Винуватцем інфляції є держава і для її подолання необхідні суттєві державні антиінфляційні заходи. Вони бувають стабілізаційними та компенсаційними.

Стабілізаційні заходи:

— вилучення частини "зайвих" грошей з обігу ("дефляція");

— жорстке регулювання грошової емісії;

— скорочення державних витрат і встановлення рівноваги державного бюджету;

— нарощування товарної маси, розвиток виробництва.

Компенсаційні заходи потрібні, щоб населення витримало наслідки інфляції. Найголовнішим заходом цього напрямку є індексація доходів.

Економічними і соціальними наслідками інфляції стають:

1. Зниження життєвого рівня населення шляхом падіння реальної вартості особистих заощаджень, скорочення реальних поточних доходів, перерозподілу доходів найманих працівників на користь підприємців. При цьому поточні реальні доходи населення знижуються навіть за умов індексації, оскільки компенсації відстають від темпів зростання цін і не покривають скорочення доходів населення.

2. Діє ефект інфляційного оподаткування доходів. Наприклад, в Україні зниження реальної вартості щомісячних доходів в умовах гіперінфляції сягало 30%.

3. Падіння виробництва як результат зниження стимулів до праці та розширення виробництва. Інфляція посилює диспропорції виробництва, торгівлі, кредитної і грошової систем, державних фінансів, валютної системи і платіжного балансу країни. Ось чому на ринках може виникати затоварювання за умов абсолютного падіння виробництва і скорочення особистого споживання.

Важливо уяснити, що інфляція не виникає зненацька, а розвивається як загальноекономічний процес, який нагромаджує дисбаланс і протиріччя у всіх сферах суспільно-економічного життя. Звичайно, він охоплює грошовий обіг, кредитну систему і фінанси, виробниче і особисте споживання.

Інфляція виступає як один за наслідків і економічного спаду в країні, тому для країни більш загрозливе економічне спадання оскільки воно тягне за собою й інфляцію, й зменшення виробництва.

Найвідчутнішою за своїми соціально-економічними наслідками, є падіння економічного розвитку в Україні.

Вона характеризується:

· порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур;

· перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі;

· падінням товарних цін;

· зростанням безробіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей;

· падінням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення;

· зниженням платоспроможного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі;

· крахом грошово-кредитних зв'язків;

· наростанням системи взаємних неплатежів;

· кредитною напругою, злетом норми позикового відсотка;

· нестачею грошової маси, високими темпами інфляції;

· масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестиційних процесів;

· падінням курсу акцій, біржовою панікою;

· масовим банкрутством підприємств;

· зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо.

Таким чином, ми бачимо що наслідки економічного радіння більш важкі для економіки України, ніж інфляції. Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях.

Особливістю економічної кризи в Україні є також те, що офіційна економіка не є єдиним визначальним чинником трасформації. Паралельно до неї функціонує і набирає силу тіньова економіка, що складає 50-60% офіційної і за оцінками Світового банку є найсильнішою серед інших постсоціалістичних країн. В тіньовій економіці обертається майже 47% загальнодержавної грошової маси, не враховується банківсько-фінансовий оборот. Ця величезна сума готівки майже не включається в інвестування розвитку національного товаровиробника. Взагалі інтереси тіньовиків перебувають за межами відтворення в сфері товаровиробника, обмежуючись здебільшого сферою спекулятивного товарообороту.

Підґрунтя наростання сучасної макрофінансової нестабільності в Україні міститься у здійснюваній в попередні періоди економічній політиці, яка характеризувалася невиваженістю та неадекватністю стратегічним завданням та можливостям розвитку національної економіки. Світова фінансова криза наклалася в Україні на фазу посилення внутрішньої політичної кризи та викликала різке загострення структурних диспропорцій національної економіки, вивела на поверхню недієздатність моделі економічного зростання, яка встановилася у попередні роки.

Хибною була орієнтація економічної політики на стимулювання споживання через активне розширення валютного кредитування, в той час як населення отримало хибні сигнали щодо неможливості значного падіння курсу гривні. Це й призвело до нинішніх проблем комерційних банків. Негативний торговельний баланс при обвальному зменшенні експорту призвів до неможливості утримання валютного курсу, бо це вимагало б надмірного витрачання валютних резервів і не принесло б бажаного результату, оскільки на рівень курсу впливає значна кількість чинників, непідвладних Національному банку.

Негативний платіжний баланс та значна зовнішня корпоративна заборгованість спонукали до значного погіршення становища в економіці України. ВВП України значною мірою залежить від експорту. В умовах України, на мою думку, оптимальним було б досягти бездефіцитності державного бюджету. Це навряд чи можливо, проте слід враховувати, що зовнішні запозичення — надто дорогі, відтак потрібно переглянути статті держбюджету, аби зробити дефіцит якомога меншим. Підтримати зростання в реальному секторі економіки можливо лише за рахунок поліпшення бізнес-клімату в державі, що водночас поліпшить інвестиційний клімат для іноземних інвесторів. Для цього слід долати корупцію, забезпечити стабільність законодавчого поля.

Однією із найважливіших проблем української економіки є диспропорція між темпами зростання рівня соціальних стандартів та продуктивністю праці, що викликало "кризу непродуктивності". При цьому в умовах кризи відбуваються спроби законсервувати цю непродуктивність. Між тим, вивільнення надлишково зайнятих, або й банкрутство нежиттєздатних підприємств — необхідні складові відродження економічної системи. Відтак політика надання коштів на підтримку галузей є контрпродуктивною. Диктат держави щодо напрямків антикризової поведінки бізнесу (в т.ч. банків) затягує т а поглиблює кризу.

в Україні сьогодні існує системна політична криза — це головний системний фактор, який перешкоджає подоланню економічної кризи. Соціальна криза створює ризики соціальних збурень, тому часу для антикризових дій відведено досить мало. Загострюється проблема зайнятості населення. Ринок праці непрозорий. При цьому практично не відстежується доля близько 11 млн громадян (самозайняті та неформально зайняті робітники) із 22 млн економічно активного населення, що викривлює можливість об'єктивного аналізу ситуації з безробіттям в Україні. Фактично існує значний незадіяний ресурс зайнятості, який слід враховувати, особливо — зважаючи на те, що шлях виходу з кризи пролягає через пожвавлення споживчого попиту.

Список використаної літератури

1. Міщенко В. Шляхи подолання фінансово-економічної кризи в Україні //Вісник Національного банку України. — 2009. — № 2. — C. 3-7

2. Макогон Ю. Криза у світовій економіці: стратегічні пріоритети металургії України //Стратегічні пріоритети. — 2009. — № 1. — C. 86-95

3. Марцин В.С. Роль держави у формуванні сприятливої фінансово-кредитної політики в умовах економічної кризи //Економіка. Фінанси. Право. — 2009. — № 4. — C. 18-22.

4. Мельник С. Ключові умови подолання кризи //Праця і зарплата. — 2009. — 25 березня. — C. 4-5

5. Степанеко Т. Наслідки світової фінансово-економічної кризи для економіки України //Економіка в школах України. — 2009. — № 6. — C. 38-42

6. Шевцов А. Актуальні проблеми економіки України в контексті світової фінансової кризи //Стратегічні пріоритети. — 2009. — № 1. — C. 80-85