Вступ

Існування цивілізованих суспільств підтримується великою множиною організацій, які виконують різні види діяльності, спрямовані на задоволення людських потреб. Серед них значна кількість організацій є комерційними, тобто функціонують на підприємницьких засадах, створюючи продукти і послуги, за які споживачі згодні сплатити певну суму коштів — залежно від споживчої цінності цих товарів чи послуг. До них належать і підприємства, що відносяться до індустрії туризму.

Туристична індустрія — це сукупність різних суб’єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів.

Типова туристська компанія сьогодні розвивається поетапно, декількома поколіннями, виростаючи з малого бізнесу, здійснюваного однією людиною чи однією родиною, у середнього розміру чи навіть досить велику  компанію. У процесі росту устремлінь компанії, як правило, виявляються періоди важкого часу і низької прибутковості. Основним досягненням більшості компаній і засобом їхнього виживання сьогодні стає ріст прибутковості. 

1. Система методів менеджменту, їх сутність та особливості

Реалізація функцій менеджменту здійснюється за допомогою сукупності методів менеджменту. Привести в дію організовану систему, щоб отримати потрібний результат, можливо лише шляхом впливу на неї керуючого органу чи особи. Для цього необхідні певні інструменти впливу, які використовуються менеджерами для активізації ініціативи і творчості персоналу фірми і забезпечують досягнення поставлених перед організацією цілей. Такими інструментами є методи управління (методи менеджменту).

Методи менеджменту — це способи впливу на окремих працівників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення визначених менеджментом цілей.

За допомогою методів управління керуюча система встановлює правила дій та поведінки, що є обов’язковими для всіх керованих об’єктів, які безпосередньо підпорядковуються цій системі, узгоджує, об’єднує, координує і регулює їх діяльність у часі та просторі, забезпечує безперервний та ритмічний розвиток у певному напрямку, виходячи із поставлених задач та цілей підприємства.

Ефективність функціонування підприємства та його підрозділів значною мірою залежить від правильності застосування різноманітних методів управління, на що впливає рівень досконалості інституційного середовища, форма власності, специфіка поставлених завдань та інші чинники.

Основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої діяльності. Зв’язок між потребами, мотивами та методами управління може бути проілюстрований схемою, зображеною на рис. 1, на якій виділено три основні групи методів: організаційно -розпорядчі (або адміністративні), економічні та соціально — психологічні. Вони прямо або опосередковано впливають на поведінку, інтереси і потреби людей. А оскільки домінуючими у процесі мотивації є незадоволені потреби, то реально впливати на поведінку людини можна лише доти, доки потреба не буде задоволена. Тобто тривале використання одного і того ж методу управління, нехай навіть і ефективного спочатку, поступово веде до того, що керований об’єкт адаптується до нього, втрачає потрібну реакцію на керуючу дію. Тому використання методів управління у тій чи іншій ситуації не може бути шаблонним, воно вимагає постійного пошуку найкращого способу впливу на об’єкт управління, такого, який дозволяв би досягати бажаних результатів своєчасно і з найменшими зусиллями.

В умовах ринкової економіки значна увага приділяється економічним та правовим методам управління. Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах шляхом використання товарно-грошових відносин.

Але добре налагоджена система економічного і матеріального стимулювання сама по собі, на основі саморегулювання, не може забезпечити досягнення необхідних результатів. Вона має бути зміцнена організаційними заходами, дієвими способами регулювання, координації і контролю.

Дії між суб’єктами та об’єктами управління узгоджуються встановленням підрядної та субпідрядної системи відносин і здійснюються за допомогою адміністративних методів. Вони являють собою сукупність способів впливу суб’єкту управління на керовані об’єкти у межах певних прав з використанням стосунків підрядності та субпідрядності і проявляються у прямих вказівках, розпорядженнях, наказах вищих за ієрархією органів щодо нижчих. Ці методи характеризуються обов’язковістю виконання, оперативністю доведення до виконавців і реалізації господарських рішень.

Управління виробництвом є не тільки організаційно -економічним процесом, але і системою психологічних стосунків між людьми, які регулюються за допомогою соціально-психологічних методів. Правильне застосування їх у процесі управління запобігає таким негативним явищам, як плинність кадрів, порушення трудової і технологічної дисципліни, нездоровим стосункам між учасниками спільної праці, нераціональному добору кадрів тощо, а отже, сприяє зростанню продуктивності праці і поліпшенню якості продукції.

