1. Особливості діяльності менеджерів міжнародних корпорацій.

2. Інтегровані структури міжнародного бізнесу.

3. Особливості контролю в міжнародних корпораціях.

Список використаної літератури.

1. Особливості діяльності менеджерів міжнародних корпорацій

Соціально –економічний розвиток держав і окремих регіонів, галузей у XXIст. визначається особливостями прояву двох суперечливих тенденцій: інтеграція і глобалізація, викликаних високими темпами науково – технічного прогресу і його досягнень, розширенням області застосування інформаційних технологій, удосконаленням засобів зв’язку, розвитком ідивідиумів, прагнення до пізнання, спілкування, обміну і підвищення якості життя.

Процеси, що відбуваються, свідчать про те, що глобалізація заміняє конкуренцію між країнами і регіонами на конкуренцію між виробниками, втягує в міжнародний поділ праці широке коло підприємств. Міжнародні корпорації впевнено демонструють свої досягнення і здатність протистояти різним несприятливим факторам. Для багатьох підприємців України конкуренція на міжнародному рівні – це майбутнє. Але вже зараз у наслідок відкритості кордонів виробник отримав можливість здобувати матеріальні і трудові ресурси там, де вони відповідають його уявленням про якість і ціну, переміщувати стадії виробничих процесів в інші країни, якщо витрати на координацію діяльності нижчі за одержувані вигоди, реалізувати свою продукцію там, де він вважає доцільним.

Процес глобалізації змушує учасників міжнародних економічних відносин підкорятися єдиним стандартам поведінки, формувати нові інноваційні стратегії розвитку і є найважливішою передумовою прискорення розвитку теорії і практики міжнародного менеджменту.

Посилення інтеграційних процесів створює базу для переміщення і широкого використання досягнень міжнародного менеджменту в різних країнах світу і регіональних центрах, формує умови для підвищення ефективності всіх суб’єктів господарської діяльності.

Основним суб’єктом управління міжнародною діяльністю є міжнародні корпорації. Величезні економічні ресурси найбільших компаній дозволяють їм здійснювати всесвітню виробничо–фінансово–комерційну і науково – технічну діяльність.

Основною формою міжнародних корпорацій є транснаціональні компанії (ТНК). Як свідчить світова практика, компанії, які відкривають власні підрозділи в інших країнах, демонструють більш якісний менеджмент, ніж місцеві фірми (підприємства). а тому цілком зрозумілим є постійне збільшення кількості міжнародних корпорацій і особливо кількості закордонних підрозділів з 64 тис. ТНК і близько 700 тис. їх підрозділів за кордоном наприкінці 1990 років до 80 тис. ТНК і майже 900 тис. їх закордонних підрозділів у 2005 році[3, c. 154-156].

Поряд з постійним зростанням кількості ТНК і їх закордонних підрозділів зростає потреба міжнародних корпорацій в різних категоріях спеціалістів, наукових співробітників, менеджерів. Для розв’язання цієї проблеми міжнародні корпорації використовують два способи:

· залучення таких категорій працівників зовні, звертаючись на міжнародний ринок праці;

· підготовка необхідних кадрів власними зусиллями. З цією метою багато корпорацій створюють спеціальні університети, або бізнес – школи. за даними дослідницької компанії (Corporate University Exchange) кількість таких університетів за останні десять років у розвинутих країнах збільшилась у 4 рази. Якщо така тенденція збережеться то в найближчі 5 – 10 років корпоративних університетів буде більше ніж звичайних.

Організаційна структура міжнародної корпорації має такий вигляд (рис.1)

Створюючи ту чи іншу форму господарських підрозділів дочірні компанії, філії, спільні підприємства, засновник переслідує певну мету. Зокрема, дочірня компанія має переваги в тому розумінні, що материнська фірма має можливість відстрочити оплату будь-яких податків країни місцезнаходження цієї фірми.

