджет [2, п. 3 ст. 39]. А що ж робити Міністерству фінансів України? Знову оприлюднювати оновлений проект Закону про Державний бюджет? Практика повернення проекту державного бюджету і проекту Закону про Державний бюджет повторюється щорічно. Це не тому, що Міністерство фінансів України складає проект Державного бюджету і проект Закону про Державний бюджет, не зважаючи на зміст Бюджетного кодексу України та Основні напрями бюджетної політики (Бюджетну резолюцію), прийняті Верховною Радою України. Справа в тому, що при розробці проекту Основних напрямів бюджетної політики ще в червні Міністерство фінансів України об'єктивно не може мати даних про хід виконання Державного бюджету за поточний рік і всіх показників, необхідних для включення більш реальних цифр до проекту Основних напрямів бюджетної політики [28, с. 166].

Обов’язковим є оприлюднення Закону про Державний бюджет на відповідний період із додатками, що становлять його невід’ємну частину. Додатки до Закону про Державний бюджет, які складаються відповідно до Бюджетної класифікації, публікуються тільки в офіційних виданнях, з ними ознайомитися важко. Вони, безумовно, є складовими Закону „Про Державний бюджет” на поточний рік, бо вони „розшифровують” загальні суми доходів і видатків, які будуть включені до Закону „Про Державний бюджет України”.

Тепер не тільки в офіційних виданнях, але й у засобах масової інформації оприлюднюються дані Міністерства фінансів України, Державного казначейства про виконання Державного бюджету України, зведеного бюджету України. Регулярно з інформацією, одержаною у фінансових органах, виступає Міжнародний центр перспективних досліджень[28, с. 167].

2.2. Міністерство фінансів як суб’єкт головної стадії бюджетного процесу

Важливою ланкою бюджетного процесу є виконання бюджетів.

Виконати бюджет –це зібрати доходи, мінімальна сума яких встановлена в Законі про Державний чи місцевий бюджет (перевиконати встановлений об’єм –це добре, а недовиконання –це збільшення дефіциту), та профінансувати видатки (покривати видатки можна, не перевищуючи їх граничний об’єм, бо фінансування понад встановлену межу –це збільшення дефіциту, підвищення розміру видатків на певні заходи –це неодмінно зменшувати витрати на будь-які інші видатки, але ж в бюджет внесені першочергові, пріоритетні витрати).

Раніше, до створення Державного казначейства, розпорядником бюджетних коштів (перераховувало їх) було Управління по виконанню Державного бюджету Міністерства фінансів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року за № 590 створено Державне Казначейство та одночасно ліквідовано Управління по виконанню Державного бюджету та Головне управління обслуговування державного зовнішнього боргу Міністерства фінансів України. Цією ж Постановою затверджено Положення про Державне Казначейство.

Виконання Державного бюджету провадиться за розписом доходів і видатків з поквартальним розподілом, що складається Міністерством фінансів відповідно до показників цього бюджету. Аналогічно складаються фінансовими управліннями розписи доходів і видатків з поквартальним розподілом бюджетів місцевих рад[9, с. 146].

Усі бюджети бюджетної системи України виконуються по видатках у тих пропорціях щодо загальної суми видатків бюджетів, які затверджені відповідно Верховною Радою України і місцевими радами. Контроль за пропорційним фінансування здійснюється щоквартально.

Виконання бюджету –це та стадія бюджетного процесу, яка забезпечується діяльністю законодавчих та виконавчих органів, які виробили і затвердили багато нормативних актів з планування доходів і видатків.

Але слід підкреслити, що багато юридичних осіб (недержавної і не муніципальної форми власності) безпосередньої участі у бюджетних правовідносинах не беруть, їх стосунки з бюджетом опосередковуються через податкові відносини (сплата податків комерційними підприємствами), цивільно-правові (продаж товарів або надання послуги бюджетній установі), трудові (одержання зарплати громадянином, що працює у бюджетній установі) тощо [28, с. 169].

Виконання бюджетів здійснюється на підставі законодавства та нормативно-правових актів про бюджет на певний бюджетний період згідно з розписом доходів і видатків бюджету, який затверджується фінансовими органами.