Методи управління використовуються не ізольовано, а в поєднанні один з одним. Тому управлінська діяльність проявляється як результуюча різноспрямованих методів і засобів їх реалізації. Разом з тим кожна група методів має свої специфічні особливості, власні форми прояву і межі застосування.

2. Економічні методи управління

Економічні методи управління — це система економічних важелів і заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на керовані об’єкти з метою найбільш ефективного досягнення поставленої мети і забезпечення єдності інтересів суспільства, підприємства і окремих працівників.

Економічні методи дозволяють впливати на поведінку об’єктів управління на різних рівнях — від окремого індивіда і до держави (згадаємо, як Міжнародний Валютний Фонд через систему економічних важелів — кредитів — впливав на порядок і умови трансформування економічних відносин в Україні). Так, держава, діючи на підприємство, використовує такі важелі як політика заробітної плати, податки, кредити і супроводжуюча їх система пільг і економічних санкцій та ін. Підприємство, забезпечуючи єдність особистих і колективних інтересів, впливає на процес виробництва за допомогою планових показників, форм і систем оплати праці, економічних санкцій, організації внутрішньогосподарського розрахунку тощо.

Слід зауважити, що ефективність економічних методів залежить не лише від обґрунтованості системи важелів, але і від контролюючих зусиль суб’єкта управління. Застосування економічних методів можливе лише за умов дотримання схеми.

Контролюючі зусилля тут мають бути у кожному елементі наведеної схеми. Так, на першій стадії слід оцінити реальність і досяжність поставлених цілей, на другій — дієвість і конструктивність економічних важелів ( наприклад, розмір податку може бути зменшений за встановленими пільгами, якщо це вигідно для економічної системи в цілому), на третій — своєчасність і повноту аналізу, на четвертій — відповідність розміру економічного стимулу ступеню досягнення цілі. Лише у цьому випадку можна забезпечити цілеспрямований вплив на поведінку об’єкта управління, не використовуючи при цьому прямого адміністрування.

3. Адміністративні методи управління

Незважаючи на високу дієвість і широке розповсюдження в управлінській практиці економічних методів, вони мають обмежену сферу застосування, оскільки є способами прологнованого впливу на об’єкти управління (тобто, розтягнутого у часі). Крім того, порушення їх не завжди супроводжуються для виконавця прямим стягненням, а лише веде до негативних наслідків господарського порядку. Проте діяльність менеджера полягає не лише у виборі оптимального економічного контуру, в рамках якого функціонування підприємства буде найефективнішим. В його функції входить і вирішення оперативних задач, які виникають внаслідок не завжди прогнозованого прояву факторів зовнішнього середовища або нераціональних дій працівників підприємства. Ніякі економічні методи не зможуть забезпечити чіткість, дисциплінованість і порядок роботи колективу. Тому арсенал економічних методів повинен бути доповнений методами оперативного впливу. Такими методами є адміністративні методи управління.

Адміністративні методи управління — це система способів і прийомів організаційно-розпорядчої дії, яка використовується для організації і координації об’єктів управління з метою виконання поставлених завдань.

Сферою застосування адміністративних методів є ситуації, які повинні трактуватися лише однозначно, а не оцінюватися на предмет можливості вибору альтернативного варіанту дій, як це характерно для економічних методів. Адміністративні методи забезпечують чіткий розподіл обов’язків в апараті управління, додержання правових норм і повноважень у вирішенні питань господарської діяльності, а також застосування заходів примусу і дис — циплінарної відповідальності. Вони тісно пов’язані з іншими методами. Так, виконання планових завдань забезпечується організаційно -розпорядчим впливом апарату управління на колективи людей.

Сукупність адміністративних методів управління за напрямком їх дії може бути поділена на дві групи: організаційні методи і оперативно- розпорядчі (рис. 3). Перші впливають на структуру управління, другі — на сам процес управління.

Організаційна дія методів проявляється у формах організаційного регламентування, нормування і організаційно -методичного інструктування. Найбільш дієвими дані методи є в період створення нових організацій (підприємств), а також під час їхньої реорганізації.

