Вступ

Актуальність теми. Нині досить важливим є усвідомлення широкого значення бібліотечної діяльності як однієї зі сфер інформаційної діяльності. Знання теоретичних засад аналітико-синтетичного опрацювання документів, умінь та навичок мікро- та макроаналітичного згортання інформації, а саме, анотування та реферування документів дає змогу випускникам вищого навчального закладу гуманітарного спрямування розширити межі своєї затребуваності. Крім бібліотечних посад, вони можуть обіймати посади помічників керівника, референтів, службовими обов’язками яких передбачено складання аналітичних оглядів, рефератів-екстрактів, рефератів-резюме тощо.

Для того, щоб навчитись самостійно та якісно здійснювати мікроаналітичне згортання інформації, студенти опановують загальну та спеціальну методики реферування, навчаються складати інформативні та індикативні реферати на наукові статті, навчальні посібники, монографії, тези доповідей, авторські свідоцтва на винаходи з використанням методів екстрагування, перефразування, інтерпретації, анкетного та вибіркового реферування тощо. У процесі реферування вони намагаються оперативно відшукувати у тексті першоджерел маркеровані речення, індикатори та конектори, вчаться скорочувати оригінальний текст, не змінюючи його семантики та не наводячи власних думок у тексті вторинного документу. При цьому також необхідно розуміти інформаційну цінність термінів у науковому тексті.

Вивчення будь-якого наукового тексту потребує уміння визначати інформаційну цінність його окремих елементів, а саме, термінів як основних структуроутворюючих та змістовних компонентів. Здійснюючи семантичну компресію (змістовне стиснення) тексту першоджерела, слід адекватно визначити інформаційну цінність тієї чи іншої його частини.

Відсутність цілісної вітчизняної системи реферування, яка б урахувала форми та методи бібліографування, що склалися історично, й новітні вимоги щодо інформаційного забезпечення науки, стає завадою на шляху якісного бібліотечно-бібліографічного обслуговування, міждержавного обміну науковою інформацією, виходу інтелектуальних доробок України за її межі.

За цих умов зростає гострота проблеми розробки та впровадження розгалуженої, диференційованої за галузями знання й інтегрованої в масштабах країни Національної системи реферування української наукової літератури, завданням якої буде відбір, аналітико-синтетичне опрацювання та кумуляція всієї наукової інформації, що вийшла друком в Україні, про Україну, видана вітчизняними авторами різними мовами й українською мовою в усьому світі. Особливого значення набуває комплексність інформаційних послуг. Поряд із наданням інформації у вигляді друкованих РЖ має бути розроблено сервіс для її кумуляції та збереження в загальнодержавній реферативній базі даних (БД), а також доведення цієї інформації до споживачів на електронних носіях і засобами глобальних комп’ютерних мереж. Реферативні ресурси України повинні стати ядром національних інформаційних ресурсів і наукової інфосфери держави та, водночас, сегментом світової інформаційної системи.

Тому ми поставили перед собою мету роботи: дослідити процес реферування, оцінка сучасного стану й розробка наукових засад його розвитку.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:

• вивчити історичні традиції реферування наукової літератури, розвиток форм і методів науково-допоміжної бібліографії;
• розглянути модель Національної системи реферування української наукової літератури;
• дослідити методологічні та практичні засади реферування документів і визначити напрями його вдосконалення;
• обґрунтувати наукові засади розвитку Національної системи реферування.

Методологічною основою роботи є системний аналіз предмету дослідження з використанням історико-порівняльного, хронологічного та книгознавчого підходів. До реалізації дослідницьких завдань залучалися також методи історіографічного й інформаційного аналізів і аналітичні методи порівняння та узагальнення.

Структура роботи. Структуру роботи зумовлено логікою дослідження, його метою та основними завданнями. Дослідження обсягом 51 стор. складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків і додатків. Список використаних джерел містить 22 найменування.

Розділ 1. Становлення та розвиток системи реферування

1.1. Поняття й еволюція концепцій наукового реферування

Історія існування реферату як інформаційного документа налічує більше трьох століть. Практика становлення реферативної періодики пов’язана з появою перших наукових журналів спочатку в Західній Європі (60-і рр. XVII ст.), а потім у Росії (20-30 рр. XVIII ст.). Сторінки їх було заповнено не стільки статтями, скільки повідомленнями про нові книги з оцінкою й коротким викладенням змісту. Формування спеціалізованих реферативних служб і журналів почалося наприкінці XVIII ст. у зв’язку з успіхами фізико-математичних, хімічних та технічних наук і зростанням обсягів відповідної літератури.

На 30-і роки припадають перші спроби вивчення теорії й методики реферування. Особливої ваги набувають проблеми функціонального призначення рефератів і анотацій, їх типізація, відбір матеріалів для опрацювання. Основні погляди щодо реферування знайшли відображення у працях К.Р.Симона, Ф.І.Яшунської, Б.Н.Рутовського. Як вважав К.Р.Симон, саме реферативна періодика в змозі забезпечити найважливіші вимоги, висунуті до джерел бібліографічної інформації: неперервність та систематичність. У роботах В.Лазарєва, О.Я.Подземського, Ю.А.Шауера обговорено актуальні питання підготовки, видання й використання реферативної інформації. О.Я.Подземський та Ф.І.Яшунська вважали, що реферат у більшості випадків повинен замінити первинний документ. Так формувався тип інформативного розширеного реферату. К.Р.Симон відстоював думку про те, що реферат повинен збагатити дослідника інформацією щодо нових ідей, фактів, але не розкривати їх детально, тобто сприяв формуванню типу індикативного реферату [20, c. 19].

У 20-і роки в Україні були спроби видавати спеціальні покажчики літератури для фахівців, анотації в яких наближалися за своїм характером до рефератів. З 1927 р. до практики увійшла публікація оглядів наукової літератури, що вийшла за рік, підбивалися підсумки розвитку окремих галузей знань. У складанні їх брали участь видатні вчені: академіки П.А.Тутковський, М.В.Птуха, професори С.І.Маслов, Є.В.Соколов та ін.

У 40-50-і рр. розвиток реферативної справи набув своєрідної форми, що мала і позитивні сторони, і серйозні недоліки. РЖ з будь-якої галузі науки в цілому замінилися збірниками рефератів з однієї окремої теми, що виходили епізодично. Таке обмеження дозволяло кожному збірнику достатньо глибоко та широко висвітлити це питання, але шляхом відмови від систематичного інформування про літературу галузі в цілому. Але з часом будь-який реферативний збірник втрачає своє значення навіть з того спеціального питання, якому він присвячений. Тільки систематичне інформування про найважливішу літературу цілої галузі важливе для вчених, саме планово організована система реферативних органів спроможна забезпечити належну повноту й оперативність інформаційного обслуговування науковців.

Поступово складання, редагування рефератів, підготовка та випуск реферативних видань стають складовою частиною науково-інформаційної діяльності, яка швидко розвивалася. У 50-і рр. було запропоновано широку програму організації реферативної періодики. Суть її була такою:

• призначення реферату — не замінити безпосереднє ознайомлення з роботою, а надати можливість фахівцю зробити висновки щодо її корисності й необхідності безпосереднього до неї звертання;
• реферат має бути орієнтованим на широке коло фахівців відповідної галузі знання та відбивати основний зміст первинного документа, важливі факти, методику виконання роботи;
• реферати на одні й ті ж документи мають складатися з урахуванням специфіки відповідних реферативних видань, а їх обсяги визначаються ступенем важливості реферованих праць.

Зі становленням і розвитком інформатики започатковано новий етап у розвитку реферування. Великого значення набувають проблеми автоматизації семантичних процесів. Цим питанням присвячено численні праці дослідників з розвинених країн Заходу — Г.Луна, Л.Освальда, Г.Едмундсона, Р.Вілліса, Л.Ерла, російських учених — В.П.Леонова, А.Л.Шуміліної, В.Е.Берзона, С.А.Карасева, українських фахівців — І.В.Замаруєвої, Н.В.Шаронової, Н.Ф.Хайрової та ін. [19, c. 20]

Реферат як багатофункціональний вторинний документ, виконує значну кількість функцій: інформативну, науково-комунікативну, індикативну, адресну, прогностичну. Реферат, як стисле точне викладення змісту документа, що включає основні фактичні відомості та висновки, разом з анотацією — характеристикою твору друку з точки зору змісту, призначення, форми та інших особливостей — сприяє найбільш повному та точному складанню пошукових образів документів, створенню інформаційно-пошукових систем, є основою для складання оглядів та засобом міжнародного обміну інформацією. На відміну від бібліографічної інформації, що виконує функцію відображення певного масиву документів, реферативна вирішує завдання систематизації, пошуку, оцінки, узагальнення та рекомендації інформації з першоджерел.

Узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду показало, що основними аспектами дослідження проблем реферування є історія, методика та організація процесів аналітико-синтетичної переробки інформації. Історію становлення реферативної справи розроблено в працях Г.К.Бистрової, О.А.Гречихіна, Б.А.Семеновкера. Об’єктами постійних дискусій залишаються теоретичні аспекти реферування, які розглянуто у працях відомих бібліографознавців, інформатиків, книгознавців — В.А.Виноградова, Р.С.Гіляревського, Г.С.Жданової, О.І.Михайлова, В.І.Свінцова, В.І.Соловйова, А.І.Чорного, серед них: вимоги до рефератів, принципи реферативного аналізу текстів, особливо за умов використання ЕОМ тощо. Уточненню типології видань, що підлягають реферуванню, присвячено ряд праць українських дослідників С.Г.Кулешова та Г.М.Швецової-Водки. Розробці критеріїв відбору матеріалів для аналітико-синтетичного опрацювання належну увагу приділено в роботах вітчизняних фахівців у галузі бібліографування та архівної справи (Л.А.Дубровіної, С.В.Кульчицького, В.Ю.Омельчука), в яких розглядаються питання визначення понять українська книга, україніка та розроблено методику опису наукових видань, у тому числі рукописів і архівних документів. Окремим питанням опрацювання документів присвячено роботи Т.І.Ківшар, М.М.Пещак, М.М.Романюка, М.С.Слободяника. Впровадженню новітніх технологій та дослідженню проблем створення інформаційних бібліографічних, повнотекстових та архівних ресурсів присвячено численні праці В.Г.Боряка, Л.Й.Костенка, А.О.Чекмарьова та ін. [19, c. 21]

Процес реферування відноситься до мікроаналітичного згортання інформації з первинного документа наукового або професійно-виробничого характера. Реферуванням називається і сам процес створення реферату як вторинного документа, і логічний метод досягнення визначеної мети інформаційного управління. Реферативна інформація виконує завдання систематизації, пошуку, оцінки, узагальнення і рекомендації фактографічної інформації, вміщеної в першоджерелах. Факти — це змістовна основа реферату, його принципова відмінність від усіх інших інформаційних документів [3, с.112].

