Вступ

Інвестиції та інвестиційна діяльність завжди знаходяться в центрі уваги економічної думки. Питання про інвестиції є дуже актуальним у сучасній економіці, оскільки будь — яке підприємство формується і розвивається на основі фінансування та інвестицій, а інвестиційна діяльність визначає умови економічного розвитку.

Проблематика інвестицій широко висвітлена в економічній літературі вітчизняними та зарубіжними авторами. Так, наприклад, у Беренса та П. М. Хавранека широко висвітлене поняття інвестиційного проекту. П. Рогожин, Н. Татаренко, В. Федоренко, А. Череп, розглядали питання інвестицій, інвестиційної діяльності. Ф. Блек і М. Шоулз присвятили багато праць визначенню фінансових інвестицій.

У більшості опублікованих робіт автори недостатньо приділяють увагу теоретичному поясненню поняття інвестиції, а також належному з’ясуванню його сутності.

Головним питанням інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування, які мають відповідати як довготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки України. Вагоме значення для економічного розвитку України відіграє інвестиційна діяльність, яка потребує, пошуку шляхів та способів оптимізації інвестиційної діяльності в умовах розвитку ринкових відносин в Україні, що являється на сьогодні актуальною проблемою.

1. Сутність інвестиційної діяльності, роль та значення інвестицій

Розмаїття терміна «інвестиції» у вітчизняній та зарубіжній літературі значною мірою пояснюється широтою сутнісних рис цієї доволі складної економічної категорії. У сучасній економічній теорії категорія «інвестиції» (від лат. слова «invest.» — вкладати) становить процес вкладення капіталу з метою наступного його збільшення.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» (ст. 1) визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект [1]. У монографії «Інвестиції», підготовленій нобелевським лауреатом з економіки У. Шарпом разом з іншими американськими вченими, зазначається: «У найширшому розумінні термін «інвестувати» означає розлучитися з грішми сьогодні з тим, щоб отримати їх більшу суму в майбутньому» [2]. «Інвестиція — це спосіб розміщення капіталу, який має забезпечити збереження або зростання суми капіталу», — визначають американські економісти Л. Гітман і М. Джонк у монографії «Основи інвестування» [3]. В. Я. Шевчук та П. С. Рогожин зазначають, що інвестиції мають фінансове та економічне визначення. За фінансовим визначенням. інвестиції — це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність із метою отримання доходу. За економічним визначенням, інвестиції — це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також не пов’язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни в товарно-матеріальних засадах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал [4]. Тут не врахована та обставина, що інвестиції можуть направлятися на закупівлю прибуткових цінних паперів, акцій інших підприємств чи придбання великої партії матеріалів у зв’язку з інфляційними очікуваннями тощо. Ці операції ніяк не пов’язані з основним капіталом.

До того ж практика показує, що інвестиції можуть здійснюватися не тільки у фінансовій чи матеріальній формі, а ще й у формі ноу — хау, технологій, патентів, інших нематеріальних активів, за рахунок списання боргу і т. ін.

У макроекономіці під інвестиціями розуміється частка ВВП, яка не споживається в поточному періоді й забезпечує приріст капіталу в економіці. У розширеному трактуванні вони розглядаються як довгострокові вкладення капіталу у власній країні або за кордоном у підприємства різних галузей, підприємницькі проекти, соціально — економічні програми, інноваційні проекти. У мікроекономіці інвестиції трактуються як процес створення нового капіталу (засобів виробництва і людського капіталу) [5].