Організаційне регламентування дозволяє встановити правила, на основі яких діє підприємство, його підрозділи чи окремі працівники. Ці правила визначаються статутом підприємства, положенням про відділи, правилами внутрішнього розпорядку тощо. В основі їх лежить законодавча база, тому дані методи неможливо застосовувати без їх належного правового обґрунтування і в цьому аспекті вони використовуються у тісному зв’язку з правовими методами.

Організаційне нормування дозволяє унормовувати діяльність працівників відповідно до встановлених регламентів у певній сфері діяльності. Сюди відносять норми витрат ресурсів, норми обслуговування клієнтів, нормативи відрахувань у ті чи інші фонди тощо.

Організаційно методичний інструментарій дає можливість пояснити виконання робіт найраціональнішим способом, а також перевірити знання та вміння виконавців

Оперативно-розпорядчі методи застосовуються тоді, коли вже встановлені права і обов’язки структурних підрозділів і працівників.

Ці методи націлені на деталізацію плану, оперативну ліквідацію відхилень від нього, регулювання діяльності, забезпечення чітких дій апарату управління і злагодженої роботи усіх працівників туристичного підприємства. Розпорядчі дії завжди викликаються конкретними причинами і мають чітку адресність, односторонню спрямованість від керівника до підлеглого. Вони можуть мати різні форми прояву:

—         обов’язкові приписи (наказ, розпорядження, заборона тощо);

—         узгоджувальні дії (консультації, наради);

—         рекомендації, побажання (порада, роз’яснення, вказівка).

Накази видаються керівником підприємства або його заступником у відповідності з документами, що надійшли в організацію від вищих органів управління.

Розпорядження видають керівники підрозділів для розв’язання різних питань оперативної діяльності. І ті, і інші є обов’язковими для виконання, причому у встановлені терміни, навіть якщо це невигідно для виконавця.

Накази і розпорядження можуть бути усними або письмовими. Це залежить від важливості завдань, умов діяльності та інших факторів. Але загальне правило при їх формулюванні таке: накази повинні бути чіткими і лаконічними. У багатьох випадках наказ доцільно висловлювати у вигляді прохання. Що ж стосується розпоряджень, то основні вимоги до них такі: розпорядження мають бути зрозумілими і об’єктивними; вони не повинні завдавати шкоди-авторитету керівника; розпорядження слід віддавати з урахуванням індивідуальних якостей працівників; розпорядження ефективні, коли вони розвивають ініціативу і самостійність у підлеглих; ступінь деталізації розпорядження залежить від умов, що склалися, і здібностей працівників.

Наради застосовуються для опрацювання управлінських рішень тактичного або стратегічного характеру. Рішення нарад, що оформляються у вигляді протоколу, мають обов’язковий характер. Для того, щоб наради проходили ефективно, слід планувати строки їх проведення, визначати цілі та завдання, порядок ведення і техніку управління ними. Попереднє планування роботи нарад дає можливість систематично розглядати різні питання діяльності підприємства, уникати дублювання. Порядок денний наради має бути розроблений заздалегідь. До нього рекомендується додавати довідкові матеріали, а також проекти постанов. Готуючись до наради, керівник мусить продумати тактику її проведення (пропозиції щодо порядку обговорення питань, висловлення власної точки зору, вибір методів активізації учасників, уміння аналізувати пропозиції, згладжувати конфлікти, що виникають в ході обговорення, додержуватись регламенту).

Вказівки надаються при виконанні складних завдань і носять характер рекомендацій. Вони можуть містити докладне пояснення порядку виконання робіт або розподіл робіт між учасниками і призначення відповідального за виконання.

Зрозуміло, що при застосуванні методів прямого адміністрування відбувається підпорядкування однієї волі іншій. Але форми такого підпорядкування повинні мати доброзичливий характер, не викликати небажаних емоцій (відчуття залежності, приниження, роздратування, стресів), сприяти формуванню нормальних ділових стосунків у колективі, які передбачають свідоме, внутрішньо обґрунтоване підпорядкування нижчих за ієрархією вищим. Психологи рекомендують:

—         використовувати ввічливу форму розпорядження, тоді увага підлеглого зосередиться на змісті розпорядження, а не на його емоційному забарвленні;

—         не персоніфікувати розпорядження, виключити особисті займенники “я”, “мені”, “мене” та ін.;

—         використовувати запитальну форму розпорядження типу: “Чи не могли б ви?”, “Як ви думаєте?”, “Чи не погодились би ви?”, “Як ви вважаєте?”, “Чи є у вас можливість?”, “Добре?”, “Згода?”, “Гаразд?”, “Домовились?”. Це знижує ймовірність відмови від виконання розпорядження;

—         пам’ятати, що чим блискучішою буде ваша перемога над тією чи іншою людиною, тим більшим буде опір вашим розпорядженням з боку “переможених”.