Головною метою звернення до реферативної інформації є пошук нових знань та ідей, узагальнень і практичних завдань, виявлення нових напрямів та тенденцій розвитку проблеми (теми) для розробки теорій, створення нових методів дослідження, прогнозування, інформаційного забезпечення за зразками нової техніки та даними, що характеризують досягнутий рівень вітчизняного і зарубіжного виробництва. Відповідно до цього, суть реферування в зіставленні, порівнянні нової інформації з тією, що вже засвоєна і використовується в суспільній діяльності. Отже, процес реферування передбачає: проведення наукового аналізу та оцінку нової соціально значущої інформації (визначення її цінності); рекомендацію соціальної інформації, необхідної для здійснення певної суспільної діяльності для конкретного/них користувача/чів (з’ясування корисності соціальної інформації).

Мета референта, який виконує процес реферування, полягає у скороченні фізичного обсягу первинного документа при збереженні його основного змісту. Стиснення, згортання інформації в процесі реферування здійснюється в ході наукової обробки документів і пов’язане з його аналізом і вилученням найбільш важливих змістових відомостей: основних положень, фактичних даних, результатів, висновків. Ущільнення інформації, представленої у первинному документі, як інтелектуальний процес, завжди є певним різновидом інтерпретації (тлумачення) тексту. Правильне тлумачення первинного документа є необхідною умовою для референта.

Отже, саме тому вміння реферувати передбачає спеціальну професійну підготовку, причому здебільшого не лише інформаційно-аналітичну, а й у тій галузі, до якої відносяться документи, що реферуються. Ступінь оволодіння методикою реферування багато в чому залежить від знання законів загальної логіки і, зокрема, логіки наукового дослідження. Оціночний аналіз змісту документа, на який створюється реферат, наукова оцінка референтом і редактором новизни і корисності інформації неможлива без глибоких спеціальних знань у відповідній галузі науки, техніки, культури тощо. Останнє пояснюється необхідністю референта мати відповідні знання про досягнутий рівень в конкретній предметній галузі людської діяльності та про інформаційні потреби визначеного контингенту користувачів реферативних документів. Крім того, референт повинен мати також чітку уяву про кінцеву мету виконання процесу реферування. При цьому під кінцевою метою реферування слід розуміти випереджаюче відображення, передбачення результату людської діяльності. Референту необхідно також знати вимоги, яким має відповідати реферат як вторинний документ. Чим повніші знання референта щодо існуючих нормативно-методичних матеріалів, чим багатшою є його практика реферування, тим кращим буде реферат щодо повноти і більш точного представлення змісту наукової інформації, виявленої у первинному документі [19, c. 21].

1.2. Становлення та розвиток українських реферативних видань (90-і рр. ХХ ст.)

Розпад СРСР та створення на його території 15 незалежних держав, в тому числі України, призвели до необхідності становлення в кожній із них національної системи НТІ. Це диктувалося потребами забезпечення серед інших складових незалежності ще й інформаційної. Йшлося саме про становлення таких систем, тому що в колишніх союзних республіках вони функціонували у складі єдиної ДСНТІ СРСР. Проте багато в чому ці системи не носили національного характеру, адже формуванням власних інформаційних ресурсів республіканські системи НТІ практично не займалися через надмірну централізацію ДСНТІ та політику, яка проводилася на той час і передбачала створення інформаційних продуктів переважно на території Російської Федерації. Понад 90 % інформаційних матеріалів республіканські системи НТІ отримували з Росії.

На початку 90-х рр. інформаційне обслуговування наукових досліджень здійснювалось органами ДСНТІ СРСР, яка охоплювала всі галузі народного господарства та мала свої осередки в усіх регіонах країни. Характерними ознаками ДСНТІ були ієрархічність побудови та відповідність структурі управління народним господарством. Централізоване опрацювання основних видів документів у всесоюзних інститутах і центрах інформації дозволяло виключити дублювання у процесі закупівлі літератури, істотно знизити витрати галузевих і територіальних інформаційних систем на формування та використання інформаційних ресурсів, забезпечити доступ до централізованих масивів усім зацікавленим організаціям та підприємствам.

На початку 1990-х рр. найбільшим виробником інформаційної продукції в Україні був Український науково-дослідний інститут науково-технічної інформації та техніко-економічних досліджень (УкрНДІ НТІ). Згідно з розподілом функцій між інформаційними органами різних рівнів ДСНТІ, його діяльність була зорієнтована на випуск оглядової та експрес-інформації з вузькогалузевих і проблемно-тематичних питань, підготовку інформаційних карт та анотованих переліків технічної документації.

Вищезазначені джерела були тільки доповненням до інформаційних видань, які видавалися ДСНТІ. УкрНДІ НТІ був середньою ланкою цієї системи, основне завдання якої — довести до користувачів інформацію, що надходила від всесоюзних органів НТІ й доповнити цей інформаційний потік відомостями про здобутки та досвід конкретних вітчизняних підприємств. Крім нього випуском інформаційних видань в республіці займалися й інші установи. В першу чергу це стосується галузевих органів інформації та бібліотек [19, c. 22].

Республіканська наукова медична бібліотека як центр наукової та рекомендаційної медичної бібліографії займалася випуском поточних, рекомендаційних і ретроспективних науково-допоміжних покажчиків з відповідної тематики. Щорічно, починаючи з 1971 р., бібліотека видає серію анотованих рекомендаційних покажчиків літератури «На допомогу практикуючому лікарю» з 33 спеціальностей, а з 1982 р. щоквартально — анотовані списки літератури з актуальних тем медицини й охорони здоров’я, такі як: «Охорона материнства і дитинства», «СНІД», «Медицина катастроф». Одночасно з поточним бібліографічним інформуванням бібліотека готувала тематичні рекомендаційні покажчики, в яких відображалися найновіші вітчизняні й іноземні видання («Холера», «Медичні та соціальні проблеми катастрофи на ЧАЕС» тощо). В практику бібліотеки широко увійшло видання рекомендаційних покажчиків, випуск яких був приурочений до з’їздів і конференцій. Серед них: «Кишечные инфекции. Вирусный гепатит» (1975 р.), підготований до І Всесоюзного з’їзду інфекціоністів, «Медицинская генетика» (1984 р.), виданий до І Всесоюзного з’їзду медичних генетиків. Одним із головних напрямів бібліографічної діяльності бібліотеки була розробка великих науково-допоміжних покажчиків літератури, які підводили підсумки розвитку вітчизняної та закордонної медицини з окремих проблем. Видано близько 50 таких покажчиків («Физические факторы окружающей среды в населенных местах», «Остеосинтез», «Перитонит» тощо).

Республіканський центр наукової медичної інформації випускав бібліографічні покажчики оглядів за темами «Отоларингология» та «Гигиена и санитария», а також 1988 р. розпочав видавати анотований покажчик «Отраслевые рационализаторские предложения».

Республіканська наукова сільськогосподарська бібліотека щоквартально видавала бібліографічні покажчики літератури «Новые сельскохозяйственные книги» та «Генетика, селекция и семеноводство сельскохозяйственных культур», а також анотований бібліографічний покажчик «Достижения науки и передовой опыт — сельскохозяйственному производству».

Науково-технічна бібліотека НДІБП Держбуду УРСР готувала покажчик «Текущая информация о поступившей литературе», а Науково-дослідний та проектний інститут з питань містобудівництва — бібліографічний покажчик опублікованих матеріалів «Рациональное использование территорий в городах».

Інформаційний центр з питань культури та мистецтва з 1989 р. випускав поточні бібліографічні списки «Загальні питання культури» та «Загальні питання мистецтва».

До цього ж переліку слід додати державні бібліографічні покажчики — «Літописи…», що видавалися Книжковою палатою УРСР, поточні бібліографічні покажчики нових надходжень до фондів бібліотек та органів інформації, різноманітні рекомендаційні покажчики, краєзнавчі інформаційні видання, які випускалися республіканськими, обласними та науковими бібліотеками.

Свою мережу інформаційного забезпечення мали й наукові установи АН УРСР. Створення її розпочалося 1949 р. заснуванням в Інституті електрозварювання ім. Є.О.Патона відділу науково-технічної інформації. Швидкого розвитку науково-інформаційна діяльність набула у 60-ті рр., коли в установах АН України повсюдно почали створюватися інформаційні підрозділи. Координувало їх діяльність Відділення наукової інформації АН УРСР, сформоване 1968 р. з метою вирішення завдань дослідного, методичного, організаційного та інформаційного характеру. Крім того, Відділення здійснювало інформаційне обслуговування керівництва Президії АН УРСР [18, c. 58].

Інформаційне забезпечення наукових досліджень в АН України проводилось, головним чином, у режимі поточного інформування за тематикою, що була прийнята до розробки, й базувалося на обробці документальної інформації, яка надходила до бібліотечного фонду установи. Аналітико-синтетична обробка обмежувалась складанням бібліографічних описів, у кращому випадку — анотацією чи рефератом. Вилучення фактографічної інформації для формування БД не набуло широкого розповсюдження, як і підготовка інформаційних матеріалів узагальнюючого та аналітичного характеру.

Історично склалося так, що в більшості інформаційних підрозділів науково-дослідних установ АН України такі напрями науково-інформаційної діяльності, як редакційно-видавнича та патентно-ліцензійна, були забезпечені кадрами краще та їм надавалося більше уваги, ніж сфері інформаційного обслуговування наукових досліджень. У цій галузі працювало менше половини співробітників інформаційних підрозділів, серед яких лише 1/6 частина займалася аналізом та синтезом інформації [7, с. 12].

