Вступ

Актуальність теми. Машинобудування на сучасному етапі становлення світових економічних відносин є однією з найважливіших галузей економіки. Показники діяльності цієї галузі є основними для визначення рівня економічного розвитку країни.

Машинобудування — одна з найважливіших галузей виробництва, що значно впливає на продуктивність, ефективність і прогрес майже у всіх сферах людської діяльності: промисловості й будівництві, сільському господарстві й транспорті, побутовому обслуговуванні й медицині та інших галузях. Стабільний розвиток машинобудування забезпечує рентабельність і конкурентноздатність більшості товарів і послуг, зростання інтелектуального й матеріального рівня населення, соціальний захист і розвиток економіки як окремих регіонів, так і держави.

Розвиток машинобудування – основа науково-технічного прогресу у всіх галузях національного господарства, значна підтримка конкурентоспроможності країни. Забезпечення розвитку машинобудування є визначальною передумовою формування потенціалу розвитку країни.

Машинобудування — система взаємозв’язаних галузей, що виробляють машини і устаткування, і тим забезпечують технічне переоснащення всього господарства, задовольняють споживчий попит населення на різноманітні апарати та прилади побутового призначення, створюють економічний та оборонний потенціал окремих країн. Особливо важливим є внесок машинобудування в прискорення темпів НТР, інтенсифікацію економічного розвитку та підвищення продуктивності праці як за рахунок постійного технічного прогресу в самій галузі, так і за рахунок забезпечення всіх галузей господарства найновішими знаряддями праці. Для машинобудування характерні особливо велика складність і розгалуженість внутрішньогалузевої структури, широкий асортимент продукції, активна участь У територіальному та міжнародному поділі праці.

На сучасному етапі розвитку світової економіки машинобудування є ключовою галуззю в кожній економічно розвиненій країні. Так, про рівень економічного розвитку країни значною мірою судять саме за рівнем розвитку в ній машинобудування, а про «якість» експорту – за рівнем наявності в ньому машинобудівної продукції.

Питання оцінки діяльності машинобудівного комплексу розглянуто в роботах таких вітчизняних учених: О. Дальніченко, В. Іванишин, М. Макаренко, В. Ольшевський, O. Романко, В. Ситай, Н. Тарасова, О. Шапуров. Проте деякі питання, пов’язані з діяльністю машинобудівних підприємств, залишаються недостатньо розкритими за умов економічної кризи.

Метою роботи є визначення основних тенденцій розвитку машинобудівної галузі в Україні.

Розділ 1. Теоретичні основи розміщення машинобудівного комплексу

1.1. Види спеціалізації в машинобудуванні

Машинобудування — головна галузь промисловості світу, яка найбільшою мірою визначає рівень науково-технічного прогресу, а за вартістю продукції та за кількістю зайнятих працівників посідає перше місце (35 і 30 % відповідно).

Машинобудування — комплекс багатьох взаємопов’язаних галузей, які виробляють машини, устаткування, інструменти для виробничої і невиробничої сфер, спеціальну оборонну техніку, а також різноманітні апарати і прилади побутового та культурного призначення для населення (рис. 1).

Рис. 1. Значення машинобудування для господарства країни

Машинобудування у господарському комплексі характеризується підвищеною металомісткістю, значним попитом на кваліфіковану робочу силу, високим рівнем спеціалізації та концентрації виробництва.

Значення машинобудування для господарства країни зображено на рис. 1.

Машинобудування є основою важкої індустрії та головним споживачем металів. Машинобудування має велику сировинну базу: основою є метали і сплави, сталь, прокат. У найбільш наукомістких галузях різко зростає використання кольорових металів, у тому числі дорогих — платини та золота; рідкісних — кремнію, галію, індію. Структура машинобудування зображена на рис. 2.

Машинобудівний комплекс традиційно посідає вагоме місце в економіці країни, бо є потужною структурою, шо об’єднує 38 галузей і 58 підгалузей (рис. 2). Продукція машинобудівного комплексу в загальному обсязі національного експорту становить майже п’яту частину і має тенденцію до зростання. Нині вона поставляється до 54 країн світу.

Рис. 2. Структура машинобудування за групуванням машинобудівних виробництв у основні галузеві об ‘єднання

Асортимент продукції машинобудування зумовлює особливості розміщення його виробництва. Об’єкти машинобудування розташовані на великих територіях і належить до галузей вільного розміщення, оскільки на нього менше, ніж на інші галузі впливають природні умови і ресурси.

Отже, за своїми тенденціями у розміщенні підприємства машинобудування можна погрупувати наступним чином:

– галузі, які характеризуються високою металомісткістю, малою працемісткістю продукції, що випускається невеликими серіями або поодинокими екземплярами (підйомно-транспортне, металургійне, енергетичне машинобудування). Підприємства таких галузей доцільно розташовувати у районах металургійних баз;

– галузі, які характеризуються середньою металомісткістю, невисокою працемісткістю й транспортабельністю готової продукції за невеликих обсягів її випуску (виробництво обладнання для нафтової й хімічної промисловості, будівельних, шляхових і сільськогосподарських машин); підприємства повинні розміщуватись, як правило, у районах споживання продукції;

– галузі, які випускають масову продукцію з високою працемісткістю й фондомісткістю (автомобіле- й тракторобудування, дизелебудування, устаткування для легкої, харчової та поліграфічної промисловості); звичайно розміщуються у центрах машинобудівної промисловості з наявністю кваліфікованих кадрів;

– галузі точного машинобудування, котрим властиві дуже висока працемісткість, мала металомісткість, підвищена фондомісткість (радіотехнічна та електронна промисловість, приладобудування, деякі виробництва електротехнічної промисловості); розміщуються у районах високої технічної культури, що мають висококваліфіковані кадри, експериментальні бази, науково-дослідні інститути.

Ускладнення машинобудівного виробництва визначило поділ країн на виробників масової та наукомісткої продукції. Це зберегло висококваліфіковані виробництва у країнах з високим рівнем науково-технічного прогресу, де є великі витрати на наукові дослідження при освоєнні нових видів продукції [1, c. 75-76].

У розміщенні об’єктів машинобудування значний вплив, крім сировинного фактору, мають економічні чинники, серед яких найголовніші — концентрація робочої сили та орієнтація на споживача.

Окремі галузі машинобудування належать до металомістких, тобто таких, які споживають на одиницю своєї продукції велику кількість металу (так зване важке машинобудування). У зв’язку з цим металомістке машинобудування розташовується, як правило, в районах виробництва металу чи поблизу них.

Окремі галузі машинобудування характеризуються високим рівнем трудомісткості виробів, що потребує високого рівня кваліфікації зайнятих — галузі, виробництво енергетичного устаткування). Такі галузі розмішуються переважно в районах концентрації кваліфікованої робочої сили, тобто у розвинутих промислових районах та центрах з науково-дослідною і конструкторською базою.

Оскільки більшість машин і технологічного обладнання має великогабаритні розміри, є малотранспортабельним, їх виробництво розміщується в районах споживання, шо сприяє зменшенню витрат на транспортування. До них належать, зокрема виробництво сільськогосподарської техніки, устаткування для харчової промисловості, шляхових машин тощо.

Найефективнішим вважається розміщення підприємств машинобудування поблизу джерел сировини і споживача, оскільки тоді зменшується вартість машин та обладнання за рахунок скорочення транспортних витрат на перевезення сировини і готових виробів.

Згідно з вищезазначеним, виділяють такі основні принципи територіальної організації машинобудування:

✓      орієнтації на сировину;

✓      орієнтації на трудові ресурси;

✓      орієнтації на споживача;

✓      орієнтації на наукові центри.

У машинобудуванні існують такі форми суспільної організації виробництва:

✓      спеціалізація;

✓      кооперування;

✓      комбінування;

✓      концентрація.