Виконання бюджету повинно починатися з 1 січня бюджетного періоду, на який затверджено Закон про Державний бюджет або рішення про місцевий бюджет. Повноваження щодо забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України ст.116 п. 6 Конституції України покладається на Кабінет Міністрів України. Під час виконання бюджету найважливіше –це забезпечити повне і своєчасне надходження обов'язкових (податкових та інших) платежів і доходів за всіма джерелами фінансування заходів у межах затверджених у бюджетах сум протягом усього бюджетного періоду. Необхідно правильно і економічно обґрунтовано розподілити всі надходження й асигнування, які провадитимуться за бюджетним розписом [28, с. 169].

Згідно зі ст. 47 Бюджетного кодексу Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державногобюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальнуорганізацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Примірник затвердженого бюджетного розпису передається до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни.

Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням[2, ст. 49].

вырезано

Комплексна стратегія розвитку повинна визначати підхід, що допомагає країнам більш ефективно управляти економікою. У рамках підходу підкреслюється взаємозалежність усіх аспектів розвитку –соціального, структурного, людського, управлінського, екологічного, економічного й фінансового –і формуються:

– цілісна довгострокова стратегія;

– країна в ролі лідера при розробці стратегії;

– міцні партнерські відносини між урядами, донорами, громадянським суспільством, приватним сектором й іншими зацікавленими в розвитку учасниками;

– транспарентна зосередженість на результатах розвитку для забезпечення більшого практичного успіху в економіці[48, с. 30].

Стратегія розвитку, по суті, має являти собою процес, а не шаблон, який повинен одноманітно застосовуватися до всіх країн. Комплексна стратегія розвитку –це новий спосіб ведення операцій, інструмент досягнення більш високої ефективності в процесах розвитку в сучасному світі.

Засади співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями мають визначати цілі та напрями співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями в розрізі конкретних проектів, оскільки практичним втіленням підтримки курсу України на здійснення економічних реформ є допомога, що надається міжнародним фінансовим організаціям у вигляді кредитів та позик, які використовуються для реалізації пріоритетних проектів соціального й економічного розвитку. Реалізація засад співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями також має бути узгоджена з відповідними стратегіями допомоги цих організацій Україні.

Крім того, новими стратегіями МФО в Україні має визначатися характер їх оперативної діяльності в Україні протягом найближчих
років [48, с. 31].

Особливість нових стратегій має полягати в їх прагматичному характері, спрямованому на підтримку економічних та структурних реформ у найважливіших секторах на пошук і реалізацію нових інвестиційних можливостей в Україні. Реформи в Україні мають розглядатися в контексті загальносвітових тенденцій у розвитку трансформаційних процесів. Стратегії мають передбачати, що за умови подальшого покращання інвестиційного клімату в країні та досягнення конкретних результатів структурних реформ МФО будуть у змозі значно збільшити щорічні обсяги фінансування проектів.

Одним із напрямів діяльності Міністерства фінансів України є забезпечення міжнародних фінансових відносин держави[104].

При цьому слід мати на увазі і те, що співпраця, насамперед з Міжнародним валютним фондом, розглядається світовою фінансовою спільнотою як фактор довіри, підтвердження кредитоспроможності держави. Водночас не можна допустити, щоб стосунки з міжнародними фінансовими інституціями звелися до дріб’язкової опіки з їхнього боку. Головне –забезпечувати розв’язання за допомогою одержаних кредитів проблем стратегічного порядку. Що стосується визначення механізмів та інструментарію стратегії і тактики економічних перетворень, то це теж прерогатива української сторони [104].

Практика використання Урядом та Національним банком України запозичених коштів має бути максимально прозорою. Ситуація, що склалася у 1997-1998 рр., коли не виважена фінансова політика призвела до фактичної втрати валютних резервів Національного банку України, засвідчує, що у цій справі ще залишається багато недоліків, організаційно невідпрацьованих питань. Це зобов'язує Кабінет Міністрів і Національний банк прискорити обґрунтування оптимального алгоритму взаємовідносин з міжнародними фінансовими інституціями та практичних дій у сфері державних запозичень.

