Історія виникнення Дарницького району

Вступ

Актуальність теми. Історія Дарниці сягає у глибину тисячоліть. З прадавніх часів відомі поселення на території сучасного Дарницького району. Першою офіційною згадкою про Дарницю вважається 1509 рік, коли у древніх слов’янських рукописах з’явилася згадка про те, що Великий князь Литовський подарував Микільсько-Пустинному монастирю ділянку берега річки Дарниця. В 1694 році царевичі Іоан та Петро (Олексійович) своєю грамотою підтвердили приналежність цих земель Києво-Печерському монастирю, де вони іменуються як Дарниця.

В районі, де мешкає 282,4 тис. осіб, сконцентрований значний економічний потенціал — багатогалузева промисловість, великий залізничний вузол, будівельний комплекс, система комунального господарства, транспортні підприємства тощо.

Промисловість представлена 35 підприємствами різних галузей. Найбільшу питому вагу в обсягах промислового виробництва займає хімічна промисловість — 60,4%, машинобудування і металообробка — 18,3%, харчова промисловість — 14,7%, промисловість будівельних матеріалів — 4,1%. Промисловими підприємствами з початку року виготовлено продукції на суму 407,0 млн гривень, що на 8,4 відсотки перевищує торішній обсяг.

Дарницький район сьогодні — це 16 відсотків загальної площі Києва. Розташований на мальовничій території Лівобережжя, він став провідним індустріальним, науковим і культурним осередком столиці України з розвиненою соціальною інфраструктурою, транспортом і місцями відпочинку.

Тому мета нашого дослідження – вивчити історію виникнення Дарницького району та його сучасний розвиток.

1. Історична довідка Дарницького району

1.1. Історія створення

Дарниця – лівобережний район Києва. У широкому сенсі Дарницею називають всю лівобережну частину Києва, у вузькому – історичну місцевість уздовж річки Дарниця, що протікає уздовж залізничної вітки Київ-Полтава, впадаючи в озеро Нижній Тельбін (біля Дніпра).

В XIX столітті Дарниця була частиною Броварської волості Остерського повіту Чернігівської губернії і була дачною місцевістю з віковим сосновим лісом. У письмових джерелах вперше згадується в 1509, у зв’язку із земельною суперечкою між Никольським монастирем і Києво-Печерською лаврою. В ті часи по місцевості протікала річка Дарниця.

Інша версія походження назви – від старослов’янського [дарниця] (від слова дар – подарунок): В середні віки, в цьому місці знаходилася якась слобода або заїжджий двір для зустрічі дорогих гостей Київського князя – у той час було прийнято їхати назустріч гостям, зустрічати їх з цінними подарунками, надавати усіляке сприяння і супроводжувати назад в місто.

Представники Князя перепливали на човнах Дніпро, чекали в дарнице гостей, у разі потреби влаштовували їх на ніч, і на ранок супроводжували їх в місто.

На території Дарниці були знайдені стоянки 3-4 тис. до н.е.

Після Другої світової війни лівобережна частина Києва почала інтенсивно розширюватися. Виникли нові житлові масиви – Березняки, Воскресенка, Русановка та інші. На сьогоднішній день в Дарниці проживають близько 250 тисяч чоловік.

1.2. Історичні житлові місцевості

Дата утворення району 03.04.1935. Площа — 13363 га, 16 % території м. Києва.

Щодо походження назви «Дарниця» британські славісти тримаються єдиної думки, що слово має корінь «дар». Отже, тут колись щось комусь дарували. Що саме й кому — достеменно невідомо. Є кілька версій.

Подарували саму Дарницю або її частину. Зокрема, подейкують, нібито княгиня Ольга подарувала синові Святославу озерце, що отримало назву “Дарницьке”.
Дарували не Дарницю, а щось інше, але саме тут. Можливо, іногородні гості приносили київським князям свої дари й падали ниць перед в’їздом до стольного граду.
Дарницею й досі протікає однойменна річка. Але якщо місцевість названо на честь ріки, то постає питання про походження вже її назви — й ми повертаємось до перших двох пунктів.

Перша письмова згадка про Дарницю датується 1509 роком. У ті часи ще не було Київської дамби, а лівий берег Дніпра був зовсім не укріплений. (Правий також був не укріплений, але він нас зараз не цікавить, бо там немає Дарниці.) Щовесни великі території підтоплювалися, а влітку тут росла чудова трава, сіно з якої було добрим паливом для коней. Тому це був ласий шматок для монастирів, які ділили між собою, в тому числі в судовому порядку, клаптики Дарницької землі. Саме завдяки судовій тяжбі між Микільским та Печерським монастирями Києва слово «Дарниця» було збережене на папері з тих славних часів.

Межі сучасного Дарницького району були затверджені рішенням Київської міської ради від 27 квітня 2001 року № 280/1257 «Про межі нових адміністративних районів м. Києва та організаційні заходи по проведенню адміністративно-територіальної реформи» та від 29 листопада 2001 року № 126/1560 «Про внесення змін та доповнень до рішення Київради від 27.04.01 № 280/1257».

Дарницький район розташовано на території Лівобережжя. З 2001 року до складу району входять масиви: Харківський, Осокорки, Позняки, Нова Дарниця, Рембаза та Бортничі.

1.3. Герб та прапор Дарницького району

Герб Дарницького району затверджений 10 жовтня 2001 року рішенням N17 сесії Дарницької районної ради. Зелений щит в 1/3 нижній частині закінчується горизонтально перетятим лазуровим хвилястим брусом.

