Класифікація страхування
Вступ.
1. Поняття класифікації, її ознаки (історичні, економічні, юридичні).
2. Класифікація за об’єктами страхування.
3. Страхування за формами проведення.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Для збирання, групування, узагальнення інформації про об'єкти та явища з метою розробки оптимальної та ефективної стратегії розвитку, упорядкування розмаїття економічних відносин у сфері страхування необхідна єдина взаємопов'язана система — класифікація (лат. classis — розряд, клас).
Класифікація страхування — наукова система розподілу страхування на різні сфери діяльності, галузі, підгалузі, види, підвиди та форми, яка спирається на специфіку діяльності страхових компаній, об'єкти страхування та категорії страхувальників.
У теорії страхування виділяють декілька класифікаційних ознак: історичні, при яких можна відслідкувати протягом тривалого історичного періоду еволюцію страхування взагалі та його окремих видів, форм страхових організацій; економічні, на які впливають економічні умови здійснення страхування в конкретній країні та ступінь розвитку страхової справи; юридичні, що визначають умови та форми проведення страхування, спираючись на внутрішню законодавчу базу та міжнародні угоди, підписані державою.
За економічною ознакою страхування класифікують за спеціалізацією страховика, яка призводить до виділення двох сфер діяльності.
1. «Life insurance» — страхування життя.
2. «Non-life» — загальні види страхування (ризикове страхування), що включають ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. Договори загального страхування є короткостроковими та призначені лише для забезпечення компенсації збитків внаслідок страхових подій певного періоду.
1. Поняття класифікації, її ознаки (історичні, економічні, юридичні)
Класифікація — це система підпорядкованих певній ознаці понять (класів об'єктів) тієї чи іншої галузі знань або діяльності людини, що використовується як засіб встановлення взаємозв'язків між цими поняттями або класами об'єктів [3; 18].
Класифікація у страхуванні використовується в теоретичному і практичному аспектах з метою розроблення страхового законодавства, теорії страхування, страхового менеджменту й маркетингу тощо. Універсального підходу до класифікації страхування немає, тому теоретики і практики страхування використовують різні класифікаційні ознаки (критерії) залежно від потреб [1; 5; 8; 9-12; 14-16; 19-22]. Узагальнивши використовувані підходи, можна дати таке визначення: класифікація страхування — це система поділу страхування за історичною, економічною, юридичною або іншими ознаками на форми, галузі, підгалузі, види, класи, групи залежно від цілей використання її результатів.
Згідно з цим визначенням, класифікація страхування здійснюється за такими ознаками (критеріями):
1. Історична.
2. Юридична (за вимогами міжнародного і внутрішнього законодавства; за формою проведення страхування).
3. Економічна (за об'єктом страхування; за родом небезпек; за спеціалізацією страховика; за статусом страхувальника і страховика).
Класифікація за історичною ознакою широко використовується в теорії страхування для з'ясування засад розвитку певних видів страхування, впливу традицій у тих чи інших секторах страхового ринку, формування позитивного ставлення громадян до певних видів страхування тощо. В деяких випадках за історичною ознакою аналізується не певний вид страхування, а їх комбінація (наприклад, морське страхування традиційно включає майнове страхування судна, вантажів, відповідальності судновласника, страхування від нещасних випадків).
Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування.
Класифікація за юридичними ознаками передбачає кілька підходів. Насамперед, це виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами та можливість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування.
Так, згідно з директивами ЄС, країни-члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.
Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій):
Клас 1. Страхування життя і щорічної ренти (ануїтетів).
Клас 2. Страхування до шлюбу і народження дитини.
Клас 3. Зв'язане довгострокове страхування життя.
Клас 4. Безперервне страхування здоров'я.
Клас 5.Тонтіни.
Клас 6. Страхування виплати капіталу.
Клас 7. Страхування пенсій.
Загальні види страхування:
Клас 1 . Страхування від нещасних випадків.
