Вступ

У демократичному суспільстві Конституція має особливе значення, яке ще більше зростає в перехідні періоди, коли мова йде про конкретні як у політичній, так і економічній системі суспільства. З моменту проголошення незалежності в Україні відбувається процес розширення обсягу конституційно-правового регулювання, змінюється зміст норм та інститутів конституційного права, з являються нові. Це призводить до утворення більш складної системи джерел цієї галузі права порівняно з тією, яка існувала в радянський період. Найбільш істотні зміни в ній відбувалися з прийняттям Конституції України 1996 року.

На сьогодні існує чимало досліджень вітчизняних вчених, які тим чи іншим чином торкаються проблеми сутності конституції, проте методологічні і теоретичні проблеми Конституції України як основного джерела конституційного права досліджені не повною мірою. Переважна більшість праць з цієї теми була опублікована ще в радянський період.

Чинну Конституцію України було прийнято парламентом — Верховною Радою України. Голосування було проведено 28 червня 1996 р. о 9 годині 33 хвилини. В голосуванні взяло участь 387 народних депутатів України («за» — 338, «проти» — 18, «утрималось» — 5, «не голосувало»-26). Конституція України 1996 року за своєю структурою складається з преамбули та п’ятнадцяти розділів. За період становлення і розвитку незалежної України не достатньо освітлена тема реалізації Конституції України, її теоретичне осмислення і практична дія. В процесі виникають питання вирішення яких вдосконалюють та підштовхують на пошук нових шляхів забезпечення реалізації Конституції України. На сучасному етапі потрібно цілісне теоретичне осмислення, оскільки не вироблено комплексного погляду і ще потрібен аналіз різних поглядів.

1. Підготовка і прийняття Конституції України

У кожній країні, кожного народу є свої соціальні цінності, святині: релігійні, культурні, політичні, правові, економічні, природні, історичні та інші. Багато з цих цінностей — однозначного характеру: чи то політичного, чи то економічного, чи то релігійного і т. п.

Але у більшості народів є особливі, багатовимірні святині, які мають одночасно і політичну, й економічну, і духовну, і правову цінність. Йдеться про конституції. У кожній цивілізованій країні їх найбільше шанують і знайомлять з ними весь світ як з предметом національної гордості.

Сучасний конституційний процес пройшов у два етапи: 1) 1990-1993 pp. — опрацювання на основі чинних конституцій них положень проекту Конституції; 2) 1994-1996 pp. — опрацювання на основі проекту Конституції 1993 р. діючих у цей час Конституції 1978 р. і Конституційного договору 1995 р. документа, який би узгоджував позиції різних політичних сил. Під час обговорення проекту 1993 р. було опрацьовано 7 його концепцій, запропоновано 47 тис. поправок, доповнень, заперечень.

28 червня 1996 р. п’ята сесія Верховної Ради України від імені українського народу — громадян України всіх національностей прийняла Конституцію — Основний Закон України.

8 грудня 2004 р. Верховна Рада України прийняла зміни до Конституції України, які передбачають перехід до парламентсько-президентської форми правління.

Підготовка і прийняття чинної Конституції України позначені складними і навіть драматичними моментами, але з наукового погляду на пильну увагу заслуговують саме джерела Основного Закону. їх можна поділити на нормативні та літературні (наукові, теоретичні).

1. Нормативними джерелами чинної Конституції України насамперед були:

• Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України та Конституційний Договір;
• конституції зарубіжних країн, передусім США, Франції, Російської Федерації та ін.;
• альтернативні проекти конституцій, внесені неконституційними суб’єктами;
• чинна на той час Конституція України в частині прав і свобод людини і громадянина та історичні конституції і їхні проекти;
• закони, прийняті після проголошення незалежності України, тощо;
• міжнародно-правові акти.

1. Основними теоретичними джерелами нинішньої Конституції були:

• концепція Конституції України, схвалена Верховною Радою України;
• наукові праці зарубіжних учених, мислителів;
• наукові розробки колишніх радянських дослідників-правознавців;
• наукові праці українських конституціоналістів дорадянської доби (М. Грушевського, І. Франка);
• наукові праці українських конституціоналістів, опубліковані після проголошення незалежності;
• власні наукові розробки членів Робочої групи.

