Вступ

Актуальність теми. Конкуренція – динамічний процес, що є визначальним чинником упорядкування цін, стимулом для активізації інноваційних процесів, сприяє витісненню неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, припиняє диктат виробників стосовно споживача. Як одна з головних складових ринкової економіки, конкуренція передбачає завоювання ринку, перемогу над конкурентами в боротьбі за споживача, забезпечення одержання сталого прибутку, а тому конкуренція завжди виступає основною умовою за якої працюють ринкові механізми, що формують багатство, розмаїття асортименту і високу якість товарів та послуг.

Конкуренція має місце лише тоді, коли виробники та продавці здатні реагувати на зміну кон’юнктури ринку, на ті чи інші дії суперників, коли вони вільні у визначенні обсягу та асортименту продукції, у виборі постачальників та покупців своїх товарів у визначенні ціни та формуванні виробничої програми. Поза розвитком та без підтримки конкуренції механізми дії ринку не можуть повноцінно функціонувати.

В Україні формування конкурентного підприємницького сектору відбувається в умовах економічної нестабільності, нерозвиненості інфраструктури, тиску зі сторони сильніших конкурентів, у тому числі іноземних. Ускладнення процедури реєстрації та ліцензування, кризи неплатежів та недобросовісної поведінки підприємств — споживачів, відсутності внутрішніх стимулів для довгострокових інвестицій та розвитку технологій в умовах інфляційних процесів, обмеження попиту, недостатності управлінських навичок та криміналізації економіки, усе це негативно впливає на утворення відповідних конкурентоспроможних ринкових структур. За таких умов ефективний розвиток підприємництва можливий лише при наявності відповідної державної підтримки.

Дослідження конкурентоспроможності національної економіки в сучасному економічному просторі є важливим й непростим з огляду на складність цього простору та складність процесів, які в ньому відбуваються. В економічній літературі існує чимало різних визначень конкуренції, які відображають лише окремі ознаки цієї складної категорії.

Поняття “конкуренція – монополія” характеризували зміст господарських процесів протягом досить тривалого проміжку часу. Конкуренція трактувалася як “нормальний стан” задовго до появи класичної теорії. Монополія розглядалася багатьма представниками маржинального напряму в аспектах функціонування міжнародної торгівлі і державних привілеїв великих торгових компаній (Томас Менн, Уільям Стаффорд, Антуан де Монкретьєн та ін.).

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси ринкової конкуренції в Україні, можливості її розвитку та стимулювання.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішуються такі завдання:

• визначити умови виникнення конкуренції;
• охарактеризувати основні риси досконалої та недосконалої конкуренції;
• дослідити антимонопольні політику в Україні та діяльність Антимонопольного комітету;
• дослідити зміст та умови розвитку конкурентного середовища;
• проаналізувати сприяння ринковій конкуренції.

Об’єктом дослідження є основи та загальні риси ринкового середовища.

Предметом дослідження виступає ринкова конкуренція, монополія та олігополія.

1. Сутність конкуренції та її види

Ключовим поняттям, що виражає сутність ринкових відносин є поняття конкуренції (competition) . Конкуренція — це центр ваги всієї системи ринкового господарства, тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогічно визначається конкуренція між споживачами як взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту на ринку. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших . У суперництві на ринках мова йде про укладання угод і про частки участі в ринковій сфері. Конкурентна боротьба — це динамічний процес, що прискорює розвиток. Він служить кращому забезпеченню ринку товарами.

У кожній ринковій економіці існує небезпека того, що учасники конкурентної боротьби спробують ухилитися від обов’язкових норм і ризику, пов’язаних із вільною конкуренцією, прибігаючи, наприклад, до змови про ціни або імітацію товарних знаків. Тому державу повинно видавати нормативні документи, що регламентують правила конкурентної боротьби і гарантують:

— якість конкуренції;

— саме існування конкуренції;

— ціни і якість виробів повинні бути в центрі уваги конкуренції;

— запропонована послуга повинна відповідати ціні й іншим договірним умовам;

— захищені правовими нормами товарні знаки і марки допомагають покупцю розрізняти товари по їхньому походженню і своєрідності, а також судити про деякі їхні якості;

— обмежена за часом патентний захист і зареєстровані промислові зразки, а також зразки промислової естетики.

У залежності від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють такі види конкурентних структур:

Велика кількість самостійних виробників деякого однорідного товару і маса відособлених споживачів даного товару. Структура зв’язків така, що кожний споживач, у принципі, може купити товар у будь-якого виробника, керуючись із власною оцінкою корисності товару, його ціною і власними можливостями придбання даного товару. Кожний виробник може продати товар будь-якому споживачу, керуючись тільки з власною вигодою. Жодний із споживачів не набуває якоїсь істотної частки загального попиту[13, c. 52-53].

Величезне число відособлених споживачів і мала кількість виробників, кожний із яких може задовольнити значну частку загального попиту. Така структура називається олігополією, і породжує, так звану, недосконалу конкуренцію. Граничним випадком даної структури, коли масі споживачів протистоїть єдиний виробник, спроможний задовольнити загальний попит усіх споживачів, є монополія. У випадку, коли ринок представленний великим числом виробників, що пропонують гетерогенну (різнорідну) продукцію, то говорять про монополістичну конкуренцію.

Єдиний споживач товару і множина самостійних виробників. При цьому єдиний споживач купляє весь об’єм пропозиції товару, що поставляється всією множиною виробників. Дана структура породжує особливий тип недосконалої конкуренції, називаний монопсонією (монополія попиту).

Структура взаємозв’язків, де єдиному споживачу протиставиться єдиний виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також не є і ринковою.