Т. Дорошенко вказує, що інвестиції — це всі види грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в реальні та фінансові активи з метою отримання прибутку (доходу). Під інвестиціями слід розуміти тільки ті вкладення, метою яких є отримання прибутку (доходу). І саме за цією метою потрібно відрізняти інвестиції від інших вкладень коштів [6]. Визначення має на декілька хиб. По-перше, помилкове розмежування грошових, майнових і інтелектуальних цінностей як окремих, не пов’язаних між собою категорій, оскільки за цивільно-правовою природою майном є і нерухомість, І матеріали, і готова продукція, і гроші, і об’єкти інтелектуальної власності. Тому доречніше вказати: «всі види майнових цінностей». По-друге, потребує уточнення поняття «реальні та фінансові активи». Краще вказати, що інвестиції вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності, оскільки і купівля цінних паперів, і витрати на нове обладнання, і проведення реконструкції підприємства — все це робиться з метою здійснення підприємництва задля отримання прибутку. По-третє, помилковою є думка, що інвестора, який вкладає майно як підприємець, цікавить отримання прибутку (доходу). Інвестора цікавить, насамперед, прибуток (хай навіть у віддаленому майбутньому), а не просто дохід, за умови отримання якого можна працювати збитково. По-четверте, думка, що інвестування не може здійснюватися з метою отримання соціального ефекту, також є помилкою, оскільки вкладення коштів у об’єкти невиробничої сфери можна розглядати як засіб забезпечення нормального функціонування економіки через здійснення заходів щодо відтворення робочої сили — а без цього фактора процес виробництва неможливий. Лише та держава, що інвестує значні кошти в соціальні проекти, може розраховувати на стабільний розвиток і економічне зростання. Російський «Современный зкономический словарь» визначає інвестиції таким чином: «Інвестиції — довгострокові вкладення капіталу у власній країні або за кордоном у підприємства різних галузей, підприємницькі проекти, соціально-економічні програми, Інноваційні проекти».

О.      О. Недосекін, К. І. Воронов дають таке визначення: інвестиції — тимчасова відмова економічного суб’єкта від споживання наявних у його розпорядженні ресурсів і використання цих ресурсів для збільшення в майбутньому свого добробуту .

На думку Н. О. Татаренко та А. М. Поручника, інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності для отримання прибутку або досягнення певних соціальних ефектів. У першому випадку інвестиції розглядаються як засіб збільшення капіталу, у другому — як засіб надання соціальних послуг, які у кінцевому рахунку сприятимуть соціально-економічному розвитку суспільства [7].

Звертання до трактування терміна «інвестиції» в закордонній економічній літературі показує, що в різних школах і напрямах економічної думки визначення поняття «інвестиції» містять загальну істотну рису — зв’язок інвестицій з одержанням доходу як цільовою настановою інвестора.

У найбільш загальному вигляді інвестиції розуміються як вкладення капіталу з метою його збільшення в майбутньому. Такий підхід до визначення поняття «інвестиції» панує як у європейської, так і в американській методології.

Існує й інший підхід до визначення інвестицій, зумовлений зростанням значення ринку цінних паперів, як механізму щодо зростання реального капіталу в країнах з розвинутою ринковою економікою. У його рамках інвестиції визначаються як вкладення в цінні папери.

Розвиток ринкових відносин обумовив необхідність переглянути тлумачення категорії «інвестиції» відповідно до нових умов. Характерними рисами ринкового підходу, що формується, до розуміння сутності інвестицій є:

—         зв’язок інвестицій з одержанням доходу як мотиву інвестиційної діяльності;

—         розгляд інвестицій у єдності двох сторін: ресурсів (капітальних цінностей) і вкладень (витрат);

—         аналіз інвестицій не в статиці, а в динаміці, що дозволяє об’єднати в рамках категорії «інвестиції» ресурси, вкладення й віддачу вкладених коштів — як мотиву цього об’єднання;

—         включення до складу об’єктів інвестування будь-які вкладення, що дають економічний ефект.

У цілому інвестиції визначаються як процес, у ході якого здійснюється перетворення ресурсів у витрати з урахуванням цільових установок інвесторів — одержання доходу (ефекту).

Інвестиції класифікують за окремими ознаками:

За об’єктами вкладень є фінансові і капітальні інвестиції та реінвестиції. Фінансові інвестиції — це такі, які передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Корпоративні права — це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах. Дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов’язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому.

Капітальні інвестиції — це такі, які передбачають придбання будинків, споруд, машин та інших об’єктів основних засобів і нематеріальних активів, які піддягають амортизації.

