ВСТУП

Актуальність теми. Ринок праці — соціально-економічна категорія, що визначає рівень розвитку економіки, залежить та водночас реагує на її коливання, характеризує рівень розвитку людського потенціалу та впливає на добробут населення. Зміни, що відбуваються в суспільстві, диспропорції економіки, вплив світових тенденцій на ринку праці, зміни у методології статистичного вивчення зумовили необхідність дослідити сучасні аспекти ринку праці України з акцентом на гендерні моменти його функціонування із застосуванням сучасних підходів. У працях науковців та практичних рекомендаціях щодо розвитку територій розглядаються питання горизонтальної та вертикальної сегрегації, питання гендерної рівності у різних країнах та регіонах, натомість потребують детального висвітлення особливості та передумови гендерної диспропорції у регіональному розрізі України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні аспекти ринку праці, основи соціальної політики знайшли своє відображення в працях Г. Герасименко, О. Грішнової, О. Стефанішин, Т. Костюченко та ін.

Прикладні засади функціонування ринку праці України та її регіонів, гендерні особливості висвітлені у дослідженнях Г. Герасименко, О. Котикової, І. Крилової, О. Купець, О. Пищуліної А. Попескул, О. Шестаковського та ін.

Втім потребують детального дослідження причин диспропорцій у рівні оплати праці, що досі характерні для ринку праці як регіонів України, так країни загалом.

Мета роботи полягає у розробці та теоретичному обґрунтуванні методологічних підходів і практичних рекомендацій щодо формування і розвитку ринку праці України в умовах переходу до соціально орієнтованої економіки.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність визначення і вирішення таких завдань:

— розглянути ринок праці як елемент ринкової економіки;

— дослідити особливості формування ринку праці в Україні ;

— проаналізувати сучасні фактори та тенденції на ринку праці;

— здійснити аналіз стану ринку праці в Україні;

— охарактеризувати основні проблеми розвитку ринку праці в Україні;

— виявити перспективи розвитку регулювання ринку праці в сучасних умовах;

— сформулювати шляхи реформування ринку праці.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в роботі використано низку загальнонаукових та спеціальних методів дослідження: абстрактно-логічний – при дослідженні сутності різноманітних понять і визначень сфери ринку праці; історико-логічний – при дослідженні розвитку та удосконалення складових елементів механізму державного регулювання ринку праці; порівняльно-економічний – при аналізі українського та світового досвіду формування і розвитку ринку праці; економіко-статистичний – для вивчення, порівняння й оцінки показників функціонування ринку праці; статистичний та економічного аналізу – для опрацювання масиву статистичних та емпіричних даних з метою оцінки стану і ретроспективного розвитку ринку праці; графічний – для наочної ілюстрації досліджуваних явищ та процесів; економіко-математичного аналізу – для обґрунтування методичних підходів до прогнозування попиту та пропозиції на ринку праці, а також побудови моделі оцінки ефективності впливу інвестицій і підприємництва на зайнятість населення.

Інформаційну базу дослідження склали дані статистичних збірників і періодичних видань та статистичні матеріали з тематичних проблем роботи, які наводились в спеціальних виданнях та засобах масової інформації.

Об’єктом дослідження є процес розвитку ринку праці України в умовах ринкових трансформацій.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади та прикладні проблеми функціонування ринку праці, його аналізу і визначення напрямків розвитку.

Структура й обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох  розділів, висновків, списку використаних джерел — містить 11 таблиць та рисунків. Обсяг роботи – 37 сторінок, у тому числі основний текст – 35 стор. Список літератури включає 24 найменувань.

РОЗДІЛ. І. Теоретичні основи функціонування ринку праці

1.1. Ринок праці як елемент ринкової економіки

Будь-який ринок в загальному сенсі — це система економічних відносин між продавцями і покупцями товарів і послуг. В класифікаційній структурі ринків особливе місце займає ринок праці, який є вершиною ринкових відносин, оскільки управління економікою представляє, перш за все, управління трудовою діяльністю. Ринок праці є органічною складовою економіки будь-якої країни, оскільки виконує функції механізму розподілу і перерозподілу суспільної праці за окремими сферами і галузями господарства, за критеріями ефективності праці і виробництва відповідно до структури суспільних потреб і форм власності, видів і форм зайнятості.

Ринок праці розглядається як у широкому, так і у вузькому плані. Ринок праці в широкому плані, є сукупністю, яка охоплює економічно активне населення і загальну потребу економіки в робочій силі. У вузькому значенні — це характеристика поточного стану трудових ресурсів країни, яка складається з пропозиції робочої сили, тобто контингенту безробітного населення, що шукає роботу, і попиту на робочу силу або неукомплектовані робочі місця, що відображають незадоволену частину загальної потреби економіки в кадрах [4].

Роботодавець представляє на ринку праці сторону, яка формує попит на робочу силу, наймані робітники і безробітні — сторони, що формують пропозицію робочої сили, а елементи інфраструктури сприяють взаємодії цих суб’єктів ринку. У сучасних умовах вирішення питань розвитку національної економіки, підвищення ефективності її функціонування тісно пов’язане з відтворенням робочої сили і, насамперед, із станом та тенденціями у сфері зайнятості. Питання розвитку ринку праці набувають особливої актуальності в умовах глобалізації, демографічної кризи, поширення міграційних процесів, реформування системи вищої освіти, поширення процесів діджіталізації.

Ринок праці є одним із елементів ринкової економіки. Ринок праці доцільно розглядати з економічної точки зору як середовище, де функціонує попит і пропозиція особливого товару — робочої сили; та з соціальної — внаслідок співвідношення попиту і пропозицію встановлюється ціна праці, яка слугує джерелом та індикатором добробуту робочої сили. Ринок праці має свої особливості, притаманні через поєднання соціальної та економічної складової, через зайнятість у різних видах економічної діяльності населення України, через значну варіацію в оплаті праці, через географічну та гендерну складові тощо.

Ринок праці — це частина економічної системи, її елементів і характеристик, в рамках якої відбувається залучення праці як економічного ресурсу в рамках національного ринку праці [2].

Ринок праці надає набір механізмів, що забезпечують координацію попиту і пропозиції робочої сили, куплю-продаж робочої сили, визначають її вартість, організовують заробітну плату, соціальну допомогу через підприємницькі структури. Попит на робочу силу є похідним від сукупного попиту. Скорочення капітальних вкладень, споживчих витрат населення значно знижує попит на робочу силу.

Пропозиція робочої сили в Україні вища, ніж попит, що призводить до безробіття і необхідності розробки ефективних механізмів щодо подолання даної проблеми.

Демократизація суспільного життя, зростання відкритості суспільства збільшили мобільність капіталу, лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків України і режим відправлення громадян за кордон, що посилило еміграційний рух [4]. Масова еміграція з України визначається наступними факторами: зростанням безробіття, великою різницею у рівні заробітної плати в Україні і західних країнах, відсутністю перспектив професійного зростання, економічною нестабільністю, невизначеністю, як покращити рівень життя, відсутністю суспільної безпеки та інші.

За підрахунками експертів, з України щороку виїжджає майже 370 тис. осіб. З них 40-45% — висококваліфікована робоча сила. Більше 70% іммігрантів — у віці до 40 років.

Важливою ознакою динаміки зайнятості є помітне зменшення кількості працюючих в основних галузях економіки — в промисловості — вдвічі, у будівництві — у 3 рази, транспорті — в 1,7 рази [6].

Сегментація ринку праці полягає в тому, що, зосередивши увагу на конкретних галузях і професіях, такі категорії як працівники-інваліди не виходять за рамки певних сегментів ринку праці і не конкурують з робітниками в інших секторах зайнятості, а можуть тільки змагатися один з одним. У цьому сенсі ми можемо говорити про ринок праці жінок, молоді, літніх людей, інвалідів та інших.

