Вступ.

1. Історія та розвиток Московького художнього академічного театру.

2. Школа-студія МХАТ, її роль та значення.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Головним завданням МХТ, по думці його творців, з пошук сценічного втілення нової драматургії, що не знаходить розуміння в старому театрі. Планувалося звертання до драм Чехова, Ібсена, Гауптмана. У перший період свого існування (1898-1905) МХТ був переважно театром сучасної драматургії.

Розділ Художнього театру був подією вкрай хворобливим. Різка зміна репертуару, відхід багатьох провідних акторів поставили театр на грань катастрофи. Першою прем'єрою в Камергерському стає Перламутрова Зінаїда Рощина (1987), спектакль, що почав репетируватися в 1983 і здавався застарілої вже на прем'єрі. В 1988 був поставлений Московський хор Петрушевской. У Кабалі святенників Булгакова (1988), поставленому Адольфом Шапиро, у разючому дуеті Мольєра-Єфремова й Короля-Смоктуновського звучав мотив кінця роману театру й влади. На дуеті Гендель-Єфремов і Бах-Смоктуновский була побудована постановка Можливої зустрічі Барца (1992). Спробою освоєння й розгадки російської віршованої класики стали постановки Горі від розуму (1992) і Борис Годунов (1993, цар Борис — Олег Єфремов). Останнім спектаклем Єфремова на мхатовской сцені стали чеховські Три сестри (1997). Поставлений на коло будинок Прозорових живе й дихає в спектаклі, як жива істота, міняючись зі зміною пір року й часом доби. Побудований на мотивах розставання, прощання, відходу, цей спектакль пропонував погляд на людську долю на тлі природи, на тлі світобудови. У фіналі будинок від'їжджав, розчинявся серед дерев торжествуючого саду. Спектакль Сирано де Бержерак випускався вже без Єфремова (помер в 2000).

В 2000 художнім керівником театру став О.П.Табаков.

1. Історія та розвиток Московького художнього академічного театру

Початком Художнього театру вважають зустріч його засновників Костянтина Сергійовича Станіславського й Володимира Івановича Немировича-Данченка в ресторані "Слов'янський базар" 19 червня 1897 року. Ім'я "Художньо-Загальнодоступного" театр носив недовго. В 1901 році з назви було прибране слово "загальнодоступний", але орієнтація на демократичного глядача залишалася одним із принципів МХТ.

МХТ був заснований у вигляді товариства на паях, де вперше в театральній справі, підприємство належало не трупі, а 13 пайовикам, з яких театр представляли Станіславський і Немирович-Данченко, а іншими були запрошені московські багатії, що розділяли театральну ідею засновників. Пайовики приймали рішення на загальних зборах, маючи нерівну кількість голосів, пропорційно фінансовому внеску. Найбільшою кількістю голосів володів меценат Сава Морозов, що поряд зі Станіславським і Немировичем-Данченком визначала всю ділову діяльність МХТ, а до 1902 року повністю взяв на себе фінансування театру.

З 1902 року театр працює в будинку в Камергерському провулку, перебудованому зі старого театру Лианозова на засоби Сави Морозова архітектором Федором Шехтелем за участю Івана Фоміна.

Прем'єра п'єси А. П. Чехова "Чайку" у Художньому театрі відбулася 17 грудня 1898 року.

З 1906 року театр неодноразово гастролював у країнах Європи, Азії, Америки.

В 1920 році — був включений у число академічних театрів — МХАТ.

В 1932 році — МХАТ було привласнене ім'я М. Горького.

В 1937 році МХАТ нагороджений орденом Леніна, в 1938 році орденом Трудового Червоного Прапора.

При театрі з 1923 року є музей із двома філіями: Будинок- Музей ДО. С. Станіславського й Меморіальна квартира В. И. Немировича-Данченка.

Під час Великої Вітчизняної війни, у жовтні 1941 року МХАТ ім. М. Горького був евакуйований у Саратов, де зайняв будинок Саратовского ТЮЗА, і лише в листопаді 1942 театр повернувся в Москву

З 1943 року існує Школа-студія їм. В. И. Немировича-Данченка.