Одним з найбільш важливих і необхідних структурних підрозділів сучасних міжнародних корпорацій є корпоративна розвідка, діяльність якої пов’язана з необхідністю ретельного маркетингового дослідження конкурентного середовища і використання конкурентної розвідки як інструмента досягнення конкурентних переваг. За останнє десятиріччя конкурентна розвідка стала дуже розповсюдженим заняттям як провідних ТНК, так і багатьох локальних компаній і маловідомих фірм. ІВМ, Microsoft, Xerox, Intel і багато інших корпорацій зробили конкурентну розвідку одним із основних видів своєї діяльності.

Завдання, які ставляться перед конкурентною розвідкою, знаходяться в трьох основних площинах. Перш за все, це виявлення окремих конкурентів компанії і заставлення її бізнесу з бізнесом конкурентів. В рамках цього завдання відслідковується справжнє становище конкурентів, вивчаються їх ринковий профіль, поточні дії, а також прогнозуються наслідки діяльності.

На більш високому рівні, який виходить за межі конкретного бізнесу, розвідка аналізує поточну ситуацію у зовнішньому середовищі і її вплив на конкретних суб’єктів ринку.

Найбільш складним завданням є стратегічне дослідження конкурентного оточення, прогнозування довгострокового розвитку ринку і змін ринкового середовища. Стратегічна конкурентна розвідка вивчає ключові сили, які рухають або будуть рухати всіма змінами на ринку. Виконуючи її рекомендації, компанія визначає напрями своєї діяльності, орієнтує фінансові та інші ресурси на декілька років вперед[6, c. 137-139].

Ефективність міжнародного менеджменту, всього міжнародного бізнесу значною мірою визначає досвід менеджерів.

Серед принципів сучасного міжнародного менеджменту виділяються наступні, які можуть бути використані підприємствами в Україні.

1. Глобальний підхід до управління міжнародним бізнесом.

2. Особлива роль належить системі розподілу цілей, функцій і завдань менеджменту з точки зору географічної і галузевої спрямованості міжнародного бізнесу. В Україні більшість менеджерів не мають досвіду міжнародних, а тим більше глобальних операцій, що робить їх нездатними реально оцінювати зусилля і фактори для прийняття ефективних управлінських рішень.

3. Обов’язкове складання певної бізнес — моделі. Світова критика свідчить, що постійна гонка за негайними результатом впливає на здатність менеджерів оперувати довгостроковими категоріями. Наявність діючою бізнес — моделі необхідна для того, щоб переконати скептично налаштованих інвесторів.

4. Здійснення контролю в сфері міжнародного бізнесу. В практиці міжнародного менеджменту широко використовуються чотири основних системи контролю: особистий контроль, бюрократичний контроль, контроль за результатами і культурний контроль.

5. Адекватне застосування принципів менеджменту. Адекватність в даному випадку дозволяє розвивати такі унікальні риси міжнародного бізнесу, як:

· управління, що ґрунтується на довірі, яке веде до стабільності в компанії, посилює почуття корпоративної спільності, служить основою для раціональної системи найму і використання певних категорій кадрів;

· управління знаннями за принципом «з центру – догори – наниз», що дозволяє уникнути інформаційного перенавантаження топ – менеджменту, оскільки догори надходять лише третина всієї інформації, яка надходить до компанії зовні;

· тотальне управління якістю, де від менеджера вимагається значно більше, ніж вміння впливати на підлеглого зарплатою, похвалою або осудженням. Менеджер повинен побудувати свою роботу так, щоб підлеглі отримували задоволення від своєї роботи.

При цьому дуже важливо, щоб менеджер постійно підвищував свої знання, ерудицію. Звідси виникає необхідність кількісної оцінки менеджменту. Економісти Лондонської школи економіки (London School of Eсonomics) та компанії McKinsey вперше у 2005 році спробували відобразити у цифрах роль менеджерів в управлінні компанією, і особливо міжнародною корпорацією. Основний висновок проекту – успішність і прибутковість компанії а першу чергу залежить від якісного менеджменту, і тільки потім від умов, створених країні для даної галузі, нормативної бази і географічного положення.