За Смітом сутність конкурентної поведінки виробників складало «чесне»- без змови суперництво виробників за допомогою, як правило, цінового тиску на конкурентів. Не суперництво у встановленні ціни , а відсутність можливості впливати на ціну , є ключовим моментом у сучасному трактуванні поняття конкуренції. Роздивимося докладніше основні з перерахованих вище ринкових структур[11, c. 86-87].

Однією з рушійних сил розвитку економічної системи, як уже зазначалося, є конкуренція. Термін конкуренція походить від латинського слова соnсurere, що означає зіштовхуюсь. Як економічна категорія конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.       Конкуренція — об’єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати тощо.                        Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму.                                                                                              На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об’єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки та різних форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.

В економічній літературі можна виділити ряд підходів і типологій до конкуренції. У залежності від класифікаційної ознаки розрізняють наступні види конкуренції.

По стану ринку виділяють: зроблена (вільна), недосконала, регулююча.

Досконала (вільна) конкуренція заснована на приватній власності і господарській відособленості. Вона припускає, що на ринку мається безліч незалежних фірм, що самостійно вирішують, що створювати й у яких кількостях, а також:

• обсяг виробництва окремої фірми є незначним і не робить впливу на ціну реалізованого цією фірмою товару;
• реалізовані кожним виробником товари є однорідними;
• покупці добре інформовані про ціни, і якщо хтось підвищить ціну на свою продукцію, то втратить покупців;
• продавці діють незалежно друг від друга;
• доступ на ринок ніким і нічим не обмежений.

Остання умова припускає можливість кожному громадянинові стати вільним підприємцем і застосувати своя праця і матеріальні засоби в цікавлячій його галузі господарства. Покупці ж повинні бути вільні від усякої дискримінації і мати можливість купити товари і послуги на будь-якому ринку. Дотримання ж всіх умов забезпечує вільний зв’язок між виробниками і споживачами. Вільна конкуренція є також умовою формування ринкового механізму, утворення цін і самонастроювання економічної системи через досягнення рівноважного стану, коли егоїстичні спонукання окремих індивідів до одержання власної економічної вигоди звертаються на благо всього суспільства. Неважко бачити, що жоден реальний ринок не задовольняє всім перерахованим умовам. Тому схема зробленої конкуренції має, в основному, теоретичне значення. Однак вона є ключем до  розуміння більш реальних ринкових структур. І в цьому її цінність.

Недосконала конкуренція існувала завжди, але особливо загострилася наприкінці XIX – початку XX в. у зв’язку з утворенням монополій. У цей період відбувається концентрація капіталу, виникають акціонерні товариства, підсилюється контроль за природними, матеріальними і фінансовими ресурсами. Термін «монополія» у буквальному значенні означає єдиного продавця товару, але в сучасних умовах він використовується для позначення різних видів ринкових ситуацій, характерних для недосконалої конкуренції. Монополія припускає виключне право виробництва, промислу, торгівлі й інших видів діяльності, що належить одній особі, визначеній групі осіб або державі. Це означає, що по своїй природі монополія – пряма протилежність зробленої конкуренції. Монополізація економіки з’явилася закономірним наслідком великого стрибка в концентрації промислового виробництва під впливом науково – технічного прогресу. Професор П. Самуельсон підкреслює цю обставину: «Економіці великого виробництва, можливо, властиві визначені фактори, що ведуть до монополістичного змісту організації бізнесу. Це особливо наочно виявляється у швидко мінливій області технологічного розвитку. Ясно, що конкуренція не змогла б довго проіснувати і бути ефективної в сфері незліченної безлічі виробників» [1].

Регулююча конкуренція. Для того, щоб устояти в конкурентній боротьбі, підприємець повинний пропонувати виробу, чому надає перевагу споживач (суверенітет споживача). Звідси і фактори виробництва під впливом ціни направляються в ті галузі , де в них існує найбільша потреба.

По способах суперництва виділяють: цінову і нецінову. Цінова конкуренція відбувається, як правило, шляхом штучного збивання цін на дану продукцію. При цьому широко використовується цінова дискримінація, що має місце тоді, коли даний продукт продається за різними цінами і цими ціновими розходженнями не виправдані розходженнями у витратах. Цінова дискримінація можлива при трьох умовах:

• продавець повинний бути монополістом або мати деякий ступінь монопольної влади;
• продавець повинний бути здатний виділяти покупців у групи, що мають різну купівельну спроможність;
• первісний покупець не може перепродувати товар або послугу.

Цінова дискримінація найбільше часто застосовується в сфері послуг (лікарів, адвокатів, готелів і т.д.), при наданні послуг по транспортуванню продукції; при реалізації товару, що не піддається перерозподілові з одного ринку на іншій (транспортування швидкопсувних продуктів з одного ринку на іншій). Нецінова конкуренція проводиться, головним чином, за допомогою удосконалювання якості продукції й умов її продажу, «сервісу» збуту. Підвищення якості може здійснюватися по двох основних напрямках: перше – удосконалювання технічних характеристик товарів; друге – поліпшення пристосовності товару до нестатків споживачів. Нецінова конкуренція за допомогою поліпшення якості продукції одержала назву конкуренції по продукту. Цей вид конкуренції ґрунтується на прагненні захопити частину галузевого ринку шляхом випуску нових товарів, що або принципово відрізняються від своїх попередників, або представляють модернізований варіант старої моделі. Конкуренція, заснована на підвищенні якості, має суперечливий характер. З одного боку, підвищення якості служить способом схованого зниження цін і розширення збуту; з іншого боку – якість – це суб’єктивна оцінка, що відкриває можливість фальсифікації якості шляхом реклами і красивого упакування.

