Вступ

Протягом останніх років комплексна судова психолого-психіатрична експертиза (КСППЕ) в Україні набуває дедалі більшого розповсюдження. За своєю кількістю такі експертизи, безумовно, домінують серед інших комплексних судово-психіатричних експертиз. При цьому у 2008 році в Україні питома вага комплексних судово-психіатричних експертиз складала 11,8%, а у 2009 році — вже 12,2%; в той же час серед судово-психіатричних експертиз неповнолітніх у 2008 році комплексними були 37,1%, а у 2009 році — 37,7%1 [5, с. 24]. Однак, незважаючи на широке розповсюдження КСППЕ, в Україні є практично повністю відсутнім їх інструктивне та методичне врегулювання. Наявні ж наукові публікації, в тому числі монографії, що присвячені КСППЕ, залишають невирішеними велику кількість спірних питань.

Інструкцією про проведення судово-психіатричної експертизи передбачається можливість комплексних експертних висновків, коли для вирішення питання про психічний стан підекспертного і визначення ступеня тяжкості психічних розладів потрібний компетентний висновок фахівців суміжних галузей знань.

Об’єднання в комплексній експертизі зусиль фахівців, які обізнані з різних галузей знань, потребує суворого дотримання правових гарантій під час її проведення. Тому в поняття комплексної експертизи обов’язково включаються такі ознаки, як розбіжності в компетенції експертів, чіткий розподіл їхніх функцій і складання висновку на основі не тільки особистих досліджень, а й за результатами досліджень інших експертів. Отже, комплексна експертиза, призначена судово-слідчими органами, правомочна тоді, коли на розгляд експертів пропонується вирішення питань суміжних галузей знань із застосуванням спеціальних методів дослідження для визначення різних психопатологічних і психологічних особливостей підекспертного.

1. Предмет та завдання  комплексної судової психолого-психіатричної експертизи

Предметом комплексної судової психолого-психіатричної експертизи є фактичні дані й обставини, які мають значення для справи і встановлюються на основі застосування спеціальних знань експертів. Предмет експертизи може визначатися також предметом відповідної науки, яка використовується як базова в експертному дослідженні [1, с. 8].

Найчастіше необхідність проведення такого виду експертизи виникає при експертизі осіб з пограничною психічною патологією, що не виключає осудності. У цьому разі взаємодія психопатологічних, ситуаційних і психологічних чинників найістотніше впливає на характер психічного відтворення довкілля, на особливості рефлексії та вольову регуляцію поведінки особи в юридично значущих ситуаціях. До таких ситуацій належать передкримінальна, кримінальна, після-кримінальна, слідча, судова і післясудова.

З огляду на зазначене у завдання комплексної судової психолого-психіатричної експертизи входить встановлення двох основних груп обставин, які становлять інтерес для судово-слідчих органів: характер психічного стану й оцінка його впливу на поведінку обвинувачених, потерпілих і свідків.

Джерелом інформації для такої експертизи можуть бути як власне суб’єкти (обвинувачений, потерпілий, свідок), так і дані про стан їхньої психічної сфери, поведінки, які отримують зі свідчень інших свідків, потерпілих чи співучасників обвинувачуваного, відповідних довідок, історій хвороби та інших видів медичної документації, службових характеристик, актів попередніх експертиз, протоколів слідчих експериментів, долучених до справи листів, щоденників, малюнків тощо [1, с. 9].

У сучасних умовах комплексна судова психолого-психіатрична експертиза може вирішувати такі питання:

— визначення можливості обвинувачених із психічними розладами, які не виключають осудності, повною чи неповною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними (обмежена осудність);

— оцінка емоційних станів і визначення сильного душевного хвилювання (фізіологічний афект);

— визначення можливості неповнолітніх обвинувачених з відставанням у психічному розвитку повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними;

— визначення безпорадного стану повнолітніх і неповнолітніх потерпілих у справах про статеві злочини;

— оцінка здатності давати свідчення;

— посмертна експертиза психічного стану осіб, які вчинили самогубство;

—  експертиза обвинувачених із психопатичними аномаліями особистості та з психічним інфантилізмом;

— визначення рівня моральної шкоди, завданої особі. Найчастіше комплексна судова психолого-психіатрична експертиза призначається обвинуваченим, які вчинили правопорушення у стані афекту. Приводом для призначення експертизи, як правило, є особливості поведінки обвинуваченого при здійсненні правопорушення: несподівані вчинки, поява невластивих раніше форм поведінки, жорстокість, агресивність, що не відповідають конфліктній ситуації перед вчиненням правопорушення. Мета такої експертизи — встановити у обвинувачуваної особи наявність чи відсутність тимчасового розладу психічної діяльності (компетенція експерта-психіатра), фізіологічного афекту (нормальної, але надзвичайно сильної емоційної реакції») чи інших емоційних станів (компетенція експерта-психолога) у момент вчинення правопорушення [9, с. 45-46].