Міжнародні корпорації знаходяться під впливом багатьох факторів зовнішнього середовища, які формують умови розвитку довгострокових конкурентних переваг.

Управлінські кадри міжнародних компаній мають двох'ярусну структуру. По-перше, на рівні філій комплектуються кадри, спроможні керувати діяльністю підприємства всередині кожної з країн, де розташована філія. По-друге, на рівні головної або регіональної штаб-квартири компанії повинні працювати люди, спроможні координувати й управляти різноманітними закордонними і регіональними операціями фірми. Ці дві характеристики апарату управління тісно пов'язані між собою, оскільки саме персонал головної штаб-квартири відбирає керівників закордонних філій і оцінює їхню діяльність. Вказані два аспекти тісно пов'язані ще і тому, що персонал головної штаб-квартири і філій повинен належним чином усвідомлювати необхідність одночасного пристосування до місцевої специфіки і досягнення ефективності на глобальному рівні і бути готовим до компромісів[10, c. 176-179].

Баланс влади при цих компромісах складний і залежить від такого чинника, як основні принципи функціонування фірми (тобто співвідношення поліцентричних і етноцентричних чинників), і від того, яку вигоду можуть одержати підприємства в різних країнах від незалежності здійснення операцій порівняно з іншими ланками фірми. При поліцентричній філософії фірма і її закордонні філії є федерацією на найвищому ступені незалежних виробництв. У цьому випадку вимога впровадження загальнофірмових норм або загальнокорпоративної культури в закордонних філіях менш актуальна, ніж це має місце при етноцентричній філософії, коли закордонні філії в міжнародному масштабі тісно взаємопов'язані. Незалежно від того, в якій точці між цими двома крайнощами знаходиться міжнародна корпорація, розроблені нею технологія, політика і стиль управління в одному місці можуть бути лише частково придатні деінде. Відповідальність за впровадження (чи невпровадження) форм управління, які практично застосовуються у корпорації і які є новими для окремих країн, лежить на керівниках міжнародних компаній — як штаб-квартир, так і філій.

Незважаючи на те, що, як правило, закордонні філії набагато менші за розмірами, ніж батьківські фірми, їхні керівники нерідко змушені виконувати функції, характерні для вищої ланки керівництва. Це означає, що вони повинні бути фахівцями з усіх питань, виконуючи широке коло різноманітних функцій, проводячи більше часу на роботі та віддаючи велику його частину міжнародним зв'язкам з діловими колами, урядом і широкою громадськістю, а також діловим зустрічам за межами компанії. У країні базування керівники підрозділів, що порівнюються за масштабом прибутку або витрат, можуть виконувати завдання керуючого середнього рівня, не набуваючи достатньо широкого досвіду, необхідного для посади головного керівника закордонної філії.

Персонал компанії, що виконує міжнародні функції, найчастіше зобов'язаний також взаємодіяти з високопоставленими офіційними особами в закордонних країнах. Такі види діяльності, як переговори про будівництво нових або розширення наявних виробничих потужностей, продаж технології й оцінювання фінансових умов, вимагають від керівників компанії під час їхніх поїздок в інші країни взаємодії на високих рівнях. Багато в чому їхні завдання є навіть більш важкими, ніж завдання керуючих філіями, оскільки їм припадає знаходитися вдалині від дому протягом тривалого або невизначеного періоду в спробах завоювати довіру і встановити стосунки з потрібними офіційними особами не в одній, а в багатьох країнах. Навіть якщо вони не стикаються з усіма труднощами закордонних відряджень, все ж, очевидно, відчувають дискомфорт від виконання своїх міжнародних обов'язків, якщо високо піднялися по ієрархічній градації, маючи до цього досвід роботи лише у вітчизняних відділеннях корпорації[4, c. 279-282].