На ньому у верхній частині летить срібний лелека з червоними дзьобом та лапами, на кінцях кожного з крил по дев’ять чорних пір’їн. В середній частині герба міститься срібний лист осокора з сімома прожилками, а в нижній частині — на фоні лазурового хвилястого брусу золота двоголова ладдя з червленим коштовним камінням у формі келиха-братини.

Щит увінчано срібною мурованою короною. Cмарагдово-зелений колір щита є кольором надії, добробуту та процвітання. Лазуровий колір брусу є кольором миру, злагоди, мудрості та добробуту. Срібний колір символізує чистоту і благородство, золотий — тепло та достаток, а червоний — боротьбу за краще майбутнє.

Зелене поле щита є образом лісових масивів, що вкривають більшу частину району та прилеглої до його території.

Лелека є символом птаха, що за старовинними переказами в давній Україні-Русі символізувала Матір Славу — жіночий образ Святого Духа — покровительки України-Русі. В районному гербі вона символізує повернення державності України, щасливий сучасний розвиток району, добро, спокій, оновлення.

Хвилястий брус символізує Дніпро — Славуту, до берегів якого в старовинні часи приносили дари Великим князям Київським, і які в сучасній період поєднують Дарницький район з іншими районами міста Києва.

Лист осокора символізує одну з давніх місцевостей — селище Осокорки, що виникло на місці осокорових лісів, відомості про яке ще в 1070 р. залишив князь київський Всеволод Ярославович, подарувавши ці землі Видубицькому монастирю. В сучасний період Осокорки разом з колишніми селищами лівого берегу — Червоний хутір, Позняки та Бортничі є складовими частинами району.

Золота двоголова ладдя з червленим коштовним камінням у формі келиха-братини, засвідчує причетність сучасної території Дарницького району до славного стародавнього минулого міста Києва та невід’ємну територіальну єдність з територією сучасної столиці України — містом-героєм Києвом.

Срібна корона (лат. СORONA MURALIS) є складовою ознакою територіальної міської геральдики, за якою великі міста традиційно увінчуються золотою мурованою короною. Оскільки район великого міста за Магдебурзьким правом вважався «містом у місті», мурована корона над щитом герба району зображена в срібному кольорі.

Прапор затверджений 10 жовтня 2001 року рішенням N17 сесії Дарницької районної ради. Являє собою прямокутне двостороннє полотнище, утворене з двох рівновеликих горизонтальних смуг срібного (білого) та лазурового (синього) кольорів, у співвідношенні сторін 2:3. У центрі полотнища розміщено кольорове зображення герба Дарницького району м. Києва. Висота герба складає 1:2 довжини полотнища. Зворотні сторони полотнища прапора ідентичні.

На верхівці дерев’яного ручника прапора встановлена куля з білого металу, яку увінчує об’ємна фігура святого Архістратига Михаїла — духовного патрона землі київської, з білого металу.

За основу кольорів полотнища прапора прийнято срібний та лазуровий (синій) кольори, які складають основні барви герба міста Києва. Верхню смугу прапора складає срібний колір, як колір основної гербової фігури герба міста Києва — Архістратига Михаїла, нижня смуга — синя, оскільки вона базується на кольорі поля щита герба міста Києва. Такий прапор засвідчує приналежність територіальної громади району усій громаді міста Києва.

2. Історичні пам’ятки Дарниці

2.1. Музеї

«Музей природних зон». У «Музеї природних зон» у вигляді діарам представлені основні природні зони планети.

Експозиція поділена на такі зони: «Антарктична пустеля», «Мішані ліси», «Степ», «Савана», «Пустеля», «Вологий екваторіальний ліс», «Кораловий риф».

Тут можна побачити колекцію комах, шишок, яєць, рогів, коралів. На стіні висить шкура справжнього ведмедя і дивиться своїми пильними очима сова. Експонати для музею зібрані за допомогою дітей, вчителів, батьків учнів.

Експозиція музею є допоміжним елементом у проведенні уроків природознавства, географії та біології.

«Музей Олександра Кошиця». Олександр Кошиць – видатний хоровий диригент, композитор, етнограф і громадський діяч. Його хормейстерська і композиторська слава обійшла десятки країн світу.

Лише тепер, в незалежній Україні Олександр Кошиць повернувся. Сьогодні ми вітаємо його талант, вивчаємо його геніальну спадщину, віддаємо данину пам’яті славному життєвому подвигу.

А особливо пишаємося тим, що у Дарницькому районі, при СШ № 296, на вулиці О.Кошиця,8, вперше в Україні і у світі був створений музей Олександра Кошиця. Урочисте відкриття відбулося 12 вересня 2000 року до відзначення 125-річчя від дня народження видатного українця. Ідея створення та реалізація належать Літвіновій Світлані Миколаївні, фінансову допомогу надали Харківська районна в місті Києві Рада та голова Харківської держадміністрації Кирилюк М.П.

Музей складається з двох кімнат. Перша має розділи: «Життєвий і творчий шлях Олександра Кошиця», «Нащадки роду Кошиців у наші дні», «Син Олександра Кошиця – видатний випробувач літальних апаратів».

Друга кімната дає змогу ознайомитися з епохою, в якій жив композитор. Тут можна побачити речі домашнього вжитку родини Кошиців, вироби народних умільців Богуславщини з коренів дерев, домоткані рушники та сорочки Полтавщини, Черкащини, Київщини, Кіровоградщини. Також, серед оригінальних експонатів – книги «Спогади» (1947-1948р.р.), «З піснею через світ» (1948р.); значки хору імені О.Кошиця м. Вінніпег (Канада); фотографії О.Кошиця з канадського архіву. Пишається музей також й відеоматеріалами, які можна переглянути безпосередньо на місці.