Комплексна експертиза такого роду дає змогу розмежувати хворобливі та нехворобливі форми афективних реакцій і зробити висновок про осудність або неосудність підекспертного. Проте, дійшовши висновку про нехворобливу природу афективної реакції підекспертного експерт-психіатр з огляду на межі своєї компетенції не може оцінити її глибину і вплив на поведінку обвинуваченого при вчиненні правопорушення. Таку оцінку здійснює експерт-психолог.

Комплексна судова психолого-психіатрична експертиза істотно розширює можливості оцінки афективних станів, оскільки при її проведенні не тільки діагностуються хворобливі розлади психічної діяльності (патологічний афект) особи, а й визначається глибина нормальних психологічних реакцій, зокрема виразності емоційного напруження, що виникло в момент вчинення правопорушення.

Перед комплексною судовою психолого-психіатричною експертизою у справах про фізіологічний афект правомочна постановка таких запитань:

— чи страждає особа на розлад психічної діяльності;

— в якому стані перебувала особа в момент вчинення правопорушення: тимчасового розладу психічної діяльності чи фізіологічного афекту;

До компетенції експерта-психіатра під час проведення комплексної експертизи неповнолітніх входить встановлення ознак психічного розладу, ступеня цих порушень і вирішення питання осудності-неосудності. У разі визнання підлітка осудним психолог і психіатр уточнюють його здатність повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Комплексна судово-психіатрична і судово-медична експертиза призначається тоді, коли йдеться про визначення тяжкості тілесних ушкоджень і психічних порушень, що виникли у потерпілого.

Діагностика психічних розладів і встановлення причинного зв’язку цих розладів з отриманою травмою входить до компетенції судово-психіатричної експертизи, а оцінка тяжкості тілесних ушкоджень — до компетенції судово-медичного експерта. Однією з форм порушення психіки, що можуть виникнути в результаті насильницьких дій і є предметом комплексної судово-психіатричної та судово-медичної експертизи, є інтоксикаційні психози. Вони виникають внаслідок введення потерпілій особі як отруйних речовин, так і лікарських препаратів у токсичних дозах.

2. Наукові, методичні та правові аспекти проведення комплексної судово-медичної експертизи в Україні

Передусім необхідно відмітити ті випадки, коли експерти проводять КСППЕ, незважаючи на призначення судово-слідчими органами однорідної судово-психіатричної експертизи. При цьому експерт-психолог включається до складу експертної комісії лише за рахунок проведення експериментально-психологічного дослідження. Безумовно, в таких випадках психолог не виконує ролі експерта, а здійснює консультативну допомогу, надаючи додатковий матеріал для вирішення діагностичних та експертних завдань, що відносяться до компетенції судової психіатрії [7, с. 23]. У таких випадках експертиза не набуває ознак комплексності і залишається однорідною судово-психіатричною. Експертиза може бути комплексною лише за наявності питань, що відносяться до сфери спеціальних знань експертів іншої спеціальності.

Наступний аспект, що заслуговує на увагу, стосується особливостей складання акту КСППЕ. Йдеться про форму акту КСППЕ, що стала вже традиційною, коли відповіді на поставлені перед експертами питання формулюються у загальному висновку, який спільно підписують усі члени комісії — психіатри та психологи. Є досить очевидним, що такий спосіб складання висновку не дає можливості визначити межі компетенції психіатрів та психологів, що брали участь в експертизі. Але ж від цього залежить доказова цінність експертних висновків та ставлення судово-слідчих органів до акту КСППЕ в цілому.

Особливо важливе значення мають ті випадки КСППЕ, коли спільна участь психіатрів та психологів в обговоренні результатів експертизи призводе до формулювання спільного висновку. Більш того, за думкою Й. А. Кудрявцева, саме вирішення витань «спільної компетенції» визначає сутність КСППЕ та надає їй статус самостійного роду судової експертизи зі своїм «особливим» предметом та особливими питаннями, які не можуть бути вирішені в рамках однорідних експертиз [7, с. 24]. Подібна роль відводиться КСППЕ, зокрема, при вирішенні питання про обмежену осудність. Тобто, згідно із цією концепцією, висновок про обмежену осудність підекспертного формується при спільному обговоренні представників двох різних спеціальностей, які, уточнюючи та коригуючи думки один одного, доходять спільного синкретичного висновку. Однак як саме, в рамках існуючого законодавства, має здійснюватись процес наради та переконання експертів різних спеціальностей, зрозуміти неможливо. При цьому просто ігнорується той факт, що закон пов’язує обмежену осудність із наявністю хворобливого розладу психічної діяльності, а як відомо, обмеження або знищення здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними є іманентною ознакою такого розладу. Чи варто після цього окремо доводити, що виявлення таких обставин цілком знаходиться у компетенції психіатра-експерта?

Розповсюдженість такого підходу та його широке запозичення експертною практикою порушує питання про його відповідність основним законодавчим вимогам, що пред’являються до судової експертизи. Передусім йдеться про вимогу відповідності висновку експерта межам його спеціальних знань. Таку вимогу закріплено у ч. 2 ст. 75 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України. Аналогічні вимоги містить і ч. 1 ст. 53 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України. Крім того, пункт 2 ч. 2 ст. 22 ЦПК України передбачає неможливість участі експерта у розгляді справі, якщо з’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань [8, с. 45].