Трупа театру чи була не найкращою в Європі того часу. Тут висупали Ольга Кніппер-Чехова й Марія Ліліна, Іван Москвін і Всеволод Мейерхольд, Василь Качалов і Леонід Леонідов. У Художньому театрі були закладені й уперше випробувані положення "системи Станіславського", що стала основою навчання й виховання акторів в усьому світі.

Система Станіславського універсальна, тому що вона узагальнює як його власну творчу практику, так і практику багатьох поколінь професіоналів не тільки російської, а і світової театральної сцени. Незважаючи на те що вона спрямована на створення професійного творця, ця система по своїй суті педагогічна, тому що вона виходить з об’єктивних законів людської поведінки та її психофізичних передумов. Саме тому вона може мати і ширше педагогічне застосування.

Станіславський шукає оптимальний творчий стан актора за допомогою аналогії з деякими специфічними особливостями дитини. Він вірить, що в кожної нормальної дитини є певні потенційні театральні здібності, і припускає, що якщо творчий процес актора природно проходить через дитячу «віру та наївність», то ця «віра та наївність» могли б розбудити і творчий процес у дитини. Примітно, що американський педагог Віола Сполін створює оригінальну у своєму роді школу імпровізації, не маючи при цьому професійного сценічного досвіду, відкриваючи спочатку для себе Станіславського у процесі пошуку підходу до дітей з метою організації педагогічних ігор і розваг. Вона вміло пов’язує основні механізми творчого процесу з конкретними вимогами дитячої психології. Позитивні результати експерименту В. Сполін є доказом універсальності системи та її відповідності для дітей різного віку. Звідси випливає висновок, що немає необхідності шукати та створювати якусь нову спеціально призначену для дітей театральну систему. Тому що закони театру ті ж самі. Різними можуть бути тільки форми, ступінь і засоби їхнього вираження в залежності від естетичних концепцій і цілей. Ці закони в найбільш стислому, послідовному та зрозумілому вигляді можна відкрити в системі Станіславського. Його підхід до театру як до аналога та природного прояву життя доступний і в дитячому віці. По своїй суті система Станіславського — це спосіб виховувати, вдивлятись у світ як у сцену й у сцену як у реальний світ. А роль педагога-дослідника полягає насамперед у тому, щоб виявити й усунути конкретні перешкоди на шляху до цієї мети; у розкріпаченні поведінки; у тому, щоб випустити на волю вразливість і творчу енергію, спрямовуючи її у правильне русло[3, c. 13-15].

Навколо театру виникали численні творчі лабораторії (студії), що стали основою театрального експерименту в російському театральному мистецтві XX століття. "Друге" покоління мхатовських акторів — Ольга Андровська, Настасія Зуєва, Ангеліна Степанова, Алла Тарасова, Олексій Грибів, Михайло Яншин і багато хто інші — вийшло саме зі студій МХАТА.

В 1956 році в стінах Школи- Студії МХАТ народився московський театр- студія "Сучасник". Через чверть століття провідні актори МХАТА запросили засновника "Сучасника" Олега Єфремова очолити легендарну групу. В 1970-2000 р. він був художнім керівником театру. Він почав заново формувати трупу. В 80- х роках у трупі МХАТА — Настасія Вертинская, Тетяна Доронина, Тетяна Лаврова, Юрій Богатирьов, Олег Борисов, Євгеній Євстигнєєв, Інокентій Смоктуновский, Олег Табаков і багато хто інші.

В 1987 році в результаті творчого конфлікту театральна трупа розділилася на два театри й назва Московський художній академічний театр (МХАТ) до 2004 року ставилася до двох різних московських театрів, історично зв'язаним один з одним:

· Московський Художній академічний театр ім. М. Горького

· Московський художній театр ім. А. П. Чехова

Перший театр переїхав у новий будинок на Тверському бульварі. В 2004 році другий театр забрав слово "академічний" з назви.

