Вступ.

1. Сутність екологічного ліцензування.

2. Екологічне ліцензування окремих сфер.

3. Державна система ліцензування. Порядок надання ліцензій.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Ліцензія — документ, що засвідчує право її власника на довгострокове користування ділянками лісового фонду (оренду). До неї додаються угоди про умови лісовикористання, ув'язнені між власником лісового фонду й лісокористувачем.

Державні органи на конкурсній основі видають ліцензії на право користування об'єктами тваринного миру.

Документом, що закріплює права є екологічна ліцензія – вид цінних паперів, що законно надає дозвіл на викиди конкретної забруднюючої речовини протягом конкретного часу. Загальна кількість екологічних ліцензій підприємства має відповідати фактичному рівню сукупних викидів.

На одну й ту саму забруднюючу речовину ціна екологічної ліцензії може змінюватися в залежності від сезону, часу доби, ситуації в регіоні (нормальна, екстремальна).Використання екологічної ліцензії замість податків дасть можливість замінити державне регулювання ринковим.

Концепцію екологічної ліцензії з початку 1970-х років розробляє та вдосконалює Агенство з охорони навколишнього середовища США. З 1979 року ліцензія стала реальним механізмом регулювання. Основні її складові: політика “хмари”, політика компенсацій, випуск банківських зобов’язань. Перша складова дає можливість органам оцінювати екологічний вплив фіврми в цілому. Всередині вона має право вільно розподіляти викиди між джерелами. Розрахунковий перерозподіл здійснюється по кожній з речовин окремо.

Політика компенсацій визначає правила економічного росту в регіонах. Нова фірма, що бажає відкрити підприємство, повинна викупити право на емісію кожної із забруднюючих речовин у інших фірм даного регіону. При цьому продавці мають скоротити викиди.

Банківські зобов’язання передбачають можливість накопичення ліцензій на викиди. Якщо фірма знизила свої викиди нижче рівня, передбаченого стандартом, то на різницю вона отримує акредитив, який може покласти у спеціальний банк. Це полегшує потенційним покупцям ліцензій пошук продавців.

1. Сутність екологічного ліцензування

Залежно від виду діяльності, природного ресурсу, ступеня шкідливості впливу на навколишнє середовище та інших чинників видаються дозвільно-погоджувальні документи різної юридичної сили: дозволи, погодження, сертифікати, ліцензії. Право на проведення тих видів господарської діяльності, що підлягають обмеженню, реалізується через ліцензування.

Ліцензування належить до групи традиційних адміністративних механізмів управління. Основні принципи державної політики України у сфері ліцензування — це захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави. Законодавчою основою в цій сфері є закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який визначає, що ліцензування — це видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також: розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Отже, ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на ведення певного виду господарської діяльності, що, відповідно до законодавства, підлягає екологічному обмеженню. Ліцензування таких видів діяльності (а їх 64) стосується екологічних аспектів і зумовлює необхідність врахування екологічних вимог.

Право на видачу ліцензій мають органи ліцензування:

— Міністерство екології та природних ресурсів України — дозволи на спеціальне використання територіальних і внутрішніх морських та підземних, природних ресурсів континентального шельфу й виключної (морської) економічної зони корисних копалин, рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, поверхневих вод, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області,немисливських видів тварин, природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, видів тварин та рослин, занесених до Червоної книги України;

— Державний комітет ядерного регулювання України — ліцензії на придбання, володіння, збут, експлуатацію, використання джерел іонізуючого випромінювання;

— Міністерство аграрної політики України — дозволи на користування рибними запасами та іншими об'єктами водного промислу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення;

— а також Національне космічне агентство України; Міністерство палива та енергетики України; Державний комітет України із земельних ресурсів тощо. За цими органами закріплено певні види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Обов'язковим є отримання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, у порядку, що визначений постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 1995 року.

Таким чином, ліцензія — дозвіл, що видається компетентним державним органом, на проведення якого-небудь виду діяльності, разового або обумовленого певним числом разів упродовж визначеного періоду (наприклад, відстріл дичини, вилов риби, спускання забруднювачів).

Наприклад, риболовна ліцензія — документ, який дозволяє особі вилов риби в певному районі територіальних вод або в зоні економічних інтересів прибережної держави.

Ліцензія на забруднення — сплачений дозвіл на викид у довкілля певної кількості шкідливих рідких або газоподібних відходів наперед обумовленого та юридично підтвердженого хімічного складу. Отже, екологічні ліцензії — це цінні папери, що дають право на викиди конкретного забруднювача на конкретний проміжок часу й у конкретних обсягах.

