Вступ

Актуальність теми. Українська держава головним своїм пріоритетом, найвищою соціальною цінністю визнала людину, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканність і безпеку. Проте нині країна переживає складний перехідний період, у зв`язку з чим посилилися соціальні негаразди в суспільстві і — як їх наслідок — збільшився рівень смертності внаслідок вчинення самогубств (майже на 50% протягом останніх десяти років). Тепер щогодини в нашій країні внаслідок вчинення самогубства помирає дві людини. Так, якщо в 1989 р. на 100 тис. населення припадало 21 самогубство, то в 1995-1999 pp. цей показник збільшився до 29. Він є значним і для різних (вікових, статевих та інших) груп населення, враховуючи неповнолітніх. Україна увійшла до першої п`ятірки неблагополучних країн з огляду на суїцидні показники.

Самогубства вчиняються з різних причин (економічних, соціальних, психологічних тощо), а також внаслідок злочинів, зокрема,, доведення до самогубства. Разом із тим стабільної позитивної практики соціального реагування як на саме явище самогубства, так і на окремі його вияви в Україні дотепер не випрацьовано, немає належних, науково-обгрунтованих методичних розробок щодо цілої низки складних і актуальних питань реагування на таке негативне соціальне явище і в першу чергу його попередження. Тим більш бракує навіть точних кількісних характеристик цього явища. Максимально, що робиться при виявленні факту самогубства, так це те, що на підставі незначної кількості документів, недостатньої інформації виноситься висновок про відсутність як події, так і складу злочину доведення до самогубства. Це при тому, що лише в м. Києві щороку внаслідок вчинення самогубства помирає близько 500 осіб. Загалом в Україні щорічно позбавляють себе життя 14-15 тис. чоловік. За такий же період в Україні виносяться лише два вироки щодо винних у доведенні до самогубства.

Поза тим суспільство, природно, потребує достовірної інформації про масштаби, характер та причини суїцидального феномену, розроблення та здійснення ефективних заходів запобігання самогубствам та доведенню до самогубства, особливо з огляду на значну латентність явища.

Про стан дослідження проблеми самогубства свідчить різноманітність підходів учених різних галузей знання до вивчення, всебічного аналізу та попередження самогубств серед усього населенні та окремих його контингентів.

Соціально-правовий, в тому числі кримінологічний, аспект дослідження самогубства як явища в українській науковій думці, як і в науці держав, що виникли на теренах колишнього СРСР, перебуває лише на початковій стадії. Оскільки до 80-х років у Радянському Союзі категорично стверджувалося, що самогубства як «ганебного соціально-морального явища» в країні немає і не може бути, адже воно є «пережитком минулого», ніби причини й умови для нього відсутні, а окремі самогубства вчиняють лише психічно хворі індивіди.

Тема: «Кримінальна відповідальність за доведення до самогубства».

Завдання роботи:

—  поняття самогубства та його соціально-правова і психологічна оцінка в Україні;

—  визначити самогубство як об`єкт кримінологічного дослідження;

— соціально-психологічні основи проведення експертизи за фактом самогубства.

1.  Поняття самогубства та його соціально-правова і психологічна оцінка в Україні

Оскільки проблема самогубства перебуває у межах співвідношення „суспільство — групи людей – особистість”, а явище самогубства починає відлік від часів, коли людина усвідомила себе такою, остільки опосередковано світові філософські, соціологічні, правові, методологічні засади її дослідження мають тривалу традицію.

Глибоке висвітлення людської поведінки, в тому числі соціально не схвалюваного самогубства, досить широко репрезентоване  творчості таких мислителів античного світу, як Арістотель, Піфагер, Платон, Сенека, Сократ. Послідовно і чітко розглянуто самогубство у творчості західних мислителів і вчених, серед яких Ч. Бекаріа, Е. Дюркгейм, Ж. Ескіроль, А, Камю, Е. Морселлі, Р. Моуді, Ф. Ніцше, 3. Фрейд, Е, Шнейдман, Д. Юм та ін.

Східнослов`янську думку з цієї проблеми представили праці таких учених, як Л.М. Андреев, М.О. Бердяев, В.М. Бехтерев, П.Ф. Булацель, ММ. Гернет, Г.І. Гордон, Ф.М. Достоєвський, О.Ф. Коні, О.М. Коровін, А.В. Лихачев, Н.В. Пономарьов, Л.О. Прозоров, І.О. Сікорський, М.С. Таганцев, Ф.К. Тереховко, І.Ф. Фалькнер, М.Я. Феноменов, Л. Шейніс.

Самогубство та шляхи його попередження вивчали також українські науковці: Ю.В. Александров, В.О. Глушков, В.Ф. Войцех, С.В. Жабокрицький, М.П. Мелентьєв, О.М. Моховіков, Г.Я. Пілягіна, В.В. Сулицький, А.П. Тіщенко,  В.О. Шаповалов,  Н.М. Ярмиш та інші, у зв`язку з чим висловлювалися різні точки зору. Однак усі ці дослідження були присвячені окремим питанням, у той час як жодного комплексного кримінологічного дослідження проблеми самогубств в Україні здійснено не було[1].

Дотепер також немає єдиного як міжгалузевого, так і правового підходу до феномену самогубства. Триває дискусія з приводу того, чи доцільно взагалі самогубство відносити до елементів предмета кримінології, а отже, — робити об`єктом кримінологічних досліджень. Хоча значна частина російських кримінологів виступає проти вивчення самогубства в межах кримінології, однак прихильники протилежного погляду (В.Г. Лихолоб, В.П. Філонов), який підтримуємо і ми, доводять, що самогубство тісно пов`язано з віктимологією в її широкому розумінні і латентністю злочинності; є багато спільного в причинах, які породжують злочинність і самогубство; самогубство потерпілого може бути наслідком багатьох злочинів, а також доведення до самогубства; показники злочинності та самогубств корелюють між собою[2]. Ці та інші питання залишаються не розв`язаними.

Абсолютна кількість самогубств у нашій країні щорічно збільшується, наближаючись, як повідомляють офіційні джерела, до 16 тис. на рік, при тому, що кількість жителів зменшується. Індекс самогубств також зростає, і тепер він становить уже понад 30 самогубств на кожні 100 тис. населення. Тому нині, як і 100-150 років тому в Російській імперії, ми говоримо — у культурологічному сенсі — про епідемію самогубств в Україні. Ситуація стає дедалі загрозливішою. Йдеться вже не про окремі особистості, окремі групи людей, а про збереження нації, її репродукцію.

Причинність діє на різних рівнях, зокрема на загальному (у суспільстві в цілому), спеціальному (на рівні групи) та індивідуальному (біопсихологічні причини суїцидальної поведінки особистості).

Феномен самогубства являє собою статистично стале соціальне явище, поширеність якого корелює з соціально-економічними, культурно-історичними, етнічними та іншими аспектами. Стаючи чинником культури, самогубство розглядається у контексті уявлень, які панують у суспільстві, про сутність життя та смерті, свободу вибору, моральність тощо.