Вірність гуманістичним традиціям прославленого російського театру, 100-річяя від дня підстави якого світ відзначав в 1998 році, — незмінна основа всього, чим живе МХАТ ім. М. Горького в цей час. З жовтня 1987 року, коли п'єсою М. Горького "На дні" театр після виходу їх його частини трупи заявив про свою вірність основоположникам Московського художнього театру, поставлено більше сорока спектаклів російського й закордонного репертуару, і в першу чергу, п'єси М. А. Булгакова — "Зойкина квартира", "Біла гвардія", "Недоумок Журден".

Як і раніше в репертуарі МХАТ ім. М. Горького п'єси А. П. Чехова "Вишневий сад", поставлений в 1987 році С. Данченко, "Три сестри", відновлений Т. В. Дорониной по режисерському малюнку В. И. Немировича-Данченка, готується нова постановка "Чайки". Протягом останніх десяти років постановки класики мають незмінний успіх глядача: "На всякого мудреця досить простоти", "Дохідне місце", "Ліс" А. Н. Островського, "Обрив" И. А. Гончарова, "Жінки в народних зборах" Аристофана.

Множачи традиції свого театру, МХАТ ім. М. Горького велику увагу приділяє сучасній драматургії: до 100- річчя С. А. Єсеніна здійснена Т. В. Дороніною постановка п'єси А. Яковлева "Версія "англетер"", протягом трьох років з незмінним успіхом іде п'єса О. Данилова "Ми йдемо дивитися Чапаєва", присвячена пам'яті Ігоря Талькова. Здійснено новий прем'єрний спектакль по п'єсі В. І. Белова "Сімейні свята" у режисурі А. Васильєва, присвячений подіям у Москві 3-4 жовтня 1993 року[7, c. 121-123].

Велику увагу МХАТ ім. М.Горького приділяє молоді — сформувалася група молодих провідних артистів театру, зайнятих у всіх нових постановках — Т. Шалковская, В. Клементьев, С. Габриелян, М. Кабанів. МХАТ ім. М. Горького стоїть на позиціях російського реалістичного мистецтва, сповідаючи велику заповідь основоположників театру К. С. Станіславського й В. И. Немировича-Данченка, МХАТ — це загальнодоступний росіянин драматичний театр, що здійснює працю залучення глядача до життя людського духу.

У роботі над п'єсами Чехова визначився новий тип актора, що випливає у своїй творчості правді життя, тонко передавальної особливості психології героя, розкрилася глибока сучасність таланта М. П. Ліліною (роль Маші в "Чайку", Соня — "Дядько Ваня"), О. Л. Книппер-Чеховой (Аркадина — "Чайку", Олена Андріївна — "Дядько Ваня", Маша — "Три сестри", Раневская — "Вишневий сад", Сара — "Іванов"), К.С. Станіславського (Тригорин -"Чайкіну Астров — "Дядько Ваня", Вершинин — "Три сестри", Гаїв — "Вишневий сад", Шабельский — "Іванов"), В. И. Качалова (Тузенбах — "Три сестри", Трофимов — "Вишневий сад", Іванов — о. п.). Склалися нові принципи режисури, створення "настрою", загальної атмосфери дії, визначилися нові сценич. засобу передачі схованого в повсякденних словах внутр. змісту ("підтекст"). МХТ уперше в історії світового сценічного мистецтва підняв значення режисера — творчого і ідейного інтерпретатора п'єси, що шукає разом з автором рішення виходить, життєвих проблем[8, c. 35-38].

2. Школа-студія МХАТ, її роль та значення

Школа-Студія відкрилася при Московському Художньому театрі в 1943 році. Ініціатором її створення був Володимир Іванович Немирович-Данченко, один із засновників Московського Художнього театру. 21 березня 1943 року на квартирі у Володимира Івановича засідали керівники МХАТ: "Я запросив вас, щоб поговорити про школу". Задум, що він запропонував, був у сутності заповітом великого режисера й педагога: 25 квітня Немировича-Данченка не стало. 26 квітня Раднарком ухвалив увічнити його пам'ять, і в постанові був пункт про підставу при Художньому театрі Школи- Студії його ім'я.