Розвиток ліцензування природокористування і природоохоронної діяльності набуває в Україні дедалі ширшого застосування, оскільки воно належить до ефективних інструментаріїв екологічного управління.

Екологічне ліцензування поділяється на:

• Ліцензування діяльності по охороні навколишнього природного середовища
• Ліцензування в області використання й охорони земель (включаючи меліоровані)
• Ліцензування в області використання й охорони надр
• Ліцензування в області використання й охорони водних об'єктів
• Ліцензування діяльності по використанню лісового фонду
• Ліцензування в області охорони й використання тваринного миру
• Ліцензування в області гідрометеорології й моніторингу навколишнього природного середовища
• Ліцензування геодезичної й картографічної діяльності.

2. Екологічне ліцензування окремих сфер

Ліцензія — це спеціальний дозвіл на здійснення конкретного виду діяльності при обов'язковому дотриманні ліцензійних вимог і умов, видане органом, що ліцензує, юридичній особі або індивідуальному підприємцеві. У цьому випадку ліцензія є документом, що засвідчує право її власника на користування ділянкою надр у певних границях, відповідно до зазначеної мети, у плині встановленого строку при дотриманні заздалегідь установлених умов. Вона включає текстові, графічні додатки, які є невід'ємною складовою частиною ліцензії й визначають основні умови користування надрами.

Однак не всяка подібна діяльність вимагає обов'язкового ліцензування — виключення із правила становить видобуток загальнопоширених корисних копалин — таких, як пісок, глина, торф. Власники, власники земельних ділянок мають право за своїм розсудом у границях ділянок здійснювати без застосування підривних робіт видобуток загальнопоширених корисних копалин, що не значаться на державному балансі.

Можуть здійснюватися будівництво підземних споруджень для своїх потреб на глибину до 5 м., пристрій і експлуатація побутових колодязів і шпар на перший водоносний обрій, що не є джерелом централізованого водопостачання.

Екологічна ліцензія на комплексне природокористування — цінний папір, що встановлює екологічні вимоги, обмеження, граничні обсяги використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища, умови природокористування для підприємств.

Екологічна ліцензія на викиди — цінний папір, що дає право на викиди конкретного забруднюючої речовини на конкретний проміжок часу.

Також у Положенні "про порядок ліцензування користування надрами" указується, що не потрібно ліцензії на право ведення: регіональних геолого-геофізичних робіт, геологічної зйомки, інженерно-геологічних вишукувань, науково-дослідних, палеонтологічних і інших робіт, спрямованих на загальне вивчення надр, геологічних робіт із прогнозування землетрусів і дослідженню вулканічної діяльності, створенню й веденню моніторингу природного середовища, контролю за режимом підземних вод, а також інших робіт, проведених без істотного порушення цілісності надр.

У випадки виявлення при користуванні надрами рідких геологічних і мінералогічних утворень, метеоритів, палеонтологічних і археологічних об'єктів, що представляють інтерес для науки й культури, роботи на відповідній ділянці повинні бути припинені з повідомленням органам, що надали ліцензію.

У Положенні "Про порядок ліцензування користування надрами" п. 7 установлюються терміни дії таких ліцензій. Ліцензії видаються для геологічного вивчення надр на строк до 5 років, для видобутку корисних копалин і з метою, не пов'язаних з їхнім видобутком, — на строк до 20 років, при сполученні геологічного вивчення надр і видобутку корисних копалин — на строк до 25 років. Ліцензії на право будівництва й експлуатації окремих видів підземних споруджень, утворення особливо охоронюваних об'єктів можуть видаватися без обмеження строку їхньої дії. При проектному строку відпрацьовування родовища корисної копалини більше 20 років з ініціативи власника ліцензії строк її дії може бути продовжений.

Термін дії ліцензії обчислюється від дня її реєстрації.

У цьому ж положенні говориться про те, що надання ліцензій на право користування надрами здійснюється одночасно з наданням права на користування відповідними земельними ділянками.

Як відзначає у своїй роботі Боголюбов С.А., ліцензія повинна містити умови виконання встановлених законодавством, стандартами, нормами, правилами вимог по охороні надр і навколишнього середовища. Основними екологічними вимогами є:

• недопущення самовільного користування надрами, попередження самовільної забудови площ залягання корисних копалин;
• забезпечення раціонального комплексного використання й охорони надр, повного витягу з них запасів основних і разом з ними залегающих корисних копалин і попутних компонентів;
• проведення державної експертизи й державний достовірний облік запасів корисних копалин; охорона родовищ від затоплення, пожеж, запобігання забруднення надр, особливо при підземному зберіганні нафти, газу, похованні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод;
• дотримання встановленого порядку консервації й ліквідації підприємств по видобутку корисних копалин і т.д.