Загальні причини вчинення самогубств, враховуючи сучасний переважний триєдиний підхід до цього явища (філософський, соціологічний, психологічний), угрупуємо таким чином.

1. Власне соціальні. До них належать, зокрема, нерівність людей за їх майновим станом, а також протиріччя за національною, класовою, стратовою, кастовою, професійною та багатьма іншими ознаками. Та важко погодитися з думкою, ніби самогубці — це лише природні втрати під час соціальних перетворень, таке собі фонове явище. Кожне життя залишається цінним. Зміна соціального статусу доволі різко позначається на житті людини, особливо негативна. Йдеться про звільнення з роботи і зарахування до безробітних, перехід на пенсію тощо. Окремо слід сказати про реструктуризацію, що відбувається в багатьох міністерствах і відомствах нашої країни, внаслідок якої тисячі людей втрачають колишні соціальні позиції. Багатоетапне скорочення в системі МВС, як і в системі МО України, коли на вулиці опиняються 45–50-річні професіонали, для багатьох з яких робота була сенсом життя, не додає позитивізму, а збільшує кількість самогубств[3].
2. Економічні. Ще Е. Дюркгейм помітив кореляції суїцидної активності населення та економічної нестабільності держави. Економіка як базис суспільства впливає на його соціальну структуру. Зокрема, це — кризові явища, супроводжувані зниженням життєвого рівня багатьох громадян, збільшення частки тих, хто живе за межею бідності. Така ситуація сприяє зростанню кількості самогубств цієї категорії громадян. Головною причиною вчинення самогубств в Україні залишається невідповідне соціально-економічне становище більшої частини її громадян сучасним стандартам життя цивілізованої людини і просто злидні. Найбільш соціально незахищені верстви населення — пенсіонери і молодь — переважають серед жертв суїциду. Тепер до розряду малозабезпечених почасти належать і вчителі, і лікарі, і навіть міліціонери. На іншому полюсі перебувають ті особи, чиї матеріальні блага, набуті переважно протиправними способами, є непомірними. Однак соціально-економічні причини — не єдині штовхають особистість до неприродної, тобто самовільної (не своєї) смерті.
3. Морально-психологічні. На моральне формування особистості впливають загальнолюдський досвід у сфері праці, культури, соціального співжиття, поведінки — все, що накопичили попередні покоління, а також матеріальні та духовні риси певного соціального ладу. У ХХ столітті більшість землян змінили етичну мотивацію своєї поведінки. Попередньо у своїй основі вона мала релігійні приписи, які не можна було заперечувати чи навіть обговорювати. Такі релігійні установки були орієнтовані не на логіку, а на почуття людини, не на її розум, а на її віру в Бога. Духовне підґрунтя відіграє принципову роль у поступі здорової нації. Отож, до моральних протиріч відносимо культурно-виховні й ідеологічні.
4. Політично-правові. Вплив зовнішніх і внутрішніх політичних причин, дійсно, не можна заперечувати. До внутрішніх причин належать міжнаціональні суперечності (зокрема, кримська проблема), криміналізація частини працівників владних структур, їх корумпованість, внутрішньополітична невизначеність у країні, політико-правова декларативність та ін. Триває процес криміналізації значної частини суспільства на тлі скорочення правоохоронних органів. Експерти Європи визнали, що Україну за рівнем корумпованості випереджає лише Азербайджан. Тому наш прогноз на найближчі роки по самогубствах є невтішним. Слід погодитися з тим, що пік самогубств відбувається в періоди різких соціальних змін: архівні дані Першої світової війни, революції 1917 р., громадянської війни 1918-1922 рр., Другої світової війни 1939-1945 рр., періоду перебудови свідчать про різке збільшення фактів самогубства. Це ми також спостерігаємо останніми роками в Україні[4].
5. Спеціальні причини вчинення самогубств. Людина в суспільстві постійно відчуває вплив того мікросоціального середовища, яке її оточує. Кожна особа одночасно належить різним колективам і є членом різних груп. Окремі такі групи є потенційно найбільш суїцидонебезпечними. На спеціально-кримінологічному рівні причини вчинення самогубств, як на нашу думку, доцільно класифікувати за їх місцем виникнення чи акумуляції. Вони є спільними для певних груп населення, об’єднаних за різними ознаками штучно (за принципом і способом утворення групи) або природно (спільність людей, об’єднаних за ознакою спільної діяльності за умови усвідомлення ними належності до цієї групи):

1) родинні (насильство, приниження, експлуатація в сім’ї тощо);

2) колегіальні — в колективі за родом зайнятості в суспільстві (агресія, нехтування, недооцінювання…);

3) у групі за інтересами (позбавлення можливості самовиразитися, байдужість, самотність…);

4) серед друзів, товаришів, знайомих (зрада, втрата…);

5) у групі за іншими ознаками (віком, професією, субкультурою, сексуальною орієнтацією тощо)[5].

6. Індивідуальні причини вчинення самогубств мають свої особливості. Кожен випадок самогубства, як і спробу його вчинити, належить ретельно вивчати для того, щоб з’ясувати індивідуальні причини, які призвели до трагічного кінця. Спокуса вчинити самогубство виявляється на підставі індивідуальних обставин існування конкретної особистості, до яких слід віднести такі, як: мікросередовище, в якому формується й існує особистість; особливості потоку масової інформації, сприйнятої особою; її особистісні особливості; ситуація, яка сприяє вчиненню самогубства. На нашу думку, індивідуальні причини вчинення самогубств — це причини індивідуальної суїцидальної поведінки, тобто взаємодія особистісних (негативних і позитивних) морально-психологічних якостей особистості, що утворилися під впливом певного морального формування особистості, із зовнішніми об’єктивними умовами (конкретною ситуацією), що породили намір і рішучість вчинити самогубство. Кожна особистість є цілісним поєднанням індивідуальних якостей і індивідуальної соціальної функції[6].

Перебуваючи в нейтральному емоційному стані, особистість не виявляє свою потенційну суїцидальність. Суїцидальні наміри спричиняє конфліктний (наявність вибору мотивів) емоційний стан, який виконує, крім сигнально-діагностичної, ще й руйнівну (та творчу — при альтруїстичному самогубстві) функції. Дійсно, конфлікт може призвести до різних ступенів соціальної дезадаптації особистості — від легких форм (психологічний дискомфорт) до найважчого ступеня дезадаптації (повного розриву всіх зв’язків, соціальної ізоляції, почуття власної зайвості). Під дезадаптацією ми, звичайно, розуміємо порушення соціально-психологічної адаптації особистості до зовнішніх і внутрішніх умов існування та діяльності, що було описано А.Г. Амбрумовою. Особистісна дезадаптація здатна призвести до формування суїцидальної поведінки в разі неможливості реалізації базових ціннісних установок. Проте самогубство не може само по собі свідчити про те, що людина перебувала в крайній формі дезадаптації. Самогубцем може стати й та особистість, що перебуває в легкій формі дезадаптації (97 % усіх суїцидентів під час вчинення самогубств перебували у стані дезадаптації, ознакою якої є «пробої» у структурі особистості як джерела «певної радіації» на одному з її рівнів (порушення у внутрішньоіндивідуальній системі — інтраіндивідуальній; в інтерінди-відуальній — просторовій; у надіндивідуальній – метаіндивідуальній, тобто продовження себе у собі і у собі інших особистостей). Можливо, самогубство — остання краплина дезадаптації особистості, втома від життєвих негараздів, нездатність, небажання протидіяти далі[7].