Члени краєзнавчого гуртка, юні екскурсоводи проводять в музеї цікаві екскурсії, а вчителі – виховні години, уроки та семінари. На базі музею створений ансамбль народної пісні «Гагілочка», який відроджує традиції та звичаї українського народу, відтворює давно забуті мелодії народних пісень.

Музей тісно підтримує зв’язки з нащадками роду композитора, співпрацює з земляками О. Кошиця та державними музеями столиці. Учні-активісти музею приймають участь у районних та міських конкурсах екскурсоводів.

Основна мета роботи музею — відродити спадщину видатного українця. Присвоєно звання «Зразковий музей».

Музей історії Дарниці. Музей створено в 70-их роках ХХ сторіччя, завдяки праці батьків, учнів, вчителів школи. Оновлена експозиція існує з 2000 року.

Експозиція музею має розділи: «Давня історія Дарниці. Дарниця у ХІХ на початку ХХ ст.», «Довоєнна Дарниця», «У полум’ї війни», «Підпільники Дарниці», «Багряними дорогами», «Віктор Жудро», «Повоєнна Дарниця», «Чорнобильське лихо», «Сучасна Дарниця».

Серед оригінальних експонатів фотодокументи, які відображають історію Дарницького району; надані пошуковцями рештки зброї; листи з фронту; передані чорнобильцями речі; особисті листи В.Жудро.

Музей співпрацює з пошуковим товариством ім. Героїв оборони. Керівник Волошин В. А.

На базі музею працює історико-краєзнавча секція шкільного відділення МАН, проводяться семінари, навчальні години, діє краєзнавчий гурток та гурток юних екскурсоводів.

Краєзнавчий музей. Музей на даний час переживає реконструкцію. Після оновлення експозиція буде розміщена в трьох залах.

У першому будуть зібрані матеріали про етнографію Бортничів. Тут можна буде почути інформацію про ремесла, знаряддя праці, посуд, одяг цього краю. Стоятиме ткацький станок, на якому проводитимуться майстер-класи. Експозиція поповниться також унікальними археологічними пам’ятками трипільської культури.

Другий зал буде присвячено Герою України — Євгену Степановичу Березняку (легендарний майор Вихор), з яким музей тісно співпрацює. Експозиційний зал поповниться матеріалами про його бойовий і життєвий шлях, оскільки Євген Степанович Березняк являється не тільки ветераном ВВВ, а ще і вчителем.

Третій зал розповість про бортничан у роки Другої світової війни. В колекції музею письмові свідчення про бортничан і занотовані розповіді самих ветеранів, про їх бойовий шлях.

Серед унікальних експонатів народний одяг, якому 100 років, личаки, прялка, човники. Багато експонатів по періоду Другої світової війни.

Експозиція музею постійно поповнюється.

Музей «Рідний гай. Село Позняки». Музей відкрився 28 серпня 2010 року з ініціативи колишніх випускників школи. Очолила роботу голова земляцтва «Позняки» Покотило Ніна Олексіївна.

Експозиція музею пропонує пройтися шляхами становлення цього краю, та ознайомитися з історією самої школи. Але історію тут можна не тільки почути, а й побачити. У вигляді макетів зображені церкви різних історичних періодів, декілька будівель шкіл, які передували теперішній. До речі, макети зробив колишній учень школи, а зараз пенсіонер Покотило Микола Іванович. У Позняках його називають «Золотих рук майстер».

У музеї є також куточок народного побуту, де стоїть піч, прялка, є піл, жердина з одягом, біля якої висить дитяча колиска. А ще на стінах висять українські вишиті рушники. Тут зберігають і підтримують народні традиції Позняків.

У коридорі школи, який є продовженням музею, існує ще один витвір мистецтва Покотило Миколи Івановича – макет Позняків 60-тих років минулого століття, де кожен житель цього краю зможе легко знайти свій будинок чи якусь місцевість.

Музей історії гімназії №267 м. Києва. Наймолодший шкільний музей Дарницького району відкрив свої двері 1 вересня 2012 року, в Рік культури та відродження музеїв в Україні та на відзначення 25-річчя гімназії.

Ініціатором створення музею являється директор гімназії Свирида Людмила Василівна, а підтримали її в цьому педагогічний та учнівський колективи. Експозиція музею розміщена в двох кімнатах, має хронологічний принцип групування матеріалу і складається з трьох періодів.

У першій кімнаті експозиція відкривається відомостями про рідний край, неповторність Дарницького району.

Далі експозиція поділена на періоди:

1987–1998 рр. — функціонування середньої загальноосвітньої школи;
1998–2007 рр. — слідами історії спеціалізованої школи;
1 вересня 2007 року — гімназія № 267.

У спеціальних вітринах до кожного періоду розміщені фотоальбоми, документи, плани, звіти, нагороди, фото, інформація про медалістів того часу. Серед експонатів державний прапор СРСР, прапор спеціалізованої школи №267, піонерська та жовтеняцька символіка.

Друга кімната розповідає про сьогодення гімназії. У спеціальних вітринах матеріали поділено за темами:

у вітрині «Корпоративна символіка» розміщено логотип, текст гімну, прапор, візитка, адреса сайту, зразок шкільної форми, щоденник, буклет гімназії;
вітрина «Криниця нашого буття» знайомить з науковою діяльністю гімназії, з методичними досягненнями педагогічного колективу, розкрита співпраця з науковцями НАПН України;
вітрина «Діалог культур» за допомогою експонатів знайомить з культурою європейських країн, які відвідали учні гімназії;
вітрина «Барвисте життя гімназії» представляє позакласну роботу;
вітрина «Публікації». Тут зібрані статті вчителів, надруковані у педагогічній пресі, власні видання та опублікована інформація про навчальний заклад. Особливе досягнення — до 25-річчя гімназії видана книга «Дорогою успіху» — колективна праця учнів та вчителів про історію та досягнення навчального закладу.