Празька (2000 р.) сесія Міжнародного валютного фонду та Світового банку визначила зміну пріоритетів міжнародних фінансових інституцій стосовно країн з перехідною економікою, у тому числі України. Відповідно на перший план вийшли питання економічної ефективності співробітництва та якості використання країнами-позичальниками отриманих кредитів.

Такі кредити певною мірою сприяли стабілізації фінансової ситуації в Україні та виведенню її економіки з кризового стану. Але рівень цього впливу не варто переоцінювати. Тим більше, що одержані кредити використовувалися Урядом та Національним банком України далеко не завжди з належною ефективністю [104]

Досвід взаємодії України з міжнародними фінансовими інституціями підтверджує необхідність істотного удосконалення її форм та механізмів. Головним у цьому контексті має стати мінімізація державного боргу, що передбачає збільшення власних фінансових ресурсів та поліпшення інвестиційного клімату. В основу фінансової стратегії необхідно покласти досягнення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування потреб економічного та соціального розвитку.

Не послаблюючи уваги до залучення зовнішніх ресурсів, Уряд має забезпечувати пріоритетність інвестиційних джерел перед кредитними. Отримання нових кредитів Міжнародного валютного фонду може здійснюватися лише на рефінансування існуючих боргових зобов'язань.

Дедалі настійнішою є потреба у створенні спеціалізованої фінансової структури –Українського банку реконструкції і розвитку, через який здійснювалося б фінансування інвестиційних проектів. Це також сприятиме більш вимогливому, жорсткому відбору інвестиційних проектів, надійнішому контролю за використанням отриманих коштів [104].

У взаємовідносинах з Міжнародним валютним фондом Уряд повинен забезпечувати:

– поглиблення структурних реформ, дерегуляцію підприємницької діяльності;

– продовження курсу реформ у напрямку прозорості економіки і процесів приватизації;

– поліпшення якості бюджетного процесу, забезпечення збалансованості державних фінансів з урахуванням податкової реформи та реформи міжбюджетних відносин;

– зменшення обсягів негрошових видів розрахунків;

– подолання корупції;

– активізацію реформи фінансового і банківського секторів та дальший їх розвиток на якісно новому рівні;

– досягнення прогресу в розвитку енергетики та вугільної промисловості, у розрахунках із зовнішніми постачальниками за природний газ [104].

Умови співпраці, які ставить перед Україною Міжнародний валютний фонд, загалом збігаються з відповідними пріоритетами наших економічних перетворень.

Удосконалення взаємовідносин України зі Світовим банком базується на новій його стратегії в питаннях допомоги Україні, в основу якої покладено такий фінансовий інструмент, як Програмна системна позика. Опрацьована українською стороною за участю Світового банку, вона відповідає внутрішнім програмним документам щодо економічного і соціального розвитку нашої держави.

Реалізація завдань Програмної системної позики вимагає від Уряду запровадження сучасної системи проектного та фінансового менеджменту. Йдеться про чіткий розподіл повноважень та відповідальності між Міністерством фінансів, Національним банком і банківськими установами, які обслуговують кредитні ресурси, та установами і підприємствами, які виступають відповідно до проектів кінцевими позичальниками.

Більш конструктивною має бути у цих питаннях і позиція НБУ. Нерідкими є випадки призупинення або невідновлення дії його ліцензій на спеціальні рахунки. Це стосується як кредитних проектів, так і тих проектів технічної допомоги, що є складовою частиною проектів Світового банку.

Дальше удосконалення співпраці з ЄБРР залежить від зростання в Україні його „працюючих активів”.

Необхідно у стислі терміни:

– удосконалити механізм координації, підготовки, реалізації та моніторингу великих інвестиційних проектів;

– спільно з керівництвом ЄБРР започаткувати практику проведення регулярного огляду портфеля проектів;

– посилити контроль за виконанням міністерствами та іншими органами своїх зобов’язань у взаємовідносинах з ЄБРР [104].