Стаття 149 ЦПК України спеціально регламентує проведення комплексної судової експертизи у цивільному судочинстві. Вказана стаття встановлює, що комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. Варто звернути увагу на те, що йдеться про експертів, які представляють різні напрями однієї галузі знань. Таке формулювання можна застосувати до криміналістичних експертиз, де існує експертна спеціалізація, але його не можна реалізувати в експертизі психіатричній, де не існує окремих експертних спеціальностей.

У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. В той же час ч. 3 ст. 149 ЦПК України визначає, що загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. У разі ж виникнення розбіжностей між експертами висновки оформлюються відповідно до ч. 2 ст. 148 ЦПК. Стаття 148 ЦПК [6], у свою чергу, регулює проведення комісійної експертизи і вимагає складання експертом, не згодним з висновком іншого експерта, окремого висновку (а не лише заключної частини висновку) з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності.

Чинний КПК України не містить норм, які б спеціально регламентували проведення комплексних експертиз. Однак позиція авторів коментарю КПК також зводиться до того, що комплексна експертиза розглядається як варіант комісійної експертизи: загальний висновок комісійної або комплексної експертизи підписують експерти, які брали участь у спільній оцінці усіх досліджень і дійшли згоди. У випадку, якщо згоди між ними не було досягнуто, складається декілька висновків за кількістю точок зору, або один, у якому протокольна частина підписується усіма експертами, а резолютивна — окремими, під відповідними висновками [8, с. 46].

Таким чином, розділення компетенції експертів різних спеціальностей в акті комплексної експертизи може бути реалізоване шляхом наведення окремого висновку в рамках одного акту. Однак, як витікає з ЦПК, а також з позиції коментаторів КПК, окремі висновки можна зробити лише за відсутності згоди між експертами. Між тим є повністю очевидним те, що при проведенні КСППЕ психіатри не можуть погоджуватись або не погоджуватись із висновком психологів, якщо останні не вийшли за межі своєї компетенції та не втрутились у сферу психіатричної діагностики. У такому випадку згода (у вигляді спільних підписів в акті), так само як і незгода (у вигляді окремої думки) неминуче тягне за собою вихід експерта за межі своїх спеціальних знань.

Оцінка практики КСППЕ з точки зору законодавчої вимоги персональної відповідальності експерта за свій висновок також виявляє цілу низку спірних питань. Як відомо, експертом може бути лише фізична особа. Згідно з частиною третьою статті 75 КПК України, експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Стаття 384 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта. У свою чергу, вказівку на відповідальність експерта, в тому числі за завідомо неправдивий висновок, містить ч. 13 ст. 53 ЦПК України [6].

Яким же чином співвідноситься із цими вимогами практика складання «єдиного» акту КСППЕ і, тим більше, вирішення питань «спільної компетенції»? Цілком очевидним є те, що персональну відповідальність експерта не можна розділити навпіл, — вона або існує повною мірою, або є відсутньою взагалі. Прийняття будь-якого спільного рішення в рамках КСППЕ, таким чином, знеособлює процес формулювання експертних висновків. Подібної позиції дотримуються також М. М. Михеенко та співавт. (1999), вважаючи, що вимога закону про надання експертом висновку від свого імені на основі досліджень, проведених ним відповідно до його спеціальних знань, повністю розповсюджується на осіб, які беруть участь у проведенні комплексної експертизи [8, с. 47].

У зв’язку із широким впровадженням у практику комплексних експертиз вченими-процесуалістами вказувалося на проблему так званого «провідного експерта», який синтезує результати досліджень інших експертів та формулює загальний висновок. Підкреслювалось, що при цьому поза потрібною увагою залишаються принципові положення теорії доказів, що призводе до надання «провідному» експерту певних процесуальних функцій. Однак за жодних умов процесуальні функції провідного експерта не можуть відрізнятись від функцій кожного з членів експертної групи. Будь-яка нерівноправність експертів, надання одному з них обов’язків (та права) давати остаточну оцінку результатам досліджень, проведених іншими експертами, руйнує гарантії об’єктивності та достовірності експертизи, знеособлює процес формування експертних висновків та суперечить законодавчій вимозі персональної відповідальності експерта за висновок, який може надаватися тільки від його імені одноособово або кожним окремо у групі [8, с. 48].