Нецінова конкуренція шляхом збуту продукції одержала назву конкуренції за умовами продажів. Цей вид конкуренції ґрунтується на поліпшенні сервісу обслуговування покупця. Сюди входить вплив на споживача через рекламу, удосконалювання торгівлі, установлення пільг по обслуговуванню покупців після придбання товару, тобто в процесі його експлуатації.

Найсильнішим знаряддям нецінової конкуренції завжди була реклама, сьогодні її роль постійно зростає. За допомогою реклами фірми не тільки доносять до покупців інформацію про споживчі властивості своїх товарів, але і формують довіру до своєї товарної, цінової, збутової політики, прагнучи створити образ фірми, як «гарного громадянина» тієї країни, на ринку якої підприємець виступає в зовнішній торгівлі.

До незаконних методів нецінової конкуренції відносяться промислове шпигунство, переманювання фахівців, що володіють виробничими секретами, випуск товарів, зовні нічим не відрізняються від виробів-оригіналів, але істотно гірших по якості, а тому звичайно на 50% більш дешевих, закупівля зразків з метою їх копіювання.

Головним фактором цінової і нецінової конкуренції є конкурентоздатність товарів і послуг, оскільки на конкурентоздатність, головним чином впливають такі фактори, як якість товарів і послуг і їхня ціна [1].

Здійснений аналіз дозволяє стверджувати, що визначення конкуренції, дані різними авторами, як правило, не суперечать, а швидше, доповнюють одне одного. У той же час кожне з них, узяте окремо, неможливо визнати достатнім. Це виражається в тому, що багатьма економістами не береться з уваги загальнотеоретичний аспект проблеми — суть властивих їй економічних стосунків. Крім того, не можна назвати однозначними погляди економістів на конкуренцію як чинника економічного розвитку.

У неокласичній теорії вважається, що монополізація економіки несе негативний імпульс, призводить до скорочення обсягів виробництва і зростання цін і, як наслідок, деформує нормальні економічні і соціальні стосунки. Проте існують і протилежні точки зору. Е. Чемберлін розглядає елемент монополії як природну, нормальну межу конкурентної системи і підкреслює відмінність своєї теорії монополістичної конкуренції від теорії недосконалої конкуренції Дж. Робінсон.

Австрійський економіст Й. Шумпетер критикує досконалу конкуренцію і захищає монополію за допомогою таких аргументів:

• фірми в рамках досконалої конкуренції, намагаючись удосконалити технологію, можуть діяти неефективно, оскільки вони перебувають у такому стані, що їм важче оцінити і використовувати нові можливості;
• впровадження нових товарів несумісне з досконалою конкуренцією;
• монополізація може збільшити сферу діяльності більш розумних людей і зменшити сферу дії менш розумних;
• у розпорядженні монополіста можуть знаходитися способи виробництва, недоступні або малодоступні для його конкурентів;
• думка про те, що влада монополіста практично безмежна, є неправильною навіть для найодіозніших випадків;
• наявність удосконалених способів виробництва і великого управлінського апарату зрушує оптимальну для монополіста ціну у бік конкурентної ціни. Цілком очевидно, що це — логічно.

2. Олігополія та монополія: економічна природа, причини виникнення та форми реалізації

Функціонування ринкових відносин, в основу яких покладено багатоукладну економіку, передбачає створення однакових можливостей для суб’єктів господарської діяльності, а також їхню конкуренцію, під якою розуміють змагальність суб’єктів господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, які потребує споживач.

Проте, як відомо, ринок досконалої конкуренції в чистому вигляді не існує. Тому економіка всіх держав обов’язково стикається з таким явищем, як ринок недосконалої конкуренції, найпоширенішою формою якого є монополія. Монополія існує тоді, поки одна фірма є єдиним виробником продукту, який, у свою чергу, не має замінника. Цій моделі притаманні такі ознаки:

1)       продавець лише один на ринку певного товару;

2)       продукт, що збувається, є унікальним, тобто не існує його замінників;

3)       монополіст володіє ринковою владою, контролює ціни, поставки на ринок;

4)       на шляху входу у ринок монополіста встановлюються неподоланні бар’єри як природного, так і штучного походження.

Класично існує три різновиди монополії: природна, адміністративна, економічна.

Природна монополія — це підприємства суспільного користування — електричні та газові компанії, підприємства водопостачання, транспортні підприємства тощо. Дійсно, складно уявити, що у харківського метрополітену з’явиться конкурент. У країнах із ринковою економікою природні монополії або перебувають у власності держави, або ж діють під її суворим контролем. До штучних бар’єрів відносять патенти та ліцензії, які надаються підприємствам як виняткове право функціонувати на певному ринку. Існування природних монополій зумовлюється тим, що сучасна технологія в деяких галузях народного господарства може забезпечити ефективне та динамічне виробництво в них лише за умови, що виробниками будуть великі фірми.

Саме тому, що велика кількість галузей у сучасній економіці є природними монополіями, діяльність у цій сфері підлягає ретельному регулюванню з боку держави.

Адміністративна монополія є другим різновидом монополії. Л. Семенова у своїй роботі «Антимонопольне і конкурентне право» дає таке визначення: «адміністративна монополія — ринок з великою ринковою владою одного з учасників, що створюється внаслідок дій органів влади і управління». Цей вид монополій своїм зародженням зобов’язаний адміністративно-командній системі.

Особливістю, яка відрізняє державно-планову економіку від вільної ринкової, є те, що вона заснована на іншому економічному ґрунті, іншій системі відносин власності. Якщо ринкова система заснована передусім на приватній власності на засоби та результати виробництва, то планова — на монопольній державній власності, що давало змогу регулювати економіку з одного центру.

Як відомо, серцевиною механізму ринку є конкуренція, а за умов планової економіки монополія стала вихідним положенням, основою механізму господарювання.