Реінвестиції — це такі, які передбачають здійснення капітальних або фінансових інвестицій за рахунок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

За характером участі є прямі та портфельні інвестиції. Прямі інвестиції — це такі, що передбачають внесення коштів або майна до статутного капіталу юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Портфельні інвестиції — операції, які передбачають придбання цінних паперів, їх похідних та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (до одного року) та довгострокові (більше одного року) інвестиції.

За формою власності ресурсів інвестування виділяють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції. Приватні інвестиції здійснюються громадянами, недержавними підприємствами, організаціями та установами, спілками і товариствами, громадськими і релігійними організаціями, заснованими на приватній власності. Державні інвестиції здійснюють органи влади й управління України, місцевих рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів і позабюджетних фондів, а також державні підприємства за рахунок власних і позикових коштів. Іноземні інвестиції здійснюють іноземні держави, юридичні особи та громадяни. Спільні інвестиції здійснюють громадяни і юридичні особи.

За регіональною ознакою є внутрішні та зовнішні інвестиції. При внутрішніх інвестиціях діяльність проводять винятково на території України, а при зовнішніх — як на території України, так і за її межами.

3а ступенем ризику є безризикові та ризикові інвестиції. Безризиковими інвестиціями вважають вкладення в короткострокові державні облігації провідних країн світу. Ризикові інвестиції — це такі, які мають певний ступінь ризику [5].

З поняттям «інвестиції» тісно пов’язане й визначення «інвестиційна діяльність». Терміну «інвестиційна діяльність» можна дати широке й вузьке визначення. У широкому значенні інвестиційна діяльність — це діяльність, пов’язана із вкладенням коштів в об’єкти інвестування з метою одержання прибутку. Подібне трактування міститься в Законі «Про інвестиційну діяльність» [1], відповідно до якого під інвестиційною діяльністю розуміється вкладення інвестицій і практичні дії з метою одержання прибутку й (або) досягнення іншого корисного ефекту. У вузькому значенні інвестиційна діяльність, власне інвестування, являє собою процес перетворення інвестиційних ресурсів у вкладення.

Планування інвестиційної діяльності є необхідним процесом з ряду причин:

—         для реалізації стратегій підприємство може використати різні види інвестицій, різний обсяг інвестиційних коштів , тому доцільно розробляти декілька альтернативних проектів;

—         необхідність вибору з альтернативних інвестиційних проектів найбільш ефективного;

—         необхідність якнайшвидшого отримання віддачі від інвестицій;

—         планування сприяє зниженню ризику, що пов’язаний із прийняттям інвестиційних рішень.

2. Аналіз інвестиційної діяльності та залучення інвестицій в економіку України

Інвестування — це довгострокове вкладання наявних коштів з метою одержання вигоди в майбутньому. Постає питання, що краще: інвестувати наявні економічні ресурси чи все ж таки використати їх сьогодні. Зрозуміло, що очікувані вигоди в майбутньому мають бути значними, оскільки вони мають компенсувати інвесторові, по-перше відстрочку задоволення поточних потреб за допомогою цих економічних ресурсів, а по-друге, — ризик втрати вкладених ресурсів.

Інвестиційну діяльність можна розглядати як у вузькому так і в широкому розумінні, оскільки на сьогодні немає чітко визначеного тлумачення цієї економічної категорії. Проаналізувавши праці багатьох авторів, законодавчі акти та постанови, можемо відзначити, що інвестиційну діяльність у вузькому розумінні визначають як процес придбання та реалізації необоротних активів, а в широкому — як комплекс заходів, спрямованих на отримання певного прибутку.

Однак, на нашу думку, інвестиційна діяльність — це не просто вкладання наявних ресурсів з метою отримання прибутку, це важлива складова міжнародного руху капіталу, яка здатна забезпечити міграцію капіталу з однієї країни в іншу, а також прискорювати цю міграцію в одних сферах світового господарства, та уповільнювати в інших.

Інвестиції в економіку України завжди мали місце, однак, можливо, не в бажаному обсязі. Як свідчить інформація, наведена в табл. 1, інвестиції мали номінальне зростання до 2009 р. включно, у 2010 р. відбулося різке скорочення, що було спричинено світовою фінансовою кризою та її наслідками. Динаміка інвестицій є нестабільною величиною, прив’язаною до загальної макроекономічної ситуації в країні. 