Конкурс улітку 1943- го проходив у приміщенні театру, у нижньому фойє, за довгим столом, як екзаминаторы сиділи великі " батьки-засновники" — Москвин, Качалов, Книппер- Чехова. Першим ректором став Василь Григорович Сахновский ( Книппер-Чехова жартуючи, але й всерйоз називала цього режисера й блискучого театрального мислителя єдиним дійсно інтелігентною людиною в радянському Художньому театрі. Немировичу-Данченкові вдалося визволити його з посилання, повернути до репетицій "Гамлета"). Офіційне відкриття відбулося 20 жовтня 1943. Виступаючи перед першими студентами, керівник Художнього театру Хмелев привів запалі йому слова Немировича-Данченка: "Я б всі сили свої віддав тільки школі, тому що це має величезне значення для мистецтва… Цьому б я присвятив залишок свого життя".

Основою викладання акторської майстерності в Школі стала система Станіславського, націлена на виховання в акторі найгострішого почуття живого життя на сцені, правди органічної гри й одухотвореної майстерності.

Атмосфера в студії була наповнена щоденним, щогодинним збагненням змісту акторської професії, і не тільки на заняттях по майстерності актора, але й на всіх класах і лекціях. Улаштовувалися зустрічі з письменниками й великими артистами. Це були Книппер- Чехова, Пастернак і Ахматова, Ріхтер і Еренбург і багато хто інші… Перший випуск в 1947 році майже цілком влився в Художній театр; про обдарованість молодих говорив зворушливий і повний вигадки спектакль по Диккенсу "Домби й син" (1949). Може бути, вони пізніше могли заздрити своїм співтоваришам, що потрапили в театр менш стягнений "панською любов'ю" (щасливе життя прожив у Центральному дитячому Г. М. Пічників, незмінно залишаючись провідним актором), але незважаючи на те, що їхнє творче становлення довелося на "дурні часи" рідної сцени, імена М. В. Анастасьевой, А. В. Вербицкого, В. С. Дисидентка, В. В. Калининой, Л. А. Кошуковой, К. И. Ростовцевій, Е. Н. Ханаевой, Е. А. Хромової. М. В. Юр'євій у пам'яті глядачів связуются з ясними й міцними сценічними враженнями. У театральній педагогіці розкрилися таланти И. М. Тарханова, В. К. Монюкова, Т. И. Васильєвій, О. Ю. Фрид[5, c. 198-201].

У випуску 1949 року лідирував Олег Єфремов; випуск 1950 року був прикрашений іменами Олексія Баталова — "зірки" радянського кіно й Лілії Толмачевой, що незабаром прославиться на сцені "Сучасника" — як один з його організаторів і його лірична "прима". В 1951 році Студія випустила Олега Борисова — що починав як комік, він став одним з великих сучасних трагіків, з'єднавши аналитичность із граничною пристрасністю, з оголеністю нерва, з майже акробатичним володінням темпераментом. Курс містив у собі людей обдарованих досить різноманітно: крім Борисова отут учився Віктор Шулік, ім'я якого невід'ємне сьогодні від піввікової історії Малого театру, енергійна й стійка театральна діячка Катерина Єланська (коли прийде час нових сцен, вона виявиться серед "першопрохідників" — організує театр "Сфера"). Рік по тому студію закінчив Микола Рушковський — без цього розумного, органічно культурного актора не уявити собі київського театру російської драми ім'я Лесі Українки.

Міцність успадкованої культури була однієї із прикмет випускників Школи МХАТ.

Із самої підстави Школи тут викладали провідні майстри Художнього театру. Ця традиція збереглася й сьогодні: більшість наших педагогів — самі випускники мхатовської школи, учні учнів Станіславського.

Серед керівників курсів і викладачів Школи-студії відомі актори й режисери, мистецтвознавці, провідні театральні спеціалісти Росії в області сценічного руху, танцю, сценічної мови. Більшість педагогів мають досвід закордонної роботи.

Одночасно з акторським курсом в 1943 році був організований і постановочний факультет. Спілкування між акторами й постановниками було дуже тісне. Постановники оформляли уривки, акти й цілі спектаклі.