За умов адміністративно-командної системи підприємства практично не залежали від споживача. Органи влади видавали їм директивні планові завдання щодо виробництва товарів (послуг). Ціни на ці товари (послуги) встановлювалися «зверху». Оцінка діяльності підприємства здійснювалася не за реальними результатами, а за ступенем виконання плану, внаслідок чого підприємство могло виконувати план, але його продукція при цьому не мала попиту. Фактично держава сама планувала і виробляла.

Нині економіка України переходить від державної до ринкової форми господарювання. Водночас багато підприємств можна віднести саме до адміністративної монополії, оскільки своїм існуванням вони зобов’язані колишній адміністративно-командній системі. З допомогою політики роздержавлення велика кількість таких підприємств змінила форму власності, але вони продовжують займати домінуюче становище на ринку.

Економічна монополія — ринок, учасники якого є підприємствами, що змогли зайняти монопольне становище на ринку шляхом владних дій, концентрації капіталу, добровільного об’єднання, злиття або поглиблення слабких суперників, тобто це вид монополії, який виростає в умовах розвинених товарно-грошових відносин.

Слово «олігос» в перекладі з грецької означає мало. Особливість олігополії, як специфічного типу побудови ринку, полягає в загальній взаємозалежності поведінки підприємств-продавців.

Підприємство-олігополіст не може не рахуватися з тим, що співвідношення між обраним рівнем ціни і кількістю продукції, яку воно зможе за цією ціною продати, залежить від поведінки його суперників, котра, в свою чергу, залежить від прийнятого ним рішення.

Невелика кількість конкуруючих фірм у галузі приводить до їх загальної залежності. Ніяка фірма в олігополістичній галузі не насмілиться змінити свою цінову політику, не спробувавши розрахувати найбільш ймовірні відповідні дії своїх конкурентів, а це найвищою мірою невизначений фактор.

У багатьох випадках олігополії захищені бар’єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують для монопольних фірм.

Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових витратах, ніж були б у багатьох фірм [13, c. 216-217].

Таким чином, можна виділити наступні типові риси олігополістичних ринків:

1. Усього кілька фірм забезпечують весь ринок.
2. Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.
3. Принаймні, деякі фірми в олігополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.
4. Існують певні бар’єри для входу на ринок.
5. Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Відповідно до загальноприйнятого критерію, галузі, у яких на частку чотирьох найбільших фірм приходиться 59 і більш відсотків галузевого випуску, вважаються висококонцентрованими. Для них характерна ситуація сильної олігополії — явне домінування на ринку декількох ведучих фірм. До таких галузей відносяться автомобілебудування, галузь по виробництву фотографічного устаткування, літакобудування, шинна, парфумерна промисловість та ін. Олігополія в значній мірі характерна і для інших секторів економіки. Крім обробного сектора доволі, крупні компанії діють на транспорті, у галузях зв’язку і комунального господарства, банківській сфері.

Найважливіша риса олігополії — це стратегічна поведінка продавців: фірма-олігополіст мусить розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

Як показує практика, в короткостроковому періоді фірми-олігополісти намагаються тримати ціну товару постійною, змінюючи при цьому обсяг випуску. Фірми розподіляють капітальні ресурси (РС) таким чином, щоб вони ділились на самостійно функціонуючі ланки, які спроможні випускати кінцеву продукцію. Тоді крива середньої змінної вартості (АУС) олігополіста має горизонтальний відрізок, де значення АУС і МС співпадають (рис. 2) [17, c. 149-150]. Враховуючи досвід діяльності за останній час, фірма прогнозує можливий попит на продукцію і визначає майбутню криву попиту В’ (рис. 3).

Оскільки в межах Q₁Q₂ значення МС та АVС не змінюються, то на зміну попиту фірма реагує не зміною ціни, яка визначається на основі рівності МR = МС, а зміною обсягу виробництва Q₁. [14, c. 87-88]

Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми — способів конкурентної боротьби і взаємодії з суперника­ми за умови прагнення до максимальних прибутків у короткост­роковому періоді. Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між ними на якісно новий рівень, перетво­рює конкуренцію в безперестанну боротьбу «всіх проти всіх». У цьому випадку можливі найрізноманітніші рішення конку­рентів: вони можуть спільно домагатися деяких цілей, перетво­рюючи галузь у подобу чистої монополії, або ж — як іншу крайність — боротись один з одним аж до повного знищення [10, c. 158-159].

Останній варіант найчастіше здійснюється у формі цінової війни — поступового зниження існуючого рівня цін з метою витіс­нення конкурентів з олігополістичного ринку. Якщо одна фірма знизила ціну, то її конкуренти, відчувши відтік покупців, у свою чергу теж знизять свої ціни. Цей процес може мати кілька етапів. Але зниження цін має свої межі: воно можливо доти, поки у всіх фірм ціни не зрівняються із середніми витратами. У цьому випад­ку зникне джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від подібного ре­зультату у виграшному положенні залишаються споживачі, у той час як виробники всі до одного ніякого виграшу не одержують. Зазвичай цінові війни недовговічні. Олігополістичні фірми спо­кушаються вступити між собою у співробітництво для встанов­лення цін і поділення ринків таким чином, щоб уникнути пер­спективи цінових війн та їхнього неприємного впливу на прибу­ток. Тому найчастіше конкурентна боротьба між фірмами приво­дить до прийняття ними рішень, заснованих на обліку можливо­го поводження своїх суперників. Це, в свою чергу, визначає спе­цифіку кривої попиту на продукцію фірм-олігополістів [15, c. 62-63].

Отже, під монополістичною конкуренцією розуміють галузь, яка складається із відносно великої кількості невеликих за розмірами фірм, які виробляють диференційований продукт незалежно одна від одної. Має місце легкий доступ нових фірм до галузі. Виробники в конкурентній боротьбі широко використовують методи нецінової конкуренції.