Клас 2. Страхування на випадок хвороби.
Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів.
Клас 4. Страхування залізничного транспорту.
Клас 5. Страхування авіаційної техніки.
Клас 6. Страхування суден.
Клас 7. Страхування вантажів (товарів у дорозі).
Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха.
Клас 9. Страхування власності.
Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих транспортних засобів.
Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної ехніки.
Клас 12. Страхування відповідальності власників суден.
Клас 13. Страхування загальної відповідальності.
Клас 14. Страхування кредитів.
Клас 15. Страхування поручительств (застави).
Клас 16. Страхування фінансових втрат.
Клас 17. Страхування судових витрат.
Клас 18. Страхування фінансової допомоги. Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах і ліцензується страхова діяльність.
За формою проведення страхування може бути добровільним або обов'язковим. Більшість договорів страхування укладають на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас, і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випадках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь свободи страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов'язку взяти ризик за страхування. Ідеться про обов'язкове страхування, яке встановлюється відповідними законодавчими актами.
Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька варіантів. Підхід до вибору варіанта залежить від цілей класифікації.
Найважливішим і загальноприйнятим у світовій практиці є поділ страхування залежно від спеціалізації страховика на дві великі сфери діяльності: страхування життя («Life assurance») і загальні види страхування («Non-life», або «General insurance»).
Віднесення того чи іншого виду страхування до «страхування життя» чи «видів страхування інших, ніж життя» залежить від наявності нагромаджувального (накопичувального) характеру договору страхування (страхові внески за такими договорами є своєрідними інвестиціями страхувальника, оскільки передбачаються не лише страхові виплати, а й повне повернення внесених коштів із нарахованими відсотками при закінченні строку дії договору страхування) і строку дії договору страхування.
Класифікація за юридичною ознакою передбачає:
1. Встановлення видів (класів) страхових послуг згідно з нормами міжнародного або національного законодавства.
2. Поділ страхування на дві форми: обов'язкову і добровільну.
Класифікація згідно з директивами Європейського Союзу
(ЄС) діє із 1 січня 1978 р. і встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя й пенсій) і 18 класів загального страхування [16].
В Україні згідно з національним законодавством (ст. 6 Закону України "Про страхування", умови ліцензування страхової діяльності [3]) встановлено аналогічну класифікацію видів добровільного страхування. Для порівняння двох класифікацій їх наведено в табл. 1.
2. Класифікація за об’єктами страхування
Класифікація страхування за об'єктом страхування найбільш часто використовується в теорії і практиці страхування [6; 9; 14; 16; 21]. Об'єктами страхування є майнові інтереси, що пов'язані з людиною (життя, здоров'я, працездатність), майном і відповідальністю за шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю та майну третьої (потерпілої) особи.
Як відзначалося раніше, у вітчизняному законі "Про страхування" юридично визначено поняття "об'єкт страхування", що зобов'язує українських страховиків давати загальне визначення об'єкту страхування в Правилах при добровільному страхуванні й обов'язково конкретизувати об'єкт страхування в договорі страхування.
В Україні залежно від об'єктів страхування виділяють три напрями (галузі) страхування: особисте, майнове та відповідальності. У Законі не вказано, що об'єкти страхування належать до певних галузей, законодавчо визначені тільки види добровільного й обов'язкового страхування. Згідно із Законом, характеристику й класифікаційні ознаки видів добровільного страхування мусить визначити Уповноважений орган — Державна Комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.