Економічне зростання є необхідною умовою для підвищення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Тим не менш, подолання кризи певних галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивного і екстенсивного факторів викликають неминучі спотворення національного ринку праці, різноспрямованість окремих його сегментів.

1.2. Особливості формування ринку праці в Україні

Формування ринку праці в Україні потребує реалізації його просторової стратегії, врахування вимог сучасної парадигми регіонального економічного розвитку. Остання, на наш погляд, виходить з того, що:

• регіон є частиною території країни, що характеризується специфічною спрямованістю розвитку продуктивних сил, власною спеціалізацією виробництва, завершеним циклом відтворення, особливостями соціально-економічних процесів, своєю соціальною інфраструктурою і тому певною мірою є моделлю суспільства;
• економічну ситуацію в регіоні, поряд з виробничими показниками, визначає стан регіональних ринків — ресурсних, споживчого, ринку засобів виробництва, грошового, валютного, цінних паперів, нерухомості тощо;
• збалансований розвиток регіональних ринків і в цілому економіки регіонів є передумовою збалансованості національної економіки;
• економіка регіону і регіональний відтворювальний процес відзначаються високим ступенем відкритості і реагують на будь-які зміни у внутрішньому та зовнішньому економічному, соціальному або політичному середовищах. Отже, процеси регіоналізації доповнюються інтернаціоналізацією господарської діяльності, в результаті чого система взаємодій між регіональними економіками утворює глобальну економіку;
• окремі регіони, що мають ресурси виняткового значення, при досконалому управлінні можуть бути економічно більш ефективними, ніж їхня країна загалом, виступаючи як самостійні суб’єкти світового господарства.

Важлива роль у збалансованому економічному розвитку регіону належить ринку праці. І це не випадково. Будь-який регіон країни має свою структуру зайнятості, вирізняється рівнем оплати праці та інших доходів населення, методами регулювання ринку праці з боку місцевих органів влади. На регіональному рівні особливо відчутними стають процеси трудової міграції. Без знання специфіки територіальної організації ринку праці неможливо прогнозувати розвиток всієї економіки країни, розробляти національні програми зайнятості і боротьби з безробіттям.

З теоретичного погляду регіональний ринок праці являє собою сукупність соціально-трудових відносин, форм і методів узгодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців (власників фірм), що функціонують у певному регіоні країни. До об’єктів такого ринку належать: організація (використання), оплата та охорона праці, наймання і звільнення працівників, їхній професійний розвиток і зростання, врегулювання трудових конфліктів, утворення стабільних трудових колективів.

Регіональний ринок праці займає особливе місце у просторовій структурі ринку праці. Вона, як відомо, включає: внутрішній (внутріфірмовий), локальний, регіональний, національний і міжнародний ринки праці. При цьому, на нашу думку, формування кожного з наступних видів ринку праці зумовлюється серйозними внутрішніми суперечностями і обмеженнями своєї попередньої структури. Тобто утворення локального і регіонального ринків праці пов’язане передусім з особливостями функціонування внутрішніх ринків праці, але само веде до необхідності національного і міжнародного ринків праці, водночас відчуваючи на собі дію процесу глобалізації.

Внутрішній ринок праці — це ринок праці підприємства, фірми, організації, установи тощо. Внутріфірмовий попит на працю тут задовольняється головним чином внутріфірмовою пропозицією. Ставка заробітної плати залежить від співвідношення попиту і пропозиції на зовнішньому ринку праці лише при наймі працівника до фірми, потім вона вже визначається багатьма іншими внутрішніми факторами, у тому числі умовами контракту, адміністративними правилами і процедурами. Внутріфірмова конкуренція вважається корисною лише за умови, що перед кожним працівником стоять індивідуальні робочі цілі, які не можуть навіть випадково увійти в конфлікт із загальною метою компанії.

Зрозуміло, що відокремленість такого ринку праці не може бути абсолютною. Внутрішній ринок праці характеризується порівняно незначною кількістю агентів, обмеженістю вільних робочих місць, практично повною відсутністю альтернативних форм зайнятості. До того ж, він має ієрархічну структуру: як правило, працівника спочатку наймають на один з нижчих ступенів внутрішнього ринку праці, і лише з часом він піднімається по кар’єрних сходинках на вищі рівні. Будь-який дисбаланс на внутріфірмовому ринку праці послаблює конкурентоспроможність фірми і потребує врегулювання, виводячи і фірму, і найманих працівників на зовнішній, перш за все регіональний ринок праці.

Механізм регіонального ринку праці суттєво відрізняється від внутрішнього ринку праці. На регіональний ринок праці виходять працівники і роботодавці державного і приватного секторів економіки, вони представляють підприємства різних галузей економіки, місцевого і національного значення. Регіональний ринок праці орієнтує різних за віком і рівнем освіти найманих працівників на самостійне працевлаштування, територіальні переміщення в пошуку більш привабливого робочого місця, постійне підвищення своєї кваліфікації та конкурентоспроможності на ринку праці загалом, неминучість конкуренції з іншими потенційними працівниками, необхідність захисту своїх економічних інтересів і прав.

На сучасному етапі розвитку економіки України відбувається перманентний процес пошуку балансу між пропозицією і попитом на кваліфіковану робочу силу. Це обумовлено низьким рівнем інноваційної активності та спрямуванням більшості грошових ресурсів вітчизняними підприємствами не на розвиток й удосконалення виробничого процесу, а на підтримку наявних потужностей без організації нових робочих місць й можливостей підняття рівня заробітних плат. У свою чергу, це спонукає до збільшення рівня споживання населенням й відповідно зниження заощаджень, що впливає на загальний рівень життя в країні та перспективи формування соціально-орієнтованої ринкової економіки. 

РОЗДІЛ ІІ. Сучасний стан ринку праці та проблеми його розвитку

2.1. Сучасні фактори та тенденції на ринку праці

На формування сучасного ринку праці великий вплив здійснюють існуючі тренди в світовому й національному соціально-економічному та демографічному розвитку. Серед них виділяють зниження чисельності населення та підвищення його старіння, зниження долі молоді та частки населення у працездатному віці й потенційної робочої сили (дітей та підлітків) в чисельності населення, зростання навантаження працюючого населення, активізація відтоку робочої сили за кордон, збільшення працюючих пенсіонерів у складі зайнятого населення за секторами економіки, дисбаланс між підготовкою фахівців у закладах вищої освіти і потребами економіки та роботодавців в них, масове впровадження інформаційно-комунікаційних технологій та віртуалізація процесу праці. Крім того, слід зазначити, що формування нового ринку праці в сучасних умовах відбувається під впливом пандемії «COVID-19», що зумовлює аналітиків проводити дослідження й прогнозувати попит і пропозицію робочої сили з урахуванням цього фактору.

Як вказують дослідження Міжнародної організації праці (МОП) [14], пандемія коронавірусу може спричинити гірші наслідки для ринку праці, ніж фінансова криза 2008-2009 рр., пандемія «COVID -19» призведе до скорочення 25 млн робочих місць у світі.

Розглянемо ситуацію на ринку праці України в період пандемії та проведемо її порівняння з попередніми періодами. На рис. 2.1 наведено рівень офіційного безробіття населення за місяцями 2019-2021 рр. за даними Державної служби зайнятості України [2].