З чим же пов’язано те, що, незважаючи на цілком очевидні законодавчі протиріччя, формується досить спірне ставлення до КСППЕ як до особливо достовірної та надійної форми застосування спеціальних знань в галузі судової психіатрії? Експертна практика показує, що джерелом такого ставлення є юристи. Коріння його криється у протиріччі між відсутністю інстанційності у судовій експертизі та необхідністю оцінки судом якості експертного висновку. Перше положення спирається на формальну рівність експертних висновків перед законом при ідентичності об’єктів дослідження. Друге має у своїй основі змістовну ознаку — об’єктивну нерівність експертних висновків за одним і тим же фактом, яка визначається великою кількістю обставин, і рівнем кваліфікації експерта у тому числі [8, с.48]. Таке одвічне протиріччя між формою та змістом, за відсутності методики оцінки висновку експерта, породжує «ерзац-підхід». Його суть полягає у визнанні апріорі переваги кожної наступної експертизи перед попередньою у ланцюжку: одноособова експертиза — комісійна — комплексна психолого-психіатрична — комплексна психіатрична із залученням інших спеціалістів, про яких є хоча б згадка у справі. Так само стаціонарна експертиза у свідомості юристів має переваги перед амбулаторною, що зовсім не завжди відповідає дійсності. А якщо є два протилежних експертних висновки — призначається третя експертиза і підсумкове рішення приймається за співпадаючими висновками. Хибність такої практики є очевидною і її негативні наслідки ще очікують наукового аналізу.

У свою чергу в багатьох експертів існує спрощене ставлення до КСППЕ, як до консиліуму лікарів різних спеціальностей. При цьому, однак, ігнорується процесуальна природа будь-якого експертного дослідження, яке хоча б з цієї причини не можна порівнювати із загальномедичною практикою.

Вже звичним аргументом є уява про надзвичайну близькість та взаємне перекриття психіатрії та психології. Дійсно, в літературі нерідко зустрічаються твердження про наявність у цих двох наук зон взаємного перекриття та про те, що сучасний стан цих наук характеризується взаємопроникненням та постійним науковим обміном між ними.

Однак необхідно зауважити, що у судовій психіатрії йдеться не про предмет базових наук (психіатрії та психології), а про похідні від них, прикладні експертні галузі — судову психіатрію та судову психологію. Набуті базовими науками знання стають надбанням відповідних експертних спеціальностей не автоматично, а шляхом тривалого випробування експертною та правозастосовною практикою. При цьому від кожного наукового знання (теорій, гіпотез тощо) вимагається обов’язкова відтворюваність у експертній практиці. Більш того, оцінка будь-якого явища з позиції певної експертної дисципліни є можливою лише за умови чіткого та однозначного його відношення до предметної області цієї експертної галузі. Таким чином, з точки зору судової експертології, у судової психології та судової психіатрії не існує будь-яких зон співпадіння (навіть часткового) сфер компетенції. І якщо можна говорити про наявність у базових наук якихось точок дотику, відмінність двох похідних від них експертних галузей є цілком абсолютною [8, с. 50].

Не сприяє формуванню коректної експертної практики і ставлення до КСППЕ з боку судово-слідчих органів, часто зверхнє та невимогливе. Наявність у одному акті психіатричних та психологічних висновків з більшою ймовірністю «усуває» можливі суперечності при вивченні акту юристом та створює ілюзію спільності завдань, що вирішуються судовою психіатрією та судовою психологією. Так, наприклад, не спеціалісту може здатись суперечливим та взаємовиключним зазначення психіатрів про відсутність психічних розладів (та висновок про осудність) при одночасному висновку психологів про наявність у підекспертного відставання у психічному розвитку, не пов’язаного із психічним розладом (із нехворобливим порушенням здатності до усвідомлення своїх дій та керівництва ними).

Певну плутанину вносить також однакова стилізація висновків психіатрів та психологів, коли в обох випадках йдеться про наявність (або міру зниження) здатності підекспертного усвідомлювати свої дії та керувати ними. В той же час, як справедливо зазначав С. Шишков, питання про здатність особи до усвідомлено-вольової поведінки є неправомірним, якщо воне адресоване одночасно до психіатра та психолога. Поставлене у такому абстрактному, недиференційованому вигляді, без зазначення можливої причини зниження або втрати такої здатності (хворобливі розлади, нехворобливі відхилення) саме питання стає безпредметним. Експерти, що зобов’язані залишатися у межах своєї компетенції, тобто в рамках психіатрії або психології, нездатні дати на нього відповідь «взагалі», безвідносно до конкретного стану психічного здоров’я підекспертного [8, с. 51].

Якщо КСППЕ вимагає участі експертів двох спеціальностей у спільному обговоренні результатів дослідження, і в той же час експерти повинні дотримуватись меж своєї компетенції, виникає питання: що ж саме експерти мають обговорювати при комісійному засіданні? Проведені дослідження та їх результати? Або, може, коригувати думки один одного? Як саме має здійснюватись процес наради експертів двох різних спеціальностей? Очевидно, мається на увазі можливість використання психіатром своїх базових знань в галузі психології та навпаки, що передбачає певну «розширену» підготовку зазначених спеціалістів [8, с. 51]. Однак слід зазначити, що знання психолога в галузі психіатрії, навіть незважаючи на досвід роботи у судово-психіатричній установі, завжди будуть неповними, адже є суттєві відмінності у базовій освіті, післядипломній підготовці, спеціалізації тощо. А той рівень «суміжної» психіатричної підготовки, яким би він не був, не буде відповідати характеру спеціальних знань, що вимагаються від експерта. І якщо ми визнаємо, що судова психологія та судова психіатрія є самостійними галузями судової експертизи, то де ж саме має знаходитись зона «спільної компетенції»? Відповідь на це питання є відсутньою. Суворо кажучи, спроби визначитися із зоною «спільної компетенції» вже робилися, однак не дивно, що вони вирішувались шляхом атеоретичного, механічного накопичення певних поєднань психопатологічних, ситуаційних та особистісних факторів, які пропонувалось оцінювати одночасно психологам та психіатрам, за повної відсутності методологічного супроводу.