Серед економічних факторів дуже важливими є спеціалізація і кооперація. Спеціалізація — зосередження кожного підприємства на якомусь конкретному виді продукції. Спеціалізація є різних видів:

—         предметна — характерна для підприємств, oо є збиральними, тобто спрямована на випуск кінцевих продуктів (готовий телевізор);

—         подетальна — підприємство виготовляє якісь частини, деталі, вузли, агрегати для комплектування машин, устаткування (підшипниковий завод);

— технологічна -направлена на випуск напівфабрикатів — литва, заготовок.

Кооперування — встановлення постійних зв’язків між підприємствами, шо випускають одну і ту саму продукцію. Машинобудівні підприємства кооперуються з такими галузями промисловості, як: хімічна, текстильна, лісова, шо постачають напівфабрикати і вироби, потрібні для виробництва машин і устаткування. Найрозвинутіша кооперація в транспортному машинобудуванні.

Комбінування — зосередження в межах одного підприємства різних взає-мопов’язаних виробництв. До таких належать: металургія, лісова, паливно-енергетична промисловості.

Концентрація — у виробництві домінують великі за розмірами підприємства з випуску серійної продукції, що властиво транспортному, сільськогосподарському машинобудуванню, менш характерне для важкого машинобудування [12, c. 53-54].

1.2. Особливості розміщення машинобудування в Україні

Основними видами машинобудівних підприємств є заводи повного циклу та складальні заводи, які отримують зі сторони не менше 50 % комплектуючих.

Основними чинниками розміщення галузей машинобудування є:

—         наявність конструктивних матеріалів (сировини);

—         наявність кваліфікованої робочої сили (трудові ресурси);

—         наявність ринків збуту продукції (споживчий);

—         науково-дослідна база; -транспортний.

Машинобудування — надзвичайно складна галузь в Україні. Вона поділяється на кілька десятків галузей і виробництв. Підприємства машинобудування об’єднуються в одне ціле на основі спільності технології, сировини, а також призначення готової продукції. Великі галузі, наприклад, сільськогосподарське, енергетичне, транспортне машинобудування, поділяються на менші. Так, транспортне машинобудування складається з авто-, судно-, вагоно-, тепловозо-, літакобудування тощо. У свою чергу, наприклад, автомобілебудування—з виробництва легкових, вантажних автомобілів, автобусів.

Розміщення окремих галузей машинобудування залежить від характеру виробництва, Його трудомісткості, потреб у кваліфікованій робочій силі, показників витрат сировини, енергії, устаткування з розрахунку на випуск одиниці продукції. Залежно від дії цих чинників галузі машинобудування територіально об’єднуються в такі групи:

1) радіотехніка, робототехніка, електроніка, конвеєро-, приладо-, верстатобудування, інструментальна промисловість та ін. Підприємства цих галузей розташовуються в промислових центрах, де є кваліфіковані кадри, науково-дослідні інститути відповідного профілю, виробнича і невиробнича інфраструктура;

2) авто-, двигуно-, тракторо-, вагонобудування, виробництво устаткування для легкої і поліграфічної промисловості. Заводи цих галузей знаходяться в машинобудівних центрах, де є кваліфіковані кадри, а також виробляються метал та енергія;

3) виробництво сільськогосподарських машин, хімічного устаткування, промислової арматури, будівельних і шляхових машин. Ці галузі машинобудування розміщуються ближче до районів споживання готової продукції;

4) виробництво гірничошахтного, металургійного, підйомно-транспортного устаткування, металевих виробів. Ці галузі знаходяться біля джерел металопостачання і районів споживання готової продукції;

5) підприємства галузі металообробки (ремонт машин та обладнання, виробництво окремих нескладних металевих виробів і конструкцій). Вони орієнтуються на споживача і можуть знаходитися майже повсюди.

1.3. Розміщення окремих галузей та територіальна організація машинобудування

Підприємства металомістких галузей важкого машинобудування розміщуються переважно в Донбасі, Придніпров’ї, а також у Харкові. Основні центри — Краматорськ, Горлівка, Дніпропетровськ, Донецьк, Кривий Ріг, Луганськ, Дебальцеве, Маріуполь, Дружківка тощо.

Основними центрами транспортного машинобудування є: Луганськ і Харків (тепловози), Дніпропетровськ (електровози), Дніпродзержинськ, Стаханов, Кременчук (вагони), Маріуполь (залізничні цистерни), Миколаїв, Херсон, Київ, Керч (суднобудування), Запоріжжя, Луцьк, Кременчук (автомобілі), Львів (автобуси), Київ і Харків (літаки).

Електротехнічне машинобудування розвивається в Харкові (генератори для парових і гідравлічних турбін), Запоріжжі і Хмельницькому (трансформатори), Харкові, Полтаві, Києві (електродвигуни), Харкові, Києві, Кам’янець-Подільському, Одесі, Донецьку, Бердянську (кабель).

Найбільші центри верстатобудування — Харків, Київ, Житомир, Одеса, Дніпропетровськ, Краматорськ, Бердичів, Черкаси.

До центрів приладобудування, які випускають електронну техніку, електровимірювальні та інші прилади, належать Київ, Харків, Львів, Суми, Дніпропетровськ, Одеса та інші великі міста.

Тракторне і сільськогосподарське машинобудування представлене у Харкові (трактори), Кіровограді (сівалки), Одесі (плуги), Дніпропетровську і Тернополі (бурякозбиральні комбайни), Херсоні (кукурудзо- і зернозбиральні комбайни), Умані, Ніжині, Коломиї, Ново-град-Волинському (машини для тваринництва і кормовиробництва).

У Києві, Сумах, Полтаві, Дніпропетровську, Одесі, Львові, Фастові, Дрогобичі випускають обладнання для хімічної промисловості, а в Києві, Харкові. Дніпропетровську, Одесі, Полтаві, Черкасах, Смілі, Львові, Сімферополі — устаткування для харчової промисловості. Легка промисловість забезпечується машинами з підприємств Харкова, Києва, Полтави, Чернівців, Херсона, Мелітополя, Одеси, Івано-Франківська, Бердичева та ін.

Основними формами територіальної організації машинобудування є машинобудівні центри, вузли і райони.

У машинобудівному центрі зосереджено машинобудівні підприємства певної спеціалізації. Машинобудівний вузол охоплює кілька машинобудівних центрів. Машинобудівні райони формуються навколо одного або кількох великих вузлів і охоплюють кілька областей.

Україні налічується понад 70 машинобудівних вузлів. Вони різні за обсягом спеціалізації, рівнем сформованості.

Найбільшим машинобудівним вузлом України є Харківський. У ньому переважають тракторне і сільськогосподарське машинобудування, верстатобудування, енергетичне, підйомно-транспортне, електротехнічне машинобудування.

Другим за величиною є Київський машинобудівний вузол. Тут розвинуті приладобудування, а також машинобудування для харчової, хімічної промисловості, транспортне машинобудування.

Потужний машинобудівний вузол сформувався в Дніпропетровську Домінуючими в ньому с важке, сільськогосподарське машинобудування, електротехнічна промисловість.

Одеський машинобудівний вузол спеціалізується на верстатобудуванні, підйомно-транспортному, сільськогосподарському машинобудуванні.

У Львівському машинобудівному вузлі провідне місце посідають електротехнічна, автомобільна промисловість, приладобудування, у Луганському — тепловозобудування і гірниче машинобудування, у Запорізькому—електротехнічна й автомобільна галузі. Великим вузлом важкого машинобудування є Краматорськ, суднобудування — Миколаїв, суднобудування і сільськогосподарського машинобудування — Херсон.

У цілому ж машинобудування зустрічається в усіх містах і сели шах міського типу та в багатьох селах (машиноремонт). Має яскраво виражену тенденцію до зосередження у великих містах. Машинобудування є профільною галуззю практично в усіх містах, де мешкає понад 100 тисяч осіб.