Уряду необхідно здійснити конкретні заходи для геостратегічної диверсифікації джерел надходження зовнішніх коштів. Враховуючи європейський вектор зовнішньої політики України, слід розширювати співпрацю з Європейським Союзом та його фінансовими інституціями, Європейською Асоціацією вільної торгівлі та іншими організаціями.

Як додаткове джерело фінансування регіональних проектів можна розглядати Організацію Чорноморського економічного співробітництва, до складу якої входить і Україна. Із створенням Чорноморського банку торгівлі і розвитку, який розпочав свою діяльність у червні 1999 р., з’явилася реальна основа для практичної реалізації проектів у цьому регіоні. Відповідно до Угоди про заснування цього банку його діяльність спрямовується на забезпечення процесів економічної трансформації країн Чорноморського регіону, він діє як банк розвитку, кредиторами та позичальниками якого виступають країни-засновники [104].

Необхідно постійно і ґрунтовно вивчати можливості інших міжнародних організацій світового і регіонального масштабу на предмет використання їхніх можливостей для фінансового і технічного сприяння розвитку української економіки.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Міністерство фінансіввідіграє провідну роль у системі органів оперативного управління бюджетом.Воно організовує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та вносить їх в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України.

2. Досліджено форми участі Міністерства фінансів України у фінансовій діяльності держави. Міністерство фінансів України є суб’єктом фінансового контролю як центральний спеціалізований орган виконавчої влади з управління фінансами і по контролю за рухом і витрачанням державних фінансових ресурсів.

На сьогодні Міністерство фінансів України має різноманітні функції, які забезпечують реалізацію його завдань. До таких функцій можна віднести:контрольну;організаційну;аналітичну;нормотворчу;координаційну;експертну;інформаційну;правозастосовну;прогнозування.

Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України.

Отже, однією з основних його функцій є контрольна, яка проявляється під час здійснення бюджетного контролю.

Так, відповідно до Бюджетного кодексу України за складання проекту закон про Державний бюджет України відповідає Міністерство фінансів України, що перевіряє дотримання бюджетного законодавства у процесі розроблення проекту закону про Державний бюджет України на відповідний бюджетний період.

Під час розгляду та прийняття закону про Державний бюджет України, Міністерство фінансів виявляє неточності в розрахунках прогнозів податкових надходжень і представляє проект закону про Державний бюджет на пленарному засіданні Верховної ради України.

Міністерство фінансів України готує і подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо внесення змін до Державного бюджету України, здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, а це означає, що Міністерство фінансів контролює як надходження коштів до бюджету, так і їх витрачання. Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням.

3. Вивчено місце і роль Міністерства фінансів у здійсненні бюджетного процесу та досліджено роль Міністерства фінансів у правовому регулюванні державних доходів і державних видатків.Міністерство фінансів відіграє велику роль у складанні проекту державного бюджету на відповідний рік, а також у підготовці звіту про виконання бюджету.

Вивчення специфіки формування бюджетних призначень показало, що основну частину роботи над бюджетними показниками здійснюють Міністерство фінансів України, місцеві фінансові управління та відділ і розпорядники коштів у процесі обміну інформацією на кожному рівні бюджетної системи. Вплив на зміст бюджету головних розпорядників коштів посилюється за рахунок розширення їх бюджетних повноважень у визначенні обсягів фінансування, але одночасно збільшується їх відповідальність.

Пропонується визначені бюджетні призначення розпорядником бюджетних коштів використати для складання бюджетів місцевого самоврядування „з нуля”, тобто розрахувати статті витрат виходячи з існуючих потреб у фінансуванні, без врахування показників минулих бюджетів. Видатки місцевих бюджетів потребують реформування в першу чергу через недостатнє фінансування капіталовкладень бюджетних установ.

Несвоєчасне прийняття закону про Державний бюджет України порушує наступне виконання бюджету, причому не стільки центрального, скільки місцевих бюджетів, із затвердженням яких виникають додаткові проблеми. Тому варто передбачити механізм реалізації відповідальності парламенту за порушення вимог бюджетного законодавства, аж до його розпуску.