Ситуація, що склалася з КСППЕ, не є випадковою і має певне історичне та методологічне коріння. Не є таємницею те, що судово-психологічна експертиза зі своїм вкрай слабо розробленим методичним апаратом та через відносну «молодість», як галузь судової експертизи, шляхом «комплексування» із судово-психіатричною експертизою суттєво підвищує свій авторитет. Крім того, питання, які вирішуються експертами-психологами, часто не мають чітких юридичних наслідків і (за винятком діагностики афекту, що само собою є досить спірним) надають суду лише дані для індивідуалізації покарання.

Ми торкнулися лише зовнішньої сторони проведення КСППЕ, питань, які лежать на поверхні проблеми. І вже це показує наявність численних дискусійних аспектів реалізації цього інституту — від формальних, «технічних» (що стосуються оформлення висновку), до принципових (наукових та методичних), які обумовлені неправильним уявленням про предмет двох експертних галузей. Відповіді на них може дати методологічний аналіз проблеми, який спирається на принципові відмінності у можливості комплексування різних спеціальних знань в залежності від природи слідів-відображень, що підлягають дослідженню (сліди-зміни, позначення та прояви) та їх різних поєднань [8, с. 53].

3. Застосування комплексних судово-психіатричних експертиз

Інструкцією про виробництво судово-психіатричної експертизи передбачається можливість комплексних експертних висновків, коли для рішення питання про психічний стан випробуваного й визначенні ступеня виразності психічних розладів необхідно компетентний висновок фахівців інших суміжних дисциплін.

Питання про правомірність застосування комплексних експертиз у практичній діяльності експертних комісій довгий час залишався дискусійним. У юридичній літературі висловлювалися думки про процесуальну необґрунтованість такого роду експертних досліджень і протиріччі їхнім відповідним нормам УПК, що забороняють експертам виходити за межі своєї компетенції. Інші автори, прихильники комплексних досліджень, уважали, що в законі втримуються непрямі вказівки на можливість такого роду висновків [1, с. 58].

В останні десятиліття комплексні експертизи широко ввійшли в практику експертних рішень і застосовуються в карному й цивільному процесах, а в останні роки й при проведенні посмертних і заочних експертиз.

Об’єднання в комплексній експертизі зусиль двох і декількох осіб, знаючих у різних областях знань, вимагає строгого дотримання правових гарантій при її виробництві. Тому в поняття комплексної експертизи обов’язково включаються такі ознаки, як розходження в компетенції експертів, чіткий поділ їхніх функцій і дача висновку на основі не тільки особистих досліджень, але й за результатами досліджень, проведених іншими експертами. Дотримання цих умов припускає участь експертів у спільному формуванні висновків і складанні загального висновку (И.А. Кудрявцев, 1988). Отже, комплексна експертиза призначувана судово-слідчими органами, правочинна в тих випадках, коли на розгляд експертів пропонується рішення питань суміжних фахівців із застосуванням спеціальних методів дослідження для визначення різних психопатологічних і психологічних особливостей випробуваного.

Комплексна судова психолого-психіатрична експертиза в карному процесі. Об’єктом такого роду експертиз у карному процесі можуть бути обвинувачувані, свідки й потерпілі.

Найбільше часто комплексна судова психолого-психіатрична експертиза призначається обвинувачуваним, що совершили правопорушення в стані афекту (ст. 107, 113 КК). Приводом для призначення експертизи, як правило, служать особливості поводження обвинувачуваного при здійсненні правопорушення: несподіванка вчинків, поява невластивих раніше форм поводження, жорстокість, що не відповідає приводу, а також дані про конфліктну ситуацію перед правопорушенням. Метою експертизи є встановлення в обвинувачуваної наявності або відсутності тимчасового розладу психічної діяльності (компетенція психіатра-експерта), фізіологічного афекту (нормальної, але надзвичайно сильної емоційної реакції) або інших емоційних станів (компетенція експерта-психолога) у момент здійснення правопорушення [1, с. 59].

Складність експертної оцінки афективних реакцій і пов’язана з нею частота розбіжності експертних висновків обумовлені рядом причин і насамперед важливістю розмежування сполучення в афективному делікті нормально-психологічних і патологічних механізмів. Афективна реакція в момент здійснення правопорушення може виникнути як у психічно здорової особи, так і в осіб з різними порушеннями психічної діяльності, зберігаючи при цьому властивості нормальної психологічної реакції (фізіологічний афект, емоційне порушення, що робить істотний вплив на поводження) або здобуває форму тимчасового розладу психічної діяльності (патологічний афект).