Про територіальну нерівномірність розвитку машинобудування в Україні говорить той факт, що 80 % виробництва галузі зосереджено в 10 областях нашої держави. Це Харківська, Київська, Донецька, Запорізька, Дніпропетровська, Луганська, Львівська, Одеська, Полтавська та Миколаївська області. На інші 14 областей і АРК припадає лише близько 20 % виробництва машинобудівної продукції держави.

Розділ 2. Сучасний стан та проблеми машинобудівного комплексу в Україні

2.1. Сучасний стан та проблеми машинобудівних підприємств України

Галузь машинобудування в Україні представлена металургійним, гірничошахтним, підйомно-транспортним, енергетичним, судно-, авіа-, і автомобілебудуванням, виробництвом машин і механізмів для хімічної і нафтохімічної, легкої та харчової промисловості, сільськогосподарським, будівельно-дорожнім машинобудуванням та виробництвом машин для комунального господарства, виробництвом верстатів і інструментів та машин і обладнання для збройних сил [3, с. 133].

Необхідно відзначити неоднорідність розвитку машинобудування. На сучасному етапі розвитку промисловості найбільшим динамізмом відрізняються наукомісткі підгалузі машинобудівного комплексу: виробництво ЕОМ, телекомунікаційного обладнання, ракетно-космічної техніки, промислових роботів і засобів автоматизації. Перспективними напрямками розвитку вітчизняного машинобудування є також вагоно- та тепловозобудування, а також суднобудування. У першому випадку основним ринком збуту є Росія, яка почала фінансування масштабних державних програм створення і відновлення основних фондів (наприклад, програма закупівлі нового тяглового і рухомого складу для «Російських залізниць», програми розвитку атомної енергетики).

Можна погодитися з думкою аналітиків [6], що вітчизняне машинобудування має всі передумови для збільшення обсягів виробництва без особливих маркетингових зусиль. їхня думка підтверджується даними Держкомстату: основна причина зростання виробництва — збільшення експорту, зокрема в Росію. Проте слід зазначити, що таке зростання за рахунок екстенсивного попиту тимчасове і триватиме до 2011 р. Саме до цього часу розраховано більшість російських державних програм, а отже, з метою підвищення інтересу до продукції вітчизняного машинобудування та підвищення рівня її конкурентоспроможності на інших ринках слід вже зараз розробляти стратегії входження на нові ринки.

Незважаючи на певні перспективи щодо виходу галузі з кризового стану, ситуація все ж залишається критичною, оскільки такі проекти та програми є поодинокими, а тому недостатніми для забезпечення сталого розвитку машинобудування. Машинобудівний комплекс як потужний сектор промисловості України об’єднує 11073 підприємств, з яких 136 — великих, 1750 — середніх та 9187 — малих з виробництва різноманітних машин і устаткування, приладів і апаратури, різних видів транспортних засобів тощо [8, с. 5]. Однак більшість з цих підприємств — в скрутному стані, постійно перебувають в пошуках ринків збуту своєї продукції. Особливо це стосується підприємств важкого і транспортного машинобудування.

Підприємства енергетичного та хімічного машинобудування (ВАТ «Турбоатом», ВАТ «Прогрес», ВАТ «Мелком», ТОВ «Машзавод», ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» та ін.), що мають широкі ринки збуту як в країнах СНД, так і в далекому зарубіжжі, не мають стабільного внутрішнього ринку збуту. Фінансова криза суттєво зменшила платоспроможність існуючих партнерів. Незважаючи на це, ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» взяло зобов’язання щодо виготовлення і поставки до кінця червня 2010 р. для «Газпрому» десяти комплектів компресорного устаткування, для модернізації газотранспортних систем. А ВАТ «Сумський завод «Насосенергомаш» поставив партію живильних насосів для Харанорської ГРЕС і успішно провів випробування насосів для Калінінської АЕС (РФ) [7].

Проте, як було зазначено вище, такі контракти демонструють лише перспективи і не спроможні суттєво вплинути на ситуацію в машинобудуванні.

Для більш повного аналізу стану машинобудівної галузі слід враховувати динаміку експорту—імпорту та їх основний склад.

Питома вага експорту та імпорту продукції машинобудування коливається в межах 15—25% у загальному обсязі зовнішнього товарообороту з перевагою імпортної складової.

Основними статтями імпорту є транспортні засоби (крім залізничних), частку яких становить 93% від загальної кількості імпортованого транспорту.

У структурі експорту залізничного транспорту основну частину займає транспортне обладнання (60%).

З механічного обладнання найбільшим попитом користуються котли, машини і механічні пристрої, частка яких в експорті—імпорті машинобудівної продукції складає 50 і 71% відповідно від загального обсягу товарообороту.

Узагальнюючи все вищенаведене, можна зробити висновок, що основними завданнями машинобудівного комплексу на сучасному етапі розвитку є:

—      повне забезпечення національної економіки прогресивним обладнанням;

—      значне підвищення технічного рівня, якості і конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку і досягнення у цій сфері передових науково-технічних позицій у світі;

—      швидкий перехід на виробництво нових поколінь машин та механізмів, спроможних забезпечити багаторазове зростання продуктивності праці і впровадження прогресивних технологій, в першу чергу — енерго- та ресурсозберігаючих;

— підйом рівня механізації і автоматизації всіх стадій виробничої розробки зразків до масового випуску готових виробів.

Таким чином, незважаючи на високий потенціал, сучасний стан вітчизняного машинобудування є незадовільним. До основних причин можна віднести: відсутність державної підтримки галузі, налагоджених внутрішніх ринків збуту, масштабних інвестиційних проектів з оновлення виробництва, низькі темпи розробки, освоєння і випуску нової продукції тощо.

2.2. Визначення сучасного стану машинобудівних підприємств України з ринкових позицій

Машинобудування України об’єднує 11267 підприємств, з яких 146 — великих, 1834 — середніх та 9287 — малих з виробництва різноманітних машин і устаткування, приладів і апаратури, тощо. У машинобудуванні зосереджено понад 15% вартості основних засобів і майже 6% оборотних активів вітчизняної промисловості та понад 22% кількості найманих працівників. Машинобудівні підприємства є одними з найбільш постраждалих від економічної кризи. Через зменшення зовнішнього попиту відбулося зниження експорту продукції машинобудування, зменшення обсягів виробництва та збільшення кількості готової продукції на складах, погіршення фінансових результатів. За останні 5 років кількість збиткових підприємств промисловості перевищує 30% від загальної кількості збиткових підприємств України. Рентабельність виробництва становить близько 5%.

Державна стратегія в машинобудуванні розроблялася на тлі досить оптимістичних прогнозів експертів: вони обіцяють стійке зростання у найближчі три-чотири роки. Відповідно до звіту Ukrainian economic trends forecast, підготовленого фахівцями аналітичної групи, цього року вітчизняні машинобудівні підприємства відіграватимуть роль одного з головних драйверів зростання обсягів промислового виробництва країни взагалі. При цьому вони відзначають, що збереження за українським машинобудуванням ролі двигуна всієї економіки напряму залежить від подолання кризових явищ у Росії. А от аналітики ІК Astrum Investment Managementу вважають, що темпи зростання обсягів виробництва в галузі все-таки значно знизяться — до 15%. І вже до 2013 року, вважають фахівці Мінпромполітики, галузь нарешті з обсягів виробництва досягне докризового максимуму. Утім, незалежні експерти схильні вважати, що це станеться не раніше 2014-2015 років.

Негативні тенденції у розвитку машинобудування з кожним роком посилюються, про це свідчить статистика, наведена у табл. 1.