Проблемним є і питання оприлюднення проекту закону про державний бюджет. Відповідно до вимог Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів зобов’язано публікувати в газеті „Урядовий кур’єр” проект Закону про Державний бюджет не пізніше ніж через сім днів після його подання Верховній Раді України.

Проте, тут постає питання, чи підлягає публікуванню відхилений чи виправлений проект? У зв’язку з цим, на нашу думку, норму частини другої статті 28 Бюджетного кодексу України слід визначити наступним чином:

Також, на нашу думку, не можна погодитися з твердженням проф. Воронової Л.К., що оприлюднення Закону про Державний бюджет „не є необхідним”. Не оприлюднення проекту даного закону позбавляє народ України на реалізацію права на безпосередню демократію, що є неприпустимим у правовій державі.

4. Досліджено роль Міністерства фінансів на стадії виконання бюджету. Під час виконання бюджету найважливіше –це забезпечити повне і своєчасне надходження обов’язкових (податкових та інших) платежів і доходів за всіма джерелами фінансування заходів у межах затверджених у бюджетах сум протягом усього бюджетного періоду.

Міністерство фінансів України здійснює загальнуорганізацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Протягом усього бюджетного періоду Міністр фінансів України забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням. Також Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету і має виключне право надання відстрочок по сплаті податків, зборів (обов’язкових платежів) на умовах податкового кредиту за поданнями органів стягнення на термін до трьох місяців в межах поточного бюджетного періоду.

Згідно із Положенням про Міністерство фінансів України у межах своєї компетенції воно забезпечує виконання Державного бюджету України, концентрацію фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України, ефективне використання бюджетних коштів, здійснює контроль за цільовим використанням коштів державного і місцевого бюджетів, застосовує в установленому порядку заходи щодо обмеження або припинення фінансування з державного бюджету підприємств, установ і організацій за наявності фактів нецільового витрачання ними коштів, а також у випадках неподання звітів про витрачання раніше виділених коштів та утримує в установленому порядку з підприємств, установ та організацій кошти державного бюджету, що використані ними не за цільовим призначенням.

Право на здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України. Таке право Міністру фінансів надається Бюджетним кодексом України

5. У роботі досліджена також роль Міністерства фінансів у відносинах державного кредиту. Державний кредит – це врегульовані правовими нормами відносини, в яких позичальником виступає держава, а кредитором – фізична або юридична особа. Державні кредити надаються на певний строк, а при його настанні ці кошти треба повернути.

Межі запозичення коштів державою встановлює Закон про Державний бюджет. Міністр фінансів з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення. Кабінет Міністрів України приймає рішення про взяття позики в межах, встановлених у Законі про Державний бюджет.

Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їхніх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов’язань юридичним особам в межах повноважень, наданих цим посадовим особам Законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб’єктів, тобто гарантія як форма державного кредиту засновується на принципах банківського кредитування.

За угодою, яку укладає позичальник з Міністерством фінансів, Кабінет Міністрів України зобов’язується перед юридичною особою –кредитором погасити заборгованість юридичної особи –позичальника, якщо вона не зможе зробити цього сама.

6. З метою посилення впливу фінансової, в тому числі бюджетної політики на створення сприятливих умов для сталого економічного зростання, реалізації соціальних пріоритетів економічної політики, що особливо є важливим в умовах економічної кризи, необхідно:

– забезпечити збалансованість та прозорість бюджету, соціальну орієнтацію бюджетних видатків;

– підвищити ефективність використання бюджетних коштів;

– забезпечити удосконалення міжбюджетних відносин;

– посилити інвестиційну складову державного та місцевих бюджетів;

– здійснити запровадження програмно-цільового методу управління державними фінансами, проектного методу управління бюджетами всіх рівнів;

– удосконалити методику прогнозування доходів зведеного бюджету та методологічних підходів прогнозування надходжень ПДВ;

– забезпечити збалансоване середньострокове бюджетне прогнозування і планування як один з основних інструментів ефективного і виваженого управління державними фінансами, що надасть можливість підвищити роль бюджетної політики у реалізації економічних і соціальних цілей уряду, насамперед, з метою підвищення рівня державних соціальних стандартів та зниження рівня бідності;

– забезпечити ефективне і збалансоване бюджетне регулювання шляхом урахування циклічності економічного розвитку та стану державних фінансів при розробці бюджетної політики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нормативні джерела

1. Конституція України від 28.06.1996 № 245-к/95-ВР // Відомості Верховної ради України. – 1996. – №30.