Суїцидальне рішення приймає людина в ситуації стресу, яка сама не є суїцидально небезпечною. Суїцидогенність зумовлена готовністю (яка залежить від особистісних установок, реагування на подразники зовнішнього світу і формується під впливом соціальних умов) особистості сприйняти й усвідомити її саме як суїцидогенну. За теорією З. Фрейда, кожна людина має таємні причини щодо відхилень від норми, які вмикаються через актуальний конфлікт. Найвищий з конфліктів — суїцидальний, як зазначає А.Г. Амбрумов. Ми вважаємо, що одномоментних рішень про вчинення самогубства як подолання конфлікту на практиці майже не трапляється. Самогубству передують комплекси причин та умов, які спрацьовують на фоні особливого морального, психологічного стану особистості та її культурного набутку, інтелігентності. Механізм конкретного самогубства складається з певних елементів (моральних якостей особистості, які безпосередньо пов’язані з самогубством через потреби — рушійну силу, інтереси – осмислені потреби, мотиви та цілі) та етапів (формування моральних якостей, їх актуалізації — поведінське рішення та його здійснення)[8].

Характеризувати окреме самогубство можна за такими ознаками, як характер і спосіб вчинених дій, ймовірність летального кінця, наміри особистості, спосіб ухвалення рішення про самогубство, участь свідомості та підсвідомості у прийнятті рішення, роль конфліктної ситуації (безпосередньої та загальної), глибина та стійкість конфлікту, наслідки конфлікту для системи спілкування та особистості суїцидента тощо. Часто-густо конкретне самогубство виникає як відповідна реакція на порушення прав особи, замах на її честь, гідність, статеву недоторканність тощо. Зазнавши фізичного чи психічного насильства, замість необхідної підтримки, порозуміння з оточенням, така особа опиняється у вакуумі бездушності, непрофесійності.

З психологічного погляду всі індивідуальні причини вчинення самогубств можна згрупувати таким чином: викликані набуттям чого-небудь; викликані втратою чого-небудь; викликані перемінами; міжособистісні проблеми; конфліктні проблеми (коли особа стоїть перед вибором, за існуванням двох чи більше альтернатив). О.І. Діденко не без логіки згрупував усі причини вчинення самогубств у три класи: «певні особливості особистості (емоційно чутливий, вразливий, тривожний, з почуттям провини, невпевненістю в собі, хворобливою залежністю від громадської думки тощо); певні біографічні дані (наявність спроб самогубства серед родичів, недоліки виховання, що виявляються в надмірній жорстокості, вседозволеності тощо); певні особливості актуальної ситуації (ситуація невизначеності, неможливості впливати на перебіг подій, тенденція погіршення ситуації, яка оцінюється як безвихідна, тощо)». Важливою причиною, яку виправдовують багато дослідників, є невиліковна хвороба, страх за життя втратити власне «я», перетворитися на рослину, побоювання болю та смерті. Таке самогубство заперечувати важко, а осуджувати неможливо[9].

Існує також думка, що у своїй смерті винен сам суїцидент, який просто виявився слабким, нездатним подолати проблеми, нездатним боротися з життєвими негараздами, сприймати поразки, нещастя тощо. Тут можна говорити не лише про особливу віктимність самогубця, а й про жорстокість цих висловлювань, адже не всі люди психологічно готові витримати складні життєві випробування.

Іноді головною причиною вчинення самогубств стає деморалізація — джерело дії  стресу — психічна некомпетентність у нескладній ситуації. Суїцид виникає разом із відчуттям відсутності прийнятного шляху для достойного існування. Від неможливості розкритися, реалізуватися, незатребування суспільством потенціалу індивіда виходять суїцидальні вчинки багатьох молодих людей та осіб середнього віку. Самогубство виникає тоді, коли людина втрачає ініціативу, перспективу, інтерес до життя (тобто мотив, що сприяє позитивній орієнтації в житті, рефлекс виживання). Стриманість і помірність завжди високо цінувалися, проте, затиснуті занадто, вони часто шукають виходів у самоагресії. Втрата інтересу жити, дійсно, небезпечна для особистості. Його слід будь-яким способом поновлювати, як справедливо пише А.П. Лаврін[10].

На індивідуальному рівні до самогубства призводять різні види конфліктів (відповідно до їх учасників): внутрішньоособистісний; міжособистісний; внутрішньогруповий; міжгруповий. За вираженістю ці конфлікти бувають явними та прихованими, а за характером виникнення — ситуативні (випадкові), провоковані (обмірковані). За статусом учасників — горизонтальні, вертикальні.

Безпосередньою причиною конкретного самогубства є прагнення особистості задовольнити свої інтереси і потреби на користь чи на шкоду інтересам і потребам інших людей, суспільства, залежно від того, до якого типу, за Е. Дюркгеймом, належить самогубство — альтруїстичного, аномічного чи егоїстичного. Гостре почуття власної відповідальності людини за те, що коїться в її родині, суспільстві та державі може підштовхнути її до суїциду. Вибір поведінки залежить від моральної сутності людини, її ціннісних орієнтацій, які являють собою соціально зумовлену систему ставлення особистості до явищ та подій оточуючого соціального середовища.

Отож, людина найчастіше не розуміє головної причини свого самогубства, вона не завжди добре усвідомлює й мотив, бо саме привід здається їй причиною. Вина тут лежить на синдромі „останньої краплі”. Як правило, причин буває кілька. У кожного самогубця існує своє унікальне поєднання причин, які приводять його до самогубства. В індивідуальному плані самогубство відбиває погляди особистості на себе і на суспільство взагалі.

Отже, можемо підсумувати: самогубства вчиняються людьми, які належать до різних груп. Теоретично через вагомі причини кожна людина здатна вчинити самогубство, але ступені суїцидотривкості у різних особистостей значно розрізняються. За наявності однакових причин (соціальних, економічних, культурних та інших) і умов (районів проживання, алкогольної та наркозалежності, особливостей психічної організації, релігійності, досвіду тощо) різні особистості поводяться по-різному. У реальному житті причини діють на різних рівнях, тісно взаємодіючи, їх підсилюють певні умови. Ось чому про явище самогубства ми говоримо як про інтегративний ефект такої взаємодії.