Ураховуючи законодавчу невизначеність понять галузі та видів страхування, вітчизняні дослідники пропонують на основі загальноприйнятої практики впровадити такі рівні класифікаційного поділу страхування: галузь, підгалузь, вид страхування [16]. Відома також точка зору, що поділ на галузі страхування пов'язаний з однорідністю ризиків, які діють на об'єкт страхування [14]. Таким чином, доцільно встановити таке визначення рівнів класифікаційного поділу [22]:
• вид страхування — страхування однорідних об'єктів страхування від одного або сукупності страхових ризиків (випадків) на основі встановлених для цих об'єктів умов, методів їх страхового захисту, формування і використання страхового фонду;
• підгалузь страхування — сукупність видів страхування однорідних об'єктів страхування з характерними для них страховими ризиками (випадками), умовами і методами страхування;
• галузь страхування — це сфера майнових інтересів, пов'язаних із наслідками настання страхових випадків для однорідних або споріднених об'єктів страхування, що має для цих об'єктів страхування особливі принципи та методи страхування, формування та використання страхових фондів.
Розглянемо галузі, підгалузі і види страхування. Галузь особистого страхування включає підгалузі:
• страхування життя;
• страхування від нещасних випадків;
• медичне страхування.
Страхування життя включає довгострокові види особистого страхування (в Україні — на строк не менший від 3-х років), об'єктом страхування яких є майнові інтереси, що пов'язані з життям людини, а при розширеному страхуванні також із її здоров'ям, працездатністю. Головними видами страхування життя є:
• страхування на випадок певної дати чи певної події в житті людини;
• довічне страхування на випадок смерті;
• страхування ренти, одним із різновидів якого є пенсійне страхування.
В Україні у 1997 р. відповідно до світової практики на законодавчому рівні здійснено розподіл видів страхування на дві окремі групи: види страхування життя й види загального страхування. Такий розподіл зумовлений, насамперед, особливістю розрахунку страхових тарифів, формування та управління страховими резервами.
Страхування життя в Україні, як і в державах ЄС, може здійснювати тільки спеціалізована страхова компанія, якій не дозволяється займатися іншими (загальними або ризиковими) видами страхування.
Страхування від нещасних випадків включає види особистого страхування, об'єктом страхування яких є майнові інтереси, що пов'язані з працездатністю, здоров'ям та життям застрахованої людини з огляду на можливий з нею нещасний випадок (влучення блискавки, враження електричним струмом, утоплення тощо). Видами цього страхування є страхування від нещасних випадків пасажирів, туристів, спортсменів, школярів тощо.
Медичне страхування включає види страхування, об'єктом страхування яких є майнові інтереси, пов'язані із здоров'ям та життям застрахованої особи. До видів медичного страхування належать безперервне страхування здоров'я (страховий випадок — звернення застрахованого по медичні послуги; страхова виплата здійснюється закладу охорони здоров'я, що надавав медичні послуги), страхування здоров'я на випадок хвороби (страховий випадок — захворювання застрахованого на певну хворобу; страхову виплату здійснюють у відсотках від страхової суми застрахованому), страхування медичних витрат (передбачає оплату визначених у договорі страхування медичних витрат).
Галузь майнового страхування включає такі підгалузі і види страхування:
• страхування окремих видів транспорту — повітряного, водного, наземного, зокрема залізничного;
• страхування вантажів і багажу;
• страхування від вогневих ризиків і ризиків стихійних явищ;
• страхування майна (крім транспортних засобів, вантажу та багажу) від ризиків, що не є вогневими і ризиками стихійних явищ);
• страхування фінансових ризиків;
• страхування кредитів;
• страхування інвестицій;
• страхування судових витрат;
• страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.
Об'єктом майнового страхування є майнові інтереси страхувальника, що пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням будь-яким видом майна. Страховим випадком є пошкодження, знищення чи втрата майна внаслідок визначених у договорі страхових ризиків (вогневих, стихійних явищ, техногенних аварій тощо).
Галузь страхування відповідальності включає такі види страхування:
• страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
• страхування відповідальності власників водного, повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника щодо кожного із названих видів транспорту окремо);
• страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж названа вище).