Законодавчо визначені вимоги до змісту ліцензії в п. 8 Положення "про порядок ліцензування користування надрами". У ній говориться, що ліцензія повинна містити:

• дані про користувача надр, що получили ліцензію;
• дані про цільове призначення робіт, пов'язаних з користуванням надрами;
• вказівка просторових границь ділянки надр, надаваного в користування;
• вказівка границь земельної ділянки, виділеного для ведення робіт, пов'язаних з користуванням надрами;
• термін дії ліцензії й строк початку робіт;
• умови, пов'язані із платежами, що стягують при користуванні надрами, земельними ділянками, акваторіями;
• погоджений рівень видобутку мінеральної сировини, а також угода про його частковий розподіл;
• угода про права на геологічну інформацію, одержувану в процесі користування надрами;
• умови виконання встановлених законодавством Російської Федерації, стандартами (нормами, правилами) вимог по охороні надр і навколишнього природного середовища, безпечному веденню робіт;
• умови продовження терміну дії ліцензії;
• обсяги й види відходів, що скидають у надра, виробництва й промислових стічних вод.

Власниками ліцензій можуть бути суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, у тому числі юридичні особи й громадяни інших держав, якщо інше не передбачено законодавчими актами Російської Федерації. Власниками ліцензій на право видобутку радіоактивної сировини можуть бути тільки державні підприємства Російської Федерації. Власники ліцензій мають всі права, обговореними в ліцензії, і відповідають за дотримання її умов.

Положення про порядок ліцензування користування надрами (п.6) виділяє відповідно до видів користування надрами наступні види ліцензій — ліцензія на:

• геологічне вивчення надр;
• видобуток корисних копалин;
• право будівництва й експлуатації підземних споруджень, не пов'язаних з видобутком корисних копалин;
• право утворення особливо охоронюваних об'єктів.

Ліцензія на геологічне вивчення надр — засвідчує право ведення пошуків і оцінки родовищ корисних копалин і об'єктів, використовуваних для будівництва й експлуатації підземних споруджень, не пов'язаних з видобутком корисних копалин.

Ліцензія на геологічне вивчення надр надає право вивчення тільки того виду (або видів) корисної копалини, що зазначений у ліцензії, і не дає її власникові пріоритетного права на одержання ліцензії на право видобутку корисних копалин.

У випадку якщо виявлене в процесі пошуків і оцінки родовище корисної копалини виходить за межі наданого відповідно до ліцензії геологічного відводу, то за заявкою власника ліцензії й при відсутності наданої ліцензії на відповідну суміжну територію органами, що надають ліцензію, ділянку надр може бути збільшений таким чином, щоб у нього входило все родовище.

Як вірно зауважує у своїй роботі Бринчук М.М., дана ліцензія надає право на вивчення тільки того виду (або видів) корисних копалин, що зазначений у ліцензії, і не дає пріоритетного права на одержання ліцензії на право видобутку корисних копалин.

Також дана стаття відзначає те, що ліцензія на детальне вивчення (розвідку) родовищ корисних копалин окремо не надається, таке право передбачається в іншому виді ліцензії — ліцензії на видобуток корисних копалин.

Ліцензія на видобуток корисних копалин — надає право на розвідку й розробку родовищ, а також на переробку відходів гірничодобувного й пов'язаних з ним переробних виробництв, якщо інше не обмовляється в ліцензії.

Розглянута ліцензія може видаватися на розробку всього родовища корисної копалини або його окремої частини. Розробка одного родовища корисної копалини різними користувачами надр повинна проводитися по погодженій технологічній схемі, що виключає нераціональне використання надр.

Також у даній статті робляться застереження, що допускають надання ліцензії на право видобутку корисної копалини на ділянці надр, де діє ліцензія на право геологічного вивчення надр, після проведення державної експертизи геологічної інформації про запаси корисних копалин. А також говориться про те, що власник ліцензії на право видобутку корисних копалин має право проводити в межах наданого йому гірського відводу роботи з геологічного вивчення надр, пов'язаних із проведеної їм видобутком, без додаткової ліцензії, але з узгодженням умов їхнього проведення з органами державного санітарного, гірського нагляду й державного екологічного контролю.

Але в той же час також закріплене те, що може здійснюватися переробка відходів гірничодобувного й пов'язаних з ним переробних виробництв, але за самостійною ліцензією, надаваної власникові ліцензії на право видобутку корисних копалин або іншій юридичній або фізичній особі.