Крім фахівців інформаційної сфери до цієї роботи на громадських засадах залучалися референти з числа дослідників, які допомагали у відборі матеріалів для подальшого аналізу, анотування чи реферування. Референтами, як правило, були висококваліфіковані фахівці, які на підставі глибокого аналізу та узагальнення інформації виробляли рекомендації щодо використання інформаційного ресурсу наукової установи або підприємства. Звичайно — це були головні спеціалісти інститутів та виробництв. Серед основних видів робіт, які проводили референти у своїх наукових установах — аналітико-синтетична переробка інформації (аналіз і вивчення нових документів, реферування, анотування, індексування та складання оглядово-аналітичних документів); відбір та впровадження науково-технічних досягнень і передового досвіду; доведення інформації до користувачів (колег); взаємодія з інформаційним підрозділом (підготовка матеріалів висхідного потоку інформації для органу НТІ, формування запитів спеціалістів підрозділу, складання завдання на інформаційне обслуговування, допомога інформаційному підрозділу у підготовці оглядово-аналітичних документів).

Слід констатувати, що певного розвитку в Україні у цей період набула й науково-аналітична діяльність, яка завжди відігравала важливу роль в інформаційному забезпеченні економіки, науки, освіти, культури. Науково-аналітичні огляди, які є результатом цієї діяльності, дозволяють представити споживачам у найбільш концентрованому вигляді узагальнену проблемно-концептуальну інформацію, що синтезує дані, опубліковані в розрізнених джерелах. Обґрунтування та прийняття управлінських рішень у всіх сферах суспільного життя неможливе без використання науково-аналітичної інформації. Її підготовка завжди входила до завдань центрів регіональної інформації з суспільних наук. Зокрема, в Україні наприкінці 1980-х — початку 1990-х рр. побачили світ науково-аналітичні огляди («Научно-аналитическая деятельность в области общественных наук», «Освещение прессой процессов перестройки в экономике» тощо). Але цей напрям роботи був найменше розвинутий на той час.

Ще однією спробою створення реферативного видання на Україні стало започаткування в 1996 р. Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України (ІПРІ) Українського реферативного журналу «Джерело». Однак на початковому етапі й це видання не було позбавлене певних недоліків. Цілком слушними були критичні зауваження, викладені у статті Р.Карташова [8]. Адже аналітичний розпис тільки 70-80 періодичних видань із декількох сотень, що виходять в Україні, не міг задовольнити дослідників. Бібліографічний опис, виконаний не за державним стандартом, прийнятим в Україні, ускладнював пошук першоджерел, дезорієнтовував учених при складанні бібліографічних списків до власних робіт. Головним же недоліком цього видання була відсутність систематичного розміщення матеріалів, яке не дозволяло кумулювати інформацію про документи вузькоспеціальної тематики, розпорошені по різних періодичних виданнях [18, c. 60-61].

На сьогоднішній день в Україні вже налагоджено механізм опрацювання результатів НДДКР на базі Українського інституту науково-технічної та економічної інформації. Для патентної та нормативно-технічної документації створено власні системи обліку та державної реєстрації. Бібліографічним обліком вітчизняних публікацій займається Книжкова палата України, яка випускає серію поточних державних бібліографічних покажчиків — «Літописів».

Останніми роками на сторінках української бібліотечної преси, у статтях та виступах М.М.Єрмошенка, М.І.Сенченка, Р.П.Карташова [8], В.М.Бірбраєра, Л.О.Кочубей неодноразово порушувалося питання про необхідність створення українського РЖ. Здійснено окремі спроби випуску реферативних видань. З 1993 р. Українським центром наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи розпочато видання Медичного РЖ. Книжкова палата України стала засновником “Реферативного журналу України” і зараз випускає 2 серії цього видання: “Політика. Політичні науки” та “Економіка. Економічні науки”. Державною науково-технічною бібліотекою України з травня 1997 р. почав видаватися на паперовому та електронному носіях РЖ “Депоновані наукові роботи”. Центральною науковою сільськогосподарською бібліотекою УААН у грудні 1999 р. розпочато випуск РЖ “Агропромисловий комплекс України”. Але аналіз реферативних видань, які виходять в Україні, свідчить про те, що основну частину роботи з інформаційного забезпечення наукових досліджень в Україні ще не зроблено. Названі РЖ характеризуються обмеженнями щодо видового або тематичного наповнення.

Найменшого розвитку на сьогодні зазнала оглядово-аналітична діяльність. За наявності значної кількості інформаційно-аналітичних центрів у різних міністерствах, відомствах, політичних партіях і громадських організаціях в систему загальнодоступних документальних комунікацій їх продукція практично не поступає, що унеможливлює її ефективне використання.

Нагальною потребою стає розробка та впровадження Національної системи реферування української літератури з метою аналітико-синтетичного опрацювання всього вітчизняного потоку наукової інформації й кумуляції та зберігання результатів опрацювання у загальнодержавній БД, яка має стати основою для підготовки комплексу науково-інформаційних видань, включаючи створення оглядово-аналітичних і прогностичних матеріалів.

Наведений огляд вітчизняних реферативних видань свідчить про те, що значну частину роботи щодо інформаційного забезпечення наукових досліджень в Україні наприкінці 1990-х рр. ще не було виконано. Існуючі на цей час РЖ характеризувалися певними обмеженнями щодо видового або тематичного наповнення. Значна частина українських наукових видань, серед яких книги, брошури, автореферати дисертацій, продовжувані видання природничого, технічного та гуманітарного профілю залишалися не включеними до національного та світового інформаційного простору [20, c. 34].

1.3. Наукові засади створення Національної системи реферування

В Україні нагальною потребою стає розробка та впровадження Національної системи реферування української літератури з метою аналітико-синтетичного опрацювання всього вітчизняного потоку наукової інформації й кумуляції та зберігання результатів опрацювання у загальнодержавній БД, яка має стати основою для підготовки комплексу науково-інформаційних видань, включаючи створення оглядово-аналітичних і прогностичних матеріалів.

На основі теоретичних розробок 1999 р. почалося формування загальнодержавної бази даних (БД) «Україніка наукова», яке здійснюється шляхом реферативної обробки обов’язкового примірника книжкових наукових видань, що надходить до НБУВ, та статей із серіальних видань, які розписуються в Інституті проблем реєстрації інформації. Сьогодні БД розкриває зміст лише 30% українських наукових журналів. Включення всього репертуару потребує організації галузевих та/або регіональних центрів первинної кумуляції інформації, які, крім перетворення на електронну форму вже прореферованих матеріалів, можуть здійснювати також самостійне реферування, систематизацію та підготовку до друку галузевих випусків Українського реферативного журналу «Джерело» (УРЖ) у межах інтегрованого технологічного циклу.

Використання інформаційних ресурсів БД «Україніка наукова» має кілька напрямів. Один із них пов’язаний з генерацією в автоматизованому режимі текстових файлів трьох галузевих серій УРЖ «Джерело»:

Сер. 1. Природничі науки. Медицина.

Сер. 2. Техніка. Промисловість. Сільське господарство.

Сер. 3. Соціальні та гуманітарні науки. Мистецтво.

У 1999-2000 рр. усі серії виходили щоквартально, а у 2001 р. здійснено перехід до їх випуску шість разів на рік. У перспективі планується більш детальна диференціація серій (зокрема, виокремлення масивів медичної та сільськогосподарської тематики) і забезпечення їх оперативної щомісячної підготовки. Так, з 2004 р. журнал виходить вже у чотирьох серіях:

Серія 1. Природничі науки.

Серія 2. Техніка. Промисловість. Сільське господарство.

Серія 3. Соціальні та гуманітарні науки. Мистецтво.

Серія 4. Медицина. Медичні науки.

Інший напрям передбачає використання ресурсів загальнодержавної реферативної БД — випуск електронних копій РЖ на компакт-дисках. Перший комплект CD-ROM-копій УРЖ створено Інститутом проблем реєстрації інформації у 1999 р. у вигляді структурованого текстового файлу у форматі PDF (Portable Doment Format). Надалі передбачено також підготовку й випуск копій БД «Україніка наукова», що дасть змогу користувачам здійснювати багатоаспектний пошук інформації [18, c. 61-62].

В Україні розроблена форма подання та передачі інформації до Національної системи реферування, яка містить такі вимоги:

—      по-перше, інформацію для включення до Загальнодержавної реферативної бази даних та УРЖ подають як текстовий файл (rtf, doc, txt), який уміщує елементи бібліографічного опису та реферати статей;

—      по-друге, у бібліографічному описі (мовою оригіналу публікації) повинні бути такі елементи:

• прізвище та ініціали автора (авторів);
• назва статті;
• сторінки, на яких розміщено статтю;
• кількість бібліографічних посилань;
• мова статті;
• реферат (анотацію чи резюме);
• ключові слова (за наявністю).

Ці дані обов’язкові при оформленні статей є також у редакціях періодичних видань. Передача їх в електронному вигляді до Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського прискорить включення інформації про наукові публікації до УРЖ. З метою більш повного відображення результатів вітчизняних наукових робіт у світовому інформаційному просторі та організації міждержавного обміну реферативною інформацією дані бажано надсилати трьома мовами: українською, російською, англійською (за наявності).

Файл має починатися супровідною інформацією, що включає назву періодичного видання, рік, номер (том, випуск), загальну кількість поданих статей.

Приклад подання реферативної інформації:

Вовк, И. В. Изменение акустических характеристик шумов дыхания пневмонийных больных в процессе выздоровления [Текст] / И. В. Вовк, С. Л. Дахнов, В. В. Крыжановский // Акуст. вісн. — 1999. — Т. 2, № 4. — С. 3-12. — Библиогр.: 8 назв. — Рус.