На рис. 2.1 наведено інформацію щодо офіційно зареєстрованих безробітних в Україні по відношенню до чисельності населення. Враховуючи, що тільки 22% безробітних звертаються за послугами до Державної служби зайнятості [1], тобто статус безробітного має лише кожний п’ятий безробітний українець, реальний рівень безробіття може бути значно більшим. Але, навіть за даними офіційного безробіття, бачимо, що безробіття в Україні за січень-лютий 2019-2020 рр. знаходилось майже на однаковому рівні. На початку пандемії (березень 2020 р.) аналітики Держстату та Держзайнятості робили прогноз, що в 2020 році кількість вакансій, зареєстрованих у Державній службі зайнятості, складе 1246 тис. осіб, що буде на 8% більше, ніж в 2019 році, а рівень зареєстрованого безробіття буде на рівні 14,7%. [1].

Як видно з рис. 2.1, дійсно в квітні 2020 року, із введенням жорсткого карантину, відбулося різке підвищення рівня безробіття, яке тривало до закінчення першої хвилі пандемії — серпня-вересня 2020 р. Потім в грудні 2020 року знову почав зростати рівень безробіття, він становив 11%, що дорівнювало рівню безробіття у квітні. Ситуація з початку 2021 року не стабілізувалася, рівень безробіття зростає.

Загалом, з початку карантину в Україні статус безробітного отримали майже 432 тисячі осіб (станом на кінець серпня 2020 р.), що на 67% більше, ніж за аналогічний період минулого року [2]. Станом на початок березня 2021 року в Україні 610,9 тис. осіб безробітного населення проти 153,6 тис. вакансій [2].

Як показують дослідження [3], пандемія «COVID-19» спричинила на ринок праці такі негативні наслідки, як зниження економічної активності та рівня зайнятості населення через підвищення захворюваності та зниження обсягів пропозиції робочої сили; обмеження міграційних рухів та затримка інвестиційних процесів, що призвели до зменшення кількості нових робочих місць та зниження доходів населення; поширення неповної та неформальної зайнятості; погіршення стану справ щодо соціального захисту населення та зростання соціальної нерівності в суспільстві. З іншого боку, втрата джерел отримання доходів призвела до погіршення ситуації на ринку товарів та послуг, поглибила й загострила проблеми бізнесу, що веде до падіння економіки.

На рис. 2.2 наведено динамічні зміни кількості зареєстрованих вакансій та кількості претендентів на 1 вакансію за місяцями 2019, 2020 та 2021 рр. [2].

Як видно з рис. 2, ситуація з вакансіями показує, що їх кількість за січень-лютий 2020 року порівняно з січнем-лютим 2019 року була на однаковому рівні, але в результаті впливу пандемії, вже за аналогічний період 2021          року кількість вакансій знизилась на 34-42%, кількість офіційно зареєстрованих безробітних за цей період, порівняно з відповідним періодом минулих років, підвисилась майже на 30%, дефіцит вакансій підвисився майже в 2 рази, а кількість претендентів на 1 вакансію склала 8-9 осіб проти 5 осіб за аналогічний період минулих років.

Дану інформацію підтверджують і кадрові агентства України — кількість претендентів, які подали свої резюме, зросла на 60%, в той час кількість пропонованих робочих місць продовжує знижуватися. При цьому, найсильніший удар припав на малий бізнес — тут 35% підприємців-роботодавців заявили або про вже закритий бізнес, або про наміри зробити це найближчим часом [9].

Проведений аналіз змін в структурних характеристиках безробіття та зайнятості, показав, що дефіцит вакансій посилився за всіма видами економічної діяльності, відповідно підвищилась кількість претендентів на 1 вакансію. У січні-лютому 2021 року кількість безробітних значно перевищує кількість вакансій в сільському господарстві — в 7,6 раза, в переробній промисловості — в 2,7 раза, в оптовій та роздрібній торгівлі — в 4,5 раза, в сфері фінансів та страхової діяльності — в 11,9 раза, в державному управлінні — в 3,9 раза [2], тобто саме ці види економічної діяльності стали найбільш ураженими в результаті пандемії коронавірусу.

Аналіз масового вивільнення працівників в регіональному розрізі [2] у січні-лютому 2021 року в порівнянні з аналогічним періодом 2020 року свідчить, що збільшення вивільнення працівників спостерігається в Вінницькому регіоні (більше 6,5 тис. осіб), Полтавському, Львівському, Кіровоградському, Дніпропетровському регіонах (на рівні 3,0-3,6 тис. осіб), Луганському, Рівненському, Тернопільському регіонах (більше 2,8 тис. осіб), Миколаївському, Донецькому, Одеському регіонах (на рівні 1,7-2,1 тис. осіб), Волинському та Хмельницькому регіонах (від 0,8 до 1,3 тис. осіб). В інших регіонах спостерігається зменшення кількості вивільнених працівників: найбільше зменшення в Житомирській, Чернігівській та Харківській областях (від 3,7 до 4,3 тис. осіб), найменше зменшення — в м. Київ (на 0,8 тис. осіб).

Структурний аналіз змін на ринку праці показав, що безробітними в результаті пандемії стали сотні тисяч громадян серед представників як інтелектуальної праці, так і найпростіших професій.

На рис. 3 наведено кількість зареєстрованих безробітних, кількість вакансій та кількість претендентів на 1 вакансію за професійними групами, станом на 1 березня 2022 р. [2].

Як видно з рис. 2.3, найбільший дефіцит вакансій спостерігається за професійною групою службовців та керівників (19 осіб на 1 вакансію) та кваліфікованих робітників сільського господарства (20 осіб на 1 вакансію). Кількість вакансій порівняно з кількістю безробітних серед цих професійних груп є найменшою. Якщо порівнювати з аналогічним періодом 2020 року, то кількість вакансій знизилась в середньому майже на 37%, а кількість безробітних — підвисилась на 33%. [2] У період карантину вакансії в основному були в галузі послуг і торгівлі, в сфері технічного обслуговування устаткування й низькокваліфікованої роботи.

Проведений аналіз тенденцій щодо структурних змін на ринку праці дозволив виділити найбільш затребувані сфери, уподобання роботодавців та пошукувачів роботи та провести їх порівняння у 2020 році та у січні 2021 року [7; 10].

За всіма професійними сферами у 2020 році відбулося підвищення кількості вакансій порівняно з 2019 роком, крім адміністративного персоналу — попит на фахівців цієї сфери залишився на тому ж рівні. Що стосується пропозиції робочої сили, то підвищення відбулося серед випускників ЗВО та студентства, в сфері продаж та транспорту. Аналіз уподобань щодо досвіду роботи свідчить, що більша частина роботодавців (52%) потребують фахівців з мінімальним досвідом роботи — від 1 до 3 років, і тільки 3% хотіли б взяти на роботу відносно досвідчену людину, яка має досвід роботи більше 6 років. Взагалі без досвіду роботи готові взяти 20% роботодавців. Разом з тим ситуація з пошукачами роботи є протилежною. У більшості резюме (60%), розміщених на міжнародному кадровому порталі HeadHunter, вказано, що кандидати мають більше 6 років досвіду, а мінімальний досвід має лише 11% кандидатів.

2.2. Аналіз стану ринку праці в Україні

Достатньо значний обсяг інформації про ринок праці України надає Державна служба статистики України. Джерелом інформації про ринок праці, зокрема в частині кількості робочої сили, рівня її економічної активності, формальної і неформальної зайнятості, виступають вибіркові спеціально організовані обстеження робочої сили з щомісячною періодичністю, що дозволяють оцінювати поточну ситуацію на ринку праці України. Джерелами інформації про вартість робочої сили, заробітну плату виступає статистична звітність з праці, організована із місячною та квартальною періодичністю. Інформація про умови праці збирається за допомогою звіту про умови праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці, що має дворічну періодичність.

За останніми опублікованими даними Державної служби статистики України, кількість зайнятого населення в середньому за 2021 рік, у порівнянні з 2020 роком, скоротилася на 305 тис. осіб та становила 15,6 млн осіб. Рівень зайнятості населення скоротився з 56,2% до 55,7%.