Ліцензія на право будівництва й експлуатації підземних споруджень, не пов'язаних з видобутком корисних копалин — засвідчує право користування певними ділянками надр для підземного зберігання нафти, газу, поховання шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод і інших потреб.

Ліцензія на право утворення особливо охоронюваних об'єктів, що мають наукове, культурне, естетичне, лікувально-оздоровче й інше призначення — засвідчує право на відкриття наукових і навчальних полігонів, геологічних заповідників, виділення пам'ятників природи, використання в наукових, лікувально-оздоровчих або комерційних цілях печер і інших природних підземних порожнин.

Надання таких ліцензій здійснюється після прийняття відповідними органами рішень, що визначають статус виділених ділянок надр.

3. Державна система ліцензування. Порядок надання ліцензій

Як відзначає у своїй роботі Боголюбов С.А., організоване забезпечення державної системи ліцензування покладає на Міністерство природних ресурсів (далі — МПР) і його територіальні підрозділи. Вони здійснюють підготовчу роботу, пов'язану із проведенням конкурсів, погоджують умови ліцензій з державними органами керування промисловістю, земельними, водними й лісовими ресурсами, державними органами охорони навколишнього середовища. Ліцензія надається спільно органом виконавчої влади суб'єкта України і МПР або його територіальними підрозділом. Оформлення й реєстрація ліцензії на користування надрами здійснюється також у МПР.

Видача ліцензій на користування ділянками надр здійснюється:

1. органом керування державним фондом надр або його територіальним органом разом з органом виконавчої влади відповідного суб'єкта України відносно ділянок надр, розташованих на територіях суб'єктів України;

2. органом керування державним фондом надр або його територіальним органом разом з органом виконавчої влади відповідного суб'єкта Російської Федерації за узгодженням з федеральним органом державного гірського нагляду або його територіальним органом для цілей будівництва й експлуатації підземних споруджень, не пов'язаних з видобутком корисних копалин;

3. органом керування державним фондом надр або його територіальним органом відносно ділянок надр внутрішніх морських вод, територіального моря й континентального шельфу України.

Завданням державної системи ліцензування є забезпечення:

• реалізації програм розвитку видобувної промисловості й мінерально-сировинної бази;
• соціальних, економічних, екологічних інтересів населення, що проживає на даній території, і всіх громадян;
• рівних можливостей всіх юридичних і фізичних осіб в одержанні ліцензій;
• розвитку ринкових відносин, проведення антимонопольної політики в сфері користування надрами;
• необхідних гарантій власникам ліцензій і захисту їхнього права користування надрами.

Висновки

Еволюція привела до виникнення людського суспільства, яке з наростаючою силою почало впливати на навколишнє середовище і на Землю в цілому. Спочатку цей вплив частіше всього носив негативний характер. Бездумне вирубування лісів по берегах водойм, розорювання річкових заплав приводило до обміління їх, замулювання, пересихання, утворення ярів, вітрової ерозії. Проте, протягом великого проміжку людської історії ці впливи людей носили місцевий, локальний характер. Лише за останні 100 років вплив людей на навколишнє середовище зріс у тисячу разів і прийняв глобальний характер Це пов'язано як з різким зростанням чисельності людей («демографічний вибух»), так і з науково-технічною революцією.

Нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природоресурсного комплексу, низький рівень екологічної свідомості суспільства та деякі інші фактори призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель, нагромадження у великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва; Ці процеси спричинили різке погіршення здоров'я людей, зниження рівня народжуваності та зростання смертності.

Список використаної літератури

1. Гирусов З.В. и др. Экология и экономика природопользования:

Учебник для вузов. — М: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. — 445 с.

2. Екологія: Навч.-метод, посібн. для самост. вивч. дисципліни/ І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, О.К. Аблова та ін. -— К.: КНЕУ, 2005. — 104 с.

3. Екологічний менеджмент: Навчальний посібник/ За ред. В. Ф. Семенова, О.Л. Михайлюк. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 407 с.

4. Закон України від 26 червня 1991 р. №1268-ХП «Про охорону

навколишнього природного середовища».

5. Костецький В.В. Екологія перехідного періоду: держава, право, економіка (економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). — К., 2001.

6. Нестеров П.М., Нестеров А.П. Экономика природопользования и рынок: Учебник для вузов. — М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. — 413 с.

7. Папенов К.В. Зкономика и природопользование. — М: Изд-во МГУ 1997. — 240 с.

8. Шемшученко Ю. Вибране/ Екологічне право/Юрий Шемшученко,; Ред.Кузьміна О. М.. -К.: Юридична думка , 2005. -590 с.