Ринок монополістичної конкуренції представлений виробниками одягу і взуття, поліграфічної продукції, ресторанами, бензоколонками, магазинами роздрібної торгівлі тощо.

Таким чином, олігополія — це ринкова структура, при якій в реалізації якого-небудь товару домінує небагато продавців, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим.

Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які приходиться половина і більше загальних продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому періоді одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар’єри ускладнюють або унеможливлюють вхід нових фірм до ринку. Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей в більшості країн світу належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп’ютерна індустрії.

3. Формування та розвиток конкурентного середовища в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення

Посилення глобалізаційних тенденцій розвитку світової економіки, стратегія набуття членства в світових і регіональних угрупованнях обумовлюють необхідність забезпечення стійких конкурентних переваг у ході конкурентної боротьби.

Нерівність умов конкуренції виступає як один із серйозних негативних чинників розвитку підприємництва в Україні. Згідно з даними опитувань, які здійснювалися фахівцями Міжнародної фінансової корпорації, головними перешкодами для бізнесу підприємці вважають нестабільність законодавства, корупцію та політичну нестабільність[1, 201]. Нерівність умов конкуренції пов’язана з неоднаковим режимом оподатковування, субсидіями і привілеями з боку держави чи місцевої влади, пільговим доступом до земельних ділянок, інфраструктури та ін. Як наслідок неефективні підприємства знаходяться в кращому становищі, а їхні більш продуктивні конкуренти зазнають труднощів. Усупереч логіці ринкової економіки вони не в змозі витиснути чи поглинути менш ефективних суперників.

Результати опитувань підтверджуються даними щодо динаміки та характеру порушень законодавства України про захист економічної конкуренції органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю. Органами Антимонопольного комітету України у 2011-2012 рр. було виявлено та припинено понад 3,5 тисячі дій державних органів, які призводили або могли призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Порушення цього виду склали майже чверть усіх виявлених та припинених порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Вони полягали, зокрема, у встановленні неправомірних заборон та обмежень на здійснення підприємницької діяльності, наданні необґрунтованих переваг окремим суб’єктам господарювання, примушенні до пріоритетного укладання договорів, створенні перешкод для міжрегіональної реалізації товарів[3].

Істотна «тінізація» деяких ринків з конкурентною структурою спотворює конкуренцію на них. У «тіньовій» сфері не діють легальні механізми захисту економічної конкуренції, внаслідок чого існує підвищена ймовірність розподілу ринків, створення перешкод вступу нових учасників, інших форм антиконкурентних домовленостей. Крім того, у «тіньовій» сфері продавці й покупці значно гірше поінформовані про загальний стан попиту та пропозиції ніж у легальній, внаслідок чого продавець (покупець) навіть із фактично незначною ринковою часткою може поводити себе стосовно непоінформованих контрагентів як монополіст.

На відміну від більшості країн з розвиненою ринковою економікою, для яких конкуренція протягом принаймні останніх століть була природним станом господарських відносин, Україні довелося пройти шлях від планово-адміністративної системи, що практично виключала повноцінні конкурентні відносини у сфері легального господарювання, до країни з міжнародно визнаною ринковою економікою. Україна оголосила про перехід до ринкової економіки у 1991 p., коли частка монопольного сектора становила 100 %. [4, c.41] Головним методом боротьби з явищем монополізації було визнано приватизацію. Проте її наслідком стала зміна власника підприємства без зміни методів управління. Тобто, від державного власника монополія перейшла до приватного. Зауважимо, що частка монопольного сектора за період з 1991 до 2001 року зменшилася й у 2001 р. становила вже 40 %. [4, c.41] У статті ми проаналізували становлення та сучасний стан ринкового середовища в Україні, дослідили місце України у міжнародних рейтингах конкурентності та особливості антимонопольного законодавства України.

Протягом всього періоду входження незалежної України у світове співтовариство пристосування її економіки до абсолютно нових умов існування у глобальному світі в результаті падіння кордонів між двома системами відбувалося паралельно зі створенням нового економічного механізму і системи відносин між державою, заново створеним приватним і корпоративним секторами, а також формуванням відповідної системи інституцій, притаманних перехідній економіці. Україна, так само, як і інші країни з перехідною економікою, пройшла два етапи трансформації від адміністративної до соціально орієнтованої ринкової системи:

>        на першому етапі здійснювалися масштабні зміни щодо розбудови ринкового господарського механізму в умовах співіснування різних форм власності та господарювання, лібералізації економічних відносин, формування нормативно-правової бази та системи державного регулювання;

>        на другому етапі виконуються більш складні завдання, пов’язані з удосконаленням структури економіки, підвищенням ефективності ринків (фінансових, товарних, ринків праці, капіталу), впровадженням більш складних мотиваційних механізмів для стимулювання інвестицій, інновацій та технологічного розвитку.

Конкурентне середовище на сьогодні сформовано, зокрема, у торгівлі, на багатьох ринках агропромислового комплексу, легкої, харчової промисловості, машинобудування, будівництва, автомобільного транспорту, у фінансовій діяльності тощо.

В Україні ринками, де домінують природні монополії є:

• електроенергетика (високовольтні мережі, центральне диспетчерське управління, обленерго);
• зв’язок (телефонні мережі, послуги пошти);
• транспорт (залізниці, порти, аеропорти, трубопроводи);
• житлово-комунальні послуги (водоканали, централізовані системи теплопостачання).