Таблиця 1. Динаміка інвестиційної активності в Україні, у фактичних цінах, млн грн [6]

Показник	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2010 р.	2011 р.
Усього	111 174	148 972	222 679	272 074	192 878
У тому числі: інвестиції у власний капітал
	93 096	125 254	188 486	233 081	151 777
капітальний ремонт	11 533	15 966	23 645	27 491	18 966
інвестиції в нематеріальні активи	3040	4584	6389	6367	5893

На динаміку інвестиційної діяльності в Україні негативно впливає нестабільність законодавчої бази, не тільки тієї, яка регулює власне інвестиційні процеси, а й суміжної — оподаткування, регулювання банківської діяльності, ринку цінних паперів тощо. Суттєвою перешкодою на шляху активізації інвестиційної діяльності є нерозвинутість механізму управління ризиками — їх мінімізація, страхування, хеджування, перерозподіл. Ще одним чинником, який негативно впливає на інвестиційну діяльність є відсутність бажання вітчизняних інвесторів вкладати гроші у власну економіку, що є важливим індикатором для іноземних інвесторів. Така ситуація породжує дефіцит довгострокових фінансових ресурсів в економіці, без яких неможлива реалізація серйозних інвестиційних проектів.

Розглянемо тепер структуру інвестицій за видами економічної діяльності (табл. 2).

Таблиця 2. Динаміка інвестицій у власний капітал за видами економічної діяльності, освоєно (використано) у млн грн [6]

Вид економічної діяльності	2006 р.	2007 р.	2009 р.	2010 р.	2011 р.
Усього	93096,1	125253,7	188486,1	233081,0	151776,8
Сільське господарство, мисливство, лісове господарство	5015,7	7309,1	9519,2	16890,1	9381,7
Рибальство, рибництво	27,1	55,1	35,7	61,5	22,3
Промисловість	35031,1	44803,6	64341,4	76617,7	57657,6
добувна	—	8593,8	12142,2	16767,1	13914,0
переробна	—	30113,3	44822,9	48975,9	35322,2
виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	—	6096,5	7376,4	10874,7	8421,4
Будівництво	4929,0	6300,2	9106,6	12469,1	5324,9
Торгівля	7614,0	11654,7	17778,5	24694,5	14091,2
Діяльність готелів та ресторанів	1508,2	1483,4	2613,7	3221,9	2589,0
Діяльність транспорту та зв’язку	16887,5	20328,5	317094,5	32558,4	24555,1
Фінансова діяльність	1963,9	2386,3	4164,9	4636,0	3358,8
Операції з нерухомістю, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям	15333,9	24026,0	39414,5	48839,6	25677,6
Державне управління	792,6	1053,6	1517,6	1819,4	894,2
Освіта	870,2	1163,4	1651,4	2321,7	1484,3
Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги	1296,5	1835,2	2518,1	3530,6	1931,6
Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту	1826,3	2854,2	4061,2	5420,5	4808,5

Як видно з даних табл. 2, найбільше інвестицій надходило до таких галузей, як промисловість, операції з нерухомістю, діяльність транспорту та зв’язку, торгівля.

Якщо розглянути інвестиції за джерелами фінансування, то можна побачити, що основними інвесторами є держава та внутрішні інвестори, тоді як іноземні інвестиції становлять незначну частку в загальній структурі інвестицій — до 5% (табл. 3.).

Таблиця 3. Інвестиції в основний капітал за джерелами фінансування [6]