Хоча музей існує не так давно та вже створена рада, яка координує його роботу. Один із напрямків діяльності музею — пошуково-дослідницька робота. Наразі кожен клас збирає інформацію про вчительські династії гімназії, випускників та їхню подальшу долю. Планується зліт пошукових загонів з презентацією зібраного матеріалу. В перспективі — випуск збірки, де будуть зібрані матеріали пошукової роботи, відгуки та пропозиції, щодо подальшої діяльності музею.

Музей історії каналізації. Уперше цей заклад відкрили 1994 року як відомчий, до100-річчя каналізації в Києві. Нині ж експозицію оновили, і вона стала доступною пересічним киянам та туристам.

Тут можна дізнатися про історію каналізації в цілому та більш ніж столітню історію розвитку каналізаційної системи міста: від 1879 року до сьогодення. Виставка музею представлена численними експонатами каналізаційного господарства Києва.

Серед унікальних експонатів музею — дерев’яний шибер, тобто щит, яким закривали колектори під час огляду майстрами, міхи, котрими продували каналізаційні труби, старовинні насоси. Є тут і раритетна 200-річна дерев’яна труба, яку знайшли під час реконструкції Андріївського узвозу. Щоправда, призначена вона для подавання води, а не її відведення, люки різних періодів, макети насосних станцій та спецтехніки.

Шкільний історіко-краєзнавчий музей «Партизанської слави Київщини». Експозиція музею поділена на стенди і розміщена у спеціальних вітринах, що розкривають такі теми: «Україна у Великій Вітчизняній війні», «Створення партизанських загонів для боротьби у тилу ворога», «Бойові дії Партизанських загонів», «Партизани — герої Великої Вітчизняної війни», «Партизанські загони Київщини», «Посилення народної боротьби в тилу ворога», «Партизанські рейди у тил ворога», «Диверсійні групи партизанських загонів», «Вчителі, медпрацівники, інтелігенція в організації побуту і боротьби партизанських загонів», «Зв’язок партизанів з київськими і дарницькими підпільними організаціями», «Взаємодія партизанів з частинами Червоної армії за визволення міста Києва», «Діти війни», «Бишевське підпілля», «Ветерани».

За кожним стендом експозиції закріплений учень-екскурсовод, який під час екскурсії висвітлює свою тему.

Музей має унікальні експонати військового спорядження солдатів та партизан, які були знайдені під час розкопок у Вишгородському районі.

У музеї практикують зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни. Широкого поширення набули диспути на тему Другої світової війни, також систематично проводяться уроки історії з використанням експонатів музею, круглі столи. Серед учнів проводяться конкурси рефератів, а також проводилася робота з написання конкурсних робіт МАН.

Шкільний музей тісно співпрацює з Київською міською організацією колишніх партизанів і підпільників Великої Вітчизняної війни, міським клубом «Пошук», пошуковим клубом «Шана» та міським клубом «Червона зірка». Проводяться пошукові археологічні розкопки.

Музей бойової слави. Партизани і підпільники України. У стінах школи №111 ім. С.А. Ковпака функціонує «Музей бойової слави». Цікаво, що сам Сидір Артемович приїздив відкривати його 21 вересня 1967 року. Через 10 років, у 1977, в приміщенні школи відкривається пам’ятник С. А. Ковпаку і присвоюється ім’я школі. А з 1989 року у новозбудованому приміщенні школи остаточно оселяється експозиція музею.

Розділи експозиції поділяються на: «Життєвий та творчий шлях С.А. Ковпака», «Бойовий шлях партизанського з’єднання С.А. Ковпака», «Євген Степанович Березняк. Військовий розвідник, учений», із яким співпрацює музей, «Воїни-зенітчики 379-го зенітно-артилерійського полку», «Ветерани війни мікрорайону «Позняки», «Вчителі школи в роки Великої Вітчизняної війни», «Фінансова Віра Миколаївна – автор книги «Этот день мы приближали…», яка розповідає про підпільників Дарниці, Києва, Київської області.

Серед оригінальних експонатів — нагороди ветеранів Великої Вітчизняної війни; карта України, якою користувався С.А.Ковпак у роки війни; фотографії воєнних років; листівки.

Музей Партизанської слави. Музей являється філією Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945. Один із «наймолодших» музеїв міста відчинив свої двері 7 травня 2008 року. У новенькій двоповерховій будівлі посеред парку Партизанської слави розташувалася експозиція, присвячена партизанським загонам, що діяли безпосередньо поблизу міста під час Великої Вітчизняної війни. Фотографії, особисті речі бійців, документи того часу, предмети ужитку допоможуть відтворити атмосферу життя на нелегальному положенні. Поряд з музеєм розташувався амфітеатр, де проводяться традиційні зустрічі ветеранів, бійців партизанських загонів і з’єднань.

У музеї проводяться виставки до дня Перемоги (9 травня) та дня Партизанської слави (22 вересня). А також різноманітні виставки до знаменних дат учасників ВВВ та партизанського руху.

Музей співпрацює зі школами. Для груп учнівської молоді проводяться кінолекторії. А під час новорічних свят для дітей готують свято «Партизанська ялинка», де діти дізнаються про те, як святкували новий рік у партизанських загонах та на окупованій території України. Після чого можна відвідати майстер-клас по виготовленню новорічних листівок.