Тобто можна стверджувати, що офіційний проект Конституції України готувався на міцній науковій основі фахівцями-конституціоналістами, хоча у процесі його обговорення та прийняття зазнав певних змін [2, c. 389-390].

2. Основний зміст Конституції України

Конституція складається з 15 розділів (розділ XV містить перехідні положення) і 161 статті. Згідно з Конституцією Україна є унітарною державою (ст. 2) з єдиним громадянством (ст. 4), Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6). Державною мовою в Україні є українська (ст. 10). У ст. 20 визначаються державні символи України, про які вже говорилося вище.

Проголошений у ст. 8 принцип верховенства права означає, що вся поведінка державних органів і державних осіб повинна відповідати вимогам права, що є втіленням вищої справедливості. Вольове, командне правління повинно бути замінено управлінням на основі законів.

Принципове значення має проголошення принципів економічної, політичної та ідеологічної багатоманітності. Це означає ліквідацію колишнього монополізму у власності, політиці, світогляду. Ключовою для всієї Конституції є ст. З, яка проголошує людину найвищою соціальною цінністю в Україні. Утвердження і збереження її прав є головним обов’язком держави.

Розділ II присвячений правам, свободам та обов’язкам людини і громадянина. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23). Кожна людина має невід’ємне право на життя (ст. 27), свободу та особисту недоторканність (ст. 23); кожному гарантується недоторканність житла (ст. 30), таємниця листування, телефон них розмов (ст. 31), свободи пересування, вільний вибір місця проживання (ст. 33), свобода думки і слова (ст. 34). Важливою є ст. 41, в якій проголошується, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Кожен має право на працю (ст. 43), на відпочинок (ст. 45), на житло (ст. 47), на охорону здоров’я (ст. 49), на освіту (ст. 53),

Україна є парламентсько-президентською республікою. Знач ні права надані Президенту України (розділ V). Він є главою держави (ст. 102) і обирається на основі загального рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років, може бути переобраний, але не більше ніж два строки підряд (ст. 103). Президент є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, нагороджує державними нагородами, здійснює помилування [4, c. 182-183].

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він призначається Верховною Радою України за згодою Президента. Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; полі тики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної без пеки і природокористування (ст. 116).

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада, яка складається з 450 депутатів, обраних на 5 років (розділ IV, ст. 75-76). Верховна Рада може вносити зміни до Конституції України, приймати закони, затверджувати Державний бюджет, розглядати і приймати рішення щодо Програми діяльності Кабінету Міністрів України, усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту) (ст. 85).

Розділи VII і VIII Конституції України присвячені прокуратурі та системі правосуддя. На прокуратуру покладається під тримання державного обвинувачення в суді, нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (ст. 121).

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України (ст. 125). У ст. 129 визначаються основні засади судочинства: законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини; змагальність сторін; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу. Відповідальність законів та інших правових актів Конституції України вирішує Конституційний Суд.

Розділи IX і X присвячені територіальному устрою України і статусу Автономної Республіки Крим.

Розділ XI визначає конституційний статус місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого само врядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради (ст. 140) [1, c. 276-277].

3. Історичне значення Конституції України

Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України; вона стала продовженням багатовікових конституційно-правових традицій українського народу.

Конституція України закріпила правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність.

3 прийняттям Конституції були визначені базові координати й орієнтири, сукупність суспільних цінностей — усе те, що формує політико економічну систему.

Створено передумови для того, щоб функціонування і розвиток держави і суспільства не залежали від політичної орієнтації партій чи окремих політичних діячів. Окреслено відносини держави і громадянина, їхні права і взаємні обов’язки. Установлено межі втручання держави в життя суспільства й окремої особистості.

Прийняття Конституції внесло стабільність у політичне життя українського суспільства, законодавчо розмежувавши права й обов’язки різних гілок влади, політичних партій і громадських організацій.

Прийняття демократичної за своїм характером Конституції зміцнило міжнародний авторитет молодої держави.

Нині наш Основний Закон — це Конституція суверенного народу і суверенної держави і вона заслуговує на інше ставлення. До того ж, при всіх своїх особливостях, чинна Конституція України — то будівничий нашого суспільства і нашої держави, творець благ кожної людини [8, c. 135].

У чому ж полягає найбільша її цінність для кожної людини і громадянина, суспільства і держави?