2. Інтегровані структури міжнародного бізнесу

Корпоративний характер міжнародного бізнесу та варіативність кон'юнктурних умов, численні конкретні підприємницькі завдання зумовлюють диверсифікацію організаційних форм господарської діяльності великих компаній, які можуть як концентрувати свою діяльність у рамках певної галузі, так і функціонувати як міжгалузеві утворення.

Класифікація корпорацій за типами здійснюється відповідно до ступеня усуспільнення капіталів і об'єднання видів (фаз) господарської діяльності.

Картель — об'єднання підприємців, учасники якого узгоджують між собою обсяги виробництва, поділ ринків збуту, ціни, умови продажів і найму робочої сили, строки та інші умови платежів тощо. При цьому учасники картелів зберігають виробничу і комерційну незалежність. Враховуючи природу та цілі картельних угод, можна вважати природним, що вони, як правило, є одногалузевими.

Фактична мета картелю — досягнення таких домовленостей між суб'єктами пропозиції на ринку, які дають їм змогу поліпшувати параметри та результативність своєї комерційної діяльності за рахунок створення більш сприятливих для себе договірних рамок і спільних засобів політики. Результатом таких домовленостей є зменшення тиску конкурентної боротьби за споживачів, погіршення умов діяльності останніх і послаблення стимулів оптимізації та розвитку виробництва.

З огляду на це картельні об'єднання у класичних виявах цього феномену за ринкової економіки, як правило, забороняються. Щоправда, такі заборони діють переважно на національному рівні і їх можна ефективно обминати. У сфері міжнародної економічної діяльності набули поширення експортні та імпортні картелі. Експортні картелі використовують дочірні фірми ТНК з метою розширення експорту та здійснення узгодженої, цілеспрямованої політики на ринку певної продукції. Імпортні картелі створюються великими імпортерами, часто — за участю дочірніх структур ТНК для протистояння іноземним конкурентам.

Найвідоміший приклад міжнародної картельної угоди — об'єднання країн-експортерів нафти — ОПЕК. Головним змістом спільних домовленостей цих країн є узгодження обсягів видобутку нафти і вплив на ринкові ціни на неї.

Синдикат — форма об'єднання, за якої учасники зберігають виробничу самостійність, але втрачають самостійність комерційну відповідно до взаємних угод. (У ширшому значенні під синдикатом розуміють комерційне об'єднання фірм задля досягнення спільних цілей.) Найбільшого розвитку синдикати набули на початку XX ст., зокрема в Україні, як і на решті території тодішньої Росії за часів царату, а пізніше й НЕПу. Помітну роль відігравав синдикат "Продвугілля", створений у 1904 p., який був однією з найбільших монопольних структур такого типу в Російській імперії. До нього входило 18 великих акціонерних вугільних товариств, підприємства яких зосереджували майже 75% усього видобутку вугілля в Донбасі.

У сучасних умовах така форма об'єднання, як синдикат, використовується рідко. На засадах міжнародного синдикату функціонує фактично одна велика ТНК — "Де Бірс", що контролює понад 80% світового ринку діамантів[11, c. 241-243].

Пули — монопольні об'єднання, за яких прибутки надходять до спільних фондів, відтак здійснюється узгоджений їх розподіл відповідно до результатів експлуатації певної частини ринку, в заздалегідь обумовленій пропорції. Прикладом міжнародного пулу є "золотий пул", створений для торгівлі патентами.

Трест — форма об'єднання, в рамках якого учасники втрачають виробничу, комерційну, можливо — юридичну самостійність. Учасники трестів, які є також власниками акцій, розподіляють прибутки відповідно до розмірів їх пакетів акцій. Реальний контроль за трестом здійснює правління або головна компанія. Типовим для трестів є їх поширення в рамках галузей, які виробляють однорідну продукцію, хоча існують і міжгалузеві трести. ТНК як трестові об'єднання не прижилися, цей тип компанії використовується переважно у вигляді структурних підрозділів, відділень і підприємств, що входять до складу ТНК.