Серед жінок рівень зайнятості скоротився з 51,2% до 50,4%, серед чоловіків — з 61,8% до 61,5%.

За віком, найвищий рівень зайнятості спостерігався серед громадян у віці 40-49 років (76,8%), а найнижчий — серед осіб у віці 60-70 років (12,8%) та молоді віком 15-24 роки (24,8%) (Рис. 2.4).

За регіонами, найвищий рівень зайнятості спостерігався у м. Києві (61,6%), Харківській (59,3%), Дніпропетровській (57,9%) та Київській (56,8%) областях, а найнижчий — у Донецькій (48,9%) та Волинській (48,5%) областях.

Кількість неформально зайнятих громадян у 2021 році, порівняно з 2020 роком, скоротилася на 219 тис. осіб та становила 3,0 млн осіб або 19,3% зайнятого населення.

Серед видів економічної діяльності, найбільш поширеною неформальна зайнятість була у сільському, лісовому та рибному господарствах (46%), у будівництві (17%), а також в оптовій та роздрібній торгівлі, ремонті автотранспортних засобів (16%).

Кількість безробітного населення (за методологією МОП) у 2021 році зросла на 37 тис. осіб та становила 1,7 млн осіб. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) зріс з 9,5% до 9,9% робочої сили.

Серед жінок рівень безробіття зріс з 9,1% до 10,2%, а серед чоловіків скоротився з 9,9% до 9,6% робочої сили.

За віком, найвищий рівень безробіття спостерігався серед молоді у віці до 25 років — 19,1%, найнижчий — серед громадян у віці 30-34 роки — 8,4%.

За регіонами, найнижчий рівень безробіття спостерігався у Харківській області (6,7%), місті Києві (7,1%), Київській (7,2%), Одеській (7,3%) та Львівській (7,7%) областях, а найвищий — у Чернігівській (12,4%), Полтавській (12,4%), Волинській (12,7%), Кіровоградській (13,2%), Донецькій (15,4%) та Луганській (16,0%) областях.

Так, для порівняння — рівень безробіття в країнах Європейського союзу скоротився з 7,5% у грудні 2020 року до 6,3% у грудні 2021 року, зокрема серед молоді у віці до 25 років — з 18,0% до 14,3% робочої сили відповідного віку.

Середній розмір заробітної плати штатних працівників в Україні у січні 2022 року, порівняно з відповідним місяцем 2021 року, зріс на 18% та становив 14,6 тис. гривень.

При цьому, існують суттєві регіональні диспропорції в оплаті праці. Заробітну плату у розмірі вищому за середній по країні отримували лише працівники у м. Києві (21,3 тис. грн), Донецькій (15,5 тис. грн) та Київській (15,2 тис. грн) областях.

Серед видів економічної діяльності, найвищою заробітна плата була в авіаційному транспорті (30 тис. грн.), у сфері інформації та телекомунікацій (27 тис. грн), у фінансовій та страховій діяльності (25 тис. грн.), у професійній, науковій та технічній діяльності (20 тис. грн), у держаному управлінні та обороні (17 тис. грн). Найнижчою — у поштовій та кур’єрській діяльності (9 тис. грн) та у тимчасовому розміщенні й організації харчування (9 тис. грн).

За видами промислової діяльності найвища заробітна плата пропонувалася у виробництві основних фармацевтичних продуктів і препаратів (26 тис. грн), у постачанні електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря (21 тис. грн), добувній промисловості (20 тис. грн), у виробництві коксу та продуктів нафтоперероблення (20 тис. грн), а найнижчою — у текстильному виробництві, виробництві одягу, виробів зі шкіри та інших матеріалів (9 тис. грн). У середньому по промисловості заробітна плата становила 15 тис. грн.

Протягом І кварталу 2022 року роботодавцями було подано інформацію про заплановане масове вивільнення 18,2 тис. працівників, що у 5 разів менше, ніж у відповідному періоді минулого року (85,2 тис. осіб).

Зокрема, у березні 2022 року попередили про заплановане масове вивільнення 2,2 тис. працівників (у березні 2021 року — 18,1 тис. працівників).

Найбільша кількість попереджених про заплановане масове вивільнення у І кварталі 2022 року була у Полтавській (2,0 тис.), Харківській (1,4 тис.), Кіровоградській (1,3 тис.), Житомирській (1,2 тис.), Хмельницькій (1,1 тис.), Черкаській (1,0 тис.) та Івано- Франківській (1,0 тис.) областях.

Із загальної кількості попереджених про масове вивільнення 40% становили працівники охорони здоров’я та надання соціальної допомоги та 20% працівники державного управління й оборони, обов’язкового соціального страхування. Серед працівників, попереджених про вивільнення, більше половини становлять керівники, професіонали та фахівці.

Послугами Державної служби зайнятості протягом І кварталу 2022 року скористалися 482,2 тис. осіб, з них 433,9 тис. зареєстрованих безробітних, що на 36% або 246,4 тис. осіб менше, ніж у відповідному періоді минулого року. Отримували допомогу 391,5 тис. осіб (зменшення на 36% або 216,9 тис. осіб).

Зокрема, у березні поточного року зареєстровано 31 тис. безробітних, що на 55% відсотків менше, ніж у березні минулого року.

За сприяння центрів зайнятості у І кварталі 2022 року працевлаштовано 75,0 тис. осіб, зокрема, 63,6 тис. зареєстрованих безробітних, з них 23,6 тис. осіб у березні. Крім того, протягом березня поточного року 4,9 тис. безробітних припинили реєстрацію у зв’язку з призивом на військову службу.

За видами економічної діяльності, найбільше безробітних громадян працевлаштовано протягом І кварталу 2021 року у сільському господарстві (32%), в сферу торгівлі (13%), у переробній промисловості (13%), в державному управлінні та обороні (11%). За професійними групами 30% працевлаштованих це робітники з обслуговування, експлуатації устаткування та машин; по 14% — працівники сфери торгівлі та послуг, а також представники найпростіших професій; по 9% — фахівці та кваліфіковані робітники з інструментом.

Протягом І кварталу 2022 року за сприяння Державної служби зайнятості 19,5 тис. безробітних проходили професійне навчання.

До громадських та інших робіт тимчасового характеру залучено 10,3 тис. осіб.

Станом на 1 квітня 2022 року мали статус безробітного 286,9 тис. осіб, що на 36% менше, ніж на відповідну дату минулого року. Отримували допомогу по безробіттю 250,5 тис. осіб, що на 35% менше, ніж на 1 квітня 2021 року.

За статтю: у загальній кількості зареєстрованих безробітних, чоловіки становили — 116,4 тис. осіб (або 41%), жінки — 170,5 тис. осіб (або 59%).

За віковими групами: 25% зареєстрованих безробітних були у віці до 35 років; 29% — у віці від 35 до 44 років; 29% — у віці від 45 до 55 років; 17% — понад 55 років.

За освітою: 48% зареєстрованих безробітних мали вищу освіту, 35% — професійно-технічну, 17% — загальну середню освіту.

За видами економічної діяльності: серед зареєстрованих безробітних 22% раніше були зайняті у сільському, лісовому та рибному господарстві, 17% — у сфері торгівлі; 15% — у державному управлінні, обороні, обов’язковому соціальному страхуванні; 13% — у переробній промисловості.