За допомогою адаптивного й спектрально-часового методів досліджено зміну акустичних характеристик шумів дихання пневмонічних хворих у процесі їх одужання. Показано високу ефективність обох методів із точки зору одержання інформації про поточні зміни тяжкості захворювання та його локалізації. Визначено, що адаптивний метод дає змогу одержати оцінку загального стану респіраторного тракту обстежуваного, а спектрально-часовий метод — оцінювати динаміку практично всіх основних та додаткових рис шумів дихання.

Ключові слова: шуми дихання, акустичні характеристики, адаптивна класифікація, спектрально-часовий метод, динаміка одужання [11, c. 31].

В Україні видання реферативних журналів також здійснюють галузеві центри інформації. Так, Центром наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи розпочато видання Медичного реферативного журналу. Книжкова палата України стала засновником «Реферативного журналу України» і зараз випускає 2 серії цього видання: «Політика. Політичні науки» та «Економіка. Економічні науки». Державна науково-технічна бібліотека України з травня 1997 р. почала видавати на паперовому та електронному носіях реферативний журнал «Депоновані наукові роботи». Центральною науковою сільськогосподарською бібліотекою Української академії аграрних наук у грудні 1999 р. розпочато випуск реферативного журналу «Агропромисловий комплекс України». Але аналіз реферативних видань, які виходять в Україні, свідчить про те, що основну частину роботи з інформаційного забезпечення наукових досліджень в Україні ще не зроблено. Названі реферативні журнали характеризуються обмеженнями щодо видового або тематичного наповнення [7, c. 53].

Розділ 2. Реферування документів як затребувана сфера інформаційної діяльності

2.1. Методологічні та практичні засади реферування документів

Важливим напрямом інформаційної роботи, як відзначалося раніше, є інформаційно-аналітична діяльність. Це особливий напрям інформаційної діяльності, пов’язаний з виявленням, опрацюванням, збереженням та поширенням інформації переважно у сфері управлінської, політичної та економічної діяльності. Проте, для управлінської сфери, політики та економіки, важливим є не стільки своєчасне ознайомлення з первинною інформацією, скільки випереджувальне виявлення проблемних ситуацій і прогноз розвитку подій. Необхідність в отриманні такої інформації зумовлена переходом владних структур до прогностичних форм діяльності з використанням багатоваріантних моделей розвитку подій, що потребує не просто констатації фактів для доведення тієї чи іншої тези, а системного підходу до розв’язання проблеми в цілому на основі поєднання інтелектуальних здібностей людини з функціональними можливостями сучасних автоматизованих інформаційних систем.

Для інформаційно-аналітичної діяльності особливої ваги набуває систематичність визначення кола питань, що виникають у процесі базової діяльності споживача інформації, їх аналіз та прогнозування тенденцій розвитку. Саме орієнтація на передбачення, виявлення тенденцій розвитку ситуації обумовлює переважне застосування різних аналітичних методів опрацювання інформації: інформаційний аналіз, джерелознавчий, ситуаційний, контент-аналіз тощо. Передбачення шляхів розвитку ситуації потребує узагальнення відомостей та їх оцінки, тобто використання методів узагальнення, абстрагування, моделювання. Для створення інформаційних документів такого напряму інколи необхідно провести самостійне соціологічне, статистичнке, маркетингове дослідження.

Реферат — це короткий виклад змісту окремого документа, його частини чи сукупності документів, який містить основні відомості та висновки, а також кількісні та якісні дані щодо об’єкта опису, а реферування — це процес складання реферату [1, c. 187-188].

У процесі аналітико-синтетичної переробки інформації референт використовує такі складові своїх знань, як: обізнаність у досягненнях в конкретній предметній галузі, знання інформаційних потреб користувачів, для яких створюється реферативна інформація; знання вимог до реферату та практичні вміння проведення інформаційного аналізу і синтезу. Модель процесу реферування можна представити графічно (див. схему 1).

Як бачимо, процес реферування починається з читання тексту первинного документа. Практика засвідчує, що серед існуючих видів читання референт має володіти трьома — ознайомлювальним, вивчаючим і реферативним.

Ознайомлювальне (пошукове) читання — спрямоване на загальне знайомство зі змістом документа без спеціальної установки на його подальше сприйняття. Вивчаюче читання передбачає вдумливе, інтенсивне читання, в процесі якого відбувається запам’ятовування змістової інформації тексту та тих мовних засобів, якими вона представлена. Реферативне читання полягає у вмінні узагальнювати і на цій основі вилучати найбільш суттєву інформацію.

Реферати, що опубліковані у реферативних виданнях, можуть бути вилученими з опублікованих і неопублікованих документів, або ж складені саме для цього видання. Реферати припустимо супроводжувати відомостями про осіб і організації, що брали участь в роботі над ними, та датою надходження документа до редакції.

У основній частині реферативного журналу припустимо в обмеженій кількості публікувати бібліографічні записи без рефератів, у реферативних збірниках і експрес-інформації — зведені реферати, які вміщують відомості з кількох надрукованих або ненадрукованих документів з однієї теми, викладені у вигляді пов’язаного тексту.

Групування матеріалу у реферативних журналах і реферативних збірниках здійснюється відповідно до прийнятої схеми класифікації.

Система реферативних документів усвідомлюється як сукупність всіх реферативних матеріалів, що об’єднана єдиною метою, завданнями, об’єктами аналітико-синтетичної переробки, єдиними теоретико-методичними підходами щодо створення реферативної інформації, кожна складова якої (конкретний вид реферативного документа) має певне призначення. Ця система є відкритою: вона знаходиться у взаємозв’язку з потребами суспільства, потоком першоджерел; її розвиток обумовлений загальними тенденціями інформатизації суспільства. Система реферативних документів регулярно поповнюється новими матеріалами; в той же час, якщо документ на певному етапі суспільних відносин втрачає значущість для користувачів, його випуск завершується.

Процес реферування передбачає також правильне розуміння змісту тексту первинного документа. Під розумінням мається на увазі процедура тлумачення явища, яке вивчається, його інтерпретація за допомогою системи правил, притаманних прикладній лінгвістиці. Явище вважається усвідомленим, якщо знайдено коректні концепції його опису. Термін розуміння досить часто застосовується в роботах щодо створення штучного інтелекту, зокрема в системі автоматичного реферування [3, c. 229-230].

При розробці систем автоматизування інформаційних процесів була і залишається проблема аналізу семантичної структури вихідного тексту з метою визначення фактографічної інформації з подальшим її узагальненням і синтезом у тексті реферату. Науковці наголошують, що в жодній галузі застосування комп’ютерних технологій немає таких труднощів, як при вирішенні завдань семантичного комп’ютерного згортання / розгортання. Труднощі, перш за все, обумовлені складністю, а інколи неможливістю формалізації і алгоритмізації процесів мислення, що супроводжують різноманітні форми інформаційного аналізу і синтезу. Це одне з найбільш складних завдань машинної переробки інформації, оскільки створення реферату, як джерела корисної інформації, має спиратися на семантичний аналіз тексту, який поки що не піддається потрібному ступеню формалізації.

Формалізація — це представлення внутрішнього змісту у зовнішній формі: зовнішня форма, що відноситься до рівня явищ, визначається сутністю змісту, тобто внутрішньою формою матеріального об’єкта. В сфері інформаційних процесів зовнішня форма, тобто, знакова — матеріальна і об’єктивна; внутрішня форма, тобто, зміст документа — ідеальна і суб’єктивна, а об’єктивність вона має лише у тому розумінні, що є відображенням об’єктивних, інваріантних, загальних відношень матеріального світу. За цих умов формалізація інформаційних процесів зводиться до пошуку у формі (в його лексики, граматики, структури, архітектоніки тощо) елементів, через які можна було б висловити план змісту (семантику) того чи іншого тексту, і тим самим здійснити обробку (перетворення) семантичної інформації без звернення до змісту самого первинного документа.

Реферати лежать в основі реферативних баз даних, реферативних перекладів, реферативних збірок, авторефератів дисертацій. У країнах із розвиненою інформаційною інфраструктурою свідоцтвом оприлюднення результатів наукових досліджень є їх відбиття в реферативних журналах.

Окремий вид наукових документів становлять автореферати дисертацій (видання у вигляді брошури, що містить укладений автором реферат виконаного дослідження, яке подають на здобуття наукового ступеня).

Реферативна база даних — це бібліографічна база даних, що містить бібліографічні записи, які включають анотацію, реферат чи інші відомості щодо змісту документа, а реферативний переклад — це реферат (українською мовою), складений на підставі іншомовного документа-джерела шляхом перекладання чи скорочення змісту першоджерела. Він містить дані про тематику, призначення та методи дослідження, результати, викладені у документі-оригіналі [10, c. 38-39].

До реферування висувають ряд вимог, серед яких можна назвати такі:

• реферат не замінює безпосереднього ознайомлення з документом. За рефератом дослідник чи спеціаліст може скласти уявлення щодо корисності та необхідності ознайомлення з даним документом;
• реферат має відображати основний зміст документа, важливі факти, методику, експерименти, висновки тощо;
• обсяг реферату залежить від ступеня значущості реферованого документа. Середній обсяг реферату, рекомендований ГОСТом 7.9-95 «Реферат і анотація. Загальні вимоги», становить 850 друкованих знаків.

За способом характеристики первинного документа реферати можна поділити на конспективні та проблемно-орієнтовні. За умови конспективного реферування, референт скорочено й послідовно викладає зміст усього документа, за умови проблемно-орієнтовного — зосереджує увагу на відборі фрагментів із досліджуваної теми чи проблеми.

За рівнем глибини розкриття змісту документа реферати поділяють на інформативні, індикативні, критичні та оглядові.

Інформативний реферат може виконувати весь комплекс вимог до рефератів, оскільки він найбільш точно відбиває зміст первинного документа. Наприклад:

Гельман, Л. М. Виброакустический метод свободных колеба-ний для неразрушающего контроля трещин [Текст] / Л. М. Гель-ман, С. В. Горпинич // Акуст. вісн. — 1999. — № 4. — С. 13-22. — Библиогр.: 21 назв. — Рус.