Таблиця 1. Фінансові результати діяльності підприємств машинобудівного комплексу України, 2007-2010 роках

Показники	Роки
	2007	2008	2009	2010
Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування (млн. грн.)	1916,9	5127,5	704,6	1765,2
Підприємства, які зазнали збитку, у % до загальної кількості підприємств	33,3	30,8	36,1	47,4
Сума збитків (млн. грн.)	1978,2	2009,9	6707,4	4174,1

Значну роль у збільшенні збиткових підприємств у машинобудуванні України відіграли дебіторська та кредиторська заборгованість. Так, у 2009 році порівняно з 2008 роком відбулося збільшення дебіторської заборгованості на 14593 млн грн та кредиторської на 22658,2 млн грн. Ще однією причиною зменшення прибутковості підприємств машинобудівного комплексу України є зменшення обсягу виробництва продукції.

Одним з основних напрямів машинобудування в Україні є енергетичне та нафтогазове машинобудування, яке не постраждало від кризи, а ряд провідних підприємств підгалузі навіть показали невелике зростання. Енергетичне машинобудування включає виробництво устаткування для електростанцій і підстанцій: турбін, казанів, трансформаторів. До продукції нафтогазового машинобудування відносяться насоси, турбіни, агрегати, що перекачують газ та компресори.

За даними Мінпромполітики, за рік в Україні виробляється продукції енергетичного машинобудування на 1,8млрд дол. США, нафтогазового — на 900 млн дол. США, з яких близько 85% експортується. Основними напрямами експорту є Росія, Казахстан, Туркменія, Узбекистан, Азербайджан і ОАЕ.

Таким чином підприємства енергетичного та нафтогазового машинобудування менше були схильні до кризисних явищ. Це пов’язано з тим, що робота підприємств даних секторів в основному будується на довгострокових контрактах, більшість з яких обслуговують проекти по будівництву газопроводів, нафтопроводів і реконструкції електростанцій. Такі проекти продовжують фінансуватися як з боку Росії, так і країн Середньої Азії.

Внаслідок зменшення попиту на продукцію на зовнішніх ринках та через відсутність замовлень на внутрішньому ринку, більшість підприємств машинобудування з листопада місяця 2009 року перейшли на не повний робочий тиждень. У першу чергу це стосується автомобілебудівної промисловості та важкого і транспортного машинобудування, де спостерігається найбільший спад виробництва

Ми виділили ряд факторів, що призвели до зменшення виробництва:

—         скорочення зовнішнього попиту на машинобудівну продукцію, спричинене рецесійними процесами у світовій економіці, що призвело до втрат експортерами зовнішніх ринків збуту, а звідси — неможливість отримання прибутків, відсутність обігових коштів для розвитку виробництва, зростання заборгованості по заробітній платі тощо;

—         зменшення попиту на продукцію машинобудування на внутрішньому ринку. Це пов’язано зі зниженням купівельної спроможності вітчизняних споживачів;

—         заморожено споживче кредитування.

Таким чином, в результаті скорочення попиту на продукцію машинобудування, в умовах погіршення умов кредитування та нестачі ліквідності виробники, в першу чергу, намагаються реалізовувати продукцію, що знаходиться в наявності на складах без нарощування обсягів виробництва.

Управління машинобудівним підприємством в умовах кризи має бути спрямоване на збільшення надходження фінансових ресурсів та зменшення поточних витрат, на зростання обсягів реалізації продукції.

Увагу слід приділити розвитку наукоємних та високотехнологічних виробництв. Це призведе до зниження матеріалоємності продукції, до покращення якості та виходу виробництва на новий рівень, що дозволить зайняти нові ніші на світовому ринку. Для успішного розвитку машинобудування в Україні необхідно підтримувати конкурентоспроможність продукції на світовому ринку. Для цього необхідно забезпечити високу якість продукції, її надійність та довговічність, що потребує великих інвестиційних вливань у наукове забезпечення та оновлення технологічного парку виробництва. Останнім часом на світовому ринку зросли екологічні вимоги. Екологічність продукції стала одним з показників конкурентоспроможності продукції. Тож, для спроможності конкурувати на світовому ринку необхідно проводити природоохоронні заходи, що будуть спрямовані на зменшення забруднення екології.

Для укріплення позицій машинобудівних підприємств на зовнішніх ринках збуту, експортну орієнтацію необхідно збільшити до 35 %. Виручку від експорту має бути використано в основному на імпорт новітніх техніки і технологій, а також комплектуючих виробів. Імпортна техніка може бути застосована у тих випадках, коли аналогічна не виробляється і не може бути вироблена в Україні. Треба досягти збалансованості експорту та імпорту, а за рахунок власного виробництва буде задовольнятися 60-80 % платоспроможної потреби внутрішнього ринку продукції машинобудування.

2.3. Сучасні проблеми машинобудівної галузі України та виявлення нових перспектив її розвитку

Після розпаду СРСР відбулося стрімке зниження обсягів виробництва на підприємствах важкого машинобудування, внаслідок чого багато з них збанкрутували. У 2005-2010 рр., згідно з даними об’єднання «Металургпром», у проекти модернізації, реконструкції та технічного переобладнання українські підприємства вклали 20 млрд. грн. Освоєнням цих коштів займаються великі іноземні корпорації, такі як » Siemens-VAI», «Danieli», «SMS Demag». Так, «Siemens-VAI» провела реконструкцію сталеплавильного цеху Алчевського металургійного комбінату; збудувала слябову машину для безперервного лиття заготовок (МБЛЗ) на Маріупольському металургійному комбінаті ім. Ілліча; розпочала будівництво електросталеплавильного агрегату на підприємстві «Донецьксталь» — металургійний завод»; підписала контракт із металургійним комбінатом «Запоріжсталь» на постачання двох установок знесірчення рідкого чавуну, двох 250-тонних кисневих конвекторів, двох установок «піч-ківш», установки вакуумування, пиловловлюючих установок і двох машин безперервного розливання слябів; із «Дніпровським металургійним комбінатом ім. Дзержинського» — на модернізацію двох сортувальних ліній заводу [2]. Тактика роботи іноземних виробників металургійного обладнання на вітчизняному ринку передбачає постачання відносно недорогих основних агрегатів і дорогих запчастин, що значно здорожує остаточний продукт та веде до закріплення існуючої тенденції відставання технічного рівня українських металургійних підприємств від світових лідерів виробництва сталі та прокату. Вітчизняні підприємства програють у конкурентній боротьбі через те, що провідні світові фірми мають, по-перше, досвід і можливості для реалізації проектів модернізації сталеплавильного комплексу «під ключ», а по-друге, спроможні організувати кредитні лінії «під модернізацію» для наших металургійних підприємств.

Українські заводи такими можливостями та вільними фінансовими ресурсами не володіють. Натомість вони обирають шлях спеціалізації на виготовлення певних видів обладнання. І в цих окремих нішах українське важке машинобудування може становити ефективну конкуренцію іноземцям як за ціною, так і за якістю. Єдиний український виробник, спроможний конкурувати з іноземними корпораціями на рівних, — Новокраматорський машинобудівний завод, провів реконструкцію конверторного цеху Єнакіївського металургійного заводу та двох МБЛЗ комбінату «Азов- сталь»; виготовив нову МБЛЗ для Новолипецького металургійного комбінату (Росія); виграв тендер на постачання обладнання для модернізації стану «2500» гарячого прокатування Магнітогорського металургійного комбінату (Росія). Інші українські виробники, такі як «Азовмаш», група заводів компанії «Дніпротехсервіс» (базовий серед них «Дніпротяжмаш») здебільшого контролюють ринок запчастин, окремих машин, допоміжного обладнання. Для зміни ситуації їм необхідно провести загальну реконструкцію власних виробничих потужностей. Це дасть змогу випускати продукцію, яка б забезпечила вищий рівень технологій у металургії і збільшила продуктивність праці [3].

Українські підприємства енергетичного машинобудування вмонтовані в інфраструктурі проекти Росії, а також Казахстану, Туркменії, Узбекистану й Азербайджану.