Оперативно-розпорядча дія включає в себе такі елементи:

— види і типи дій;

— адресат;

— постановка задачі і визначення критеріїв її виконання;

— встановлення відповідальності;

— інструктаж підлеглих;

— контроль виконання;

— стимулювання.

Лише у цій сукупності розпорядчі методи будуть ефективними. Якщо ж випадає хоча б одна ланка, то процес управління виконанням роботи порушується, отже, бажаного результату не буде досягнуто.

4. Соціально-психологічні методи управління

Надмірна прихильність менеджера до адміністративно-розпорядчих методів може нанести велику шкоду організації, оскільки її працівники звикнуть бути пасивними виконавцями чужої волі, або почуватимуть себе дискомфортно і стануть їй опиратися. Тому розпорядчі методи мають поєднуватися не тільки з економічними, але і з психологічними і орієнтувати підлеглих не на сліпе виконання завдання (яке детально розписане не тільки у термінах, але і за послідовністю дій), а на кінцеві результати. Це стає можливим тоді, коли менеджер створює у колективі відповідне мотиваційне середовище, яке активізує соціальну активність кожного працівника — ініціативність, творчу цілеспрямованість, самодисципліну. Японські соціологи стверджують, що від настрою, бажання людини працювати і від того, який морально-психологічний клімат у колективі, продуктивність праці може збільшитися або зменшитися у 1,5 рази. Але для того, щоб впливати на колектив найбільш результативно, необхідно знати моральні і психологічні особливості окремих працівників та груп людей і здійснювати на них цілеспрямований керуючий вплив. Для цього застосовуються соціально — психологічні методи.

Соціально-психологічні методи управління — це сукупність специфічних способів дії на особисті стосунки і зв’язки, що виникають у трудових колективах, а також на соціальні процеси, що мають місце в них. Вони ґрунтуються на використанні моральних стимулів до праці, діють на особистість за допомогою психологічних прийомів з метою перетворення адміністративного завдання у свідомий обов’язок, внутрішню потребу людини. Головна мета застосування цих методів — формування у колективі позитивного соціально-психологічного клімату, завдяки чому значною мірою будуть вирішуватися організаційні та економічні задачі.

Соціально-психологічні методи керівництва вимагають того, щоб на чолі колективу були люди досить гнучкі, які вміють враховувати особливості психології людини. Розуміння керівником біологічної природи людини та її внутрішнього світу дозволяє йому підібрати найбільш ефективні форми активізації колективу.

Соціально-психологічні методи за способом своєї дії поділяються на дві групи — соціальні і психологічні. Керуюча дія соціальних методів ґрунтується на врахуванні особливостей взаємодії людей, форм спілкування, існуючих культурних норм і цінностей. Психологічні методи базуються на закономірностях функціонування людської психіки. Отже, за допомогою соціальних методів управління здійснюється управління відносинами в колективах і між колективами, а за допомогою психологічних — управління поведінкою індивіда і міжособовими стосунками у колективі.

Соціальні методи управління за змістом і цільовою спрямованістю є відображенням об’єктивних соціальних зв’язків і стосунків усередині трудових колективів і між ними. Вони забезпечують формування і розвиток трудових колективів шляхом управління свідомістю і поведінкою людей через фактори їхньої діяльності. Такими факторами є потреби, інтереси, мотиви, ідеали, цілі, нахили тощо.

Залежно від специфіки управлінських цілей виділяють і використовують такі методи:

—         підвищення соціально -виробничої  активності (почин і новаторство, обмін досвідом, змагання, моральне заохочення, обговорення, ціннісні орієнтири, конструктивна критика, постановка цілей);

—         соціально-історичного успадкування        (соціально–виробничі традиції, обряди, ритуали, наприклад, святкування дня народження фірми, виконання гімну, урочисті збори і вечори. Вони виконують роль методів управління, якщо активно підтримуються);