За професійними групами, серед зареєстрованих безробітних переважають працівники:

• з обслуговування, експлуатації устаткування та машин — 17% (тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, водій, тракторист, дорожній робітник, оператор заправних станцій, оператор/машиніст котельні, апаратник оброблення зерна, водій навантажувача, токар, машиніст екскаватора, машиніст насосних установок);
• сфери торгівлі та послуг — 17% (продавець, кухар, охоронник, продавець-консультант, молодша медична сестра, соціальний робітник, помічник вихователя, офіціант, перукар, покоївка, бармен);
• представники найпростіших професій — 14% (підсобний робітник, прибиральник службових/виробничих приміщень, сторож, укладальник-пакувальник, комірник, вантажник, робітник з благоустрою, кухонний робітник, двірник, вагар, опалювач, контролер енергонагляду, мийник посуду);
• службовці та керівники — 13% (головний бухгалтер, менеджер із збуту, начальник відділу, менеджер (управитель), начальник відділу, завідувач складу, керуючий магазином, завідувач господарства, менеджер з постачання, начальник відділу поштового зв’язку, головний економіст);
• професіонали — 10% (спеціаліст державної служби, вчитель, економіст, інженер, бібліотекар, юрисконсульт, юрист, інспектор, агроном, соціальний працівник, інженер-землевпорядник, фармацевт, інженер з охорони праці, маркетолог, інженер- технолог);
• фахівці — 10% (сестра медична, вихователь, представник торговельний, інспектор з кадрів, механік, диспетчер, товарознавець, фельдшер, агент торговельний, мерчендайзер, технік, експедитор). Станом на 1 квітня 2022 року кількість вакансій, зареєстрованих в Державній службі зайнятості, становить 33,5 тис. одиниць, що удвічі менше, ніж на відповідну дату минулого року (77,1 тис. одиниць). Скорочення вакансій відбулося в усіх регіонах, найбільше у регіонах де відбуваються бойові дії. Проте і там, існує попит на працівників, найбільше у сфері забезпечення життєдіяльності торгівля, медицина, логістика тощо). Одночасно, зменшилася потреба роботодавців у сфері надання послуг, ресторанному бізнесі, сфері розваг та відпочинку.

За видами економічної діяльності, більшість вакансій налічується у сільському господарстві (25%), на підприємствах переробної промисловості (18%), в оптовій та роздрібній торгівлі (11%), на транспорті та пошті (8%), у сфері охорони здоров’я та наданні соціальної допомоги (7%).

У професійному розрізі, найбільше вакансій подано для працевлаштування:

• робітників з обслуговування, експлуатації устаткування та машин — 27% (водій, тракторист, токар, водій навантажувача, оператор верстатів, машиніст екскаватора, дорожній робітник, фрезерувальник);
• кваліфікованих робітників з інструментом — 19% всіх поданих вакансій (швачка, електромонтер, електрогазозварник, слюсар-ремонтник, слюсар- сантехнік, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, робітник з комплексного обслуговування й ремонту будинків, монтер колії, пекар, маляр);
• професіоналів — 12% (лікар загальної практики- сімейний лікар, вчитель, інженер, фармацевт, агроном, практичний психолог, економіст, інспектор);
• працівників сфери торгівлі та послуг — 11% (продавець, кухар, охоронник, молодша медична сестра, соціальний робітник, помічник вихователя, поліцейській);
• некваліфікованих працівників — 11% (підсобний робітник, прибиральник службових приміщень, вантажник, двірник, сторож, комірник, робітник з благоустрою, робітник з комплексного прибирання будинків);
• фахівців — 9% (сестра медична, вихователь, електрик дільниці, майстер виробничого навчання, електромеханік, інспектор з кадрів, асистент фармацевта, фельдшер).

2.3. Основні проблеми розвитку ринку праці в Україні

Дослідження варіації рівнів зайнятості та безробіття за віковими групами показали, що рівень зайнятості чоловіків в середньому складав 59,3%, тоді як в жінок — 49,4%, з вищим рівнем варіації для жінок — 32,3% проти 30,4% у чоловіків. Водночас рівень безробіття чоловіків у 2019 р. був вищим і складав 8,5% проти 7,9% у жінок. А проведений дисперсійний аналіз свідчить про відсутність будь- якого зв’язку між рівнями зайнятості чи безробіття та статевою ознакою.

Найбільш помітні ґендерні відмінності в рівнях робочої сили характерні для молодших та старших вікових груп населення. Присутні гендерні відмінності в рівнях зайнятості та безробіття пов’язані з рядом чинників: наявністю прямих бар’єрів для зайнятості жінок (менший професійний вибір, наявність на ринку праці великої кількості вакансій найпростіших професій, що передбачають використання фізичної, частіше важкої праці, відсутність необхідної кваліфікації), репродуктивною функцією. Іноді саме через це жіноча робоча сила цінується менше, і перед жінками виникають різні непрямі перешкоди, зокрема пов’язані з дискримінацією та тендерними стереотипами. Тому гендерні диспропорції на ринку праці зумовлені не стільки меншою мобільністю чи зацікавленістю жінок в роботі з неповним робочим часом, а значною мірою впливом стереотипів, за якими при наймі на роботу жінка розглядається як “менша вартісна сила”, ніж чоловік [4]. Попри те, що ринок праці є однаково відкритим для обох статей, все ж

у вимогах до працівників по вакансіях, що пропонуються на сайтах з пошуку роботи доволі часто зустрічаємо чітку вимоги до статі та віку потенційного претендента, якого компанія хоче бачити своїм працівником, подекуди незважаючи на те, що рівень освіти, вміння, відповідальність та кваліфікація протилежної статі може бути значно вищою.

Якщо розрахувати співвідношення ключових показників-характеристик ринку праці України для жінок і чоловіків, то побачимо, що поряд із вищим рівнем зайнятості чоловіків рівень безробіття жінок є менший на 7%, а також що частки жінок з неповною та повною вищою освітою перевищують відповідні показники для чоловіків (табл. 2.1). Незважаючи на це, на ринку праці України у оплаті праці серед чоловіків і жінок все ще зберігається дисбаланс.

Власне статистика свідчить, що в Україні жінки, в середньому, отримують на 22% менше, ніж чоловіки, хоча частка жінок з вищою освітою серед зайнятих є вищою за показник для чоловіків на 15%, а з базовою та неповною вищою освітою — на 35% [9].

Найбільший розрив в оплаті праці спостерігається у таких сферах як фінансова діяльність (50%), мистецтво, спорт, розваги та відпочинок (43%), промисловість (33%), транспорт (30%), а також в сільському господарстві (25%) та торгівлі (26%). Тобто в основних видах діяльності, які формують найбільший вклад в економіку країни, а це сільське господарство, промисловість та торгівля, де, власне, зайнято найбільше робочої сили України, ми спостерігаємо найбільший розрив в оплаті праці (рис. 2.4).

Власне таке явище (англ. pay gap ) називається розривом в оплаті праці жінок і чоловіків, та є однією з форм дискримінації на ринку праці, що, як бачимо, присутня і в Україні. За іншими даними чоловіки отримують в середньому на 10-40% та навіть на 50% більше, аніж жінки.

Позначення такого стану нерівності, що передбачає виокремлення окремих груп людей, які потребують дослідження причинно-наслідкових зав’язків їх нерівності, часто називають «сегрегацією» (англ. segregation). Першочергово це поняття використовувалось у позначенні політичного і громадянського гноблення окремих груп людей. Сьогодні часто його зустрічаємо у вивченні тендерної нерівності.

Концептуально слід бути обережним: не обов’язково ототожнювати сегрегацію з нерівністю, оскільки вона складається з двох вимірів: верти-кальної та горизонтальної сегрегації. Феномен професійної статевої сегрегації може бути використаний для пояснення кожного з видів: різниця в оплаті чоловіків та жінок в межах однакових професій характеризує вертикальну сегрегацію, тоді як горизонтальна сегрегація ілюструє поділ різних осіб з точки зору концентрації статей у різних типах професій, хоча це не обов’язково вказує на дискримінацію або нерівність. Однак саме ринок праці частіше може бути структурований як по вертикалі, так і по горизонталі [3].