Показник	У фактичних цінах, млн грн					У відсотках до загального обсягу
	2005 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2005 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	2011 р.
Усього	93 096	12 5254	18 8486	23 3081	151777	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
Кошти держбюджету	5077	6846	10 458	11 576	6687	5,5	5,5	5,6	5,0	4,4
Кошти місцевих бюджетів	3915	5446	7324	9918	4116	4,2	4,3	3,9	4,2	2,7
Власні кошти підприємств	53 424	72 337	106 520	132138	96 019	57,4	57,8	56,5	56,7	63,3
Кредити банків та інші позики	13 740	19 406	31 182	40 451	21 581	14,8	15,5	16,6	17,3	14,2
Кошти іноземних інвесторів	4688	4583	6660	7591	6859	5,0	3,7	3,5	3,3	4,5
Кошти населення на будівництво власних квартир		701 9	9879	9495	4792		5,6	5,2	4,1	3,2
Кошти населення на індивідуальне житлове будівництво	3091	5110	8549	11 589	5502	3,3	4,1	4,5	5,0,	3,6
Інші джерела фінансування	9161	4507	7914	10 323	6176	9,8	3,5	4,2	4,4	4,1

 

Номінальна сума інвестицій за досліджуваний період (2007-2010 рр.) збільшилась у 1,6 раза, або на 58 684 млн грн. Однак, якщо врахувати інфляцію, податкове навантаження та інші чинники, то стає зрозумілим, що реальна сума отриманих інвестицій менша за номінальну.

На активність інвестиційної діяльності в країні впливає її інвестиційний клімат, інвестиційна привабливість. Чим вища в рейтингу інвестиційна привабливість країни чи об’єкта інвестування, тим швидше та у значних обсягах будуть надходити інвестицій. Таким чином, можна стверджувати, що інвестиційний клімат та інвестиційна діяльність у країні тісно пов’язані між собою. На стан інвестиційного клімату в країні впливає безліч факторів, однак формування сприятливого інвестиційного клімату є визначальним завданням державної політики у сфері інвестиційної діяльності.

Інвестиційний клімат являє собою сукупність чинників, які бере до уваги інвестор, приймаючи рішення щодо здійснення інвестицій. У законодавчих актах інвестиційний клімат визначають як сукупність економічних, правових, регуляторних, політичних та інших факторів, які в кінцевому рахунку визначають ступінь ризику капіталовкладень і можливість їх ефективного використання [7]. Інвестиційний клімат тісно пов’язаний з інвестиційною політикою, що є об’єктом її впливу. Інвестиційна політика, що становить сукупність різних прямих і непрямих заходів, впливає на різні, перш за все, суб’єктивні складові інвестиційного клімату.

Оцінювання інвестиційного клімату коливається в межах від сприятливого до несприятливого. Сприятливим вважається інвестиційний клімат, що сприяє активній інвестиційній діяльності, яка стимулює прибутки капіталу. Несприятливий інвестиційний клімат підвищує ризик для інвесторів, що призводить до відтоку капіталу та затухання інвестиційної діяльності. Ефективність інвестиційної політики вимірюється зміною інвестиційного клімату в більш сприятливий бік і приводить до активізації інвестиційної діяльності. У свою чергу, сприятливий інвестиційний клімат впливає на інвестиційну політику в бік її подальшого вдосконалення.

Таким чином, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату — це здатність держави управляти інвестиційною активністю в часі та в конкретних напрямах.

Оцінювання інвестиційного клімату, що є ринковим інструментом оптимізації потоку інвестицій, широко поширено в усьому світі. Воно здійснюється консалтинговими фірмами, банками, державними органами, незалежними агентствами. Об’єктом дослідження найчастіше є країни і лише в окремих випадках — регіони всередині країни.

Для оцінювання сучасного інвестиційного клімату в Україні звернемо увагу на міжнародні рейтинги ведення бізнесу та конкурентоспроможності, які відображають загальносвітові тенденції та порівнюють розвиток певної економіки країни із загальносвітовими тенденціями та з іншими економіками за основними показниками (табл. 4.).