2. Бюджетний кодекс: Закон України від 21.06.2001 №2542-ІІІ // Відомості Верховної Ради України – 2001. – № 37-38.

3. Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України вiд 26.01.1993 № 2939-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993 р. – №13.

4. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом : Закон України від 28.11.2002 № N 249-IV. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №1.

5. Про заходи щодо запобігання легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом: Указ Президента України від 10 грудня 2001 № 1199/2001.

6. Про Державне казначейство: Положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 21.12.2005.

7. Положення про Міністерство фінансів України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1837.

8. Про затвердження Плану діяльності Міністерства фінансів України з підготовки проектів регуляторних актів на 2009 рік: Наказ Міністерства фінансів України від 15.12.2008 № 1488.

9. Про бюджетну класифікацію та її запровадження: Наказ Міністерства Фінансів від 27.122001 № 604.

Монографії, статті, підручники

10. Алисов Е. А. Финансовое право Украины – Х.: Эспада, 2000. – 288 с.

11. Алісов Є.О., Воронова Л.К., Кадькаленко С. Т., Кравченко В. І. Фінансове право: Підруч. для студ. юрид. вищих навч. закл. / Л.К. Воронова (ред.). – 2 вид., випр. та допов. – Х. : Консум, 1999. – 495 с.

12. Анашкин А.К. Механизм стабилизации национальных финансов / А.К. Анашкин. – М.: ЗАО «Издательство «Экономика», 2002. – 190 с.

13. Антошкіна В.К., Сирота А.І. Фінансове право: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. – Донецьк : Юго-Восток, 2005. – 367 с.

14. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси: Навчальний посібник / За заг. ред. Базилевича В.Д. – К.: Атіка, 2002. – 368 с.

15. Бескид Й.М. Теоретичні підвалини дослідження суті державного бюджету України. // Фінанси України. – 1998. – №1.

16. Бех Г. В., Дмитрик О. О., Криницький І. Є., Кучерявенко М. П., Лукашев О. А. Фінансове право України: Підручник / М.П. Кучерявенко (ред.). – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 319 с.

17. Близнюк А.С., Губерская Н.Л., Музыка О.А., Усенко Р.А. Местные финансы в Украине: Правовая регуляция: Учебное пособие. – К.: Дакор, КНТ, 2007. – 316 с.

18. Брайчева Т.В. Государственные финансы. – СПб.: Питер, 2001. – 288 с.

19. Бурцев В.В. Государственный финансовый контроль: методология и организация. М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000. –392 с.

20. Бюджет і фінансова політика України /А.О. Єпіфанов, І.ВІ. Сало, І.І.Дякова. – К., 1997. – 235 с.

21. Бюджет страны – суть и содержание государственной политики // Финансы. 2001. №5.

22. Бюджетна система України: Навчальний посібник
(За ред. С.О.Булгакової). – К.: КНТЕУ, 2003. – 288 с.

23. Бюджетная система Российской Федерации: Учебник /
О.В. Врублевская и др.; Под ред. О.В. Врублевской, М.В. Романовского. –
3-еизд., испр. И пераб. – М.: Юрайт-Издат, 2003. – 838 с.

24. Бюджетний процес в України: збірник нормативно-інструктивних матеріалів /Упорядники: С.І. Мельник, З.М.Луценко, І.Ф. Щербина, А.В.Данілова. К.:Мінфін, 2002. – 295 с.

25. Бюджетний процес в Україні: Збірник нормативно-інструктивних матеріалів. – К.: ПЕФР. – 2003. – С.76-81.

26. Винницкий Д. В., Грачева Е. Ю., Абрамчик Л. Я., Запольский С. В. Акутальные проблемы финансового права Республики Беларусь, России, Украины. – Спб, 2006. – 376 с.

27. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами: пер с англ. /
Гл. ред. серии Я.В. Соколов. – М.: Финансы и статистика, 1996.

28. Воронова Л. К. Фінансове право України: Підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, 2006. – 448 с.

29. Вострикова Л.Г. Финансовое право: Учебник для вузов. – М, 2007. – 376 с.

30. Гай-Нижник П.П. Народне міністерство фінансів УНР: проблеми становлення (січень-квітень 1918 р.). // С. 59-74.

31. Гай-Нижник П. П. Фінансова політика Центральної Ради та урядів Української Народної Республіки (березень 1917 р. – квітень 1918 р.). // Автореферат дис. …д.і.н. – К., 2008. – 35 с.

32. Гай-Нижник П. П. Фінансова політика уряду Української держави гетьмана П. Скоропадського ( 29 квітня – 14 грудня 1918 р. ) // Автореферат дис. …к.і.н. – К., 2000. – 20 с.

33. Гелько В.В. Місцеві фінанси: суть, структура і принципи формування ресурсів. // Фінанси України. – 1999. — №5.

34. Грачева Е.Ю. Финансовое право: Схемы и комментарии: Учебное пособие. – 3-е изд., испр. и доп. – М.: Юриспруденция, 1999. – 104 с.

35. Губерская Н.Л. Финансовое право: Методические рекомендации, нормативно-правовые акты, библиография. Общая часть: Учебно-методическое пособие. – К.: Знание Украины, 2007. – 328 с.

36. Державне регулювання економіки: Навч. Посібник / С.М.Чистов, А.Є.Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін. – К.:КНЕУ, 2000. – 316 с.

37. Дмитренко Е.С. Фінансове право України: Практикум. – К.: Атіка, 2004. – 216 с.

38. Єременко О.К. Концепція розвитку Міністерства фінансів України / Під заг. керівництвом і ред. Г.О. П’ятаченка // Фінанси України. – 1997. – №3. – С. 27-41.

39. Жибер Т.В. Бюджетний процес та його оптимізація в Україні. Автореф. дис… канд. екон. Наук. – К., 2006. – 19 с.

40. Завдання Міністерства фінансів України сьогодні // Финансовая консультація. – 2001. – №3. – С. 13 – 16.

41. Зміст та класифікація фінансових правовідносин: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 / О.О. Дмитрик; Нац. юрид. акад. України ім.Я.Мудрого. — Х., 2003. — 187 с.

42. Зюнькін А.Г. Фінансове право: Опорний конспект лекція. – К.: МАУП, 2003. – 160 с.

43. Ивановский В. Государственное право. Известия и ученые записки Казанского университета. По изданию №5 1895 года – №11 1896 года. – 668 с.

44. Каленський М.М., Стефанюк І.Б. До питання розвитку державної контрольно-ревізійної служби // Фінанси України. – 1999. – № 2. – С. 71-77.

45. Капаєва Л.М., Лях М.С. Фінансове право: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 248 с.

46. Карасева М.В. Финансовое право Украины. Общая часть: Учебник. – М.: Юристь, 2000. – 256 с.

47. Концепція розвитку Міністерства фінансів України // Фінанси України. – 1997. – № 3. – С. 27 – 42.

48. Ковбасюк Ю.В. Економічна політика співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями 2005 года. Автореф. дис…
д-ра наук з держ. упр.: /.; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – К., 2005. – 32 с. – укp.

49. Механізм формування державної бюджетної політики в Україні: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.04.01 / І.О. Плужников; Укр. акад. банк. справи. — Суми, 2003. — 19 с.

50. Міністерство фінансів // Аудит сегодня. – 2001 – №5. – С. 32 – 34.

51. Міністерство фінансів України // Бухгалтерія. Налоги. Бізнес. – 1999. – №34. – С. 11 – 14.

52. Міністерство фінансів як дзеркало Українських реформ // Україна молода. – 2000 – 26 квітня.

53. Музика О.А. Фінансове право: Навчальний посібник. – К., 2004. – 220 с.

54. Музыка-Стефанчук О.А. Финансовое право: Учебное пособие. –
3-е изд., доп. и перераб. – К.: Атика. 2007. – 264 с.

