Вступ

На сьогоднішній день Україна переживає процес формування й трансформації елементів соціально-економічної, політичної, державно-правової й духовної сфери. При цьому спостерігаються як позитивні, так і негативні моменти.

Перехідний, кризовий період ставить перед населенням нашої країни важку мету — осмислити нову соціально-економічну, політичну, духовну ситуацію, у якій воно виявилося, і вибрати для себе на майбутнє спосіб життя, що задовольняв би матеріальні й духовні потреби й був би можливий, доступний для даної людини.

В 90-ті роки відбулася зміна ціннісних орієнтації нашого суспільства. Це сприяло втраті ряду колишніх ідеологічних і соціально-культурних подань (безпомилковість державної влади, до деякої міри повага до старших, підпорядкування авторитету влади).

На цьому тлі стали розвиватися антицінності: користь, агресивність, обман, егоїзм, нетерпимість до чужих думок і вчинків.

Також негативні моменти присутні в даний період, які пов’язані з розпадом необхідних інститутів, цінностей суспільства. До них ставляться:

а)       криза економіки; що супроводжувалась різким соціально-майновим розшаруванням населення, тобто ростом бідних людей, що у свою чергу динамізує соціальну напруженість у державі;

б)       демографічна криза;

в)       втрата державною владою довіри населення, що викликане високим рівнем корупційності органів влади і їхньою бездіяльністю;

г) розчинення політичних і культурних орієнтирів.

Зміна в суспільній свідомості цінностей послужило ростом матеріальних потреб, а не духовних. Зростання потреб майнового характеру супроводжується реальним скороченням їхнього задоволення: так, заробітна плата працівників бюджетної сфери не відповідає цінам на товари й послуги, що утрудняє реалізацію мінімальних стандартів забезпечення гідного існування.

Аналізуючи комплекс соціальних протиріч сучасного періоду, варто виділити такі, як:

• невідповідність між ростом потреб і можливостями суспільства по їхньому задоволенню;
• порушення соціальної справедливості в сфері розподілу й обміну;
• політичні розбіжності й соціальна нестабільність;
• розходження в умовах, видах і формах праці різних соціально-професійних груп населення;
• розходження в матеріальних умовах населення в різних регіонах країни;
• недоліки в культурно-виховній, освітній діяльності;
• недоліки в господарському механізмі, торгівлі, сфері обслуговування, охорони здоров’я й культурі.

З вищесказаного видно, соціально-економічний стан суспільства генерує злочинність, відтворює й підсилює її.

1. Поняття й класифікація причин злочинності. Значення вивчення причин злочинності. Види детермінації

Одне з основних завдань кримінологічного попередження — усунення причин, що народжують злочинність і позитивний вплив на обставини, що виступають як  умови злочинності.

Причини злочинності — це сукупність соціальних явищ і процесів, які у взаємодії з обставинами, що грають роль умов, детермінують існування злочинності як соціального явища, наявність окремих складових її частин, а на. індивідуальному рівні — здійснення конкретних злочинів.

Злочинність виникає на основі взаємодії особистості й соціального середовища. Її причини можуть бути вивчені на індивідуальному, груповому й загальносоціальному рівнях. У зв’язку з їм, можливо психологічне, соціологічне й філософське їхнє пояснення.

На  індивідуально-психологічному рівні проглядаються причини злочинності як нещастя неузгодженості поводження людини із соціальним середовищем. У результаті цих протиріч відбувається формування негативних якостей особистості, потреби якої змінюються в гіршу сторону, система ціннісної орієнтації такого роду суб’єктів розходиться із загальновизнаними нормами моралі й моральності. Вплив несприятливого навколишнього оточення на особистість із низьким рівнем самосвідомості й контролю, а також деформованою вольовою сферою може викликати її злочинне поводження, спрямоване на рішення виниклих складностей і задоволення потреб.

При дослідженні злочинності простежується чіткий зв’язок причини й наслідку, у тором вона виступає наслідком дії відповідних причин і умов.

Комплекси причин і умов, спільна дія яких викликає наслідку — злочинність і злочин, називають криміногенними детермінантами (від лат. determіnare — визначаю, обумовлюю існування якого-небудь явища, процесу, події»).