Музей «Джерело». Експозиція музею має розділи: «Т. Г. Шевченко», «Предмети побуту і праці», «Піч», «Рушники», «Український національний одяг», «Нумізматика».

Серед оригінальних експонатів вироби знаменитих опішнянських майстрів Полтавщини, Київщини; предмети побуту і праці з різних регіонів України; фрагмент української хати; макет печі та мисника; ікони, уквітчані рушниками – покутниками; рушники, український національний одяг, грошові знаки зібрані і досліджені учнями-пошуковцями.

Музей українознавства. Заснований у 2002 році за ініціативи Гордеєвої Наталії Миколаївни, заступника директора з англомовного циклу.

Музей являє собою кімнату, в якій зібрані елементи українського побуту. Тут можна побачити посуд, рушники, одяг, меблі, прялку, гребені, рубелі, скриню. Як і в давні часи, коли в хаті було немовля, тут висить колиска, в якій спить заколихана дитинка. А на стилізованому подвір’ї ходять білосніжні качки і гуси.

Музей знаходиться в суміжній з класом кімнаті, тому є допоміжним елементом у проведенні народознавчих уроків та виховних годин.

Цікаво, що створювали музей самі діти. Вони в лічені дні принесли експонати і оформили експозицію.

Музей «Родини». Експозиція музею розташована в окремій кімнаті. Кожен предмет у цьому місці дихає яскравим і насиченим історичним минулим. Колекція музею налічує понад 300 експонатів. Це предмети народного вжитку: колиска, вербове корито, в якому купали малих дітей, пікальна діжа, солом’яник для зерна, з якого засівали поле, старий стіл 1930року, ліжко 1905року (стандарт ліжка 75 см), ступа; одяг середини та кінця ХІХ століття та сучасності; можна почути цікаву розповідь про рушники та їх різновид, побачити друковані видання середини ХІХст. – початку ХХст.

В експозиції музею представлені зразки різних видів народного мистецтва: килими, вишивка, кераміка, дерев’яні експонати з розписом, народний живопис, ткацтво.

Екскурсія проходить комбіновано з піснями, танцями, міні-виставами. В музеї проводяться уроки християнської етики, родинні свята, вечорниці.

Керівник музею велика ентузіастка, що дає їй наснаги разом з дітьми та вчителями робити шкільне життя яскравішим та незабутнім, а ще займатися благодійністю.

Співпрацюють з Дарницькою радою ветеранів війни, з реабілітаційним центром дітей хворих на ДЦП, з лікарнею Червоного Хутору, з Вузловою лікарнею №1 станції Дарниця, з Центром сім’ї та молоді Дарницького району. Їдуть до них із своєю програмою та запрошують до себе.

2.2. Пам’ятники

У Дарницькому районі Києва розташована велика кількість меморіалів, пам’ятників і пам’ятних знаків на вшанування «трагедії і подвигу радянського народу» у так званій Великій Вітчизняній війні, адже на території теперішнього міського району у роки війни розташовувався Дарницький концтабір.

У 2-й половині XX століття Дарниця активно забудовувалась, в тому числі нові мікрорайони постали у 1970—90-ті роки. Нині це один з найзаселеніших районів Києва. 2007 року в районі вшанували солдатів-інтернаціоналістів, що полягли у війні в Афганістані.

Розглянемо нижче більш детально ці пам’ятники.

Радянським громадянам, солдатам і офіцерам Радянської Армії, закатованим 1941-1943 рр. у Дарницькому концтаборі. 03.11.1968 р. відкрито меморіальний комплекс «Радянським громадянам, солдатам і офіцерам Радянської Армії, закатованим 1941-1943 рр. у Дарницькому концтаборі» напроти вул. Бориспольської. Являє собою скульптурну композицію з граніту 4,9 м заввишки, розміщену на галявині, на тлі соснового лісу. На початку стежки, що веде до нього, — залізний стовп з розірваним колючим дротом, а поруч – велика плита-надгробок з написом: «Остання стежка закатованих. Знесилені, голодні, закривавлені, вони йшли цією стежкою на розстріл, несучи в серцях ненависть до ворогів і віру в нашу перемогу». Автори – скульптор В.І. Зноба, архітектори — О.І. Малиновський та Ю.Б. Москальцев.

Радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами

9 травня 1970 в день 25-річчя Перемоги над нацистською Німеччиною на Привокзальній площі поблизу Дарницьккого вокзалу відкрито пам’ятник «Радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами». Являє встановлену на сірому гранітному п’єдесталі бронзову скульптурну групу, що зображує двох військовополонених у момент розстрілу. Загальна висота пам’ятника – 9,95 м, навколо нього – меморіальний сквер з надгробними плитами. Автори – скульптори В.П.Вінайкін, В.В. Гречаник, архітектор К.О. Сидоров.

Воїнам–інтернаціоналістам. 15 лютого 2007 року з нагоди 18-ої річниці виводу радянських військ після війни в Афганістані на розі вулиць Вербицького та Декабристів встановлено урочисто пам’ятник «Воїнам–інтернаціоналістам» за присутності представників влади, ради ветеранів і громадськості. Являє справжній бойовий автомобіль. Ця машина колись брала участь у бойових діях на території Республіки Афганістан у складі 1461-го окремого трубопровідного батальйону 40-ї армії. Вона охороняла трубопровід пального для радянських військ від Кушке до Пшендату, а також відбивала напади душманів. Після виводу радянських військ з гарячої точки (з Афганістану) ця машина несла службу у Київському військовому окрузі. Зараз її зняли з озброєння, привели до порядку ─ і тепер це пам’ятник.