Розвиток машинобудування може відбуватися винятково на інноваційно-інвестиційній основі за рахунок забезпечення розроблення вітчизняних технологій або за рахунок ефективного використання запозичених технологій. В Україні складається замкнене коло проблем — забезпечити інноваційний розвиток галузі можливо за рахунок формування інвестиційних ресурсів, а їх напрацювання залежить від інноваційного і технологічного рівня продукції. Тому, насамперед, через важелі державної політики варто забезпечити підвищення продуктивності функціонування тих підприємств і галузей, які представлені у структурі машинобудування і можуть забезпечити формування інвестиційних ресурсів галузі. Оскільки галузі машинобудування характеризуються різним рівнем розвитку, то існують різні механізми сприяння зміні структури галузі в напрямку інноваційних виробництв і підвищення міжнародної конкурентоспроможності продукції:

• для галузей з високим рівнем міжнародної конкурентоспроможності (літако-будування, ракетно-космічна галузь, ВПК) головне завдання — зберегти та розвинути конкурентні переваги, засновані на власних наукових розробленнях;
• для галузей, продукція яких не відповідає світовим аналогам, але користується внутрішнім попитом (побутове машинобудування, автомобілебудування) варто використовувати усі форми співробітництва з іноземними підприємствами, які сприятимуть створенню власних конкурентоспроможних підприємств;
• для галузей, які характеризуються прогнозним зростанням попиту (електронне та енергетичне устаткування, нафтохімічне обладнання та обладнання для електроенергетичної галузі), і галузей, попит на продукцію яких в Україні на сучасному етапі розвитку фактично відсутній, однак саме ці виробництва є перспективними (робототехніка, медичне обладнання, обладнання для охорони навколишнього середовища) варто проводити дослідження можливості створення таких підприємств в Україні.

В інноваційній сфері існує достатня кількість розробок, готових до введення у виробництво і спрямованих на підвищення його конкурентоспроможності шляхом покращення ресурсоощадних характеристик. Широке впровадження ресурсощадних технологій є менш витратним порівняно із збільшенням видобутку паливно-енергетичних і сировинних ресурсів, що особливо важливо в умовах, коли ціна виробництва енергоресурсів і продуктів їхньої перероблення близька до світової або вища за неї. Недостатнє інвестування технологій у машинобудування веде до технологічної деградації виробництва.

У середньотерміновій перспективі не очікується значного приросту інвестицій у технологічне переозброєння машинобудівного комплексу, тому варто поєднати два процеси — з одного боку, необхідно максимально використовувати наявний, частково адаптований до ринкових умов технологічний потенціал з одночасним інвестуванням розробок нових і модернізацією тих видів продукції, які виробляються, з метою поліпшення їхніх споживчих властивостей і техніко-економічних параметрів, з іншого, варто розширювати прогресивну технологічну базу машинобудування за рахунок вже розроблених і частково впроваджених у виробництво наукомістких ресурсоощадних технологій, для яких не потрібне створення нової виробничої бази. Ці позитивні процеси повинні бути здійснені в найближчій перспективі за умови, що приріст виробництва скеровується переважно на задоволення внутрішнього попиту, а держава проводить ефективне регулювання цін на продукцію галузей — природних монополістів і умов зовнішньої торгівлі. Галузі машинобудування, які втратили конкурентні позиції на внутрішньому ринку, вже зараз потребують підвищення якості продукції за рахунок впровадження передових науково-технічних розробок у поєднанні з відновленням значної частини використовуваного устаткування. При цьому інноваційна політика в них повинна бути орієнтована на активне імпортозаміщення. Найбільші можливості в цій сфері мають галузі машинобудування, які виробляють споживчі товари.

Надалі пріоритетним повинно стати кардинальне відновлення виробничого апарату на основі використання інноваційних технологій і реалізації наявних наукових розробок, істотного підвищення продуктивності основного капіталу, подальшої зміни структури товарного виробництва і розвитку інвестиційного машинобудування. Для цього необхідно провести: 1) модернізацію підприємств на базі високопродуктивного, ресурсоощадного устаткування; 2) оптимізацію форм об’єднання підприємств у інтегровані структури в межах виробництва конкурентоспроможної продукції; 3) створення системи керування якістю й умов її сертифікації; створення ринково орієнтованих систем керування підприємствами (НДККР, кадрів, фінансів, інновацій) [19, с.111-120].

Основними проблемами машинобудівної галузі України є, по-перше, нагальна потреба у відновленні застарілої технологічної бази, по-друге, відсутність ресурсів для її оновлення, і по-третє, неоднорідність розвитку галузі з низькою часткою нових наукомістких технологій і розробок. У зв’язку із різним рівнем розвитку машинобудівних підприємств існують різні механізми сприяння зміни структури галузі в напрямку інноваційних виробництв і підвищення конкурентоспроможності продукції машинобудування на міжнародному ринку. Для висококонкурентних на світових ринках машинобудівних виробництв варто зберігати і зміцнювати свою конкурентну перевагу, засновану на наукомісткій продукції. Для конкурентних на внутрішньому ринку суб’єктів машинобудування потрібно залучати іноземний досвід у створенні унікального власного продукту. Для потенційно конкурентних машинобудівних підприємств потрібно проводити розвідки з можливості побудови виробничих потужностей на території України.

Розділ 3. Перспективи розвитку машинобудівного комплексу світу

3.1. Перспективи розвитку машинобудування в Україні

Нині в машинобудуванні України необхідно формувати нову мережу доцільних економічних зв’язків і насамперед у межах держави. Зокрема, треба враховувати раціональні радіуси кооперованих зв’язків, що не перевищують 500-600 км.

У минулому в Україні дуже багато підприємств машинобудування було розмішено бо врахування їхньої об’єктивної територіальної доцільності. Нині ці підприємства опинилися на грані банкрутства. Крім того, в колишньому СРСР Україні відводилася роль виробника продукції металомісткого машинобудування.

Підприємства машинобудування в Україні розмішені вкрай нерівномірно. Це теж одна з проблем машинобудування. Особливо низький рівень цієї галузі характерний для Західного і Подільського машинобудівних районів.

Дальший розвиток машинобудування потребує технічного переоснащення, реконструкції, переспеціалізації підприємств, що виробляють непотрібну суспільству продукцію. Нові напрями — це створення приватних невеликих і середніх заводів, що випускатимуть прилади, продукцію загально машинобудівного призначення, товари народного споживання. Необхідно також використовувати досвід і кошти великих машинобудівних компаній світу для створення спільних підприємств. Це дасть змогу ефективніше використати можливості окремих регіонів.

Окремі галузі машинобудування в Україні об’єктивно мають можливість перетворитися на високоефективні виробництва міждержавного і світового значення. Це, перш за все, стосується військово-промислового комплексу, ракето-, літако- та суднобудування. Значні перспективи і у галузей, які забезпечують машинами та обладнанням агропромисловий комплекс. З часом почнуть з’являтися перспективи розвитку і в інших машинобудівних виробництв. [1, c. 85-86].

3.2. Розвиток та шляхи вдосконалення машинобудівного комплексу в Україні

Розробляючи стратегію глобалізації України в світове господарство, важливо дати комплексну оцінку її експортним можливостям в традиційних і нових галузях міжнародної спеціалізації. Серед традиційних галузей спеціалізації провідне місце займає машинобудування. Машинобудівельний комплекс України має необхідні умови для досягнення високого рівня глобалізації в світову економіку. Машинобудування є високотехнологічною і основоположною галуззю розвитку економіки України.

З метою покращення ситуації у сільськогосподарському машинобудуванні у країні прийнято низку законодавчих актів, які спрямовані на підтримку галузі.

Так, прийнято „Програму виробництва технологічних комплексів машин та обладнання для АПК на 1998-2005 роки», в межах якої розроблено понад 450 нових машин та модернізовано майже 1700 машин із застосуванням лише вітчизняних комплектуючих. У лютому 2002 р. прийнято Закон України „Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу», яким визначено шляхи формування ринку та вдосконалення системи забезпечення агропромислового комплексу вітчизняною технікою та обладнанням.