Причини й умови злочинності являють собою криміногенну систему. Етимологічно грецьке слово sіstema означає ціле, що складається із частин. Основоположник загальної теорії систем біолог-теоретик Людвіг  Берталанфі ( 1901-1972) визначав систему як «комплекс взаємодіючих компонентів» [3, с. 189].

Мікросистемою в криміногенній системі виступають причини й умови конкретних злочинів. Потім іде підсистема причин і умов груп (категорій) злочинів, що диференцюються по різних підставах. На загальному рівні детермінації злочинності виділяється макросистема — це система причин і умов злочинності в цілому, іноді називаних загальними причинами злочинності.

Класифікації причин і умов злочинності:

1)       по механізму дії криміногенні детермінанти підрозділяються на: причини й умови;

2)       за рівнем функціонування криміногенної системи: детермінація, за допомогою зв’язку заподіяння, опосередкування й обумовлювання; кореляційно-функціональні залежності (наприклад, залежність злочинності й ряду соціально-демографічних факторів. Так, зміни статевовіковій структурі населення викликають визначення зміни в злочинності. Злочинність серед жінок в 6 разів нижче чоловічий. Тому перевага жінок або, навпаки, зниження їхньої частки в населенні позначається на рівні злочинності). Аналогічна кореляційна залежність існує між віковими властивостями населення й злочинністю. Злочинність осіб літнього віку нижче рівня злочинності осіб у молодий і середній вік;

3) за рівнем узагальнення криміногенні детермінанти класифікуються: на загальні причини й умови злочинності; причини й умови груп злочинів (рецидивних, злочинів неповнолітніх, корисливих); причини й умови окремих конкретних злочинів;

4) за змістом криміногенні детермінанти підрозділяються на: соціально-психологічні (негативні явища й процеси в сфері соціальної психології суспільства, спільностей і індивідуумів); соціально-економічні (різке падіння рівня життя людей, розшарування суспільства на високооплачуваний і незаможні; ріст безробіття; відсутність житла в значної частини населення (молоді); високі ціни на життєво-важливі продукти харчування й товари першої необхідності; розходження між умовами життя в містах і в сільській місцевості; наявність різноманітних форм власності і ін.); ідеологічні; політичні; організаційно-управлінські; безгосподарність; виховні (погана профілактична робота з місця проживання); правові;

5)       по природі криміногенні детермінанти підрозділяються на: об’єктивні; об’єктивно-суб’єктивні; суб’єктивні.

Абсолютно об’єктивних або абсолютно суб’єктивних явищ у суспільстві не існує. Більшість криміногенних детермінантів носить об’єктивно-суб’єктивний характер з перевагою об’єктивного або суб’єктивного;

6)       по глибині (і силі дії) причини й умови злочинності діляться на: корінні й некорінні; основні й неосновні; головні й неголовні;

7)       по близькості до події злочину або до певної сукупності причини й умови підрозділяються на: найближчі; віддалені; безпосередні; опосередковані [1, c. 137-138].

Умови злочинності можна підрозділити на: супутні (наприклад, нічний час при здійсненні крадіжки, розбою, грабежу); істотні (неорганізованість дозвілля, погана виховна робота, відсутність контролю); необхідні (недоліки в охороні зброї й боєприпасів при їхньому розкраданні).

Детермінація в кримінологічному змісті означає наявність зв’язків заподіяння, опосередкування й обумовлювання, що пояснюють злочинність. Виділяється кілька видів детермінант і детермінації. Причини (заподіяння), умови (обумовлювання), кореляти (кореляційний зв’язок). Детермінізм припускає сукупність і взаємодія причин і умов, які називають детермінантами явища (у кримінології — криміногенними детермінантами). Детермінізм ширше по змісту причинного зв’язку, що є лише часткою, ланкою детермінізму.

Опосередкування — це такий вид детермінації, при якому умови дані не безпосередньо, а за допомогою інших умов.