Спочатку передбачалося, що набір "постановників" буде однократним — з тим лише, щоб задовольнити потреба самого МХАТА. Потім плани розширилися. Чи сьогодні не всі завідувачі постановочною частиною провідних московських театрів — вихованці Школи- Студії. Розквіт факультету почався з 1946 року, коли до педагогічних зусиль художника- технолога Івана Яковича Гремиславского приєднався Вадим Васильович Шверубович: подібно Гремиславскому, батько якого був гримером Станіславського із часів Суспільства мистецтва й літератури, Шверубович (син Качалова) був із мхатовською художньою й етичною традицією зв'язаний кровно, і при ньому не могло бути мови про її виродження., прямій і гнучкий, він виховав дарування таких різних театральних живописців і художників по світлу, як А. Б. Матвєєв, П. А. Белов, В. Г. Лєсков, Е. Л. Удлер, таких організаторів театральної справи й педагогів, як А. Д. Понсов, М. М. Кунин, Л. И. Ерман, Е. П. Маклакова, такого дослідника, як В. И. Березкін (автор багатотомного "Мистецтва сценографії світового театру"), таких ідеальних "людей тіні", як беззмінний мхатовський костюмер В. И. Желеткова. Серед учнів Шверубовича — випускник 1977 року, прославлений сценограф Олег Шейнцис, чиє новаторство, що кружляє голову, завжди має за собою бездоганну виучку й спокій технологічного розрахунку[1, c. 13].

У надрах Художнього театру в 1956 році народився театр "Сучасник", перші спектаклі якого репетирувалися в аудиторіях Школи- Студії. Його творці — студенти й недавні випускники Школи — були натхнені своїми педагогами, що мріяли про повернення до вихідної ідеї Художнього театру, до "театру живої людини". Завідувач кафедрою мистецтвознавства, що читав у Школі-студії історію МХАТ професор Віталій Якович Виленкин був безпосереднім учасником, а ректор Веніамін Захарович Радомисленський (легендарний "тато Веня", з його азартним закликом — "По конях!") — заступником цієї високої й не цілком безпечної художньої авантюри на переломі століття. Кістяк "Театру молодих акторів" (він став потім Театром- Студією "Сучасник") склали вихованці школи в Проїзді Художнього театру (Олег Єфремов — випуск 1949, Лілля Толмачева — випуск 1950, Галина Волчек і Ігор Кваша — випуск 1955, Євгеній Євстигнєєв і Віктор Сергачев — випуск 1956, Олег Табаков — випуск 1957, Влад Заманский — випуск 1958).

Сьогодні в Москві, Петербурзі або в якому-небудь великому центрі навряд чи найдеться театр, де б не працювали випускники Школи- Студії. Серед вихованців мхатовской школи — визнані майстри російського театру й кіно. Потрібно чи давати характеристики таким артистам, як Лев Дуров (випуск 1954), Леонід Броньової (випуск 1955), Олег Басилашвили й Михайло Козаков (обоє — випуск 1956), Валентин Гафт і трагічний загиблий на зйомках Євгеній Урбанський (обоє — випуск 1957). Фантастично різноманітні дарування зійшлися на курсі професора Станіцина, випуск 1959- го: за алфавітом — Володимир Кашпур, Тетяна Лаврова (незабаром усі збожеволіють по ній після "Дев'яти днів одного року"), Олександр Лазарєв, Євгеній Лазарєв, Олена Миллиоти, Галина Морачева, В’ячеслав Безневинний ( тоненький-тоненький, вилитий Хлестаков, миловидний фертик з Петербурга), Алла Покровська, Анатолій Ромашин, Альберт Филозов, Геннадій Фролов. А через рік з дипломом Школи-студії їм.Немировича-Данченка вийде на російську сцену, обживе начебто б ворожу МХАТУ "Таганку" Володимир Висоцький — "трагічний баритон" епохи.