По-перше, Конституція — акт найвищої юридичної сили, Основний Закон країни констатує як видатну подію у житті Українського народу здійснення ним свого природного права на самовизначення й утворення суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової унітарної держави з республіканською формою правління і поділом державної влади на законодавчу, виконавчу та судову.

По-друге, Конституція визнає в Україні людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю і проголошує та гарантує найбільше серед конституцій світу коло прав та свобод людини і громадянина, зокрема, громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні права і свободи, право на участь в управлінні державними справами, право приватної власності, свободу творчості тощо.

По-третє, всебічно визначає статус Українського народу і визнає за ним практично необмежене коло природних прав політичного, економічного, соціального, духовного та іншого характеру. Зокрема, Конституція визнає народ носієм суверенітету (верховенства влади) і єдиним джерелом влади в Україні, його виключне право встановлювати і змінювати конституційний лад у країні (що значною мірою зумовило мирний характер Помаранчевої революції); визнає за народом право власності на природні ресурси, а землю — основним національним багатством, право захисту народом суверенітету, територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки тощо.

По-четверте, визнає місцеве самоврядування в Україні.

По-п’яте, проголошує принцип верховенства права.

По-шосте, визначає пріоритетним напрямом національної політики держави сприяння консолідації і розвитку української нації як титульної, а також розвиткові самобутності корінних народів і національних меншин.

По-сьоме, проголошує як один з основних принципів суспільного ладу — принцип політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності і заборону цензури, про що так довго мріяли в Україні.

По-восьме, Конституція стверджує, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі закону, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ці положення далеко не вичерпують Основний Закон, але вони дають достатні підстави для всіх завжди шанувати чинну Конституцію України, якщо, звичайно, вона діє, є реальною [8, c. 482-483].

Висновки

Основний Закон України відіграє надзвичайно важливу роль не лише в державо-, а й у правотворенні. І це цілком закономірно. Адже якщо держава є основним засобом здійснення влади в руках народу, принаймні так має бути, то право — основний засіб здійснення влади в руках держави. Відповідно, Конституція забезпечує і має забезпечувати найбільш ефективну реалізацію влади як державою, так і правом в інтересах суспільства, держави й особи. У цьому плані цілком справедливо вважається однією з найважливіших владних функцій Конституції, поряд з установчою, і функція правотворення.

Правотворча роль Конституції багатогранна. Вона визначає:

• статус основних видів нормативно-правових актів: Конституції, законів, міжнародних договорів та ін.;
• основні суб’єкти правотворчості: народ, парламент тощо;
• питання, які мають регулюватися законами та іншими нормативно-правовими актами;
• головні стадії законотворчості;
• підстави скасування законів та інших актів тощо.

Завдяки цим положенням в Україні нині створена цілісна в своїй основі правова система. Та все ж існують конституційні проблеми правотворення, особливо стосовно реалізації Конституції у частині правотворення, які сповільнюють або знецінюють цей процес.

На жаль, Конституція не містить вичерпного переліку нормативно-правових актів, що приймає держава в особі органів державної влади, і відповідний закон не приймається. Не прийняв парламент через 9 років після проголошення Конституції ні передбаченого нею Закону про регламент, ні нового регламенту.

Список використаної літератури

1. Алексєєв Ю. Історія України: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Віктор Дани-ленко,. — К.: Каравела, 2007. — 254 с.
2. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. — 3-е вид., виправлене і доп.. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 535 с.
3. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. — 3-тє вид., випр., доп.. — К.: Академвидав, 2008. — 687 с.
4. Губарев В. Історія України: Довідник школяра і студента/ Віктор Губарев,. — Донецьк: БАО, 2005. — 622 с.
5. Історія України: Навчальний посібник/ М. О. Скрипник, Л. Ф. Домбровська, В. М. Красовський та ін.; Під ред. М. О. Скрипника; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 366 с.
6. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і нау-ки України. — 2-ге вид., доп. і перероб.. — К.: Алерта, 2006. — 412 с.
7. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. — Харків: Одіссей, 2005. — 413 с.
8. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 3-е вид., виправлене і доп.. — К.: Знання-Прес, 2006. — 598 с.
9. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для судентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. — 3- вид., виправлене та доповнене. — Львів: Новий Світ-2000, 2007. — 262 с.