Таблиця 2.1

Основні показники ринку праці України за статтю у 2020 р.

Показник	Стать		Співвідношення, разів
	жінки	чоловіки	ж/ч	ч/ж
Рівень участі населення в робочій силі, %	49,2	64,8	0,76	1,32
Рівень зайнятості населення у віці 15 р. і старші	45,4	59,3	0,77	1,31
Рівень безробіття населення у віці 15 років і старше	7,9	8,5	0,93	1,08
Частка з повною вищою освітою серед робочої сили, %	17,0	14,8	1,15	0,87
Частка з базовою та неповною вищою освітою серед робочої сили, %	12,6	9,3	1,35	0,74
Частка з повною вищою освітою серед зайнятих, %	17,2	15,1	1,14	0,88
Частка з базовою та неповною вищою освітою серед зайнятих, %	12,7	9,2	1,38	0,72
Середньомісячна заробітна плата (у 4 кв. 2020 р.), грн	9934,68	12718,41	0,78	1,28

Західні дослідники стверджують, що вертикальна сегрегація має різні форми. Явище перешкоджання просуванню жінок на престижніші та більш оплачувані робочі місця західні дослідниці та дослідники називають «скляною стелею» та «липкою підлогою». Метафоричне словосполучення «скляна стеля» («glass ceiling») з’явилось та увійшло в публічну та наукову лексику у 1980-х роках в США. «Скляна стеля» є явищем, що узагальнює набір бар’єрів, які виникли на ґрунті індивідуальних та суспільних упереджень, та які заважають жінкам просуватись кар’єрною драбиною у межах своєї організації і обіймати посади управлінського рівня. Липка підлога — також бар’єри, які утримують жінок на низькооплачуваних і малопрестижних роботах (наприклад, прибиральниць, касирок, нянь тощо) [7].

Як бачимо наявність ознак явищ «скляної стелі» та «липкої підлоги» притаманні і Україні, та потребують подальших ґрунтовніших досліджень, зокрема рівня диференціації в розподілі оплати праці за професіями.

Досліджуючи регіональні особливості ринку праці в контексті оплати праці жінок і чоловіків, також спостерігаємо розрив у заробітній платі. Тому вважаємо за доцільне оперувати поняттям «географічної сегрегації».

До трійки перших регіонів з найбільшим розривом входять промислові регіони з найбільшою часткою зайнятих, що коливається в межах 22-26%.

Інші регіони України, в яких теж є великий розрив у зарплаті за статтю, характеризуються високими рівнями зайнятості у торгівлі. В цілому, можна простежити певну закономірність: із зменшенням сумарної частки зайнятих у промисловості та торгівлі, зменшується розрив у оплаті праці, тим більше, із збільшенням диверсифікації зайнятих у різних видах діяльності.

В Україні все ж залишаються недостатньо розвиненими законодавчі ініціативи, що мали б полегшувати права працюючих жінок, які поєднують роботу і сім’ю. Урегулювання законодавчих норм, що забезпечать можливість альтернативних форм зайнятості, а саме часткової чи віддаленої зайнятості, сприятиме зменшенню диспропорції у представленості жінок і чоловіків на ринку праці в Україні. 

РОЗДІЛ ІІІ. Перспективи вдосконалення функціонування ринку праці в України та шляхи його реформування

3.1. Перспективи розвитку регулювання ринку праці в сучасних умовах

Український ринок праці сьогодні можна вважати «ринком роботодавця», тобто ринком, де роботодавці можуть більшою мірою вибирати і диктувати умови, ніж здобувачі, на відміну від більш динамічної ситуації в попередні роки, так як в цілому пропозиція перевищує попит за багатьма спеціальностями, і іноді — істотно [5].

На тлі попиту на віддалену роботу в усьому світі, українські працівники не відстають від світової спільноти. За останнє десятиліття фріланс (позаштатна робота над окремими проектами) з долі творчих особистостей і вільних художників виріс в індустрію з багатомільярдним обігом. Тільки на найбільшій фріланс-біржі (місце стикування замовників і виконавців) UpWork торік було виконано замовлень на 3,2 млрд.$. Українські фахівці в перших рядах на фріланс-ринку, так за 2020 р. вони виконали 19100 закордонних замовлень і заробили більше всіх у СНД — 61 млн.$. До травня 2021 р. 123 тис. українських фрілансерів було зареєстровано на UpWork. В основному віддалену роботу пропонують програмістам, стартапам, дизайнерам, аналітикам, художникам, фотографам, журналістам. За оцінками HR-провайдера Smart Solution, частка дистанційно віддалених вакансій зараз близько 2%, а через п’ят років може досягти 5-7% від загального числа. Зараз фріланс вже можна розглядати як повноцінну і досить значиму частину українського ринку праці. Це можливість для професіоналів брати участь в міжнародних проектах, і альтернатива офісній роботі для фахівців, які втратили посаду в результаті кризи.

Для компаній використання позаштатних співробітників — відмінний спосіб скоротити витрати: в середньому витрати на роботу фрілансерів складають в два-три рази менше, ніж праця штатних співробітників, за рахунок відсутності додаткових витрат на утримання окремого офісу (оренда, комунальні послуги, робоче обладнання, оплата відпусток, лікарняних, страховок тощо). При цьому Україна одна з небагатьох країн, де IT-фахівцям-фрілансерам вдається заробляти більше, ніж їх колегам, що працюють в штаті компаній, торік ця різниця в середньому становила майже 14%.

Можна припустити, що кількість співробітників, що працюють віддалено, зростатиме. Конкурентність ринку праці і економія на офісі вже привели до створення десятка коворкінгів, які дозволяють використовувати загальний робочий простір для своїх справ, не витрачаючи грошей на оренду офісів. У компаніях вже зараз зростає кількість позаштатного персоналу завдяки сучасним технологіям.

Фріланс, який активно розвивається в Україні, позитивно впливає на національну економіку, оскільки такий вид діяльності можна використовувати як інструмент для зниження рівня безробіття. Також наслідком активної співпраці українських фрілансерів із замовниками з інших країн є валютні надходження в економіку країни, а також із зростанням таких доходів можливе зростання інвестицій, особливо в нерухомість.

Розвиток фрілансу дозволяє працівникам дистанційно працювати з замовниками, що не обмежує таку діяльність територіально. Відповідно це може позитивно вплинути (знизити) на рівень еміграції українців у розвинуті країни з метою отримання вищого рівня доходів, оскільки будучи конкурентоспроможним на світовому ринку фрілансер може проживати в Україні, але отримувати вищий рівень доходу, ніж працюючи на внутрішньому ринку.

Високий рівень доходу українських фрілансерів позитивно впливає на національну економіку, оскільки зростають обсяги валютних надходжень в економіку України. Для стимулювання розвитку фрілансу в Україні необхідно вдосконалити законодавчу базу, зокрема Податковий кодекс України, Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти, оскільки в них не враховано таку форму підприємництва як фріланс і, відповідно, фрілансери не завжди працюють легально, через невідповідність умов функціонування фрілансерів та інших суб’єктів підприємництва. Доцільно запровадити спрощену систему реєстрації фрілансерів та сплати податків з метою заохочення працювати легально та отримувати певні соціальні гарантії, зокрема пенсійне забезпечення, зарахування трудового стажу тощо [11, с.224].

Основоположним принципом державного регулювання ринку праці є знаходження оптимального співвідношення між ефективним функціонуванням ринку праці та максимально можливій мірі соціальної справедливості і рівності, оскільки уникнути конфронтації у відносинах ринку і держави неможливо. А основною метою державного регулювання ринку праці є досягнення рівноваги між попитом і пропозицією праці на якісному і кількісному рівнях.