Таблиця 4. Міжнародні рейтинги: їх суть та місце України [9]

Показник	2007 р.	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Пояснення
Корупційний індекс організації (Transparency International)	99 позиція зі 163	118 позиція зі 180	134 позиція зі 180	146 позиція зі 180	Індекс корупційності
Рейтинг ведення бізнесу (The Doing Business)	124 позиція зі 155	118 позиція зі 179	139 позиція зі 178	145 позиція зі 181	Рейтинг ведення бізнесу (лег­кість відкриття компанії, ліцен­зування, найму працівників, реєстрація власності, отриман­ня кредиту, захист інтересів інвесторів)
Рейтинг конкурентоспро­можності (World Competitiveness Yearbook)	46 позиція з 55	46 позиція з 55	54 позиція з 55	54 позиція з 56	Дослідження конкурентоспро­можності (стан економіки, ефек­тивність уряду, ефективність бізнесу та стан інфраструктури)
Індекс економічної свободи (Heritage Foundation)	99 позиція зі 157	125 позиція зі 161	133 позиція зі 157	162 позиція зі 179	Визначення рівня свободи еко­номіки (ділова, торгова, фінан­сова, грошово-кредитна, інвес­тиційна, фінансова, трудова свобода, свобода від уряду, від корупції, захищеність прав вла­сності)
Індекс глобальної конкурентоспроможності економіки (World Economic Forum)	69 позиція зі 125	73 позиція зі 131	73 позиція зі 131	82 позиція зі 133	Оцінка конкурентоспроможності (якість інституцій, інфраструкту­ра, макроекономічна стабіль­ність, розвинутість фінансового ринку)

Як видно з рейтингів, Україна перебуває “у хвості”, що свідчить про несприятливий інвестиційний клімат і як результат інвестор не зацікавлений вкладати кошти в країну з низькою інвестиційною ефективністю, з високим рівнем корупції, зі слабкою захищеністю прав власності тощо.

На думку міжнародних аналітиків, однією з найбільших проблем економіки України є необхідність поліпшення діяльності суспільних інститутів. Рівень бюрократизму та урядового регулювання бізнесу в Україні бізнесмени вважають одним з найвищих у світі. Це зумовлює необхідність захисту прав власності та мінімізації ризиків у залучені коштів і стимулюванні інвестиційної діяльності в країні [8].

Держава намагається виправити ситуацію, яка склалася у сфері фінансування інвестицій, про що свідчать такі базові принципи Концепції Державної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 рр.

[10]:

—         послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

—         перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

—         фінансування об’єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;

—         здійснення відповідними державними органами контролю за цільовим викори-станням централізованих інвестицій;

—         удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;

—         збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб’єктів господарювання у фі-нансуванні інвестиційних проектів;

—         виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки, за адресним принципом;

—         надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переоснащенню та реконструкції діючих підприємств;

—         розширення мішаного фінансування інвестиційних проектів;

—         впровадження системи страхування інвестицій.

На наш погляд, не всі задекларовані в Концепції принципи можуть бути ефективно реалізовані найближчим часом. Наприклад, принцип збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб’єктів господарювання у фінансуванні інвестиційних проектів навряд чи буде реалізовано в найближчому майбутньому через дефіцитність фінансових ресурсів у підприємств та низький рівень їх прибутковості. Також викликає сумніви реалізація принципу впровадження системи страхування інвестицій, оскільки реалізація цього принципу в примусовому порядку навряд чи дасть позитивний ефект, а для розвитку добровільного страхування інвестицій має бути готовий власне страховий ринок, який на сьогодні все ще не оговтався від фінансової кризи.

На основі названих принципів у Концепції обґрунтовані напрями інвестиційної політики (рис.) на найближчий термін (2011-2015 рр.).

Хоча напрями інвестиційної політики так само, як і принципи, не позбавлені недоліків, все таки вирішення основних проблем та завдань Концепції буде сприяти покращенню інвестиційного середовища в Україні та залученню обсягів інвестиційних ресурсів у її економіку.

3. Недоліки інвестиційної діяльності в ринкових умовах та шляхи та способи розв’язання проблем розвитку інвестиційної діяльності в Україні

Ефективність використання капітальних видатків державного бюджету вкрай низька — кошти розпорошені по розпорядниках бюджетних коштів, не існує навіть єдиних засад формування та функціонування системи державних інвестицій та забезпечення їх цільового та ефективного використання, а також відповідно поняття «державна інвестиційна програма». Бюджетний та інвестиційний процеси не скоординовані у часі, на рівні головних розпорядників бюджетних коштів не існує середньострокових інвестиційних планів. Процес формування інвестиційних проектів, що потребують державної підтримки, не інтегрований у загальний бюджетний процес.