Обумовлювання — це такий вид детермінації, що складається в створенні можливості (імовірності) настання наслідку двома шляхами: сприянням формуванню причини й сприянням її реалізації. Поява наслідку є результат взаємодії причини й умов. Причини й умови злочинів, складаючись у систему, утворять причини й умови з у цілому.

Причини злочинності являють собою явище, що породжує злочинність як свій наслідок. Н.А. Стручків відзначав, що безпосередні причини варто шукати в зі свідомості, тому що «всі спонукальні сили, що викликають дії людини, неминуче повинні пройти через його голову, повинні перетворитися в спонукання його волі» .

Процес причинності послідовно розвивається в часі й причина завжди передує наслідку. Взаємодія «причина — наслідок» залежить від умов, тобто сукупності явищ, обставин, які утворять його «середовище», супроводжують і забезпечують певний його розвиток. Місце причин і умов у механізмі причинності по-різному: причина породжує наслідок, умову цьому сприяє. Але мова завжди йде про спільну їхню дію, необхідний зв’язок як елементах діючої системи [6, c. 90-91].

Причини й умови по своїй сутності й походженню соціальні. Вони завжди включені в систему соціальних протиріч суспільства.

Умови — такі явища, які самі не породжують злочинність і злочини, а сприяють, полегшують формування й дія причини.

Причини злочинності — це сукупність соціальних, економічних, ідейно-політичних, організаційно-управлінських, національних, психологічних, виховних і технічних, негативних явищ і процесів, які у взаємодії з умовами детермінують (обумовлюють) існування такого явища, як злочинність.

Умови самі не можуть породити злочин і злочинність, однак без їхньої наявності причина не може не сформуватися, не реалізуватися. Взаємодія причин і умов породжує наслідок. Впливаючи на умови, що сприяють здійсненню злочинів, правоохоронні органи тим самим блокують дії причин. Таким чином, вплинути на злочинність, попередити здійснення злочину можна, впливаючи не тільки на причини, але й на умови злочинності.

Явище (процес, подія) виступає як  причина іншого явища, якщо: а) перше в часі передує другому; б) перше є необхідною умовою (передумовою, основою) виникнення другого; в) перше невипадково, а закономірно продукує друге.

Суб’єктивні причини злочинності — певні елементи соціальної психології, що характеризуються деформацією моральних цінностей і перекрученою правосвідомістю особистості, що роблять правопорушення. Суб’єктивні причини злочинності — це ті детермінанти злочинності, які залежать від діяльності людей, є, як правило, результатом недоліків цієї діяльності, помилок і недоглядів у плануванні, культурно-виховній роботі.

Мотивація як спонукання (особисте або групове), спрямоване на досягнення певної мети за допомогою конкретної діяльності, є властиво причиною останньої. Мотиви несуть у собі змістовну характеристику потреби. У них визначений предмет потреби, мети діяльності й засобу їхнього досягнення. Вся діяльність людей має мотив, але деяких випадках він може бути суб’єктивно й об’єктивно схованим. Система мотивів становить мотивацію, що містить ієрархічну сукупність мотивів, де представлені домінуючі, смислоутворюючі, мотиви, що відбивають сутність особистості, і мотиви-стимули.

Об’єктивними причинами злочинності є ті її детермінанти, які не залежать від волі й свідомості людей (історично обумовлений рівень розвитку суспільства, економіки; стихійні явища; соціальні протиріччя й економічні кризи, політична нестабільність у суспільстві), що утворять труднощі й недоліки для людей тим самим, породжуючи антигромадську мотивацію й злочинне поводження.

Об’єктивні умови злочинності — недоліки організаційного, правового, технічного порядку, що підтримують, а іноді й оживляюча дія суб’єктивних і об’єктивних причин злочинів. Суб’єктивні умови злочинності — це демографічні, соціально-рольові й психологічні особливості населення.

До умов злочинності ставляться: протиріччя економічного й соціального характеру; відсутність чіткої організації виховної роботи й дозвілля молоді; низька професійна підготовка співробітників ОВД; прорахунки й недогляди в діяльності правоохоронних органів; недоліки в діяльності по виконанню покарань; недоліки й пробіли в законодавстві; недоліки технічної оснащеності й інформаційної забезпеченості діяльності ОВС.