За розрахунками уряду, у 2022 — 2025 рр., найбільшою буде потреба в найпростіших професіях в сільському господарстві, торгівлі та сфері послуг. Також зростає попит на продавців і демонстраторів. Спостерігатиметься і попит на робітничі професії, зокрема, на будівництві, у транспортній галузі, у сфері видобутку корисних копалин. Залишиться потреба у водіях і робочих з обслуговування пересувної техніки та працівниках, які надають персональні та захисні послуги. Крім того, адаптація вітчизняних підприємств до стандартів ЄС викличе додаткову потребу в робочих металургійних і машинобудівних професій. Подальший розвиток економіки потребує інженерних кадрів, професіоналів в галузі фізичних, математичних і технічних наук.

Згідно з прогнозом, активно розвиватиметься сфера інформації та телекомунікації, зросте потреба у фахівцях ІТ-сектора. Через 5 років як і раніше найбільш затребуваними будуть ІТ-спеціалісти. У країну прийдуть інвестори, зацікавлені в інженерах, технологах, керівниках, які володіють іноземними мовами. Без роботи не залишаться і кваліфіковані лікарі, рекрутери і менеджери з продажу.

Найближчим часом можна очікувати змін у професіях, пов’язаних з державними структурами. Швидше за все, поліцейська реформа буде не останньою. Тому можна зробити ставку на реанімацію таких важливих професій, як педагог чи медик, за умови передумов до реформування галузі.

Експерти прогнозують, що до 2025 року половина робочої сили буде трудитися незалежно та віддалено, а стабільний дохід буде важливішим за стабільне робоче місце. Люди будуть вибудовувати диверсифіковані портфелі потоків доходів, а не покладатися на одного роботодавця. У минулому за лояльність до компанії нагороджували. Сьогодні ж середній співробітник працює в компанії близько чотирьох років, а нове покоління ще менше — близько двох років.

Великий потенціал українських фахівців у сфері високих технологій не викликає сумнівів у аналітиків ринку. Драйверами зростання економіки України залишилися АПК та ІТ. Українських програмістів знають у всьому світі, але тільки завдяки аутсорсинговим компаніям, що якісно і майже недорого виконують замовлення глобального бізнесу. Цього не скажеш про «стартапи» — компанії, які запускають власні інноваційні проекти. Всесвітньо відомих українських стартапів — буквально одиниці.

За результатами маркетингових досліджень компанії AB Design, ринок стартапів в Україні розвивається досить повільно та невизначено. Бізнесменам не вистачає розуміння механізмів та специфіки ринку, інвесторам не вистачає прозорості. Слабким місцем українського ринку стартапів є ще й те, що більшість українських проектів направлені на внутрішній ринок з його не високою платоспроможністю та обмеженою клієнтською базою.

Розвитку ринку стартапів перешкоджають діюче законодавство про малий та середній бізнес та нераціональне оподаткування.

Однак, стриманість ринку стартапів водночас означає його перспективність. Дані дослідження показали, що український ринок стартапів не перенасичений в жодній з галузей, тоді як, наприклад, в Штатах стартап може мати до 10 конкурентів в своєму сегменті ринку.

3.2. Шляхи реформування ринку праці

З метою забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, у тому числі у сфері оплати праці, Україна приєдналась до Міжнародної коаліції за рівну оплату праці (EPIC), співзасновниками якої є Міжнародна організація праці (МОП), Структура ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок («ООН Жінки») та Організація економічного співробітництва та розвитку, а також міжнародної ініціативи «Партнерство Біарріц» з утвердження рівності жінок і чоловіків.

Виходячи із сучасного стану регулювання ринку праці фахівці прогнозують два сценарія подальшого його стану — позитивний та негативний.

Позитивний сценарій. Якщо вдасться провести радикальні реформи в короткі терміни, Україна стане цікавою для інвесторів, і ринок праці почне зростати. Іноземні компанії залишаться, будуть заходити і нові гравці. Але масового заходу варто чекати — якщо буде істотно зменшена корупція, а в рішеннях судів переважатиме справедливість.

Найбільш оперативно на поліпшення економічної ситуації відреагує сфера послуг і продажів. З мінімальним запізненням відреагує виробництво. Після цього, через квартал-другий, зросте попит на офісний персонал, який обслуговує виробництво і торгівлю — юристів, економістів, секретарів і т. д.

Конкуренція за персонал спровокує зростання бонусів для співробітників, відновлення преміювання. Може початися навіть зростання окладів. І до кінця року ринок праці може вийти на докризовий рівень. Але не варто забувати, що Україна конкурує за інвестора з іншими країнами. Тому після вирішення проблеми корупції і стабілізації економіки, треба розробляти стимулюючі програми для припливу капіталу.

Негативний сценарій. Буде спостерігатися скорочення робочих місць і зниження зарплат. Якщо цього року реальний рівень безробіття — вище 20%, то в наступному він може досягти 40%. Зарплати стануть масово платити в конвертах і можуть регулярно недоплачувати. Це призведе до зниження платоспроможності населення. А значить, слідом за скороченням офісного персоналу підуть скорочення в сфері обслуговування.

У вітчизняних компаніях ситуацію спрогнозувати складно, тому що часто керівництво приймає рішення нелогічно. Можуть проводити скорочення навіть до того, як це стане економічно обґрунтовано. До середини літа-осені можуть почати залишати ринок зарубіжні компанії. Це ще більше погіршить ситуацію. Єдиним виходом для населення буде трудова міграція за кордон. Тому що в найближчі 3-5 років роботи в Україні не буде.

Для подолання кризових явищ на ринку праці необхідно приймати управлінські рішення як оперативні (під час дії карантину), так і стратегічні (протягом декількох років після закінчення карантинних заходів). Для прийняття обґрунтованих управлінських рішень необхідно мати якісні статистичні дані, отримані шляхом проведення постійного моніторингу реального стану соціально-трудової сфери та з’ясуванні факторів, які спричиняють певні тенденції й трансформації в соціально-трудових відносинах.

Головними векторами розвитку, які вплинуть на майбутній ринок праці, стануть процеси діджиталізації та використання цифрових технологій, на підставі яких буде забезпечуватися можливість виконання роботи та навчання у віддаленому доступі. А це, в свою чергу, змінить вектор розвитку усієї національної економіки в напрямку формування та розвитку ринку праці в новій якості. 

ВИСНОВКИ

Із проведеного дослідження, з урахуванням реалій сьогодення, стан ринку праці характеризується наявністю низки проблем, які заважають ефективному розвитку країни. До таких проблем ми можемо віднести: по- перше, український ринок праці отримав значні втрати в результаті анексії Криму, бойових дій в Луганській та Донецькій областях. Локальні підприємства та регіональні офіси компаній на цих територіях зазнали серйозну руйнацію або знищення, що призвело до скорочення персоналу або ж навіть до закриття підприємств; по-друге, збільшується рівень міграції.

Проте, поряд з проблемами на українському ринку праці існують і позитивні тенденції: по-перше, підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом (далі — ЄС) та Україною. В результаті цієї події, для України відкрилися ринки ЄС, що призведе до створення нових робочих місць та можливості професійної реалізації українських спеціалістів; по-друге, фармацевтичний сектор, сфера послуг та індустрія інформаційних технологій продовжує зберігати відносну стабільність на фоні загальної економічної кризи; по-третє, зміна політичної еліти дає можливість топ-менеджерам комерційного сектору реалізувати свої знання та досвід в державному управлінні.

