Вступ.

1. Мікроекономіка в системі економічних наук.

2. Місце мікроекономіки у загальній економічній теорії

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Сучасна економічна теорія, головним змістом якої є розвинена ринкова економіка як загальнолюдська цінність, розкриває її сутність через різні рівні аналізу: передусім, макро- і мікро-, а також глобально економічний. Це закономірно, адже економічні процеси на цих рівнях у своїй єдності та взаємодії обумовлюють органічну цілісність економічної системи — ринкової економіки. Через названі рівні розкриваються сукупність економічних відносин і закономірності їхнього розвитку, тобто предмет вивчення економічних наук.

У відносинах ринкового господарства як системи виділяють економічні виробничі відносини, особливо відносини власності, які обумовлюють у процесі дослідження політекономічний підхід до цієї складної системи.

Методологічні основи курсу базуються на діалектичному підході до явищ, системному аналізі, методах дедукції, індукції, абстракції, моделюванні, економіко-математичних, графоаналітичних та інших методах.

До найбільш важливих методів, що використовуються в мікроекономіці, відносяться:

— метод абстракції (виражається в побудові мікроекономічних моделей);

— граничний аналіз (маржиналізм).

Маржиналізм — розглядання економічних явищ не тільки в закінченому, але і в постійно змінному вигляді, тобто не тільки загальних або середніх економічних величин, але і їх змін.

Категоріями граничного аналізу є граничні витрати, гранична виручка, граничний продукт, вартість граничного продукту та ін.

1. Мікроекономіка в системі економічних наук

Мікроекономіка є однією зі складових сучасної фундаментальної науки про господарство, яка майже три століття носила назву "політична економія", а на межі ХІХ-ХХ століть стала називатись "економікс", що в перекладі з англійської трактується нині як "економічна теорія".

Мікроекономіка вивчає взаємодію окремих економічних суб'єктів та досліджує механізм функціонування конкретних ринків. Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показує механізм прийняття рішень господарюючими суб'єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів[4, c. 12].

Назва "політична економія" закріпилась за наукою після виходу в світ праці француза Антуана Монкретьєна "Трактат політичної економії" (1615 р.), а назва "економікс" — завдяки праці англійського вченого Альфреда Маршалла "Принципи економікс" (1890 р.). Останнім часом поширюється вживання інших аналогів "економікс" — "аналітична економіка", "теоретична економіка''. Кожна з цих назв відбиває певні зміни в самому змісті науки.

Політична економія, яка досягла своїх вершин у працях таких геніальних вчених як Адам Сміт ("Дослідження про природу та причини багатства народів", 1776 р.) та Карл Маркс ("Капітал", 1867-1894 рр.), прагнула проникнути в глибинну сутність економічних процесів, пояснити їх природу та суперечності. В ній переважав якісний аналіз і об'єктивний підхід до вивчення економічних взаємозв'язків. Вона відкрила об'єктивні економічні закони, управляють виробництвом, обміном, розподілом і споживанням матеріальних благ незалежно від волі і свідомості самих учасників цих процесів. В снові всієї науки лежала теорія трудової вартості, започаткована англійцем Вільямом Пеггі. Представники класичної політекономії здійснювали свої дослідження переважно на рівні окремих товаровиробників, в сучасній термінології — на мікрорівні. Проте вони описали також деякі процеси, що відображають взаємозв'язки на рівні всього суспільства. Так, французьким вченим Франсуа Кене була створена модель суспільного відтворення (господарського кругообігу) — перша геніальна спроба з'ясувати умови макроекономічної рівноваги. К.Маркс розвинув цю ідею у своїх числових схемах реалізації суспільного продукту і обґрунтував умови розширеного відтворення суспільного капіталу. Отже, класики мали уяву і про макроекономічні процеси.

Економікaвіддає перевагу кількісному аналізу і суб'єктивно-психологічному підходу до вивчення ринкових сил. Вона зосереджує свою увагу на зовнішніх явищах, узагальнює поведінку учасників ринкових відносин, враховуючи їх психологію, бажання, смаки, очікування. В основі всіх досліджень лежить теорія граничної корисності, обґрунтована представниками австрійської школи К.Менгером, Є.Бьом-Баверком, Ф.Візером у другій половині XIX — на початку XX ст.

Відокремлення економікс від традиційної політичної економії було своєрідною реакцією на марксизм, який з класових позицій розкрив економічні корені соціальних суперечностей у суспільстві і. розглядаючи розвиток людського суспільства як природно-історичний процес, обгрунтував закони зародження, розквіту і загибелі кожної формації, в якій існують антагоністичні класи. Економікс намагалась відійти у сферу "чистої науки", підкресливши свій нейтральний характер відмовою від назви "політична економія". Вона ставила за мету обґрунтувати виключно економічну мотивацію господарської діяльності, зосередилась на вивченні ринкового господарства, основою якого с приватна власність, намагаючись не помічати тих величезних соціальних конфліктів, які час від часу виливались у бурхливі революції. Представники економікс досліджували закономірності функціонування фірм, галузей, ринків з тим, щоб надати рекомендації щодо оптимізації господарських рішень[2, c. 14-15].