Висвітлено теоретичні та експериментальні дослідження вібро- акустичного методу вільних коливань для неруйнівного контролю тріщин від утоми. Запропоновано узагальнення декремента згасання вільних коливань для нелінійних коливальних систем. Вперше одержано вираз для декремента згасання вільних коливань нелінійної одномасової моделі з тріщиною. Проведено систематизовані дослідження залежності декремента згасання від розміру тріщини. Уперше показано, що з розвитком тріщини в об’єкті контролю декремент згасання може зростати або зменшуватись. Доведено, що характер залежності декремента згасання від розміру тріщини визначається залежністю показника несиметрії згасання від відносного розміру тріщини. Досліджено декремент згасання для внутрішнього та зовнішнього тертя. Наведено результати експериментальних досліджень методу для компресорної лопатки газотурбінного авіаційного двигуна, які узгоджуються з результатами теоретичних досліджень. Одержані результати мають загальний характер, їх можна використовувати для об’єктів контролю, що описуються нелінійною одномасовою коливальною моделлю.

Ключові слова: віброакустичний метод, неруйнівний контроль тріщин, декремент затухання.

Індикативний реферат має на меті привернути увагу користувачів інформації щодо певного документа й допомогти прийняти рішення щодо необхідності звернення безпосередньо до документа. Індикативні реферати складають переважно на документи великого обсягу, наприклад, на монографії. Наприклад, індикативний реферат на монографію «Етноконфесійна специфіка становлення християнської писемної культури» може мати такий вигляд:

Горбаченко, Т. Г. Етно-конфесійна специфіка становлення християнської писемної культури [Текст] : монографія / Т. Г. Гор-баченко, С. М. Піддубна; за ред. докт. філософ. наук, проф. Т. Г. Горбаченко. — К., 2002. — 253 с. ; 22 см. — Бібліогр. : с. 247-252. — 3000 пр. — ISBN 5-7107-2749-0 (в опр.) : б. ц.

З позицій аналізу історичних шляхів формування Священного Писання й духовної літератури, аналізу християнської рукописної книги, християнських першодруків доводиться етно-конфесійна специфіка християнської писемної культури в цілому та в Україні зокрема [3, c. 232-233].

Критичний реферат — це реферат, у якому ставлять завдання з відображення у ньому змісту першоджерела, а також висловлення ставлення до змісту першоджерела, а оглядовий — це реферат, який складають на певну множинність документів-першоджерел і який виступає зведеною характеристикою певного змісту документа. Оглядові реферати поділяють на монореферати у вигляді зв’язного твору та на поліреферати у вигляді сукупності окремих рефератів. Ці реферати іноді ще називають зведеними.

Залежно від формальної ознаки розрізняють текстові, бланкові, ілюстративні, анкетні, телеграфні та інші види рефератів.

Більшість рефератів мають текстову форму, але завдяки застосуванню формалізованих методик реферування з’явилися, наприклад, табличні реферати у вигляді довідкової, аналітичної, динамічної чи іншої таблиці. Табличні реферати складають для того, щоб надати документальній інформації наочну та порівняльну форму.

Анкетний реферат складають на основі вивчення першоджерела у вигляді запитань та відповідей наперед заданої анкети. Анкетний реферат може бути як текстовим, так і табличним, а ілюстративний реферат формують на основі переробки ілюстративного матеріалу першоджерела. Останній використовують для більшої наочності, полегшення сприйняття, аналізу, оцінки, підвищення інформативності тощо.

Реферат телеграфного стилю — це реферат, зміст якого поданий у вигляді коротких називних речень або набору ключових слів (дескрипторів). Такі реферати використовують для констатації наявності певних відомостей з аналізованого документа.

Реферат — фрагмент першоджерела — це реферат, який складають у тому разі, якщо у документі-першоджерелі можна виокремити частину, розділ чи фрагмент, що відображають інформаційну сутність документа або відповідають завданню реферування.

Між усіма виділеними видами рефератів існують тісні взаємозв’язки, оскільки, наприклад, текстовий реферат може бути одночасно й індикативним. Тому не завжди просто однозначно визначити вид реферату. Однак зазначимо, що питання класифікації рефератів має важливе практичне значення, оскільки це впливає на відбір документів для реферування і на характер викладу матеріалу у самому тексті реферату.

Згідно із ГОСТом 7.9-95 «Реферат і анотація. Загальні вимоги»  реферат виконує індикативну, інформаційну та пошукову функції. Перша — дає можливість встановити основний зміст документа, його релевантність і вирішити доцільність звернення до повного тексту документа. Друга функція полягає у наданні інформації про документ і позбавляє необхідності (у певних випадках) читання повного тексту документа. Третя — пошукова функція — передбачає можливість здійснення як традиційного, так і автоматизованого пошуку документів та інформації [21, c. 16].

2.2. Основні проблеми реферування документів

У процесі реферування усвідомлення потребує той факт, що зміст реферату є похідним від змісту документа, який реферується. Отже, основне завдання виявляється в тому, щоб встановити змістовну відповідність або семантичну тотожність реферату та першоджерела. Для вирішення цього завдання застосовують критерії семантичної адекватності та семантичної еквівалентності; перший — для оцінювання точності (адекватності) реферування, другий — для оцінювання ступеня повноти відбиття змісту первинного документа в рефераті. Семантично адекватним вважається такий реферат, у якому в скороченій формі, але без змін та інтерпретації відбивається основний зміст первинного документа. Додаткова інформація довідкового або оцінювального характеру, що в окремих випадках може залучатись до тексту реферату, не повинна впливати на змістовну відповідність документа, який реферують. Семантично еквівалентним можна вважати реферат, який містить усю інформацію, яка відбита у тексті першоджерела. Але цей критерій носить певну гіпотетичність, бо такого реферату бути не може, адже реферування завжди передбачає певну втрату інформації.

У процесі реферування документів можна виділити такі етапи.

Перший етап — підготовчий, пов’язаний із загальним аналізом первинного документа та визначенням його інформативності. Перед референтом постає завдання: визначити тематичну спрямованість тексту, зрозуміти та обдумати документ у цілому.

Другий етап — аналітичні операції з текстом. Для цього за складеним заздалегідь планом текст першоджерела поділяють на фрагменти; у ньому опускають неінформативні відомості та визначають спосіб згортання відповідно до цільового призначення майбутнього вторинного документа.

На третьому етапі виконують синтезування згорнутої інформації та завершують оформлення тексту реферату.

Процес аналітико-синтетичної діяльності присутній на всіх етапах реферування. Тому на всіх вищеозначених етапах згортання інформації важливим є процес читання. Процес читання — це складний розумовий акт, під час якого сприйняття письмового тексту супроводжується одночасним його осмисленням, тобто встановленням зв’язків та відносин між частинами тексту. Під час роботи з джерелом референт читає його кілька разів.

Коли референт отримує документ, спочатку він його переглядає та осмислює те, що написав автор. При читанні виявляються індивідуальні якості референта, рівень його кваліфікації, готовність до сприйняття саме даного тексту, тобто все те, що у сукупності дає змогу правильно зрозуміти задум автора первинного документа. Ефективність читання підвищується, якщо референт враховує жанр первинного документа, тобто характер і спосіб викладу вміщеної у ньому інформації.

На етапі згортання інформації читання переслідує певну мету. Тому у цьому випадку розрізняють три види читання: ознайомлювальне, вивчальне, реферативне [4, c. 156-157].

Під ознайомлювальним читанням розуміють загальне ознайомлення зі змістом, інформацією, що міститься у певному джерелі, без спеціальної установки на її наступне відтворення. Вивчальний тип читання передбачає вдумливе, інтенсивне читання, у процесі якого відбувається запам’ятовування змістовної інформації тексту, а також тих мовних засобів, якими цей зміст виражений. Реферативне читання полягає в умінні узагальнювати і на цій основі вилучати найбільш суттєву інформацію.

Слід підкреслити взаємозв’язок видів читання та етапів згортання інформації, які ми зазначали вище.

Так, першому (попередньому) етапу відповідає ознайомлювальне та вивчальне читання. Другий етап (аналітичний) починають з вивчального і завершують реферативним читанням. На третьому етапі (синтетичному) реферативне читання переходить у реферативний виклад, який завершують складанням вторинного документа.

Назвемо та охарактеризуємо найбільш розповсюджені на практиці засоби реферативного викладу згорнутого тексту: цитування, перефразування, змішані форми та фактографічна інтерпретація.

Цитування — це дослівне відтворення фрагментів, речень, абзаців первинного документа. До цитування належить метод екстрагування, сутність якого полягає у тому, що з тексту вилучають за певним критерієм найбільш значущі речення, які потім переносять до вторинного документа. Однак втрати інформації відбуваються внаслідок неможливості повністю відобразити текст.

Перефразування (переказ) передбачає перебудову всієї композиційної та синтаксичної структури первинного документа. Тобто відбувається згортання інформації на різних рівнях і водночас досягається повнота охоплення змісту. Однак тут виникає небезпека віддалення від авторської інтерпретації тексту. Тому, що більше віддалення, то більш зростає ймовірність помилкового трактування первинного тексту у рефераті (вторинному тексті).

Змішана форма (цитування та перефразування) є більш розповсюдженою. У даній ситуації можна говорити про згортання інформації як про завдання на компроміс, що визначається реальними можливостями та умовами. Це означає, що у намаганні до точного та повного викладу авторської думки першоджерела (за умов зменшення фізичного обсягу документа), треба знайти таке співвідношення між ними, яке було б оптимальним.

Фактографічна інтерпретація (переосмислення) передбачає виклад першоджерела на принципово новому, відмінному від оригіналу рівні. За умов такого викладу, референт, аналізуючи текст, групує його, виходячи зі свого задуму. Тут відбувається не лише вибіркове згортання інформації першоджерела, але й розгортання (коментування), переосмислення. На такому рівні створюють аналітичні огляди, про які ми будемо говорити нижче.

У структурі реферату мають бути такі аспекти змісту вихідного документа:

• предмет, тема, мета роботи;
• метод чи методологія проведеної роботи;
• результати роботи;
• область застосування результатів;
• висновки;
• додаткова інформація.

Оптимальна послідовність аспектів змісту залежить від призначення реферату. Наприклад, для споживача, який зацікавлений в одержанні нових наукових знань, найбільш зручним є виклад результатів роботи й висновків на початку тексту реферату.