Комплексна експертиза такого роду дозволяє відмежувати хворобливі форми афективних реакцій від нехворобливих і винести висновок про осудність-неосудність подэкспертного. Однак, давши висновок про нехворобливу природу афективної реакції в плані отграничения її від патологічного афекту, психіатр-експерт не може, не виходити за межі своєї компетенції, оцінити її глибину й вплив на поводження обвинувачуваного при здійсненні правопорушення. У більшості випадків експертам (психіатрові й психологові) доводиться зіштовхуватися з оцінкою станів прикордонних, між психіатрією й психологією, застосовувати й сполучати знання в області обох наукових дисциплін.

Комплексна судова психолого-психіатрична експертиза істотно розширює можливості оцінки афективних станів, включаючи в неї не тільки діагностику хворобливих розладів психічної діяльності (патологічний афект) і їх отграничение від подібних нехворобливих станів, але й визначення глибини нормальних психологічних реакцій, зокрема виразності емоційного порушення, що виникло в момент правопорушення. Останнє дозволяє кваліфікувати стан обвинувачуваного як «афект» [1, с. 60].

Афективні реакції можуть виникати як у психічно здорових осіб, так і в осіб з різними психічними аномаліями, найчастіше в обвинувачуваних з резидуальными органічними поразками головного мозку, ознаками розладів особистості (психопатіями), судинною патологією головного мозку (гіпертонічна хвороба, початкові стадії атеросклерозу головного мозку), здобуваючи ряд специфічних рис. Експертна оцінка таких афективних реакцій також є предметом комплексних судових психолого-психіатричних експертиз.

Одним зі складних і спірних питань комплексних психолого-психіатричних експертиз є відношення експертів до ознак алкогольного сп’яніння в обвинувачуваного в момент здійснення протиправного діяння. Оскільки афективні реакції непатологічного характеру є вираженням нормальних нейродинамических процесів, емоційне порушення, виникаючи на тлі алкогольного сп’яніння, найчастіше є проявом розгальмування афективних реакцій, викликаних алкогольною інтоксикацією (звичних форм поводження в алкогольному сп’янінні). Вони не можуть бути ідентично квалифицированы з афективними реакціями поза станами сп’яніння. Однак експертна практика показує, що одна лише констатація вживання обвинувачуваним алкогольних напоїв перед правопорушенням без обліку всіх привхідних обставин неправомірна. Дані про вживання обвинувачуваним алкогольних напоїв не знімають із експертів обов’язку ретельно аналізувати всі обставини справи в кожному конкретному випадку, таких як часовий проміжок між уживанням алкоголю й здійсненням правопорушення, емоційному стані, що зложився конфліктною ситуацією й приводом, що викликав емоційний стан. Експерти-психіатри й психологи повинні мати у своєму розпорядженні висновок судово-наркологічної експертизи про наявність або відсутність в обвинувачуваного в момент здійснення правопорушення алкогольного сп’яніння й ступеня його виразності.

Експертний висновок про наявність афекту в обвинувачуваного в момент здійснення правопорушення може служити підставою для відповідної юридичної кваліфікації протиправних дій обвинувачуваного. Перед комплексною судовою психолого-психіатричною експертизою по справах про афективний делікт правочинна постановка наступних питань:

1) чи страждає дана особа розладом психічної діяльності;

2) чи перебувала дана особа в момент здійснення правопорушення в стані тимчасового розладу психічної діяльності;

3) чи перебувала дана особа в момент здійснення правопорушення в стані афекту;

4) чи могло дану особу в момент здійснення протиправних дій розуміти характер і суспільну небезпеку чинених дій [7, с. 60].

У компетенцію комплексних судових психолого-психіатричних експертиз неповнолітніх з ознаками психічних аномалій входить установлення індивідуально-психологічних особливостей, що одержали відбиття в його поводженні при здійсненні конкретних протиправних дій. Приводом для призначення комплексних експертиз можуть бути дані про психічні аномалії, зовнішня безмотивность учинків, невмотивована зміна показань. Дані психолого-психіатричного дослідження можуть бути використані для з’ясування обставин, що мають значення для справи, у тому числі особистісних особливостей обвинувачуваного, уточнення психологічних мотивів поводження.