Концерн — складна форма господарської діяльності компанії, яка передбачає об'єднання підприємств промисловості, транспорту, торгівлі та банківської сфери. Типовою ситуацію є формальне збереження учасниками концернів юридичної та господарської самостійності за умови здійснення підприємницької діяльності під контролем домінуючих у них фінансових угруповань. Існують концерни дво- та кількаповерхові. Учасниками концерну можуть бути корпорації, які об'єднують свої потенціали й зусилля в ринковій стратегії.

Характерною особливістю концернів є взаємне проникнення капіталів різних галузей, а їх головною перевагою (як форми усуспільнення потенціалів виробничої діяльності) — надвелика концентрація фінансових і промислових ресурсів, оскільки в концерні можуть об'єднуватися різногалузеві комерційні структури, власники реальних ресурсів і грошей.

Консорціуми — специфічна форма поєднання економічних потенціалів ринкових агентів. Виникають на базі тимчасових угод між кількома банківськими і промисловими корпораціями, фірмами з метою реалізації певних спільних проектів. Як і інші міжнародні об'єднання, консорціуми набули поширення в різних країнах та регіонах світу. Однак у деяких національних господарських системах консорціуми прижилися найбільш органічно, зокрема в Італії.

Типовим приводом до утворення консорціуму, нерідко із залученням кількох великих іноземних партнерів, є реалізація великого технологічно складного і капіталомісткого проекту, наприклад літакобудівного, аерокосмічного. Україна, зокрема, бере участь у консорціумному проекті "Sea Launch", учасниками якого є також США, Росія і початково була Норвегія. Передумова ефективної участі України в цьому проекті — її традиційна для останніх десятиліть спеціалізація на військово-космічних розробках і виробництві, що робить для країни особливо перспективним співробітництво в галузі мирного космосу. Крім участі в проекті "Sea Launch", слід відзначити широке використання українських ракет у міжнародних космічних запусках. Наприкінці 90-х років XX ст. у підконтрольній національному космічному агентству України сфері працювало 17 державних організацій і 7 акціонерних товариств, які є світовими лідерами з багатьох напрямів аерокосмічного виробництва. Україна має у своєму розпорядженні ракети-носії "Циклон", "Зеніт-ЗСЛ", "Дніпро" з високими експлуатаційними якостями (наприклад, російський "Союз" здатний вивести на орбіту 4 супутники, а "Зеніт" — 12) і завдяки цьому бере активну участь у міжнародних консорціумних проектах.

Транснаціональні стратегічні альянси (ТСА) — різноманітні форми союзів самих ТНК. ТСА — особлива організаційна форма міжфірмових, міжкорпораційних зв'язків двох або більше компаній, у рамках якої здійснюється довгострокова координація економічної діяльності учасників з метою реалізації масштабних виробничих проектів, максимізації результатів технологічної кооперації, скорочення тривалості інноваційних процесів, зниження вартості та ризикованості виробництва, поліпшення умов доступу до певних ринків[5, c. 154-158].

3. Особливості контролю в міжнародних корпораціях

Нові явища в організаційних формах управління міжнародною діяльністю ТНК випливають, насамперед, з проведеної ними політики переорієнтації від експорту товарів з країни базування материнської компанії до здійснення виробничої діяльності на підконтрольних закордонних виробничих підприємствах з наступною реалізацією продукції на закордонних ринках. Це продиктовано прагненням ТНК використовувати відносний надлишок капіталу для збільшення норми прибутку, одержуваної в країнах з більш низькою заробітною платою, меншими податками, витратами на сировину, транспортування та ін.