Предмет, тему й мету роботи зазначають лише у тому разі, якщо вони незрозумілі з назви документа.

Методи чи методологію проведеної роботи доцільно описувати лише у тих випадках, коли вони відрізняються від відомих чи становлять інтерес із погляду автора документа. Широко відомі методи лише називають. У рефератах документів, що описують експериментальні роботи, лише зазначають джерела даних та характер їх обробки [22, c. 70-71].

Результати роботи описують гранично точно й інформативно. Подають основні теоретичні й експериментальні результати, фактичні дані, виявлені взаємозв’язки й закономірності. Водночас віддають перевагу новим результатам і даним довгострокового значення, важливим відкриттям, висновкам, що спростовують існуючі теорії, а також даним, що, на думку автора документа, мають практичне значення. Варто зазначити межі точності й надійності даних, а також ступінь їхнього обґрунтування. Уточнюють, чи є цифрові значення первинними чи похідними, результатом одного спостереження чи повторних випробувань.

Область застосування треба зазначати, особливо, для патентних документів, а висновки можна супроводжувати рекомендаціями, оцінками, пропозиціями, гіпотезами, що описані у вихідному документі.

У додатковій інформації можуть бути дані, які є неістотними для основної мети дослідження, але мають значення поза його основною темою. Крім цього, тут можна зазначати назву організації, у якій виконана робота, відомості про автора вихідного документа тощо.

Текст реферату має певні особливості. Так, він не повинен містити інтерпретацію змісту документа, критичні зауваження й погляду автора реферату, а також інформацію, якої немає у вихідному документі. Текст варто подавати лаконічно, чітко, переконливо формулювати речення.

Починається текст фразою, у якій сформульована головна тема документа. Відомості, що є у назві та бібліографічному описі документа не повинні повторюватись у тексті реферату. Варто уникати зайвих порожніх фраз. Історичну довідку, якщо вона не становить основного змісту документа, наводити не варто.

У тексті реферату доцільно вживати синтаксичні конструкції, що властиві мові наукових та технічних документів, уникаючи складних граматичних конструкцій. Також варто застосовувати стандартизовану термінологію. Слід уникати вживання мало розповсюджених термінів або пояснювати їх при першому згадуванні у тексті.

Скорочення й умовні позначки, крім загальновживаних у наукових і технічних текстах, застосовують у виняткових випадках чи подають їхнє визначення при першому вживанні.

Власні імена (прізвища, назви організацій, виробів тощо) наводять мовою першоджерела. Допускається транскрипція (транслітерація) власних імен чи їх переклад мовою реферату, однак у дужках при першому згадуванні власного імені його зазначають мовою оригіналу.

Таблиці, формули, графіки, креслення тощо включають тільки за потреби, якщо вони розкривають основний зміст і дають змогу скоротити обсяг реферату.

Як уже зазначалося, середній обсяг реферату — 850 друкованих знаків. В інформаційних виданнях для суспільних наук обсяг реферату не регламентований. В експрес-інформації можуть бути опубліковані розширені реферати.

До рефератів висувають певні вимоги щодо оформлення та розташування його елементів. Такими елементами є:

• назва реферату;
• бібліографічний опис документа, що реферується;
• ключові слова.

Назва самого реферату може збігатися з назвою реферованого документа (коли реферат складається мовою оригіналу). Однак назва відрізняється від назви реферованого документа, коли, наприклад, реферат складають іншою мовою або складають на частину документа чи групу документів.

Бібліографічний опис документа здійснюють відповідно до ГОСТу 7.1.84, включаючи до опису лише обов’язкові елементи.

Ключові слова являють собою елементи інформаційно-пошукової мови, які використовують для індексування документів. Найчастіше — це предметні слова або дескриптори.

Отже, реферування є одним з процесів аналітико-синтетичної переробки інформації, який спрямовано на оперативне забезпечення вчених і фахівців найсуттєвішою фактографічною інформацією з вітчизняних (зарубіжних) наукових документів для інформаційного забезпечення їх науково-практичної діяльності. Світовий і вітчизняний досвід засвідчує, що система реферативних документів структурована за галузевим принципом. Втім, спеціалісти зазначають, що широка диференціація науки з одного боку, та інтеграція наук з іншого, потребують створення системи централізованого інформування, що дозволило б враховувати всі світові або національні джерела, збирати відомості, розпорошені в різних первинних документах [9, с.18].

2.3. Характерні особливості методів реферування

Національна система реферування оперує потоком первинних документів, що є організованою динамічною сукупністю тематично пов’язаних матеріалів, які містять закріплену наукову інформацію, призначену для подальшої аналітико-синтетичної переробки та формування інфосфери науки — базиса, котрий використовується в часі та просторі для інформаційного забезпечення наукових досліджень.

Основними функціями реферату як вторинного документа є:

1)       інформаційна — реферат представляє інформацію про документ і тим самим усуває необхідність читання повного тексту документа у тих випадках, коли первинний документ представляє для користувача другорядний інтерес;

2)       пошукова — реферат використовується в інформаційно-пошукових системах, в тому числі і в автоматизованих системах для пошуку документів та інформації.

Наукова література є основною формою існування науки як системи знань про природу, суспільство та мислення. Вона також є основним засобом передачі знань у часі та просторі, тобто виконує функцію соціальної пам’яті. Науковою літературою є твори друку, що містять результати наукових досліджень і розробок (у цілому згідно з «Тлумачним словником української мови» літературою називається «уся сукупність наукових, художніх та інших творів того чи іншого народу, періоду або всього людства»). У змісті та структурі наукової літератури обов’язково відображаються зміни, що відбуваються в науці [11, c. 32].

Основними принципами відбору матеріалів для відтворення у національній системі реферування є:

• максимальна повнота охоплення матеріалів (аналітико-синтетичній обробці підлягає література з усіх основних галузей природничих, технічних і суспільних наук: астрономії, бібліотекознавства та бібліографії, біології, будівництва, географії, геології, гірничої справи, держави та права, економіки, енергетики, інформатики, історії, культури, математики, машинобудування, медицини, мистецтвознавства, освіти, політики, радіоелектроніки, сільського та лісового господарства, соціології, технології металів, транспорту, фізики, філологічних наук, філософії, хімії та хімічної технології тощо);
• новизна, цінність інформації, актуальність проблематики.

Принципи та методика відбору матеріалів для реферування є однією з ключових проблем науково-інформаційного забезпечення досліджень. Потрібно відзначити, що метод повного, вичерпного охоплення наукової продукції по суті не застосовується ні у вітчизняній, ні у зарубіжній інформаційній практиці. Для досягнення поставленої мети достатньо реферувати твори, що мають найбільше значення та ввібрали в себе всі особливості того чи іншого напряму.

У процесі відбору увагу необхідно акцентувати на актуальності тематики, наявності нових відомостей, науковій значимості та достовірності даних. Відбір інформації слід розглядати як процес виділення з інформаційного потоку найбільш цінних матеріалів, фактичних даних, які мають наукове значення. Виявляючи новизну теоретичних положень поданих у роботі, не менш важливо оцінити інформативність роботи, її достовірність, оригінальність, повноту інформації, на базі якої зроблено висновки. Наявність великого обсягу застарілих або вже відомих положень і даних призводить до відхилення документа у процесі оцінки та відбору.

Продуманий і послідовно здійснюваний відбір матеріалів має стати основним в діяльності реферативної служби. Але це не повинен бути суцільний облік. Суворий відбір матеріалів для реферування одночасно спонукає до розширення кола обстежених джерел.

У національній системі реферування відображається наукова література наступних видів:

• монографії;
• автореферати дисертацій;
• серіальні (періодичні та продовжувані) видання;
• праці наукових конференцій; збірники наукових праць;
• препринти;
• довідники й словники;
• офіційні та відомчі видання, матеріали громадських та державних організацій;
• підручники для вищих навчальних закладів.

Не підлягають аналітико-синтетичній обробці у національній системі реферування видання, що не надійшли в книготорговельну мережу, навчальна література для шкіл та середніх навчальних закладів, депоновані наукові роботи, картографічні видання; патентні документи, стандарти та інші нормативно-технічні документи.

Вітчизняні наукові видання є вагомою складовою національних документально-інформаційних ресурсів. Основна соціальна функція цих видань полягає у забезпеченні первинною науковою інформацією суспільства та ознайомленні громадян зі змістом наукової спадщини. Одночасно, як матеріальна форма руху наукового знання, вони виконують соціально важливу функцію фіксації наукових пріоритетів і виступають засобом наукової комунікації [1, c. 215-216].

Охарактеризований стан наукового книговидання в Україні суттєво впливає на формування національного фонду вітчизняних наукових видань, знижуючи його науково-інформаційний потенціал і зменшуючи тривалість використання споживачами сучасної друкованої продукції. Тому першочерговим стає завдання своєчасного доведення до науковців нової інформації. Створення національної системи реферування вітчизняної наукової літератури повинно сприяти вирішенню даної проблеми.

На сьогодні за сумарною кількістю (за назвами) на першому місці знаходяться видання з суспільно-політичних, соціально-економічних, юридичних наук. Ця тенденція пояснюється впливом процесів активного державотворення, становленням багаторівневої політичної структури суспільства, переосмисленням на нових засадах історичного минулого, розробкою власних шляхів економічного розвитку країни, які безсумнівно, позначаються на тематиці наукових досліджень і з часом узагальнено відбиваються у наукових виданнях.

На другому місці — видання з технічних наук і природничо-наукова література. Це традиційно розвинуті галузі науки України, котрі забезпечують державу конкурентоспроможними розробками й технологіями. Наступними за кількістю зареєстровано видання з медичних, сільськогосподарських, філологічних наук, література з питань освіти, культури, мистецтва.

Під час розробки національної системи реферування української наукової літератури було враховано ряд чинників. Насамперед, передбачено реалізацію її як системи, організованої за єдиним планом, яка не є механічним набором різнопланових, випадково створених і не узгоджених між собою БД та видань, які неможливо порівняти, зважаючи на різнорідність завдань, наукового рівня підготовки читачів і методів реферування. У сукупності БД та РЖ повинні обійняти усе тематичне розмаїття української наукової продукції, відображене в літературі.