Несприятливий бізнес-клімат є одним з основних чинників, що негативно впливають на обсяг надходження інвестицій. За результатами рейтингової оцінки, проведеної Всесвітнім банком, Україна займає 145 позицію із 183 країн світу. У зв’язку з фінансово-економічною кризою істотно зменшилися внутрішні джерела надходження інвестицій, а міжнародні фінансові ресурси стали практично недоступними. Через несприятливий інвестиційний імідж країна менш приваблива для міжнародного капіталу в посткризовий період.

Україна хронічно відстає від більшості країн майже за усіма макроекономічними критеріями та оцінками і залишається на периферії інвестиційних потоків. Недостатній рівень залучення інвестиційних ресурсів ускладнився впливом світової фінансово-економічної кризи, що мало наслідком погіршення фінансового стану підприємств, різкого зменшення їх прибутковості і кредитоспроможності, скорочення позикових ресурсів (національних — через кризу ліквідності та підвищення вартості запозичень, зовнішніх — внаслідок розвитку фінансової кризи), а також високого ступеня невизначеності щодо глибини та тривалості кризових явищ. Всі вищезазначені негативні тенденції стали основною причиною пролонгованого згортання інвестиційної діяльності [2].

Основними причинами виникнення проблеми низької інвестиційної активності є:

— несприятливий інвестиційний клімат, тобто несприятливі умови інвестування, зокрема недосконале законодавство щодо захисту прав власності, адміністрування податків, отримання у власність земельних ділянок, вимог до здійснення та контролю підприємницької діяльності;

— нерозвиненість інвестиційного ринку та інвестиційної інфраструктури;

— недостатня державна підтримка інвестиційної діяльності, неналежна система підготовки програм і проектів для державного інвестування;

— відсутність правових засад та дієвих механізмів державного-приватного партнерства в інвестуванні.

Слід відмітити, що на низьку інвестиційну активність у 2008-2011 роках вплинула світова фінансово-економічна криза. Високий інфляційний тиск та низька конкурентоздатність економіки призвели до низької схильності до інвестування.

Темпи розвитку економіки України в значній мірі залежать від обсягу внутрішніх та зовнішніх інвестицій, котрі необхідні для реалізації інвестиційних проектів розвитку вітчизняного високотехнологічного виробництва і зростання частки високотехнологічного експорту в результаті формування та реалізації ефективної результативної інвестиційної політики. Інвестиційна політика України повинна бути спрямована на підтримку науково-технічної та інноваційно-технологічної діяльності для прискорення капіталізації суб’єктів економічної діяльності та модернізації виробництва. Все це необхідно для розв’язання, програмним методом, проблеми низької інвестиційної активності.

Створення умов для активізації інвестиційної діяльності, спрямованої на модернізацію економіки та забезпечення сталого соціально-економічного розвитку, є важливим кроком на шляху до реалізації державної політики, реалізацію якої має забезпечити виконання завдань та заходів Державної цільової програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011 — 2015 роки. Метою даної програми є створення умов, а також концентрація ресурсів для активізації інвестиційної діяльності, спрямованої на модернізацію економіки та забезпечення сталого економічного розвитку.

Таким чином, розроблення та реалізація нової програми розвитку інвестиційної діяльності з більш чітко визначеними шляхами, способами та ресурсами для досягнення поставленої мети є необхідним кроком з реалізації державної політики із забезпечення сталого економічного розвитку, поліпшення бізнес-клімату та залучення інвестицій.

Слід зазначити, що нині від ефективності інвестиційної політики залежать оновлення виробництва, модернізація й нарощування основних фондів підприємств народного господарства, успіх структурної перебудови економіки, розв’язання соціальних і екологічних проблем. В нинішніх умовах надходження іноземних інвестицій в економіку є чинником зростання ВВП, важливим джерелом створення робочих місць, врешті, сприяє успішній інтеграції України до європейського та світового господарства. Вищевказані заходи, звісно ж, не вирішують усіх проблем із залучення інвестицій в економіку країни, але їх можна розглядати як основні напрямки у сфері вдосконалення інвестиційного процесу.