Однією з найважливіших умов зростання закордонної виробничої діяльності є тенденція до транснаціоналізації господарського життя, що за умов науково-технічної революції обумовила зростаючу потребу у спеціалізації і кооперуванні виробництва. ТНК стали все ширше використовувати спеціалізацію і кооперування виробництва як важливу форму, що забезпечує підвищення прибутковості виробництва в глобальному масштабі. Це здійснювалося, зокрема, шляхом розмежування виробничих програм між закордонними дочірніми компаніями, підвищення їхньої конкурентоздатності в результаті впровадження на їхніх підприємствах передових науково-технічних досягнень, отриманих в материнській компанії. Важливим стимулом до розширення закордонної виробничої діяльності ТНК було також зростання об'єктивної потреби величезного за масштабами виробництва на значних ринках збуту.

Така потреба посилювала їхнє прагнення до зовнішньоекономічної експансії, бажання обминути митні й інші бар'єри і розширити свої позиції на ринках інших країн шляхом наближення до безпосереднього споживача з метою більш повного врахування його вимог і попиту. Це викликало необхідність виникнення і розвитку відповідних форм міжнародної діяльності ТНК. Природно, що управління міжнародними компаніями вимагає від менеджерів не тільки знання інших культур, починаючи з мов, але й інших якостей. Далеко не завжди успішний менеджер національної компанії є настільки ж успішним у транснаціональній компанії.

Побудова в компанії системи обліку з метою управління її бізнесом (система управлінського обліку) є аналогічною до постановки фінансового (бухгалтерського обліку) і реалізується схожими етапами, а експлуатація впровадженої системи управлінського обліку регламентується документами, які за змістом аналогічні документам, що регламентують практику бухгалтерського обліку.

Проте, існує суттєва відмінність у статусі цих документів: бухгалтерський облік і звітність регламентуються загальноприйнятими зовнішніми по відношенню до компанії стандартами (в Україні це, в першу чергу, П(с)БО), а система управлінського обліку працює виключно на засадах внутрішньо фірмових стандартів. Якщо основна мета облікової політики бухгалтерського обліку – це вибір і документальне закріплення обраного конкретною компанією одного з допустимих загальними стандартами способу ведення обліку, то призначення управлінської облікової політики є значно ширшим. При розробці управлінської облікової політики необхідно брати до уваги також світовий досвід, відображений у міжнародних стандартах фінансової звітності, та досвід власне розробників системи управлінського обліку стосовно особливостей бізнесу конкретної компанії[2, c. 107-109].

Незважаючи на зростання інтеграції світових ринків капіталу, існують суттєві відмінності між правилами обліку, які визначають форму і порядок інформування акціонерів, кредиторів та інших учасників ринку.

Відмінності бувають дрібними, а бувають доволі важливими. Почнемо з дрібних, які впадають у вічі при уважному розгляді фінансових звітів з різних країн. Навіть у країнах однієї мови (наприклад, англомовних) використовують різну термінологію: продажі (sales) в США та оборот (turnover) у Великобританії; утриманий дохід (retained earning) в США та нерозподілений прибуток (undistributed profits) в Великобританії; зведений фінансовий звіт (consolidated accounts) в США та груповий звіт (group accounts) у Великобританії.

Розрізняються й форми надання звітів. Наприклад, у США активи розміщують на лівій стороні балансової відомості і наводять у порядку спадання ліквідності ) так, що зверху подаються дані по поточних активах. У Великобританії активи розміщуються справа і наводяться по мірі зростання ліквідності – таким чином, зверху опиняються постійні активи. У деяких європейських країнах (наприклад, Бельгії, Франції, Італії та Німеччині) акціонерам надаються лише два фінансових звіти (звіт про доходи і витрати та балансовий звіт); в інших – надається ще й третій звіт: про зміну фінансового стану.

Річна звітність підприємств може включати:

• Звіт про прибутки і збитки
• Звіт про накопичений прибуток
• Звіт про зміни у фінансовому стані
• Звіт про рух коштів
• Звіт про власний капітал
• Бухгалтерський баланс
• Додаткову інформацію.