Групі вояків радянської армії, що полягли на території Рембази. Розташований за будинком по вулиці Поліській, 26.

Памятник екіпажу бронепоїзда «Таращанець». Відкрито у 1974 році у парку імені екіпажу бронепоїзда «Таращанець» на розі вулиць Ялтинської та Заслонова. Пам’ятник являє собою бронзову скульптурну композицію на гранітному п’єдесталі, висота пам’ятника — 3,7 м. Автори — скульптор В.І.Зноба, архітектори Є.Пильник.

Жертвам Голодомору 1932-33 рр. у Дарниці. Розсташований на території Дарницького цвинтаря (вул. Тепловозна, 2).

Жертвам Дарницького концтабору. Розташований в сквері на розі Харківського шосе і вулиці Сімферопольської.

Пам’ятник Крупській Надії. У Новій Дарниці, на Привокзальній площі, в 1969 році з нагоди 100-річного ювілею з дня народження Н.К. Крупської, відкрито пам’ятник дружині і соратниці по партії В.І.Леніна, яка у 1877 році навчалася в одній з київських гімназій. Бюст з білого мармуру ніби є продовженням прямокутного постаменту з сірого граніту. Загальна висота монументу — 3,8 м. Автори — скульптор А.Я.Футерман та архітектор Олександр. Від весни 2009 року вилучений із держреєстру пам’ятників та перебуває в черзі на знесення.

Меморіальний комплекс «Вам, отдавшим пламень жизни ради жизни на земле». 24 грудня 1968 році у сосновому лісі на на високому пагорбі, вкритими плитами, недалеко від ДВРЗ (вул. Алма-Атинська), на честь 50-річчя ВЛКСМ встановлено високий обеліск і дві кам’яні глиби з іменами відважних героїв-комсомольців, загинувших у боях з німецько-фашистськими загарбниками. Поруч із глибами плакучі верби. Із збоку шосе до майданчика ведуть гранітні сходи. Автор – художник В.В. Алекснин.

Радянських і польських воїнів, меморіал. У 1954 році на території Дарницького цвинтаря (вул. Тепловозна, 2) встановлено пам’ятник на честь подвигу зенітного дивізіону Війська Польського, який 7-8 квітня 1944 відбивав разом з радянськими зенітчиками в районі ст. Дарниця напад фашистських літаків на Київ. У бою загинуло 49 воїнів-поляків. На братській могилі встановлено пам’ятник з написом: «Воинам Первой Польской Армии, павшим в боях в 1944 году. От Исполкома Киевского городского Совета депутатов трудящихся. 1954».

3. Дарниця сьогодні

3.1. Підприємства

У Дарницькому районі міста Києва зареєстровано 16,9 тис. суб’єктів підприємницької діяльності. З них 5,4 тис. юридичних осіб та 11,5 тис. підприємців. Працює Бізнес-Центр.

У Дарницькому районі міста Києва працюють 35 промислових підприємств. В тому числі по галузям: — 3 підприємства з виробництва будівельних матеріалів; 16 підприємств машинобудування та металообробки; 5 підприємств хімічної промисловості; 5 харчової та 2 підприємства легкої промисловості. Чотири підприємства інших галузей промисловості. Тридцять будівельних організацій формують облік Дарницького району Києва.

У Дарницькому районі міста Києва функціонують 15 підприємств автомобільного транспорту; 7 підприємств залізничного транспорту; 8 трамвайних маршрутів та 15 автобусних; Таксомоторних маршрутів 23 одиниці; На території Дарницького району міста Києва знаходяться 7 станцій Київського метрополітену (Славутич, Осокорки, Позняки, Харківська, Вирлиця, Бориспільська, Червоний хутір). Залізнична станція «Дарниця», 31-н гаражно-будівельний кооператив, 28 стоянок автомобілів. Ємність телефонних станцій становить 98 тисяч телефонних номерів. На території району знаходяться 11 поштових відділень Укрпошта.

У Дарницькому районі міста Києва працюють 157 продовольчих магазинів, 106 непродовольчих. Підприємств громадського харчування 137. Крім того функціонують вісім ринків та 2 торгових майданчики. Підприємств побутового обслуговування населення району налічується 213. В районі працюють 19 Автозаправних станцій та чотири Станції технічного обслуговування.

3.2. Освітні заклади

У Дарницькому районі для забезпечення освіти дітей та дорослого населення функціонують 20 загальноосвітніх шкіл, 8 спеціалізованих. 2 ліцеї та 3 гімназії. Дві школи-інтернати та 13 шкіл-дитячих садків. Крім того працюють 3 приватні школи-дитячі садочки. Дошкільних дитячих закладів в Дарницькому районі 36 одиниць. Для професійної підготовки в районі працюють три СПТУ та три технікуми. П’ять вищих навчальних закладів.

Всього в Дарницькому районі міста Києва навчаються 36,2 тис. осіб та 7,5 тис. чол. вихованців у дошкільних закладах освіти.

Зазвичай, окрім звичайної школи, батьки, намагаючись всебічно розвивати свою дитину, шукають додаткові гуртки за інтересами, аби вона могла там проводити своє дозвілля й водночас чомусь цікавому навчатись.

У Дарницькому районі, окрім великої кількості приватних шкіл розвитку дитини, для школярів функціонують й державні заклади позашкільної освіти.

За інформацією від управління освіти Дарницького району, таких закладів нараховується 5:

Центр технічної творчості та професійної орієнтації шкільної молоді
Будинок дитячо-юнацької творчості «Дивоцвіт»
Дитячо-юнацький центр Дарницького району
Юнацький клуб авіаторів
ДП “Державне навчально-виробниче підприємство “Перспектива”.