Також монополізованими (неприродно) є гірничо-металургійний комплекс і

автомобілебудування. За певних аспектів висококонцентрованими є також агропромисловий комплекс (ринок матеріало-технічних ресурсів і переробна промисловість АПК), ринок нафтопродуктів і мобільний зв’язок. Це все приклади загальнодержавних монополій. Проте найпоширенішими є регіональні монополії, основу яких становлять насамперед суб’єкти житлово-комунального господарства, виробники та розподілювачі електроенергії.

На даний момент найгострішими проблемами розвитку конкуренції в Україні, на наш погляд, є:

—         нерівність умов конкуренції внаслідок впливу адміністративних чинників;

—         спотворення конкуренції внаслідок «тінізації» господарювання;

—         недобросовісна конкуренція;

—         інституційні обмеження конкуренції.

Нерівність умов конкуренції виступає як один із серйозних негативних чинників розвитку підприємництва в Україні. Згідно з даними опитувань, які здійснювалися фахівцями Міжнародної фінансової корпорації, головними перешкодами для бізнесу підприємці вважають нестабільність законодавства, корупцію, політичну нестабільність та нерівні умови конкуренції.[10] Такі часто згадувані перешкоди, як регулювання підприємницької діяльності, втручання центральної та місцевої влади, проблеми залучення фінансових ресурсів, на думку підприємців, є менш важливими. Нерівність умов конкуренції пов’язана з неоднаковим режимом оподатковування, субсидіями і привілеями з боку держави чи місцевої влади, пільговим доступом до земельних ділянок, інфраструктури та ін. У результаті ми маємо справу з парадоксом, коли неефективні підприємства часто процвітають, а їхні більш продуктивні конкуренти зазнають труднощів. Усупереч логіці ринкової економіки вони не в змозі витиснути чи поглинути менш ефективних суперників.

Істотна «тінізація» деяких ринків з конкурентною структурою спотворює конкуренцію на них. У «тіньовій» сфері не діють легальні механізми захисту економічної конкуренції, внаслідок чого існує підвищена ймовірність розподілу ринків, створення перешкод вступу нових учасників, інших форм антиконкурентних домовленостей. Крім того, у «тіньовій» сфері продавці й покупці значно гірше поінформовані про загальний стан попиту та пропозиції ніж у легальній, внаслідок чого продавець (покупець) навіть із фактично незначною ринковою часткою може поводити себе стосовно непоінформованих контрагентів як монополіст.

Проблема недобросовісної конкуренції, зокрема, неправомірного використання ділової репутації господарюючих суб’єктів, створення перешкод та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, інших дій у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, за наявними спостереженнями, є менш гострою ніж дві вищезгадані.

Досліджуючи сучасний стан ринку можна з впевненістю сказати, що ринки з конкурентною структурою переважають. Результати розрахунків щодо ринків України, здійснені на основі опрацювання даних щодо 422 загальнодержавних та 3441 регіональних укрупнених (агломерованих) ринків виявили, що на початок 2013 року більше половини продукції реалізовувалося суб’єктами господарювання, які діяли на ринках, де структурні обмеження конкуренції відсутні. В той же час на олігопольні ринки припадало 16,6 відсотка загального обсягу реалізації, на ринки з ознаками індивідуального домінування — 22,6 відсотка, на ринки, де структурні передумови конкуренції відсутні (частка найбільшого підприємства перевищує 90 відсотків) — 6,5 відсотка.

Слід зазначити, що поряд із негативними чинниками впливу на конкуренцію, що випливають з особливостей структури ринків, в Україні гострою залишається проблема антиконкурентних факторів так званого інституційного характеру, пов’язаних з особливостями поведінки учасників і регуляторів ринків. На думку фахівців “Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України ”, головними факторами конкуренції стають не стільки витрати, ціна та якість товару, скільки рівень та обсяг корпоративної влади та контролю за ринком, що досягається за рахунок позаекономічних засобів. Ситуація ускладнюється через нерозвиненість ринкової інфраструктури, що перешкоджає дії механізмів вирівнювання цін.

Після отримання незалежності та проголошення курсу на ринкові реформи українська економіка стала надзвичайно відкритою. З початку 90-х років минулого століття Україна бере активну участь у роботі таких впливових міжнародних організацій як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, Організація економічного співробітництва та розвитку, у програмі ООН та інших. Як член цих організацій вона стала активним учасником різноманітних порівнянь та рейтингів.

Сильними сторонами української економіки є добре освічене населення, гнучкий та ефективний ринок праці, зростання розмірів ринку, що в подальшому продовжуватимуть впливати на покращення показників конкурентоспроможності країни.

Новий уряд з приходом до влади оголосив про ряд доволі амбіційних реформ, для вдалого виконання котрих необхідно обов’язково звернути увагу на такі слабкі місця економіки України, як інституційна структура (134е місце) та низькоефективно фунціонуючі ринки товарів та послуг (129е місце), які зараз придушують конкуренцію та заважають процвітанню підприємництва. В даному контексті членство країни у СОТ має посилити розвиток конкунтного середовища в Україні, послабивши при цьому торгові барєри та внутрішні перепони, такі як, наприклад, неефективна антимонопольна політика.

За індексом економічної свободи Україна посіла лише 164 місце серед 179 країн. Останніми роками цей індекс використовується міжнародними організаціями для оцінки прогресу країн у структурних реформах.

Індекс економічної свободи базується на 10-ти індексах, які оцінюються по шкалі від 0 до 100, причому, показник 100 відповідає максимальній свободі.