—         управління ролевою поведінкою (професійна роль характеризується змістом, правами і відповідальністю, соціальним статусом, престижем. По відношенню до свого носія — конкретної особи — роль завжди виступає фактором, що визначає її діяльність. Ця особливість ролі використовується при вирішенні задач вдосконалення соціально -виробничих стосунків. Це досягається зміною характеристик виконуваної ролі, завдяки чому відбуваються зміни поведінки людини у бажаний бік. Зокрема, загроза погіршення соціального статусу людини шляхом звільнення її з посади, яку вона займає в організації, примушує її відповідальніше ставитися до своїх обов’язків, не допускаючи промахів, які б спричинили звільнення);

—         вдосконалення комунікацій (формування неформальних стосунків у групі, яка сприяє розкріпаченню особистості, більшій довірі між членами колективу);

—         соціального регулювання (укладання договорів, взаємних зобов’язань, використання різного роду систем відбору, компромісу та об’єднання інтересів);

—         пропаганди та агітації (призначених для поширення і пояснення політики в області економіки, суспільного життя, формування переконань та ідеалів);

—         особистого прикладу (цей метод розрахований на наслідування — менеджер сам має бути взірцем у роботі, поведінці, ставленні до членів колективу);

—         метод організуючих умов (створення обставин, ситуації, які спрямовують дії людей у потрібному напрямку. Для цього в колективі формується певна організаційна культура).

Психологічні методи управління. Вони використовуються з метою гармонізації стосунків працівників фірми і встановлення сприятливого психологічного клімату. Об’єктом психологічних методів управління на рівні підприємства є індивід, а метою — управління психічною діяльністю особистості кожного працівника для раціонального регулювання його поведінки і формування міжособових стосунків у трудовому колективі, створення на цій основі в колективі оптимального морально-психологічного клімату, який сприяє активізації діяльності членів трудового колективу.

Психологічні методи управління поділяють на такі основні групи:

—         методи формування і розвитку трудового колективу (дають можливість підтримувати на оптимальному рівні кількісне співвідношення між працівниками з урахуванням їхньої психологічної сумісності для регулювання групових стосунків усередині колективу);

—         методи гуманізації стосунків у трудовому колективі (стиль керівництва трудовим колективом, культура управління та організації праці, етика управлінської діяльності тощо). Завданням методів гуманізації стосунків у трудовому колективі є створення оптимальних відносин між пра — цівниками і керівником, утвердження принципів соціальної справедливості щодо робочих умов тощо;

—         методи психологічного спонукання (мотивації). Сутність цих методів полягає в формуванні у працівників мотивів до високопродуктивної праці через розвиток ініціативи та підприємливості. При цьому слід зважати на те, що мотивація буде більш ефективною, допомагатиме працівникові долати труднощі в роботі, якщо вона орієнтуватиме працівників на віддаленіші цілі, оскільки так звані прийоми “короткої мотивації” при тимчасових невдачах можуть знизити активність працівника або навіть зумовити бажання змінити місце роботи.

—         методи професійного відбору і навчання. Ці методи спрямовані на те, щоб психологічні характеристики людини відповідали роботі, яку вона виконує.

Використання соціально -психологічних методів управління зумовлює необхідність проведення певної соціально -психологічної роботи. Для цього використовують спеціальні методи: анкетування, тестування, нагляд, експеримент, психологічне вивчення особистості працівників. Мета цих методів — збирання соціально -психологічної інформації про міжособові та групові стосунки в трудових колективах, здібності й психологічні риси характеру кожного працівника, групову психологічну сумісність членів колективу, їхні симпатії та антипатії, вплив стилю керівництва на морально — психологічний клімат у трудових колективах.

Урахування розглянутих соціально -психологічних та індивідуальних особливостей працівників сприяє розвитку соціальних ресурсів організації, її можливостей, які необхідні для ефективного вирішення поточних завдань і досягнення її цілей.

5. Правові методи управління

Застосування великої кількості адміністративних методів, як організаційної, так і розпорядчої дії, а також певних економічних методів повинно ґрунтуватися на нормативних, законодавчих актах чи законах. Так, розвиток підприємництва і формування механізмів його підтримки опирається на конституційні норми, низку законів, а також спеціальні закони з окремих видів і форм підприємницької діяльності. Зокрема, у Конституції України вказано: “Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. … Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції і недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль якості і безпечності продукції та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організації і споживачів” [ч. ІІ, ст 42]. Враховуючи надзвичайну важливість законодавчого, правового регулювання діяльності економічних суб’єктів — підприємств, фірм та інших організацій, поряд із поширеною класифікацією методів управління на вказані вище три групи, доцільно виділити і групу методів, що ґрунтуються на господарському, фінансовому чи трудовому праві.