2. Самогубство як об`єкт кримінологічного дослідження

 

Життя людини, відповідно до ст. 3 Конституції України, є найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 Основного Закону наголошується, що кожна людина має невід’ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити людину життя. Тому злочини проти життя становлять велику суспільну небезпеку. До них КК відносить різні види умисних вбивств (статті 115-118), вбивство через необережність (ст. 119), доведення до самогубства (ст. 120), погрозу вбивством (ст. 129)[11].

Суїцид – це самогубство. Суїцидальна поведінка може розглядатися як явище, яке має безпосереднє відношення до віктимної поведінки. У своїй сутності суїцид – це окрема форма взаємодії особи із соціальним середовищем.

Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності,  — карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб, — карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього, — карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

Злочин, що розглядається, являє собою значну суспільну небезпечність, оскільки він посягає на життя людини, суперечить моральним принципам людського співжиття.

З об’єктивної сторони він характеризується такими ознаками:

1) діями, що полягають у жорстокому поводженні з особою, шантажі, примусі до протиправних дій або систематичному приниженні її людської гідності;

2) наслідками у вигляді самогубства потерпілого або замаху на самогубство;

3) причинним зв’язком між вказаними діями та наслідками.

Жорстоке поводження — це безжалісні, грубі діяння особи, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо) (абз. 2 п. 28 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2)[12].

Шантаж — це погроза розголосити відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці (наприклад, відомості про хворобу, позашлюбні стосунки тощо). Ці відомості можуть як відповідати дійсності, так і бути помилковими. Важливо, що вони мають такий характер, що потерпілий не бажає їх розголошувати.

Примус до протиправних дій — це фізичний або психічний вплив на особу з метою спонукання її до дій, вчинення яких заборонене законодавством. Такий вплив може полягати в застосуванні фізичного або психічного насильства щодо потерпілого або близьких йому осіб, погрозі знищення або пошкодження майна тощо.

Систематичне приниження людської гідності — це тривале принизливе ставлення до потерпілого (постійні образи та інші форми глумління над ним тощо) (абз. 2 п. 28 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи»).

У частині 2 ст. 120 передбачена відповідальність за доведення до самогубства або замаху на нього особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винного, або такі самі дії, вчинені щодо двох або більше осіб, а в ч. 3 ст. 120 – щодо неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18 років[13].

Під матеріальною залежністю слід розуміти випадки, коли потерпілий отримує від винного істотну матеріальну підтримку або знаходиться на його утриманні (наприклад, залежність непрацездатної жінки від чоловіка, неповнолітніх дітей від батьків, підопічних від опікунів і т. д.). Під іншою залежністю слід розуміти залежність підлеглого від начальника, учня від викладача, одного родича від іншого та ін.

Самогубство або замах на самогубство, що стало наслідком перевищення влади або службових повноважень, охоплюється ч. 3 ст. 365 і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 120.

Кваліфікуючи діяння як доведення до самогубства. дуже важливо відрізнити його від:

а) справжнього самогубство: самогубство за власним бажанням (раціональне помірковане самогубство, раціональне афективне самогубство, раціональне неафективне самогубство – з релігійних чи філософських мотивів); самогубство через необережність.

б) імітація самогубства: опосередковане вбивство (самогубство з примусу, доведення до самогубства); демонстрація самогубства з метою провокації або шантажу.

в) природна смерть, що має ознаки самогубства з незалежних від померлого причин: смерть у результаті нещасного випадку; природна смерть в результаті інших причин.

г) справжнє вбивство: вбивство, замасковане під самогубство; вбивство, що має ознаки самогубства з незалежних від вбивці причин[14].

Наведена класифікація відображає систему висування різних слідчих версій за справою, пов’язаною із самогубством. У цих випадках призначається судово-психологічна (комплексна психолого-психіатрична) експертиза за фактом смерті. Її предметом є індивідуальні особливості психічної діяльності суїцидента. Експертові ставляться такі запитання: Чи перебувала дана особа у період, що передував смерті, у психічному стані, який спонукав до самогубства? Якщо так, то чим цей психологічний стан міг бути викликаний?

Чи існував будь-який взаємозв’язок між психологічним станом підекспертного у період, що передував смерті, та діями певної особи (вказати якої)? Якщо такий взаємозв’язок є, то який він мав характер та ознаки? Чи мали причини родичі приховувати факт самогубства від органів слідства через наявність корисливої мети?

Але висновки експертизи є тільки вірогідними. По-перше, експертне дослідження проводиться опосередковано – за матеріалами справи, свідчень свідків, родичів та близьких суїцидента, за текстами, що дають побічну інформацію про особистість та обставини її життя. По-друге, психологічні стани, сприятливі для самогубства, не завжди призводять до суїциду чи суїцидальної спроби. По-третє, дії певної особи, які суб’єктивно сприймалися суїцидентом як образливі чи загрозливі, не обов’язково могли бути такими чи досягти рівня певної кваліфікації ст. 120 ККУ[15]. І, нарешті, поведінка суїцидента могла бути неадекватною, конфліктною, що спровокувало неприязнь і агресію з боку третіх осіб.

Оскільки самогубство або замах на нього кримінальної відповідальності не тягне, підбурювання до самогубства і пособництво в самогубстві також не караються законом. Підбурювання до самогубства або пособництво в самогубстві особи, яка через вік або стан психіки не могла усвідомлювати свої дії чи керувати ними, кваліфікується як умисне вбивство за умови, що самогубство мало місце.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення себе життя.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 120 – обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 120 – обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 120 – позбавлення волі від семи до десяти років[16].

Судова практика не відносить до такого роду обставин розірвання шлюбних відносин одним із подружжя, відмову від укладання шлюбу, припинення співжиття, подружню зраду, якщо при цьому не здійснювалися інші дії, що принижують людську гідність.

Не можуть кваліфікуватися за ст. 120 КК випадки самогубства внаслідок вчинення щодо особи будь-яких законних дій (наприклад, правомірного звільнення з роботи), а також внаслідок повідомлення хоча й таких, що принижують гідність особи, але достовірних, таких, що відповідають дійсності, відомостей (за умови, що вони повідомлялися не в образливій чи цинічній формі)[17].

Стаття 120 КК може бути застосована лише за умови, що жорстоке поводження з особою, шантаж, примус до протиправних дій або систематичне приниження людської гідності мало наслідком самогубство (позбавлення себе життя) або замах на самогубство (спроба позбавити себе життя). При цьому є необхідним, щоб потерпілий діяв умисно, тобто свідомо бажав позбавити себе життя. Винний при цьому не здійснює жодних дій, які безпосередньо спричиняють смерть потерпілому.

Між передбаченою у ст. 120 КК поведінкою винного і самогубством або замахом на самогубство потерпілого повинен бути причинний зв’язок. Відсутність такого зв’язку виключає відповідальність за ст. 120 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій, безпосередньо спрямованих на свідоме позбавлення себе життя.

