Торгівля людьми є жорстокою формою порушення основних прав та свобод людини у ХХІ ст.

Незалежно від виду експлуатаційної мети, торгівля людьми має тяжкі наслідки для постраждалих. У міжнародному масштабі немає жодної країни, яка б мала імунітет від цього негативного явища.

Завданням цієї статті є аналіз кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за злочини, пов’язані з торгівлею людьми, та внесення до них змін і доповнень у законодавстві України та Франції.

Для порівняння автором була обрана Франція, тому що вона є сьогодні членом Європейського Союзу (ЄС) і членом Ради Європи (РЄ), якими сьогодні є і Україна. Зважаючи на це, важливо проаналізувати, які саме і в який спосіб Францією виконані зобов’язання перед ЄС і РЄ у сфері кримінальної відповідальності за торгівлю людьми і що з позитивного досвіду можна було б використати в Україні. Також важливими чинниками є: належність обох країн до континентальної системи права; приблизно однакова територія та унітарність їх державного устрою.

Теоретичну основу дослідження становлять праці таких учених, як В. Весельський, В. Іващенко, В. Борисова, Н. Гуторова, В. Козак, Л. Кохан, Я. Лизогуб, А. Орлеан, В. Підгоро- динського, В. Пясковського, О. Святун, К. Шевченко, С. Яценко та інших.

Аналізуючи вітчизняне законодавство, слід зазначити, що кримінальна відповідальність за торгівлю людьми існує в Україні з 1998 р. Стаття 124¹ Кримінального кодексу України 1960 р. визначала торгівлю людьми як відкрите чи таємне заволодіння людиною з метою її експлуатації. Практика виявлення, розслідування та судового розгляду справ про зазначені вище злочини довела помилковість такого визначення, оскільки у більшості виявлених випадків факт заволодіння людиною мав місце за кордоном, а не на території України, а іноді взагалі заво- лодіння людиною було відсутнє, тому що щодо потерпілих застосовувався обман або шантаж.

З огляду на зазначене вище, слід наголосити, що ця стаття не була досконалою, але слід зазначити, що вона відіграла значну роль у протидії торгівлі людьми.

Законодавець у Кримінальному кодексі України 2001 р. змінив цю статтю і більш чітко визначив поняття цього злочину (ст. 149 КК України): продаж, інша оплатна передача людини, а так само здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення у боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації її праці.

Розкриваючи поняття «експлуатація праці», слід наголосити, що Я. Лизогуб і С. Яценко обґрунтовано зазначають, що науковцями неодноразово вказувалось на відсутність законодавчого пояснення такого терміна як «експлуатація праці». «Ми — зазначають автори, — уже розглядали поняття «експлуатація» (у процесі тлумачення терміна «сексуальна експлуатація»), яке означає привласнення продуктів чужої праці. Але якщо для характеристики поняття «сексуальної експлуатації» його було достатньо, оскільки таке використання вже само собою є протизаконним, незалежно від кількості сплачених грошей, то для встановлення змісту поняття «експлуатація праці» оперувати тією ж термінологією буде навряд чи правильно, оскільки не кожне використання праці людини тягне юридичну відповідальність. Зокрема, належна оплата (тобто яка відповідає кількості, якості та характеру виконуваної праці) вільної праці людини, що виконуються в межах і на підставі закону, виключає можливість застосування на позначення такої діяльності розглядуваного терміна» [1, 68-69].

Про значну увагу вітчизняного законодавця до вдосконалення змісту кримінально-правових норм стосовно протидії торгівлі людьми свідчить, зокрема, та обставина, що згодом Верховна Рада України знову повернулася до питання щодо вдосконалення ст. 149 КК України. Так, у профільних комітетах Верховної Ради України лише у 2005 р. розглядалося кілька законопроектів з цього питання. Прикладом може слугувати проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за торгівлю людьми, втяг- нення у заняття проституцією та сутенерство» (реєстраційний № 4179-д від 29 квітня 2005 р.), поданий народними депутатами України М. Маркуш,

О. Бандуркою, О. Івченко та ін., а також два альтернативні законопроекти: «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо протидії торгівлі людьми та втягування у заняття проституцією)», поданий на заміну народними депутатами України В. Стре- товичем, Г. Буйком, та «Про внесення змін до Кримінального кодексу України» (реєстраційний № 7718 від 23червня 2005 р.), внесений Кабінетом Міністрів України [2, 104].

Слід зазначити, що ст. 149 КК України все ще залишалась недосконалою і не відповідала всім міжнародним положенням, а саме ст. 3 Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Тому до статті були внесені зміни і останню її редакцію було прийнято Верховною Радою України у межах Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення у заняття проституцією» від 12 січня 2006 р., і має такий зміст: «Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи» [3, 2].