Нехай не враз такими оберемками квітучих талантів, але Школа-Студія ім.Немировича-Данченка й у більше пізні роки дарувала російську сцену: звідси прийшли в театри й романтичний, будуючий роль на коливаннях, на мерехтінні фарб Геннадій Бортників (випуск 1962), і переможна, упевнена у своїх прямих засобах Віра Алентова (випуск 1965), і пронизливий, звабливий, що грубить прем'єр "Ленкома" Микола Караченцов (випуск 1967), і Авангард Леонтьев — витончений, майстровитий і страждальницький нерв, що таїть, у глибині своїх вигадок характерного актора (випуск 1968); і Тетяна Васильєва, Бог знає, чи назавжди, на чи час відмовився від свого наскрізь всі драматичного дарунка, що пронизав, заради блазенства напропалую, заради слави неперевершеної фарсерки (випуск 1969); і тонких, м'який Шулік-Молодший, унесший у Малий театр добірність розуміння ролей, принадність точності (випуск 1975); і — чорт візьми! Павло Каплевич, випускник акторського факультету, що включив у свою роботу театрального художника ігрове хуліганство (випуск 1980); і Олександр Феклистов, з його оглушливо сильним початком (напівзаборонені й всіма побачені "Емігранти", де він грав у парі з однокурсником, Романом Козаком), з гострими зиґзаґами його шляху, з його експериментальною технікою, з його збоями, без якого немає його мистецтва (випуск 1982); і Михайло Єфремов з усією компанією, зі спробою "Сучасника-2" (1987); і цікаві випускники 1990 року — серед них Євгеній Миронов і Володимир Машков, серед них Ірина Алексимова, серед них Юлія Меньшова, Андрій Панин, Олександр Лазарєв- Син; а за ними — Сергій Безруков (випуск 1994). І так далі[4, c. 1-2].

Перераховуючи тих, хто розніс добре ім'я Школи- Студії МХАТ по країні й за її межі, не забудемо: Школа продовжує виконувати й свою основну функцію. Створена для того, щоб постійно обновляти театр- метрополію, вона практично забезпечує кадрами сьогоднішню його трупу. Абсолютна більшість тих, хто до початку XXІ століття несе в Художньому театрі репертуар, — учні Школи-студії. Перевіримо, почавши з художнього керівника (втім, ми вже написали: Олег Табаков — випуск 1957 року. Він закінчив ВУЗ на рік пізніше художнього керівника МХАТ ім.Горького: Тетяна Дороніна випускниця 1956- го, і щасливий, хто бачив її перші кроки в Ленінградському театрі Ленінського Комсомолу, їхнє продовження у Великому Драматичному в Товстоногова, — її Надію Монахову в "Варварах", її Софію в "Горі від розуму"). Далі можна йти за списком трупи МХАТ ім.Чехова: усі — і Дмитро Брусникин, і Ігор Васильєв, і Настасія Вознесенська, і Ніна Гуляєва, і Владлен Дисидентка, і Наталя Єгорова, і В’ячеслав Жолобов, і Ігор Золотовицький, і Володимир Кашпур, і Євгеній Киндинов, і Сергій Колісників, і Тетяна Лаврова, і Раїса Максимова, і Полина Медведєва, і Ирина Мирошниченко, і Андрій Мягков, і В’ячеслав Безневинний, і Віктор Сергачев, і Борис Щербаков — випускники Школи-студії.

У складі Школи-Студії органічною частиною є науково-дослідний сектор. Під цією назвою Школі-Студії була додана існуюча при МХАТ СРСР Науково-дослідна комісія з вивчення й видання спадщини К. С. Станіславського й Вл. И. Немировича-Данченка. У цей час під грифом Комісії (згодом — Сектори) видані основні праці засновників МХАТА (друге, дев’ятитомне, зібрання творів К. С. Станіславського закінчене в 1999 році). В 2003 році випущене чотиритомне видання "Театральної спадщини Вл. И. Немировича-Данченка". (Укладач, редактор і коментатор И. Н. Соловйова). Класичною визнана праця И. Н. Виноградської — чотиритомна "Літопис життя й творчості К. С. Станіславського" (нове видання, доповнене, з уточненнями й виправленнями вийшло в 2003 році). В основному силами сектора (за редакцією А. М. Смелянського, И. Н. Соловйовій і О. В. Єгошиній) був підготовлений двотомник "Московський Художній театр. Сто років" (М., 1998). Тут об'єдналися мети театрознавців-істориків і дослідників сучасності. О. В. Єгошина на основі рукописів ролей И. М. Смоктуновського випустила книгу "Акторські зошити Інокентія Смоктуновського". Широкий резонанс мали три випуски теоретичних співбесід із провідними майстрами світової сцени — "Режисерський театр від Б до Ю. Розмови під завісу століття", М., 2001; "Режисерський театр від Б до Я. Розмови на рубежі століть", М., 2001. "Режисерський театр від А до Я. Розмови на початку століття", М., 2004. (Автори проекту й редактори укладачі — А. М. Смелянский і О. В. Єгошина). В 2005 році був випущений двотомник "Листа О. С. Бокшанской Вл. И. Немировичу-Данченкові". (Укладач, редактор і коментатор И. Н. Соловйова). А. М. Смелянский випустив "Пропоновані обставини" (З життя російського театру другої половини ХХ століття. М., 1999) і двотомник "Вигуку часу" і " натура, ЩоЙде," (М.,2002 р.). Г. Ю. Бродская видала двотомник "Вишневосадская епопея" ( Алексєєв-Станіславський, Чехів і інші. 2000 р.)[6, c. 158-159]