У карному процесі предметом комплексної психолого-психіатричної експертизи можуть бути свідки й потерпілі. Показаннями для призначення даного виду експертизи можуть служити дані про перенесений потерпілим і свідком травмах головного мозку, відставання й перекручування психічного розвитку, низьке інтелектуальний розвиток, недостатність мовних функцій, розладу особистості зі схильністю до фантазування й сугестивності, що викликає в слідства й суду сумнів у можливості правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про їх правильні показання. У комплексній експертизі такого типу в компетенцію психіатра-експерта входить установлення наявності або відсутності нервово-психічних розладів в обстежуваної особи, а психолог-експерт установлює здатність особи із зазначеними видами патології правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про їх правильні показання, а також правильно розуміти характер і значення зроблених у відношенні його дій. У рамках комплексної експертизи можуть бути вирішені питання про здатність потерпілого (особливо по полових злочинах) чинити опір. Такі особистісні особливості, як млявість, знижена активність, сором’язливість, замкнутість, схильність до реакцій гальмування й розгубленості в нових складних і екстремальних ситуаціям, можуть знайти відбиття в поводженні потерпілого в період кримінальних дій, чинених у відношенні його. Обмежена можливість до опору потерпілого може перебувати в певній залежності й від вікових ознак, поінформованості в полових взаєминах, повноти й глибини розуміння сформованої ситуації, його емоційного стану (страх, розгубленість, пригніченість). Констатація зазначених особливостей психічної діяльності може бути розцінена слідством і судом як безпомічний стан потерпілого. При цьому слід зазначити, що констатація безпомічного стану й вірогідність показань свідків стосується компетенції суду [7, с. 62].

Комплексна судово-психіатрична й судово-медична експертиза призначається у випадках, коли мова йде про визначення ваги тілесних ушкоджень, повлекших психічні порушення в потерпілих.

Основними питаннями комплексної судово-психіатричної й судово-медичної експертизи є визначення ваги тілесних ушкоджень у потерпілих при травматичних поразках головного мозку, оцінка ступеня важкості тілесних ушкоджень при короткочасних розладах психіки, при інтоксикаційних психозах, реактивних станах, а також установлення зв’язку захворювання із психічною й фізичною травмами, отриманими потерпілим під час здійснення злочину.

У випадках посттравматических розладів у потерпілих експертній оцінці підлягають як психічні порушення гострого, так і віддаленого періодів. У гострому періоді оцінюється наявність або відсутність явищ струсу (коммоции або контузії) головного мозку, характер і тривалість синдромів потьмарення свідомості.

Для оцінки подострого й віддаленого періодів важливе значення має діагностика посттравматических церебрастенических і энцефалопатических розладів, посттравматической епілепсії, ознак слабоумства й посттравматических психозів. Виразність зазначених розладів, їхня тривалість, типи плину визначають комплексний експертний висновок про ступінь важкості тілесного ушкодження як такого.

Одним з найбільш складних у рамках обговорюваної проблеми є питання про оцінку ваги тілесних ушкоджень, повлекших тимчасові розлади психічної діяльності (реактивних станів).

Проблема реактивних станів являє собою особливий інтерес, тому що стосується тих тілесних ушкоджень, які не супроводжуються травматичними порушеннями анатомічної цілісності органів, а спричиняють лише функціональні розлади.

Однієї з форм порушень психіки, які можуть розвитися в результаті насильницьких дій і які є предметом комплексної судово-психіатричної й судово-медичної експертизи, є інтоксикаційні психози. Вони виникають внаслідок введення потерпілий як отруйних речовин, так і лікарських препаратів у токсичних дозах. Оцінка ваги тілесних ушкоджень у потерпілих при діагностиці інтоксикаційних розладів у психіці проводиться з урахуванням тривалості, глибини, ступеня виразності, а також можливого періоду плину виниклого психічного розладу і його впливом на подальшу працездатність потерпілого [7, с. 64].

Комплексні експертизи в цивільному процесі в останні роки одержали досить широке поширення. Предметом комплексної експертизи можуть бути позивачі й відповідачі при очному огляді. Експертиза в таких випадках проводиться за загальними правилами, викладеним вище, за участю, в основному, психіатрів-експертів і психологів-експертів.

Особливої уваги заслуговує розгляд можливості комплексних експертиз за участю різних фахівців при проведенні посмертних експертиз, коли оцінюється стан осіб, при житті цивільні акти, що зробили (купівлі-продажу, дарування, заповіту, вступ у шлюб і т.д.), що заперечуються в цивільному процесі.

Виходячи зі складностей діагностики при посмертних судово-психіатричних експертизах питань, в останні роки до участі в подібних експертизах залучаються фахівці ряду суміжних дисциплін. Найбільше часто в судово-психіатричній практиці виникає необхідність комплексного аналізу матеріалів цивільної справи й медичної документації за участю психологів і невропатологів.

Комплексна судова психолого-психіатрична посмертна експертиза проводиться в тих випадках, коли оцінюється психічний стан особи в момент здійснення цивільних актів, що не виявляє психотического рівня психічних порушень. Як правило, мова йде про астенічні стани різного ступеня виразності або про интеллектуально-мнестических розлади, не сягаючі ступені слабоумства. При цьому психіатр-експерт оцінює синдромологический рівень психічних порушень і його глибину, а перед психологом-експертом ставляться питання про особистісні особливості досліджуваної особи і їхній вплив на ухвалення рішення, наявність або відсутність підвищеної сугестивності й пасивної подчиняемости впливу навколишніх.