Розподіл причин і умов злочинності на об’єктивні і суб’єктивні, дозволяє виявити можливість впливу зовнішніх факторів на людське поводження й вплив внутрішніх, особистісних особливостей індивіда на його вчинки. Сукупність всіх причин і умов, необхідних для настання досліджуваного явища, іноді називають повною причиною.

Фактор злочинності — явище, що впливає на злочинність (проституція, алкоголізм, наркотизм). Пияцтво, наркоманія, токсикоманія, проституція більшою мірою  породжуються родиною, у взаємодії з дозвіллевою і побутовою формою життєдіяльності, у якімсь ступені з місцем роботи й навчання [3, c. 191-192].

2. Вітчизняні наукові концепції причин злочинності. Багатофакторний аналіз у кримінології

В Україні в середині XІХ ст. формуються два напрямки вивчення причин злочинності: соціологічне й антропологічне.

Особливості української соціологічної школи кримінального права.

По-перше, багатофакторний підхід до пояснення причин злочинності, по-друге, більша залежність від антропологічних теорій причин злочинності, ніж у західних соціологічних школах. Злочин визначається спільною дією умов фізичних, суспільних і індивідуальних.

До фізичних факторів І.Я. Фойницький відносив — стать, вік, природне середовище перебування людини (клімат, ґрунт, температуру повітря); до суспільних факторів — рівень цін на продукти, розвиток торгівлі, організацію праці; до особистого (індивідуальним) факторам — психічну діяльність особистості (волю, розум).

Заслугою представників соціологічної школи з’явилося те, що вони звернули увагу на взаємозв’язок соціальних (у тому числі й економічних) процесів і злочинності на необхідність поліпшення умов життєдіяльності людей при рішенні проблем попередження злочинності.

Дослідження злочинного поводження й злочинності в Росії розвивалося також і в антропологічному напрямку (медики, юристи). Прихильниками даного напрямку не заперечувався вплив на злочинність соціальних процесів, у зв’язку із чим у процесі рішення проблеми злочинності бачилася необхідність застосування не тільки каральних мір, але й рішення цілого ряду соціально-економічних проблем.

Професор права Н.А.Неклюдов стверджував, що саме вік людини визначає кількість злочинців і характер зроблених нею злочинів. Вивчивши дані кримінальної статистики на прикладі Франції, Н.А. Неклюдов дійшов  висновку про те, що злочини проти власності схильні робити підлітки, проти особистості — молоді люди, політичні злочини — люди у віці 40- 45 років . Н.А. Неклюдов визнавав, що вік сам по собі не перетворює людини в злочинця, віддаючи значення й впливу соціальних факторів на злочинність: порядку керування, майнових відносин .

Юрист Д.О. Дриль думав, що злочин являє собою результат взаємодії як фізичних і психічних особливостей особистості, так і факторів зовнішнього середовища: фізичних і суспільних. У зв’язку із чим він пропонував боротися зі злочинністю як медичним лікуванням, так і сприятливими змінами життєвої обстановки .

Одним з найбільш відомих лікарів-антропологів була П.Н. Тарновська. Після вивчення контрольних груп з нормативно схвалюваним поводженням вона дійшла висновку про те, що жінки-злочинниці анатомічно відрізняються від законослухняних жінок (по росту, розміру щелеп, асиметричності особи й т.д.). Багато в чому, зазначені ознаки в жінок з поводженням, що відхиляється, були викликані тим, що до здійснення злочинів або заняття проституцією вони перебували в тяжких умовах. У зв’язку із чим в антропологічних поглядах П.Н. Тарновської на політику протидії злочинності простежувалася непослідовність, оскільки вона пропонувала використовувати не тільки каральні міри, але й заходи щодо поліпшення умов життя людей (працевлаштування, організацію навчання й т.д.) [2, c. 33-34].

Учені-антропологи своїми дослідженнями звернули увагу наукової громадськості на необхідність вивчення особистості особи, що здійснили злочин, на взаємозв’язок біологічних властивостей особистості й злочинного поводження.