Розвинена (досконала) система реферування не може бути створена одномоментно. Необхідно передбачити різні етапи її побудови. На першому етапі заплановано охопити реферуванням найважливіші академічні журнали та основний потік книжкової наукової продукції. Другим етапом має стати підключення до реферування інших українських наукових журналів і найцінніших продовжуваних видань. Надалі, потрібно прагнути до більш детальної диференціації серій і здійснення їх оперативної щомісячної підготовки, коли цього вимагатимуть обсяги реферативної інформації, що будуть постійно збільшуватись.

Якщо спрогнозувати обсяги інформації, яку необхідно включити до національної системи реферування, то отримаємо таку картину. Згідно з даними Міністерства статистики України та Книжкової палати України, впродовж останніх років у нашій державі щорічно виходить друком більше ніж 6 тисяч видань: 2005 р. — 6109, 2006 р. — 6074, 2007 р. — 6308, 2008 р. — 7065, 2009 р. — 6282, 2010 р. — 7749. За даними, отриманими Книжковою палатою України, приблизно половина цих видань має науковий характер. Значний обсяг інформації надасть постатейний розпис періодичних видань наукового спрямування, яких видається в Україні більше ніж 300 назв. Аналітичний розпис продовжуваних видань (700-800 назв) також слід вважати пріоритетним напрямом роботи реферативної служби, зважаючи на їх, у більшості випадків, політематичний зміст.

Поряд з науковою значимістю робіт, що відбираються на реферування, та їх високою інформативністю, важливим показником є оперативність обробки інформації, від якої залежить ефективність науково-інформаційної роботи [20, c. 176].

Одна з найкращих у світі систем науково-технічного інформування ISI гарантує надходження рефератів найбільш авторитетних журналів до своєї бази через 4 години після отримання інформації Інститутом. Багато вчених одночасно з поданням статті до наукового журналу розміщують інформацію про новий науковий результат у мережі Інтернет.

Оперативність не повинна досягатися за рахунок повноти, а прагнення до повноти не може слугувати приводом для несвоєчасного подання інформації. Для оптимального поєднання оперативності та повноти інформації в національній системі реферування передбачено: по-перше, послідовне скорочення строків редакційної підготовки РЖ та виробничих процесів його випуску; по-друге, пошук нових методів оперативної організації реферування, особливо регіональних видань. З цією метою потрібно розвивати мережу реферативних служб в регіонах і більш активно використовувати можливості глобальних комп’ютерних мереж.

Своєчасності та повноти інформування можна досягнути на основі встановлення постійних контактів з видавництвами, науковими установами та навчальними закладами, що мають свої серіальні видання. Необхідні розуміння й підтримка з боку цих редакцій в плані надання матеріалів (рефератів) належного рівня, вчасно та за формою, що дозволяє якнайоперативніше подати цю інформацію у БД і РЖ. Використання таких джерел інформації дає можливість розширити репертуар реферованих видань і скоротити терміни надходження інформації до користувачів.

Періодичність випуску реферативних видань тісно пов’язана з питанням актуальності інформації. Необхідно докласти максимум зусиль для скорочення часу між опублікуванням праці та виходом реферату, що містить відомості про неї. Водночас, надходження цінного матеріалу з запізненням не повинно перешкоджати опублікуванню реферату, що інформує про нього.

До реферату висуваються суворі вимоги щодо мовного оформлення та стилю передачі інформації. Вони повинні характеризуватися стислістю, точністю та визначеністю, інформаційною чіткістю. Реферат повинен бути написаний мовою, що однаково доступна всім фахівцям і виключає перекручення. В рефераті неприпустимо застосування професійного жаргону, ненормативних абревіатур та лексики обмеженого використання [17, c. 8].

В Україні й досі є невирішеною проблема формування української наукової термінології. Розв’язання цього питання дозволить створити досконалі українські тезаурус і класифікаційні схеми. Відсутність ґрунтовних термінологічних словників і неузгодженість перекладної наукової термінології негативно впливають на якість рефератів.

Формою подання матеріалів у національній системі реферування є реферати, анотації та окремі бібліографічні описи (БО) документів. Найбільш поширеною формою є індикативні реферати, які містять узагальнений матеріал, поданий відповідно до конкретного призначення вторинного документа та характеру тексту, що аналізується. При цьому вирішальним є не послідовність викладення матеріалу (як це передбачено в інформативному рефераті), а логіка бібліографічного задуму, що передбачає виділення головного та найактуальнішого в документі.

Стислість рефератів визначає як літературне оформлення, так і стиль в цілому. Ясність, послідовність думки, лаконізм — ось якості, що властиві кожному реферату. Перенесення до тексту реферату формул, найважливіших таблиць, графічних зображень з метою підвищення наочності викладення матеріалу не повинно заважати зручності його використання. Реферат повинен орієнтуватися не на вузького спеціаліста з даного конкретного питання, а на більш широке коло працівників відповідної галузі знання.

Враховуючи постійне зростання потоку наукової літератури і, в зв’язку з цим, збільшення реферативних БД, особливої гостроти набуває питання щодо оптимального обсягу реферату як для РЖ, так і для реферативних БД.

На обсяг рефератів впливає ряд чинників, які залежать від:

• характеристик первинного документа (обсяг першоджерела, семантичні ознаки документа, доступність первинного документа для користувача);
• цільового призначення реферату;
• технології створення реферативної інформації.

Розглядаючи взаємозалежність обсягів реферату та першоджерела, слід відзначити, що у ГОСТ 7.9-77 «Реферат и аннотация» визначено такий середній обсяг тексту реферату:

• для нотаток і коротких повідомлень — 500 др. знаків;
• для більшості статей і патентів — 1000 др. знаків;
• для документів великого обсягу — 2500 др. знаків.

Серед семантичних характеристик документа, що впливають на обсяг реферату, слід відзначити:

• специфіку науки чи наукової дисципліни, до якої відноситься документ;
• наукову новизну теми документа та цінність вміщеної інформації;
• багатоаспектність документа.

Специфіка певних галузей науки суттєво впливає на обсяг створюваного реферату. Так, практика реферування свідчить, що праці з усього комплексу суспільних наук вимагають більшого обсягу реферату, ніж публікації з природничих або технічних галузей знань. У зв’язку з цим у згаданому ГОСТі обсяг реферату для видань із суспільних наук взагалі не регламентується.

Друга група чинників, яка впливає на обсяги реферату, пов’язана з його цільовим призначенням, серед яких:

• сигнальна функція, тобто оперативне оповіщення читача про існування даного першоджерела та стислий виклад його змісту;
• роль самостійного джерела інформації (особливо, якщо першоджерело важкодоступне);
• використання в якості пошукового образу первинного документа за умов інформаційного пошуку у реферативних БД;
• роль джерела фактографічної інформації;
• використання з метою автоматичного індексування.

За умов діяльності реферативних служб, які обробляють великі потоки документів, не можна недооцінювати значення технологічних чинників. Але вони не повинні відігравати головної ролі під час визначення середнього обсягу реферату, тим більше, що швидке вдосконалення технічних і програмних засобів інформаційної техніки надає цим чинникам тимчасового характеру. Так, у підсистемі вводу інформації однією з найбільш трудомістких і пов’язаною зі значними витратами коштів стадій технології є перетворення даних у машиночитану форму, тобто клавіатурні роботи. Прагнення на цій стадії зменшити їх обсяг призводить, як правило, до бажання зменшити середній обсяг реферату [17, c. 9].

Використання відповідних засобів інформаційної техніки сприятиме подоланню труднощів щодо перетворення текстів у машиночитану форму. До них відносяться пристрої сканування й розпізнавання текстової інформації та комплекс програмних засобів, які в сукупності дозволяють інтелектуалізувати ввід даних і їх первинну формально-логічну обробку. Слід також максимально використовувати вже наявну в електронній формі інформацію (як первинну, так і вторинну), що створюється в процесі редакційно-видавничої підготовки наукових видань.

Вищезазначене свідчить, що скорочення обсягу рефератів може призвести до небажаних наслідків, зокрема: семантичного збіднення реферативних БД і неможливості використання останніх з метою фактографічного пошуку тощо.

Цілком зрозуміло, що обсяг реферату повинен визначатися спектром інформаційних послуг, що надається ІПС. Спираючись на тенденції розвитку ІПС і, в першу чергу, тенденцію інтелектуалізації, можна відзначити, що сьогодні постає питання не стільки про збільшення обсягу реферату з метою його повнішого використання, а про ввід до ІПС усього тексту першоджерела зі списком цитованої літератури, тобто про використання повнотекстових БД. Саме в цьому напрямку слід чекати розвитку систем, які найкраще зможуть задовольняти потреби користувачів.

У національній системі реферування української наукової літератури авторські реферати є основним видом реферативної інформації. Це положення покладено в основу технології безпосереднього опрацювання наукової інформації індивідуальними та колективними вітчизняними авторами, оскільки вони зацікавлені у включенні відомостей про результати своїх досліджень і розробок до національного інформаційного ресурсу, а через нього — до світової системи наукової документальної комунікації. Крім того, їх використання дозволяє скоротити строки відображення першоджерел, спростити технологічний цикл, зменшити собівартість видання. Але авторські реферати, що заносяться до БД, підлягають обов’язковому доопрацюванню, враховуючи їх невисоку якість. Як показав досвід роботи Служби реферування НБУВ, у рефератах, які наводяться в першоджерелах, багато помилок, використовуються терміни та формули, зміст яких стає зрозумілим лише у разі звернення до першоджерела, наявні стилістичні помилки, значна кількість русизмів. Невисоку якість мають реферати, вміщені у матеріалах конференцій і збірниках наукових праць вузів, науково-дослідних установ, відомчих виданнях [4, c. 189-190].

У національній системі реферування в обмеженій кількості допускається використання бібліографічних записів без розкриття змісту першоджерел. Вони складають 9 % від загального обсягу реферативної інформації. Це, передусім, стосується видань гуманітарного профілю, де не сформовані традиції авторського реферування. Для порівняння — у РЖ ВІНІТІ у вигляді бібліографічних описів відображено 3 % усіх охоплених документів.