Отже, можна зробити висновок, що розглянуті шляхи та способи розв’язання проблем розвитку інвестиційної діяльності в Україні позитивно впливатимуть на покращення основних макроекономічних показників розвитку держави та зміцнять її позиції на світових інвестиційних ринках. Вони направлені на покращення інвестиційного клімату України та зміцненню відношення до неї стратегічних партнерів, а також підвищення позиції України в міжнародному рейтингу. Слід зазначити, що практична реалізація шляхів і способів активізації інвестиційної діяльності, зможе сприяти розвитку інвестиційної діяльності в ринкових умовах, а також підвищити активізацію інвестиційного процесу, що забезпечить реальні зрушення в економічній структурі суспільства.

Висновки

Дослідження численних теоретичних джерел економічної сутності інвестицій дозволило дати власне трактування поняття інвестицій. Інвестиції розглядаються як динамічний процес зміни форм капіталу, послідовного перетворення первісних ресурсів і цінностей в інвестиційні витрати й перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості у формі економічного, соціального або екологічного ефекту.

Інвестиції — це вкладення як у грошовий, так і в реальний капітал. Вони здійснюються у вигляді коштів, кредитів, цінних паперів, а також вкладень у рухоме й нерухоме майно, інтелектуальну власність, майнові права й інші цінності. Розглянуто економічну категорію «інвестиційна діяльність» як необхідну умову індивідуального кругообігу засобів господарюючого суб’єкта. Узагальнюючи різні літературні трактування, запропоновано авторське формулювання поняття інвестиційної діяльності — як цілеспрямованого процесу пошуку необхідних інвестиційних ресурсів, вибору ефективних об’єктів інвестування, збалансованої за обраними параметрами інвестиційної програми та забезпечення ефективної їх реалізації.

Головною проблемою розвитку інвестиційної діяльності є недостатність внутрішнього інвестиційного потенціалу. Нестача ж інвестиційних ресурсів завжди приводить до пошуку альтернативних джерел залучення зовнішніх фінансових ресурсів як у середині країни (банківські кредити), так і за її межами (іноземні інвестиції).

Водночас активізація інвестиційної діяльності в країні залежить від її інвестиційної привабливості, інвестиційного клімату. На сьогодні інвестиційна привабливість України бажає бути кращою: в розглянутих рейтингах Україна посідає прикінцеві сходинки. А як відомо, інвестиційний клімат та інвестиційна діяльність у країні тісно пов’язані між собою.

Сьогодні перед Україною постає завдання покращення її інвестиційного клімату, що приведе до активізації інвестиційної діяльності, а це можливо лише за рахунок розробки, формування та впровадження ефективної державної інвестиційної політики.

Список використаної літератури

1. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.1991 р. №1560-XII зі змінами від № 3370-IV (3370-15) від 19.01.2006 // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 22. — С. 184.
2. Шарп У. Ф. Инвестиции / Уильям Ф. Шарп, Гордон Дж. Александер, Джеффри В. Бейли ; пер. с англ. — М. : Инфра-М, 2003. — 1028 с.
3. Шевчук В. Я. Основи інвестиційної діяльності / В. Я. Шевчук, П. С. Рогожин. — К. : Генеза, 2007. — 384 с.
4. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент: Учебный курс. / Бланк И.А. — К. : Эльга-Н, Ника-Центр, 2002. — 448 с.
5. Державне агентство України з інвестицій та розвитку. Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2011-2015 роки. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.in.gov. ua/index.php?get=564
6. Захарін С. Оптимізація форм і методів державного регулювання іноземного інвестування // Економіка України. — 2010. — № 4. — C. 54-58.
7. Кибенко Е. Международно-правовые аспекты регулирования иностранных инвестиций в Украине / Е. Кибенко // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2005. — № 5. — С. 17-20.
8. Захарін С. В. Податкові важелі державного регулювання іноземних інвестицій / С. В. Захарін // Фінанси України. — 2010. — № 7. — С. 31-35.
9. Губський Б. Проблеми міжнародного інвестування в Україні / Б. Губський // Економіка України. — 2011. — № 1. — С. 23-27.