Такого типу заклади діють на безоплатній основі й пропонують широкий спектр напрямів для всебічного розвитку дітей:гуртки початкового технічного моделювання, орігамі, фотосправи, юних техніків, авіамоделістів, автолюбителів, технології обробки деревини, комп’ютерного дизайну та програмування, бісероплетіння, м’якої іграшки, травоплетіння, вишивки, інтелектуального розвитку та туристсько-краєзнавчий, гуртки сучасного танцю, спортивно-бального танцю, театр танцю, спортивні гуртки ( футбол, шахи), іноземні мови та багато іншого.

Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів Скандинавська гімназія розташована у Дарницькому районі м.Києва. Проектна потужність – 44 класи, 1200 учнів.

Стан прилеглої території задовільний, її площа – 19540 кв.м. Кількість насаджених дерев 99, в тому числі фруктових дерев 14, кущів 300; спортмайданчик та його споруди – стадіон, баскетбольний майданчик, волейбольний майданчик.

Для початкової школи виділено окремий блок, де розташовані класи, комп’ютерний кабінет для занять з інформатики та гурткової роботи, кабінети груп подовженого дня, ігротека, окремі туалетні кімнати для дівчат і хлопців, окремий вхід. Це дає можливість учням швидше адаптуватись до умов школи та почувати себе затишно у стінах закладу.

Для учнів гімназії працює 3 комп’ютерних класи, 2 спортивних зали, 2 лінгафонних кабінети, кабінет психолога, актовий зал.

У гімназії працює їдальня на 200 посадочних місць, буфет, медичний, маніпуляційний та стоматологічний кабінети. Гімназія забезпечується питною водою в кулерах, які розташовані в кожному кабінеті.

Заклад повністю забезпечений меблями, які відповідають санітарно-гігієнічним вимогам.

Структура навчального закладу включає в себе школи І-ІІІ ступенів:

початкова школа (спеціалізовані 1-4 класи з поглибленим вивченням англійської мови);
основна школа (5-9 класи): поглиблене вивчення англійської мови, другої іноземної мови (данська, норвезька, фінська, шведська, німецька), російської мови та спецкурсів;
старша школа (10-11 класи): профільне вивчення предметів гуманітарного циклу, додаткові предмети та спецкурси, факультативні та індивідуальні заняття (англійська література, технічний переклад, країнознавство Великої Британії, історія та культура скандинавських країн, російська мова, «Київський вальс»).

При вивченні окремих предметів у гімназії для посилення індивідуальної роботи з учнями запроваджується поділ класів на групи: при поглибленому вивченні української, іноземних мов (англійської, німецької, скандинавських), інформатики. Мова навчання в усіх класах українська.

Кількість педагогічних працівників складає 136 чол.

Сучасний стан міжнародних зв’язків України у різноманітних сферах життєдіяльності, вихід її в Європейський та світовий простір, нові політичні, соціально-економічні та культурні реалії потребують певних трансформацій у галузі навчання іноземних мов, статус яких у нашій країні має тенденцію до постійного зростання. У проекті Державного стандарту зазначено, що вся система шкільної освіти в галузі іноземних мов має виробляти в учнів уміння іншомовного спілкування, що сприятиме інтеграції українського суспільства до світової спільності.

Основна мета навчання іноземної мови в Скандинавській гімназії (англійська, німецька та скандинавські мови) полягає в розвитку в учнів уміння використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Ця мета передбачає взаємопов’язані комунікативні і соціокультурний розвиток учнів засобами іноземної мови для підготовки їх міжкультурного спілкування у різноманітних сферах життєдіяльності.

Саме завдяки вивченню декількох іноземних мов міжнародні зв’язки Скандинавської гімназії розвиваються протягом останніх років в декількох напрямках.

У вересні 2006 року делегація вчителів Скандинавської гімназії відвідала партнерську школу Katedralskola м.Векшо (Швеція). Вчителі побували на уроках шведської, англійської, німецької мов, фізики, математики, історії, брали участь у практичних семінарах з розвитку педагогічної майстерності. Відбулися зустрічі з керівництвом, вчителями та учнями цієї гімназії. В листопаді 2006 року делегація в складі 11 вчителів зі Швеції завітали до Скандинавської гімназії. Вчителі із Katedralskola оглянули гімназію, відвідали уроки, активно брали участь у семінарі, де обговорювалися питання освітніх технологій.

Завдяки співпраці та тісному контакту із посольствами та дипломатичними представництвами іноземних держав відбулося значне поповнення фонду бібліотеки спеціалізованою літературою та навчальними матеріалами.

Скандинавська гімназія співпрацює із міжнародними організаціями: DeGeDe, Nord Praktik, Norden Association, Шведським інститутом, Бізнес-клубом «Україна-Швеція», Благодійним фондом «Асперн», компанією Telenor.

3.3. Медичні заклади

Лікувально-профілактичні заклади Дарницького району розраховані на 5000 відвідувань у зміну, та надають медичну допомогу 290,5 тис.осіб. Пріоритетним напрямком в розвитку охорони здоров’я в районі є подальша оптимізація стаціонарно замінюючих видів медичної допомоги (організація денних стаціонарів та стаціонарів на дому) для надання кваліфікованої медичної допомоги хворим, що не потребують цілодобового нагляду. Реалізуючи міську Міжгалузеву комплексну програму «Здоров’я киян», створено районний Антигіпертензивний центр з ліжками денного стаціонару, який суттєво поліпшує надання медичної допомоги пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями та дозволяє попередити виникнення різних ускладнень, інфаркту та інсульту. У районі діють 5 пунктів невідкладної допомоги, в тому числі 2 профільованих для дітей.