Однак небувала криза 1929 р. і затяжна Велика депресія 1929-33 рр. змусили вчених звернути увагу на проблеми, характерні для економіки в цілому. Дослідження видатного англійського вченого Джона Мейнарда Кейнса, узагальнені в книзі "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей" (1936 р.), значно поглибили знання про економіку в цілому, тобто на макрорівні, і СІ1Рияли виділенню двох великих розділів економікс — мікроекономіки та макроекономіки. Згодом закріпився поділ економічної теорії на три частини: політична економія, мікроекономіка та макроекономіка.

У другій половині XX століття відбуваються якісні зміни в економічному житті світового співтовариства. Зростання взаємозв'язку та взаємозалежності національних економік, інтернаціоналізація обміну і виробництва, підвищення ступеню відкритості національних господарств набувають дедалі всеохоплюючого характеру. Утворюється єдиний глобальний економічний організм, який функціонує за законами ринкової економіки. Розвиток цих процесів зумовив відокремлення від мікро — та макроекономіки ще однієї частини економічної теорії — міжнародної економіки, яка вивчає закономірності взаємодії національних економік у сфері міжнародного обміну, виробництва і розподілу факторів виробництва на мікро — та макрорівнях.

Такий поділ економічної теорії можна вважати досить умовним, тому що всі економічні процеси тісно взаємопов'язані, переплітаються та взаємодіють на різних рівнях господарського життя. Результати господарської діяльності залежать як від об'єктивних умов, так і від суб'єктивних рішень окремих індивідів. Тому ще від початку XX століття і до останніх часів чимало вчених робили спроби поєднати кращі досягнення класичної політичної економії з кращими досягненнями економікс, зокрема, теорію трудової вартості з теорією граничної корисності. Вони вважали, що таким поєднанням підходів можна позбутися обмеженості наукового пізнання, яка спричинена однобічністю ортодоксальних шкіл. Цих вчених іноді називають "еклектиками". До них відносять А. Маршалла, М.І. Тугана-Барановського, П. Семюелсона та інших. У наш час все більше вчених схильні до "синтезу" різних напрямів економічної думки.

Поміж вченими тривають дискусії щодо того, які проблеми повинні бути віднесені до тих чи інших розділів науки. Наприклад, проблема безробіття традиційно вважалася макроекономічною, але в своїй основі вона має діяль-ність окремих підприємств, тобто починається на мікрорівні. Серед вчених відсутня також єдність і щодо послідовності вивчення розділів. Деякі автори зарубіжних підручників "Економікс" віддають перевагу першочерговому викладенню макроекономічних проблем, інші — мікроекономічних. Однак дослідження механізмів функціонування народного господарства в цілому вимагає знання поведінки окремих його елементів, їх взаємодії, особливостей функціонування окремих ринків і галузей. Автори, які починають з макроекономіки, вдаються до постійних екскурсів у мікроекономіку. Тому логічно починати власне з мікроекономіки, яка акцентує свою увагу на поясненні поведінки окремих учасників ринкового господарства.

Навчальними планами підготовки фахівців з економіки і підприємництва передбачено наступну послідовність вивчення фундаментальних економічних дисциплін:

• політична економія. — досліджує систему виробничих відносин за допомогою абстрактних категорій, таких як товар, гроші, капітал, вартість, ціна, прибуток, заробітна плата, власність тощо;

• мікроекономіка — вивчає явища і процеси на рівні первинних елементів господарської системи, таких як споживач, конкурентна фірма, монополія, галузь;

• макроекономіка — узагальнює економічні явища на рівні всього суспільства в цілому, зосереджує свою увагу на таких проблемах як вимірювання валового внутрішнього продукту, економічний цикл, безробіття, інфляція, цілі та інструменти економічної політики.

Отже, спираючись на знання основних категорій політекономії, ми й починаємо вивчати мікроекономіку[7, c. 9-11].

2. Місце мікроекономіки у загальній економічній теорії

Мікроекономіка є однією зі складових сучасної економічної теорії –фундаментальної науки про господарство, яка досліджує поведінку людей і пояснює, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення.

Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб’єктів в різних ринкових структурах.

Індивідуальний економічний суб’єкт – це неподільний, первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні функції. Суб’єкти ринкової економіки численні – це покупці та продавці, споживачі та виробники, наймані робітники, підприємці, інвестори тощо.

Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма. Споживач – це фізична особа, представник домогосподарства, який на ринку готової продукції виступає як основний покупець споживчих товарів, що поставляються фірмами, а на ринку ресурсів – як продавець факторів виробництва, якими володіє. Фірма виступає як виробник товарів, їх продавець, як споживач і покупець ресурсів, інвестор.

Об’єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди[9, c. 20].

Вирішення фундаментальних задач, що стоять перед економічною системою, проводиться на мікро- та макрорівнях. Якщо макроекономіка досліджує функціонування економічної системи в цілому і крупних її секторів, то мікроекономіка аналізує поведінку окремих економічних суб'єктів (рисунок 1). При цьому передбачається, що економічний суб'єкт — раціональний індивід, метою якого є досягнення максимальних результатів при даних витратах на ресурси або мінімізація витрат при досягненні поставленої цілі. В мікроекономіці передбачається, що кожен господарюючий суб'єкт намагається максимізувати: споживач — задоволення своїх потреб, фірма — прибуток, держава — рівень добробуту населення.

Крім того, мікроекономіка не тільки намагається зафіксувати те, що є, але і розробляє найкращі варіанти розв'язання проблем, що виникають, проблем раціонального ведення господарства.

Мікроекономіку цікавлять ціни й обсяги виробництва і споживання конкретних благ; стан окремих ринків; фактори, що впливають на зміни попиту і пропозиції окремих благ тощо.

Мікроекономіка вивчає економічну діяльність окремих господарчих суб'єктів (домашні господарства, ділові одиниці, держава) за умови рідкості ресурсів.

Економічна діяльність направлена на задоволення потреб людей і включає в себе: потреби, ресурси, технології, продукти та їх використання. Між ними існує взаємозв'язок (рисунок 2).

Мікроекономіка характеризується (як і будь-яка наука):

1) об'єктом вивчення;

2) предметом, тобто виділеним в об'єкті змістом;

3) методами, які визначають специфіку її підходу до об'єкту і виділення в ньому її предмету[3, c.17-18].

Висновки

Об'єктом мікроекономіки є економічна діяльність людей та виникаючі при цьому загальні економічні проблеми, що вирішуються у відповідності з існуючими інститутами та їх системами.

Предметом мікроекономіки є поведінка господарюючих суб'єктів і механізм прийняття ними економічних рішень з приводу виробництва і споживання економічних благ в умовах обмежених ресурсів.

Знання предмету допомагає ефективно розподіляти власні кошти, приймати раціональні рішення в процесі ведення реального бізнесу, управляти підприємством.

Мікроекономіка є частиною економічної теорії і використовує її методи в процесі вивчення основних економічних проблем.

Метод економічної теорії (метод в пер. з грецьк. — шлях до чогось, шлях пізнання) — спосіб пізнання, визначена сукупність, система прийомів й операцій з метою уявного відображення предмета, який вивчається. Метод мікроекономіки формується на базі певної методології, яка включає в себе дослідження предмету, структуру і місце даної науки в загальній системі знань і власне метод. В ході процесу пізнання відбувається постійна взаємодія предмету і методу. Предмет передбачає певний метод дослідження, а метод формує предмет.

Список використаної літератури

1. Андреюк Н. Мікроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ Наталія Андреюк,. -К.: Кондор, 2004. -174 с.

2. Базілінська О. Мікроекономіка : Навчальний посібник/ Олена Базілінська, Оксана Мініна; За ред. Олени Базілінської; М-во освіти і науки України. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -349 с.

3. Вініченко І. І. Мікроекономіка : Навч. посібник для студ. вузів/ І. І. Вініченко, Н. В. Дацій, С. О. Корецька; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -265 с.

4. Горобчук Т. Мікроекономіка : Навчальний посібник/ Тетяна Горобчук,; М-во освіти і науки України, Житомирський інженерно-технологічний ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -271 с.

5. Задоя А. Мікроекономіка : Курс лекцій та вправи: Навч. посібн./ Анатолій Задоя,. -К.: Знання, 2001. -211 с.

6. Кілієвич О. Мікроекономіка для аналізу державної політики : Підручник/ Олександр Кілієвич, Олександр Мертенс,. -К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2005. -655 с.

7. Косік А. Мікроекономіка : Навчальний посібник/ Алла Косік, Га-лина Гронтковська,; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -415 с.

8. Лісовий А. Мікроекономіка : Курс лекцій: Навч. посібн./ Андрій Лісовий,. -К.: ЦУЛ, 2003. -191 с.

9. Мікроекономіка і макроекономіка : Підручник для студ. екон. спец.: У 2 ч., Ч. 1, Ч. 2/ Авт. Світлана Будаговська, Олександр Кілієвич, Інна Луніна та ін.; За заг. ред. С.Будаговської. -2-е вид.. -К.: Основи, 2001. -517 с.