Суб’єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується виною, яка може бути як у формі умислу, так і у формі необережності. Особа може бажати настання наслідків у вигляді самогубства потерпілого або замаху на самогубство, не бажати, але свідомо їх припускати чи легковажно розраховувати на їх відвернення, або не передбачати можливості таких наслідків, за умови, що вона могла і повинна була це передбачити. Якщо особа не передбачала і не могла передбачити самогубства або замаху на самогубство з боку потерпілого, відповідальність за доведення до самогубства наставати не може.

Суб’єктом передбаченого ст. 120 КК злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є доведення до самогубства або замаху на самогубство особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб (ч. 2 ст. 120 КК) та вчинення таких дій щодо неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18 років (ч. 3 ст. 120 КК)[18].

Під матеріальною залежністю слід розуміти випадки, коли потерпілий отримує від винного істотну матеріальну підтримку або перебуває на його утриманні (наприклад, залежність непрацездатної жінки від чоловіка, непо­внолітніх дітей від батьків, підопічних від опікунів тощо). Під іншою залежністю слід розуміти залежність підлеглого від начальника, учня від викладача, одного родича від іншого та ін.

Оскільки самогубство або замах на нього кримінальної відповідальності на тягне, підбурювання до самогубства і пособництво в самогубстві також не карається законом. Підбурювання до самогубства або пособництво в самогубстві особи, яка через вік або стан психіки не могла усвідомлювати свої дії чи керувати ними, кваліфікується як умисне вбивство за умови, що самогубство сталося.

3. Соціально-психологічні основи проведення експертизи за фактом самогубства

В останні роки українські фахівці в галузі суїцидології нагромадили солідний обсяг знань та значний досвід роботи щодо психодинаміки, психопатології, епідеміології та психології феномена самогубства. За період з 2001 до 2009 року вийшло друком кілька монографій, захищено низку кандидатських дисертацій з цієї проблеми.

Особливого розвитку та застосування суїцидологія отримала в органах міністерства внутрішніх справ. Починаючи з 1996 року, вона як окрема навчальна дисципліна викладається в Київському інституті внутрішніх справ. Протягом шести років професорсько-викладацький склад кафедри юридичної психології інституту провів три міжнародні науково-практичні конференції з актуальних проблем суїцидології. І це не випадково. Як свідчить досвід роботи міліцейських підрозділів, застосування знань із суїцидології на практиці пов’язане з ситуаціями втягнення цієї події у правовий процес.

Зовнішня схожість на суїцид ще не означає обов’язкового у ході слідства підтвердження цієї версії смерті людини. Така смерть насправді може, як мінімум, мати варіанти:

Справжнє самогубство:

— самогубство за власним бажанням (раціональне помірковане самогубство, раціональне афективне самогубство, раціональне неафективне самогубство – з релігійних чи філософських мотивів);

— самогубство через необережність.

Імітація самогубства:

— опосередковане вбивство (самогубство з примусу, доведення до самогубства);

— демонстрація самогубства з метою провокації або шантажу.

Природна смерть, що має ознаки самогубства з незалежних від померлого причин:

— смерть у результаті нещасного випадку;

— природна смерть в результаті інших причин.

Справжнє вбивство:

— вбивство, замасковане під самогубство;

— вбивство, що має ознаки самогубства з незалежних від вбивці причин[19].

Наведена класифікація відображає систему висування різних слідчих версій за справою, пов’язаною із самогубством. У цих випадках призначається судово-психологічна (комплексна психолого-психіатрична) експертиза за фактом смерті. Її предметом є індивідуальні особливості психічної діяльності суїцидента.

Головна проблема судово-психологічної експертизи за фактом смерті полягає в тому, що об’єктом дослідження є не психіка живої людини, а тільки відбитки її психічної діяльності, які вона залишила за життя в оточуючому матеріальному і духовному середовищі. Отже, постає проблема розроблення структури проведення психологічної експертизи за фактом смерті (самогубства).

Як свідчить аналіз відповідної літератури (Г. Акопов, Дж. Верт, Д. Кантер, Д. Лестер, Н. Реттерстол), дослідження, що проводиться під час проведення судово-психологічної експертизи за фактом смерті, не повинно обмежуватися тільки констатацією встановлених фактів і закономірностей. Воно зобов’язане також встановити можливі зв’язки різних психічних властивостей і станів з подіями, що мають істотне значення для слідства і суду. Особливого значення у цій експертизі надається аналізові періоду життя безпосередньо перед здійсненням суїциду (пресуїцид).

Експертові ставляться такі запитання: Чи перебувала дана особа у період, що передував смерті, у психічному стані, який спонукав до самогубства? Якщо так, то чим цей психологічний стан міг бути викликаний?

На нашу думку, потреба в допомозі психолога може виникати в таких ситуаціях:

1. У випадку, коли потрібно підтвердити сам факт самогубства, якщо зібрані за кримінальною справою докази не дозволяють зробити висновок про вбивство чи самогубство. Тут психологові пропонуються запитання: Які були основні індивідуально-психологічні (особистісні, емоційно-вольові, мотиваційні, інтелектуальні) особливості особистості підекспертного, що могли істотно вплинути на його поведінку в ситуації, яка досліджується? В якому психологічному стані міг перебувати підекспертний у період, що передував смерті?
2. У випадку, коли є певні ознаки самогубства й одночасно існує обґрунтована підозра при визначенні ролі певних осіб у трагічній долі суїцидента. Тут може бути призначено судово-психологічну експертизу після смерті з метою розведення „самогубства” та „доведення до самогубства”, що співпадає з ст. 120 Кримінального кодексу України: „Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності…” У цій ситуації на вирішення експертові, окрім запитань першого випадку, доцільно поставити такі: Чи існував будь-який взаємозв’язок між психологічним станом підекспертного у період, що передував смерті, та діями певної особи (вказати якої)? Якщо такий взаємозв’язок є, то який він мав характер та ознаки?
3. В ситуації, коли є одночасно ознаки самогубства та вбивства, експерт повинен, окрім перелічених у 1 та 2 ситуації, відповісти на запитання: Чи були причини, що спонукали особу до здійснення самогубства? Чи мали причини родичі приховувати факт самогубства від органів слідства через наявність корисливої мети?[20]

Але висновки експертизи є тільки вірогідними. По-перше, експертне дослідження проводиться опосередковано – за матеріалами справи, свідчень свідків, родичів та близьких суїцидента, за текстами, що дають побічну інформацію про особистість та обставини її життя. По-друге, психологічні стани, сприятливі для самогубства, не завжди призводять до суїциду чи суїцидальної спроби. По-третє, дії певної особи, які суб’єктивно сприймалися суїцидентом як образливі чи загрозливі, не обов’язково могли бути такими чи досягти рівня певної кваліфікації ст. 120 Кримінального кодексу України. І, нарешті, поведінка суїцидента могла бути неадекватною, конфліктною, що спровокувало неприязнь і агресію з боку третіх осіб.