Згодом кримінологи діляться на три основні групи, що пояснюють детермінацію злочинного поводження: суб’єктивними причинами; об’єктивними соціальними процесами; біологічними властивостями особистості.

Теорія суб’єктивних причин злочинності знайшла відбиття в роботах Н.Ф.Кузнецової, що вважала, що причини злочинності є залишки дрібнобуржуазної психології — індивідуалістичні традиції, звички, інтереси й мотивація. Ці пережитки минулого втілюються в дефекті суспільної, групової й індивідуальної свідомості .

Теорія об’єктивного характеру причин злочинності містила те, що існування злочинності пов’язане з негативними сторонами протиріч суспільного розвитку. Ці протиріччя по своїй суті є пережитками минулих формацій, які існують не тільки в суспільній свідомості, але й у суспільне буття. Такий підхід дозволив на багато років визначити основну стратегію в боротьбі зі злочинністю — постійне поліпшення соціальних умов життєдіяльності людей.

Теорія біологічної детермінації злочинності. Капіталізм закономірно народжує злочинність, при соціалізмі немає соціальних причин злочинності, ці причини потрібно шукати в особливих психічних властивостях особистості, певних генетично.

Розвиток кримінології показав, що знайти одну причину злочинності не вдалося, оскільки цей багатогранний феномен не може бути породжений яким-небудь одним явищем. У результаті в кримінології був розроблений підхід, відповідно до якого в процесі детермінації злочинності бере участь безліч взаємозалежних факторів. Тому причину злочинності потрібно розуміти як результат процесу функціонування й розвитку цих явищ [5, c. 58-59].

Висновки

Отже, політична нестабільність викликає загострення соціально-економічних відносин, може сприяти міжнаціональним конфліктам, які приводять до масових убивств, терористичним актам, активізації збройних банд.

Слабість правоохоронних органів викликана недостатньою кваліфікацією деяких її працівників, минула підпорядкованість і залежність від партійних органів теж наклали свій печаток.

В умовах дефіциту аналітичної інформації й зростаючого потоку відомостей про чинені злочини, а також об’єктивного погіршення кримінологічної ситуації проблема злочинності не могла не стати одним з вагомих факторів політичної боротьби.

Що ж стосується найбільш сильного засобу впливу на суспільну думку — інформації, що стосується організованої злочинності, то можливості маніпулювання нею воістину безмежні. Розпливчастість кримінологічних характеристик і правова визначеність цього виду злочинності, що дозволяла довгі роки взагалі заперечувати її ушановування, тепер з таким же успіхом дає можливість представляти «злочинні співтовариства» у якості невидимої, але вирішальної сили, що є єдино реальною владою в нашій країні.

Не меншого значення набуває й правова освіта населення, оскільки тільки змістовна інформація може служити противагою сформованим стереотипам і забобонам масової свідомості.

Отже, політичні протиріччя в суспільстві, поряд з економічними й соціальними, багато в чому визначають стан і якісні показники злочинності в сучасній Україні.

Список використаної літератури

1. Абросімова, Ю. Загальносоціальні причини та умови злочинності неповнолітніх в Україні [Текст] / Юлія Абросімова // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 8. — С. 137-140
2. Біленчук П. Д. Генезис злочинності: детермінація та причинність [Текст] / П. Д. Біленчук, А. П. Гель, Л. В. Мошняга // Економіка. Фінанси. Право. — 2010. — № 10. — С. 32-36
3. Голіна В. Рецедивна злочинність в україни:причини та попередження [Текст] / В.Голіна // Вісник Академії правових наук України. — 2009. — № 1. — С. 189-196
4. Косенко, Світлана. Причини та умови вчинення злочинів дітьми «групи ризику» [Текст] / Світлана Косенко // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 1. — С. 135-136
5. Литвак О. Про причини зростання злочинності та умови,що цьому сприяють:Деякі концептуальні положення [Текст] / О Литвак // Віче. — 200 — № 11. — С. 57-65
6. Міллер А. Що таке причини та умови злочинів? [Текст] / А.Міллер // Право України. — 2001. — № 5. — С. 89-92