У листопаді 2007 р. прийнято Указ Президента України „Про заходи щодо розвитку ринку вітчизняної техніки для агропромислового комплексу та збільшення обсягів її виробництва», на виконання якого Кабінетом Міністрів України затверджено „ План заходів щодо розвитку ринку вітчизняної техніки для агропромислового комплексу та збільшення обсягів її виробництва». Законом України від 17 січня 2002 р. № 987 затверджено Національну програму будівництва суден рибопромислового флоту України на 2002-2010 роки.

Відзначимо, що певні законодавчі акти прийняті Для подальшого розвитку автомобілебудування прийнято Програму розвитку автомобілебудування, Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо державної підтримки автомобілебудівної промисловості України», яким визнано автомобілебудування пріоритетною галуззю економіки України. Впровадження положень цього Закону дало можливість скоротити імпорт бувших у користуванні автомобілів з 150 тис. у 2000 р. до 71,2 тис. у 2001 р. і підвищити продаж нових. Підприємства автомобільної галузі освоюють нові зразки автомобілів: легкові автомобілі ЗАЗ 1103 „Славута» з двигуном вітчизняного виробництва, пікап ЗАЗ 1105, автобуси ЛАЗ 1414, ЛАЗ 52528 (на 38 та 97 пасажирів відповідно) тощо.

З метою подальшого врегулювання суперечностей Європейської Комісії до чинних законодавчих актів України щодо стимулювання виробництва автомобілів, підготовлено Поетапний план дій (до 2005 року), який спрямовує на створення цивілізованого ринку автомобілів в Україні, покращення діяльності національних товаровиробників, залучення інвестицій в автомобільну галузь.

Реалізація основних положень Закону України „Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» призвела до поповнення обігових коштів підприємств галузі на 80,3 млн грн у 2001 р. та майже на 32 млн грн у І півріччі 2002 р. У цій галузі робота спрямовується на забезпечення завантаження дев’яти суднобудівних заводів новими замовленнями. Нині ці підприємства спроможні виконати різні замовлення на будівництво суден. Протягом 2001 р. суднобудівними заводами укладені контракти на будівництво суден, вартість яких складає 133,8 млн дол. США, а за 7 місяців 2002 р. — на загальну суму 58,3 млн дол. США. Суднобудівельними заводами у січні-липні 2002 р. передано замовникам 20 суден на загальну суму 45,0 млн дол. США, відремонтовано 79 суден на загальну суму 32,0 млн грн.

Прийнятий Закон України „Про спеціальну економічну зону „Миколаїв» відкрив перспективи для підвищення ефективності роботи суднобудівних заводів міста Миколаєва.

З метою покращення ситуації в авіаційній промисловості прийнято Державну програму розвитку авіаційної промисловості на період до 2010 р., згідно зякою освоєно серійне виробництво двигунів до літаків Ан-70 та Ту-334, розроблено та освоюється серійне виробництво бортового радіоелектронного обладнання для літаків як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва тощо.

Серед позитивних тенденцій розвитку цієї важливої галузі промисловості, важливо відмітити такі: разом з Російською Федерацією проведено льотні випробування військово-транспортного літака Ан-70, на базі якого нині створюється транспортний літак Ан-70Т; на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві завершено підготовку серійного виробництва літака Ан-140, що дозволяє виготовити 12 літаків на рік, а в майбутньому — 24 літаки на рік. Ці літаки Україна може експортувати у Китай, Індію, країни Близького Сходу й азіатсько-тихоокеанського регіону, оскільки вітчизняна продукція відповідає їхнім потребам.

Нині в українській авіації досить гостро стоїть проблема далекомагістральних міжнародних пасажирських перевезень, наприклад до США, Канади, країн Далекого Сходу. Тому подальший розвиток парку літаків слід проводити, в основному, за рахунок вищезазначених літаків вітчизняного виробництва та використання середньо- та далекомагістральних літаків західного виробництва, аналоги яких не виробляються в Україні.

Назрілі проблеми вимагають конкретних рішень. Так, для подальшого розвитку цієї галузі у 2001 р. розроблено та затверджено нову Державну комплексну програму розвитку авіаційної промисловості України до 2010 р. Україна належить до вісімки країн світу, які забезпечують повний цикл проектування та виробництва літаків. Широке залучення можливостей, які має сучасна ракетно-космічна технологія та літакобудування України, для виходу на світові ринки може дати державі значні економічні переваги.

Реальних завдань та перспективних напрямів розвитку вимагає залізнична галузь транспортного машинобудування. Так, реалізація положень Державної програми „Розвиток рейкового рухомого складу соціального призначення для залізничного транспорту та міського господарства» призвела до створення дослідних зразків вітчизняного пасажирського вагону, дизель- та електропоїздів.

Відчувається гостра необхідність оновлення основних засобів, які підтримують безпеку перевезень пасажирів та вантажів, зокрема, засобів автоматики та телемеханіки, колійного господарства. Експлуатація зношених основних фондів потребує затрат на їх утримання у 1,5 рази більше нормативних.

Для стимулювання розвитку наукомістких галузей машинобудування та створення конкурентоспроможної продукції, прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на підтримку високотехнологічних та експортоорієнтованих галузей, зокрема Закони України „Про державну підтримку літакобудівної промисловості», „Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні», „Про визнання бронетанкової галузі однією з пріоритетних у промисловості України та заходи щодо надання їй державної підтримки», Програму розвитку найбільш конкурентоспроможних галузей мікроелектроніки в Україні, якими створено економічні умови для нарощування обсягів виробництва цих галузей, поповнення та нарощування обігових коштів підприємств.

Першочергове значення для економіки України має  кардинальне підвищення технологічного рівня продукції вітчизняного сільськогосподарського машинобудування. Зокрема: оновлення тракторобудівних та комбайнобудівних підприємств, розробка і організація виробництва різноманітної сучасної та перспективної сільськогосподарської техніки, розробка і впровадження нових високоефективних та екологічно безпечних двигунів для транспортних засобів та сільгосптехніки, в тому числі спроможних працювати  на біопаливі,   а також на водневому паливі.

В Україні необхідно технологічно реорганізувати повний комплекс всіх складових машинобудівного виробництва — від заготівельного, агрегатного, метрологічного, металообробного, верстато–інструментального до автоматизованого, роботизованого  сучасного механоскладального.

Україна може вийти на світовий ринок із конкурентноздатним верстатним обладнанням на основі наукомісткої механотроніки, паралельної кінематики,  комп’ютерного оснащення.

Випуск спеціалізованими підприємствами редукторів, підшипників, електродвигунів, електротехнічної апаратури, метрологічних блоків є основою сучасного машинобудування. Україна має перспективу ввійти із такими високотехнологічними виробництвами у технологічну платформу європейської економіки.

Добру перспективу становить розвиток інструментальної промисловості, як важливої складової машино –  та  приладобудування.

Для розвитку машинобудування в Україні на основі п’ятого та шостого укладів велике значення має розвиток приладобудування, електронної техніки та інформаційних систем.

На основі результатів сучасних досліджень у галузі ливарного виробництва можливо побудувати нові ливарні комплекси з використанням ресурсоощадних технологій  виготовлення  високоякісного литва з чорних та кольорових металів для потреб сільгосптехніки,  автомобілебудування та інш. [5, c. 72]

Принципового значення для розвитку машинобудівної галузі набуває використання  новітніх технологій виробництва металів і сплавів та технологій їх обробки, з’єднання, захисту  від корозії та руйнування, зокрема: розробка та освоєння економно легованих марок сталі для виробництва литих, кованих та прокатних виробів з високим комплексом фізико–механічних  властивостей, замкнутого циклу технологій формування  виробів та прокату з алюмінію, титану та їх сплавів, застосування нанотехнологій дисперсного насичення металевих виробів тугоплавкими  сполуками. Мають поширитись обсяги застосування  виплавки чавуну та  сталі з використанням електричних та магнітних полів малої потужності, деформаційно-термічного зміцнення вуглецевих та низьколегованих конструкційних сталей, створення і використання потужних промислових технологічних лазерів, розробка технологій та обладнання для з’єднання матеріалів нового покоління.