Одним із методів, що найуспішніше використовується експертами, є психологічна аутопсія. Психологічна аутопсія (розтин душі) – науково-обґрунтований метод експертного розпізнання (діагностики) суїциду. Його запропонував 1968 року доктор Е. Шнейдман (Лос-Анджелес, США). Суть методу полягає в реконструкції життєвих обставин, історії хвороби, душевного стану, що передував смерті людини, яка обстежується, суїцидальні спроби в минулому, ставлення людини до алкоголю, наркотичних речовин, інші психологічно вагомі чинники, що викликали обґрунтовану думку про те, чи були у цієї людини вагомі підстави прийняти рішення про добровільне позбавлення себе життя[21].

Психологічну аутопсію доцільно доручати фахівцям-психологам з галузей медичної (клінічної) або юридичної психології. Експерт повинен мати спеціальні знання з суїцидології, а також має знати:

— особливості процедури проведення слідства;

— сучасні методи огляду місця події (злочину);

— методику допиту свідків, підозрюваних потерпілих;

— різні „сценарії” смерті;

— психологічні, криміналістичні теорії особистості;

— особливості поведінки „високого ризику”;

— як і де можна отримати дані, яких не вистачає у кримінальній справі, для підготовки повного й обґрунтованого висновку;

— теоретичні та практичні основи аутоеротизму, самокаліцтва, токсикоманії[22].

Експерт повинен уміти:

— робити психологічний аналіз обстановки на місці здійснення злочину;

— складати психологічний портрет особи, яка здійснила самогубство;

— використовувати матеріали кримінальної справи для підготовки психологічних висновків;

— визначати, наскільки повною є інформація, зібрана в матеріалах кримінальної справи, для відповіді на запитання слідства.

Як свідчить практика, найкращих результатів досягають у кримінальних справах, де слідчий з психологом складають єдину команду. В такому тандемі психолог є обізнаним у тонкощах проведення слідчих дій, а слідчий – в тонкощах методу психологічної аутопсії.

Звичайно при проведенні психологічної аутопсії спеціалістові пропонують на підставі матеріалів медичної експертизи, з урахуванням протоколу огляду місця події (злочину), відповісти на такі запитання: Коли і як настала смерть? Чому саме в цей час? Який найвірогідніший спосіб залишення життя? Чи могла ця людина здійснити самогубство? Якщо так, то чому? В якому психічному стані перебувала людина перед тим, як здійснити самогубство? Що було причиною (причинами), яка спонукала людину до самогубства?

Поряд з цими питаннями експерт з’ясовує та встановлює додаткову інформацію про: схильності покійного (що для нього було „найдорожчим”, чому він віддавав перевагу, що любив, що йому подобалося, як проводив вільний час, з ким із друзів підтримував постійні контакти тощо); останні події у житті суїцидента, що могли викликати у нього стрес; реакції на стресові події.

Перелік питань може бути розширено залежно від випадку самогубства та повноти інформації, яку вдалося отримати після огляду місця події та опитування свідків (родичів, друзів, сусідів тощо).

Та треба застерегти експертів від окремих методологічних помилок, яких вони можуть припуститися під час проведення психологічної аутопсії та підготовки відповідей на запитання слідства. По-перше, при самогубстві причина та привід не збігаються. Причина – це комплекс життєвих криз, які переживала людина за останній період (як правило, від року до півроку), а привід – це остання подія, що остаточно підштовхнула людину до суїциду. По-друге, при підготовці висновків слід чітко розмежувати ситуаційні суїцидальні реакції непатологічних форм проявів від патологічних. По-третє, самогубство серед психічно хворих людей під час загострення кризового стану трактується як „нещасливий випадок”, бо тут немає елементу свідомості (самогубство – це усвідомлене позбавлення себе життя). Далі, відповідаючи про умови та обставини самогубства, треба пам’ятати, що умови – це комплекс опосередкованих життєвих подій, які супроводжували людину в суспільстві, а обставини – це безпосередні життєві події, в яких брав участь суїцидент. І, нарешті, для отримання слідчим повного уявлення про випадок самогубства у висновках доцільно подавати більш розгорнуту його класифікаційну характеристику (наприклад: самогубство – усвідомлене, завершене, монологічне, творче; суїцидент – усвідомлений, монологічний, „безвихідник”)[23].

Треба зазначити, що проведення психологічної аутопсії будується за системою, яка дозволяє одержати інформацію за такими розділами:

1. Загальне ставлення суїцидента до життя, його симпатії та прихильності.

Треба з’ясувати: як жив досліджуваний; чого досяг у житті; чому віддавав перевагу; що любив; що для нього було найдорожчим; які його симпатії (антипатії) та схильності.

Щоб уникнути суб’єктивізму й отримати детальнішу інформацію про суїцидента, експертові треба використовувати методики, що мають назву „Оціночні шкали спостерігача”. При проведенні психологічної аутопсії доцільно використовувати шкали „Список прикметників, що характеризують особливості особистості суїцидента” та модифікований особистісний опитувальник. Слід зазначити, що інформація про психологічні особливості суїцидента збирається з різних джерел (сусіди, родичі, друзі, колеги тощо), а тому висновки експерт готує після повного збору інформації та її аналізу. Практика підтверджує, що загальна кількість опитаних з метою складання психологічного портрета суїцидента не повинна бути менше десяти осіб різних соціальних категорій[24].

2. Інтереси та захоплення суїцидента

Особливу увагу зосереджуємо на: чим займався у вільний від роботи час (вихідні); як проводив відпустку; що робив після роботи; чи мав хобі; якщо так, то яке; які заняття були його улюбленими.

Цікаво, що в цьому випадку доцільно не тільки узагальнити інформацію, отриману від осіб, які оточували суїцидента, але й проаналізувати саме предмети його хобі (захоплення). Якщо це: філателія, то тематику марок, які він збирав; нумізматика – цінність колекції та її тематичну спрямованість тощо. Заслуговують на увагу повідомлення про захоплення суїцидента екстремальними видами спорту або, скажімо, про традицію пити пиво з друзями. Головне – встановити (якщо є) певні закономірності не стільки інтересів і захоплень, скільки їх впливу на поведінку суїцидента.

3. Стиль самоволодіння

У цьому розділі експерт звертає увагу на: види реагування суїцидента на стресові ситуації (наявність ситуаційних суїцидальних реакцій); психологічні стани, в яких перебував суїцидент під час розвитку кризової ситуації (депресія, фрустрація, афект); варіанти поведінки при вирішенні проблеми (чи проявляв почуття відкрито, чи все переживав у собі; яким був у гніві).

