Поширеною є типологія французького політолога Ж. Блонделя, який вирізняє п’ять типів політичних систем:

1) ліберальні демократії;

2) радикально-авторитарні (комуністичні) системи;

3) традиційні (збереження наявних соціальних відносин);

4) популістські (властиві країнам третього світу);

5) авторитарно-консервативні.

Більшість сучасних політологів поділяють погляди американського вченого Г. Алмонда, який виділяє чотири типи політичних систем:

Англо-американські. Вони характеризуються переважанням у політичній культурі таких цінностей, як свобода особистості, добробут, соціальна безпека, економічний лібералізм, світоглядний індивідуалізм тощо. Системи цього типу стабільні, ефективні, здатні до саморегуляції. У цій системі чітко реалізується принцип розподілу влади на три гілки (законодавчу, виконавчу і судову) і чітко визначені їх функції.

Континентально-європейські. Для них характерним є існування та взаємодія елементів старих (традиційних) і нових культур, політичних традицій та форм політичної діяльності. Партії та суспільно- політичні об’ єднання вільно функціонують у межах існуючих конституційних норм. Представницькі і виконавчі гілки влади виконують свою діяльність на основі визначених законом регламентів та процедур.

Доіндустріальні і частково-індустріальні. Ці системи характеризуються досить високим ступенем поєднання елементів різних політичних культур, що призводить до прихильності великої кількості населення до протилежних традицій. Великий вплив має орієнтація населення на лідера, а не на програму уряду. Окремі виконавчі структури (армія, бюрократія) постійно перевищують свої повноваження, досить часто беруть під контроль законодавчі функції, відверто втручаються в судові справи, в той же час права і свободи громадян суттєво обмежені. І не дивно, що в таких країнах характер політичних відносин досить часто призводить до авторитарних форм правління.

Тоталітарні. У політичній системі такого типу влада зосереджена в руках нечисленної політичної номенклатури (бюрократії). Всі соціальні комунікації знаходяться під контролем держави і правлячої партії. Занадто розширені функції репресивних органів. Політична активність має дозвільний і примусовий характер [1, c. 175].

Г. Алмонд класифікуює політичні системи ще й за типом домінуючих політичних орієнтацій, тобто принципів, на яких ґрунтується бажана модель суспільства:

• радикально-авторитарні (комуністичні системи);
• консервативно-радикальні (фашистські системи);
• ліберально-демократичні (західні демократії);
• авторитарні, що модернізуються (системи в країнах Латинської Америки, Південно-Східної Азії тощо).