У різних серіях РЖ можливе повторне використання рефератів і анотацій для більш повного розкриття змісту політематичних наукових документів. Але в таких випадках, матеріал кожної серії буде подано згідно з основною тематикою інформаційного видання. Одна й та сама стаття, наприклад, у фізико-математичному і технічному розділах РЖ повинна бути прореферована з урахуванням особливостей розвитку кожної галузі знання.

Досить складним є питання кадрів для науково-реферативної роботи. Наукове реферування потребує не тільки професійної орієнтації у галузевих питаннях, а й знання особливостей систематизації літературних джерел, їх бібліографічного опису тощо. Науковий референт повинен орієнтуватися у нормативно-технічних документах, які стосуються бібліотечної та видавничої справи, володіти методикою реферування, добре знати правила українського правопису тощо. Таких фахівців потрібно навчати, періодично інформувати про зміни у нормативно-методичних документах, орфографії, методиці відбору першоджерел і оцінки інформаційних потоків.

Отже, суттєвою відмінністю реферативних документів з поміж інших видів інформаційних видань є їх багатофункціональність, що об¬умовлено багатофункціональністю рефератів.

Провідною функцією системи реферативних документів є інформативна. Її реалізація є можливою, перш за все тому, що реферат включає основний зміст первинного документа. Причому, інколи цей зміст висвітлюється настільки детально, зокрема в експрес-інформації, що реферат може замінити читання першоджерела. Використовуючи реферативну інформацію, користувач має можливість вести досить точне спостереження за найновішими досягненнями як у своїй, так і у суміжних галузях.

Система реферативної інформації виконує також комунікативну функцію. Адже вміщена в реферативних документах інформація — це вже результат інформаційного обміну між автором першоджерела і учасниками процесу аналітико-синтетичної переробки інформації; в подальшому реферативна інформація надходить до користувачів — основних суб’єктів комунікації. Реферативні документи є одним з важливих каналів професійної комунікації. Реферативні документи виконують також довідкову функцію: кожний реферат має довідковий апарат і, відповідно, користувач має можливість одержати інформацію про кількість ілюстрацій, наявність таблиць, бібліографічних посилань тощо; реферативні журнали мають систему допоміжних покажчиків і, відповідно, можуть слугувати для інших довідкових цілей.

Важливою функцією системи реферативних документів в професійній комунікації є кумулятивна — завдяки цьому основний зміст великої кількості різних первинних документів виявляється сконцентрованим і представленим у формі, досить зручній для сприйняття.

Реферативні документи також є засобом інформаційного пошуку, являючи собою інформаційно-пошукову систему для здійснення бібліографічного, документального і фактографічного пошуку [3, c. 242].

Висновки

Виходячи з вищенаведеного слід зробити наступні висновки.

Інформаційні видання і особливо реферативні журнали ще довго будуть слугувати вченим головним путівником по світовій науковій літературі. Тому необхідно створювати й розвивати спеціалізовані інформаційні служби, які б займалися підготовкою реферативних журналів та інших інформаційних видань, а також відповідних баз даних.

На початку 90-х рр. XX ст. в Україні існувала система бібліографування та реферування наукових документів. Впродовж останнього десятиріччя відбувався перехід від випуску розрізнених і обмежених у видовому та галузевому аспектах реферативних видань до формування цілісної системи аналітико-синтетичного опрацювання всієї наукової літератури держави, який завершився становленням національної системи реферування. Українську модель побудови такої системи можна рекомендувати до використання і в інших країнах, які приступають до створення власної інформаційної інфраструктури.

Головним напрямом розвитку національної системи реферування слід вважати координацію зусиль провідних бібліотечних, інформаційних, наукових та видавничих установ України з її удосконалення та наповнення дійсно вичерпною інформацією щодо результатів діяльності українських учених і фахівців у галузі соціальних та гуманітарних, природничих і технічних наук.

Сьогодні УРЖ та реферативна БД є невід’ємною складовою національного інформаційного ресурсу, який відображає ключові українські наукові публікації. Реферативна інформація стала інтегруючою основою української науки. Тому слід започаткувати загальноприйняту в країнах з розвиненою інформаційною інфраструктурою практику, згідно з якою свідоцтвом оприлюднення результатів наукових досліджень є їх відбиття в РЖ. Це має бути закріплено у відповідних нормативних актах.

Система реферування має стати основою для підготовки широкого спектра науково-інформаційних матеріалів (сигнальних, бібліографічних, власне реферативних, а також оглядово-аналітичних і прогностичних).

Важливою формою використання значних потенційних можливостей БД «Україніка наукова» є започатковане створення на її основі Національної електронної бібліотеки України, що здійснюється методом повнотекстового розширення реферативних записів.

Серед перспективних форм використання загальнодержавної реферативної БД потрібно відзначити можливість організації на базі її інформаційних ресурсів Служби електронної доставки документів.

Національна система реферування має розглядатися як основний інструмент інтеграції України в світову систему наукової комунікації. Реалізація такої функції потребує налагодження міждержавного обміну інформацією та участі в кооперативному наповненні міжнародних реферативних БД. Необхідно розвивати нові форми міжнародної кооперації з розподіленої аналітико-синтетичної переробки наукової літератури. Кожна країна, що приймає участь у такій кооперації, повинна збирати всю вітчизняну наукову літературу, переробляти її згідно узгоджених правил і здійснювати обмін результатами такої переробки з іншими країнами-учасницями. Це дозволило би значно підвищити повноту охоплення світової наукової літератури, скоротити строки її аналітико-синтетичної переробки та зменшити витрати на підготовку відповідних міжнародних і національних баз даних і реферативних журналів.

Список використаної літератури

1. Аналітико-синтетична обробка документів [Текст] : підруч. для студ. ін-тів культури / Е. Т. Карачинська [и др.] ; ред. В. К. Удалова ; Харківський держ. ін-т культури. — Х. : ХДІК, 1996. — 258 с.
2. Вергунов В. Сучасний стан та перспективи наукового реферування [Текст] / В. Вергунов (Введено зміст) // Бібліотечний вісник. — 2009. — № 4. — С. 53-54
3. Власова, Г. Аналітико-синтетична переробка інформації [Текст] : навч. посіб. / Г. В. Власова [и др.] ; Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. — К. : ДАКККіМ, 2006. — 292 с.
4. Гобаченко Т. Г. Аналітико-синтетична переробка документної інформації [Текст] / Т. Г. Горбаченко. — К.: Університет «Україна», 2008. — 312 с.
5. Демидова С. Є. Предметні покажчики до документів [Текст] : навчально-методичний посібник для студентів вузів / С. Є Демидова. — М.: ІПО «Профиздат», 2002.
6. Зупарова Л. В. Библиотечная обработка документа [Текст] : учебно-методическое пособие / Л. В. Зупарова, Т. Д. Зайцева, Л. И. Сазонова. — М.: Либерея, 2003. — 208 с.
7. Карпенко, О. Аналітико-синтетична переробка документної інформації: бібліографічний опис [Текст] : навч. посіб. / О. О. Карпенко ; Національний аерокосмічний ун-т ім. М.Є.Жуковського «Харківський авіаційний ін-т». — Х. : ХАІ, 2009. — 71 с.
8. Карташов Р. Про створення реферативних журналів України / Р.Карташов // Вісн.Кн. палати. – 1996. – №1-2. – С. 27-30.
9. Корнієнко В. Проблеми створення українського реферативного журналу „Депоновані наукові роботи” / В.Корнієнко // Вісн. Кн. палати. –1998. – №5. – С. 18-20.
10. Костенко Л. Л. Інтеграційна основа наукової інфосфери України [Текст] : Реферування українських наукових публікацій / Л. Костенко Л. // Вісник Національної Академії наук України. — 2002. — № 5. — С. 36-43
11. Коханова І. Реферування документів як затребувана сфера інформаційної діяльності [Текст] / Ірина Коханова // Вісник Книжкової палати. — 2009. — № 2. — С. 31-32
12. Кочубей Л. До проблеми створення реферативного журналу України „Політика” / Л.Кочубей // Вісн.Кн.палати. – 1997. – №7. – С. 20-23.
13. Кочубей Л. Реферативний журнал „Політика. Політичні науки”: Основ. концептуал. Положення / Л.Кочубей // Кн.палата України. – К., 1998. – 16 с.
14. Кочубей Л. Щомісячний реферативний журнал України „Економіка. Економічні науки” – актуальність, структура та перспективи видання / Л.Кочубей // Вісн. Кн. палати. – 1998. – №9. – С. 21-22.
15. Кушнаренко Н. М. Наукова обробка документів [Текст] / Н. М. Кушнаренко, Б. К. Удалова. — 4-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2006. — 334 с.
16. Риман А.Е. Система реферирования мультимодальной информации [Текст] / А.Е. Риман // Вісник Вінницького політехнічного інституту. — 2006. — № 6. — С. 207-210
17. Рогаченко Т. Про шляхи оптимізації реферування економічної інформації / Т.Рогаченко // Вісн. Кн. палати. – 2000. – №6. – С.8-9.
18. Сорока М.Б. Загальнореферативна база даних “Українська наукова” як ядро Національної системи реферування / М.Б.Сорока // НТІ. – 2000. – №3. – С.58-62.
19. Сорока М.Б. Інформаційне забезпечення науки в Україні (90-і рр. ХХ ст.). Створення національної системи реферативної інформації / М.Б.Сорока // Вісн. Кн. палати. – 2000. – №8. – С.20-25
20. Сорока М.Б. Національна система реферування української наукової літератури / НАН України, Нац. б-ка України імені В.І. Вернадського. — К.: НБУВ, 2002. — 209 с.
21. Хурманець Г. Реферативна інформація в інформаційному забезпеченні аграрної науки і виробництва / Г. Хурманець // Вісн. Кн. палати. – 2001. – №2. – С.15-16.
22. Швецова-Водка Г.М. Бібліографічні ресурси України: загальна характеристика: Навч.посібник / Г.М. Швецова-Водка. – Рівне, 2000. – С.70-73.