• Свобода бізнесу
• Свобода торгівлі
• Податковасвобода
• Державні витрати
• Грошовасвобода
• Свобода інвестицій
• Фінансовасвобода
• Захист прав власності
• Свобода від корупції
• Свобода трудових стосунків

Вага кожного з 10 факторів вважається однаковою, через це загальний індекс являє собою середнє арифметичне від показників. Усі країни за цим індексом діляться на такі групи:

• Вільні — з показником 80-100
• В основному вільні — з показником 70-79,9
• Помірно вільні — з показником 60-69,9
• В основному невільні — з показником 50-59,9
• Деспотичні — з показником 0-49,9

Україна має показник 45,8 і відноситься до деспотичних країн.

До найслабших місць економічної свободи в Україні відносять свободу інвестицій, фінансову свободу, захист прав власності та свободу від корупції. Вважається, що саме висока бюрократія у законодавстві України послаблює іноземні інвестиції в Україну. На низький показник фінансової свободи впливають наступні фактори: фінансове оздоровлення банківської системи проходить повільно і більш, ніж 150 маленьких банків страдають від недостачі капіталу; іноземним банкам та страховим компаніям дозволено відкривати філії; більш ніж 180 банків на даний момент зареєстровано в Україні, включаючи 49 з часткою іноземного капіталу. Приймаючи до уваги неефективність фінансової системи рівень її розвитку можна характеризувати, як початковий. Захист прав власності також є доволі слабким через значну корупцію, яка затронула в Україні всі сфери економічної активності.

Отже, невтішна інформація щодо розташування України у міжнародних рейтингах повинна стати поштовхом для більш детального вивчення факторів, що визначають конкурентні переваги або недоліки української економіки з метою покращення існуючої ситуації.

Добросовісна конкуренція має важливе значення для будь-якої здорової ринкової економіки. Антимонопольні закони спрямовані на забезпечення контролю за діяльністю підприємств в інтересах обмеження монополізму, антиконкурентних дій, оскільки підприємства розвиваються найбільш оптимально і працюють найбільш ефективно в умовах добросовісної конкуренції. Одним з основних етапів реформування народного господарства після проголошення незалежності було становлення антимонопольного законодавства і відповідних державних органів.

Тож українське антимонопольне законодавство діє вже більше 20 років (американське — 114, європейське — 56) і достатньо результативно.

Оптимальний шлях модернізації національної економіки – підвищення конкурентоспроможності та досягнення на її основі сучасних стандартів добробуту населення. Для цього необхідна розробка та реалізація відповідної державної програми метою якої має бути наближення стандартів життя та розміру ВВП на душу населення до середньоєвропейського рівня за рахунок створення умов для ефективного використання базових конкурентних переваг і формування нових конкурентних переваг України, що забезпечать більш високу продуктивність праці та віддачу на капітал шляхом розбудови ефективного конкурентного середовища на внутрішньому та зовнішніх ринках.

Можливості створення нових конкурентних переваг, пов’язані:

• із спроможністю до впровадження нових технологічних та управлінських знань, їх розповсюдження та масового використання прибуткових форм економічної діяльності;
• забезпеченням наближення структури економіки України до розвинених країн завдяки прискореному розвитку та збільшенню внеску до ВВП галузей з високою часткою доданої вартості;
• підвищенням конкурентоспроможності реального сектора шляхом усунення бар’єрів підприємницької діяльності, розвитку конкурентних ринків і піднесення ефективності економіки;
• впровадження ефективних важелів та механізмів стимулювання інвестицій та інновацій;
• створенням необхідних умов та інфраструктури для координації зусиль і збалансованого розвитку найважливіших секторів економіки [2, 54].

Тому сучасна політика зростання конкуренції має сприяти:

• збільшенню частки конкурентних секторів економіки;
• забезпеченню рівності умов конкуренції на товарних ринках;
• здійсненню послідовної реструктуризації економіки, розвиток виробництв із високою часткою доданої вартості та швидким оборотом капіталу;
• проведенню ефективної промислової і аграрної політики;
• розширенню внутрішнього ринку за рахунок підвищення рівня життя населення, що призведе до збільшення споживання та реалізації політики імпортозаміщення;

В Україні на сьогодні створено законодавчу базу й організаційні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики і тому питання з обмеження монополізму, підтримки та розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

Таким чином на підставі вище зазначеного можна зробити наступні висновки:

• по-перше, конкуренція в Україні має низку проблем для вирішення яких потрібно вжити ряд відповідних заходів;
• по-друге, для ефективного функціонування економіки держави потрібне органічне поєднання ринку досконалої конкуренції, чистої монополії, монополістичної конкуренції, в залежності від конкретного ринку продукції чи послуг.

Висновки

Проведене дослідження дозволяє підтвердити, що кон­куренція є визначальним чинником упорядкування цін, стимулом для активізації інноваційних процесів, сприяє витісненню неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, припиняє диктат виробників стосовно споживача. У такому трактуванні поняття “конкуренція” розглядається в першу чергу як динамічний процес. Від­бувається вдосконалення продуктів і технологій, формування нових ринків, нових джерел ресурсів або нових типів організації, що, звісно, вимагає інвестицій. У свою чергу, стимулом для здійснення інвестицій є можливість отримання позитивного економічного прибутку до то­го часу, доки цінова конкуренція не призведе до зниження ціни до рівня довгострокової рівноваги.

Отже, можна відзначити, що за­хист конкуренції на регіональних товарних ринках та її підтримка в період становлення ринкової еко­номіки пов’язана з такими проблемами, як загаль­ний кризовий стан економіки та намагання уряду стабілізувати ситуацію за допомогою адміністра­тивних важелів. Криза неплатежів, недостатність інвестицій створюють несприятливий фон для розвитку конкуренції, оскільки в умовах повільно­го проведення економічних перетворень важно здійснювати активні антимонопольні заходи, які повинні поєднуватися з іншими складовими час­тинами реформ: психологічні фактори, непідго­товленість суспільства до сприйняття та розуміння законів ринкової економіки та необхідності конку­ренції, небажання з боку керівників підприємств працювати в умовах конкурентного середовища; з боку галузевих міністерств та відомств, регіональ­них органів влади — певне нерозуміння доцільності проведення політики демонополізації та здійснен­ня її завдань.