Аналізуючи проблеми торгівлі людьми у Франції, слід зазначити, що вона виникла на початку 90-х років, коли масове поширення цього феномену спостерігалось спочатку у великих містах, а згодом і по всій території країни. Окремо слід зазначити, що Франція є країною призначення «живого товару», на відміну від України, яка є країною постачання та транзиту.

Треба зауважити, що торгівля людьми у Франції містить не тільки примусову проституцію, котра є найбільш очевидною і ганебною формою торгівлі людьми. У Франції проблема присутня і в інших формах, а саме: домашнього рабства, примусової праці в сільському господарстві, будівництві, примусове жебрацтво.

За оцінками уряду Франції наразі більше ніж 20 000 осіб залучені у Франції до комерційної секс-індустрії, з яких близько 80 % є іноземцями, яких залучають та змушують займатись проституцією. Є також повідомлення, що значне число дітей, в основному з Румунії, Західній Африки і Північної Африки, стають жертвами секс-торгівлі у Франції. Також неповнолітні діти без супроводу дорослих продовжують бути уразливими для залучання їх до примусового жебрацтва тощо [4].

При аналізі українського досвіду слід зазначити, що за результатами досліджень встановлено, що жертвами торгівлі людьми в Україні найчастіше стають жінки молодого віку — 16-28 років (74 %), рівень освіти яких є невисоким: найчастіше вони мають середньо-спеціальну та середню освіту (випускники училищ та шкіл — 32,1-38,5 %). Значна кількість потерпілих відносять себе до бідної верстви населення — 59,4 %. Майже всі жінки на момент продажу не мали роботи в Україні. Деякі з них зізналися. Що раніше займалися проституцією (48,6 %) [5, 201]. Отже, торгівля людьми у переважній більшості вчиняється стосовно жінок і є грубим порушенням їх основних прав і свобод.

У 2002 р. проблеми, пов’язані з торгівлею людьми та експлуатацією проституції у Франції, про наявність яких повідомили неурядові організації, викликали активні політичні дебати. До прийняття Закону «Про внутрішню безпеку» торгівля людьми не вважалась злочином за законодавством Франції.

Так, на початку 2001 р. у Франції неурядовими організаціями та безпосередньо Комітетом боротьби із сучасним рабством було зроблено дослідження різних форм сучасного рабства на території країни. За результатами дослідження 14 грудня 2001 р. було опубліковано звіт «Рабство у сучасній Франції». Звіт дозволив французьким органом державної влади у більш повній формі усвідомити масштаби проблеми рабства та торгівлі людьми. У звіті було зазначено прогалини у системі законодавства країни та недоліки у системі надання допомоги жертвам, а також наведено перелік заходів, на яких кілька років тому наполягав Комітет боротьбі із сучасним рабством.

У звіті безпосередньо йшлося про те, що необхідно встановити кримінальну відповідальність за деякі правопорушення, пов’язані з торгівлею людьми.

Після цього соціальна партія розробила законопроект, спрямований на посилення боротьби із сучасними проявами торгівлі людьми, який згодом направили на розгляд до Національної асамблеї. Цей законопроект «Про різні форми рабства» було прийнято одноголосно у першому читанні 24 січня 2002 р. та передано до Сенату, де його так і не було розглянуто. До проблеми торгівлі людьми члени Сенату звернулись тільки згодом, коли йшов розгляд Закону «Про внутрішню безпеку».

Слід зазначити, що до проблеми торгівлі людьми члени Сенату звернулись тільки під час розгляду проекту Закону «Про внутрішню безпеку». До законопроекту Сенат вніс поправки, котрі передбачали включення до Кримінального кодексу Франції розділу про боротьбу з торгівлею людьми, сутенерством та звідництвом.

З прийняттям зазначеного вище закону до Кримінального кодексу Франції (далі — КК Франції) в 2003 р. була введена ст. 225 (1), що встановлює кримінальну відповідальність безпосередньо за правопорушення, пов’язані з торгівлею людьми. Визначення поняття «торгівля людьми» сформульовано відповідно до ст. 3 «Протоколу про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками та дітьми, та покаранням за неї», котрий доповнюю Конвенцію ООН проти міжнародної організованої злочинності. Формулювання, які містяться у Протоколі, не відтворено у КК Франції дослівно, а адаптовано відповідно до французького законодавства.

Згідно зі ст. 225 (1-4) «Торгівля людьми» винні особи можуть бути покарані на 7 років тюремного ув’язнення і 150 000 євро штрафу, залежно від тяжкості скоєного — довічне ув’язнення і 4 500 000 євро штрафу (у випадках варварських актів, тортур).

Кваліфікуючими ознаками торгівлі людьми є її здійснення стосовно неповнолітніх або уразливих осіб, а також наявність доказів погроз, примусу, насильства чи шахрайства щодо потерпілого, або його родичів. Особливо кваліфікуючими ознаками зазначеного виду злочину є здійснення торгівлі людьми організованою групою.