4. Міжособистісні стосунки

Треба визначити: був суїцидент комунікабельним чи замкненим; чи мав труднощі у встановленні контактів з незнайомими людьми; які відносини були зі знайомими людьми – поверховими чи тісними (глибинними); чи мав близьких друзів (за інтересами), а чи мав багато друзів і знайомих з різними інтересами та схильностями; полюбляв бути в колі друзів чи усамітнюватися.

5. Стиль комунікацій

У цьому розділі експерт звертає увагу: був суїцидент відкритим для спілкування чи стриманим (замкненим); його думки та почуття відображалися переважно у словах чи діях; спілкування було спонтанним чи рефлекторним (продуманим).

6. Історія сімейно-шлюбних стосунків

З’ясовуємо: сімейний статус. Чи були ускладнення або конфлікти у стосунках (за яких умов та причин); скільки разів вступав у шлюб; як довго перебував у шлюбі; сімейний стан перед смертю; кількість, вік і стать дітей; де та з ким живуть діти; можливі зміни у стосунках з дружиною та дітьми; мало місце реальне розлучення чи просто залишив сім’ю; чи була реальна загроза розлучення або залишення сім’ї; чи не вмирав хтось із членів сім’ї останнім часом; ставлення членів сім’ї до алкоголю та наркотичних речовин; які були стосунки в сім’ї[25].

7. Історія батьків та їх сім’ї

Особлива увага звертається на: шлюбні відносини; хвороби, випадки госпіталізації та лікування з приводу психічних (-ого) захворювань, суїциди; кількість братів і сестер, їх вік; випадки насильства в сім’ї; жорстоке поводження з дітьми та випадки сексуальних домагань; наявність в роду алкоголіків чи наркоманів; розлучення з одним із батьків (з ким, на який термін, у якому віці); служба в армії; перебування у місцях позбавлення волі; історії смертей серед родичів (суїциди, рак, інші невиліковні хвороби, нещасні випадки, вік родича на момент смерті).

8. Особистісні проблеми за рік, що передував самогубству

Треба встановити: симптоми депресії та класифікувати й оцінити їх; поведінкові та мовні ознаки негативних психологічних станів; „сигнали небезпеки”, що свідчили про суїцидальні наміри.

9. Праця

З’ясовується: рід занять, трудовий стаж, як довго працював на останньому місці роботи; останнє службове підвищення (пониження); труднощі у стосунках з колегами, керівництвом; ступінь задоволення роботою; послужний список (динаміка кар’єри); як часто та чому змінював місця роботи.

10. Військова служба

Встановлюється: в якому віці призваний на військову службу і як довго на ній перебував; чи брав участь у бойових діях; чи був залучений до психотравмуючих інцидентів; причина звільнення (демобілізації, комісації) з армії; нагороди, заохочення, стягнення.

11. Стан соматичного здоров’я

Досліджується: наявність важких захворювань та їх лікування; нещодавні зміни або погіршення здоров’я; травми, нещасні випадки, факти госпіталізації; список ліків, що систематично вживалися.

12. Історія психічних захворювань (якщо були)

Діагноз, госпіталізація, форми психотерапії; тривалість та дати лікування; медикаментозне та інші форми лікування; форми особистісних проявів (агресія, імпульсивність, емоційна нестійкість, самодеструктивність, членоушкодження).

13. Проблема алкоголю та наркотиків

Важливо встановити (з’ясувати): характер поведінки у стані сп’яніння; злобливість, дратівливість, втрата самоконтролю, ознаки алкоголізму; кількість інтоксикацій, частота інтоксикацій; зловживання спиртними напоями на роботі; історія лікування (з госпіталізацією чи вдома); якщо вживалися наркотики, то які саме; ступінь втягнення в наркотичну залежність, поведінка у стані наркотичного сп’яніння.

14. Фінансове становище

У цьому розділі професійний інтерес для психологів становлять дані про рівень фінансової самостійності (незалежності), невдачі, витрати, інші обставини.

15. Правовий статус

Експерт звертає увагу на такі моменти життя суїцидента: чи були стосовно небіжчика останнім часом чи в минулому якісь кримінальні посягання; чи не перебував суїцидент у конфлікті із законом; власне кримінальне минуле, включаючи факти арештів, засудження, затримання, кількість і тривалість перебування за ґратами, характер правопорушень; вірогідні відхилення в сексуальній поведінці на волі та у місцях позбавлення волі.

16. Соціальний статус

З’ясовуємо: у якій родині виховувався; які моральні принципи домінували у стосунках з родичами; який соціальний ступінь посідав у суспільстві; які особистісні досягнення мав на час вчинення самогубства.

17. Історія суїцидальних спроб (якщо були)

Встановлюємо: факти, дати, засоби; докладний опис супутніх обставин; чи були загрози самогубства; якщо так, то в якій формі проявлялися, які обставини цьому сприяли та що слугувало „каталізатором”; які медичні та психотерапевтичні методи застосовувалися після суїцидальної спроби (дати, тривалість лікування, стаціонарне чи амбулаторне лікування)[26].

План проведення експертом-психологом дослідження випадку самогубства

1. Вивчення документів (матеріалів), що містяться в кримінальній справі: протоколи огляду місця події (інформація про місце, обстановку та обставини події); протоколи опитування гіпотетично причетних (свідків) до події осіб (інформація про особистість та соціально-економічний статус небіжчика); висновки судового патологоанатома; медична картка суїцидента.
2. Вивчення особистих речей суїцидента (щоденники, записники, нотатки, листування, фотографії, книги, предмети туалету, одяг, аудіо- та відеокасети тощо).
3. Вивчення матеріалів опитування осіб, які могли щось знати про небіжчика.
4. Проведення додаткового опитування „свідків” з метою отримання додаткової, більш повної інформації про суїцидента, його психологічні особливості, поведінку тощо.
5. Аналіз мортальності ситуації.

Структура висновків експерта-психолога

1. Вступ.
2. Дослідження.
3. Віктимологія.
4. Висновки.

Отже, психологічна аутопсія має бути обов’язковою експертною процедурою слідства в ситуаціях, що мають окрім ознак самогубства інші суперечливі докази причин смерті потерпілого.

До таких ситуацій належать:

а) вбивство, замасковане під самогубство (криміналістичний аспект проблеми);

б) випадки, пов’язані зі сплатами за полісами страхування життя (самогубство, замасковане під вбивство, або коли треба відрізнити самогубство від інших видів смерті, що настали в результаті нещасного випадку, невиправданого ризику, самопожертви). Відомо, якщо застрахований здійснив самогубство, то страховка спадкоємцям не виплачується;

в) випадки доведення до самогубства;

г) суїцидальний тероризм;

д) евтаназія;

е) примус особи до здійснення самогубства[27].

Висновки

З кожним роком проблема самогубств набуває все більш глобального характеру. Вона пов’язана з соціально-економічними, психологічними, деприваційними чинниками (економічна криза, безробіття, «криза сім’ї», відкинутий батьківський досвід як зразок для наслідування, зруйновані ідеали, втрачені кумири, всі варіанти насильства і зневажання інтересів дітей з дитячого віку).

Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності, — карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

Самогубство — це умисне позбавлення себе життя. Жорстоке поводження може проявитися у безжальних, грубих діяннях винного, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання — мордування, позбавлення їжі, ліків, води, сну, одягу, житла, систематичне нанесення тілесних ушкоджень чи побоїв, примушування до вчинення дій сексуального характеру тощо.

Суїцидальні спроби дедалі частіше стають формою поведінки, до якої вдаються діти і підлітки в тій або іншій кризовій ситуації.

Отже, для реалізації профілактики суїцидів необхідне залучення медичних психологів, соціальних працівників, суспільних і державних організацій і соціальних служб, волонтерів, і створення груп самодопомоги, а також активна участь засобів масової інформації.

Їхня діяльність повинна бути сфальцьована на наступних напрямках:

— цілодобова невідкладна телефонна допомога;

— освітні програми для населення, спрямовані на знання ознак кризового стану і можливого суїциду в себе і близьких;

— освітні програми для медичних працівників, спрямовані на знання ознак суїцидонебезпечних станів (сховані депресії, посттравматичний стресовий розлад, наркологічні захворювання);

— активне виявлення і спостереження за особами з групи суїцидального ризику (особливо, за тими, які зробили суїцидальні спроби, прямо чи побічно загрозливими зробити суїцид);

— психологічне консультування населення (можливо анонімне);

— кризові стаціонари, у яких будуть здійснюватися психотерапевтичні і реабілітаційні програми;

— створення інституту часткової госпіталізації при денних і нічних стаціонарах ПНД, у яких будуть продовжувати амбулаторне лікування виписаних з кризового стаціонару суїциденти, що дозволить їм працювати й одержувати підтримуючу терапію;

— наступність між токсикологічними центрами, кризовими стаціонарами й амбулаторною службою;

— створення груп само- і взаємодопомоги;

— зняття табу з теми смерті.

Слід зазначити, що тільки глибоке розуміння причин самогубства як явища та як окремого вчинку сприятиме їх мінімізації та ефективній профілактиці.

Список використаних джерел

Нормативні матеріали

1. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. //Відомості Верховної Ради України. – 1996. — № 30
2. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. -К.: Юрінком Інтер, 2005. — 478 с.

Спеціальна література

1. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар /Ред.: Є. Л. Стрельцов. — 5-те вид., перероблене то доповнене. — Харків: Одіссей, 2008. — 800 с.
2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів / За ред. Матишевського П.С., Андрушка П.П., Шапченка С.Д. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.
3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України/ Ред.: С.С. Яценко,. -4-те вид., перероб. та доп.. -К.: А.С.К., 2005. -841, с.
4. Образцов В. А., Богомолова С. Н. Криминалистическая психология. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2002 – 447 с.
5. Селецький С. І. Кримінальне право України (Особлива частина): Навчальний посібник для студ. юрид. вузів і юрид. фак-тів. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 502, с.
6. Сулицький В. Соціально-психологічні основи проведення експертизи за фактом самогубства // Соціальна психологія. — 2005. — № 5 (13). — C.152-159
7. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. — К.: А. С. К., 2007. — 1056 с.
8. Шестопалова Л. М. Самогубство та доведення до самогубства: заходи протидії. — Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2001. – 237 с.

Практичні матеріали

1. Практика судів України з кримінальних справ 2001-2005/ За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса; Верховний Суд України, Академія правових наук України, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. -К.; Харків: Юрінком Інтер, 2005. — 462, с.

[1] Образцов В. А., Богомолова С. Н. Криминалистическая психология. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2002 – 447 с.

[2] Образцов В. А., Богомолова С. Н. Криминалистическая психология. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2002 – 447 с.

[3] Образцов В. А., Богомолова С. Н. Криминалистическая психология. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2002 – 447 с.

[4] Образцов В. А., Богомолова С. Н. Криминалистическая психология. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2002 – 447 с.

[5] Образцов В. А., Богомолова С. Н. Криминалистическая психология. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2002 – 447 с.

[6] Образцов В. А., Богомолова С. Н. Криминалистическая психология. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2002 – 447 с.

[7] 10. Шестопалова Л. М. Самогубство та доведення до самогубства: заходи протидії. — Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2001. – 237 с.

[8] Там же

[9] 10. Шестопалова Л. М. Самогубство та доведення до самогубства: заходи протидії. — Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2001. – 237 с.

[10] 10. Шестопалова Л. М. Самогубство та доведення до самогубства: заходи протидії. — Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2001. – 237 с.

[11] 2.        Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. -К.: Юрінком Інтер, 2005. — 478 с.

[12] 3. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар /Ред.: Є. Л. Стрельцов. — 5-те вид., перероблене то доповнене. — Харків: Одіссей, 2008. — 800 с.

[13] 3. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар /Ред.: Є. Л. Стрельцов. — 5-те вид., перероблене то доповнене. — Харків: Одіссей, 2008. — 800 с.

[14] Там же

[15] Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України/ Ред.: С.С. Яценко,. -4-те вид., перероб. та  доп.. -К.: А.С.К., 2005. -841, с.

[16] Селецький С. І. Кримінальне право України (Особлива частина): Навчальний посібник для студ. юрид. вузів і юрид. фак-тів. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 502, с.

[17] Практика судів України з кримінальних справ 2001-2005/ За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса; Верховний Суд України, Академія правових наук України, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. -К.; Харків: Юрінком Інтер, 2005. — 462, с.

[18] Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. — К.: А. С. К., 2007. — 1056 с.

[19] Сулицький В. Соціально-психологічні основи проведення експертизи за фактом самогубства // Соціальна психологія. — 2005. — № 5 (13). — C.152-159

[20] Сулицький В. Соціально-психологічні основи проведення експертизи за фактом самогубства // Соціальна психологія. — 2005. — № 5 (13). — C.152-159

[21] Сулицький В. Соціально-психологічні основи проведення експертизи за фактом самогубства // Соціальна психологія. — 2005. — № 5 (13). — C.152-159

[22] Сулицький В. Соціально-психологічні основи проведення експертизи за фактом самогубства // Соціальна психологія. — 2005. — № 5 (13). — C.152-159

[23] Шестопалова Л. М. Самогубство та доведення до самогубства: заходи протидії. — Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2001. – 237 с.

[24] Шестопалова Л. М. Самогубство та доведення до самогубства: заходи протидії. — Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2001. – 237 с.

[25] Шестопалова Л. М. Самогубство та доведення до самогубства: заходи протидії. — Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2001. – 237 с.

[26] Шестопалова Л. М. Самогубство та доведення до самогубства: заходи протидії. — Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2001. – 237 с.

[27] Шестопалова Л. М. Самогубство та доведення до самогубства: заходи протидії. — Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2001. – 237 с.