Правові методи управління — це сукупність способів дій суб’єкта управління за допомогою правових норм, правових відносин та правових актів.

Правові норми встановлюють місце підприємства в системі народного — господарського комплексу країни, визначають характер і зміст відносин, в які воно вступає з іншими організаціями і підприємствами, регулюють взаємовідносини власника адміністрації і робітників. Підприємство, користуючись правами, закріпленими в законодавчих актах держави, організовує діяльність, розпоряджається засобами, укладає угоди, видає доручення, створює підрозділи, філії, представництва, відкриває рахунки в банку, впроваджує право володіння, користування і розпорядження основними і оборотними засобами на свій розсуд. Правові норми встановлюють також порядок та строки звітності і обов’язкових платежів, види забороненої діяльності, покарання та санкції, що використовуються до порушників норм.

Правові відносини підприємства встановлюються через укладання угод, контрактів з іншими підприємствами на виконання робіт і надання послуг, перевезення, а також договорів оренди, купівлі-продажу та інше.

Досконале вивчення системи правових норм і відносин дає змогу менеджерам приймати вірне управлінське рішення при економічних стосунках з іншими суб’єктами господарювання.

Правові акти трудового і господарського законодавства регулюють діяльність адміністрації підприємства, відносини між керівниками і підлеглими і визначають міру відповідальності працівника за невиконання вказівок керівника. Ці права і міра відповідальності забезпечують необхідний рівень трудової і виробничої дисципліни. Правові акти регулюють поведінку не лише підлеглих, але й керівників, визначаючи межі їх повноважень, захищаючи підлеглих від порушень законності і чистого адміністрування. Отже, діяльність підприємств, пов’язана з наймом та звільненням працівників, організацією режиму їх праці, відносинами між адміністрацією, власником і колективом, регулюється актами трудового права. 

Висновки

Підсумовуючи інформацію про типи методів управління і сфери їх використання можна сформулювати одне із правил менеджменту — важливо визначити оптимальне співвідношення управлінських методів, яке забезпечить ефективне керування організацією.

Аналіз показує, що компанії, що успішно конкурують у сфері туризму, керуються трьома стратегічними методами, застосовуваними як окремо, так і в сполученні:

1. розвиток діючого продукту по сформованим напрямкам туризму;
2. розширення географії поїздок і продажів за рахунок нових районів туристського призначення;
3. введення зустрічних сфер туристської діяльності, у тому числі через створення нових компаній.

У виборі відповідної стратегії необхідно мати на увазі, що підходи, викладені вище, можуть дещо збігатися. У дійсності, більшість компаній часто сполучать різні види стратегії, щоб розробити програми розвитку на декілька років.

Відомо, що ефективні методи управління можуть забезпечити розвиток туристської компанії швидше, ніж ріст загальної економіки, чи туристського сектора, чи навіть виробництва товарів і послуг, зв’язаних із забезпеченням туризму. Більш того, управління, в основу якого покладене збільшення росту, може викликати розвиток цілих нових галузей, наприклад виробництво транспортних засобів доставки. Розвиток діяльності як туристського сектора, так і промислового, зміцнюючи один одного, взаємодіючи між собою, розвивають і підсилюють економіку країни в цілому. 

Список використаної літератури

1. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. – К.: Знання України, 2002. – 358 с.
2. Бабарицька В. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Понятійно-термінологічні основи. Сервісне забезпечення турпродукту: навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К. : Альтерпрес, 2008. — 286с.
3. Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 256 с.
4. Кифяк В.О. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 201 – 312 с.
5. Король О. Менеджмент туризму: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці: Рута, 201 — 240c.
6. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.
7. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.
8. Цопа Н. Менеджмент міжнародного туризму: Дис… канд. екон. наук: 08.06.02 / Кримська академія природоохоронного і курортного будівництва. — Сімферополь, 2002. — 244арк.
9. Школа І.М. та ін. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник. – Чернівці: ЧТЕІ КНЕУ, 2003. – 662 с.
10. Явкін В. Проблеми географії та менеджменту туризму / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці: Рута, 2006. — 260с.