Аналізуючи кваліфікуючі ознаки ст. 225 (1-4) КК Франції, то вони є схожими зі ст. 149 КК України, а саме: вчинення зазначеного злочину щодо неповнолітнього або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або в поєднанні з насильством, яке не є безпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства (ч. 2 ст. 149). Особливо кваліфікуючими видами цього злочину є його вчинення щодо малолітнього, або організованою групою, або поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого або його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 149).

Законом «Про внутрішню безпеку» передбачено надання дозволів на тимчасове проживання у країні тим жертвам торгівлі людьми та сутенерства, котрі погоджуються звернутися до суду з відповідним позовом чи виступити свідком у слуханнях за фактом правопорушення. Отримання зазначеного виду на проживання дає право на роботу.

Слід зазначити, що Україна та Франція також постійно підтримують інформаційні та попереджувальні проекти, котрі проводяться на різних рівнях, а саме: місцевому (підвищення інформативності сільського населення, з особливим акцентом та дітей та жінок), державному (складання законодавчих текстів), медіа (профілактичні заходи інформаційного характеру).

Про ефективність норм кримінальної відповідальності за торгівлю людьми у Франції можна судити при здійсненні аналізу такої інформації. Так, за даними Державного Департаменту США у 2009 р. кримінальному переслідуванні за зазначений вище вид злочинної діяльності (ст. 225⁴) було піддано 45 злочинців, для порівняння слід зазначити, що у 2008 р. було всього 16 засуджених. Що ж стосується випадків проституції дітей, то у 2008 р. було винесено вироки лише трьом винним особам, а у 2009 р. кримінальній відповідальності було піддано вже 17 осіб. Це говорить про явний прогрес та дієвість норм кримінального законодавства [4].

Окремо слід звернути увагу, що Україна і Франція ратифікували такі міжнародно-правові акти, спрямовані на подолання цього ганебного явища, як Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності та протоколи, що її доповнюють (Протокол про попередження та припинення торгівлі людьми, особливо жінками й дітьми, і покарання за неї, Протокол проти незаконного ввезення мігрантів по суші, морю і повітрю), Конвенція ООН про ліквідацію усіх форм дискримінації жінок, Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами.

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що останнім часом у досліджуваних державах створено відповідну правову базу для боротьби з торгівлею людьми, а саме: прийнято статті у Кримінальних кодексах України та Франції, якими передбачається кримінальна відповідальність за торгівлю людьми, активізувалася діяльність правоохоронних органів. Окремо слід зазначити, що, на відміну від законодавства України, у Франції діє Закон «Про внутрішню безпеку». Наявність цього закону дає можливість більш повно охопити всі прояви цього суспільно небезпечного виду злочину; забезпечити захист, допомогу та реабілітацію жертв торгівлі людьми.

Поряд із цим слід зазначити, що коли на міжнародному рівні було закріплено норми щодо заборони торгівлі людьми та усіх форм експлуатації, включаючи використання примусової та підневільної праці, тим самим від держав почали вимагати дотримання цих норм, та вимагалось брати на себе відповідальність за випадки проявів рабства, які траплялись під юрисдикцією таких держав. Можна стверджувати, що у зазначений спосіб відбувався певний вплив на держави, щоб у законодавствах цих країн з’являлись дієві норми, спрямовані на викоренення усіх проявів сучасних форм рабства.

Торгівля людьми — це злочин, який містить не лише сексуальну експлуатацію своїх жертв, а й примусову працю, залучення у збройні конфлікти, усиновлення в комерційних цілях, торгівлю органами людини. Тому слід наголосити, що ефективна діяльність щодо боротьби та запобігання злочинам, пов’язаним з торгівлею людьми, вимагають від світового співтовариства розробити універсальне визначення торгівлі людьми, сприяти адаптації цього визначення у національні правові системами держав, а також оп- тимізації у процесі розроблення стандартів різних міжнародних організацій у сфері протидії цьому явищу.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що в Україні поступово формується кримінально-правова база у сфері протидії торгівлі людьми. Однак слід наголосити, що норми чинного кримінального закону, котрі регулюють відповідальність за вчинення злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми, потребують і подальшого вдосконалення як в частині диспозиції, так і санкцій відповідної статті.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Лизогуб Я. Г., Яценко С. С. Протидія торгівлі людьми : аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавства / наук. ред. д-р юрид. наук, проф. С. С. Яценко. — К., 2005. — 240 с.
2. Протидія організованій злочинності у сфері торгівлі людьми / за ред. В. І. Борисова, Н. О. Гуторової. — Х., 2005 — 288 с.
3. Закон України про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття проституцією // Голос України. — 2006. — № 26.
4. США Державний департамент, 2011 Доповідь про торгівлю людьми — Франція, 27 червня 2011 р.
5. Вербенський М. Г. Транснаціональна злочинність : моногр. — Д., 2009. — 356 с.