Мозкова органічна патологія, що розвивається при багатьох захворюваннях головного мозку й інфекціях, її виразність і динаміка багато в чому визначаються локалізацією органічного процесу в головному мозку і його поширеності. Крім того, мозкові органічні поразки можуть створювати ґрунт, на якій виникають різні хворобливі стани й атипично протікають соматичні захворювання. При посмертних експертизах виникає необхідність в оцінці психічного стану особи, при житті мозку, що страждав пухлинами, як первинними, так і метастазами в мозок при інших локализациях пухлин. Участь невропатолога, у компетенцію якого входить діагностика такого роду порушень, у ряді випадків необхідна для більше точної діагностики локалізації процесу, а отже, і характеру психічних розладів. Подібного роду, спільні з неврологами, експертизи іноді проводяться також при оцінці гострого постинсультного стану, гострого періоду черепно-мозкової травми й деяких інших випадків [7, с. 65].

Невід’ємною частиною злоякісних пухлинних захворювань як головного мозку, так і інших органів є інтоксикація, пов’язана із впливом продуктів розпаду пухлини на організм. Інтоксикація впливає на загальний стан хворих і на психічні функції (осмислення ситуації, оцінка прогнозу свого стану, интеллектуально-мнестические функції й т.д.). На характер психічних порушень впливає й вид проведеного лікування, у тому числі й застосування наркотичних препаратів у різних дозах. Тому при проведенні посмертних експертиз особам, при житті страдавшим онкологічними захворюваннями, може бути запрошений лікар-онколог, а іноді нарколог.

В останні роки нерідко проводиться посмертна експертиза за участю лікаря-ендокринолога особам, при житті цукровим діабетом, що страждав, і іншими ендокринними захворюваннями. Діапазон психічних розладів при цих захворюваннях досить широкий — від легенів неврозоподобных порушень до станів потьмарення свідомості (коматозні стани, пов’язані з підвищеним або зниженим утримуванням цукру в крові, і ін.).

Комплексні судово-психіатричні експертизи за участю терапевта можуть проводитися в тих випадках, коли в осіб, що страждають різними соматичними захворюваннями, з’являються психічні порушення або у формі симптоматичних психозів, або у формі депресивних реакцій. Діагностика психозів при соматичних захворюваннях є компетенцією психіатрів-експертів. Оцінка глибини й виразності депресивних поразок вимагає співвіднесення їх з вагою й типом плину соматичного захворювання (туберкульоз, захворювання бруньок, різних оперативних втручань і т.д.), які оцінюються лікарем-терапевтом [7, с. 66].

Висновки

Проведений аналіз законодавства, наукової літератури та експертної практики дозволяє зробити наступні висновки.

1. Експертний смисл КСППЕ полягає виключно у механічній сумі судово-психіатричної та судово-психологічної експертизи, які проводяться одночасно та в одній експертній установі. Надати судово-слідчим органам достовірні та доказові дані, які було б неможливо отримати шляхом роздільного проведення цих двох експертиз, КСППЕ нездатна.
2. Існуюча практика складання висновків КСППЕ із спільними підписами психіатрів та психологів (часто незалежно від наявності умовних питань «спільної компетенції»), не відповідає як науковим уявленням про предмет експертних дисциплін, так і законодавству. При цьому змішуються поняття «експерт», «спеціаліст» та «консультант».
3. Порушення меж компетенції експертів та нівелювання особистої відповідальності експертів за свій висновок позбавляє акт КСППЕ доказової сили та може бути підґрунтям для різноманітних варіантів недобросовісного використання такого «комплексування».
4. При складанні висновку КСППЕ найбільш адекватною уявляється модель «один акт — два висновки», коли дослідницькі, мотивувальні та заключні частини акту складаються та підписуються психологами та психіатрами повністю окремо.

Уявляється, що вдосконалення комплексної психіатричної експертизи відбуватиметься не шляхом її екстенсивного розширення із залученням дедалі більшої кількості медичних спеціальностей, а передусім за рахунок наукової розробки методологічних принципів та адекватних методичних підходів, впорядкування практики та дотримання базових законодавчих вимог, що пред’являються до судової експертизи.

Список використаних джерел

1. Бондарчук О. І. Експериментальна психологія. — К. — — 117, с.
2. Готсданке Р. Основы психологического эксперимента. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 463 с.
3. Дружинин В. Н. Экспериментальная психология. — М.; СПб.: Питер, 2003. — 318, с.
4. Копець Л. Експериментальна психологія      — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. — 306 с.
5. Копець Л. Класичні експерименти в психології. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2010. — 283 с.
6. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гончаренка. — Вид. 2-е, перероб. та доп.: У 2 ч. — Київ: Форум, 2004. — Ч. 1. — 492 с.
7. Максименко С. Д. Експериментальна психологія. — К., 2004. — 127 с.
8. Максименко С. Д. Експериментальна психологія. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 359, с.
9. Практикум по экспериментальной и прикладной психологии / Под ред. А. А. Крылова; ЛГУ. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. — 272 с.
10. Соло Роберт. Экспериментальная психология: Планирование. Проведение. Анализ. 75 уникальных экспериментов — СПб.: Прайм-Еврознак, 2006. — 480 с.
11. Ткаченко О. А. Експериментальна психологія: «справожиттєвий» підхід. — Кіровоград: КІРУЕ, 2009. — 87 с.