Об'єктом страхування відповідальності є майнові інтереси страхувальника, що пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди здоров'ю та життю особи або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі. Страховим випадком є факт настання відповідальності страхувальника при здійсненні чи нездійсненні ним певних дій. До видів страхування відповідальності, крім зазначених видів страхування відповідальності на транспорті, належать страхування професійної відповідальності (нотаріуса, адвоката, лікаря тощо), страхування відповідальності за якість продукції, страхування екологічної відповідальності, страхування відповідальності власників собак тощо.
У закордонній практиці страхування здійснюється поглиблена класифікація страхової діяльності, що збільшує ефективність державного і внутрішньогалузевого регулювання страхування. Згідно з [14], наприклад, у Німеччині використовуються такі класифікаційні рівні:
• галузі страхування (особисте, майнове, страхування відповідальності);
• підгалузі в межах кожної галузі;
• спарти (підгрупи) у підгалузях;
• види страхування всередині спарт;
• продукти страхування, що створюються за певним видом страхування.
Класифікація за родом небезпек використовується при розробленні пакету послуг для комплексного страхового захисту майнових інтересів страхувальника за декількома об'єктами страхування одночасно (наприклад, страхування автотранспорту, водія, вантажу, відповідальності перед третіми особами на випадок дорожньо-транспортної події). Рід небезпеки визначають як комплекс специфічних страхових ризиків, що супроводжують діяльність страхувальника. За родом небезпеки виділяють транспортне страхування (авіаційне, морське й автомобільне), страхування ядерних ризиків тощо.
Залежно від принципу розподілу відповідальності між страховиками (особливо у випадках, коли обсяг страхової відповідальності великий) використовуються особливі види страхування — співстрахування та перестрахування.
3. Страхування за формами проведення
Класифікація за формою проведення страхування передбачає поділ страхування на добровільне і обов'язкове (рис. 1). При добровільній формі страхування страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Страховик також має право відмовитися від укладання договору страхування, якщо вважає ризики страхувальника не прийнятними для страхування. При обов'язковому страхуванні у страхувальника з'являється обов'язок укласти договір страхування, а страховик зобов'язується взяти ризик на страхування. Обов'язкове страхування впроваджується державою для страхового захисту громадян (наприклад, страхування від нещасних випадків на всіх видах транспорту по всій території України)
Обидві форми страхування можуть здійснюватися будь-яким страховиком України, що має ліцензію на відповідний вид страхування і відповідає певним вимогам (наприклад, якщо інше не передбачено законодавством, для одержання ліцензії на той чи інший вид обов'язкового страхування страховик повинен мати досвід роботи з добровільного страхування не менший ніж 2 роки) [3]. В Україні державою гарантується вільна конкуренція у здійсненні страхування (ст. 41, 42 Закону "Про страхування"), тому не можуть встановлюватися спеціальні умови одержання ліцензій і кожен охочий страховик може отримати ліцензію на обраний вид страхування.
Добровільне страхування (ст. 6 Закону "Про страхування") — це страхування, що здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком.
Договором відповідно до цивільного законодавства (ст. 626 Цивільного кодексу) визнається домовленість двох або декількох сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Договір страхування — це двостороння письмова угода між страховиком і страхувальником, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки і виконувати інші умови договору (ст. 16 Закону "Про страхування", ст. 979 Цивільного кодексу).
Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування (надалі — Правила), що встановлюються страховиком самостійно відповідно до норм чинного законодавства.
Правила розробляються для кожного виду добровільного страхування окремо і реєструються в Держфінпослуг при видачі ліцензії на право здійснення того чи іншого виду страхування. Згідно зі ст. 17 Закону "Про страхування" Правила повинні містити:
• перелік об'єктів страхування;;
• порядок визначення розмірів страхових сум і (або) розмірів страхових виплат;
• страхові ризики;
• виключення із страхових випадків і обмеження страхування;
• строк та місце дії договору страхування;
• порядок укладення договору страхування;
• права й обов'язки сторін;
• перелік дій страхувальника в разі настання страхового випадку;
• перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку й розмір збитків;
• порядок і умови здійснення страхових виплат;,
• строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;
• причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;
• умови припинення договору страхування;
• порядок вирішення спорів;
• страхові тарифи за договорами страхування, іншими, ніж договори страхування життя;
• страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;
• особливі умови.
Відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності [3] Правила, подані для реєстрації, мають бути пронумеровані, прошнуровані, скріплені підписом відповідальної особи і печаткою страховика. Правила повинні містити всі умови, що визначені в Законі (ст.17), бути викладені державною мовою, подавати граматично й логічно узгоджену інформацію. За умов проведення страховиком зовнішньоекономічних операцій страхування (перестрахування), Правила можуть бути перекладені англійською чи іншою мовою і завірені відповідно до вимог законодавства.
До Правил встановлюються також такі вимоги [3]:
1. Назва Правил страхування повинна містити слово "добровільного".
2. Поняття, що використовуються у Правилах, мають відповідати вимогам нормативно-правових актів, що регулюють страхову діяльність. При застосуванні понять, що не визначені у цих нормативно-правових актах, необхідно дати їх тлумачення.
3. У тексті Правил страхування, договорів (полісів) не допускаються:
• подвійне тлумачення положень, протиріччя або неузгодження між пунктами;
• вживання речень (фраз, фразеологічних зворотів), що призводять до неоднозначного розуміння змісту;
• використання законодавчо визначених понять в іншій інтерпретації;
• порушення граматичних і синтаксичних правил, що призводять до спотворення змісту.
4. При оформленні Правил страхування не допускаються:
• друкування різними шрифтами (крім випадків, зумовлених потребою виділити в тексті окремі положення) та шрифтом, розмір якого менший ніж 12 пунктів у форматі Word;
• подання неякісних ксерокопій, зокрема ксерокопій підписів уповноважених осіб і (або) відсутність оригіналу підпису уповноваженого актуарія.
У разі, якщо страховик упроваджує нові правила страхування у межах чинної ліцензії чи коли до Правил вносяться зміни і (або) доповнення, страховик повинен подати ці нові Правила, зміни і (або) доповнення (у 10-денний термін після внесення трьох чи більше змін і (або) доповнень) для затвердження і реєстрації у Держфінпослуг. Зміни і (або) доповнення до Правил вважаються чинними з дня їх реєстрації у Держфінпослуг. Один примірник Правил, що зареєстровані в Держфінпослуг, повертається страховику у зброшурованому вигляді з дозвільним штампом.
Держфінпослуг має право відмовити у наданні ліцензії і реєстрації Правил, змін і (або) доповнень до них, якщо ці Правила, зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують або обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам ст. 17 Закону "Про страхування".
Обов'язкові види страхування відповідно до п. 2 ст. 5 Закону "Про страхування" запроваджуються законами України та мають бути включені в перелік обов'язкових видів Закону "Про страхування". Забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені Законом "Про страхування".
Обов'язкове страхування відбувається шляхом укладання із страховиком договору страхування особою, на яку закон покладає обов'язок такого страхування. Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування, розміри страхових сум і максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків (ст. 7 Закону "Про страхування"). Джерелом страхових премій є власні кошти страхувальника, причому для страхувальника — юридичної особи вони включаються у його валові витрати як платника податку.
В Україні встановлено 42 види обов'язкового страхування, що визначені в ст. 7 Закону України "Про страхування". Серед вказаних у цій статті найбільш поширеними є [10]:
1. Особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд).
2. Особисте страхування від нещасних випадків на транспорті.
3. Авіаційне стахування цивільної авіації.
4. Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
Згідно з Цивільним кодексом України (ст. 999) обов'язкове страхування — це встановлення Законом обов'язку фізичній або юридичній особі бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за власний кошт чи коштом зацікавленої особи. Відносини, що випливають із обов'язкового страхування, регулюються загальними положеннями Цивільного Кодексу щодо страхування, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Висновки
Кожна галузь діяльності людини, кожна система знань потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості, без якої неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Досягнути необхідної впорядкованості дозволяє класифікація.
Під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями. Система підпорядкованих понять формується за ознаками класифікації.
Розрізняють натуральну класифікацію, коли за головну ознаку обирають істотні ознаки класифікованих понять (наприклад, за об'єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї застосовують несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку). Ту чи іншу класифікаційну ознаку обирають залежно від мети класифікації.
Страхування як науку, як галузь знань та як сферу економічної діяльності характеризує багато специфічних понять. Без класифікації цих понять не можна виконувати ні теоретичних досліджень, ні практичної роботи в цій галузі.
В основу класифікації страхування покладено розбіжності у галузях діяльності страхових організацій, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим вирізняють найістотніші класифікаційні ознаки, що мають важливе значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні — історичну, економічну, юридичну.
Список використаної літератури
1. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. № 2745-ІП.
2. Про затвердження вимог до рейтингів фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків-нерезидентів. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. № 1640.
3. Ліцензійні умови провадження страхової діяльності: Затв. Розпорядженням Державної Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р. № 40. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 15 вересня 2003 р. за № 805/8126.
4. Цивільний, кодекс України від 16 січня 2003 p. № 435-IV.
5. Законодавство України про страхування: 36. норм, актів / За ред. П. Д. Біленчука, О. Ф. Філонюка, І. В. Яковенка. — К.: Атіка, 1999. — 464 с
6. Базилевич В. Д., Базилевич К. С Страхова справа. — К.: Знання, 1997. — 216 с
7. Балабанов И. Т. Риск-менеджмент. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 192 с.
8. Б ланд Д. Страхование: принципы и практика. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 461 с.
9. Ефимов С. Л. Энциклопедический словарь: Экономика и страхование. — М.: Церих-ПЭЛ, 1996. — 528 с.
10. Залетов А. Н. Страхование в Украине / Под ред. д. э. н. О. А. Слюсаренко. —К.: Международная агенция "BeeZone", 2002. — 452 с.
11. Зернов А. А., Зубец А. Н. Страховые исследования. — М.: Страховое ревю, 1997. —136 с.
12. Зубец А. Н. Страховой маркетинг. — М.: АНКИЛ, 1998. — 257 с.
13. Кузин Ф. А. Диссертация: методика написания. Правила оформления. Порядок защиты. — М.: Ось-89, 2000. — 320 с.
14. Основы страховой деятельности: Учебник / Отв. ред. проф. Т. А. Федорова. — М.: БЕК, 2001. — 768 с.
15. Ротова Т. А., Руденко Л. С. Страхування: Навч. посіб. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. — 400 с.
16. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. С. С. Осадець. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.
17. Страхове право України: Підручник для вищ. навч. закладів Д. П. Біленчук, П. Д. Біленчук, О. М. Залетов, Н. I. Клименко / За ред. проф. П. Д. Біленчука і президента Ліги страхових організацій України О. Ф. Філонюка. — К.: Атіка, 1999. — 368 с
18. Страхование: Краткое пособие для подготовки к экзамену / Отв. ред. проф. Т. А. Федорова. — М.: БЕК, 2001. — 311 с.
19. Тринчук В. Страховий продукт в системі маркетингу: сутність та класифікація // Страхова справа. — 2002. — № 3. — С. 78-81.
20. Турбина К. Е. Тенденции развития мирового рынка страхования. — М.: Анкил, 2000. — 320 с.
21. Шелехов К. В., Бігдаш В. Д. Страхування. Страхові послуги: Навч.-метод, посіб. — К.: ІЕУГП, 2000. — 268 с.
22. Шихов А. К. Страхование: Учеб. пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ, 2000. — 431 с.