Застосування в різних галузях машинобудування  сучасних джерел висококонцентрованої енергії (лазер, електронний промінь, плазма), технологій та обладнання для прецизійного зварювання та різання дозволяє суттєво підвищити продуктивність праці та якість продукції.

Сучасним напрямом технологічного обладнання стане широке використання систем штучного інтелекту та технічного зору, створення автоматизованих та роботизованих комплексів на стадії складання машинобудівної продукції масового призначення.

Необхідно розвивати виробництво металургійного обладнання (конвертори, ківш-печі, вакууматори, машини безперервного лиття заготовок, прокатні стани) для виробництва стального листа гарячої та холодної прокатки, автомобільного листа, тонкого дроту, труб різного призначення.

На новому технічному рівні повинно розвиватися виробництво машин та обладнання для вугільної,  гірничої, будівельної,  дорожньо-транспортної  техніки.

Велике  значення  для  підвищення  якості  деталей  машин  та механізмів має створення і широкомасштабне промислове застосування ефективних технологій та обладнання для зміцнення поверхні металевих виробів шляхом поверхневого пластичного деформування, спеціальних видів термічної обробки, нанесення покриттів, а також  випуск апаратури для оперативного неруйнівного контролю якості зміцненої поверхні.

Прогрес у споживанні сталі полягає в розширенні застосування   високоміцних малолегованих, а також легованих і високолегованих   сталей, алюмінієвих сплавів, сплавів на основі титану та інших конструкційних матеріалів. Домінуючі позиції при виготовленні металевих конструкцій машинобудівного призначення посідають нові технології зварювання  на основі висококонцентрованих джерел  енергії (дугові, електронно-променеві,   плазмові та гібридні технології).

Значні перспективи має розвиток технологій розроблення композитів, керметів та керамічних матеріалів, що дозволяє значно зменшити матеріалоємність кінцевих виробів, розширити температурний діапазон експлуатації, відкрити дорогу для ширшого використання виробів із новітньої кераміки за рахунок суттєвого підвищення її надійності. Важливим напрямком є розвиток нових технологій отримання керметів  та композитів з надтвердих матеріалів для інструментального та конструктивного  призначення.

Сучасні технології виготовлення композиційних та порошкових матеріалів дозволяють отримати нове покоління матеріалів фрикційного та антифрикційного призначення, забезпечити високу питому жорсткість, демпфуючу здатність та інші спеціальні властивості  багатьом  високонавантаженим  деталям  машин  і  механізмів.

Значні конкурентні переваги на світовому ринку високотехнологічної продукції може дати ефективне використання доробку вітчизняних вчених у галузі технології функціональних матеріалів. Зокрема, оптичних і сцинтиляційних матеріалів з широким комплексом функціональних властивостей для комп’ютерної томографії, цифрової рентгенівської і гамма-радіографії, дефектоскопії, нейтронної спектрометрії, твердотільних лазерних джерел світла [18, c. 165].

Важливим напрямком є розробка нових матеріалів та технологій біомедичного призначення з метою розширеного використання біомедичних виробів вітчизняного виробництва.

Актуальним напрямом інноваційної діяльності є також розробка і організація застосування полімерних композиційних матеріалів.

Створення нових економічно доцільних воднево-енергетичних технологій неможливе без розроблення низки високоефективних дешевих матеріалів: металогідридів, накопичувачів водню, матеріалів паливних елементів, низько- та високотемпературних іонних провідників, електродів, сенсорів водню, стійких у водні конструкційних матеріалів і методів їх з’єднання.

Перспективним є отримання матеріалів у наноструктурному стані: нанорозмірних порошків, тонких плівок, шаруватих структур. Без розвитку нанотехнологій  неможливе створення багатофункціональних матеріалів з надвисоким рівнем властивостей для електроніки,  біомедицини,  енергетики.

Особливого значення для України набувають проблеми залишкового ресурсу. За оцінкою спеціалістів, технічний стан споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж в основних галузях економіки досяг критичної межі, що загрожує її сталому функціонуванню, підвищує ймовірність виникнення аварій і надзвичайних ситуацій техногенного характеру. З огляду на  низькі темпи виробництва нових машин та технічного обладнання, металевих конструкцій, першочерговим завданням є забезпечення надійної експлуатації існуючого їх фонду, розробка методологічних основ оцінки і технічної діагностики стану та обґрунтування безпечного терміну експлуатації, розробка ефективних неруйнівних методів  і відповідних  технічних засобів для оцінки та продовження ресурсу техногенно – та екологічно небезпечних об’єктів,  від яких залежить задоволення базових потреб життєдіяльності  країни.

Великі перспективи може мати розвиток рідкіснометалевої промисловості на основі власної мінерально-сировинної бази, а також  титанової промисловості на основі власної мінерально-ресурсної бази з виготовленням кінцевих високотехнологічних титанових виробів і конструкцій з метою виходу України у світові лідери титанового виробництва.

Все вищевикладене дозволить виділити ряд моментів для нормального розвитку машинобудівного комплексу:

• додатковий поштовх розвитку окремих галузей економіки;
• підвищення конкурентоспроможності окремих підприємств на національному ринку;
• формування ефективної міжнародної спеціалізації машинобудівного комплексу України в системі світового господарства.

Таким чином, тенденції розвитку машинобудівного комплексу в умовах глобалізації можливі тільки при розробці відповідних стратегій розвитку як економіки в цілому, так і її галузевих компонентів і окремих виробників, які зможуть забезпечити високий рівень розвитку продукції машинобудування в системі міжнародного розподілу праці [3].

Висновки

В умовах ринкової трансформації економіки посилюється увага до розвитку машинобудівного комплексу. Вітчизняне машинобудування характеризується низкою чинників, які негативно відбиваються на його основних показниках, зокрема застарілі технології, орієнтовані на споживання великої кількості матеріалів і енергії, моральне зношення обладнання й устаткування підприємств, невисока якість і конкурентоздатність продукції машинобудування на світовому ринку.

Для стимулювання розвитку наукомістких галузей машинобудування та створення конкурентоспроможної продукції, прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на підтримку високотехнологічних та експортоорієнтованих галузей, зокрема Закони України „Про державну підтримку літакобудівної промисловості», „Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні», „Про визнання бронетанкової галузі однією з пріоритетних у промисловості України та заходи щодо надання їй державної підтримки», Програму розвитку найбільш конкурентоспроможних галузей мікроелектроніки в Україні, якими створено економічні умови для нарощування обсягів виробництва цих галузей, поповнення та нарощування обігових коштів підприємств.

Завдяки підтримці на урядовому рівні пріоритетних галузей промисловості в машинобудуванні за останні роки відбуваються процеси стабілізації та приросту обсягів виробництва. Поряд з цим після вступу до СОТ підприємствам машинобудівної галузі потрібно виконати значний обсяг підготовчих робіт. Тому проводиться робота щодо гармонізації нормативно-правового забезпечення, впровадження нових систем технічної регуляторної політики, захисту вітчизняних товаровиробників тощо.