Мережа медичних закладів охорони здоров’я району:

Центральна районна поліклініка Дарницького району, вул. Вербицького, 5
Поліклініка № 1, вул. Харківське шосе, 121
Поліклініка № 2, вул. Бориспільська, 30-а
Поліклініка № 3, вул. Дяченка, 12
Дитяча поліклініка № 1, вул. Тростянецька, 8-д
Дитяча поліклініка № 2, вул. Харківське шосе, 121
Дитяча поліклініка № 3, вул. Урлівська, 13
Стоматологічна поліклініка, вул. Архітектора Вербицького, 3-б

Висновки

Отже, як ми з’ясували, у широкому розумінні Дарницею називають усю лівобережну частину Києва. Неподалік протікає річка Дарниця, вздовж залізниці Київ – Чернігів, і впадає в озеро Нижній Тельбін (поблизу Дніпра). Назва походить від давньоруського «дарнь» («в дар», «в дарунок»). За однією з версій, ця земля за часів Київської Русі була комусь подарована.

Одна з перших згадок про Дарницю датована 1509 р., коли вона перебувала у володінні Києво-Печерського та Микільського монастирів. У Микільській Слободі було знайдено сліди перебування людини на цій території у IV–III тис. до н.е. Микільська Слобода з’явилася у кінці XV ст. Назву отримала від Свято-Нікольського монастиря. У 1910 р. тут нараховувалося 11 881 особа, жилих будинків – 1313, промислових підприємств – 10, магазинів – 26, ресторанів, чайних, лавок – 20. У 1919 р. Слобідка стала окремим київським районом.

У Дарницькому районі міста Києва створені всі умови для культурного відпочинку людей. У районі функціонують 12 бібліотек, два будинки культури, 2 кінотеатри, музична та художня школи, школа мистецтв. Працюють культурно-мистецький центр та Парки культури та відпочинку. У 12 бібліотеках району, об’єднаних в Централізовану бібліотечну систему, створені комфортні умови для 47 тис. читачів.

Дарницький район сьогодні – це 16 відсотків загальної площі Києва. Розташований на мальовничій території Лівобережжя, він став провідним індустріальним, науковим і культурним осередком столиці України з розвиненою соціальною інфраструктурою, транспортом і місцями відпочинку.

Список використаної літератури

Офіційний сайт Дарницького району міста Києва // http://drda.org.ua.
Інформаційний сайт громади Дарницького району // www.wikipedia.ua.
Інформаційний сайт і каталог Дарницького району // http://cbsdarniza.com.ua.
Тисячна, Софія. Військовий туризм у місті Києві (на прикладі Дарницького району) [Текст] / Софія Тисячна, Наталія Шипко // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2014. — № 13. — С. 43-49
Мігунова , Олена. Досвід Дарниці — вчителям України [Текст] / Олена Мігунова // Всесвітня література в сучасній школі. — 2013. — № 10. — С. 12
Ковтуненко, Сергей. Мифы и легенды города на Днепре [Текст] / Сергей Ковтуненко (Введено зміст) // Столичные новости. — 2011. — № 37 (сентябрь). — С. 8-9
Нахтігаль, Райнгард. Дарницький табір військовополонених під час Першої світової війни. [Текст] / Р. Нахтігаль // Український історичний журнал. — 2010. — № 2. — С. 103-116

Додатки

Опитування учнів гімназії та їх батьків

— Моя дочка вчиться в 4- м класі Скандинавської гімназії. Наш учитель Шишова Тетяна Василівна — дуже чудовий педагог, людина. Мені здається, у наш час таких чудо-людей і педагога з великої букви більша рідкість зустріти. Усім раджу.

— Я вчився в гімназії до 6- го класу. Гуманітарні науки на високому рівні. Викладачі математики, музики, фізкультури, англійського й німецького гарні.

— Мільйон сердець — одне биття,СКАНДІ — на все життя! СКАНДІ ти завжди будеш у моєму серці,дякую тобі ,ти сама краща школа!!

— Я випускниця гімназії 2012 року. У свій час здала тести (математика, фізика, українська мова) понад 194 балів, при цьому за всі 7 років навчання в гімназії ніколи не займалася з репетитором.

— Особисто я дуже рада, що дочка займається в педагога Малахової Л.А. Людина «з радянським» підходом до своєї роботи (у самому гарному змісті, тобто відповідально й, що дуже важливо для дитини — сердечно). дорогих подарунків ми в клас не купуємо, електронних надмірностей теж. Уже зі смутком думаємо про травень місяць, коли прийде пора розставатися. Звичайно, батьківський комітет має витрати, але на зборах звітують. Мої сини вчилися в інших школах — там нітрохи не дешевше було, але зате в коридорах з аміачними міазмами розсипався паркет. Краще вже робити внески, але мені хоча б зрозуміло «за що». Щодо інших викладачів, поки знайомі ще не з усім колективом, але складностей не виникало.

— Я- учениця 7-г класу. Провчилася 8 років(1 рік — підготовка) Я не хвастаюся, але вчуся відмінно! І це все завдяки вчителям! Вони прекрасно знають свій предмет і батькам яким не подобається те, що ваша дитина не вивчає матеріал скажу от що: Ваше чадо просто не хоче вчитися! Я все розумію: Ви шукайте виправдання. Що ж, якщо ви хочете знайти в Києві гарну школу — Скандинавська — одна з варіантів. Тут учителі знають чому вчать.