Висновки

Задуми творців МХТ багато в чому збігалися із шуканнями таких режисерів, як А.Антуан, О.Брам, боровшихся з рутиною старого театру. Станіславський згадував: "Ми протестували й проти старої манери гри… і проти помилкового пафосу, декламації, і проти акторського награвання, і проти дурних умовностей постановки, декорацій, і проти прем'єрства, що псувало ансамбль, і проти всього ладу спектаклів, і проти незначного репертуару тодішніх театрів". Було вирішено відмовитися від виконання декількох різнорідних драматургічних добутків в один вечір, скасувати увертюру, який традиційно починалося подання, скасувати виходи акторів на оплески, стежити за порядком у залі для глядачів, підкорити контору вимогам сцени, для кожної п'єси підбирати власну обстановку, меблі, бутафорію й т.д. Самою ж важливою частиною реформи, за словами Немировича-Данченка, було перетворення репетиційного процесу: "Це був єдиний театр, у якому репетиційна робота поглинала не тільки не менше, а часто й більше творчої напруги, чим самі спектаклі… на цих-то роботах і вироблялися нові шукання. Розкривалися глибинні авторські задуми, розширювалися акторські індивідуальності, установлювалася гармонія всіх частин".

В 1987 році театр розділився на два самостійних колективи. Актори, яких Олег Єфремов покликав за собою, повернулися в реконструйований будинок у Камергерському провулку й стали основою трупи МХАТА ім. Чехова. В 2000 році художнім керівником став народний артист СРСР, лауреат Державних премій СРСР і РФ Олег Табаков.

Восени 2001 року на додаток до Основної (920 місць) і Малої (250 місць) сцен у театрі відкрилася експериментальна Нова сцена. Сьогодні в репертуарі Художнього театру близько 30 назв. Багато мхатовських прем'єр останнього часу стали знаменною подією в культурному житті.

Список використаної літератури

1. Вислов А. Весь мир — МХАТ //Литературная газета. — 2006. — № 14. — C. 13

2. Волхонская Н. Школа жизни в искусстве: Школа-студия МХАТ располагается в старинном московском театральном здании/ Наталья Волхонская //Вокруг света. — 2007. — № 6. — C. 104-116

3. Вульф В. Весь мир-МХАТ: К 100-летию театра //Театральная жизнь. — 1998. — № 9-10. — C. 13-15

4. Коробков С. Младший брат МХАТа //Театральная жизнь. — 1999. — № 5. — C. 1-2

5. Куняев С. Сто лет и вечность: (К 100-летию МХАТа им. М.Горького) //Наш современник. — 1998. — № 10. — C. 198-203

6. Ореханова Г. В диалоге с веком: К 100-летию МХАТа //Москва. — 1998. — № 10. — C. 158-170

7. Тальников Д. Московский Художественный театр //Вестник Европы . — 1914. — № 12 . — C. 119-160

8. Уралова А. Мастер-класс из гальского МХАта/ Алла Уралова //Библиотека. — 2006. — № 2. — C. 35-38