З огляду на проведений аналіз машинобудівного комплексу України, основними завданнями, реалізація яких дасть змогу розв’язати нагальні проблеми галузі є:

—         забезпечення випереджаючих темпів випуску наукомісткої продукції високого технологічного рівня;

—         недопущення зниження обсягів виробництва у базових галузях промисловості;

—         розроблення та вжиття заходів щодо стимулювання оновлення основних фондів і технічного переоснащення промислового виробництва;

—        створення конкурентоспроможної елементної бази та комплектуючих виробів для приладобудування, засобів зв’язку і телекомунікацій, різке збільшення обсягів виробництва складної побутової техніки;

—         забезпечення конкурентоспроможності продукції промисловості на внутрішньому та зовнішньому ринках, передусім продукції з високим ступенем переробки;

—         створення економічних умов для розширення попиту на продукцію підприємств сільськогосподарського машинобудування;

—         створення систем, машин і обладнання нового покоління для агропромислового комплексу, енергетики, транспорту і житлово-комунального господарства;

—         збільшення обсягів випуску інноваційного обладнання для енергетичної, легкої, харчопереробної та медико-біологічної галузей;

—         впровадження космічних технологій у створення та виготовлення високотехнологічної цивільної продукції;

—         забезпечення сучасною вітчизняною технікою сільськогосподарських товаровиробників та освоєння зовнішніх ринків сільськогосподарської техніки.

Досвід традиційних світових лідерів в області машинобудування (США, Німеччина і Японія) в Україні застосувати неможливо, оскільки українському машинобудуванню не властиві такі риси традиційних лідерів:

• великий обсяг внутрішнього ринку і налагоджені канали реалізації продукції на зовнішніх ринках збуту;
• наявність розвиненої транспортної інфраструктури;
• розвинена кредитна система і ринок цінних паперів (ЦП);
• наявність робочої сили сучасного рівня кваліфікації.

Варто звернути увагу на досвід нових індустріальних країн Південно-східної Азії, зокрема, Сінгапура, Тайваню, Південної Кореї.

У цих країнах відбувся якісний перехід у розвитку машинобудівної галузі від використання переваг, наданих наявністю дешевої робочої сили, до випуску якісної наукомісткої продукції. На сьогодні конкурентоспроможність машинобудування нових індустріальних країн забезпечується за рахунок таких чинників:

• експортна орієнтація (більш 70 %);
• дрібні і середні за величиною підприємства-виробники;
• географічна концентрація;
• підприємства є частиною промислових центрів і вузлів;
• тісний зв’язок з іншими галузями промисловості;
• гнучкість у роботі під замовлення;
• активне впровадження інновацій.

Схожим шляхом зараз ідуть і інші країни, зокрема, Китай, Індонезія, Малайзія, Філіппіни. Однак використання цього досвіду в Україні ускладнюється відсутністю надлишкової пропозиції дешевої робочої сили. Причому демографічна ситуація є такою, що пропозиція робочої сили, як низько-, так і висококваліфікованої, буде в найближчі десятиліття тільки зменшуватися.

На основі вивчення зарубіжного досвіду розвитку машинобудування і поточної соціально-економічної ситуації в Україні можна зробити висновок про те, що ані досвід традиційних світових лідерів в області машинобудування, ані нових індустріальних країн не може бути застосований в Україні в чистому вигляді. Це свідчить про потребу розроблення науково-методичних підходів до управління конкурентоспроможністю машинобудівних підприємств, які б не тільки враховували успішний міжнародний досвід, але й могли б бути застосовані в умовах України.

Отже, в умовах кризи ефективна діяльність підприємств машинобудівної галузі полягає передусім у здатності підприємства своєчасно та конструктивно реагувати на зміни, що загрожують його нормальному функціонуванню. Саме від внутрішньої діяльності підприємства залежатимуть результативні показники всієї роботи підприємства. Держава повинна надати підтримку підприємствам машинобудівної галузі, оскільки саме ця галузь є потужним виробником промисловості нашої країни.

Список використаної літератури

1. Авраменко О. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Конспект лекцій для студ. усіх спец. всіх форм навч. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 112с.
2. Амосенок Э.П. Машиностроение как доминанта в стратегіях развития отраслей экономики / Э.П. Амосенок // ЭКО. — 2005. — № 1. — С. 75—90.
3. Антонік В.І., Ковальчук В.А., Кононенко В.Д. Розміщення продуктивнихсил — К., ВД «Професіонал», 2006.
4. Антошкіна Л. Регіональна економіка: навч.-метод. посібник:для студ. ВНЗ. — Донецьк : Юго-Восток, 2008. — 231с.
5. Безуглий В.В., Козинець С,В.Регіональна економічна та соціальнагеографія світу. К. «Академія» 2003
6. Богорад О. Д., Невелєв О. М., Падалка В. М., Підмогильний М. В. Регіональна економіка: Словник-довідник / НДІ соціально-економічних проблем міста (НДІСЕП). — К. : НДІСЕП, 2004. — 346с.
7. Ващенко Н.П., Т.В. Мірзодаєва Регіональна економіка. Практикум:навч. посібн. — К.: КНТЕУ, 2008
8. Гіковата Н. Регіональна економіка: конспект лекцій / Харківський національний ун-т економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2008. — 124с.
9. Гребенікова О. В. Дискримінантна модель діагностики неплатоспроможності українських підприємств машинобудівної галузі / О. В. Гребенікова, К. О. Соломонова-Кирильчук // Фінанси України. — 2007. — № 12. — С. 229-137.
10. Державна програма розвитку машинобудування на 2006-2011 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 04.2006 р. №516.
11. Державний комітет статистики в Україні [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.
12. Економічна і соціальна географія світу: Навч.посібник /За ред.Кузика С.П. — Львів: Світ, 2003.
13. Єлісєєва О. К. Діагностика та прогнозування фінансового стану машинобудівного підприємства // Економічний вісник Національного гірничного ун-ту. — 2004. — №4. — С. 46-51.
14. Єпіфанов А.Регіональна економіка: Навч. посіб. для студ. екон. ф-тів вищих навч. закл.. — 2.вид. — К. : Наукова думка, 2000. — 344с.
15. Єфіменко Н.А. Регіональні особливості розміщення продуктивних сил машинобудування як виду економічної діяльності та їх відтворювальні аспекти / Н.А. Єфіменко // Регіональна економіка. — 2007. — № 2. — С. 71—77.
16. Жук М. Регіональна економіка: підручник. — К. : Академія, 2008. — 416с.
17. Курочкін Г. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Національна академія управління. — К., 2004. — 272с.
18. Пісний В.М. Особливості функціонування машинобудівних підприємств на сучасному етапі розвитку економіки України // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. − Вип. 19.13. – с. 172- 178
19. Лишиленко В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 325 с.
20. Машинобудування в Україні: тенденції, проблеми, перспективи / за заг. ред. чл.-кор. НАН України Б.М. Данилишина. — Ніжин : Вид-во «Аспект-Поліграф», 2008. — 310 с.
21. Машинобудування в Україні: тенденції, проблеми, перспективи / Під. заг. ред. чл.-кор. НАН України Б. М. Данилишина. — Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007. — 308 с.
22. Олійник Я. Б., Запотоцький С. П., Кононенко О. Ю., Мельничук А. Л., Пасько В. Ф. Регіональна економіка: навч. посібник / Я.Б. Олійник (ред.). — 2-ге вид., змінене і доп. — К. : КНТ; Видавець Фурса С.Я., 2008. — 440с.
23. Про схвалення Державної програми розвитку промисловості на 2003-2011 роки: Постанова Кабінету Міністрів   України   від 28.07.2003 р. №1174.
24. Соціально-економічна географія світу/ За ред. Кузика С.П. -Тернопіль: Підручники і посібники. 1998
25. Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник. — К.: Вікар, 2006. — 396 с.
26. Суспільно-географічне районування України: навчальний посібник. -К.: Видавничо-поліграфічний комплекс «Київський університет», 2000
27. Федулова Л.І. Тенденції та перспективи розвитку промисловості України // Економіка промисловості. — 2008. — № 43. — С. 20—29.
28. Чернюк Л. Г., Клиновий Д. В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К. : Університет «Україна», 2004. — 245с.