Також вивчаються аудиторські висновки, які можуть бути чотирьох видів:

1. Безумовний аудиторський висновок означає, що керівництво заслуговує найвищого схвалення за чесне відображення фінансового стану і результатів діяльності, а для аналітика це є найліпшою рекомендацією.

2. Висновок з обумовленням – звіти безпристрасно відображають фінансовий стан і результати діяльності, але мають місце певні обумовлення щодо обсягу роботи аудитору в досліджуваній фірмі або результату, який неможливо оцінити.

3. Відмова від висновку означає, що через обмежений штат співробітників, невизначеність майбутнього або наслідків, які неможливо оцінити при перевірці, аудитор не здатний дати висновок.

4. Негативний висновок означає, що звіти неправильно відображають фінансовий стан або результати діяльності у відповідності до прийнятих принципів обліку. Такий висновок має сумнівну цінність[8, c. 218-220].

Письмові звіти важливіші для БНК, ніж для фірми, що займається тільки постачаннями на внутрішній ринок, оскільки менеджери філій мають значно менше контактів з лінійним і адміністративно-управлінським персоналом, що знаходиться на більш високій сходинці ієрархії. В цій ситуації керівникам корпорації не вистачає неформального спілкування, що могло б допомогти їм правильно оцінити ефективність роботи філій.

Майже усі БНК використовують системи звітності філій, затверджені в країні базування. Цьому є ряд пояснень. Якщо система ефективно працює в їхній країні, керівники БНК, як правило, думають, що вона буде ефективною і на міжнародному рівні. Крім того, економічніше орієнтуватися на загальноприйняті у міжнародній практиці форми звітів, у цьому випадку відпадає необхідність у розробці нових механізмів звітності, а керівники корпорації добре знайомі з системою, перенесеною в інші країни без змін. Нарешті, звіти, подібні за формою, дають можливість керівництву порівнювати одну філію з іншими, готувати зведену звітність, не побоюючись, що складають "яблука з апельсинами".

Основне призначення систем звітності в БНК — забезпечення адекватної прибутковості шляхом виявлення відхилень від плану, що повинно сприяти виявленню сфер виникнення проблем. Об'єктом уваги при цьому можуть бути поточні або перспективні показники, що дозволяють коригувати уявлення про стратегічно важливі частини організації. Особливе значення надається .оцінці роботи філії, хоча прибутковість закордонного підрозділу є однією з найважливіших складових оцінок ефективності діяльності керівника.

Усі погодяться з тим, що діяльність філій варто оцінювати окремо від роботи їхніх керівників. Крім того, керівників не карають за умови і події, що знаходяться поза сферою їхнього контролю. Проте думки про те, що варто і що не варто враховувати при оцінюванні роботи менеджерів на місцях, у компаніях значно різняться. Наприклад, окремі фірми покладають на закордонних менеджерів відповідальність за втрату валюти при її обміні; інші цього не роблять. Існують чинники зовнішнього середовища, з погляду деяких компаній не підконтрольні місцевим менеджерам.

Інша група неконтрольованих чинників утворюється, коли приймаються централізовані рішення, спрямовані на оптимізацію діяльності корпорації в цілому. Конкретна філія може за таких умов почати працювати гірше, ніж могла б у випадку, якби їй надали свободу дій. По суті, стандартні форми звітності про роботу автономного "центру прибутку" цілком можуть приховувати значення, яке ця філія насправді має для корпорації в цілому.

З розширенням мереж телекомунікацій і комп'ютерного зв'язку керівники філій, розташованих у різних країнах світу, одержують можливість обмінюватися інформацією практично без зволікання. З одного боку, це дає змогу здійснити більш повну централізацію, оскільки можна досліджувати в режимі реального часу наслідки застосування того або іншого варіанта глобальної політики. З іншого боку, керівники філій можуть стати більш автономними, одержуючи у своє розпорядження необхідну інформацію[12, c. 167-169].

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і науки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.