55. Науково-практичний коментар Бюджетного кодексу України. / За заг ред. П.В. Мельника. – К., 2003. – 416 с.

56. Никитина А. М., Ремиханова Д. А., Фетисов В. Д., Староверова О. Бюджетное право. – 3-е изд., пере раб и доп. – М., 2006. – 224 с.

57. Опарін В.М. Передумови та чинники розбудови ефективної бюджетної системи В Україні // Фінанси України. – № 9. – 2000. – С. 126-134.

58. Опарін В. Фінансова система: теоретичні засади та прак¬тичні аспекти її розбудови в Україні // Фінанси України. -1998. -№ 9. — С. 49-59.

59. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2001. – 240 с.

60. Опарін В. Фінансова система: теоретичні засади та практичні аспекти її розбудови в Україні // Фінанси України. – 1998. – № 9. – С. 49-59.

61. Опря А.Т. Фінансове право: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 248 с.

62. Орлюк О.П. Фінансове право. Навчальний посібник. – К., 2003. – 548 с.

63. Пансков В. Формирование доходов федерального бюджета от внешнеэкономической деятельности: коллизии законодательного обеспечения и пути их разрешения // Российский экономический журнал. 2003. № 1. С. 18-26.

64. Парижак Н.В. Формування ефективної бюджетної системи України. // Фінанси України. – 1998. — № 1.

65. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Знання-Прес, 2002. – 495 с.

66. Понікаров В.Д., Ялдін І.В., Назаренко В.В. Фінансове право: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун- т. – Х. : ВД "ІНЖЕК", 2005. – 200 с.

67. Правові засади формування місцевих бюджетів: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.07 / Л.О. Нікітіна; Держ. податк. адмін. України, Нац. акад. держ. податк. служби України. – Ірпінь, 2004. – 207 с.

68. Предборський В.А. Фінансове право. К: „Правові джерела”, 1998. –319 с.

69. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 312 с.

70. Романенко О. Р., Огородник С. Я., Зязюн М. С. Фінанси: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 1999. – 108 с.

71. Романів М. В. Роль Міністерства фінансів у забезпеченні контролю за рухом фінансових ресурсів держави // Фінанси України. – 1998. – С. 46. – 49.

72. Савченко Л.А. Правові основи фінансового контролю: навч. посіб. – К., 2008. – 494 с.

73. Сивульська Н.М. Аналіз виконання бюджетів місцевих органів самоврядування // Тернопільська академія народного господарства. Наукові записки: Зб. наук. праць кафедри економічного аналізу. – Випуск 9. – Тернопіль: Економічна думка. – 2001. – С. 193-194.

74. Сивульська Н.М. Бюджетний процес в Україні та його особливості // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць. — Випуск 174. – Т. 2. – Дніпропетровськ: ДНУ. – 2003. – С. 477-483.

75. Сивульська Н.М. Вдосконалення доходної частини бюджетів місцевого самоврядування // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. — Випуск 65. – Дніпропетровськ: ДНУ. – 2000. – С. 74-78.

76. Смолянська О.Ю. Фінансовий ринок. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.

77. Стефанюк І.Б. Державне управління і фінансовий контроль в умовах ринку. // Фінанси України. – 1999. — №11.

78. Стефаник І.Б. Контрольно-ревізійна служба як складова система фінансової безпеки держави. // Фінанси України. – 1999. — №11.

79. Сучасний стан та перспективи розвитку фінансового права : тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції, 23–24 листопада 2007 року / Науково-дослідний інститут фінансового права. – К.: ПП„Укртехнопрінт”, 2008. – Ч. 2. – 88 с.

referat-ok.com.ua

Міністерство фінансів України

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ — ЦЕНТРАЛЬНИЙ ОРГАН ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ УКРАЇНИ У СФЕРІ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Місце Міністерства фінансів України в системі органів державної влади у сфері фінансової діяльності

1.4.Структура Міністерства фінансів України

2.2. Міністерство фінансів як суб’єкт головної стадії бюджетного процесу

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Розділи