Відповідно до сучасних реалій соціально-економічного розвитку країни головними напрямами стратегії розвитку ринку праці в Україні, на нашу думку, повинні стати:

—         досягнення балансу між попитом і пропозицією робочої сили;

—         створення нових робочих місць, вдосконалення механізмів працевлаштування наймеш конкурентоспроможних верств населення (молоді, випускників навчальних закладів, жінок, які мають неповнолітніх осіб тощо);

—         удосконалення системи моніторингу та прогнозування ситуації на ринку праці, забезпечення інформаційної підтримки суб’єктів малого підприємництва, зокрема з питань організації та провадження підприємницької діяльності;

—         розроблення та виконання регіональних програм мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва, удосконалення правового, адміністративного і економічного механізму державного регулювання виробничих та соціально-трудових відносин з метою запобігання нелегальній (тіньовій) зайнятості населення;

—         запровадження професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників, які можуть опинитися або перебувають під загрозою звільнення за ініціативою роботодавців, продовжити практику державної підтримки особам старше 45 років отримання другої освіти за рахунок державних коштів;

—         поширення практики стажування науково-педагогічних та педагогічних працівників, студентів, учнів вищих та професійно-технічних навчальних закладів на підприємствах, в установах та організаціях.

Проаналізувавши кон’юктуру ринку праці України, можна зробити припущення, що ринок праці має певні тенденції щодо відновлювання своєї позиції після досить затяжної кризи. Виходячи із сучасних реалій, конкретні заходи щодо розвитку ринку праці повинні бути гнучкими та мати економічний та соціальний ефект, тому перспективи подальшого розвитку та вдосконалення ринку праці України пов’язані з підвищенням рівня зайнятості та зменшенням рівня безробіття. Для досягнення цієї мети потрібно сформулювати пріоритетні напрямки реформування ринку праці. Подальших досліджень потребує детальне вивчення перспектив участі України в загальноєвропейському ринку праці, можливості впровадження зарубіжного досвіду в сфері ринку праці в Україні, перспективи переходу українського ринку праці на європейські стандарти.

На нашу думку, навіть в важких економічних умовах завжди є позитивні тенденції, варто лише вчасно їх помічати та використовувати. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Баришнікова О. Є. Ринок праці України: тенденції та особливості розвитку / О. Є. Баришнікова. // Ефективна економіка. — 2015. — № 12.
2. Богацька Н. М. Соціально-економічний аналіз безробіття та зайнятості на ринку праці в Україні / Н. М. Богацька, О. А. Бондаренко // Молодий вчений. — 2019. — № 11(2). — С. 450-454.
3. Борданова Л. С. Порівняльний аналіз ринку праці України та країн ЄС / Л. С. Борданова, Н. В. Рощина, В. В. Наверська // Східна Європа: економіка, бізнес та управління. — 2020. — Вип. 4. — С. 98-104.
4. Герасименко Г.В. Гендерні проблеми на ринку праці України. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/11744/20-Gerasumenko. pdf?sequence=1 (дата звернення: 07.04.2022).
5. Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/ (дата звернення: 07.04.2022).
6. Дослідження сучасного стану ринку праці в Україні / Л. Д. Водянка, С. І. Тодорюк, І. Г. Шелюжак. // Ефективна економіка. — 2020. — № 4. – 53-55
7. Жерліцин Д. М. Статистичний аналіз ризиків довгострокового безробіття на ринку праці України / Д. М. Жерліцин, М. М. Тищенко // Інфраструктура ринку. — 2020. — Вип. 44. — С. 227-232.
8. Капінос Г. І. Стан і перспективи розвитку ринку праці в умовах трансформації суспільства та економіки України / Г. І. Капінос, К. Л. Ларіонова // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. — 2022. — № 1. — С. 99-107.
9. Колядич О. І. Аналіз моделей ринку праці: світовий досвід для України / О. І. Колядич, Є. В. Другова // Вчені записки університету «КРОК». Серія : Економіка. — 2020. — Вип. 3. — С. 8-15.
10. Костюченко Т Гендерованість ринку праці. По-рівняння кейсів України і Литви. URL: http://ucep.org.ua/ wp-content/uploads/2019/12/gender_survey_SUPE RFINAL_UPD.pdf?fbdid=IwAR1McTuaWAXBPJ9oEt uU3AeT4TnwsPVer9ApvEc7wRlPbb0cCENKgiarVf8 (дата звернення: 21.04.2022).
11. Котикова А., Крилова І., Попескул А. Гендерні аспекти ринку праці в Україні. Глобальні та наці-ональні проблеми економіки. Вип. 22, 2018. URL: http://global-national.in.ua/archive/22-2018/38.pdf (дата звернення: 20.04.2022).
12. Купець О. Комплексний ґендерний підхід на ринку праці України та роль державної служби зайнятості. Міжнародне бюро праці. Група технічної під-тримки з питань гідної праці та Бюро МОП для країн Центральної та Східної Європи. Київ: МБП, 2010. URL: http://www.oit.org/wcmsp5/groups/public/—europe/—rogeneva/—sro-budapest/documents/publication/wcm s_168913.pdf (дата звернення: 20.04.2022).
13. Лучик С. Д. Iнноваційна праця та цифровізація ринку праці в Україні / С. Д. Лучик, М. В. Лучик // Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. Економічні науки. — 2020. — Вип. 4. — С. 69-82.
14. Методологічні положення щодо класифікації та аналізу робочої сили й окремих форм трудової діяльності, затверджені наказом Держстату від 27.01.2017 № 22, із змінами, затвердженими наказом Держстату від 28.12.2018 № 292. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/ metod_polog/metod_doc/2018/292/mp_rs_new.pdf (дата звернення: 05.04.2021).
15. Моложен А. С. Фактори та імперативи інтеграції України до європейського та світового ринків праці в умовах глобалізації / А. С. Моложен, Н. Є. Скрипник // Інфраструктура ринку. — 2020. — Вип. 42. — С. 39-45.
16. Петровська О. М. Перспективи появи нових професій на ринку праці України після світової пандемії / О. М. Петровська, І. М. Бендус // Економічний простір. — 2020. — № 158. — С. 95-100. Водянка Л. Д.
17. Пищуліна О. Гендерна рівність і розвиток: погляд у контексті європейської стратегії України. URL: https://razumkov.org.ua/upload/gender-final-s.pdf (дата звернення: 15.04.2022).
18. Підвальна Ю. Соціальні проблеми безробіття молоді на сучасному українському ринку праці / Ю. Підвальна // Соціальна робота та соціальна освіта. — 2020. — Вип. 2. — С. 38-47.
19. Робоча сила в Україні у 2020 р. Статистичний збірник. Київ: Держстат, 2021 р. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2020/zb/ 07Zzb_r_s_2019.pdf (дата звернення: 07.04. 2022).
20. Стефанішина О. Оплата праці жінок і чоловіків в Україні буде рівною. URL: https://www.kmu.gov.ua/ news/oplata-praci-zhinok-i-cholovikiv-v-ukrayini-bude-rivnoyu-olga-stefanishina (дата звернення: 07.04.2022).
21. Тараєвська Л. С. Інфраструктурні елементи ринку праці України / Л. С. Тараєвська // Інфраструктура ринку. — 2020. — Вип. 39. — С. 304-308.
22. Чорна Н. Ринок праці України: сучасні виклики / Н. Чорна, Р. Чорний // Економічний часопис Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. — 2020. — № 1. — С. 64-73.
23. Шестаковський О. Гендерна нерівність на ринку праці України: структурні передумови і тривкі спереотипи. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2013. Вип. 1(4). URL: http://socsoc.univ.kiev.ua/sites/default/ files/library/elopen/visnyk.04.49.pdf (дата звернення: 20.04.2022).
24. Шот А. П. Український ринок праці в умовах COVID-19 та облікові аспекти оплати праці / А. П. Шот, Ю. О. Мосолова // Молодий вчений. — 2020. — № 12(2). — С. 179-185.