Звідси — різка протидія антимонопольним заходам, намагання створити нові та більш потужні монопольні утворення:

• недосконалість політики сприяння конку­ренції та розвитку конкурентного середовища в монополізованих галузях. Її проведення по­винно полягати в стимулюванні створення но­вих підприємств в даних галузях, в заохоченні діючих підприємств інших галузей до виробницт­ва монополізованих видів продукції, в сприянні імпорту такої продукції, в полегшенні доступу іно­земних фірм на монополізовані вітчизняні ринки. Засобами здійснення політики сприяння конку­ренції повинні бути податкові та митні важелі, пільгове кредитування підприємств, які вперше вступають на монополізовані ринки;
• високі бар’єри, які обмежують вступ гос­подарюючих суб’єктів на існуючі ринки та стиму­лювання вступу на монополізовані ринки нових суб’єктів господарювання.

Таким чином формування і проведення розум­ної політики оптимального поєднання монополь­них і конкурентних сил, раціонального викорис­тання економічних важелів антимонопольного ре­гулювання повинно сприяти створенню дієвої ринково-конкурентної сфери національної еко­номіки від якої значною мірою залежить май­бутній добробут людей України.

З метою сприяння розвитку конкуренції на товарних ринках та підтримки підприємництва доцільно:

• сприяти підприємницькій активності фізичних та юридичних осіб, особливо на монополізованих товарних ринках шляхом надання пільг при створенні та діяльності підприємств малого та середнього бізнесу та при умові контролю за їх цільовим використанням, особливо на монополізованих ринках. Пріоритетність товарного ринку повинна визначитися у відповідності із критеріями спеціалізації регіону, соціальної значимості та необхідності розвитку конкуренції;
• активізувати залучення коштів місцевих бюджетів, асоціацій, громадських об’єднань, добровільних організацій і підприємств на фінансування місцевих пріоритетних проектів;
• запровадити загальнодержавну систему довідково-консультативних послуг для малих підприємств.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про захист економічної конкуренції» // Голос України. — 2001. — № 37.
2. Розпорядження Президента України “Про деякі питання забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в процесі європейської та євроатлантичної інтеграції” № 1184/2005р. від 03.10.05 “Урядовий кур’єр” від 12.10.05.
3. .Офіційний сайт Міністерства економіки України – http: // www.minfin.gov.ua
4. Безух, О. Право на економічну конкуренцію як суб’єктивне право й економічна свобода учасників ринкових відносин / Олександр Безух // Підприємництво, господарство і право. — 2013. — № 2. — С. 11-113
5. Біла С. Роль держави у формуванні конкурентного середовища як передумови структурних перетворень економіки //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2001. — № 1. — C. 81-91
6. Борисенко З. Діалектика монополізму і конкуренції в умовах глобалізації //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 2. — C. 405-409
7. Вплив детермінуючих факторів зовнішнього конкурентного середовища на формування і розвиток конкурентних переваг підприємства / І.С. Грозний, С.В Коверга // Соц.-екон. пробл. сучас. періоду України. — 2008. — Вип. 6. — С. 92-102
8. Головако Л. Антимонопольна діяльність: Опорний конспект лекцій/ Людмила Степанівна Головако, Любов Іванівна Дідківська; Київський національний торговельно-економічний університет . — К.: КНТЕУ. – 2004 — Ч. 2. — 2004. — 210 с.
9. Грищенко І. Формування конкурентного середовища на ринку послуг України //Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 5. — C. 163-166.
10. Дворак М. С. Чинники формування конкурентного середовища на ринку України //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 9. — C. 120 — 127.
11. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.
12. Костусєв О. Конкуренція і монополія в їх історичній динаміці //Економіст. — 2003. — № 5. — С.86-89
13. Костусєв О. О. Методологічні засади формування ефективного конкурентного середовища в економіці України: Автореф. дис…. д-ра економ. наук: 08.02.03 / Одеський держ. економ. ун-т. — Одеса, 2004. — 28 с.
14. Костусєв О. Стан конкурентного середовища в Україні та основні напрями вдосконалення правових механізмів захисту конкуренції //Економіст. — 2005. — № 5. — C. 52-53
15. Кравченко Ю. Ринкам природних монополій — ефективне регулювання //Економіка України. — 2006. — № 6. — C. 12-19
16. Лагутін В. Шкода від монополії і користь від конкуренції: чи все так просто? //Економіка України. — 2007. — № 4. — C. 55-61
17. Марцин В. С. Конкуренція як засіб антимонопольного регулювання товарних ринків та місце в ньому держави // Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 10. — С. 3-8.
18. Марцин В.С. Конкуренція як засіб антимонопольного регулювання товарних ринків та місце в ньому держави / В. С. Марцин // Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 10. — С. 3-8
19. Одесс В. Конкуренция — двигатель экономики рыночного типа / В. Одесс // Маркетинг. — 2008. — № 5. — С. 3-8
20. Слободчикова Ю.В. Теоретичні аспекти формування конкурентного середовища / Ю.В.Слободчикова // Держава та регіони. – 2009. – №6 – с.200-204.
21. Хвесик Ю.М. Сутність конкуренції та фактори впливу на стан ринкового конкурентного середовища / Ю.М. Хвесик // Інвестиції: практика і досвід. – 2009. – №4. с.53-56.
22. Юхимович О. А. Зміст ринкової конкуренції та її роль в організації ринкової економіки [Текст] / О. А. Юхимович // Економіка в школах України. — 2011. — № 4. — С. 9-18